Трубізький форпост
Автор досліджує проблеми середньовічної історії України, розкриває питання порубіжної землі.
Збережено в:
| Дата: | 2005 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2005
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6135 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Трубізький форпост / Л.І. Набок // Краєзнавство. — 2005. — № 1-4. — С. 71-74. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-6135 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-61352010-02-19T12:00:52Z Трубізький форпост Набок, Л.І. Регіональні історико-краєзнавчі дослідження Автор досліджує проблеми середньовічної історії України, розкриває питання порубіжної землі. The author envisages the problems of medieval history of Ukraine, covers the problems of boundary land. 2005 Article Трубізький форпост / Л.І. Набок // Краєзнавство. — 2005. — № 1-4. — С. 71-74. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. ХХХХ-0001 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6135 908 (477.41) uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Регіональні історико-краєзнавчі дослідження Регіональні історико-краєзнавчі дослідження |
| spellingShingle |
Регіональні історико-краєзнавчі дослідження Регіональні історико-краєзнавчі дослідження Набок, Л.І. Трубізький форпост |
| description |
Автор досліджує проблеми середньовічної історії України, розкриває питання порубіжної землі. |
| format |
Article |
| author |
Набок, Л.І. |
| author_facet |
Набок, Л.І. |
| author_sort |
Набок, Л.І. |
| title |
Трубізький форпост |
| title_short |
Трубізький форпост |
| title_full |
Трубізький форпост |
| title_fullStr |
Трубізький форпост |
| title_full_unstemmed |
Трубізький форпост |
| title_sort |
трубізький форпост |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2005 |
| topic_facet |
Регіональні історико-краєзнавчі дослідження |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6135 |
| citation_txt |
Трубізький форпост / Л.І. Набок // Краєзнавство. — 2005. — № 1-4. — С. 71-74. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT naboklí trubízʹkijforpost |
| first_indexed |
2025-07-02T09:07:37Z |
| last_indexed |
2025-07-02T09:07:37Z |
| _version_ |
1836525559398531072 |
| fulltext |
Регіональні історико-краєзнавчі дослідження
УДК 908 (477.41)
Набок ЛІ. (м. Переяслав-Хмельницький)
ТРУБІЗЬКИЙ ФОРПОСТ
Автор досліджує проблеми середньовічної історії України, розкриває питання порубіжної землі.
Ключові слова: бастіонна система, замок, фортеця, топографія, російсько-японський кордон.
З 1585 землі навколо Переяслава, а також
місто стає у власність українського шляхтича,
київського воєводи Костянтина-Василя Острозько-
го. Враховуючи важливе стратегічне значення
міста як центру видобутку поташу та виробницт-
ва селітри, князь відновлює старовинні укріплен-
ня. Збудована на трикутному мисі між Альтою і
Трубежем тогочасна Переяславська фортеця по-
єднувала у собі місцеві традиції дерев'яного зем-
ляного укріплення давньоруських часів, з
відмінними рисами бастіонної системи, які з'я-
вились в Переяславі наприкінці ХУІ столітті у
зв'язку з широким застосуванням у військових
діях гармат. Зміцнення оборонних споруд пере-
яславської фортеці та обхідного граду, які про-
водилися сином Острозького Янушем та Янушем
Заславським на початку. ХУП століття, організо-
вувалось таким чином, щоб не руйнувати, а ви-
користовувати попередні укріплення, збільшую-
чи їх потужність. Територія замку складала 700
сажнів 2 аршина (1500 м). Згідно описів тут зна-
ходилась резиденція воєводи, пороховий склад,
поташ, зберігалися запаси провіанту, арсенал
війська. Окрім свити старости, перебували і
військові найманці - 200 поляків та 300 німців
(1620- 1647 рр. ).
Захист фортеці забезпечували два бастіони, або
їх ще називали на Україні "розкати". Північна
в'їздна брама, через яку ходили на посад, власне
у місто, була посилена поляками невеличким бас-
тіоном, яку захищав равелін. У фортеці протягом
17 століття існували будівлі різноманітного при-
значення: будинки воєводи, військових людей,
обслуги старости, три церкви: Михайлівська, Ми-
колаївська, Успенська. Остання слугувала виключ-
но для релігійних потреб гарнізону. В залежності
від того, якого віросповідання були військові, Ус-
пенська церква у 17 столітті відносилась то до
православної конфесії - за часів Острозького, то
до католицького ордену єзуїтів — при старостах
переяславських Янушу Заславському, Лукашу
Жолкевському, Олександру Конецьпольському і
знову стала православною після 1648 року.
Замок мав двоє воріт: внутрішні і зовнішні.
Перші ворота - Спаські - з'єднували „нижнє
місто", тобто посад із замком, і знаходились по-
середині валу (де був малий бастіон), а другі ви-
ходили до Трубежа близько Михайлівської церк-
ви, відтак і називались Михайлівськими.
Посад, або „нижній город" займав площу
близько 80 гектарів і також був оперезаний за-
хисним валом, що утворював колоподібний бага-
токутник - захід - північ - схід. На валах спору-
дили оборонні башти - одно- та двоярусні. У баш-
тах були влаштовані бійниці та встановлені гар-
мати, яких, за описами, місто мало в різні часи
від 16 до 20. Особливо зміцнені були в'їзні баш-
ти з двостулковими брамами. Посад мав три бра-
ми, від яких пролягали шляхи: один на Київ
(північ), другий - на Золотоношу, Гельмязів та
Чигирин (південь - захід) та третій - на Яготин,
Пирятин, Миргород (схід).
Північну в'їзну браму „нижнього міста" за-
хищав від прямого артилерійського вогню також
равелін - трикутне земляне укріплення з ровом,
через який був прокладений міст.
Ровам у Переяславі відводилась значна обо-
ронна роль у зв'язку з природним низинним роз-
ташуванням. Вони залишились ще з давньорусь-
ких часів і при Острозькому лише були розчи-
щені. Рови прокладені були перед валом „ниж-
нього міста" на заході й півночі, а також перед
валом фортеці, на півночі у середині посаду. Рови
були проточними, тому що з'єднували Трубіж з
Альтою. Отож фортеця і місто були ніби на ост-
ровах. Велике штучне озеро, яке утворювалось
біля стін Переяслава, було серйозною перешко-
дою на шляху ворога, а саме зі східної, півден-
ної, західної сторін. Для захисту від ворожої
кінноти із зовнішнього боку рову встановлюва-
лися рогатини та надовби.
Мости з'єднували місто із зовнішнім світом.
Відомо, що на той час Переяслав мав два мости
через річки. Один - довгий - стояв у східної бра-
ми і перетинав давнє річище Трубежу в тому
місці, що і сучасний. Але складався з двох про-
льотів: це була дорога через Шдварки на Яготин,
Пирятин. Другий - Альтицький - вів до греблі
млинової і шляху на Золотоношу. Топографічне
розташування Переяслава - на земляному мисі,
який оточували заболочені заплави річок, - зу-
мовлювало необхідність додаткового захисту
підступів до міста. Тому його жителями була збу-
дована гребля через Трубіж, а від неї гать через
луки до Гори: так заплава Трубежа доходила до
природного підвищення. Одночасно гребля вико-
ристовувалась для господарських потреб горо-
дян - на ній було збудовано кілька водяних
млинів (один з яких належав ще Острозьким і
був згодом подарований Успенській військовій
церкві, другий - переяславському полковнику
Павлу Тетері, третій належав магістрату). Через
греблю йшла дорога на Золотоношу. Тому підсту-
пи до неї захищали два невеликих укріплення.
Переяслав XVII століття являв собою осеред-
дя козаччини і тут було станцьовано реєстрове
військо, але польський наступ спричинив появу у
вільному місті (адже мав Магдебурзьке право) так
Краєзнавство 1-4, 2005
"г*
званих "непослушних козаків", що виокремлюва-
лись з "послушних міщан". Покозачені переяс-
лавці не хотіли визнавати польської влади, запро- .
ваджували на своїх землях новий лад. Вже під
час першого козацького повстання 1591- 1593 pp.
під проводом К. Косинського,,... козаки здобули
силою прикордонне містечко і замок Переяслав,
вбили дощенту багато шляхти і місцевого люду
разом з тамтешнім намісником, захопили майно,
рушниці, гармати, гаківниці і все, що там було, а
замок і місто повністю спалили... "[4]
Відома участь переяславців у повстанні 1630
року під керівництвом Тараса Федоровича (Тря-
сила), отамана Івана Сулими 1936 року, а також
повстаннях 1637-38 pp., врешті Переяславу су-
дилось стати головним містом Лівобережної
України в період національно-визвольної бороть-
би українців 1648-1654 років. Богдан Хмельниць-
кий використовував фортецю, як головне приста-
новище артилерії свого війська. Адже Переяслав
дістався, так би мовити, «у спадок» від Польщі в
гарному стані: добре укріплена фортеця, багатий
на провіант, а навкруги топі, болота, ліси. Поруч
переправа через Дніпро. Усі ці чинники створю-
вали сприятливі умови для того, щоб почувати
себе тут у цілковитій безпеці. Тому військо Хмель-
ницького після кожної битви привозило сюди весь
свій арсенал пушки, гармати, порох. Так в "Ак-
тах Юго-западной России" зазначається, що на
початку 1649 року гетьман наказав вивезти з Пе-
реяслава за Дніпро "пушки і пороховий та олов'я-
ний скарб". По Зборівським поході артилерія
повернулася до Переяслава у вересні 1649 року.
Дослідник козаччини Іван Крип'якевич у своїх
"Студіях над державою Богдана Хмельницького"
відмітив, що не відомо, чи був у Хмельницького
другий гарматний парк. Військо Хмельницького
гарматників нараховувало до 300 чоловік. Геть-
ман мав свої пушки числом - ЗО, та у переяс-
лавському полку було десь 85-102 пушки різного
калібру, мідяні та чавунні. [5] Через Михайлі-
вську браму весь цей арсенал легше було пере-
дислоковувати по Трубежу і далі Дніпром. Коза-
ки ретельно слідкували за збереженням військо-
вої таємниці щодо їх зброї, і, коли в місто приїжд-
жали посли та посланці, або купці - чужинці, то
нікого не підпускали до валів, та бійниць, де сто-
яли гармати. Хто порушував буцай трохи вста-
новлену дистанцію, того жорстоко карали.
Головними архітектурними домінантами пе-
реяславського посаду середини 17 століття були
4 храми: Воскресенський, Спаський, Покровсь-
кий, Троїцький (усі на той час дерев'яні). Між
ними, перед малим бастіоном, був утворений ве-
ликий майдан, а навколо розташовувались жит-
лові квартали неправильної конфігурації, які
утворювали мережу кривих вулиць та провулків.
В центральній частині міста підносився Воскре-
сенський храм - головний полковий храм
української православної шляхти та козаків.
Поруч нього містились дворища полковників,
сотників. Ближче до Ковальської брами - По-
кровська церква, поруч - будинки полковників
Мировича, Сулими, Мокієвського. Навколо Спась-
кої церкви - резиденції гетьманів Хмельницько-
го, Сомка, Самойловича, Мазепи і його крамниці,
а також цеховики, зокрема кравці та шевці. Під
валом близько Альти розташовані були кузні. Що
до догляду козаками фортечних укріплень про-
тягом 1648 р. і до кінця ХУП століття, то ніяких
відомостей поки що немає.
За переяславською угодою 1654 року було
визначено, що воєвода московський зі своєю за-
логою має право стояти лише у Києві. Але вже
за новою угодою 1657 року, воєвод було накине-
но ще у п'ять міст куди попав і Переяслав. В
умові з Юрієм Хмельницьким 1659 року, що та-
кож відбулась у Переяславі, воєводам і залогам
московським визначено бути у Києві, Переяславі,
Ніжині, Чернігові, Брацлаву і Умані. [6] Перея-
славська фортеця була штатною і тому сюди на
постійно стали ратні люди Олексія Михайловича
(стрілецький голова Федір Іртіщєв (Ртіщєв) -
1660 р., воєвода Вердеревський - 1666 р, які до
певного часу ніякої проблеми у місті не створю-
вали. Влада залишалась в руках козацького пол-
ковника. Царськім стрільцям місце для постою
визначили у фортеці. Таким чином російський
гарнізон був ізольований від місцевого населен-
ня і водночас розташований всередині міста. В
цитаделі були всі необхідні умови для розташу-
вання і прожиття військових, кількість яких
сягала до 500 чоловік.
Протягом 18 століття Переяславська форте-
ця продовжувала відігравати значну роль в історії
України ( пригадаємо повстання 1666 року під
керівництвом Максим Хоменка).
З 1667 року місто фактично знаходилось на
російсько-польському кордоні. У Переяславі
відкрили прикордонну митницю, яка тримала під
контролем стосунки жителів Лівобережної Украї-
ни з сусідньою Польщею. Значення Переяславсь-
кої фортеці посилювалось ще завдяки тому, що
вона прикривала Києво-Печерську фортецю з
південного флангу від можливого нападу кримсь-
ких татар. Також Переяславська фортифікацій-
на споруда була зручним транзитним об'єктом
через який переправляли зброю в землі, які на
ту годину належали низовому запорізькому ко-
зацтву. [2]
Г.ереясяа
в-
автор мал.
Пол;
Краєзнавство 1-4, 2005
роботи розглядалися царськими урядовцями як
обов'язкова повинність, яку козаки малі викону-
вати. Тому з Канева були відправлені на удоско-
налення редутів 753 козака, для інших робіт -
161 козак, на вдосконалення форпостів - 292 ко-
зака, а на удосконалення редуту в самому місті
Переяславі - 55 козаків. У тому ж 1738 році з
Чернігівського полку відправили на фортифікац-
ійне будівництво в Переяславі - 254 реєстрових
козака. Навіть були прислані козаки Київського
реєстрового полку. Про грандіозність і складність
земляних робіт свідчать рапорти переяславських
комендантів про численні утечі мобілізованих ко-
заків з будівництва. [2, 3]
Коли Росія перемогла Туреччину в 1774 році
і кордони відійшли далеко на Південь, фортеці
Лівобережної України взагалі втрачають оборон-
не значення і у 80-х роках 18 ст. перестають дія-
ти як військові об'єкти. Окрім того, в 1793 році
відбувся перший розподіл Польщі і Правобереж-
на Україна увійшла до складу Росії, Переяслав
перестав бути прикордонним містом. Утримува-
ти і доглядати Переяславську фортецю стало не-
доцільно, тому 31 березня 1797 року надійшов
указ імператора Павла І її скасувати.
У 1806 році вали фортеці були віддані на відкуп
селітряним заводчикам, а у 1812 році поступили у
приватну власність князя Кочубея. Відсутність
належного догляду за валами призвела до їх
швидкого руйнування і подальшого розрів-
нювання, закриті були рови. При переплануванні
міст на початку 19 століття вали і бастіони оста-
точно зносять. На цих пустках оселяються євреї.
Сліди колишніх укріплень зафіксувались у
назвах вулиць: Замкова, Кріпосна, Косогірна,
Мала Підвальна і Велика Підвальна, Київобрамсь-
ка, Верхній Вал, Ламана, Валовий Перекат, про-
вулки Гористий, Кривий. Унаслідок тривалого пе-
ребування у фортеці російського гарнізону та ве-
дення усіх документів російською мовою в по-
буті закріпилась назва району „Крепость". До-
сліджувати оборонні вали й бастіони зараз дуже
складно, тому що їх переважно зруйновано, і не
стільки часом та природою, а більше від рук
людських. У зв'язку з тим, що на Лівобережній
Україні інші фортеці взагалі не збереглись, за-
лишки Переяславських фортечних укріплень, що
були започатковані ще в давньоруські часи, виз-
нані археологічними пам'ятками й охороняють-
ся законом.
Література
1. Арандаренко М. Альбом «Атлас карт и видов
к запискам о Полтавской губернии», 1851 г.
2. Васильев М. Г. З історії будівництва Переяс
лавської фортеці у 18 сторіччі. Переяславська
земля і світ людини. - Київ - Переяслав-
Хмельницький, 1998 р. - 286 ст.
3. З архіву Київського губернського правління.
1882 р. - Вып. 1. - С. 121
4. Івангородський К. Переяславська земля в етно-
соціальних процесах на середньому Подніпров'ї
в кінці XV - першій половині XVII ст. наукові
записки з української історії// Збірник
наукових статей. - Випуск 13. - Переяслав-
Хмельницький, 2002. - С 166-173
5. Крип'якевич Іван. Студії над державою
Богдана Хмельницького//ЗНТШ. - Т. 151. —
Львів, 1931. -С. 111-150
6. Л. Ч. Україна після 1654 р//ЗНТШ. - 1899. -
IV. т. - 30с. 18 с 14-67
7. Терлецький Н. К материалу для истории
переяславской Успенской церкви/ДТолтавс-
кие епархиальные ведомости. - №11.01.06. -
1887. -С. 411-425
8. Харламов В. "Расписной список Переяслава
1701 г." С. 105-106//Тези всеукраїнської
конференції "Переяславська земля та її місце
в розвитку української нації, державності й
культури". - Переяслав-Хмельницький. - 21-
25 вересня 1992 р. - 184 с
Summary:
The author envisages the problems of medieval history of Ukraine, covers the problems of boundary land.
Key words: bastion system, castle, fortress, topography, Russian-Polish boundary.
|