Універсалія християнства та differencia specifica її буття в історії. Частина перша - Візантія
Стаття присвячена осмисленню проблеми християнства як духовної універсалії та специфіці її об'єктивації в історичному процесі. У запропонованій розвідці увага зосереджується на загальних контурах співвідношення християнської ідеї та практики її втілення у візантійській цивілізації....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62470 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Універсалія християнства та differencia specifica її буття в історії. Частина перша - Візантія / І. Пасько // Схід. — 2012. — № 3 (117). — С. 139-142. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-62470 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-624702014-05-22T03:01:51Z Універсалія християнства та differencia specifica її буття в історії. Частина перша - Візантія Пасько, І. Філософія Стаття присвячена осмисленню проблеми християнства як духовної універсалії та специфіці її об'єктивації в історичному процесі. У запропонованій розвідці увага зосереджується на загальних контурах співвідношення християнської ідеї та практики її втілення у візантійській цивілізації. In the article the problem of Christianity is comprehended as spiritual problem of universals and specific of its objective consideration in a historical process. Attention is concentrated on the general contours of correlation of Christian idea and practice of its embodiment in byzantine civilization. 2012 Article Універсалія християнства та differencia specifica її буття в історії. Частина перша - Візантія / І. Пасько // Схід. — 2012. — № 3 (117). — С. 139-142. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62470 1:792(495) uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Пасько, І. Універсалія християнства та differencia specifica її буття в історії. Частина перша - Візантія Схід |
| description |
Стаття присвячена осмисленню проблеми християнства як духовної універсалії та специфіці її об'єктивації в історичному процесі. У запропонованій розвідці увага зосереджується на загальних контурах співвідношення християнської ідеї та практики її втілення у
візантійській цивілізації. |
| format |
Article |
| author |
Пасько, І. |
| author_facet |
Пасько, І. |
| author_sort |
Пасько, І. |
| title |
Універсалія християнства та differencia specifica її буття в історії. Частина перша - Візантія |
| title_short |
Універсалія християнства та differencia specifica її буття в історії. Частина перша - Візантія |
| title_full |
Універсалія християнства та differencia specifica її буття в історії. Частина перша - Візантія |
| title_fullStr |
Універсалія християнства та differencia specifica її буття в історії. Частина перша - Візантія |
| title_full_unstemmed |
Універсалія християнства та differencia specifica її буття в історії. Частина перша - Візантія |
| title_sort |
універсалія християнства та differencia specifica її буття в історії. частина перша - візантія |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62470 |
| citation_txt |
Універсалія християнства та differencia specifica її буття в історії. Частина перша - Візантія / І. Пасько // Схід. — 2012. — № 3 (117). — С. 139-142. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT pasʹkoí uníversalíâhristiânstvatadifferenciaspecificaííbuttâvístorííčastinaperšavízantíâ |
| first_indexed |
2025-07-05T13:20:39Z |
| last_indexed |
2025-07-05T13:20:39Z |
| _version_ |
1836813270452797440 |
| fulltext |
№ 3 (117) травень-червень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 139
УДК 1:792(495)
УНІВЕРСАЛІЯ ХРИСТИЯНСТВА ТА
DIFFERENCIA SPECIFICA ЇЇ БУТТЯ В ІСТОРІЇ
Частина перша - ВІЗАНТІЯ
ІГОР ПАСЬКО,
кандидат філософських наук, професор,
голова Донецького відділення Центру гуманітарної освіти НАН України
Стаття присвячена осмисленню проблеми християнства як духовної універсалії та спе-
цифіці її об'єктивації в історичному процесі. У запропонованій розвідці увага зосереджуєть-
ся на загальних контурах співвідношення християнської ідеї та практики її втілення у
візантійській цивілізації.
Ключові слова: християнство, церква, держава, народ, онтичне, онтологічне, Візантія.
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Попри зовнішню позірну очевидність і транспа-
рентність лексеми християнства, як у літературних
текстах, так і в повсякденному мовленні, ми пос-
тійно наражаємося на якийся невизначений її дис-
курсивний статус, що супроводжується непевністю
полісемантичного трактування та культурно-історич-
ної інтерпретації феномена. Серед багатьох причин
такої непевності є й певні методологічні засади. Як
то не прикро, але в сучасному культурологічному
та релігієзнавчому дискурсі феномен християнства
розглядається переважно лише як емпіричний
об'єкт. Але насправді необхідно вивищити цей фе-
номен від рівня емпіричного об'єкта до рівня пред-
мета пізнання.
Відмінність предмета від об'єкта пізнання чи
діяльності є досить принциповою. Формування об-
'єкта відбувається, перш за все, в процесі дифе-
ренціації самої дійсності на окремі її фрагменти. Вибір
фрагмента дійсності у якості об'єкта визначається
не стільки суб'єктивними уподобаннями та апріор-
ними аспіраціями, скільки здатністю самої дійсності
до об'єктної фрагментації. Саме тому об'єкт пізнан-
ня завжди постає тільки як емпірична реальність.
Інша річ, предмет. Якщо об'єкт відкривається гно-
сеологічному суб'єктові через посередництво мате-
ріального і як залежне від матеріального, то пред-
мет є суто ідеальним за способом свого існування
феноменом. В предметі долається залежність іде-
ального від матеріального, "знімається" вічне емпі-
ричне прокляття духу "бути обтяженим матерією".
Об'єкт стає предметом завдяки процесу опредмет-
нення, процесу його включення до наукових або
культурно-історичних парадигм, залучення до сукуп-
ності логіко-семантичних структур та імперативної
ієрархії аксіологічних понять. Буття об'єкта визна-
чається практичною дійсністю, предмета - духов-
ною парадигмою цієї дійсності.
Підкреслимо ще один момент проблеми. Пред-
метність завше має конкретно-історичний сенс і пре-
пароване відповідним чином культурологічне зна-
чення. Реконструкція істинного сенсу та призначен-
ня предмета принципово можлива лише за умови
його занурення в адекватну культурно-методологіч-
ну парадигму і відповідний їй дискурс. Інакше ми
ніколи не вийдемо за межі об'єкта, що розглядаєть-
ся, або отримаємо, як варіант, його спотворену пред-
метну форму. Вона може бути модернізованою, але
ніколи не може бути адекватною її істинному при-
значенню і онтологічному сенсу.
Проблема співвідношення ідеї християнства і
реального історичного процесу в той чи інший спосіб
порушується в працях Сергія Аверінцева, Зенона
Касідовського, Артура Древса, Дж. Фрезера, Ірини
Свенцицької та інших.
Наведене вище дає можливість сформулюва-
ти мету цієї розвідки - реконструювати предметні
обрії феномена християнства на підставі адекват-
ної їм парадигми становлення і буття в історично-
му процесі.
Виклад основного матеріалу. Згадаємо істо-
ричні реалії. У дискурсі раннього християнства фор-
мула, "християни - це сума індивідів, що визнають
вчення Христа і є вірними йому", є зовсім не тотож-
ною такому самому судженню, отриманому на
підставі методології пізнього номіналізму і має
зовсім інший сенс. І вже зовсім очевидно, що виз-
начення християнства або християнського світу, за
Андерсеном, як "уявної спільноти", що форму-
люється в межах концептуалістсько-позитивіської
парадигми, в ліпшому разі може сприяти усвідом-
ленню сучасного стану християнства, але ніколи
не може бути автентичним ідеям і образам доби
його становлення.
Рання християнська парадигма була побудова-
на на методології абсолютного реалізму неоплато-
нівського штибу. З тогочасної точки зору, християн-
ство - це найфундаментальніша теологічна і мета-
фізична універсалія. Саме тому навіть положення
про те, що християнство являє собою відображен-
ня ідеальної реальної онтичної спільноти, котра пе-
редує онтологічному світові та визначає детермінан-
ти його буття та ідентифікації, не може бути визнане
бездоганно коректним. Радше навпаки. Референтом
онтичного є августинівська Божа громада (civitas
Dei). У філософсько-категоріальному сенсі онтичний
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (117) травень-червень 2012 р.
140 ЕКОНОМІКА
світ є ессенціальним суперреальним світом, світом
істини і запереченням нереального, неістинного ди-
явольського поґанського світу Pax Romana, тобто
земної громади (civitas terrena). Це заперечення
зовсім не передбачає руйнації справи Диявола -
земної громади. Воно пропонує поступове перетво-
рення civitas terrena на спільноту структурно, функ-
ціонально та ессенціально ізоморфну civitas Dei. Але
феноменологія та ідентифікація цього земного хрис-
тиянського світу здійснюється за певними онтично-
реалістичними законами, де джерелами цього про-
цесу являють себе проекції та еманації ідей, енергій,
фаворського світла.
Таким чином, спочатку земне християнство по-
стає лише як ідея, як потенція, як універсалія, кот-
ра існує у статусі, що в тезаурусі середньовічних
дискусій про універсалії має назву ante res (перед
речами). Актуалізація цієї універсалії in res (у ре-
чах) розгортається у трьох модусах чи іпостасях -
церкви, держави і народу.
Важко визначити ієрархію цих модусів. Народ
надає зміст справжнього буття церкві й державі;
держава має можливість надати адекватну форму
буття церкві і народу; церква покликана надати дух
народові й запобігти бездуховності держави. Саме
у такий спосіб тернарної єдності стало можливим
становлення нового народу, народу християнсько-
го, народу Божого, який, на відміну від старого об-
раного народу, є вже не партикулярною, а інтеграль-
ною спільнотою, зібраною "з усякого коліна, і мови,
і народу, і племені" [1, 5, 9]; стало можливим пере-
творення населення, що складалось з колишніх
рабів, варварів, метеків, колонів, посесорів, плебеїв,
вершників, патриціїв, консулів чи імператорів, тобто
будь-якої людності поганського світу, бо іншого
людського матеріалу просто не існувало, в ошля-
хетнений, олюднений й обожнений під сигнатурою
християнства народ. Так замість елліна, римляни-
на, юдея чи варвара поставала нова, незалежна від
роду, племені чи мови, людина - Homo Christianicus.
Вона мала стати істинним втіленням роду людсько-
го, репрезентантом єдиного Божого народу, що ек-
зистує згідно з імперативами тестаменту Деміурга і
сакрального Переказу, або, якщо викласти цю ситу-
ацію в раціональному тлумаченні, згідно з імпера-
тивами Історії.
Але християнський народ був нездатний сам на
сам залишитись з Історією, він був ще неспромож-
ний самостійно розкодовувати її імперативи. Старі
етнічні, кланові та родинні імперативи падали, руй-
нувались, ставали неефективними та дисфункціо-
нальними у нових реаліях християнського хроното-
пу. Сформулювати нові, християнські імперативи в
цих умовах спроможна була тільки Церква. Саме
тому становлення цієї інституції стало наступним act
in res християнства. Таким чином, на Церкву покла-
далась висока місія перекодування онтичних імпе-
ративів у формули сакральних принципів і засад
повсякденного соціального життя, а сама вона в
такий спосіб ставала сакральною легістратурою хри-
стиянського суспільства.
Для цілісного ансамблю тут не вистачає тільки
останньої ланки, яка б забезпечувала імплемента-
цію легітимних імперативів у життя суспільних
індивідів. Такою ланкою, екзекутивою християнства
стала держава - остання її сакральна іпостась act'у
in res. Саме держава і церква були покликані об'-
єднати усе християнське людство в тій вищий
спільноті, де, як зазначається в Апокаліпсисі, "буде
одна череда (отара) і один Пастир. Тобто імперати-
вами християнської ідеї були виголошені єдність
християнського народу, єдність християнської цер-
кви, єдність християнської держави.
Спочатку все складалось саме за такою консте-
ляцією речей. Врешті-решт, як відомо, гоніння на
перших християн припинились. За часів римського
імператора Костянтина християнство не тільки ста-
ло державною релігією імперії завдяки його Медіо-
ланському едикту, але й отримало до своєї диспо-
зиції все культурно-історичне багатство елліністич-
ного світу: юдейську догматику, грецьку філософію,
римське право. Так поставала єдність християнсь-
кого світу, але, як виявилось, то була позірна єдність.
Не так сталося, як гадалося. У Історії були свої мірку-
вання з цього приводу, що зовсім не збігалися з
імператорським дискурсом.
Перш за все підкреслимо, що візантійська тріа-
да "народ, церква, держава" (або в російсько-
уварівській редакції - "православіє, самодержавіє,
народность") не стала, та й не могла стати рівнобіч-
ним трикутником. Сакралізація держави доконечно
привела до того, що замість рівноваги між цими
складовими сформувалася система з тотальним
домінуванням етатичного елементу. Взаємовідноси-
ни між церквою і державою, що властиві ортодок-
сальному християнству, часто називають симфонією
влад. Це визначення є не тільки перебільшенням.
Воно некоректне по суті. Симбіоз політичного і релі-
гійного в історії дає приклади народження соціаль-
них мутантів, в яких з-під янгольських машкар-об-
лич просвічують хижі ікла тоталітаризму. Там, де
Церква вступає у "симфонію" з політичною владою,
вона обов'язково втрачає свої специфічно релігійні
функції пошуків істини і так само обов'язково набу-
ває функцій ідеологічного виправдання наявної по-
літичної диктатури. Церква, що шпацирує пліч-о-пліч
з політичною владою, неминуче десакралізується і
перетворюється на звичайну політичну інституцію.
Певна річ, що у протистоянні держави і церкви,
сила завжди на боці держави, але саме в політич-
ному опорі церква завжди нарощувала свій мораль-
ний авторитет. Прикро, але історія християнської
церкви демонструє гнітючий брак прикладів політич-
ного спротиву і, навпаки - надлишок прикладів кон-
формізму. Мусимо приєднатись до судження сучас-
ного протестантського теолога, котрий зазначає, що
"...християнству явно бракує історії політичного нон-
конформізму, тоді як історія його політичного при-
стосуванства та послуху досить численна" [2, с. 12].
У Візантійській імперії підкорення церкви державі
було не тільки свідомою, але й апріорно-доктриналь-
ною позицією. Наслідки такого стану речей, врешті-
решт, не забарилися. Звернімо увагу на те, що ро-
мейську державу досить часто номінують як ідеок-
ратичну імперію. Здається, теж не коректно. В будь-
якому суспільстві завжди панують якісь ідеї та об-
рази. Метафізичні засади. Нарешті, дискурси. Дик-
татура дискурсу може бути не менш деспотична,
ніж диктатура ідеї. Справа полягає лише у тім, чи в
суспільстві існує ситуація вибору ідей та дискурсів,
тобто, ситуація свободи. Коли ні - маємо ситуацію
тоталітаризму. Симбіоз ортодоксального християн-
ства та імперії доконечно заперечував свободу і
обумовлював рептильне плазування кліру перед
владою. Тому нікого не дивує, що аксіологічний ак-
цент у цьому суспільстві пересувається з мораль-
но-християнської сигніфіки на надмірно сакралізо-
ваний етатичний сегмент.
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (117) травень-червень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 141
Держава, що спирається на ідею її християнсь-
кої сакралізації, на ідею проголошення її "царством
Божим на Землі", неодмінно приречена стати не
абсолютною монархією, не олігархією чи плутокра-
тією, а звичайною ієрархічною бюрократією з мо-
нархічним оздобленням, з повноваженнями бюро-
кратів, що визнані навічно надзвичайними. Як влуч-
но зауважив К. Маркс, "ієрархія карає бюрократа,
оскільки він грішить проти ієрархії, або оскільки він
впадає в такий гріх, котрий ієрархії не потрібен, але
вона бере його під свій захист щоразу, коли сама
ієрархія впадає в гріх за посередництва його влас-
ної персони…" [3, c. 78]. Такою не є логіка історії, а
є лише логіка урядових бюрок, цих підставових кан-
целярських знарядь державоврядної роботи бюрок-
ратів. Мусимо визнати її логікою не тільки об'єктив-
ною та імперативною, але й логікою, що приречено
вела багатющу світову державу, що посіла на важ-
ливому інформаційному перехресті, до стагнації та
інтровертизації у самій собі.
Функціональною метою цієї держави став не на-
родний добробут, не господарський поступ, навіть
не збагачення найбільш активних та спритних оби-
вателів, а лише демонстрація державної величі.
Більш ніж півтори тисячі років потому, в іншій дер-
жаві, ця мета була конденсована у сентенції - "пи-
шатись суспільним ладом".
У бюрократичній державі процвітає "бюрократична
демократія". Адміністрація Візантійської імперії на-
лічує понад 60 міністерських кабінетів. Діловодство,
як у нас, максимально заплутане, деякі документи
візувались у чотирьох міністерствах та засвідчува-
лись 34-ма підписами. І це вже після того, як манус-
крипт був скріплений розчерком найвищого стило-
са з пурпурними чорнилами. Децизії втрачалися в
нескінченних бюрократичних коридорах. Періодич-
но монархи розгортали кампанії боротьби з тягани-
ною, для чого створювались все нові наглядові
інстанції. Справи вирішувались тільки через особисті
зв'язки. Звичайно, що хабарі стали нормальною
формою ділових стосунків [4, c. 8].
Бюрократична солідарність була міцно скерова-
на на спротив будь-яким реформам. Якщо ж деякі
реформи все ж розпочинались, то лише під гаслом
"відновлення старих порядків, які чомусь були
піддані забуттю" [5, c. 75].
У новітній час ця чудова формула набула акту-
альності у редакції "повернення до ленінських прин-
ципів управління". Але бюрократія завжди знала
свою потаємну справу… Так, імператор Ісак 1 Ком-
нин, котрий намагався урізати грошову платню
урядникам, за два роки був змушений зректися пре-
столу, Роман IV Діоген був відсторонений від вла-
ди та знищений фізично. Навіть обмежені реформи
державної системи розбивались об мовчазний опір
апарату влади, саботувались та затухали. Відпра-
цьований впродовж сторіч механізм влади функці-
онував найчастіше незалежно від волі базилевсів
[6, c. 131].
Бюрократія може бути монархією, натомість вона
не може бути монархією спадковою. Кожен може
стати будь-ким, але за наявності певних державно-
бюрократичних здібностей. Тому краще відмовитись
від себе як особистості, ніж від корисної посади.
Все вирішувалось за допомогою філії з боку уря-
довців та кліру. Навіть автократор був лише кращим
серед рівних. Трон був відкритим для кожного пра-
вославного, незалежно від того, грек він, грузин чи
вірменин. Але плата за це була зависокою. Впро-
довж трохи більш ніж тисячолітньої історії Візантії
лише третина зі ста семи володарів трону спочили
вічним сном без сторонньої допомоги, лише одно-
му з десяти випала посмертна слава, решті - ганьба
й паплюження - за недотримання й спотворення сак-
ральних догматів і традицій. На позбавленого німбу
монарха, як на офірного цапа, перекладались усі
гріхи держави. Коронування чергового монарха трак-
тувалось майже як друге пришестя Христа, бо культ
імператора був найважливішим елементом держав-
ної релігії, а коронація немовби скасовувала гріх
мордування августійшої особи.
Сама імперія була проголошена відображенням
на землі civitas Dei, а Millenium - як безпосередня
трансформація ортодоксальної держави у Царство
Боже. Як відомо, потім цей імператив скресне у ле-
нінському сонеті про "поступове переростання со-
ціалізму в комунізм".
Видатний російський історіософ Лев Гумільов
зробив спробу за портретним живописом, мозаїка-
ми, скульптурами відобразити еволюцію облич ві-
зантійців у перебігу доби зупинки історії в мить її
"прекрасної досконалості". Спочатку, на світанку
імперії, - зазначає Л. Гумільов, - перед нами вольові,
енергійні люди з живим інтелектом; майже п'ять
сторіч потому типовим стає деспотичний цинік, здат-
ний на будь-які вчинки, аж до самих низьких, спус-
тошений і втративший віру в будь-що; у присмерку
візантійського тисячоліття перед нами постає типо-
ве зображення цілковито безвільної людини, до такої
міри обмеженої путами звичаїв, що важко уявити її
у двобої з ворогом. Саме такі візантійці дозволили
перемогти себе спочатку хрестоносцям, а потім тур-
кам [див. 7].
Історичні події тих часів відомі всім. Присмерк
античності супроводжувався безповоротним поділом
Римської імперії у 395 році на Західну імперію зі
столицею у Римі і Східну імперію зі столицею у Кон-
стантинополі (Новому Римі). Західна імперія скона-
ла у 476 році, а Східна продовжувала чи то животі-
ти, чи то квітнути ще ціле тисячоліття. Наприкінці
першого тисячоліття на заході Європи знову поста-
не імперія - Священна Римська Імперія Тевтонської
Нації, але ця імперія стане логотипом нової цивілі-
зації, принципово відмінної як від цивілізації першо-
го, так і другого Риму. Історична дійсність сумно
підкреслила, що становлення єдиного християнсь-
кого світу не відбулося. Хоча такі надії були.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Апокаліпсис.
2. Netz Johann Baptist. Einseits bürgerlicher Religion Reden
über die Zukunft des Christentums / Netz Johann Baptist. -
München : Keiser Verlag, 1980. - S. 12.
3. Маркс К. К критике гегелевской философии права /
К. Маркс // Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Энгельс. - М. : Наука,
1959. - Т. 1. - С. 78.
4. Иванов С. Визит в Византию. Уроки истории / С. Ива-
нов // Литературная газета. - 1991. - № 31.
5. Каждан А. П. Византийская культура / А. П. Каждан. -
СПб. : Алетейя, 2006. - 280 с.
6. Литаврин Г. Г. Как жили византийцы / Г. Г. Литаврин. -
СПб. : Алетейя, 1999. - 256 с.
7. Гумилев Л. Конец и вновь начало / Л. Гумилев. - М. :
Хранитель, 2007. - 320 с.
ФІЛОСОФІЯ
Закінчення статті - № 4 (118) липень-серпень 2012 р.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (117) травень-червень 2012 р.
142 ЕКОНОМІКАФІЛОСОФІЯ
© І. Пасько
Надійшла до редакції 28.05.2012
УДК 130.2:[821.161.2-1.09+929]
ФЕНОМЕН ЕСТЕТИЧНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ В КОНТЕКСТІ
РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТИЧНОГО КІНО
СВІТЛАНА ПІЧЕНІКОВА,
аспірант Луганського національного університету імені Тараса Шевченка
У статті розкрито феномен естетичної антропології в контексті розвитку українського
поетичного кіно. Систематизовано наукові теорії, присвячені розв'язанню естетико-антро-
пологічних питань сучасності, визначено підходи до оформлення естетико-антропологічної
проблематики мистецтва кіно; показано, що в структурі та змістові кінотвору естетична
антропологія наявна, як: 1) реалізація авторської ідеї; 2) інтерпретація культурного смис-
лу, що виникає внаслідок сприйняття твору глядачем. У першому випадку феномен есте-
тичної антропології поданий на рівні понять, у другому - на рівні кіномови, тобто на рівні
образів, що передають емоційне та психологічне напруження кадру.
Ключові слова: естетична антропологія, українське поетичне кіно, кіномова, самореалізація,
самопізнання.
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Ознакою сучасного гуманітарного знання є форму-
вання теорій нового типу, що виникають у контексті
інтердисциплінарного підходу на перетині класич-
них наукових дисциплін. Однією з таких теорій є
естетична антропологія, яка займає досить помітне
місце в структурі сучасних філософських знань. З
другої половини ХХ століття виходить ряд науко-
вих робіт, присвячених дослідженню феномена ес-
тетичної антропології, авторів Л. Антонової, А. Ва-
лицької, О. Воєводіна, Т. Домбровської, А. Лобо-
вої, Д. Скальської, С. Хоружого, М. Щербініна, М. Ям-
польського, А. Яфальян та ін. У роботах зазначених
авторів йдеться про міждисциплінарний дискурс, що
стає актуальним у сучасному філософському про-
сторі. Естетична антропологія розглядається як по-
няття, яке здатне відобразити естетичну складову
людського життя, зумовлює естетичне "прочитання"
тексту культури, еволюцію естетико-антропологічних
форм "самореалізації та самопізнання людини від
мистецтва". У процесі розкриття антропологічного
змісту феноменів мистецтва та художньої культури
припустиме залучення "трансляцій", що ініціюють
себе в естетичному аспекті.
Із середини ХХ століття естетико-антропологічна
проблематика мистецтва кіно оформлюється як са-
мостійна. Окреслена проблема не є принципово но-
вою, тому що в першу чергу торкається питань філо-
софії мистецтва та філософської антропології як скла-
дових мистецтва. Розробкою філософських питань
мистецтва кіно відзначаються роботи А. Бергсона.
Зокрема, його часопросторова концепція вплинула
на розвиток ідей нового кіно та отримала продов-
ження в науковому доробку представника французь-
кого кіно А. Базена. Переосмисленню кіно з пер-
цептивної точки зору присвячені наукові досліджен-
ня Ж. Делеза; розробці теорій семіотики в кіно при-
свячені роботи Р. Барта, У. Еко, Ж. Мітрі, К. Метца,
Ю. Лотмана. Останній у своїх роботах розглядає
вплив кіноестетики на сучасну культуру та особли-
вості мови кіно, що вплинули на розвиток кіномис-
тецтва в певний період його розвитку. Вивченням
концепцій щодо принципу "змістоутворення" та
принципу "дзеркальності" в кіно займалися А. Зімін,
М. Щербінін, М. Ямпольський.
В україністиці науковці займалися розробкою філо-
софсько-естетичної системи розвитку кіномистецт-
ва другої половини ХХ ст. Це репрезентується в про-
I. Pas'ko
PROBLEM OF UNIVERSALS OF CHRISTIANITIES AND DIFFERENTIA SPECIFICA
OF ITS LIFE ARE IN HISTORY (PART I - BYZANTIUM)
In the article the problem of Christianity is comprehended as spiritual problem of universals and specific of its
objective consideration in a historical process. Attention is concentrated on the general contours of correlation of
Christian idea and practice of its embodiment in byzantine civilization.
Key words: Christianity, church, state, people, ontological, Byzantium.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|