Львівський університет у період Першої світової війни (1914 - 1918)
Автор досліджує історію Львівського університету в роки Першої світової війни, зосереджуючи увагу на взаємовідносинах університетського керівництва з військовим командуванням, яке, через близькість Львова до фронтової смуги, використовувало університет і його майно для військових цілей, викликаючи...
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Схід |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62534 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Львівський університет у період Першої світової війни (1914 - 1918) / О. Ісаюк // Схід. — 2012. — № 4 (118). — С. 92-98. — Бібліогр.: 71 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-62534 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-625342014-05-23T03:01:39Z Львівський університет у період Першої світової війни (1914 - 1918) Ісаюк, О. Історія Автор досліджує історію Львівського університету в роки Першої світової війни, зосереджуючи увагу на взаємовідносинах університетського керівництва з військовим командуванням, яке, через близькість Львова до фронтової смуги, використовувало університет і його майно для військових цілей, викликаючи невдоволення й спротив університетської влади. Визначено, що основним джерелом конфліктів між ректоратом і військовим командуванням було питання розміщення госпіталів на базі медичного факультету університету та мобілізації викладачів і працівників. У статті порівнюються відносини університетської влади почергово з австрійським, російським та польським командуванням. There are researched relations between Lviv university and military authorities in Lviv during the First world war. There are three relations models analyzed: University and Russian, Austrain and Polish military command. The main problems of these relations were requisitions of University buildings for military targets and continuous mobilizations, which deprived University from professors and technical workers. Thanks to these fact, University administration was forced to cooperate with military command for own inrterests defense. This article reviews pecularities of relations with each mentioned army. 2012 Article Львівський університет у період Першої світової війни (1914 - 1918) / О. Ісаюк // Схід. — 2012. — № 4 (118). — С. 92-98. — Бібліогр.: 71 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62534 94:378.4 (477.83-25):355.081"1914/1918" uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Ісаюк, О. Львівський університет у період Першої світової війни (1914 - 1918) Схід |
| description |
Автор досліджує історію Львівського університету в роки Першої світової війни, зосереджуючи увагу на взаємовідносинах університетського керівництва з військовим командуванням, яке, через близькість Львова до фронтової смуги, використовувало університет і
його майно для військових цілей, викликаючи невдоволення й спротив університетської
влади. Визначено, що основним джерелом конфліктів між ректоратом і військовим командуванням було питання розміщення госпіталів на базі медичного факультету університету
та мобілізації викладачів і працівників. У статті порівнюються відносини університетської
влади почергово з австрійським, російським та польським командуванням. |
| format |
Article |
| author |
Ісаюк, О. |
| author_facet |
Ісаюк, О. |
| author_sort |
Ісаюк, О. |
| title |
Львівський університет у період Першої світової війни (1914 - 1918) |
| title_short |
Львівський університет у період Першої світової війни (1914 - 1918) |
| title_full |
Львівський університет у період Першої світової війни (1914 - 1918) |
| title_fullStr |
Львівський університет у період Першої світової війни (1914 - 1918) |
| title_full_unstemmed |
Львівський університет у період Першої світової війни (1914 - 1918) |
| title_sort |
львівський університет у період першої світової війни (1914 - 1918) |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62534 |
| citation_txt |
Львівський університет у період Першої світової війни (1914 - 1918) / О. Ісаюк // Схід. — 2012. — № 4 (118). — С. 92-98. — Бібліогр.: 71 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT ísaûko lʹvívsʹkijuníversitetuperíodperšoísvítovoívíjni19141918 |
| first_indexed |
2025-07-05T13:23:31Z |
| last_indexed |
2025-07-05T13:23:31Z |
| _version_ |
1836813449966911488 |
| fulltext |
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
92 ЕКОНОМІКА
S. Bocharov
HELP IN DEVELOPMENT TO POLISH REGIONS FROM EUROPEAN UNION ON EVE
OF JOINING POLAND TO EU
In the article the basic stages and directions of aid assignment to Poland from European Union are determined and
analyzed. It is paid attention to the factors which interfere with the process of the aid programs implementation of the
European Union. The conclusion is done about the effectiveness of aid using by the Polish regions and its influence on
the social and economic development of the country.
Key words: program, modernization, money, European Commission, governmental administration.
© С. Бочаров
Надійшла до редакції 28.06.2012
УДК 94:378.4 (477.83-25):355.081"1914/1918"
ЛЬВІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ У ПЕРІОД
ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914 - 1918)
ОЛЕСЯ ІСАЮК,
аспірант Львівського національного університету імені Івана Франка
Автор досліджує історію Львівського університету в роки Першої світової війни, зосеред-
жуючи увагу на взаємовідносинах університетського керівництва з військовим команду-
ванням, яке, через близькість Львова до фронтової смуги, використовувало університет і
його майно для військових цілей, викликаючи невдоволення й спротив університетської
влади. Визначено, що основним джерелом конфліктів між ректоратом і військовим коман-
дуванням було питання розміщення госпіталів на базі медичного факультету університету
та мобілізації викладачів і працівників. У статті порівнюються відносини університетської
влади почергово з австрійським, російським та польським командуванням.
Ключові слова: Львівський університет, військове командування, мобілізація, госпіталь, Чер-
воний Хрест.
Постановка проблеми. Під час Першої світо-
вої війни Львів кількаразово ставав частиною при-
фронтової зони. Уперше це відбулося під час взяття
Львова російськими військами у вересні 1914 року,
його перебування під контролем російських військ
та повторного відбиття австрійською армією в червні
1915 року. Пізніше Львів перебував у прифронтовій
зоні короткий період у 1916 році та під час польсько-
української війни, коли в листопаді 1918 року Львів
сам став фронтом, а ще пізніше протягом півроку
був основною метою протиборствуючих сторін.
Близькість до фронту висувала на перший план інте-
реси військових, які завдяки воєнному стану отри-
мували перевагу над цивільним населенням, зок-
рема, право на пріоритетне забезпечення потреб
армії в порівнянні із цивільними інституціями. При-
фронтове становище спричинило перебування в місті
великої кількості штабів та допоміжних військових
служб. Усі ці установи вимагали забезпечення жит-
тєдіяльності - у силу ситуації за рахунок цивільних
інституцій, у тому числі й Львівського університету
(далі - Університет). Переваги Університету, з точки
зору потреб військових, полягали в наявності вели-
кої кількості приміщень, зокрема, медичного факуль-
тету, який можна було використовувати як госпіталь.
Користуючись ситуацією воєнного часу, армія
мала право реквізувати приміщення та мобілізува-
ти людей, але справа ускладнювалася необхідні-
стю одночасно забезпечити життєдіяльність Універ-
ситету, який поновив свою роботу в червні 1915 року.
Оскільки пріоритети армії були переважаючі, про
рівноцінну співпрацю не йшлося. Університет нама-
гався лавірувати між вимогами військового коман-
дування та власними потребами. Це вдавалося
тільки через те, що розмах діяльності Університету
суттєво звузився з причини воєнних умов - зокре-
ма, зменшилася кількість студентів, що було зако-
номірним наслідком воєнних обставин.
Огляд і аналіз публікацій з проблеми. Хоча
тема практично не досліджена в історіографії, за
винятком монографічної праці "Історія Львівського
університету", яка була підготовлена колективом
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 93
дослідників Львівського університету в 1970-х ро-
ках, проблематика добре відображена в докумен-
тації Університету, переважно в документах ректо-
рату, який на правах єдиного керівництва Універ-
ситетом контактував із представниками військової
влади та розпоряджався приміщеннями - хоча ос-
таннє відбувалося за порозумінням із керівництвом
відповідних підрозділів Університету. Також у фон-
дах документів Університету збереглися розпоряд-
ження військового командування разом із відпові-
дями на них університетського керівництва. Відо-
мості про використання університетських примі-
щень збереглися також у спогадах виконуючого
обов'язки ректора Університету під час окупації
Львова російськими військами професора Адоль-
фа Бека, але його відомості стосуються тільки ран-
нього періоду війни та російської окупації 1914 -
1915 рр., оскільки решту охопленого статтею пері-
оду професор перебував у Києві, куди був вивезе-
ний відступаючими російськими військами в червні
1915 року. Згадки про співпрацю з військовим ко-
мандуванням є також у спогадах ректора Універси-
тету Казимира Твардовського.
Мета статті - огляд й аналіз відносин Університе-
ту з військовою владою - по черзі російською, авст-
рійською та польською - у період Першої світової
війни та перших повоєнних років.
Виклад основного матеріалу. Військові вико-
ристовували Університет різнопланово: шляхом рек-
візиції приміщень під тимчасові квартири для
військових, госпіталі, штаби, залучаючи представ-
ників Університету для винесення фахової оцінки в
спірних питаннях, реквізуючи університетське облад-
нання для військових цілей та інше. Закономірним
наслідком війни для університету стала також мобі-
лізація студентів та в окремих випадках - викла-
дачів, але, оскільки мобілізація проводилася без
огляду на те, чи мобілізовані є студентами універ-
ситету, чи ні, а також за браком статистичних даних
щодо процентного співвідношення мобілізованих
студентів до загальної кількості, це розглядається
тільки в окремих випадках.
Проблема використання військовими Університету
розглядається як на прикладі австрійської, так і ро-
сійської армій, відповідно, охоплено період 1914 -
1918 років. Як порівняльний матеріал наводяться
приклади співіснування університетської влади з
військовим командуванням у перші роки після Пер-
шої світової війни, коли Університет опинився безпо-
середньо в зоні бойових дій, а також уперше мав
справу з командуванням армії Польщі. На відміну
від Австро-Угорської та Російської імперій, Польща
була тією державою, яку значна частина особового
складу університетського керівництва вважала своєю.
Юридичною основою для використовування
військовими приміщень і ресурсів університету у
власних цілях були документи військової влади.
Першим із них стало розпорядження командування
Львівського гарнізону про передавання всіх вільних
приміщень у міських установах для потреб армії,
виданий 28 липня 1914 року [1]. У випадку Універ-
ситету командування надіслало окремий лист із цьо-
го приводу. Оскільки текст листа в актах ректорату
не зберігся, його зміст можна відтворити дуже при-
близно на основі відповіді ректорату, із якої можна
зробити висновок, що командування застерігало за
собою право вибирати приміщення відповідно до
військових потреб. Утім, університетська влада не
планувала повністю поступатися своїми правами на
університет і в листі-відповіді окреслила умови, на
яких згоджувалася на використання військовою вла-
дою приміщень університету. Насамперед, ректор
роз'яснив армійському командуванню, що згідний
надати для користування армії тільки ті приміщен-
ня, які не були важливими для постійного функціо-
нування структур університету, тобто музеї, кабіне-
ти, клініки медичного університету [2]. Університет
застерігав, що приміщення будуть надані тільки для
санітарних цілей. Оскільки значна кількість праців-
ників медичного факультету була мобілізована в дію-
чу армію, військові самі мали подбати про кадро-
ве забезпечення госпіталів, розгорнутих в універ-
ситетських приміщеннях. Попри наявність вільних
приміщень або таких, які могли бути швидко пере-
обладнані для медичних цілей, остаточний список
приміщень під військові потреби мав бути встанов-
лений шляхом компромісу між університетським
сенатом та представниками військової влади. Та-
кож університет вимагав зберегти для своїх пра-
цівників, викладачів та студентів право вільного до-
ступу до зайнятих військовими приміщень [3]. Унас-
лідок переговорів між Університетом та військовою
владою 2 серпня 1914 року було укладено список
приміщень університету, які ректорат погоджував-
ся передати для експлуатації армією [4]. Із пере-
ліку видно, що університет згоджувався поступи-
тися лише тими приміщеннями, які не були не-
обхідні для забезпечення функціонування універ-
ситету та могли бути легко переобладнані на гос-
піталі або імпровізовані казарми.
Одночасно з наказом влади до адміністрації Уні-
верситету звернувся львівський осередок Товари-
ства Червоного Хреста з проханням надати при-
міщення для відкриття госпіталів. Університет відгук-
нувся на це прохання, надавши приміщення, а та-
кож, як жест доброї волі, запропонувавши участь у
роботі госпіталів тих викладачів, які не були мобілі-
зовані в діючу армію і чий вік та стан здоров'я доз-
воляв працювати в госпіталях [5]. Оскільки ці гос-
піталі в остаточному підсумку працювали на потре-
би військових, то можна констатувати, що в такий
спосіб Університет фактично дозволяв армії корис-
туватися своїми можливостями.
Хоча обидві зацікавлені сторони демонстрували
бажання компромісу, інколи реквізиція окремих при-
міщень супроводжувалася непорозуміннями, ос-
кільки військові на місці подій не завжди утримува-
лися від спокуси вирішити спірні питання на власну
користь. Як таке відбувалася на практиці, свідчить
доповідна записка професора Рудольфа Зубера. За
свідченнями професора, 1 серпня 1914 року до ньо-
го від імені командування 30 піхотного полку з'я-
вився офіцер у званні поручика, який повідомив про
реквізицію під імпровізовану казарму приміщення
інституту, яким керував професор. Після огляду при-
міщення офіцер заявив, що, оскільки приміщення
канцелярії, музеїв та інші необхідні для роботи інсти-
туту приміщення не можуть бути реквізовані, зокре-
ма, і через те, що їхнє переобладнання зайняло б
надто багато часу, він реквізує для армійських цілей
дві аудиторії. Після формальної згоди проф. Зубера
туди після відходу офіцера було прислано солдатів,
які очистили приміщення від усього зайвого та підго-
тували його для використання як казарми [6]. Подібні
випадки були непоодинокі. У підсумку ректор Уні-
верситету звернувся до військової влади зі скар-
гою на несанкціоноване займання університетських
приміщень під казарми, при тому що Університет
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
94 ЕКОНОМІКА
виділив приміщення як під військові госпіталі, так і
під шпиталі Червоного Хреста [7].
У серпні 1914 року Червоний Хрест розгорнув три
госпіталі - в акушерській клініці, дерматологічній та
хірургічній клініках [8]. Одночасно з ними було
організовано так звані Самаритянські курси для ци-
вільного населення, чиїм завданням було навчити
населення надавати першу медичну допомогу [9].
Практика розташовувати на території медичного
факультету госпіталі та інші потрібні для забезпечен-
ня медичної допомоги фронту збереглася й після
вступу до Львова російських військ. Останні гостро
потребували медичного забезпечення, оскільки ро-
сійська армія продовжувала вести активні бойові дії,
зокрема, облога Перемишля тривала до травня 1915
року, що робило Львів безпосереднім тилом армії.
Тому російська влада не закривала вже діючі гос-
піталі, а із часом розмістила на базі приміщень
Львівського університету нові.
Таким чином, більшість клінік медичного факуль-
тету були переобладнані під госпіталі Червоного
Хреста. Хірургічна клініка стала шпитальним павіль-
йоном № 2, гінекологічна клініка - павільйоном № 3,
клініка внутрішніх хвороб - павільйоном № 4, оку-
лістична клініка - павільйоном № 5, дерматологічна
клініка - павільйоном № 6 [10]. Керували шпиталя-
ми професори університету, які у звичайний час
були керівниками відповідних клінік, а у випадку
відсутності керівника - той професор із присутніх,
який мав найвищу кваліфікацію у відповідній галузі.
Відповідно до цього принципу, керівниками клінік
стали: павільйону № 2 - професор Максиміліан Гер-
ман, павільйону № 3 - професор Шрамм, павільйо-
ну № 4 - професор Едмунд Вайгель, павільйону
№ 5 - доктор Брайтер [11].
Російська армія не втручалася в діяльність гос-
піталів Червоного Хреста. Оскільки активні бойові
дії тривали порівняно недалеко від Львова, російська
армія сама відчувала потребу в госпіталях. Крім
того, Червоний Хрест був міжнародною організацією,
яка підпадала під юрисдикцію австрійської влади
рівно настільки, наскільки діяла на території, прина-
лежній Австро-Угорській імперії. Тому російська вла-
да не втручалася в роботу госпіталів.
Попри це, протягом свого перебування у Львові
російська влада організувала ще кілька закладів на
базі приміщень Університету. Наприкінці грудня 1914
року військово-санітарна комісія відкрила в стома-
тологічній клініці Університету тифозний карантин [12].
В окремому кабінеті було відкрито стоматологічний
кабінет для потреб солдатів, який очолив російський
військовий лікар Серапін [13]. У березні 1915 року
були поновлені Самаритянські курси - цього разу
для вояків перебуваючих у Львові відділів російсь-
кої армії [14].
Після звільнення Львова в червні 1915 року по-
треба військових у додаткових приміщеннях не змен-
шилася. Тому реквізиції приміщень - за попередньою
згодою ректорату - почали відбуватися вже на-
прикінці червня 1915 року, відразу ж після вступу
до Львова австрійських військ. Причиною було пе-
редусім те, що Львів продовжував знаходитися в
близькому тилу фронту - бойові дії у 1915 - 1916 ро-
ках тривали на території порівняно недалекого По-
ділля, а це тягло за собою потребу розміщення та
харчування великих мас військ, які пересувалися
через місто, забезпечення роботи штабів, організації
поранених із близького фронту. Одночасно воєнна
ситуація вимагала створення ряду інституцій не-
військового характеру, чиїм завданням було, зокре-
ма, запобігти виникненню епідемій та забезпечити
існування мас біженців та тих осіб, які внаслідок
воєнних дій втратили засоби до існування. Вирішен-
ня цих проблем було покладено на громадські ко-
мітети, які, у свою чергу, організовували кухні, місця
ночівлі та подібні заклади. Влада фактично докла-
далася до цих зусиль винятково у випадках, коли
незадоволення потреб цивільної людності загрожу-
вало перебігу воєнних дій. Прикладом може служи-
ти організація епідеміологічних лабораторій.
Правовою підставою для реквізицій надалі слу-
жило вже згадуване розпорядження командування
Львівського гарнізону від 30 липня 1914 року про
реквізицію для воєнних цілей усіх приміщень, які
не є зайняті під життєво необхідні для життєдіяль-
ності міста установи.
Попри домовленість із ректоратом, доволі часто
військові займали приміщення самовільно, прикла-
дом чого може бути ситуація, яка склалася навколо
Інституту стоматології при медичному факультеті
Університету. 29 листопада 1915 року керівник Інсти-
туту професор Цєшинський направив до магістрату
лист із вимогою встановити, із чийого відома підлег-
лий йому заклад було внесено в перелік вільних та
придатних для розміщення військ приміщень, хто
прийняв відповідне розпорядження ректорату,
скільки військових і коли квартирувало в приміщен-
нях Інституту, а також чи військове керівництво вип-
латило належну плату за розміщення військ [15]. На
це магістрат відповів, що з його відома війська роз-
міщуються тільки в готелях, а що стосується само-
чинно зайнятих військовими приватних квартир та
службових приміщень, то, хоча магістрат не несе
відповідальності за самовільні рішення окремих осіб,
власникам приміщень виплачується відповідна сума
грошей [16]. У списках розквартированих осіб заз-
началося, що приміщення Інституту надала дружи-
на інститутського сторожа Антоніна Врона. Її чоловік
у той час перебував на фронті, змобілізований у
серпні 1914 року [17]. За згоду на розміщення у
приміщеннях Інституту військових їй була нарахо-
вана відповідна сума (точну суму неможливо вста-
новити, оскільки сума виписана нерозбірливо - І. О.).
Відповідно до отриманої інформації, професор
віддав розпорядження розпитати про все пані Вро-
ну в рамках дисциплінарного розслідування. Згідно
з її словами, події розвивалися в такий спосіб. 24
червня 1915 року, тобто відразу після вступу до
Львова австрійських військ, в Інституті з'явився кап-
рал Шрайнер із військ зв'язку і зайняв приміщення
на першому поверсі Інституту з дозволу матері про-
фесора Цєшинського. Капрал мешкав кілька тижнів
[18]. На початку липня до нього приєдналося ще
двоє нижчих офіцерів у званні фельдфебеля, які
залишалися близько шести тижнів. За національні-
стю всі були угорцями, тому дружина сторожа та
решта персоналу клініки не підтримували з ними
жодних відносин [19].
У січні 1916 року ректорат Університету віддав
розпорядження всім деканам та керівникам інсти-
тутів і відділень надати інформацію про розташуван-
ня в них військових частин [20]. Згідно зі звітами,
поданими протягом першої половини 1916 року, кар-
тина була такою. З липня 1915 року в Інституті за-
гальної патології було зайнято п'ять кімнат - бакте-
ріологічна лабораторія, вагове приміщення, два хі-
мічні кабінети - великий і малий, а також робочий
кабінет для професорського складу. Усі приміщен-
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 95
ня були реквізовані для розміщення пересувної еп-
ідеміологічної лабораторії 11 піхотного полку крайо-
вої оборони (ландверу) [21]. Цю інформацію частко-
во підтверджує звіт тогочасного декана факультету
професора Генрика Гальбана [22], за винятком того,
що професор подає як зайняті тільки дві кімнати.
Аналогічно під епідеміологічну лабораторію було
реквізовано більшу частину приміщень Інституту
гігієни. Хоча первісно військові зайняли тільки два
приміщення, із часом список розширився до хімічної
та бактеріологічної лабораторії, кухні Інституту, ро-
бочого кабінету професорів - загалом близько однієї
третини всіх приміщень Інституту [23]. Інститут гігієни
під керівництвом Павла Кучери був повністю зайня-
тий під лабораторію до січня 1916 року [24]. Ця ла-
бораторія була єдиним гостьовим закладом, який
продовжував працювати в період російської окупації
міста, незважаючи на присутність у місті ворожих
сил. Єдина корекція, яка була зроблена відповідно
до умов, полягала в тому, що лабораторія працюва-
ла на напівлегальному становищі [25].
Також були реквізовані приміщення Інституту
описової анатомії - у квітні й травні 1915 року на базі
Інституту були організовані Самаритянські курси для
солдатів російської армії [26].
Також після відступу російських військ продов-
жували діяти госпіталі Червоного Хреста, розгорнуті
в серпні 1914 року. Усі госпіталі залишилися в тих
самих приміщеннях, які вони займали раніше, тоб-
то зайнятими виявилися ряд клінік - хірургічна, гіне-
кологічно-акушерська, внутрішніх хвороб, дермато-
логічна [27]. Їх керівництво залишалося незмінним,
і госпіталі продовжували діяти принаймні до часу
звітності, тобто до зими 1917 року [28].
Попри все, в Університеті залишився ряд при-
міщень, які ніколи не використовувалися як місця
розквартирування солдатів. До них належали: кабі-
нети отоларингології і стоматології [29], Інститут фізи-
ки [30], Інститут геології і палеонтології [31], клініка
нервових захворювань [32], Інститути хімії, гістології
та ембріології [33].
У частини підрозділів Університету була дещо
складніша система відносин з військовою владою.
Ці підрозділи, хоча ніколи не були використовувані
як місце розквартирування військових, постійно ви-
конували на прохання військової влади певні дору-
чення, безпосередньо пов'язані з їх профілем. При-
чому послугами Університету в цьому відношенні
користувалося і австрійське, і російське командуван-
ня. До таких підрозділів належав, перш за все, Інсти-
тут судової медицини, до якого постійно зверталися
в справі розтину покійних. Такі розтини були части-
ною протиепідемічного захисту міста. В умовах війни,
коли інфекційні хвороби поширюються особливо
швидко, вчасне виявлення наявності джерела зара-
ження було винятково важливим етапом у запобіганні
епідемії. Також дані, отримані після розтину, могли
бути важливим доказом при доведенні провини у
випадку підозри про злочин. В окремих випадках
зверталися особисто до тих чи інших професорів -
фахівців із певного розділу медицини з проханням
експертизи. Так, професор Бек виступив експертом
на прохання адвоката солдата, звинуваченого в
злісній несубординації. У процесі розгляду справи
адвокат звернувся до професора Бека з проханням
про діагностику психічних відхилень у підсудного.
Попри готовність професора провести експертизу,
суд відмовився враховувати її результати [34].
До Інституту судової медицини традиційно від-
правляли на розтин трупи померлих від хвороб сол-
датів [35]. Виконування розтинів на замовлення
владних органів продовжувалося й після повернен-
ня в місто австрійської влади. Розтини й бактеріо-
логічний аналіз проводилися спільно Інститутом су-
дової медицини та епідеміологічною лабораторією
під керівництвом професора Павла Кучери [36]. У
роботі останнього закладу брали участь також про-
фесори, які не спеціалізувалися безпосередньо на
патологічній анатомії, Адольф Бек, фахівець у га-
лузі неврології, професор Марковський, фахівець-
терапевт [37].
Потужності Інституту судової медицини були та-
кож використані при формуванні комісії для розслі-
дування ситуації навколо поширення холерних
вібріонів у Галичині. Під час просування Галичиною
військовослужбовці російської армії знаходили в
покинутих селянами-біженцями хатах пляшечки з
написом "холера". Після серії таких знахідок газета
"Одесский листок" опублікувала статтю, у якій зви-
нувачувала австрійське командування у викорис-
танні заборонених способів ведення війни і, зокре-
ма, у застосуванні бактеріологічної зброї, прикладом
чого наводилися вищезгадані знахідки [38].
Оскільки ситуація загрожувала стрімким поши-
ренням епідемії на великій території, російська вла-
да віддала наказ створити комісію з фахівців для
розслідування ситуації. Комісію очолив професор
Одеського університету, на той час мікробіолог зі
світовим ім'ям Данило Заболотний, з "австрійської"
сторони до комісії увійшли професори Адольф Бек,
Павел Кучера та приватний доцент Тадеуш Шу-
мовський [39]. Комісія, перевіривши вміст пляше-
чок, зробила висновок, що вони містили не культу-
ри вібріонів, а розчин сильно ослаблених культур
вібріонів, які застосовували при щепленні від хо-
лери [40].
Приміщення почали повертати Університетові в
1917 році. Накладання дат дозволяє припустити,
що рішення про повернення Університетові при-
міщень було прийняте після того, коли театр бойо-
вих дій пересунувся на більш східні території і Львів
уже не належав до фронтової зони. Також у 1917
році, після розвалу Російської імперії, на кордонах
з Австро-Угорською імперією з'явилася Українська
Народна Республіка, з якою, попри неоголошення
припинення вогню, установилися відносно спокійні
стосунки. У кожному разі, війська УНР, які знахо-
дилися у процесі формування, не мали можливості
розгорнути потужний масштабний наступ на вели-
ку глибину.
Установити дійсний час зворотної передачі клінік
Університетові складно, оскільки у звітах ректора-
тові із цього приводу часто відсутня точна дата пе-
редачі, переважно вказано тільки дату складання
звіту. Згідно з даними звітів, станом на грудень 1917
року були звільнені приміщення Інститутів хімії, зоо-
логії, відділення фізіології [41]. Станом на січень 1918
року Університетові було повернуто приміщення ка-
федри біології та ботаніки [42], кафедри порівняль-
ної анатомії [43], кафедри зоології [44], клініки хірургії
[45]. Дані документів дозволяють говорити про те,
що на початку 1918 року Університет був вільний
від сторонніх закладів і його внутрішнє життя нор-
малізувалося.
Приміщення Університету реквізувалися на ви-
нагородній основі, тобто військова влада зобов'язу-
валася сплачувати певну суму винагороди за на-
дання їй на якийсь час університетських приміщень,
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
96 ЕКОНОМІКА
яка в документах позначалася як оплата за кварти-
рування [46]. Незважаючи на це, після остаточного
повернення всіх зайнятих приміщень Університетові
військові відмовилися сплачувати цю своєрідну
орендну плату, мотивуючи своє рішення тим, що
інтендантським відомствам довелося витратити пев-
ну суму грошей на дезінфекцію приміщень, регу-
лярне прибирання, переробки для цілей квартиру-
вання та інше, про що детально не вказувалося [47].
Закінчення цієї справи в документах не висвітлюєть-
ся. Можна припустити, що ректорат усе ж намагав-
ся стягнути з військових певну суму за використан-
ня приміщень, але, швидше за все, безуспішно,
якщо враховувати також повільність австрійської
бюрократичної машини.
Нецільове використання мало для Університету
відчутні матеріальні наслідки, особливо для медич-
ного факультету. Насамперед, постійне використан-
ня інструментів та препаратів у госпіталях на базі
університетських клінік призвело до майже повного
їх зношування, у ряді випадків слід було змінити
все. В інших випадках представники військових
позичали в університетських клініках потрібне ус-
таткування, в окремих випадках позичені речі так і
не були повернуті. У випадку Інституту патологічної
анатомії станом на кінець 1917 року було не повер-
нуто мікроскоп, залізні ноші для перенесення трупів,
набір інструментів для препарування та 10 великих
слоїків [48].
Якщо використання університетського майна та
залучення університетських кадрів до виконання
робіт на користь армії мало відносно спорадичний
характер і не надто вдаряло по стану Університету,
то мобілізація стала справжньою проблемою. Насам-
перед тому, що позбавила Університет значної
кількості кадрів, а також створила проблему адап-
тації студентів - військових або демобілізованих -
до вимог навчального планування. Саме це стало
основним "каменем спотикання" в стосунках Універ-
ситету й військового командування.
Уже на самому початку війни було мобілізовано
ряд викладачів та технічних працівників. Із кафедри
геології та палеонтології було призвано слугу Анд-
жея Августина [49]. Із кафедри фізики - асистента
Романа Негруша та стипендиста Владислава Лей-
хенберга [50]. Із кафедри фізіології - асистента Лео-
на Збишевського та двох технічних працівників -
демонстратора Владислава Фукса і механіка Ста-
ніслава Бішофа [51]. Також призвали асистента
клініки окулістики Віктора Райса [52]. Кафедра опи-
сової анатомії позбулася значної частини обслуго-
вуючого персоналу - у діючу армію призвали де-
монстраторів Юзефа Валлата, Антонія Баута і Юзе-
фа Томашевського та помічників Міхала Влізла,
Францішека Копірецького та Владислава Яворського
[53]. Із клініки дитячих хвороб мобілізували лікарів
Станіслава Прогульського та Станіслава Гоздзєвсь-
кого [54]. Із хірургічної клініки мобілізовано цілий ряд
лікарів - асистентів Тадеуша Островського та Міха-
ла Єдлічку, Тадеуша Бєлковського, Станіслава Слух-
лого, Юзефа Алєкчєвіча та Юзефа Вєвьорського
[55]. Із медичного факультету також мобілізовано
Антонія Сабатовського, Здзіслава Томашевського,
Маріана Панчишина [56], Здзіслава Стейзінга [57],
асистентів Андрушевського та Котьєра, демонстра-
тора Віктора Годзелінського, лікарів Ротфельда та
Домашевича [58]. З отоларингологічної клініки мо-
білізовано асистентів Ігнатія Вінтера та Самуеля Ле-
ма [59]. Зі стоматологічного інституту - асистента Ген-
рика Ціппера, демонстратора Юліана Петеча, техні-
ка Едмунда Ханштайна, слугу Анджея Врону [60],
із гінекологічної клініки лікарів Едмунда Гребля та
Єжи Хронщинського [61]. З інституту гігієни мобілі-
зовано асистента Гейзінга та службовця Якуба Сюту.
Директор інституту, доктор Кучера, хоча уникнув
мобілізації в діючу армію, але очолив епідеміологічну
лабораторію № 1, чиїм завданням було стежити за
можливими спалахами інфекційних хвороб [62].
Мобілізація оминула тільки Зоологічний інститут
та кафедри порівняльної, патологічної та загальної
патології. Ураховуючи факт мобілізації переважно
молодших віком наукових працівників та майже всіх
технічних робітників, це означало практично повну
зупинку дослідницької роботи в тих галузях, які ви-
магали матеріальних засобів та сторонньої допомо-
ги - до них належали медицина, технічні та природ-
ничі науки. Дослідники були змушені або припинити
дослідження, або пристосовуватися. Так, професор
Адольф Бек при дослідженні нервових закінчень
використовував як асистентів свого сина та його
товаришів із гімназії [63].
Після відновлення австрійської влади в місті Уні-
верситет почав налагоджувати систематичні контакти
з армією. Основною метою Університету було допо-
могти уникнути мобілізації якнайбільшій кількості
науковців та виклопотати демобілізацію тих, хто вже
був мобілізований. Прикладом є випадок Рудольфа
Вайгеля. Оскільки за віком він підлягав мобілізації,
був мобілізований на самому початку війни. Завдя-
ки напрямку фахової освіти не потрапив на поле бою,
а був залишений на посаді мікробіолога епідеміч-
ного госпіталю, спочатку в Кракові, пізніше в Тар-
нові [64]. При тому за ним зберігалося місце доцен-
та в університеті, але, оскільки, перебуваючи на
службі, фактично не викладав, з 1916 року керів-
ництво університету розпочало вживати заходів
щодо звільнення професора Вайгеля з діючої армії
та його повернення на викладацьку роботу. Із про-
ханням посприяти достроковій демобілізації профе-
сора Вайгеля університетська влада звернулася до
Намісництва [65], подавши підставою свого прохан-
ня об'єктивну неможливість для професора Вайге-
ля виконувати обов'язки доцента на факультеті. Од-
ночасно університетська влада повідомила Міністер-
ство освіти і віросповідань про власне рішення кло-
потатися перед Міністерством військових справ про
звільнення Рудольфа Вайгеля з діючої армії. Після
цих формальностей університет звернувся з відпо-
відним клопотанням безпосередньо до госпіталю в
Кракові, при якому працював Р. Вайгель. Відповідь
на клопотання була позитивна, й унаслідок нього в
січні 1917 року професор Вайгель отримав направ-
лення до служби в ландштурмі [66]. Але на демо-
білізацію професора безпосереднє командування не
погодилося, про що представники університету по-
інформували намісництво [67]. Попри всі старання,
командування не погоджувалося демобілізувати
професора аж до 1918 року, тобто закінчення війни,
тож у підсумку вийшло так, що Рудольф Вайгель
повністю відслужив усю війну. Остаточна демобілі-
зація відбулася в серпні 1918 року [68].
Крім проблеми мобілізованих викладачів, із три-
валістю воєнних дій і поверненням з армії колишніх
студентів, які бажали поновити навчання, з'явилася
проблема студентів - колишніх військових, які часто
не мали потрібних документів і чиє становище регу-
лювалося розпорядженнями військового міністер-
ства, які слід було узгодити з нормами, прийнятими
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 97
в Університеті. Оскільки більшість із персоналу уні-
верситетської канцелярії була незнайома з військо-
вими положеннями, а контактування з відповідними
армійськими структурами вимагало додаткових зу-
силь, у листопаді 1917 року було обрано спеціаль-
ного військового референта Університету, чиєю за-
дачею було вирішувати справи, пов'язані зі студен-
тами - військовими. Ним став приват-доцент Юліан
Новотний [69].
Ставлення до армійських потреб різко змінилося
після розпаду Австро-Угорської імперії та відновлен-
ня Польської державності. На засіданні універси-
тетського Сенату 23 листопада 1918 року було прий-
нято рішення зупинити роботу Університету для того,
щоб полегшити студентам записи в армію добро-
вольцями й навіть спонукати їх до цього спеціаль-
ною відозвою [70]. Характерно, що на попередньо-
му засіданні університетське керівництво відмови-
лося закрити Університет перед загрозою епідемії
іспанського грипу [71]. Наплив студентів в армію був
настільки великий, що, хоча в наступному семестрі
навчання було відновлено, кількість студентів на
окремому факультеті не перевищувала двохсот, а
часто не досягала й сотні.
Висновки
Підсумовуючи, зазначимо, що Університет буду-
вав свої стосунки з армійським командуванням за
принципом вимушеної необхідності, постійно нама-
гаючись відстояти свої права. Це було складним
завданням, оскільки в умовах війни та перебування
Львова в прифронтовій зоні саме військові інтереси
стояли на першому місці й вимоги армії мали пріо-
ритетне значення.
Усе ж Львівський університет не став постійним
місцем квартирування солдатів, чого не вдалося
уникнути переважній більшості закладів середньої
освіти. Використання університетських приміщень
та (в окремих випадках) інструментарію було знач-
ною мірою обмеженим. Це пояснювалося кількома
факторами. Насамперед, у зв'язку з високим стано-
вищем Університету як суспільної інституції його
стосунки з владними інституціями регулювалися
детальними приписами, а ректорат та окремі викла-
дачі Університету мали можливість постійно й ефек-
тивно контролювати ситуацію. По-друге, у місті та
навколо нього вистачало місць, де можна було роз-
ташувати військові частини та штаби.
З точки зору військової тактики, Університет був
не найкращим місцем для розташування в ньому
військ, бо знаходився в центрі міста, звідки було б
складно швидко вивести розквартировані підрозді-
ли в разі потреби. З іншого боку, у разі несподівано-
го удару війська стали б винятково вразливими в
порівняно вузьких вуличках центральної частини
Львова.
З усіх цих міркувань Університет використову-
вався військовою владою - як австрійською, так і
російською - переважно для розміщення там допо-
міжних служб та інституцій - госпіталів, пересувних
лабораторій тощо. Через таку спеціалізацію найб-
ільше затребуваним залишався медичний факуль-
тет та частково філософський - ідеться про Інститути
хімії та природничих наук. Та навіть у такому обме-
женому варіанті Університет використовувався тільки
під час періоду активних бойових дій, тобто в 1914 -
1916 рр. У 1917 році розпочався процес остаточної
передачі Університетові зайнятих приміщень, який
завершився на початку 1918 року.
Інша сторона військової дійсності - мобілізація -
зачепила Університет значно відчутніше, уже з са-
мого початку війни позбавивши його ряду праців-
ників, що суттєво знизило ефективність роботи. Щоб
зберегти кадри, Університет намагався не допусти-
ти мобілізації або клопотався про демобілізацію уже
мобілізованих, що переважно не давало результа-
ту. З масовою мобілізацією студентів керівництво
змушене було миритися - своє ставлення змінило
тільки після зміни Австро-Угорської імперії на
Польську державу, що пояснюється польським по-
ходженням більшості університетської громади та
гострим полько-українським антагонізмом.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Державний архів Львівської області (далі - ДАЛО),
ф. 26, оп. 13, спр. 733, арк.7.
2. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 733, арк. 1.
3. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 733, арк. 9.
4. Історія Львівського університету. - Львів, 1976. - С. 171.
5. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 733, арк. 11.
6. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 733, арк. 10.
7. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 733, арк. 18, 18 зв, 19.
8. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 756, арк. 31.
9. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 756, арк. 31.
10. Beck A. Uniwersytet lwowski w czasie inwazyi rossyjskiej
/ A. Beck. - Lwów, 1936. S. 42.
11. Ibid. - S. 43.
12. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 872, арк. 14.
13. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр.792, арк. 32.
14. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 872, арк. 14.
15. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 11.
16. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 12.
17. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 12.
18. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 12зв.
19. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 12зв.
20. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 1.
21. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 2.
22. Там само. - Арк. 3.
23. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 18.
24. Там само. - Арк. 20.
25. Beck A. Uniwersytet lwowski w czasie inwazyi rossyjskiej
/ A. Beck. - Lwów, 1936. - S. 34
26. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 23.
27. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 30.
28. Там само. - Арк. 30.
29. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 32, 33.
30. Там само. - Арк. 31.
31. Там само. - Арк. 34.
32. Там само. - Арк. 35.
33. Там само. - Арк. 37, 38.
34. Beck A. Uniwersytet lwowski w czasie inwazyi rossyjskiej
/ A. Beck. - Lwów, 1936. - S. 39.
35. Ibid. - S. 39-40; ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 36.
36. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 36.
37. Beck A. Uniwersytet lwowski w czasie inwazyi rossyjskiej
/ A. Beck. - Lwów, 1936. - S. 40
38. Ibid.
39. Ibid.
40. Ibid.
41. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 40, 41, 42.
42. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 46.
43. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 47.
44. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 48.
45. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 50.
46. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 79, арк. 14.
47. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, Спр. 792, арк. 57.
48. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 792, арк. 43.
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (118) липень-серпень 2012 р.
98 ЕКОНОМІКА
49. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 7.
50. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 8.
51. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 9.
52. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 10.
53. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 11.
54. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 13.
55. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 14.
56. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 12.
57. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 14.
58. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 14 зв.
59. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 16
60. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 21.
61. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 708, арк. 22.
62. Beck A. Uniwersytet lwowski w czasie inwazyi rossyjskiej
/ A. Beck. - Lwów, 1936. - S. 74.
63. Ibid. - S. 62.
64. ДАЛО, ф. 26, оп. 5, спр. 225, арк. 43.
65. ДАЛО, ф 26, оп. 5, спр. 225, арк. 44.
66. ДАЛО, ф. 26, оп. 5, спр. 225, арк. 49.
67. ДАЛО, ф. 26, оп. 5, спр. 225, арк. 53.
68. ДАЛО, ф. 26, оп. 5, спр. 225, арк. 65.
69. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 869, арк. 24зв.
70. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 962, арк. 11зв.
71. ДАЛО, ф. 26, оп. 13, спр. 962, арк. 9.
О. Isayuk
LVIV UNIVERSITY DURING THE FIRST WORLD WAR (1914 - 1918)
There are researched relations between Lviv university and military authorities in Lviv during the First world war.
There are three relations models analyzed: University and Russian, Austrain and Polish military command. The main
problems of these relations were requisitions of University buildings for military targets and continuous mobilizations,
which deprived University from professors and technical workers. Thanks to these fact, University administration
was forced to cooperate with military command for own inrterests defense. This article reviews pecularities of
relations with each mentioned army.
Key words: Lviv Univercity, army command, mobilization, hospital, Red Cross.
© О. Ісаюк
Надійшла до редакції 29.06.2012
УДК 355(470+571):355(477)](093)
УКРАЇНА І РОСІЯ -
СУЧАСНИЙ ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНИЙ ВИМІР
БОГДАН ЛЕВИК,
кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник
Національного університету "Львівська політехніка"
У статті розглянуто україно-російські військово-політичні взаємовідносини в новітній
період історії. Проаналізовано зовнішньополітичні погляди представників Російської Фе-
дерації на роль та місце незалежної України в геополітичному просторі.
Ключові слова: незалежна Україна, Російська Федерація, військово-політичні взаємовідносини,
українсько-російські взаємовідносини.
Постановка проблеми. Зростання інтересу до
власної історії - характерна риса розбудови нової
державності. Українці переосмислюють своє мину-
ле, і в цьому значну роль відіграє сучасна націо-
нальна історіографія [1]. Важливим чинником для
оцінки сучасного стану історичної науки є науково-
практичні конференції, які носять творчий пошуко-
вий характер. Історична наука не може бути факто-
графією об'єктивної дійсності, але історична інтер-
претація має бути максимально доведена та обґрун-
тована [2]. Це повною мірою стосується й україн-
сько-російських відносин, які склались у новітній пе-
ріод історії [3]. "… Історія України має зайняти на-
лежне місце в уже практично розділеному світі все-
світньої історії, яка у значній своїй частині побудо-
вана на міфах панівних націй щодо України і щодо
себе і яка досі ігнорує українську історію" [4].
У своїй книзі "Велика шахівниця" американський
політик, учений, експерт із питань безпеки З. Бже-
зінський писав: якщо Україна хоче зберегти свою
незалежність, їй необхідно стати частиною Централь-
но-Східної Європи, а не Євразії. За умови вибору
євроінтеграції Україна змушена буде співпрацюва-
ти з Європейським Союзом та НАТО [5]. Понад 20
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|