Проблема ненасилля і природа людини
У статті розглянуто взаємозв'язок етики ненасилля та природи людини. Установлено ряд стереотипів щодо цього напряму етики, зокрема: утопічність, простота та однобічність тлумачення людської природи та заперечення не тільки насилля, але й примусу взагалі. Доведено помилковість будь-яких стереот...
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62582 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Проблема ненасилля і природа людини / В. Фуркало // Схід. — 2012. — № 5 (119). — С. 146-149. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-62582 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-625822014-05-24T03:01:43Z Проблема ненасилля і природа людини Фуркало, В. Філософія У статті розглянуто взаємозв'язок етики ненасилля та природи людини. Установлено ряд стереотипів щодо цього напряму етики, зокрема: утопічність, простота та однобічність тлумачення людської природи та заперечення не тільки насилля, але й примусу взагалі. Доведено помилковість будь-яких стереотипів щодо етики ненасилля й, відповідно, показано можливості альтернативного розгляду етичних проблем. The article discusses the relationship of ethics of non-violence and human nature. Set number of stereotypes, which are maintained in relation to this area of ethics, among them: the futility, the simplicity and uniqueness of the understanding of human nature, as well as the denial not only of violence, but also coercion as such. Proved the fallacy of any stereotypes relating to the ethics of non-violence, and respectively, the possibility of alternative consideration of ethical issues is shown. 2012 Article Проблема ненасилля і природа людини / В. Фуркало // Схід. — 2012. — № 5 (119). — С. 146-149. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1728-9343 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62582 17.12(14) uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Фуркало, В. Проблема ненасилля і природа людини Схід |
| description |
У статті розглянуто взаємозв'язок етики ненасилля та природи людини. Установлено ряд
стереотипів щодо цього напряму етики, зокрема: утопічність, простота та однобічність тлумачення людської природи та заперечення не тільки насилля, але й примусу взагалі. Доведено помилковість будь-яких стереотипів щодо етики ненасилля й, відповідно, показано
можливості альтернативного розгляду етичних проблем. |
| format |
Article |
| author |
Фуркало, В. |
| author_facet |
Фуркало, В. |
| author_sort |
Фуркало, В. |
| title |
Проблема ненасилля і природа людини |
| title_short |
Проблема ненасилля і природа людини |
| title_full |
Проблема ненасилля і природа людини |
| title_fullStr |
Проблема ненасилля і природа людини |
| title_full_unstemmed |
Проблема ненасилля і природа людини |
| title_sort |
проблема ненасилля і природа людини |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62582 |
| citation_txt |
Проблема ненасилля і природа людини / В. Фуркало // Схід. — 2012. — № 5 (119). — С. 146-149. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT furkalov problemanenasillâíprirodalûdini |
| first_indexed |
2025-07-05T13:25:38Z |
| last_indexed |
2025-07-05T13:25:38Z |
| _version_ |
1836813583793520640 |
| fulltext |
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
146 ЕКОНОМІКА
УДК 17.12(14)
ПРОБЛЕМА НЕНАСИЛЛЯ І ПРИРОДА ЛЮДИНИ
ВОЛОДИМИР ФУРКАЛО,
кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та суспільствознавства
Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
У статті розглянуто взаємозв'язок етики ненасилля та природи людини. Установлено ряд
стереотипів щодо цього напряму етики, зокрема: утопічність, простота та однобічність тлу-
мачення людської природи та заперечення не тільки насилля, але й примусу взагалі. Дове-
дено помилковість будь-яких стереотипів щодо етики ненасилля й, відповідно, показано
можливості альтернативного розгляду етичних проблем.
Ключові слова: ненасилля, справедливість, насилля, "розірвана свідомість", ресентимент,
любов.
Постановка проблеми. Сьогоднішній світ дуже
часто стає ареною для прихованих війн. Окрім
відкритих військових конфліктів, про які знають усі,
оскільки останні моментально потрапляють в епіцентр
суспільного резонансу завдяки ЗМІ, є специфічні фе-
номени «внутрішнього насилля». Такі форми є ма-
локонтрольованими, досить несподіваними через не-
розуміння специфіки та причин, що викликали на-
сильницькі реакції, а у відповідь викликають «шок
обговорення» на деякий нетривалий час і досить при-
звичаєну реакцію, а іноді навіть байдужість, як у
випадку з домашнім насиллям. Усе це є наслідком
індиферентності Іншого, його зосередженості на влас-
ному Я. Отже, проблема лежить також в області інди-
відуалізації сучасного світу, що особливо яскраво
проявляється в європейській культурі, а також пер-
соніфікації, що набирає вигляду тотального самоза-
милування та егоїзму. Оскільки головний заклик сьо-
годення звучить, на нашу думку, як «жити сьогод-
нішнім днем», то цей пласт «внутрішнього», прихо-
ваного насилля, з одного боку, стимулюється ігно-
руванням суспільством подібних проблем, а з іншо-
го, виступає трансформацією відкритих форм насил-
ля. В Євангелії знаходимо: «І не бійтесь убиваючих
тіло, душу, які не спроможні згубити; а бійтеся більше
того, хто може і душу, і тіло згубити». Тому такі транс-
формаційні форми насилля є особливо небезпечни-
ми та витонченими, оскільки діють зсередини через
вироблення насолоди як легкодоступного важеля до
людської підсвідомості.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, у
яких започатковано розв’язання проблеми.
Якщо говорити про рівень дослідженості проблеми,
то варто зауважити, що комплексного дослідження
ненасилля в його взаємозв’язку з природою люди-
ни й досі немає, незважаючи на гостре зацікавлен-
ня проблемою на межі ХІХ-ХХ століть, яке виявилось
масштабним, проте в соціальному вимірі, не охоп-
лює індивідуалістичних тенденцій сучасної Європи.
Чому це, власне, так важливо? На це питання ми
відповімо, якщо спробуємо здійснити рефлексії над
станом суспільства взагалі, проаналізувавши саму
категорію або категорії, традиційно пов’язані з пер-
шою, зокрема «соціальний інститут», «маса», «со-
лідарність» у сучасних умовах постмодерну.
Провідними дослідниками і, якщо так можна вис-
ловитись, проповідниками в цій галузі були Л. Тол-
стой, М. Ганді, І. Ільїн, М. Бердяєв, С. Франк,
М. Реріх, М. Л. Кінг, А. Швейцер, Р. Роллан, Ж. Госс,
Г. Торо, Ж. Семлен, А. Гусейнов, А. Апресян та інші.
Інтерпретації проблеми ненасилля давали й такі
відомі філософи, як А. Шопенгауер, К. Ясперс,
Х. Ортега-і-Гассет, Г. Маркузе, Б. Рассел, П. Рікер,
Ж.-П. Сартр, Е. Фромм, М. Хайдеггер.
Мета статті. Прагнучи розмірковувати з окрес-
леної теми, ми маємо бути обережними з моральни-
ми категоріями добра і зла, які легко стають об’єкта-
ми маніпуляції. Мається на увазі запитання, яке
можна було б віднести до категорії «вічних» в етиці:
чи може існувати виправдання для насилля, якщо
може, то яке і в якому зв’язку все це перебуває з
етикою ненасилля? Потужна зброя проти насилля -
це роззброєння? І чим є це роззброєння, як не пев-
ним внутрішнім актом людини? Отже, на ці питання
ми спробуємо дати деякі відповіді з позиції теоре-
тиків ненасилля.
Таким чином, об’єктом нашого дослідження є
теоретичний доробок у галузі етики ненасилля, а
предметом - природа людини в її нахилах до нена-
силля та миротворчості.
Виклад основного матеріалу. Чому існує по-
треба говорити про ненасилля сьогодні, окрім того,
що існують певні форми так званого «внутрішньо-
го» насилля, про яке ми писали вище? Потреба існує
через кризу протидії насиллю. Ця криза розгорну-
лась усередині самої пропаганди ненасилля, яке,
у свою чергу, за висловом А. Гусейнова, є «синоні-
мом етики взагалі» [4, с. 72]. Ми б зі свого боку
зауважили, що не треба видавати бажане за дійсне,
і висловились би інакше: ми б хотіли, щоб нена-
силля було синонімом етики, оскільки деякі етичні
приписи в різних культурах аж ніяк не можна на-
звати гуманними, а деякі прецеденти залишають-
ся й до нашого часу, навіть якщо ми залишимо
осторонь криваву культуру майя чи ацтеків. І по-
при все це, ядром етики залишається єдине ядро
заборон і табу, яке в сутності своїй спрямоване на
ненасильництво, а супутні проблеми, пов’язані з
насиллям, є проблемами розуміння відплати й
справедливості. Два ключових слова, які не да-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 147
ють спокою людині ще відтоді, коли вона вийшла
з колиски природи, абсолютно незахищена ні пе-
ред природою, ні перед товаришами, ні перед са-
мою собою. Але вже тоді вона обмежилась систе-
мою приписів «не…». І що важливо, на нашу дум-
ку, це обмеження було не тільки відмежуванням
від іншого, від його зазіхань, які б стримувались
забороною, але й бажанням обмежити себе, страх
самої себе, страх не нести відповідальність за себе
і за свої дії, бажання відмежуватись від тваринно-
го царства, стати над інстинктами і тимчасовими
бажаннями, це й була перемога розуму.
Таким чином, ми хочемо підкреслити, що виник-
нення етики саме по собі не є однозначним явищем,
що воно не виростає тільки з добрих намірів та на-
хилів людини, але від моменту, як в етичну ситуа-
цію втрутився розум, людина прагне до гармонійно-
го співіснування з іншими. Такою ж неоднозначною
постає й етика ненасилля, і, як справедливо підкрес-
лює А. Гусейнов, якщо людина сповідує етику не-
насилля, це зовсім не означає, що вона закреслює
темний бік людського буття і вважає, що назавжди
позбавиться насильницьких проявів людського
співбуття, але вона істинно вірить у те, що з ними
можна боротись і, більше того, здійснює цю бороть-
бу на практиці. На думку А. Гусейнова, «етика нена-
силля знаходиться в принципово іншому відношенні
до дійсності, вона має достатньо мужності, щоб
визнати її недосконалість (зіпсованість, гріховність)
й одночасно взяти на себе відповідальність за пе-
ретворення такої дійсності» [там само, с. 73]. Тобто
очевидним є те, що ми не маємо справи із черго-
вою утопією або, принаймні, ми маємо справу із чи-
мось, що прагне вийти за межі спекулятивної сис-
теми й стати способом існування. Тому етику нена-
силля відрізняє один суттєвий момент - це вимога
героїзму, але це не героїзм очікування кінця світу й,
відповідно, не мріяння про кращі часи, а героїзм
відповідальності й відповідального ставлення до
світу. У свою чергу, відповіддю на насилля є від-
сутність відповіді в насильницький спосіб, це зак-
лик до совісті людини, яка проявляє насилля, тобто
це означає - не миритись із несправедливістю, а
боротись, не бажаючи застосовувати зброю. Таким
беззбройним вирішенням конфлікту, як уже було
сказано вище, є заклик до совісті людини, до гу-
манності та любові в найширшому значенні. Саме
до любові й закликає Махатма Ганді [див. 3]. Але
чи може любов бути тією універсальною силою, що
здатна зупинити насилля? На початку ХХ століття
провідні філософи й письменники дивляться на цю
проблему дуже скептично, підкреслюючи звірячу
сутність людської натури та імпульсивність і навіть
інстинктивність її діяльності. Сліпа, хаотична помста,
бажання вижити понад усе, ущент руйнуючи все на
своєму шляху - ось те, що характеризує людину на
зламі століть. В О. Шпенглера зустрічаємо: «Люди-
на - хижак… Усі взірці доброчесності й соціальної
етики, які хочуть бути або стати вище цього, є лише
хижаками зі зламаними зубами, що ненавидять
інших через напади, яких самі старанно уникають.
Подивіться на них: вони настільки слабкі, що не
можуть читати книг про війну, але вибігають на ву-
лицю, якщо стається нещасний випадок, щоб збу-
дити свої нерви кров’ю й криками, а якщо вони не
здатні вже й на це, тоді насолоджуються цим у кіно
й ілюстрованих виданнях… боротьба є стародавнім
фактом життя і сама є життям, і навіть найжалюгід-
нішому пацифісту не вдасться до кінця знищити у
своїй душі задоволення від неї» [13, c. 8]. Звернув-
шись до художньої літератури першої половини ХХ
століття, ми знайдемо подібні умонастрої й погля-
ди. Зокрема, у Михайла Агєєва (уважається, що це
псевдонім Володимира Набокова) зустрічаються
досить глибокі філософські, але провокативні дум-
ки із цього приводу. Він розмірковує над природою
людини й схильністю до зла та насилля і говорить
про так звану «душевну гойдалку» [див. 1, с. 221-
236]. «Гойдалка» - це щось на зразок віднайдення
балансу між добрими і злими силами душі. Ефек-
тивним способом переживання катарсису, власти-
вих людині звіриних інстинктів і насильницьких на-
хилів є той, що відбувається через театральне
дійство, зокрема через сцени покарання головних
злодіїв тієї чи іншої п’єси. На думку М. Агєєва, відбу-
вається внутрішнє задоволення подібних природ-
них нахилів, що утримує людину від агресії в по-
всякденному житті. Тому, власне, те, що виглядає
як радість від відплати за заподіяне зло, наприк-
лад, у виставі, є насправді переживанням піднесен-
ня, задоволення, а не загостреним почуттям спра-
ведливості. Спроба ж виправити подібний стан справ
у кращий бік, апеляція до найкращих сторін людсь-
кої душі викличе згодом кровопролитну реакцію. Він
пише: «Напрошується думка про те, що повстане-
мо, не звіряємо остаточно й не вбиваємо, в ім’я
знівеченої справедливості, людей, так це саме тому,
що ми підлі, зіпсовані, жадібні й узагалі погані, - а
що якби в житті, як і в театрі, ми розпалили б у собі
найлюдяніші почуття, якби в житті ми стали кращи-
ми, то ми б, збуджені тремтінням у наших душах
почуттів справедливості й любові до принижених і
слабких, здійснили б або відчули бажання здійсни-
ти…таку кількість злочинів, кровопролить, тортур і
вбивств, яких ніколи не здійснював і не хотів здійсню-
вати жоден, навіть найзліший злочинець, який ке-
рується жагою до наживи та збагачення» [1, c. 233].
Незважаючи на пафос виклику, яким просякнуті
ці слова М. Агєєва, ми розуміємо, що в них криєть-
ся дещо набагато більше, а саме: гуманізм, над-
звичайна туга за людськістю, що розкривається
парадоксальним чином. Тобто ми знову бачимо
трагізм людської індивідуальності, трагізм людсь-
кої природи, що не є досконалою, не є утопічно
доброю, а знаходиться на грані, на межі. Адже якби
ми уявили собі людську природу як одну сторону
медалі: винятково добру або винятково злу, то відпа-
ла би проблема як така. Ми б могли з упевненістю
сказати, що задача етики ненасилля - у перемозі
добра над злом, білого над чорним і т.і. Але коли ми
з очевидністю маємо справу з діалектикою, бороть-
ба набирає зовсім інших форм, вона стає тоншою й
вишуканішою. Для багатьох усе це залишається
неочевидним, оскільки найпростішою картиною
світу, що дає життєвий спокій, є мислення в про-
стих бінарних опозиціях. Отже, повертаючись до
природи людини в її зв’язку з ненасиллям, слід
підкреслити, що ми констатували певний перелом-
ний момент в антропологічній філософії першої по-
ловини ХХ століття. Надалі ж криза лише посилюєть-
ся. Яскравим прикладом може бути екзистенціалізм
і, зокрема, філософія Сартра. На відміну від інших
екзистенціалістів, що розмірковують про трагічність
індивідуального буття, про буття-до-смерті, три-
вожність, розірваність свідомості, Сартр намагаєть-
ся відступити від художніх форм опису цих проблем
і намагається насамперед віднайти їх причини. Не
просто сказати про «світле і темне» в людині, про
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
148 ЕКОНОМІКА
гойдалку, баланс або дисбаланс та імпульс, а пояс-
нити, чому так відбувається. Чому свідомість роз-
ривається? І Сартр відповідає: тому, що вона роз-
ривається між властивим їй збочено-благонамірним
розумінням дійсності й відчуттям темної сили «дия-
вола», що виростає з реального взаємозв’язку лю-
дей і оголює внутрішню фальш усього існуючого -
відмінністю між уявленнями людини про саму себе
і тим, чим вона є насправді, місцем, яке вона ре-
ально займає в суспільстві. Через цю тріщину у
свідомості неявно починає прориватися все те, що
суспільство залишило невиконаним у людині й стри-
мало цілий клубок емоційно вибухових відчуттів, які
містять незадоволеність існуючим та потребу вільно-
го розвитку всіх потенційних сил. І свідомість не
витримує помилки цих двох вимірів, у яких вона
вимушена жити. Свідомість реагує масовими невро-
зами або міфами про спасіння, хворобами духу,
нігілістичним песимізмом. І, знову ж таки, Сартр
підкреслює, що треба пам’ятати про те, що ця хво-
ра свідомість, яка розривається в страхах, є
рідною сестрою розсудково-впорядкованої свідо-
мості, що задоволена самою собою.
Таким чином, ми бачимо, що існує відстань між
віртуальним і реальним, яка приносить людині не-
задоволення, що, у свою чергу, проявляється у
вигляді ресентименту. Тобто почуття незадоволе-
ності й приниженості не зникає, а накопичується, а
потім вибухає в особистому або масовому конфлікті.
І таким чином, чим сильнішим є це утримання, тим
кровопролитнішим і жорстокішим буде майбутній
конфлікт. Дві світові війни є реакцією або антитезою
до пафосу Просвітництва з його беззастережною
вірою в раціональність, освіту й науку. Яким же може
бути вихід і кроки етики ненасилля не як системи, а
як способу існування? Якщо свідомість розірвана,
чи може існувати щось, що може поєднати її? Отже,
ми знову повернулись до теми любові, яка є однією
з провідних в етиці ненасилля. Теоретики цього на-
пряму акцентують саме на ній. Але звідки і як, а
головне: яка може бути любов за умов розірваної
свідомості? І чи завжди любов виступає благом, а
насилля - злом? Більше того, уже в другій половині
ХХ століття знаменитий дослідник, філософ і біолог
Конрад Лоренц пише про генетичну схильність до
насилля: «Агресія, прояви якої часто ототожнюють-
ся з проявами «інстинкту смерті», - це такий самий
інстинкт, як і всі інші, і в природних умовах так само,
як і вони, слугують збереженню життя й виду» [7,
c. 6]. Лев Толстой як проповідник любові якраз і вба-
чає проблему розірваності у відсутності універсалі-
зуючої сили, смислу, який би об’єднував людей. І
попри певну утопічність цього метасмислу, особли-
во зважаючи на попередні дослідження, Л. Толстой
звертає увагу на дуже важливий момент, який ілюс-
трує невиправданість насилля. Він пише: «Сутність
помилки всіх політичних учень, як найконсерватив-
ніших, так і новаторських, що призвели людей до
бідувань, у тому, що люди цього світу вважали й
уважають можливим за допомогою насилля об’єдна-
ти людей так, щоб вони всі, не чинячи опору, підко-
рялись одному й тому самому устрою життя й при-
пису поведінки, що випливає з нього. Зрозуміло,
що люди можуть, підкорюючись пристрасті, змушу-
вати шляхом насилля не згодних із ними людей ви-
конувати свою волю. Можна силою випхнути люди-
ну або втиснути її туди, куди вона йти не хоче…І це
зрозуміло, але зовсім не зрозумілим є розміркову-
вання про те, що насилля може бути засобом мо-
тивування людей до здійснення бажаних нами
вчинків» [10]. Пригадуються також і метафоричні
слова Баумана про те, що можна силою привести
коня до водопою, але не можна примусити його
пити. Більше того, як показує історичний досвід,
добре нам знайомий, це є абсолютною правдою. І
далі Л. Толстой пише про те, що ті, хто зазнає на-
силля, терплять його лише доти, доки вони є слаб-
шими. Але як тільки вони стають сильнішими, то
припиняють робити те, що вимагають інші. У зв’яз-
ку з цим пригадується ідея Гегеля, висловлена ним
у «Феноменології духу» про взаємовідносини гос-
подаря й раба, де раб унаслідок власної творчості
(вироблення певного продукту, що переважає над
знищенням його, останнє проявляється у поглинанні
продукту, в отриманні насолоди від володіння) стає
внутрішньо вільним, потім поступово стає стоїком і
скептиком і в результаті отримує таку внутрішню
свободу, над якою не владний більше господар, до
якого б насилля він не вдавався. І цікавим є те, що
так само все це призводить до розірваної свідомості,
що стає на роздоріжжі між внутрішнім і зовнішнім,
реальним і удаваним (хоча в цьому випадку це й не
зовсім удаване) і веде до певного універсального
смислу, до об’єктивуючого духу, до релігії. Але тим
не менше, аргументом проти насилля є не тільки його
негуманність, бо таке розуміння є стереотипним, про
що ми скажемо далі, а нетривкість його застосу-
вання через вічне прагнення людини до свободи.
Повертаючись до теми любові, ми підкреслили
утопічність поглядів Л. Толстого, оскільки його лю-
бов як універсальний смисл є загальнодіючим за-
коном всепрощення, який не дає похибки і, відпов-
ідно, за його прогнозом, займе своє домінуючі по-
зиції в майбутньому після всіх кризових поневірянь
роз’єднаності та релятивізму. На противагу йому є
ніцшеанське розуміння любові, яке нам видається
ефективнішим «об’єднанням» за сьогоднішніх ре-
алій. Він розуміє любов як «любов-слабкість» і «лю-
бов-силу». Зрозуміло, що «любов-слабкість» ґрун-
тується на жалості, «любов-сила», навпаки, на тій
самій героїчній відповідальності, до якої прагне етика
ненасилля як діяльність, а не профанація. Адже
перший вид любові якраз й обертається антисвобо-
дою й антигуманністю, не даючи можливості людині
зробити вибір. У відомому романі «Нестерпна
легкість буття» Мілан Кундера говорить про свого
героя: «Слабкість Франца називається добротою».
Доброта - це єдино можливий прояв любові слабкої
людини, добро ж - прояв любові сильної. Семен
Франк, російський релігійний філософ, підтримував
тезу Ніцше про любов, яка здатна подолати жалість,
і з її допомогою піддавав критиці деякі твердження
Достоєвського, зокрема про те, що весь прогрес
людства не вартий і сльози однієї дитини. Але дити-
на має плакати, принаймні для того, щоб відчути
тривогу іншої людини, навчитись приносити в жерт-
ву бажання заради самовдосконалення. Крім того,
за висловом В. Корнєва, «саме в зоні насилля над
тілом, мовою, свідомістю і формується завжди
простір культури» [5]. Отже, тому, повертаючись до
М. Агєєва й театрального катарсису, ми можемо тут
зауважити, що однією з перших теорій мистецтва
була аристотелівська концепція катарсису як мето-
дичного насилля автора над глядачем. Тому етика
ненасилля й має бути спрямована не на боротьбу з
удаваними вітряками, не на тотальне залагодження
конфліктів, адже конфлікт і насилля, як ми з’ясува-
ли, є таким самим законом життя, як і любов, а на
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (119) вересень-жовтень 2012 р.
ЕКОНОМІКА 149
зміцнення простору вільної й творчої особистості, для
якої якнайменше виникатимуть умови для неврозу,
а відповідно, і для трагічного «виходу» цієї нереа-
лізованості. І проблема полягає в тому, що жодна відо-
ма політична система не могла здійснити цієї місії, і
менш за все на це здатний сьогоднішній капіталізм.
Саме тому він є вибуховим грунтом, на якому поки
що, як би хотілось вірити, ми приречені жити.
Висновки
1. Актуальністю для розгляду етики ненасилля
є наявність "внутрішніх", "прихованих" форм насил-
ля, які часто ігноруються, і водночас подібна інди-
ферентність породжує нові, витончені форми насил-
ля над людиною, що руйнує її особистість зсере-
дини.
2. Для того, щоб розглядати етику ненасилля за
сьогоднішніх реалій, потрібно позбавитися певних
стереотипів і кліше щодо неї:
а) етика ненасилля є утопією, оскільки намагаєть-
ся перебороти все зло у світі;
б) вона вірить в остаточну перемогу добра над
злом;
в) природу людини вона розглядає як таку, що
схильна винятково до добра.
3. Позбавившись подібних уявлень, ми прихо-
димо до розуміння, що етика ненасилля:
а) є способом існування;
б) є способом боротьби, який не заперечується
як фундаментальний закон життя;
в) є видом відповідального героїзму, який влас-
тивий для сильних людей.
4. Задачею етики ненасилля має бути не викорі-
нення насилля, оскільки воно притаманне людській
природі, так би мовити онтологічно вкорінене в її
сутність, а мінімізувати прояви насилля через ут-
вердження проявів свободи для самореалізації. Такі
засоби не викликають зворотної реакції на мирот-
ворчість (наприклад, ще сильніші кровопролиття як
знак протесту або "загостреного" почуття справед-
ливості), а викорінюють причину самої конфліктності,
тим самим знижуючи можливість їх появу. Засобом
для цього може виступати любов, яка має переваги
над насиллям своєю конструктивною, а не деструк-
тивною силою, за умови, що сама ця любов, за вис-
ловом Фрідріха Ніцше, є "любов'ю-силою", а не "лю-
бов'ю-слабкістю". У зв'язку із цим наведемо фраг-
мент розмови Конфуція з учнями: "Що ви скажете
про Яна Хуея як людину?" - запитує його учень. "Він
переважає мене в людяності", - відповідає Конфуцій.
"…Що ви скажете про Цжичжана? - Він переважає
мене у твердості…". І далі Конфуцій продовжує,
оскільки бачить на обличчях учнів нерозуміння того,
чого ж треба вчитися в нього в такому разі: "…Хуей
може бути людяним, але не вміє заперечувати…
Цжичжан може бути твердим, але не вміє йти на
поступки" [13, c. 33]. Тому ненасилля є не простим
непротивленням, а твердістю й сміливістю духу,
пошуками "золотої середини" й справжньої, фактич-
ної гуманності.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Агеев М. Роман с кокаином / М. Агеев. - Ростов на Дону
: Феникс, 2000. - 256 с.
2. Бауман З. Текучая современность / З. Бауман. - СПб. :
Питер, 2008. - 240 с.
3. Ганди М. Моя вера в ненасилие / М. Ганди // Вопросы
философии. -1992. - № 3. - С. 65-66.
4. Гусейнов А. А. Этика ненасилия / А. А. Гусейнов //
Вопросы философии. - 1992. - № 3 - С. 72-81.
5. Корнев В. В. Насилие [Електронний ресурс] / В. В. Кор-
нев. - Режим доступу : http://se-bo.at.ua/publ/filosofija/ontologija/
kornev_v_v_nasilie/2-1-0-12.
6. Кузин В . П . Идея ненасилия в религиозно-фило-
софских и этических учениях: история и современность
/ В. П. Кузин // Вісник СевНТУ. - Севастополь : Вид-во
СевНТУ, 2010. - Вип. 103: Філософія. - С. 31-39.
7. Лоренц К. Агрессия (так называемое "зло") / К. Лоренц.
- М. : Изд. группа "Прогресс", 1994. - 224 с.
8. Мамардашвили М. Категория социального бытия и ме-
тод его анализа в экзестенциализме Сартра [Електронний
ресурс ] / М. Мамардашвили. - Режим доступу : http://
ru.philosophy.kiev.ua/library/mmk/sartre.html.
9. Опыт ненасилия в ХХ столетии: социально-этические
очерки / [под ред. Р. Г. Апресян]. - М. : Аслан, 1996. - 288 с.
10. Толстой Л. Н. Закон насилия и закон любви [Електрон-
ний ресурс] / Л. Н. Толстой. - Режим доступу : http://az.lib.ru/t/
tolstoj_lew_nikolaewich/text_1230.shtml.
11. Торо Г. Д. О гражданском неповиновении / Г. Д. Торо /
/ Новые пророки. Торо. Толстой. Ганди. Эмерсон. - СПб. : Але-
тейя, 1998. - С. 79-115.
12. Человек: Мыслители прошлого и настоящего о его жиз-
ни, смерти и бессмертии. Древний мир - эпоха Просвеще-
ния / [редкол.: И. Т. Фролов и др. ; сост. П. С. Гуревич]. - М. :
Политиздат, 1991. - 422 с.
13. Шпенглер О. Годы решений / О. Шпенглер. - М. : СКИ-
МЕНЪ, 2006. - 240 с.
V. Furkalo
PROBLEM NONVIOLENCE AND HUMAN NATURE
The article discusses the relationship of ethics of non-violence and human nature. Set number of stereotypes,
which are maintained in relation to this area of ethics, among them: the futility, the simplicity and uniqueness of the
understanding of human nature, as well as the denial not only of violence, but also coercion as such. Proved the fallacy
of any stereotypes relating to the ethics of non-violence, and respectively, the possibility of alternative consideration
of ethical issues is shown.
Key words: nonviolence, justice, violence, "broken consciousness", ressentiment, love.
© В. Фуркало
Надійшла до редакції 29.08.2012
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://se-bo.at.ua/publ/filosofija/ontologija/
http://az.lib.ru/t/
http://www.pdffactory.com
|