Участь громадськості у розвитку українського музейництва у 1960-х — 1980-х роках
Автор досліджує роль української інтелігенції, громадських організацій і об’єднань в розвитку українського музейництва 1960х — 1980х рр. Висловлює думку, що в умовах панування тоталітарної системи, розширення процесу русифікації, діяльність музеїв залишалася одним з небагатьох чинників, які сприяли...
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6212 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Участь громадськості у розвитку українського музейництва у 1960-х — 1980-х роках / О. Крук // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 128-137. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-6212 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-62122010-02-22T12:01:14Z Участь громадськості у розвитку українського музейництва у 1960-х — 1980-х роках Крук, О. Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Автор досліджує роль української інтелігенції, громадських організацій і об’єднань в розвитку українського музейництва 1960х — 1980х рр. Висловлює думку, що в умовах панування тоталітарної системи, розширення процесу русифікації, діяльність музеїв залишалася одним з небагатьох чинників, які сприяли збереженню національної самосвідомості, пробуджували у народу інтерес до власної історії та культури. The author of the present article studies the part of Ukrainian intelligentsia, public organizations and unions in the development of Ukrainian museum activity of 1960-s — 1980-s. He puts forward an idea that under the circumstances of totalitarian system domination the expansion of the process of Russification, the museums activities remained one of the not numerous factors that contributed to the reservation of the national self-consciousness, woke up among the people the interest to own history and culture. 2008 Article Участь громадськості у розвитку українського музейництва у 1960-х — 1980-х роках / О. Крук // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 128-137. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. ХХХХ-0001 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6212 069(091) (477) “195/198” uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку |
| spellingShingle |
Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Крук, О. Участь громадськості у розвитку українського музейництва у 1960-х — 1980-х роках |
| description |
Автор досліджує роль української інтелігенції, громадських організацій і об’єднань в розвитку українського музейництва 1960х — 1980х рр. Висловлює думку, що в умовах панування тоталітарної системи, розширення процесу русифікації, діяльність музеїв залишалася одним з небагатьох чинників, які сприяли збереженню національної самосвідомості, пробуджували у народу інтерес до власної історії та культури. |
| format |
Article |
| author |
Крук, О. |
| author_facet |
Крук, О. |
| author_sort |
Крук, О. |
| title |
Участь громадськості у розвитку українського музейництва у 1960-х — 1980-х роках |
| title_short |
Участь громадськості у розвитку українського музейництва у 1960-х — 1980-х роках |
| title_full |
Участь громадськості у розвитку українського музейництва у 1960-х — 1980-х роках |
| title_fullStr |
Участь громадськості у розвитку українського музейництва у 1960-х — 1980-х роках |
| title_full_unstemmed |
Участь громадськості у розвитку українського музейництва у 1960-х — 1980-х роках |
| title_sort |
участь громадськості у розвитку українського музейництва у 1960-х — 1980-х роках |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/6212 |
| citation_txt |
Участь громадськості у розвитку українського музейництва у 1960-х — 1980-х роках / О. Крук // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 128-137. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kruko učastʹgromadsʹkostíurozvitkuukraínsʹkogomuzejnictvau1960h1980hrokah |
| first_indexed |
2025-07-02T09:10:45Z |
| last_indexed |
2025-07-02T09:10:45Z |
| _version_ |
1836525756968075264 |
| fulltext |
12�
Краєзнавство, 1–4, 2008
удк 069(091) (477) “195/198”
Олександр Крук (м. Чернігів)
участь громадськості у роЗвитку українського
муЗейництва 1��0-х — 1��0-х роках
Автор досліджує роль української інтелігенції, громадських організацій і об’єднань в роз-
витку українського музейництва 1960х — 1980х рр. Висловлює думку, що в умовах панування
тоталітарної системи, розширення процесу русифікації, діяльність музеїв залишалася одним
з небагатьох чинників, які сприяли збереженню національної самосвідомості, пробуджували у
народу інтерес до власної історії та культури.
Ключові слова: творча спілка, громадська організація, літературний музей, художній му-
зей, літературно-меморіальний музей, меморіальний музей, національна свідомість, культу-
ра.
“початок ххі століття відкрив нові мож-
ливості й перспективи у діяльності та розвит-
ку українського краєзнавства й підвищенню
його ролі в розбудові національної освіти, на-
уки і культури…
загалом бурхливий розвиток краєзнавчого
руху спричинив до його подальшої демокра-
тизації та появи нових організаційних засад і
форм діяльності, консолідації, координації і
вдосконалення, увібрав в себе набутий до-
свід…наукової, пошукової і популяризаторс-
кої роботи”1 .
важливими осередками краєзнавчої робо-
ти в наш час, як і раніше, продовжують зали-
шатися музеї. “На сьогодні музей розглядаєть-
ся як активна галузь вітчизняної культури і
науки, володіє багатим науковим, естетич-
ним, виховним потенціалом, однім із основ-
них завдань вбачає збереження і пропаганду
національної спадщини, інтеграції нашого ду-
ховного надбання в світовий культурний про-
стір”2.
більш повному і ефективному використан-
ню величезного потенціалу вітчизняного му-
зейництва сприяє збереження і детальне вив-
чення кращих здобутків попереднього періо-
ду, зокрема 1960-х — 1980-х рр., коли в
україні сформувалася широка мережа музей-
них закладів, яка охопила, без виключення,
всі її регіони.
тема розвитку українського музейництва в
післявоєнні роки набула досить широкого ви-
світлення в науковій літературі3. поряд з цим
участь громадськості в реалізації музейних
програм, її вплив на розвиток музейної справи
висвітлені ще недостатньо.
виходячи з цього, автор в даній статті пос-
тавив собі за мету проаналізувати діяльність
громадських організацій, окремих громадсь-
ких діячів, краєзнавців, аматорів, ентузіастів
своєї справи, які в 1960-х — 1980-х рр., в
складних і непростих умовах тоталітарної сис-
теми ініціювали відкриття нових музейних
експозицій, проводили велику науково-до-
слідну і пошукову роботу, перетворювали му-
зейні заклади в осередки української духов-
ності і культури.
одну з провідних ролей у становленні і роз-
витку українського музейництва 1960 —
1980-х рр. відіграли творчі спілки, громадські
організації, які не просто ініціювали створен-
ня нових державних музеїв, а й надавали
практичну допомогу в організації їх роботи,
доборі експонатів, популяризували музейні
колекції серед населення. завдяки їх зусил-
лям вдалося зберегти численні унікальні
пам’ятки, які розкривають основні етапи в іс-
торії української літератури, мистецтва, ма-
ловідомі сторінки життя та діяльності видат-
них діячів вітчизняної культури.
важливе місце займали питання музейниц-
тва в діяльності спілки письменників украї-
ни. йшлося, перш за все, про музеї, які мають
загальнонаціональне значення.
вже в першій половині 1960-х років в сере-
довищі українських літераторів, художників,
архітекторів виникла і знайшла своє поши-
рення ідея організації центрального держав-
ного архіву-музею літератури і мистецтва,
який би взяв на себе збереження документів
творчих організацій, особові фонди діячів
культури, їх особисті речі.
пропозиції творчої інтелігенції остаточно
сформулювали у своєму листі на ім’я заступ-
ника голови ради Міністрів україни п. т.
тронька від 5 березня 1965 р. голова правлін-
12�
ня спілки письменників україни о. т. гончар
та відповідальний секретар правління спу
п. а. загребельний. звертаючись до заступни-
ка голови уряду, вони відзначали: “... зараз у
києві існує кілька напівприватних музеїв (ю.
яновського, о. вишні, М. рильського, в. ва-
силевської, о. білецького, о. копиленко). ба-
гато корифеїв української літератури, по суті
не репрезентовані будь-де в столичних куль-
турних закладах. цінні пам’ятні речі класи-
ків української літератури, особливо ж їхні
рукописи, зберігаються вкрай незадовільно,
здебільшого у приватних осіб або в непристо-
сованих до цього приміщеннях (йдеться про
юрія Федьковича, леся Мартовича, Марка
черемшину, панаса Мирного, Михайла ко-
цюбинського, івана Нечуя-левицького та ін.).
Необхідно збудувати в центральному
районі києва державний республіканський
літературний музей-сховище, передбачивши в
ньому читальні зали, приміщення-сейфи для
зберігання класичної рукописної спадщини,
найсучасніші книгосховища.”4
спілкою письменників україни за участю
інших творчих спілок, українського теат-
рального товариства, українського товарист-
ва охорони пам’яток історії та культури, за
допомогою головархіву україни, академії
наук республіки було розроблено докладне
“положення про центральний державний ар-
хів-музей літератури та мистецтва україни”.
у відповідності з ним, до його складу мали
входити документи і матеріали з історії ук-
раїнської літератури та мистецтва, які утво-
рилися в процесі діяльності:
а) державних і наукових установ, громад-
ських і творчих організацій, учбових за-
кладів, театрів, видавництв, редакцій жур-
налів і газет дореволюційного періоду, які
займалися питаннями художньої літератури і
мистецтва;
б) державних і наукових установ, громад-
ських і творчих організацій, учбових за-
кладів, що займаються питаннями літератури
і мистецтва, незалежно від їх тимчасового або
постійного відомчого підпорядкування;
в) діячів української літератури і мистец-
тва дорадянського і радянського періодів, не-
залежно від місця їх мешкання: письменни-
ків-прозаїків, поетів, драматургів, публіцис-
тів, критиків, літературознавців; режисерів і
акторів театрів, естради, цирку, кіно; компо-
зиторів, музикантів-виконавців, музикознав-
ців; кінооператорів, кінознавців; художників,
скульпторів, архітекторів, мистецтвознавців;
видавців, редакторів, бібліографів, фолькло-
ристів, філологів, етнографів та ін.;
г) письмові пам’ятки української літерату-
ри і мистецтва.
до складу центрального державного ар-
хіву-музею літератури і мистецтва україни
мали входити:
а) мікрофотокопії, фотокопії та інші копії
документальних матеріалів, що стосуються до
профілю архіву-музею, але які зберігаються в
інших архівах, музеях, бібліотеках срср і за
кордоном;
б) книги з автографами, а також всі видан-
ня української художньої літератури і науко-
вих праць з історії української літератури і
мистецтва, які доповнюють документальні
матеріали архіву-музею або необхідні для на-
укової, інформаційної, довідкової та іншої ро-
боти архіву-музею;
в) художні, літературознавчі та мистецт-
вознавчі газети і журнали;
г) листівки, звернення, плакати, афіші, за-
прошення тощо;
д) науково-довідкові посібники, які роз-
кривають склад і зміст фондів архіву (описи,
каталоги, путівники, огляди), а також облі-
кові документи до них.5
в “положенні...” також порушувались
важливі питання комплектації музейної час-
тини центрального державного архіву-музею
літератури і мистецтва україни, яка передба-
чала створення меморіальних кабінетів, окре-
мих стаціонарних і пересувних виставок.
характерно, що період 1960 — 80-х рр.
став періодом найбільш інтенсивного форму-
вання як архівних фондів, так і експозиції ар-
хіву-музею, коли тут були відкриті меморіаль-
ні кабінети ю. смолича, і. Микитенка, ю.
яновського, Н. рибака, меморіальна майстер-
ня художника М. глущенка та інших.
творчі спілки україни постійно дбали про
поповнення архіву-музею. так, у листопаді
1980 р. перший секретар правління спілки
письменників україни п. а. загребельний на-
стійно ставив перед урядом україни питання
про виділення державних асигнувань на при-
дбання художніх полотен і скульптурних
творів для меморіального кабінету відомого
українського письменника п. й. панча6.
зважаючи на прохання письменницької
організації україни, рада Міністрів своїм роз-
порядженням від 26 листопада 1980 р. виді-
лила на ці цілі 9550 крб. за рахунок асигну-
130
Краєзнавство, 1–4, 2008
вань, що виділялися головархіву республіки
на утримання центральних державних ар-
хівів7.
поетапно формувався особовий фонд іншо-
го відомого літератора леоніда первомайсько-
го. в 1968 р. літератор особисто передав на де-
ржавне зберігання до архіву-музею ряд твор-
чих документів — автографи віршів, балад,
нарисів, статей, листів, телеграм.
у 1978 році дочка письменника — сусанна
передала архіву-музею ще низку документів,
в числі яких багато перекладів з російської,
білоруської, азербайджанської, грузинської,
вірменської, латиської, німецької, польської,
болгарської, французької, корейської, китай-
ської та інших мов, численні фото. На кінець
80-х років фонд л. с. первомайського налічу-
вав 807 справ.
у 1978 році за погодженням з родиною
письменника, спілкою письменників україни
до 70-річчя з дня народження майстра слова
відкрито його меморіальний кабінет, в якому
зосереджено прижиттєві меблі, бібліотеку пись-
менника, письмове приладдя, особисті речі8.
цілком очевидно, що створення архіву-му-
зею літератури і мистецтва не вирішували всіх
необхідних завдань популяризації українсь-
кої культури. тому вже в першій половині 60-
х років на порядок денний постало питання
про створення загальнореспубліканського му-
зею літератури і мистецтва, який вже на той
час існував в російській Федерації, білорусії,
вірменії, грузії, інших союзних республіках.
прагнучи привернути увагу до вирішення
цього питання голови ради Міністрів урср
в. в. щербицького, о. т. гончар та п. а. за-
гребельний у своєму листі від 2 січня 1966 р.
на його ім’я писали: “збереженню, вивченню
та використанню культурної спадщини ук-
раїнського народу завдає непоправної шкоди
розпорошеність численних документальних
матеріалів з історії української літератури та
мистецтва. ці матеріали розкидані по різних
архівах, музеях, бібліотеках, наукових закла-
дах україни та поза її межами у союзних рес-
публіках, в зарубіжних країнах, а також у
приватних осіб. рукописи літературних творів
та інші літературно-мистецькі матеріали, зок-
рема епістолярія, часто не взяті на облік, не
впорядковані, зберігаються в поганих умовах
і нерідко гинуть”9. спілка письменників ук-
раїни вважала, що науково-методичне керів-
ництво музеєм повинна взяти академія наук
україни, яка б залучила до цієї великої та ба-
гатопланової роботи фахівців секції суспіль-
них наук.
у 1977 р. перший секретар правління спіл-
ки письменників україни в. п. козаченко у
своєму листі на ім’я голови ради Міністрів
о. п. ляшка пропонував створити республі-
канський музей літератури за рахунок іс-
тотної реорганізації центрального державно-
го архіву-музею літератури10. На думку фахів-
ців, запропонований в. п. козаченком шлях
виявився не ефективним.
На жаль, вирішення справи створення та-
кого музею розтягнулося на довгі роки. лише
на початку 80-х років це питання зрушило з
місця. 5 серпня 1981 р. уряд україни прийняв
постанову про створення державного музею
літератури україни в м. києві.
рада Міністрів доручила:
- головному архівному управлінню при
раді Міністрів україни передати Міністерству
культури республіки з центрального держав-
ного архіву-музею літератури і мистецтва му-
зейні експонати для створення експозиції де-
ржавного музею літератури;
- Міністерству культури разом з академією
наук та спілкою письменників розробити і за-
твердити тематико-експозиційний план му-
зею11.
характерно, що створення державного му-
зею літератури стало справою честі усієї твор-
чої інтелігенції республіки. Наприклад, член
спілки архітекторів україни, доцент архітек-
тури о. п. силін надіслав до секретаріату
спілки письменників україни свої пропозиції
про переобладнання приміщення широко ві-
домого колегіуму галагана для розміщення
експозиції зазначеного музейного закладу12.
одночасно з цим в областях республіки під
керівництвом місцевих письменницьких ор-
ганізацій здійснювався збір матеріалів з іс-
торії української літератури.
робота по створенню державного музею лі-
тератури значною мірою активізувала діяль-
ність по організації літературних музеїв без-
посередньо на місцях. в досліджуваний період
такі музеї відкрили свої двері в одесі, пол-
таві, хмельницькому, інших обласних цент-
рах україни.
керівництво творчих спілок намагалося
тримати в полі свого зору кожний конкретний
прояв ініціатив по створенню експозицій з іс-
торії української літератури. причому в ряді
випадків йому доводилося долати серйозний
опір з боку місцевих владних структур.
131
Наприклад, довідавшись про негативну по-
зицію херсонського обкому кпу щодо ство-
рення літературного музею в м. херсоні,
пов’язаного з іменами М. коцюбинського, М.
куліша, ю. яновського, о. гончара, о. виш-
ні, с. олійника, я. баша та багатьох інших,
секретар спілки письменників україни б. і.
олійник в листі до першого секретаря облас-
ного комітету кпу М. М. кушнаренка писав:
“На жаль, нам стало відомо, що відкриття лі-
тературного музею в м. херсоні під загрозою,
що в цьому приміщенні збираються розташу-
вати щось інше. цю звістку письменники зус-
тріли, відверто кажучи, з сумом. Невже це рі-
шення остаточне?
Ми просимо вас, шановний Михайле Ми-
хайловичу, посприяти тому, щоб літератур-
ний музей в херсоні все ж одержав путівку в
життя. це потрібно, на наш погляд, і для хер-
сонщини, і для всієї радянської української
культури. з свого боку обіцяємо докласти зу-
силь, щоб цей музей працював цікаво і цілес-
прямовано”13.
в іншому випадку, при створенні в лютому
1987 р. літературної експозиції в м. харкові,
перший секретар правління спу ю. М. Муш-
кетик прагнув заручитися підтримкою з боку
першого секретаря харківського обкому кпу
в. п. Мисниченка, доводив йому необхідність
належного відтворення сторінок життя і твор-
чості григорія сковороди, григорія квітки-
основ’яненка, петра гулака-артемовського,
Марка кропивницького, василя еллана-бла-
китного, павла тичини, олександра довжен-
ка, володимира сосюри, андрія головка, всіх
українських літераторів, чиїми іменами може
по праву пишатися харківщина14.
характерно, що після звернення ю. М.
Мушкетика харківський обком кпу і облви-
конком взяли роботу по створенню літератур-
ного музею під свій жорсткий контроль,
знайшли можливість виділення на цю справу
необхідних коштів з місцевого бюджету.15
схвально поставився до починання наукової
і творчої інтелігенції і голова виконкому київсь-
кої міської ради народних депутатів в. а.
згурський, який чимало зробив для соціально-
культурного розвитку столиці україни. про-
аналізувавши звернення відомих діячів ук-
раїнської культури, опубліковане в “літератур-
ній україні”,16 він особисто порушив питання
перед радою Міністрів республіки про організа-
цію комплексу музеїв корифеїв української лі-
тератури, театру і музики — лесі українки,
Миколи лисенка, Марії заньковецької, панаса
саксаганського, Михайла старицького на вули-
цях саксаганського і жаданівського17.
за рішенням київського міськвиконкому
від 28 травня 1986 р. були проведені ремонт-
но-реставраційні роботи будинків, благоуст-
рій території, здійснено виявлення нових
оригінальних експонатів. вдалося також по-
долати опір командування київського війсь-
кового округу, яке тривалий час заперечувало
проти відселення з будинку по вулиці сакса-
ганського, 93, де останні роки жив і помер
М. п. старицький залізничного районного
військового комісаріату18.
підсумувавши перші кроки по створенню
унікального музейного комплексу, рада
Міністрів україни від 24 липня 1987 р. прий-
няла постанову, яка передбачала:
“1. прийняти пропозицію київського місь-
квиконкому, погоджену з Міністерством куль-
тури урср, держпланом урср і Міністерс-
твом фінансів урср, про створення на базі
київського літературно-меморіального музею
лесі українки і київського меморіального бу-
динку-музею Миколи лисенка, музею видат-
них діячів української культури лесі україн-
ки, Миколи лисенка, панаса саксаганського,
Михайла старицького. експозиції створюва-
ного музею розмістити в будинках по вул.
саксаганського, 93, 95, 97 і вул. жаданівсь-
кого, 96-а, в якому проживали ці діячі”19.
заради справедливості необхідно відзначи-
ти, що громадськістю україни в досліджува-
ний період була проведена певна робота по
увічненню пам’яті л. українки, і. карпенка-
карого, М. садовського, М. заньковецької.
засобами музейних експозицій увічнені їх
життя та діяльність у волинській, полтавсь-
кій, кіровоградській областях.
у листопаді 1970 року з пропозицією утво-
рити музей л. українки в м. ялті по вулиці
літкенса звернувся до кримського обкому
партії та облвиконкому ювілейний комітет по
відзначенню 100-річчя з дня народження ви-
датної української поетеси.
аргументуючи свою позицію, він відзна-
чав: “справді, з метою увічнення пам’яті
геніальної дочки нашого народу, добре було б
назвати її ім’ям одну з вулиць ялти, а в будин-
ку, де вона жила, відкрити літературний му-
зей, у якому експонувалися б матеріали про
перебування в криму лесі українки та інших
видатних діячів української культури... ко-
ристуючись нагодою, варто було б поставити в
132
Краєзнавство, 1–4, 2008
ялті бодай погруддя лесі українки, або ж
паркову скульптуру”20.
одночасно з цим, ювілейний комітет вис-
ловив вдячність меру італійського міста генуї
за рішення про встановлення меморіальної до-
шки л. українці в сан-ремо21.
оригінальна експозиція при допомозі спіл-
ки письменників та спілки художників ук-
раїни була розгорнута також у музеї авторки
“лісової пісні” в м. сурамі (грузія)22.
дещо драматичніше виглядає історія з ме-
моріальним будинком-музеєм талановитої
майстрині української сцени народної артист-
ки україни Марії костянтинівни заньковець-
кої у києві.
у жовтні 1979 р. в ході будівництва житло-
вих будинків управління справами цк кпу
по вулиці червоноармійській будинок було
знесено. владні структури не звернули уваги
на широкі протести театральної громадськості
країни, особисті звернення народних артистів
срср М. царьова, о. гоголєвої, і. глинського,
і. козловського, є. Матвєєва, М. рейзена, л.
утьосова, думку секретаря спу п. а. загре-
бельного. Не допоміг також лист-протест го-
лови правління українського товариства охо-
рони пам’яток історії і культури академіка
аН урср п. т. тронька від 15 січня 1980 р. на
ім’я першого секретаря київського міськкому
кпу ю. Н.єльченка23. пізніше будинок М. к.
заньковецької було відновлено, однак він вже
мало чим нагадував про перебування тут тала-
новитої актриси.
доцільно відзначити, що все ж в більшості
випадків принципова позиція творчої інтелі-
генції дозволяла зберегти і музеєфікувати уні-
кальні меморіальні об’єкти, донести їх у пер-
возданному вигляді до сучасників і нащадків.
характерним у цьому відношенні є подвиж-
ницька діяльність багатьох відомих діячів на-
уки і культури, краєзнавців-аматорів по ство-
ренню музею основоположника української
літератури івана петровича котляревського.
причому, що справа з відтворення безцін-
ної пам’ятки в м. полтаві, нерідко входила в
конфлікт з відомчими інтересами. так на по-
чатку 60-х рр. інтелігенція старовинного ук-
раїнського міста була відверто стривожена
планом місцевого архітектора л. с. вайнгорта
здійснити забудову історичної території, спо-
рудити на цьому місці міський фунікулер.
Наскільки далеко зайшла справа, довідує-
мося з листа голови правління спу о. т. гон-
чара та голови ювілейної комісії по вшану-
ванню 125-річчя з дня смерті і. п. котлярев-
ського, письменника п. М. воронька від
2 листопада 1963 р. на ім’я першого секретаря
полтавського обкому кпу я. п. погребняка.
в ньому, зокрема, говорилося: “Нам стало
відомо, що головний архітектор м. полтави т.
вайнгорт л. с. заборонив учням 27-ї полтавсь-
кої школи, яка шефствує над могилою класи-
ка української літератури і. п. котляревсько-
го, висаджувати навколо могили поета-ювіля-
ра кущі садовини та квіти в зв’язку з тим, що
архітектори міста планують в районі могили
котляревського нові спорудження і вважа-
ють, що могила і. п. котляревського взагалі
тепер “не на місці”.
біля історичного будинку, в якому наро-
дився, прожив велике творче життя і помер
автор “Наталки полтавки”, “енеїди” та “Мос-
каля-чарівника”, головний архітектор полта-
ви проектує спорудження міського фунікуле-
ру. отже, будинкові великого поета загрожує
знесення. як перший крок до цього, за ініціа-
тивою т. вайнгорта вночі таємно було знято
дві меморіальні дошки, урочисто встановлені
всеукраїнською громадськістю, а також вжи-
ваються заходи, щоб довести, що цей будинок
ніякого відношення до творчого життя і. п.
котляревського не має, грубо обминаючи та
ігноруючи той історичний факт, що т. г. шев-
ченко 1845 року змалював цей будинок і опи-
сав його в своїй повісті “близнецы”24.
за долею будинку і. п. котляревського го-
лова правління спу о. т. гончар пильно сте-
жив і надалі. так, 8 квітня 1966 року він звер-
тався до заступника голови ради Міністрів
україни п. т. тронька з проханням особисто
простежити за станом збереження і відновлен-
ня меморіального об’єкту, створенням в ньому
повноцінного літературного музею25.
великий патріот української культури пов-
ністю поділяв тривогу письменників і
краєзнавців петра ротача з полтави та дмит-
ра косарика з києва, які вважали неприпус-
тимим спорудження великого ресторану поб-
лизу меморіального об’єкту26.
таким чином, зусилля громадськості, твор-
чої інтелігенції дали свої позитивні результа-
ти. попередні плани реконструкції історичної
території були повністю і безповоротно відхи-
лені. більше того, в 1966 році краєзнавці
полтавщини виступили з ініціативою повного
відтворення садиби і. п. котляревського, а
також спорудження в центральному місцевому
парку скульптурної групи Наталки і петра27.
133
важливо, що для відновлення садиби кот-
ляревського в її первісному вигляді були на-
явні певні необхідні матеріали. і, в першу чер-
гу, відомий малюнок т. г. шевченка “буди-
нок і. п. котляревського в полтаві”,
виконаний в серпні 1845 р. саме він ліг в ос-
нову сучасних проектів реставрацій.
кошти в розмірі 65 тисяч крб. виділило на
ці цілі українське товариство охорони
пам’яток історії і культури. воно ж забезпе-
чило спорудження тут пам’ятного знака з ха-
рактерним написом: “з цієї садиби на весь світ
пролунав голос першого класика нової ук-
раїнської літератури і. п. котляревського.
1769–1838 рр.”28.
важливою громадською справою стало
створення на території україни музеїв івану
Франку.
створення переважної більшості музеїв
і. Франка припало на період 50–80-х рр. в
1953 році було відкрито музей великого каме-
няра в простій гуцульській хаті різьбляра
василя якиб’юка в с. криворівні івано-Фран-
ківської області, в якій впродовж літніх міся-
ців 1900–1904 рр., 1906–1907 рр., 1909–
1914 рр. відпочивав і. Франко, бували М. ко-
цюбинський, о. кобилянська, г. хоткевич, в.
гнатюк, і. труш, та інші. в одній з кімнат му-
зею було відтворено інтер’єр початку століття,
представлені численні фотографії, копії архів-
них документів тощо29.
Музей у криворівні в 1950 — 1980-х рр.
став місцем постійних зустрічей, взаємообмі-
ну творчими планами українських письмен-
ників, митців, театральних діячів. так, відві-
давши музей у 1965 році, олесь гончар запи-
сав такі слова: “зачаровані криворівнею,
вітаємо цю землю, цю красу карпат, що мовби
зберегла на собі погляд кращих синів і дочок
нашого народу”30.
в квітні 1980 р. спілка письменників ук-
раїни виступила з пропозицією про відтворен-
ня садиби письменника в с. івана Франка дро-
гобицького району львівської області. літера-
торів підтримало Міністерство культури
республіки, а сам міністр с. д. безклубенко у
своєму листі до ради Міністрів україни від 11
квітня 1980 р. писав: “Міністерство культури
урср, розглянувши за вашим дорученням
пропозицію львівського облвиконкому про
відтворення в селі, де народився і. я. Франко,
садиби-музею письменника як філіалу
львівського літературно-меморіального му-
зею івана Франка, доповідає: в даний час в
цьому селі працює музей і. я. Франка на пра-
вах філіалу львівського літературно-ме-
моріального музею івана Франка. Міністерс-
тво культури урср підтримує пропозицію
львівського облвиконкому про відтворення
садиби-музею і. я. Франка до 125-річчя з дня
його народження як складової частини експо-
зиції існуючого музею в с. івана Франка.”31
23 квітня 1980 р. ідею відновлення ме-
моріального комплексу підтримав уряд украї-
ни, після чого львівський облвиконком виді-
лив 39,7 тисяч крб. на проведення ремонтно-
реставраційних робіт32.
в 1981 році при музеї великого каменяра
був відкритий художній меморіальний комп-
лекс “стежка івана Франка”. На ній впродовж
1700 метрів встановлено 20 групових і одиноч-
них скульптур із зображенням рідних і близь-
ких поета, героїв його літературних творів.
серед них: “зустріч з лісом”, “батько”,
“Мати”, “кохана”, “дзвін”, “прометей”, “ка-
менярі”, “Мойсей”, “захар беркут”, “вічний
революціонер” та інші.
художнє оформлення “стежки івана Фран-
ка” здійснили на громадських засадах студен-
ти і викладачі львівського інституту приклад-
ного і декоративного мистецтва33.
у першій половині 80-х рр. творчі спілки
письменників і художників, українське това-
риство охорони пам’яток історії і культури,
український фонд культури, науковці-фран-
кознавці в листах до органів виконавчої вла-
ди, статтях у періодичній пресі (газети “літе-
ратурна україна”, “зоря прикарпаття”) пору-
шували питання про необхідність створення
музею івана Франка в передмісті калуша іва-
но-Франківської області (в минулому с. під-
гірці).
Меморіальний будинок в цій місцевості мав
свою історію. у 1903 р. брати іван та онуфрій
яковичі Франки продали батьківську спад-
щину в с. Нагуєвичах і спільно купили садибу
в с. підгірцях. це село в житті і творчості
письменника без перебільшення зайняло ва-
гоме місце і стало його другою батьківщиною.
пропонуючи створити меморіальний му-
зей, ю. Мушкетик, д. павличко нагадували,
що збереглося чимало необхідних для музею
меморіальних речей, якими користувався ка-
меняр.34
доречно відзначити, що в поповненні му-
зеїв великого українського письменника взя-
ла найактивнішу участь його дочка — грома-
дянка канади ганна ключко-Франко.
13�
Краєзнавство, 1–4, 2008
під час перебування у львові в липні
1967 р. вона передала літературно-меморіаль-
ному музеєві письменника ряд цінних ма-
теріалів і документів. серед них — автограф
відомого вірша поета “блаженний муж, що
йде на суд неправих”, дві строфи з вірша т. г.
шевченка, переписані рукою івана Франка,
три його листи, адресовані дочці. ганна іванів-
на передала музеєві також сімейну реліквію —
українську сорочку, вишиту поетесою хрис-
тиною алчевською і подаровану письменни-
кові у 1913 році35.
високу оцінку патріотичному вчинку
г. і. ключко-Франко дав заступник голови
ради Міністрів україни п. т. тронько під час
зустрічі з нею 26 липня 1967 р.
у досліджуваний період здійснювався та-
кож комплекс заходів по увічненню пам’яті
інших славних імен в історії української літе-
ратури. у 1957 році, за рішенням київської
обласної ради, були здійснені перші кроки на
шляху до створення музею відомої українсь-
кої письменниці Марко вовчок (М. о. вілінсь-
кої)36.
На жаль, вони розтягнулися на 25 років.
лише в травні 1983 р. за наполяганням
ювілейного комітету, українського товарист-
ва охорони пам’яток історії та культури
київський облвиконком прийняв рішення про
створення музею Марко вовчок в м. богус-
лаві, де в задовільному стані зберігся будинок,
в якому проживала письменниця37.
безкомпромісність ряду наукових органі-
зацій, творчих спілок дала свій позитивний
результат і в справі спорудження літературно-
меморіального музею і. с. Нечуя-левицького
в містечку стеблів черкаської області. поста-
нову про його створення рада Міністрів ухва-
лила 9 жовтня 1968 р.38
гіршою була ситуація з музеєм відомого
українського письменника і перекладача в. і.
самійленка, творчість якого високо цінували
і. Франко, л. українка, п. тичина, М. риль-
ський, о. вишня. людина виняткового талан-
ту, він залишив велику поетичну спадщину:
сатиричні твори українською та російською
мовами, ліричні поезії, переклади гомера,
данте, байрона, пушкіна, лермонтова, бе-
ранже, барб’є та інших. численні звернення
громадських організацій, окремих знавців та
любителів української літератури 60–80-х рр.
так і залишилися без відповіді39.
порушуючи питання щодо розширення ме-
режі літературно-меморіальних музеїв, творчі
спілки, громадські організації наголошували
на необхідності увічнення пам’яті тих пись-
менників, які увійшли в літературу на почат-
ку 1930-х років. так, в березні 1965 р. голова
правління спу о. т. гончар та відповідаль-
ний секретар спілки п. а. загребельний пере-
конували заступника голови ради Міністрів
п. т. тронька в доцільності і своєчасності ор-
ганізації музею М. рильського в голосієво у
києві. “…Музей М. т. рильського, — доводи-
ли вони, — став би центром культурно-освіт-
ньої роботи у парку. це також якоюсь мірою
сприяло б справі збирання та збереження (до
відкриття республіканського літературного
музею) матеріалів померлих видатних наших
письменників — сучасників М. рильського.
рішення про створення музею М. рильського
було б доцільно приурочити до 70-річчя пое-
та — 19 березня 1965 р.”40
позитивно було вирішено також питання
про відкриття музею письменника а. головка
в містечку козельщина полтавської області.41
як наступний крок літературна громадськість
розглядала можливість будівництва тут біб-
ліотеки-музею а. головка42.
спілкою письменників україни, разом з
Міністерством культури республіки, розгля-
далися різні варіанти організації музею тала-
новитого українського поета а. Малишка.
пропонувалося створити його або на квартирі
письменника по вулиці леніна, 63,43 або на
дачі андрія самійловича в кончі-озерній, до
чого схилялася його вдова, письменниця лю-
бов забашта44. після продуктивних дискусій
перемогла врешті-решт остання точка зору.
у 1987 році товариство книголюбів украї-
ни взяло найактивнішу участь у відтворенні
садиб відомих українських письменників: ла-
уреата державної премії україни ім. т. г. шев-
ченка григорія тютюнника і лауреата премії
імені лесі українки григора тютюнника. за
домовленістю з секретаріатом правління спу,
товариство взяло на себе виділення коштів на
впорядкування садиби, встановлення тут
пам’ятного знаку45.
реальний вклад внесла громадськість ук-
раїни у створення музеїв відомих українських
живописців, скульпторів. у 1958 році радою
Міністрів україни було прийнято рішення про
створення музею видатного майстра українсь-
кого живопису григорія світлицького. На
жаль, після цього ще тривалий час, в силу по-
бутових причин, музейний заклад так і не зміг
відкрити своїх дверей перед відвідувачами.
13�
лише після публікації у “вечірньому києві”
звернення народних художників срср в.
касіяна, а. петрицького, народного артиста
срср л. ревуцького, заслужених діячів
мистецтв україни М. глущенка, в. задорож-
нього, б. лятошинського, в. пузиркова, г.
таранова та інших, справа з музеєм наблизи-
лась до свого логічного завершення46.
у досліджуваний період вдалося розгорну-
ти експозицію в меморіальній квартирі ака-
деміка живопису, лауреата державної премії
срср, неперевершеного баталіста М. самоки-
ша. перші спроби створення згаданого музею
були здійснені спілкою художників україни
ще в 1948 році. як довідуємося з протоколу
засідання її правління 12 лютого 1948 р. була
підтримана пропозиція в. і. касіяна зверну-
тися до харківської міськради з проханням
музеєфікації квартири і призначення завіду-
ючим новоутвореного музейного закладу вдо-
ви художника М. г. самокиш47.
спілка художників україни активно займа-
лася також комплектацією експонатами про-
відних художніх музеїв республіки. зокрема, в
тісному контакті з сху працював директор Фе-
одосійської картинної галереї М. с. барсанов,
який комплектував музей мариністичними тво-
рами сучасних українських живописців48.
у грудні 1968 р. полотнами народного ху-
дожника україни М. глущенка зацікавився
донецький художній музей49. двома роками
пізніше допомогти сформувати оригінальну
колекцію живописних і графічних творів про-
сив лисичанський краєзнавчий музей50.
подібні приклади були не поодинокими.
Не залишалися поза увагою творчих спі-
лок, громадських організацій і питання ство-
рення музейних експозицій на честь відомих
діячів російської культури, чиє життя і твор-
чість нерозривно пов’язувалось з україною.
деякі складнощі супроводжували створення
в другій половині 60-х років меморіальних му-
зеїв російського письменника о. гріна в м. Фео-
досії та старому криму, для яких було зібрано
близько 700 оригінальних експонатів. при по-
середництві спілки письменників україни і, в
першу чергу, п. а. загребельного, конфлікт
між родиною письменника і місцевими владни-
ми структурами було подолано, і в 1968 р. музеї
відкрили свої експозиції для огляду51.
спілка письменників україни, спілка ху-
дожників україни значною мірою сприяли
розбудові в м. ялті меморіального будинку-
музею російських письменників к. треньова і
п. павленка, створеного у 1973 р. експозиція
згаданого музею розкриває не лише життєвий
і творчий шлях цих майстрів слова, а й яскра-
во демонструє сторінки історії російської літе-
ратури, пов’язані з кримом52.
цілком очевидно, що завдяки зусиллям
творчих спілок, громадських організацій,
втручанню окремих діячів науки і культури,
мережа меморіальних, літературно-меморіа-
льних, художніх музеїв поповнилась новими
культурно-освітніми закладами. станом на
1 грудня 1989 р. вона налічувала 138 таких
музеїв.
було б невірним вважати, що творча інтелі-
генція, чисельний краєзнавчий актив, опіку-
валися лише художніми, літературними, літе-
ратурно-меморіальними та меморіальними
музеями. в силу своїх можливостей, вони
прагнули впливати на всю музейну політику.
так, довідавшись з “літературної україни”
про ненормальні умови зберігання експонатів
в дніпропетровському краєзнавчому музеї,
голова спілки письменників о. гончар звер-
нувся до першого секретаря дніпропетровсь-
кого обкому кпу о. ватченка, просив забез-
печити необхідні умови для роботи згаданого
культурного закладу53.
в іншому випадку секретарі спілки пись-
менників україни в. коротич та в. козаченко
у своєму листі від 26 жовтня 1967 р. намага-
лися переконати першого секретаря цк кпу
п. ю. шелеста в необхідності музеєфікації са-
диби колишніх київського братства та київсь-
кої академії, пов’язаних з іменами п. сагай-
дачного, г. сковороди, Ф. прокоповича, М.
смотрицького, і. гізеля та інших. тут, на їх
думку, доцільно було б відкрити філіал киє-
во-печерського державного історико-культур-
ного заповідника54.
у 1969 р. з цього ж питання звертався до
голови ради Міністрів україни о. т. гончар55.
чернігівські краєзнавці, почесні члени ук-
раїнського товариства охорони пам’яток іс-
торії та культури, член-кореспондент академії
архітектури а. карнабед та активіст товарист-
ва Ф. блоха підготували в 1981 р. доповідну
записку про шляхи музеєфікації і використан-
ня будинку д. а. лизогуба по вул. східночесь-
кій у чернігові,56 унікального палацово-парко-
вого комплексу в с. сокиринці срібнянського
району чернігівської області,57 антонійових
печер,58 будинку лікарів полторацьких59.
ставилися прихильниками музейної справи
й інші важливі питання. серйозну стур-
13�
Краєзнавство, 1–4, 2008
бованість викликало в широких колах ук-
раїнської інтелігенції висвітлення історії ук-
раїнської культури в музеях криму. добре ві-
дома серед українських дисидентів оксана
Мешко, відвідавши у 1968 р. ялту, запитувала:
“чому в музеях цього курортного міста можна
знайти лише скупі згадки про українських
письменників — л. українку, с. руданського,
які провели чималий відрізок життя тут?”60
звичайно, далеко не всі починання інтелі-
генції знаходили свою реалізацію. разом з
тим, вони привертали до проблем музейниц-
тва широку громадську думку, підштовхува-
ли партійно-державне керівництво республі-
ки, місцеві органи влади до розв’язання пи-
тань увічнення славних історико-культурних
традицій, їх популяризації засобами музей-
ництва.
таким чином, викладені матеріали дозво-
ляють зробити певні висновки:
- на кінець 80-х рр. в україні мережа ме-
моріальних, літературно-меморіальних, ху-
дожніх музеїв поповнилась новими культур-
но-освітніми закладами;
- в досліджуваний період вищим політич-
ним керівництвом та урядом республіки було
прийнято ряд рішень щодо музейної справи,
які, незважаючи на свою суперечливість і не-
однозначність, позитивно вплинули на стан
українського музейництва;
- важливу роль в становленні українського
музейництва відіграла творча інтелігенція,
громадські організації і об’єднання, які послі-
довно ставили перед вищим політичним керів-
ництвом, урядом україни, місцевими партій-
ними та радянськими органами питання му-
зеєфікації окремих історико-культурних
об’єктів, створення нових музейних експози-
цій, істотного поліпшення всіх основних на-
прямків роботи музеїв;
- в умовах панування тоталітарної системи,
розширення процесу русифікації, діяльність
музеїв залишалася одним з небагатьох чинни-
ків, які сприяли збереженню національної са-
мосвідомості, пробуджували у населення інте-
рес до власної історії та культури.
1. тронько п. т., Національне краєзнавство
незалежної україни: досвід та перспективи
// краєзнавство. — 2006. — № 1–4. — с. 7.
2. Маньковська р. в. краєзнавчі музеї в до-
слідженні регіональної історії україни //
історія україни. Маловідомі імена, події,
факти. (збірник статей). вип. 17. — київ;
донецьк: рідний край, 2001. — с. 10.
3. Нове у музеях україни. — к.,1963. — 53 с.;
з досвіду роботи музеїв урср. — к.: держ-
політвидав, 1959. — вип. 1. — 83 с.; з досві-
ду роботи музеїв урср. — к.: держполіт-
видав, 1961. — вип.2. — 147 с.; Мезенцева
г. г. Музеї україни. — к.: из-во киев. ун-та,
1959. — 179 с.; Мезенцева г. г. Музеєзнавс-
тво. — к.: вища школа, 1980. — 120 с.;
тронько п. т., войналович в. а. увічнена
історія україни. — к.: Наукова думка,
1992. — 176 с.; тронько п. т. краєзнавство
у відродженні духовності і культури. — к.:
рідний край, 1994. — 107 с.; буланий і. т.,
явтушенко і. г. громадські музеї україни:
історія, досвід проблеми. — к.: Мистецтво,
1979. — 179 с.; о. в. савчук Наукова, твор-
ча інтелігенція україни і становлення систе-
ми пам’яткоохоронної роботи у 60х рр. хх
ст. // історія україни. Маловідомі імена,
події, факти. (збірник статей). вип. 3. — к.;
рідний край. 1998. — с. 38–51; крук о. і.
шляхи формування мережі державних му-
зеїв україни (1960-ті — 1980-ті рр.) // іс-
торія україни. Маловідомі імена, події, фак-
ти. (збірник статей). вип. 10. — к.: рідний
край. — 2000. — с. 392–400.; піскова е. М.,
Федорова л. д. Музейна справа в україні:
історія, традиції, проблеми сучасного роз-
витку // історія україни. Маловідомі імена,
події, факти. (збірник статей). вип. 17. —
київ; донецьк: рідний край. 2001. — с. 3–
9.; Маньковська р. в. краєзнавчі музеї в до-
слідженні регіональної історії україни. //
історія україни. Маловідомі імена, події,
факти. (збірник статей). вип.17. — київ;
донецьк: рідний край. 2001. — с. 9–15;
бесєдіна Н. в. Науково-дослідницька діяль-
ність музейних закладів полтавщини у
другій половині 50-х — 80-х роках хх ст. //
історія україни. Маловідомі імена, події,
факти. (збірник статей). вип. 27. — к.: інс-
титут історії україни НаН україни, 2004. —
с. 30–46.; Маньковська р. в. сучасний му-
зей в соціокультурній динаміці. // історія
україни. Маловідомі імена, події, факти.
(збірник статей). вип. 33. — к.: інститут іс-
торії україни НаН україни, 2006. —
с. 106–118.
джерела та література
13�
4. центральний державний архів — музей
літератури і мистецтва україни (далі —
цдаМлМ україни). — Ф. 590. — оп. 1. —
спр. 607. — арк.6.
5. там само. — Ф. 581. — оп. 1. — спр.
1286. — арк.87–95.
6. там само. — Ф. 590. — оп. 1. — спр.
1081. — арк.58.
7. там само. — арк. 56.
8. там само. — спр. 1180. — арк.144.
9. там само. — спр. 649. — арк.1.
10. там само. — спр. 1005. — арк.186–188.
11. там само. — спр. 1107. — арк.13.
12. там само. — спр. 1187. — арк.31–33.
13. там само. — спр. 1308. — арк.87.
14. там само. — спр. 1307. — арк.47–48.
15. там само. — арк.101.
16. створимо музейний комплекс видатних
діячів культури // літературна украї-
на. — 1986. — 22 травня.
17. цдаМлМ україни. — Ф. 590. — оп. 1. —
спр. 1262. — арк.72–73.
18. там само. — спр. 1307. — арк. 96–97.
19. там само. — спр. 1302. — арк. 20.
20. там само. — спр. 800. — арк. 13.
21. там само. — спр. 890. — арк. 2.
22. там само. — спр. 530. — арк. 64.
23. там само. — спр. 1177. — арк. 48–49.
24. там само. — спр. 549. — арк. 65.
25. там само. — спр. 649. — арк. 52.
26. там само. — спр. 754. — арк. 8–9.
27. там само. — спр. 1285. — арк. 99–100.
28. гладиш к. в. свідки життя великого юві-
ляра // пам’ятники україни. — 1969. —
№ 1–2. — с.37.
29. дзурак М. і. Меморіальні місця івана
Франка на гуцульщині // іван Франко і
світова культура. — к.: Наукова думка,
1990. — с. 510.
30. там само. — с. 512.
31. цдаМлМ україни. — Ф. 590. — оп. 1. —
спр. 1081. — арк. 5.
32. там само. — арк. 4, 8–9.
33. бадяк в. отча стежина // пам’ятники ук-
раїни. — 1986. — № 3 — с. 12.
34. цдаМлМ україни. — Ф. 590. — оп. 1. —
спр. 1307. — арк. 98–99.
35. з любов’ю до україни. — к.: рідний край,
1995. — с. 119–120.
36. державний архів київської області (далі —
дако). — Ф. 4791. — оп. 2. — спр.
262. — арк. 6.
37. цдаМлМ україни. — Ф. 590. — оп. 1. —
спр. 1176. — арк. 58–59.
38. там само. — спр. 722. — арк. 1.
39. там само. — спр. 715. — арк. 42–43.
40. там само. — спр. 607. — арк. 7.
41. там само. — спр. 1281. — арк. 89.
42. там само. — спр. 1304. — арк. 7–8.
43. там само. — спр. 1180. — арк. 160.
44. там само. — спр. 787. — арк. 22.
45. там само. — спр. 1307. — арк. 114.
46. там само. — спр. 967. — арк. 1–4.
47. там само. — спр. 80. — арк.5–6.
48. там само. — спр. 1054. — арк.15–16.
49. там само. — спр. 1491. — арк.61.
50. там само. — Ф. 581. — оп. 1.- спр.
1564. — арк.211.
51. там само. — Ф. 590. — оп. 1.- спр. 725. —
арк.33–35.
52. там само. — спр. 722. — арк. 3–5.
53. там само. — спр. 607. — арк. 44.
54. там само. — спр. 868. — арк. 184.
55. там само. — спр. 748. — арк. 188.
56. державний архів чернігівської області
(далі — дачо). — Ф. р. — 8852. — оп.
1. — спр. 82. — арк. 131.
57. там само. — спр. 91. — арк. 45.
58. Мусієнко р. переговори по колу // де-
снянська правда. — 1988. — 27 січня.
59. карнабед а. про лікарів полторацьких //
чернігівські відомості. — 1994. — 13 трав-
ня.
60. цдаМлМ україни. — Ф. 590. — оп. 1. —
спр. 765. — арк.20.
Aleksander Kroock
The Participation of the Community in the Museum Forming of 1960–1980s
The author of the present article studies the part of Ukrainian intelligentsia, public organizations
and unions in the development of Ukrainian museum activity of 1960-s — 1980-s. He puts forward
an idea that under the circumstances of totalitarian system domination the expansion of the process
of Russification, the museums activities remained one of the not numerous factors that contributed
to the reservation of the national self-consciousness, woke up among the people the interest to own
history and culture.
Key words: creative union, public organization, literary museum, picture-gallery, literary-
memorial museum, memorial, national self-consciousness, culture.
|