Лонгин Цегельський та його державотворча діяльність у період 1918-1919 рр.
Стаття присвячена аналізу державотворчої діяльності одного з провідних діячів Галичини Лонгина Цегельського. Розглядається його робота у двох державних секретаріатах: внутрішніх справ та зовнішніх. Лонгину Цегельському належить авторство та співавторство цілого ряду найважливіших державних докумен...
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Схід |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62373 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Лонгин Цегельський та його державотворча діяльність у період 1918-1919 рр. / О. Сем'яник // Схід. — 2012. — № 2 (116). — С. 143-147. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-62373 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-623732014-05-21T03:01:21Z Лонгин Цегельський та його державотворча діяльність у період 1918-1919 рр. Сем'яник, О. Історія Стаття присвячена аналізу державотворчої діяльності одного з провідних діячів Галичини Лонгина Цегельського. Розглядається його робота у двох державних секретаріатах: внутрішніх справ та зовнішніх. Лонгину Цегельському належить авторство та співавторство цілого ряду найважливіших державних документів. Громадсько-політична діяльність Лонгина Цегельського дозволяє розглядати його як ключову постать українського державотворення на Галичині в 1918-1919 рр. The article attempts to analyze aspects of state-of one of the leading figures of Galicia Lonhyna Tsehelskoho. Consider its activities in two state secretariats: Interior and exterior. Lonhyn Tsehelskyy was a key figure in the period of the state. He is author and co-authorship of a number of important state documents. His activities nation-he proved his loyalty to the country and Ukrainian people. 2012 Article Лонгин Цегельський та його державотворча діяльність у період 1918-1919 рр. / О. Сем'яник // Схід. — 2012. — № 2 (116). — С. 143-147. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62373 94(477)1918-1919 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Сем'яник, О. Лонгин Цегельський та його державотворча діяльність у період 1918-1919 рр. Схід |
| description |
Стаття присвячена аналізу державотворчої діяльності одного з провідних діячів Галичини Лонгина Цегельського. Розглядається його робота у двох державних секретаріатах:
внутрішніх справ та зовнішніх. Лонгину Цегельському належить авторство та співавторство
цілого ряду найважливіших державних документів. Громадсько-політична діяльність Лонгина Цегельського дозволяє розглядати його як ключову постать українського державотворення на Галичині в 1918-1919 рр. |
| format |
Article |
| author |
Сем'яник, О. |
| author_facet |
Сем'яник, О. |
| author_sort |
Сем'яник, О. |
| title |
Лонгин Цегельський та його державотворча діяльність у період 1918-1919 рр. |
| title_short |
Лонгин Цегельський та його державотворча діяльність у період 1918-1919 рр. |
| title_full |
Лонгин Цегельський та його державотворча діяльність у період 1918-1919 рр. |
| title_fullStr |
Лонгин Цегельський та його державотворча діяльність у період 1918-1919 рр. |
| title_full_unstemmed |
Лонгин Цегельський та його державотворча діяльність у період 1918-1919 рр. |
| title_sort |
лонгин цегельський та його державотворча діяльність у період 1918-1919 рр. |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62373 |
| citation_txt |
Лонгин Цегельський та його державотворча діяльність у період 1918-1919 рр. / О. Сем'яник // Схід. — 2012. — № 2 (116). — С. 143-147. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT semâniko longincegelʹsʹkijtajogoderžavotvorčadíâlʹnístʹuperíod19181919rr |
| first_indexed |
2025-07-05T13:16:16Z |
| last_indexed |
2025-07-05T13:16:16Z |
| _version_ |
1836812994645852160 |
| fulltext |
№ 2 (116) березень-квітень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 143ІСТОРІЯ
УДК 94(477)1918-1919
ЛОНГИН ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ ТА ЙОГО ДЕРЖАВОТВОРЧА
ДІЯЛЬНІСТЬ У ПЕРІОД 1918-1919 рр.
ОКСАНА СЕМ'ЯНИК,
асистент кафедри декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтв
Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ
Стаття присвячена аналізу державотворчої діяльності одного з провідних діячів Галичи-
ни Лонгина Цегельського. Розглядається його робота у двох державних секретаріатах:
внутрішніх справ та зовнішніх. Лонгину Цегельському належить авторство та співавторство
цілого ряду найважливіших державних документів. Громадсько-політична діяльність Лонги-
на Цегельського дозволяє розглядати його як ключову постать українського державотво-
рення на Галичині в 1918-1919 рр.
Ключові слова: Лонгин Цегельський, державотворча діяльність, державний секретар
внутрішніх справ, державний секретаріат зовнішніх справ, Українська Національна рада.
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Національно-визвольні змагання українського на-
роду 1917-1918 рр. та розгортання державотворчих
процесів активізували діяльність цілого ряду дер-
жавно-політичних діячів, які ще й сьогодні мало-
відомі громадськості. Серед них, на наш погляд, і
постать Лонгина Цегельського. Деякі аспекти його
політичної та державотворчої діяльності висвітлю-
ються тільки в окремих працях М. Здоровеги [1],
М. Кугутяка [2], О. Малюти [3], а також узагальню-
ючих дослідженнях, присвячених історії ЗУНР [4].
Фрагментарно згадує у своїх працях про його
діяльність і К. Левицький [5]. Особливо цінними є
спогади самого Л. Цегельського [6], які чомусь
мало використовують дослідники. Уважаємо, що
його постать та багатогранна діяльність вимагають
глибшого дослідження та аргументованих висновків.
Наше коротке дослідження присвячене тільки одній
із важливих сторінок його життя та діяльності в пе-
ріод національно-визвольних змагань українців у
1918-1919 рр.
Об'єктом дослідження виступає постать Лонги-
на Цегельського в період національно-визвольних
змагань 1918-1919 рр., а предметом - його держа-
вотворча діяльність.
Мета статті - дослідити роль Л. Цегельського в
переддень листопадових подій 1918 р., визначити
основні напрями його діяльності на посаді держав-
ного секретаря внутрішніх справ та роль у станов-
ленні дипломатичної служби Західно-Української
Народної Республіки. Уважаємо, що така постанов-
ка питання дозволить простежити й еволюцію його
державотворчих поглядів у названий період.
Виклад основного матеріалу. Нову хвилю на-
ціонально-політичного піднесення на західноукра-
їнських землях викликало проголошення згідно з IV
Універсалом Центральної Ради державної незалеж-
ності Української Народної Республіки та підписан-
ня в лютому 1918 р. Берестейського мирного дого-
вору. Ці події збирали на свою підтримку багатолюдні
віча й маніфестації, мобілізували українську інтелі-
генцію в державно-політичних домаганнях.
Багатотисячне віче за участю Л. Цегельського,
на підтримку згаданих подій, відбулося у Львові 10
лютого 1918 р. На маніфестації перед будинком
Музичного інституту ім. Миколи Лисенка, Л. Це-
гельський виступив, як відомий діяч Української
націонал-демократичної партії, посол до австрійсь-
кого парламенту й галицького сейму. У своєму вис-
тупі він розкрив основні віхи української історії,
підкреслив важливе значення Берестейського миру
для західноукраїнських земель. Віче завершилось
співом "Вже воскресла Україна". У той же день Л.
Цегельський виступив з аналогічною промовою на
зборах українських залізничників [7], а також 12
лютого - на зборах представників від Організації
українців міста Львова, де на його пропозицію збо-
ри під враженням цього договору привітали оста-
точне визнання Української держави [8].
У лютому 1918 р. у Львові відбувся з'їзд нотаблів
- представників українських політичних партій та гро-
мадських організацій від повітів краю та послів до
австрійського парламенту й галицького сейму. Ак-
тивну участь у роботі з'їзду взяв і Л. Цегельський.
Він виступав із доповідями, обговорюючи цілий ряд
нагальних проблем, пов'язаних із державотворчими
планами, реалізацію яких можна було б здійснити
насамперед мирними легітимно-правовими метода-
ми. Насамкінець на його пропозицію делегати зак-
ликали українську громадськість до "надсилання
обивательських датків на фонд національної оборо-
ни" [9, с. 68].
Особливе значення Л. Цегельського полягає в
його державотворчій діяльності, пов'язаній із пере-
думовами проголошення та діяльностю Західно-Ук-
раїнської Народної Республіки, коли він фактично став
речником українського державотворення. Можна
стверджувати, що жодна важлива подія державно-
політичного значення, починаючи з 1918 р., не відбу-
лася без його безпосередньої участі. Із цього при-
воду Л. Цегельський проявляв чималу активність у
різного роду зустрічах, зібраннях, маніфестаціях,
нарадах. Завдяки своєму авторитету, глибокій еру-
дованості, патріотизму він виступав не тільки як доб-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (116) березень-квітень 2012 р.
144 ЕКОНОМІКА
рий промовець, а й безпосередній ініціатор різного
роду державно-політичних акцій.
У серпні 1918 р. у приміщенні товариства "Про-
світа" у Львові відбулася нарада провідних захід-
ноукраїнських політичних діячів. Останні розпочали
конкретні заходи щодо створення відповідних вій-
ськових і політичних органів, які б зайнялися підго-
товкою до переобрання влади від австрійського уря-
ду. За дорученням Народного Комітету Українсь-
кої народно-демократичної партії Л. Цегельський,
В. Панейко, С. Баран та В. Бачинський почали про-
водити консультативні наради з повітовими представ-
никами від партії, на яких інформували "хто і що
має робити та кого маєм приєднати до тайної змови
щодо перейму влади в означеному дні" [10, с. 92].
У цей час державно-політичний світогляд Л. Це-
гельського певною мірою трансформувався в бік
центризму. Він симпатизував політиці гетьманату та
підтримував її. "Скинення гетьмана" пізніше у своїх
спогадах він назве "однією із найфатальніших по-
милок, що посприяли поширенню анархії" [11, с. 292].
Натомість він критикував лідерів наддніпрянських
українців за їх соціалістичну спрямованість, яка зма-
гала до повстання, а тому під час візитів до Києва
намагався знайти компроміс із наддніпрянськими
політиками. Однак подібні його візити, як, до речі, й
інших галицьких послів, успіху не мали, а їхні спро-
би діалогу, за висловом самого ж Л. Цегельського,
"були голосом "вопіющого в пустині" [12, с. 31].
Окремі галицькі діячі з певною іронією звертали
увагу на проавстрійську позицію Л. Цегельського,
наголошуючи що "він був одним із тих, які поруча-
ли до останньої хвилини, коли розпадалася Авст-
рія, триматися австрійської клямки" [13, с. 58]. Хоча
зауважимо, що аналогічної позиції на перших ета-
пах дотримувались дуже багато політичних діячів.
Намагаючись пізніше аргументувати таку позицію,
Л. Цегельський писав: "Коли в жовтні ми творили
окрему Західноукраїнську державу, спершу в ме-
жах Габсбурзької монархії, а опісля - на її руїнах, то
не тому, що ми не бажали гаряче злуки всіх укра-
їнських земель, але тому, що обставини… принево-
лювали нас до цього, а політична обережність каза-
ла нам вибрати такий шлях. Дороговказ на цьому
шляху мав, одначе, напис: "До Києва! До матері
українських городів!" [14, с. 252].
Л. Цегельський брав активну участь у роботі про-
голошеної в жовтні 1918 р. Української Національної
Ради, у якій став головою виконавчого органу [15,
с. 139]. Наприкінці жовтня 1918 р. делегація Укра-
їнської Національної Ради, у складі якої були її го-
лова К. Левицький та члени І. Кивелюк, Л. Цегельсь-
кий, С. Голубович, С. Баран, зустрілася з намісни-
ком графом Карлом фон Гуйном та вимагала пере-
дати адміністрацію краю українській владі.
Очевидно, після невдалих переговорів Украї-
нська Національна Рада одразу ж ухвалила рі-
шення негайно відправити до Відня свого делега-
та - Л. Цегельського. На аудієнцію до прем'єра
разом із Л. Цегельським прибули Є. Петрушевич,
Ю. Романчук, М. Василько, Є. Левицький, Л. Ба-
чинський та ін. Про ситуацію у краї та вимоги укра-
їнської делегації доповідав прем'єру особисто Л. Це-
гельский [16, с. 40].
Протокол акту передачі влади в краю складений
у Львові в палаті Намісництва 1 листопада 1918 р.
Від представників Української Національної Ради
підписали К. Левицький, О. Барвінський, С. Голубо-
вич та Л. Цегельський [17].
У цілому Л. Цегельський був автором, співав-
тором та редактором цілого ряду відозв, промов,
маніфестів та загалом державних документів. В
одній із перших відозв до народу, від 1 листопада
1918 р., стилізатором якої він був, наголошувалось:
"Український народе! У створеній тобою державі не
буде поневолення нацією… В Українській державі
всі горожани без різниці мови, віри, роду, стану чи
статі будуть справді рівні перед законом, а наскрізь
демократичний лад заснований на загальнім, рів-
нім, безпосереднім, тайнім і пропорційнім виборчім
праві" [18, с. 43].
У складі Тимчасового Державного секретаріату,
який був затверджений на засіданні Української На-
ціональної Ради 9 листопада 1918 р., Л. Цегельсь-
кий був призначений державним секретарем внут-
рішніх справ [19, с. 265]. Зауважимо, що його по-
вноваження на цій посаді були достатньо широки-
ми. Так, згідно з розпорядженням Державного сек-
ретаріату "Про державну адміністрацію", виданого
16 листопада 1918 р. керівним органом державної
адміністрації в повіті був державний повітовий ко-
місар, якого призначав і звільняв державний секре-
тар внутрішніх справ. Якщо населення обрало ра-
ніше повітових комісарів - вони повинні бути подані
до затвердження Державному секретарю внутрішніх
справ. У випадку незатвердження цих осіб останній
міг призначити інших [20, с. 176].
Наприкінці листопада 1918 р. Секретаріат ЗУНР
був певною мірою реформований, зокрема скоро-
чувалась кількість державних секретаріатів. Знач-
них змін зазнало і відомство, очолюване Л. Цегельсь-
ким. Так, реорганізація Державного секретаріату
внутрішніх справ відбулася через приєднання до
нього Державного секретаріату шляхів, пошти та
телеграфу, а також Секретаріату суспільної опіки,
праці та суспільного здоров'я. Таким чином, у складі
Секретаріату внутрішніх справ було створено від-
повідні відділи, які очолювалися так званими "това-
ришами секретаря".
Із спогадів Л. Цегельського довідуємось, що йо-
го керівництво секретаріатом внутрішніх справ пев-
ною мірою було заочним, оскільки багато часу при-
діляв поїздкам у Наддніпрянську Україну. Він зга-
дував, що в грудні 1918 р. "їздив у безнастанних
місіях - у "Велику Україну", у Чехословаччину. Че-
рез те, природно, мій вплив (Л. Цегельського - Авт.)
в осередку влади змалів" [21, с. 166]. У період час-
тих відряджень його заміняв Роман Перфецький.
Зважаючи на період становлення державності,
недосвідченість окремих місцевих керівників, Л. Це-
гельський та його відомство мали багато клопотів,
пов'язаних насамперед із кадровими питаннями,
зокрема зміною окремих повітових комісарів, як і
загалом формуванням адміністративного апарату. За
його ініціативи та безпосереднього керівництва було
видане розпорядження про організацію та службо-
вий регламент для самого секретаріату внутрішніх
справ і повітових комісарів.
З метою пошуку допомоги для армії в середині
грудня 1918 р. Л. Цегельський прибув до Києва як
посол Галичини до голови Директорії УНР В. Винни-
ченка. Під час зустрічі між обома державними дія-
чами було обговорено цілу низку важливих питань.
Серед них заміну галицьких вузькорейкових заліз-
ничних шляхів на широкорейкові, як це було в Над-
дніпрянській Україні. Практичне здійснення цього
задуму дало змогу без зупинок курсувати залізнич-
ному транспорту аж до Львова [22, с. 182].
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (116) березень-квітень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 145
Водночас, Л. Цегельський згадує, що було до-
сягнуто ряд практичних домовленостей і попри іде-
ологічні розбіжності, які, очевидно, відігравали да-
леко не останню роль. Як пізніше він писав: "За цими
жартами, які іноді виникали у розмові з В. Винни-
ченком, "крився старий і непримиренний антагонізм
двох політичних світоглядів: націоналістичного та
соціалістичного" [23, с. 181].
Особливою заслугою Л. Цегельського в період
очолювання секретаріату внутрішніх справ було
формування жандармерії. Через нестачу жандармів,
а в багатьох випадках і їх нефаховість, у Тернополі
було започатковано вишкіл для жандармерії, комен-
дантом якого став австрійський капітан (сотник) жан-
дармерії М. Федитник. У середині грудня 1918 р. із
цього вишколу вийшло 1200 перших українських
жандармів, у яких Л. Цегельський особисто прий-
мав присягу [24, с. 167].
Із початком 1919 р. столиця ЗУНР була перене-
сена з Тернополя до Станіславова. Станіславський
період для Л. Цегельського змінив характер його
державотворчої діяльності. Він склав повноважен-
ня державного секретаря внутрішніх справ, а фак-
тично очолив Секретаріат закордонних справ (хоч
офіційно посада державного секретаря закордонних
справ залишився за В. Панейком).
Очоливши відомство зовнішніх справ, Л. Це-
гельський зіткнувся із цілою низкою проблем. Він
стверджував: "Людей котрі надавалися б до такої
служби, можна було полічити на пальцях однієї
руки…, не існувало традиції й досвіду в такій полі-
тиці" [25, с. 217]. А тому проблема фаховості серед
кадрового персоналу в секретаріаті знову постала
на порядку денному. Л. Цегельським було прийня-
то на роботу адвокатів Я. Олесницького та С. Вит-
вицького, які за його ініціативою були призначені
заступниками секретаря. Важливим є зауважити, що
прийняті на роботу мали досвід стажувань за кор-
доном та добре володіли іноземними мовами. У та-
кому складі секретаріат працював до середини лю-
того 1919 р., коли його змінив М. Лозинський.
Наголосимо, що перший місяць очолювання зов-
нішнього відомства Л. Цегельським відзначений
двома важливими справами. Серед них організація
Державного секретаріату закордонних справ і закор-
донних представництв та остаточне проголошення
злуки ЗУНР з УНР у Києві.
Слід відзначити, що питання соборності всіх зе-
мель України в одну державу було тривалим. На-
слідком переговорів між урядом ЗУНР і Директо-
рією став "Передвступний договір", підписаний у
Фастові ще 1 грудня 1918 р., яким обидві сторони
висловлювали свій намір працювати для справи
національного об'єднання. Цей договір підписали
Л. Цегельський і Д. Левицький.
Власне так званий станіславський період діяль-
ності Л. Цегельського, окрім повноважень держав-
ного секретаря, відзначений ратифікацією фастів-
ського документу на засіданні Української Національ-
ної Ради. Ідеї про соборну та політичну незалежність
України, які ще будучи студентом розвивав та на-
магався донести до громадськості Л. Цегельський,
3 січня 1919 р. йому випала місія офіційно проголо-
сити спочатку в тодішній столиці ЗУНР Станіславові.
Про тодішню атмосферу з нагоди цієї історичної події
він згадував: "Українська Національна Рада у по-
вному складі… Настрій святочний. На вулиці гурми
людей, що не змогли дістатися до будинку… На
порядку денному справа злуки Західноукраїнської
Республіки з Українською Республікою… - у Собор-
ну Україну… Піднявся я з двома аркушами паперу
в руці: один - оригінал договору у Фастові, а другий
- проект резолюції, яку я маю запропонувати Ук-
раїнській Національній Раді до ухвалення. Обидва
документи укладені мною. Я сам, признаюся, в уро-
чистому настрої, свідомий того, що відбувається
великий, пам'ятний акт з історії українського наро-
ду, що оце за якихось десять хвилин народиться
соборна Українська держава. Я говорив коротко.
Підкреслив, що історичним ідеалом українського
народу є політична незалежність і політична єдність
усієї української землі в суверенній Українській дер-
жаві…" [26, с. 210].
Зважаючи на важливість цього документа, ав-
торство якого належить Л. Цегельському, уважає-
мо за доцільне навести його. Зокрема Ухвала Укра-
їнської Національної Ради у Станіславові з дня 3
січня 1919 р. про злуку проголошувала: "Українсь-
ка Національна Рада, виконуючи право самоозна-
чення Українського Народу, проголошує торже-
ственно зєдиненє з нинішнім днем Західно-Укра-
їнської Народної Републіки з Українською Народ-
ною Республікою в одну одноцільну, суверенну На-
родну Республіку.
Зміряючи до найскорішого переведеня сеї злу-
ки, Українська Національна Рада затверджує пере-
двступний договір про злуку, заключений між За-
хідно-Українською Народною Републікою і Українсь-
кою Народною Республікою дня 1 грудня 1918 р. у
Хвастові (Фастові - Авт.), та поручає Державному
Секретаріятови негайно розпочати переговори з киї-
вським правительством для сфіналізованя догово-
ру про злуку" [27].
Акт злуки українських земель було урочисто ук-
ладено 22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві.
Власне, Л. Цегельський не тільки був у складі га-
лицької делегації, котра їздила до Києва, щоб узя-
ти участь у святковому проголошенні злуки укра-
їнських земель та роботі Трудового Конгресу, а
саме йому випала історична місія зачитати на Со-
фійській площі грамоту-ухвалу Української Націо-
нальної Ради ЗУНР від 3 січня 1919 р., після чого
промовець передав грамоту з підписами президії
Української Національної Ради голові Директорії
В. Винниченку [28, с. 133]. Рішення наради зафік-
сували протокол та грамота, підписані, з одного
боку, Директорією та прем'єром В. Чехівським, а з
іншого - офіційними представниками Галичини:
Л. Бачинським та Л. Цегельським. День 22 січня,
за висловом останнього, "буде інспірацією укра-
їнського народу так довго, поки він не осягне по-
вного об'єднання у самостійній і соборній Україні.
В тому вага цієї події" [29, с. 252].
Галицька делегація була запрошена на святкову
вечерю, організовану для земляків Січовими Стріль-
цями, "на якій виступили полковники Є. Коновалець
і Р. Дашкевич, а також гості - Т. Старух та Л. Це-
гельський" [30, с. 300].
Після проголошення злуки українських земель
Л. Цегельський став одночасно заступником мі-
ністра закордонних справ УНР у Києві (міністром
був В. Чехівський). Однак призначення на посаду
заступника міністра закордоних справ УНР було
тільки теоретичним, оскільки єдиної зовнішньої по-
літики так і не проводилось. Невдовзі після акту
злуки вся галицька делегація покинула Наддніпрян-
щину і повернулась до Галичини.
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (116) березень-квітень 2012 р.
146 ЕКОНОМІКА
Улітку 1919 р. Л. Цегельський виїхав у диплома-
тичній місії за кордон - і вже більше до краю не по-
вернувся. У цей час серед окремих громадських та
політичних діячів за кордоном виникла думка зас-
нувати Український культурний інститут з осередком
у Празі, який у випадку втрати української держав-
ності мав служити національним архівом, музеєм,
бібліотекою та взагалі притулком для української
культурної праці за кордоном. Д. Дорошенко серед
ряду діячів, які були на зборах ініціативної групи,
що обмірковувала проект Інституту, і підписали ста-
тут, згадує і Л. Цегельського. Однак подібний про-
ект так і не був реалізований через відсутність коштів
[31, с. 467].
Наголосимо, що період державотворчої діяль-
ності Л. Цегельського засвідчив зміну і його дер-
жавно-політичного світогляду. Так, на початку ХХ ст.
він був прихильником драгоманівських ідей із нахи-
лом до революційних силових методів боротьби.
Згодом поступово еволюціонував у напрямку цент-
ризму, ставши націонал-демократом. Саме під впли-
вом націонал-демократичних переконань як видат-
ний діяч цієї течії брав участь у державному будів-
ництві в Західній та Наддніпрянській Україні. Із тек-
сту його спогадів простежується його державний
ідеал - це добре керована держава, побудована на
дисципліні та законності.
Натомість у спогадах помітною є тема Великої
України і Галичини як територій із різними політич-
ними традиціями й державотворчим потенціалом.
Л. Цегельський критикував наддніпрянських діячів,
які "завжди залишалися лише соціалістичними пар-
тійниками, а не державними мужами".
Підсумовуючи у своїх спогадах період боротьби
за українську державність, він писав: "Самостійна
й соборна Українська держава була в наших руках.
Усі обставини спершу складалися так, що можна
було втримати та закріпити її… Однак нам не вдало-
ся здійснити це. І не вдалося не тому, що об'єктив-
но було це неможливо - навпаки, я твердо переко-
наний, що ми мали ідеальну нагоду збудувати са-
мостійну державу. Та нам забракло політичного ро-
зуму" [32, с. 293].
Висновки
Загалом підводячи підсумки державотвотворчої
діяльності Л. Цегельського в період визвольних
подій 1918-1919 рр., можемо стверджувати:
1. Постать Л. Цегельського належить до когор-
ти визначних діячів творення державності в 1918-
1919 рр., які відзначалися патріотизмом, оратор-
ськими здібностями та активною державно-політич-
ною діяльністю. Його цілеспрямована позиція зад-
ля української державної ідеї проявлялась практич-
но в усіх подіях та рішеннях за його участю.
2. Очолюючи провідні міністерські відомства, від
функціонування яких залежали важливі державні
рішення, Л. Цегельський був у постійному пошуку
діалогу між наддніпрянськими та галицькими діяча-
ми через численні місії, зустрічі, переговори, а в
кінцевому підсумку став біля витоків проголошення
Акта соборності українських земель.
3. Водночас через відсутність окремого дослід-
ження, присвяченого життю та діяльності Л. Це-
гельського, а також розпорошеність джерелознав-
чих матеріалів, вивчення його діяльності тільки ак-
туалізується та, на наш погляд, потребує багатосто-
роннього вивчення.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Здоровега М. Лонгин Цегельський біля витоків украї-
нської дипломатії / М. Здоровега // Мандрівець. - 2009. - № 2.
- С. 42-44.
2. Кугутяк М. Історія української націонал-демократії 1918-
1929 рр. / М. Кугутяк. - Київ-Івано-Франківськ, 2002. - Том 1. -
532 с.
3. Малюта О. "Просвіта" і Українська державність (друга
половина ХІХ - перша половина ХХ ст.) / О. Малюта. - К. :
Видавничий центр "Просвіта", 2008. - 838 c.
4. ЗУНР 1918 - 1923. Уряди. Постаті. - Львів : Інст. украї-
нознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 2009. - С. 307-
322; Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923: Істо-
рія / [кер. автор. колект. і відп. ред. О. Карпенко]. - Івано-
Франківськ : Сіверсія, 2001. - 628 с.
5. Левицький К. Великий зрив. До історії української дер-
жавності від березня до листопада 1918 р. На підставі спо-
минів та роздумів / К. Левицький. - Львів : Червона Калина,
1931. - 150 с.
6. Цегельський Л. Від легенд до правди: Спомини про події
в Україні, зв'язані з першим листопада 1918 р. / Л. Цегельсь-
кий. - Львів : Свічадо, 2003. - 336 с.
7. Українське слово. - 1918. - 12 лютого.
8. Українське слово. - 1918. - 14 лютого.
9. Кугутяк М. Указ. праця.
10. Левицький К. Указ праця.
11. Цегельський Л. Указ. праця.
12. Цегельський Л. Указ. праця.
13. Кедрин І. Життя - події - люди. Спомини і коментарі /
І. Кедрин. - Нью-Йорк : Видавнича кооператива "Червона ка-
лина", 1976. - 724 с.
14. Цегельський Л. Указ. праця.
15. Волинець С. Передвісники і творці листопадового Зри-
ву / С. Волинець. - Вінніпег, 1965.
16. Цегельський Л. Указ. праця.
17.Урядовий акт передачі державної власти представ-
ником ц.к. австрійського правительства Українській Націо-
нальній Раді // Діло. - 1918. - 7 листопада.
18. Здоровега М. Лонгин Цегельський біля витоків укра-
їнської дипломатії / М. Здоровега // Мандрівець. - 2009. - № 2.
- С. 42-44.
19. Західно-Українська Народна Республіка. 1918 -1923:
Історія / [кер. автор. колект. і відп. ред. О. Карпенко]. - Івано-
Франківськ : Сіверсія, 2001. - 628 с.
20. Там само.
21. Цегельський Л. Указ. праця.
22. Цегельський Л. Указ. праця.
23. Цегельський Л. Указ. праця.
24. Цегельський Л. Указ. праця.
25. Цегельський Л. Указ. праця.
26. Цегельський Л. Указ. праця.
27. Вістник державних законів і розпорядків Західної Об-
ласти Української Народної Республики. - 1919. - 1 Випуск.
28. Литвин М. Історія ЗУНР / М. Литвин, К. Науменко. -
Львів : Інст. українознавства ім. І. Крипякевича НАН України,
1995. - 368 с.
29. Цегельський Л. Указ. праця.
30. Литвин М. Україно-польська війна 1918-1919 рр. / М. Лит-
вин. - Львів : Інст. українознавства ім. І. Крипякевича НАН
України ; Інст. Центрально-Східної Європи, 1998. - 488 с.
31. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914-
1920) / Д. Дорошенко. - Мюнхен : Українське видавництво,
1969. - 543 с.
32. Цегельський Л. Указ. праця.
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (116) березень-квітень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 147
O. Semyanyk
LONHYN TSEHELSKYY AND ITS STATE ACTIVITIES DURING 1918 - 1919
The article attempts to analyze aspects of state-of one of the leading figures of Galicia Lonhyna Tsehelskoho.
Consider its activities in two state secretariats: Interior and exterior. Lonhyn Tsehelskyy was a key figure in the period
of the state. He is author and co-authorship of a number of important state documents. His activities nation-he proved
his loyalty to the country and Ukrainian people.
Key words: Lonhyn Tsehelskyy, state activities, State Secretary of the Interior, State Secretary for Foreign Affairs, the Ukrainian
National Council.
© О. Сем'яник
Надійшла до редакції 30.01.2012
ФІЛОСОФІЯ
УДК21:14 + 161.11
ПОНЯТТЯ ТА ЇХ РЕФЕРЕНТИ: РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ КОНТЕКСТ
ВОЛОДИМИР ВОЛОШИН,
кандидат філософських наук, докторант Донецького національного університету
Стаття присвячена висвітленню концептуальних положень та вирішенню низки еврис-
тичних проблем сучасних теорій референції. Висунуто тезу: денотація є лише одним з
аспектів референції. Референція, у широкому значенні, включає в себе семантичні,
емоційні, сакральні значення. На основі підходу Е. Гуссерля та градації понять за озна-
кою прозорості референції пропонується варіант понятійно-категоріального апарату ре-
лігієзнавства.
Ключові слова: поняття, референт, денотат, дійсний світ, можливий світ.
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Будь-який універсум міркувань базується на системі
понять і категорій, які репрезентують різні світи, ви-
конуючи роль їх семантичних маркерів. Поняття
фіксують цілісність істотних наявних ознак як окре-
мих предметів (властивостей, відносин), так і відпо-
відних класів. Наявність поняття, цього колективного
інтелектуального інструменту, гарантує стабільність
індивідуального мислення й можливість розуміння.
Закономірно, що наука починається з констатації й
уточнення понятійно-категоріального апарату.
Теорію поняття і пов'язаний з нею комплекс пи-
тань у новітній філософії розробляли Г. Фреге, Е. Гус-
серль, Б. Рассел, Р. Карнап, К. Льюїс, М. Бунге,
У. Куайн, А. Пап, Д. Девідсон, Р. Козеллек, П. Стро-
сон, Є. Войшвилло, Д. Горський, М. Кондаков,
Р. Павіленіс, М. Попович, В. Кузнецов, Г. Гриненко.
Роботи цих та інших філософів, істориків, лінгвістів
були спрямовані на уточнення природи, ґенези,
структури, функцій понять та імен, визначення зна-
чення й смислу. Проблема референції пов'язана з
онтологічним навантаженням понять та категорій,
ідентифікацією об'єктів, питаннями існування й то-
тожності, апріорного та апостеріорного, дійсного,
можливого та неможливого тощо. У XX столітті утво-
рилося декілька теорій референції: фрегівська три-
членна (знак, смисл, референт (денотат)), рассе-
лівська двочленна, що йде в руслі кореспондентсь-
кої концепції істини (знак, референт), аналітична се-
мантика (знак, референт (включає денотати та уні-
версуми міркувань), метафізична реальність плюс
прагматика), феноменологічна семантика (ноезис,
ноематичний світ, референт плюс метафізичний світ)
та деякі інші.
Наукова картина світу знаходиться в залежності
від понятійного апарату. Пошук референтів релігій-
них і релігієзнавчих понять призводить до проблеми
об'єктивності знань. Неопозитивістська програма
вимагає, щоб мова науки "чіплялася" тільки за
дійсність. В аналітичній версії референція прив'яза-
на до інтенціональності та прагматики комунікацій.
У феноменологічній парадигмі проблема референції
є метафізичною проблемою; ноематичні об'єкти є
легітимними референтами. Отже, мета статті: спи-
раючись на теорії референції та пропозиції Е. Гус-
серля, розробити версію побудови релігієзнавчого
понятійно-категоріального апарату.
Виклад основного матеріалу. "Академічне ре-
лігієзнавство, як і будь-яка інша галузь наукового
знання, має свій набір понять і категорій - форм дум-
ки, що характеризуються відображенням сутнісно-
го в релігії та вільнодумстві та є засобами їх пізнан-
ня через усвідомлення характерних відносин і вла-
стивостей" [1, с. 36], - зазначає Б. Лобовик. Релігіє-
знавство, погодимося з Є. Ариніним, є своєрідною
редукцією "емпіричної релігії" до теоретичної моделі,
у результаті якої відбувається понятійна фіксація
багатовимірної і рухливої реальності в стійких ка-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|