Процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій
Розглянуті теоретичні і практичні питання діяльності органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій. Основну увагу приділено розкриттю процесуального становища органу дізнання (установи та посадової особи) та особи, яка провадить дізнання при провадженні невідкладних слідчих дій. Н...
Gespeichert in:
Datum: | 2011 |
---|---|
1. Verfasser: | |
Format: | Artikel |
Sprache: | Ukrainian |
Veröffentlicht: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2011
|
Schriftenreihe: | Держава і право |
Schlagworte: | |
Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/63746 |
Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
Zitieren: | Процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій / І.І. Войтович // Держава і право. — 2011. — Вип. 53. — С. 557-563. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraineid |
irk-123456789-63746 |
---|---|
record_format |
dspace |
spelling |
irk-123456789-637462014-06-06T03:01:43Z Процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій Войтович, І.І. Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика Розглянуті теоретичні і практичні питання діяльності органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій. Основну увагу приділено розкриттю процесуального становища органу дізнання (установи та посадової особи) та особи, яка провадить дізнання при провадженні невідкладних слідчих дій. На основі проведеного дослідження та з врахуванням чинного законодавства сформульовані висновки щодо вдосконалення правового статусу органу дізнання та особи, яка провадить дізнання. Рассмотрены теоретические и практические вопросы деятельности органа дознания как субъекта производства неотложных следственных действий. Основное внимание уделено раскрытию процессуального положения органа дознания (учреждения и должностного лица) и лица, производящего дознание при производстве неотложных следственных действий. На основании проведенного исследования и с учетом действующего законодательства сформулированы выводы по совершенствованию правового статуса органа дознания и лица, производящего дознание. The article discusses theoretical and practical questions of an organ of inquest, as a subject of realization of urgent investigative proceedings. Basic attention is spared to opening of procedural status of an organ of inquest (as an institution and as a public official) and a person conducting an inquest while performing urgent investigative proceedings. On the basis of the conducted research and taking into account current legislation the suggestions for improvement of legal status of an organ of inquest and a person conducting an inquest are formulated. 2011 Article Процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій / І.І. Войтович // Держава і право. — 2011. — Вип. 53. — С. 557-563. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. 1563-3349 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/63746 uk Держава і право Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
collection |
DSpace DC |
language |
Ukrainian |
topic |
Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика |
spellingShingle |
Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика Войтович, І.І. Процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій Держава і право |
description |
Розглянуті теоретичні і практичні питання діяльності органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій. Основну увагу приділено розкриттю процесуального становища органу дізнання (установи та посадової особи) та особи, яка провадить дізнання при провадженні невідкладних слідчих дій. На основі проведеного дослідження та з врахуванням чинного законодавства сформульовані висновки щодо вдосконалення правового статусу органу дізнання та особи, яка провадить дізнання. |
format |
Article |
author |
Войтович, І.І. |
author_facet |
Войтович, І.І. |
author_sort |
Войтович, І.І. |
title |
Процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій |
title_short |
Процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій |
title_full |
Процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій |
title_fullStr |
Процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій |
title_full_unstemmed |
Процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій |
title_sort |
процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій |
publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
publishDate |
2011 |
topic_facet |
Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика |
url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/63746 |
citation_txt |
Процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій / І.І. Войтович // Держава і право. — 2011. — Вип. 53. — С. 557-563. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. |
series |
Держава і право |
work_keys_str_mv |
AT vojtovičíí procesualʹnestanoviŝeorganudíznannââksubêktaprovadžennânevídkladnihslídčihdíj |
first_indexed |
2025-07-05T14:31:21Z |
last_indexed |
2025-07-05T14:31:21Z |
_version_ |
1836817718283599872 |
fulltext |
І. І. ВОЙТОВИЧ. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ОРГАНУ ДІЗНАННЯ ЯК
СУБ’ЄКТАПРОВАДЖЕННЯ НЕВІДКЛАДНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ
Роз г ля нуті те о ре тичні і прак тичні пи тан ня діяль ності ор га ну дізнан ня як суб’єкта
про ва д жен ня невідклад них слідчих дій. Ос нов ну ува гу приділе но роз крит тю про це су аль-
но го ста но ви ща ор га ну дізнан ня (ус та но ви та по са до вої осо би) та осо би, яка про ва-
дить дізнан ня при про ва д женні невідклад них слідчих дій. На ос нові про ве де но го
досліджен ня та з вра ху ван ням чин но го за ко но дав ст ва сфор му ль о вані вис нов ки що до
вдо с ко на лен ня пра во во го ста ту су ор га ну дізнан ня та осо би, яка про ва дить дізнан ня.
Ключовіслова:дізнан ня, ор ган дізнан ня, на чаль ник ор га ну дізнан ня, осо ба, яка про-
во дить дізнан ня, невідкладні слідчі дії.
Рас смо т ре ны те о ре ти че с кие и прак ти че с кие во про сы де я тель но с ти ор га на до зна-
ния как субъ ек та про из вод ст ва не от лож ных след ст вен ных дей ст вий. Ос нов ное вни ма-
ние уде ле но рас кры тию про цес су аль но го по ло же ния ор га на до зна ния (уч реж де ния и
долж но ст но го ли ца) и ли ца, про из во дя ще го до зна ние при про из вод ст ве не от лож ных
след ст вен ных дей ст вий. На ос но ва нии про ве ден но го ис сле до ва ния и с уче том дей ст ву-
ю ще го за ко но да тель ст ва сфор му ли ро ва ны вы во ды по со вер шен ст во ва нию пра во во го
ста ту са ор га на до зна ния и ли ца, про из во дя ще го до зна ние.
Ключевыеслова: до зна ние, ор ган до зна ния, на чаль ник ор га на до зна ния, ли цо, про-
из во дя щее до зна ние, не от лож ные след ст вен ные дей ст вия.
The article discusses theoretical and practical questions of an organ of inquest, as a sub-
ject of realization of urgent investigative proceedings. Basic attention is spared to opening of
procedural status of an organ of inquest (as an institution and as a public official) and a person
conducting an inquest while performing urgent investigative proceedings. On the basis of the
conducted research and taking into account current legislation the suggestions for improve-
ment of legal status of an organ of inquest and a person conducting an inquest are formulated.
Keywords: inquest, organ of inquest, chief of organ of inquest, person conducting an
inquest, urgent investigative proceedings.
Середактуальнихпроблемправовоїнаукитапрактикизначнемісцезаймають
проблемивизначенняправовогостатусуорганудізнання,начальникацьогооргану
та особи, яка провадить дізнання, тобто суб’єкта провадження невідкладних
слідчихдій.Ціпитанняневтрачаютьсвоєїактуальності,постійнознаходятьсяв
центріувагивчених-юристів,працівниківправоохороннихорганівтазаконодавця.
До постановки даної проблеми зверталися науковці радянських часів
А.П.Кругликов, П.Е. Павлов, А.Я. Дубинський, Л.В. Павлухін та інші. Серед
останніх публікацій, заслуговують на увагу дослідження Ю.В. Бауліна, Н.В.
Бакуліної,В.В.Вапнярчука,В.Б.Мазана,Г.М.Яремин,В.М.Яріна.Однак,поза
увагоюдослідниківзалишенорядважливихпитань,з’ясуваннясутіякихєметою
нашогодослідження.
Зазмістомстатей104та108КПКУкраїниорганидізнанняєсуб’єктамипро-
вадженняневідкладнихслідчихдій.Статтею101КПКУкраїнивизначеносисте-
му органів дізнання, в якій чітко виділяються органи дізнання – установи та
органидізнання – посадові особи. З приводу їх правового статусу в літературі
ведутьсядискусії.
Так, на думкуЛ.В.Павлухіна, під органом дізнання, коли ним називається
державнаустановачиорганізаціявцілому,маєтьсянаувазінеодинкерівникцієї
557Юридичні і політичні науки
©ВОЙ ТО ВИЧ Іван Іва но вич – здобувач кафедри кримінального права, процесу і
криміналістикиІвано-ФранківськогофакультетуНаціональногоуніверситету«Одеська
юридичнаакадемія»
установи чи організації, а колектив підлеглих одна одній по службі посадових
осіб,якімаютьтечиіншевідношеннядорозслідуваннякримінальнихсправ1.Як
видається, в цьому випадку автор відходить від персоніфікації конкретного
суб’єктапроцесу,тимсамимрозмиваючипитаннявідповідальностізаневиконан-
нячиненалежневиконанняорганомдізнаннятихчиіншихдій.
Існує позиція, що коли закон говорить про орган дізнання як про суб’єкта
(носія)процесуальнихправ і обов’язків, тонезалежновід того, чиназивається
певнаустановаабоїїкерівник,вобохвипадкахзаконодавецьмаєнаувазі,щов
рамкахвказанихдійвсяповнотаповноваженьвідповідногоорганудізнаннянале-
жить його начальнику. Якщо повноваження має право здійснити лише орган
дізнання,товононеможебутиреалізованебезвідомайогокерівника2,оскільки
віншомуразівононематименалежноїюридичноїсили.
Сутьтакогопідходубазуєтьсянаодному ізосновнихпринципіворганізації
діяльностідержавнихорганів–принципієдиноначальності,необхідногодляопе-
ративногоприйняттярішеньішвидкогореагуваннянаподії.Йогохарактерною
ознакоюєперсональнавідповідальністьзаприйняттярішеньівпровадженняїхв
життя. Керівник установи володіє повним обсягом повноважень, якими закон
наділяє орган дізнання.Однак, як видається, така позиція є досить спірною, а
обґрунтуванняїїпомилковостіпотребуєбільшдетальногодослідженняпроблеми
співвідношенняпроцесуальнихповноваженьорганудізнаннятаособи,якапро-
водитьдізнання.
ЯкзазначаєВ.Кузнєцов:«Колопроцесуальнихповноваженьособи,якапро-
водитьдізнання,доситьшироке.Законнаділяєїїпевнимиправами,яківонаможе
реалізуватипідчасрозслідуваннякримінальнихсправ(статті26,49,50,5152,60,
67, 79, 167, 171, 172, 174, 175, 177, 178, 190, 193, 196КПКУкраїни), а також
покладаєнанеїпевніобов’язки(статті22,53,60,62,67,85КПКУкраїни).Вод-
ночас серед суб’єктів кримінального процесу, які мають владні повноваження,
особа, яка провадить дізнання, має найменшу процесуальну самостійність»3.
Проблема полягає в тому,що дізнавач знаходиться у повному підпорядкуванні
начальникаорганудізнанняіосновніпроцесуальнірішеннябезйогозгодиприй-
матинеуповноважений.
Процесуальна незалежність під час дізнання притаманна лише начальнику
органудізнання,–підкреслюєО.В.Баулін,–віннаділенийвласноюпроцесуаль-
ноюсамостійністю,якадозволяєйомуособистопровадитидізнанняабопідчас
дізнаннябратиучастьупроведенніокремихслідчихдійчиприйняттіпроцесу-
альнихрішень,атакожприйматирішеннявинятковоїкомпетенціїорганудізнан-
няшляхомзатвердженняпідготовленихособою,якапровадитьдізнання,поста-
новчипротоколів,апропроцесуальнунезалежністьдізнавачавзагаліговорити
неможна4.Досліджуючицепитання,Н.В.Бакуліназвертаєувагунанеобхідність
затвердження постанов особи, яка провадить дізнання відповідно начальником
органудізнання5.Зцьогоприводувлітературітежнеоднозначнісудження.
Так,поширенадумка,щоувипадках,коликодексадресуєповноваженняорга-
нудізнання,особа,якапровадитьдізнання,реалізуватийогосамостійнонеможе.
Тобто,прийматирішеннячивчинятидіїпридізнанніповиненособистоначаль-
никорганудізнанняабопроцесуальнідокументипротакірішеннячидії,вико-
нані особою, яка провадить дізнання, повинні затверджуватися начальником
органудізнання;інакшевонинебудутьматиюридичноїсили6.
Іншівченівважають,щозатвердженняпотребуютьнайбільшважливіпроце-
суальнірішенняособи,якапровадитьдізнання,якісуттєвовпливаютьнаподаль-
шудіяльністьукримінальнійсправі.Цеповноваженнящодонаправленнясправи
558 Держава і право • Випуск 53
(їїпорушення,зупинення,відновлення,закриття,передачаслідчому)тазастосу-
вання заходів процесуального примусу (затримання, арешт, обшук, накладення
арештунамайно)7.
ОпонентцієїточкизоруІ.Гуткіннаголошує,щоначальникорганудізнання
немаєусіхповноваженьорганудізнанняіщовониможутьбутиреалізованібез
йоговідома,авимогапрозатвердженняпроцесуальнихрішеньозначає,посуті,
обмеженняправ,щонаданізакономособі,якапровадитьдізнання.Найогодумку,
привирішенніцьогопитаннянеобхідновраховувати,комунаданоправоприйнят-
тяконкретногопроцесуальногорішення–органудізнаннячиособі,якапрова-
дить дізнання. Так, відмову в порушенні кримінальної справи (стаття 99 КПК
України)чиприйняттярішенняпрозатримання(стаття106КПКУкраїни)закон
пов’язуєзповноваженнямиорганудізнання.Ціповноваженняреалізуютьсячерез
призначених співробітників. Але, якщо орган дізнання вправі вирішувати, хто
буде реалізовувати його процесуальні повноваження, то він може і покласти
відповідальність за здійснення окремого повноваження не на одну особу, а на
двохспівробітниківцьогоорганузапринципом–одинприймаєрішення,аінший
йогозатверджує.
Іншасправа,колизаконнаділяєпроцесуальнимиповноваженнямиособу,яка
провадитьдізнання.Вподібнихвипадкахвимогапрозатвердженняйогопроце-
суальнихрішеньначальникоморганудізнанняозначає,посуті,обмеженнянада-
ногойомузакономправа.Природно,щотакеобмеженняповинновстановлювати-
сятількизаконом8.
Варто зауважити, що автори достатньо обґрунтовано викладають кожну із
позицій, вказуючи кожного разу на наявність недоліків і прогалин в законо-
давстві,щозвісножсвідчитьпронеабиякийінтересіпроблемністьувирішенні
цихпитаньнапрактиці,однак,яквидаєтьсяпридослідженніцьогопитанняварто
звернутисьдочинногозаконодавства.
Так, згіднодонаказуМВСУкраїнивід2вересня2008року№422:робота
співробітниківштатнихпідрозділівдізнання(дізнавачів),зокремаіособливопри
розслідуванні злочинів, у міських, районних та лінійних органах внутрішніх
справ організовується начальниками цих органів та начальниками підрозділів
дізнання.Впункті1.3цьогожнормативногоактупередбачено,щовсірішення
про спрямування дізнання дізнавач приймає самостійно, за винятком випадків,
колизакономпередбаченоодержаннясанкціїпрокурора,судуабозатвердження
начальником органу дізнання. З аналізу пункту 3.1 вищевказаного додатку до
наказу випливає, що з метою здійснення контролю за законністю і обґрунто-
ваністюприйнятихрішеньдізнавачем,входіпровадженнядізнання,передбачено
затвердженнярішеньпропорушення,відмовувпорушенні,зупиненнятазакрит-
тякримінальнихсправ.
ЯкзазначаєВ.Б.Мазан,введенняувідомчомупорядкувимогипрозатверд-
ження начальником органу дізнання окремих процесуальнихпостанов і прото-
колів є міра організаційна, спрямована на посилення контролю за законністю
прийняттявідповіднихрішень.Цявимоганенабуваєхарактерукримінально-про-
цесуальної норми, яка, як відомо,може встановлюватися тільки законом.Тому
вона не обов’язкова для органу дізнання іншого відомства, а відсутність на
відповіднійпостановівізиначальникаорганудізнаннянеможерозглядатисяпро-
куроромісудомякпорушеннязаконностівкримінальномусудочинстві9.
Досліджуючицепитання,Н.В.Бакуліназвертаєувагунанеобхідністьзатвер-
дженняпостановособи,якапровадитьдізнання,лишевконкретнихситуаціях.
Дляприкладуавторнаводитьнаступне:особа,якапровадитьдізнання,виїжджає
559Юридичні і політичні науки
намісцепригодивночі,дебезпосередньовиявляєознакизлочину.Унеївиникає
необхідністьпровестиневідкладніслідчідії,такі,наприклад,якобшук,виїмка,
допитпідозрюваних,свідків,впізнання.Аледоприйняттярішенняпропорушен-
някримінальноїсправипроводититакіслідчідіїзаборонено.Крімтого,увизна-
ченихзакономвипадкахнеобхідноотриматирішеннясудуабозгодупрокурора.
Утакомувипадкуособа,якапровадитьдізнання,абопорушуєзаконіпроводить
такіслідчідіїбезпорушеннякримінальноїсправи,абовитрачаєчасназатверд-
женняпостановиначальникоморганудізнання,отриманнярішення,згодипроку-
рора,яківночінепрацюють,ітимсамимвтрачаєможливістьотриманнядоказів,
тобтоірозкриттязлочинувцілому10.
З цього приводу О.А. Кожевников вважає, що «всі невідкладні слідчі дії
можутьздійснюватисядовинесеннярішенняпропорушеннякримінальноїспра-
ви»11.Прицьомупровадженнятакихдійповинноматиневідкладнийівинятко-
вий характер, бути спрямованим на встановлення підстав для порушення
кримінальноїсправитанеповиннозамінюватисяпровадженняміншихпроцесу-
альнихдій.
С.Г.АлабаштаА.О.Шульгапропонуютьдостатті190КПКУкраїнивнести
нову частину про право органу дізнання, слідчого, прокурора або суду у
невідкладних,чіткоокресленихзаконодавствомвипадках,прибезпосередньому
виявленні ознак злочину проводити їх фіксацію та вилучення без винесення
постановисудомзнегайнимпорушеннямкримінальноїсправи12.
А.П.ЧерненкотаА.Г.Шиянтакожзвертаютьувагунанеобхідністьнадання
праваорганудізнаннянапроведенняслідчихдій,щопроводятьсядопорушення
кримінальноїсправи,іпропонуютьдоповнитичастину4статті97КПКУкраїни
правомособи,якапровадитьдізнання,принаявностіпідстав,зазначенихучас-
тині3статті187кодексу,напроведенняоглядумісцяподіїтаарештунакореспон-
денціюізняттяінформаціїзканалівзв’язкупринаявностізагрозивтратитидока-
зиуразізволіканнязїхпроведенням13.
Загаломпідтримуючипозиціїдослідниківзазначимо,щовідсутністьправової
регламентаціїданогопитаннявчинномузаконодавствіповиннабутивирішенав
напрямкунаданнябільшоїсамостійностіособі,якапровадитьдізнанняприприй-
нятті кримінально-процесуальних рішень. Така позиція насамперед повинна
обґрунтовуватисьтим,щозатягуваннядосудовогорозслідування,перешкоджання
швидкомуіповномурозкриттюзлочинівтавикриттювиннихабовзагалінадання
можливості особам, що вчинили злочин, знищити докази своєї причетності, є
неприпустимими.НатакупроблемувказуєйВ.В.Вапнярчук,зазначаючи,щоза
своїмпроцесуальнимстановищемособа,якапровадитьдізнання,повиннабути
прирівнянадослідчого.Однак,якправильнозазначаєдослідник,такедізнання
повинно провадитись у справах про злочини середньої тяжкості, а в окремих
випадкахіпозлочинах,якінестановлятьвеликоїсуспільноїнебезпеки(колице
визнаєзанеобхіднепрокурорчисуд,враховуючискладністьвстановленняфак-
тичнихобставинсправи,особливусуспільнузначущістьконкретногозлочину,а
такожособливостістановищаіпозиціюособи,щодоякоїведетьсяпровадження,
іпотерпілоївідзлочину)14.
Такимчином,підводячипідсумоквикладеномузазначимонаступне:
1) якщо повноваженнями органу дізнання наділений державний орган, це
означає,щокерівникцьогооргануабойогозаступникнесутьвідповідальністьза
якістьпровадженняслідчихдіїсолідарнозособою,щобезпосередньоздійснює
невідкладніслідчідії;
2)оскількизакономпередбаченопевнийобсягправ,якимикористуєтьсяосо-
560 Держава і право • Випуск 53
ба,щопроводитьдізнання,вважаємонедопустимимобмеженняцихправначаль-
никомвідповідногоорганушляхомзатвердженнячинезатвердженнярядупоста-
нов.Такетвердженнявипливаєйзположеннязаконупроте,щоособа,якапро-
вадить дізнання, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням (стаття 67
КПКУкраїни). Тобто, у процесі формування внутрішнього переконання відбу-
ваєтьсявиробленнявласноїдумкиякстанутвердоївпевненостіуправильності
своїхвисновків,рішучостізафіксуватиїхупроцесуальнихдокументах,вислови-
типринеобхідностіприлюдноготовністьвідстоюватиїхувідповіднихінстанціях,
нестизанихвідповідальність;
3)зметоюнедопустимостізатягуваннядосудовогорозслідування,перешкод-
жанняшвидкомуіповномурозкриттюзлочинівтавикриттювиннихабовзагалі
наданняможливостіособам,щовчинилизлочин,знищитидоказисвоєїпричет-
ності,вважаємо,щоприприйняттікримінально-процесуальнихрішеньособі,що
проводитьдізнання,вартонадатибільшоїпроцесуальноїсамостійності,звраху-
ваннямпропозиційщодоправанасамостійнепровадженняневідкладнихслідчих
дійдопорушеннякримінальноїсправиабовмежахїїпровадження,якщозволіка-
тинедозволяютьобставини.
Іншимчиномвирішуєтьсяпитанняпрозатвердженняпроцесуальнихпоста-
нов особи, яка провадить дізнання, коли керівник установи є не начальником
органудізнання,аорганомдізнання.Вцьомувипадку,якобґрунтованозазначає
В.М.Мазан, вінфактичноделегуєчастинуповноважень, якіналежатьйомуяк
органудізнання,особі,призначенійнимдляпровадженнядізнаннявконкретній
справі.Атаобставина,щовінделегуєсвоїповноваженняіншійособі,даєйому
підставивимагативіднеїподаннядлязатвердженнявсіхабодеякихпроцесуаль-
нихпостанов15.Зцьогоприводувлітературіведутьсядискусії.
Так,існуєдумка,згіднозякоюворганахдізнання,денимєкерівникустано-
ви,«…неможебути«осіб,якіпровадятьдізнання»,такякпровадженнядізнання
є виключною компетенцією тільки органу дізнання – начальника установи»16.
Підтримуючизагаломзазначенупозицію,В.Б.Мазанвказує,щовцьомувипадку
повноваженняособи,якапровадитьдізнання,обмеженіадресованимиїйзаконом
нормами,щопередбачаютьтічиіншірішеннятадії.Якщонавітьособа,якапро-
вадитьдізнання,задорученняморганудізнання,наприкладпорушуєкриміналь-
нусправуабовідмовляєвцьому,тоцяпостановаповиннабутивинесенавідімені
органу дізнання або затверджена останнім, інакше ці рішення не будуть мати
юридичногозначення.Томувданійситуаціїколоповноваженьособи,якапрова-
дитьдізнання,відрізняєтьсявідрівнозначногосуб’єктакримінальногопроцесу,
якийдієворганідізнання–установі17.
НатомістьО.Малишева,досліджуючипровадженняневідкладнихслідчихдій
начальниками установ і органів кримінально-виконавчої системи, критично
оцінює такі положення процесуалістів. Як аргумент, автор наводить передусім
реаліїпрактичноїдіяльностітакихустанов,зазначаючи,щоначальникиустанов
кримінально-виконавчоїсистемивеликучастинуслужбовогочасувимушеніпри-
свячувативирішеннюпроблеморганізаційногохарактеру.Томунапрактиціуразі
вчиненнязлочинупротивстановленогопорядкунесенняслужбиспівробітниками
вказанихустанов,атакожіншимиособамиурозпорядженнівиправноїустанови,
начальник установи доручить виконання невідкладних слідчих дій одному зі
своїх підлеглих співробітників, за, собою ж залишить право контролю за
здійсненнямцієїкримінально-процесуальноїдіяльності18.
Проте КПК України досить однозначно визначає як суб’єкта провадження
дізнання не установу в цілому, а саме начальників ряду установ і органів, які
561Юридичні і політичні науки
наслідуючибуквузакону,зобов’язанісамостійнопорушуватикримінальнуспра-
вуіздійснюватиневідкладніслідчідії.Правда,мидопускаємо,щовінможедору-
читивиконаннятієїабоіншоїслідчоїдіїнайбільшпідготовленомуспівробітни-
кові у рамках окремого доручення. Але нести відповідальність за результати і
якість розслідування він повинен персонально, а не солідарно з підлеглим
співробітником.
Тому,підсумовуючизазначене,зауважимо,що:
1) поcадові особи, на яких покладено виконання функцій органу дізнання
повинні не лише затверджувати різні процесуальні рішення – про порушення
кримінальної справи, про виконання слідчих дій, що вимагають винесення
спеціальноїпостанови,пронаправленнясправипрокурорудляпередачіслідчому
ітомуподібне,алеівиноситиїхвідсвогоімені;
2) доцільнодопустити дорученнянайбільшпідготовленому співробітникові
виконанняокремихслідчихдій,протевцьомуокремомудорученнімаютьбути
чітко визначені, які саме слідчі дії і для вирішення яких завдань, в який строк
маютьбутивиконаніспівробітником.
1.Пав лу хин Л.?В.Расследованиевформедознания.–Томск:Изд-воТомскогоун-та,
1979. – С. 14. 2.Круг ли ков А.П. Правовое положение органа и лица, производящего
дознание, в советском уголовном процессе:Дис.… канд.юрид. наук. –Свердловск,
1975.–С.18.3. Кузнєцов В. Вдосконаленняправовогорегулюваннявідносинміжосо-
бою, яка провадить дізнання, та начальником органу дізнання при розслідуванні
кримінальних справ // Прокуратура, людина, держава. – 2004. – № 8. – С. 74. 4.
Ба улін О.В.Дізнавачякпроцесуальносамостійнийсуб’єктдосудовогорозслідування//
ПравоУкраїни.–2002.–№4.–С.117.5.Ба куліна Н.В.Визначенняпонятьіповнова-
женьсуб’єктів,якіпровадятьдізнання//НауковийвісникДніпропетровськогодержав-
ногоуніверситетувнутрішніхсправ.–2010.–№1.–С.244.6.Вап няр чук В.В.Особли-
востіпроцесуальногостановищаособи,якапровадитьдізнання.–Х.:Торсінг,2000.–
С.28.7. Ми хеєнко М.М., Шибіко В.П., Ду бинсь кий А.Я.Науково-практичнийкоментар
Кримінально-процесуального кодексу України. – К., 1997. – С. 165. 8. Гут кин И.М.
Вопросысовершенствованияпроцессуальногоиорганизационногоруководствавсфере
дознания//Совершенствованиеуголовно-процессуальнойдеятельностиоргановвнут-
реннихдел:ТрудыАкадемииМВДСССР.–М.,1984.–С.11.9.Ма зан В. Б.Поняттяі
система органів дізнання, їх функціональне призначення та компетенція // Вісник
Хмельницькогоінститутурегіональногоуправліннятаправа:НауковийчасописХмель-
ницькогоінститутурегіональногоуправліннятаправазпитаньправознавства,управ-
ліннятаекономіки.–Хмельницький,2003.–№3-4 (7-8).–С.270.10.Ба куліна Н.В.
Визначення понять і повноважень суб’єктів, які провадять дізнання. – С. 245. 11.
Ко жев ни ков О.А.Предметпрокурорскогонадзоразазаконностьювозбужденияуголов-
ногодела//Актуальныепроблемысоветскогоуголовногопроцесса:Межвуз.сб.науч.
тр. – Свердловск, 1987. – С. 89. 12.Ала баш С.Г., Шуль га А.О. Проблеми вилучення
органамидізнання,слідчимтапрокуроромносіївдоказової інформаціїдопорушення
кримінальноїсправиуразібезпосередньоговиявленнянимиознакзлочину//Актуальні
проблеми кримінального судочинстваУкраїни:Матеріали науково-практичної конфе-
ренції–Донецьк,2004.–С.30.13.Чер нен ко А.П., Ши ян А.Г.Проправоорганудізнан-
ня на проведення слідчих дій // Слідча діяльність: проблеми теорії та практики:
Матеріалинаук.-практ.конф.такруглогостолу(22 і26травня2008р.).–Дніпропет-
ровськ,2008.–С.133.14. Вап няр чук В.В.Процесуальнестановищеособи,якапрова-
дитьдізнання:Автореф.дис.…канд.юрид.наук.–Х.,2000.–С.15.15.Ма зан В.Б.
Поняття і система органів дізнання, їх функціональне призначення та компетенція //
ВісникХмельницькогоінститутурегіональногоуправліннятаправа:Науковийчасопис
Хмельницького інституту регіонального управління та права з питаньправознавства,
562 Держава і право • Випуск 53
управліннятаекономіки.–Хмельницький,2003.–№3-4(7-8).–С.271.16.Ми чу ри на
О.В.ПроцессуальныеиорганизационныевопросыосуществленияначальникамиСИЗО
иЛТПфункций органа дознания:Дис.… канд.юрид. наук. –М., 1993. –С. 54.17.
Ма зан В.Б. Поняттяісистемаорганівдізнання,їхфункціональнепризначеннятаком-
петенція//ВісникХмельницькогоінститутурегіональногоуправліннятаправа:Науко-
вий часопис Хмельницького інституту регіонального управління та права з питань
правознавства,управліннятаекономіки.–Хмельницький,2003.–№3-4(7-8).–С.271.
18.Ма лы ше ва О.Особенностипроцессуальнойдеятельностиучрежденийуголовно-ис-
полнительнойсистемыМинюстаРоссии//Российскаяюстиция.–2003.–№10.–С.48.
563Юридичні і політичні науки
Розділ 8. КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО, КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС ТА КРИМІНАЛІСТИКА
І. І. ВОЙТОВИЧ. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ОРГАНУ ДІЗНАННЯ ЯК СУБ’ЄКТАПРОВАДЖЕННЯ НЕВІДКЛАДНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ
|