Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-х років XX ст.

Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-х років XX ст.

Автор аналізує проблеми адміністративно-територіального поділу держави, акцентує увагу на змінах які пройшли в містах та містечках, модифікує систему управління ними та особливості розвитку....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2006
1. Verfasser: Андрощук, О.В.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2006
Schlagworte:
З краєзнавчої пошти
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6161
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-х років XX ст. / О.В. Андрощук // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 134-140. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-6161
record_format dspace
spelling irk-123456789-61612010-02-19T12:01:31Z Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-х років XX ст. Андрощук, О.В. З краєзнавчої пошти Автор аналізує проблеми адміністративно-територіального поділу держави, акцентує увагу на змінах які пройшли в містах та містечках, модифікує систему управління ними та особливості розвитку. The author analyses the problems of administrative and territory division of the state, pays attention to the changes in cities and towns, modifies the system of their government and peculiarities of their development. 2006 Article Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-х років XX ст. / О.В. Андрощук // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 134-140. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. ХХХХ-0001 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6161 3.07 (477) "19": 911.37 uk Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic З краєзнавчої пошти
З краєзнавчої пошти
spellingShingle З краєзнавчої пошти
З краєзнавчої пошти
Андрощук, О.В.
Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-х років XX ст.
description Автор аналізує проблеми адміністративно-територіального поділу держави, акцентує увагу на змінах які пройшли в містах та містечках, модифікує систему управління ними та особливості розвитку.
format Article
author Андрощук, О.В.
author_facet Андрощук, О.В.
author_sort Андрощук, О.В.
title Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-х років XX ст.
title_short Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-х років XX ст.
title_full Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-х років XX ст.
title_fullStr Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-х років XX ст.
title_full_unstemmed Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-х років XX ст.
title_sort міські поселення в системі територіального устрою урср 40-60-х років xx ст.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2006
topic_facet З краєзнавчої пошти
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6161
citation_txt Міські поселення в системі територіального устрою УРСР 40-60-х років XX ст. / О.В. Андрощук // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 134-140. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT androŝukov mísʹkíposelennâvsistemíteritoríalʹnogoustroûursr4060hrokívxxst
first_indexed 2025-07-02T09:08:40Z
last_indexed 2025-07-02T09:08:40Z
_version_ 1836525626074333184
fulltext Краєзнавство 1-4, 2006 УДК 3.07 (477) "19": 911.37 Андрощук O.B. (м. Київ) МІСЬКІ ПОСЕЛЕННЯ В СИСТЕМІ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УРСР 40-60-Х РОКІВ XX СТ. Автор аналізує проблеми адміністративно-територіального поділу держави, акцентує увагу на змінах які пройшли в містах та містечках, модифікує систему управління ними та особли- вості розвитку. Ключові слова: система управління, міське господарство, адміністративні функції, мешканці, виконавчі структури, динамізм процесів. Розглядаючи проблеми адміністративно-тери- торіальних поділу держави, дослідники, як пра- вило, акцентують увагу на змінах в обласній ланці, мережі сільських районів. При цьому по- за увагою залишаються адміністративно-терито- ріальні пертурбації в середовищі міських посе- лень: розширення їх територіальних меж, зміни у внутрішньому районуванні та адміністративній підпорядкованості. Проте, часто такі перетворен- ня істотно модифікували систему управління міським господарством, визначали перспективи розвитку даного поселення. Довідкова література визначає місто як ве- ликий населений пункт, жителі якого зайняті головним чином у промисловості, торгівлі, а та- кож у сфері обслуговування, науці, культурі, уп- равлінні. Міста є центрами зосередження насе- лення, не зв'язаного безпосередньо з сільським господарством. При віднесенні поселень до кате- горії міських законодавчі органи окремих країн застосовували різні критерії та показники: чи- сельність населення, адміністративні функції, народногосподарські функції, міські ознаки (рівень благоустрою) та інші. З часом критерії, за якими поселення можна було кваліфікувати як міське, змінювались. На території УРСР тривалий час основні ви- моги і порядок віднесення населених пунктів до категорії міських поселень визначались норма- тивними документами, ухваленими в 1924-1930 pp. Так, "Інструкція про порядок перечисления залюднених пунктів до розряду міських або сільських осель", затверджена постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 16 квітня 1924 p., виз- начала, що до категорії міських відносяться по- селення з населенням не менше 3 тис. чоловік. Назва "місто" надавалась тим населеним пунк- там, в яких проживало не менше 10 тис. меш- канців. Решта міських поселень називалась "містечками". При віднесенні поселення до роз- ряду міського до уваги бралися відсоток меш- канців, зайнятих в сільському господарстві і про- мисловості, наявність промислових і комуналь- них підприємств, культурно-освітніх і медичних закладів, торгівельної мережі, ступінь благоус- трою даного населеного пункту.1 Постанова ВУЦВК від 28 жовтня 1925 р. ска- сувала термін "містечко" для означення нижчої ланки міських поселень. Його було замінено на "селище міського типу" - уніфіковану назву для території всього СРСР. Новий термін, з одного боку, був занадто громіздкий, а з іншого - не відображав особливостей систем розселення, які склались в національних республіках. Зокрема, в Україні та Білорусії містечка традиційно існу- вали починаючи із середньовіччя.2 У сучасній географічній науці існує декіль- ка класифікацій населених пунктів, у тому числі, міст. За функціональним призначенням міста поділяються на економічні і неекономічні; за профілем в господарчому комплексі країни - на промислові, торгові, курортні, наукові центри тощо; за чисельністю населення - на малі, се- редні, великі, найбільші, міста-мільйонери; за адміністративним значенням - на міста держав- ного, республіканського, обласного, районного підпорядкування. Окремо можна поділяти міста в залежності від наявності (відсутності) у них статусу адміністративного центру. Для історико- краєзнавчих досліджень найбільший інтерес ста- новлять дві останні класифікації. Постанова ЦВК СРСР від 9 серпня 1930 р. передбачала, що міські поселення з населенням до 50 тис. чол. відносились до категорії міст районного підпорядкування, а міські органи вла- ди в них безпосередньо підкорялись відповідним районним виконкомам. Міста з населенням по- над 50 тис. мешканців, які мали велике промис- лове значення і були культурно-політичними цен- трами, виділялись в розряд окремих адміністра- тивно-територіальних одиниць, чиї владні струк- тури підпорядковувались безпосередньо республі- канським ЦВК або облвиконкомам. Викладені по- ложення діяли до середини 50-х років. У відповід- ності з ними відбувалось зарахування того чи іншого населеного пункту до відповідної категорії. На 1946 р. в УРСР нараховувалось 258 міст, серед яких 81 поселення перебувало в обласному та республіканському підпорядкування, 177 - в районному підпорядкуванні. Водночас на тери- торії республіки розташовувалось 451 селище міського типу.3 В УРСР до 1954 р. до категорії міст республі- канського підпорядкування належало лише сто- личне місто Київ. Основною перевагою міст рес- публіканського підпорядкування, згідно законо- давства того часу, було те, що вони перебували на самостійному бюджеті і мали централізоване постачання. В документації з планування і фінан- сування господарства УРСР міста республікансь- кого підпорядкування завжди проходили окре- мою графою, тоді як міські поселення обласного підпорядкування не виділялись осібно із загаль- ної суми видатків по області. Окремо затверджу- вались штати міськвиконкомів та їх відділів для цієї групи міських поселень. Владні органи міст республіканського підпорядкування наділялись такими ж повноваженнями, як і облвиконкоми. Після передачі до складу УРСР Кримської області згадана категорія поповнилась ще одним містом. Статус міста республіканського підпоряд- кування Севастополь отримав ще у 1948 p., пере- буваючи в складі РРФСР. Очевидно через недо- статню поінформованість українських чиновників про цей факт, одразу після переходу області до УРСР виникли певні проблеми. За повідомлен- ням секретаря Кримського обкому КПУ Д.По- лянського, республіканські міністерства і відом- ства, вирішуючи питання подальшого розвитку міського господарства Севастополя, не виділяли його з числа міст обласного підпорядкування, не враховували його особливого становища. На таке звернення кримської влади було отримано роз'яс- нення, що передача Кримської області до складу УРСР не змінила правового положення Севасто- поля.4 Особливий статус Севастополя на час пе- редачі Кримської області до складу УРСР зумо- вив політичні інсинуації довкола питання про сучасну приналежність міста. Київський дослід- ник В. Сергійчик, базуючись на архівних доку- ментах, довів, що Севастополь, попри свій особ- ливий статус, був невід'ємною частиною Криму, разом з яким ввійшов до складу УРСР. Інша спра- ва, що Севастополь як військова база Чорноморсь- кого флоту виділявся в самостійну адміністратив- но-господарську одиницю, але не адміністратив- но-територіальну.3 При затвердженні бюджету місцевих рад Київ і Севастополь було виділено окремими рядками. В 1962 р., у зв'язку з поді- лом радянських органів на промислові та сільські, на рівні республіканського керівництва виношу- валась ідея скасувати республіканський статус Севастополя. Цей крок мотивувався незначними розмірами економічних показників міста.6 Проте центральне керівництво не підтримало згаданої пропозиції. Так само безрезультатно завер- шилась спроба розширити число міст республі- канського підпорядкування за рахунок Харкова. В 1954 р. Харківська міська влада звернулась до центральних установ з ініціативою про виділен- ня їх міста в окрему адміністративно-територі- альну одиницю, підпорядковану республікансь- кому керівництву. Пропозиція аргументувалась тим, що Харків є великим промисловим, науко- вим і культурним центром. На той час за кількістю вузів, науково-дослідних установ, кон- тингентом студентів місто займало третє місце в СРСР. Промислові підприємства Харкова давали 84% валової продукції області, суттєво відрізня- лись від характеру обласної економіки. До того ж, багато справ фактично вирішувались без участі обласної влади - напряму з центральними міністерствами і відомствами. Зокрема, фонди матеріально-технічного забезпечення, продоволь- чих товарів виділялись безпосередньо місту. Підпорядкування обласному керівництву за такої ситуації породжувало ряд проблем, які пропону- валось вирішити шляхом зміни адміністративного статусу Харкова. Проте згадана ініціатива не на- була законодавчого оформлення.7 Більшою чисельністю вирізнялась категорія міст обласного підпорядкування. Протягом повоєнного десятиліття до вказаної групи було віднесено Куп'янськ (Харківська область), Олек- сандрію (Кіровоградська область), Трускавець (Дрогобицька область), Вилкове (Ізмаїльська об- ласть), Каховку (Херсонська область), Лисичанськ (Ворошиловградська область). Як правило, такі зміни обумовлювались зростанням поселень, які за чисельністю населення досягали відповідної межі. У виняткових випадках до цієї категорії відносились також поселення, які не мали необ- хідного мінімуму мешканців, але відзначались певною специфікою. Прикладом можуть слугу- вати відомий український курорт Трускавець і портове місто Вилкове. Особливо динамічно в повоєнні роки зроста- ло число міст районного підпорядкування (див. таблицю). Зростання кількості міст в УРСР (1946- 1969 pp.)8 Роки 1946 1948 1951 1956 1959 1963 1965 1969 Міста 258 258 261 284 331 362 370 387 В т. ч. район- ного підпо- рядкування 177 173 186 199 246 202 257 273 В т. ч. облас- ного підпо- рядкування 81 85 75 85 84 160 111 112 Поповнення цієї категорії відбувалося за ра- хунок переростання селищ міського типу в міста. Прикладом такого процесу можуть слугувати Гайворон, Киверці, Ватутіне, Катич (Шахтарськ). Найбільшою проблемою для міст районного підпорядкування залишалась недосконала систе- ма управління. Практично всі структури такого міста (фінансові, землевпорядні органи, міліція) підпорядковувались районній владі. З керівних органів у цих міських поселеннях існували лише міськрада і міськкомунгосп, які не мали реаль- них важелів впливу на ситуацію. За образним виразом одного із сучасників це були міста, "де всі до одної установи починались зі слова "рай" і лише одна - на "міськ" - міськрада".9 Так, на- приклад, Долинська міська рада Станіславської області складалася з голови, секретаря, бухгал- тера, машиністки і прибиральниці-курєра. Роль цієї установи фактично зводилась до видання довідок населенню. В усіх інших питаннях необ- хідно було узгоджувати діяльність з районною виконавчою владою. Тому свої розпорядження міська рада розпочинала фразою "Просити рай- Краєзнавство 1-4, 2006 виконком...".10 Особливо багато колізій виника- ло стосовно проблем благоустрою міст. Не завж- ди вдавалось досягнути узгодженості між інтере- сами міської та діями районної влад. Побудова виконавчих структур міської вла- ди напряму залежала від чисельності жителів. Відповідно до типових штатів, у виконкомах міських рад передбачалась певна кількість праців- ників. Для міст районного підпорядкування за- лежність між кількістю населення і чисельністю управлінського апарату мала наступний вигляд: виконавчий комітет місцевої ради в населеному пункті з числом до 5 тис. жителів нараховував 6 управлінців; з населенням від 5 до 10 тис. - 9 управлінців; від 10 до 15*гис. - 10 управлінців; від 15 до 20 тис. - 12 управлінців.11 В містах районного підпорядкування з населенням понад 20 тис. чол. та всіх містах обласного підпорядку- вання штати міськвиконкомів та їх відділів зат- верджувались державною штатною комісією по кожному поселенню окремо. Так, в 1954 р. в міськвиконкомах міст обласного підпорядкування та їх відділах Дрогобицької області, число штат- них одиниць характеризувалась такими даними: Дрогобич - 58, Стрий - 44, Трускавець - 16 осіб.12 Фінансування міського господарства проводи- лось в залежності від наявності об'єктів комуналь- ного господарства, елементів благоустрою і потреб нового будівництва. Так, в 1952 р. видатки на бла- гоустрій міст Київської області склали: Білої Церк- ви - 370 тис. крб., Василькова - 120 тис. крб. Зростання населення міст, розбудова місько- го господарства вимагали перегляду відповідних законодавчих норм. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1956 р. було затвер- джено "Положення про порядок віднесення на- селених пунктів до категорії міст, селищ місько- го типу і робітничих селищ Української РСР", яке регулювало порядок вирішення питань на- дання містам відповідного адміністративного ста- тусу.13 З цього часу міськими поселеннями вва- жалися міста, селища міського типу і робітничі селища. В свою чергу міста поділялися на три групи, відповідно до розроблених критеріїв. До числа міст республіканського підпорядкування відтепер відносились міські поселення з числом мешканців понад 500 тис. чол., які були велики- ми економічними, культурними, адміністратив- ними центрами, "дальший розвиток яких вима- гав безпосереднього керівництва з боку республі- канської влади".14 На 1956 р. на території УРСР існувало 5 міст з населенням понад півмільйона мешканців. Попри нормативні положення реаль- но в УРСР статус республіканського підпорядку- вання мали лише Київ і Севастополь. В обласному підпорядкуванні перебували поселення з числом жителів понад 50 тис. чол., які мали розвинену промисловість, значне кому- нальне господарство, державний житловий фонд й були економічними і культурними центрами для навколишніх районів. На той час перерахо- ваним критеріям відповідало 44 міста УРСР. Проте кількість віднесених до цієї категорії міських поселень реально була значно більшою, оскільки "Положення" передбачало можливість зарахування до цієї категорії поселень з меншим числом мешканців, але важливих в економічно- му, культурному, політичному плані, а також тих, які мали близьку перспективу економічного зро- стання.15 Останнє давало підстави для переве- дення до названої категорії навіть колишніх се- лищ міського типу. Зокрема, впродовж 1957-1958 pp. містами обласного підпорядкування стали Жовті Води (до 1957 р. мало назву Жовта Ріка), Нова Каховка, Нововолинськ та ін. При цьому в Жовтих Водах на 1959 р. проживало лише 32,4 тис, а в Новій Каховці - 19,9 тис. жителів.16 З іншого боку мали місце випадки протилеж- ного характеру, коли міські поселення набували нижчого в порівнянні з існуючим статусу. В 1948 р. міста Володимир-Волинський, Кілія, Кре- менець, Сторожинець, Хотин, Чортків і Шепеті- вка були переведені до категорії міст районного підпорядкування і включені до складу відповід- них районів.17 Іноді місцева влада області звер- талась з проханням позбавити такого статусу ок- ремі поселення. В 1953 р. Кіровоградське облас- не керівництво виступило з ініціативою про поз- бавлення Знам'янки статусу міста обласного під- порядкування. Вивчення стану міського госпо- дарства показало, що Знам'янка фактично була робітничим селищем з населенням близько 22 тис. чол., майже повністю зайнятим роботою на залізничному транспорті, в організаціях і ус- тановах сільського району. Промисловість міста складали лише дві артілі і міськкомбінат.18 Перс- пектив швидкого промислового розвитку також не проглядалося. З числа 952 членів і кандидатів у члени партії лише 127 осіб перебували на об- ліку в партійних організаціях міста, а решта - в первинних парторганізаціях залізничного транс- порту. Між тим, приналежність до категорії міст обласного підпорядкування зумовила формуван- ня широкої сітки різних установ і організацій, як то міськплан, відділ сільського господарства міськвиконкому, міськбюро, на утримання яких виділялись значні кошти. Пропозиція Кіровог- радського обкому розглядалась на засіданні Сек- ретаріату ЦК КПУ, але була відкладена.19 До розряду міст районного підпорядкування належали населені пункти, які мали понад 10 тис. мешканців, при умові, що більшість з них становили робітники, службовці та члени їх сімей. "Положення" 1956 р. відносило до міських поселень також робітничі селища. До цієї катего- рії зараховувались населені пункти розташовані навколо промислових підприємств, будов, залізничних станцій, де проживало понад 500 жителів, з яких переважну більшість мали скла- дати робітники і службовці місцевих підприємств і транспорту.20 Питання про віднесення населених пунктів до категорії міст районного підпорядкування, селищ міського типу і робітничих селищ вирішу- вались виконкомами обласних рад шляхом ухва- лення відповідних рішень. Перетворення населе- ного пункту на міський давало право створювати місцеву раду відповідного рівня, тягло за собою зміни в заробітній платі, пенсійному забезпеченні, характері оподаткування його мешканців. Певні наслідки для функціонування і розвит- ку міст мало рішення про поділ радянських органів за виробничим принципом. У зв'язку з утворенням промислової районної ланки, їх цен- три - міста, селища міського типу, перепідпо- рядковувались обласним промисловим радам. Указом Президія Верховної Ради УРСР від ЗО грудня 1962 р. до них було віднесено 54 населені пункти. З них у Київській області - Богуслав, Бровари, Васильків, у Вінницькій - Жмеринку, Козятин, Тульчин; Чернігівської - Бахмач, Го- родню, Корюківку.21 Наступним за часом законодавчим актом, який регулював питання міського будівництва і адміністративного підпорядкування міських по- селень, стало "Положення про порядок перетво- рення, обліку, найменування і реєстрації населе- них пунктів, а також вирішення деяких інших адміністративно-територіальних питань в УРСР", затверджене Указом Президії Верховної Ради УРСР від 28 червня 1965 р.22 На відміну від по- переднього "Положення", цей документ не містив у переліку міських поселень такої категорії, як робітничі селища. Натомість поселення з числом мешканців в межах 500-2000 осіб, при умові, що більшість з них складають робітники і службовці промисловості, а самі поселення розташовуються при підприємствах, будовах, залізничних стан- ціях і мають близьку перспективу розвитку, за- раховувались до числа селищ міського типу.23 Згадана категорія вирізнялась своєю чисельністю. Кількість селищ міського типу у кілька разів перевищувала число міст. Специфічною рисою цих поселень було поєднання мінімальних, за міськими мірками, зручностей з доволі стійким сільськогосподарським менталітетом їх меш- канців. Останні продовжували активно займатись сільським господарством на своїх присадибних ділянках. Хибне припущення, про можливість штучно перевести населення з категорії сільського в міське, без достатніх на те об'єктивних переду- мов, призвело до невиправданого зростання кількості селищ міського типу в Україні. Була вигадана своєрідна, відірвана від багатовікової історії міського розселення в Україні категорія поселень. За перші десять років радянської вла- ди на теренах сучасної України було переведено до розряду селищ міського типу втричі більшу кількість сільських поселень, ніж за попередні 300 років.24 Вольовим призначенням не можливо було вчорашнього селянина примусити на ранок прокинутись міським мешканцем. Описаним явищам до певної міри сприяло зниження план- ки відбору. Якщо в 20-30-х роках населення місте- чок мало складати не менше 3 тис, то згідно за- конодавства 50 - 60-х років - вже 2 тис. чол., а в окремих випадках і від 500 до 2000 тис. При цьо- му до уваги брались інші фактори, насамперед, наявність у населеному пункті промислових об'єктів. Подібні сплески містечкотворення відбува- лись і в наступні періоди. Найпотужніша хвиля створення селищ міського типу мала місце на- прикінці 50-х - у 60-ті роки, коли такий статус отримали більше половини існуючих сьогодні містечок.25 Лише протягом 1957 р. рішеннями облвиконкомів до категорії селищ міського типу було віднесено близько 125 населених пунктів. На 1970 р. кількість селищ міського типу в УРСР у порівнянні з 1946 р. майже подвоїлась і сягну- ла цифри 861. Як вже зазначалось, головним рушієм процесу зростання числа селищ міського типу було вольове надання такого статусу різним поселенням. Серед останніх значну групу скла- дали колишні села, а також поселення, які ви- никли навколо новозбудованих промислових підприємств, залізничних станцій, шахт тощо. Іноді селища утворювались внаслідок об'єднан- ня в одне поселення кількох сусідніх сіл, робіт- ничих селищ. Певні уявлення про якісні характеристики тогочасних селищ міського типу знаходимо в ста- тистичних джерелах. На 1954 р. нараховувалось 146 селищ міського типу з числом мешканців до З тис. осіб. 280 поселень мали від 3 до 10 тис. жителів, а населення 54 селищ перевищувало межу в 10 тис. чол.26 Так селище Комсомольське Старо-Бешівського району Сталінської області мало 17 тис. населення, Верховцеве Криничансь- кого району Дніпропетровської області - 18 тис; Сєверодонецьк Ворошиловградської області - 25 тис. мешканців.27 З іншого боку, залишалось чимало дрібних міських поселень. На 1959 р. своєрідними рекордсменами за малочисельністю були селища Жовтневе Житомирської області з населенням всього 200 осіб, Никифорове Донець- кої області (600 чол.).28 Важливе значення для подальшого розвитку міських поселень мало виконання ними функцій адміністративно-господарських, культурно- освітніх, торгівельних центрів. Так, роль центрів низових адміністративних районів на 1970 р. виконувало 475 населених пунктів, серед яких 254 мали статус міст, а 202 - селищ міського типу.29 Як правило, такі селища мали значно кращі умови для подальшого розвитку і перспек- тиви переростання у місто. В ньому розпочина- лось капітальне будівництво, зокрема, адміні- стративних споруд (комітету партії, виконавчого комітету місцевої ради), закладів культури, які належало мати районному чи обласному центру. Характерним в цьому плані є наступний факт. В 1939 р. було утворено Ворошилівський район без визначення його адміністративного осередку. Тимчасово такі функції виконувало місто Воро- шиловськ. Проте поступово районні установи зо- середились в місті Паризька Комуна, а тому в 1956 р. виникла необхідність надання офіційно- Краєзнавство 1-4, 2006 го статусу новому райцентру. Перенесення адміні- стративного центру до Паризької Комуни обумо- вило додаткове відкриття в місті ряду установ: державного та комунального банків, контори зв'язку, відділу соціального забезпечення тощо.30 Розширювалась мережа зв'язку, транспортне за- безпечення міста. Велика залежність перспектив розвитку міста від адміністративного статусу особ- ливо рельєфно проявилась на прикладі таких міст, як Кам'янець-Подільський і Дрогобич, які втративши обласний статус фактично опустились до рівня центрів місцевого значення.31 Економічне зростання міст вимагало залу- чення до роботи на їх підприємствах нових робо- чих рук, зростання обсягів продовольчого забез- печення. Для будівництва нових підприємств були потрібні вільні території. Водночас мешканці навколишніх сіл, в пошуках кращих соціально- побутових умов, активно вдавались до роботи на підприємствах міста, залучались до торговельно- го обороту. Перераховані фактори сприяли по- ступовому втягуванню в орбіту міського життя навколишніх територій. Відбувався поступовий процес зрощення навколишніх сіл з містом-цент- ром. Інтегровані території перетворювались в нові міські мікрорайони. Такий процес стимулював- ся бажанням міської влади ліквідувати певну економіко-правову колізію, суть якої полягала в тому, що великі території були фактично міськи- ми (тут працювали міські підприємства і органі- зації), а юридично управління ними належало до компетенції відповідних районних органів. Та- ким чином витрати, пов'язані з життєдіяльністю цих територій забезпечувались міським бюдже- том, а прибутки надходили до скарбниці району. Економіко-правовим механізмом вирішення поді- бних ситуацій стало розширення меж існуючих міських поселень. Окреслення міських меж мало велике значення при розробці генеральних планів забудови, визначенні приміських зон відпочинку та в інших випадках. Питання про розширення територіальних меж міста вирішувались Радою Міністрів УРСР або облвиконкомами, а у випадку, якщо на приєднаних до міста землях розташовувались населені пункти - Президією Верховної Ради УРСР. Наприкінці 50-х років право вирішення цих питань стосовно міст район- ного підпорядкування та селищ міського типу було передане облвиконкомам. Відповідні клопо- тання містили обґрунтування доцільності зміни меж міста, довідку про його територію, чи- сельність населення в існуючих і нових межах, площу земель, які передаються і призначення цих земель, а також економічну характеристику на- селеного пункту, що включається в смугу міста з додаванням схематичної карти. Як правило, роз- ширення територіальних меж міст відбувалось за рахунок найближчих сільських поселень. Водно- час мали місце випадки включення в смугу вели- ких міст дрібних міських поселень. Найбільш активно у досліджуваний період освоювали прилеглі території великі міські цент- ри. Свої межі в зазначений період розширили Чер- нівці (1949 р.),32 Харків (1950 р.), 33 Дебальцеве (1952 р.),34 Івано-Франківськ (1965 р.)35 та інші. Такі процеси об'єктивно означали потребу в додат- кових капіталовкладеннях у будівництво ліній міського транспорту, водогону, інших комунікацій. Перманентний характер носили зміни у внутрішній побудові, насамперед, формуванні районного поділу, міських поселень. Чітко ок- реслених критеріїв, які б слугували підставою для запровадження в місті внутрішнього адміністра- тивного районування в зазначений період не існу- вало. Не було розроблено єдиних стандартів і щодо величини окремого міського району. Скажімо, на один міський район у Запоріжжі припадало 137 тис. мешканців, у Києві - 148 тис, у Львові - 165 тис.36 Очевидним є те, що при вирішенні питань запровадження районного поділу, створен- ня нових районів, головну роль відігравали інші фактори, в першу чергу, зростання обсягів вироб- ництва та числа підприємств, збільшення насе- лення і т. ін. Окрім перерахованих в окремих випадках вагому роль відігравали інші чинники. Так, міська влада Вінниці в якості мотивів до ство- рення в місті трьох районів наводила факти знач- них руйнувань міського господарства, спричи- нених війною. Логіка такої пропозиції полягала в тому, що відновлення зруйнованого міського гос- подарства вимагало посиленої уваги і постійного контролю з боку вищого керівництва. Ці функції мали реалізовуватись створюваними радянськими і партійними органами міських районів.37 Важливого значення надавалось сфері партій- ного життя в місті. Зростання кількості партор- ганізацій і числа комуністів виступало одним з аргументів на користь необхідності проведення змін у районуванні. Міська влада Сімферополя, звертаючись з проханням відновити ліквідовані в 1953 р. три міські райони, зазначала, що в "ос- танній час, у зв'язку з зростанням обсягу робіт, значно ускладнилось конкретне керівництво міському партії і міськвиконкому всіма галузя- ми міського господарства. Міськком партії не завжди своєчасно доходить до первинних партій- них організацій і окремих комуністів, тому не- рідко повільно вирішуються актуальні питання партійного і виробничого життя. При цих умо- вах невеликий апарат міськкому партії та міськра- ди змушений в основному багато часу витрачати на поточні справи".38 Щоб робота цих структур стала більш ефективною та оперативною пропо- нувалось запровадити поділ міста на кілька райо- нів, в яких би існували райміськкоми партії. В проекті нових районів міста обов'язково вказу- валась кількість партійних організацій і чи- сельність комуністів в них. Ініціаторами запровадження районного поді- лу, як правило, виступала міська влада, яка звер- талась з відповідними клопотаннями до партійних та урядових структур. Останні вирішували підняті питання виходячи з власних міркувань. В якості підстави для відмови в проханні про створення двох міських районів в Черкасах, ЦК КПУ наво- див той факт, що на 1966 р. в республіці окрім згаданого обласного центру, де проживало 121 тис. чол., існувало ще 5 міст-адміністратив- жях центрів в яких теж не було районного поді- jy. їх населення перевищувало 120 тис, проте зо багатьох показниках, зазначалось в поясненні, згадані міста поступалися тим міським центрам, в яких існує районний поділ.39 До того ж, у прак- тиці адміністративно-територіального поділу УРСР 40-60-х років не було прикладу утворення в місті двох районів. Окремі фактори могли трак- туватись двояко. Так, зростання та організацій- не зміцнення за останні роки партійних органі- зацій Чернівців, розглядалось як покращення їх можливостей здійснювати належне управління міським господарством, а отже, як додатковий доказ недоцільності створення районів в місті і органів влади в них. Динамічні процеси в районному поділі міст стали однією з характерних рис адміністративно- територіальних перетворень в УРСР повоєнної доби. Протягом 1944-1951 pp. було ліквідовано районний поділ в Дніпродзержинську, Черкасах, Вінниці, Полтаві, Миколаєві, Херсоні. В окремих містах (Вінниця, Херсон) адміністративні райони проіснували лише кілька років, в інших - неодно- разово ліквідовувались і відновлювались протя- гом короткого часового проміжку. Так, Указом Президії Верховної Ради УРСР від 9 жовтня 1945 р. в Дніпродзержинську Дніпропетровської області утворювалось три міські райони: Дніпро- петровський, Сталінський, Баглійський.40 Менш ніж за три роки, 11 серпня 1948 p., районний поділ у цьому місті було скасовано,41 а вже за кілька років по тому вдруге відновлено - створено Стал- інський, Баглійський і Дніпровський райони.42 Активні зміни в районному поділі міст відбу- валися в кінці 50-х - 60-ті роки. В цей час трива- ло скорочення кількості існуючих міських райо- нів. До певної міри, процеси обумовлювалось ши- роко розрекламованою кампанією скорочення вит- рат на управлінський апарат. Загалом протягом 1957-1961 pp. було ліквідовано 14 і створено один (Балаклавський район м. Севастополь) міський район.43 о Особливості процесу формування районного поділу міст УРСР яскраво простежуються на при- кладі історії районного поділу Львова. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 5 квітня 1951 р. до вже існуючих у місті трьох районів було створено ще один - Ленінський.44 Через два місяці Президія Верховної Ради УРСР своєю по- становою дозволила виконкому Львівської міської ради утворити відповідну районну раду депутатів трудящих. Остання формувалась на основі райо- нної ради, обраної в округах, які розміщувались на території новоствореного району. Протягом 60-х років нові міські райони було утворено в Запоріжжі, Кривому Розі, Одесі, До- нецьку, Жданові та інших містах, ліквідовано районний поділ в Кадіївці Луганської області. В другій половині 50-х років активно відбу- валися перейменування адміністративно-терито- ріальних одиниць. Зміна назв міських поселень була найбільш помітним явищем такого поряд- ку. Перейменування міських районів, на нашу думку, мали менші економічні наслідки, а швид- ше несли політичний підтекст. Таким чином, характерною рисою адмініст- ративно-територіальних перетворень в системі міського розселення впродовж 40-60-х років XX ст. стали численні випадки віднесення посе- лень до певних категорії, динамічні процеси у районному поділі міст. Цьому сприяли недоско- налість критеріїв, за якими поселення мало пра- во отримати відповідний адміністративний ста- тус, запровадити внутрішнє районування. Примітки 1. Збірник узаконень та розпоряджень Робіт- д. ничо-Селянського Уряду УСРР. - 1924. - №9.-С.201, 202 10. 2. Адміністративно-територіальний устрій ц. України. Історія і сучасність. / За ред. В.Яцуби. - К., 2002. - С 42. і2. 3. Українська РСР. Адміністративно-тери- із. торіальний поділ на 1 вересня 1946 року. - К., 1947. - С 3. 14. 4. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 30. Спр. 3889. 15'. Арк. 18. 16. 5. Сергійчук В. Український Крим. - К., 2001. - С 214. 17. 6. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 31. Спр. 2100. Арк. 28. 18. 7. ЦДАВО України. Ф.2. Оп. 8. Спр. 9895. Арк. 32, 33. 19. 8. Таблиця складена за матеріалами довідників 20. "Українська РСР. Адміністративно-терито ріальний поділ" і статистичних щорічників 21. "Народне господарство УРСР". 139 ЦДАВО України. Ф.2. Оп. 9. Спр. 2665. Арк. 5. Та само. Арк. 5. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 24. Спр. 3595. Арк. 50. Там само. Арк.. 50 Відомості Верховної Ради УРСР. - 1956. - № 10. - С 265, 266. Там само. - С 265 Там само. - С 266. Івченко А. С. Міста України. Довідник. - К., 1999. -С. 17, 27. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1948. - № 5. - С 16. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 30. Спр. 3507. Арк. 22, 23. Там само. Арк. 21. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1956. - № 10. - С 266. Відомості Верховної Ради УРСР. — 1963. - № 2. - С. 25. Краєзнавство 1-4, 2006 22. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1965. - № 28. - С. 528-531. 23. Там само. - С 528. 24. Івченко А. С. Міста України. Довідник. - К., 1999. - С 4. 25. Там само. - С. 4, 5. 26. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 24. Спр. 3595. Арк. 49. 27. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 24. Спр. 3595. Арк. 49. 28. Івченко А. С. Містечка України. Довідник. - К.: НВП Картографія, 2000. - С 19, 21. 29. Пітюренко Ю. І. Розвиток міст і міське роз селення в Українській РСР (Особливості роз витку і розміщення, типологія, територіальні системи і перспективи). - К., 1972. - С. 76. 30. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 24. Спр. 4293. Арк. 29. 31. Дністрянський М. Адміністративно-тери торіальний устрій України крізь призму геополітики // Дзвін. - 1996. - № 8. - С 97. 32. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1949. - № 4. - С 10. 33. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1950. - № 2. - С 18. 34. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1952. - №'2. - С 16. 35. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1965. - № 33. - Ст. 532. 36. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 31. Спр. 3063. Арк. 17. 37. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 23. Спр. 710. Арк. і. 38. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 31. Спр. 2100. Арк. 13-15. 39. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 31. Спр. 3063. Арк. 17. 40. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1947. - № 3-4. - С 9. 41 Відомості Верховної Ради УРСР. - 1948. - № 5. -С. 14. 42. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1952. - № 2. - С 8. 43. Українська РСР. Адміністративно-терито ріальний поділ на 1 січня 1962 р. - К., 1962. - С 416, 417. 44. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1951. - № 2. - С 9. Summary: The author analyses the problems of administrative and territory division of the state, pays attention to the changes in cities and towns, modifies the system of their government and peculiarities of their development. Key words: the system of government, city economy, administrative functions, citizens, executive structures, dynamical processes.

Ähnliche Einträge