Жива історія про український голокост 1932-1933 років

Дослідник з оригінального боку повертається до традиційної історії України 30-х pp. XX ст. досить аргументовано відтворює історичний фон цієї проблеми, фокусує увагу на малодосліджених сторінках....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2005
Автор:	Бажан, О.Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2005
Теми:	Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6127
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Жива історія про український голокост 1932-1933 років / О.Г. Бажан // Краєзнавство. — 2005. — № 1-4. — С. 118-122. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-6127
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-61272010-02-19T12:00:50Z Жива історія про український голокост 1932-1933 років Бажан, О.Г. Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень Дослідник з оригінального боку повертається до традиційної історії України 30-х pp. XX ст. досить аргументовано відтворює історичний фон цієї проблеми, фокусує увагу на малодосліджених сторінках. The scientist shows the history of Ukraine as a tragedy of the 30s of the XX century, covers in detail historical background of this problem, pays attention to the pages which have not been investigated in full. 2005 Article Жива історія про український голокост 1932-1933 років / О.Г. Бажан // Краєзнавство. — 2005. — № 1-4. — С. 118-122. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. ХХХХ-0001 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6127 94(477) "1932-1933":314:156.5 uk Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень
spellingShingle	Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень Бажан, О.Г. Жива історія про український голокост 1932-1933 років
description	Дослідник з оригінального боку повертається до традиційної історії України 30-х pp. XX ст. досить аргументовано відтворює історичний фон цієї проблеми, фокусує увагу на малодосліджених сторінках.
format	Article
author	Бажан, О.Г.
author_facet	Бажан, О.Г.
author_sort	Бажан, О.Г.
title	Жива історія про український голокост 1932-1933 років
title_short	Жива історія про український голокост 1932-1933 років
title_full	Жива історія про український голокост 1932-1933 років
title_fullStr	Жива історія про український голокост 1932-1933 років
title_full_unstemmed	Жива історія про український голокост 1932-1933 років
title_sort	жива історія про український голокост 1932-1933 років
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2005
topic_facet	Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6127
citation_txt	Жива історія про український голокост 1932-1933 років / О.Г. Бажан // Краєзнавство. — 2005. — № 1-4. — С. 118-122. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT bažanog živaístoríâproukraínsʹkijgolokost19321933rokív
first_indexed	2025-07-02T09:07:16Z
last_indexed	2025-07-02T09:07:16Z
_version_	1836525537775845376
fulltext	Краєзнавство 1-4, 2005 УДК 94(477) "1932-1933":314:156.5 Бажан ОТ. (м. Київ) ЖИВА ІСТОРІЯ ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ГОЛОКОСТ 1932-1933 РОКІВ Дослідник з оригінального боку повертається до традиційної історії України 30-х pp. XX ст. досить аргументовано відтворює історичний фон цієї проблеми, фокусує увагу на малодосліджених сторінках. Ключові слова: Більшовицький уряд, продовольча політика, „Українські націоналістичні еле- менти", арешти, куркульство, операції ДПУ. Можна цілком погодитись з твердженням журналіста Тимура Литовченка, який в одному з чисел журналу "ШК" охарактеризував стосунки українського селянства з радянською владою у вигляді синусоїди з амплітудою, яка поступово згасає1. Дійсно, гасло "Земля-селянамі" забез- печило широку підтримку селянських мас більшо- вицькій партії в ході жовтневого перевороту 1917 року. Проте найближчим часом запровадження урядом Леніна політики воєнного комунізму при- звело до масового селянського руху опору. Перехід до нової економічної політики на по- чатку 1920-х років аж ніяк не передбачав миттє- вих радикальних змін у взаєминах між радянсь- кою владою та селянством. Більшовицький уряд не збирався відмовлятись від політики насиль- ницького розшарування села, підтримки бідняць- ко-незаможницьких верств. Хибні політичні міркування та доктрини правлячого режиму яс- краво простежуються в період голоду 1921-1923 років, коли ведучи боротьбу за продовольчі ре- сурси представники нової влади розпалювали соц- іальну ворожнечу між селянською біднотою та селянами-власниками. Через природні катаклі- зми (посуху, неврожай) переважна більшість ук- раїнських селян була не в змозі сплачувати фіксо- ваний податок, який за розміром мало чим відрізнявся від величини продрозкладки часів "воєнного комунізму". Прикметно, що й проце- дура стягування продподатку здійснювалась за допомогою тих самих "воєннокомуністичних" методів та засобів. Грабіжницька продовольча політика уряду породила нову хвилю селянських виступів, які в документах надзвичайних органів отримали назву "політичний бандитизм". На ліквідацію селянських заколотів (на території УСРР діяли десятки потужних збройних повстанських фор- мувань різної політичної орієнтації) були задіяні сили регулярної армії, спеціальних військ ДПУ а також міліції. Тільки з використанням арсена- лу різноманітних військових і карально-репре- сивних методів боротьби з повстанством таких як заручництво, інститути десятихатників і відповідачів, арешти, ув'язнення, розстріли, орга- нам держбезпеки вдалось приборкати селянські вистури, що охопили майже всі регіони тогочас- ної УСРР Чергове загострення стосунків правлячого ре- жиму з селянством спостерігається наприкінці 1920-х років, коли комуністичне керівництво проголошує курс на індустріалізацію ( комплекс заходів із прискореного розвитку промисловості), що мав здійснюватись головним чином за раху- нок перекачування коштів із сільського госпо- дарства: спочатку завдяки "ножицям цін" на про- мислову і сільськогосподарську продукцію, а згодом на підставі рішення XVI конференції ВКП(б) (квітень 1929 р.) - шляхом продрозклад- ки. У же взимку 1927-1928 років селяни висту- пили проти штучно створюваного владою пере- паду у цінах на промислові та сільськогоспо- дарські товари, який відбирав у них до половини прибутків від реалізації продукції на ринку. Відмова селян за безцінь продавати сільськогос- подарську продукцію породила в країні хлібоза- готівельну кризу. Серед шляхів подолання кри- зи партійно-державним керівництвом СРСР було обрано силовий варіант, який було озвучено ге- неральним секретарем ЦК ВКП(б) Й. Сталіним під час його відрядження до Сибіру у січні 1928 року. У виступах перед місцевим партійно-ра- дянським активом Сталін зажадав "від куркулів продажу хліба по цінах, встановлених державою". Конкретна програма дій, спрямована на до- сягнення державних завдань щодо поставок хліба, передбачала застосування репресій проти "спе- кулянтів, куркулів та інших дезорганізаторів ринку і політики цін" та запровадження низки фінансових заходів, націлених на викачування з села грошової маси (виконання постанови ВУЦВК і РНК УСРР "Про самообкладання людності для задоволення її громадських потреб" від 2 січня 1928 p., реалізація "позики зміцнення сільсько- го господарства", одночасне стягнення заборго- ваності з різних платежів: с/г податку, страхо- вих зборів, насіннєвих позик). У ході "битви за хліб" значна роль відводи- лась органам ДПУ. У травні 1928 р. політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, в якій надзви- чайним органам рекомендувалось "посилити ро- боту з активно виступаючими антирадянськими елементами на селі (колишні поміщики, колишні поліцейські, попи, куркулі) застосовуючи до них репресії...4. У зв'язку з посиленням активності ворожих інтелігентських груп, а також організа- ційним оформленням окремих угрупувань у місті та селі (монархічні елементи, сіоністи, українські націоналістичні контрреволюційні елементи) ДПУ посилити роботу з групами, що ведуть активну Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень антирадянську роботу, проводячи при цьому не- обхідні арешти, попередньо повідомляючи в ЦК питання, що стосуються цілих груп "2. Превентивні арешти "антирадянських еле- ментів", вжиття термінових заходів ЦК КП(б)У у травні 1928 р. щодо "посилення роботи й апа- рату спостереження ДПУ на селі, забезпечення достатньої гнучкості його стосовно своєчасної інформації про всі настрої та наявну антирадянсь- ку діяльність на селі"3 не змогли призупинити масштабні акції протесту українських селян проти сталінського аграрного курсу. За підрахунками керівника ДПУ УСРР В. Балицького, оприлюд- нених на листопадовому (1928 р.) пленумі ЦК КП(б)У, протягом року в республіці відбулось 150 масових виступів селян4. Згуртування та самоорганізація українсько- го селянства стали предметом спеціального розг- ляду в центральному апараті ДПУ УСРР 23 лис- топада 1928 року. Особливе занепокоєння органів ДПУ викликало сплеск національних почуттів українців, заклики до боротьби з існуючим ре- жимом та "ураженість бандитизмом" 13 округів України. Незважаючи на застосування різноманітних санкцій від штрафів до цілковитої конфіскації майна селян, проведення широкомасштабних ка- ральних операцій ДПУ УСРР у серпні та листо- паді 1928 року проти "найбільш злісних куркулів- перекупників" забезпечити успішне виконання плану хлібозаготівель та фінансових кампаній ста- лінському керівництву та його емісарам в Україні Л. Кагановичу, В. Молотову, С. Косіору так і не вдалося. У зимові місяці 1928-1929 pp. хлібозаго- тівельна криза в СРСР знову повторилася. Навесні 1929 року хлібозаготівлі набувають таких самих брутальних форм, що і у попередні роки. Гостра продовольча ситуація в країні зму- сила Й. Сталіна повернутися до звичних із часів громадянської війни воєнно-комуністичних ме- тодів управління економікою. Курс на остаточне згортання непу знайшов своє обґрунтування в статті генерального секретаря ЦК ВКП(б) Й. Ста- ліна "Рік великого перелому" (звідси назва еко- номічної політики), надрукованій 7 листопада 1929 року в газеті "Правда". Торкаючись в статті питання про кошти для подолання технічної відсталості й створення високо розвинутої про- мисловості. Сталін висунув завдання досягти фантастично високих темпів промислового зрос- тання. Гігантський стрибок в індустріалізацію, на думку Сталіна, мала забезпечити колективі- зація сільського господарства. У зв'язку з цим, під впливом сталінського оточення сталася зміна поглядів на терміни, форми й методи соціалі- стичних перетворень на селі, що відбилися в рішеннях листопадового (1929) пленуму ЦК ВКП(б), який проголосив курс на здійснення су- цільної колективізації. Створення протягом ко- роткого терміну суцільних колективізованих се- лянських господарств на думку Сталіна, в неда- лекому майбутньому дозволить владі набагато легше відчужувати результати праці селян. Утвердження колгоспного ладу партійно-дер- жавною верхівкою країни проводилось під гасла- ми "загострення класової боротьби" та "ліквідації куркульства як класу". Під масову кампанію з розкуркулення союзним та республіканським ке- рівництвом протягом 1929-1930-х років було підве- дено значну нормативну базу. Йдеться про ряд постанов ВУЦВК і Раднаркому УРСР "Про захо- ди щодо розкуркулення селян" від 3 липня 1929 року, "Про ознаки, які визначали селянське як куркульське" від 13 серпня 1929 року, постанови ЦВК і РНК СРСР "Про ліквідацію оренди землі і боротьбу з куркульством" від 1 лютого1930 року, "Про єдиний сільськогосподарський податок на куркулів від 28 грудня 1930 року. Крім того, ЗО січня 1930 року вище політичне керівництво краї- ни ухвалило таємну постанову "Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації", за якою власники гос- подарств, що підлягали ліквідації, поділялися на три категорії: 1.Контрреволюційний куркульський актив, що чинив опір колективізації, якого про- понувалось терміново заарештувати.2.Найбільш заможні селяни, яких з сім'ями пропонувалось виселити у віддалені райони країни.3.Власники менш економічно міцних господарств, яких про- понувалось переселити в межах району на нові земельні ділянки поза колгоспними ланами. На виконання секретного рішення ЦК'ВКЩб) на початку лютого 1930 року в Україні при окр- виконкомах та сільрадах почали створюватись спеціальні комісії по ліквідації куркульського елементу, які відразу зосередились на розробці конкретного плану "наступу на куркуля" в тій чи іншій сільській місцевості. Таким чином, місцеві органи влади перебирали на себе право "боротьби з куркульством", застосовуючи при цьому надзви- чайні ( конфіскація майна), адміністративні (при- мусове виселення за межі місця проживання) за- ходи. В директивних партійних документах на окрвиконкоми було покладено не тільки підго- товка інструкцій про порядок виселення "контр- революційних елементів", а й розробка календар- ного плану виселення, маршрути слідування ви- селених. В свою чергу райвиконкоми брали на себе зобов'язання виконувати всі розпорядження ок- ружного відділу ОДНУ по доправленню "куркулів" та членів їх сімей на збірні пункти, конвоюван- ню, охороні і транспортуванню "розкуркулених" у віддалені райони країни. До грандіозної операції по виселенню селян долучились й органи ДПУ, які на своєму засі- данні 30-31 січня 1930 року обговорили заходи щодо здійснення депортації та "ліквідації кур- кульства як класу"5. "Зачистку" сільської місце- вості від "куркуля" колегією ОДПУ було запро- поновано здійснити негайно в зимовий період, адже досвід боротьби з повстанцями 1920-х років довів, що в розпал зими селянам нікуди подати- ся або втекти. З метою зниження ризику одно- часного охоплення різних регіонів селянськими виступами, плани розкуркулення були вивірені територіально: спочатку внутрішні округи, в ос- Краєзнавство 1-4, 2005 If Si I танню чергу прикордонні.при цьому за короткий час - до 10 березня 1930 року з теренів України було депортовано близько 92-х тисяч осіб. Часто-густо процес розкуркулення супере- чив положенням відповідних постанов партійно- державного керівництва країни. Окрім головних мотивів розкуркулення (систематичне наймання селянами-власниками робочої сили, здача, а та- кож наймання робочої худоби і техніки, наявність до моменту колективізації механічних машин, заняття торгівлею, лихварством) у хід йшли інші надумані звинувачення на адресу заможних й менш заможних селян. В ході суцільної колек- тивізації сільський актив почав розправлятися з усіма невдоволеними, з гострими на язик, з осо- бистими недоброзичливцями, розкуркулювались і виселялись ті селяни, які вважались неблаго- надійними.' Таким чином, план розкуркулення виконувався і за рахунок середняцьких та бідняцьких верств населення. Арешти й рекві- зиції на початку 1930-х років дуже нагадували українським селянам ще незабуту епоху "воєн- ного комунізму". Застосування надзвичайних заходів у хлібо- заготівлях на початку 1930-х років (повернення до продрозверстки), експропріація селянських засобів виробництва стали причиною голодомору в Україні в 1932-33 роках, що забрав життя за різними підрахунками від 3 до 7 мільйонів ук- раїнських селян. Відтворити велетенську ката- строфу українського народу 1932-1933 років для сучасного покоління дозволяють не лише доку- менти, що містяться в архівосховищах України, але й свідчення тих, хто вижив в часи голодного лихоліття. Про жахливі і трагічні, правдиві та викри- вальні сторінки минулого йдеться у спогадах ве- терана праці Винниченко(Сердюк) Любов Опана- сівни (друкуються нижче), яка в трирічному віці відчула на собі кістляву руку голодної смерті. Любові Опанасівні не тільки вдалось вижити, а й пронести через усе життя свідчення своїх батьків та родичів про безчинства радянської влади під час розкуркулення та про найстрахітливішу тра- гедію в історії людства. Винниченко (Сердюк) Любов Опанасівна (1930 р.н.) Мій дідусь - Ніколаєнко Сергій Іванович (1870- 1946) та бабуся Наталя Іванівна, які похо- дили з бідних селянських сімей "розжилися" тільки в часи непу. Обробляли своїми руками 10 десятин землі. Спромоглися придбати лобогрій- ку, молотарку. Проте в 1930 році на господар- ство дідуся місцева влада наклала великий пода- ток. Якщо за першим разом якось вдалось роз- рахуватись з державою, то вдруге платити було нічим. Подібна ситуація ніяк не вразила пред- ставників місцевої влади. В рахунок боргу з хати було знято оцинковане залізо, вилучено весь за- пас продовольства, який передбачався на всю зиму. Добре, що дідусь завчасно передбачив ме- тоди боротьби з боржниками приховав у полі ча- стину врожаю. Коли розпочалася "зачистка" села Тимки (тепер Оржицького району Полтавської області) від "куркульського елементу" дідуся, бабусю, мою матір Настю Сергіївну (батько Сер-■ дюк Панас Маркович тоді перебував в трудармії) разом з двома дітьми Сонею і Любою (я народи- лась в 1930 р.) вигнали з хати. Сільські активі- сти вивезли всю нашу сім'ю за 8 км від села на місце де колись існував хутір і перекинули пря- мо в сніг. Так як існував суворий наказ для одно- сельчан " Куркулів Ніколаєнків нікому в оселю не брати!" змусило мою родину обживати пусту- ючу хатинку без вікон та дверей. Мама розпові- дала, що для мене як найменшої в сім'ї за дитяче ліжко слугувала свиняче корито. До того часу поки дідусь не почистив закинутий колодязь то- пили сніг. З прихованого в полі зерна варили куліш. Щодня до нас навідувались куратори з сільської ради. Все дивувались " Чому не помер- ли?" Адже ні в хаті, ні в каструлях при обшуці не знайдено жодної крихти хліба. Перевірки тривали упродовж 2 місяців, потім "інспектори" перестали навідуватись. Поки старші члени ро- дини будували нове помешкання у вигляді зем- лянки дідусеву хату продали з торгів, якомусь бідняку. Сподіватись на допомогу найближчих родичів теж не приходилось. Брат дідуся Гри- горій Іванович помер до колективізації. Родичі по батьковій лінії Сердюки теж були розкурку- лені і вивезені за Урал. Восени 1932 року зібрали гарний урожай картоплі. Однак скористатись ним так і не судилось. Прийшли активісти, які завалили землянку заодно забрали весь наш вро- жай. Поневірялись по родичам та чужим людям. Жили в землянках, ночували по людським сара- ям. В скрутну годину нам допомагала дідусева племінниця Маруся Бігун (спогади її доньки по- даються нижче - О. Б.), яка інколи потайки від чужих очей приносила нам глек молока. Життя було нестерпним. У зв'язку з чим дідусь прийняв рішення виїхати з села Тимки. Після довгих поневірянь опинились наша родина у с. Загре- белля Оржицького району Полтавської області. Під час голоду в 1933 році мама забрала свої та бабусині коштовні сережки та хрестики відвезла до Києва і там обміняла їх на декілька хлібин. Мама розповідала мені, що коли вона повертала- ся зі столиці, несучи у мішку хліб, кругом буяла природа, а уздовж дороги лежали мертві люди. Раптом їй дорогу перетнув високий чоловік і став просити хліба. Мама відламала шматок хліба і пригостила незнайомця. Не встигла матуся зав'я- зати мішок, як чоловік миттю проковтнувши хліба, знову кинувся до неї. Мама злякалася, кинула мішок і почала втікати. Проте знесиле- ний від голоду чоловік упав і швидко помер... Наша сім'я Ніколаєнків вижила у ті страшні роки завдяки маминій двоюрідній сестрі Бігун Марії Григорівні, хай земля їй буде пухом, завжди до- помогала чим могла. Батько Сердюк Опанас Маркович писав з трудармії, що помирає з голо- ду. Мама сушила паслін і посилала батьку поси- лочки. Рідні розповідали, що від голоду помер дідусів брат Трохим Іванович Ніколаєнко. Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень Бігун Марія Федосіївна, (1924 р.н .) "Народилася у 1924 р.н. у с. Тимки Оржиць- кого району Полтавської області, де й прожива- ла під час колективізації та голодомору. Хоча на весні 1933 року мені було 9 років , але я добре пам'ятаю як до нас в оселю прибули так звані "буксири". Нишпорили у хаті, клуні, сараї. Заб- рали геть усе, що було їстівного. Добре, що бать- ки прикопали трішки картоплі. Крім того, усю нашу родину виручала корова. За відсутності продуктів харчування люди почали вмирати. Кількість померлих досягла такої величини, що місцева влада змушена була створити спеціаль- ну похоронну бригаду, яка їздила селом і збира- ла "мертвяків". Потім трупи доставляли до цвинтаря і скидали у загальну яму. Пригадую як ми з однолітками біля контори натрапили на лежачого чоловіка 30-35 років. Він був наскільки знесилений, що навіть не міг говорити, а лише ворушив губами. В цей час під'їхала похоронна команда. Почали радитися, що робити з "живим трупом". Один з похоронної бригади колгоспник Олексієнко в уперемішку з нецензурними слова- ми промовив : "Кидай на віз до мертвяків!" Ди- тяча цікавість змусила нас супроводжувати підво- ду аж до кладовища. Коли до загальної ями ски- нули усі трупи, знову серед похоронної команди постало питання : "Що робити з напівживим чо- ловіком?". Все той же Олексієнко крізь лайку скомандував: "Кидайте у яму." За декілька хви- лин яму було засипано. Не стерти з пам'яті також й інший епізод з далекого та трагічного 1933 року. В часи голодо- мору до нас в хату завітав хлопчик 10-11 років. Ми як раз снідали . На столі - кисляк, картопля, деруни. До столу запросили й юного гостя. За столом хлопчина розповів, що він з сусіднього села Савинці, в якому теж лютує голод. Від голодної смерті у нього вже помер батько та брат. Залишились матуся та молодший братик. На про- щання моя мама дала йому з собою 4 картопли- ни. Полишивши наш будинок, вже на вулиці, хлопчик накинувся на картоплю. У нього відра- зу стався заворот кишок. Через 2 години прямо на вулиці хлопчик помер...Всього у селі Тимки у ту трагічну пору вимерло 2/3 жителів." Про часи Українського голокосту поділи- лась своїми спогадами і родичка Любов Пана- сівни Винниченко — Гончаренко Оксана.- "Про страшні часи голодомору та сталінські репресії розповідала мені мати Дарина Григорівна, яка народилася 1908-го року в селі Тимки Оржиць- кого району на Полтавщині. Батько її був одним із тих українських хліборобів, котрі годували хлібом не тільки Російську імперію, але й інші країни світу. Велика родина (батьки й семеро дітей) жила не- бідно, бо все в господарстві було зроблено й виро- щено своїми руками. В кінці 20-х років землю і все нажите добро відібрала у них жорстока сталінська влада. Болісно сприйняли це батьки і невдовзі по- тому померли, а більшість дітей, зневірившись у нових порядках, покидають село а разом з тим надію - займатися хліборобською справою. У цей скрутний час усміхнулася доля оси- ротілій Дарині Григорівні: полюбила й одружи- лась з Іваном Гончаренком, майбутнім письмен- ником. Саме тоді, 1928-го року, як він потім роз- повідав, його вірші в лубенській районній газеті помітили Павло Усенко та Терень Масенко і по- ета-початківця викликають вчитися до Харкова.- Тож Іван Гончаренко поїхав до тодішньої столиці України, а його молода дружина ще деякий час працювала у колгоспі та, відчуваючи, що в неї буде дитина, вирішує їхати до чоловіка. І ось у сукні, перешитій із спідниці, та в чоботях, бо іншого взуття не було, приїжджає до Харкова. Там молоде подружжя живе в гуртожитку на Клочківці в одній кімнаті із студентами, маю- чи лише невеличкий столик та ліжко за шир- мочкою. Молоду сільську жінку здивувало місто. (Бувало згадує Дарина Григорівна) - іду по ву- лиці Сумській, а на будину ЦК портрети Сталіна і Кагановича, аж на два поверхи на великих по- лотнах намальовані. Іду і думаю. Божеі Які ж ми маленькі проти цих вождів, чи ми вже нічого не варті, чи такі, як пилинка. Скрізь кажуть, що індустрія йде, що так бу- дується країна, і всі з села пішли вже на цю інду- стрію: і дівчата, і хлопці. Дехто із чоловіків при- їжджав. Так сестрин чоловік приїхав: «Де б мені працювати, щоб в село посилати гроші, щоб ви- жила жінка моя з трьома дітьми?» Ще був Яків, чоловік Ганни) Коли народилася донечка Наталочка (1930р.) виділили маленьку кімнатку на сьомому поверсі при гуртожитку на вулиці Чернишевського. Я й раділа, що окрема кімнатка. Але що ж? Ліфту не було, а підніматися з маленькою дитиною на сьо- мий поверх важко, бо поверхи високі: паралель- но сходам - зали, де іде навчання. А ще біля нашої кімнатки - кухня й умивальник для сту- дентів, тому постійний гамір, брязкіт і метушня не давали спокою дитині. То я й кажу Вані: - Тобі кращу не могли дати кімнату? - Так він сміється й каже: - Ти що? Це ж добре, бо у вікно видно Пет- ровського! (Г.І. Петровський - Голова ВУЦВК, всеукраїнськтй староста). Дійсно, з нашого вікна було видно: садиба, огороджена кам'яним муром, і там в саду гра- ються діти. Казали, що там єсть і прийомні діти. Ну що ж мені з того, що я бачу Петровського садибу, що він там живе? Мені ж дуже важко було, а це ще захворіла дитина - запалення вуш- ка, і в мене трапилось запалення вуха, то обоє й плачемо у кімнаті. Дивився Ваня на наші муки, а потім каже: "Так ти знаєш що - їдь у село!" Купили ми для дитини лозову люльку, і він мене відправив до своїх батьків на Полтавщину. Як- раз у них була лошиця, батько Ванін виїхав за мною на станцію Гребінка й привіз мене із цією люлькою лозовою у село Яблунів. Це був 1931- ий рік, точно, бо я ще груддю годувала дитину. Зайшла в хату, подивилась -щось так бідненько все. Нікого не було: мати пішла до лікаря із хво- рими зубами (Дарина Григорівна називала све- Краєзнавство 1-4, 2005 кора та свекруху батьком і матір'ю). Мотрона, сестра чоловіка, кудись пішла. Виходжу на вулицю, а люди там кажуть:"- Чого ж ти приїхала, коли тут голодовка, тут же голодують люди і дуже погано! Тепер оце кінча- ють і розбирають навіть індусів.*(Називали інду- сами тих, хто не йшов у колгосп. Так, значить, у цих одноосібників забирали вже останнє все). Он повезли усе від сусідів. Так забрали навіть буряки із погреба, і в коробці була чи гречка, чи щось таке - усе забрали." Ну я й зажурилася, що тут люди голодують, хоч ще пухлих людей не було. Це ще тільки люди кажуть, що дуже голо- дують - забирають у них усе. А вночі почула, що когось десь вивозять і люди голосять і плачуть. А я в хатинці (мала кімната) сплю і дитина біля мене, кормлю її груддю. Пла- чуть... Думаю, що ж воно і вночі такий неспокій, і місяць світить надворі, і зорі сяють, а люди под- ілились: одні стали такі якісь злі, а другі - чи не мають ніяких прав, чи що воно таке. Ну як я, значить, одну ніч пожурилась, вийшла на вули- цю, а всі, хто мене побачить, кажуть: "їдь скорі- ше звідсіль! Тут таке робиться! Вивезли оце Серг- ієнка, із хутора взяли, кинули у яр його, а тоді ще кудись подалися. Мабуть по інших хуторах". Ну добула я до вечора. Полягали спати. Коли вночі ідуть якісь люди, дуже багато, у хату. Я почула тільки, що кажуть:"Так де ж вона?" А хто ж це, думаю, "вона"? Це я, чи хто? Там Мот- рона, мати і батько у великій хаті (велика кімна- та). Чую голос: "Гукайте її." Я тоді якось так злякалась, що це ніч і мене з дитиною кудись можуть вивезти. Відчинили двері до мне і так грубо:"Іди! До сундука веди свого!" А я стою, взяла жакетик, але в сорочці і так незручно, та зляка- лась і йду до них. Питають: Де твій сундук?" Повела їх в хижину, така комірчина була, і думаю: що ж мені робити, і що від мене хочуть. Один сідає біля мене й каже: - Показуй, де твоє золото! А я кажу: - Так в мене золота немає. - А в батька твого? - Так (кажу) треба було іти до батька, коли він був живий. Зараз і батька немає і нічого ніде немає. Чую мати просить: "Та не займайте її." Він наче не чує, наказав викладати все із сундука, і сам почав щось там крутити, розгортати. А я ж переживала дуже, що мені сестра Ганна (вона жила із сім'єю тут же у Яблуневі) принесла синів костюм та сказала:"Нас уже розкидали, так на хоч костюм передаси Михайлові на Донбас, він уже там працює, влаштувався". Так мені так шкода, що цей хлопець, що риєтся в моїх речах, забере цей костюм, то я його так закрутила в якусь лахманину та й кинула знов у сундук. А він посидів, посидів та каже:"Ну ладно, складай усе!" Це був Цокотилю. В селі жила Цокотилка баба. Так мені сказали, що то рився її син в моє- му барахлі. А в хаті чоловіки були і кричали: "А що ж ти думаєш, Мотроно, і в тебе можем пошукать!" Я вже потім на ранок питаю: "А хто вони такі?" Мені сказали:"Це багато із Яготина і ще звідкільсь приїхали люди, які розкуркулюють." То що ж розкуркулювать, як я вже бачу, що тут вони за- бирають у бідних навіть. У середняків усіх, особ- ливо хто не хотів іти у колгосп, то в тих усе заби- рали. Забирали в кожному дворі усе, їздили по хуторах. На ранок кажу: - Треба мені їсти щось та й дитину годувати і як мені поїхати? А батько каже: - Я ще піду у мельницю, там мелять, та дос тану крупи. Так ми наваримо каші та й поїдеш. Повернулась Дарина Григорівна туди, на вулицю Чернишевського, де було видно садибу Петровського. В місті ставало все важче з про- дуктами, завели продуктові карточки. Хотіла дуже працювати, бо які ж заробітки у чоловіка- студента. Згодом їй вдається влаштувати донеч- ку в ясельну групу дитячого садка при будинку письменників "Слово", а потім і сама там пра- цює після закінчення кількамісячних курсів ви- ховательок.» Примітки Литовченко Т. Останній бій за Леніна і царя- 3. батюшку // Політика і культура. - 2004. - №3. -С. 31. 4. Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. 5. ЧК- ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. - К., 1997. - С.268-269. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.16. - Спр.4. - Арк. 51-52. Там само. - Спр. 306. - Арк. 44. Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. Док. и материалы. Т.2 (ноябрь 1929-декабрь 1930). - М., 2000. - С. 151-155. Summary: The scientist shows the history of Ukraine as a tragedy of the 30s of the XX century, covers in detail historical background of this problem, pays attention to the pages which have not been investigated in full. Key words: Bolshevik's government, provision politics, "Ukrainian national elements", arrests, landowners, operations of State Policy Management.

Жива історія про український голокост 1932-1933 років

Репозитарії

Схожі ресурси