Розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності ВНЗ Харкова (1950-і — 1980-і рр.)

Розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності ВНЗ Харкова (1950-і — 1980-і рр.)

Авторка статті аналізує питання розвитку краєзнавства в Україні в 50-х — 80-х рр. ХХ ст. Досліджуючи основні напрямки краєзнавчої діяльності у вищих навчальних закладах Харкова, акцентує увагу на її багатофункціональності у навчально-виховному процесі та суспільному житті. Головна увага звертається...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2008
1. Verfasser: Алєксєєнко, А.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2008
Schlagworte:
Літопис українського краєзнавства
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6200
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності ВНЗ Харкова (1950-і — 1980-і рр.) / А. Алєксєєнко // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 28-35. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-6200
record_format dspace
spelling irk-123456789-62002010-02-22T12:01:04Z Розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності ВНЗ Харкова (1950-і — 1980-і рр.) Алєксєєнко, А. Літопис українського краєзнавства Авторка статті аналізує питання розвитку краєзнавства в Україні в 50-х — 80-х рр. ХХ ст. Досліджуючи основні напрямки краєзнавчої діяльності у вищих навчальних закладах Харкова, акцентує увагу на її багатофункціональності у навчально-виховному процесі та суспільному житті. Головна увага звертається на внесок професорсько-викладацького складу в дослідження рідного краю, історії навчальних закладів та в організацію зв’язків з краєзнавчою громадськістю. The author covers the problem of regional geographical development in Ukraine of the 50th-80th XX century. The investigator basic trends of regional and ethnographical participation in the higher educational institutions of Kharkiv, he pays attention to its multifunctional approach in the educational studies of the students. The main attention is paid to the professors’ teachers’ contribution to the studies of the history of the region, the history of the educational institutions and theirs regional geographical public relations. 2008 Article Розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності ВНЗ Харкова (1950-і — 1980-і рр.) / А. Алєксєєнко // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 28-35. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. ХХХХ-0001 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6200 908 (477.54) uk Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Літопис українського краєзнавства
Літопис українського краєзнавства
spellingShingle Літопис українського краєзнавства
Літопис українського краєзнавства
Алєксєєнко, А.
Розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності ВНЗ Харкова (1950-і — 1980-і рр.)
description Авторка статті аналізує питання розвитку краєзнавства в Україні в 50-х — 80-х рр. ХХ ст. Досліджуючи основні напрямки краєзнавчої діяльності у вищих навчальних закладах Харкова, акцентує увагу на її багатофункціональності у навчально-виховному процесі та суспільному житті. Головна увага звертається на внесок професорсько-викладацького складу в дослідження рідного краю, історії навчальних закладів та в організацію зв’язків з краєзнавчою громадськістю.
format Article
author Алєксєєнко, А.
author_facet Алєксєєнко, А.
author_sort Алєксєєнко, А.
title Розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності ВНЗ Харкова (1950-і — 1980-і рр.)
title_short Розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності ВНЗ Харкова (1950-і — 1980-і рр.)
title_full Розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності ВНЗ Харкова (1950-і — 1980-і рр.)
title_fullStr Розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності ВНЗ Харкова (1950-і — 1980-і рр.)
title_full_unstemmed Розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності ВНЗ Харкова (1950-і — 1980-і рр.)
title_sort розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності внз харкова (1950-і — 1980-і рр.)
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2008
topic_facet Літопис українського краєзнавства
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6200
citation_txt Розвиток історичного краєзнавства у вищій школі в радянську добу: основні напрямки діяльності ВНЗ Харкова (1950-і — 1980-і рр.) / А. Алєксєєнко // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 28-35. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT alêksêênkoa rozvitokístoričnogokraêznavstvauviŝíjškolívradânsʹkudobuosnovnínaprâmkidíâlʹnostívnzharkova1950í1980írr
first_indexed 2025-07-02T09:10:14Z
last_indexed 2025-07-02T09:10:14Z
_version_ 1836525724687663104
fulltext 2� Краєзнавство, 1–4, 2008 удк 908 (477.54) Алла Алєксєєнко (м. Харків) роЗвиток історичного краєЗнавства у виЩій ШкоЛі в радянську добу: основні напрямки діяЛьності внЗ харкова (1��0-і — 1��0-і рр.) Авторка статті аналізує питання розвитку краєзнавства в Україні в 50-х — 80-х рр. ХХ ст. Досліджуючи основні напрямки краєзнавчої діяльності у вищих навчальних закладах Харкова, акцентує увагу на її багатофункціональності у навчально-виховному процесі та сус- пільному житті. Головна увага звертається на внесок професорсько-викладацького складу в дослідження рідного краю, історії навчальних закладів та в організацію зв’язків з краєзнавчою громадськістю. Ключові слова: краєзнавство, вищі навчальні заклади, освіта, краєзнавча тематика, ре- гіональний рівень. чільне місце в житті сучасної вищої шко- ли, насамперед в діяльності істориків, нале- жить історичному краєзнавству. підвалини вузівського краєзнавства, що ми маємо на сьо- годні, сформувалися за радянської доби, тому вивчення цього періоду є необхідною умовою для розуміння тенденцій сьогодення. значний внесок у розробку краєзнавчої тематики вне- сли вищі навчальні заклади харкова, кіль- кість яких дає нам право вважати це місто по- тужним освітянським центром. проблеми розвитку історичного краєзнавс- тва у харківських вНз в історіографії пред- ставлені досить слабо і фрагментарно. так, якщо краєзнавчі студії 20-х — 30-х рр. хх ст. стали предметом ретельної уваги о. о. рябоко- били1, яка присвятила їх вивченню дисерта- ційне дослідження, період 50-х — 80-х рр. іс- ториками часто ігнорується. крім узагальню- ючих праць з історії вищих навчальних закладів, або їх окремих підрозділів, а також ряду статей про підсумки роботи археологів. На увагу заслуговують узагальнюючі статті, доповіді і спомини с. М. куделка. оцінюючи краєзнавчі студії як фаховий історик і в той же час активний краєзнавець, він дає змістов- ний історіографічний аналіз їх розвитку. ці- каві дані про краєзнавчу роботу студентів харківського державного університету наво- дяться у роботі а. ю. парфіненка і с. і. посо- хова. але, на жаль, автори обмежуються до- слідженням харківського державного універ- ситету, залишаючи поза увагою діяльність інших вНз міста. Нечисленні публікації про вищі навчальні заклади (в основному, ма- теріали конференцій) є малоінформативними і не розкривають суті процесу розвитку вузівського краєзнавства. Ми спробуємо ок- реслити коло вищих навчальних закладів, іс- торико-краєзнавча робота в яких займала чільне місце, визначити напрямки цієї роботи і прослідкувати динаміку історико-краєзнав- чих студій вНз регіону. значний досвід історико-краєзнавчої діяль- ності у вищий школі харкова був нагромад- жений ще у 20-х — на початку 30-х рр. хх ст. провідна роль у дослідженні регіону тоді на- лежала Науково-дослідній кафедрі історії та культури при харківському інституті народ- ної освіти, який виник у 1921 р. в результаті реорганізації харківського університету. Ме- тодологічні засади, на основі яких розвива- лись історико-краєзнавчі дослідження того періоду чітко охарактеризував с. М. куделко: “хронологічне зближення дослідника з об’єктом вивчення, увага до соціально-еконо- мічного аспекту, до подій масової суспільно- політичної боротьби, широке тлумачення цілей та завдань краєзнавства”2. лекції з іс- торії україни, харківщини та слобожанщи- ни, народознавства, етнографії та етнології читали професори д. багалій (керівник), в. барвінський, в. веретенніков, є. кагаров, М. сумцов, с. таранушенко. при кафедрі було створено секцію етнології і краєзнавства під керівництвом в. пєтухова та ряд комісій, зокрема слобожанську. до їхніх функцій вхо- дило проведення обстежень і надання мето- дичної допомоги краєзнавчим осередкам об- ласті3. але репресії кінця 1930-х рр. і друга світо- ва війна значно підірвали історико-краєзнав- 2� чу роботу. за короткий час був практично пов- ністю замінений викладацький корпус, лікві- довані краєзнавчі осередки, всі надбання кафедри історії культури звелися нанівець. повоєнна відбудова освітянської галузі проходила на засадах централізації і жорстко- го контролю за науковою і викладацькою діяльністю, особливо в гуманітарній сфері. після реевакуації вНз краєзнавча робота по- чала відроджуватися практично у всіх закла- дах, але головним чином у тих, які готували фахівців-істориків, шкільних вчителів з іс- торії, спеціалістів для роботи в архівах, музе- ях, бібліотеках, а також вели наукові розроб- ки краєзнавчої тематики. в першу чергу, це харківський державний університет (хду), харківські педагогічний та бібліотечний інс- титути. відродження і подальший розвиток крає- знавчих студій у вНз області ускладнювались перманентними змінами їх внутрішньої струк- тури. так історичне відділення та природни- чо-географічний факультет харківського пе- дінституту з 1 вересня 1956 р. рішенням ди- рективних органів були передані до складу хду, а у 1958 р. ліквідований і сам педінсти- тут4. Натомість державний бібліотечний інс- титут, що забезпечував кадрами бібліотеки республіки, в цей період активно розвивався. так, з вересня 1950 р. у його структурі з’явився факультет культурно-освітньої робо- ти. у 1964 році інститут реорганізувався у харківський державний інститут культури (хдік). цей акт став значною віхою у житті закладу і вплинув на його майбутнє, заклав- ши культурологічну спрямованість всього навчального процесу5. таким чином, після реформи вищої школи 1956 р. вивчення і викладання гуманітарних дисциплін в регіоні, зокрема історії, стало привілеєм харківського державного універси- тету, до якого влилися кращі кадри історич- них факультетів харківського і сумського педінститутів. це значно підсилило універси- тетські студії з історії, але, одночасно, пригні- чувало розвиток педагогічної освіти. так, якщо в цілому по україні історичні факульте- ти в структурі педінститутів відновились на початку 1970-х рр., то у харкові цей процес відбувся з двадцятирічною затримкою, тобто аж у 1990 р.6 характеризуючи напрямки краєзнавчої ро- боти вНз як закладів освіти, в першу чергу, потрібно визначити завдання, які вона була покликана виконувати. так, б. л. корогод виділяє три головні функції залучення істори- ко-краєзнавчих матеріалів до навчального процесу: пізнавальну, залучення студентів до науково-дослідної діяльності, ідейно-виховну. в цілому, з цим розподілом можна погоди- тись, зважаючи на його умовність7. але не слід забувати, що названі функції реалізують- ся в органічній єдності, зумовлюючи і допов- нюючи одна одну. для більш детального аналізу варто їх розчленувати і розглянути кожну окремо. пізнавальна функція реалізується в ході дифузії краєзнавчого матеріалу у вивчення навчальних дисциплін. так, місцевий ма- теріал застосовувався у процесі викладання суспільних та історичних дисциплін, насам- перед історії кпрс, історії срср, історії урср, археології, допоміжних історичних дисциплін. але його використання на лекціях мало здебільшого фрагментарний, ілюстра- тивний характер. читання окремих курсів з історичного краєзнавства було запроваджене з 60-х рр., в період найбільшого розквіту краєзнавчих студій. так, курси “основи краєзнавства” чи- талися на бібліотечному факультеті інституту культури та історичному факультеті хду. ви- ходячи з докладного аналізу підручників з історичного краєзнавства, автори книжки “іс- торичне краєзнавство в українській рср” роб- лять цілком логічний висновок: гостро відчу- вався брак підручників, більша частина з яких була перевиданням російських і не враховува- ла місцеву специфіку8. Недостатнє методичне забезпечення викладачі вирішували своїми си- лами, вдаючись до видання власних курсів лекцій. заслуговує на увагу доробок професора г. й. чернявського про організацію діяльності громадських музеїв, в якому процес музейного будівництва розглядається на прикладах хар- ківщини9. змістовним і насиченим краєзнав- чими матеріалами були лекції з курсу “крає- знавча бібліографія”, видані іншим виклада- чем інституту культури і. і. корнейчиком10. працівники цього вНз відомий краєзнавець Н. т. дяченко та е. п. тамм досить довгий час читали курс “основи музеєзнавства” на істо- ричному факультеті хду. з 1975/1976 нав- чального року до викладання музеєзнавства долучився с. М. куделко. окрім університет- ських курсів він читав лекції “краєзнавство з основами музеєзнавства” у харківському пе- дінституті ім. г. с. сковороди11. 30 Краєзнавство, 1–4, 2008 На лекціях студенти дізнавалися про дер- жавні архіви і музеї, знайомилися з правила- ми опрацювання писемних та археологічних пам’яток, вивчали правові норми охорони пам’ятників історії та культури, — тобто з усі- ма основними напрямками краєзнавчої робо- ти. дієвою формою залучення студентів до краєзнавства стало проходження практики: археологічної, музейно-архівної, етнографіч- ної. так, дієвою допомогою у справі розвитку історичного краєзнавства області стало залу- чення студентів-практикантів бібліотечного факультету до упорядкування разом зі спів- робітниками відділу краєзнавчої роботи хдНб ім. в. г. короленка бібліографічного каталогу “харківщина”12. Молоді архітектори харківського інженерно-будівельного інститу- ту міського господарства також долучилися до пам’ятко-охоронної роботи при складанні описів на пам’ятники архітектури, оформив- ши належним чином близько 200 найвиз- начніших будинків13. особливе місце в системі історико- краєзнавчої роботи у вНз належало археоло- гічній практиці, яку зазвичай проходили сту- денти історичного факультету хду після за- кінчення першого курсу. саме під час практики вони здобували навички проведен- ня археологічних розкопок, безпосередньо вивчали старожитності краю. важливим було те, що практика дозволяла виявляти здібних студентів і долучати їх до серйозної наукової роботи в галузі археології. так, із студентів іс- торичного факультету хду, які працювали у складі сіверсько-донецької та скіфо- слов’янської експедицій, започаткованих і більше ніж 40 років керованих б. а. шрам- ком, виросла ціла плеяда відомих археоло- гів14. залучення студентів до наукової роботи з використанням історико-краєзнавчої темати- ки стало сферою реалізації їхніх здібностей до наукового пошуку, аналізу архівних джерел тощо. Найбільш поширеною формою її органі- зації у поза навчальний час залишались нау- кові гуртки, що діяли в структурі студентсь- ких наукових товариств. потрібно відзначи- ти, що серед краєзнавчих тем студентів у розглядуваний період, великий відсоток ста- новило вивчення історії місцевих компартій- них та комсомольських організацій, а також революційні події в регіоні. підсилена увага харківських науковців саме до цього періоду пояснювалась визначною роллю харкова у встановленні радянської влади на україні, що мало важливе ідеологічне значення. Набуті знання використовувались при на- писанні рефератів на краєзнавчу тематику, курсових та дипломних робіт. кращі студент- ські наукові роботи з історії краю репрезенту- вались на республіканських та всесоюзних конкурсах. так, переможцями першого, не- щодавно започаткованого конкурсу на кращу студентську роботу у вНз україни, присвяче- ного 40-річчю лксМу, стали автори колек- тивної студії “збройний виступ харківських робітників та студентів у жовтні 1905 року” а. епштейн, в. пунський та М. Фомічева15. у розробці краєзнавчої тематики добре зареко- мендувала себе практика проведення між- вузівських науково-теоретичних конференцій молодих дослідників. вона спостерігалась ще з 1947 р., коли на історичному факультеті хду відбулась перша студентська наукова конференція. хоча вона і не носила назву “краєзнавчої”, переважна більшість допові- дей, представлених на ній, були побудовані з використанням джерел харківського обласно- го державного архіву, що надавало їм більшої науковості. офіційно “краєзнавчими” конфе- ренції почали вважатися тільки з квітня 1983 р.16, в чому була велика заслуга б. п. зайцева і с. М. куделка. саме вони висунули і змогли реалізувати цю ідею. організація спе- ціальних краєзнавчих конференцій позитив- но вплинула на студентські наукові студії. так, підрахунки кількості доповідей краєзнав- чої тематики за матеріалами конференцій свідчать про те, що з цього моменту спостері- гається кількісне зростання, урізноманітнен- ня тематики досліджень, поступово зникає їх ідеологічна спрямованість. Натомість, виховна функція краєзнавчої діяльності, якою переважно опікувалися ком- сомольські організації вНз, досить довгий час була складовою частиною ідеологічної роботи. причому, переважна більшість заходів припа- дала на військово-патріотичне виховання мо- лоді. зокрема, велика увага приділялась пог- либленому вивченню студентами переможних сторінок радянської історії на місцевих при- кладах. основні засади залучення історико- краєзнавчих матеріалів до виховної роботи сформувалися у другій половини 60-х рр. її форми і методи були різноманітними і загалом подібними до тих, які проводилися у середній школі. для виховання студентів активно ви- 31 користовувались літературні вечори, диспути і обговорення книг про подвиги земляків у війні тощо. вечори “бойові прапори розпові- дають” стали традиційними у харківському автомобільно-дорожньому інституті. в хду систематично проходили студентські вечори, присвячені пам’яті відомих радянських пол- ководців. у палаці студентів харківського політехнічного інституту проводились тема- тичні вечори: “їх іменами названо вулиці”, “Ніхто не забутий, ніщо не забуто”, “черво- ний прапор”, “зустріч трьох поколінь”. сту- денти схвально ставились до них, охоче їх відвідували. велике значення у вихованні молоді мало вшанування пам’яті працівників і вихованців вНз, які полягли у великій вітчизняній вій- ні, а також тих, що здобули визнання і про- славили свій заклад. у багатьох вНз існують меморіальні дошки на їх честь. студенти, які тривалий час були лише об’єктом виховання, активно включалися до історико-краєзнавчої роботи. так, продовжен- ням шкільного руху червоних слідопитів у ви- щих навчальних закладах були пошукові за- гони “пошук”, перед якими стояло завдання вивчення сторінок воєнної історії своїх за- кладів, встановлення імен студентів, які заги- нули на фронтах великої вітчизняної війни. порівняння відносної кількості залучених до цих заходів студентів з кількістю школярів дозволяє зробити висновок на користь шкіль- ного руху. причина полягає у спеціалізації навчання вНз, де основними рушіями істори- ко-краєзнавчої роботи були, переважно, ак- тивісти-комсомольці. з 80-х рр., коли вплив комсомольської організації зменшився, ви- ховна історико-краєзнавча робота майже не виходила за межі історичного факультету. так, істфаківці утворювали кістяк універси- тетської групи “пошук” та екскурсоводів на Меморіалі слави17. завдання дослідження вітчизняної історії, враховуючи і історію краю, було також здебільшого покладене на історичний факуль- тет хду, а саме на створену у 1957 р. кафедру історії урср. з 1964 р. естафету історико- краєзнавчих студій поступово перейняла ка- федра історіографії, джерелознавства та архе- ології (спочатку вона носила назву кафедра іс- торіографії, допоміжних дисциплін і методики історії), існуванням якої університет має за- вдячувати відомому вченому і знавцю місце- вої історії в. і. астахову. археологічні дослід- ження довгий час велися на кафедрі давньої історії та археології. характерно, що утворен- ня цих кафедр хронологічно співпало з етапа- ми посилення загальної краєзнавчої актив- ності і було напряму пов’язане зі змінами у соціально-політичному житті країни. тематика робіт істориків не відрізнялась від загальнорадянської лінії, диктувалась ви- могами часу і спрямовувалась на дослідження питань історії соціалістичного суспільства. краєзнавчий аспект привносився в суто нау- кові роботи істориків тим, що дослідження ве- лись у чітко обмежених територіальних рам- ках: слобожанщина, лівобережна україна, місто і область. відновлення спеціальних краєзнавчих сту- дій на кафедрах вНз напряму було пов’язане з обов’язковим залученням викладачів-істо- риків до написання запланованих шаблонних праць з історії компартійних і комсомольсь- ких організацій по регіонах. результатом їх спільної діяльності стали праці: “комсомол харківщини: Нариси з історії харківської ор- ганізації лксМу” (1958), “Нариси історії харківської обласної партійної організації” (1970 та 1980 рр.) тощо. продовжуючи традиції своїх попередни- ків, зокрема професора д. і. багалія, (праці якого, до речі, намагались ігнорувати), вчені визначались з темами індивідуальних крає- знавчих студій і виявили інтерес до місцевої історії, у тому числі і до історії харківщини та свого міста. вивченням окремих аспектів іс- торії харкова в різний час займалися такі мет- ри істфаку як в. і. астахов, б. М. барак, в. М. духопельников, ю. і. журавський, б. п. зайцев, ю. ю. кондуфор, с. М. кудел- ко, о. о. кучер, М. а. сіроштан, а. г. слю- сарський, к. к. шиян, б. а. шрамко та ін. їх зусиллями були підготовлені наукові статті, дисертації, монографії, археографічні збірки, при написанні яких у науковий обіг вводився значний масив архівних джерел. переважна більшість цих робіт хронологічно не виходила за межі вивчення радянського періоду. серед істориків активно практикувалася колектив- на робота над масштабними виданнями, ре- цензування і редагування робіт з історії під- приємств. На особливу увагу заслуговує науковий до- робок а. г. слюсарського, який в 60-х роках хх ст. плідно працював у галузі місцевої іс- торії. у своїх ґрунтовних роботах з історії слобідської україни хVіі–хVііі ст. він 32 Краєзнавство, 1–4, 2008 дослідив процес заселення краю, поступове втягнення слобожанщини у товарно-грошові відносини, докладно розглянув питання ви- никнення феодального землеволодіння, закрі- пачення селянсько-козацьких мас18. На ретель- ну увагу заслуговують праці в. в. калініченка, який з 1979 р. почав досліджувати питання аграрної історії лівобережжя і наразі є за- сновником наукової школи цього напрямку19. значною своєрідністю відрізнялось крає- знавче надбання харківського педінституту. за умов відсутності у вНз історичного факультету провідну роль у краєзнавчій роботі відігравали викладачі філологічного факультету, відновленого у його структурі у 1962 р. вони поєднували у своїх студіях елементи історичного та літературного крає- знавства, вивчаючи творчий спадок видатних письменників-земляків г. с. сковороди та г. Ф. квітки-основ’яненка. аналіз наукового доробку харківських істориків дає право стверджувати, що незва- жаючи на значну кількість робіт з краєзнавчої тематики, ці праці становили меншість. це і природно, адже в найстарішому університеті східної україни склались давні традиції історичної науки. дослідження тут велись по трьох основних напрямках: теоретичні проб- леми всесвітньо-історичного процесу, актуаль- ні проблеми закордонних слов’янських наро- дів у новий та новітній час, історія капіта- лістичних і докапіталістичних формацій20. причому краєзнавчі студії вважались найниж- чим (емпіричним) рівнем історичної науки. виявити грань між суто науковою роботою і роботою краєзнавчою досить важко. ця проб- лема потребує більш глибокого історіогра- фічного і методологічного аналізу, якому, зокрема присвятив цілу низку праць с. М. ку- делко. однак розгляд тем дисертацій по історії захищених в університеті в 1971–1991 рр., зроблений Н. в. кузьменком, яскраво демон- струє тенденцію збільшення кількості науко- вих робіт з чітко вираженим краєзнавчим характером. з одного боку, це можна пояснити загальним піднесенням краєзнавчого руху в цей період. але причини цього потрібно шукати значно глибше — в методологічній кризі радянської історичної науки. значне місце в історико-краєзнавчих робо- тах вчені-історики завжди відводили історії своїх навчальних закладів. Наслідком їх стала поява низки статей і окремих видань, значна частина яких була приурочена до ювілеїв вНз. особливо серйозно підійшли до від- значення 150-річчя харківського державного університету у 1955 році. так, вже 1 грудня 1950 розпочала свої засідання ювілейна комісія з питань створення історії університету на чолі з с. М. королівським та факультетські комісії по підготовці видань окремих фа- культетів21. плодом спільної роботи істориків стала фундаментальна колективна монографія “харьковский государственный университет им. а. М. горького за 150 лет” (1955 р.). вона до останнього часу була найповажнішим дже- релом для тих, хто цікавиться історією цього вНз. потрібно зазначити, що завдяки такій підсиленій увазі викладачів-істориків хду є чи не єдиним навчальним заклад україни, іс- торія якого репрезентована так ретельно і різ- номанітно. огляд діяльності вНз у галузі історичного краєзнавства буде неповним без урахування активної допомоги, яку надавали науковцям створені у складі вищих навчальних закладах структури, зокрема, бібліотеки і музеї. так, центральна наукова бібліотека університету, яка на сьогодні є одним з найбільших книгос- ховищ україни, на високому рівні здійснюва- ла бібліографічний супровід різних сторін діяльності хду. зокрема, до 150-річчя закла- ду її співробітниками були підготовлені ко- рисні у краєзнавчому відношенні покажчики змісту періодичних і продовжуваних видань університету, а також його науково-дослідних установ і наукових товариств22. серед краєзнавчо-бібліографічної діяльності цНб, окрім упорядкування праць вчених універси- тету та друкованих видань окремих кафедр, велике значення мала ретроспективна біб- ліографія. так, з метою допомогти усім, хто цікавиться історією вищої освіти, з 1982 р. за- початковано серію систематичних покажчи- ків “історія харківського університету”. своєрідними осередками історико- краєзнавчої роботи стали музеї історії вНз, створені у загальному струмі розвитку гро- мадського музейництва 60-х — 70-х рр. при найбільших навчальних закладах республіки. вони організовувались переважно за ініціати- вою партійних комітетів і виконували функції патріотичного виховання молоді23. але пара- лельно тут відбувалося накопичення різно- манітних відомостей і експонатів про історію навчального закладу. так, визнання одного із кращих центрів музейної справи вищих нав- чальних закладів україни здобув Музей іс- 33 торії харківського університету. його було засновано наказом ректора від 25 листопада 1971 р., згідно з яким розпочала роботу ініціа- тивна група на чолі з доцентом кафедри нау- кового комунізму в. і. астаховою. у грудні 1972 р. музей був урочисто відкритий, вже у 1978 р. йому було присвоєно звання “Народ- ний музей”, а у 1985 р. — віднесено до IV ка- тегорії і включено до структури університету як самостійний підрозділ. для зберігання, вивчення і популяризації давньої історії краю ще на початку хх ст. був створений археологічний музей університету. після другої світової війни, коли його колек- ції були майже повністю знищено, він розпо- чав своє друге життя. завдяки плідній роботі археологів фонди музею поповнились різно- манітними знахідками, що охоплювали знач- ну територію: харківську, полтавську, сум- ську, донецьку, чернігівську, київську, чер- каську та вінницьку області україни, а також білгородську та курську області сусідньої росії. серед численних колекцій, які в різний час надійшли до музею, найзначнішими за об- сягом і чи не найунікальнішими залишаються матеріали з поселень і могильників лісостепо- вих племен скіфського часу24. ю. в. буйнов, а. к. дігтяр, а. г. дьяченко, в. к. Міхеєв, с. а. семенов-зусер, б. а. шрамко своїми до- слідженнями збагатили історію селищ, на те- риторії яких проводились розкопки, виявили і належним чином описали численні археоло- гічні пам’ятники. ще одним значним напрямком роботи вНз в галузі історичного краєзнавства була і є по- пуляризація краєзнавчих знань серед насе- лення. згідно з наказом Міністра вищої та серед- ньої освіти урср від 27 жовтня 1959 р. “про участь вузів україни у суспільно-політичній роботі і науковій пропаганді серед трудящих” викладачі активізували виступи з лекціями на заводах та в колгоспах, публікацію науко- во-популярних статей в газетах та журналах. і. к. рибалка довгий час перебував на посаді редактора обласної багатотиражки “соціаліс- тичної харківщини”. паралельно з роз’ясненням дій партії в подібних публіка- ціях зустрічаються історико-краєзнавчі опу- си, де на місцевому матеріалі ведеться пропа- ганда. кінець 1970-х — початок 80-х років ю. і. журавський та б. п. зайцев в газеті “вечірній харків” видали серію науково-по- пулярних нарисів по історії харківщини. ці публікації сприяли відродженню кращих тра- дицій історико-краєзнавчих досліджень, істо- ричної пам’яті мешканців регіону і мали знач- ний розголос серед місцевої громадськості. вершиною історико-краєзнавчих студій стала 26-томна “історія міст і сіл української рср”, в підготовці якої взяли безпосередню участь найтитулованіші співробітники істо- ричного факультету хду. так, до складу ред- колегії тому “харківська область” увійшли в. і. астахов, М. к. колісник, с. М. королів- ський, і. к. рибалка, очолив редколегію а. г. слюсарський25. про серйозність залучен- ня працівників вищих навчальних закладів свідчить спеціальний наказ Міністерства ви- щої та середньої спеціальної освіти урср, ух- валений в липні 1967 року. На його підставі підготовку нарисів для обласних томів “історії міст і сіл урср” було включено до планів нау- кової роботи кафедр і окремих викладачів, що дозволило сконцентрувати увагу на цьому важливому напряму краєзнавчих досліджень. особливістю роботи над харківським томом стало те, що його було заплановано видати першим. тому діяльність його авторів і упо- рядників ускладнювалась з одного боку, від- сутністю прикладів підготовки подібних ви- дань, а з іншого, посиленою відповідальністю перед головною редколегією. професійно організовану роботу харківсь- ких вчених було взято за взірець при підготов- ці інших томів видання, до їх методичної до- помоги зверталися зокрема полтавські істори- ки26. протягом другої половини 70–80-х рр. ка- федра історіографії, джерелознавства та архе- ології фактично стала координаційним цент- ром історико-краєзнавчого руху в області. за її безпосередньої участі в кооперації з музей- ними й архівними закладами було проведено цілу низку поважних наукових семінарів і конференцій. співробітники кафедри активно включились у пам’яткоохоронну роботу у складі секцій обласної організації утопік, взяли дієву участь у підготовці колективного навчального посібника для народних універ- ситетів україни “безцінні скарби народу” (к., 1984). Наприкінці 80-х рр., коли розпочався процес організаційного оформлення краєзнав- чого осередку на харківщині, вони стали його активними членами. таким чином, вищі навчальні заклади хар- ківщини відігравали значну роль у розвитку історичного краєзнавства і поступово перетво- 3� Краєзнавство, 1–4, 2008 рились у помітні осередки краєзнавчого руху. відродивши занепалу і занедбану традицію краєзнавчих студій у вищій школі регіону, подолавши зрозумілу тематичну і хронологіч- ну обмеженість досліджень, фахові кафедри вНз впродовж 80-х здобули авторитет і виз- нання серед краєзнавців. потужним центром вузівського краєзнавства регіону довгий час залишався харківський державний універси- тет. історико-краєзнавчі студії тут були пос- тавлені на ґрунтовну наукову основу, в них брали участь як студенти, так і висококваліфі- ковані професори. значних успіхів у краєзнав- чій підготовці студентів досягли викладачі харківського державного інституту культури. водночас розвиток краєзнавчих студій галь- мувався політичною кон’юнктурою, яка іс- тотно обмежувала тематику досліджень. 1 рябокобила о. о. розвиток історичного краєзнавства на харківщині в 20–30-х рр. хх ст.: автореф. дис.... канд. іст. наук (харківський національний ун-т ім. в. Н. каразіна). — х., 2000. — 21 с. 2 Міхєєв в. к., куделко с. М. про розвиток історичного краєзнавства у харківському університеті // історичне краєзнавство і культура: Vііі всеукраїнська наукова кон- ференція (Наукові доповіді та повідомлен- ня). — ч. 1. київ-харків: рідний край, 1997. — с. 13–15. 3 комаренко Н. в. установи історичної на- уки в українській рср (1917 — 1972 рр.) — к.: Наукова думка. — с. 37. 4 кучменко М. М., плиско л. М. розвиток структури харківського державного педа- гогічного інституту ім. г. с. сковороди у післявоєнний період (1946–1994 рр.) // збірник наукових праць. серія: історія та географія./ харківський державний педа- гогічний університет ім. г. с. сковоро- ди. — 2000. — вип. 4. — с. 132–141. 5 харківська державна академія культури: до 70-річчя з дня заснування. — х: хдак, 2000. — с. 13–14. 6 дьякова о. в. особливості краєзнавчої ро- боти у вищих навчальних закладах харко- ва: з досвіду харківського державного пе- дагогічного університету // багаліївські читання в Нуа: програма та матеріали 4 багаліївських читань. х., 5.11.2001 / На- родна українська академія. — х., 2001. — ч. 4 педагог і влада: історичний досвід, су- часні реалії та перспективи / редкол.: в. і. астахова (гол. ред.) та ін. — с. 138–140. 7 корогод б. л. історико-краєзнавча робота в учбово-виховному процесі сумського пе- дагогічного інституту ім. а. М. Макаренка // третя республіканська наукова конфе- ренція з історичного краєзнавства. — к., 1984. — с. 141 — 142. 8 історичне краєзнавство в українській рср / п. т. тронько, в. о. горбик, о. і. лугова та ін. — к.: Наукова думка, 1989. — с. 99. 9 чернявський г. й. робота народних музеїв по збиранню матеріалів: конспект лекцій для студентів з курсу “основи краєзнавс- тва”. — х., 1963. — 26 с.; чернявський г. й. культурно-освітня робота народних музеїв. конспект лекцій для студентів з курсу “основи краєзнавства”. — х., 1965. — 26 с. 10 корнейчик и. и. краеведческая библио- графия на украине. лекции по курсу “краеведческая библиография”.– х., 1968. — 46 с. 11 куделко с. М. в мире исторических ве- щей: к проблеме преподавания курса “Му- зееведение” в университете // советский музей. — 1987. — № 2. — с. 38 — 39. 12 шерстюк т. присвячено рідному краю // вечірній харків. — 1978. — 29 липня. 13 лаврентьєв і. що передамо нащадкам // вечірній харків. — 1981. — 23 березня. 14 Михеев в. к., шрамко б. а. вклад ученых харьковского университета в развитие археологии (1805–1990 гг.) // вестник харьковсокго университета. — 1991. — № 357. — вып. 24. — с. 113. 15 Эпштейн а. и. студенческое общество от- крыло путь в науку // парфиненко а. ю., посохов с. и. страницы истории студен- ческой науки в харьковском университе- те. — х: НМц “Мд”, 2002. — с. 81. 16 куделко с. М. как возникли краеведчес- кие конференции молодых учених на исто- рическом факультете // парфиненко а. ю., посохов с. и. страницы истории студенческой науки в харьковском уни- верситете. — х: НМц “Мд”, 2002. — с. 93–94. 17 дімін о. вартові пам’яті // ленінська змі- на. — 1978. — 2 листопада. джерела та література 3� 18 пікалов в. г., пікалова т. і. розвиток іс- торичного краєзнавства в харківському університеті (1950 — 1960 рр.): а. г. слю- сарський // історія україни: Маловідомі імена, події факти.– к., 1999. — вип. 6. — с. 73–77. 19 володимир вікторович калініченко — професор харківського національного уні- верситету імені в. Н. каразіна: біобіб- ліогр. покажчик. — х.: хНу ім. в. Н. ка- разіна, 2007. — с. 3–14. 20 журавский ю. и., зайцев б. п., Мигаль б. к. исторический факультет харьковс- кого университета: очерк истории // вест- ник харьковского университета. — 1991. — № 357. — вып. 24. — с. 22. 21 державний архів харківської області. — Ф. р-2792. — оп. 7. — спр. 438. протокол засідання ювілейної комісії. — арк. 1. 22 беркович Э. с., валицкая к. а., швалб М. г. систематический указатель к “уче- ным запискам” харьковского государс- твенного университета им. а. М. горького, “трудам” факультетов и научно-исследо- вательских учреждений за 1934 — 1953 гг. — х., 1955. — 64 с. 23 Михайличенко д. ю. сучасний музей іс- торії вищого навчального закладу та його завдання (на матеріалах харкова) // дев’яті сумцовські читання. Матеріали наукової конференції “Музей і сучас- ність”. — х., 2004. — с. 10. 24 зайцев б. п., латышева в. а. археологи- ческий музей харьковского университета // вестник харківського університету. — № 362. — с. 110. 25 центральний державний архів вищих ор- ганів влади і управління україни. — Ф. 4633. — оп. 1. — спр. 87. документи про організацію роботи по написанню тому “харківська область”. — арк. 25– 26. 26 тронько п. т. летопись дружбы и братства (из опыта создания “истории городов и сел украинской сср” в 26-ти томах). — к.: Наук. думка, 1981. — 57 с. Alla Alekseenko The development of regional geography in the higher school in Soviet Ukraine: the basic trends of participation in the higher educational institutions of Kharkiv (50th-80th XX century) The author covers the problem of regional geographical development in Ukraine of the 50th-80th XX century. The investigator basic trends of regional and ethnographical participation in the higher educational institutions of Kharkiv, he pays attention to its multifunctional approach in the educational studies of the students. The main attention is paid to the professors’ teachers’ contribution to the studies of the history of the region, the history of the educational institutions and theirs regional geographical public relations. Key words: regional geography, higher educational institutions, education, regional and ethnographical themes, regional level.

Ähnliche Einträge