Соціальна детермінація становлення суб'єкта

У статті досліджується проблема формування індивіда через призму об'єктних та суб'єктних чинників; аналізується залежність реалізації суспільних законів від рівня саморозвитку суб'єкта. Показано, що визначення його особистісної суб'єктивності відбувається в процесі соціальної ак...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Джура, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України 2012
Schriftenreihe:	Схід
Schlagworte:	Філософія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62467
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Соціальна детермінація становлення суб'єкта / О. Джура // Схід. — 2012. — № 3 (117). — С. 128-131. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-62467
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-624672014-05-22T03:01:46Z Соціальна детермінація становлення суб'єкта Джура, О. Філософія У статті досліджується проблема формування індивіда через призму об'єктних та суб'єктних чинників; аналізується залежність реалізації суспільних законів від рівня саморозвитку суб'єкта. Показано, що визначення його особистісної суб'єктивності відбувається в процесі соціальної активності за умови необмежених форм організації виробничих відносин. Примусовий характер діяльності перешкоджає соціальній детермінації становлення суб'єкта, унеможливлюючи його прагнення довідатись про власне незнання. The key problem of the article is the formation of an individual in the light of objective and subjective factors. The author analyses the dependence of the social laws implementation on the level of an individual self-development. 2012 Article Соціальна детермінація становлення суб'єкта / О. Джура // Схід. — 2012. — № 3 (117). — С. 128-131. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62467 371 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософія Філософія
spellingShingle	Філософія Філософія Джура, О. Соціальна детермінація становлення суб'єкта Схід
description	У статті досліджується проблема формування індивіда через призму об'єктних та суб'єктних чинників; аналізується залежність реалізації суспільних законів від рівня саморозвитку суб'єкта. Показано, що визначення його особистісної суб'єктивності відбувається в процесі соціальної активності за умови необмежених форм організації виробничих відносин. Примусовий характер діяльності перешкоджає соціальній детермінації становлення суб'єкта, унеможливлюючи його прагнення довідатись про власне незнання.
format	Article
author	Джура, О.
author_facet	Джура, О.
author_sort	Джура, О.
title	Соціальна детермінація становлення суб'єкта
title_short	Соціальна детермінація становлення суб'єкта
title_full	Соціальна детермінація становлення суб'єкта
title_fullStr	Соціальна детермінація становлення суб'єкта
title_full_unstemmed	Соціальна детермінація становлення суб'єкта
title_sort	соціальна детермінація становлення суб'єкта
publisher	Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Філософія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62467
citation_txt	Соціальна детермінація становлення суб'єкта / О. Джура // Схід. — 2012. — № 3 (117). — С. 128-131. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Схід
work_keys_str_mv	AT džurao socíalʹnadetermínacíâstanovlennâsubêkta
first_indexed	2025-07-05T13:20:32Z
last_indexed	2025-07-05T13:20:32Z
_version_	1836813262980644864
fulltext	№ 3 (117) травень-червень 2012 р. 128 ЕКОНОМІКАФІЛОСОФІЯ УДК 371 СОЦІАЛЬНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ СТАНОВЛЕННЯ СУБ'ЄКТА ОЛЕКСАНДР ДЖУРА, доктор філософських наук, професор, директор Бурштинського енергетичного коледжу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу У статті досліджується проблема формування індивіда через призму об'єктних та суб'- єктних чинників; аналізується залежність реалізації суспільних законів від рівня само- розвитку суб'єкта. Показано, що визначення його особистісної суб'єктивності відбувається в процесі соціальної активності за умови необмежених форм організації виробничих відно- син. Примусовий характер діяльності перешкоджає соціальній детермінації становлення суб'єкта, унеможливлюючи його прагнення довідатись про власне незнання. Ключові слова: становлення суб'єкта, саморозвиток суб'єкта, соціальна детермінація, суб'- єктивність індивіда, тоталітарна антропність. Постановка проблеми та стан її вивчення. Ефективність діяльності суб'єкта залежить від міри його розвитку. Актуальним показником цього розвит- ку є культура, котра проявляється в здатності суб'- єкта перетворити об'єктивні й суб'єктивні умови на умови власного розвитку. Суть цієї проблеми - у виз- наченні міри впливу соціального суб'єкта на процес реалізації суспільних законів, а також у залежності сили й глибини цього впливу від тих специфічних характеристик, які зумовлюються рівнем самороз- витку суб'єкта. Тому філософи й соціологи ґрунтов- но досліджують опредметнення закономірних відно- син у суспільній діяльності, намагаючись осмисли- ти ті соціальні механізми, завдяки яким людина стає суб'єктом і рушійною силою реалізації суспільних законів і, зрештою, суб'єктом та рушійною силою всього суспільно-історичного процесу [1-5]. З огля- ду на це актуальним видається вивчення соціаль- ної детермінації становлення суб'єкта. Ця проблема досліджується в статті крізь призму об'єктивних і суб'єктивних чинників формування індивіда. Мета статті полягає у дослідженні впливу со- ціального суб'єкта на процес реалізації суспільних законів в цілому та суспільно-історичного процесу зокрема. Автор зосереджується на проблемі прояву суб'єктивності індивіда як рушійної сили через при- зму суспільних відносин та умов, у яких він діє, а також розкриває сутність діяльнісного принципу у його протиставленні до тоталітарної антропності. Виклад основного матеріалу. Абстрагування від соціального суб'єкта в розумінні дії суспільних законів має як наслідок "знелюднення" історії сус- пільства, анонімну інтерпретацію останньої, що веде до спотвореного трактування як природи самого суспільства, так і його розвитку. Історичний процес здійснюється живими людьми, конкретними особа- ми, і в цьому плані він глибоко індивідуальний. Поза людиною неможливо зрозуміти глибинні джерела розвитку суспільства, уявити історію як результат людської діяльності. Суспільні закони реалізують- ся передусім через систему суспільних відносин і з її допомогою в самій діяльності. Суспільні відноси- ни, що реалізуються через певну соціальну струк- туру суспільства, об'єктивно формують внутрішню логіку поведінки людей, певні спільності яких утво- рюють соціальний суб'єкт. Таким чином, на рівні соціально-історичних спільностей формується конкретно-історична систе- ма суспільних відносин, носієм яких є соціальний суб'єкт. Ці відносини - внутрішня соціальна якість суб'єкта. У структурі детермінант суспільних процесів особ- ливе місце належить соціально-історичному суб'єкту, оскільки йдеться про такого носія історичної дії, со- ціальної активності, який завжди має конкретно-виз- начений характер, тобто є одночасно й елементом певної соціальної системи, і продуктом попереднього культурно-історичного процесу. Поза історичними обставинами його формування та діяльності не мож- на зрозуміти природу суб'єкта [1, с. 78]. Соціально-історичний суб'єкт вирізняється особ- ливим типом діяльності, спілкування, самосвідо- мості. Він є соціально-історичною спільністю, що займає особливе місце в соціальній структурі сус- пільства. Це дає йому можливість створювати ці- лісну систему свого виробництва та відтворення, відповідну форму суспільної організації. Підкреслюючи роль індивідів, їх діяльності в про- цесах соціальної детермінації, слід зазначити, що як суб'єкти історичного процесу, котрий розглядаєть- ся як закономірний, індивіди виступають лише у своїх суспільних взаємозв'язках. Саме соціальність робить індивідів суб'єктами історичних змін, бо як такі суб'єкти вони діють у межах відносно стійких соціальних спільностей, суспільства чи людства в цілому. Усі ці спільності за своїми суб'єктивними характеристиками, безумовно, не тотожні характе- ристикам окремих індивідів. Особистісний вияв суб'- єктивності похідний від сутнісних надіндивідуаль- них характеристик суспільного цілого. Яке місце належить індивіду в суспільному процесі, яка міра його суб'єктивності, яким способом, через яку сис- тему взаємозалежностей він включається в процес реалізації суспільних закономірностей - усе це за- лежить від типу соціальної організації, характеру тих суспільних відносин, у яких він діє. Ставлення людини до предметного світу в куль- турі не є ставленням ізольованого, суверенного PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 3 (117) травень-червень 2012 р. ЕКОНОМІКА 129ФІЛОСОФІЯ індивіда. Воно зумовлює не тільки виокремлення, що породжує індивідуальну форму буття суб'єктив- ності, але й спілкування індивідів між собою. Це став- лення визначає як зміст, так і форму прояву суб'- єктивності індивіда, міру присвоєння ним суб'єктив- ності соціально-історичного суб'єкта даного типу сус- пільства. На основі створеної минулими покоління- ми культури, у межах функціонуючих соціальних структур епохи і розгортається онто- й філогенез людської суб'єктивності як на рівні суспільства в цілому, так і на рівні індивіда. Поряд зі створенням нових умов людського існу- вання модифікуються й попередні об'єктивні умо- ви, які виявилися залученими в орбіту діяльності історичного суб'єкта. Багаторазово змінюючись під впливом постійно здійснюваної діяльності в її живій, актуальній та опредметненій формі, умови висту- пають як та сторона соціального простору, без якої неможлива самодіяльність суспільного суб'єкта. Діяльність соціального суб'єкта чи, інакше кажучи, суб'єкт, що проявляється в діяльності, відображає вплив людей на об'єктивні умови, розгортання за- кономірного історичного процесу. Суб'єктивний фак- тор у цьому плані - невід'ємний атрибут. Крім того, як прояв різних форм живої людської діяльності, він постає реальним фактом історії суспільства, його ключовою і творчою силою. Без його дії не можна говорити ні про соціальні процеси, ні про дію суспільних законів. Діяльність соціального суб'- єкта є сутнісною рушійною силою суспільно-істо- ричного процесу. Феномен суб'єктивності випадає із природного "речового" ряду [2, c. 327]. Будучи позбавленим власних матеріальних якостей (просторовості, по- дільності тощо), він одночасно може використову- вати як провідники своєї дії будь-які речові власти- вості. Головне тут полягає в тому, що відносно суб'- єктивності принципово неможливо вказати на су- купність зовнішніх причин, що її породжують, її при- рода та специфічна відмінність полягають саме в здатності до "самоспричинення" та "самообумовле- ності". Об'єктивне й суб'єктивне мають бути розгля- нутими як сутнісні визначення різних сторін суб'єкта. Об'єктивне в цьому плані може бути охарактеризо- ване як функціональна властивість предметів при- роди, що певним чином включені суб'єктом у сфе- ру своєї діяльності. Природний предмет набуває в процесі взаємодії із суб'єктом нової, соціальної фор- ми буття, стає засобом задоволення певних потреб. У цій якості цей предмет має спільну історію із са- мим суб'єктом. Розвиток суспільного виробництва означає одночасно історичний розвиток не тільки суб'єкта, але й об'єкта. Суб'єктивність як сутнісне визначення суб'єкта виражає специфічну, соціальну за своїм походжен- ням і змістом активність, що проявляється в його свідомій практичній і пізнавальній діяльності, у ви- борі об'єктів, мети та засобів, способів їх перетво- рення, у характері організації самої діяльності, спо- собу включення в неї суб'єкта. Заслуговує на увагу й те, що характеризує суб'єктивність як змістовний результат історії. Відображаючи активність суб'єкта як рушійної сили історичного процесу, суб'єктивність концентрує в собі ті його властивості, які постають підсумком його участі в культурно-історичному про- цесі й відображають стан суб'єкта як продукта пев- ного типу соціуму [3, c. 72]. Звідси стає зрозумілою залежність ефективності діяльності суб'єкта не тільки від міри зрілості сус- пільних відносин, а й від ступеня та форми освоєн- ня ним культурної спадщини [4, c. 159]. Саме цими обставинами можна пояснити своєрідність процесу реалізації загальних закономірностей суспільного розвитку в суспільствах, що перебувають на одній стадії розвитку. Цю обставину слід ураховувати, визначаючи міру готовності соціально-історичного суб'єкта до вирішення необхідних суспільних про- блем, відповідність його ментальності обраним цілям і засобам їх реалізації. Таким чином, лише в діяльності соціального суб'- єкта та через його посередництво реалізуються суспільні закони. Адже всі існуючі структури є об'- єктивними структурами соціального суб'єкта та його практичної діяльності, у розгортанні якої суспільні відносини не тільки репродукуються, а й певною мірою творяться. Саме дія суб'єкта є функціональ- но активним началом процесу реалізації суспільних законів, внутрішнім імпульсом людської історії. Че- рез свої характеристики ця дія визначає і зміст істо- ричного процесу. Діяльність суб'єкта завжди має свої історичні особливості, що суттєво залежать від характеру зв'язків між індивідами, котрі входять у структуру суб'єкта. Організаційні структури суб'єкта, система соціально-інтегруючих зв'язків суттєво відрізняють одну соціальну спільність від іншої. Форми соціаль- ної організації, механізми цілепокладання, рівень розвитку самосвідомості надають конкретної визна- ченості способу детермінації. Як уже зазначалось, індивід включається в процес детермінації тільки через системну діяльність спільності, котра є "ре- зультуючою" індивідуальних і групових дій, причо- му спосіб "результування" залежить від системних характеристик спільності [5, c. 157]. Умови й засоби діяльності також включаються в процес детермінації суспільного розвитку опосеред- ковано. Це опосередкування здійснюється через механізм привласнення та суспільного розподілу праці, що закріплені в соціальній структурі суспіль- ства. Як свідчить історичний досвід, там, де домі- нують зовнішні, примусові форми організації сус- пільної діяльності, переважають стихійні форми со- ціальної детермінації. Стихійність проявляється на- самперед у недобровільно здійснюваному, нав'язу- ваному, примусовому характері діяльності індивідів. Для індивіда ця діяльність постає як суспільно-де- терміноване, визначене соціальними обмеженнями коло обов'язків. Необхідність же постає як зовніш- ня доцільність. При цьому зовсім необов'язково йдеться про за- соби насильницько-вольового впливу. Зазначене є породженням такого змісту трудового процесу, коли він зведений до засобу забезпечення найнеобхід- ніших життєвих потреб. Стихійність проявляється в обмеженні передусім свободи людини у виборі місця в суспільному розподілі праці, у пануванні над во- лею людини зовнішньої, примусової організації. Фактично стихійність - це породження діяльності специфічного соціального суб'єкта, що діє всере- дині обмежених виробничих відносин [6]. На сучасному етапі суспільного розвитку люд- ство вже не може діяти, не враховуючи необхідності узгодження виробничих процесів, що виходять на новий рівень складності та масштабності, з вимога- ми цілісної соціальної системи, процесами регулю- вання природокористування тощо. Це вимагає, у PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 3 (117) травень-червень 2012 р. 130 ЕКОНОМІКАФІЛОСОФІЯ свою чергу, здійснення переходу до нового історич- ного механізму реалізації об'єктивно необхідних, закономірних зв'язків суспільного життя. Стихійні механізми регуляції суспільних процесів лише незначною мірою опосередковуються вироб- леними в процесі суспільного розвитку культурно- історичними засобами регуляції та управління сус- пільними діями (насамперед політико-правовими та ідеологічними). Зрозуміло, це не відповідає потре- бам виробництва та відтворення соціально-історич- ного суб'єкта, який має тенденцію до глобалізації, створення міжетнічних спільностей, подолання внутрішніх антагонізмів. Ідеться про формування реальних передумов становлення такого соціально- історичного суб'єкта, котрий все більшою мірою зніматиме у своєму розвитку неорганізовані, стихійні типи детермінації історії. Однак зазначена проблема ускладнюється не- однозначністю творчої діяльності людини, наприклад, якщо розглядати її в аспекті антропного принципу. Приймаючи констатацію М. Ожевана про поширен- ня сьогодні "тотального антропного принципу" [7, с. 127], можна побачити, що вона спирається на про- довження процесу праксеологізації філософії та ути- літаризації світогляду, освіти, науки, культури, яка була започаткована упровадженням діяльнісного принципу у філософії Гегеля у формі критики спо- глядальної концепції пізнання. У межах тотальності антропного принципу "люди виявляються позначе- ними результатом своїх власних дій у стосунках зі світом і через свою діяльність над ним. Діючи, люди перетворюють; перетворюючи, вони створюють ре- альність, яка обумовлює їхній спосіб діяльності. Отже, неможливо дихотомізувати людські істоти й світ, оскільки вони не можуть існувати окремо одне від одного" [8, с. 113]. Саме таку діяльність і нази- вають революційною. Про подібний стан М. Бердяєв слушно зауважував: "Для революціонера немає розділення сфер, він не допускає дроблення, не допускає автономії думки по відношенню до дії та автономії дії по відношенню до думки" [9, с. 87]. М. Бердяєв переконливо демонструє, що такий синкретизм тоталітарної антропності нагадує світо- відчуття дикуна, який сприймає світ як щось "Єдине", у якому він має реалізовувати своєю одиничною дією вищу волю, уникаючи протиставлень своєї і цієї "вищої" волі. Іншими словами, тоталітарність є невід'ємною рисою суспільства таких "дикунів". При цьому основою конкретного волевиявлення окремої людини, яка синкретизує існування думки і дії, стає емоційно-чуттєве сприйняття реальності, наприклад, так зване "класове почуття пролетаріату". Відповідно до зазначеного зв'язку антропологіч- ного підходу з діяльнісним підходом М.Ожеван ука- зує: "Антропні принципи в науці, ідеї самоорганізації в синергетиці, концепція глобальної еволюції - усе це ознаки раціональності некласичного (постнекла- сичного) типу, яка не може дозволити собі таку "розкіш" як ігнорування внутрішнього суб'єктивного світу людини" [7, с. 127]. Однак, на нашу думку, якщо спосіб існування людей (культуру) підводити під указану тоталітари- зацію антропного принципу, тоді виявиться, що, на- приклад, наукове пізнання має бути вилучене з куль- турного буття, а відповідно - зі сфери освіти. Справа в тому, що наука існує як реалізація ак- тивного ставлення людини до реальності, яка ви- явила свою об'єктивність. Тобто реальність, яка дихотомізувалася на культурне й природне буття, суб'єктивне й об'єктивне, позаантропну й антропну дійсність. Методологічні роз'яснення відмінності науки як носія класичної раціональності від науки некласичного та постнекласичного типу раціональ- ності (В. Стьопін) принципово не можуть обійти про- блеми об'єктивності, оскільки у випадку її зняття зни- кає феномен науки взагалі. Тому науки, що перебу- ває у відношенні до об'єкта пізнання та творчо шукає істину, у межах тоталітарної антропності бути не може. Світ дії "тотального антропологічного принципу" є дійсність, у якій, якщо використати думку Плато- на, наведену в "Бенкеті" у вигляді промови Сокра- та, мають жити Боги, а не люди. Боги є всезнаючи- ми, а люди здатні дізнаватися про своє незнання. Пізнання абсолютно знаючому не потрібне. Воно потрібне лише тому, хто знає про своє незнання, здійснює мислення, а не визначену символами тех- нічну дію. Відповідно діяльнісний та антропний прин- ципи, що визначають реальність, яка обумовлює цілісний спосіб буття людини, по відношенню до об'єктивного, сфери наукових інтересів, є незасто- совуваними тотальним чином. Дж. Оруелл досить вдало підмітив, що "у бага- тьох примітивних народів вірші складаються усім загалом людності. Один починає імпровізацію, час- тіше за все підігруючи собі на музичному інстру- менті, інший вступає зі своїм реченням чи римою, коли перший замовкає, і так продовжується доти, доки не виникне пісня чи балада, яка не має конк- ретного автора" [10, с. 282]. Аналогічно можна роз- глядати "примітивну науку", яку створюють колек- тивним чином шляхом підлабузництва групи перед керівником та замовником, де творча уява особис- тості обмежена вимогами уяви "іншого", а не осмис- ленням об'єктивності проблеми (усвідомлення сво- го незнання). "…Ми знаємо…, що творча уява, по- дібно до деяких диких тварин, не бажає розмножу- ватися за ґратами" [10, с. 285]. Без творчості почи- нає культивуватися комбінаторна практика вирішення задач за допомогою популяризаторської обізнаності в досягненнях інших науковців, а не новаторським вирішенням проблем на основі усвідомлення спе- цифіки свого власного незнання, осмислення уні- кальності вирішуваної задачі. У межах указаного контексту можна погодитися з П. Фрейре, що саме критична свідомість, критич- не мислення, критична рефлексія феноменів свідо- мості руйнує творчим ставленням до світу його тео- логічне сприйняття [8, с. 113-115], оскільки умож- ливлює усвідомлення наявності незнання як прояв об'єктивності, можливості унікального ставлення до світу. Однак принагідно виникає інша проблема, яку інтуїтивно багато хто виявляє, але не перетворює на предмет уваги та осмислення. Справа полягає в тому, що реально жити у світі, яким опікується на- ука і філософія, неможливо. Незнання як усвідом- лений феномен виникає там, де результати активної діяльності людини є принципово непередбачувани- ми, а тому, за наявності знання проблеми, сенсу активно проявляти практичну життєдіяльність, ціле- спрямовано діяти не може бути. Отже, підсумовуючи усе вищесказане, доходи- мо висновку, що реалізація суспільно-історичних законів повною мірою залежить від рівня самороз- витку індивіда як соціального суб'єкта, що займає чільне місце в системі суспільних відносин. Визна- чення його особистісної суб'єктивності відбуваєть- ся в процесі соціальної активності за умови необме- PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com № 3 (117) травень-червень 2012 р. ЕКОНОМІКА 131ФІЛОСОФІЯ жених форм організації виробничих відносин. При- мусовий характер діяльності перешкоджає со- ціальній детермінації становлення суб'єкта, унемож- ливлюючи його прагнення довідатись про власне незнання. ЛІТЕРАТУРА: 1. Бердяев Н. А. Философия свободы. Смысл творче- ства / Н. А. Бердяев. - М., 1989. 2. Поппер К. Открытое общество и его враги : в 2-х тт. / К. Поппер. - М., 1992. - Т. 2. 3. Фромм Э. Душа человека / Э. Фромм. - М., 1992. 4. Шопенгауэр А. Свобода воли и нравственность / А. Шопенгауэр. - М., 1992. 5. Диалектика объективного и субъективного в исто- рическом процессе и социальном познании. - Ленинград, 1985. 6. Луман Н. Тавтология и парадокс в самоописаниях со- временного общества / Н. Луман // Социологос. Социология. Антропология. Метафизика. - М., 1991. - Вып. 1. 7. Ожеван М. Фундаментальний характер випадковості та антропні принципи самоорганізації "суспільства ризиків" / М. Ожеван // Sententiae. Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). - 2007. - Спецвипуск № 1. 8. Фрейре П. Формування критичної свідомості / П. Фрей- ре. - К., 2003. 9. Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. Репринтное воспроизведенное издание YMCA-PRESS, 1995 / Н. А. Бердяев. - М. : Наука, 1990. 10. Оруэлл Д. "1984" и эссе разных лет / Д. Оруэлл. - М., 1989. О. Dgura SOCIAL DETERMINATION OF INDIVIDUAL'S FORMATION The key problem of the article is the formation of an individual in the light of objective and subjective factors. The author analyses the dependence of the social laws implementation on the level of an individual self-development. Key words: individual's formation, self-development of an individual, social determination, subjectivity of an individual, totalitarian anthroption. © О. Джура Надійшла до редакції 19.04.2012 УДК 303.82:140 СПЕЦИФІКА НАРАТИВУ ЯК ФОРМИ БУТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПАМ'ЯТІ СОЦІАЛЬНИХ СПІЛЬНОТ ГАЛИНА ДЬЯКОВСЬКА, кандидат філософських наук, асистент кафедри філософії, соціально-політичних і правових наук Донбаського державного педагогічного університету, м. Слов'янськ Стаття присвячена розгляду специфіки наративу як форми буття соціальної пам'яті. Автор зазначає, що наратив є можливістю соціального конструювання реальності та зна- ходження смислової основи буття. У статті визначено основні характеристики та особли- вості наративу як форми буття соціальної пам'яті. Ключові слова: наратив, самоідентифікація, соціальна пам'ять. Постановка проблеми та стан її вивчення. У якості проблемного поля філософського аналізу на- ратив як форма соціальної пам'яті є однією з універ- сально значущих дослідницьких проблем у філо- софії. Наратив існує з найдавніших часів людства, проте він постає не тільки як проблема історичного минулого, але і як проблема, що має актуальне су- часне звучання, як значущий фактор суспільного життя, що викликає неослабний науковий інтерес. Історія філософської думки, починаючи з античності, накопичила великий обсяг знань про різні наративи, що дає можливість подальшої теоретико-методоло- гічної розробки цього феномена. У XX ст. активне вивчення наративу призвело до формування великої кількості його різноманітних теорій, із яких найпринциповішими є теорії російсь- ких формалістів В. Проппа, В. Шкловського; діало- гічна теорія наративу М. Бахтіна; психоаналітичні теорії 3. Фрейда, Ж. Лакана; герменевтичні та фе- номенологічні теорії П. Рікера, Ж. Пуле; структу- ралістські, семіотичні та тропологічні теорії К. Леві- Стросса, Р. Барта, Ц . Тодорова, А. Греймаса, Ж. Женетта, Х. Уайта; постструктуралістські й де- конструктивістські теорії Ж. Дерріда, П. де Мана та ін. Кожна з теорій із власних методологічних підстав досліджує природу наративів, загальні риси, при- PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com http://www.pdffactory.com

Соціальна детермінація становлення суб'єкта

Institution

Ähnliche Einträge