Пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики

Дається правовий аналіз реального стану інформаційного простору України, проблем і пріоритетів здійснення державної інформаційної політики в контексті забезпечення конституційного права на поширення інформації. Автор на основі великого власного парламентського досвіду, а також напрацювань, нагромад...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Чиж, І.С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2012
Schriftenreihe:	Держава і право
Schlagworte:	Конституційне право
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64333
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики / І.С. Чиж // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 187-191. — Бібліогр.: 11 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-64333
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-643332014-06-15T03:01:55Z Пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики Чиж, І.С. Конституційне право Дається правовий аналіз реального стану інформаційного простору України, проблем і пріоритетів здійснення державної інформаційної політики в контексті забезпечення конституційного права на поширення інформації. Автор на основі великого власного парламентського досвіду, а також напрацювань, нагромаджених за час його керування Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, вибудовує чітку ієрархію пріоритетів нормотворення у сфері інформаційного права. Дается правовой анализ реального состояния информационного пространства Украины, проблем и приоритетов осуществления государственной информационной политики в контексте обеспечения конституционного права на распространение информации. Автор на основании большого собственного парламентского опыта, а также наработок, накопленных за время его руководства Государственным комитетом телевидения и радиовещания Украины, выстраивает четкую иерархию приоритетов нормотворчества в сфере информационного права. The legal analyses of the real state of the informational sphere, as well as the problems and priorities of implementation of the state informational policy in the context of ensuring the constitutional right to the information dissemination is given in the article. Based on the own substantial parliamentary experience, and on the operational know-hows gained while top managing the State Committee of TV and radio broadcasting of Ukraine, the author is drawing up a well-defined and precise hierarchy of the rulemaking priorities in the area of informational law. 2012 Article Пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики / І.С. Чиж // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 187-191. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. 1563-3349 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64333 uk Держава і право Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Конституційне право Конституційне право
spellingShingle	Конституційне право Конституційне право Чиж, І.С. Пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики Держава і право
description	Дається правовий аналіз реального стану інформаційного простору України, проблем і пріоритетів здійснення державної інформаційної політики в контексті забезпечення конституційного права на поширення інформації. Автор на основі великого власного парламентського досвіду, а також напрацювань, нагромаджених за час його керування Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, вибудовує чітку ієрархію пріоритетів нормотворення у сфері інформаційного права.
format	Article
author	Чиж, І.С.
author_facet	Чиж, І.С.
author_sort	Чиж, І.С.
title	Пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики
title_short	Пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики
title_full	Пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики
title_fullStr	Пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики
title_full_unstemmed	Пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики
title_sort	пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Конституційне право
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64333
citation_txt	Пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики / І.С. Чиж // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 187-191. — Бібліогр.: 11 назв. — укp.
series	Держава і право
work_keys_str_mv	AT čižís príoritetinormotvorennâtapravovogoregulûvannâderžavnoíínformacíjnoípolítiki
first_indexed	2025-07-05T14:58:54Z
last_indexed	2025-07-05T14:58:54Z
_version_	1836819451795734528
fulltext	187Юридичні і політичні науки І.С. ЧИЖ ПРІОРИТЕТИ НОРМОТВОРЕННЯ ТА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ Дається правовий аналіз реального стану інформаційного простору України, проблем і пріоритетів здійснення державної інформаційної політики в контексті забезпечення консти- туційного права на поширення інформації. Автор на основі великого власного парламентсько- го досвіду, а також напрацювань, нагромаджених за час його керування Державним коміте- том телебачення і радіомовлення України, вибудовує чітку ієрархію пріоритетів нормотво- рення у сфері інформаційного права. Ключові слова: державна інформаційна політика, конституційне право на поширення інформації, правові механізми, удосконалення правовідносин в інформаційній сфері. Дается правовой анализ реального состояния информационного пространства Украины, проблем и приоритетов осуществления государственной информационной политики в контек- сте обеспечения конституционного права на распространение информации. Автор на основании большого собственного парламентского опыта, а также наработок, накопленных за время его руководства Государственным комитетом телевидения и радиовещания Украины, выстраивает четкую иерархию приоритетов нормотворчества в сфере информационного права. Ключевые слова: государственная информационная политика, конституционное право на распространение информации, правовые механизмы, совершенствование правоотношений в информационной сфере. The legal analyses of the real state of the informational sphere, as well as the problems and priorities of implementation of the state informational policy in the context of ensuring the constitutional right to the information dissemination is given in the article. Based on the own substantial parliamentary experience, and on the operational know-hows gained while top managing the State Committee of TV and radio broadcasting of Ukraine, the author is drawing up a well-defined and precise hierarchy of the rulemaking priorities in the area of informational law. Key words: state informational policy, constitutional right to the information dissemination, legal mechanisms, improvement of legal relationship in the informational sphere. Конституція України, прийнята у 1996 р., створила надійні правові основи інформа- ційної діяльності. Причому пріоритет, як це й має бути у правовій державі, яка обрала демократичний шлях розвитку, надано праву громадян України на інформацію. Ст. 34 Основного Закону гарантує кожному право на свободу думки та слова, на вільне виражен- ня своїх поглядів і переконань, а також проголошує право кожного вільно збирати, збері- гати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб — на свій вибір1. Отже, відправною точкою будь-якого аналізу проблем формування і здійснення сучас- ної інформаційної політики є саме права кожного на інформацію у їх сукупності. Адже ця сама стаття Конституції визначає виключні обмеження щодо цих прав Законом «в інтере- сах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або права інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя». Ключовим суб’єктом державної політики в інформаційній сфері є людина, її права та свободи. При цьому виділяються дві групи відповідних прав. Перша: права ітасвободи, користування якими прямо дозволене та гарантується. Це, як уже наголошувалося, право 188 Держава і право • Випуск 56 на свободу думки та переконань; право доступу до відомостей, необхідних для збереження життя і здоров’я, доброго імені; свобода участі в культурному житті2. Іншу групу прав і свобод становлять ті, що полягають у забороні всім суб’єктам права здійснювати певні дії в інформаційній сфері або у спеціальних умовах, за яких такі дії дозволені. Йдеться про заборону пошуку, одержання, передачі й поширення інформації про діяльність людини із задоволенням потреб, не пов’язаних з життям суспільства та держави (приватного життя); захист інтересів людини, пов’язаних з використанням результатів її інтелектуальної діяльності іншими способами; неприпустимість цензури або обмеження вираження переконань тощо3. Отже, державна інформаційна політика, яка відповідно до ст. 6 Закону України «Про інформацію» є сукупністю «основних напрямів і способів діяльності держави по одержан- ню, використанню, поширенню та зберіганню інформації»4, має забезпечити баланс цих двох груп прав і свобод. Він обумовлений потребою у вільному обміні інформацією, з одного боку, і обмеженні її поширення в інтересах національної безпеки, іншої суспільної необхідності та захисту життя, здоров’я та гідності громадян — з іншого. Безумовно, державна інформаційна політика, інструментарієм здійснення якої є комплекс Законів, що формують нову галузь права — інформаційне право, на вершині якої стоїть Конституція України, а практичне здійснення якої покладено на спеціально уповноважені органи влади — Верховну Раду України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Президента України; Конституційний Суд України; органи пра- восуддя; органи прокуратури; Кабінет Міністрів України та інші центральні органи дер- жавної виконавчої влади; місцеві адміністрації; органи місцевого самоврядування; органи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна; адвокатура; політичні партії та громадські організації; профспілки та інші нерядові організації (молодіжні, дитя- чі, релігійні тощо) ЗМІ — не обмежується лише забезпеченням балансу між інформацій- ними потребами людини, суспільства та держави5. Ця політика у час динамічного пере- ходу від індустріального до інформаційного, а тепер ще й до «нанотехнологічного» сус- пільства майбутнього вимагає не менш динамічного будування пріоритетів і створення ефективних механізмів. Україна видимо відстає в цих напрямах, а її правова база швидко старіє і втрачає, мовити б, «форсажність», не забезпечує необхідного прискорення, розви- тку інформаційної сфери. Тим часом, ще у грудні 2003 р. лідери 160 країн на Всесвітньому саміті з питань інфор- маційного суспільства підписали два стратегічних документи — «Декларацію принципів» і «План дій», які визначають напрями розвитку інформаційного суспільства на державно- му, регіональному та глобальному рівнях. Йшлося, зокрема, про розробку та реалізацію національних стратегій розвитку інформаційного суспільства6. Серйозні акценти щодо цих глобалізаційних викликів було зроблено у березні 2005 р. у Києві на Сьомій європейській міжнародній конференції з питань інформаційної полі- тики, організованої Радою Європи та Урядом України. Усю організаційну роботу з україн- ської сторони було покладено на Держкомтелерадіо України, який я тоді очолював. Нині практично немає такої країни у світі, яка б не постала перед серйозним викли- ком здійснення інноваційних реформ через використання інформаційно-комунікаційних технологій, сучасних знань та інформації у політичній, економічній та соціальних сферах. Це реформування має відбуватися не спорадично, а в контексті як національних, так і міжнародних стратегій. Скажімо, Європейський Союз, починаючи з 2005 р., виділяє з бюджету 5 млрд. євро щорічно на розвиток інформаційного суспільства, щорічно збільшуючи цю суму приблиз- но на 18 %7. Інформаційний ресурс в умовах формування інформаційного суспільства стає стратегічним чинником кожної країни. А інформаційна безпека є складовою національ- ної безпеки. 189Юридичні і політичні науки Вибудовуючи ієрархію керівних документів державної інформаційної політики, слід пам’ятати, що вона, по-перше, повинна надійно гарантувати невід’ємне конституційне право кожного на поширення інформації, застосовуючи інші «інформаційні» права на вільне, на власний розсуд, збирання, зберігання і використання інформації; по-друге, має забезпечити відкритість, доступність усіх інститутів влади і суспільства; по-третє, на осно- ві сучасних інформаційно-комунікаційних технологій безперешкодно та оперативно отримувати, обробляти та доводити до споживача інформаційні послуги та продукти; по-четверте, ефективно протистояти реальним і потенційним загрозам життєво важливим інтересам особи, суспільства та держави; по-п’яте, ефективно інтегруватися до європей- ського та світового інформаційного простору, домагатися паритетного співробітництва, рівного доступу та рівного представництва у всіх регіональних і глобальних інформацій- них процесах. Така, у загальних рисах, правова диспозиція має бути зреалізована конкретним кон- тентом законопроектного творення. Іншими словами, зміст і характер вибудовування сучасної національної інформацій- ної політики має базуватися на міцному правовому фундаменті. Цей фундамент, з одного боку, повинен гарантувати права і свободи кожного, захищати їх і саму особу та суспіль- ство, а також інтелектуальну власність; забезпечувати свободу слова та доступу громадян до інформації, реалізацію права на повноту та достовірність інформації, формування позитивного міжнародного іміджу держави, підтримку її геополітичних позицій, створен- ня власного конкурентного інформаційного продукту, а з іншого боку, давати змогу роз- вивати потужну інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру, підтримувати діяль- ність вітчизняних засобів масової інформації; книговидання, кінематограф, не допускати монополізації, у т.ч. зовнішньої, щодо інформаційної сфери, захищати інформацію на матеріальних носіях, у мережах від несанкціонованого доступу і т.п. Пріоритети нормотворення в інформаційній сфері та вдосконалення її правового регулювання, в основі якої лежить конституційне право на поширення інформації, на свободу слова та думки, вільне вираження своїх поглядів і переконань, неодноразово визначалися Верховною Радою України. Досі не втратила актуальності, зокрема, ґрунтов- но вироблена стратегія інформаційної політики, сформульована за результатами триден- них парламентських слухань, проведених у травні 1999 року на тему: «Інформаційна полі- тика України: стан і перспективи». Як наголошувалося, важливим чинником державної інформаційної політики в Україні має бути захист власного інформаційного простору. Що маємо насправді? На жаль, повну незахищеність, відсутність інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки8. Підкреслювалося: потрібен відповідний закон. «Слід надійніше захистити журналістів від перешкоджання їм у професійній діяльнос- ті та протиправних діянь проти них. Слід обмежити апетити до непомірних штрафних судових санкцій проти ЗМІ та їхніх авторів. Слід виробити законні цивілізовані способи та механізми позасудового розв’язання конфліктів між ЗМІ та журналістами, з одного боку, і владними інстанціями, політичними партіями, з іншого»9, — наголошувалося під час парламентських слухань. Підкреслювалося: складна ситуація зі свободою слова найтісніше пов’язане з нужден- ним економічним станом інформаційної сфери в цілому, фінансовою залежністю ЗМІ від своїх господарів, які за будь-яке незадоволення їхніх запитів і побажань можуть розправи- тися з інформаційним органом, розігнати творчий колектив10. Наголошувалося на склад- ній ситуації у книговидавничій сфері, системі поширення та пропаганди культурних цін- ностей, документованої інформації11. Тоді ж на основі аналізу «больових точок» інформаційної сфери була вироблена своє- рідна «дорожня карта» законодавчого врегулювання існуючих проблем. Звісно, частина наміченого зреалізована механізмами законотворення. Однак, більшість вироблених «на 190 Держава і право • Випуск 56 випередження» пропозицій досі не знайшли свого втілення. Таким чином, конституційне право кожного на інформацію, зокрема й на поширення інформації, реалізується не впо- вні, а подекуди суттєво звужене в порівнянні з аналогічним правом суб’єктів інформацій- них правовідносин у державах із розвинутою конституційною демократією. Це слід врахо- вувати, визначаючи ієрархію інформаційного правотворення. Безумовно, дуже ефективним і корисним може бути досвід вирішення серйозних загальнонаціональних проблем в інформаційній сфері механізмами галузевого (відомчо- го) нормотворення. Скажімо, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, починаючи з 2002 р., розробив і впровадив низку програм, які багато в чому, а часто і докорінно, змінювали цілі підсистеми і галузі в інформаційній сфері. Це стосується, зокрема, галузевих програм «Мала преса», «Районне радіо і телебачення», які були обов’язковими для усіх органів влади, і дали змогу радикально змінити місцеву журналіс- тику, переоснастити редакції і студії сучасними засобами зв’язку і комунікацій, залучати для цього значний місцевий ресурс. Ефективно діяла і програма «Журналіст», яка була покликана сприяти регулюванню відносин, що виникають у зв’язку з професійною діяль- ністю журналістів, визначенню їхніх прав і обов’язків, правових і соціальних гарантій. На основі цієї програми згодом Держкомтелерадіо було розроблено проект Закону України «Про захист професійної діяльності журналістів», який закладав правові основи професійної діяльності журналістів, встановлював відповідні державні гарантії. До зако- нопроекту увійшли також норми відповідальності за порушення законодавства про захист професійної діяльності журналістів, була також означена процедура журналістського роз- слідування, порядок акредитації журналістів, у т.ч. і зарубіжних, гарантії права на профе- сійну діяльність іноземних журналістів, правова основа діяльності журналістів України за кордоном, право на захист джерел інформації та ін. На жаль, події 2004 — початку 2005 рр. і наступне «втрачене п’ятиріччя» відкинули ці ідеї. Тим часом їхня актуальність тільки зростає. Отже, вважаю одним із найпріоритетні- ших завдань у розв’язанні комплексу проблем інформаційної сфери саме повернення до законопроекту «Про захист професійної діяльності журналістів», його осучаснення, поглиблення та прийняття як закону. На мою думку, Інститут стратегічних досліджень міг би виступити своєрідним цен- тром підготовки таких винятково важливих документів. Сюди ж відношу і Концепцію розвитку національного інформаційного простору, і нову редакцію базового Закону «Про інформацію», який повинен врахувати модельний закон про свободу інформації, розро- блений європейськими інституціями, і вкрай важливий новий сучасний Закон «Про засо- би масової інформації». Це все мають бути правовстановлюючі документи базового рівня і великої державної ваги. Те саме стосується й Закону «Про телебачення і радіомовлення», який якщо й «поліпшувався» останніми роками, то тільки в частині роздування повноважень дуже важ- ливого, але лише одного із низки державних інститутів — Нацради з питань ТБ і РМ, та обмежував права іншого конституційного органу — Держкомтелерадіо, або створював максимальні умови доступу іноземців до нашого інформаційного ресурсу. При цьому про якусь паритетність з боку іноземних партнерів щодо такого протекціонізму і для україн- ського інформаційного продукту за кордоном ніхто й не обмовлювався. І це теж виклик, на який слід ефективно реагувати. Суспільне мовлення. Ще один винятковий пріоритет. Але — не роздержавлення і приватизація, як це видимо простежується у деяких «уболівальників суспільного», а створення суспільної системи на базі існуючих державних потужностей. Існуючий закон про систему суспільного телерадіомовлення не витримує жодної критики і має бути замі- нений новим ефективним правовим механізмом, який гарантував би створення, розви- ток і суспільну вагу нового мовника для потреб усього суспільства (а ще краще — системи мовників). 191Юридичні і політичні науки Треба нагадати також, що вдосконалення правовідносин в інформаційній сфері — це не лише поліпшення, осучаснення існуючих законів та інших нормативних документів, це ще й, що не менш важливо, ефективність дії цих інструментів. Йдеться, зокрема, й про поглиблення процесів демократизації на основі права. Взяти хоча б таку проблему. Україна систематично фігурує в числі неблагополучних щодо свободи слова країн у звітах численних громадських інститутів, у т.ч. європейських. Треба відверто визнати, що порушення конституційних прав і свобод людини, інформа- ційного законодавства з боку державних органів, посадових осіб і окремих громадян є досить поширеними, мають місце факти утисків свободи слова, прихованої цензури, ско- єння злочинів проти журналістів тощо. Це означає, що слабко діють ті галузі права, у т.ч. й кримінального, які мають унемож- ливлювати подібні прояви. Тобто рівень правової культури є вкрай низьким. А інформа- ційне законодавство потребує якісних змін. При всій його розгалуженості воно залиша- ється суперечливим, належним чином не систематизованим і не кодифікованим. Необхідно розробити та прийняти Інформаційний кодекс. І це, мабуть, головний пріори- тет в інформаційному законотворенні найближчого періоду. 1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // ВВР України. — 1996, №30. — С.141. 2. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка, І.С. Чижа. — К.: Юридична думка, 2006. — С.4. 3. Там само. 4. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року. — №2657-ХІІ із змінами та доповненнями // ВВР України. — 1992, № 48. — С. 650. 5. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 1999. — С.221. 6. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні (За заг. ред. Ю.С. Шемшученка, І.С. Чижа). — С. 3. 7. Там само. 8. Інформаційна політика України: стан і перспективи: Матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 12 трав- ня 1999 року. — К.: Парламентське видавництво, 1999. — С. 19. 9. Там само. — С. 23. 10. Там само. — С. 24. 11. Там само. — С. 26.

Пріоритети нормотворення та правового регулювання державної інформаційної політики

Institution

Ähnliche Einträge