Специфіка наративу як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот
Стаття присвячена розгляду специфіки наративу як форми буття соціальної пам'яті. Автор зазначає, що наратив є можливістю соціального конструювання реальності та знаходження смислової основи буття. У статті визначено основні характеристики та особливості наративу як форми буття соціальної пам&#...
Saved in:
| Date: | 2012 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Series: | Схід |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62468 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Специфіка наративу як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот / Г. Дьяковська // Схід. — 2012. — № 3 (117). — С. 131-134. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-62468 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-624682014-05-22T03:01:50Z Специфіка наративу як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот Дьяковська, Г. Філософія Стаття присвячена розгляду специфіки наративу як форми буття соціальної пам'яті. Автор зазначає, що наратив є можливістю соціального конструювання реальності та знаходження смислової основи буття. У статті визначено основні характеристики та особливості наративу як форми буття соціальної пам'яті. The article is devoted to the investigation of the narrative as a form of being of social memory. The author considers narrative enables social construction of reality and finding of the basis of being. In the article main characteristics and the main features of narrative as a form of being of social memory are determined. 2012 Article Специфіка наративу як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот / Г. Дьяковська // Схід. — 2012. — № 3 (117). — С. 131-134. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62468 303.82:140 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Дьяковська, Г. Специфіка наративу як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот Схід |
| description |
Стаття присвячена розгляду специфіки наративу як форми буття соціальної пам'яті.
Автор зазначає, що наратив є можливістю соціального конструювання реальності та знаходження смислової основи буття. У статті визначено основні характеристики та особливості наративу як форми буття соціальної пам'яті. |
| format |
Article |
| author |
Дьяковська, Г. |
| author_facet |
Дьяковська, Г. |
| author_sort |
Дьяковська, Г. |
| title |
Специфіка наративу як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот |
| title_short |
Специфіка наративу як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот |
| title_full |
Специфіка наративу як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот |
| title_fullStr |
Специфіка наративу як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот |
| title_full_unstemmed |
Специфіка наративу як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот |
| title_sort |
специфіка наративу як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62468 |
| citation_txt |
Специфіка наративу як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот / Г. Дьяковська // Схід. — 2012. — № 3 (117). — С. 131-134. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT dʹâkovsʹkag specifíkanarativuâkformibuttâsocíalʹnoípamâtísocíalʹnihspílʹnot |
| first_indexed |
2025-07-05T13:20:34Z |
| last_indexed |
2025-07-05T13:20:34Z |
| _version_ |
1836813265538121728 |
| fulltext |
№ 3 (117) травень-червень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 131ФІЛОСОФІЯ
жених форм організації виробничих відносин. При-
мусовий характер діяльності перешкоджає со-
ціальній детермінації становлення суб'єкта, унемож-
ливлюючи його прагнення довідатись про власне
незнання.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Бердяев Н. А. Философия свободы. Смысл творче-
ства / Н. А. Бердяев. - М., 1989.
2. Поппер К. Открытое общество и его враги : в 2-х тт. /
К. Поппер. - М., 1992. - Т. 2.
3. Фромм Э. Душа человека / Э. Фромм. - М., 1992.
4. Шопенгауэр А. Свобода воли и нравственность /
А. Шопенгауэр. - М., 1992.
5. Диалектика объективного и субъективного в исто-
рическом процессе и социальном познании. - Ленинград,
1985.
6. Луман Н. Тавтология и парадокс в самоописаниях со-
временного общества / Н. Луман // Социологос. Социология.
Антропология. Метафизика. - М., 1991. - Вып. 1.
7. Ожеван М. Фундаментальний характер випадковості
та антропні принципи самоорганізації "суспільства ризиків"
/ М. Ожеван // Sententiae. Наукові праці Спілки дослідників
модерної філософії (Паскалівського товариства). - 2007. -
Спецвипуск № 1.
8. Фрейре П. Формування критичної свідомості / П. Фрей-
ре. - К., 2003.
9. Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма.
Репринтное воспроизведенное издание YMCA-PRESS, 1995 /
Н. А. Бердяев. - М. : Наука, 1990.
10. Оруэлл Д. "1984" и эссе разных лет / Д. Оруэлл. -
М., 1989.
О. Dgura
SOCIAL DETERMINATION OF INDIVIDUAL'S FORMATION
The key problem of the article is the formation of an individual in the light of objective and subjective factors. The
author analyses the dependence of the social laws implementation on the level of an individual self-development.
Key words: individual's formation, self-development of an individual, social determination, subjectivity of an individual, totalitarian
anthroption.
© О. Джура
Надійшла до редакції 19.04.2012
УДК 303.82:140
СПЕЦИФІКА НАРАТИВУ ЯК ФОРМИ БУТТЯ
СОЦІАЛЬНОЇ ПАМ'ЯТІ СОЦІАЛЬНИХ СПІЛЬНОТ
ГАЛИНА ДЬЯКОВСЬКА,
кандидат філософських наук, асистент кафедри філософії, соціально-політичних і правових наук
Донбаського державного педагогічного університету, м. Слов'янськ
Стаття присвячена розгляду специфіки наративу як форми буття соціальної пам'яті.
Автор зазначає, що наратив є можливістю соціального конструювання реальності та зна-
ходження смислової основи буття. У статті визначено основні характеристики та особли-
вості наративу як форми буття соціальної пам'яті.
Ключові слова: наратив, самоідентифікація, соціальна пам'ять.
Постановка проблеми та стан її вивчення. У
якості проблемного поля філософського аналізу на-
ратив як форма соціальної пам'яті є однією з універ-
сально значущих дослідницьких проблем у філо-
софії. Наратив існує з найдавніших часів людства,
проте він постає не тільки як проблема історичного
минулого, але і як проблема, що має актуальне су-
часне звучання, як значущий фактор суспільного
життя, що викликає неослабний науковий інтерес.
Історія філософської думки, починаючи з античності,
накопичила великий обсяг знань про різні наративи,
що дає можливість подальшої теоретико-методоло-
гічної розробки цього феномена.
У XX ст. активне вивчення наративу призвело до
формування великої кількості його різноманітних
теорій, із яких найпринциповішими є теорії російсь-
ких формалістів В. Проппа, В. Шкловського; діало-
гічна теорія наративу М. Бахтіна; психоаналітичні
теорії 3. Фрейда, Ж. Лакана; герменевтичні та фе-
номенологічні теорії П. Рікера, Ж. Пуле; структу-
ралістські, семіотичні та тропологічні теорії К. Леві-
Стросса, Р. Барта, Ц . Тодорова, А. Греймаса,
Ж. Женетта, Х. Уайта; постструктуралістські й де-
конструктивістські теорії Ж. Дерріда, П. де Мана та
ін. Кожна з теорій із власних методологічних підстав
досліджує природу наративів, загальні риси, при-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (117) травень-червень 2012 р.
132 ЕКОНОМІКА
таманні всім можливим типам наративів, а також
систему правил, відповідно до яких наративи ство-
рюються й розвиваються. Серед російських дос-
лідників феномена наративу відомі О. І. Джужа,
О. Е. Духніч, С. М. Зенкін, О. Г. Карабаєва, Г. І. Звє-
рева, В. М. Сиров, В. А. Суровцев, В. І. Тюпа,
І. В. Троцук та ін.
Детальна характеристика наративу, його форми
й способи функціонування були розроблені в робо-
тах вітчизняних дослідників І. Богачевської, С. Га-
тальської, Н. Ісак та інших. Зокрема, С. М. Гатальсь-
ка зазначає, що "загальнолюдське може існувати
в тексті передусім у формі своїх презентацій: на-
ративних структур. Наратив не є витвір письмен-
ників, поетів чи істориків, які нібито надають роз-
повідного характеру хаотичним подіям. У форму-
ванні традиційного знання першість належить на-
ративній формі" [9].
Тим не менш, сучасні науковці відзначають пев-
ну нерозробленість та неоднозначність розуміння
наративу.
Метою роботи є вивчення специфіки наративу
як форми буття соціальної пам'яті соціальних спільнот
(родин, гендерних спільнот, національних тощо).
Виклад основного матеріалу. Наратив як фор-
ма буття соціальної пам'яті стає найбільш актуаль-
ним у ситуації, коли будь-яка спільнота або суспіль-
ство в цілому в певний момент переживає стан роз-
риву з минулим. Якщо доба модерну поривала з
традицією, то постмодерн намагається подолати цей
розрив. Причина пильної уваги до пам'яті вбачаєть-
ся, зокрема, у тому, що пам'ять втрачається, проте
людство намагається її зберегти. В Україні прагнен-
ня суспільства знайти свою пам'ять вилилося в про-
цес пошуку ідентичності - усім суспільством та ок-
ремими його групами, насамперед, етнічними, ген-
дерними, віковими, професійними. Раса, клас, ген-
дер, родина, нація - усе це конструює наративи як
форми буття соціальної пам'яті. Безліч інтересів
здатні вплинути на формування цих наративів со-
ціальної пам'яті й змінювати їх.
На відміну від "епохи великих нарацій", за слова-
ми М. Фуко, постмодерн - це "епоха коментарів, якій
ми належимо". Функція наративу полягає не лише в
тому, щоб краще зрозуміти соціально-гуманітарну
проблематику, а й у тому, щоб правильно орієнту-
ватися в усіх формах дискурсу. Протягом тривалого
часу й до сьогодні наративу відводять центральне
місце не лише в наратології, а й в інших соціально-
гуманітарних і природничих науках, таких як філосо-
фія, історія, історіографія, психологія, медицина та
інші. Так, наратив науковці трактують інколи як "по-
няття філософії постмодерну, яке фіксує процесу-
альність самоздійснення як спосіб буття розповідно-
го тексту" [6, с. 669]. Сам термін запозичений з істо-
ріографії, де виникає в межах концепції "наративної
історії", що трактує зміст історичної події не як об-
ґрунтований об'єктивною закономірністю історичного
процесу, але як такий, що виникає в контексті роз-
повіді про подію та іманентно зв'язаний з інтерпрета-
цією. Наратив - це розповідь, історія, яку склали люди
для опису та організації їхнього досвіду й способу їх
життя. "…Ми організуємо свій досвід і пам'ять людсь-
ких подій, головним чином, у формі наративу - історій,
міфів, причин робити або не робити щось тощо", -
пише Брунер [3, с. 76].
Специфіка нашого часу як "постсучасного" ("по-
стмодерну") полягає, згідно з Ліотаром, у втраті
макронаративами своєї легітимуючої сили. При цьо-
му французький філософ підкреслює всеосяжний
характер легітимуючої здатності метанаративів, мета
яких полягала не лише в обґрунтуванні власного
наукового знання, існуючих соціальних і політичних
інститутів, етичних уявлень про добро й справед-
ливість, але також усього образу й стилю мислен-
ня. Ліотар виділяє "легітимуючі" макронаративи,
мета яких полягає в тому, щоб обґрунтувати пану-
вання існуючого політичного устрою, законів, мо-
ральних норм. Поряд із макронараціями існують
також і мікронаративи, які забезпечують цілісність
буденного життя в його повсякденному досвіді на
рівні окремих первинних колективів. Ситуацію пост-
модерну Ліотар характеризує недовірою й розчару-
ванням в метанаративах. Саме з кризою метанара-
тивного механізму легітимації пов'язана, на думку
Ліотара, криза метафізичної філософії та її осново-
положень. "Метанаративи в епоху постмодерну роз-
пилялися на безліч мовних часток, причому не лише
наративних, але також денотативних, прескрептив-
них, дескрептивних і т. п., і кожен із нас живе на
перетині траєкторій таких часток. Унаслідок різно-
манітності й гетерогенності мовних ігор не існує за-
гального єдиного критерію їх легітимації" [4, с. 128].
У ситуації постмодерну саме мікронаративи, забез-
печуючи переходи між гетерогенними мовними ігра-
ми, утворюють тканину нашого повсякденного світу.
Ім'я голандського філософа Ф. Р. Анкерсміта [7]
асоціюється з поняттям постмодернізму, лінгвістич-
ного й наративного поворотів, суть яких в історич-
ному контексті полягає в тому, що минулому відмов-
ляється в самостійності й визнається його немож-
ливість існування не в межах наративу. Минула ре-
альність не проектується, а безпосередньо конст-
руюється в наративі. Повернення до концепту нара-
тиву показує, що демаркаційні лінії між дослідни-
ком і звичайною людиною стають досить умовни-
ми. Ідеться не лише про те, що наративи формують
повсякденне та інституційне наукове спілкування -
базові підстави здобуття нового знання тут повністю
зіставляються. Нові й плідні прочитання минулого
досягаються за рахунок нетривіального "ілюстратив-
ного" застосування вже відомих фактів, більш того,
сам відбір фактів покликаний не стільки повідомити
інформацію, скільки сформувати певну точку зору
для сприйняття реальності.
Відмова від "наративного реалізму" у Ф. Анкер-
сміта полягає в тому, що "жодна оповідь не є "кар-
тиною" минулого й історик не відтворює, а конст-
руює "історичний ландшафт" на користь "наратив-
ного ідеалізму", що проголошує автономність нара-
тиву" [1, с. 128]. Загалом наративи виступають
інструментами організації людського досвіду й во-
лодіють прагматичним потенціалом. Тобто наратив
постає не як онтологічна сутність, а як набір інст-
рукцій і норм, що дає можливість інтегрувати той чи
інший випадок у деякий узагальнений та культурно
встановлений припис: "Наративи діють як мінливі
форми посередництва між особистими та узагаль-
неними діями, тобто вони водночас є моделями світу
і моделями власного "Я" [2, с. 38].
Останнім часом активно обговорюються пробле-
ми взаємозв'язку ідентичності і пам'яті. О. Джужа
говорить про створення особливого роду наратив-
ної ідентичності - текстового модусу існування іден-
тичності особистості, де самозрозуміння (створювана
й утверджувана его-ідентичність) і самопред'явлен-
ня (створювана й утверджувана соціальна іден-
тичність) відбуваються одночасно, утворюючи єди-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (117) травень-червень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 133
ний конструкт. Його цілісність відповідає концепту-
альній цілісності суб'єктивної реальності індивіда.
Уважаємо, що наративна ідентичність - найзручні-
ша модель для вивчення взаємозв'язку его-ідентич-
ності та ідентичності соціальної в системі ідентич-
ності особистості, оскільки вона виконує такі функції:
подаючи особистий наратив, суб'єкт конструює в
його просторі особливу наративну ідентичність осо-
бистості, що слугує моделлю для вивчення її систе-
ми; у процесі нарації психічна реальність суб'єкта й
реальність тексту стають тотожними; наративна іден-
тичність конструюється як феномен буття особис-
тості, невіддільний від життєвого процесу; у нара-
тивній ідентичності репрезентовано найбільш зна-
чущі для особистості ідентичності в повноті їх вза-
ємозв'язків і відносин, що мають якісну визначеність;
особистий наратив, уписаний у наратив етносу й
культури, дозволяє виявити етнічні й культурні де-
термінанти наративної ідентичності. Наратив як спосіб
самоконституювання особистості дозволяє розкри-
ти детерміновані культурою й етнічною приналежні-
стю способи організації ідентичності особистості.
Наратив як форма буття соціальної пам'яті вияв-
ляється способом надання сенсу людським діям і
практикам ідентифікації та уяви, організуючим пе-
реживання суб'єктів у часі, нормативно впорядкує
хід подій, інакше кажучи, обґрунтовуючи іден-
тичність суб'єкта в певному уявленні про плинність
буття. Ці конструювання реальності, швидше, суб'-
єктивні, ніж об'єктивні феномени, і, таким чином, вони
варіативно змінюються паралельно.
У структурі пам'яті виділяються уявлення про
минуле, сьогодення, майбутнє і, нарешті, іденти-
фікаційні подання. Важлива не тільки пам'ять про
яку-небудь історичну подію, але й пам'ять як спосіб
трансляції соціального досвіду, уявлень, способів
поведінки. Орієнтації наративів закладені відпові-
дними дискурсивними практиками. Дискурс є со-
ціально сконструйованою оповіддю, що організує
сприйняття соціальних феноменів. Зважаючи на те,
що соціальні спільноти - це об'єднання людей, які
виникають і формуються на основі культурно-істо-
ричної самобутності (народи, нації) родинних
зв'язків і схожості стадій життя (сімейні, статево-
вікові тощо), варто простежити наративи родини,
гендерної спільності, нації тощо з метою виявлен-
ня загальної специфіки наративу як форми буття
соціальної пам'яті.
Аналізуючи родинний наратив як форму буття
пам'яті соціальної спільноти - сім'ї, варто зауважити,
що наратив часто буває уособленням соціальної
спадкоємності, зв'язку поколінь. Історія родини здат-
на надати людині відчуття нескінченності життя, над
яким не владна навіть смерть.
"До сімейної пам'яті включаються різні знання,
уявлення про конкретних людей родини (у тому
числі, членів сім 'ї), відносини, а також основні
цінності та правила, які отримали від попередніх
поколінь за допомогою сімейного наративу - усних
розповідей, листів тощо. Пам'ять сім'ї є сукупністю
знань про членів родини старших поколінь, їх жит-
тя, особистісні особливості, а також сімейні традиції,
правила, ритуали, фіксовані в родинній пам'яті в
частково міфологізованій формі, що свідомо чи не-
свідомо передаються з покоління в покоління як
сімейний наратив. Розглядаються генетичні, неус-
відомлювані (сімейні міфи) й усвідомлювані (со-
ціальне наслідування) способи передачі сімейних
наративів функціонування" [8].
Існування особливого сімейного соціокультурно-
го психологічного простору і закріплює сімейний
досвід наративу, що фіксує особливості становлен-
ня та розвитку конкретної сім'ї, які й утримуються в
соціальній пам'яті.
Інтерес до сімейної пам'яті виконує функцію по-
шуку людиною самої себе, самоідентифікації та зак-
ріплення себе у світі. Важливим фактором у розумінні
сімейної соціалізації стає феномен сімейної само-
свідомості, фіксованої в сімейній культурніїй кон-
цепції як системі значень, символізованих якостях,
атрибутах, відносинах, що утворюють сімейний на-
ратив. Є. Є. Сапогова приходить до висновку, що
"зміст сімейного наративу як форми соціальної пам'-
яті можна вважати синтетичним, оскільки в ньому
наявні і "таємні" тексти, і ритуальні послання, і
сімейні історії, і заповітні слова, і повчальні розповіді,
і прямі вказівки на належне й засуджуване в по-
ведінці, а також традиційні, що роками відбирають-
ся всередині поколінь родини, казки, приказки, при-
мовки тощо" [5, с. 178].
"Родинні наративи поряд з іншими соціально-еко-
номічними та психологічними аспектами характери-
зують й індивідуалізують сім'ю як ціле, зміцнюють її
"Ми"-образ, становлять собою родинну пам 'ять.
Одночасно саме сімейні наративи створюють своє-
рідну семіотичну розмірність, розчленованість: ди-
тина починає виділяти важливе, ціннісне та вимагає
безумовного засвоєння певних онтологічних зон, у
яких вона починає "всюди бути вдома", тобто пам'-
ятає своє буття, переживає своє ставлення до світу
в цілому" [Там само, c. 179]. Тим не менш, сімейні
наративи поступово зникають, руйнується і сам со-
ціальний інститут сім"ї. Причиною виступають транс-
формації в самому бутті, які призвели до відповід-
ної зміни смислового горизонту культури.
Гендерний мікросоціум виконує для чоловіка або
жінки функцію своєрідних прецедентних текстів.
Прецедентними називаються тексти, які можуть бути
охарактеризовані як семіотично й психологічно важ-
ливі для тієї чи іншої групи осіб у межах певного
соціокультурного контексту. Носіями прецедентних
текстів певного змісту може бути й досить вузька
група людей (родина, професійна група, універси-
тетська група студентів, діти одного двору, гендер-
на когорта тощо). Таким чином, під прецедентним
текстом принципово можна розуміти будь-яку цільну
й зв'язану оповідну структуру (від приказки до епо-
су), яка володіє ціннісною значущістю для певної
культурної групи.
Називаючи гендерний наратив прецедентним тек-
стом, ми пропонуємо виділяти такі характеристики
подібних текстів: наратив бере участь у створенні
особливого контексту взаєморозуміння між члена-
ми жіночої або чоловічої мікрогрупи, особливого
емоційного мікроклімату спорідненості, близькості,
інтимної довірливості; глибинну пов'язаність гендер-
ного наративу з архетипічним культурним досвідом
усієї соціальної, етнічної та іншої спільноти, відому
клішованість цих текстів, їх тимчасову стійкість і
повторюваність з покоління до покоління з мінімаль-
ною втратою елементів; функцію формування гру-
пової та індивідуальної (особистісної) ідентичності
певним закріпленим чином; системоутворюючу се-
міотичну функцію. Постійна повторюваність гендер-
них наративів приводить до їх укарбованості в па-
м'яті, до надійного запам'ятовування майже на рівні
рефлексів ціннісної значущості.
У соціальній пам'яті будь-якого суб'єкта нарати-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (117) травень-червень 2012 р.
134 ЕКОНОМІКА
ви синкретично поєднують у собі ціннісний, понятій-
ний та образний елементи й активізуються шляхом
асоціативної навігації. Кожен суб'єкт є носієм нара-
тивів макрогрупових, національних, цивілізаційних,
загальнолюдських та ін. Подібні наративи постійно
відтворюються в мікро- і макрокультурах, їх знання
для члена гендерної соціокультурної спільності пе-
редбачається само собою зрозумілим, це - фунда-
мент колективного наративу, умова ідеологічного
порозуміння і критерій соціальної ідентифікації чо-
ловіка або жінки. Гендерний наратив - це не застиг-
ла, зафіксована раз і назавжди матеріальна форма,
а процес, "що живе" протягом певного часу в інших
текстах. Його "процесуальність" пов'язана з тим, що,
передаючись із покоління в покоління, наратив зба-
гачується досвідом розуміння та проживання життя
гендера кожним його носієм у силу того, що будь-
який текст можна інтерпретувати по-різному і мно-
жинність здійснюваних у ньому символів є його сут-
тєвою характеристикою. Більше того, кожен пред-
ставник певного гендера як носій наративу має по-
тенційну внутрішню готовність збагачувати й транс-
формувати текст, оскільки його онтологія є, з одного
боку, реалізацією гендерних настанов і традицій, а
з іншого - неповторним досвідом творіння особистої
історії, яка вплітається в канву загального гендер-
ного тексту.
Кожен носій гендерного наративу при сприйнятті
піддає його власній ментальній переробці, інтер-
претації, які не збігаються, виникають через те, що
об'єкт по-різному відтворюється у свідомості різних
суб'єктів, неоднаково членується ними, елементи
членування по-різному монтуються, в об'єкті акцен-
туються різні сторони, він проектується на різні ета-
лони, і, нарешті, йому приписується різна семанти-
ка, тобто він піддається альтернативній символізації.
У формуванні наративу як форми соціальної па-
м'яті величезну роль відіграють самі витоки, наприк-
лад, тексти перших філософів, перші закони, біблійні
тексти та ін., у яких вже закладена певна гендерна
нерівність. Такий особливий статус витоків має со-
ціокультурне обґрунтування, пов'язане з існуванням
пам'яті: перше запам'ятовується краще, а тим біль-
ше, якщо воно постійно відтворюється. Відтворю-
ваність наративу пов'язана з його комунікативною
функцією: будучи мовним засобом великого масш-
табу, певний текст може багаторазово відтворюва-
тися й сприйматися як знак спільної долі. Первинні
інтенції поширюються в сучасній думці.
Як показало минуле десятиліття, національна
мобілізація й формування національної ідентичності
в державах - спадкоємицях республік СРСР сьо-
годні проходить за допомогою традиційної історіо-
графії, яка переписує минуле, спираючись на "фак-
ти" й "закони історії". Основою для цього перепи-
сування служить пильний інтерес різних верств сус-
пільства до сюжетів національного минулого. Па-
радоксальним чином радянське наднаціональне ми-
нуле теж стає частиною пам'яті в контексті націо-
нальних історіографій нових держав, а звернення
безпосередньо до пам'яті виявляється надлишко-
вим, а можливо, й небезпечним прийомом. Конст-
руювання минулого може слугувати децентралізації
та деконструкції гомогенізованих національних на-
ративів.
Висновки
Підсумовуючи вищезазначене, можна говорити,
що в наративі здійснюється загальна репрезента-
ція соціальної групи. Крім того, можна відзначити,
що наратив є фундаментальним компонентом со-
ціальної взаємодії, яка виконує функції створення й
трансляції соціального знання, а також самопрезен-
тації індивідів.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Анкерсмит Ф. Нарративная логика. Семантический ана-
лиз языка историков / Ф. Анкерсмит. - М. : Идея-Пресс, 2003.
- 360 с.
2. Брокмейер И. Нарратив : проблемы и обещания одной
альтернативной парадигмы / И. Брокмейер, Р. Харре // Воп-
росы философии. - 2000. - № 3. - С. 29-42.
3. Брунер Дж. Психология познания / Дж. Брунер. - М.,
1977. - 412 с.
4. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар ;
[пер. с фр. Н. А. Шматко]. - СПб. : Алетейя, 1998. - 278 с.
5. Сапогова Е. Е. Микросоциум семьи : семейный нарра-
тив как психологическая основа культурного социогенеза.
Индивидуальные и стилевые особенности личности /
Е. Е. Сапогова ; [ответст. ред. Т. Ю. Синченко, В. Г. Ромек]. -
Ростов-на-Дону : Юрги, 2002. - С. 177-190.
6. Философский словарь / [авт.-сост. И. В. Андрущенко,
О. А. Вусатюк и др.]. - К. : А.С.К., 2006. - 1056 с.
7. Ankersmith F. History and Tropology: The Rise and Fall of
Meta-phora / F. Ankersmith. - University of California Press, 1994.
8. Hallbwahs M. The Collective Memory - English translation. -
Cambrige Univ. Press, 1950.
9. Гатальська С. М. Філософія культури / С. М. Гатальська.
- К. : Либідь, 2005. - 328 с.
ФІЛОСОФІЯ
H. Dyakovs'ka
SPECIFICITY OF THE NARRATIVE AS A FORM OF BEING OF SOCIAL MEMORY
SOCIAL COMMUNITIES
The article is devoted to the investigation of the narrative as a form of being of social memory. The author
considers narrative enables social construction of reality and finding of the basis of being. In the article main
characteristics and the main features of narrative as a form of being of social memory are determined.
Key words: narrative, self-identification, social memory.
© Г. Дьяковська
Надійшла до редакції 29.03.2012
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|