Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1918)
Проаналізовано освітньо-виховну та видавничу діяльність позапартійного Союзу визволення України (Львів–Відень) серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини в перід Першої світової війни. Охарактеризовано співучасть у цьому Товариства “Просвіта” та інших організацій....
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2010
|
| Назва видання: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60164 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1918) / І. Патер // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 559-571. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-60164 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-601642014-04-13T03:01:38Z Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1918) Патер, І. Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Проаналізовано освітньо-виховну та видавничу діяльність позапартійного Союзу визволення України (Львів–Відень) серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини в перід Першої світової війни. Охарактеризовано співучасть у цьому Товариства “Просвіта” та інших організацій. The author analyses educational and editing activity of none-party Union for Liberation of Ukraine (Lviv–Vienna) among the prisoners of war in camps of Austro-Hungary and Germany during the First World War. He describes the role of “Prosvita” society and other organizations. 2010 Article Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1918) / І. Патер // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 559-571. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60164 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі |
| spellingShingle |
Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Патер, І. Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1918) Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| description |
Проаналізовано освітньо-виховну та видавничу діяльність позапартійного Союзу визволення України (Львів–Відень) серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини в перід Першої світової війни. Охарактеризовано співучасть у цьому Товариства “Просвіта” та інших організацій. |
| format |
Article |
| author |
Патер, І. |
| author_facet |
Патер, І. |
| author_sort |
Патер, І. |
| title |
Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1918) |
| title_short |
Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1918) |
| title_full |
Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1918) |
| title_fullStr |
Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1918) |
| title_full_unstemmed |
Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1918) |
| title_sort |
просвітня діяльність союзу визволення україни серед військовополонених українців у таборах австро-угорщини та німеччини (1914–1918) |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60164 |
| citation_txt |
Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1918) / І. Патер // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 559-571. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| series |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| work_keys_str_mv |
AT paterí prosvítnâdíâlʹnístʹsoûzuvizvolennâukraíniseredvíjsʹkovopolonenihukraíncívutaborahavstrougorŝinitanímeččini19141918 |
| first_indexed |
2025-07-05T11:18:23Z |
| last_indexed |
2025-07-05T11:18:23Z |
| _version_ |
1836805578295345152 |
| fulltext |
559Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010
Іван Патер
Просвітня діяльність союзу визволення
україни серед військовоПолонених
українців у таборах австро-угорщини
та німеччини (1914–1918)
Проаналізовано освітньо-виховну та видавничу діяльність позапартійного Со-
юзу визволення України (Львів–Відень) серед військовополонених українців у табо-
рах австро-Угорщини та Німеччини в перід Першої світової війни. Охарактеризо-
вано співучасть у цьому товариства “Просвіта” та інших організацій.
Ключові слова: Союз визволення України, військовополонені, табори, австро-
Угорщина, Німеччина, Перша світова війна, періодика.
Напередодні Першої світової війни просвітнє життя галицьких українців роз-
вивалося надзвичайно жваво. Заходами Головного Виділу Товариства оживлено про-
світню організацію в краю, а що найважливіше, осягнено доволі повний зв’язок з
низовими ланками. На всіх ділянках – просвітньо-організаційній, економічній і ви-
давничій кипіла робота, а інтерес до “Просвіти” охоплював щораз ширші кола укра-
їнського народу. Діяльними були не тільки Матірне Товариство у Львові (36 тис.
членів), але й філії (всього 77), читальні (2944), 504 читальні доми, в яких нарахо-
вувалося 197 035 членів читалень, 2364 бібліотеки з книжковим фондом 218 861
одиницею. В лоні читалень “Просвіти” засновувалися численні крамниці, позичкові
каси, шпихліри, аматорські театральні та хорові гуртки, духові оркестри та ін.; чи-
тальні розвивали пропаганду тверезості, в них знаходив український селянин пер-
ше політичне усвідомлення1. Підготовка до гідного проведення Шевченківського
ювілею та Загальні збори Товариства якнайкраще свідчили про велику силу та жи-
вучість просвітньої організації.
Активну участь у житті та діяльності галицької “Просвіти” брали наддніпрян-
ці. Вже на самих початках Товариства книгами йому допомагали М. Костомаров,
М. Драгоманов, О. Кониський, Б. Грінченко, матеріально Є. Милородович, згодом
Є. Чикаленко, І. Череватенко та інші. Значну суму (3000 корон) зложили київські
українці 1895 р. на купівлю будинку “Просвіти”. Наддніпрянці друкувалися у її ви-
даннях, особливо великі заслуги перед Товариством мало подружжя Грінченків –
Борис і Марія, що подали цілу низку популярних книжок під псевдонімами Василь
Чайченко і Марія Загірня. Крім того, тут з’явилися праці М. Костомарова, І. Нечуя-
Левицького тощо. Багато потрудився для “Просвіти” на її початках перший емігрант
з-над Дніпра на галицькій землі Павлин Свєнціцький, а пізніше політична емігра-
ція – у передвоєнні та повоєнні часи активно працювали у Товаристві: А. Жук і
560 Іван Патер
М. Корчинський, згодом A. Петренко і М. Таранович у Головному Виділі; В. До-
рошенко, М. Залізняк, С. Русова, С. Сірополко, Г. Хоткевич як автори чи редакто-
ри видань, М. Бутович, П. Ковжун, В. Сочинський як ілюстратори; Г. Жук, Н. До-
рошенко – бібліотекарі. Серед почесних членів “Просвіти”, поруч із визначними
галицькими діячами, була низка визнаних на ниві культури й просвіти загалом і,
зокрема, для Товариства, наддніпрянців: B. Антонович, Б. Грінченко, М. Грушев-
ський, П. Житецький, М. Костомаров, О. Кониський, І. Нечуй-Левицький, М. Ли-
сенко, С. Русова, С. Сірополко, М. Старицький та Є. Чикаленко2.
З вибухом війни українці опинилися між двома ворожими імперіями, прого-
лосили свою лояльність до держав, під пануванням яких вони перебували. Галича-
ни 1 серпня 1914 р. з однозгідної волі всіх українських партій, організувавши Го-
ловну Українську Раду, почали формувати Легіон Українських Січових Стрільців.
Наддніпрянські політичні емігранти, які з початку 1900-х рр. перебували у Га-
личині, 4 серпня 1914 р. створили Союз визволення України – безпартійну політич-
ну репрезентацію національно-політичних та економічних інтересів українського
народу в Росії, основним політичним постулатом організація проголосила держав-
ну самостійність та соборність України3.
СВУ за весь час свого існування відповідно до списку, складеного А. Жуком,
нараховував понад 250 членів, співробітників та активу з числа військовополонених4.
Членами СВУ були відомі галицькі та буковинські політичні діячі: В. Бачинський,
О. Бачинський, О. Безпалко, Я. Весоловський, М. Возняк, Л. і М. Ганкевичі, М. Го-
лубець, Р. Домбчевський, Б. Лепкий, О. Назарук, П. Карманський, І. Крип’якевич,
Є. Левицький, М. Новаківський, B. Пачовський, Р. і С. Смаль-Стоцькі, В. Сімович;
активно співпрацювали також: В. Будзиновський, Т. Войнаровський, О. Грицай,
М. Лозинський, Р. Перфецький, І. Пулюй, З. Кузеля, С. Рудницький, В. Старосоль-
ський, C. Томашівський, В. Темницький, Л. Цегельський, А. і М. Чайковські та інші.
У кінці серпня 1914 р. у результаті наступу російських військ у Галичині всі
українські політичні організації, в т.ч. й СВУ, а також низка громадських інститу-
цій перенесли свій осідок до Відня.
Війна не тільки зупинила подальшу роботу “Просвіти”, але й знищила соро-
калітній доробок Товариства, довела до занепаду просвітнє й економічне життя. З
початком серпня 1914 р. припинив діяльність Головний Виділ і його допоміжні ор-
гани – комісії, які також виїхали до Австрії.
Російська окупаційна адміністрація намагалася знищити всі просвітні читаль-
ні та філії як вогнища “мазепинства”. Так само сприйняло діяльність Товариства й
військове начальство, хоча водночас “Просвіта” знаходила щире співчуття та при-
хильність серед офіцерів і солдатів українців російської армії. З окупацією на по-
чатку вересня 1914 р. Львова російськими військами Товариство “Просвіта” стало
одним із перших, яке припинило діяльність. Його приміщення було опечатано. На
початку жовтня 1914 р. конфісковано фонд Товариства, що складався з цінних па-
перів на суму 100 тис. російських рублів, матеріал на прапори для філій і читалень,
а також виткані шовком герби України з торгово-промислового дому “Достава”5.
У Відні для галицьких і буковинських біженців вже восени 1914 р. організова-
но “Український запомоговий комітет” на чолі з Ю. Романчуком, метою якого була
“допомога жертвам війни без різниці віри і народності, зокрема, вдовам і сиротам”6.
561Просвітня діяльність Союзу визволення України…
Для задоволення духовних потреб біженців Товариство “Просвіта” заснува-
ло у Відні окрему читальню. Тут виходили українські видання, призначені як для
української суспільності, так і для ознайомлення іноземної громадськості з укра-
їнською справою.
Осівши у Відні, Союз визволення України, окрім політичної та інформаційно-
дипломатичної діяльності, розвинув широку культурно-просвітницьку роботу, зо-
крема щодо національного усвідомлення полонених українців російської армії.
Завдяки зусиллям Союзу в кінці 1914 р. було отримано дозвіл австрійських
властей на відділення полонених українців від російських і переведення їх в окремі
табори: Фрайштадт (Верхня Австрія), Дунасардегль у Словаччині, Терезієнштадт
в Угорщині, старшинський у Йозефові (Богемія). Із створенням у квітні 1915 р. у
Берліні Централі СВУ, українців було виділено в табори: Вецляр, Зальцведер, Ра-
штат. У Ганновер-Мюндені знаходилося чотири сотні українських офіцерів. Вза-
галі, Союз опікувався понад 200 тис. полонених, з яких згодом створено дві дивізії
синьожупанників у Німеччині та одну сірожупанників в Австрії7.
Для налагодження національно-усвідомлювальної та культурно-просвітньої
праці в усіх таборах військовополонених українців було створено Просвітні відді-
ли СВУ. До їх складу добиралися особи, які стояли на ідеологічній платформі Со-
юзу і поповнювалися з рядів наддніпрянської політичної еміграції, але, головним
чином, з числа інтеліґентів Галичини и Буковини.
У Фрайштадтському таборі працювало 12 осіб, серед них восьмеро галичан –
професор В. Сімович, адвокати: Р. Домбчевський і О. Охримович, вчителі – В. Ле-
вицький і М. Чайковський, письменник В. Пачовський, мистець М. Голубець, один
буковинець – публіцист і голова буковинської соціал-демократії О. Безпалко, три
наддніпрянці – композитор о. Є. Турула, о. О. Гнідий і скульптор, політемігрант з
Полтавщини М. Гаврилко, що згодом перейшов до Січових Стрільців.
У Німеччині до співпраці з СВУ було запрошено 29 осіб. За фахом у цій гру-
пі було 11 учителів з гімназій, п’ять народних вчителів, два адвокати, два студен-
ти університету, три особи з середньою освітою, різьбяр, працівник української
бібліо теки, оперний співак і публіцист. З них 11 осіб було з Галичини, 10 – з Буко-
вини і 8 – з Наддніпрянщини. Серед них: П. Бензя, М. Митієвський, М. Бондаренко,
А. Волосів, о. П. Катернюк, Б. Лепкий, В. Падалка, П. Карманський, Р. Перфецький,
М. Паращук, В. Мороз, Є. Гуцайло, А. Миколаєвич, Я. Тарасовський, О. Терлець-
кий, В. Левицький, М. Шаповал та інші. Крім того, на серію лекцій був запроше-
ний професор С. Смаль-Стоцький, а відомий співак М. Менцинський давав по од-
ному концерту в усіх трьох українських таборах Німеччини8.
Здійснення визначеної Союзом національно-просвітньої програми серед по-
лонених українців здійснювалося з великими труднощами. Їх складовими були
такі моменти: страх перед царським урядом, що після війни притягне до відпо-
відальності полонених, їх природне русофільство, негативне ставлення до Цен-
тральних держав, переконання у могутності та непереможності Росії. Саме тому
культурно-просвітній праці Союзу чинився великий опір зі сторони загалу. Се-
ред полонених виділялися три групи: свідомі українці, національно індиферентні
та звичайні безпросвітні, настроєні вороже до українства. Спочатку переважала
друга група, потім вищість належала свідомим українцям. Жодна з цих груп, як
562 Іван Патер
зазначав О. Терлецький, не зникла цілковито. Загалом, певна частина полонених
пройшла велику національну еволюцію: від ідеї автономії до ідеї самостійності
України (в менших групах полонених). У таборах мали місце також і певні про-
яви більшовизму. Деякі радикальні гасла соціального змісту знаходили серед по-
лонених широкий відгомін. Радикалізм зводився, головним чином, до земельної
справи, яку маса полонених, не орієнтуючись у партійно-політичних програмах,
розуміла лише як розподіл поміщицької землі. Щодо церковної справи, то поло-
нені особливого зацікавлення не виявляли. Лише для інтеліґентів було зрозумі-
лим, що церковною справою не можна легковажити, адже постулатом українця
повинна бути незалежна українська Церква9.
Діяльність Просвітніх відділів розгорталася за трьома напрямками: 1) просвіта
взагалі, тобто вивчення окремих предметів в організованих школах, курсах і окре-
мих викладах; 2) національно-політичне виховання; 3) практична наука організа-
ції громадського життя, тобто управління українськими громадами. Відділам на-
давалася широка автономія та свобода у виборі методів роботи. Вони взяли на себе
основну частину праці серед полонених – уладжували по таборах школи грамоти,
бібліотеки, читальні, хори, оркестри, освітні курси, будували церкви, засновували
чайні, допомогові каси, кооперативні крамниці, відкривали спортивні товариства,
друкарні, організовували українські громади. Завдяки цьому Просвітні відділи з
часом набули великого значення і стали найважливішими організаціями в україн-
ських громадах чотирьох таборів. Крім просвітньої роботи, вони займалися також
справами, пов’язаними з побутом полонених, і до того ж виконували посередниць-
ку місію між полоненими і владою10.
Просвітні Виділи організовували низку систематичних курсів: української
мови і літератури, історії та географії України, німецької мови, кооперації, полі-
тичної економії, математики, сільського господарства, малювання, співу й музики,
курси для неписьменних.
Так, у Фрайштадті, незважаючи на різні умови, до 15 серпня 1917 р. було про-
ведено шість курсів для неписьменних, на які записалося 759, а закінчило 615 осіб.
На них викладало 16 фахових вчителів, виключно з полонених, відбулося 446 ви-
кладів під безпосереднім проводом В. Сімовича і С. Смаль-Стоцького11.
Просвітні відділи в таборах особливо дбали про підготовку відповідних кадрів
з-поміж самих полонених для ведення національно-усвідомлювальної праці. Так, 20
серпня 1915 р. у Фрайштадті виникла таборова організація полонених “Суспільно-
Просвітній гурток”, який мав окремі секції: просвітню, видавничу, етнографічну,
фотографічну, спортивно-руханкову, кооперативну. Згодом просвітня секція гуртка
підготувала відповідні матеріали для своєї реорганізації в автономне просвітнє то-
вариство за зразком діючого на західноукраїнських землях.
1 серпня 1916 р. було ухвалено статут Товариства “Просвіта” ім. М. Драгома-
нова. Метою Товариства було згуртувати і вести всю просвітню роботу, насампе-
ред, задля національного усвідомлення та загальної освіти полонених і виховання
майбутніх діячів й учителів для подальшої роботи на російській Україні. Для цьо-
го товариство влаштувало систематичні курси, загальні читання і виклади з усіх
галузей знань, з акцентом на проблеми українознавства, проводило літературні ве-
чори, видавало науково-популярні книжки, утримувало таборові бібліотеки для по-
563Просвітня діяльність Союзу визволення України…
лонених і підручні для учителів. Членом товариства міг стати кожний полонений
українець Фрайштадтського табору, який виявив бажання працювати в просвітньо-
му напрямку й якого прийнято в члени Радою Товариства12. Від початку заснування
“Просвіти” робота велася у формі провадженням курсів, викладів, доповідей, ре-
фератів, звітів про воєнні події та піклування про бібліотеки.
Значний інтерес у полонених викликали доповіді Товариства про окремі укра-
їнські краї. Так, професор С. Смаль-Стоцький ознайомив слухачів із життям Бу-
ковини, посол Яцко Остапчук розповів про Холмщину, поет П. Карманський роз-
повів про життя і побут українців у Канаді13. Крім того, полонені прослухали 21
лекцію (відвідало по 100–120 осіб), на яких змогли детально і всебічно ознайоми-
тися з національно-культурним життям українців в Австро-Угорщині. Велике заці-
кавлення викликали у слухачів виклади про москвофільство, парламентську діяль-
ність галичан і буковинців, українські партії. “Переходячи по Галичині, – відзначав
часопис “Розвага”, – вони бачили національно-культурні здобутки галицьких укра-
їнців, вони не раз чули, як простий селянин оповідав про Шевченка, Шашкевича та
інших українських письменників, вони не раз чули, що служба Божа правилася на
зрозумілій їм мові, і то зворушувало їх душі, вони бачили школи, пам’ятали, а все
то говорило їм, що тут живуть українці, їх брати”14.
При Товаристві “Просвіта” було засновано “Інститут Народнього Віча”, слу-
хачі якого готували доповіді, виклади й публічні дискусії на соціально-економічні,
національно-історичні та суспільно-політичні теми, огляди міжнародно-політичних
і воєнних подій. Референтами інституту були члени і співробітники СВУ: О. Охри-
мович, Р. Домбчевський, О. Скоропис-Йолтуховський, А. Жук, М. Чайковський,
П. Карманський, В. Левицький, В. Пачовський, а з полонених – І. Мороз, Ю. Мо-
чульський та І. Лазько.
Заходами Товариства “Просвіта” у другій половині 1916–1917 рр. для поло-
нених Фрайштадтського табору було організовано викладання 63 курсів (5753), які
відвідало 7864 слухачі15.
26 серпня 1917 р. при Товаристві “Просвіта” із полонених українців засновано
учительський гурток (12 членів), метою якого було об’єднання учителів-українців,
які перебували у таборі, щоб підготувати їх до праці на рідних землях після війни.
Його члени навчалися українознавства, методики, дидактики, психології та педа-
гогіки. Лекції читав здебільшого С. Смаль-Стоцький, а допомагали йому полоне-
ні М. Лозовик і М. Славінський. Періодично відбувалися конференції, на яких об-
говорювалися різні питання з навчання і методики та українського шкільництва16.
З вибухом революції в Росії, праця “Просвіти” значно поширилася. Відві-
дування різних курсів суттєво збільшилось, особливо на курсів неписьменних та
українознавства. Це свідчило про те, що полонені сприйняли ідею самостійнос-
ті України й почали масово вивчати українську мову, історію України. Виклади
С. Смаль-Стоцького з Шевченкознавства були настільки популярними, що розра-
хована на тисячу осіб аудиторія не могла вмістити всіх бажаючих. Всього відбуло-
ся 14 таких популярних викладів для загалу табору.
Починаючи з листопада 1916 р. аж до ліквідації Товариства “Просвіта”, всю
просвітню роботу проводили полонені. Найактивнішими членами були М. Лозо-
вик, К. Даниленко, О. Кобець, І. Мороз, П. Дубрівний, М. Славінський, В. Шевчук,
564 Іван Патер
О. Сімчук, Д. Борисенко (розстріляний під Базаром більшовиками серед 359 осіб),
Г. Щербацький, В. Ілюченко, О. Харченко, М. Роговий, Ю. Балицький, Ф. Шевчен-
ко, Д. Піддубний, І. Птиця, П. Соха, Кулинич, Рибалка, В. Єфремів.
За час існування Товариства відбулося 73 засідання Ради і сходин членів “Про-
світи”, дев’ять загальних зборів і одні ліквідаційні – 22 лютого 1918 р. У зв’язку з
виїздом до Володимира-Волинського першого транспорту зорганізованого в таборі
Фрайштадт 1-го куреня “Оборони Рідного Краю” “Просвіта” припинила свою пра-
цю, з транспортом від’їхав майже весь її актив17.
Просвітня робота у Фрайштадті стала зразком для таборів українських полоне-
них у Німеччині: Вецлярі, Раштаті та Зальцведелі. Для провадження національно-
усвідомлювальної та культурно-просвітньої праці у цих таборах у квітні 1916 р. з
Фрайштадту виїхало понад 20 активних членів “Просвіти”: І. Лазько, Ю. Мочуль-
ський, Д. Десятовський, К. Болобородський, Д. Олянчин, Г. Терешко, Д. Щербина
та інші. Від’їхали також члени Просвітнього Виділу: О. Безпалко, В. Левицький,
Є. Турула, В. Сімович, М. Чайковський.
Першою табірною інституцією у Раштаті було “Просвітньо-суспільне товари-
ство”, засноване в кінці серпня 1915 p., до якого увійшли лише полонені. У вересні-
грудні 1915 р. Товариство розділилося на Соціальну і Національну секцію, чисель-
ність якої у грудні 1915 р. складала 250 осіб.
На початок лютого 1916 р. у Раштатському таборі декілька національних орга-
нізацій об’єдналися в українську громаду чисельністю близько 1200 осіб. Головну
роль відіграв Просвітній Виділ, який у співпраці з Національною та Соціальною
секціями творив т.зв. “Просвітній (Учительський) гурток” з найширшими повно-
важеннями у вирішенні внутрішніх проблем табірного життя.
До кінця 1915 р. силами членів Просвітнього Виділу в таборі було проведено
близько 750 лекцій, на яких були присутніми 600–700 осіб. На кінець 1915 р. поло-
нені все більше відвідували курси німецької мови (180 осіб.), арифметики і геоме-
трії (75 осіб.), школу грамоти (200–250 осіб)18. На початок 1917 р. до Просвітньої
секції входило 30 осіб. При секції в листопаді 1916 р. утворено “Шкільну Раду” з
16 осіб, що безпосередньо керувала народною школою в таборі.
Згодом Раштат, як зазначав О. Терлецький, перетворився на своєрідну фабри-
ку, в якій “перероблювано “малоросів” і “хохлів” на свідомих українців”19. На по-
чаток 1916 р. до української справи у таборі приєдналося 1200 осіб.
У Вецлярському таборі на переломі 1915–1916 рр. 28 активістів просвітньої
роботи (Лисенький, Білик, Волошин, Полуботок та ін.) заснували “Соціальну сек-
цію” – перше просвітнє товариство20. Його метою було ознайомлення полонених з
різними суспільно-політичними проблемами. Двічі на тиждень читалися й обгово-
рювалися реферати та виклади, з якими виступали члени секції. Оскільки Товари-
ство мало велику популярність серед полонених, постійно зростала його чисель-
ність. У грудні 1915 р. секція нараховувала тільки 28 членів, а на 1 квітня 1916 р.
– 106 осіб21. Найактивнішими членами Соціальної секції були полонені Білик, Бу-
ценко Буховенко, Гордієнко, Козицький, Решетняк.
9 квітня 1916 р. Соціальна секція реорганізувалася в товариство “Воля”, яке
продовжувало національно-культурну працю, влаштовуючи політичні віча “під го-
лим небом”, в кожному з яких завжди брало участь близько 2000 осіб22.
565Просвітня діяльність Союзу визволення України…
Заходами Просвітнього Виділу 25 травня 1916 р. у Вецлярі утворено Про-
світню громаду, яку в жовтні реорганізовано в “Просвітню Громаду імені М. Дра-
гоманова” на чолі з полоненим Ю. Мочульським. Відразу ж активізувалася робота
табірної “Народної школи”, яку за 13 місяців існування закінчило 2323 учні, а ще
500–600 осіб навчилося писати та читати українською мовою23.
Маючи чисельний склад (77 осіб на 1 березня 1917 p.), Просвітня Громада
ім. М. Драгоманова цілком перебрала на себе проведення просвітньої роботи в та-
борі. Її члени відповідали за стан і нормальне функціонування всіх табірних шкіл
і курсів. Влітку 1916 р. завдяки Просвітньому відділу проводився соціальний курс
національного виховання ім. Т. Шевченка, а в вересні відкрито курси т. зв. “мужів
довір’я” для ведення просвітньої роботи у робітничих командах24.
У кінці 1916 р. у Вецлярі постали два товариства, які згодом почали відігра-
вати важливу роль у цілому табірному житті – “Січ” і “Самостійна Україна”. Голо-
вним завданням останньої було налагодження культурно-просвітньої роботи в ро-
бітничих командах, в яких на початок 1917 р. перебувало 11–12 тис. полонених25.
Не припинялася культурно-просвітня робота і в таборі: школу грамоти постій-
но відвідувало 200–250 осіб; діяли т. зв. “Просвітньо-національні курси” для поло-
нених, що вже мали початкову освіту. Тривала діяльність “Просвітньої Громади”
і в окремих бараках, де влаштовувалися читання і реферати, проводилися віча. На
початок 1917 p. у таборі нараховувалося близько 1500 осіб свідомих українців26.
Б. Лепкий, виступаючи на посвяченні пам’ятника полоненим українцям у Вецля-
рі (1917), наголосив: “Щоб не гаяти дорогого часу, полонені працювали, здобува-
ли просвіту, знання, щоб на Україну вернутися з найціннішим дарунком, яким єсть
просвітній чоловік”27.
У таборі Зальцведель культурно-просвітню працю започаткував “Національно-
просвітній гурток” у складі 10 осіб. Він розпочав свою роботу в листопаді 1915 р.
завдяки допомозі Просвітнього відділу СВУ, до якого в різний час входили такі відо-
мі українські громадсько-політичні та культурні діячі, як Р. Смаль-Стоцький, З. Ку-
зеля, Б. Лепкий, В. Сімович, В. Левицький, Є. Турула, П. Бензя, І. Мороз, П. Чика-
ленко та інші28.
Праця гуртка проводилася у надзвичайно складних умовах. У таборі перебу-
вало майже 10 тис. полонених з українських губерній Росії, які горою стояли “за
царя і отечество” і зовсім не сприймали національних проблем.
Однак наполеглива праця членів гуртка на культурно-просвітній ниві, на-
самперед, заснування шкіл грамоти для неписьменних і українознавчих курсів,
дала свої результати. Впродовж 1916 р. у таборі, завдяки діяльності “Національно-
просвітнього гуртка”, виникла низка секцій гуртка: просвітня, національна, видав-
нича, соціальна, драматична, сільськогогосподарська, музична, кооперативна, гім-
настична, а також організовано хор, відкрито чайню, збудовано велику залу для
різних загальних зборів полонених, скликалися таборові віча. З метою координації
діяльності всіх табірних інституцій “Національно-просвітній гурток” реорганізо-
вано у “Головну Раду”29.
Найголовнішим центром поширення загальної освіти та національної свідо-
мості серед полонених Зальцведельського табору стала просвітня секція, згодом
– Товариство “Просвіта” імені Бориса Грінченка, яке об’єднало навколо себе всіх
566 Іван Патер
просвітніх працівників. Товариство проводило популярні виклади з різних галузей
знань, організовувало курси для неписьменних та іноземних мов, вело таборову
школу, влаштовувало відчити, просвітні віча, дискусії з суспільно-політичних про-
блем, концерти. Товариство утримувало також бібліотеку, поширювало між поло-
неними популярні книжки та українські просвітні видання, видавало своїми сила-
ми книжки просвітнього характеру30.
У січні 1916 р. у Зальцведелі було відкрито 4-класну табірну народну школу
ім. Б. Грінченка, яка мала шість відділів і нараховувала 426 учнів. Навчання прово-
дилося відповідно до віку учнів. Тут вивчалися також німецька мова і технічні дис-
ципліни. “Приємно бачити, – зазначав у листі до редакції “Вістника СВУ” один з
його дописувачів, – як кожного ранку квапляться до школи на лекції учні, між яки-
ми немало бородачів або навіть тих, які колись кричали “не нада”. Приємно бачи-
ти їх усіх над пильною працею за шкільними столами. Тут не на словах, а на ділі
виповняють заповіт Грінченка: “Праця єдина з неволі нас вирве!”31
Збільшувалося, зростало прагнення полонених до знань. Тому заходами То-
вариства “Просвіта” Зальцведельського табору було відкрито ще й міську школу
ім. Б. Грінченка, яку відвідували випускники народної чотирикласної школи, а та-
кож полонені з відповідними знаннями. У школі, яка налічувала 360 учнів, вивчали-
ся: історія української літератури, теорія словесності, географія та історія України,
історія культури, мінералогія, ботаніка, хімія, землемірство, сільське господарство,
німецька мова.
Народна і міська школи були громадськими, в яких викладали 24 вчителі з чис-
ла полонених. Школами завідував директор з полонених вчителів, а навчання про-
водилося згідно з правилами новітньої педагогіки та методики. Загальний нагляд за
діяльністю шкіл здійснювала шкільна комісія на чолі з В. Сімовичем32.
Кожний, хто закінчив таку школу, був добре обізнаним з українською історією,
літературою й, взагалі, як зазначав Петро Чикаленко, що перебував тоді у Зальцве-
дельському таборі, “може вважатися за цілком інтеліґентну людину”33.
Один із дописувачів “Вістника СВУ”, що заховався під псевдонімом “Гриць-
ко”, відзначаючи роль просвітньої праці серед полонених українців, підкреслював:
“Наскільки велике значення буде мати ця праця для життя цілого українського на-
роду, трудно тепер сказати, лише можна сказати одне: ті тисячі полонених, що по-
вернуть додому, понесуть з собою нові вже думки, своє знання та могутнє бажання
волі своєму народові. Стократним гомоном понесуться відгуки теперішньої праці
по всій широкій Україні. Там на ріднім грунті, під блакитним небом, серед рідних
степів неньки України, буйно виросте молодий проріст. Там ідеї перетворяться в
діло та приведуть народ, що проснувся, до бажаної волі і незалежності”34.
Просвітня праця СВУ в Зальцведелі була спрямована на піднесення рівня наці-
ональної свідомості української громади табору, який завдяки цьому став “справж-
ньою українською республікою”35.
Зрозуміло, що для національно-просвітньої роботи у таборах були потрібні зна-
чні матеріальні засоби. Коштів австро-німецької сторони виявилося замало. Тому
Союз звернувся до української громадськості про пожертвування полоненим укра-
їнцям як грошима, так і книжками, зокрема, творами українських класиків, попу-
лярними виданнями “Просвіти”, кооперативними і хліборобськими публікаціями,
567Просвітня діяльність Союзу визволення України…
збірниками пісень, шкільними підручниками і т. п. “Полонені, – зазначалося у звер-
ненні Союзу від 16 січня 1916 р., – мають право розраховувати у своєму становищі
на допомогу рідного громадянства. І СВУ певний, що наш патріотичний загал ще-
дро підіпре цю важливу національну справу”36.
Самі полонені також звернулися до громадськості з проханням вислати шкіль-
ні підручники, популярні книги, особливо фахові. “Ми купили б самі, – писали по-
лонені українці однієї з робітничих команд у Верхній Австрії, – та нам потрібно
багато грошей, бо ці підручники дорогі, нам це не в силу”37.
Невдовзі на заклик Союзу відгукнулися науковці та громадські установи Гали-
чини. Так, Наукове товариство ім. Шевченка у серпні 1916 р. передало для полонених
43 одиниці назв книг в кількості 140 примірників, Товариство “Просвіта” у Львові
102 брошури своїх видань, а від окремих осіб поступило біля 300 книг різного ха-
рактеру”38. СВУ від жовтня 1914 р. до червня 1916 р. для національно-просвітньої
роботи розіслав 20 тис. книг і брошур полоненим по всій Австро-Угорщині39. Бер-
лінська Централя Союзу від травня 1915 р. до березня 1917 р. видала для користу-
вання полоненим Раштату 42 269 книг, надіслала в усі німецькі табори для військо-
вополонених українців 172 280 примірників часописів40.
Важливу роль у просвітній роботі серед полонених відігравала таборова преса.
Першим тижневим таборовим часописом стала “Розвага”, що вийшла у Фрайштадті
5 червня 1915 р. накладом 2000 примірників. Газета виходила з постійним гаслом:
“Давайте з рук до рук, з барака до барака!” Першим її редактором був В. Сімович,
згодом Федір Шевченко (син Івана – брата Т. Шевченка).
23 січня 1916 р. у Раштаті редакційний комітет у складі 25 осіб розпочав ви-
давати тижневик “Розсвіт” тиражем 1500 примірників, який призначався переду-
сім для тих полонених, які не до кінця усвідомлювали національну ідею. У звер-
ненні “До земляків” наголошувалося: “Наша мета була б в деякій мірі осягнена,
коли б наші земляки тут, в полоні, не марнуючи даремно часу, обмінювались дум-
ками, учились пізнавати самі себе, бо ми тепер перед тою хвилею, коли скинемо
ярмо темноти, ярмо рабства. Перед нами починає світати, мов перед сходом, тому
й газету назвали “Розсвіт”41.
Завдяки діяльності Просвітнього відділу, в таборі Зальцведель утворено ре-
дакційний комітет з 15 осіб. Він напередодні Різдвяних свят 1916 р. випустив од-
ноднівку “Нова зоря” півторатисячним накладом, яку безкоштовно роздавали поло-
неним воякам. Згодом “Нова зоря” спричинилася до утворення нового друкованого
органу – “Вільне слово”, перший номер якого вийшов 1 березня 1916 р. двотисяч-
ним тиражем. Спочатку появу цієї газети зустріли досить прохолодно, але посту-
пово інтерес до неї зростав, і вона почала видаватися тричі на тиждень майже три-
тисячним накладом під редакцією П. Карманського.
Часопис Вецлярського табору “Просвітній листок” вийшов у світ в кінці 1915 р.
(з 5 січня 1917 р. – “Громадська Думка”). Спочатку він опинився у такій же ситуації,
що й інші видання української таборової преси. Згодом, завдяки діяльності редак-
ційного комітету, що складався з 10 осіб, тираж газети складав 3 тис. примірників.
Влітку 1918 р. таборові часописи пережили гостру матеріальну скруту. На-
клади газет не розходилися, оскільки зменшилася кількість полонених у зв’язку
з утворенням дивізій синьожупанників. Тому Союз прийняв рішення закрити
568 Іван Патер
“Громадську думку” і “Розсвіт”, а видавати спільну газету – “Вільне слово”. Таборо-
ві друкарні планувалося перевезти в Україну, де б виходили газети для українсько-
го населення42. Водночас у таборах виходили різні суспільно-політичні та просвіт-
ні книги. Варто згадати друге видання у Вецлярі відомої брошури М. Міхновського
“Самостійна Україна” з передмовою О. Скорописа-Йолтуховського (1917), а також
збірку “Наша пісня”, що витримала декілька видань43.
Усі таборові видання мали національно-просвітній характер. Їх зміст відбивав
зусилля Союзу національно усвідомити полонених, посилити за допомогою освіти
їх патріотизм, сподівання та впевненість у майбутнє.
Влітку 1917 р. О. Скоропис-Йолтуховський у листі до О. Терлецького писав:
“У наших українських таборах ми, вживаючи західно-європейські норми й фор-
мули, дали змогу виявити вільно, по-людському, тисячам інших земляків їх націо-
нальну українську думку”44.
Широка національно-просвітня робота Союзу серед полонених призвела до
того, що з невиразної сірої маси постав свідомий український громадяни, який, як
зазначав В. Сімович, “ось-ось має вхопитися за дишель свого воза й кермувати ним,
як йому цього треба”45. Це відбувалося напередодні революції в Росії.
Звістку про революцію в Росії полонені українських таборів отримали 15 берез-
ня 1917 р. Проте зустріли цю новину полонені українці в таборах Німеччини й Ав-
стрії по-різному. Однак скрізь відчувалося якесь небувале пожвавлення. Та справж-
нього захоплення, такого, щоб покинути щоденну роботу й висловити свої почуття
демонстрацією, зборами чи походами, у таборах Німеччини не було видно. Тільки
у Фрайштадтському таборі 25 березня 1917 р. відбулося віче за участю члена Пре-
зидії СВУ М. Меленевського, на якому була схвалена петиція до Тимчасового уряду
Росії, а копії надіслані до ради робітничих і солдатських депутатів у Петрограді про-
відникові українського національного руху М. Грушевськаму та Союзу визволення
України. Під петицією в усіх українських таборах Австро-Угорщини та Німеччини
підписалося 19 004 особи, в т.ч. 39 офіцерів-українців46. Цю петицію у формі ман-
дата пропонувалося передати О. Скоропису-Йолтуховському, якого уповноважува-
ли їхати до Петрограда, щоб висловити бажання полонених в українській справі.
У петиції йшлося, насамперед, про покладення в основу нових законів повно-
го народоправ’я, проведення земельної реформи, заключення миру, домагання по-
літичної автономії на основі Переяславської угоди 1654 р.47. Як бачимо, в перші
дні загальної радості справа України для поселенців Фрайштадського табору ціл-
ком зливалася зі справою нової Росії. Всі думки зводилися до автономної України,
з’єднаної з Росією48.
Тільки зальцведельський часопис “Вільне Слово” закликав полонених не по-
трапити під російський вплив Мілюкових та Родзянків. “Невідомо, які це будуть
“свободи” для нас, – зазначав часопис, – бо ті люди (т.зв. “конституційні демокра-
ти”), що тепер кричать про волю, ще не так давно били чолом перед царем і його
урядом”. Наприкінці березня “Вільне Слово” закликало українців бути обережни-
ми, бо ж проголошено волю після першої революції в 1905 р., але Україна з неї ні-
чого не отримала. Тільки своя незалежна держава може дати повну свободу, забез-
печити розвиток народу, тому й потрібна незалежна Україна, а полонені повинні
використати час полону, щоб підготуватися до боротьби за самостійну Україну49.
569Просвітня діяльність Союзу визволення України…
Подібні настрої пробивалися й у Вецлярському таборі, де також чіткіше окрес-
лилася політична думка більшості полонених. “Ми не хочемо, щоб наша судьба була
вічно залежною чи то від польського, чи то російського правительства, хоч би воно
було якнайбільше поступливим, – наголошувала “Громадська Думка”. – Ми хоче-
мо самі рішати о своїй долі. Ми бажаємо правительства демократичного, україн-
ського, покликаного волею українського народу до правління нами. Ми хочемо Са-
мостійної України!”50
“Далі, – згадував В. Сімович, – в таборах йшла вже робота в тому дусі, в яко-
му йшла політика на Україні. Хоч не у всіх таборах настрої були цілком одинакові.
Наприклад, Раштат був більш соціалістичний, Вецляр за часів Скоропадського мав
ознаку лояльного супроти уряду Гетьмана, але дух скрізь був український, що далі
самостійницький, незалежницький. Полонені складали присягу Центральній раді,
збирали між собою на Український національний фонд, а як надійшла на Україну
большевицька хмара, юрбою вписувалися до синьожупанників”51.
Російська революція викликала різноманіття політичних настроїв серед поло-
нених, через що виникла потреба у міжтаборових зв’язках. З ініціативи раштатської
громади перша міжтаборова конференція відбулася 8 травня 1917 р. у Зальцведелі,
яка ухвалила збирати щомісяця по троє представників від кожного табору з метою
безпосереднього обміну думками і просила воєнне Міністерство Німеччини затвер-
дити цю нову інституцію52. Найважливішим стало те, що конференція підтвердила
основний ідеал полонених – повну державну самостійність України і якнайширшу
організацію свідомих мас українського народу53.
7–12 вересня 1917 р. у Раштаті відбулася друга міжтаборова конференція. За
пропозицією В. Сімовича конференція прийняла відповідні ухвали щодо Централь-
ної Ради, висловила їй своє довір’я та підтримку, вважала її єдиним крайовим пред-
ставництвом України до скликання Українських Установчих зборів.
Завдяки заходам СВУ, з метою оборони української державності з полоне-
них українців зорганізовано дві дивізії синьожупанників у німецьких таборах, а в
Австрії – сірожупанників. У таборі офіцерів-українців Ганновер-Мюнден велася
підготовка фахівців з різних галузей знань. Так, В. Сімович, Б. Лепкий, З. Кузеля,
С. Смаль-Стоцький у березні 1918 р. проводили систематичні лекції з українознав-
ства: історії України, літератури, етнографії, географії. Найбільша увага звертала-
ся на вивчення української мови та діловодства. В. Сімович видав для полонених
українців “Практичну граматику української мови”, а під псевдонімом Василь Вер-
ниволя – книжку “Як стати по-українськи грамотним”.
Культурно-просвітницька праця у таборах Вецляр, Зальцведель, Раштат зусил-
лями окремих представників продовжувалася і після саморозпуску Союзу визво-
лення України влітку 1918 р. З цією метою 1 серпня 1918 р. було створено Комітет
культурної помочі полоненим, до якого входили в Австро-Угорщині: А. Жук, І. Мо-
роз, Р. Домбчевський, О. Охримович; у Німеччині – В. Козловський, В. Левицький,
Б. Лепкий, В. Сімович, Р. Смаль-Стоцький. Усі вони ввійшли до складу українсько-
го посольства в Німеччині.
За допомогою “Військової Місії для справ полонених українців у Німеччині”
в українських і мішаних таборах виникли “Українські Громади” та “Українські Ко-
мітети”. В середині 1919 р. у таборах було вже 40 громад, в яких існували школи,
570 Іван Патер
драмгуртки, відбувалися лекції. Місія видавала у Зальцведелі науково-популярну
літературу, часопис “Шлях”, мала в Берліні українську бібліотеку.
У серпні 1919 р., завдяки заходам Місії, відкрито пам’ятник померлим по-
лоненим українцям у Вецлярі, з нагоди чого відбувся з’їзд представників таборо-
вих громад, на якому прийнято план культурно-просвітньої роботи. Хоча ця праця
проводилася тепер вже не так широко, як за часів СВУ, але все ж у громадах діяли
таборові школи, театральні гуртки, відбувалися виклади з українознавства тощо.
Завдяки діяльності Просвітніх відділів СВУ, різноманітних національно-
просвітніх товариств, полонені ставали політично освіченими громадянами та сві-
домими українцями, готовими до боротьби за долю своєї Вітчизни.
Ivan Pater. Enlightening activity of the Union for Liberation of Ukraine (SVU) among
the Ukrainian prisoners of war in camps of Austro-Hungary and Germany (1914-1918)
The author analyses educational and editing activity of none-party Union for Lib-
eration of Ukraine (Lviv–Vienna) among the prisoners of war in camps of Austro-Hun-
gary and Germany during the First World War. He describes the role of “Prosvita” so-
ciety and other organizations.
Key words: Union for Liberation of Ukraine, prisoners of war, camps, Austro-Hun-
gary, Germany, First World War, periodicals.
1 Возняк М. Короткий погляд на дотеперішню діяльність “Просвіти” // “Просвіта” до українського
народу. – Львів, 1921. – С. 9; Петрик П. З діяльності Товариства “Просвіта” // “Просвіта” за
шістдесят літ”. Ювілейний альманах. – Львів, 1928. – С. 83.
2 Дорошенко В. Ювілей матері українських установ // Календар-альманах “Дніпро”. – Львів,
1939. – С. 126.
3 Патер І. Союз визволення України: проблеми державності і соборності. – Львів, 2000. – С. 14.
4 National Archives of Canada (The Andry Zhuk Collection) MG 30, C 167 (далі MG 30, C 167), Vol 7,
File 15.
5 Історія Львова. Т. 2. – Львів, 2007. – С. 513; Брик І. Огляд діяльності Товариства “Просвіта” в
рр. 1914–1920 // “Просвіта” за шістдесят літ”. Ювілейний альманах. – Львів, 1928. – С. 13.
6 Попик С. Українці в Австрії. 1914–1918. – Київ; Чернівці, 1999. – С. 77.
7 Патер І. Національно-просвітня діяльність Василя Сімовича // Україна: культурна спадщина,
національна свідомість, державність. Вип. 12. – Львів, 2004. – С. 501.
8 терлецький О. Історія української громади в Раштаті 1915–1918. – Київ; Лейпціг, 1918. – С. 26,
407–422.
9 Там само. – С. 31–42.
10 Патер І. Союз визволення України… – С. 278.
11 Дубрівний П. Культурно-освітня робота в таборі Фрайштадт // Союз визволення України. 1914–
1918. – Нью-Йорк, 1979. – С. 87.
12 Статут товариства “Просвіта” ім. М. Драгоманова, Просвітньої секції таборової організації. –
Фрайштадт, 1916. – С. 12.
13 Дубрівний П. Цит. пр. – С. 110–112.
14 Розвага. – Фрайштадт, 1915. – № 16. – С. 2.
15 Срібняк І. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914–1920 рр.). – К., 1999. –
С. 50.
16 Дубрівний П. Цит. пр. – С. 113.
571Просвітня діяльність Союзу визволення України…
17 Там само. – С. 114–115.
18 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВОУ).
– Ф. 4406. – Оп. 1. – Спр. 18. – Арк. 13–15.
19 терлецький О. Цит. пр. – С. 152.
20 ЦДАВОУ. – Ф. 4382. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 37.
21 Там само. – Арк. 38.
22 Там само. – Арк. 39.
23 Срібняк І. Полонені українці… – С. 100.
24 ЦДАВОУ. – Ф. 4382. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 11.
25 Лисецький П. Як виглядає просвітньо-організаційне життя в українськім таборі у Вецлярі //
Вістник політики, літератури й життя. – Відень, 1918. – № 9. – С. 132.
26 Срібняк І. Полонені українці… – С. 107.
27 Патер І. Богдан Лепкий і українська національна ідея // Питання стародавньої та середньовічної
історії, археології й етнології. Збірник наукових праць. – Чернівці, 2007. – С. 133.
28 Вільне Слово (Зальцведель). – 1917. – 14 листоп.
29 Там само. – 17 січ.
30 ЦДАВОУ. – Ф. 4418. – Оп. 1. – Спр. 86. – Арк. 2.
31 Вістник Союза визволення України (далі – Вістник). – Відень, 1916. – № 65. – С. 758.
32 Вістник. – 1917. – № 9. – С. 142.
33 Діло (Львів). – 1917. – 3 серп.
34 Вістник. – 1916. – № 65. – С. 758.
35 Смаль-Стоцький р. Спогади про Зенона Кузелю // Збірник на пошану Зенона Кузелі / Записки
НТШ. Т. CLXIX. – Париж; Нью-Йорк; Мюнхен; Торонто; Сідней, 1962. – С. 46.
36 Вістник. – 1916. – № 5–6. – С. 48.
37 Там само. – № 64. – С. 744.
38 Центральний Державний історичний архів, м. Львів (далі – ЦДІАУЛ). – Ф. 309. – Спр. 2638. –
Арк. 30, 35–36.
39 ЦДАВОУ. – Ф. 4405. – Оп. 1. – Спр. 15. – Арк. 8.
40 терлецький О. Цит. пр. – С. 342.
41 Розсвіт (Раштат). – 1916. – 23 січ.
42 романюк М., Крупський І. До історії становлення української таборової преси (1915–1917 pp.) //
Третій Міжнародний конгрес україністів. 26–29 серпня 1996 р. Ч. 2. Історія. – Харків, 1996. –
С. 213–222.
43 Свобода (Нью-Йорк). – 1954. – № 155.
44 терлецький О. Цит. пр. – С. 18.
45 Сімович В. Союз Визволення України (з приводу чвертьстоліття заснови) // Дніпро. – Львів,
1939. – С. 57.
46 терлецький О. Цит. пр. – С. 347; Рідне Слово (Біла). – 1917. – 14 лип.
47 Вістник. – 1917. – № 14. – С. 215; ЦДАВОУ. – Ф. 4405. – Оп. 1. – Спр. 182. – Арк. 1–2.
48 Календар “Просвіти” на 1937 рік. – Львів, 1937. – С. 73.
49 Вільне Слово. – 1917. – 31 берез.
50 Громадська Думка (Вецляр). – 1917. – 18 квіт.
51 Сімович В. Відгук березневої революції в таборах полонених українців / Календар “Просвіти”
на 1937 рік. – Львів, 1937. – С. 75.
52 терлецький О. Цит. пр. – С. 388.
53 Там само. – С. 390.
|