Становлення антропомістичної парадигми в історії західноєвропейської середньовічної світоглядної системи
У статті досліджено специфіку становлення антропомістичної парадигми в контексті історії західноєвропейської світоглядної системи часів античності та середньовіччя. Виявлено універсальний та константний характер антропомістичних уявлень про онтологічну цілісність партикулярного (людина) та абсолютн...
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Схід |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62576 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Становлення антропомістичної парадигми в історії західноєвропейської середньовічної світоглядної системи / Л. Мозговий // Схід. — 2012. — № 5 (119). — С. 123-126. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-62576 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-625762014-05-24T03:01:50Z Становлення антропомістичної парадигми в історії західноєвропейської середньовічної світоглядної системи Мозговий, Л. Філософія У статті досліджено специфіку становлення антропомістичної парадигми в контексті історії західноєвропейської світоглядної системи часів античності та середньовіччя. Виявлено універсальний та константний характер антропомістичних уявлень про онтологічну цілісність партикулярного (людина) та абсолютного (Бог) планів буття. The article examines specifics of anthropomystic paradigm's formation in the history of European philosophy throughout ancient times and Middle Ages. The author reveals universal and constant character of anthropomystic ideal forms which express the belief in innate unity of particular (man) and absolute (God) dimensions of existence. 2012 Article Становлення антропомістичної парадигми в історії західноєвропейської середньовічної світоглядної системи / Л. Мозговий // Схід. — 2012. — № 5 (119). — С. 123-126. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62576 141.33(072.2) uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Мозговий, Л. Становлення антропомістичної парадигми в історії західноєвропейської середньовічної світоглядної системи Схід |
| description |
У статті досліджено специфіку становлення антропомістичної парадигми в контексті
історії західноєвропейської світоглядної системи часів античності та середньовіччя. Виявлено універсальний та константний характер антропомістичних уявлень про онтологічну цілісність партикулярного (людина) та абсолютного (Бог) планів буття. |
| format |
Article |
| author |
Мозговий, Л. |
| author_facet |
Мозговий, Л. |
| author_sort |
Мозговий, Л. |
| title |
Становлення антропомістичної парадигми в історії західноєвропейської середньовічної світоглядної системи |
| title_short |
Становлення антропомістичної парадигми в історії західноєвропейської середньовічної світоглядної системи |
| title_full |
Становлення антропомістичної парадигми в історії західноєвропейської середньовічної світоглядної системи |
| title_fullStr |
Становлення антропомістичної парадигми в історії західноєвропейської середньовічної світоглядної системи |
| title_full_unstemmed |
Становлення антропомістичної парадигми в історії західноєвропейської середньовічної світоглядної системи |
| title_sort |
становлення антропомістичної парадигми в історії західноєвропейської середньовічної світоглядної системи |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62576 |
| citation_txt |
Становлення антропомістичної парадигми в історії західноєвропейської середньовічної світоглядної системи / Л. Мозговий // Схід. — 2012. — № 5 (119). — С. 123-126. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT mozgovijl stanovlennâantropomístičnoíparadigmivístoríízahídnoêvropejsʹkoíserednʹovíčnoísvítoglâdnoísistemi |
| first_indexed |
2025-07-05T13:25:22Z |
| last_indexed |
2025-07-05T13:25:22Z |
| _version_ |
1836813567067684864 |
| fulltext |
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 123
УДК 141.33(072.2)
СТАНОВЛЕННЯ АНТРОПОМІСТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ
В ІСТОРІЇ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ
СВІТОГЛЯДНОЇ СИСТЕМИ
ЛЕОНІД МОЗГОВИЙ,
кандидат філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії, соціально-політичних і
правових наук Донбаського державного педагогічного університету
У статті досліджено специфіку становлення антропомістичної парадигми в контексті
історії західноєвропейської світоглядної системи часів античності та середньовіччя. Ви-
явлено універсальний та константний характер антропомістичних уявлень про онтологіч-
ну цілісність партикулярного (людина) та абсолютного (Бог) планів буття.
Ключові слова: антропомістика, трансцендентне, ірраціоналізм, парадигма, містичний син-
тез, суб'єкт.
Постановка проблеми та стан її вивчення. У
світовому філософському досвіді містичні традиції
становлять давній і потужний пласт, сформований у
процесі пошуку відповідей на основні питання про
сутнісну природу світобудови. Концептом антропо-
містики ми означимо сукупність містичних уявлень
про зміст і структуру буття людини. Антропомістика
є структурно-семантичною константою, що постає
зі сфери перетину різних форм суспільної свідомості:
релігії, філософії, міфології, побутового мислення, і
є важливим елементом генеалогічної лінії становлен-
ня філософської антропології.
Проблеми соціокультурних вимірів містики спе-
ціально досліджували Е. Андерхілл, У. Джеймс,
М. Еліаде, у роботах яких були сформовані основні
підходи до вивчення соціально-психологічних про-
явів містики, способів їх раціоналізації та реїфікації,
а також інституціоналізації релігійно-містичних відно-
син. Застосовуючи у взаємозв'язку герменевтичний
підхід і феноменологічний метод до аналізу містич-
но забарвленої соціальної антропології, учені розро-
били критерії для визначення містичного характеру
тих чи інших філософських напрямів або соціокуль-
турних практик. Можна відзначити плідність розроб-
ки певних соціально-антропологічних аспектів дос-
лідження ірраціонально-містичної філософії, яка
здійснювалася сучасними українськими авторами -
А. К. Бичко, Ю. О. Шабановою та іншими. Однак
матеріали про антропологічні ідеї містичної думки,
накопичені філософською наукою до теперішнього
часу, залишаються несинтезованими на рівні філо-
софської абстракції. Їх цілісна історія як форм орга-
нізації трансцендентного досвіду розгалужується на
ряд локальних історій і традицій. Усе це актуалізує
потребу акумулювати досвід вивчення проблеми й
виокремити антропомістичні ідеї як значний прото-
концептуальний пласт історії мислення.
Метою роботи є історико-філософський аналіз
елементів антропомістики у світоглядному процесі
часів античності й середньовіччя та реконструкція
універсальних світоглядих констант, які можуть по-
стати фундаментом розбудови новітніх форм діало-
гу між різними культурами.
Виклад основного матеріалу. Представники
античної філософії, прагнучи віднайти істину у вимі-
рах космогонії, космології та антропології, виходили
з того, що буття в його внутрішньому змісті є знач-
но ширшим за "семантику" предметного світу. Од-
ним із перших грецьких філософів, хто звернув ува-
гу на внутрішній світ людини, був Сократ із його зак-
ликом пізнати самого себе. Розробляючи поняття
"Даймонії", Сократ здійснює спробу вийти за межі
земного існування людини, порушуючи таким чи-
ном проблему трансцендентного. Заслуга Платона,
у свою чергу, полягала в тому, що йому вдалося
поєднати раціональну реконструкцію Абсолюту, яка
базувалася на пізнанні різноманіття конкретної
дійсності, і містичну перебудову осягнення Абсо-
люту, що виходить за межі всього доступного в цьо-
му світі. Платон наділяє людську душу пізнаваль-
ними можливостями, уважаючи її більш досконалою,
ніж тіло. Аристотель підводить своєрідний підсумок
розвитку грецької філософської думки, набутки якої
ввійшли до філософської спадщини людства. По-
шуки мудреців Еллади привели до ідеї вищого бо-
жественного Начала та проголошення примату ду-
ховних цінностей.
Вітчизняний дослідник містицизму І. Гарін зазна-
чав: "Піфагор і Геракліт синтезували містику й логі-
ку в єдине ціле, на жаль, утрачене цивілізацією. Для
того, щоб сказати "добро і зло суть одне" або ото-
тожнити взаємовиключні начала, треба бути віщу-
ном, бо логіка відкидає це. Щоб із наукових за своїм
характером спостережень приходити до трансцен-
денції, треба не боятися темноти, як її не боялися
великі логіки - Аристокл, Стагірит, Аквінат. Через
страх утратити послідовність у світі можна втратити
світ" [5].
Особливостями містицизму античності є чіткий
розподіл на світ ідеальний і світ матеріальний, що в
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
124 ЕКОНОМІКА
людині проявляється як розумне й тілесне начало.
Неоплатонічна лінія філософування спиралася на
співвідношення "єдине-множинне", де абсолютна
простота Єдиного, недоступність його в силу мно-
жинності людського розуму породжує елементи апо-
фатизму й обумовлює потребу в надрозумовому
виході до цього трансцендентного; екстатичність
неоплатоніків закладається ще в раціональній тра-
диції Платона.
Філософсько-містична теорія світорозуміння Пло-
тіна та неоплатоніків сконцентрована навколо топо-
логічного уявлення про "шлях падіння душі". Це -
шлях досягнення містичного стану, що є метою
людського життя, за допомогою якого душа люди-
ни не лише розчиняється в абсолюті, а й підносить-
ся над тілом.
Розвиток і трансформація містики в теолого-філо-
софських концепціях середньовіччя дозволяє про-
стежити еволюцію містичної традиції в контексті звер-
нення до таких видатних містиків, як Аврелій Авгус-
тин, Діонісій Ареопагіт, Майстер Екхарт. Генетичні
зв'язки між концепціями вказаних авторів відобра-
жають логіку становлення європейської містичної
традиції й розкривають витоки містичних тенденцій
сучасної філософії.
Вітчизняний дослідник О. Вертеловський розгля-
дав східний містицизм як одну з причин єресі се-
ред християнських учень, тому що гностицизм з його
містико-раціональним характером за формою має
широкий еклектичний характер, "запозичуючи зміст
для свого вчення з різних філософських систем і
вірувань" містичні елементи гностицизму переваж-
но черпаються з буддистської релігійної системи, з
її "пантеїстичного монізму" [3].
У дослідженні християнської містики у філо-
софській думці середньовіччя найдоцільнішим є
звернення до творчості видатного ідеолога христи-
янської церкви Августина Блаженного, якого В. Він-
дельбанд називав "істинним учителем Середніх
віків" [4, с. 222] і вчення якого стало філософією
християнської церкви. Учення Августина вибудову-
валося на основі знання, яке може привести інди-
відуума до єднання з Божественним. На думку
В. Віндельбанда, воно дозволило говорити про схо-
ластику й містику як взаємодоповнюючі елементи
християнського вчення. В августинівському ж місти-
цизмі акцент був зроблений на екстраординарному
спогляданні розумом абсолютного буття, яке трак-
тувалося не як інтелектуальна діяльність, а як на-
пружена психологічна колізія, що висвічує сокро-
венну вібрацію між страхом і любов'ю [Там само]. В
Августина розуміння Бога постає як активне особи-
стісне начало, на відміну від неоплатонічного розу-
міння Його в якості пасивного Єдиного. Саме осо-
бистісність християнського Бога дає можливість у
найповнішому вигляді містичної традиції звертати-
ся до Бога у виразах інтимно-почуттєвих, що не-
природно для неоплатонізму з його чітким логіко-
дискурсивним підходом в осягненні світу й Бога.
В Августина відчуття Бога проходить не тільки
через розум, а й через душу, що дуже важливо, де
визріває особливе значення душевної якості - лю-
бові, яка скеровує людину до Бога. Це відчуття впли-
ватиме на всю європейську містику, причому як у
католицькій, так і в православній традиціях.
Августин підкреслює відмінність світла тварно-
го, яке притаманне розумному пізнанню, і світла,
яке саме є Творцем, тобто першосутнісним, транс-
цендентним Абсолютом, недоступним розумовому
осягненню. Ця концепція, відома ще з творів Ге-
ракліта про Вогонь як субстанційну основу світу, у
філософії середньовіччя буде відігравати значну
роль. Е. Андерхілл зауважує, що "Світло, невимов-
не і нестворене - прекрасний символ чистого нероз-
дільного буття. Це нестворене Світло постає як "гли-
бока, сліпучо сяюча темрява" в послідовників
Ареопагіта" [2].
Творчість Діонісія Ареопагіта є прикладом гені-
ального поєднання містичної чуттєвості та міфопое-
тики зі спекулятивно-раціональною дискурсивністю.
Діонісій продовжує розвивати ідеї Плотіна стосовно
природи та можливостей апофатичного пізнання в
контексті розбудови християнської теології. Неопла-
тонічна ідея про Єдине як конститутивний елемент
Буття, сповнений абстрактним , спекулятивним
змістом, трансформується в Діонісія в уявлення про
Бога, відкритого для пізнання у вимірі екзистен-
ціальної трансценденції меж особистісного існуван-
ня людини. Осягнення змісту вказаної трансцен-
денції можливо здійснити лише засобами "негатив-
ної герменевтики", оскільки Божественне не може
бути означеним символами "позитивної" мови й про-
являється лише в негативному модусі відсутності,
утаємниченості, заперечення.
Твори Діонісія мали безперечний авторитет і спра-
вили винятково сильний вплив на розвиток філо-
софської думки середньовічних містиків Східної
церкви. Як зазначає Ю. О. Шабанова: "Виникаючи
як реакція на крайню раціоналізацію богословських
учень, опозиційна схоластиці західна містика серед-
ньовіччя набуває позацерковного, індивідуалістич-
ного характеру" [10, с. 55]. Цей факт показує, що
раціональна тенденція Західної церкви стала однією
з причин розколу християнства, яка привела до пев-
ної ідеологічної єдності православ'я й містицизму.
Посилаючись на апофатичний шлях пізнання
Прокла, Діонісій Ареопагіт у викладенні містичних
глибин християнської теології говорить про нього як
єдиний можливий спосіб досягнення та осягнення
Бога, з'єднання з Абсолютом, який недоступний
пізнанню.
Ареопагітики надзвичайно сильно вплинули на
все християнство й на візантійську церкву зокрема.
Завдяки Діонісію система пізнього неоплатонізму
набуває свого другого життя, а містичний досвід
християнства отримує блискучу систему свого ви-
раження, тобто містичне екстатичне переживання,
виражене в системі Плотіна і Прокла, виявилось
найбільш відповідним до містичного переживання
християнських містиків.
"Учення про Бога, - зазначає П. Мінін, - як поз-
бавлену якостей монаду, поняття "блага", "зла",
"обожнення" в містиці Ареопагітик так само, як і в
неоплатонічній містиці, мають, швидше, абстракт-
но-метафізичний, ніж етичний характер: головною си-
лою, що зводить людину на вищий щабель обо-
жнення, є гнозис - споглядання. Усе це - такі риси,
які наближають містику Діонісія до містики неопла-
тонізму" [9].
Отже, світоглядна система Діонісія заснована на
принципах абсолютної трансцендентності й непізна-
ваності Божественного, психоекзистенціального
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 125
потягу до Бога, автопойєтичної природи Божествен-
ного Буття.
Автор Ареопагітик стверджував, що сутність
Бога незбагненна, розвиваючи таким чином апо-
фатичну лінію філософування. Основним змістом
апофатизму є ствердження можливості й навіть
необхідності безпосереднього єднання з Богом.
Цим самим акцентується особистісно-неповторне
начало кожної людини, яким вона й поєднується з
Божественним. Ареопагіт пропонує для досягнен-
ня цього стану стати на позицію "негації" щодо Бога
та божественної сутності в цілому. Починається це
з проголошення непізнаваності Бога. В апофатич-
ному богослов'ї каппадокійські отці церкви (Василій
Великий, Григорій Богослов, Григорій Ниський) роз-
вивають ідеї незбагненності сутності Бога. Осяг-
нення трансцендентного Бога можливе лише че-
рез заперечення наявності в нього ознак, прита-
манних земним "створінням". Таким чином, нега-
тивне богослов'я розглядається як гностичні про-
легомени містичного поєднання з Богом.
Містична лінія у філософії Західної Європи пред-
ставлена платонівсько-августинівською традицією,
послідовники якої підходили до розгляду світу, спи-
раючись на волю та відчуття власних "сердець". Так,
Августин, а за ним Ансельм Кентерберійський, ство-
рюючи власні філософські концепції, не виключали
попереднього матеріалу з обраної проблематики, а
навпаки - допускали його органічне використання.
Уся філософія Августина спрямована на доведення
існування трансцендентного Бога й безсмертної
душі. Він, власне, і виходив із того, що без Все-
вишнього люди взагалі не здатні існувати в цьому
земному світі: "Я не існував би, Боже мій, не існу-
вав би взагалі, якби Тебе не було в мені" [1, с. 4].
Становлення філософсько-релігійних учень у
Європі в XII столітті було означене тенденцією до
раціоналізації теології, яка визначила домінування
схоластики, заснованої на методології логіки Арис-
тотеля, і маргіналізацію альтернативних трендів бо-
гословського мислення. За таких умов альтернати-
вою раціоналістичному вченню П'єра Абеляра ви-
никає так званий помірний містицизм Сен-Вікторсь-
кої школи, пов'язаної з ім'ям Бернара Клервосько-
го, у творах якого немає такої чіткої філософської
реконструкції містичних переживань і містичного
досвіду, але наявність такого досвіду підкреслює
Е. Жильсон, указуючи на те, що він "заснував своє
вчення на особистому досвіді екстазу й дав по-
вністю розроблене тлумачення цього досвіду. У
довгій серії проповідей про Пісню Пісень св. Бер-
нард показав, що екстатичне з'єднання душі з Бо-
гом є результатом і його власного досвіду. Він, зви-
чайно, додав, що це неймовірно" [6, с. 236]. Для
опису явища, супутнього містичному з'єднанню,
Бернар звертається до тих самих образів, які ви-
користані в Пісні Пісень: обійми, поцілунки, екстаз,
що дає певні підстави говорити про еротичну місти-
ку як про алегоричне вираження єднання внутріш-
нього "Я" людини з Божественним началом, тобто
суб'єкт-об'єктне єднання в містичному стані, що
також притаманне багатьом іншим релігійним тра-
диціям, зокрема яскраво це виражено в суфізмі,
де використовуються ті самі образи та алегорії.
Таким чином, можна сказати, що середньовічна
містика Бернара Клервоського є христоцентричною
й адаптованою до католицької традиції.
Починаючи з XIV ст., містична традиція набуває
концептуального розвитку в німецькій релігійно-філо-
софській літературі, зокрема у творчій спадщині
Майстра Екхарта та його послідовників. Екхарт ши-
роко послуговувався філософією неоплатонізму, що
знайшло відбиток саме в розумінні трансцендент-
ності та непізнаваності Божественного, а також тлу-
маченні Божества як абсолютного першосутнісного
Єдиного. Коментуючи біблійні рядки, наприклад, такі:
"Спочатку було Слово, і Слово було Бог", - Екхарт
говорить, що в сказаному слові прихована єдність
буття й небуття. Слово Боже - це Слово, у якому
наявна Істина вже в тому, що воно сказане. Творін-
ня є єдність буття й небуття, а єдність узагалі - прин-
цип буття й сенс життя. Екхарт виходив із того, що
першим уособленням божества є Бог, із якого виво-
диться всяке буття, яке, відповідно, постає також
божественним. Містична концепція Екхарта засно-
вана на принципі дуальності природи людини й по-
стає з розрізнення "зовнішнього" та "внутрішнього"
модусів її існування. "Зовнішня" людина сприймає
світ за допомогою органів чуття, а внутрішня люди-
на, яку не можна описати, є спорідненою з боже-
ством. Так, у "Духовних проповідях" Екхарт зазна-
чає: "Моя зовнішня людина сприймає створіння як
створіння… Внутрішня ж моя людина приймає їх
навіть не як дари Божі, а як одвічно свої!" [2], прого-
лошуючи в такий спосіб тотожність людської душі з
Божественною сутністю. За Екхартом, душа люди-
ни є не тільки єдиносутнісною з Творцем, вона є
несотвореною. Глибоке мовчання є основою душі.
Між божеством та людською душею існує глибин-
ний зв'язок, який створює передумови для їх по-
єднання, у процесі якого дух віднаходить у влас-
них глибинах містичну інтуїцію єдності.
Переконання Майстра Екхарта знайшли багато
послідовників, серед яких Генріх Сузо, Йоганн Тау-
лер, Якоб Бьоме та ін. Погляди Генріха Сузо схиля-
ються до індивідуалістичних пошуків шляхів до
Бога. Учення Й. Таулера, на переконання української
дослідниці Ю. Шабанової, є чимось середнім між
об'єктивними уявленнями Майстра Екхарта та вкрай
суб'єктивними поглядами Г. Сузо. Шлях до внутріш-
ньої людини, а через неї до таємної глибини, до сут-
нісного "Не-Я" систематизовано Й. Таулером у про-
повідях "Про внутрішню молитву", "Про дію Божу в
нас", "Про духовне шукання Бога".
Якоб Бьоме розширив проблематику середньо-
вічної містичної метафізики у відповідності до пан-
теїстичних тенденцій епохи Відродження, залучив-
ши до горизонту антропомістичної рефлексії вимір
буття Природи. З одного боку, Я. Бьоме завершує
традицію німецького містицизму, з іншого - стоїть
біля витоків новоєвропейської філософії.
Філософсько-містична традиція західного й
східного християнства вкорінена в ірраціональному
уявленні про необхідний зв'язок між окремою лю-
диною і Богом. Обрядові дії є похідними від магіч-
них дій, через посередництво яких люди або пере-
давали богам свої молитви-прохання, або в надпри-
родний спосіб впливали на події, екстраполюючи на
земне життя могутність вищої сили. Мовчання хрис-
тиянських подвижників, через яке вони набували
мудрості та ясновидіння, без сумніву, є ірраціональ-
но-містичним.
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
126 ЕКОНОМІКА
Важливою ознакою містичного досвіду є по-
єднання суб'єкта й об'єкта віри - віруючого і Бога в
одне ціле, що сприяє розвитку пантеїстичних тен-
денцій. Християнські містики, виходячи з апофатич-
ного містичного споглядання, розвивають катафа-
тичну теологію. За цими ознаками проявляється
різниця між церковною і єретичною містикою. "Бо-
гослов'я й містика, - уважає Н. В. Лоський, - аж ніяк
не протиставляються; навпаки, вони підтримують і
доповнюють одне одного. Одне неможливе без іншо-
го: якщо містичний досвід є особистісним проявом
загальної віри, то богослов'я є загальне вираження
того, що може бути пізнане кожним. Поза істиною,
збереженою всією Церквою, особистий досвід був
би позбавлений будь-якої вірогідності, усякої об'єктив-
ності; це було б сумішшю істинного й помилкового,
реального та ілюзорного, це був би "містицизм" най-
гіршого штибу. З іншого боку, учення Церкви не мало
б жодного впливу на душу людини, якби воно не
виражало внутрішнього досвіду істини, даного в
різній "мірі" кожному віруючому. Отже, немає хрис-
тиянської містики без богослов'я, що істотніше, не-
має богослов'я без містики" [8].
Православна містика виявляється значно ближ-
чою до школи німецьких містиків, яка стала одним
із факторів виникнення протестантизму, ніж до като-
лицьких церковних містиків.
"Потрібно було відбутися якомусь розподілу між
особистим досвідом і загальною вірою, між особис-
тісним життям і життям Церкви, щоб духовне життя
й догмат, містика й богослов'я стали двома різними
сферами, щоб душі, не знаходячи достатньої пожи-
ви в богословських "Сумах"1, із жадібністю шукали
розповідей про індивідуальний містичний досвід,
щоб знову зануритися в духовну атмосферу" [8].
Так це було в пізньому середньовіччі в рейнських
"єретичних" містиків, що й привело до розколу й
виникнення протестантизму, на відміну від право-
слав'я, де містичний досвід ісихастів і Г. Палами був
захищений і прийнятий церквою.
Висновки
Дослідження історичного шляху становлення
антропомістичної парадигми в античних та середнь-
овічних світоглядних системах західноєвропейської
культури дозволяє зробити висновок про те, що
містицизм є універсальною світоглядною констан-
тою, яка латентно або експліцитно набуває відпо-
відної форми відношення - кореляція, опозиція, комп-
ліментарність - до історично визначеної логоцентрич-
ної раціоналістичної світоглядної домінанти. Цент-
ральним елементом антропомістики постає екзистен-
ціальний вимір таїни, який є інтегральним та смис-
лотвірним елементом модальності віри в онтологіч-
ному горизонті партикулярного існування людини.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Августин Блаженный. О граде Божием : в 4-х тт. /
Августин Блаженный. - М. : Изд-во Спасо-Преображенского
Валаамского монастыря, 1994. - Т. 1. - 394 с.; Т. 2 - 336 с.; Т. 3.
- 281 с.; Т. 4. - 404 с.
2. Андерхилл Э. Мистицизм. [Електронний ресурс] /
Э. Андерхилл. - Режим доступу : http://psylib.org.ua/books/
andev01/txt19.htm.
3. Вертеловский А. Средневековая мистика и отноше-
ние её к католичеству / А. Вертеловский. - Харьков : Типо-
графия Окружного штаба, 1888. - 274 с.
4. Виндельбанд В. История философии / В. Виндельбанд.
- К. : Ника-Центр, 1997. - 560 с.
5. Гарин И. И. Пророки и поэты. - Т. 7 [Електронний ре-
сурс] / И. И. Гарин. - Режим доступу : http://www.i-u.ru/biblio/
archive/garin_proroki_vii/53.aspx.
6. Жильсон Этьен. Философия в средние века. От исто-
ков патристики до конца ХIV века / Этьен Жильсон. - М. :
Республика, 2004. - 678 с.
7. Лосев А. Ф. Гностицизм [Електронний ресурс] // Исто-
рия Античной эстетики. Итоги тысячелетнего развития /
А. Ф. Лосев. - М. : Искусство, 1992, 1994. - Том VIII, книги I и II.
- Режим доступу : http://www.psylib.ukrweb.net.
8. Лосский В. Н. Очерк мистического богословия Восточ-
ной церкви [Електронний ресурс] / В. Н. Лосский. - Режим
доступу : http:/psylib. org.ua/books/ loss01/ index.htm.
9. Минин П. Главные направления древнецерковной мис-
тики [Електронний ресурс] / П. Минин. - Режим доступу : http:/
/ psylib.org.ua/ books/ lossv01/txt13.htm.
10. Шабанова Ю. О. Трансперсональна метафізика Май-
стра Екхарта. В контексті розвитку європейської філософії /
Ю. А. Шабанова. - Дніпропетровськ : Нац. гірничий ун-т, 2005.
- 237 с.
L. Mozhovyy
BECOMING OF THE ANTHROPOMYSTIC PARADIGM IN THE HISTORY OF
EUROPEAN ANCIENT AND MEDIEVAL PHYLOSOPHICAL SYSTEMS
The article examines specifics of anthropomystic paradigm's formation in the history of European philosophy
throughout ancient times and Middle Ages. The author reveals universal and constant character of anthropomystic
ideal forms which express the belief in innate unity of particular (man) and absolute (God) dimensions of existence.
Key words: anthropomysticism, the transcendent, irrationalism, paradigm, mystical synthesis, subject.
© Л. Мозговий
Надійшла до редакції 06.08.2012
1 В. Н. Лосський говорить тут про Summa Theologiае - один з найвідоміших трактатів Томи Аквінського, який був оголоше-
ний доктриною католицької церкви і містить узагальнення для історії Всесвіту й надання схеми для самого сенсу життя
(Прим. ред.).
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://psylib.org.ua/books/
http://www.i-u.ru/biblio/
http://www.psylib.ukrweb.net
http://www.pdffactory.com
|