Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині

Національне відродження кінця 80-х років ХХ ст. привело до масового відновлення “Просвіт” у всіх регіонах України. Розкрито непростий шлях зародження “Просвіти” у Бердянську та її здобутки на ниві національного відродження українців у перші роки державної незалежності....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Кіраль, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2010
Schriftenreihe:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Schlagworte:	Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60163
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині / С. Кіраль // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 552-558. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-60163
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-601632014-04-13T03:01:41Z Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині Кіраль, С. Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Національне відродження кінця 80-х років ХХ ст. привело до масового відновлення “Просвіт” у всіх регіонах України. Розкрито непростий шлях зародження “Просвіти” у Бердянську та її здобутки на ниві національного відродження українців у перші роки державної незалежності. National revival of the late 1980s led to mass renewals of “Prosvita” societies in all regions of Ukraine. The author reveals difficult circumstances of establishment and work of “Prosvita” society in Berdians’k, its achievements in the field of national revival of Ukrainians in the first years of independence of Ukraine. 2010 Article Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині / С. Кіраль // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 552-558. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60163 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі
spellingShingle	Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Кіраль, С. Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	Національне відродження кінця 80-х років ХХ ст. привело до масового відновлення “Просвіт” у всіх регіонах України. Розкрито непростий шлях зародження “Просвіти” у Бердянську та її здобутки на ниві національного відродження українців у перші роки державної незалежності.
format	Article
author	Кіраль, С.
author_facet	Кіраль, С.
author_sort	Кіраль, С.
title	Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині
title_short	Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині
title_full	Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині
title_fullStr	Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині
title_full_unstemmed	Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині
title_sort	роль “просвіти” в національно-культурному відродженні на бердянщині
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60163
citation_txt	Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині / С. Кіраль // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 552-558. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT kíralʹs rolʹprosvítivnacíonalʹnokulʹturnomuvídrodžennínaberdânŝiní
first_indexed	2025-07-05T11:18:20Z
last_indexed	2025-07-05T11:18:20Z
_version_	1836805575140179968
fulltext	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010552 Сидір Кіраль РОЛЬ “ПРОСВІТИ” В НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОМУ ВІДРОДЖЕННІ НА БЕРДЯНЩИНІ Національне відродження кінця 80-х років ХХ ст. привело до масового віднов- лення “Просвіт” у всіх регіонах України. розкрито непростий шлях зародження “Просвіти” у Бердянську та її здобутки на ниві національного відродження укра- їнців у перші роки державної незалежності. Ключові слова: Товариства рідної мови ім. Т. Шевченка , “Просвіта”, Бердян- щина, формування національної свідомості. Діяльність “Просвіти” на Бердянщині відродилася в 1988 р., коли з ініціативи українських письменників у Києві було створено клуб шанувальників рідної мови. На той час українська мова та література в школах, середніх спеціальних навчаль- них закладах і місцевому педінституті були на задвірках, відбувалося масове звіль- нення учнів, студентів від вивчення цих предметів, а спілкування українською мо- вою викликало підозру з боку адміністрації та органів КДБ. На побутовому ж рівні таких сміливців лайливо обзивали “націоналістами”, “бандерівцями” та “западен- цями”. До того ж, сумнозвісна 15 % надбавка до зарплатні вчителям-русистам, по- діл класів на підгрупи при вивченні російської мови в сільських школах, практич- на відсутність вступного іспиту з української мови у вузах негативно позначалися на морально-психологічному стані вчителів та викладачів-україністів. Однак публікації та дискусії довкола створення Товариства рідної мови ім. Т. Шевченка на сторінках преси впродовж лютого–червня 1988 р. розбудили сумління та національну гордість бердянців. Так, на серпневій учительській конфе- ренції у Палаці культури вчителька української мови та літератури СШ № 16 Ган- на Токмань, скориставшись з того, що в залі встановлено мікрофони, звернулася до присутніх, зважаючи на той стан, в якому опинилася українська мова, з проханням підтримати ініціативу киян та львів’ян про створення Товариства рідної мови ім. Т. Шевченка та поставити свої підписи під листом, один із примірників якого було передано в залу. Чимало учасників зібрання таки наважилося поставити свої підпи- си, але в перших рядах, де сиділи владоможці та компартійні секретарі й інструкто- ри, він загубився. Все ж таки його копію було надіслано до Києва. Ця подія набула розголосу в місті, а блискучий виступ Ганни Токмань сколих- нув учительську громаду. 3 грудня 1988 р. районна газета “Південна зоря” помісти- ла досить сміливу на той час статтю вчительки під назвою “Є така країна Україна, де живуть Шевченко і Франко”, в якій авторка з болем писала про проблеми викла- дання української мови, прогресуюче зростання явищ національного нігілізму, про необхідність створення у місті Товариства шанувальників рідної мови (так спочатку 553Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині воно у нас називалося – С. К.), розповіла про основні напрямки його діяльності. В той самий день планувалося проведення й організаційно-установчих зборів, про які йшлося у статті. Оскільки газета з’явилася саме 3 грудня і дійшла до читача лише ввечері, то збори, зрозуміло, не відбулися. Це сталося згодом, 21 грудня 1988 р. у приміщенні СШ № 16. Таким чином, наше місто практично одне з перших в облас- ті, а то й південному регіоні, відгукнулося на заклик відомих учених та письмен- ників про зміни у вкрай загрозливому стані української мови. 13 січня 1989 р. відбулося святкове зібрання Товариства. З ініціативи Ганни Токмань учнівський фольклорний ансамбль відтворив Різдвяно-новорічні звичаї та обряди. Після довгих років забуття зазвучали колядки, щедрівки, заграла троїста музика, залунала українська пісня, милували око українські строї – і кожен учас- ник цього прекрасного дійства немов прокидався, прозрівав, сповнюючись гордіс- тю за своїх величних і духовно багатих предків, а найголовніше – пробуджувалася людська гідність. Тоді ж було обрано трьох делегатів на Установчу конференцію, яка відбулася 11–12 лютого 1989 р. у Києві. Серед них фундатори місцевого Това- риства – Ганна Токмань (згодом її обрали членом Головної Ради), художник, вете- ран війни та праці Петро Гончаренко, робітник взуттєвої фабрики Олексій Кайда. Після київської конференції впродовж березня–квітня 1989 р. у місті сформо- вано три офіційні осередки: при СШ № 16 (голова Ганна Токмань), при Товаристві ветеранів війни та праці Будинку культури “Будівельник” (голова П. Гончаренко), при педінституті (голова С. Кіраль). Серед членів Товариства – учителі, викладачі, робітники, пенсіонери, студенти, старшокласники – всього налічувалося 156 осіб. Одне із головний завдань, яке поставили перед собою члени ТУМу – відкриття в Бердянську українських садочків, шкіл, повернення української мови в техніку- ми, училища, педінститут. У 1975 р. в місті була закрита остання українська школа. На жаль, незважаючи на наші неоднарозові звернення до місцевої влади, освітян- ського керівництва, на сьогодні в місті немає жодного україномовного навчально- виховного закладу. У 1989 р. у результаті наполегливої роз’яснювально-агітаційної роботи членів ТУМу в СШ № 16 вдалося відкрити перший український клас. Це стало можливим завдяки тому, що майбутні першокласники водночас поглиблено вивчали англій- ську мову. Нині в Бердянську діє одинадцять перших, одинадцять других, два тре- тіх та один п’ятий українські класи, тринадцять класів з поглибленим вивченням української мови та літератури. Вони охоплюють всього 460 учнів, тоді як в місті проживає 46 % українців. Беручи до уваги реалії сьогодення, байдуже ставлення до проблем національно-культурного відродження керівників освіти як обласного, так і міського рівнів, з гіркотою можна стверджувати: перспективи щодо відкриття українських садків, шкіл у Бердянську, на жаль, немає. Один із важливих напрямків діяльності бердянської “Просвіти” – збереження та розвиток національної культури, звичаїв і обрядів українського народу, форму- вання національної свідомості бердянців. Упродовж сімдесятирічного більшовиць- кого режиму компартійні ідеологи робили все, аби вилучити з серця народу, витра- вити з його душі народні свята, обряди, звичаї, свідомо зневажали те національне багатство, яке передавалося з покоління в покоління століттями й було тим міцним ґрунтом, який не дав згинути українцям як нації. 554 Сидір Кіраль Починаючи з 1989 р., вже стали традиційними в нашому місті Різдвяна ко- лядка та щедрівка напередодні 14 січня. Члени “Просвіти”, учасники фольклорно- го ансамблю педінституту “Хуртовина” (керівник Р. Дзвінка), виходять із давніми колядками, щедрівками на міські майдани, відвідують оселі бердянців, відтворю- ють вертепне дійство в яскравих костюмах-масках, несучи радісну вість про наро- дження Ісуса Христа. Підготовка до Різдвяних свят, участь у них є водночас чудовою школою вихо- вання національно свідомих вчительських кадрів (переважна більшість колядників – студенти). Бо не могли не запасти в душу щирі слова подяки бердянців, особливо людей старшого віку, за ту радість, хвилини щастя, подаровані колядниками. Так, на одному з майданів у 1990 р. підійшла до нас бабуся, й витираючи сльози, сказа- ла: “Даю вам, дітки, за ваші прекрасні колядки свою пенсію, бо якщо ви так чудово по-вкраїнськи співаєте й величаєте Бога, то я можу спокійно вмерти, бо є ви – мо- лоді патріоти, а значить Україна буде жити, вона не вмерла”. З ініціативи й при активній участі просвітян студенти та вчителі проводять українські вечорниці, які знайомлять слухачів із давніми формами відпочинку, ви- ховання молоді. В 1992 р. у СШ № 16 вперше в місті ми провели свято Миколая, яке стало значною національно-культурною подією в житті міста. Надзвичайно результативною й важливою ланкою в роботі з виховання націо- нально-свідомих громадян, фахівців є поїздки учнів і студентів на Різдвяні та Ве- ликодні свята на Західну Україну. На жаль, негативний стереотип про цей край ще й сьогодні живе і гальмує процес консолідації всіх українців молодої держави. Так, у квітні 1991 р. група студентів новоствореного філологічного факультету педін- ституту, завдяки активній допомозі пані Адріани Огорчак побувала на Великодніх святах у Львові. Відгуки про цю поїздку свідчать про те, як різко змінилося став- лення студентів після зустрічі зі старшим науковим співробітником Інституту на- родознавства АН України Г. Дем’яном до діяльності С. Бандери, до мешканців За- хідної України та подій, що там відбувалися. Переконаний, що кожен із цих 50-ти студентів закохався у такий чудовий край, у цих віддано люблячих Україну людей, з якими їм доводилося спілкуватися, і що на уроках майбутні учителі розкажуть прав- ду про “западенців”, якими так довго залякували нас комуністичні “душпастирі”. Чільне місце в роботі “Просвіти” посідає пропаганда української періодики, класичної та сучасної літератури. Впродовж 1989–1990 рр. ми видавали рукопис- ну газету “Слово” (вивішували на одному із стендів у центрі міста), яка знайоми- ла читачів із творчістю заборонених письменників, у тому числі з діаспори. Значну допомогу надавали нам у цьому львівські друзі Б. Васьків, А. Огорчак, Л. Мадо- ян, Л. Сенишин, В. Вовк, надсилаючи книги, періодику, самвидав. Ми намагалися спростувати ті нарікання, які часто можна почути не лише серед загалу, а й інте- ліґенції, що нібито українська література, а осбливо сучасна, є провінційною, від- стає від європейського рівня. Літературні вечори, присвячені творчості Ліни Кос- тенко, Василя Симоненка, Григора Тютюнника та інших письменників свідчили, що будь-яка передова європейська література не погребувала б такими талантами. Члени Товариства постійно виступали з цих питань по міському радіо (в 1991 р. до- цент С. Кіраль вів рубрику “Джерело”), в пресі, вивішували на стендах газету “Лі- тературна Україна”, вирізки з журналів. Як результат, зросло число передплатників 555Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині українських видань, а на полицях книгарень не залежувалися твори українських письменників. Сьогодні ж у Бердянську інша проблема – де купити українську кни- гу, українську газету, яку практично не побачиш у кіосках. У травні 1989 р. з нашої ініціативи вперше у місті проводився доброчинний вечір з нагоди перепоховання Кобзаря на Чернечій горі. Зібрані кошти (310 крб) за бажанням учасників вечора передано у фонд спорудження пам’ятника Великому Кобзареві в Бердянську. В банку було відкрито рахунок, на який почали надходити кошти від колективів міста та його мешканців. Ми опублікували звернення на сто- рінках газети “Ленінська молодь” (тепер “Молода Галичина”), вісника львівсько- го ТУМу “Просвіта”, журналу “Дзвін” (№ 1, 1990). Кошти надходили від львів’ян, мешканців Львівської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Івано-Франківської областей. Так, наприклад, жителька Львова Я. Мадоян до свого поштового перека- зу в розмірі 100 крб (її місячна пенсія) зробила такий зворушливий допис: “Доро- гі друзі! Нехай цей скромний внесок буде цеглиною в справу побудови пам’ятника Великому Кобзареві, моральною підтримкою вашим добрим починанням на шля- ху відродження нашої мови і культури України. Успіхів вам і щастя. Галичани”. На жаль, добре розпочата справа так і залишилася на рівні бажаного, бо місцева вла- да не проявила зацікавлення, розуміючи, що пам’ятник Шевченкові нагадуватиме всім, що Бердянськ – це Україна, а не Росія, як це ж намагалися у свій час довести доморощені історики про так звану Таврію. Сподіваємося, що велична постать на- шого геніального Кобзаря все-таки здійметься над містом як символ вільної та не- залежної України. У Бердянську народилися і певний час жили такі обдаровані письменники, фольклористи, громадсько-культурні діячі, наприклад, як Василь Кравченко (1862– 1945), Трохим Зіньківський (1861–1891). З відомих причин їхня творчість маловідо- ма широкому загалу. Так, В. Кравченка в роки сталінщини було репресовано. Сво- го часу він очолював Житомирську “Просвіту”, створив там музей, полишив після себе багатющу фольклорно-етнографічну спадщину, яка зберігається у фондах Ін- ституту етнології, мистецтвознавства АН України в Києві. Т. Зіньківський передчасно пішов із життя, але його творчість, особливо публі- цистика, свідчать, що це була людина великого розуму, світлої душі, віддана спра- ві національного і соціального визволення українського народу з-під неволі росій- ського царизму, яка щиро вболівала за долю української мови та культури. Так, на думку Т. Зіньківського, головною ознакою кожної нації є мова, яка є не тільки засо- бом спілкування, але становить “органічний витвір усього життя народного, в ній відбивається, як у дзеркалі, його душа, його думки, його погляди”. Ми вважаємо своїм обов’язком повернути Україні ці імена. З нагоди їх ювілею, 130 років з дня народження, в міському краєзнавчому музеї співробітник Ольга Ков- тун підготувала постійно діючу експозицію про життя і творчість наших двох видат- них земляків, була впорядкована могила Т. Зіньківського, який помер у Бердянську. На республіканському радіо прозвучала літературна передача про творчість Т. Зінь- ківського, в якій взяли участь В. Абліцов, В. Шевчук та С. Кіраль. Влітку 1991 р. та весною 1992 р. на базі місцевого педінституту відбулися республіканські науково- практичні конференції, присвячені Т. Зіньківському та В. Кравченкові. Їх учасни- ки – письменники та вчені зі Львова, Києва, Запоріжжя, Дніпропетровська, Черкас, 556 Сидір Кіраль Житомира, Вільнюса – звернулися до місцевої влади та уряду України з пропози- ціями про належне вшанування пам’яті цих двох великих синів нашого народу. На жаль, навіть вулиць, названих їх іменем, у Бердянську немає, зате й до нині є ву- лиці П. Морозова, В. Леніна, Ф. Дзержинського, Р. Люксембург та інших вождів. Опублікований проєкт “Закон про мови в УРСР” став предметом дискусій в обласній та місцевій компартійній пресі, яка зчинила галас про насильницьку укра- їнізацію, про поширення націоналізму із Західної України і т.д. Товариство україн- ської мови провело районну конференцію, на якій відбулося бурхливе обговорен- ня цього документа. Оскільки вхід був вільним, то наставники компартії та інших відомих спецслужб прислали своїх “делегатів”, які заявляли про загрозу наростан- ня націоналізму в Україні, відкидали ідею державності української мови, галасува- ли про загострення міжнаціональних стосунків і послаблення радянського інтер- націоналізму та патріотизму. Незважаючи на це, більшістю голосів була прийнята ухвала, в якій, зокрема, зазначалося, що учасники конференції вимагають точно сформулювати майбутній Закон про мови, скоротити терміни його впровадження у життя, а українській мові надати статус державної, водночас гарантуючи нормаль- ний розвиток мовам інших народів, що живуть в Україні. Після прийняття Закону про мови Верховною Радою УРСР Товариство докла- дало чималь зусиль, щоб впровадити його в життя. На адресу міськради ми наді- слали чимало звернень, запитів з конкретними пропозиціями, але належної реак- ції так і не дочекалися. Найактивнішу участь просвітяни взяли у святкуванні 500-ліття запорозького козацтва, в обговоренні проєкту нової Конституції. Зрозуміло, що діяльність ТУМу була під пильним наглядом КПСС та органів держбезпеки, представники яких по- стійно відвідували наші засідання. Серед документів обкому КПУ після переворо- ту в Москві було виявлено секретні документи, підготовлені секретарем міськкому партії С. Яловим про діяльність партій і рухів у Бердянську. Так, про Товариство української мови, зокрема, писалося: “Товарищество української мови. Председа- тель Токмань Анна Леонидовна, учитель СШ № 16, стоит на позициях РУХА, хотя активно их не поддерживает. Около 150 человек. Руководство склонно больше к по- литической деятельности, нежели возрождению культуры. Участие во многих поли- тических мероприятиях. Лояльное отношение к горкому партии, не отказываются от сотрудничества. Среди членов ТУМ в основном украиноведы, учащиеся и пре- подаватели пединститута. Ближайшие планы: празднование 130-летия Т. Зіньків- ського, формирование классов с украинским языком обучения в школах” (мову до- кумента збережено – С. К.). Відродження України ми пов’язували з фактично першими демократичними виборами, які мали відбутися в березні 1990 р. У грудні 1989 р., після попередньої відмови, міськвиконком все-таки зареєстрував Товариство як громадську організа- цію, що мала право брати участь у виборчій кампанії. Кандидатом до Верховної Ради України від ТУМу було висунуто викла- дача педінституту В. Федорика, який балотувався разом із першим секретарем міськ кому партії Г. Дубинкою. До обласної та місцевих Рад було висунуто вось- меро осіб, четверо з яких здобули перемогу. Для випуску листівок, ведення агі- тації, організації зустрічей з виборцями, контролю за процесом голосування та 557Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині підрахунком голосів було створено групу підтримки. Виборча кампанія – період найактивнішої діяльності членів ТУМу, які самовіддано трудилися з метою пе- ремоги їх кандидатів. На жаль, наш претендент до Верховної Ради не пройшов, бо було задіяно всі перевірені компартійні прийоми фальсифікації. Найбільшим гріхом В. Федорика стало те, що він виходець із Закарпаття, а це означало – “бан- дерівець”, “рухівець”. Водночас це була й своєрідна перемога, бо не пройшов і перший секретар партії Г. Дубинка. Ми брали участь також і в повторних вибо- рах. Власне тоді виникла ідея створення Клубу виборців, яку схвалило наше То- вариство, його очолив В. Федорик. Клуб став своєрідним політико-дискусійним центром, згодом відіграючи позитивну роль у підготовці та проведенні Всеукра- їнського референдуму 1 грудня 1991 р. Члени ТУМу, депутати міськради, одними з перших в області порушили пи- тання про визнання національної символіки. Синьо-жовтий прапор Товариство ви- користовувало на своїх заходах, а під час листопадової демонстрації 1990 р. група членів ТУМу вийшла з ним на Приморську площу, викликавши гнів влади, погро- зу з боку прокурора міста Л. Сабліна. За рішенням 10-ї сесії у вересні 1991 р. над будинком міськради було піднято історичний, як зазначалося в документі, синьо- жовтий прапор, що символізує миролюбну українську державу в образі чистого неба і хлібного лану. Важливою віхою в історії Бердянської “Просвіти” на ниві національно-куль- турного відродження став референдум 1 грудня 1991 р. 24 листопада 1991 р. у міс- ті з ініціативи ТУМу, РУХу, ПДВУ, Клубу виборців відбулася конференція демо- кратичної інтеліґенції Бердянщини, яка прийняла зверенення до жителів міста та району. В ньому, зокрема, зазначалося: “Настав вирішальний час у житті України. Або вона здобуде незалежність і стане багатою і вільною державою, або залишить- ся у становищі колонії, приреченої на викачування з неї матеріальних, трудових та інтелектуальних ресурсів. Сказати “ТАК” незалежній демократичній Україні – значить вийти із занепа- ду! Дорогі співвітчизники! Земля наша – багата, щедра, народ – розумний, гуман- ний і працьовитий. То ж станьмо господарями в своєму домі, скажемо “ТАК” суве- ренній державі – Україна”. Напередодні референдуму на запрошення ТУМу в Бердянську побували укра- їнський письменник з Канади Степан Горлач, праправнучка Тараса Шевченка Люд- мила Красицька з Києва, член Президії Верховної Ради, народний депутат, поет Д. Павличко, який зустрівся зі студентами й викладачами педінституту, учителя- ми та учнями СШ № 16, жителями міста, виступив по міському радіо, дав інтерв’ю місцевій пресі. Все це, а також розповсюдження брошур, листівок, плакатів, що надходили від обласного проводу РУХу, допомогло бердянцям та жителям району сказати “ТАК” незалежній Україні (за незалежність у місті проголосувало 87 %, в районі – 92,8 % виборців). Ці звістки члени нашого Товариства сприймали зі сльо- зами на очах, з незвичайним піднесенням, раділи з того, що маємо свою державу. Щодо постаті майбутнього президента, то серед членів ТУМу не було одно- стайності, хоча більшість підтримувала кандидатуру В. Чорновола, але в той же час збирали підписи на підтримку І. Юхновського, Л. Лук’яненка, сподіваючись, що кандидати демократичного блоку об’єднаються і хтось один змагатиметься з 558 Сидір Кіраль Л. Кравчуком. На жаль, цього не сталося, як не сталося ще багато того, за що нині так дорого розплачуємося. На жаль, активність членів “Просвіти” за останній рік різко знизилась. Закон про мови не виконується (єдина у місті українська газета з ініціативи місцевої вла- ди фактично стала російськомовною, реклама, ологлошення, документація місь- кої Ради і т. д. ведуться російською мовою), серйозні проблеми з відкриттям укра- їнських садочків, шкіл, забепечення існуючих українських класів підручниками, брак висококваліфікованих, національно свідомих учительських і викладацьких ка- дрів, високі ціни на українську періодику – все це негативно позначається на про- цесі національно-культурного відродження на Бердянщині, який так успішно роз- почався у 1989 р. Без належної підтримки з боку держави і при нинішньому стані економіки всі добрі починання “Просвіти” на цій ниві можуть абсолютно занепас- ти. Наша “Просвіта” покладає надії на нові вибори, які повинні привести до влади людей чесних, національно свідомих, освічених, які виведуть нашу молоду держа- ву на шлях європейської цивілізації, добробуту та духовного розквіту. Sydir Kiral’. Role of “Prosvita” in the national-cultural revival of the Berdiansk region National revival of the late 1980s led to mass renewals of “Prosvita” societies in all regions of Ukraine. The author reveals difficult circumstances of establishment and work of “Prosvita” society in Berdians’k, its achievements in the field of national revival of Ukrainians in the first years of independence of Ukraine. Key words: Taras Shevchenko society of native language, “Prosvita”, Berdians’k region, formation of national consciousness.

Роль “Просвіти” в національно-культурному відродженні на Бердянщині

Institution

Ähnliche Einträge