Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби

Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2004
1. Verfasser: Юсова, Н.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2004
Schriftenreihe:Україна в Центрально-Східній Європі
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/61739
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби / Н. Юсова // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2004. — Вип. 4. — С. 383-401. — Бібліогр.: 80 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-61739
record_format dspace
spelling irk-123456789-617392014-05-12T03:01:33Z Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби Юсова, Н. 2004 Article Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби / Н. Юсова // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2004. — Вип. 4. — С. 383-401. — Бібліогр.: 80 назв. — укр. XXXX-0035 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/61739 uk Україна в Центрально-Східній Європі Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Юсова, Н.
spellingShingle Юсова, Н.
Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби
Україна в Центрально-Східній Європі
author_facet Юсова, Н.
author_sort Юсова, Н.
title Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби
title_short Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби
title_full Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби
title_fullStr Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби
title_full_unstemmed Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби
title_sort питання щодо “спільноруськості” київської русі у доробку мирона кордуби
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2004
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/61739
citation_txt Питання щодо “спільноруськості” Київської Русі у доробку Мирона Кордуби / Н. Юсова // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2004. — Вип. 4. — С. 383-401. — Бібліогр.: 80 назв. — укр.
series Україна в Центрально-Східній Європі
work_keys_str_mv AT ûsovan pitannâŝodospílʹnorusʹkostíkiívsʹkoírusíudorobkumironakordubi
first_indexed 2025-07-05T12:42:53Z
last_indexed 2025-07-05T12:42:53Z
_version_ 1836810893850050560
fulltext 383Україна в Центрально-Східній Європі, № 4, 2004 Наталія Юсова ПИТАННЯ ЩОДО „СПІЛЬНОРУСЬКОСТІ” КИЇВСЬКОЇ РУСІ У ДОРОБКУ МИРОНА КОРДУБИ В українській історичній думці, як у підрадянській Україні, так і за її межами, в 20-х рр. ХХ ст. закріпилися основні положення концепції українського історичного процесу, що їх раніше сформулював М. Грушевський, зокрема - про Київську Русь як утвір лише українського народу і про осібний етногенез українців від часу їх виділення з праслов'янської єдності1. В українському інтелек- туальному середовищі Галичини та в європейських країнах, де перебували українські емігранти, все більше утверджувалося почуття національної самосвідомості. Це, зокрема, засвідчили дискусії з тематики походження українського народу, що відбулися в кінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. Причинком до цих дискусій стали конкретні публікації науковців, як деяких істориків зазначеного середовища, так і істориків в УСРР, які у своїх висновках опиралися на наукові студії з цілого комплексу гуманітарних дисциплін. Одна з них початку 30-х рр. стала, певною мірою, продовженням наукових і публіцистичних дебатів ХІХ ст. між "южанами" й "северянами" з приводу києво-руської спадщини. За свідченням О. Пипіна, на тому етапі опоненти проявляли в полеміці нетерпимість, що "спостерігається навіть у "вчених" дослідженнях або відверто висловлюється в публіцистиці"2. Зрозуміло, що на початку 30-х рр. ХХ ст. у результаті розгортання процесу українського модерного націотворення полеміка на подібну тематику набувала рис непри- миренності. Спробуємо з'ясувати і відтворити реальні позиції дискутуючих сторін щодо спірних питань. Особливо важливим, на нашу думку, є з'ясування поглядів на зазначену проблему М. Кордуби, тоді - про- фесора Варшавського університету. Його погляди, як виявилося, най- більш відповідали радянським концепціям, що були сформульовані 384 НАТАЛІЯ ЮСОВА пізніше. Оскільки це питання не дістало в історіографії належного прояснення (при тому, що погляди М. Кордуби фактично виставляються як "одіозні", а він сам - "ренегатом" українського національного руху), то необхідність розглянути питання більш виважено є завданням, що випливає з позиції наукової об'єктивності. У грунтовній монографії, що присвячена значному українському філологові С. Смаль-Стоцькому (одному з головних опонентів М. Кордуби), її автори стверджують, спираючись на одну із тогочасних статей С. Смаль-Стоцького3, що у дописі М. Кордуби "Найважніший момент в історії України" (Львівський науковий вісник (далі - ЛНВ), 1930 р., № 6), який і спричинив дискусію, вчений відстоював тезу про те, що ніби в Київській Русі "відбувався процес об'єднання всіх східних слов'ян в одну культурно-національну цілісність", тобто, за виразом М. Кордуби, в одну "общеруську" націю4. Відразу ж внесемо певні суттєві уточнення. По-перше, в названій статті М. Кордуба нічого подібного не відстоював. По-друге, у своїй наступній коротенькій статті-відповіді опонентам, коли професор полемічно загострив питання і, дійсно, допустив (один раз за весь хід дискусії 1930-1931 рр.) вживання виразу про "культурно-національну цілість" все ж таки, ніде не зустрічаймо вираз "общеруська нація" у відповідному контексті. В. Даниленко і О. Добржанський приєднуються до висновку О. Пріцака, який у своїх споминах писав наступне: "На жаль, дискусія велася в стилю догматичних спорів, без вияснення спільного знаменника (подання дефініції, що таке нація) і не переконала проф. Кордубу в тім, що його теза неправдива"6. Відштовхування зазначених авторів від цієї думки О. Пріцака приводить їх до помилкового твердження: "Якщо ж урахувати, що слово "нація" С. Смаль-Стоцький розумів у як найширшому тлумаченні, тобто як народ узагалі, то можна з упевненістю сказати, що він був ближчим до істини"7. Подібно до них висловлюється і В. Масненко, додаючи ще від себе, що М. Кордуба нібито, наполягав на "вузькій" інтерпретації нації "як спільноти, яка усвідомила потребу власного організованого політичного життя"8. Головним питанням, яке викликало найбільшу гостроту в ході дискусії і надало їй політичного присмаку, було питання про "спільноруськість" Київської Русі. М. Кордуба відстоював позицію 385 ПИТАННЯ ЩОДО „СПІЛЬНОРУСЬКОСТІ” КИЇВСЬКОЇ РУСІ існування давнього загальноруського періоду в історії трьох народів, "єдиної культурної сфери" і спільної державності. До процесу їх створення були, на його думку, причетні предки майбутніх східно- слов'янських народів. Таким чином, вчений вважав спадщину Київської Русі спільним надбанням цих народів, які, отже, мають на неї однакове право. Відповідно, процес утворення української народності історик також відносив до більш пізніх часів. Саме ці погляди М. Кордуби і були підданні гострій критиці членами Празького товариства, саме вони були в центрі дискусії, і в цьому полягала сутність розходження позицій опонентів, а не в тому, що вони по-різному тлумачили поняття "нації"9 і, виходячи з цього, визначали початок етногенезу українського народу та добу його формування в "націю", тобто - "народність". Безпосереднім поштовхом для виникнення і проведення дискусії 1930 - 1931 рр. став допис М. Кордуби під заголовком "Найважніший момент в історії України". В дискусії взяло участь досить широке коло представників наукової інтелігенції, але започатковано її було на листопадових засіданнях Українського історично-філологічного товариства в Празі, присвячених обговоренню названої статті М. Кор- дуби. В цілому і надалі основна полеміка в періодиці велася між М. Кордубою та членами зазначеного товариства, серед яких найбільш активними опонентами варшавського (на той час) професора були С. Смаль-Стоцький і К. Чехович. М. Кордуба вказує, що "поводом до написання статті … послу- гувало те, що національне питання саме тепер стало актуальним не тільки для політиків, але і для істориків"10. Нижче вчений пояснює: за два роки до появи його статті відбувся черговий Всесвітній конгрес істориків у м. Осло11, на якому "це питання висунено на перше місце програми зїзду і цілий ряд учених та істориків занявся виясненням ролі, яку національність відогравала у всіх трьох великих добах, на котрі звичайно ділять історію людства, тоб-то в старинних, середновічних та новітних часах". Враховуючи те, що в українській історичній науці до того часу, як вважає М. Кордуба, "ніхто не ставив питання, коли властиво і серед яких умов сформувалася українська нація", то він вирішив його поставити і, по змозі, на нього відповісти12. Отже, історик долучився своєю статею до актуальної тематики світової 386 НАТАЛІЯ ЮСОВА історичної науки і вписав (зокрема і тим, що спровокував дискусію навколо питань етногенезу в українському науково-культурному середовищі) українську історичну думку в контекст світового історіо- графічного процесу. На початку свого, популярного за характером, тезового допису дослідник ставить собі за мету з'ясувати, який з "моментів" української історії є найбільш важливим. Таким, на його думку, є той, "котрий спонукав населення теперішних українських земель згуртуватися в окрему етнічну групу, котрий отже дав товчок до утворення окремої української нації"13. Бо без цього, як слушно зазначає вчений в іншій статті, "не заістнували би всі инші моменти"14. Цей момент наступив з відривом південно-західних руських територій від інших руських земель і об'єднанням їх в Литовській державі в другій половині ХІV ст.15 Хоча спочатку "правні установи, суспільний лад, управа при співучасти визначніших місцевих людей, взагалі ціле життя, оставали майже без перемін по давньому", політичне відокремлення від решти руських (північно-східних) земель, до якого згодом долучилося й церковно-адміністративне, приводить до поступового відчуження двох частин колись "єдиної Русі". По обох боках кордону "витворюються окремі світогляди, окремі психіки". Всі ці фактори разом ведуть до того, що "давня політично, церковно і культурно одноцільна єдина Русь (виділено нами - Н. Ю.) розколюється на дві окремі відмінні части"16. При цьому, за М. Кордубою (і це його наступна теза), "населення українських і білоруських земель творить наразі одну спільну етнічну цілість"17. Втім, далі дослідник поєднує обидві тези: "Рішаючим чинником в утворенню української і білоруської нації було загорнення в ХІV ст. південно-західних руських земель Литвою і перенесення живучого в цих землях населення у нові політичні, церковні і культурні умовини", що дало "рішаючий товчок до витворення окремої, спершу українсько-білоруської, потім української нації"18. З приводу спільноруськості Київської Русі М. Кордуба висловив наступні тези. На думку вченого, відомі літописні племена східних слов'ян "представляли собою зав'язки окремих етнографічних груп" і "полишені самі по собі ... дорогою природної еволюції були-б 387 ПИТАННЯ ЩОДО „СПІЛЬНОРУСЬКОСТІ” КИЇВСЬКОЇ РУСІ розвинулися у стільки-ж окремих слов'янських народностей". Зауважимо, що ця теза М. Кордуби не дає можливості вичленовувати серед літописних племен конкретних предків трьох східнослов'ян- ських народів. Перешкодою названим процесам подальшої диферен- ціації східних слов'ян в напрямі формування окремих народностей стало утворення Давньоруської держави, яка об'єднала ці племена "у один спільний, політичний організм, перепинила їхній розвій в напрямі етнічного відокремлення". Другим важливим фактором (в комбінації з першим) стало "поширення християнства з його централістською організацією церковною ... та введення старобол- гарської мови, як загально-літературної", що "скувало всі отсі племіна ще сильніше до купи". Далі М. Кордуба подає головне власне тезове узагальнення "спільноруськості" в добу Київської Русі: "Спільна держава, спільна віра і спільна літературна мова стають могутніми підвалинами, на котрих розбудовується одна, спільна, загально- руська, коли не нація у повному значінню сього слова, так скажім, культурна сфера (виділено нами - Н. Ю.)". Принагідно зазначимо, що застереження вченого про існування саме спільної культурної сфери, а не нації, обгрунтовується ним у великій статті-відповіді опонентам, яка вийшла в 1931 р., і не є, як для нього, випадковим19. У період удільної роздробленості, що його М. Кордуба розпочи- нає з часів після смерті Ярослава Мудрого, політична єдність продов- жує зберігатися через династичну спільність князів окремих земель. До того ж, "часті переміни князів, їх мандрівки здебільша разом з дружинами з одного княжого стола на другий, не дають розвинутися місцевим партикуляризмам". Єдина "спільноруська культурна сфера" продовжує існувати і надалі, тим більше, що два інших об'єднуючих чинника - церковна організація і літературна мова - "остають дальше в повній силі"20. За логікою М. Кордуби, тенденція до розвитку процесу утворення окремих східнослов'янських народностей намічається зі створенням з середини ХІІ ст. нових політичних осередків - в Галичі та у Володимирі над Клязьмою. Причому, "галицький осередок двічі доходив до об'єднання кругом себе цілої території, заселеної сею етнографічною масою, котрої потомки утворили опісля українську націю". Ці спроби історик відносить 388 НАТАЛІЯ ЮСОВА до межі ХІІ-ХІІІ ст. (за князювання Романа Мстиславича) та до 40-х рр. ХІІІ ст. за князя Данила Галицького. Але ці спроби не увінчалися успіхом, і процес об'єднання українських земель в єдине політичне ціле, що, за міркуванням М. Кордуби, є важливою підвалиною для утворення окремої народності, тоді був перерваний21. Тобто, впродовж наступних століть, аж приблизно до князювання Вітовта, предки українців (власне разом із предками білорусів) складали лише "етнографічну масу". Окрім Литовського князівства, експансію в Східній Європі розпочала (але з запізненням) Московська держава. В цьому місці М. Кордуба висловлює ще одну не прийнятну для празських опонентів тезу. А саме: "коли б Литва за Гедимина й Ольгерда не була захопила південно-західної Руси, зробила би це за кількадесят літ пізніше Московщина. Тоді відбудувалася б давня Русь, вернулась-би колишня політична єдність, утрималася би суцільна організація церкви, остала би культурна спільність ... Не було би трьох руських народностей, тільки одна"22. Не слід думати, виходячи з останньої тези М. Кордуби, що він дотримувався думки про існування єдиної руської народності ("нації"). Реконструкція його думки, на наш погляд, має бути така: давня руська спільність довгий час існувала як єдина культурна сфера, але об'єднання всіх давньоруських земель Москвою, що могло статися, призвело би до відродження спільноруських процесів і, врешті, до утворення такої народності. В наступній своїй статті, яка вийшла у львівській газеті "Діло" в грудні 1930 р., вчений стверджує, що вже за часів Київської Русі йшов процес складання спільноруської "культурно-національної цілості", але, всеж-таки, не "нації"23. Думка М. Кордуби про східнослов'янську "куль- турно-національну цілість", яка створювалася в давній Русі, нагадує сучасне положення деяких вітчизнянних дослідників, згідно якого існу- вала або знаходилася в процесі створення "давньоруська етнокультурна спільність"24. Якби-то не було, міркування М. Кордуби створювали теоретичне підгрунття для виникнення пізніше радянської концепції про давньоруську народність. В цьому відношенні вчений справив вплив, приміром, на того ж К. Гуслистого, який в повоєнний час займався проблемою давньоруської народності в контексті планового інститутського (в Інституті історії України АН УРСР) дослідження питання походження української народності25. Зазначимо, що К. Гус- 389 ПИТАННЯ ЩОДО „СПІЛЬНОРУСЬКОСТІ” КИЇВСЬКОЇ РУСІ листий вірно розумів М. Кордубу в тому, що той не визнавав існування етнічної єдності давньоруської спільноти26. Однак, очевидно, що М. Кор- дуба висловлювався майже тотожньо до відомих положень, що були сформульвані радянськими істориками на прикінці 30-х рр., про Київську Русь як "спільну колиску" або "спільний початковий період історії" трьох майбутніх східнослов'янських народів. Зрозуміло, що в короткій популярній статті не було можливості все обгрунтувати відразу. Історик сам зазначав пізніше, що він подав у "Найважнішому моменті ..." лише "загальні зариси теорії про повстання української народності"27. І, це, на жаль, зроблено ним було "в надто фрагментарній та згущеній, а через те дещо неясній формі"28. Тому опоненти М. Кордуби, які завідомо були налаштовані тенденційно, трактували всі ці неясності, як їм заманеться. У наступ- них своїх статтях вчений, відповідаючи на закиди опонентів, уточню- вав деякі моменти, давав додаткову аргументацію своїм тезам тощо. Так, наприклад, у першій з цих статтей-відповідей - "Початки української нації (У відповідь Українському Історико-Фільольогічному Товариству в Празі)", вчений позитивно оцінює "політичне і культурне об'єднання" східних слов'ян, яке сталося в Київській Русі, підкреслю- ючи, що "східне словянство не роздробилося на стільки окремих народів, скільки було племен"29. На доказ того, що терміни "Русь", "Русская земля", "русини" застосовувалися як самоназви на півночі - в Новгороді, Смоленську тощо - в ХІІ-ХІІІ ст., М. Кордуба наводить свідчення із писемних джерел30. Важливо звернути увагу на те, що у названій статті історик порівнює Київську державу з державою франкських королів Піпіна Малого і Карла Великого; подібно до того, як пізніше це повсякчас робили радянські історики, посилаючись на К. Маркса: "...як держава Піпіна Малого, Карла Великого не була ані французською, ані німецькою тільки франконською", так і Київська держава "була ані українською, ані, очевидно, великоруською, тільки руською"31. Останній вираз нагадує класичне положення радянського академіка Б. Грекова про місце Київської держави в історії східних слов'ян: "...історія Київської держави - це не історія України, не історія Білорусії, не історія Великоросії. Це історія держави, яка дала можли- вість дозріти і вирости і Україні, і Білорусії, і Великоросії"32. 390 НАТАЛІЯ ЮСОВА Противники М. Кордуби провели з приводу його концепції українського етногенезу дискусію, яка відбулася на двох засіданнях в листопаді 1930 р. в стінах Українського історично-філологічного товариства в Празі. Припускаємо, що одним із каталізаторів цього обговорення стала активізація "общерусів" в Празі які, незадовго перед цим зорганізували "Товариство малоросів і білорусів", що ставило собі за мету пропаганду "спільнонаціональної єдності трьох руських народів"33. Ініціатором обговорення статті М. Кордуби, згідно переднього слова голови Празького товариства Д. Антоновича, був С. Смаль- Стоцький34. Свій реферат останній побудував на спростуванні трьох головних тез М. Кордуби, а саме: про литовський фактор як "рішаючий поштовх" у формуванні української "нації"; про існування "загально- руської культурної сфери" в добу Київської Русі і дещо пізніше; про можливість формування "єдиної руської нації" у випадку захоплення не Литвою, а Москвою південно-руських земель35. Однак, академік розпочинає своє спростування з другої тези. Власне, це є домінуючою темою в рефераті, бо займає 4/5 обсягу. Отже, саме спростування "спільноруськості" є головним завданням філолога, і не випадково, бо ця ж тема присутня в багатьох його спеціалізованих фахових пра- цях. З доповіді С. Смаль-Стоцького стає очевидним, в чому полягає сутність розходжень позицій опонентів: в прийнятті або не прийнятті концепції "спільноруськості" Київської Русі. Для С. Смаль-Стоцького Київська Русь була державою не спільноруською, а українською. Він підкреслює, що Київська держава об'єднала полян, деревлян, сіверян, волинян, тиверців і уличів "в один спільний політичний, а также в один етнічний, культурний і економічний організм ... в одну націю в теперешньому того слова значінню". Передумови для цього, за академіком, визрівали "яких 400 літ"36. Інші племена східних слов'ян були згодом завойовані Київською Руссю, тобто українцями, і дуже коротка політична "єдність" за Володимира Святого ще не означає етнічної, культурної і економічної єдності. Ярослав Мудрий зберіг вже тільки частину тієї "політичної єдності", а після його смерті вже і того не було. С. Смаль-Стоцький далі категорично відкидає всіляку можливість того, що землі, які ввійшли до складу Київської держави, 391 ПИТАННЯ ЩОДО „СПІЛЬНОРУСЬКОСТІ” КИЇВСЬКОЇ РУСІ "пройнялися одним національним духом, свідомостю спільних інте- ресів"37. Філолог проводить різку антитезу між інтересами північних та південих земель. Між ними "з історії найдавніших часів" була "нелюбов - щоб не сказати ненавість", що "особливо різко і криваво зазначалося вже в 12 в." На півночі, за С. Смаль-Стоцьким, жили не "русичі" або "русини", а "руськії", тобто, ті, що належали Русі. Вони "не почували жадної єдності з Київською Руссю". Навпаки, в останній "між найближчими і вже здавна об'єднанимиплеменами витворилася справді тісна і повна єдність ... почуття спільних інтересів". Це почуття єдності зберігається і в період роздробленості, бо князі окремих південно- руських земель "завсіди ... уважали себе союзними князями великого князя київського". Ось це і була, згідно твердження С. Смаль-Стоцького, "Русь і руська земля". Тут і витворилося протягом кількох століть спільне політичне, духовне і культурне життя, витворилася "українська нація" з почуттям спільності і єдності. Далі вчений подає своє розуміння поняття народ - "це не тільки таке населення землі, що прикупі живе, але що і разом, спільно діє, має спільну мову і спільну долю"38. У статті-відповіді опонентам М. Кордуба легко спростовує першу тезу С. Смаль-Стоцькиого про те, ніби Київська держава об'єд- нала спочатку полян, древлян, сіверян, волинян, тиверців і уличів, а потім завоювала інші східно-слов'янські племена. Джерела свідчать, що експансія Києва йшла спочатку якраз на північ, а потім вже на захід і М. Кордуба коротко показує це. Політична єдність,згідно його твердження зберігалася у Києва з північноруськими (окрім Полоцька) землями довше, ніж з південними. Саме Переяславщина, Чернігівщи- на, Волинь і Галичина "відокремлюються від київського князівства вже зараз по смерті Ярослава Мудрого", в той час як "Новгород нале- жав до київського наділу" до 1132 р. Тому твердження С. Смаль- Стоцького про те, що "південна Русь була політично об'єднана з Київом вде дуже рано і зіставала в тім об'єднанню довго, а північна щой-то пізніше і коротко, - зазначає далі М. Кордуба, - противиться відомим історичним фактам, бо в дійсності було зовсім навпаки"39. Спростовує М. Кордуба і другу тезу С. Смаль-Стоцького - про споконвічний антогонізм між півднем і північчю. На користь такого протиставлення не має жодного історичного факту. "Навпаки, - наго- 392 НАТАЛІЯ ЮСОВА лошує М. Кордуба, - в часах, коли вже починають формуватися два нові політичні осередки ... галицька держава вяжеться тісним союзом з Суздальщиною, щоби спільними силами розторощити до решти старий осередок Київ"40. Не витримує критики зі сторони фахівця і третя теза С. Смаль- Стоцького про "тісну політичну єдність" і "почуття інтересів" між землями південної Русі. Саме "брак етнічної солідарності" як на півдні, так і на півночі не дозволив М. Кордубі в "Найважнішому моменті ..."визнати "існування якоїсь спільної руської нації", і тому він тодішню Русь називає лише "культурною сферою". Коли С. Смаль-Стоцький відмовляє в "політичній єдності" між "київською Руссю" і північчю, він посилаються на В. Ключевського, але ж той, як нагадує М. Кордуба, заперечував цю єдність і на півдні. Він наголошує, що під політичною єдністю мав на увазі династичне об'єднання41. Не має підстав, як показує М. Кордуба, і твердження С. Смаль- Стоцького про те, що Русью називалися лише полудневі землі, що лише мешканці цих земель називали себе "русинами" або "русичами"42. В кількох своїх статтях історик наводить джерельні свідчення про те, що в ХІІ і ХІІІ ст., приміром, новгородці і смоленці постійно і виразно називають себе русинами, а свою землю Русию43. Взагалі М. Кордубу дивує, чому С. Смаль-Стоцький та інші опоненти ігнорують історію Новгорода, Полоцька, Смоленська, а зосереджуються лише на історії Московщини, яка дуже пізно виходить на політичну арену. М. Кордуба під загально- руською культурною сферою мав на увазі всі ці землі разом з південними і північно-східними. А якщо обмежуватися лише протиставленням півдня і півночі, то висновки, зроблені з позицій такого тенденційного обмеження, як слушно зауважує історик, мусять бути хибними44. Критикуючи інші складові частини тези М. Кордуби про спільноруськість, С. Смаль-Стоцький категорично заперечує церковну єдність (зокрема, "централістську організацію церкви") і існування "спільноруської літературної мови". В першому випадку не наводиться жодного аргумента, окрім того, що в Київській Русі "відносини церкви до князя і до народа мали зовсім иньший характер ніж в Московщині", бо ж в останній церква пішла "зовсім на услуги царів і їх політики". Тут С. Смаль-Стоцький сам себе заперечує, бо нижче зазначає, що 393 ПИТАННЯ ЩОДО „СПІЛЬНОРУСЬКОСТІ” КИЇВСЬКОЇ РУСІ "переносити такі відносини (тобто часів Московського царства - Н.Ю.) на часи київської Руси ніяк не можна"45. Яке ж це має відношення до об'єднавчої ролі церкви в давньоруську добу як чинника спільно- руських процесів, з викладу С. Смаль-Стоцького не зрозуміло. Однак, М. Кордуба все ж таки намагається роз'яснити це питання академіку, спираючись на дослідження видатного церковного історика В. Голу- бинського46. В другому випадку - в питанні про відсутність спільної літературної мови - С. Смаль-Стоцький без аргументів стверджує, що давня літературна мова у Київській Русі була за вимовою українська і, що не праві російські вчені, які привласнюють російській мові цей давній період47. Звичайно, подібні аргументи аж ніяк не могли переконати М. Кордубу. Він лише вказує С. Смаль-Стоцькому, що "ріжниці у виговорі стрічаються і тепер мабудь чи не у всіх літера- турних мовах, не нарушуючи через це єдності даної мови"48. Зрозуміло, що відкинувши тези М. Кордуби про спільноруськість давньої доби, стверджуючи існування українського народу як "нації в теперешньому того слова значінню", С. Смаль-Стоцький відповідно відкидає і дві інші тези М. Кордуби49. З приводу третьої тези історика про те, що в разі захоплення Московщиною південно-західних земель Русі склалася би одна руська "нація", академік відказує, що це таки сталося, щоправда "трохи пізніше", але нічого з того не вийшло50. На це твердження М. Кордуба у своїй відповіді детально роз'яснює, яке велике значення мав в цьому відношенні час, що залишався до дійсного захоплення Росією українських земель, для кристалізації і зміцнення української нації51. Вчений також бере собі на допомогу зауваження іншого свого опонента С. Наріжного, який 11 листопада 1931 р. виступав на дискусії другим доповідачем, про те, що в разі перемоги Росії в світовій війні не було б "ніякої іреденти, ніякого українського сепаратизму ... а з новою силою розвинувся б чисто російський патріотизм"52. "А щож тоді говорити про ХІV вік!" -зауважує М. Кордуба53. С. Смаль-Стоцький в кінці свого реферату занотовує, що в Київській Русі був "глибокий корінь української нації". Це начебто вказує на те, що української "нації" тоді все ж таки ще не було Але в цьому ж місці він знову повторює приблизно те, що казав на початку доповіді: Київська Русь витворила "з етнографічної маси давніх Полян, 394 НАТАЛІЯ ЮСОВА Деревлян, Сіверян, Волинян, Тиверців і Угличів суцільну націю з почуттям спільности народних інтересів, спільности долі і недолі і почуттям потреби боротися спільно за ліпшу долю, "за руську землю"54. Очевидно, що С. Смаль-Стоцький не піддає сумніву поняття "нації" як воно використано у М. Кордуби. Академік використовує його в аналогічному розумінні, і тут ніяких розходжень не має. Вони обоє розуміють націю в найширшому розумінні - як народ, етнічність, національність тощо. До того ж, С. Смаль-Стоцький постійно підкрес- лює, що розуміє "українську націю" часів Київської Русі в сучасному значенні "того слова". Отже, в цьому відношенні академік аж ніяк не був "ближчим до істини", ніж М. Кордуба, як про це чомусь "з упев- неністю" наголошують В. Даниленко і В.Добржанський55. Саме інші опоненти М. Кордуби, які виступали під час обговорення його статті в Празькому товаристві, зокрема, С. Наріжний та М Славинський, поділяли усталену в науці думку, що "національність" або "нація" є витвором новітніх часів, хоча в ході свого викладу фактично запере- чували це. Так, наприклад, С. Наріжний зауважує, що в "середнєвіччі й на початку нових віків єдність національна замінялася спільністю на иншому грунті" - етнічному, релігійному, державному - "моменту ж національного, як його знаємо сьогодня ми, тоді не істнувало"56. Тому для С. Наріжного не зрозуміло, "про яку націю, в якому її розумінні" пише М. Кордуба в "Найважнішому моменті ..." , а, отже, той "вносить у виклад значну неясність, що повстає з відсутності певної дефиниції й з можливости перенесення наших сучасних понять до минувшини, коли їх ще не було"57. Чомусь С. Наріжний не критикує за це головного доповідача - С. Смаль-Стоцького. Суперечучи сам собі і йдучи на зустріч поглядам академіка, С. Наріжний допускає: "коли вважати проявом національності почуття певної спільности й патріотич- ну любов, то свідомість її треба признати нашим людям ще в часах старої Київської держави"58. Логічніше, якби науковець використав словосполучення "етнічне почуття", бо ж він сам перед цим зауважує про можливість існування етнічної спільності в домодерну добу. Однак далі він визнає існування лише політичної і культурної спільності "наших людей" в давньоруську добу, що знову створює протиріччя. В кінці свого реферату, коли С. Наріжний дійшов до критики книги 395 ПИТАННЯ ЩОДО „СПІЛЬНОРУСЬКОСТІ” КИЇВСЬКОЇ РУСІ С. Томашівського "Українська історія", він вже без застережень зазначає, що "стара Київська держава" була "першою національною українською державою"59 (у С. Томашівського такою державою була Галицько- Волинська). Тобто, С. Наріжний фактично визнає, подібно до С. Смаль- Стоцького, існування "української нації" в давньоруську добу, інакше він мав би послідовно відмовлятися від терміну "національний" в застосуванні до історії домодерних супільств. Відомий політичний діяч і філолог М. Славинський, який виступав третім (після С. Смаль-Стоцького і С. Наріжного), теж вважає, що "нація - явище нової, коли не новітньої історії". Далі він дає основні ознаки модерної нації, але без застережень чомусь екстраполює їх до часів Київської Русі і робить висновок, що "українська нація" в ті часи таки існувала, щоправда, вона була не модерною60. З подальшого його викладу зрозуміло, що "українська нація" тоді, все ж таки знаходилася в процесі формування, що продовжувалося і в литовську добу. Перші доповідачі так заплутали присутніх на засіданні в "на- ціологічному питанні", що врешті один із учасників дискусії О. Анд- рієвський взагалі сказав, що порушене М. Кордубою питання не може бути вирішене, "доки не установлене саме поняття "нації"61. На наступному засіданні 18 листопада ясність в це питання вніс К. Чехович (теж філолог). Він зазначив у своєму виступові, що немає ніяких підстав робити закид М. Кордубі в тому, що той не дає пояснення поняттю "нації", бо ж він ніякими "націологічними пробле- мами" у "Найважнішому моменті в історії України" не цікавиться. Тому, на його думку, немає причин поширювати дискусію і на пробле- му нації "in abstracto", тим більше, що під словом "нація" не всюди розуміють одне й те саме. Як свідчить К. Чехович, в науці поступово стає переважаючою думка, що існують лише конкретні національні проблеми, та що "ніякої проблєми нації in abstracto взагалі на світі нема". Сутність нації "залишається величиною невідомою і для наукового пізнання недоступною; лише зовнішні прояви її культурного і політичного життя надаються для наукового розгляду"62. К. Чехович тут зазначає практично те саме, що і сучасні провідні фахівці з націології. Так, Б. Андерсен вказує, що "всі ці поняття завжди з 396 НАТАЛІЯ ЮСОВА труднощами піддавалися визначенню, не кажучи вже про аналіз", а Х. Сетон-Вотсон взагалі схиляється, подібно до К. Чеховича, до агностичної думки і вважає, що "неможливо виробити "наукову дефініцію" нації"63. Для К. Чеховича цілком очевидно, що М. Кордуба під українською "нацією" розуміє те ж саме, що і його опоненти. Згідно К. Чеховича, якщо розглядати націю за "зовнішніми проявами", то такими є "її мова, її літературна, мистецька і наукова продукція та її державницькі змагання (концентрація політичних сил)". Головною ж ознакою є мова. Тому, "хто шукає за початком української нації, шукає звичайно перш усього за початком української мови"64. На думку К. Чеховича, українська мова (а відповідно і нація) почала "свій окремий шлях розвитку ... у часах т.зв. Праславянської доби"65. Київська держава - "держава українська", що в ній вже витворилася "українська нація" і "вже тоді досягла вона вищого ступня своєї зрілості (національної й культурної)"66. Тобто, позиції К. Чеховича і С. Смаль-Стоцького в цьому аспекті співпадають. Доречно тепер було б прояснити теоретичні погляди з націології М. Кордуби. У статті "В обороні історичної правди" дослідник вказує, що позиція, яку зайняли С. Наріжний і М. Славинський (про те, що "національність" або "нація" є витвір модерного часу), йому видається хибною, бо світова наука (це показав історичний конгрес в Осло) дійшла погляду, що явище "національністі" існувало вже від дуже давніх часів, тільки у дещо відмінних формах і виявляло себе в неоднаковий спосіб67. З цієї зауваги М. Кордуби вже випливає, що він розуміє "національність" в найширшому значенні (в чому йому безпідставно відмовляють сучасні дослідники). Проте, не важко помітити, що М. Кордуба спрощує позицію С. Наріжного і М. Славинського, бо ж вони хоча і вислов- лювалися дещо термінологічно не послідовно, фактично теж тяжіли до вищенаведеної думки "світової науки". Втім, принципове розходження (хоча, і не головне в дискусії) М. Кордуби зі своїми опонентами, передусім - К. Чеховичем і С. Смаль-Стоцьким, полягало не в термінології, а в погляді на чинники, які вирізняють націю. Для останніх, особливо для К. Чеховича, головним (і фактично самодостатнім) критерієм, що вирізняє націю (звичайно - в найшир- 397 ПИТАННЯ ЩОДО „СПІЛЬНОРУСЬКОСТІ” КИЇВСЬКОЇ РУСІ шому розумінні слова), є мова. Зауважимо, що цей погляд був усталеним в світовій науці в ХІХ ст. Характерним він був і для радян- ських етногенетиків-марксистів 20-40-х рр., і фундаторів концепції про давньоруську народність (зокрема, для В. Мавродіна). Для М. Кордуби, навпаки, мова - лише один "з потенціяльних чинників", що поряд з іншими дає "підставу до творення окремої нації, але її ще не творять та зовсім не пересуджують, що вона мусить витвори- тися"68. Далі М. Кордуба знову посилається на іншу заувагу С. Наріж- ного, який на дискусії в Празі заявив, що він не належить до тих, "які є глибоко переконаними, що кожна "етнічна ріжновідність" рано чи пізно, але будь що будь, стане націю". Таке переконання С. Наріжний вважає "вірою й то такою, що дуже мало відповідає історичній дійсности"69. За логікою М. Кордуби, "потенціяльні чинники", в тому числі і мова, ще далеко не детермінують процес утворення нації. Тому коли його опоненти "майже ідентифікують мову з національністю", вони плутають "ріжні річи"70. Беручи критерій мови, К. Чехович, на думку історика, хибно шукає "початків української нації ... аж у глибині праславянської доби", коли взагалі ніяких "націй" в Європі не було. Бо ж, за М. Кордубою, "повстання нації є в далеко більшій части вислідом асиміляції ніж дісиміляції". В праслов'янську ж добу, в добу "мандрівок народів" та "в найближчих часах після них рішучу перевагу мали саме дісиміляційні процеси"71. Далі історик подає своє розуміння поняття "нації". До неї "належить деяке, хочби тільки інтуітивне, почуття етнічної спільності бодай серед інтелєктуальних верхів даного колективу, належить культ певних, спільно пережитих історичних споминів та традицій ... віра членів гурта, що вони творять окрему культурну групу"72. Очевидно, що таке розуміння "нації" є достатньо "широким", щоби розуміти його в значенні "народу взагалі" і, в принципі, не протирічить висловлюванням на цю тему С. Смаль-Стоцького. Так що М. Кордуба аж ніяк не наполягав на "вузькій" інтерпретації поняття "нації" - "як спільноти, яка усвідомила потребу власного організованого політич- ного життя", як це чомусь видається В. Масненку73. Виходячи з такого розуміння нації, М. Кордуба тому і не вбачає її (тобто - "спільноруської нації") в давній Русі, а лише констатує наявність "загально-руської 398 НАТАЛІЯ ЮСОВА культурної сфери" та процесу складання "культурно-національної цілості" (щоправда, останнє він, після єдиного разу, що мало місце в статті в числі 286 газети "Діло" за 1930 р., не повторював). З принципових питань, що їх підняв у своєму рефераті головний доповідач на празькій дискусії, інші доповідачі або повторювали те саме, або незначно доповнювали аргументи С. Смаль-Стоцького. На закиди деяких з них (С. Наріжного, М. Славинського, П. Феденка, К. Чеховича, В. Щербаківського, В. Сімовича та ін.) М. Кордуба відповів у статті "В обороні історичної правди" та в інших студіях, але не будемо на цьому зупинятися. Широкий резонанс, що його викликала дискусія в наукових і громадських колах української еміграції74 та в українському середо- вищі Речі Посполитої, засвідчують наприклад такі факти: з порушених питань відбулася дискусія і в Українському академічному товаристві в Берліні75; перебіг дискусії для ознайомлення польської наукової громадськості висвітлив на сторінках "Kwartalnik Historyczny" М. Анд- русяк76; до полеміки навколо поглядів М. Кордуби долучилися в періо- дичних органах представники різних політичних сил Галичини тощо. Зокрема, відповідно, прореагували "русофільська" газета "Земля і Воля"77 і "общеруська" газета "Русскій голос"78. В контекст дискусії слід поставити і вміщений Д. Ружницьким в одному з січневих номерів останньої газети некролог присвячений пам'яті С. Томашівського. На думку автора некролога, цей історик стояв "на шляху до ідеї все- руської єдності"79. В іншому номері газети пролунала критика поглядів С. Смаль-Стоцького стосовно "праруської" мови80. В новітню добу - добу українського національного відродження і усамостійнення - боротьба за національну самоіндентифікацію, яку вели представники національно-свідомої частини української інтелі- генції, за необхідністю, була пов'язана з дистанціюванням від постула- тів ідеології "спільноруськості". Така боротьба, безумовно, мала прогресивне значення для самоствердження національної окреміш- ності. В зв'язку з цим цілком природнім явищем було те, що ідеологи українства дошукувалися глибоких коренів українського народу, хоча такі пошуки не завжди були достатньо науково обгрунтованими. В ті часи ідеологічна боротьба проти "спільноруськості", що переходила 399 ПИТАННЯ ЩОДО „СПІЛЬНОРУСЬКОСТІ” КИЇВСЬКОЇ РУСІ з політичної площини в наукову, і навпаки, була вкрай актуальною, бо ідея української національної окремішності ще не затвердилася у свідомості не тільки народу, але і його провідних верств. Тоді інтелектуальні синтези М. Кордуби стосовно "загально-руської культурної сфери" в добу Київської Русі і удільних князівств були, напевно, передчасними, як для західноукраїнського середовища, так і для середовища в Наддніпрянській Україні. Однак, з роками, коли ідея національної (не політичної !) української окремішності утвер- дилася в радянській Україні і, паралельно, в західноукраїнських землях, питання про наявність чи не наявність в минулому "спільно- руського" періоду вже не мало вирішального значення і не впливало на українську самоіндентифікацію. ____________________________ 1 Див.: Грушевский М. С. Звичайна схема руської історії й справа раціонального укладу історії східнього слов'янства // Статьи по славяноведению. - Вып. І. - Спб., 1904. - С.291-304. 2 Пыпин А. Н. Спор между Южанами и Северянами (Вопрос о малорусском языке) / / Вестник Европы. - 1886. - Т.2. - №4. - С.742. 3 Смаль-Стоцький С. Найважніший момент в історії України // Львівський науковий вісник. - 1931. - № 9. - С. 786-805. 4 Даниленко В. М., Добржанський О. В. Академік Степан Смаль-Стоцький. Життя і діяльність. 1856 - 1938 рр. - Київ - Чернівці, 1996. - С. 153. 5 Кордуба М. Початки української нації (У відповідь Українському Історико- Фільологічному Товариству в Празі) // Діло. - 1930. - Ч. 286. - С. 2. 6 Пріцак О. Мій шлях історика // Вісник АН України. - 1992. - № 3. - C. 59. Автори монографії про С. Смаль-Стоцького посилаються на інше видання: Пріцак О. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. - Київ-Кембрідж, 1991. - С. 70. 7 Даниленко В.М., Добржанський О. В. Академік Степан Смаль-Стоцький. ... - С. 154. 8 Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. - Київ - Черкаси, 2001. - С. 267. 9 Див.: Пріцак О. Мій шлях історика - С. 59; Даниленко В. М., Добржанський О. В. Академік Степан Смаль-Стоцький ... - С. 153-154; Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні - С.267. 10 Кордуба М. В обороні історичної правди // Львівський науковий вісник. - 1931. - № 5. - С. 431. 11 Конгрес відбувся літом 1928 р. (Див.: Свердлов М. Б. Пресняков А. Е. (1870 - 1929). Жизнь и творчество // Пресняков А. Е. Княжое право в древней Руси. Очерки по истории Х-ХІІ столетий. Лекции по русской истории. Киевская Русь. - М., 1993. - С.554. 12 Кордуба М. В обороні історичної правди... - С. 431. 13 Кордуба М. Найважніший момент в історії України // Львівський науковий вісник. - 1930. - № 6. - С. 539-540. 14 Кордуба М. В обороні історичної правди... - С. 431. 400 НАТАЛІЯ ЮСОВА 15 Кордуба М. Найважніший момент в історії України... - С. 540. 16 Там само. - С. 543-544. 17 Там само. - С. 544 18 Там само. - С. 546. 19 Див.: Кордуба М. В обороні історичної правди... - С. 427. 20 Кордуба М. Найважніший момент в історії України... - С. 540. 21 Там само. - С. 541. 22 Там само. - С. 545. 23 Кордуба М. Початки української нації.... - С. 2 24 Див., наприклад: Ричка В. Церква Київської Русі (соціальний і етнокультурний аспект). - К., 1997. - С. 118-139; Толочко О. П., Толочко П. П. Київська Русь / Серія "Україна крізь віки". - Т.4. - К., 1998. - С. 299-308. 25 Див.: Юсова Н. Участь Костя Гуслистого в розробці концепції "давньоруської народності // Український історичний збірник-2003. - Вип. 6. - К., 2004. - С.412. 26 НБУВ ІА. - Ф.32, оп.1, од. зб.26. К. Г. Гуслистий. До питання про походження українського народу. Машинопис з поправками автора. - Арк.21. 27 Кордуба М. В обороні історичної правди... - С. 437. 28 Кордуба М. Ще про найважніший момент в історії України (До заміток д-ра Миколи Чубатого) // Діло. - 1931. - Ч. 36. - С. 2. 29 Кордуба М. Початки української нації ... - С. 3. 30 Там само. - С. 2. 31 Там само. - С. 2. 32 Греков Б. Д. Киевская Русь. - М.-Л., 1939. - С. 8-9. 33 Див.: Правдин А. Объединение "руссов" // Русский голос (г. Львов). - 1931. - 18 янв. - С. 4. 34 Дискусія над питанням "Откоуду єсть пошьла роуская земля … и откуду роуская земля стала єсть", переведена на засіданнях Українського історично-філологічного товариства в Празі 11 і 18 листопаду 1930 року. - Прага, 1931. - С. 1. 35 Там само. - С. 1-2. 36 Там само. - С. 2. 37 Там само. - С. 2-3. 38 Там само. - С. 3. 39 Кордуба М. В обороні історичної правди ... - С. 425-426. 40 Там само. - С. 426-427. 41 Там само. - С. 427-428. 42 Там само. - С. 428-429. 43 Див., напр.: Кордуба М. Початки української нації ... - С. 2; Кордуба М. В обороні історичної правди ... - С. 429. 44 Кордуба М. В обороні історичної правди ... - С. 429. 45 Дискусія над питанням "Откоуду єсть пошьла роуская земля … и откуду роуская земля стала єсть" ... - С. 5. 46 Кордуба М. В обороні історичної правди ... - С. 429. 47 Дискусія над питанням "Откоуду єсть пошьла роуская земля … и откуду роуская земля стала єсть" ... - С. 5. 48 Кордуба М. В обороні історичної правди ... - С. 429. 49 Див.: Дискусія над питанням "Откоуду єсть пошьла роуская земля … и откуду роуская земля стала єсть" ... - С. 6-7. 401 ПИТАННЯ ЩОДО „СПІЛЬНОРУСЬКОСТІ” КИЇВСЬКОЇ РУСІ 50 Там само. - С. 7. 51 Кордуба М. В обороні історичної правди ... - С. 430-431. 52 Дискусія над питанням "Откоуду єсть пошьла роуская земля … и откуду роуская земля стала єсть" ... - С. 12. 53 Кордуба М. В обороні історичної правди ... - С. 431. 54 Дискусія над питанням "Откоуду єсть пошьла роуская земля … и откуду роуская земля стала єсть" ... - С. 6. 55 Даниленко В. М., Добржанський О. В. Академік Степан Смаль-Стоцький ... - С. 154. 56 Дискусія над питанням "Откоуду єсть пошьла роуская земля … и откуду роуская земля стала єсть" ... - С. 9. 57 Там само. - С. 9-10. 58 Там само. - С. 10. 59 Там само. - С. 15. 60 Там само. - С. 16. 61 Там само. - С. 18. 62 Дискусія над питанням "Откоуду єсть пошьла роуская земля … и откуду роуская земля стала єсть" ... - С. 19. 63 Див.: Андерсен Б. Уявлені спільноти. - К., 2001. - С. 9. Пор.: Пресняков А. Е. Лекции по русской истории. В 2-х т. - Т.1. - С. 8. 64 Дискусія над питанням "Откоуду єсть пошьла роуская земля … и откуду роуская земля стала єсть" ... - С. 19-20. 95 Там само. - С. 21. 66 Там само. - С. 20. 67Кордуба М. В обороні історичної правди ... - С. 431. 68 Там само. - С. 436. 69 Дискусія над питанням "Откоуду єсть пошьла роуская земля … и откуду роуская земля стала єсть" ... - С. 11. 70 Кордуба М. Ще кілька слів у справі "Найважнішого моменту в історії України". (Акад. Степанові Смаль-Стоцькому у відповідь) // Львівський науковий вісник. - 1931. - № 9. - С. 903. 71 Кордуба М. В обороні історичної правди ... - С. 436-437. 72 Там само. - С. 437. 73 Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні ... - С.267. 74 Про це пише, зокрема, В. Заїкін (Див.: Заїкін В. Русь, Україна і Великоросія // Дзвони. - 1931. - Ч. 1. - С. 21). 75 Про цю дискусію згадує К. Чехович (Див.: Чехович К. Початки української нації // Львівський науковий вісник. - 1931. - № 4. - С. 351). 76 Див.: Andrusjak M. [R.na]: Korduba M. Die Entstehung der Ukrainischen Nation // Kwartalnik Historyczny. - 1934. - Zes. 1. - S. 121-126. 77 Газети "Земля і воля" не віднайдено (Див.: Чехович К. Початки української нації. ... - С. 357). 78 Див.: Каренин В. Русско-украинская проблема // Русский голос. - 1931. - 22 февр. - С. 3-4; 23 февр. - С. 3-4; 24 февр. - С. 4; 25 февр. - С. 3-4. 79 Ружницкій Д. Степан Томашевскій // Русский голос. - 1931. - 18 янв. - С. 3. 80 Ваврик В. Р. Русский язык и его наречия. І. Провал Смаль-Стоцкого // Русский голос. - 1931. - 12 апр. - С. 2.

Ähnliche Einträge