Асиміляція свята і святкового сміху в обширах буденності: причини, механізми та наслідки феномена
У статті проаналізовано історичні зміни щодо соціокультурних смислів і функцій свята та святкового сміху, виявлено механізми виродження свята у "святковість" і симулякризації сміху в ситуації постмодерну, а також визначено форпости "святковості" в різних сферах суспільного жит...
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62521 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Асиміляція свята і святкового сміху в обширах буденності: причини, механізми та наслідки феномена / О. Мальцева // Схід. — 2012. — № 4 (118). — С. 144-149. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-62521 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-625212014-05-23T03:01:37Z Асиміляція свята і святкового сміху в обширах буденності: причини, механізми та наслідки феномена Мальцева, О. Філософія У статті проаналізовано історичні зміни щодо соціокультурних смислів і функцій свята та святкового сміху, виявлено механізми виродження свята у "святковість" і симулякризації сміху в ситуації постмодерну, а також визначено форпости "святковості" в різних сферах суспільного життя та способи відтворення природної соціально-історичної ритміки. The article evaluates historical changes in sociocultural senses and holiday functions, identifies mechanisms of laughter simulacrization and degenerative transformation of a holiday into "conviviality" in a postmodern situation. 2012 Article Асиміляція свята і святкового сміху в обширах буденності: причини, механізми та наслідки феномена / О. Мальцева // Схід. — 2012. — № 4 (118). — С. 144-149. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62521 316.323:130.2 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Мальцева, О. Асиміляція свята і святкового сміху в обширах буденності: причини, механізми та наслідки феномена Схід |
| description |
У статті проаналізовано історичні зміни щодо соціокультурних смислів і функцій свята та
святкового сміху, виявлено механізми виродження свята у "святковість" і симулякризації
сміху в ситуації постмодерну, а також визначено форпости "святковості" в різних сферах
суспільного життя та способи відтворення природної соціально-історичної ритміки. |
| format |
Article |
| author |
Мальцева, О. |
| author_facet |
Мальцева, О. |
| author_sort |
Мальцева, О. |
| title |
Асиміляція свята і святкового сміху в обширах буденності: причини, механізми та наслідки феномена |
| title_short |
Асиміляція свята і святкового сміху в обширах буденності: причини, механізми та наслідки феномена |
| title_full |
Асиміляція свята і святкового сміху в обширах буденності: причини, механізми та наслідки феномена |
| title_fullStr |
Асиміляція свята і святкового сміху в обширах буденності: причини, механізми та наслідки феномена |
| title_full_unstemmed |
Асиміляція свята і святкового сміху в обширах буденності: причини, механізми та наслідки феномена |
| title_sort |
асиміляція свята і святкового сміху в обширах буденності: причини, механізми та наслідки феномена |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62521 |
| citation_txt |
Асиміляція свята і святкового сміху в обширах буденності: причини, механізми та наслідки феномена / О. Мальцева // Схід. — 2012. — № 4 (118). — С. 144-149. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT malʹcevao asimílâcíâsvâtaísvâtkovogosmíhuvobširahbudennostípričinimehanízmitanaslídkifenomena |
| first_indexed |
2025-07-05T13:22:55Z |
| last_indexed |
2025-07-05T13:22:55Z |
| _version_ |
1836813413186011136 |
| fulltext |
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
144 ЕКОНОМІКА
УДК 316.323:130.2
АСИМІЛЯЦІЯ СВЯТА І СВЯТКОВОГО СМІХУ
В ОБШИРАХ БУДЕННОСТІ: ПРИЧИНИ, МЕХАНІЗМИ
ТА НАСЛІДКИ ФЕНОМЕНА
ОЛЬГА МАЛЬЦЕВА,
кандидат філософських наук, доцент кафедри філософських наук
Приазовського державного технічного університету, м. Маріуполь
У статті проаналізовано історичні зміни щодо соціокультурних смислів і функцій свята та
святкового сміху, виявлено механізми виродження свята у "святковість" і симулякризації
сміху в ситуації постмодерну, а також визначено форпости "святковості" в різних сферах
суспільного життя та способи відтворення природної соціально-історичної ритміки.
Ключові слова: свято, "святковість", карнавалізація, сміх, соціальні функції сміху, симу-
лякризація сміху, постмодерн.
Постановка проблеми. Те, що людині прита-
манно сприймати як повсякденність, буденність, зав-
жди протистоїть чомусь іншому, дивному, тому, що
вибивається зі звичайного перебігу подій, а отже, -
святковому. Свято, скасовуючи звичні, усталені нор-
ми, правила, критерії поведінки, є засобом специ-
фічної організації суспільної життєдіяльності. Воно
переорієнтовує час індивідуального й колективного
життя, співвідносячи його з природним (космічним)
та соціально-історичним ритмом. Святковий час на-
ближається під впливом різноманітних факторів, але
передусім завдяки динамічності самого соціально-
го буття, його сформованому порядку, у якому є
певні періоди (фази), що їх люди усвідомлюють і
переживають особливим чином.
Свято завжди виконувало неповторну соціотвор-
чу місію, його функціональне спрямування не мож-
на замінити чимось іншим і сьогодні. Однак у су-
часній культурі свято має невизначений статус, ос-
кільки в індустріальному соціумі, який є суспільством
"масової культури", інформатизації, спектаклю, спо-
живання, добробуту тощо, відбулася експансія "свя-
та" й сміху як його атрибуту у світ буденності. У ре-
зультаті цього стверджується всепоглинаюча "свят-
ковість", а справжнє свято й щирий сміх утрачають
свою самодостатність. Звідси виникає необхідність
дослідження причин, механізмів, проявів, наслідків
та шляхів подолання переродження свята у "свят-
ковість", а святкового сміху в його симулякр.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Свято є надскладним соціальним і культурним фе-
номеном, дослідженням якого займаються представ-
ники різних наукових напрямків: етнографи, культу-
рантропологи, соціологи, мистецтвознавці, історики,
культурологи тощо. Автори, як правило, розкрива-
ють у своїх роботах різноманітні аспекти й пробле-
ми щодо розуміння місця свята в етногенезі, со-
ціальній ритміці, взаємозв'язку святкової культури
та особливостей розвитку суспільної сфери. Проте,
як помітив філософ В'ячеслав Іванов, свято - це "ро-
зумні веселощі народні", що потребують синтетич-
ного універсалізму у виявленні його ролі в широко-
му соціокультурному контексті [1, с. 60-64]. Соціаль-
на філософія як інтегральна галузь наукових розві-
док, яка вивчає все коло суспільних явищ, ставить
на меті узагальнення цього великого масиву теоре-
тичних матеріалів та аналіз тих значних трансфор-
мацій, що відбуваються останнім часом у резуль-
таті зміни соціальних функцій свята й сміху.
Найбільше значення для нашого дослідження
мають роботи, що виявляють тісний зв'язок свята з
такими культурними феноменами, як ритуал і міф
(К. Леві-Стросс, В. Тернер, В. Топоров та ін.); сим-
воліка свята (Е. Кассирер); взаємообумовленість
свята й сфери несвідомого (З. Фрейд, К. Юнг,
Д. Хіллман); ігрова природа свята (Й. Гейзінга,
А. Мазаєв, Т. Апінян); темпоральні аспекти свята
(О. Лосєв, М. Еліаде); структурні особливості свята
(Х. Кокс, Р. Кайуа, К. Жигульський); співвідношен-
ня святкового й повсякденного (Д. Чейні, І. Касавін,
Є. Шапинський, Н. Хамітов та ін.); нерозривність свя-
та й сміху (М. Бахтін, В. Пропп, Д. Ліхачов, О. По-
нирко, О. Панченко, С. Аверінцев, Л. Столович та
ін.); вплив сміхового начала на прояви хаотичності
соціуму й чергування "порядку" та "хаосу" за зако-
нами синергетики (Ю. Лотман, Н. Хрєнов); спорід-
неність святкового духу постмодерної епохи й кар-
навалізації соціокультурного простору (Р. Барт,
Ж. Бодрійяр, Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі, Ф. Джеймісон,
П. Козловський, Ю. Кристєва, Ж. Ліповецький,
Ж. Нансі, Ю. Габермас, І. Хассан). При наявності
такої чисельної бібліографії досі залишаються недо-
статньо докладно й послідовно розкритими причи-
ни, механізми й наслідки утворення унікальної істо-
ричної ситуації постмодерну, коли загальна "свят-
ковість" витіснила автентичне свято, підмінила сміх
його розтиражованими замінниками, тим самим ут-
воривши потужне соціокультурне "динамо", із якого
поки що немає виходу.
Отже, метою статті є аналіз історичних змін щодо
соціокультурних смислів і функцій свята та святко-
вого сміху, виявлення механізмів виродження свя-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 145
та у "святковість" і симулякризації сміху в ситуації
постмодерну, а також визначення форпостів "свят-
ковості" в різних сферах суспільного життя та спо-
собів відтворення природної соціально-історичної
ритміки. Головні завдання роботи можна сформулю-
вати так: 1) визначити первинні смисли свята та функ-
ціональну роль святкового сміху як значущих со-
ціокультурних феноменів, з'ясувати причини їх спот-
ворення; 2) відстежити динаміку змін у змістовній
наповненості свята й сміху як його атрибуту, що
відбувалися історично; 3) провести порівняльний
аналіз традиційного свята, святкового сміху та "свят-
ковості" й симулякризованого сміху епохи постмо-
дерну, виявити трансгресивний характер останніх,
запропонувати можливі варіанти пом'якшення їх
впливу на соціум.
Методологічну основу роботи складає феноме-
нологічний метод, що дозволив виявити особливості
феноменів свята та "святковості" в конкретно-істо-
ричних обставинах їх функціонування; порівняльно-
історичний метод був застосований задля дослід-
ження історичних трансформацій свята і сміху; при
виявленні загальної динаміки соціокультурних про-
цесів використовувалися елементи синергетичної
парадигми. Зміни функціональної ролі свята і сміху
в умовах постмодерну були розкриті завдяки мето-
ду екстраполяції, структурно-функціональному та
системному аналізу.
Виклад основного матеріалу. Досліджуючи
свято як соціальне явище, слід ураховувати його
зв'язок із міфологічними смислами, а також брати
до уваги той факт, що його аналіз стає можливим
тільки в контексті перехідності. Наприклад, в арха-
їчних культурах святкове життя не замикалося у вузь-
ких рамках художньо-естетичних форм, як це зде-
більшого відбувається зараз. Тоді свято само по собі
було виразом значущого для всього колективу ри-
туалу переходу суспільства в новий якісний стан, у
якийсь інший вимір існування. Свято передбачало
вихід із історичного (лінійного) струму і включення
в міфологічний (циклічний) час, який дозволяв по-
долати (зняти) протиріччя, котрі виникли в попередній
період, віднайти оновлені цінності та ідеали. Сміх
був постійним супутником й агентом свята, саме він
створював умови для плавного перетікання в зміне-
ний стан суспільної свідомості. "…У перехідних си-
туаціях сміх, що проривається із підсвідомості й
заволодіває суспільством, однозначно націлений на
заперечення існуючого порядку, він програмує по-
чаток якогось іншого, гармонійнішого світу. У біфур-
каційному стані сміх - це вираз свободи, гри випад-
ковості, духу карнавалу, свята. Крізь такі маніфес-
тації проглядається руйнівне начало сміхової сти-
хії…" [2, с. 84]. У цьому прочитанні свято постає як
поліфункціональне соціальне явище, наділене ба-
гатьма смислами. Воно забезпечує нове ментальне
сприйняття часу історії, повертає його до первісно-
го створення космосу. Відповідно, святкові дії га-
рантують тимчасовий перехід до хаосу, що царю-
вав до моменту встановлення космічного порядку,
його активізацію в структурі самого свята.
Традиційне свято за визначенням знімає всі за-
борони й схематизми, звільняє від усіляких умов-
ностей та шаблонів, передбачуваних реакцій та оці-
нок. Воно немов розчиняється в самому феномені
святкування, який характеризується: 1) опорою на
духовні зв'язки, що склалися в суспільстві, й укріп-
ленням духу колективізму; 2) церемоніальністю про-
тікання, утіленістю у форму обряду, ритуалу, гри,
змагання; 3) створенням, за висловом К. Маркса,
спеціального "простору", що розгортається у вільний
від роботи час, і наданням поля для розвитку твор-
чих здібностей людини й спільноти; 4) зв'язком із
ідеальними спрямуваннями, соціальними сподіван-
нями й очікуваннями людей, їхніми надіями на най-
краще й щасливе життя, яке вони намагаються
відтворити в короткочасній, нехай ефемерній, але
все ж таки реальності; 5) спорідненість із цілим ком-
плексом життєвих, культурних, естетичних реалій,
які не мають місця поза святом-переходом (духом
карнавалу, сміховою стихією, керованим хаосом, у
яких, хоча й "ледве", проте "вже" проглядаються
контури майбутнього нового порядку). Таким чином,
автентичне свято перетворює повсякденність у не-
звичайний акт творчості, натхнення й оновлення со-
ціальних перспектив, що відбуваються не лише за
раціональними схемами, але й за покликом душі, з
оглядкою на ірраціональні, несвідомі пориви [3,
с. 360]. Наприклад, Й. Гейзінга, стверджує, що ""homo
sapiens" був, позірно, одночасно й "homo ludens" -
людиною, що грає й святкує" [4, с. 39]. Однак ігри,
у які грала людина, та свята, що вона відзначала,
не були статичними. Характер і способи святкуван-
ня завжди визначалися конкретно-історичними об-
ставинами, соціально-економічними й культурними
умовами суспільного життя.
З давніх часів свято було невід'ємною складо-
вою культури, подією, що не знала собі рівних за
формою емоційно-символічного вираження (й ствер-
дження) ціннісно-світоглядних настанов як для сус-
пільства в цілому, так і для кожного індивіда зокре-
ма. Адже процес святкування це не тривіальні "ве-
селощі", а вистраждана й відрефлексована сміхо-
ва поведінка, яка має свою глибину й висоту, що
сповнена таємничими смислами та неосяжною сак-
ральністю. У недосконалому й сумбурному житті
свято як священне, потаєне, піднесене створює тим-
часову, "дозовану" досконалість, ритм і гармонію,
що недоступні повсякденності. Свято розігрується
й ставиться, як вистава. Як будь-яка священна ви-
става воно не є лишень символічним втіленням
смислу, це, перш за все, містичне перетворення.
Хоча воно й зберігає в усіх своїх аспектах формальні
ознаки гри, у результаті якої людина долучається
до найвищого порядку речей, до ідеального світу,
однак потім згадка про цю "дивовижну мить" осві-
чує звичайну буденність, спонукає до практичної дії,
дає творчий імпульс для втілення мрії в життя [5,
с. 216-218]. Отже, свято це не просто повний доста-
ток, а подолання позбавленності, це не просто на-
магання забутися в сміху та забавах, а, навпаки, -
форма активізації соціальної пам'яті, у якій чітко за-
кодовані аксіологічні домінанти. Тільки таке свято,
крізь символи й знакову систему якого проглядаєть-
ся справжнє світло ідеалу, є істинним святом стихії
свободи й радості. Незважаючи на те, що воно чер-
гується з буденністю, свято існує не "після" або "до"
повсякденного життя, а здійснюється "поза" і "по-
над" тверезим життєвим морем потреб і "серйозно-
стей" як невичерпне джерело подальшої соціальної
креативності та гармонізації.
За часів архаїчної культури метою свята була
підтримка природного й соціального порядку, що
передбачала моделювання й програвання ситуацій,
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
146 ЕКОНОМІКА
які пов'язані з трансформацією хаосу в космос
(елевсійські містерії, сатурналії супроводжувалися
нестримним виплеском антиповедінки та розгулом
стихії сміху). При цьому важливою функцією свята
й святкового сміху була їх просторово-часова ло-
калізація (окреслення свого чітко визначеного хро-
нотопу), вони були покликані не допускати руйнів-
ного прориву хаосу й несанкціонованих деструктив-
них дій у реальну соціальну історію, забезпечуючи
суто культурні, ритуальні, сакральні форми їх про-
живання. Окрім того, свято й святковий сміх вико-
нували катарсичну й консолідуючу функції, котрі
сприяли очищенню, відновленню творчого потенці-
алу, духовному збагаченню суспільства, підвищен-
ню в людей почуття колективізму (саме такими були
релігійні свята й карнавали - вони об'єднували
спільноту, пом'якшували антагоністичність різних
соціальних верств населення, концентруючи увагу
на ідеалах, що прийнятні для всіх).
У подальшому свята, що їх люди зберігали "для
себе", могли бути релігійними, етнічно-національ-
ними, навіть державними, якщо для різних соціаль-
них груп актуальними залишалися репрезентовані
ними цінності та смисли. Хоча соціально-антропо-
логічні дослідження святкових практик указують,
що є певні відмінності, які завжди існували в про-
цедурі святкування залежно від соціальної страти-
фікації. Для людей, що були зайняті важкою фізич-
ною працею та пов'язані з природними виробничи-
ми циклами, свято значною мірою залишалося чи-
мось природним - це час відпочинку, бажаний й
очікуваний момент, який позначений ряснотою
страв, вживанням незвичних продуктів, рідкісних і
недосяжних у звичайні дні; це час для веселощів,
сміхової антиповедінки, широких міжособистісних
контактів, розваги, забав, які неможливі в буден-
ності. Для людей, що вели дозвільний спосіб жит-
тя, для освіченої інтелектуальної верхівки свято
виконувало дещо інші функції. Воно було даниною
традиції, приводом для реалізації престижних спря-
мувань, вишуканих розваг, бенкетів, фуршетів,
візитів, маскарадних дій, елітного спілкування й ве-
селого настрою, що підкреслювали їхній соціаль-
ний статус й сприяли груповій самоідентифікації.
Позаяк традиційне свято для всіх верств суспіль-
ства тривалий час лишалося простором для духов-
ного й естетичного розвитку, чимось непересічним,
що випадало із череди звичайного, воно було заз-
вичай насиченим позитивною емоційністю, сміхом,
радістю [6, с. 307-316]. Сміх як неконтрольована
реакція був неодмінним атрибутом свята, його нео-
чікувані вибухи супроводжували пісні, вірші, танці,
ігри, жарти та розіграші.
Отже, свято й святковий сміх значно впливали
на соціокультурне середовище; вони створювали
образи бажаного, ідеального стану суспільних відно-
син. Святкова їжа, колективні дозвільні практики,
нарядні костюми, прикраси, декоративні, спеціаль-
но побудовані святкові споруди - усе сприяло ду-
ховному піднесенню й веселощам, яких не знала
буденність. Завдяки протиставленню позитивного й
негативного, висміюванню неприйнятного соціаль-
ного досвіду, через ігрове долання цих протиріч у
кумедній, комічній, сатиричній формі провадилися
головні ідеї свята, що були важливими для всієї
спільноти. Забава, гра, творче змагання, сміх дода-
вали незабутнього блиску святковим дням, слугу-
вали ствердженню справжнього стану радісного
збудження. У минулому свято і сміх, що наповню-
вав його специфічною атмосферою, були одними з
головних джерел соціального натхнення. Свято не-
можливо було уявити без сміху. Буденний день,
навіть за найкращих умов організації, навряд чи міг
замінити їхню креативну функцію.
У процесі історичного розвитку свята неминуче
наділялися оновленим змістом, у якому все більше
відбивалися цінності того соціуму, у якому вони
функціонували, аж до повного знецінення самого
свята в постмодерну добу. Якими ж є механізми
деградації свята у "святковість"? Можна припусти-
ти, що потреба у святі поступово зменшувалася
там, де виникав матеріальний достаток і підвищу-
вався рівень освіченості, де людині не треба було
багато й важко працювати, коли послаблювалися її
зв'язки, головним чином емоційні, із групами, що
традиційно святкують, коли вона вже так жорстко
не залежала від ритмів природи й сама раціональ-
но визначала ритм особистого життя. Потреба у
святі зменшується зі зниженням метафізичних інте-
ресів, охолодженням до ідеології, підсиленням
прагматизму й культу індивідуалізму, що вира-
жається в бажанні відгородити особисте життя від
сторонніх посягань і у вбачанні цього особистого
життя як реалізованого права на інтимність та ізо-
ляцію, "суверенність внутрішнього світу". Процеси
відходу від релігії, що спостерігаються повсюдно
в індустріальних країнах, породжують байдужість
до релігійних свят, або вони стають з кожним ро-
ком чимраз формальнішими. У глобалізованому
світі ідейний індиферентизм і релятивізм, конфор-
мізм та меркантилізм природним чином змушують
відмовлятися від традиційних свят. Ще один спосіб
"віддалення" від них - профанація як народних, так
і політичних чи державних свят, бо девальвуються
ідеали, навколо яких вони виникали.
Включені у свято сакральні, етнічні, релігійні ри-
туали й обряди, державно-політичні смисли посту-
пово набувають характеру другорядних цінностей,
а подальше насичення святкової культури новітні-
ми художніми формами, технологічними ефектами
й сучасними соціокультурними підтекстами призво-
дить до значного превалювання в ній саме розва-
жального компоненту. Р. Генон абсолютно слушно
охарактеризував нинішню епоху як час "неперерв-
ного й лиховісного карнавалу" [7, с. 45-48]. Дійсно,
тепер свято виродилося у "святковість", котра ста-
ла його головним ворогом. Свято й сміх, що завжди
були явищами знаковими, символічними за своєю
природою, - розкодовані. Знаки остаточно відірва-
лися від своїх референтів і стали автономними сиг-
налами, які відтворюють і транслюють інші смисли,
які не завжди адекватні подіям, що відбуваються.
"Святковість" і формалізований сміх лише іміту-
ють свято, вони дуже схожі на нього, але все ж таки
є його підробкою, пошкодженою копією, бутафо-
рією. Ці "квазі", "псевдо", "ніби" знаки зберігають
лише зовнішні ознаки свята, а насправді "свят-
ковість" випорожнює його сутність, призводить до
симулякризації сміху. Сміх постсучасної епохи пе-
ретворився на механічний, "пластмасовий" витвір,
але цей клішований, трафаретний продукт корис-
тується попитом й дуже добре продається. Із сти-
хійного, некерованого агента свята він перетворив-
ся на зручний, "приручений" інструмент "святко-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 147
вості". Витіснивши свято, "святковість" буквально
розлилася у світі буденності. Вона якось заблукала
в декораціях постмодерну. Справжнє свято помер-
ло, як померла "недоторкана" буденність. Свято ста-
ло синонімом щоденного достатку, постмодерна
доба породила "культуру дозвілля". Сьогодні свят-
ковим тлом повсякденності, що цілеспрямовано ек-
сплуатує симулякри сміху, є мода "як вражаюча
феєрія ігрової соціальності", усюдисуща індустрія
розваг і видовищ. Хіба не нагадує щойно відбудо-
ваний святковий майданчик урбанізоване середо-
вище з його незмінно яскравою неоновою ілюміна-
цією, строкатістю вітрин і цілодобовим музичним
забарвленням міського простору? Як помічає Ж. Бо-
дрійяр, "…реклама теж намагається подати себе як
"свято споживання", масмедії - як "свято інформації",
ярмарки - як "свято виробництва"" [8, с. 125-156].
Святковими настроями сповнене політичне життя,
Інтернет-простір, наукова й освітня діяльність також
дедалі більше карнавалізуються. За спостережен-
ням У. Еко, "це не одразу помітно, але …цілком кар-
навалізованим став процес роботи. Поліморфні зна-
ряддя праці, послужливі роботи, виконуючи роботу
за людину, створюють таку атмосферу, немовби весь
час роботи - це час гри. Карнавальним стало життя
клерка, у комп'ютері якого, по секрету від началь-
ства, кишать рольові ігри і світлини з "Плейбою"" [9,
с. 141-143].
Отже, "свята" стало не те щоб більше або за-
надто багато, - воно тепер просто ніколи не кінчаєть-
ся. Якщо раніше сутність свята визначалася тим-
часовою зміною ритму життя, способом самовира-
ження, переміною уявлень про порядок, то в пост-
модерну епоху "зміна - це не надзвичайний стан, а
риса повсякденного життя" [10, с. 43-46]. Зміна те-
пер дорівнюється звичайності, у суспільстві щось
постійно змінюється, систематично підтримуючи
збудження соціального несвідомого. Однак замість
первісної жаги до життя, прориву в бездонність і
безкраїсть Всесвіту, змішаного відчуття краси, заг-
рози, таїни, надії, небезпеки, що колись несло із
собою традиційне свято, замість катарсичного очи-
щення й ствердження ціннісного універсуму, що
дарував святковий сміх, "святковість" порушує при-
родну соціально-історичну ритміку, множить моно-
тонну, уніфіковану, ззовні нав'язану "радість бут-
тя", перетворює її на звичку і, разом із тим, сіє вто-
му від неї.
Наслідки перманентного нагнітання "святковості"
в суспільстві є невтішними. Якщо історичний кар-
навал не знав рампи, то карнавалізована "свят-
ковість", навпаки, усюди вибудовує театральну сце-
ну, що відчужує індивіда від безпосереднього акту
святкування, навіть під час особистих свят. Замість
самостійного акумулювання святкового настрою й
радіння, тепер прийнято запрошувати фірми, що
спеціалізуються на організації "святкових заходів"
та чия діяльність автоматично перекваліфіковує "ви-
нуватців урочистостей" на відсторонених і зневаж-
ливих спостерігачів за "чужою" виставою. Люди
фактично розучилися бути веселими просто так, від
душі сміятися, повідомляючи цим своїм сміхом про
радість буття, відчуття свободи, гру можливостей.
Ж. Липовецький у своїй книзі "Ера пустоти" від-
значає: "Чому ми звертаємо особливу увагу, коли
десь царюють нестримні веселощі, та поступово
відвикаємо від вибухів спонтанного леготу, які мож-
на було почути за минулих часів? Почався "період
оскудіння сміхом", котрий іде пліч-о-пліч із розпов-
сюдженням неонарцисизму. Завдяки повсюдному
запереченню соціальних цінностей, культу самовдос-
коналення, постмодерністська соціалізація робить
індивіда власним в'язнем, змушує його не лишень
відмовлятися від участі в суспільному житті, але
врешті-решт відмовитися від індивідуальної сфери,
оскільки вона підвладна частим кризам і неврозам,
що уражує нарцисів; у процесі персоналізації вини-
кає зомбований індивід, - то спокійний та апатич-
ний, то позбавлений відчуття, що він існує. Як мож-
на не помітити, що байдужість і розчарування в масі
народу, підсилення внутрішньої пустоти й згасання
сміху відбуваються одночасно?" [11, с. 103-112].
Теоретичні роздуми філософа підтверджуються крас-
номовними даними статистичних розрахунків, які
свідчать, що саме святкові дні стають для людини
постмодерної доби часом надскладного випробуван-
ня, оскільки на них припадає найбільша кількість
зареєстрованих суїцидальних проявів, переживань
депресії та невротичних станів, звернень до психо-
аналітиків [12; 13]. Це означає, що всезагальна
"святковість" ніяк не знижує соціально-психологіч-
ної напруги та суспільної потреби в автентичному
святі, святковій грі, доторканні до таїни - не просто у
відпочинку, організованому дозвіллі, тобто часі, що
не зайнятий працею, - а саме в події святкування
буття з його сакральними коренями. Тут можна за-
перечити: невже постмодерну не вистачає "ігрово-
го інстинкту" (адже він у своїй перехідній сутності
зазвичай позиціонується саме як ігровий феномен)?
Як наполягають дослідники, гри постмодерну не
займати, але зараз відбувається "перенос акцентів
з її смислу на ігрову дію" [14; 15]. Тим самим пост-
модерні ігри та "святковість" як одна із тих, що він у
неї грає, підкреслює його вразливе місце - затяжну
нездатність запропонувати якийсь визначений смис-
ловий стрижень, принципово нову ціннісну ієрархію,
а значить, і відповідну форму свята, породжену ак-
туальною реальністю, а не взяту напрокат (бо "кар-
навалізація", що часто сприймається як тотожність
"святковості", є запозиченою формою, у якій збере-
жена зовнішня канва середньовічного карнавалу,
проте втрачений глибинний зміст, зламана його
ціннісна основа, чим і пояснюється її в'їдливий та
надокучливий характер) [16; 17]. Постмодерна
відмова від ідеалів позбавила святковість пережи-
вання проміжного стану між реальною та ідеальною
дійсністю, тобто того первісного свята, що колись
захоплювало людину вражаючою причетністю до
потаєного. Зниклі перепади відчуттів, утрачені опо-
зиції, суцільний "хеппі-настрій" змушують людину
"застрягати" в завороженому стані, без виразних
емоцій, без радості, без мети, без майбуття в яко-
мусь одноманітному "зараз", бо не можна примуси-
ти себе безперервно слухати святкову мелодію на
одній, нехай найвищій, ноті та щиро радіти, увімк-
нувши закадровий сміх.
Тут виникає два питання: 1) Невже ж немає мож-
ливості зупинити цю набридлу "святковість"? 2) А
чи треба щось спеціально задля цього робити? Дещо
прояснюється, якщо спробувати екстраполювати
закономірності чергування в парі "свято-буденність"
на динаміку великого історичного часу, що вимі-
рюється епохами. Тоді стаціонарні періоди можна
схарактеризувати як "буденні", а перехідні - як "свят-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
148 ЕКОНОМІКА
кові". Постмодерн як перехідна епоха цілком очіку-
вано потрапляє в категорію "святкових", у яких сміх
проявляє себе специфічно. Як помічає М. Хрєнов, в
епохи переходу він виходить на соціальну поверх-
ню, не зустрічаючи протистояння. "…Цінності, що
колись були сакральними, загальновизнаними, ос-
міюються. Сміх більше не має ритуального значен-
ня (як це було в архаїчних і традиційних культурах).
Він віддаляється від ритуалу й займає місце в са-
мому соціумі… Сміх виходить за межі інституалізо-
ваних форм, стаючи частиною суспільних настроїв.
Вільне циркулювання в суспільстві сміхової пове-
дінки, вихід сміху за межі ритуальних і художніх
конвенційних норм - це визначальна ознака пере-
хідних історичних епох" [18, с. 359-361]. Отже, по-
стмодерна неприродна святковість з її симуляцією
сміху може оцінюватися як недолуга спроба про-
риву в наступний період стабільності з якимось
новим ціннісним універсумом, а її тривалість і "не-
вичерпність" свідчить про надзвичайний масштаб
майбутніх соціокультурних трасформацій.
Значить, автентичне свято постсучасності, котре
народжується в лоні постмодерної "святковості",
має віднайти якусь нову / "свою" форму виражен-
ня. Тільки так може відбутися ствердження тих
ціннісних орієнтирів та ідеалів, які будуть виправ-
довувати вже в значно змінених умовах майбутньо-
го соціуму тимчасове вивільнення людини від фа-
тальної залежності від природи, від необхідності
боротися за створення матеріальних умов життя, від
соціальної напруги, від нав'язливої, "чужої" та оман-
ливої імітації урочистості, що виблискує фальшивим
достатком. Ця нова форма свята повинна подару-
вати людині тисячоліттями відвойоване нею право
на святкування самого факту життя, "ствердження
себе в бутті", право "просто бути" на противагу "мати"
(Е. Фромм) й, окрім того, відверто радіти цьому ви-
бору [19, с. 24-39].
Виснажене нескінченою штучною святковістю
суспільне життя початку третього тисячоліт-
тя явно потребує відродження багатомірності,
історико-культурної плюральності феномена
справжнього свята, повернення йому цілісності
смислового континууму, відновлення гуманітарно-
аксіологічної складової сміху. При цьому, як стверд-
жує Є. Фінк, не можна визначати свято тільки через
його принципове протиставлення будням [20, с. 414].
Навпаки, необхідно повернути повсякденності
свіжість свята, щоб перемогти утилітаризм праці,
розтрощити пластикові й віртуальні міражі синтетич-
ного світу надміру, щоб відтворити відчуття вирую-
чої, нестримної, очищаючої сміхової стихії, радіс-
ного піднесення від гри творчих можливостей лю-
дини та розгорнутих обширів її майбуття. Сміх у до-
мінуючий у наш час функції дестабілізації повинен
обернутися своєю латентною, не проявленою за-
раз наочно функцією стабілізації соціального світу.
Тільки живий, непідробний, вивільнений із полону
симулякризації сміх може забезпечити прорив із
цього замкненого кола прагматичної гіперреальності
у "…творчий світ оновлення - світ дикуна, дитини,
поета, справжньої святкової гри" [4, с. 42-54], що
обіцяє нам нову соціальну й усесвітню гармонію.
Замість пануючого нині ерзац-піднесення та істе-
ричного збудження, автентичний сміх має знову
повернути людині радісний запал "неймовірної лег-
кості буття". Інакше від постійного стану незадово-
леності й безвиході, утоми від зайвої "святковості"
все буде й надалі відбуватися так, як іронічно про-
рокує У. Еко: "Цілковита карнавалізація, того й ди-
вись, доведе нас до анекдоту. Пам'ятаєте давній
жарт про те, як знайомляться з панночкою: "Дівчи-
но, а сьогодні після оргії ви що робите ввечері?""
[9, с. 146].
Висновки
Свято й святковий сміх за всіх часів є необхід-
ними складовими соціального буття, вони запобіга-
ють застиглості наявної культури, тренують її
мобільність, стають запорукою її неоднозначності,
необмеженості бачення світу. Соціально-психоло-
гічний вплив свята й святкового сміху близький до
катарсичного, бо вони концентрують у суспільстві
підйом позитивної емоційності, дух колективізму та
творчу енергію зростання, "загартовують" життєлюб-
ство й прагнення до ідеалу.
Трансформація свята на певному етапі історич-
ного розвитку є закономірним явищем. Різноманітні
соціальні фактори постійно викликають зміни свята
"зсередини", змінюють способи святкування, сти-
мулюють зникнення одних свят та виникнення ін-
ших. Прийняття нових ідей, цінностей, нової віри
призводять до потреби у відповідних святах та спо-
собах святкування, наділяють святковий сміх іншою
функціональністю (замість позитивної якості катар-
сичної, консолідуючої, креативної, цілепокладаю-
чої функцій, сміх у своїй амбівалентності обертаєть-
ся деструктивним, дезінтегруючим, дезорієнтую-
чим функціонуванням). Як правило, такі зміни є ча-
стиною загальних зрушень, що відбуваються в со-
ціокультурному середовищі: його соціально-еконо-
мічної структури й політичного устрою, системи
ціннісних пріоритетів, повсякденних умов життя
спільноти тощо.
Падіння ідеалів, згасання віри й відмова від ус-
талених ціннісних переконань у ситуації постмодер-
ну послаблюють звичаї, зводять нанівець потребу в
традиційних святах, змінюють роль святкового сміху.
Відмирання свята в суспільстві постмодерної доби
збіднює значну частину того ґрунту, на якому тися-
чоліттями розквітала культура й соціальне життя.
Утрата інтересу до свята свідчить про девальвацію
тих ідеалів, що деколи складали його серцевину.
Зникнення свята й святкового сміху із соціального
простору зафіксувало в суспільстві стан ціннісного
вакууму, "ціннісної аномії" (Е. Дюркгейм). На цій
випаленій землі широким фронтом розігралася "свят-
ковість" - спотворений двійник свята, сутність якого
штучність, симуляція, театральність, омана, що про-
никають у всі сфери суспільного буття. "Святковість"
не надихає, як свято, а виснажує духовні сили лю-
дини, у її карнавалізованому вирі значно куповані
соціотворчі потенції свята і сміху.
Проте, якщо розглядати постмодерну святковість
у контексті великого соціального часу, де перехідні
епохи несуть на собі ознаки "свята", а стаціонарні -
"буденності", можна припустити, що таке тотальне
знецінення цінностей і відмова від ідеалів, стверд-
ження ідейної множинності, культурної фрагментар-
ності, світоглядного плюралізму, суцільне засилля
симулякризованого сміху є "навмисним передраж-
нюванням", карикатурою всього попереднього дос-
віду святкування, а отже, - своєрідним перехідним
грандіозним гала-видовищем напередодні народ-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 149
ження якоїсь нової ціннісної ієрархії, загальновиз-
наного ідеалу, у якому глобалізоване людство
втілить свої новітні очікування й сподівання.
Як ми вже зазначали, свято у своєму генезисі
завжди стикається з тим, що є важливим для людсь-
кої спільноти, його розуміння не можна звести лише
до простої гри, розваги, ілюстрації міфів. На проти-
вагу позірності, свято - це не лише період ідилії,
часто воно стає фазою явних або прихованих
конфліктів, виявляє суттєві протиріччя, сили та тен-
денції, котрі протиставлені одна одній. Пов'язане з
радістю й сміхом свято не може оцінюватися тільки
як забава, що несе задоволення, воно - це завжди
ще й певний виклик, на який потрібно дати відповідь
у буденності. Очевидно, "епоха святковості", що
припала на постмодерну добу, є саме таким часом
зіткнення всіх накопичених людством протиріч, мас-
штабних змін і пошуків, непростих випробувань, які
мають принести новий порядок, пожвавити майбут-
ню "епоху буденності" наявністю адекватного смис-
лу й цінностей та дати нарешті привід для справж-
нього велетенського свята й потужного вибуху щи-
рого святкового сміху, який тепер у своїй життє-
ствердній суті вкотре набирає міць. Отже, "оргіас-
тичність" (Ж. Бодрійяр) постмодерного сміху несе з
собою позитивну енергію руйнування, він "працює"
на віддалений результат. Паростки цієї оновленої
реальності вже продираються, спрогнозувати, яки-
ми будуть ці нові ідеали можна вже сьогодні, дос-
ліджуючи прояви "святковості" та характер карна-
валізованого сміху в різних сферах соціокультурної
дійсності. Саме такому аналізу можуть бути присвя-
чені подальші наукові розвідки в цьому напрямку.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Иванов В. О веселом ремесле и умном веселии /
В. Иванов // Родное и вселенское. - М. : Республика, 1994. -
428 с. - (Серия "Мыслители ХХ в.).
2. Мальцева О. В. Динамика смеховых флуктуаций в ста-
бильные и переходные епохи / О. В. Мальцева // Strategiczne
pytania Šwiatowej nayki - 2009 : V Miedzynărodowej naukovi-
praktycznej konferencji., Przemyś e 07-15 lutego 2009. - Przemyš l
: Nauka I studia, 2009. - С. 82-86.
3. Мальцева О. В. Праздник как социальное простран-
ство, освобождающее от обыденности / О. В. Мальцева //
Университетская наука - 2009 : Международная научно-тех-
ническая конференция, Мариуполь, 24 мая 2009 г. - Мариу-
поль : ПГТУ, 2009. - С. 360-361.
4. Хейзинга Й. Homo ludens / Й. Хейзинга. - М. : Мысль,
2001. - 346 с.
5. Мальцева О. В. Новітні трансформації соціотворчого
потенціалу свята і сміху / О. В. Мальцева // Філософія. Еконо-
міка. Європейський погляд : Всеукраїнська наук.-теорет. Інтер-
нет-конф., 2012 р., 31 січня. - Донецьк : ДонНУЕТ, 2012. -
С. 216-218.
6. Губин В. Д. Философская антропология / В. Д. Губин,
Е. Н. Некрасова. - М. : ФОРУМ, 2008. - 400 с.
7. Генон Р. О смысле "карнавальных" праздников / Р. Ге-
нон // Вопросы философии. - 1991.- № 4. - С. 45-48.
8. Бодрійяр Ж. Символічний обмін і смерть / Ж. Бодрійяр
; [пер. з фр. Л. Кононовича]. - Львів : Кальварія, 2004. - 376 с.
9. Эко У. От игры к карнавалу / У. Эко // Полный назад!
"Горячие войны" и популизм в СМИ ; [пер. с итал. Е. Костюко-
вич]. - М. : Эксмо, 2007. - 592 с.
10. Еріксен Томас Гілланд. Тиранія моменту: швидкий і
повільний час в інформаційну добу / Томас Гілланд Еріксен ;
[пер. з англ. В. Дмитрук]. - Львів : Кальварія, 2004. - 196 с.
11. Липовецки Жиль. Эра пустоты: эссе о современном
индивидуализме / Жиль Липовецки ; [пер. с фр. В.В. Кузнєцо-
ва]. - СПб. : Владимир Даль, 2001. - 332 с.
12. Соціологія способу життя; Соціологія вільного часу //
Соціологія / [за заг. ред. В. П. Андрущенко, М. І. Горлача]. -
Харків-Київ, 1998. - 624 с.
13. Беккер Г. Современная теория священного и светс-
кого и ее развитие / Г. Беккер // Современная социологичес-
кая теория в ее преемственности и изменении ; [пер. с англ.
В. М. Корзинкина, Ю. В. Семенова]. - М. : Иностранная лите-
ратура, 1961. - 895 с.
14. Сикевич З. В. Социальное бессознательное / З. В. Си-
кевич, О. К. Крокинская, Ю. А. Поссель. - СПб. : Питер, 2005.
- 267 с.
15. Хассен С. Освобождение от психологии насилия /
С. Хассен. - СПб. : Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. - 400 с.
16. Вершина В. А. О карнавальных истоках современной
цивилизации / В. А. Вершина, А. В. Михайлюк // ∆o′ξα (Докса :
зб. наук. праць з філософії та філології). - 2002. - Вип. 2. -
С. 124-132
17. Кормер В. Ф. О карнавализации как генезисе "двойно-
го сознания" / В. Ф. Кормер // Вопросы философии. - 1991. -
№ 1. - С. 166-185.
18. Хренов Н. А. Культура в эпоху социального хаоса /
Н. А. Хренов. - М. : Едиториал УРСС, 2002. - 448 с.
19. Фромм Э. Иметь или быть? / Э. Фромм. - М. : Про-
гресс, 1986. - 238 с.
20. Fink E. Grundphaenomene des menschlichen Daseins /
Е. Fink. - Muenchen : PRG, 1973. - 443 s.
O. Mal'tseva
ASSIMILATION OF HOLIDAY AND CELEBRATORY LAUGHTER IN SPACE OF DAILY
OCCURRENCE: REASONS, MECHANISMS, AND CONSEQUENCES OF THE
PHENOMENON
The article evaluates historical changes in sociocultural senses and holiday functions, identifies mechanisms of
laughter simulacrization and degenerative transformation of a holiday into "conviviality" in a postmodern situation.
Key words: a holiday, "conviviality", carnivalisation, laughter, social functions of laughter, laughter simulacrization, postmodern.
© О. Мальцева
Надійшла до редакції 11.07.2012
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|