Повноваження та діяльність губернських правлінь Волинської, Подільської та Київської губерній (кінець ХVIII - перша половина XIX ст.)
На прикладі губерній Правобережної України показано діяльність, специфіку владних повноважень губернського правління як органу управління губернією. Досліджено основні принципи діяльності органів місцевого управління українських земель часів Російської імперії....
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2006
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6160 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Повноваження та діяльність губернських правлінь Волинської, Подільської та Київської губерній (кінець ХVIII - перша половина XIX ст.) / М.В. Бармак // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 145-149. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-6160 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-61602010-02-19T12:01:29Z Повноваження та діяльність губернських правлінь Волинської, Подільської та Київської губерній (кінець ХVIII - перша половина XIX ст.) Бармак, М.В. З краєзнавчої пошти На прикладі губерній Правобережної України показано діяльність, специфіку владних повноважень губернського правління як органу управління губернією. Досліджено основні принципи діяльності органів місцевого управління українських земель часів Російської імперії. Activity, a specific of power competence of province rule has been shown on the example of provinces of the Right-bank Ukraine as an organ of management by province. Basic principles of activity of the organs of local government of the Ukrainian territories of times of the Russian empire have been investigated. 2006 Article Повноваження та діяльність губернських правлінь Волинської, Подільської та Київської губерній (кінець ХVIII - перша половина XIX ст.) / М.В. Бармак // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 145-149. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. ХХХХ-0001 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6160 94(477):351 uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З краєзнавчої пошти З краєзнавчої пошти |
| spellingShingle |
З краєзнавчої пошти З краєзнавчої пошти Бармак, М.В. Повноваження та діяльність губернських правлінь Волинської, Подільської та Київської губерній (кінець ХVIII - перша половина XIX ст.) |
| description |
На прикладі губерній Правобережної України показано діяльність, специфіку владних повноважень губернського правління як органу управління губернією. Досліджено основні принципи діяльності органів місцевого управління українських земель часів Російської імперії. |
| format |
Article |
| author |
Бармак, М.В. |
| author_facet |
Бармак, М.В. |
| author_sort |
Бармак, М.В. |
| title |
Повноваження та діяльність губернських правлінь Волинської, Подільської та Київської губерній (кінець ХVIII - перша половина XIX ст.) |
| title_short |
Повноваження та діяльність губернських правлінь Волинської, Подільської та Київської губерній (кінець ХVIII - перша половина XIX ст.) |
| title_full |
Повноваження та діяльність губернських правлінь Волинської, Подільської та Київської губерній (кінець ХVIII - перша половина XIX ст.) |
| title_fullStr |
Повноваження та діяльність губернських правлінь Волинської, Подільської та Київської губерній (кінець ХVIII - перша половина XIX ст.) |
| title_full_unstemmed |
Повноваження та діяльність губернських правлінь Волинської, Подільської та Київської губерній (кінець ХVIII - перша половина XIX ст.) |
| title_sort |
повноваження та діяльність губернських правлінь волинської, подільської та київської губерній (кінець хviii - перша половина xix ст.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
З краєзнавчої пошти |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6160 |
| citation_txt |
Повноваження та діяльність губернських правлінь Волинської, Подільської та Київської губерній (кінець ХVIII - перша половина XIX ст.) / М.В. Бармак // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 145-149. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT barmakmv povnovažennâtadíâlʹnístʹgubernsʹkihpravlínʹvolinsʹkoípodílʹsʹkoítakiívsʹkoíguberníjkínecʹhviiiperšapolovinaxixst |
| first_indexed |
2025-07-02T09:08:37Z |
| last_indexed |
2025-07-02T09:08:37Z |
| _version_ |
1836525623301898240 |
| fulltext |
УДК 94(477):351
Бармак М.В. (м. Тернопіль)
ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ГУБЕРНСЬКИХ ПРАВЛІНЬ
ВОЛИНСЬКОЇ, ПОДІЛЬСЬКОЇ ТА КИЇВСЬКОЇ ГУБЕРНІЙ
(КІНЕЦЬ XVIII - ПЕРША ПОЛОВИНА XIX СТ.)
На прикладі губерній Правобережної України показано діяльність, специфіку владних повнова-
жень губернського правління як органу управління губернією. Досліджено основні принципи діяль-
ності органів місцевого управління українських земель часів Російської імперії.
Ключові слова: губернське правління, губернія, губернатор, державна служба, управління, кан-
целярія, адміністрація.
Значне місце в системі державних установ
Російської імперії займали місцеві установи. Саме
вони здійснювали управління численними «окраї-
нами» імперії і чинили судочинство. Складовими
елементами кожної місцевої державної установи
був її організаційний устрій, що включав компе-
тенцію й обсяг повноважень, головні й другорядні
функції, структуру, бюджет, а також особливості
внутрішнього розпорядку та діловодства. В умо-
вах реформування вертикалі виконавчої влади в
Україні науковці все більше звертаються до дослід-
ження історії окремих держустанов та до історії
державної служби на українських землях.
Основною установою по управлінню губернією
часів Російської імперії було губернське правлін-
ня. Юридично, згідно "Учреждения о губерниях"
1775 p., це був орган влади, "звідки здійснюється
керівництво в силу законів... всією губернією", а
намісник чи губернатор лиш його очолював. Зна-
чення губернського правління підкреслювалося
тим, що всім підлеглим установам і особам воно
посилало укази, а від них вимагало рапортів і до-
несення; з рівними установами (палатами, нака-
зами громадського піклування) губернське правлі-
ння зносилося повідомленнями [9].
Відповідно до "Учреждения о губерниях" до
складу губернського правління входили, крім
губернатора, два радники. Штатний розпис від
14 листопада 1824 р. збільшив кількість посад
цієї установи, ввівши до її складу ще радника та
одного асесора. Ці чиновники утворювали загаль-
не присутствіе губернського правління. До його
повноважень входили вирішення загальних справ:
нагляд за виконанням законів, ознайомлення (че-
рез губернського прокурора) з новими законами,
участь у торгах на підряди, загальні розпоряд-
ження з усіх питань управління.
Всі виконавчі справи вирішувала канцелярія
губернського правління. У першій чверті століття
її структура була нестабільною: її підрозділами
були експедиції, відділення, столи. Штатний роз-
пис від 14 листопада 1824 р. встановив сталий
розподіл канцелярій усіх губернських правлінь
на чотири відділення [11]. Як правило, кожне
відділення очолював член правління, а до складу
канцелярії входили секретар, протоколіст, реє-
стратор і інші канцелярські клерки.
Найбільш важливі справи губернського прав-
ління вирішувалися в першому відділенні його
канцелярії. До його компетенції входили обна-
родування законів і постанов, спостереження за
виконанням губернаторських розпоряджень, за
просуванням справ, завідувало чиновниками ад-
міністрації та поліції (призначення на посаду,
нагородження державними відзнаками, просуван-
ня по службі, звільнення, пенсії), ведення прото-
колів загальних засідань, нагляд за дворянськи-
ми, міськими і сільськими становими виборами і
навіть вирішення деяких господарських справ
(наприклад, встановлення орієнтовних "довідко-
вих цін" на провіант і фураж). У підпорядкуванні
цього відділення перебували деякі допоміжні ус-
танови та посадовці губернської адміністрації:
губернські друкарні (з 5 серпня 1807 p.), архів (з
15 лютого 1826 p.). архітектор (з 19 листопада
1819 т.) та землемір (з 31 червня 1828 p.).
Якщо перше відділення канцелярії вирішу-
вало загальні адміністративні справи губернії, то
через друге відділення губернатор керував полі-
цією губернії. Воно займалося справами по "охо-
роні віри, благочестя і добрих звичаїв", "загаль-
ного порядку та суспільного спокою", здійснюва-
ло "піклування про встановлення, утвердження і
збереження в непорушності доброзвичайності
[благонравия], порядку, миру та тиші в селах і
поселеннях, на землях і на водах, також і на до-
рогах, пролягаючих по губерніях". Відділення
здійснювало нагляд за особами, які проживали в
губернії і перебували під наглядом поліції, постій-
но направляючи рапорти в III відділення Й. в.і.
в. канцелярії про їхнє поводження. Важливе місце
в діяльності цього відділення займали розпоряд-
ження щодо розшуку дезертирів з армії чи се-
лян-втікачів; воно віддавало розпорядження "по
проханнях поміщиків про віддачу непокірних
кріпаків в армію, відсилки їх на поселення до
Сибіру". У цьому ж відділенні велися паспортні
справи, справи про розкольників, деякі справи
так званої "господарської поліції" (стан доріг і
мостів, пошти і поштових станцій, охорони "на-
родного здоров'я" і т. п.).
Третє відділення канцелярії губернського
правління зв'язувало губернатора із судом, вело
справи "по нагляду за рухом судової частини";
Краєзнавство 1-4, 2006
воно керувало проведенням слідства у поліцейсь-
ких установах, вело справи щодо виконання су-
дових вироків (у тому числі цивільних справ по
грошових стягненнях), брало участь у визнанні
осіб божевільними (недієздатними), управляло
місцевими в'язницями.
Четверте відділення відало порівняно друго-
рядними з погляду адміністрації справи, пов'язані
з господарсько-фінансозими питаннями управління.
Цей підрозділ збирав загальні відомості "про пред-
мети добробуту ггрсг.шслозості" (про населення, його
"рух" (міграції), переписи, стан промисловості та
сільського гсспссарстза), керував будівництвом ка-
зенних будіс-гніз. земськими та міськими повиннос-
тями, сгіосгерігаз за вчасним збором податків, керу-
вало деякими""громадськими закладами".
Губернське правління завжди розглядалося
як zpyrz. виконавча канцелярія при губернаторі,
хоча обов'язковість спільного управління губер-
:чі£Ю губернатором і губернським правлінням нео-
дноразово підтверджувалася законодавчо, особ-
ливо в перші два десятиліття XIX століття [10].
Вцілому з 1775 по 1837 р. було видано 235 указів
по удосконаленню губернського правління [[18,
с.З]. Але насправді губернатор залишався пред-
ставником вищої урядової влади, необмеженим
"власником" ввіреної йому губернії. А губернсь-
ке правління так і не стало самостійним орга-
ном - воно "було і залишалося канцелярією гу-
бернатора [2, с 146-250]" Справи, які повинні
були вирішувати в губернських правліннях, у
тому числі і судові, нерідко розглядалися в кан-
целяріях губернатора [З, с. 53].
Губернатори західних губерній, як і інших
регіонів Російської імперії постійно зверталися до
вищих урядовців імперії з настійливим прохан-
нями збільшення своєї платні та виділення
більших коштів для забезпечення діяльності уря-
дових установ у краї. Грошей на утримання гу-
бернського правління і канцелярії губернатора та
й самого губернатора надходило недостатньо. Так,
в західних губерніях імперії на початку XIX ст.
згідно із штатним розписом з казни виділялася
сума в розмірі 8.205 крб. сріблом і 4.395 руб. асиг-
націями, яка була "цілком недостатньою для за-
безпечення платнею всіх канцелярських служ-
бовців губернського Правління, Канцелярії губер-
натора і Камери губернського Прокурора, тим
більше, що з цих коштів частина використовуєть-
ся для купівлі матеріалів для всіх перерахованих
установ і для губернської Креслярської та Дру-
карні; з цієї суми частина канцелярських чинов-
ників губернського правління одержують плат-
ню по 120 крб. і по 85 крб. асигнаціями щорічно,
інші ж служать зовсім без платні[16]".
Російське самодержавство намагалося якнай-
швидше привести "до єдиного порядку управлін-
ня" приєднаних земель Правобережжя. Проте,
тривалий час функціонування російських органів
з.іади було значно ускладнено частково залише-
ною старою польською системою управління, па-
ралельним існуванням старих і нових посад, дуб-
люванням повноважень тощо.
Польське повстання 1830 -х pp. стало при-
водом до прийняття рішучих заходів по завершен-
ню реформування системи управління західних
губерній, щоб їх "об'єднанням з Росією, усунути
в майбутньому можливість повторення цих нещас-
них подій [8, с. 24]". З метою приведення органів
управління на Правобережній Україні до єдино-
го заиальноросійського взірця іменним указом Ми-
коли І від 30 жовтня 1831 р.[17] "всім присутст-
венним місцям і посадовим особам" на цих терито-
ріях присвоєні ті найменування, які по "Учреж-
дению о губерниях" відповідним місцям і поса-
дам у великоросійських губерніях присвоєні "із
скасуванням назавжди теперішніх їх назв". Перші
Департаменти Головних Судів були переймено-
вані в Кримінальні Палати, голови яких призна-
чалися з обов'язковим царським затвердженням
(а не обиралися від шляхти). Радників у губер-
нських правліннях, у казенних палатах і в судо-
вих палатах було наказано призначати тільки
відповідним міністерствам за погодженням із
військовими губернаторами. Губернські прав-
ління отримали право за поданням губернаторів
призначати на посади земських справників, земсь-
ких засідателів, городничих та поліцмейстерів.
"Наказ цивільним губернаторам" 1837 р. був
ще однією спробою виділити функцію нагляду із
компетенції губернського правління. Було чітко
визначено коло тих справ, які підлягали вирі-
шенню в колегіальному порядку, і тих, які пере-
бували лише в компетенції губернатора [12].
Проте це також не дало бажаних змін, бо за по-
ложенням "Про порядок провадження справ у Гу-
бернському Правлінні" 1837 р. рішення правлінь
навіть з дуже і дуже невеликої кількості питань,
що стосуються судової частини і підлягають роз-
гляду в колегіальному порядку, повинні були
затверджуватися губернатором [13]. (Колегіаль-
ному затвердженню підлягали справи щодо корм-
чества, про вирубку лісів, про сумніви щодо зас-
тосування законів і з питань про підсудність).
Однак, колегіальності губернських правлінь
фактично не існувало, враховуючи безумовну за-
лежність членів губернського правління від гу-
бернатора. Згідно із прийнятими у той час офіцій-
ними нормами діловодства, справа спочатку по-
винна була розглядатися відповідними чинов-
никами губернського правління, які рекоменду-
вали порядок її вирішення. Потім журнал, де вка-
зувалася суть справи і ухвалені по ним рішення,
підписувався радником того відділення, в якому
справа проводилася. Після цього журнал переда-
вався на підпис іншим радникам, від них - віце-
губернатору, а потім на затвердження губернато-
ру. Якщо губернатор був не згоден із журналь-
ними постановами, то вони могли бути змінені
або зовсім скасовані на його розсуду [13]. Однак
практика показала, що цього порядку розгляду
справ на місцях не дотримуються і насправді гу-
бернське правління не виносило жодних рішень,
поки губернатор не висловив своєї думки.
У досліджуваний період губернські правлін-
ня займалися переважно справами щодо прода-
жу нерухомого майна, купівлі землі приватними
особами, проханнями про звільнення від кріпос-
ної залежності, справами про огляд тієї або іншої
особи щодо з'ясування її психічного стану, а та-
кож скаргами селян на поміщиків та іншими
часто дріб'язковими справами.
Великим за об'ємом було діловодство і губерн-
ського правління, де на кожного столоначальника
щоденно припадало більше 20 документів: розгляд
вхідних і складання вихідних паперів, а на кожно-
го переписувача - по 20 аркушів переписування
тексту. За словами міністра внутрішніх справ гр.
А. Г. Перовського в паперах "тонули зміст і суть
справи [1, с 54]". В записці Міністерства внутрішніх
справ від 8 листопада 1843 р. урядовці підрахува-
ли середню кількість документів, що проходила
через губернське правління. Цифри були вража-
ючі. Вцілому документація губернського правлін-
ня складала щорічно 119 тис. різних журналів,
протоколів, рапортів, відношень тощо: 60 тис. при-
падали на журнали і протоколи правління,
3000 складали рапорти в Сенат, 1000 - відношен-
ня різним особам, 5000 - документи наказу гро-
мадського піклування, 2000 - документи по буді-
вельній комісії, 1000 - папери інших комісій і ко-
мітетів, 30 тис. паперів велося щорічно по канце-
лярії правління, 1000 - по присутності на торгах,
12 тис. складали відповіді і резолюції за представ-
ленням повітових судів, магістратів і ратуш, а та-
кож затвердження вироків кримінальних палат,
3000 - подорожні документи і 1000 - закордонні
квитки і секретне листування" [18, с 6, 12-13].
Причину такої об'ємної писанини, яка постій-
но була у впровадженні, слід шукати безпосеред-
ньо у принципах роботи губернських правлінь,
головним і яких був той, що "папір повинен ґрун-
товно вилежатися". Надійшовши у правління,
справа тривалий час не бралася у впровадження.
Потім губернське правління надсилало запити
щодо "додаткових відомостей по справі" у нижчі
інстанції, такі, як земські і повіти суди, город-
ничі правління, міські поліції і казначейства
повітів. У свою чергу названі установи надсила-
ли запити щодо цих відомостей до осіб і у
інстанції, що перебували в їх підпорядкуванні,
передусім до земської поліції і станових приставів.
Характерною рисою діяльності губернських
правлінь було те, що велику кількість вхідних
справ вони направляли для розгляду в нижчесто-
ящі організації, де ті осідали досить надовго. Че-
каючи рішення по своїй справі тривалий час, про-
хачі знову подавали клопотання в губернське прав-
ління. Таким чином, спостерігався свого роду па-
перовий кругообіг. Постійно зростала кількість
вхідних і вихідних документів, кожен із яких
складався з 10-12 аркушів. В губернському
правлінні нерідко накладалися такі резолюції:
"листів десять списано нікому незрозумілою ахі-
неєю". А на закінчення: "наказали: про вищезга-
дане дати знати земському суду або міській поліції,
для належного в чому слід виконання", а в чому
полягало виконання, ні той хто писав, ні той, хто
виконував збагнути не могли [6, с. 649]".
У складеній в Міністерстві внутрі:^н_х ezp*3
записці від 8 листопада 1843 р. аналізувалися
причини занепаду губернських правлінь: тут і "роз-
дроблення губернського управління по віломстзаі.
не підлеглим губернському начальствуй. : "обтя-
ження" губернатора "обширною переписко-с", -
"нерозмірне обтяження губернського правління
діловодством, терміновою звітністю, формаж: та
законами діловодства" тощо [20, с 5]. Бюрокра-
тичне оформлення паперів у губернському
правлінні було дуже складним і, як пояснювала
вищезгадана записка, "по кожному вихідному до-
кументу є один-два вхідних, котрі повинні бути
прочитані, записані в загальний реєстр, потім у
приватний, у настольний, в алфавіт, у доповід-
ний; кожен із них повинен бути співставлений зі
справою та довідками; по кожному документу в
журнал повинні бути записані виконавці; записка
чи протокол спочатку пишеться на чорновик, а
потім начисто. Так само по вихідних паперах -
слід зробити відповідні відмітки залишених при
справах відписки в реєстрах, записати вихідні
папери; крім того справи повинні підписуватися
на обкладинці, із приватними описами...". При
такому "безладному утриманні діловодства інко-
ли день проходить в столах у пошуках якого-не-
будь паперу, довідки чи справи [18, с. 1,3-13]".
Складання всіляких паперів, докладів,
реєстрів, довідок, висновків і іншої документації
стало основним заняттям чиновників. Грамотне
оформлення документів вважалося навіть особли-
вим талантом. Нерідко самі чиновники відзнача-
ли, що не вникали і не знали суті справ, які вони
вели, оскільки основна увага була спрямована на
виконання канцелярських формальностей.
Ведення діловодства в губернських правлін-
нях було формальним, млявим і рутинним. Так
звана "канцелярська відписка" відігравала тут чи
не головну роль. Час затрачався на абсолютно
непотрібне листування, причому воно велося не
лише між правлінням та іншими установами, але
і між різними відділеннями правління або ж вза-
галі між різними столами одного і того ж відділен-
ня [7, с 61-62].
Такий стан був частково вигідний службов-
цям губернського правління, оскільки давав мож-
ливість відповідальність за невирішеність вели-
кої частини справ списувати на рахунок інших
установ. Тому в губернаторських звітах можна
прочитати наступне: "В Губернському Правлінні...
велике накопичення справ - але велика частка
їх полягає в не рішенні не за тим місцем, за яким
вони провадяться, а за тими, від яких потрібні
довідки і відомості[19, с 1]". У губернаторських
звітах щодо відомостей про невирішені справи та-
кож зазначалося дві категорії таких справ: "числ-
яться безпосередньо за Губернським Правлінням"
і "числяться за іншими установами через ненадан-
ня необхідних довідок і відомостей". Друга катего-
рія була значно чисельнішою від першої.
В губернських правліннях накопичувалися
цілі стоси справ, що протягом років чекали свого
вирішення. Це стосувалося і земельних спорів,
І
Краєзнавство 1-4, 2006
захоплення сусідами земель, і визнання або ж
підтвердження тих чи інших доказів на право
володіння власністю. Взагалі через панування
паперового формального ведення діловодства
ефективність роботи у губернських правліннях
не тільки західних губерній була надто низькою.
В губернські правління надходила також ве-
лика кількість відомчих розпоряджень, які згідно
із законом вони повинні були виконуватися в
найстисліші терміни відразу після надходження.
Місцева влада кожної губернії у відповідь на цей
потік розпоряджень повинна була, зокрема в
1845 p., доставляти в Міністерство внутрішніх
справ безліч зіломостей: 3 зведені звіти - кожні
три роки, 28 документів - щомісяця (у тому числі
копії з '"всетдданіїїшх повідомлень" імператору
про події, про провадження арештантських
спраз), 120 термінових повідомлень розподіляли-
ся по місяцях (41 - у січні, 13-у лютому, 6 - у
березні, 2 - у квітні і т. д.); до 1 лютого кожного
року в МВС надсилалися відомості про осіб, які
перебували під наглядом на території губернії;
21 відомість посилалася в міністерство "по необ-
хідності". Таким чином, щорічно в Міністерство
внутрішніх справ надходило з кожної губернії
150 термінових відомостей і повідомлень; загаль-
на їх кількість разом із трирічними і тими, які
надсилалися "по необхідності" сягало за підра-
хунками чиновників 174-х одиниць [23, с 1-20].
Потреба у точних даних про Правобережжя
з'явилася вже з перших днів перебування цих
українських земель у складі Російської імперії.
Ускладнення завдань державного управління,
значний ріст матеріальних і людських ресурсів
імперії (міст, промисловості, внутрішньої і зовн-
ішньої торгівлі тощо) за рахунок приєднання
нових територій, змусили уряд уже з початку XIX
століття створити місцеві органи статистики, ос-
новними функціями яких був збір різноманітної
статистичної інформації. Через деякий час на-
копичилася велика кількість відомостей, які над-
ходили з місць і вимагали узагальнення.
З метою створення реальної картини про ви-
робничі, фінансові тощо можливості західного
регіону та інших територій Російської імперії і
на її основі вироблення пропозицій щодо ефек-
тивного управління ними було вирішено створи-
ти центральний орган статистики, який був би
підрозділом Міністерства внутрішніх справ.
20 грудня 1834 р. при Раді міністра внутрішніх
справ було засноване центральне статистичне
відділення для "складання детальних і в міру
можливості точних описів становища всіх час-
тин, які підвідомчі Міністерству внутрішніх
справ". Місцевими органами й основними кана-
лами надходження статистичної інформації з ре-
гіонів стали засновані в цей же час губернські
статистичні комітети [21].
Склад статистичних комітетів був представ-
ницьким. Під головуванням губернатора засіда-
ХЙ 3izє-губернатор, голова казенної палати, ке-
руючий "алатою державного майна, губернський
зхурор. почесний опікун гімназій, інспектор
лікарської управи, керуючий удільною конторою,
губернський директор училищ і чиновник духов-
ної консисторії. Крім того, міністерство передба-
чало, що в роботі комітеті будуть приймати участь
і вчені. Комітет проводив збір статистичних да-
них для багаточисленних звітів, які надходили з
губерній у столицю. Не маючи змоги охопити дос-
лідженнями велику територію губернії, чиновни-
ки часто брали цифри "зі стелі", з року в рік пе-
реписуючи окремі дані.
Діяльність та значення органів відомчої
статистики були дуже обмеженими. Пануюча в
XIX ст. сувора секретність офіційних даних ра-
зом із прагненням до офіційного прикрашання
дійсності, відсутність методики ведення відомчої
статистики мало сприяли розвитку цієї ланки дер-
жавного управління в губерніях як західного
краю, так і всієї імперії вцілому.
Щоб зменшити кількість невирішених справ,
чиновники нерідко вдавалися до підтасовування
фактів, часткового або повного знищення документів.
У спогадах Н. П. Колюпанова, який служив в 1844 р.
столоначальником костромського губернського прав-
ління описаний цікавий випадок. Безладдя в об-
ліковій документації правління напередодні ревізії
губернатора він "ліквідував" таким чином: "... на-
стільний реєстр пишуться в книзі непрошнурованій
і нічим не скріпленій. Я просив свого помічника,
який вів цей реєстр і був мені безумовно відданий,
взяти іншу, абсолютно таку ж книгу, і переписати
настільний реєстр, викинувши з нього всі справи,
що залишилися без провадження і залежалися. Цей
новий настільний реєстр я при ревізії подав губер-
натору, а старий, звичайно, заховав. Губернатор не
мав нагоди перевірити, чи всі справи вписані в но-
вий настільний [5, с 24-25]".
Такий стиль функціонування губернських
правлінь пояснюється частково тим, що чиновни-
ки, які працювали тут, часто не розуміли суті своєї
діяльності і не вникали у зміст ведення ними справ.
Частина з них ще юнацькому віці ставали тут до
роботи лише для того, щоб набути досвіду і скори-
статися при нагоді випадком для переведення в інше
місце, більш вигідне щодо матеріального забезпе-
чення. Інші ж, які не могли сподіватися для себе
ні на що краще, бачили в цій службі єдиний засіб
до існування і, природно, прагнули узяти від неї
якомога більше. З одного боку, чиновники губер-
нських правлінь повинні були передусім дотриму-
ватися канцелярського порядку, враховуючи його
тонкощі, щоб просуватися по службі, а з другого
боку, прагнули якомога більше здерти з прохача,
обійшовши при цьому закон. Все це в будь-якому
випадку не допомагало підвищенню якості розгля-
ду справ і перетворювало губернські правління на
громіздкі забюрократизовані установи, які не відпо-
відали інтересам більшості населення регіону.
Не можна сказати, що держава не була зацікав-
лена у підвищенні оперативності діяльності місце-
вої адміністрації. В урядових колах йшов постійний
пошук ефективних форм управління. Так, з кінця
30-х pp., після "Наказу губернаторам" 1837 p., по-
стійно ставиться питання про ефективність та більшу
jppim і.... 'м і у діяльності місцевої адміністрації.
аШллзуючи причини низької ефективності регіо-
шльного управління, уряд прагнув розмежувати
функції губернських адміністративних органів.
Закон "Учреждение губернских правлений"
(12 глав і 302 статті), зі штатним розписом і до-
датками був затверджений і підписаний імпера-
тором 2 січня 1845 р.[14]. Цей закон поділив
спільні справи губернатора і губернського правлі-
ння на три категорії:
1) судові, котрі вирішувалися в губернсько
му правлінні колегіальним шляхом за більшістю
голосів (наприклад, віддача чиновників під суд,
покарання за корчемство, вирубування лісу, пи
тання про підсудність тощо);
2) розпорядницькі ("адміністративні 1-го роз
ряду") - які остаточно вирішувалися після зат
вердження губернатора;
3) справи виконавчі ("адміністративні 2-го
розряду"), які розв'язувалися членами губернсь
кого правління без участі губернатора.
До складу губернського правління був уведе-
ний і віце-губернатор, який очолив перше
відділення канцелярії губернського правління.
Закон мав певне значення: він частково роз-
межував функції всередині губернської адмініст-
рації, дещо розвантажив губернатора. Але ці за-
ходи були паралізовані подальшим розвитком бю-
рократизації державного апарату імперії в XIX ст.
Вже 3 січня (9 лютого) 1846 р. Микола І затвер-
див пропозицію Державної Ради "Про заходи до
усунення повільності в доставці Цивільними
Палатами Західних губерній справ, що підляга-
ють ревізії Сенату"[15], в якому черговий раз
пропонувалися заходи щодо покращення ведення
діловодства.
Отже, губернські правління не стали само-
стійним органом управління губерніями, вони за-
лишалися різновидом канцелярії при губернаторі.
У своїй записці 1822 р. "Міркування про устано-
ви губернські" М. А. Балашов писав, що губернсь-
ке правління "тільки представляє колегію, од-
нак саме по собі воно нічого не вирішує[4, с 24]".
М. Сперанський висловлювався ще різкіше, вва-
жаючи, що губернське правління це "тільки кан-
целярія цивільного губернатора [22, с 95]".
Примітки
1. Анучин Е. Исторический обзор развития
административно-полицейских учреждений в
России. - СПб., 1872. ю.
2. Блинов И. Губернаторы. Историко-юриди-
ческий очерк. - СПб., 1905. ц .
3. Гессен Б. М. О губернаторской должности// \2.
Вопросы местного управления. - СПб., 1904. ]з.
4. Ерошкин Н. П. Местные государственные 14.
учреждения дореформенной России (1800- 15.
1860 гг.). Учебное пособие. - М.: МГИАИ, 1985. іб.
5. Колюпанов Н. П. Из прошлого // Русское \q_
обозрение. - 1895. - T.I. is.
6. Лучинский Ф. Я. Провинциальные нравы за 19.
последние полвека // Русская старина. -
1897. - № 9. 20.
7. Морякова О. В. Система местного управления
России при Николае I. - М.: Изд-во Московс- 21.
кого ун-та. - 1998.
8. Никотин И. А. Столетний период (1772-1872)
русского законодательства в воссоединенных 22.
от Польши губерниях и законодательство об
евреях (1649-1876) - Вильна, 1886. - Т. 1.
9. Полное собрание законов Российской импе- 23.
рии. Собрание 1-е, с 1649 по 12 декабря
1825 года. СПб., 1830. Т. 1-45. (далі - ПСЗ-
1). -Т.20. -№ 14392.
ПСЗ-1. - Т.27. - № 20372; Т.ЗЗ. - № 21407 та
ін.
ПСЗ-1. - Т.39. - № 30116.
ПСЗ-2. - Т.12. - № 10303.
ПСЗ-2. - Т.12. - № 10304.
ПСЗ-2. - Т.20. - № 18580.
ПСЗ-2. - Т.21. - № 19578.
ПСЗ-2. - Т.З. - № 2412.
ПСЗ-2. - Т.6. - № 4894.
РДІА. - Ф.1149. - Оп.З. - Спр.94а.
РДІА. -Ф.1281. - Оп.4 (1840-1849).-1843. -
Спр..51а. - Арк.1.
Російський державний історичний архів
(далі - РДІА). - Ф.1149. - Оп.З. - Спр.94.
Свод Законов Российской Империи. Собрание
Второе с 12.12.1825 по 28.12.1881 г. (далі -
ПСЗ-2) - Т.9. - № 7684. - § 27-28.
Сперанский М. М. Записка о губернских
учреждениях - Архив изд. Н. Калачовым. -
СПб., 1859. - Кн.4.
Список срочных донесений, поступающих в
Министерство внутренних дел. -СПб., 1845.
Summary:
Activity, a specific of power competence of province rule has been shown on the example of provinces
of the Right-bank Ukraine as an organ of management by province. Basic principles of activity of the
organs of local government of the Ukrainian territories of times of the Russian empire have been investigated.
Key words: province rule, foundation of ministries, cabinet of ministers, office.
|