Розвиток науки церковного права в Україні

Розкривається розвиток науки церковного права в Україні з доби Руської держави до сьогодення.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Мацелюх, І.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2012
Назва видання:	Держава і право
Теми:	Історія держави і права
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64323
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Розвиток науки церковного права в Україні / І.А. Мацелюх // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 132-137. — Бібліогр.: 16 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-64323
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-643232014-06-15T03:01:46Z Розвиток науки церковного права в Україні Мацелюх, І.А. Історія держави і права Розкривається розвиток науки церковного права в Україні з доби Руської держави до сьогодення. Раскрывается развитие науки церковного права в Украине с времён Русского Государства до сегодняшнего дня. We open the developement of church science law in Ukraine from the time of the Russian state to the present day. 2012 Article Розвиток науки церковного права в Україні / І.А. Мацелюх // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 132-137. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. 1563-3349 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64323 uk Держава і право Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія держави і права Історія держави і права
spellingShingle	Історія держави і права Історія держави і права Мацелюх, І.А. Розвиток науки церковного права в Україні Держава і право
description	Розкривається розвиток науки церковного права в Україні з доби Руської держави до сьогодення.
format	Article
author	Мацелюх, І.А.
author_facet	Мацелюх, І.А.
author_sort	Мацелюх, І.А.
title	Розвиток науки церковного права в Україні
title_short	Розвиток науки церковного права в Україні
title_full	Розвиток науки церковного права в Україні
title_fullStr	Розвиток науки церковного права в Україні
title_full_unstemmed	Розвиток науки церковного права в Україні
title_sort	розвиток науки церковного права в україні
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Історія держави і права
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64323
citation_txt	Розвиток науки церковного права в Україні / І.А. Мацелюх // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 132-137. — Бібліогр.: 16 назв. — укp.
series	Держава і право
work_keys_str_mv	AT macelûhía rozvitoknaukicerkovnogopravavukraíní
first_indexed	2025-07-05T14:58:29Z
last_indexed	2025-07-05T14:58:29Z
_version_	1836819425766932480
fulltext	132 Держава і право • Випуск 56 І.А. МАЦЕЛЮХ РОЗВИТОК НАУКИ ЦЕРКОВНОГО ПРАВА В УКРАЇНІ Розкривається розвиток науки церковного права в Україні з доби Руської держави до сьо- годення. Ключові слова: наука церковного права, канон, Руська держава, Російська імперія. Раскрывается развитие науки церковного права в Украине с времён Русского Государства до сегодняшнего дня. Ключевые слова: наука церковного права, канон, Русское государство, Российская империя. We open the developement of church science law in Ukraine from the time of the Russian state to the present day. Key words: church science law, canon, Russian state, Russian empire. Наука церковного права — це суспільне явище, котре пройшло значний і тривалий шлях свого становлення. Знані каноністи одностайно стверджують, що момент форму- вання церковного права та час утворення науки церковного права незбігаються. «Якщо церковне право розпочало своє формування з початку церковного життя, — услід за інши- ми вченими говорить один із сучасних дослідників А.Ференс-Сороцький, — то наука церковного права стала розвиватися значно пізніше»1. Історії розвитку науки церковного права присвячені роботи багатьох науковців, зокрема, А. Дорскої, О. Гаранової, М. Заозерського, П.Лашкарьова, В. Ластовського, О. Лотоцького, М. Остроумова, А. Павлова, І. Скворцова, Н. Суворова, А. Ференс- Сороцького, В. Ципіна та ін. Але у працях цих вчених з цієї проблематики переважно роз- кривалися питання розвитку науки церковного права у Візантії та Греції, порушувалися проблеми становлення науки церковного права в Західній Європі. Найбільшу увагу було приділено історії розвитку науки церковного права в Російській імперії XVIII-XX ст.ст. На жаль, донині ніхто із дослідників церковного права не розкрив питання розвитку науки церковного права в Україні, адже саме в Руській державі з’явилися перші наукові праці мислителів того часу, що стали фундаментальними для розвитку науки церковного права. Церковне право на українських землях розпочало свою історію ще задовго до утворен- ня Руської держави. Так, український історик М.Брайчевський зазначав, що християніза- ція східнослов'янських племен розпочалася ще з середини IV ст., а наука церковного права на Русі почала формуватися значно пізніше, вже після 988 р., тобто після офіційного при- йняття християнства2. На нашу думку, в Руській державі існувало три осередки розвитку науки церковного права, а саме — патріарший Софіївський собор, Києво-Печерський монастир і Михайлів- ський Видубицький монастир. У цих закладах були відкриті перші школи, викладачі яких вивчали, аналізували, узагальнювали джерела та норми церковного права, чинні у Руській державі, а також писали церковні трактати, перекладали на старослов’янську мову цер- ковну літературу тощо. Перші елементи церковно-наукового дослідження були присутні у праці київського митрополита Ілларіона «Слово про закон і благодать», ХІ ст. У своїй роботі церковний ієрарх виклав своє тлумачення церковного закону. На його думку, закон — це зовнішня настанова, що регулює діяльність людей. Він висвітлив надзвичайно важливі та актуальні для науки церковного права проблеми того часу, такі як законність, походження верховної та духовної влади, питання єдиновладдя, відносини між державою і церквою та інші. Крім 133Юридичні і політичні науки того, автор у своїй роботі висловив думку про незалежність руської церкви від Візантії. Відтак, митрополита Ілларіона можна назвати основоположником науки церковного права на Русі. Ще однією роботою, в якій зачіпається церковно-правова проблематика, стала праця Володимира Мономаха «Повчання дітям» 1117 р. Це визначна пам'ятка Київської Русі, що частково збереглася у Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ». У своїй роботі автор зосереджувався на питаннях дотримання церковних норм і правил, а саме закликав усіх творити добро, яке, на його думку, розпочинається з молитви до Бога. Важливою для нас є та частина роботи, у якій Володимир Мономах, аналізуючи церковні канони, виво- дить головні принципи церковного права, такі як «Божа любов» та «Божа всемогутність». Церковне право середньовіччя дещо відрізнялося від періоду Руської держави. Якщо обрядові церковно-правові норми залишалися незмінними, то у державно-церковних від- носинах відбувалися значні трансформації, що були викликані новими політичними та економічними процесами у державі. Церковно-наукова думка не могла залишатися осто- ронь тих змін у суспільстві. Науковці змушені були тлумачити старі норми церковного права, враховуючи нові події державного життя. Найважливіші питання, що порушували- ся в цей час, були проблеми віросповідання, підпорядкування та незалежності руської церкви, проблеми визнання церковної унії, церковної влади тощо. Колискою розвитку науки XVІІ ст. стала Київська братська школа. Головною метою створення навчального закладу була спроба православної наукової еліти зберегти свої зви- чаї та підняти на вищий рівень церковну науку, яка занепала на фоні уніатської та като- лицької системи освіти. Завдяки працям викладачів і студентів школи, наука церковного права отримала новий поштовх для свого подальшого розвитку. Церковно-наукову колек- цію поповнив твір, виданий викладачами Київської колегії на чолі з її керівником митро- политом П. Могилою під назвою «Православне сповідання віри». Автори, тлумачачи норми церковного права та спираючись на давні церковні канони, розкрили походження православної віри та обґрунтували її істинність і законність. Праця надала наукову під- тримку православному церковному праву та лягла в основу догматичного богослов’я, що викладалося в духовних школах православного Сходу. Вона отримала схвалення право- славних патріархів і була зарахована церквою до наукових праць, які містять найавтори- тетніші наукові тлумачення церковного права. Невдовзі митрополит П. Могила написав найвдалішу свою роботу «Требник» 1646 р. Хоча ця книга є джерелом церковної практики, яка зафіксувала всі існуючі на той час церковні звичаї, вона вміщувала у собі значну кількість і наукових статей, що ретельно розтлумачували норми церковного права, розкривали головні ідеї та значення обрядів, містили вимоги і поради для священнослужителів. Нині ця праця не втратила своєї актуальності. Вона постійно перевидається та широко використовується у церковній практиці. Друга половина XVII ст. — це час великих змін у житті України. Розпочалася Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького. Підписання Переяславської угоди 1654 р. спричинило політичне об’єднання України з Москвою, яке з часом призвело до церковного підпорядкування київської митрополії московському патріарху. З цього часу розпочалося обмосковлення всього українського життя. Згодом відбулася церковна реформа, яка замінила Патріарший устрій Синодальним та призвела до безжального придушення будь-якої української церковно-наукової думки. З поширенням московської церковної влади у київській митрополії запроваджувалася сувора церковна цензура. З українських наукових праць вилучалися слова, які на думку московського духовенства «не відповідали православ’ю»3. Українські роботи повинні були видаватися лише на московський взірець і тільки на «вєлікороссійском нарєчіі»4. Вся наукова діяльність у сфері церковного права зводилася до механічного укладання церков- но-правових пам’яток у збірки, на кшталт Кормчі книги. Спроби самостійної обробки 134 Держава і право • Випуск 56 матеріалу гостро обмежувалися, хоча розвиток церковної науки на території Російської імперії провадився зусиллями саме української наукової еліти. «Вже з XVII ст. до Москви приїздили київські вчені, — говорить український каноніст О. Лотоцький, — праці та досвід яких використовувався Святійшим Синодом для розвитку науки церковного права»5. У Російській імперії центрами розвитку церковно-правової науки стали університети Москви, Києва, Харкова, Санкт-Петербурга, а також духовні академії та училища, де вивчалися богословські та юридичні дисципліни. Автором першого підручника з церковного права став викладач університету імені Святого Володимира в Києві протоієрей І. Скворцов. Його книга мала назву «Записки по церковному законоведению», видана у 1848 р. Вчений спробував систематизувати норми та правила, що стосувалися різних сфер церковного життя, а також запропонував науковій громадськості замінити поняття церковного права терміном «церковне законодавство». І.Скворцов вперше визначив предмет науки церковного законодавства. На його думку, ним є «вселенські канонічні норми та державні церковно-цивільні закони»6. Викладачі університету Святого Володимира, аналізуючи роботу І. Скворцова, характеризували її як «цілком самостійну і достойну працю, яка визначає зміст науки церковного права»7. Відповідно до п. 13 §15 Університетського статуту від 18 червня 1863 р. на юридичних факультетах імператорських університетів було засновано кафедри церковного законо- давства та запроваджено викладання нової дисципліни — «церковне право»8. Ця подія дала поштовх для початку нового періоду розвитку науки церковного права, адже залучен- ня до церковно-правової проблематики юристів надало науці церковного права юридич- ного змісту. У 1874 р. вийшов курс професора Московського університету М.Соколова «Из лекций по церковному праву». У цій праці автор вперше висвітлив церковне право як юридичну науку, застосовуючи юридичні прийоми. Вчений дав визначення поняттю «церковне право», під ним він розумів сукупність прав і обов’язків, що належать членам церкви та діють незалежно від особистої волі суб’єкта»9. Значну частину своєї роботи науковець присвятив саме теоретичним аспектам. Він розробив систему церковного права, яка, на його думку, складається із трьох частин. «Перша частина — це історія церковного права, друга частина, — як висловився М.Соколов, — це теорія, що спирається на юридичні принципи, а третя частина — це практика діючого церковного права»10. Професор кафедри церковного права Київського університету Святого Володимира та Київської духовної академії П. Лашкарьов висунув іншу наукову концепцію. Автор переконував, що головним завданням науки православного церковного права є повернен- ня до стародавніх античних принципів греко-римської та візантійської церкви та відхід від юридичних теорій [11]. На нашу думку, запропонована ним система церковного права була поверховою та несистемною. Проголошені науковцем «античні» принципи були архаїчними та неначасі. У цей період у Київській духовній академії вийшла наукова праця професора, архі- мандрита М. Мілаша під назвою «Православное церковное право» 1890 р. Це робота, у якій організація православної церкви і її управління розглядається всебічно, щодо усіх помісних церков. Особливу цінність склав матеріал, що стосувався розвитку церковного права в автокефальних південно-слов’янських церквах. Зрештою, наука церковного права вийшла із вузьких коридорів богословської науки і перетворилася на предмет дослідження світської науки. Так, професор імператорського Харківського університету М. Остроумов написав працю «Очерки православного церков- ного права» 1893 р. У ній автор детально розглянув пам’ятки та джерела церковного права, надав теоретичні визначення церковного права, принципів, предмета, навів методологію. Вчений запропонував власну триступеневу систему церковного права, яка включала в себе публічне церковне право, тобто ті церковні норми, що регулювали відносини всієї 135Юридичні і політичні науки церковної громади; приватне церковне право, тобто норми, що регулювали особисте життя членів церкви; загальне церковне право — право різних громад, монастирів12. М. Остроумов у своїй праці детально розкрив розвиток науки церковного права, проана- лізувавши кожну працю, яка була видана у цій сфері до 1893 р. на території Російської імперії. Він єдиний серед дореволюційних вчених з цієї проблематики, що періодизував розвиток науки церковного права. Знаними дослідниками у сфері науки церковного права у цей період були професори М. Суворов та А. Павлов. На думку російських науковців, М. Суворов та А. Павлов свої- ми працями піднесли науку церковного права до найвищого рівня. Так, їхній сучасник, каноніст П. Гідулянов зазначив: «Російська наука церковного права створена працями двох вчених: А.Павлова та М.Суворова, вони є її засновниками. Завдяки їхнім досліджен- ням церковне право вийшло зі сфери богослов’я і стало поряд з іншими юридичними науками»13. На перший погляд, розвиток науки церковного права у ХІХ ст. відбувався швидко й успішно, але, насправді, існувала велика кількість проблем, зокрема: російські каноністи повинні були працювати у режимі синодального правління і кожна їхня робота перевіря- лася цензурною комісією. Науковцям доводилося звертатися до зарубіжних шкіл каноніч- ного права, але західний католицький та протестантський досвід можна було використо- вувати лише у якості прикладів. З початком ХХ ст. розпочався новий етап розвитку науки церковного права. Його рушійною силою стала теорія свободи совісті та віросповідання. 12 грудня 1904 р. ухвале- ний Миколою ІІ Указ «О предначертаниях к усовершенствованию государственного порядка», 6 пункт якого передбачав рівність у правах усіх віруючих різних релігійних кон- фесій14. 17 квітня 1905 р. був виданий Указ «Об укреплении начал веротерпимости», який заклав перші засади свободи совісті та віросповідання у Російській імперії. Питання свободи совісті стали новим об’єктом наукових досліджень. Вони викликали бурхливі дискусії, але навіть прихильники нової політики визнавали, що взаємна неза- лежність держави і церкви призведе до втрати міцних зв’язків, які існували століттями. Так, М. Заозерський говорив, що утиски православної церкви стануть причинами бага- тьох негативних явищ у суспільстві15. Нові політичні обставини змушували науковців не лише призвичаїтися до нових політичних умов, але й давати відповіді на нові злободенні питання. Стара система церковного права була зруйнована, а нова — не сформована. До Жовтневого перевороту 1917 р. церковне право входило до системи права Росій- ської імперії і викладалось у всіх навчальних закладах держави. Церковний суд продовжу- вав розглядати цивільні, шлюбно-сімейні, спадкові спори, а норми церковного права застосовувалися до всіх підданих держави. Церква здійснювала реєстрацію народження, шлюбу, смерті, розлучення та мала у власності значну кількість рухомого та нерухомого майна. Тобто церква посідала надзвичайно важливе місце в системі суспільних відносин. Події 1917 р. кардинально змінили становище церкви у державі, а вже через рік був прийнятий Декрет «Об отделении церкви от государства», останній параграф якого позбавляв церкву усіх прав і передбачав конфіскацію її майна16. Будь-яка релігійно-про- світницька діяльність суворо заборонялася, тому розвиток науки церковного права на території Росії став неможливим. Проте українська наука церковного права не переривала свого розвитку. Вчені, які емігрували з Радянського Союзу, продовжували працювати на чужині. Зокрема, видатний історик церковного права, письменник, громадський і дер- жавний діяч О. Лотоцький та І. Огієнко, будучи в еміграції, боролися за незалежність української церкви та розвивали традиції української науки церковного права. Після проголошення незалежності, в Україні з’явилися нові церковно-наукові роз- робки. Зокрема, слід згадати таких науковців, як В. Ластовського, М.Палінчака, О. Волощенка, Т. Федоренко, С. Місевича, О. Форостюка та ін. Незважаючи на значний 136 Держава і право • Випуск 56 інтерес сучасних науковців до каноністики, наука церковного права, як правило, залиша- ється обабіч наукового інтересу. Таким чином, зародження науки церковного права в Україні розпочалося після запро- вадження християнства на Русі. Осередками церковної науки стали Софійський собор — Руська митрополія, Печерський та Видубицький монастирі, де переписувалися та перекла- далися візантійські церковні книги, канонічні настанови, писалися наукові трактати з церковної проблематики. Проте перші праці носили відбиток богословських вчень, не містили глибоких наукових знань, висновків та узагальнень, а мали лише практичний характер. Свого апогею наука церковного права досягла в Російській імперії у ХІХ— ХХ ст ст. Над церковно-правовою проблематикою працювали як вчені богослови, так і юристи. Науковці намагалися визначити поняття церковного права, його предмет і мето- ди, завдання та систему, з’ясувати місце церковного права в системі юридичних наук. Незважаючи на високий інтерес наукової еліти до проблематики церковного права, так і не було розроблено єдиних та однозначних положень. Зміна політичного курсу держави при- звела до того, що церковне право втратило свою наукову актуальність на довгий період. Нині в Україні відновлюється інтерес до науки церковного права. Розгляд означених проблем у межах цієї статті має безсумнівну користь для правильного розуміння цього багатогранного та багатоаспектного явища, адже протягом тривалого часу наша країна перебувала під експансією інших держав, а до українських наукових праць застосовували- ся жорсткі обмеження. Значна кількість історичних фактів свідомо замовчувалася та навмисно спотворювалася, особливо коли це стосувалося праць з української церковної проблематики. 1. Ференс-Сороцкий А.А. Каноническое (церковное) право // Известия вузов. Правоведение: научно-теоретический журнал / Мин. обр. РФ; Межрегиональная ассоциа- ция высших юридических учебных заведений. — Санкт-Петербург, 2009. — № 6 (287). — С. 147. 2. Брайчевський М.Ю. Утверждение христианства на Руси. — К.: Наукова думка, 1989. — С. 17. 3. Скабичевский А.М. Очерки истории русской цензуры (1700-1863). — Спб.: Изд-ие Ф. Павленкова, 1892. — С. 4. 4. Там само. — С. 4. 5. Лотоцький О.Г. Українські джерела церковного права. — Нью-Йорк, 1984. — С. 12. 6. Скворцов И.М. Записки по церковному законоведению. — К.: Университетская типография, 1857. — С. 3. 7. Иконников В.С. Біографіческий словар професоров и преподавателек университета Св. Владиміра (1834-1884). Составлен и издан под ред. ордин. проф. В.С. Иконникова. — К.: Университетская типография, 1884. — С. 606. 8. Университетскій Уставь 1863 року. — Санктпетербургь: Типография Іосафата Огризко, 1863. — С. 7. 9. Соколов Н.К. Из лекций по церковному праву. Вып. 1: Введение в церковное право. — М.: Университетская типо- графия, 1874. — С. 13. 10. Там само. — С. 62. 11. Лашкарев П.А. Право церковное в его основах, видах и источниках. — К.: Типография Г.Т. Корчак-Новицкого, 1886. — С. 10. 12. Остроумов М.А. Введение в православное церковное право. Т.1. Ч.1: Очерки право- славного церковного права. — Харьков: Унив. тип. губернского правления. Петровский переулок №16, 1893. — С. 16. 13. Гидулянов П.В. Юридическая природа церкви // Журнал Министерства народного просвещения. — СПб.: типография Императорской академии наук, 1917. — № 9. — С. 81. 14. Лазаревский Н.И. Законодательные акты переходного вре- мени: 1904-1908 гг.: сборник законов, манифестов, указов Пр. Сенату, рескриптов и поло- жений Комитета министров, относящихся к преобразованию государственного строя России, с приложением алфавитного предметного указателя / под ред. пр.-доц. Н.И. Лазаревского. — Изд. 3-е, пересмотренное и доп. по 1 сент. 1908 г. — Санкт- Петербург: Издание Юридического книжного склада «Право», 1909. — С. 5. 15. Заозерский Н.А. О нуждах церковной жизни настоящего времени. — Сергиев Посад: Изд. Н.М. Елова, 1909. — С. 7. 16. СУ РСФСР, 1918, № 18, ст. 263, «Газета Рабочего и Крестьянского Правительства», № 15, 23.01.1918, «Свод законов РСФСР», т. 1. С. 263. 137Юридичні і політичні науки

Розвиток науки церковного права в Україні

Репозитарії

Схожі ресурси