Козача Рада як центральний орган керівництва повстанських сил Правобережжя УСРР у 1921-22 роках
Стаття присвячена дослідженню питань, пов'язаних із виникненням та діяльністю "Козачої Ради", що була одним із центральних органів керівництва антибільшовицькими повстанськими силами Правобережжя УСРР у 1921-1922 роках. Автор статті детально аналізує суперечності у відомостях про вини...
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Схід |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62465 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Козача Рада як центральний орган керівництва повстанських сил Правобережжя УСРР у 1921-22 роках / П. Стегній // Схід. — 2012. — № 3 (117). — С. 120-123. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-62465 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-624652014-05-22T03:01:45Z Козача Рада як центральний орган керівництва повстанських сил Правобережжя УСРР у 1921-22 роках Стегній, П. Історія Стаття присвячена дослідженню питань, пов'язаних із виникненням та діяльністю "Козачої Ради", що була одним із центральних органів керівництва антибільшовицькими повстанськими силами Правобережжя УСРР у 1921-1922 роках. Автор статті детально аналізує суперечності у відомостях про виникнення та діяльність "Козачої Ради" та робить припущення про зв'язок цієї організації з осередками Вільного козацтва та монархічно зорієнтованою частиною української еміграції. The article is devoted to the research of the issues connected with appearance and activities of "Cossacks council" that was one of the central governing body of antibolshevik rebel's forces of the right bank in the USSR in 1921 1922. The author of the article gives a thorough analysis of the discrepancies in the data about formation and activities of "Cossacks council" and makes an assumption about the connection of this organization with Free Cossack centres and the monarchy-oriented part of Ukrainian emigration. 2012 Article Козача Рада як центральний орган керівництва повстанських сил Правобережжя УСРР у 1921-22 роках / П. Стегній // Схід. — 2012. — № 3 (117). — С. 120-123. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62465 947.084.5 (477) uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Стегній, П. Козача Рада як центральний орган керівництва повстанських сил Правобережжя УСРР у 1921-22 роках Схід |
| description |
Стаття присвячена дослідженню питань, пов'язаних із виникненням та діяльністю "Козачої Ради", що була одним із центральних органів керівництва антибільшовицькими повстанськими силами Правобережжя УСРР у 1921-1922 роках. Автор статті детально аналізує суперечності у відомостях про виникнення та діяльність "Козачої Ради" та робить
припущення про зв'язок цієї організації з осередками Вільного козацтва та монархічно
зорієнтованою частиною української еміграції. |
| format |
Article |
| author |
Стегній, П. |
| author_facet |
Стегній, П. |
| author_sort |
Стегній, П. |
| title |
Козача Рада як центральний орган керівництва повстанських сил Правобережжя УСРР у 1921-22 роках |
| title_short |
Козача Рада як центральний орган керівництва повстанських сил Правобережжя УСРР у 1921-22 роках |
| title_full |
Козача Рада як центральний орган керівництва повстанських сил Правобережжя УСРР у 1921-22 роках |
| title_fullStr |
Козача Рада як центральний орган керівництва повстанських сил Правобережжя УСРР у 1921-22 роках |
| title_full_unstemmed |
Козача Рада як центральний орган керівництва повстанських сил Правобережжя УСРР у 1921-22 роках |
| title_sort |
козача рада як центральний орган керівництва повстанських сил правобережжя усрр у 1921-22 роках |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62465 |
| citation_txt |
Козача Рада як центральний орган керівництва повстанських сил Правобережжя УСРР у 1921-22 роках / П. Стегній // Схід. — 2012. — № 3 (117). — С. 120-123. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT stegníjp kozačaradaâkcentralʹnijorgankerívnictvapovstansʹkihsilpravoberežžâusrru192122rokah |
| first_indexed |
2025-07-05T13:20:27Z |
| last_indexed |
2025-07-05T13:20:27Z |
| _version_ |
1836813258008297472 |
| fulltext |
№ 3 (117) травень-червень 2012 р.
120 ЕКОНОМІКА
УДК 947.084.5 (477)
КОЗАЧА РАДА ЯК ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН
КЕРІВНИЦТВА ПОВСТАНСЬКИХ СИЛ
ПРАВОБЕРЕЖЖЯ УСРР У 1921-22 РОКАХ
ПАВЛО СТЕГНІЙ,
кандидат історичних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін
Кременчуцького інституту Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля
Стаття присвячена дослідженню питань, пов'язаних із виникненням та діяльністю "Ко-
зачої Ради", що була одним із центральних органів керівництва антибільшовицькими по-
встанськими силами Правобережжя УСРР у 1921-1922 роках. Автор статті детально ана-
лізує суперечності у відомостях про виникнення та діяльність "Козачої Ради" та робить
припущення про зв'язок цієї організації з осередками Вільного козацтва та монархічно
зорієнтованою частиною української еміграції.
Ключові слова: Всеукраїнський центральний повстанський комітет, Козача рада правобе-
режної України, "Козача Рада", Вільне козацтво, Партизансько-повстанський штаб, антибільшо-
вицькі повстання.
Постановка проблеми. Одним із найдраматич-
ніших етапів національно-визвольної боротьби 1917-
1923 років був антибільшовицький повстанський рух
1921 р. в Українській Соціалістичній Радянській Рес-
публіці (далі - УСРР). Аналіз здобутків та помилок
цієї епохи може допомогти при вирішенні актуальних
проблем розвитку сучасної української держави.
На нашу думку, історія антибільшовицького по-
встанства 1921 р. досліджена недостатньо. На особ-
ливу увагу заслуговує дослідження історії "Козачої
Ради", відомості про виникнення й діяльність якої
дуже суперечливі та потребують критичного аналізу.
Аналіз останніх досліджень та публікацій.
Перші кроки в напрямку досліджень історії виник-
нення та діяльності "Козачої Ради" почалися ще у
20-х роках ХХ ст. Від самого початку визначились
два протилежних табори: українські історики, які
переважно самі були учасниками або безпосеред-
німи свідками подій національно-визвольного руху
1917-1923 рр., з одного боку [17, 20], та радянські
історики, з іншого.
Авторами найперших радянських розвідок були
представники вищого партійного керівництва та
співробітники радянських каральних органів: Х. Ра-
ковський, Р. Ейдеман, С. Дукельський [28, 37-39,
9]. У цих працях повстанці розглядались як "банди-
ти", а повстанський рух як "бандитизм". Трохи пізніше
до цієї теми звертались М. Какурін, М. Філіпов [12,
35]. Важливі відомості про виникнення та діяльність
"Козачої Ради" містить праця Б. Козельського [15].
Описані в ній факти та їх загальна характеристика
були без суттєвих змін та доповнень використані в
працях 1940-90-х років: І. Премислера, А. Слюсарсь-
кого, А. Залевського, Л. Маймескулова, О. Рогожи-
на, В. Сташиса, О. Кучера, Д. Голінкова, В. Попика
та Г. Кримчука [27, 30, 10, 22, 19, 8, 26].
За кордоном питання досліджувалось переваж-
но українськими істориками-емігрантами. Так, ви-
никнення та діяльність центральних органів керів-
ництва повстанськими силами УСРР у 1921 р. уза-
галі та "Козачої Ради" зокрема розглядалось в уза-
гальнюючій праці з історії української революції
1917-1921 років І. Мазепи [21]. До цього питання
звертались історики українського націоналізму, ви-
никнення якого, на думку Я. Барановського, Ю. Бой-
ка, В. Мартинця та ін., було пов'язане з повстансь-
кою боротьбою 1920-1923 рр. [1, 4, 23]. Такий самий
погляд на повстанський рух 20-х років ХХ ст. у Над-
дніпрянській Україні зберігся і в працях З. Книша та
П. Мірчука [13, 24].
Із проголошенням незалежності України розпочав-
ся новий етап дослідження історії антибільшовиць-
кого повстанського руху та "Козачої Ради". У різних
контекстах про її виникнення та діяльність згадуєть-
ся в працях І. Біласа, Р. Коваля, О. Ганжі, Ю. Куль-
чицького, В. Вериги, І. Срібняка, В. Сідака та ін. [2,
14, 7, 18, 6, 32, 29]. Цих же питань торкались у своїх
дисертаційних дослідженнях П. Ісаков, П. Стегній,
С. Боган, Я. Файзулін, Т. Плазова, Д. Красносілець-
кий [11, 33, 34, 47, 25]. Велику кількість важливих
відомостей про підготовку антибільшовицького по-
встання в Україні в 1921 р. наведено в статті В. Ва-
силенка [5]. На окрему увагу заслуговує розвідка
Д. Красносілецького, присвячена питанню виникнен-
ня та діяльності Всеукраїнького центрального по-
встанського комітету (далі ВУЦПК). Автор окремо
зупинився на питаннях, пов'язаних з історією "Коза-
чої Ради", але традиційно розглядав її як організа-
цію, що виникла на уламках розгромленого чекіста-
ми ВУЦПК і була його простим продовженням [16].
Особливістю майже всіх досліджень, проведе-
них у 1991-2011 рр., є те, що питання історії "Коза-
чої Ради" розглядались лише в контексті більш мас-
штабних процесів, подій або діяльності інших по-
встанських організацій: селянського повстанського
руху, петлюрівського повстанського руху, діяльності
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (117) травень-червень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 121
Партизансько-Повстанського Штабу Ю. Тютюнника
(далі - ППШтаб), історії Другого Зимового походу,
обставин виникнення Української Військової Орга-
нізації (далі - УВО) тощо.
Але головне, що аналіз праць, у яких так чи іна-
кше згадувалось про "Козачу Раду", приводить до
висновку, що в них подаються доволі суперечливі
відомості майже з усіх основних моментів виник-
нення й діяльності цієї повстанської організації.
По-перше, у документах, дослідженнях та пуб-
лікаціях використовується кілька варіантів назви:
"Козача Рада", "Козача Рада Правобережної Украї-
ни", "Національна Козача Рада".
По-друге, не має одностайності в питанні про час
заснування "Козачої Ради". У радянських працях
переважно вказується на початок серпня 1921 р., у
закордонних дослідженнях переважає посилання на
1920 р., а це питання дуже важливе, бо тоді втрачає
сенс твердження, що "Козача Рада" виникла на
уламках ВУЦПК як його логічне продовження.
По-третє, є розходження у відомостях про місце
перебування керівництва "Козачої Ради": указують-
ся або Біла Церква, або Київ.
Крім того, немає і чітких відомостей про сферу
впливу (проголошену та реальну) "Козачої Ради".
Як видно з одного з варіантів назви - це вся Україна,
з іншого - лише Правобережжя. А от у радянських
джерелах більш реалістично вказуються лише кілька
губерній: Київська, Волинська, Миколаївська й
Одеська.
Головне, немає одностайної думки щодо політич-
ної орієнтації й підпорядкування "Козачої Ради". У
більшості праць і документів стверджується, що
"Козача Рада" була зорієнтована на Державний
Центр УНР і підпорядковувалась ППШтабу, бо ста-
ла спадкоємицею ВУЦПК. Але є певні моменти, що
викликають сумніви в цьому питанні.
Постановка мети. Таким чином, незважаючи на
те, що "Козача Рада" доволі часто привертала увагу
істориків, історія цієї повстанської організації поки
що залишається одним із найзагадковіших епізодів
антибільшовицької повстанської боротьби 1921-
1922 рр., існує ще багато питань, які потребують
подальшого дослідження, яке допоможе зробити
найбільш імовірні, з нашої точки зору, припущення
про головні моменти історії "Козачої Ради": час й
обставини її створення; стосунки з ВУЦПК; політич-
ну орієнтацію всієї організації або більшості її чле-
нів та зв'язки із закордонними антибільшовицьки-
ми центрами.
Виклад основного матеріалу. У ситуації, коли
відомості про "Козачу Раду" в різних працях мають
такі суттєві розбіжності, ми змушені викласти кілька
версій її створення й діяльності, зразу ж відкидаю-
чи ті, що виникли в результаті плутанини між нею і
ВУЦПК. Перша версія викладена в радянській літе-
ратурі й чекістських документах. За основу взято
виклад Б. Козельського, О. Кучера та Д. Голінкова й
опубліковані останнім часом чекістські документи [19,
с. 153; 8, с. 225-230; 22, с. 254-255; 5, с. 146-147].
Козача Рада Правобережної України (далі - КРПУ)
створена 5 серпня 1921 р. у м. Біла Церква активі-
стами ВУЦПК, які врятувались від арештів. Голо-
вою КРПУ обрали службовця Білоцерківської коо-
перації П. Гайдученка (Гонту), начальником інфор-
маційного бюро - колишнього заступника голови
інформаційного бюро при Директорії М. Лозовика,
уповноваженим пошти й телеграфу став М. Симак
(він же Сущ і Дубок). Командувачем збройних сил
повстанців північно-східної частини Правобережжя
обраний отаман Т. Бессарабенко, а командувачем
північно-західної частини Правобережжя - І. Шаму-
ленко (Шумелянко, Федорцев), що працював у рай-
онному союзі кооперації. Генеральним писарем став
Г. Григоренко. Центром діяльності КРПУ став Біло-
церківський районний союз споживчих товариств,
його приміщення перетворились на конспіративні
квартири організації. У роботі брали участь окремі
службовці Білоцерківського повітового військкома-
ту, земельного відділу, пошти та інших установ.
КРПУ створювалась як новий центр усієї
підпільної, політичної, військової та виконавчої вла-
ди на території Київської, Подільської, Волинської,
Миколаївської та Одеської губерній. Однак після
ліквідації ВУЦПК С. Петлюра і Ю. Тютюнник уже не
вірили в можливість ефективного функціонування на
території України загальнонаціонального повстансь-
кого центру. Саме тому вони визнали "Козачу Раду"
лише як "центр інформаційної роботи на Правобе-
режній Україні", про що й повідомили делегованим
до Польщі М. Лозовику та Т. Бессарабенку.
Тоді у вересні 1921 р. новостворена організація
вирішила самостійно об'єднати навколо себе по-
встанські загони на Правобережжі, після чого до-
могтися від уряду УНР відповідних повноважень.
КРПУ почала активно діяти. Так, Г. Григоренко втяг-
нув до організації працівників штабу 45-ї радянської
дивізії Ф. Галянта, В. Виговського, М. Малика, І. Біли-
ка, що дістали топографічні військові карти й по-
відомляли секретні відомості про наради, які відбу-
валися в штабі дивізії. М. Лозовик і М. Симак завер-
бували в Києві А. Гудимович, яка складала антира-
дянські відозви і зв'язалася з петлюрівцями в
Чернігівській і Полтавській губерніях. Вони ж залу-
чили до роботи секретаря київської церковної ради
І. Тарасенка і його доньку Марію. Нарешті, КРПУ у
січні 1922 р. зав'язала відносини з начальником
8-го повстанського району М. Якубовичем, а в лю-
тому 1922 р. з "УНРівською підпільною контррозвід-
кою" у Києві, яку очолював полковник В. Олексі-
йов, КРПУ встановила також зв'язки із загонами ота-
манів І. Гаєвого (Грисюка) й І. Трейко [8, с. 225-230].
Наказом від 16 вересня 1921 р. КРПУ, спираю-
чись на наказ Головного отамана військ УНР С. Пет-
люри про підняття антибільшовицького національ-
но-визвольного повстання в Україні, уповноважила
отамана Т. Бесарабенка на командування Північно-
Східним фронтом із підпорядкуванням йому всіх
повстанських загонів на території вздовж Дніпра до
Канева, по лінії Біла Церква - Сквирка - Бердичів і
до румунського кордону, а отамана І. Шемулянка -
на командування Північно-Західним фронтом із
підпорядкуванням йому всіх повстанських загонів
на території вздовж Дніпра від Канева, по лінії Київ -
Чорнобиль - Овруч до Бердичева і польського кор-
дону [5, с. 146-147].
Незважаючи на всі зусилля, КРПУ не вдалося
під час Другого Зимового походу надати суттєвої
підтримки Українській Повстанській Армії УНР. Мож-
ливо, саме після розгрому під Базаром, інформація
про КРПУ потрапила до рук київських чекістів, що
ліквідували КРПУ в березні 1922 року.
У справі КРПУ було заарештовано понад 600 її
членів, притягнуто до відповідальності 325 осіб, із
яких 86 за вироком Київського губернського рево-
люційного трибуналу від 25 серпня 1922 р. засуд-
жено до різної міри покарання. До розстрілу засуд-
жено 47 осіб, у тому числі вищезазначених керів-
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (117) травень-червень 2012 р.
122 ЕКОНОМІКА
ників організації. По справі "Козачої Ради" було ви-
лучено багато різної зброї. Одночасно з нею ліквідо-
вані "8-й повстанський район" і "УНРівська підпільна
контррозвідка м. Києва" [19, с. 153].
У закордонній українській історіографії щодо ство-
рення й діяльності "Козачої Ради" є кілька версій,
які більш різнобарвні й суперечливі, ніж вітчизняні.
Кілька з них навів Д. Соловей, що сам не міг звести
докупи суперечливі і явно переплутані відомості. Так,
Я. Барановський стверджував, що почином Є. Ко-
новальця на початку 1920-х років у Києві створена
"Козача Рада" разом з УВО у Києві, але в 1921 р.
більшовикам вдалося викрити її, а членів на чолі з
Г. Чупринкою розстріляти [1, с. 35; 31, с. 93]. Схо-
же, що ця версія виникла в результаті непоінформо-
ваності та плутанини. Крім того, Д. Соловей навів
лист Ортодокса, у якому вказувалося, що на чолі
"Козачої Ради" стояв О. Грудницький. Вона мала
філію на Слобожанщині в Харкові, яку очолював
сотник УНР Демченко. Ортодокс вступив до цієї
організації й став її політичним референтом. Восени
1921 р. багатьох з них арештовано й розстріляно
[31, с. 96].
І. Мазепа писав про "Національну Козачу Раду"
в Києві, що мала всеукраїнський масштаб та кон-
такти з Тарновом і ППШтабом. За його твердженням,
цю організацію викрили ще до рейду Ю. Тютюнника
[21, с. 102].
В. Верига в основному повторив версію І. Мазе-
пи, але використав і радянську. Усі суперечності,
що виникли від такого поєднання, він без жодної
аргументації пояснив існуванням двох "Козачих
Рад": до арештів у липні й нової, що створена в
серпні 1921 р. М. Лозовиком [6, с. 26-33].
На нашу думку, наведені в різних джерелах фак-
ти дають підстави для припущення про: 1) створен-
ня "Козачої Ради" до ліквідації ВУЦПК; 2) входжен-
ня "Козачої Ради" до складу ВУЦПК як автономної
частини; 3) належність "Козачої Ради" або принаймні
частини її членів до Вільного козацтва і гетьмансь-
ких або інших монархічно зорієнтованих українсь-
ких повстанських організацій.
Саме в Білій Церкві, за рішенням з'їзду Вільного
козацтва, що відбувся 16-20 жовтня 1917 року в
Чигирині на Черкащині, мала розташовуватись Го-
ловна козацька рада (Генеральна рада) Вільного
козацтва. Почесним отаманом Вільного козацтва тоді
ж став П. Скоропадський. Оскільки він перебував
на фронті, наказним військовим отаманом і генераль-
ним писарем Вільного козацтва було обрано І. Пол-
тавця-Остряницю. 28 жовтня 1920 р. у Берліні була
створена філія Козачої ради Українського Вільного
козацтва, до її складу увійшло 9 осіб, у т.ч. Зеле-
невський, Крига, Полтавець-Остряниця.
У джерелах є не дуже певні відомості про те, що
в 1921 р. І. Полтавець-Остряниця був одним з ота-
манів Холодного Яру [14, с. 356-357]. Логічно при-
пустити, що він міг опиратися на залишки організа-
ційних сил Вільного козацтва й створити відповід-
ний центральний повстанський орган, який отримав
назву, аналогічну назві "берлінської" Козачої ради
Українського Вільного козацтва, хоча ця гіпотеза
потребує більш серйозного обґрунтування.
Відомо, що до Холодного Яру збирались пере-
їхати члени ВУЦПК, які заздалегідь налагодили кон-
такти з холодноярськими отаманами. Можливо, що
ще до розгрому ВУЦПК вирішила співпрацювати з
місцевими організаціями Вільного козацтва, які на-
магалися створити або створили власний централь-
ний повстанський орган. Після розгрому ВУЦПК
співвідношення сил змінилося, а представники
Вільного козацтва стали організаційним ядром но-
вого повстанського центру й обрали нову або вико-
ристовували свою давню, більш близьку і зрозумі-
лу їм назву - "Козача Рада".
Зауважимо, що жоден із дослідників не звернув
належну увагу на сам факт використання назви
"Козача Рада" організацією, що, на думку більшості
істориків, була логічним продовженням ВУЦПК. Є
лише одна можлива причина - "Козача Рада" була
окремою від ВУЦПК організацією, що виникла ра-
ніше й лише співпрацювала з нею.
Припущення про те, що певні контакти між геть-
манськими та петлюрівськими вищими та місцевими
повстанськими організаціями почалися до ліквідації
ВУЦПК, певною мірою підтверджується чутками про
перехід гетьмана П. Скоропадського під керування
С. Петлюри, які в кінці червня поширилися серед
повстанців Київщини [36, арк. 100-102].
Крім того, відомо, що "Козача Рада" тільки на
початку 1922 р. установила зв'язки з 8-м повстансь-
ким районом, створеним ДЦ УНР. Якщо "Козача
Рада" - "спадкоємиця" ВУЦПК та була підпорядко-
вана ДЦ УНР, ППШтабу, то чому вона так довго не
мала контактів з начальником 8-го повстанського
району, що виконував накази ППШтабу, адже Біла
Церква знаходилась саме на території 8-го по-
встанського району? Чомусь на цей факт дослідни-
ки не звертають належної уваги, а він, на нашу дум-
ку, свідчить про те, що "Козача Рада" не була пря-
мою "спадкоємицею" ВУЦПК. До того ж висновку
підштовхують і відомості про те, що ДЦ УНР і
ППШтаб ставились до "Козачої Ради" з недовірою й
досить прохолодно. Це пояснюється досить склад-
ними відносинами ДЦ УНР з українськими монар-
хічними силами, що гуртувалися навколо П. Ско-
ропадського, В. Вишиваного за активною участю
І. Полтавця-Остряниці.
Висновки
На нашу думку, критичний аналіз літератури та
джерел дає підстави зробити доволі ймовірні при-
пущення про головні моменти історії "Козачої Ради":
1) "Козача Рада" виникла до ліквідації ВУЦПК у липні
серпні 1921 р.; 2) "Козача Рада" була пов'язана з
повстанськими організаціями "Вільного козацтва";
3) "Козача Рада" або принаймні частина її членів
була зорієнтована на гетьманські або інші монар-
хічно налаштовані українські повстанські організації
та закордонні антибільшовицькі центри.
Спростувати або підтвердити зроблені нами при-
пущення можливо лише після дослідження доку-
ментів Відомчого державного архіву СБУ.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Барановський Я. Український націоналізм у боротьбі /
Я. Барановський // Наступ, ілюстрований календар-альма-
нах на 1943 рік. - 1942. - С. 34-36.
2. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-
1953 : Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз : у 2 кн.
/ І. Білас. - К. : Либідь ; Військо України, 1994. - Кн. 1. - 432 с.
3. Боган С. М. Повстанський рух в Одеській губернії у
1920-1923 роках : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Боган
Сергій Михайлович. - Одеса : Одеський національний універ-
ситет ім. І. І. Мечникова, 2005. - 220 с.
4. Бойко Ю. Євген Коновалець і Осередньо-Східні землі /
Ю. Бойко. - Б. м. : На чужині, 1947. - 64 с.
5. Василенко В. Підготовка антибільшовицького повстан-
ня в Україні у 1921 р. (за документами ГДА Служби безпеки
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (117) травень-червень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 123
України) / В. Василенко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -
2008. - № 1/2 (30/31). - C. 138-195.
6. Верига В. Листопадовий рейд / В. Верига - К. : Видав-
ництво ім. О. Теліги, 1995. - 192 с.
7. Ганжа О. І. Українське село в період становлення тота-
літарного режиму (1917-1927 рр.) / О. І. Ганжа. - К. : Інститут
історії України НАНУ, 2000. - 208 с.
8. Голинков Д. Л. Крушение антисоветского подполья в
СССР (1917-1925 гг.) : в 2 кн. / Д. Л. Голинков. - М. : Политиз-
дат, 1986. - Кн. 2. - 400 с.
9. Дукельський С. ЧК на Украине / С. Дукельський. - Вер-
монт : Chalidze publications Canadian institute of Ukrainian studies,
1989. - 150 с. - (Передрук з його праці 1923 р.: ЧК ГПУ. Часть 1.
- Харьков : Государственное издательство Украины, 1923).
10. Залєвський А. Розгром куркульсько-націоналістично-
го бандитизму на Україні (1921-1922 рр.) / А. Залєвський //
Український історичний журнал. - 1959. - № 4. - С. 90-98.
11. Ісаков П. М. Селянський повстанський антикому-
ністичний рух на Лівобережній Україні (березень 1919 - лис-
топад 1921 рр.) : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Ісаков
Павло Миколайович. - К. : Національна Академія Наук України
; Інститут історії України, 2001. - 250 с.
12. Какурін Н. Громадянська війна на Україні / Н. Какурін. -
Харків : Державне видавництво України, 1928. - 70 с.
13. Книш З. При джерелах українського організованого
націоналізму / З. Книш. - Торонто : Срібна сурма, 1970. - 187 с.
14. Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю : 33 біографії /
Р. Коваль ; [за ред. Г. Гребенюка]. - К. : Правда Ярославичів,
1998. - 615 с.
15. Козельський Б. В. Шлях зрадництва і авантур (Пет-
люрівське повстанство) / Б. В. Козельський - Харків : Дер-
жавне видавництво України, 1927. - 148 с.
16. Красносілецький Д. П. Всеукраїнський центральний
повстанський комітет: етимологія та діяльність / Д. П. Крас-
носілецький // Зб. наук. праць Черкаського національного уні-
верситету ім. Богдана Хмельницького. - 2006. - Вип. 10. -
С. 293-296.
17. Крезуб А. Партизани. (Збірка споминів із партизанки на
Наддніпрянській Україні) / А. Крезуб // Літературно-науковий
вісник. - 1925. - Кн. 7-8. - С. 246-261; 1925. - Кн. 9. - С. 10-24.
18. Кульчицький Ю. Шаблі з плугів. Український повстансь-
кий рух у визвольних змаганнях / Ю. Кульчицький - Львів :
Інститут українознавства ім. І. Крип 'якевича НАН України,
2000. - 260 с.
19. Кучер О. О. Розгром збройної внутрішньої контррево-
люції на Україні у 1921-1923 рр. / О. О. Кучер. - Харків : Видав-
ництво Харківського університету, 1971. -170 с.
20. Липовчанин. Як загинув Грицько Чупринка // Календар
Українського робітничого союзу на переступний рік 1928. -
Скрентон, 1927. - С. 56-64.
21. Мазепа І. Україна в вогні й бурі революції. 1917-1921 :
у 3 тт. / І. Мазепа. - Прага : Українське видавництво "Про-
боєм", 1943. - Т. ІІІ : Польсько-український союз. Кінець виз-
вольних змагань УНР. - 235 с.
22. Маймескулов Л. М. Всеукраинская чрезвычайная
комиссия (1918-1922) / Л. М. Маймескулов, А. И. Рогожин,
В. В. Сташис. - Харьков : ХГУ, 1971. - 251 с.
23. Мартинець В. Українське підпілля: Від У. В. О. до О. У.
Н. Спогади і матеріали до передісторії та історії українського
націоналізму / В. Мартинець. - Б. м., 1949. - 525 с.
24. Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націо-
налістів / П. Мірчук ; [за редакцією С. Ленкавського] : у 2 тт. -
Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк : Українське видавництво, 1968. -
Т. 1. : 1920-1939. - 639 с.
25. Плазова Т. І. Український Партизансько-Повстан-
ський Штаб та його участь в організації антибільшовицької
боротьби в Україні (1920 - 1921 рр.) : автореф. дис. на здо-
буття наук. ступеня канд. іст. наук : 20.02.22 / Т. І. Плазова. -
Львів, 2005. - 20 с.
26. Попик В. Бунт и смирение атамана Мордалевича /
В. Попик, Г. Крымчук. - К. : УкрНИИНТИ, 1991. - 116 с.
27. Премыслер И. Разгром бандитизма на Украине (1921)
/ И. Премыслер // Военно-исторический журнал. - 1940. -
№ 9. - С. 34-44.
28. Раковский Х. Красная армия и борьба с бандитизмом
/ Х. Раковский. - Харьков : Государственное издательство
Украины, 1921. - 25 с.
29. Сідак В. Повстансько-Партизанський Штаб Держав-
ного Центру УНР в еміграції (1921 р.) / В. Сідак - К. : Ін-т СБУ;
Ін-т історії України НАН України,1995. - 66 с.
30. Слюсарский А. Комитеты незаможных селян в борь-
бе с бандитизмом / А. Слюсарский // Научн. зап. Украинской
академии социалистического земледелия им. Артема. -
Харків, 1941. - С. 51-55.
31. Соловей Д. Голгота України / Д. Соловей. - Дрогобич :
Відродження, 1993. - Частина І. Московсько-большевицький
окупаційний терор в УРСР між першою і другою світовою
війною. - 1993. - 288 с.
32. Срібняк І. Діяльність Партизансько-повстанського
штабу при Головній команді військ УНР у 1921 р. / І. Срібняк
// Український історичний журнал. - 2001. - № 5. - С. 107-120.
33. Стегній П. А. Селянські повстання в Правобережній
частині УСРР у 1921-1923 рр. (на матеріалах петлюрівського
руху) : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Стегній Павло Анато-
лійович. - Кременчук, 2000. - 187 с.
34. Файзулін Я. М. Другий Зимовий похід в контексті
української національно-визвольної боротьби 1917-1921 ро-
ків : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук :
спец. 09.00.12 "Українознавство" / Я. М. Файзулін. - К., 2008. -
16 с.
35. Филиппов Н. Украинская контрреволюция на службе
Англии, Франции и Польши / Н. Филиппов. - М. - Л., 1927. - 156 с.
36. Центральний державний архів вищих органів влади і
управління України. - Ф. 1429 ("Канцелярiя Директорiї Укра-
їнської Народної Республiки, м. Київ, з лютого 1919 р. -
м. Кам'янець-Подiльський, з грудня 1920 р. - Польща, Чехо-
словаччина"). - Оп. 2. - Спр. 113.
37. Эйдеман Р. П. Борьба с кулацким повстанчеством и
бандитизмом / Р. П. Эйдеман. - Xарьков : Государственное
издательство Украины, 1921. - 62 с.
38. Эйдеман Р. П. Очаги атаманщины и бандитизма /
Р. П . Эйдеман . - Харьков : Государственное издатель -
ство Украины, 1921. - 32 с.
39. Эйдеман Р. П. К вопросу о борьбе с бандитизмом /
Р. П. Эйдеман // Армия и революция. - 1922. - № 2. - С. 3-6.
P. Stehniy
COSSACK'S COUNCIL AS A CENTRAL GOVERNING BODY OF REBELLING FORCES
OF THE RIGHT BANK IN THE USSR IN 1921-22
The article is devoted to the research of the issues connected with appearance and activities of "Cossacks
council" that was one of the central governing body of antibolshevik rebel's forces of the right bank in the USSR in 1921
1922. The author of the article gives a thorough analysis of the discrepancies in the data about formation and activities
of "Cossacks council" and makes an assumption about the connection of this organization with Free Cossack centres
and the monarchy-oriented part of Ukrainian emigration.
Key words: All-Ukrainian Central Rebel Committee, Cossack Council of the right bank Ukraine, "Cossack council (rada)", Free
Cossacks, partisan-rebel headquarters, antibolshevik rebellion.
© П. Стегній
Надійшла до редакції 17.05.2012
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|