Становлення та проблеми реалізації концепції громадянства Європейського Союзу (1957-2004 рр.)

У статті проаналізовано виникнення концепції європейського громадянства та еволюція громадянських прав у Європейському Союзі. Представлено оцінку проблем реалізації концепції громадянства ЄС у сучасному контексті європейської інтеграції....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Лазнєва, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України 2012
Schriftenreihe:	Схід
Schlagworte:	Історія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62341
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Становлення та проблеми реалізації концепції громадянства Європейського Союзу (1957-2004 рр.) / І. Лазнєва // Схід. — 2012. — № 2 (116). — С. 111-115. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-62341
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-623412014-05-20T03:01:37Z Становлення та проблеми реалізації концепції громадянства Європейського Союзу (1957-2004 рр.) Лазнєва, І. Історія У статті проаналізовано виникнення концепції європейського громадянства та еволюція громадянських прав у Європейському Союзі. Представлено оцінку проблем реалізації концепції громадянства ЄС у сучасному контексті європейської інтеграції. Emergence of a concept of European citizenship and the evolution of citizenship rights in the European Union are in the centre of discussion in the paper. The evaluation of problems of implementation of EU citizenship concept in the current context of European integration has been presented. 2012 Article Становлення та проблеми реалізації концепції громадянства Європейського Союзу (1957-2004 рр.) / І. Лазнєва // Схід. — 2012. — № 2 (116). — С. 111-115. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62341 94(4)"1957/2004" uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія Історія
spellingShingle	Історія Історія Лазнєва, І. Становлення та проблеми реалізації концепції громадянства Європейського Союзу (1957-2004 рр.) Схід
description	У статті проаналізовано виникнення концепції європейського громадянства та еволюція громадянських прав у Європейському Союзі. Представлено оцінку проблем реалізації концепції громадянства ЄС у сучасному контексті європейської інтеграції.
format	Article
author	Лазнєва, І.
author_facet	Лазнєва, І.
author_sort	Лазнєва, І.
title	Становлення та проблеми реалізації концепції громадянства Європейського Союзу (1957-2004 рр.)
title_short	Становлення та проблеми реалізації концепції громадянства Європейського Союзу (1957-2004 рр.)
title_full	Становлення та проблеми реалізації концепції громадянства Європейського Союзу (1957-2004 рр.)
title_fullStr	Становлення та проблеми реалізації концепції громадянства Європейського Союзу (1957-2004 рр.)
title_full_unstemmed	Становлення та проблеми реалізації концепції громадянства Європейського Союзу (1957-2004 рр.)
title_sort	становлення та проблеми реалізації концепції громадянства європейського союзу (1957-2004 рр.)
publisher	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62341
citation_txt	Становлення та проблеми реалізації концепції громадянства Європейського Союзу (1957-2004 рр.) / І. Лазнєва // Схід. — 2012. — № 2 (116). — С. 111-115. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Схід
work_keys_str_mv	AT laznêvaí stanovlennâtaproblemirealízacííkoncepcíígromadânstvaêvropejsʹkogosoûzu19572004rr
first_indexed	2025-07-05T13:14:53Z
last_indexed	2025-07-05T13:14:53Z
_version_	1836812907777622016
fulltext	№ 2 (116) березень-квітень 2012 р. ЕКОНОМІКА 111 R. Kotenko DEVELOPMENT OF TRAVEL AND TOURS PLANNED TOURIST ROUTES TO PRYKARPATTYA IN 60-70S OF THE TWENTIETH CENTURY The paper presents the content, form and cognitive-educational value of trips and excursions planned for tourist routes in the Carpathian region in the context of their development in the Ukrainian SSR and the Soviet Union in the 70 to 80 twentieth century. Displaying activities of trade unions and other civic organizations and tourist establishments and enterprises of Ivano-Frankivsk region to expand and improve services for tourists planning routes. Key words: Carpathians, the Soviet era, tours, travel routes. ІСТОРІЯ © Р. Котенко Надійшла до редакції 25.01.2012 УДК 94(4)"1957/2004" СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ ГРОМАДЯНСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ (1957-2004 рр.) ІРИНА ЛАЗНЄВА, кандидат історичних наук, асистент кафедри міжнародних економічних відносин Запорізького національного технічного університету У статті проаналізовано виникнення концепції європейського громадянства та еволюція громадянських прав у Європейському Союзі. Представлено оцінку проблем реалізації кон- цепції громадянства ЄС у сучасному контексті європейської інтеграції. Ключові слова: громадянство Європейського Союзу, громадянські права, європейська інте- грація, адаптація. Постановка проблеми. З правової та політич- ної точки зору громадянство характеризує визначені законодавством взаємовідносини між індивідом та державою з відповідними правами та обов'язками. Боротьба за свободи, права та привілеї, що випли- вали зі статусу громадянина, багато в чому вплину- ла на історичний розвиток європейських держав. Розвиток процесу європейської інтеграції призвів до появи ідеї загальноєвропейського громадянства, але питання, як різноманітні концепції громадянства у країнах-членах ЄС можуть бути перенесені на над- національний рівень Європейського Союзу, досі за- лишається дискусійним. З одного боку, процес інте- грації, що триває, вимагає розвитку політичних та громадянських прав на загальноєвропейському рівні. З іншого боку, громадянство тісно пов'язане з істо- рією окремих держав європейського регіону, адже належність до певної держави історично була най- важливішим елементом поняття громадянства. Досі економічна інтеграція та розвиток єдиного ринку в Європі просувалися швидшими темпами, ніж по- літична інтеграція. Питання, чи зможе Європейсь- кий Союз реалізувати повною мірою ідею європейсь- кого громадянства, досі залишається відкритим. Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Питання громадянства вже декілька десятиліть зна- ходяться в центрі уваги дослідників різних галузей науки. Нові концепції громадянства були запропо- новані в ряді наукових праць як спосіб вирішення комплексу питань, що є результатом сучасних форм плюралізму. Серед нових концепцій слід заз- начити "транснаціональне громадянство" Баубека, "мультикультурне громадянство" Кимліки, "дифе- ренційоване громадянство" Янга, "неореспублі- канське громадянство" Ван Гунстерена, "культур- не громадянство" Тернера, а також "пост-національ- не членство" Сойсал. Усі ці концепції демонструють спроби більш широкого погляду на поняття гро- мадянства. Дослідженню унікальної природи та пер- спектив розвитку громадянства Європейського Со- юзу приділяли значну увагу зарубіжні та вітчизняні вчені, у тому числі А. Вірнер, Е. Міїхан, С. О'Лері, Д. Кінгстон, У. Макас, Р. Баубек, Н. Райх, М. Вінк, П. А. Калініченко, С. Ю. Кашкін, А. Я. Капустін, С. В. Черниченко, Т. Л. Сироїд, Л. Д. Тимченко, М. О. Баймуратов та ін. Метою статті є аналіз становлення концепції гро- мадянства Європейського Союзу та дослідження проблем її реалізації, що постають на сучасному етапі європейської інтеграції. Виклад основного матеріалу. Хоча причини запровадження перших післявоєнних Європейських PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 2 (116) березень-квітень 2012 р. 112 ЕКОНОМІКАІСТОРІЯ Спільнот у 1950-х рр. (Європейського Об'єднання Вугілля і Сталі, Європейського Співтовариства з атомної енергії та Європейського Економічного Співтовариства) залишаються предметом історичних дебатів, немає ніякого сумніву, що результатом Європейського Союзу стала радикальна перебудо- ва економічного та соціального життя в країнах-чле- нах: європейські країни більше не контролюють власні економіки, а запровадження валютного со- юзу ще більше поглибило економічну інтеграцію; кооперація у сфері правосуддя та внутрішніх справ підірвала традиційні підвалини державної суверен- ності такі, як міграційний контроль, безпека та роз- відка; технологічні та бюджетні міркування змуси- ли країни-члени співпрацювати в оборонному по- стачанні та плануванні, особливо після закінчення холодної війни, що призвело до перегляду амери- канських оборонних пріоритетів; та найбільш сут- тєво - верховенство права Європейського Співто- вариства над національним правом викликало кон- ституційні трансформації в країнах-членах, оскіль- ки національні парламенти та судові органи повинні були визнати верховенство права Співтовариства над внутрішнім правом країн у всіх сферах компе- тенції Співтовариства. Усі наведені вище сфери заходів, що стали ре- зультатом поглиблення європейської інтеграції, спри- чинили вплив на громадянські права в державах об'єднаної Європи. В одному з найперших рішень Європейський суд, що є остаточним арбітром у за- стосуванні та інтерпретації договорів та права ЄС, продекларував, що нова правова система є не тільки механізмом міждержавної співпраці, але й що вона створила дієві права безпосередньо для окремих громадян, які вони можуть реалізувати по відношен- ню до власних країн-членів без втручання будь-якого наднаціонального органу: "Співтовариство запровад- жує нову систему міжнародного права, на користь якої країни обмежили свої суверенні права, хоча й у межах окремих сфер, предмет якої охоплює не тільки країни-члени, але і їхніх громадян. Незалежно від законодавства країн-членів, право, таким чином, не тільки покладає на громадян обов'язки, але й також призначене наділяти їх правами, що стають части- ною їхньої правової спадщини" [1]. Права є ключовим елементом громадянства, оскільки вони регулюють доступ до політичного про- цесу. Від початку процесу європейської інтеграції значна частина політичного процесу була сфокусо- вана на визначенні того, які права повинні бути за- діяні на європейському рівні. Різні виміри громадян- ства - соціальні, громадянські та політичні права - розвинені лише фрагментарно на загальноєвро- пейському рівні. Упродовж періоду, що завершив- ся підписанням Маастрихтського договору, соціальні права були найбільш спірним питанням. Після ство- рення єдиного ринку, про політичні права велися найбільші дискусії. Виникнення ідеї європейського громадянства належить до раннього періоду інтеграційного про- цесу. Поняття європейського громадянства вперше постало на порядку денному в середині 1970-х, але воно обмежувалося правовими аспектами, такими як уведення єдиного європейського паспорту. Перші обговорення також включали питання європейської ідентичності та пропозиції щодо запровадження сту- дентського та викладацького обміну між країнами- членами Співтовариства. Справжній прорив в інсти- туціоналізації європейського громадянства відбув- ся на початку 1990-х. Процес формування внут- рішнього ринку, що призвів до підписання Мааст- рихтського договору в 1992 році, супроводжував- ся спробами просування політичної інтеграції. По- ложення європейського громадянства стали по- бічним продуктом економічної інтеграції, але вони пришвидшили інституційну та політичну динаміку, що витіснила попередні очікування. Стаття 8(б) Маастрихтського договору про Європейський Союз наділяє кожного громадянина ЄС, що проживає у країні-члені, незалежно від національного громадян- ства, правом обирати та бути кандидатом на муні- ципальних виборах. Хоча ці положення не відно- сяться до національного рівня, вони розширюють права громадян у межах ЄС, розширюючи виборчі права - один із характерних елементів національ- ної влади. Ураховуючи правовий статус договору, надання виборчих прав стало значною віхою в роз- витку європейського громадянства. Упродовж часу міжурядових конференцій, що передували Саміту Європи в Амстердамі, концеп- ція громадянства стала центральним питанням дис- кусій щодо демократії в Європейському Союзі. На Амстердамській міжурядовій конференції у 1997 р. Європейський Союз підтвердив політичні та інсти- туційні зміни, такі як виборчі права та свобода пере- міщення в межах ЄС, включаючи права проживан- ня та створення бізнесу в будь-якій країні-члені ЄС. Подальшим значним кроком стало рішення про зак- ріплення в Договорі про Європейський Союз поло- ження про скасування прикордонного контролю між країнами-членами ЄС - так званої Шенгенської уго- ди як невід'ємної частини інституційних заходів. Починаючи із середини 1980-х, свобода переміщен- ня була важливим, але недостатньо вирішеним пи- танням. Оскільки Єдиний європейський акт 1985 р. закріпив свободу руху капіталу, товарів та робочої сили в межах Європейського Співтовариства, краї- ни-члени досягли міжурядової згоди щодо свободи переміщення в межах Співтовариства, а також щодо прикордонного контролю по відношенню до країн, які не входять у ЄС. Шенгенська угода, розроблена в 1985 р. у Люксембурзі, формально розпочала про- цес розроблення скоординованої політики у сфері імміграції. Франція, ФРН та країни Бенілюксу були першими, що погодилися скасувати прикордонний контроль, у подальшому після 1990 р. до них при- єдналися інші країни. Угода запровадила спеціальні вказівки для мінімальних прикордонних перевірок та дозволяла вільне переміщення громадян ЄС. Дублінська угода 1990 р. доповнила попередню уго- ду більш детальними домовленостями стосовно ліквідації будь-якого прикордонного контролю все- редині Шенгенської зони. Контроль злочинності та запобігання торгівлі наркотичними засобами були іншими головними цілями - угода містила детальні положення щодо співробітництва поліції та розвитку нової інформаційної системи. Шенгенська та Дублінська системи запровадили необмежений рух у межах Європейського Співто- вариства, але більш суворий контроль на кордонах в'їзду до ЄС. Очікуючи збільшення потоку мігрантів зі східної та південно-східної Європи, країни-члени також погодилися визначити імміграційну політику та політику щодо біженців як питання спільного інте- ресу, але Дублінська угода не змогла повністю інтег- рувати ці питання та процедури в загальних рамках PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 2 (116) березень-квітень 2012 р. ЕКОНОМІКА 113ІСТОРІЯ Співтовариства. Обидві угоди, як Дублінська, так і Шенгенська, базувалися швидше на багатосторонніх міжурядових рішеннях, а не на загальних, інтегра- тивних. Більше того, оскільки декілька країн, як, наприклад, Франція, побоювалися припливу неба- жаних іммігрантів, повної ліквідації прикордонного контролю не було досягнуто. Незважаючи на ці про- блеми, включення Шенгенської угоди до Договору про Європейський Союз було першим кроком у роз- витку спільних політик відносно прав громадян країн- членів ЄС. Запровадження вільного руху в межах Євро- пейського Співтовариства найбільш очевидно де- монструє створення нової юридичної системи прав для громадян. Багатьма регіональними об'єднан- нями, як, наприклад, НАФТА та МЕРКОСУР, було запроваджено збільшену мобільність та зниження мита для транскордонного руху товарів та капіта- лу, але положення щодо вільного руху громадян стало справді революційним, воно створило відчут- тя єдиного європейського простору та зниження на- ціональних бар'єрів. Намір створення єдиного рин- ку, центрального принципу економічної та соціаль- ної інтеграції, став каталізатором створення об'єдна- ної Європи. Мета, викладена в Статті 7(а) Договору про створення Європейського Співтовариства, пе- редбачає, що внутрішній ринок охоплює територію без внутрішніх кордонів, на якій забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг та капіталу. Сво- бода руху громадян може стати реальністю тільки у випадку, коли громадяни ЄС, перебуваючи в певній країні, не дискримінуються по відношенню до громадян, що проживають у цій країні, у спро- бах реалізувати права, гарантовані Маастрихтсь- ким договором. Для гарантування рівного ставлення до грома- дян ЄС, які пересуваються з однієї країни ЄС до іншої, запроваджено широке застосування недиск- римінаційних положень. Дискримінація за принци- пом національності заборонена в країнах ЄС, так само як і інші обмеження, які можуть суперечити правам вільного переміщення громадян ЄС. Це включає такі потенційні перешкоди, як імміграційні обмеження для об'єднання сім'ї, дискримінаційні умови соціального страхування, обмежувальні при- кордонні та візові формальності, упереджені вимо- ги до мови, акценту, місця проживання чи професій- ної кваліфікації. Розмаїття положень у цій сфері різко контрастує з масштабом еквівалентних положень щодо громадян третіх країн. Так, наприклад, поло- ження Європейського Союзу щодо об'єднання сім'ї надають право громадянину ЄС увозити до країни, у якій він працює, дітей віком до 21 року та більше, якщо вони все ще залежні. На відміну від цього, положення гармонізованих правил ЄС для об'єднан- ня сім'ї для громадян третіх країн встановлюють максимальний вік для дітей 16-18 років, залежно від країни-члена ЄС, та виключають із цього вікового обмеження тих, хто вже одружений або "веде неза- лежне життя". Схожі відмінності у вимогах існують також для в'їзду подружжя та інших родичів. Хоча, як ми бачимо, розширені індивідуальні права були центральним аспектом європейського проекту від самого початку, вони були прив'язані до економічних та торгових прагнень Співтовариства. Свобода переміщення була необхідним засобом досягнення єдиного внутрішнього ринку, а індиві- дуальні права були необхідні, щоб запобігти обме- женням країн-членів щодо нового всеохоплюючого економічного порядку. Згадане вище рішення Євро- пейського суду № 26/62 від 05.02.1963 р., яке запо- чаткувало місце носія індивідуальних прав у рам- ках європейської правової системи, стосувалося комерційних прав у контексті ліквідації мита. Але чотири десятиріччя потому, у ході загальних зру- шень у міжнародному праві, Європейський Союз зробив наголос на важливості індивідуальних прав людини. Хоча Договір про створення Європейсько- го Економічного Співтовариства 1957 р. не містить положень щодо прав, Єдиний європейський акт (1986 р.) закріпив, що країни-члени співпрацюють для сприяння демократії на базі фундаментальних прав людини [2], зробивши тим самим значний крок у розумінні концепції Співтовариства як чогось більшого, ніж спільний ринок. Цей процес розвивав- ся надалі: Стаття F(2) Маастрихтського договору про Європейський Союз передбачає, що Європейський Союз поважає фундаментальні права, гарантовані Європейською конвенцією про захист прав людини та фундаментальних свобод [3]. Стаття 8 Договору про створення Європейського Співтовариства в ре- дакції від 1995 р. закріпила запровадження грома- дянства Європейського Союзу та надання громадян- ства ЄС кожному громадянину країни-члена Союзу, а також надання прав за цим договором громадя- нам Європейського Союзу [4]. Увага до фундаментальних прав людини в євро- пейському громадянстві відображає два проблем- них аспекти розвитку Європейського Союзу. По-пер- ше, це передає намагання створити відчуття "євро- пейської ідентичності", відчуття приналежності до демократичного та орієнтованого на права об'єднан- ня, окремо від практичної користі, пов'язаної з роз- витком ЄС. Це прагнення було вперше висловле- но в ідеалістичних положеннях післявоєнних твор- ців ЄС та конкретизовано такими видатними сим- волами державності, як прапор Європейського Сою- зу та загальний паспорт ЄС. По-друге, увага до гро- мадянських прав відображає занепокоєння необ- хідністю вирішення питання "демократичного дефі- циту" в управлінні Європейського Союзу - пошире- ного сприйняття ЄС як віддаленої, незрозумілої та бюрократично керованої організації, що призвело до кризи легітимності в Співтоваристві впродовж 1980-х та аж до моменту підписання Маастрихтсь- кого договору. Досі не можна зробити остаточних висновків, чи вирішило запровадження громадянства Європейсь- кого Союзу хоча б одну із цих проблем, чи насправді посилило позиції громадян ЄС. Основу єдиного со- юзного громадянства було закладено в Статті 8 До- говору про створення Європейського Співтовари- ства, яка проголошує, що "кожна особа, що має громадянство країни-члена, стає громадянином Со- юзу" [4]. Таким чином, тільки громадяни країн-членів Європейського Союзу є громадянами ЄС, а питан- ня визначення, хто є громадянином, залишено ціл- ком на розсуд окремої країни ЄС. У момент свого створення Європейський Союз не був готовий прий- няти "справжнє" загальноєвропейське громадян- ство, не кажучи вже про те, що відокремлене від національного європейське громадянство супере- чило би бажанням низки країн-членів. Побоюючись, що концепція єдиного союзного громадянства от- римає небажане багатьма країнами значення, До- говір закріпив зв'язок між європейським громадян- PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 2 (116) березень-квітень 2012 р. 114 ЕКОНОМІКА ством та громадянством країн-членів. Ця ситуація призвела до появи невідомого феномена громадян- ства похідного характеру. У той же час, похідний характер союзного громадянства не обов'язково означає похідний характер прав, що випливають зі статусу громадянина ЄС. Ці права доволі унікальні, оскільки вони включать права, що не можуть бути надані одноосібно країною ЄС. Жодна окрема краї- на Європейського Союзу не може надати права пра- цювати, проживати на території іншої країни без її дозволу [5]. Специфічні права, надані громадянам ЄС, за- кріплені в частині II Договору про створення Євро- пейського Співтовариства: це право обирати та бути кандидатом на муніципальних виборах (Стаття 19 (1)) та виборах до Європейського парламенту (Стат- тя 19 (2)), право вільного переміщення та прожи- вання (Стаття 18 (1)), право на дипломатичний та консульський захист із боку будь-якої країни-члена Союзу, якщо власна країна громадянина не пред- ставлена на окремій території (Стаття 20), право до- ступу до документів Єврокомісії, Європейського парламенту та Ради Європи (Статті 21 та 255), пра- во звертатися з клопотанням до Європейського пар- ламенту (Статті 21 та 194), а також право подавати скаргу Європейському омбудсмену (Статті 21 та 195) [4]. Тільки два останні з перелічених прав доступні також для громадян третіх країн, що легально пос- тійно проживають на території ЄС. Вирішивши визначати громадянство Європейсь- кого Союзу, виходячи з громадянства країни-чле- на Союзу, а не на підставі місця проживання чи іншої форми постійного перебування в межах ЄС, країни закріпили традиційну прерогативу суверені- тету в питанні громадянства, але виявилися не- здатні встановити основний всеохоплюючий прин- цип приналежності до Європи. Установивши відмінні та складні критерії, що застосовуються окремими країнами-членами для визначення прийнятності до громадянства - народження, місце проживання, походження, відповідність низці лінгвістичних, культурних чи інших узаконених вимог, визначен- ня громадянства ЄС запровадило скоріше загаль- ний базис для виключення, аніж узгоджений набір критеріїв для включення до громадян [6; 7]. Це призвело до двох основних наслідків. По-перше, немає зальноєвропейської єдності у визначенні со- юзного громадянства (як, наприклад, загальноприй- няте в Співтоваристві визначення робітника, вироб- лене Європейським судом), тому країни-члени, маючи розходження у визначенні прийнятності до отримання громадянства, а не чітке поняття індив- ідуальних прав, визначають хто стає громадяни- ном ЄС. По-друге, незважаючи на зв'язок євро- пейського громадянства із запровадженням режи- му європейських прав людини в Маастрихтському договорі, громадяни Європейського Союзу не отри- мали переваг від цього новоствореного громадян- ства у вираженні посилення їхніх фундаментальних прав. Генеральний адвокат Європейського суду вис- ловив цю ідею в такий спосіб: "Особа, що зазнає застосування законодавства Співтовариства, повин- на бути уповноважена сказати "civis europeus sum" та використати цей статус, щоб перешкодити пору- шенню її фундаментальних прав" [8]. Але це поло- ження ще в повній мірі не реалізується країнами- членами Європейського Союзу [9]. Висновки Поступовий розвиток інтеграційного процесу призвів до розширення індивідуальних прав грома- дян країн-членів, що спочатку були прив'язані до економічних та торговельних прагнень Європейсь- кого Співтовариства. З моменту підписання Мааст- рихтського договору в 1992 році європейська інтег- рація досягла якісно нового рівня: запровадження європейського громадянства в Договорі стало од- ним із визначальних кроків у процесі реструктуру- вання відносин між країнами-членами та надбудо- вою Європейського Союзу. За існуючої правової системи національність будь-якої країни-члена є передумовою реалізації прав у рамках європейсь- кого громадянства. Європейське громадянство не скасовує національної ідентичності й не створює єдиної європейської ідентичності натомість. Із часу виникнення ідеї європейського громадянства та її юридичного закріплення в Маастрихтському дого- ворі досі не можна зробити позитивних висновків щодо того, чи зможе єдине громадянство ЄС нада- ти виразне відчуття європейської ідентичності або створити дієвий механізм посилення фундаменталь- них прав громадян країн ЄС. ЛІТЕРАТУРА: 1. Judgment of the European Court of 5 February 1963. - NV Algemene Transport- en Expeditie Onderneming van Gend & Loos v Netherlands Inland Revenue Administration. - Reference for a preliminary ruling: Tariefcommissie - Pays-Bas. - Case 26-62 [Елек- тронний ресурс]. - Режим доступу : http://eurlex.europa.eu/ exUriServ/ exUriServ. o?uri=CELEX:61962J0026:EN:NOT. 2. Single European Act, signed at Luxemburg on 17 February 1986 and at The Hague on 28 February 1986 [Електронний ре- сурс]. - Режим доступу : http://eurlex.europa.eu /en/treaties / index.htm#founding. 3. Treaty on European Union, signed at Maastricht on 7 February 1992 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:/ /eur-lex.europa.eu/en/treaties/index.htm#founding. 4. Treaty Establishing the European Community, signed at Rome on 25 March 1957, as amended through 1 January 1995 [Елект- ронний ресурс]. - Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/en/ treaties/index.htm#founding. 5. Fischer T. C. European "Citizenship": In its Own Right and in Comparison with the United States / T. C. Fischer. - 5 CYbELS, 2002 - 2003. - С. 362. 6. O'Keeffe D. Union Citizenship / D. O'Keefe // O'Keefe D. Legal Issues of the Maastricht Treaty / D. O'Keefe, P. Twomey. - London : Chancery Press, 1993. - С. 87-108. 7. O'Leary S. The Evolving Concept of Community Citizenship, From Free Movement of Persons to Community Citizenship / S. O'Leary. - The Hague : Kluwer Law International, 1996. - С. 271. 8. Judgment of the European Court (Sixth Chamber) of 30 March 1993. Christos Konstantinidis v Stadt Altensteig - Standesamt and Landratsamt Calw - Ordnungsamt. Reference for a preliminary ruling: Amtsgericht Tübingen - Germany. Discrimination - International convention. - Case C-168/91 [Елект- ронний ресурс]. - Режим доступу : http://eurolex.europa.eu/ smartapi/cgi/sga_doc?smartapi!celexplus!prod! CELEXnumdoc &numdoc=61991J0168&lg=en. 9. Kingston J. Citizenship of the European Union / J. Kingston // Citizenship / [J. P. Gardner (ed.)]. - The White Paper, 1997. - С. 280-316. ІСТОРІЯ PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://eurlex.europa.eu/ http://eurlex.europa.eu http://eur-lex.europa.eu/en/ http://eurolex.europa.eu/ http://www.pdffactory.com № 2 (116) березень-квітень 2012 р. ЕКОНОМІКА 115 I. Lazneva EMERGENCE AND PROBLEMS OF IMPLEMENTATION OF A CONCEPT OF EUROPEAN UNION CITIZENSHIP (1957-2004) Emergence of a concept of European citizenship and the evolution of citizenship rights in the European Union are in the centre of discussion in the paper. The evaluation of problems of implementation of EU citizenship concept in the current context of European integration has been presented. Key words: European Union citizenship, citizenship rights, European integration, adoption. © І. Лазнєва Надійшла до редакції 13.03.2012 ІСТОРІЯ УДК 94.323 "Азербайджан" СТАНОВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ БЕЗПЕКИ АЗЕРБАЙДЖАНУ ТА ЙОГО ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ В ПОСТРАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД БОГДАН ЛЕВИК, провідний науковий співробітник Національного університету "Львівська політехніка" У статті проаналізовано історичний досвід Азербайджану, його розвиток у період після розпаду СРСР, становлення національної системи військової безпеки. Розглянуто військово- політичні відносини цієї країни з Вірменією, Росією, Україною, Туреччиною, США, НАТО і ЄС. Ключові слова: Азербайджанська Республіка, військова безпека, Збройні сили, армія. Постановка проблеми. У сучасному світі для авторитету, крім економічної могутності, необхідна військова міць. Китайська мудрість говорить: "Хто не знає свого ворога й себе, той завжди буде в програші". Військово потужні держави є лідерами в геополітичному світі. Так, Росія, маючи на оз- броєнні стратегічну та тактичну ядерну зброю, вик- ликає повагу в усіх країн світу. Україна, яка добро- вільно відмовилась від володіння ядерною зброєю, отримала віртуальні гарантії своєї національної без- пеки й потерпає від політичних, економічних та ін- формаційних "воєн" з боку одного зі своїх гарантів. Зброя завжди стримує агресора, викликає повагу. Азербайджан шукає власний шлях для забезпе- чення національних інтересів на Кавказі й у світі. Військова безпека є наріжним каменем його зов- нішньої політики [1]. Військовими істориками до цих пір не проводи- лись комплексні дослідження становлення системи військової безпеки в колишніх радянських респуб- ліках. Не стала винятком й Азербайджанська Рес- публіка. Саме цю мету переслідував автор, запро- понувавши своє дослідження вказаної теми. Виклад основного матеріалу. Азербайджан (АР) - держава на південному сході Європи, одна з кавказьких республік, входить у трійку геополітич- них гравців на Кавказі. Територія республіки із захо- ду омивається Каспійським морем. Сухопутний кор- дон межує з Росією, Вірменією, Туреччиною, Гру- зією та Іраном. До складу АР входить Нахічевансь- ка Автономна Республіка. Населення республіки на- раховує близько 9,11 млн (дані 2011 р.) [2]. 60 % території країни - це гори. Азербайджан залишаєть- ся індустріально-аграрною країною. Територію умов- но ділять на десять економічних регіонів. Основою економіки є нафтогазовидобувна промисловість та нафтопереробна галузь. Їх імпорт має визначальне місце в економіці й майже втричі перевищує показ- ники експорту. Експорт становить 1,2 млрд $, річний імпорт дорівнює 3,3 млрд $. Серед експортерів Азер- байджану слід відзначити Італію, Ізраїль, Росію, Ту- реччину, США, Іран та Німеччину. Туреччина зали- шається лідером серед іноземних інвесторів. Азер- байджан теж інвестував у Туреччину [3]. 28 травня 1918 р. перша Азербайджанська Де- мократична Республіка (АДР) проголосила неза- лежність. На той час площа території республіки складала 99908,86 кв. км, із них 13983,1 кв. км були спірними з Вірменією. Проіснувала АДР 23 місяці і 28 квітня 1920 ліквідована більшовиками [4]. У 1936 - 1991 рр. країна входила до складу СРСР. На сьо- годні Азербайджан - член ООН (1992 р.), ГУАМ, СНД, ПАРЄ (1997 р.) [5]. 1988-1989 рр. на території Азер- байджану стався військовий конфлікт в автономній області Нагірний Карабах. У зону конфлікту між азер- байджанцями та вірменами були введені радянські війська. 1990 р. на території області було запровад- жено надзвичайний стан. Однак ужиті заходи не PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com

Становлення та проблеми реалізації концепції громадянства Європейського Союзу (1957-2004 рр.)

Institution

Ähnliche Einträge