Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті

Розкрито роль Товариства “Просвіта”, заснованого в Ужгороді 1920 р., у відродженні духовності і культури українців Закарпаття в 20–30-х рр. Акцентовано на участі просвітян у науковому житті регіону, зокрема у розгортанні історичних досліджень....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Данилюк, Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2010
Назва видання:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Теми:	Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60160
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті / Д. Данилюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 583-588. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-60160
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-601602014-04-13T03:01:40Z Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті Данилюк, Д. Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Розкрито роль Товариства “Просвіта”, заснованого в Ужгороді 1920 р., у відродженні духовності і культури українців Закарпаття в 20–30-х рр. Акцентовано на участі просвітян у науковому житті регіону, зокрема у розгортанні історичних досліджень. The author stresses the role of “Prosvita” established in Uzhhorod in 1920 in cultural revival of Transcarpathian Ukrainians in 1920s-1930s. He shows the role of “Prosvita” activists in scientific life of the region, specifically in historical research. 2010 Article Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті / Д. Данилюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 583-588. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60160 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі
spellingShingle	Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Данилюк, Д. Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	Розкрито роль Товариства “Просвіта”, заснованого в Ужгороді 1920 р., у відродженні духовності і культури українців Закарпаття в 20–30-х рр. Акцентовано на участі просвітян у науковому житті регіону, зокрема у розгортанні історичних досліджень.
format	Article
author	Данилюк, Д.
author_facet	Данилюк, Д.
author_sort	Данилюк, Д.
title	Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті
title_short	Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті
title_full	Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті
title_fullStr	Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті
title_full_unstemmed	Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті
title_sort	роль товариства “просвіта” у розвитку історичної науки на закарпатті
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60160
citation_txt	Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті / Д. Данилюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 583-588. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT danilûkd rolʹtovaristvaprosvítaurozvitkuístoričnoínaukinazakarpattí
first_indexed	2025-07-05T11:18:13Z
last_indexed	2025-07-05T11:18:13Z
_version_	1836805567205605376
fulltext	583Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010 Дмитро Данилюк РОЛЬ ТОВАРИСТВА “ПРОСВІТА” У РОЗВИТКУ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ НА ЗАКАРПАТТІ Розкрито роль Товариства “Просвіта”, заснованого в Ужгороді 1920 р., у відродженні духовності і культури українців Закарпаття в 20–30-х рр. акценто- вано на участі просвітян у науковому житті регіону, зокрема у розгортанні істо- ричних досліджень. Ключові слова: “Просвіта”, Закарпаття, історична наука, історичні науко- ві і культурно-просвітні часописи. Відродження духовності і культури українців Закарпаття в 20–30-х рр. ХХ ст. тісно пов’язане з діяльністю Товариства “Просвіта”, заснованого в Ужгороді 9 трав- ня 1920 р. Загальну характеристику культурно-просвітницької, наукової та видавни- чої діяльності товариства вже зроблено1. Однак залишається недослідженою його роль у розвитку історичної науки, хоча просвітяни практично відкрили нову сто- рінку в історіографії Закарпаття. Справедливо буде підкреслити, що діяльність Товариства “Просвіта” і, зо- крема, розгортання його членами історичних досліджень стало можливим тільки в нових суспільно-політичних умовах, які настали на Закарпатті з часу входження його до складу Чехословаччини. Відомий дослідник культури Закарпаття, очеви- дець тих суспільно-політичних перемін В. Гнатюк відзначав, що іскра національ- ного почуття з розпадом Австро-Угорської імперії “розжевріла у великий вогонь, який уже не згасне. Як Фенікс із попелу почали повставати всякі товариства від гу- манітарних до політичних, потворилися школи... Малий відломок українського на- роду відроджується на наших очах”2. Вагомий внесок у це відродження внесли до- слідження з історії краю. Наукова розробка історії Закарпаття була зосереджена у літературно-науковому відділі Товариства “Просвіта”, а праці друкувалися на сторінках “Наукового збір- ника” під редакцією А. Волошина, В. Гаджеги, І. Панькевича і В. Бірчака. За період з 1922 по 1933 рр. всього було видано 14 томів. Вже в першому томі редакція заявила, що це видання мало служити “інтересам науки, а головне – дослідів на полі історії, літератури, мови, етнографії, етнології, мистецтва, соціальної, політичної і церковної історії Підкарпатської Русі”3. Члени редколегії пообіцяли, що вони продовжуватимуть кращі традиції не тільки місце- вих відомих дослідників історії Закарпаття, а й українських (І. Франка, В. Гнатю- ка, Д. Верхратського) та російських (О. Петрова). Одним з найвідоміших дослідників історії Закарпаття був В. Гаджега (1864– 1934). Свою діяльність священика він тісно поєднав з науково-дослідною роботою 584 Дмитро Данилюк в галузі духовного життя закарпатських русинів. Результати цієї роботи він опу- блікував у серії статей на сторінках “Наукового збірника” Товариства “Просвіта” в Ужгороді під спільною назвою “Додатки до історії Русинів і руських церквей” від- повідно у Мараморошській4, Ужанській5, Угочській6, Земплинській7 жупах. Обсяг їх перевищує 900 сторінок. В. Гаджега вперше зробив наукововивірені висновки стосовно низки питань давньої історії Закарпаття. Він, зокрема, показав антинауковість тверджень І. Бідер- мана, А. Годінки й інших представників австрійської та угорської історіографії про те, начебто ця територія почала заселятися тільки з XIII–ХIV ст. Використовуючи писемні твори візантійських та римських авторів, В. Гаджега яскраво змалював па- нораму суспільно-політичного процесу у східних слов’ян у V–ІХ ст. і на тлі цього показав заселення території історичного Закарпаття. Він вперше ознайомив науко- ву громадськість із писемними джерелами з цієї теми. Це, зокрема, уривок з Гіль- десгеймського літопису (Німеччина), в якому під 1031 р. згадується, що сина короля Стефана Емеріха названо вождем “Руських”. У цьому ж літописі згадується й про те, що архієпископ Конрад у 1127 р. зустрів короля Стефана II у “Marchia Ruthenorum” (“Країна Руська”)8. А в кінці ХІІІ ст. у Березькій жупі владарював жупан Григорій, який мав титул “officialis dux Ruthenorum”9, тобто офіційний, урядовий вождь русинів. Для висвітлення питання про заселення території історичного Закарпаття В. Гаджега використав і угорські джерела, зокрема хроніку Аноніма ХІІІ ст. “Gesta Hungarorum” (“Діяння угорців”). Сам Анонім стверджує, що русини жили тут ще до приходу угорців в кінці IX ст., вказує на існування укріплень Мункач і Унг. Ця хроніка стала для нас доступною власне тому, що саме В. Гаджега переклав окре- мі її глави з латинської мови українською та опублікував їх10. Він ввів у науковий обіг також матеріали хроніста ХIII ст. Ш. Кезаї, який назвав Карпати “Ruthenorum Alpes” (“Руські гори”). В. Гаджега багато зробив для поповнення закарпатської історіографї рідкіс- ними документами, опублікованими у Римі в середині XIX ст. Серед них, зокрема, уривки з грамот римського папи Інокентія III (1204) і Григорія ІХ (1234) до угор- ського короля Бейли IV (1235–1270), в яких у контексті аналізу церковних справ згадується, що у східній частині Угорщини проживають народи “не латинського, а грецького обряду” і було б доцільно для них створити єпископство латинського об- ряду. А Бейла IV у листі до Риму написав, що Угорщина “обгороджена русинами”, які мають свої монастирі. Про наявність останніх свідчить також грамота констан- тинопольського патріарха Антонія IV від 1390 р. до настоятеля монастиря у Гру- шеві. Та навіть сам примас Угорщини Ліппай у своєму донесенні до Риму чітко за- явив, що “від Спиша до Марамороша в довготі 70 миль бігучих Карпатських гір живе біля 300 000 русинів із 600 священиками”11. Використовуючи документальні матеріали, співставляючи різні точки зору, визначаючи аргументованість доказів представників різних наукових напрямів, В. Гаджега зробив такий висновок: “Отже, як конечний вислід виходить нам то, що слов’яни на наших околицях в добу приходу мадяр суть правдиві предки наших мало-русинов (українців) історично, філологічно і етнографічно”12. Більше того, В. Гаджега не тільки ствердив, що закарпатські русини є авто- хтонами на своїй території, а й визнав їх етнічну спільність з русинами на Схід від 585Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті Карпат. Розглянувши значну кількість матеріалів, він зробив такий узагальнюючий висновок: “Сим правдоподобно же доказано, що русини на Подкарпаттю, суть та- кими автохтонами на своїй землиці, як суть такими браття їх за горами Карпатами. Постойность русинов на Подкарпаттю є історична правда, а число їx без перестан- ку росло новими осадниками із-за Карпат. Оглядом на всі факти, погляд тих істо- риків, якби русини лиш од ХIV віку із заселення князя Корятовича стали поселя- тися головно до Земплинської жупи, указується як цілком безосновна казка і як із пальця виссана теорія”13. Друга важлива проблема, яку розглянув В. Гаджега – це прихід угорських племен в Тисо-Дунайську низовину і створення ними держави. Він правильно під- креслив, що важливим фактором, який сприяв консолідації угорців у державне об’єднання, було прийняття ними християнства східного обряду в кінці IX ст. Ця подія ввела угорців у спільноту європейських народів, і вони вступили у “приятель- ські відносини з сусідніми слов’янами – чехами, поляками і, особливо, з русинами, де не один угорський король оженився, куди не раз в нужді та переслідуванню ті- кали, помочи і прибіжища глядали і одержали і з сею допомогою вступили не раз і на королівський престол Мадярщини”14. Закарпатський вчений і не підозрював, що він дав відповідь на питання, яке ставилося в російський історіографії ще в середині XIX ст.: Чому угорці не були вигнані, як гунни, або не були знищені, як авари, і яким чином їм вдалося уникну- ти долі своїх могутніх попередників?15. Заслуговують на увагу дані, що наводяться В. Гаджегою, про існування на те- риторії Угорщини монастирів грецького (східного) обряду з старослов’янською мовою богослужіння ще в епоху Арпадовичів. Перший такий монастир заснував Ахтум (Охтум), болгарський князь, який був нащадком князя Глада, володаря те- риторій за Тисою від ріки Марош до гір Ардяльських і до Дунаю. Та й самі перші угорські королі, будучи християнами східного обряду, засновували монастирі. Так, Андрій І (1046–1060) в честь дружини Анастасії, дочки київського князя Ярослава, заснував монастир грецького обряду у Вишеграді. Сама Анастасія заснувала жіно- чий монастир на березі Балатонського озера, в Тормові, а найдавніший такий мо- настир був в долині Веспреймській. Зміцненню державотворчого процесу в угорців, на думку В. Гаджеги, сприя- ло і те, що вони перейняли багато позитивного від слов’ян, зокрема запозичили у них чимало слів, способи ведення господарства й організації суспільних відносин. Угорці вже “перестали вандрувати” і “зачали заниматися больше газдовством, зем- леделієм, стали привикати к сталим осідкам і закладати постоянні осідки і міста. І в сім учителями їм були побіджені слов’яни”16. В. Гаджега простежив процес погіршення економічного і політичного стано- вища слов’ян у складі Угорщини. Угорські землевласники насаджували як еконо- мічний, так і духовний гніт. Із встановленням їх панування “докончилися коротка свобода і сносна доля слов’ян, стали рабами мадярів”. Заслуга В. Гаджеги перед історичною наукою і в тому, що він дав гідну від- січ спробам окремих угорських дослідників, зокрема, О. Сабова виставити на- ших предків кочівниками та ще з низьким рівнем розвитку культури. Він наво- дить цінні матеріали про заснування сіл ще з XIII ст. Щоб спростувати вигадки 586 Дмитро Данилюк про відсутність культурного життя, В. Гаджега подає детальний опис церков і монастирів на Закарпатті. Метод вірний, бо в ту епоху вони були головним осе- редком духовного життя. Автор використав достовірні дані із “Протоколу візиту єпископа М. Ольшавського 1751 р.”, який був складений після відвідування керів- ництвом всіх парохій Мукачівської єпархії. Матеріали важливі не тільки тим, що вказують на кількість церков, а й тим, що засвідчують наявність в кожній з них книг, звичайно, релігійного змісту. Ці книги читали в кожному селі, часто їх пе- реписували, робили записи на полях, писали хроніки, в монастирях закладали бі- бліотеки в кілька тисяч екземплярів, відкривали школи. Так хіба ж можна говори- ти про відсутність культурного життя? Звичайно, що ні. Саме тому В. Гаджега не випадково друкує статті про початки народного шкільництва, культурно-освітню діяльність Ф. Корятовича, життя і творчість вчених М. Лучкая та І. Фогорашія. Аналізу лінгвістичної концепції цих вчених присвячений майже весь “Науковий збірник” за 1930–1931 рр. Просвітяни плідно працювали в галузі літератури, мовознавства, фольклору та етнографії. Свідчення цьому – праці І. Панькевича “Тишівська “Александрія” із початку XVIII віка”, “Словено-руська граматика Арсенія Коцака другої половини XVIII віка” і, особливо, “Покрайні записи на підкарпатських церковних книгах”, матеріали якої служать важливим джерелом для історичних досліджень17. Україн- ський вчений Ф. Колесса опублікував цінні дослідження з історії поширення на За- карпатті обрядових пісень і дійшов до висновку, що “це проречисте свідоцтво куль- турної” єдности всіх частин українського народу”18. На сторінках “Наукового збірника” Товариства “Просвіта” було започатковано вивчення соціально-економічної історії Закарпаття, становлення і розвиток на цій території феодально-кріпосницьких відносин. І сьогодні не втратили наукової вар- тості дослідження А. Шаша, зокрема, його статті з історії господарської діяльності Мукачівсько-Чинадіївської домінії графа Шенборна19. Дослідження з історії Закарпаття просвітяни друкували і на сторінках журна- лу “Підкарпатська Русь”, що виходив у 1923–1937 рр., редакторами якого почерго- во були І. Панькевич і П. Яцко. Редакція намітила широку програму вивчення істо- рії рідного краю, зокрема, вирішила друкувати “популярні наукові статті з історії, географії, геології, природознавства, літератури, мистецтва, господарства, промис- лів, життя і буття нашого народу, описи околиць, сіл, міст...”20. Важливими є мате- ріали В. Гаджеги про переселення на Закарпаття русько-литовського князя Ф. Ко- рятовича, заснування міст і сіл ще в ХІІІ ст. Значну кількість давніх літературних пам’яток виявив М. Лелекач. Аналізуючи їх, дослідник зробив висновок, що “наші предки жили тою культурою, яка витворилася за Карпатами”, і що “подкарпатська література не є окремішньою, але з нею творить одну цілость21. М. Лелекач подав цікаві дані про перебування на Закарпатті козаків під час визвольної війни україн- ського народу. Дослідники-просвітяни продовжували традицію написання історії сіл і міст, яка зародилася на Закарпатті ще у ХVIII ст. На сторінках журналу “Підкарпатська Русь” друкувалися розвідки з історії міста Севлюш (Виноградів)22, сіл Черноголо- ва23, Ужок24, що на Велико-Березнянщині, та всієї Ужгородської домінії25. Ця тема- тика розроблялася і на сторінках журналу “Наш рідний край” (1923–1939), який 587Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті редагував відомий культурно-освітній діяч Олександр Маркуш. Тут знаходимо ціка- вий фактичний матеріал щодо історії міст Ужгорода, Берегового, Сваляви, Ясіня26. Особливу увагу редакція журналу “Наш рідний край” звертала на ознайомлен- ня молоді з тими історичними подіями, які зміцнювали в неї почуття кровної спо- рідненості з братами на схід від Карпат, нагадували про боротьбу за возз’єднання з ними. Журнал друкував спогади учасників всенародного руху за возз’єднання з Україною у 1918 р.27 Особливо детально висвітлювалася робота Всезакарпатського з’їзду в Хусті 21 січня 1919 р., який прийняв рішення про возз’єднання Закарпаття з Україною28. Ці матеріали сьогодні – джерела при вивчені складного політичного становища на Закарпатті в 1918–1919 рр. Різні аспекти з історії Закарпаття просвітяни висвітлювали і на сторінках таких видань, як календар “Просвіти”, “Народний календар”, журнал “Наша Земля” та багато інших. Вони створили дійсно наукові праці з історії соціально-економічного і культурного розвитку Закарпаття. Дослідники володіли багатьма мовами, що до- зволило їм використати матеріали як місцевих, так і зарубіжних архівів і залишити нащадкам велику джерельну базу. Отже, Товариство “Просвіта” гідно продовжувало кращі традиції закарпатської історіографії, започаткованої ще в кінці XVII – на початку ХІХ ст. І. Базиловичем, І. Орлаєм, Ю. Гуцою-Венеліним, М. Лучкаєм, О. Духновичем, наукова спадщина яких також вже стала предметом спеціального дослідження29. Вивчення її показує, що історична наука відіграла значну роль у культурному і національному відроджен- ні краю, у вихованні в закарпатських русинів української національної свідомості. Dmytro Danyliuk. Role of “Prosvita” in the development of historical scholarship in the Transcarpathian region The author stresses the role of “Prosvita” established in Uzhhorod in 1920 in cul- tural revival of Transcarpathian Ukrainians in 1920s-1930s. He shows the role of “Pros- vita” activists in scientific life of the region, specifically in historical research. Key words: “Prosvita”, Transcarpatian region, history science, historical schol- arly and popular periodicals. 1 Федака П. Нарис історії товариства “Просвіта” Карпатської Русі-України (1920–1939). – Ужгород, 1991; Пальок В. В. Наукова і видавнича діяльність “Просвіти” на Закарпатті в 20–30-х роках XX ст. // Матеріали установчої конференції по відродженню на Закарпатті крайового товариства “Просвіта”. – Ужгород, 1991. 2 Гнатюк В. Володимир Бирчак. Літературні стремління Підкарпатської Руси // Наукові записки наукового товариства ім. Т. Шевченка. Т. 76. – Львів, 1922. – С. 87. 3 Науковий збірник товариства “Просвіта” в Ужгороді за рік 1922. Рочник I. – Ужгород, 1922. – С. 5. 4 Гаджега В. Додатки к исторіи Русинов и руських церквей в Марамороші // Науковий збірник товариства “Просвіта” в Ужгороді за рік 1922. Рочник I. – Ужгород, 1922. 5 Гаджега В. Додатки к исторіи Русинов и руських церквей в Ужанській жупі // Там само. Рочник II. – Ужгород, 1923; Рочник III. – Ужгород, 1924. 588 Дмитро Данилюк 6 Гаджега В. Додатки к исторіи Русинов и руських церквей в жупі Угоча // Там само. Рочник IV. – Ужгород, 1925; Рочник VI. – Ужгород, 1927. 7 Гаджега В. Додатки к исторіи Русинов и русских церквей в бувшій жупі Земплинській // Там само. Рочник VII–VIII. – Ужгород, 1931; Рочник IX. – Ужгород, 1932. Рочник X. – Ужгород, 1934. Рочник XI. – Ужгород, 1935. Рочник XII. – Ужгород, 1937. 8 Гаджега В. Додатки… Рочник II. – Ужгород, 1923. – С. 35. 9 Гаджега В. Додатки… Рочник I. – Ужгород, 1922. – С. 145. 10 Підкарпатська Русь (Ужгород). – 1929. – Ч. 1–10. 11 Гаджега В. Додатки… Рочник I. – Ужгород, 1922. – С. 154–155. 12 Гаджега В. Додатки… Рочник VII–VIII. – Ужгород, 1931. – С. 84. 13 Гаджега В. Там само. – С. 87. 14 Гаджега В. Додатки… Рочник II. – Ужгород, 1923. – С. 26. 15 Див.: Собрание сочинений А. Гильфердинга. Т. 2. – Санкт-Петербург, 1868. – С. 126. 16 Гаджега В. Додатки… Рочник II. – Ужгород, 1923. – С. 16. 17 Див.: Данилюк Д. Покрайні записи як історичне джерело // Українська мова на Закарпатті у минулому і сьогодні. Матеріали науково-практичної конфнренції. – Ужгород, 1993. – С. 133–137. 18 колесса Ф. Старинні мелодії українських обрядових пісень (весільних і колядок) на Закарпатті // Науковий збірник. Рочник Х. – Ужгород, 1934. – С. 147. 19 Шаш а. Нарис соціальної й господарської історії Шенборської латифундії Мукачівсько- Чинадіївської в першій половині ХVIII ст. // Науковий збірник. Рочник IX. – Ужгород, 1932. – С. 101–134. 20 Підкарпатська Русь. – 1923. – № 1. – С. 1. 21 лелекач М. Коритнянський збірник церковних і світських пісень // Подкарпатська Русь. – 1929. – № 7. – С. 164. 22 Подкарпатська Русь.– 1925. – №1–4. 23 Там само. – 1932. – №1–6. 24 Там само. – 1930. – № 7–8. 25 Там само. – 1932. – № 1–6. 26 Наш рідний край (Тячів). – 1923. – № 2–9. 27 Там само. – 1925. – № 3. 28 Там само. – 1926. – № 5. 29 Данилюк Д., Ілько В. М. М. Лучкай – історик-славіст Закарпаття першої половини XIX ст. // Український історичний журнал. – 1990. – № 9; їх же: Оцінка творчої спадщини Ю. І. Гуци- Венеліна у вітчизняній історичній літературі. – Там само. – 1992. – № 3; Бача ю., Данилюк Д. Невідомий Олександр Духнович. – Ужгород, 1993.

Роль Товариства “Просвіта” у розвитку історичної науки на Закарпатті

Репозитарії

Схожі ресурси