Правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом

Розглядаються особливості майнових відносин у німецькій середньовічній міській родині. Показана еволюція правового режиму майна чоловіка і жінки, а також розвиток немайнових прав подружжя....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Рєзнік, О.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2012
Назва видання:	Держава і право
Теми:	Історія держави і права
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64321
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом / О.І. Рєзнік // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 121-125. — Бібліогр.: 13 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-64321
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-643212014-06-15T03:02:08Z Правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом Рєзнік, О.І. Історія держави і права Розглядаються особливості майнових відносин у німецькій середньовічній міській родині. Показана еволюція правового режиму майна чоловіка і жінки, а також розвиток немайнових прав подружжя. Рассматриваются особенности имущественных отношений в немецкой средневековой городской семье. Показана эволюция правового режима имущества мужа и жены, а также развитие неимущественных прав супругов. The article deals with the features of property relations in the German medieval city family. There were shown the evolution of the legal regime of property between husband and wife, as well as the development of non-property rights of spouses. 2012 Article Правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом / О.І. Рєзнік // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 121-125. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. 1563-3349 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64321 uk Держава і право Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія держави і права Історія держави і права
spellingShingle	Історія держави і права Історія держави і права Рєзнік, О.І. Правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом Держава і право
description	Розглядаються особливості майнових відносин у німецькій середньовічній міській родині. Показана еволюція правового режиму майна чоловіка і жінки, а також розвиток немайнових прав подружжя.
format	Article
author	Рєзнік, О.І.
author_facet	Рєзнік, О.І.
author_sort	Рєзнік, О.І.
title	Правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом
title_short	Правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом
title_full	Правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом
title_fullStr	Правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом
title_full_unstemmed	Правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом
title_sort	правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Історія держави і права
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64321
citation_txt	Правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом / О.І. Рєзнік // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 121-125. — Бібліогр.: 13 назв. — укp.
series	Держава і право
work_keys_str_mv	AT rêzníkoí pravoveregulûvannâmajnovihtaosobistihnemajnovihvídnosinpodružžâzanímecʹkimserednʹovíčnimmísʹkimpravom
first_indexed	2025-07-05T14:58:21Z
last_indexed	2025-07-05T14:58:21Z
_version_	1836819417556582400
fulltext	121Юридичні і політичні науки О.І. РЄЗНІК ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ТА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ВІДНОСИН ПОДРУЖЖЯ ЗА НІМЕЦЬКИМ СЕРЕДНЬОВІЧНИМ МІСЬКИМ ПРАВОМ Розглядаються особливості майнових відносин у німецькій середньовічній міській родині. Показана еволюція правового режиму майна чоловіка і жінки, а також розвиток немайнових прав подружжя. Ключові слова: міське право, майно подружжя, майнові права, розпорядження майном. Рассматриваются особенности имущественных отношений в немецкой средневековой городской семье. Показана эволюция правового режима имущества мужа и жены, а также развитие неимущественных прав супругов. Ключевые слова: городское право, имущество супругов, имущественные права, распоря- жение имуществом. The article deals with the features of property relations in the German medieval city family. There were shown the evolution of the legal regime of property between husband and wife, as well as the development of non-property rights of spouses. Key words: municipal law, the couple's property, property rights, the disposal of property. Історія міського права на українських землях у середньовічну добу привертає значну увагу сучасних вітчизняних дослідників. Однак «материнське» міське право, яке виникло у німецьких містах у ХІІ — ХІІІ ст.ст., залишається малодослідженим у сучасній історико- правовій науці. Між тим звернення до його вивчення дало б змогу краще зрозуміти характер і напрями його трансформації на теренах України. Тому вивчення середньовіч- ного права німецьких міст є корисним та актуальним для української історико-правової науки. Правовому регулюванню сімейних відносин у системі німецького середньовічного міського права відводиться порівняно невелика кількість норм. Окремі привілейні грамо- ти зовсім не зачіпають цієї сфери суспільних відносин (наприклад, право міст Регенсбург, Ліппштадт, Андернах тощо). На думку автора, це можна пояснити тим, що відносини у родині тривалий час регулювалися канонічним правом. Формування міського права пов’язане із тим, що німецькі королі (які водночас були імператорами Священної Римської імперії), змагаючись за владу з Римськими Папами, намагалися здобути собі підтримку міст. Надання міському населенню особливих прав сприяло формуванню міщанського стану, зацікавленого в об’єднанні держави та у міцній королівській владі. Водночас королі були зацікавлені в розширенні сфери дії світського права, що позначи- лося на поступовій інтенсифікації регулювання спочатку майнових, а згодом і особистих немайнових відносин членів подружжя. У другій половині ХІІ — ХІІІ ст.ст. до орбіти дії німецького міського права входить і сфера сімейних відносин. З ХІІІ ст. у німецькому міському праві зустрічаються норми, які регулювали умови укладання шлюбу. Хоча прямої вказівки на те немає, з тексту нормзрозуміло, що шлюбу могли передувати заручини. За правом міста Гослара, неповнолітні дівчата могли бути зарученими лише за згодою батька або опікуна (ст. 20)1. Дошлюбні статеві відносини суво- ро засуджувалися церквою та світською мораллю. Право міста Фрайбург з ХІІ ст. припи- сувало примушувати до укладання шлюбу чоловіка, який таємно звабив незаміжню дівчи- ну; ця норма була підтверджена у редакції 1200 р.2. 122 Держава і право • Випуск 56 Канонічне право допускало шлюби лише між християнами. Але стосовно соціальної приналежності сторін і церква, і світська влада у ХІІ — ХІІІ ст.ст. не були надто суворими. Дозволялися шлюби між представниками різних міських общин, різних станів, навіть між вільними та залежними людьми. Так, наприклад, Фрідріх Барбаросса зазначив, що будь- який мешканець м. Вормс може взяти жінку з-поміж будь-якого соціального стану — як вільну, так і невільницю — і фогту забороняється розривати такий шлюб. Після смерті чоловіка жінка зберігала волю і не повинна була сплачувати жодних податків на користь колишнього свого пана3. Право м. Анвейлера встановило, що міщанин може взяти жінку з іншого міста і фогт того міста має відпустити її «вільно і без стягнення» (ст 8)4. Така полі- тика, на наш погляд, була викликана тим, що королі були зацікавлені у зміцненні міст і у збільшенні кількості членів міської общини. Соціальний і правовий статус членів подружжя визначався статусом чоловіка. За пра- вом м. Дібург, шлюб з мешканцем Дібурга робив феодально залежну жінку вільною (ст 2)5. Але за правом м. Фрайбург, навіть у випадку, коли чоловік визнавав над собою владу сень- йора, після його смерті жінка не втрачала свободи (ст. 31). За правом м. Аугсбург, шлюб з чоловіком, що був чиншовиком, звільняв жінку, яка належала церкві і сплачувала на її користь чиншеві гроші, але їхні діти залишалися залежними від церкви (ст. 17). Після смерті такої жінки чоловік не повинен був платити церкві, але перед власною смертю мав віддати на користь єпископа кращу худобу та свій святковий одяг6. Тож бачимо, що коро- лі розпоряджалися людьми, залежними від світських феодалів, однак остерігалися безза- стережно звільняти тих, хто перебував у залежності від духовенства. Хоча німецьке середньовічне міське право проявляло певну лояльність у соціальних питаннях, воно негативно сприймало норми звичаєвого права, які передбачали гучне весілля, обмін дорогими обручками, взаємні подарунки чоловіка та жінки. Так, право м. Страсбург забороняло звичай дарувати на весіллі каблучки (ст. 45), влаштовувати весільні бенкети більш ніж на 8 чоловіків і 8 жінок, запрошених від обох сторін (ст. 47), запрошу- вати на весілля більш ніж чотирьох жонглерів (професійних акторів, які для розважання присутніх співали і грали на музичних інструментах, (О.Р.) і дарувати їм подарунки у вина- городу (ст.ст. 47, 48). Порушення цих заборон каралося тимчасовим вигнанням з міста до сплати 5 фунтів (ст. 48) та штрафом у 10 денаріїв на користь міської адміністрації (ст. 50)7. Шлюб вважався церквою одним із таїнств, тому самотнє життя, особливо для жінок, не заохочувалося суспільством. Долю дівчат вирішували їхні батьки: як вже говорилося вище, до повноліття дівчина не могла вийти заміж без згоди батьків чи опікуна. Хоча фор- мально церква вимагала свідомої згоди сторін на шлюб, на практиці таке право було зна- чно обмеженим: часто траплялися випадки примушення дочки (а іноді й сина) до «потріб- ного» батькам шлюбу. Особа могла відмовитися від немилого шлюбу лише через постри- ження у ченці або черниці. Оскільки тривалість життя у середні віки була невеликою (у Європі ХІІІ ст. у середньому 21 рік, враховуючи високу дитячу смертність8), вдівство було частим явищем і нерідко укладалися нові шлюби. До особистих немайнових прав жінки- вдови належало право вільного вибору своєї долі — заміжжя чи вдовине життя. Однак, за правом м. Фрайбург, жінка, яка до заміжжя була невільною, а набула статусу мешканки міста шляхом шлюбу, після смерті чоловіка втрачала право міщанки і поверталася до колишнього стану (ст. 71). За редакцією 1200 р., будь-яка особа, яка намагалася примуси- ти вдову до нового шлюбу або перешкодити їй укласти новий шлюб, каралася позбавлен- ням статусу міщанина (ст. 71). У нормах міського права середньовічної Німеччини є непрямі вказівки на те, що практикувалися розірвання шлюбу, хоча католицька церква суворо їх забороняла. Розлучення могло відбуватися з ініціативи міської адміністрації (фогта), а також з ініціа- тиви самих членів подружжя. Про підстави розлучення міське право не згадує. Правовий режим майна подружжя в різних містах не був однаковим. У деяких містах зберігали чинність норми звичаєвого права, згідно з якими члени подружжя обмінювали- 123Юридичні і політичні науки ся подарунками, так званими «ранковими дарами», які ставали власністю обдарованого. Однак на практиці ця норма часто порушувалася і поступово відмирала, на що вказує ст. 14 права м. Медебах: законодавець встановлює, що у випадку, коли чоловік або дружи- на у майбутньому захочуть відібрати майно, передане у дарунок, власник дарунку має перед судом доводити своє право на дароване майно показаннями свідків, які були при- сутні на весіллі9. Згодом міське право ставилося до правового режиму ранкового подарун- ку жінці ще жорсткіше, перетворюючи його лише на формальність. За правом м. Гьорліц, ранковий подарунок не ставав власністю жінки; чоловік міг розпоряджатися переданим у подарунок майном, воно не ставало власністю жінки після смерті чоловіка, а після смерті жінки відходило не її дітям, а знов-таки чоловікові (ст. 20)10. Майнові та особисті немайнові права жінки у німецькій родині ХІІ ст. були достатньо широкими. Право міста Фрайбург встановило, що жінка і чоловік є рівними у всьому і спадкують один після одного (ст. 42). Така сама норма існувала у праві м. Берн; крім того, міській владі заборонялося примушувати вдову до повторного шлюбу (ст. ХІ)11. У тлума- ченні Фрідріха Барбаросси привілейної грамоти на міське право м. Вормс вказано, що той з подружжя, хто пережив іншого, є спадкоємцем всього рухомого та нерухомого майна нарівні з дітьми; бездітні вдова або вдовець успадковують все майно одноосібно. Німецьке звичаєве право знало поняття «материнської» частки майна, тобто такої, що належала тільки жінці й не входила до спільного майна родини. Право м. Фрайбург вста- новило, що кожна вдова або розлучена жінка зберігає материнську частку у своїй власнос- ті (ст. 42). Цією власністю жінка могла вільно розпоряджатися і відчужувати її. Середньовічне німецьке міське право знало поняття дарунку. За правом м. Гьорліц, чоловік або дружина могли дарувати один одному подарунки; якщо факт подарунку був засвідчений у суді, то і чоловік, і дружина могли вільно розпоряджатися отриманим у подарунок майном (ст. 34). Як правило, майно подружжя перебувало у їхній спільній власності, хоча на практиці ним розпоряджався чоловік. Однак без згоди жінки він не мав права відчужувати майно, у тому числі передавати його на користь церкви «на молитву за душу». Право м. Мюнстер допускало, щоб у день весілля подружжя саме встановило правовий режим майна: чоловік і жінка могли за спільною згодою або залишити його роздільним, або визнати спільним (ст. 9)12. Зрозуміло, що таким чином закон захищав інтереси того з членів подружжя, хто був багатший за іншого. Водночас законодавець подбав про майнові інтереси іншого члена подружжя на випадок, коли один із них помре: і чоловік, і жінка мали виділити по частці майна, яке мало відійти його (або її) вдові або вдівцю (ст. 11). Мінімальна сума ста- новила 6 денаріїв. Ст. 13 і 14 встановили: якщо подружжя вирішило, що їхнє майно буде спільним, то зберігається його поділ на частки чоловіка і жінки. Сенс такого поділу поля- гав у тому, що після смерті жінки її спадкоємицями були її сестри, якщо мали рівний їй статус. Право м. Мюнстер регламентувало, що саме має входити до частки чоловіка і част- ки жінки. Частку чоловіка складали: «кращий» кінь разом із поводдями, шолом, меч, сідло, шпори, спис (ст. 13). Тож бачимо, що законодавець відніс до чоловічої частки те, що було необхідним для кінного воїна. Отже, король дбав про те, щоб міщани могли у будь- який час виступити у військовий похід як ратники із власною амуніцією. До жіночої частки належали: «краще» покривало, подушки, перини, скатерті, полотно, цілі золоті прикраси, одяг, прядиво, скриня та плетений кошик (ст. 14). Відтак за жінками залишалося право розпорядження речами, які становили основу хатнього господарства. На роздільність майна чоловіка і жінки вказує ст. 18 привілею на міське право м. Фрайбург, згідно з якою чоловік міг подарувати або продати своїй жінці будь-яку річ зі свого майна. Водночас стаття заборонила чоловікові відчужувати майно сторонній люди- ні без згоди повнолітніх дітей. Звуження майнових прав жінки стає помітнішим з кінця ХІІ — ХІІІ ст.ст. Жінці забо- ронялося володіти майном, її придане повністю переходило до її чоловіка. У 1206 р., вно- 124 Держава і право • Випуск 56 сячи поправки до наданого Фрідріхом Барбароссою у 1186 р. привілею на міське право м. Бремен, бременський архієпископ Хардвік встановив, що жіноча частка не виділяється від решти майна подружжя і не підлягає поділу при передачі у спадщину. Законодавець додав, що жоден із подружжя не може відчужувати жіночу частку (ст. 4б)13. З цієї норми можна зробити висновок, що жінка позбавлялася права розпоряджатися майном, отрима- ним у придане. Про те, що майно подружжя стає спільним, однак ним розпоряджається і управляє чоловік, свідчить ст. 26 привілейної грамоти на міське право м. Страсбург, за якою на жінок покладався обов’язок сплачувати кредиторам борги своїх чоловіків. Право чоловіка безроздільно управляти сімейним майном закріплене у привілеї на міське право м. Берну: доки батько живий, здоровий і при ясному розумі, він може все майно, у тому числі алоди, феоди та інші землі дарувати, продавати та позичати будь-яким чином, не питаючись дозволу жінки і дітей (XLIII, § 1). Однак жінці розпоряджатися майном було заборонено (XLIII, § 2). Вона набувала право розпоряджатися рухомим майном лише після смерті чоловіка; нерухомість мала повністю перейти у спадщину дітям (XLIV, § 2). У ХІІІ ст. законодавець вже уважніше регламентує право розпорядження сімейним майном. У 1221 р. право міста Мюнстер встановлює, що ані чоловік, ані жінка, які хочуть передати майно церкві у випадку тяжкої хвороби чи у передчутті смерті, не можуть пере- давати свою частку (жіночу або чоловічу) (ст. 8). Отже, влада дбала про те, щоб особисті частки подружжя залишалися у сім’ї (вище вже вказувалося, що частки забезпечували існування хатнього господарства і можливість військової служби). За правом м. Гьорліц, хворі не могли відчужувати майна на користь церкви на суму вище 3 шилінгів: чоловік — без згоди спадкоємців, а жінка — без згоди чоловіка (ст. 24). Очевидно, дбаючи про міцність шлюбних зв’язків, законодавець починає закріплюва- ти особисті немайнові права міської сім’ї. За правом міста Гослар, ніхто не міг висувати звинувачення у подружній невірності перед церковним судом, крім іншого члена подруж- жя (ст. 18). Це був крок до формування поняття про недоторканність приватного життя. Таким чином, норми німецького середньовічного міського права встановили коло майнових та особистих немайнових прав членів подружжя. Якщо у ХІІ ст. жінка мала рівні з чоловіком права, то у ХІІІ ст. коло її прав звузилося. Майно членів подружжя стає пере- важно спільним, ним розпоряджався чоловік. Жінки відповідали майном за борги чолові- ка. Водночас обмежувалося право чоловіка розпоряджатися сімейним майном без згоди інших зацікавлених осіб, насамперед, спадкоємців. Це можна пояснити зростанням влас- ності у міщанському середовищі, становленням і розвитком товарно-грошових відносин і уважнішим ставленням законодавця до майнових відносин. 1. Городское право Гослара, данное императором Фридрихом ІІ 13 июля 1219 г. // Средневековое городское право ХІІ — ХІІІ веков. — Саратов: Изд-во Саратовского уни- верситета, 1980. — С. 118. 2. Городское право Фрайбурга // Средневековый город. — 1977. — Вып. 4. — С. 69, 73. 3. Фридрих І подтверждает и разъясняет привилегию Генриха V (3 января 1184 г.) // Средневековое городское право ХІІ — ХІІІ веков. — Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1980. — С. 134. 4. Фридрих ІІ Гогенштауфен. Пожалование городского права города Анвейлера (14 сентября 1219) // Средневековое городское право ХІІ — ХІІІ веков. — Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1980. — С. 87. 5. Городское право города Дибурга // Средневековое городское право ХІІ — ХІІІ веков. — Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1980. — С. 142. 6. Городское право Аугсбур- га // Средневековый город. — 1981. — Вып. 6. — С. 39. 7. Право города Страсбурга. Второе городское право // Средневековое городское право ХІІ — ХІІІ веков. — Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1980. — С. 112 — 113. 8. Сорокина Н. Средневековое общество в цифрах. — Новосибирск: Издательский дом «Сибиряк», 1994. — С. 37. 9. Райнальд фон Дассель. Городское право Медебаха (31 августа 1165 г.) // Средневековое городское право 125Юридичні і політичні науки ХІІ — ХІІІ веков. — Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1980. — С. 94. 10. Право, посланное шеффенами Магдебурга городу Гёрлицу в 1304 году // Хрестоматия памятни- ков феодального государства и права стран Европы. — М.: Государственное издательство юридической литературы, 1981. — С. 402. 11. Фридрих ІІ Гогенштауфен. Городское право Берна // Средневековое городское право ХІІ — ХІІІ веков. — Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1980. — С. 137. 12. Городское право Мюнстера // Средневековое городское право ХІІ — ХІІІ веков. — Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1980. — С. 149. 13. Право города Бремена. Право город ской черты // Средневековое городское право ХІІ — ХІІІ веков. — Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1980. — С. 87.

Правове регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя за німецьким середньовічним міським правом

Репозитарії

Схожі ресурси