Диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним
В статті розкрито зміст принципу диспозитивності як одного з принципів цивільного процесуального права. На прикладі розгляду справ про визнання шлюбу недійсним автор розкриває механізм дії даного принципу....
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Альманах права |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/63810 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним / Т.В. Войтенко // Альманах права. — 2012. — Вип. 3. — С. 343-347. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-63810 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-638102014-06-09T03:02:03Z Диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним Войтенко, Т.В. Принципи права: питання реалізації В статті розкрито зміст принципу диспозитивності як одного з принципів цивільного процесуального права. На прикладі розгляду справ про визнання шлюбу недійсним автор розкриває механізм дії даного принципу. В статье раскрыто содержание принципа диспозитивности как одного из принципов гражданского процессуального права. На примере дел о признании брака недействительным автор раскрывает механизм действия этого принципа. The realization of justice on civil cases is impossible without scientific research and theoretical analysis of the valued measuring fundamental principles leading ideas of civil judicial law — principle of the civil legal proceeding. In a scientific point of view expediency of theoretical study of principle of discretionary is that it serves as a tool for scientific analysis of the functioning civil procedure legal relationships in general and realizations of the civil procedure in particular. An author in the article analyzes the scientific approaches to understanding the principle of discretionary, validity its valued loading as a fundamental principle of civil procedure law and reveals the practical value of this principle on the example of adjudication by the court cases of declaration marriage as invalid and compares discretionary and activity of the court in the present conditions of civil proceedings in Ukraine. Researching this topic the authors is considering the principle of discretionary as valued measurement of civil procedural law. 2012 Article Диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним / Т.В. Войтенко // Альманах права. — 2012. — Вип. 3. — С. 343-347. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. XXXX-0113 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/63810 347.965 uk Альманах права Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Принципи права: питання реалізації Принципи права: питання реалізації |
| spellingShingle |
Принципи права: питання реалізації Принципи права: питання реалізації Войтенко, Т.В. Диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним Альманах права |
| description |
В статті розкрито зміст принципу диспозитивності як одного з принципів цивільного процесуального права. На прикладі розгляду справ про визнання шлюбу недійсним автор розкриває механізм дії даного принципу. |
| format |
Article |
| author |
Войтенко, Т.В. |
| author_facet |
Войтенко, Т.В. |
| author_sort |
Войтенко, Т.В. |
| title |
Диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним |
| title_short |
Диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним |
| title_full |
Диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним |
| title_fullStr |
Диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним |
| title_full_unstemmed |
Диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним |
| title_sort |
диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Принципи права: питання реалізації |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/63810 |
| citation_txt |
Диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним / Т.В. Войтенко // Альманах права. — 2012. — Вип. 3. — С. 343-347. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Альманах права |
| work_keys_str_mv |
AT vojtenkotv dispozitivnístʹâkprincipcivílʹnogoprocesualʹnogopravatajogorealízacíâprirozglâdíspravproviznannâšlûbunedíjsnim |
| first_indexed |
2025-07-05T14:34:18Z |
| last_indexed |
2025-07-05T14:34:18Z |
| _version_ |
1836817904019963904 |
| fulltext |
343
УДК 347.965
Тетяна Віталіївна Войтенко,
здобувач Національної академії внутрішніх справ України,
суддя Подільського районного суду м. Києва
ДИСПОЗИТИВНІСТЬ ЯК ПРИНЦИП ЦИВІЛЬНОГО
ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ТА ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЯ
ПРИ РОЗГЛЯДІ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ ШЛЮБУ НЕДІЙСНИМ
Здійснення правосуддя в цивільних справах неможливе без наукового дослідження та теоре-
тичного аналізу ціннісних вимірів, основоположних засад, керівних ідей цивільного процесуаль-
ного права — принципів цивільного судочинства. З наукової точки зору доцільність теоретичного
дослідження принципу диспозитивності полягає у тому, що останній слугує своєрідним інстру-
ментом наукового аналізу функціонування цивільних процесуальних правовідносин взагалі та
здійснення цивільного судочинства зокрема.
У статтях та монографіях проблематику принципу диспозитивності висвітлювали багато за-
рубіжних та вітчизняних вчених, зокрема: А. Мельников, В. Семенов, І. П’ятілєтов, В. Комаров,
М. Штефан, А. Колодій, В. Тертишніков, О. Немировська, А. Андрушко, В. Тараненко та ін.
Мета даної статті — проаналізувати наукові підходи до розуміння принципу диспозитивності,
обґрунтувати його ціннісне навантаження як основоположного принципу цивільного процесу-
ального права, розкрити практичне значення даного принципу на прикладі розгляду судом справ
про визнання шлюбу недійсним.
У цивільному процесуальному законодавстві України «принцип» не вживається як понятійна
категорія, але ч. 8 ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що в разі відсут-
ності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює подібні за змістом
відносини, а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства.
Відображення принципів цивільного процесуального права України законодавцем як «загаль-
них засад» відповідає науковим підходам розуміння даної категорії. Так, О. Немировська прин-
ципи цивільного процесуального права розглядає через категорію загальних засад, які визнача-
ють весь лад процесу в цілому і всю систему цивільно-процесуальних дій та відносин відповідно
до завдань правосуддя [5, с. 8].
На думку В. Тертишнікова, яку поділяє А. Андрушко з певними застереженнями, принципи
цивільного процесуального права України є основними ідеями, уявленнями про суд та правосуд-
дя, які закріпленні в цивільному процесуальному праві і внаслідок цього стали основними поло-
женнями, якісними особливостями, що визначають характер цивільного процесуального права,
порядок його застосування та перспективи подальшого розвитку [12, с. 31; 8, с. 17].
За радянського періоду була поширена думка, що «принцип» є лише науковою категорією,
яка має зв’язок з правосвідомістю і правовою ідеологією. А нормативне закріплення принципів
цивільного процесуального права нівелювалось [2, с. 5].
Проте, таке твердження, як засвідчує розвиток законодавства, було помилкове. Розгляд прин-
ципів цивільного процесуального права тільки як суто категорії науки чи наукової абстракції при-
зводив до трансформації правового принципу у науковий або ж філософський. У зв’язку з цим,
юридична думка прийшла до висновку, що існування принципів поза безпосереднім норматив-
ним змістом права є неможливим [11, с. 4].
В останніх дослідженнях українських вчених вбачається аргументоване твердження про те, що
у будь-якому випадку принципи правосуддя повинні носити нормативний характер [12, с. 12].
Більше того, саме як «нормативно-керівні засади або основи, принципи тому й функціонують,
що їх положення, суть і зміст втілені в нормах цивільного процесуального права» [6, с. 9].
Спробою нормативного закріплення принципу диспозитивності в Цивільному процесуально-
му кодексі УРСР 1963 р. є ст. 5 (Порушення цивільної справи в суді), якою визначалося коло осіб,
за заявами яких суд приступає до розгляду цивільної справи. У 2001 році кодекс було доповнено
ст. 15-1 (Межі судового розгляду), відповідно до якої суд розглядає цивільні справи не інакше як
344
за заявою (скаргою) осіб, зазначених в ст. 5 цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на під-
ставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.
На думку Р. Гукасяна, яку поділяє А. Козлов [3, с. 149; 4, с. 68], основний зміст принципу дис-
позитивності полягає в наданні особам, які беруть участь у справі, можливості розпоряджатися
своїми процесуальними правами і засобами захисту з метою впливу на розвиток цивільного про-
цесу.
Як бачимо, цей підхід в цілому зберігся при визначенні змісту принципу диспозитивності в
Україні. Так, в нині діючому Цивільному процесуальному кодексі України законодавцем, хоч
і не застосовується поняття «принцип», однак вжито поняття «диспозитивність» та викладено
наступний його зміст: «Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи
юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на під-
ставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, роз-
поряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також
особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких
заявлено вимоги. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати
права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам
особи, яку він представляє».
Принцип диспозитивності забезпечує єдність, спрямованість та узгодженість норм цивільного
процесуального права, визначає їх зміст. Нормативним втіленням принципу диспозитивності є
ст. 26 Цивільного процесуального кодексу України, яка розкриває поняття кола осіб, які беруть
участь у справі, за заявами яких здійснюється судочинство, та ст. ст. 27, 31, 45 і 46 цього кодексу,
які визначають права та обов’язки таких осіб. Фактично, диспозитивність — це свобода сторін по
розпорядженню своїми матеріальними і процесуальними правами.
Актуальним питанням в розрізі судової практики є питання співвідношення принципу дис-
позитивності та принципу ініціативності (активності, контролю) суду.
Такими контрольними функціями є право суду не прийняти відмову від позову, визнання по-
зову відповідачем і не затвердити мирову угоду сторін у справі, в якій особу представляє її за-
конний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Крім того, у
разі, якщо визнання відповідачем позову або умови мирової угоди суперечать закону або порушу-
ють права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє відповідно ухвалу про відмову у при-
йнятті визнання відповідачем позову чи ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує
судовий розгляд (ст. ст. 174, 175 Цивільного процесуального кодексу України).
Прикладом активної ролі суду виступає також його право залучити до участі у справі третіх
осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, якщо суд при прийнятті позовної за-
яви, здійсненні провадження у справі встановить, що судове рішення може вплинути на права і
обов’язки осіб, які не є стороною у справі (ст. 35 цього Кодексу). Активність суду має прояв також
у обов’язку головуючого судді усувати із судового розгляду все, що не має істотного значення для
вирішення справи, як-то, наприклад, відхиляти клопотання сторін, що не стосуються предмету
доказування (ст. 160 Цивільного процесуального кодексу України).
Традиційно питання про ініціативу і активність суду, його контрольні функції у цивільному
процесі включаються до змісту принципу диспозитивності [7, с. 9; 9, с. 7-8; 1, с.17]. Разом з тим,
В. Семенов вважає, що ця активність створює самостійний принцип цивільного процесуального
права, основне призначення якого — допомогти особам, які беруть участь у справі, у здійсненні
ними своїх прав [10, с. 125-141]. Не включають активність суду до змісту принципу диспозитив-
ності інші автори, які на відміну від В. Семенова, активність суду вважають складовою частиною
інших принципів цивільного процесу. Так, наприклад, М. Штефан вважає, що активне станови-
ще суду характеризує зміст принципу публічності [13, с. 51].
Питання співвідношення активності суду та диспозитивності цивільного процесу заслуговує
детального вивчення.
Дійсно, суд має владні повноваження у процесі провадження по справі, керуючи ходом судо-
вого засідання, забезпечуючи додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій,
здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов’язків,
345
спрямовуючи судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування
обставин справи як це передбачено ст. 160 Цивільного процесуального кодексу України. Проте
вбачати в перерахованих повноваженнях суду самостійного начала активності суду, на нашу дум-
ку немає підстав.
На нашу думку, у закріпленні таких правомочностей суду реалізуються інші принципи цивіль-
ного процесу, а саме принцип об’єктивної істини та законності, адже роль суду у змагальному
процесі полягає в реалізації ним основного обов’язку — створення особам, які беруть участь у
справі, умов для всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи шляхом вчи-
нення конкретних процесуальних дій, передбачених цивільним процесуальним законодавством.
Переконливим аргументом визначальної ролі принципу диспозитивності в цивільному про-
цесуальному праві є відсутність законодавчо закріпленого права суду відмовити позивачу чи його
представнику у прийнятті заяви про залишення позову без розгляду чи відмови від позову в разі,
якщо така відмова від подальшого судового розгляду спору суперечить або ж не узгоджується з
правами, свободами чи інтересами позивача або інших осіб.
У судовій практиці, найчастіше при розгляді спорів, що ґрунтуються на нормах сімейного пра-
ва, трапляються випадки, коли позивачі відмовляються від позову чи просять суд залишити по-
зовні вимоги без розгляду, тим самим зашкоджуючи собі чи іншим особам. Так, наприклад, в
провадженні суду перебуває справа за позовом матері дитини до батька дитини про стягнення
аліментів на її утримання. Під час розгляду справи у суді відповідач якимось чином переконав по-
зивачку у тому, що буде в добровільному порядку надавати кошти на утримання дитини, що спо-
нукає її відмовитися від позову. Закріплений принцип диспозитивності в цивільному судочинстві
не дає права суду, якщо позивачка не підтримуватиме у судовому засіданні своїх позовних вимог,
вирішити питання про стягнення аліментів на утримання дитини, навіть, якщо обставини справи
свідчать про те, що відповідач раніше ухилявся від утримання дитини, на даний час ніде не пра-
цює і вбачається перспектива порушення прав дитини у майбутньому.
На прикладі судової справи про визнання шлюбу недійсним можна прослідкувати реалізацію
принципу диспозитивності при здійсненні цивільного судочинства. Відповідно до ч. 2 ст. 40 Сі-
мейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності,
тобто, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним з них без наміру створення сім’ї та
набуття прав та обов’язків подружжя. Так, в провадженні суду перебувала справа за позовом чо-
ловіка до дружини про визнання шлюбу недійсним з підстав його фіктивності. Чоловік посилався
на те, що після реєстрації шлюбу дружина жодного дня не проживала з чоловіком, сторони не
ведуть спільного господарства, а причиною укладення шлюбу, як вважає позивач, є його вели-
кі статки. Після виявлення у чоловіка смертельної хвороби, про існування якої дружині відомо
не було, чоловік звернувся до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним. Під час розгляду
справи, дізнавшись про хворобу чоловіка, дружина запевнила чоловіка, що доглядатиме його,
чим спровокувала його відмову від позову. У даній справі, реалізуючи принцип диспозитивності,
суд був позбавлений права не прийняти відмову від позову та закрив провадження у справі, адже
відмовляючись від позову, позивач реалізував своє право, надане йому ст. 31 Цивільного процесу-
ального кодексу України.
Інший приклад свідчить про неможливість самостійного ініціювання судом розгляду справи
про захист прав особи. Так, відповідно до ст. 40 Сімейного кодексу України шлюб визнається не-
дійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Зго-
да особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала
тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або)
не могла керувати ними. В провадженні суду перебувала справа за заявою прокуратури про ви-
знання особи недієздатною. Під час розгляду справи судом встановлено, що чоловік, щодо якого
вирішувалося питання про визнання його недієздатним, перебуває у зареєстрованому шлюбі. Чо-
ловік не має дітей та інших родичів, а встановити місце проживання дружини не виявилося мож-
ливим. У випадку позитивного вирішення питання про визнання чоловіка недієздатним, вирі-
шувалося питання про поміщення його в поселення-інтернат. З матеріалів експертного висновку
було встановлено, що на психічну хворобу чоловік вже хворів на момент реєстрації шлюбу. Про
346
хворобу чоловіка, ймовірно, здогадувалася жінка, однак вступила в шлюб з метою заволодіння
його майном. В такій ситуації, розуміючи можливість порушення прав чоловіка, суд позбавлений
можливості самостійно вирішувати питання про розгляд справи про визнання шлюбу між таким
чоловіком та жінкою недійсним. Вважаємо, що з метою захисту майнових прав недієздатної осо-
би, на випадок, якщо таку особу буде поновлено у дієздатності, суд може ініціювати питання про
визнання шлюбу недійсним перед прокуратурою, яка в силу принципу диспозитивності може
порушити провадження у суді.
Отже, розкриття змісту принципу диспозитивності як ціннісного виміру цивільного процесу-
ального права сприяє правильному уявленню про нього взагалі. Разом з тим, наявність великої
кількості досліджень даного питання не усунула проблему співвідношення принципу диспози-
тивності та активності суду зокрема, а відтак свідчить про актуальність подальших досліджень
даного питання.
Використана література:
1. Боннер А. Т. Соотношение инициативы и активности сторон и суда в гражданском судопроиз-
водстве / А. Т. Боннер // Советское государство и право. — 1983. — № 8. — С. 17-19.
2. Букина В. С. Принципы советского гражданского процесуального права (теоретические вопросы
понятия и системы): автореф. дисс. … кан. юрид. наук: «Гражданское право и процесс» / В. С. Букина. —
Л., 1975. — 14 с.
3. Гукасян Р. Е. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве / Р Е. Гука-
сян. — Саратов: Приволжск. книжн. изд-во, 1970. — 190 с.
4. Козлов А. Ф. Суд первой инстанции как субъект советского гражданского процессуального пра-
ва: автореф. дисс. … докт. юрид. наук: «Гражданское право и процесс» / А. Ф. Козлов. — Свердловск,
1970. — 33 с.
5. Немировська О. В. Принцип змагальності сторін та його реалізація в судовій практиці: автореф.
дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне при-
ватне право» / О. В. Немировська / Інститут законодавства Верховної Ради України. — К., 1999. — 17 с.
6. Омельченко М. П. Проблеми об’єктивної істини в цивільному процесуальному праві України:
[навчальний посібник] / М. П. Омельченко. — К.: «Поліграфцентр Київського університету імені Тараса
Шевченка», 1996. — 46 с.
7. Орлова Л. М. Принцип диспозитивности в советском гражданском процессуальном праве: авто-
реф. дисс. … канд. юрид. наук. 12.00.03 / Л. М. Орлова / Киев. гос. ун-т. — К., 1970. — 16 с.
8. Андрушко А. В. Принцип диспозитивності цивільного процесуального права України: дис. ...
канд. юрид. наук: 12.00.03 / А. В. Андрушко / Київський національний університет імені Т. Шевченка. —
К., 2002. — 201 с.
9. Пятилетов И. М. Распоряжение сторон гражданскими материальными и процессуальными пра-
вами в суде первой инстанции: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: «Гражданское право и процесс» /
И. М. Пятилетов / ВЮЗИ. — М., 1970. — 20 с.
10. Семёнов В. М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства / В. М. Семенов. —
М.: Юрид. лит-ра, 1982. — 244 с.
11. Тараненко В. Ф. Принцип диспозитивности и состязательности в советском гражданском
процес се / В. Ф. Тараненко. — М.: ВЮЗИ, 1990. — 152 с.
12. Тертышников В. И. Гражданский процесс. Курс лекций / В. И. Тертышников. — Х.: РИРЕГ,
1995. — 158 с.
13. Штефан М. Й. Цивільний процес: [підручник] / М. Й. Штефан. — К.: Ін Юре. — 1997. — 608 с.
Войтенко Т. В. Диспозитивність як принцип цивільного процесуального права та його реалізація при розгляді
справ про визнання шлюбу недійсним.
В статті розкрито зміст принципу диспозитивності як одного з принципів цивільного процесуального
права. На прикладі розгляду справ про визнання шлюбу недійсним автор розкриває механізм дії даного
принципу.
Ключові слова: принцип диспозитивності, принципи цивільного процесуального права, визнання шлю-
бу недійсним, активність суду, законодавство.
Войтенко Т. В. Диспозитивность как принцип гражданского процессуального права и его реализация при
рассмотрении дел о признании браков недействительными.
347
В статье раскрыто содержание принципа диспозитивности как одного из принципов гражданского
процессуального права. На примере дел о признании брака недействительным автор раскрывает механизм
действия этого принципа.
Ключевые слова: принцип диспозитивности, принципы гражданского процессуального права, призна-
ние брака недействительным, активность суда, законодательство.
Voitenko T. Discretionary as a Principle of Civil Procedure Law and Its Realization in Cases of Declaration
Marriage as Invalid.
The realization of justice on civil cases is impossible without scientific research and theoretical analysis of the
valued measuring fundamental principles leading ideas of civil judicial law — principle of the civil legal proceeding.
In a scientific point of view expediency of theoretical study of principle of discretionary is that it serves as a tool
for scientific analysis of the functioning civil procedure legal relationships in general and realizations of the civil
procedure in particular.
An author in the article analyzes the scientific approaches to understanding the principle of discretionary, validity
its valued loading as a fundamental principle of civil procedure law and reveals the practical value of this principle
on the example of adjudication by the court cases of declaration marriage as invalid and compares discretionary and
activity of the court in the present conditions of civil proceedings in Ukraine.
Researching this topic the authors is considering the principle of discretionary as valued measurement of civil
procedural law.
Key words: the principle of discretionary, principle of civil procedure law, declaration marriage as invalid, activity
of the court, legislation.
|