Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців

Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців

Звернення Правління Всеукраїнської спілки краєзнавців до краєзнавчого активу, всіх поціновувачів української історії, культури мови.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2005
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2005
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6146
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців // Краєзнавство. — 2005. — № 1-4. — С. 11-16. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-6146
record_format dspace
spelling irk-123456789-61462010-02-19T12:01:12Z Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців Звернення Правління Всеукраїнської спілки краєзнавців до краєзнавчого активу, всіх поціновувачів української історії, культури мови. 2005 Article Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців // Краєзнавство. — 2005. — № 1-4. — С. 11-16. — укр. ХХХХ-0001 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6146 90S (042.5) uk Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Звернення Правління Всеукраїнської спілки краєзнавців до краєзнавчого активу, всіх поціновувачів української історії, культури мови.
format Article
title Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців
spellingShingle Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців
title_short Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців
title_full Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців
title_fullStr Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців
title_full_unstemmed Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців
title_sort звернення редколегії журналу "краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2005
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6146
citation_txt Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 років всеукраїнській спілці краєзнавців // Краєзнавство. — 2005. — № 1-4. — С. 11-16. — укр.
first_indexed 2025-07-02T09:08:06Z
last_indexed 2025-07-02T09:08:06Z
_version_ 1836525590284337152
fulltext УДК 90S (042.5) Звернення редколегії журналу "Краєзнавство": 80 РОКІВ ВСЕУКРАЇНСЬКІЙ СПІЛЦІ КРАЄЗНАВЦІВ м.Київ 26 травня. 2005 р. Звернення Правління Всеукраїнської спілки краєзнавців до краєзнавчого активу, всіх поцінову вачів української історії, культури мови. Минуле століття було позначене величезни- ми епохальними змінами в світі. Історія двадця- того сторіччя до українського народу не була ми- лосердною, в ній було чимало не лише героїч- них, а й трагічних сторінок. На долю нашого народу випали три революції, остання з яких, Жовтнева, схвилювала світ, громадянська війна, білий і червоний терор, насильницька колективі- зація, голод, злочинні політичні репресії, що призвели до знищення еліти української нації і покалічили життя мільйонів наших співвітчиз- ників, страшні лихоліття Другої світової війни, розв'язаної німецько-фашистськими загарбника- ми. В роки Великої Вітчизняної війни в 1941- 1945 pp., захищаючи рідну землю, ми втратили біля десяти мільйонів своїх синів і дочок, не го- ворячи про колосальні руйнування і економічні збитки, завдані Україні війною. В жорстоких кровопролитних боях з воро- гом за Україну, за її свободу і незалежність боро- лися представники усіх республік Радянського Союзу. Для багатьох із них українська земля стала останнім притулком, в якому сплять вічним сном воїни-герої, партизани і підпільники, сини і доч- ки народів спільної великої батьківщини - росі- яни, українці, білоруси, казахи, татари, узбеки, азербайджанці, таджики, киргизи, молдавани, латиші, литовці, естонці... Понад 28 тисяч братсь- ких і одиночних могил, 45 тис. пам'ятників і обелісків по всій Україні - страшне і хвилююче свідчення того, якою дорогою ціною була завойо- вана свобода і довгождана Перемога над ворогом, 60-річчя якої ми урочисто відзначали 9 травня цього року. Без повного визволення України від окупантів у жовтні 1944-го, без історичної Пере- моги над фашизмом в травні 1945 р. не постала б у наш час, на початку 90-х років, вільна, суве- ренна, незалежна Українська держава. Вікопомною подією двадцятого століття став розпад Радянського Союзу і утворення на його уламках незалежних держав. Чотирнадцять років тому український народ на всеукраїнському ре- ферендумі в єдиному пориві ствердив своє віко- вічне прагнення, непохитну волю — створив влас- ну суверенну, незалежну Українську державу - державу, в боротьбі за свободу і незалежність якої, за віковічне прагнення стати господарем у своє- му власному домі, склали голови сотні тисяч кра- щих представників нашого народу. Це був акт історичної справедливості. І чим далі віддаляють нас роки від незабутнього серпня 1991 року - дня проголошення незалежності України, тим велич- нішою і знаменнішою постає ця вікопомна подія в наших серцях, в пам'яті народній. Нам як зіни- цю ока слід берегти незалежну Україну, примно- жувати її здобутки, все робити для того, щоб став наш народ щасливим і багатим. А це буде зале- жати від усіх нас, і держава Україна буде такою, якою ми її збудуємо. Звичайно, було б несправедливо говорити, і це протирічило б реаліям, що вся історія двадця- того століття була позначена лише катаклізма- ми, і показувати її лише в чорних фарбах. За роки радянської влади було досягнуто чималих звершень у розвитку економіки, науки, освіти, культури. Роботящими руками нашого талано- витого народу була створена потужна промис- ловість, ліквідовано безробіття, значно зріс ма- теріальний і культурний рівень наших людей. Україна возз'єднала свої землі в єдиній ук- раїнській державі, стала республікою суцільної письменності і зайняла одне із провідних місць серед найбільш розвинутих країн світу. Все це - наша історія, і не потрібно її заново переписува- ти, як це роблять під виглядом нового бачення деякі політики та історики, треба бачити її та- кою, якою вона була. Не можна бачити минуле лише через призму трагічних або виключно ге- роїчних відтінків. Історію треба знати у всій її повноті та складності, такою, якою вона була, якою її сприймали наші батьки, брати і сестри. В розбудові української незалежної держави чи не найважливішу роль відіграють завдання фор- мування національної самосвідомості та історич- ної пам'яті українського народу. В їх реалізації суттєвим чинником виступає історичне краєзнав- ство, вивчення рідного краю, яке виконує відпові- дальні науково-пізнавальні та виховні функції. Як відомо, високі поняття "батьківщина", "національна гідність" починаються саме із знан- ня рідного краю, історії села чи міста, вулиці, домівки, де людина народилась і виросла, де про- йшло її дитинство. Вони передаються з поколін- ня в покоління з молоком матері, мелодією на- родної пісні, багатоголоссям рідної мови. Почуття любові до України, глибока повага до вікових народних традицій - невичерпні дже- рела духовності, моральності та культури сучас- ної людини. Знання рідного краю духовно збага- чує її, виховує нездоланну відданість Вітчизні, вчить шанувати свій народ та інші народи, що здавна пліч-о-пліч жили і працювали в Україні. Саме краєзнавство є безцінною скарбницею збереження історичного досвіду багатьох по- Краєзнавство 1-4, 2005 колінь, всього того найкращого, що витримало випробування часом в сфері матеріальної і ду- ховної культури. Ця скарбниця є тим своєрід- ним містком, який зв'язує покоління минулі з поколіннями сучасними і прийдешніми. Як відомо, український краєзнавчий рух веде свій славетний родовід від легендарних літописців часів могутньої Київської Русі та героїчної доби козаччини, від наукових товариств, археологіч- них з'їздів, комісій, комітетів, аматорських гуртків. Видатні діячі науки, літератури та мис- тецтва, шанувальники рідної природи та культу- ри започаткували ретельне вивчення та дбайли- ве збереження для майбутніх поколінь історич- них, мистецьких, фольклорно-етнографічних на- дбань і побутово-господарських традицій рідного народу, історія становлення і розвитку якого по- значена героїчними і трагічними сторінками. Для України краєзнавство завжди було не лише міцним фундаментом історичної пам'яті, але й формою самозахисту від ударів долі. Безпре- цедентні гоніння української мови й літератури царизмом загрожували українству національною смертю, і тільки самовіддані зусилля кількох по- колінь українознавців підтримували в суспільст- ві інтерес до культури, мови, традицій українсь- кого народу. Обстоювати українські національні цінності - і в імперські часи значило свідомо піддавати свою долю неабияким випробуванням. Ідея створення інституції, яка б займалася дослідженням регіональної історії виникла у 20- 40-х pp. XIX ст. У підсумку 1843 року в Києві було створено Тимчасову комісію для розгляду давніх актів, котру зазвичай називали Археографічною, в роботі якої поряд із видатними науковцями М.Ко- стомаровим, О.Лазаревським, О.Левицьким, М.Максимовичем, В.Іконниковим брав активну участь і наш Великий Кобзар Тарас Шевченко. Величезне значення для становлення укра- їнського краєзнавства мала плідна діяльність То- вариства Нестора-Літописця при Київському уні- верситеті святого Володимира, Одеського науко- вого товариства історії та старожитностей, Нау- кового товариства імені Т.Шевченка у Львові, Наукового історично-філологічнного товариства при Харківському університеті, Подільського церковного історико-археологічного товариства, Товариства дослідників Волині у Житомирі та багатьох інших регіональних обєднань поцінову- вачів рідного краю. Розвитку краєзнавства спри- яло й проведення Археологічних з'їздів, з яких шість із пятнадцяти відбулися в Україні: у Києві (1874, 1899), в Одесі - 1884, Харкові - 1902, у Катеринославі - 1905, у Чернігові - 1908. Характерно, що ця подвижницька діяльність української наукової та творчої інтелігенції за- клала належний фундамент подальшого розвитку краєзнавства. Навіть у буремні роки національно- визвольних змагань українського народу, в умо- вах Першої світової та громадянської воєн зарод- жувались і функціонували численні краєзнавчі організації, які мали реальну підтримку Централь- ної Ради, гетьманату, Директорії. Уже 1917 року в Києві розпочав діяльність Центральний комітет охорони пам'яток старовини і мистецтва під голо- вуванням Михайла Грушевського. Улітку того ж року з ініціативи художника Сергія Васильківсь- кого у Харкові було засноване товариство "Музей Слобожанщини". Серед вагомих справ, започат- кованих у період Української революції, стало здійснення заходів щодо впорядкування могили Великого Кобзаря у Каневі, створення Національ- ної галереї, Всеукраїнського "Шевченківського" або "Пам'яткового" музею. Як бачимо, у надзви- чайно складних умовах українська інтелігенція зуміла не лише зберегти, а й реально примножи- ти краєзнавчі традиції, зробити їх вагомим чин- ником ствердження національної ідеї. Провідну роль у розвитку й організації краєз- навчої роботи взяла на себе Всеукраїнська Акаде- мія наук. Уже в першому її Статуті, затверджено- му гетьманом П.Скоропадським 1918 року, йшло- ся, що Академія у Києві "ставить собі на меті, окрім загальних наукових завдань, виучувати сучасне і минуле Вкраїни, української землі та народу". На початку 20-х pp. плідно працювала ціла низка академічних комісій краєзнавчого профі- лю: Археологічна, Фольклорно-етнографічна, для складання історико-географічного словника, для складання археологічної карти України, з дослі- дження Софійського собору та ін. Упродовж 1922- 23 pp. при ВУАН було створено Київську, Хар- ківську й Одеську комісії краєзнавства. Одночас- но виникали і громадські окружні краєзнавчі товариства: 1920 року - Ізюмське та Роменське, 1922 - Волинське та Житомирське, 1923 - Коро- стенське, Лубенське, Одеське, 1924 - Чернігівсь- ке, 1925 - Дніпропетровське, Луганське та Мелі- топольське. Діяли і сільські товариства, як при- міром у Вільшанці на Харківщині, що налічува- ли 60 членів, згрупованих у етнографічній, гео- логічній, соціально-економічній, культурно-про- світницькій секціях. Дедалі нагальніше постава- ло питання про організаційне об'єднання всього науково-творчого потенціалу дослідників і літо- писців рідного краю з усіх регіонів України, адже гостру потребу в єдиному координуючому органі відчували не тільки дослідники з наукових інсти- туцій, а й подвижники місцевих краєзнавчих формувань. Ще в листопаді 1923 року професор Харківського Інституту народної освіти Дмитро Зеленін висунув ідею проведення Всеукраїнсько- го зібрання краєзнавців. Вона була підтримана й іншими місцевими осередками. На основі пропо- зицій, що надходили від учасників регіональних з'їздів, нарад, конференцій, краєзнавчих органі- зацій, відомих громадських і наукових діячів Укрголовнаука Наркомосу виробила "Положення про всеукраїнську нараду по краєзнавству" й утворила Організаційне бюро для її скликання з трьох осіб - М.Яворського, М.Криворотченка, О.Лазариса. 14 лютого 1925 р.питання підготов- ки та проведення наради розглянула президія Укрголовнауки, і заслухавши доповідь М.Яворсь- кого, ухвалила відповідне рішення. 25 березня того ж року в приміщенні Укрголовнауки відбувся розширений пленум Оргбюро, на якому було ви- рішено підвищити статус краєзнавчого форуму до рангу конференції, визначено вісім тем допов- ідей і доповідачів, встановлено час проведення. 26 травня 1925 року в приміщенні Харківсь- кого ветеринарного інституту зібралося 75 пред- ставників 22 регіональних краєзнавчих осередків, губпланів, студентства, господарських, громадсь- ких організацій та установ. Серед делегатів були такі знані постаті як Дмитро Багалій, Дмитро Яворницький, Володимир Геринович, Валентин Отамановський, Микола Шарлемань, Матвій Яворський, Олександр Яната, Дмитро Зайцев, Дмитро Зеленін, Михайло Криворотченко, Олек- сандр Лазарис, Нестор Гаморак, Віра Білецька, студент Павло Гончаренко та ін. Головну доповідь виголосив секретар ВУЦВК Опанас Буценко. Се- ред окреслених ним завдань були: "природничі досліди, вивчення продуктивних сил країни, опо- ра на сільську інтелігенцію, техперсонал у містах, студентів, поширення краєзнавства на широкі кола населення". Далі тривали жваві дискусії про шляхи розвитку українського краєзнавства. Трид- цять першого травня було утворено Український комітет краєзнавства як постійно діючий орган у складі: Яворський - голова, Криворотченко - заступник, Лазарис - учений секретар, Авдієн- ко, Анісімов, Ашуп-Ільзен, Боднар, Довженко Д., Крилов, Немоловський, Пилипенко, Яната й інші. Конференція прийняла звернення до всіх крає- знавчих формувань, в якому зокрема, йшлося: "Перша Всеукраїнська конференція з крає- знавства була першою спробою виявити крає- знавчі сили УСРР, зробити перший підсумок до- сягнень, здобутих уже в краєзнавчій роботі, з'ясу- вати умови роботи та перспективи "и, об'єднати краєзнавчі сили України. Конференція показала силу і життєдайність краєзнавчого руху." Завдя- ки зусиллям діячів УКК були зроблені певні кро- ки в дослідженні історії населених пунктів Украї- ни, вивченні промислових і сільськогосподарсь- ких підприємств, розробці наукових засад пам'яткоохоронної роботи, залученні до краєзнав- чої роботи широких кіл громадськості, до речі, на початку 30-х років в Україні було понад 30 тисяч активних краєзнавців. 8 січня 1927 року УКК на своєму засіданні розглянув питання про випуск журналу "Краєзнавство" і ухвалив: "приступити до видання періодичного органу в розмірі 2 дру- кованих аркушів з тиражем в 2000 примірників з поданим програмом". Було обрано редакційно-ви- давничу комісію в складі Дубняка, Криворотчен- ка, Левицького, Немоловського, Янати. А програм окреслював завдання журналу "а) допомогти ни- зовим краєзнавчим осередкам і окремим краєз- навцям в їхній щоденній роботі; б) об'єднати роз- порошені організації, надати плановості їхній роботі і ввести цю роботу в певне русло". Та, на превеликий жаль, недовгим був період, справедливо названий істориками зоряним часом українського краєзнавства. В умовах активного формування тоталітарної системи, панування вуль- гарно-соціологічних схем, демократичний за своїм характером краєзнавчий пошук, студіювання окре- мих регіонів не вкладалися в тогочасні концепції радянської історії, не узгоджувалися з монополь- ними претензіями кремлівських ідеологів до істи- ни. Саме це і стало однією з причин масових неза- конних репресій в середовищі самовідданих до- слідників рідного краю.Звинувачені в українсько- му буржуазному націоналізмі, ідеалізації патрі- архальщини, зв'язках з міфічними контрреволю- ційними організаціями численні краєзнавчі осе- редки були розгромлені, випуск журналу й інших краєзнавчих видань припинено, зруйновано вели- чезну кількість унікальних пам'яток історії та культури, знищено музейні експозиції, а найак- тивніші діячі краєзнавства стали жертвами полі- тичних репресій. Фактично було репресовано весь український краєзнавчий рух. За дефініцією "репресоване краєзнавство" стоять тисячі скалічених життів людей, єдиною провиною яких була любов до власного, украї- нського народу. Підсумовуючи вклад у довоєнні роки в роз- виток краєзнавства, ми віддаємо належне і скла- даємо шану подвижникам і організаторам, уче- ним і аматорам, тим першим хоробрим дослідни- кам, які стояли біля витоків краєзнавчого руху в ті складні часи; імена тих, які за велінням серця чесно служили відродженню України, навічно закарбовані в пам'яті народній. Упродовж майже шести десятиліть діяльність УКК замовчувалася в історичній літературі. Поступове відродження краєзнавства відбу- вається у повоєнні роки, коли знову почали ство- рюватися місцеві краєзнавчі осередки. Ще не за- кінчилась Вітчизняна війна, а Уряд України в кінці 1944 року прийняв постанову про увічнен- ня пам'яті синів і дочок нашої Вітчизни, що за- гинули в боротьбі з німецько-фашистськими за- гарбниками в роки Великої Вітчизняної війни. Турбота про збереження священних могил воїнів, партизан і підпільників, спорудження пам'ятних знаків полеглим на рідній землі, тим, хто відсто- яв свободу і незалежність Батьківщини в боротьбі з фашизмом - стала патріотичним покликом на- шого народу, тисяч ентузіастів-краєзнавців. Важ- ливе значення для відродження українського краєзнавчого руху, його наукових, громадських і шкільних форм, мало залучення понад 100 ти- сяч літописців- дослідників рідного краю до ро- боти над випуском "Історії міст і сіл Української РСР" у 26 томах. Загальний обсяг цієї титанічної праці, яка започаткувала новий напрям у вітчиз- няній історіографії та досі не має аналогів у світі, становив 2360 авторських аркушів, у томах вмі- щено 1340 статей з історіями обласних і район- них центрів та інших значних населених пунктів, 8619 статей про всі селища міського типу та цен- три сільрад, вміщено 9 тисяч ілюстрацій. Дру- гим важливим напрямом відродження краєзнавст- ва став громадський рух за увічнення в усіх об- ластях найбільш видатних звитяжних подій, по- в'язаних з історією українського козацтва та ство- рення Державного історико-культурного запові- дника на острові Хортиця, що був одним із центрів славетної Запорозької Січі. Краєзнавство 1-4, 2005 Згуртуванню краєзнавчого активу, залучен- ню громадськості до збереження історико-куль- турної спадщини рідного народу сприяло ство- рення 1966 року з ініціативи наукової та творчої інтелігенції - людей небайдужих до долі народ- них скарбів - Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. У розвитку крає- знавства, його наукових основ велике значення мало створення 1979 року в структурі академіч- ного Інституту історії України відділу історично- го краєзнавства, на який серед інших завдань покладалася підготовка "Зводу пам'яток історії та культури". Саме з ініціативи цього відділу було започатковане проведення Всеукраїнських нау- кових конференцій з історичного краєзнавства. Перші чотири з них відбулися у Полтаві, Вінниці, Чернігові та Миколаєві. їхні учасники настійно порушували питання про відновлення цетралізо- ваної інституції типу Українського комітету крає- знавства, але вже у вигляді творчої спілки до- слідників і літописців рідного краю. Із здобуттям Україною незалежності значно посилився інтерес усіх верств суспільства до пер- шовитоків і джерел своєї історії. До вивчення рідного краю, історії його міст і сіл потягнулися сотні, тисячі ентузіастів, котрі хочуть всебічно знати, хто ми є в Україні сущі, чиї ми діти і якою була наша минувшина далека і близька. На хвилі демократичних перетворень, націо- нального піднесення суспільства 27 березня 1990 року у Києві відбувся І Всеукраїнський крає- знавчий з'їзд, який мав статус установчого для Всеукраїнської спілки краєзнавців - повноправ- ної спадкоємиці традицій, впроваджених свого часу Українським комітетом краєзнавства. Відпо- відно до затвердженого з'їздом Статуту основне завдання її діяльності - виховання у громадян почуття національної самосвідомості, глибокої поваги до історії, культури, мови, традицій українського народу, а також інших народів, по- в'язаних з ним своєю долею, шанобливе ставлен- ня до скарбів рідної природи та культури. За 15 років існування Спілкою здійснено цілу низку масштабних заходів, передусім проведено II та III з'їзди та сім Всеукраїнських наукових крає- знавчих конференцій у Кам'янці-Подільському, Луцьку, Черкасах, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку та Хмельницькому. Через понад півсто- ліття після закриття відновлено випуск журналу "Краєзнавство", започатковано Всеукраїнську краєзнавчу премію імені Дмитра Яворницького, засновано довгострокову програму "Пам'ять втра- чених сіл", випущено у світ ґрунтовні збірники "Репресоване краєзнавство", "Збережемо тую сла- ву", "Краєзнавці України", і, враховуючи твор- чий доробок обласних організацій, — сотні найме- нувань краєзнавчої літератури, виявлено ініціа- тиву щодо створення науково-документальної серії книг "Реабілітовані історією". За поданням правління Спілки найактивніші подвижники краєзнавства отримали ордени та почесні зван- ня, відзначені почесними грамотами Президен- та, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, низки державних і громадських організацій, стали По- чесними членами Спілки. Багато зроблено українськими краєзнавцями для гідного увічнення ратного народного подви- гу у роки Великої Вітчизняної війни. У містах і селах вони дбайливо доглядають 28 тисяч братсь- ких і одиночних могил, 45 тисяч пам'ятників і обелісків по всій Україні, беруть активну участь у створенні Книг Пам'яті. Особливо пожвавила- ся ця робота в період підготовки до 60-річчя виз- волення України від німецько-фашистських за- гарбників та 60-річчя нашої Перемоги. За роки незалежності України, особливо за останній період, відбувся справжній ренесанс краєзнавчого руху та регіональних досліджень, свідками й учасниками яких ми є сьогодні. В Україні активізувалася робота науково-громадсь- ких, просвітніх організацій і товариств, що очо- лили краєзнавчий рух. Авангардну роль у ньому відіграє Всеукраїнська спілка краєзнавців, від- роджена на новій основі. Показником цього ста- ло те, що в Україні за 12 років незалежності про- ведено приблизно 400 міжнародних, всеукраїнсь- ких, регіональних, обласних науково-краєзнав- чих конференцій, симпозіумів, круглих столів, котрі, як правило, закінчувалися виданням книг, брошур, наукових збірників, що сьогодні скла- дають величезну енциклопедію, літопис "малої історії", де на основі нових архівних документів розкривається регіональна історія з позицій істо- ричної правди і об'єктивності, заповнюються чи- мало "білих лакун", відкриваються невідомі досі події та факти минувшини, повертаються із за- буття прізвища реабілітованих її діячів, які були викреслені з пам'яті народної. Відзначаючи ювілейну дату - 80-річчя Ук- раїнського комітету краєзнавства, підсумовуючи зроблене, ми зобов'язані сконцентрувати увагу і на невирішених питаннях, на тих основних зав- даннях, які постають перед Всеукраїнською спілкою краєзнавців у найближчий час. Основ- ним нашим завданням має стати безумовне вико- нання Державної програми розвитку краєзнав- ства на період до 2010 року, затвердженої поста- новою Кабінету Міністрів України від 10 червня 2002 р. Це важливий документ, справжній доро- говказ для всіх причетних до краєзнавчого, руху людей. У ній підбито підсумки самодіяльного громадського руху вчених-краєзнавців, відзначе- но здобутки краєзнавства 20-30-х pp., національ- но-культурних ініціатив 50-60-х pp. Особливий наголос зроблено на досвіді видання "Історії міст і сіл". Активізація краєзнавчої роботи в останні роки, зазначається в програмі, виявилася у появі видань з різних проблем регіонального краєзнав- ства, посиленні уваги до цих проблем з боку ака- демічної науки та музеїв, проведенні багатьох загальноукраїнських і регіональних конференцій з питань історичного краєзнавства. Водночас у програмі зазначено, що краєзнавство й досі зали- шається недостатньо розвиненою галуззю науки, про що свідчить відсутність загальнотеоретичних розробок у цій сфері, а також узагальнюючих праць з окремих напрямів краєзнавства. Звер- тається увага на невідповідність сучасним вимо- гам інформаційного забезпечення. І що особливо прикро констатувати - у програмі йдеться про L брак належної координації осередків Всеукраї- нської спілки краєзнавців, залучених до краєз- навчої роботи установ, окремих дослідників. У програмі чітко визначені її мета й завдання. Пер- шочерговими визначено удосконалення науково- методичної бази краєзнавства, посилення науко- вої обгрунтованості краєзнавчих розробок, спри- яння формуванню у громадян усвідомлення своєї відповідальності за збереження та примноження духовних скарбів. У числі пріоритетних завдань - нове видання "Історії міст і сіл", енциклопедич- ного довідника "Історичні міста України", інших довідників і путівників. Особливий наголос зроб- лено на забезпеченні видання ґрунтовних дослід- ницьких праць з історії українського краєзнав- ства, розробленні відповідної термінології, необ- хідності чіткого визначення історико-культурних регіонів України, складанні бібліографії краєз- навства. Програма підкріплена детально розроб- леними заходами щодо її виконання, в яких зок- рема йдеться про створення загальнонаціональ- ного банку даних про історію населених пунктів, розробку науково обгрунтованої програми розвит- ку та діяльності громадських музеїв, вивчення питання про запровадження спеціальності "Ре- гіональна історія" при присудженні наукових сту- пенів. Передбачено розробку програми з курсу "Краєзнавство" для вищих навчальних закладів гуманітарного профілю, загальноосвітніх шкіл, удосконалення підготовки та перепідготовки фахівців з краєзнавства. Я вважаю, що розгор- тання в школах краєзнавчої роботи - одне із на- ших першочергових завдань. Я гадаю, що немає потреби наголошувати, яке величезне значення має краєзнавство, пізнан- ня рідного краю для виховання учнівської мо- лоді, студентства, дітей. Не буде перебільшенням сказати, що саме краєзнавство і народознавство повинні стати основою в проведенні навчальної та виховної роботи серед учнівської молоді в су- веренній Українській державі. Як відомо, свого часу Міністерство освіти разом з творчими спілками та Українським фон- дом культури розробило і затвердило спеціальне положення про рух учнівської молоді України щодо збереження і примноження традицій, зви- чаїв та обрядів народу, під назвою "Моя земля - земля моїх батьків". Програма руху, девіз якого: "Мій край - моя історія жива", передбачала забезпечення широко- го комплексу дій з розгортання краєзнавчої робо- ти, спрямованої на глибоке вивчення рідної мови, історії краю, пам'яток культури та природи, корін- ня гносеології свого роду, вивчення природи - істо- рії землеробства, природокористування, вивчення пісенно-поетичної спадщини, традицій, звичаїв, обрядів, інструментарію свого краю, національно- го одягу, народної архітектури та побуту, народ- них ремесел, що є основою відродження національ- ної культури українського народу. У рамках руху "Моя земля - земля моїх батьків" та туристсько- краєзнавчої експедиції "Краса і біль України" правління Спілки активно співробітничає з Ук- раїнським державним центром туризму і краєз- навства учнівської молоді. Разом було проведено Міжнародний форум юних українців-краєзнавців "До берегів відродження", наукову конференцію "Свята спадщина", присвячену Великій Перемозі. В цілому, зроблено немало. З огляду на майбутнє, важливе значення матиме вирішення проблем, пов'язаних з викла- данням краєзнавства в навчальних закладах. Нам здається, що учні шкіл і студенти всіх вузів, не- залежно від їх профілю, повинні вивчати курс краєзнавства (народознавства), чи, припустімо, києвознавство, знати першовитоки своєї історії. Для цього нам з вами, і, перш за все, вченим, слід зайнятися підготовкою для шкіл і вузів про- грам, підручників, посібників, іншої літератури з краєзнавства та народознавства. Тепер справа за нами, за конкретними крока- ми й активними діями усього краєзнавчого загалу щодо виконання всіх завдань, записаних в урядовій програмі. Насамперед потрібно вжити заходів з організаційного зміцнення краєзнавчих осередків, всемірного покращення їх роботи. Вони мають бути створені в усіх містах і районах. Це основна вимо- га статуту нашої Спілки і з'їзду. Як відомо, III з'їзд Спілки визначив творчий статус ВСК. У зв'язку з цим виникає нагальна потреба привести Статут Спілки на всеукраїнському та регіональному рівнях у відповідність до статутів творчих спілок, здійсни- ти перереєстрацію членів краєзнавчих об'єднань, подбати про створення надійної матеріальної бази для краєзнавства, визначитися з випуском регіо- нальних періодичних видань. І, звичайно ж, головна наша справа - підго- товка багатотомної енциклопедії з історії міст і сіл України на новій концептуальній основі, на значно збагаченій документальній базі. Це онов- лене видання повинно красномовно засвідчити перед усім світом, що ми - велика нація, що, не зважаючи на жорстокі удари долі впродовж бага- тьох століть український народ зберіг свою мен- тальність, культуру, традиції, зробив величезний внесок у світову цивілізацію. Видання багатотом- ної історії міст і сіл має дати могутній поштовх для подальшого розвитку краєзнавства, сприяти національно-патріотичному вихованню нашого на- роду, показати, що природні, соціально-еко- номічні, етнографічні та побутові особливості, при- таманні кожному регіону України - Волині і Сло- божанщині, Буковині і Таврії, Поділлю і При- дніпров'ю, Поліссю і Карпатам, Причорномор'ю і Приазов'ю - неначе шматочки смальти лише зба- гачують багатобарвне мозаїчне панно нашої собор- ної Держави, на теренах якої міститься географіч- ний центр Європи. Засади миру та злагоди в на- шому суспільстві нещодавно переконливо проде- монстрував світові помаранчевий Майдан Незалеж- ності, де зібралися представники всіх без винятку куточків України. Важко переоцінити і про- світницьке значення майбутнього видання, адже цілком зрозуміло, що маркуртські та сепара- тистські настрої виникають у головах, переобтя- жених стереотипами мислення, тих індивідуумів, хто нічогісінько не знає про правдиву, без міфоло- гізованих імперських нашарувань, історію своєї рідної землі. Підготовка цієї фундаментальної праці на початку XXI століття має стати для нас і Краєзнавство 1-4, 2005 професійних науковців, і громадських літописців, почесним і найбільш відповідальним обов'язком. Немає сумніву, що під час її створення нас зрозу- міють, і буде надана підтримка керівництва краї- ни, Міністерства культури і туризму, Міністерства освіти і науки, вищих навчальних закладів, органів місцевого самоврядування, Національної академії наук України, Української академії історичних наук, творчих спілок і громадських організацій, архівів, бібліотек, музеїв. Адже краєзнавчі дослі- дження тому й користуються такою популярні- стю в народі, що відгукуються на найтонші пору- хи людської долі. Далеко не кожна галузь науки здатна так органічно поєднати минуле, сучасне та майбутнє, відкрити нове у начебто давно відомо- му, промовляти безпосередньо до сердець. Облич- чя України, її авторитет у світі чималою мірою залежатиме від того наскільки уважно вона ста- витиметься до своєї історико-культурної спадщи- ни і як швидко й ефективно примножуватиме свої духовні надбання. Усі ми спільним загалом по- винні прикласти чимало зусиль, аби краєзнавство було високо піднесене в Українській державі, а добре імя невтомного, безкорисливого дослідника і літописця рідної землі було оточене належною увагою і звучало гордо. Історія людства всіх країн і народів, як відо- мо, свідчить про те, що міцність кожної нації, її існування ґрунтуються на патріотизмі, духов- ності, на любові її народу до своєї історії та куль- тури. Відродженню історичної пам'яті, духовності і національної гідності повинні сприяти історич- на наука та її складова - історичне краєзнавство. Саме наша Спілка, як записано в її Статуті, має виховувати у громадян почуття національної свідомості, глибокої поваги до своєї історії, куль- тури, мови, традицій українського народу й інших народів, пов'язаних з ним своєю долею, шаноб- ливого ставлення до скарбів рідної природи. У наш нелегкий час, коли Україна поступово підводиться з колін, особливо тепер ми повинні ще раз замислитись над тим, як повніше, ефек- тивніше використати могутній потенціал історич- ного краєзнавства для національно-патріотично- го виховання нашого народу й особливо молоді. А це залежатиме від нас, нашої наполегливої праці, наших ефективних зв'язків з державними інституціями, науковими установами та громадсь- кими організаціями, і, передовсім, з інститута- ми гуманітарного профілю НАН України, міністерствами освіти і науки, культури і мис- тецтв, від нашої організаторської роботи щодо виконання положень, записаних у Статуті Все- української спілки краєзнавців, і, врешті, від допомоги державних органів у центрі і на місцях, їхнього ставлення до нашої роботи, до історико- культурної спадщини. Усі основні положення та завдання щодо розвитку історичного краєзнавства на 2000-2010 роки затверджені у відповідних Указах Президента і постанові Уряду України. Втілити їх у життя - наш почесний обов'язок. Шлях, пройдений краєзнавством з початку дев'яностих років, як і шлях українського наро- ду, був нелегким, але хвилюючим. Попереду в нас - велика, почесна і відпові- дальна робота щодо зміцнення і розвитку нашої молодої суверенної держави, відродження її прав- дивої історії. В наші дні, коли відроджується суверенна Українська держава, разом з нею відроджується і набирає сили Всеукраїнська спілка, спілка до- слідників і шанувальників рідного краю. Ми пи- шаємося з того, що саме ми, сучасні краєзнавці, є законними спадкоємцями всього того доброго і чесного, що було створено нашими попередника- ми за минулі роки. Будьмо ж і надалі гідними продовжувачами славних традицій українського краєзнавства, цієї науки про малу вітчизну, про її історію, культуру, традиції, біля колиски якої стояли видатні представники нашого народу. Віддамо ж всі свої сили, знання, енергію розбу- дові незалежної України, відродженню історич- ної пам'яті і духовності нашого народу. В розгортанні краєзнавчої роботи ми маємо доб- рих побратимів і однодумців в особі багатьох науко- вих установ, громадських організацій, державних органів. З цієї високої трибуни від імені правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, я закликаю міністерства і відомства України, наукові і навчальні заклади, творчі спілки і громадські організації до дружнього співробітництва на широкій ниві дослід- ження історії "малої батьківщини". Дозвольте з цієї високої трибуни щиросердно подякувати усім членам правління, керівникам місцевих осередків Спілки, тисячам і тисячам справжніх подвижників - дослідникам духовних і матеріальних скарбів рідної землі: науковцям, вик- ладачам вузів і студентам, шкільним вчителям, музейчикам, бібліотекарям, архівістам, працівни- кам закладів культури, організаторам туристсько- екскурсійної роботи, діячам літератури та мис- тецтва, журналістам, які переважно на громадсь- ких засадах, за покликом серця повсякденно ство- рюють для майбутніх поколінь правдивий історич- ний літопис кожного куточка нашої Батьківщини. Усі ми спільним загалом повинні прикласти чимало зусиль, аби краєзнавство у його науковій, громадській і шкільній формах було високо підне- сене в Українській державі, а добре ім'я невтом- ного, безкорисливого дослідника малої батьків- щини було оточене належною увагою і звучало гордо. Це залежатиме, передусім, від нас - уче- них і аматорів, від нашої наполегливості, само- відданої праці на цій благородній ниві. Summary: The appeal of All-Ukrainian Union of regional geographers to the regional who respect Ukrainian history, culture and language. geography board, all those

Ähnliche Einträge