Проблема теодицеї в хасидизмі XVIII століття
Статтю присвячено особливостям теодицеї в хасидизмі XVIII століття. Проаналізовано еволюцію проблеми від староєврейських міфів до ортодоксального іудаїзму. Установлені особливості хасидської теодицеї: антропоцентризм, есхатологізм, діалектичність, містицизм й одночасно із цим: відсутність діалогу...
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62581 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Проблема теодицеї в хасидизмі XVIII століття / В. Фуркало // Схід. — 2012. — № 5 (119). — С. 141-145. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-62581 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-625812014-05-24T03:01:52Z Проблема теодицеї в хасидизмі XVIII століття Фуркало, В. Філософія Статтю присвячено особливостям теодицеї в хасидизмі XVIII століття. Проаналізовано еволюцію проблеми від староєврейських міфів до ортодоксального іудаїзму. Установлені особливості хасидської теодицеї: антропоцентризм, есхатологізм, діалектичність, містицизм й одночасно із цим: відсутність діалогу з Божественним (монологізм). The article is dedicated to Hasidism's theodicy in XVIII century. There is an analyze of this problem's evolution since ancient Jewish myths till Orthodox Judaism there. The special features of Hasidism's theodicy are uncovered: anthropocentrism, eschatologism, dialectical essence, mysticism and absence of dialogue with Divine (monologic form) at the same time. 2012 Article Проблема теодицеї в хасидизмі XVIII століття / В. Фуркало // Схід. — 2012. — № 5 (119). — С. 141-145. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62581 296.67 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Фуркало, В. Проблема теодицеї в хасидизмі XVIII століття Схід |
| description |
Статтю присвячено особливостям теодицеї в хасидизмі XVIII століття. Проаналізовано
еволюцію проблеми від староєврейських міфів до ортодоксального іудаїзму. Установлені
особливості хасидської теодицеї: антропоцентризм, есхатологізм, діалектичність, містицизм
й одночасно із цим: відсутність діалогу з Божественним (монологізм). |
| format |
Article |
| author |
Фуркало, В. |
| author_facet |
Фуркало, В. |
| author_sort |
Фуркало, В. |
| title |
Проблема теодицеї в хасидизмі XVIII століття |
| title_short |
Проблема теодицеї в хасидизмі XVIII століття |
| title_full |
Проблема теодицеї в хасидизмі XVIII століття |
| title_fullStr |
Проблема теодицеї в хасидизмі XVIII століття |
| title_full_unstemmed |
Проблема теодицеї в хасидизмі XVIII століття |
| title_sort |
проблема теодицеї в хасидизмі xviii століття |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62581 |
| citation_txt |
Проблема теодицеї в хасидизмі XVIII століття / В. Фуркало // Схід. — 2012. — № 5 (119). — С. 141-145. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT furkalov problemateodiceívhasidizmíxviiistolíttâ |
| first_indexed |
2025-07-05T13:25:35Z |
| last_indexed |
2025-07-05T13:25:35Z |
| _version_ |
1836813580857507840 |
| fulltext |
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 141
традицій, зокрема антеїстичних, кордоцентричних та
екзистенціальних.
Язичницька й християнсько-православна пара-
дигми схиляються до традиції як найбільш конст-
руктивного елемента моделювання, а наука нама-
гається, з одного боку, виявити інноваційний, креа-
тивний потенціал традиції, а з іншого, прагне відійти
від усталених світоглядних форм традиції.
Якщо язичницька парадигма може розглядатись
як світоглядно-практичний спосіб адаптації людсь-
кого начала до умов конкретного просторово-часо-
вого природного середовища, що відбувалось на
засадах гармонії, а християнська парадигма розви-
ває цю думку, адже Бог створив світ прекрасним і
"розумним", то наукова парадигма виникає з необх-
ідності видозміни природного світу залежно від зро-
стаючих потреб людства й адаптації людини не до
природи як такої (оскільки людина вже стала віднос-
но незалежною від природних стихій), а до її опосе-
редкованої ланки зв'язку - соціокультурного сере-
довища.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Аверинцев С. С. София-Логос : словарь / С. С. Аверин-
цев. - К. : Дух і Літера, 2001. - 450 с.
2. Булатов М. А. Категории философии и категории куль-
туры / М. А. Булатов, В. Т. Табачковский. - К. : Наук. думка,
1983. - 343 с.
3. Софронова Л. А. Три мира Григория Сковороды /
Л. А. Софронова. - М. : Индрик, 2002. - 464 с.
4. Лук'янець В. С. Світоглядні імплікації науки / В. С. Лук'я-
нець, О. М. Кравченко, Л. В. Озадовська. - К. : ПАРАПАН,
2004. - 408 с.
V. Fed'
THE INTERCONNECTION OF IDEOLOGICAL PARADIGMS IN THE HISTORY OF
UKRAINIAN CULTURE
The article is devoted to theoretical consideration of interconnections of the mythological, religious and scientific
paradigms in the origins of Ukrainian spirituality. Author came to conclusion that the paradigms interacted on the basis
of complementarity of the philosophical foundation, conditions of which were dictated by historical time.
Key words: ideological paradigm, philosophical tradition, culture creation, existence, paganism, Orthodoxy.
© В. Федь
Надійшла до редакції 15.08.2012
УДК 296.67
ПРОБЛЕМА ТЕОДИЦЕЇ В ХАСИДИЗМІ XVIII СТОЛІТТЯ
ВІКТОРІЯ ФУРКАЛО,
кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та суспільствознавства
Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
Статтю присвячено особливостям теодицеї в хасидизмі XVIII століття. Проаналізовано
еволюцію проблеми від староєврейських міфів до ортодоксального іудаїзму. Установлені
особливості хасидської теодицеї: антропоцентризм, есхатологізм, діалектичність, містицизм
й одночасно із цим: відсутність діалогу з Божественним (монологізм).
Ключові слова: іудаїзм, теодицея, антропоцентризм, есхатологія, справедливість, космо-
центризм, хасидизм.
Постановка проблеми. В умовах «скасування
метафізики» виникає аксіологічний вакуум, який при-
зводить світ до антропологічної й культурної кризи,
тому звернення до проблеми теодицеї є допоміж-
ним фактором у духовному відродженні. За слова-
ми відомого поета-символіста А. Бєлого: «Культура
- це Теодицея, яка поєднує в собі Антроподицею з
Космодицеєю [4, с. 3]». Таким чином, культура шукає
свого виправдання, свого втраченого смислу, своєї
правди в людині.
Що ж до сфери застосування теодицеї - філософії
хасидизму, ми можемо стверджувати, що тема є
малодослідженою (про що свідчить практично по-
вна відсутність спеціальних досліджень) і перспек-
тивною для наукових розробок. Певна закритість
окресленої тематики для української філософії ще
раз підкреслює всю важливість звернення до про-
блеми. Отриманий результат свідчить про констата-
цію тих духовних чинників, які важливі не тільки
безпосередньо для хасидизму, але й примушують
замислитись сучасну людину, яка обирає прагма-
тичний шлях свого існування.
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
142 ЕКОНОМІКА
Аналіз досліджень і публікацій. Зазначена
проблематика досліджується в загальних роботах,
присвячених іудаїзму, а також в окремих працях з
історії й філософії хасидизму. Проблемі теодицеї в
Книзі Іова присвячена дисертаційна робота російсь-
кої дослідниці М. Давидової. Розмірковування над
цією проблематикою ми можемо знайти в збірках вис-
ловлювань хасидських цадиків у різних редакціях,
зокрема за редакцією М. Бубера. У порівняльному
аспекті важливими є праці Г. Пікова щодо теодицеї
в християнстві, де він торкається подібної проблеми
і в іудаїзмі. Історичний аспект розглядається в пра-
цях Г. Шолема, присвячених єврейській містиці в
цілому. Проблемі теодицеї у філософському й мето-
дологічному аспектах присвячена однойменна пра-
ця Г. Лейбніца, яка дозволяє нам зрозуміти смисл
теодицеї та її можливі конотації.
Мета статті полягає в дослідженні особливос-
тей теодицеї як елемента філософії хасидизму у
XVIII столітті. Головними завданнями ми ставимо
такі: 1) проаналізувати поняття «теодицея» в істо-
ричному контексті; 2) встановити особливості іудей-
ської теодицеї; 3) виокремити характерні риси ха-
сидської теодицеї в порівнянні з християнською та
іудейською.
Виклад основного матеріалу дослідження.
Насамперед ми маємо визначити поняття «теоди-
цеї», яке становить предмет нашого дослідження.
Отже, теодицея (teos - Бог і dice - справедливість) у
перекладі має значення «виправдання Бога». Звер-
нувшись до новітнього філософського словника, ми
знайдемо, що теодицея - «релігійно-філософське
вчення, мета якого полягає у виправданні уявлень
про Бога як втілення абсолютного добра та знятті з
нього відповідальності за зло, що існує у світі» [7,
с. 707]. Такого пояснення, на нашу думку, недостат-
ньо для того, щоб охарактеризувати це складне й
неоднорідне вчення, адже теодицея в релігійному
вимірі завжди конфесійно зумовлена. Крім того, те-
одицея може мати й філософський вимір, що був
привнесений у тому ж XVIII столітті Готфрідом Лейб-
ніцем. Тому перш ніж ми перейдемо безпосередньо
до характеристик хасидської теодицеї, з’ясуємо ті
важливі конотації, які вкладають у це поняття або
які доцільно вкладати в це поняття.
Отже, ключовими словами поняття є «Бог» і «вип-
равдання». Але яке співвідношення між ними? І
чому, власне, це співвідношення становить філо-
софську проблему? Відповідаючи, ми не можемо
оминути різницю, яка відкривається нам у наведе-
ному вище визначенні, а також у тому, яке ми зна-
ходимо у Великій радянській енциклопедії: «Теоди-
цея - «виправдання Бога», загальна назва релігій-
но-філософських доктрин, які прагнуть узгодити ідею
«благого» і «розумного» божественного управління
світом із наявністю світового зла, «виправдати» це
управління всупереч існуванню темних сторін бут-
тя» [5]. Порівнявши ці два визначення, доходимо
висновку, що існує суттєва відмінність між «виправ-
данням уявлень про Бога як абсолютне добро» і
«виправданням Бога». Звичайно, ми можемо зва-
жити на заідеологізованість останнього цитованого
нами джерела, навіть можемо це прийняти як оче-
видне й припинити пошуки. Але смисл фрази «вип-
равдання Бога» бентежить і своєю якоюсь неоче-
видністю, що приховується за питанням: перед ким
має «виправдовуватись» Бог? І неодмінно прийде-
мо до антропологічного питання. Виправданням Бога
в цьому сенсі може бути існування людини, її особ-
лива діяльність (зовнішня і внутрішня, культурна і
моральна), завдяки якій людина знімає з Бога відпо-
відальність за існування зла у світі. Сам процес
«виправдання» має власну специфіку саме у своє-
му становленні або, як би сказав Мераб Мамар-
дашвілі, «у постійному зусиллі бути людиною». Це
нам відкриває антропологічний вимір теодицеї.
Таке «виправдання» повинно мати міцний ґрунт
або сенс свого виправдовування, позбавлений ре-
лігійного аспекту процес може бути хіба що виправ-
данням смислу життя (виправданням добра перед
злом, виправданням існування перед неіснуванням),
але зовсім не наявності зла (за умови дуалістично-
го, бінарного або метафізичного світогляду1). Тому
«теодицея» в релігійно-філософському аспекті не-
одмінно пов’язана з есхатологією. З есхатологією
її пов’язує один особливий феномен, який прийнято
називати справедливістю. Наявність зла у світі,
зокрема в індивідуальному житті, переносить очіку-
вання людини щодо утвердження абсолютної спра-
ведливості на період «кінця історії», Страшного суду
і встановлення відплати «кожному за заслугами».
Таким чином, теодицея може полягати в есхато-
логічній перспективі, що особливо характерно для
іудео-християнської традиції . Таке зауваження
відкриває нам інший бік проблеми - відмінність між
утвердженням добра й утвердженням справедли-
вості. Чи завжди утвердження справедливості є
утвердженням добра?
Крім того, за словами Миколи Бердяєва, теоди-
цея є прямо протилежною догмату про наперед-
визначення або боже провидіння, зокрема яскра-
во виражене в кальвінізмі [Див. 1]. Антагонізм про-
являється в тому, що справжня теодицея будуєть-
ся (конструюється) на основі такого феномена, як
свобода, а точніше свобода волі людини. Адже
саме людині необхідне «виправдання Бога» для
самовиправдання. Свобода є способом не відпа-
діння, а долучення до Бога, оскільки «Бог створив
світ зі свободи» [1].
Таким чином, визначальними рисами теодицеї як
вчення є антропологічність, есхатологізм, спра-
ведливість, свобода. Проаналізуємо тепер, яким
чином розвивалась теодицея в сутнісному вимірі та
як оформилась у хасидизмі у XVIII столітті.
У Старому Заповіті ми можемо простежити ево-
люцію формування проблеми теодицеї в єврейсько-
му суспільстві від раннього міфологічного етапу до
розвиненого іудаїзму. Особливу роль тут відіграли
Книги Пророків та Книга Іова.
Проблема теодицеї на найперших етапах свого
існування ґрунтувалась на поняттях про добро і зло,
але вираження цих понять мало об’єктивістський,
космоцентричний (а не антропоцентричний) харак-
тер. Як відзначає більшість дослідників, давні іудеї
не мали чіткого уявлення про відмінність сили доб-
1 Оскільки діалектичний світогляд, як ми розуміємо, знімає
проблему в принципі. При цьому залишає проблему внутріш-
нього переходу між добром і злом. Або зокрема маніхейсь-
кий світогляд, який не є діалектичним, але не потребує тео-
дицеї в силу своїх переконань (первісної взаємоузгодженості
добра і зла, взаємної рівноваги).
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 143
ра і зла, оскільки вони (ці сили) видавались такими,
що поставали у своїй рівнозначності як дві сторони
однієї медалі. Така ситуація свідчить про особли-
вості соціального становища, де в межах одного
маленького роду немає місця злу, тобто його немає
там, де члени роду є рівними, рівноправними. Із
цього випливає, що злу насамперед немає місця в
людських взаємовідносинах, люди не кваліфікують-
ся як «злі» або «добрі». Відсутність такого уявлен-
ня на мікросоціальному рівні переносило категорії
добра і зла на макросоціальний рівень, тобто на уяв-
лення про долю, фатум і т. ін., які визначаються бо-
жествами або у доброму для роду, або злому на-
прямку. І тому тут особливо слід підкреслити неза-
лежність добра і зла від людини, їх об’єктивність. У
такому сенсі божества стають центральними фігу-
рами в подібних уявленнях, вони є втіленням двох
сторін одночасно, і в цьому власне, немає випадко-
вості в силу соціальної структури давнього суспіль-
ства та залежності від зовнішнього світу, від стихії
як такої, що лежить за межами розуміння і є пред-
метом міфотворчості.
Ці стародавні уявлення про добро і зло ще дов-
го зберігались у давньоєврейському суспільстві,
свідченням чого є слова Ягве, які ми знаходимо в
Старому Заповіті: «Я Ягве…і немає іншого, я утво-
рюю світло і пітьму, здійснюю мир і насилаю біди»
[3, с. 717]. Отже, Ягве перебирає на себе функції
давніх духів-покровителів і так само, як вони, вста-
новлює союз із народом Ізраїлю. У цьому союзі силь-
ною залишається сторона колективної відповідаль-
ності перед Богом. За гріх однієї людини відпові-
дальність має нести весь колектив, наприклад, діти
за гріхи своїх батьків аж до «третього і четвертого
коліна». Жодного спротиву таке положення ні в кого
не викликало, ніяких міркувань в опозиції «справед-
ливе-несправедливе» пращури їм не залишили. Сам
Ягве характеризувався епітетами: «грізний», «кара-
ючий», «ревнивий» тощо - такий, що міг наслати
величезні біди без видимої причини, сила покаран-
ня при цьому могла в сотні разів перевищувати вчи-
нений гріх. Таким чином, дуалізм добра і зла існу-
вав об’єктивно й знаходився поза межами людсь-
ких взаємовідносин.
Першим із пророків, хто висловив певні мірку-
вання щодо теодицеї, є Амос. Він вносить у розу-
міння останньої елемент соціальності, прагнучи ви-
правдати Ягве. У гніві Бога він вбачає справедливу
реакцію на несправедливу поведінку людей. Архаї-
чним залишається лише елемент колективної відпо-
відальності. Інші пророки - Ієремія, Ісайя - карди-
нально змінюють космоцентричний вектор теодицеї
на антропоцентричний. Ієремія від імені Ягве заяв-
ляє: «…Кожен буде помирати за своє власне без-
законня» [Там само, с. 770]». Тим не менше, Ієре-
мія ставить питання до Бога, суть якого можна пе-
редати так: чому всі нечестиві, нечесні люди жи-
вуть легко й невимушено, чому їх супроводжує
успіх? Уже у формулюванні запитання та в сміли-
вості його постановки ми можемо побачити, що лю-
дина прагне не тільки відповіді, але й відповідаль-
ності. Драматизм онтологічності зла посилився. Ви-
рішити цю проблему - роль Бога у творенні добра і
зла щодо конкретної людини - спробував пророк,
ім’я якого в науці звучить як Второісайя. Аргументи
Второісайї такі: необов’язково страждає винна лю-
дина, страждати може й безвинна. Питання не в
самому стражданні, а радше в смислі цього страж-
дання, адже воно відкриває шлях для спасіння
грішників через спокутування їхніх гріхів.
Важливим кроком в осмисленні іудейської тео-
дицеї стала Книга Іова, яка порушила важливе пи-
тання: «Чому страждає праведник?» Книга Іова ста-
ла симбіозом уявлень про теодицею, усі попередні
теорії є імпліцитно присутніми в ній.
Драматизм книги є очевидним, оскільки герой
висловлює безліч звинувачень у бік Бога, який по-
слав на його долю глибокі страждання - фізичні й
моральні. За сюжетною лінією після звинувачень
з’являється сам Бог і відповідає на питання Іова. Ці
відповіді покликані були показати, наскільки нікчемно
малим є знання людини порівняно із замислом Бо-
жим і наскільки при цьому мізерною є людина по-
рівняно із величчю Бога. Усе це в результаті не ви-
рішує проблеми теодицеї, оскільки Бог так і не тор-
кається проблеми зла. Важливим є лише те, що Іов
удавався до звинувачень, поки стрижень проблеми
залишався лише на рівні слуху, на рівні теологічної
концепції, покаяння ж приходить до нього лише після
побаченого. Побачити Бога, а не тільки почути - ось,
що примушує людину позбавитись сумнівів.
Отже, головні ідеї класичної теодицеї (V - ІІІ ст.
до н.е.) Книги Іова можна звести до таких положень:
1) Бог усемогутній і справедливий;
2) кожній людині Бог за добро відповідає доб-
ром, на зло - злом;
3) іноді Бог розплачується з нащадками;
4) усі люди творять зло, навіть не знаючи, тво-
рять зло;
5) Бог може покарати превентативно (передчас-
но) за ще нескоєне зло;
6) людина не має права з моральної точки зору
обговорювати діяння Бога.
Отже, в деякій мірі тут ще залишаються колек-
тивна відповідальність перед Богом та табу на мо-
ральну оцінку діянь Бога з привнесенням елемента
індивідуальної відповідальності, що уособлює со-
бою постать Іова. Але добро і зло вже не оцінюють-
ся в категорії об’єктивних сил природи, а постають
як внутрішнє протиріччя людських взаємовідносин
у відношенні Я та Інший.
Що ж до предмета нашого дослідження - філо-
софії хасидизму, то проблема теодицеї тут розгля-
далась під особливим кутом зору, мала свої харак-
терні особливості та власну еволюцію. Свідчення
про ранні етапи розвитку хасидизму ми можемо знай-
ти в Г. Шолема. Незважаючи на те, що він зосеред-
жується винятково на німецьких коренях цього яви-
ща, ми можемо знайти багато важливого для розу-
міння хасидизму в цілому й проблеми теодицеї зок-
рема. Г. Шолем відзначає цікавий факт: хрестові по-
ходи з їх масовістю й катастрофічністю не додають
апокаліптичного елементу у свідомість тогочасних
євреїв. Тим не менше есхатологічні елементи в ха-
сидизмі були наявними, і ці елементи, що для нас
дуже важливо, були пов’язані з теодицеєю. Давньо-
єврейських містиків мало цікавить історична доля
світу, їх цікавить есхатологія окремої душі. Щось на
зразок «теології історії», як це називає Г. Шолем,
також можна віднайти у творах перших хасидських
містиків. Наприклад, Елєазар із Вормса стверджує,
що світська історія починається з гріхопадіння, що
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
144 ЕКОНОМІКА
стало однією з причин виникнення насилля та не-
рівності в людському суспільстві. Якби не відбулось
моральне падіння Адама, людина була б супутни-
ком ангелів. Але навіть і після падіння люди могли
б уникнути соціальної нерівності, якби продовжува-
ли обробляти землю. Отже, хасидизм висуває на
перший план (набагато яскравіше, ніж інші містичні
течії) ідеї, які стосуються релігійного життя людини,
її взірця як такого, - це ідеал званий «хасидута».
Адже бути хасидом - означає відповідати релігій-
ним критеріям, нівелюючи при цьому ідеали інте-
лектуалізму. Для того, щоб стати істинним хасидом,
треба володіти трьома якостями: аскетичним відре-
ченням від світських справ, досконалою душевною
врівноваженістю й альтруїзмом, які формують со-
бою принцип і є доведеними до крайнощів. Тобто
хасидизм пропонує не тільки і не стільки теоретич-
не розв’язання проблеми теодицеї, скільки практич-
не її розв’язання шляхом утвердження певних іде-
алів у житті. У «Мідраші про сотворення немовля-
ти» розповідається про те, що янгол-охоронець кла-
цає новонародженого по носі, після чого той забу-
ває безкінечне знання, яке він отримав до появи на
світ у небесних будинках вчення. Забуває ж через
те, що якби він почав розмірковувати про все, що
відбувається у світі, не забувши цієї премудрості,
то збожеволів би. Коментуючи цей приклад, ми мо-
жемо зрозуміти, що Бог володіє цим знанням, але
він і володіє силою це знання утримувати в собі,
здатністю його винести, що непідвладно простій
людині. Чому Бог знає і не забуває? Звичайно,
відповіді на це питання ми не знайдемо. Людина ж
для раннього хасидизму, за метафоричним висло-
вом Елєазара, є мотузкою, один кінець якої тягне
Бог, а інший - Сатана, причому Бог, урешті-решт,
перетягує її на свій бік.
Здійснення цих аскетичних принципів вимагає від
хасида відмови від світських радощів життя, навіть
ігор із дітьми, на користь майбутнього блаженства.
Крім того, що важливо для нашої проблеми, особ-
ливо - це обов’язок хасида зносити усі принижен-
ня, образи, ганьбу (так звана атараксія, або без-
пристрасність). У цій особливій неприйнятності
особистих образ проявляється прагнення насліду-
вати істинний приклад Бога. Що змушує хасида так
чинити? Надія на вічне блаженство, надія на спас-
іння, але сама по собі ця надія не повинна бути
стимулом до дій. «Дехто ображав і ганьбив хаси-
да. Той мовчав, поки образник закликав прокляття
на його тіло та вчення. Але коли він побажав йому
здійснити стільки гріхів, щоб утратити свою долю у
вічному блаженстві, хасид засмутився. На запитан-
ня своїх учнів він відповів: «Поки він лаяв мене,
мене це не зачіпало. Мені не потрібна честь, адже
що стане з честю після смерті людини? Але коли
він прокляв моє майбутнє блаженство, я почав по-
боюватись, щоб він не довів мене до гріха» [10,
с.134-135]. Таким чином, теодицея в хасидизмі пе-
реходить у цілком обґрунтовану антроподицею, яка
полягає у вершинах богобоязливості й любові до
Бога, де, власне, перше є тотожним другому. Отже,
діалогу із Богом не відбувається, необхідність
відповідальності або виправдання теж відпадає.
Важливим також є те, що смисл цього діяння не в
захисті від спокуси, а в екстатичній радості, що
заповнює (переповнює) душу хасида і, таким чи-
ном, відвертає від мирського, змиває слід усього
егоїстичного. Виконання Божої волі є, власне, ви-
конанням акту любові.
Отже, головними рисами хасидської теодицеї
стають ті риси, які ми визначили на початку статті, а
головною відмінністю від християнської та іудейської
ортодоксальної теодицеї є відсутність рівноправно-
го діалогу з Богом, гострого шляху сумніву та скеп-
тицизму.
Для того, щоб проілюструвати сказане, подиви-
мось уважніше на проблему з точки зору перших
хасидських учителів. Рабі Ізраїль Баал Шем Тов
(відомий як Бешт) зазначав, що в людини не-
від’ємною частиною її практичної діяльності є те, що
прийнято називати волею. У своїх міркуваннях про
неї всі думки людини мають бути спрямованими на
Бога й відданими йому, адже немає таких справ,
де б не містився Божий дух. Будь-яка любов, будь-
який страх та інші події є породженням Бога. Звідси
випливає, що й зло не є винятком і також є части-
ною Божественної волі та проявом Його могутності.
Відповідно, Бога потрібно любити самовіддано й
щиро, а справжнім покаранням для людини може
бути тільки одне - відхід від віри. Коли одного разу
Бешта запитали: «Чому іноді буває так, що той, хто
приліплюється до Бога і знає, що близький до ньо-
го, відчуває почуття розриву і віддалення?», він
відповів: «Коли батько вчить свого маленького сина
ходити, він стає перед ним і простягає руки по обидві
сторони від малюка, щоб той не впав, і хлопчик йде
до батька, підтриманий його руками. Але коли він
підходить до нього близько, батько відходить від
нього й прибирає руки, і так відбувається не один
раз. Тільки так дитина може навчитися ходити» [9,
с. 20]. Це аспект виправдання людини перед Богом
і перед самою собою за відчуття холоду й самот-
ності в певні періоди життя, тобто почуття покину-
тості Богом, яке не полишало деяких християнсь-
ких теологів і релігійних філософів. Що ж робити з
людьми, які здатні розчарувати або змусити пере-
живати, вивівши хасида з природної душевної рівно-
ваги? Відповідь - душевний сміх. Ось що говорить
з цього приводу Бешт: «Ніхто не вчиняє гріха доти,
доки не оволодіє ним дух безрозсудності. Але що
робити праведнику, коли до нього приходить дурень?
Він сміється над його безрозсудністю, і, коли він
сміється, світ сповнюється подихом спокою і ла-
гідності. Лід тане, важке стає легким» [Там само,
с. 22]. У цих словах ми бачимо певну практику спе-
цифічного катарсису, що очищає загальне через
особисте, світ через постать хасида, тим самим пе-
реводячи теодицею в практичний вимір, де руйнівні
чинники розпаду віри перетворюються на засоби
досягнення душевної гармонії. Ще один представ-
ник раннього хасидизму - Рабі Пінхас із Корця
стверджував: «Ти повинен служити Творцю так, не-
наче у світі є лише одна людина, - ти сам» [Там
само, с. 57]. І тут ми також бачимо антропоцент-
ричність хасидської теодицеї, її зосередженість на
відповідальності людини. Принцип подолання орто-
доксальної теодицеї, яка насамперед побудована
на дуалізмі, протиставленні, на бінарній опозиції
сущого й належного, що утворюють трагічний роз-
рив і викликають сумнів і скепсис щодо всеблагості
Бога, криється і в діалектичності містичної концепції
хасидизму. «У кожному слові й у кожній дії містять-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 145
ся кожні десять сефирот, десять сил, що випромі-
нюються з Бога, адже вони наповнюють собою
увесь світ. Неправильно думають люди, що милість
- це один вихідний принцип, а суворість - інший. Адже
в кожній речі містяться всі десять сефирот. Хто опус-
кає руку, у того таємничим способом вливається
світло. Повнота взаємного руху вищого й нижчого
містить у собі таємницю милості суворістю» [Там
само, с. 59]. Давній античний принцип «усього в
усьому» розгортається в містичній теодицеї хаси-
дизму на противагу метафізиці християнства.
Висновки
1. Соціальний елемент у проблемі теодицеї або,
іншими словами, дуалізмі добра і зла (як раннього
розуміння проблематики) з'являється лише в орто-
доксальному іудаїзмі.
2. Очевидним стає те, що теодицея в класично-
му вигляді не оформлюється в хасидизмі (як "ви-
правдання Бога"), вона набирає форми "виправдан-
ня перед Богом", що свідчить про її антропоцент-
ричність.
3. Таким чином, соціальність проблеми добра і
зла набуває вигляду особистого вибору, який поля-
гає в упокоренні й терплячості, так званому хаси-
дуті, у надії на майбутнє блаженство, що викликано
есхатологічними очікуваннями.
4. Містицизм та схильність до пантеїзму форму-
ють діалектичність моральної проблематики, а також
виправдання, адже "все" міститься "в усьому", а
отже, суворість або зло перетворюються на милість
або добро.
5. Діалогу з Богом, характерного для християн-
ства й ортодоксального іудаїзму, не відбувається.
Якщо в книзі Іова ми можемо побачити еволюцію
віри головного героя від повної відданості до відчаю
й скептицизму, а потім від каяття й до нової відда-
ності, то в хасидизмі проявляється цілком автори-
тарна позиція Бога, що унеможливлює діалог. На
нашу думку, це пов'язано з применшенням ролі інте-
лектуалізму на користь блаженної радості й гармо-
нійного спокою, що забезпечується уникненням по-
чуття відповідальності за свободу дій, але є ви-
правданням саме у формі смирення й стійкості до
соціального приниження. У цьому проявляється пев-
на поверховість у розумінні проблеми, адже, відки-
даючи певне почуття людської гідності, зовнішній
престиж, хасид піклується про майбутнє життя, яке
може бути поставлене під загрозу. Така позиція, на
нашу думку, веде до ускладнення міжособистісних
взаємовідносин як усередині громади, так і з інши-
ми соціальними групами.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Бердяев Н. Размышления о теодицее [Електронний ре-
сурс] / Н. Бердяев. - Режим доступу : http://krotov.info/library/
02_b/berdyaev/1927_321.html.
2. Бубер М. Хасидские предания. Первые наставники /
М. Бубер ; [пер. с англ. М. Л. Хорькова]. - М. : Республика,
1997. - 335 с. - (Библиотека этической мысли).
3. Ветхий Завет // Библия. - London : Trinitarin Bible society,
1991. - 1198 с. - (Ісайи 45: 5-7).
4. Давыдова М. В. Проблема теодицеи в Книге Иова и
культуре Нового времени: библейский, философский и лите-
ратурный контекст : автореф. дис. на соискание уч. степени
канд. культурологи : спец. 24.00.01 / М. В. Давыдова. - М. :
Моск. Гос. Ун-т им. М. В. Ломоносова, 2007. - 26 с.
5. Теодицея // Большая советская энциклопедия [Елект-
ронний ресурс]. - Режим доступу : http://bse.sci-lib.com/
article109821.html.
6. Лейбниц Г. В. Сочинения : в 4-х тт. / Г. В. Лейбниц. - Т. 4.
- М. : Мысль, 1989. - 554 с. - (Серия "Философское наследие").
7. Новейший философский словарь / [сост. А. А. Грица-
нов ; ред. А. И. Мерцалова]. - Минск : [б.и.], 1999. - 896 с.
8. Пиков Г. Г. Теодицея, антроподицея и историодицея в
"христианской" культуре [Електронний ресурс] / Г. Г. Пиков. -
Режим доступу : http://www.nsu.ru/classics/pikov/pikov-
theodicea.pdf.
9. Хасидская мудрость / [сост. В. В. Лавский]. - Ростов-
на-Дону : МарТ, 2007. - 255 с. - (Серия "Мудрость человече-
ства").
10. Шолем Г. Основные течения в еврейской мистике /
Г. Шолем. - М. : Мосты культуры, 2004. - 524 с. - (Серия "Алеф.
Изыскания в еврейской мистике").
V. Furkalo
THE PROBLEM OF THEODICY IN HASIDISM XVIII CENTURY
The article is dedicated to Hasidism's theodicy in XVIII century. There is an analyze of this problem's evolution since
ancient Jewish myths till Orthodox Judaism there. The special features of Hasidism's theodicy are uncovered:
anthropocentrism, eschatologism, dialectical essence, mysticism and absence of dialogue with Divine (monologic
form) at the same time.
Key words: Judaism, theodicy, anthropocentrism, eschatology, justice, cosmocentrism, Hasidism.
© В. Фуркало
Надійшла до редакції 29.08.2012
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://krotov.info/library/
http://bse.sci-lib.com/
http://www.nsu.ru/classics/pikov/pikov
http://www.pdffactory.com
|