Дослідження історії українського джерелознавства та археографії періоду романтизму на сторінках періодичних видань української діаспори
Проаналізовано доробок вчених української діаспори в дослідженні історії українського джерелознавства. Розглянуто широкий спектр питань: від загальнометодологічних до вузькофахових....
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Назва видання: | Історичний архів. Наукові студії |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60362 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Дослідження історії українського джерелознавства та археографії періоду романтизму на сторінках періодичних видань української діаспори / О.О. Ковальчук // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2008. — Вип. 1. — С. 139-142. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-60362 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-603622014-04-15T03:01:37Z Дослідження історії українського джерелознавства та археографії періоду романтизму на сторінках періодичних видань української діаспори Ковальчук, О.О. Вітчизняна та всесвітня історія Проаналізовано доробок вчених української діаспори в дослідженні історії українського джерелознавства. Розглянуто широкий спектр питань: від загальнометодологічних до вузькофахових. Проанализирован вклад украинской диаспоры в изучение истории украинского источниковедения. Рассмотрено широкий спектр вопросов: от общеметодологических до узкоспециальных. Ukrainian Diaspora’s contribution to a study of the Ukrainian Source studies’ history is analyzed. A broad panorama of problems beginning from generally methodological to particular speciality’s ones is being considered. 2008 Article Дослідження історії українського джерелознавства та археографії періоду романтизму на сторінках періодичних видань української діаспори / О.О. Ковальчук // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2008. — Вип. 1. — С. 139-142. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1609-7742 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60362 94(477)930.2«19» uk Історичний архів. Наукові студії Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія |
| spellingShingle |
Вітчизняна та всесвітня історія Вітчизняна та всесвітня історія Ковальчук, О.О. Дослідження історії українського джерелознавства та археографії періоду романтизму на сторінках періодичних видань української діаспори Історичний архів. Наукові студії |
| description |
Проаналізовано доробок вчених української діаспори в дослідженні історії українського
джерелознавства. Розглянуто широкий спектр питань: від загальнометодологічних
до вузькофахових. |
| format |
Article |
| author |
Ковальчук, О.О. |
| author_facet |
Ковальчук, О.О. |
| author_sort |
Ковальчук, О.О. |
| title |
Дослідження історії українського джерелознавства та археографії періоду романтизму на сторінках періодичних видань української діаспори |
| title_short |
Дослідження історії українського джерелознавства та археографії періоду романтизму на сторінках періодичних видань української діаспори |
| title_full |
Дослідження історії українського джерелознавства та археографії періоду романтизму на сторінках періодичних видань української діаспори |
| title_fullStr |
Дослідження історії українського джерелознавства та археографії періоду романтизму на сторінках періодичних видань української діаспори |
| title_full_unstemmed |
Дослідження історії українського джерелознавства та археографії періоду романтизму на сторінках періодичних видань української діаспори |
| title_sort |
дослідження історії українського джерелознавства та археографії періоду романтизму на сторінках періодичних видань української діаспори |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Вітчизняна та всесвітня історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60362 |
| citation_txt |
Дослідження історії українського джерелознавства та археографії періоду романтизму на сторінках періодичних видань української діаспори / О.О. Ковальчук // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2008. — Вип. 1. — С. 139-142. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Історичний архів. Наукові студії |
| work_keys_str_mv |
AT kovalʹčukoo doslídžennâístorííukraínsʹkogodžereloznavstvataarheografííperíoduromantizmunastorínkahperíodičnihvidanʹukraínsʹkoídíaspori |
| first_indexed |
2025-07-05T11:29:07Z |
| last_indexed |
2025-07-05T11:29:07Z |
| _version_ |
1836806253651689472 |
| fulltext |
139
ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ
УКРАЇНСЬКОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА
ТА АРХЕОГРАФІЇ ПЕРІОДУ РОМАНТИЗМУ
НА СТОРІНКАХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ
УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
Проаналізовано доробок вчених української діаспори в дослідженні історії українського
джерелознавства. Розглянуто широкий спектр питань: від загальнометодологічних
до вузькофахових.
Ключові слова: джерелознавство, археографія, історіографія, романтизм, періодика.
Проанализирован вклад украинской диаспоры в изучение истории украинского
источниковедения. Рассмотрено широкий спектр вопросов: от общеметодологических
до узкоспециальных.
Ключевые слова: источниковедение, археография, историография, романтизм,
периодика.
Ukrainian Diaspora’s contribution to a study of the Ukrainian Source studies’ history is
analyzed. A broad panorama of problems beginning from generally methodological to
particular speciality’s ones is being considered.
Key words: Source studies, archeography, historiography, Romanticism, periodicals.
Історія українського джерелознавства є однією
з малодосліджених тем. Щоб оцінити внесок украї-
нської наукової діаспори в розробку цього питання
коротко зупинимося на історіографії його дослідження.
Джерелознавство як наука склалося лише напри-
кінці ХІХ ст. Але процес теоретичного осмислення
розпочався раніше, що дозволило М. Ковальському
охарактеризувати першу половину ХІХ ст. як її
початковий етап [1].
Історіографія цього питання є досить невеликою.
Проблемам історії українського джерелознавства
періоду романтизму традиційно приділяється увага
в роботах, присвячених історіографії. Саме в них вона,
на сьогоднішній день, досліджена найбільш ґрунтовно.
Починаючи з кінця ХІХ ст. питання джерелоз-
навчого характеру постають в роботах В. Іконнікова
(«Опыт русской историографии» в 2-х томах, 4-х кни-
гах. – К., 1898-1908).
У XX ст. фактично кожне дослідження, присвячене
історіографії того чи іншого періоду, не обходиться
без дослідження ролі й місця історичних джерел у
процесі реконструкції минулого України. XXI ст.
продовжило цю традицію, що простежується за
найновішими дослідженнями. До таких належить
робота Я. Калакури «Українська історіографія»
(К., 2004), у якій багато місця приділено проблемам
історії українського джерелознавства.
Серед усього загалу досліджень з історії україн-
ської історіографії першої половини ХІХ ст. своєю
джерелознавчою спрямованістю вирізняється робота
В. Кравченка «Нариси української історіографії епохи
національного Відродження (другої половини XVIII –
середини ХІХ ст.)» (Х., 1996). Окрім основних проблем
історіографії періоду романтизму, дослідник торкаєть-
ся таких, як специфіка джерельної бази історичних
робіт періоду романтизму, особливості методики
роботи з джерелами, принципи відбору історичних
джерел тощо.
Як окрема проблема дослідження історії джерело-
знавства постає з 70-х років ХІХ ст. Точкою відліку
вважається робота Г. Карпова «Критичний огляд…» [2].
У ХХ ст. були здійснені перші спроби зробити
систематичний огляд історії розвитку джерелознавчої
думки. До таких, зокрема, належить робота С. Валка,
І. Крип’якевича, Д. Багалія [3].
Відтоді на сторінках таких періодичних видань,
як «Археографический ежегодник», «Історичні джерела
та їх використання», з’являються статті, присвячені
окремим проблемам методики історичного джере-
лознавства: специфіка класифікації джерел в ту чи
УДК 94 (477)930.2 «19»
Ковальчук О. О.
140
іншу епоху, принципи відбору джерел, напрями
джерелознавчої роботи і т. д.
Перетворившись на тему спеціального досліджен-
ня, проблема методики і методології джерелознавства
першої половини ХІХ ст. стала невід’ємною частиною
історичних робіт, які так чи інакше торкалися зазна-
ченого періоду, а саме: при дослідженні творчого
спадку окремих істориків (Д. Бантиша-Каменського,
М. Костомарова, І. Срезневського, А. Скальковського
та ін.); при вивченні діяльності наукових установ
(Харківського, Київського університетів, Київської
Археографічної комісії); в оглядах з історії вивчення
та публікації окремих джерел; при дослідженні історії
спеціальних історичних дисциплін.
Але не дивлячись на постійну увагу до цієї про-
блеми, вона і сьогодні постає в своїй теоретичній
неповноті, що і констатує дослідниця А. Атаманенко,
аналізуючи розвиток вітчизняних досліджень з історії
джерелознавчої думки [4].
В останнє десятиліття були здійснені спроби
подолати тотальність персоналізму і вивести історію
джерелознавства на надперсональний рівень. Це,
як правило, узагальнюючі роботи з теорії джерело-
знавства, де історії приділяється окремий розділ або
глава. До таких належить і дослідження О. Богдашиної
«Джерелознавство історії України…» [5]. У ньому
автор фактично вперше в історії вітчизняного дже-
релознавства спробувала вивести загальні обриси
українського джерелознавства періоду романтизму.
О. Богдашина зробила це у формі переліку типових
рис (стислість глави про романтизм зумовлена форма-
том самого дослідження – навчально-методичний
посібник). До нього потрапили достатньо різні за
своїм характером риси: одні стосуються світоглядних
засад («ідеалізація… старовини» [5, с. 122]), інші –
характеризують тенденції епохи («характерною
ознакою розвитку більшості історичних дисциплін
того періоду була підтримка, навіть меценатство
з боку високопоставлених чиновників» [5, с. 124]).
Отже, як бачимо, і на сьогоднішній день науковий
доробок дослідження історії українського джере-
лознавства періоду романтизму є невеликим. Тому,
на нашу думку, українська діаспора зробила великий
внесок у вивчення процесу становлення української
науки. Одним з найголовніших напрямів публікацій
в її періодичних виданнях була популяризація здобут-
ків української науки кінця ХІХ – початку ХХ ст. з
дослідження історії українського джерелознавства.
Наукові кола української діаспори в 60-80-х роках
ХХ ст. продовжили традицію української історичної
школи, долучаючись до розробки проблематики
українського джерелознавства й археографії.
Провідну роль у вивченні становлення україно-
знавчих студій зайняв журнал «Український історик».
Він почав виходити з 1963 року. Немало статей на
його сторінках присвячено дослідженню історії
України першої половини ХІХ ст. До таких можна
віднести програмові статті Олександра Оглоблина
«Проблема схеми історії України ХІХ-ХХ століття
(до 1917 року)» (1971 № 1-2) та Марка Антоновича
«Завдання в галузі історії України ХІХ століття
(резюме)» (1972 № 1-2). Почасти до означеної тема-
тики належать такі статті, як М. Грушевського «В
сімдесяті роковини Кирило-Методіївської справи»
(1984 № 1-4), його ж «Костомаров і новітня Україна.
В сорокові роковини» (1984 № 1-4); Т. Мацківа
«Гетьман Іван Мазепа в оцінці М. Костомарова»
(1986 № 3-4).
Безпосередньо проблемам археографії першої
половини ХІХ ст. присвячені такі статті: М. Гру-
шевського «Малоросійські пісні» Максимовича і
століття української наукової праці» (1984 № 1-4);
Н. Полонської-Василенко «Архів Запорозької Січі
та питання про видання його» (1968 № 1-4); Я. Ка-
лакури «Джерелознавство в дослідницькій діяльності
Українського Історичного Товариства» (1995 № 1-4).
Окрім того, на сторінках «Українського історика»
відбулися й безпосередні археографічні публікації.
Це, в основному, публікація епістолярної спадщини
діячів першої половини ХІХ ст.
Саме на сторінках «українського історика» була
заново опублікована, набувши широкого розголосу,
засаднича для дослідження історії української архео-
графії та джерелознавства стаття М. Грушевського
«Розвиток українських досліджень у ХІХ ст. і вияв в
них основних питань українознавства» (1989 № 1-3,
№ 4; 1990 № 1-4). Засадничого, бо в ній були об-
ґрунтовані головні проблеми, зокрема, й з історії
українського джерелознавства та археографії періоду
романтизму, за яким потім наступне покоління
українських істориків вело дослідження. Отже, головні
висновки, зроблені М. Грушевським, такі:
1. Розвиток джерелознавства залежить від істо-
ріографії та її завдань.
2. У другій чверті ХІХ ст. джерелознавство набу-
ває певної специфіки та своєрідності, що дозволяє
означувати його як новий етап в історії джерелоз-
навства.
3. Джерелознавство та археографія першої чверті
ХІХ ст. мали велике значення для подальшого роз-
витку історичної науки в Україні, оскільки, заклали
підвалини для нової історіографічної концепції, що
цілком розвинулася лише в другій половині ХІХ ст.
Історик розглядає археографію й джерелознавство
як реалізацію запитів національної історіографії. В
іншій своїй роботі «Малоросійські пісні» Максимо-
вича і століття наукової праці» [6] М. Грушевський
конкретизує своє бачення ролі й змісту історіографії.
Він її інакше називає «історичною українською
ідеологією» [6, с. 138]. Продовжуючи далі, історик
зазначає: «Се річ велика. Історіографія взагалі
відіграє велику ролю в культурнім, і спеціально – в
національнім життю. Недурно її називали «само-
свідомістю народу» [6, с. 138]. Займатися історією
України в ті часи означало вести політичну боротьбу
проти самодержавства, оскільки всі імперські струк-
тури (чи російські чи австрійські): «…старалися
загальмувати розвій історичної свідомості україн-
ського народу. А для того – розшматувати, роз-
дробити його історичну минувшину і ослабити
органічний зв’язок його переживань» [6, с. 138].
Такий зміст історіографії був цілком усвідомлений
істориками періоду романтизму. Вони відходять
від традиції «історико-антикварної літератури», що
займалася дослідженням так званої «зовнішньої»
історії, й наповнюють її новим змістом: «…змінюються
141
політичні, культурні і побутові форми, але нарід
стоїть во віки. Його еволюція дає тверду провідну
лінію в усій змінності зовнішніх форм і мусить
служити головним об’єктом і вихідним пунктом
всякого обслідування» [6, с. 136].
Від зміни історіографічної концепції залежить і
зміна джерельної бази. Досліджуючи зовнішню
історію України, історики в основному використо-
вували твори політичного характеру. Археографія
орієнтувалася також на публікацію документів
зовнішнього характеру: актів, літописів тощо.
Романтизм же робить ставку на джерела зовсім
іншого характеру, що розповідають, перш за все, про
«внутрішню» історію України: «У Росії питання
про український елемент перемістився поки що в
іншу площину. Питома вага українського елементу
повинна була визначитися не філологічними міркуван-
нями, не науковим опрацюванням мови, не наявністю
красного письменства, а багатим змістом самої
української народної стихії. Таку постановку питання
давали нові ідеї народності, які були почали проникати
в російське середовище за посередництвом німецьких
романтиків народності…» [7, с. 63].
Для М. Грушевського був важливий цей момент
переходу історіографії на якісно нову джерельну базу:
«Історики, правники і камералісти XVIII ст. доводили
права української старшини на автономію історично-
юридичними документами і практиками, монаршими
привілеями і наданнями. Народність ХІХ віку висувала
невмирущу силу народної стихії – вічно творчої,
вічно активної, що не може бути ні вбита, ні спинена
ніякими державними актами» [6, с. 133]. І далі:
«Не на династичні лінії, не на хронологічні таблиці
нанизуються факти української історії, зміни
політичних, культурних чи економічних умов украї-
нського життя. Гадка дослідника, гадка поета чи
публіциста починає орієнтуватися в усіх таких
питаннях на народну масу як на дійсно першотвор-
ця…» [6, с. 133].
Отже, джерелознавство періоду романтизму
змінюється. У статті «Розвиток українських дослі-
джень…» М. Грушевський наводить такі його
характерні риси: розширення джерельної бази
(залучення нових видів історичних джерел), акцент
на етнографічні матеріали, поява нових методів
опрацювання.
Швидше як методика, а не окрема дисципліна
постає археографія першої половини ХІХ ст. у візіях
М. Грушевського. Історик відмічає, що в цей період
домінував збиральницький характер археографічної
роботи [6, с. 133], внаслідок чого накопичилася
велика кількість, перш за все, фольклорного матеріалу.
Археографія в цей період підпорядковується
загальноромантичному замилуванню історичними
пам’ ятками, тому в публікаціях особливу увагу
надає передачі мови, існуючим варіантам, передачі
зовнішніх та внутрішніх особливостей.
Специфікою археографічної роботи цього періоду
стала публікація фаворита українського джерелоз-
навства першої половини ХІХ ст. – етнографічного
матеріалу. Новаторством відзначена, на думку
М. Грушевського, збірка фольклорних матеріалів
П. Куліша «Записки про Південну Русь». Історик
відмічає широкий спектр поданого матеріалу: «Куліш
подає у своєму збірнику казки і історичні перекази,
релігійні легенди, уривки мемуарів, думи і пісні,
загадки і просто зразки народної мови» [7, с. 66].
П. Куліш для передачі колориту подає особливості
мовлення тієї чи іншої місцевості, дає описи обставин
почутого, словесні портрети оповідачів.
Ґрунтовно дослідивши специфіку, особливості
й основні напрями розвитку археографії та джере-
лознавства періоду романтизму, М. Грушевський
окреслив значення цього періоду для подальшого
розвитку українознавчих студій. Він вважає, що
30-40-ві роки вирішальним чином вплинули на
характер українознавчої роботи в 60-х роках ХІХ ст.
Продовжувачами історичної школи М. Грушев-
ського стали вчені української діаспори, публікуючи
статті з проблем українського джерелознавства та
його історії на сторінках як наукових видань, таких як
«Український історик», «Україна», так і на сторінках
суспільно-політичних видань, таких як «ОВИД».
Одним з ключових питань, що знайшло відобра-
ження в їх дослідженнях, було питання організації
джерелознавчої роботи. Як виявилось, джерелознавчі
плани визрівали не лише в межах спеціальних
установ (історичних товариствах, археографічній
комісії), але й в межах суспільно-політичних органі-
зацій. Важливість такої роботи спонукала включати
питання джерелознавства в програмові документи
та плани Кирило-Мефодіївського братства, «Руської
трійці». Перш за все, у межах цих товариств були
визначені нові перспективи джерелознавчої роботи;
створення нової джерельної бази для написання
правдивої історії України. Ці проблеми розглядаються
в таких статтях: «В сімдесяті роки Кирило-Мето-
діївської справи», «Книги битія українського народу
в Сорбоні» [8], «Словацька рецепція Кирило-Методі-
євського братства й слов’янська програма словаків» [9].
Окреме місце приділялося виданням, що пропагу-
вали нові історичні джерела. Справді революційним
виглядає поява на Галичині «Русалки Дністрової»,
адже: «У Галичині не було ані однієї справді української
школи, не було літератури; не раз минали десятки
літ, і не появлялася друком ані одна книжка» [10,
с. 9]. Поява «Русалки Дністрової», збірки переважно
етнографічних матеріалів, була спричинена, перш за
все, впливом романтизму. Так само високо оцінював
М. Грушевський появу «Малоросійських пісень»
М. Максимовича»: «…се був факт найбільш яскравий,
найбільш пророчистий, найбільш сенсаційний, най-
більш свідомий… зачали початок наукового україно-
знавства, опертого на нових підставах – поглибленої
національної свідомості, що їх дано новими ідеями
романтичної народності» [6, с. 132].
Загалом усі дослідники, які приділяли увагу
цьому періоду, відзначали нагромадження великої
кількості фольклорного матеріалу, ці збірки дбайливо
зберігалися й передавалися одним покоління істориків
іншому. І лише на початку ХХ ст. частина їх назавжди
зникла у вирі буремних подій [11].
Цікавим і глибоким є аналіз романтичних концеп-
цій історії України, зроблений вченими української
діаспори. Творення нової концепції історії України
включало й творче опрацювання нових видів джерел.
142
О. Бабій відтворює творчу лабораторію періоду
романтизму, наочно демонструючи, як народнопоети-
чні твори надихають М. Шашкевича на написання
історичних творів. Він, за словами дослідника,
«…збагачував свої поеми то героїчною тематикою,
то образами з історії свого народу… У поемі «Облога
Львова Хмельницьким» Шашкевич наслідував козацькі
думи. У статті «Старовина» поет виявив розуміння
ваги традиції: у ній Шашкевич бачив «дух предків»
і «лице століть». У вірші «Болеслав Кривоустий
під Галичем» та в поемі «Наливайко» Шашкевич
іще раз зачепав тему з історії України» [10, с. 12].
Безперечна першість за кількістю статей належить
аналізу романтичної концепції історії України
М. Костомарова. Це «Костомаров і Новітня Україна»
[12], «Гетьман Мазепа в оцінці М. Костомарова» [13],
«Забуті сторінки: М. Костомаров «Хто винен у
спольщенні Русі?»» [14]. У них підкреслюється роль
витвореної українськими романтиками тези про
внутрішній розкол України, внаслідок чого її історія
набрала трагічних обрисів.
Отже, українська діаспора зробила вагомий внесок
в дослідження історії українського джерелознавства
та археографії. Спектр питань, що розглядаються
на сторінках періодики, досить великий: від загаль-
нометодологічних до вузькофахових. У нашому
дослідженні ми торкнулися лише окремих аспектів
доробку української діаспори в царині історії
джерелознавства, розуміючи, що він заслуговує в
подальшому на більш глибоке вивчення.
ЛІТЕРАТУРА
1. Атаманенко А. Є. Деякі пробле6ми дослідження історії джерелознавства та археографії / А. Є. Атаманенко // Історіографічні та
джерелознавчі проблеми історії України. Образи науки: Міжвузівський зб. наук. пр. – Д. : Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2000. – С. 13–21.
2. Карпов Г. Критический обзор разработки главных русских источников по истории Малороссии относящихся за время 8-е января
1654 – 30-е мая 1672 года. – М., 1870.
3. Валк С. Н. Исторический источник в русской историографии 18 в. / С. Н. Валк // Проблемы истории докапиталистического
общества. – 1934. – № 7-8; Крип’якевич І. Українська історіографія 16-18 ст. – Л., 1923 ; Багалій Д. І. Нариси української
історіографії. Т.1 : Джерелознавство. – Вип. 1-2. – К., 1923-1925.
4. Атаманенко А. Є. Розвиток методики роботи з джерелами в українській історіографії др. пол. 18 – перш. пол. 19 / А. Є. Атаманенко /
А. Є. Атаманенко // Міжнародний Національний Конгрес «Українська історична наука на порозі 21 століття», Чернівці, 16-18 травня
2000 р. Доповіді та повідомлення. – Чернівці, 2001. – Т. І. – С. 339.
5. Богдашина О.М. Джерелознавство історії України : теорія, методика, історія : Навчально-методологічний посібник. – 2-ге вид.,
доп. – Х., 2005.
6. Грушевський М. «Малороссійскія песни» Максимовича і століття української наукової праці / М. Грушевський // Український
історик. – 1984. – № 1-4. – С. 132–146.
7. Грушевський М. Розвиток українських досліджень у ХІХ столітті і вияви в них основних питань українознавства / М. Грушевський //
Український історик. – 1989. – Число 4 (104). – Том 26.
8. «Книги битія українського народу» в Сорбоні // Україна. – 1949. – № 2. – С. 131–132.
9. Неврилій М. Словацька рецепція Кирило-Методієвського братства й слов’янська програма славістів / М. Неврилій // Український
історик. – 1994. – № 1-4 (120/123). – С. 201–214.
10. Бабій О. «Русалка Дністрова» / О. Бабій // ОВИД. – 1958. – липень. – Ч. 6. – С. 9.
11. Етнографічні студії на Україні в 19 та 20 ст. // Україна. – 1951. – № 6. – С. 481.
12. Грушевський М. Костомаров і Новітня Україна / М. Грушевський // Український історик. – 1984. – № 1-4. – С. 148–171.
13. Мацків Т. Гетьман Мазепа в оцінці М. Костомарова / Т. Мацків // Український історик. – 1986. – № 3-4. –С. 5–14.
14. Забуті сторінки: М. Костомаров «Хто винен у польщенні Русі?» // Україна. – 1952. – № 8. – С. 678.
Рецензенти: Дарієнко В. М., д.і.н., професор Херсонського економіко-правового інституту;
Маврін О. О., к.і.н., доцент, заступник директора Інституту української археографії та
джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України.
© Ковальчук О. О., 2010 Стаття надійшла до редакції 26.03.2010 р.
|