До питання про теоретико-методологічні засади дослідження виконавчої влади
Досліджується проблема застосування неоінституціоналізму при вивченні виконавчої влади України. Аналізується теорія раціонального вибору, зроблено спробу дати відповіді на критичні зауваження щодо цієї теорії. Розглянута проблема співвідношення формальних та неформальних норм при функціонуванні полі...
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Держава і право |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64393 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До питання про теоретико-методологічні засади дослідження виконавчої влади / Є.В. Перегуда // Держава і право. — 2011. — Вип. 54. — С. 626-632. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-64393 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-643932014-06-16T03:02:16Z До питання про теоретико-методологічні засади дослідження виконавчої влади Перегуда, Є.В. Політичні науки Досліджується проблема застосування неоінституціоналізму при вивченні виконавчої влади України. Аналізується теорія раціонального вибору, зроблено спробу дати відповіді на критичні зауваження щодо цієї теорії. Розглянута проблема співвідношення формальних та неформальних норм при функціонуванні політичних інститутів. Исследуется проблема применения неоинституционализма при изучении исполнительной власти Украины. Анализируется теория рационального выбора, сделана попытка дать ответы на критические замечания относительно этой теории. Рассмотрена проблема соотношения формальных и неформальных норм при функционировании политических институтов. The problem of neoinstitutionalism in the study of executive power in Ukraine is researched. The theory of rational choice is examined. An attempt to answer the criticisms of this theory was made. The problem of the relation of formal and informal norms in the functioning of political institutions is researched. 2011 Article До питання про теоретико-методологічні засади дослідження виконавчої влади / Є.В. Перегуда // Держава і право. — 2011. — Вип. 54. — С. 626-632. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. 1563-3349 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64393 uk Держава і право Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Політичні науки Політичні науки |
| spellingShingle |
Політичні науки Політичні науки Перегуда, Є.В. До питання про теоретико-методологічні засади дослідження виконавчої влади Держава і право |
| description |
Досліджується проблема застосування неоінституціоналізму при вивченні виконавчої влади України. Аналізується теорія раціонального вибору, зроблено спробу дати відповіді на критичні зауваження щодо цієї теорії. Розглянута проблема співвідношення формальних та неформальних норм при функціонуванні політичних інститутів. |
| format |
Article |
| author |
Перегуда, Є.В. |
| author_facet |
Перегуда, Є.В. |
| author_sort |
Перегуда, Є.В. |
| title |
До питання про теоретико-методологічні засади дослідження виконавчої влади |
| title_short |
До питання про теоретико-методологічні засади дослідження виконавчої влади |
| title_full |
До питання про теоретико-методологічні засади дослідження виконавчої влади |
| title_fullStr |
До питання про теоретико-методологічні засади дослідження виконавчої влади |
| title_full_unstemmed |
До питання про теоретико-методологічні засади дослідження виконавчої влади |
| title_sort |
до питання про теоретико-методологічні засади дослідження виконавчої влади |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Політичні науки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64393 |
| citation_txt |
До питання про теоретико-методологічні засади дослідження виконавчої влади / Є.В. Перегуда // Держава і право. — 2011. — Вип. 54. — С. 626-632. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. |
| series |
Держава і право |
| work_keys_str_mv |
AT peregudaêv dopitannâproteoretikometodologíčnízasadidoslídžennâvikonavčoívladi |
| first_indexed |
2025-07-05T15:04:23Z |
| last_indexed |
2025-07-05T15:04:23Z |
| _version_ |
1836819796138655744 |
| fulltext |
Є. В. ПЕ РЕ ГУ ДА
ДОПИТАННЯПРОТЕОРЕТИКОМЕТОДОЛОГІЧНІЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯВИКОНАВЧОЇВЛАДИ
Досліджується про бле ма за сто су ван ня неоінсти туціоналізму при вив ченні ви ко
нав чої вла ди Ук раїни. Аналізується те орія раціональ но го ви бо ру, зроб ле но спро бу да ти
відповіді на кри тичні за ува жен ня що до цієї те орії. Роз г ля ну та про бле ма співвідно шен
ня фор маль них та не фор маль них норм при функціону ванні політич них інсти тутів.
Ключовіслова: ви ко нав ча вла да, неоінсти туціоналізм, те орія раціональ но го ви бо
ру, фор мальні та не фор мальні нор ми.
Ис сле ду ет ся про бле ма при ме не ния не о ин сти ту ци о на лиз ма при изу че нии ис пол ни
тель ной вла с ти Ук ра и ны. Ана ли зи ру ет ся те о рия ра ци о наль но го вы бо ра, сде ла на
по пыт ка дать от ве ты на кри ти че с кие за ме ча ния от но си тель но этой те о рии. Рас смо
т ре на про бле ма со от но ше ния фор маль ных и не фор маль ных норм при функ ци о ни ро ва
нии по ли ти че с ких ин сти ту тов.
Ключевые слова: ис пол ни тель ная власть, не о ин сти ту ци о на лизм, те о рия ра ци о
наль но го вы бо ра, фор маль ные и не фор маль ные нор мы.
The problem of neoinstitutionalism in the study of executive power in Ukraine is
researched. The theory of rational choice is examined. An attempt to answer the criticisms of
this theory was made. The problem of the relation of formal and informal norms in the func
tioning of political institutions is researched.
Keywords: executive power, new institutionalism, the theory of rational choice, formal
and informal norms.
Виконавчавладаєактуальнимоб’єктомполітології.Воназначноюміроювиз-
начає розвиток суспільства завдяки концентрації фінансових потоків, органі-
заційнійрозгалуженості,здатностіоперативнореагуватинасуспільніпроблеми.
Неможнасказати,щовиконавчійвладіостаннімирокаминеприділялосяува-
гивполітичнійнауці.Захищалисьдисертації,видавалисьмонографії,публікува-
лись статті1. Але стан дослідження виконавчої влади нині важко назвати
задовільним. Недоліком є не лише незначний доробок у цій сфері. Проблеми
виконавчоївладичастоаналізуютьсявконтекстііншихпроблем(формправління,
взаємодіїзсуспільством,політичнихеліттощо).Черезценедостатньодослідже-
ними залишаються внутрішнє функціонування виконавчої влади, відносини не
лишеміжїїорганами,айокремимифункціонерами.Такожслідвідмітитиабсо-
лютизацію формально-інституційного підходу. Водночас підходи до вивчення
виконавчої влади недержавних структур часто відзначаються однобічністю та
політичноюзаангажованістю.Серйознийдоробокщододослідженнявиконавчої
владинакопиченоуправознавствітадержавномууправлінні,алеценерозв’язує
завданьполітичноїнауки,щомаєвласнийпредметдослідження.
З іншого боку, коли дослідники аналізують підходи, розроблені західною
наукою,частолишаєтьсянезрозумілим,наскількивониможутьбутизастосовані
в сучасних українських умовах, адже наукові категорії та поняття теж ево-
люціонують.Цяеволюціяєнаслідкомнелише«саморозвиткуідеї»,айвіддзер-
калюєзмінивсамомуоб’єктідослідження.
З цього випливає висновок про актуальність проблеми теоретико-методо-
логічних засад дослідження виконавчої влади України. Проаналізувати ці і є
метоюстатті.Прицьомупредметомвивченняєособливостівикористанняісную-
626 Держава і право • Випуск 54
чихметодологічнихпідходівщодовивченнявиконавчоївладиУкраїни.Вмежах
однієїстаттінеможливопроаналізуватиповністюцюпроблему.Томуавторзупи-
нивсянадеякихїїаспектах.
Специфікапредметувизначилаособливостіметодики.Вониполягаютьврусі
відчастковогодозагального–відфактівдовизначення,якіпідходивартовико-
ристовуватипрививченнівиконавчоївлади.
Відправнимпунктомсталивідоміфактифункціонуваннявлади.Так,з2006р.
по вересень2010р. вУкраїні діяларедакціяКонституції від2004р.Неюбуло
впровадженомодельпарламентсько-президентськоїреспубліки.Поприце,відно-
сини, зокрема,міжПрезидентомтаурядом, всередині самойвиконавчої влади,
радикальнозмінювалися.
Так, згідно зКонституцієюкандидатуриміністрів, за виключеннямМЗСта
Міноборони, мали вноситися на розглядВерховної РадиПрем’єр-міністром за
пропозиціямифракційпарламентськоїкоаліції.Формальнотаківідбувалось.Але
визначення кандидатур відбувалось по-різному. В урядах В.Ф. Януковича та
Ю.В.Тимошенконапочатку їхдіяльностідляфракційбуливстановленіквоти.
Причомукандидатуривідблоків«НашаУкраїна»та«НашаУкраїна–Народна
самооборона»визначалисьнестількифракціями, скількиПрезидентом.Більше
того,«НашаУкраїна»навітьневходиладокоаліції.Пізніше,колиїїпредставники
були витіснені з уряду, кандидатури на посади, що звільнялись, визначались
самимПрем’єромтайогооточенням.Навідмінувідцього,складурядуМ.Я.Аза-
роваповністювизначавсяПрезидентом.Найогопозиціювпливалиугруповання,
зокрема й прем’єрське (серед його креатур спостерігачі називали міністрів
фінансів, охорони здоров’я, освіти і науки).Але це стосувалося не всіх членів
уряду,апо-друге,остаточнесловозалишалосьзаПрезидентом.
Щеодинприклад.ЗгіднозКонституцією,Президентмавправозупинятидію
актівКабінетуМіністрівзвнесеннямподаннядоКонституційногоСудущодоїх
конституційності. Цим правом активно користувався В.А.Ющенкощодо актів
урядуВ.Ф.ЯнуковичаіЮ.В.Тимошенко.НатомістьПрезидентВ.Ф.Януковичце
правоневикористовував.
На відміну від наведеного, у 2010-2011 рр. відносини міжПрезидентом та
урядом регламентувалися різними нормами.До вересня 2010 р. діяла редакція
Конституції 2004 р., з вересня було відновлено діюредакції 1996 р.Поприце,
відносиниміжглавоюдержавитаурядомвцейчаспрактичнонезмінилися.
Схожітенденціївластивійвідносинамміжрізнимирівнямивиконавчоївла-
ди.Так,востаннірокизаконодавчінормищодопризначенняголівмісцевихдер-
жадміністрацій, щодо їх підпорядкування Президентові та уряду залишалися
стабільними.Алевідносиниуцьому«трикутнику»будувалисьпо-різному.Так,
напередодніпрезидентськихвиборів2010р. головидвохоблдержадміністрацій
заявилипронамірпідтриматинавиборахчинногоПрем’єра,щорозходилосяз
офіційною позицією глави держави та неофіційним сприянням, на думку екс-
пертів,іншомукандидатувПрезиденти.
Такаситуаціянемоглаіснуватипіслятого,якглавоюдержавиставВ.Ф.Яну-
кович, і не лише тому, що між ним (його адміністрацією) та главами держ-
адміністрацій не було суперечностей, а й тому, що публічно артикульованих
суперечностейнебуломіжпозиціямиПрезидентатаПрем’єра.
Такісаметенденціїбуливластивійситуаціївсерединіякцентральних,такі
місцевихорганіввиконавчоївлади,алейнаведеногодостатньодлявисновку,що
законодавчінорминемаютьвирішальноговпливунахарактервідносинвсередині
627Юридичні і політичні науки
влади. Вони скоріше утворюють формальні правила, дотримуючись яких, але
спираючисьнавласніінтереси,політичнісуб’єктивибудовуютьцівідносини.
Цейвисновоквкладаєтьсявтеоретико-методологічнийнапрям,якийотримав
назву неоінституціоналізм.Одним з його джерел були економічні дослідження
Д.Норта,якийрозумівпідінститутами«правилагри»усуспільстві,або,вислов-
люючисьформальніше,створенілюдиноюобмежувальнірамки,щоорганізують
взаємовідносиниміжлюдьми»2.Середпредставниківполітологічноїгілкицього
напряму слід назватиДж.Марча,Дж.Олсона,П.Холла, Р. Тейлора, Р. Гудіна,
Ж.Лейна, С. Ерсона та ін.3 Аналізувався неоінституціоналізм й у вітчизняній
літературі4.
На думку дослідників, неоінституціоналізм є не єдиним методологічним
підходом,ацілоюсукупністюпідходів.Цезнаходитьпроявйутлумаченніпонят-
тяінституту.Спектртакихтлумаченьбувнаведений,зокрема,О.Зазнаєвим5.Для
насцікаво,щоодніприхильникинеоінституціоналізмунаголошують,щоінсти-
тути–ценормитаправила,іншівключаютьтакожсуспільно-політичніпрактики.
Авторданоїстаттісхиляєтьсядопершоїточкизору,оскільки,якбулопоказано,
за одних норм зазначені практикиможуть відрізнятися.Останні скоріше пред-
ставляютьзмістовненаповненняінституту.
Від чогож залежить зміст, зокрема, тих інститутів, які становлять систему
виконавчоївлади?Якмимоглипобачити,відносини,якібудуютьсуб’єктиврам-
кахінститутів,залежатьвідбагатьохчинників,алевпершучергувідїхінтересів,
уявленьпрошляхидосягненняцілей,аточніше–отриманнятаутриманнявлади,
відвідносиннапопередніхетапах.
Як вже було сказано, неоінституціоналізм включає низку методологічних
підходів6. В контексті даної статті найбільш цікавими є теорія раціонального
виборутаісторичнийнеоінституціоналізм.
Ключовим постулатом теорії раціонального вибору є індивідуалізм. Саме
вільнііндивідиформуютьінститутитавідносини.Їхдіїзалежатьвідкалькуляції
вигодособистодлясебе.Дослідженняполітикизпозиційраціональноговибору
здійснюєтьсятак.Післявизначенняметививчаютьсязасобиїїдосягнення.Кожна
альтернатива аналізується на предмет корисності та можливості реалізації.
Оцінкиальтернативдаютьзмогувибудуватиїхзаступенемпереваги,щойспри-
чиняєобранняшляхудосягненнямети7.
Схожіконцепціїмаютьобігнелишевполітології, айв іншихнауках.Так,
автористаттівжурналі«Социс»розрізняють,зокрема,такітипибюрократівяк
«формальний»та«прагматичний».Підостаннімвонирозуміютьчиновника,який
прагнеотримативигодуособистодлясебезуспіхіворганізації,становища,яке
вінзаймаєворганізації,упроцесіприйняттяуправлінськихрішень8.
Цюкласифікаціюнеслідрозумітиспрощено.Те,що«прагматичний»бюро-
кратнамагаєтьсяотримативигодизуспіхіворганізації,наштовхуєнадумку,що
віндотримуєтьсянормтаправил,аотже,єводночасі«формальним»бюрокра-
том.Відтакзазначенітипибюрократаєідеальнимитипами,вреальнійситуації
воничастоуособлюютьсяводномуіндивіді.
Положеннюпроте,що«прагматичний»бюрократпрагнеотримативигодиз
успіхіворганізації,суперечитьіншеположеннястатті,згіднозякимуйогодіяль-
ностіособистіцілівитісняютьціліорганізації.Якможутьособистіцілівитісняти
те,відуспіхучогозалежитьїхреалізація?
Алепостаютьіншіпроблеми.Вчомуполягаєособиставигодаіндивіда?Іщо
628 Держава і право • Випуск 54
єцілямиорганізації?
Виникненняінститутівякунормованоїмоделівідносинвикликанепотребами
членівсуспільства.Інститутипризначенісприятиїхзадоволенню.Так,інститут
місцевихдержадміністраційвУкраїнівиникяквідповідьнапотребувуправлінні
соціальнимипроцесамиврегіонах.Вцьомубулизацікавленінелишефункціоне-
рицентральнихорганіввлади,айіншісуб’єкти–населеннярегіонів,функціоне-
ри місцевого самоврядування тощо. Відтак цей інститут структурує відносини
міжчисленнимисуб’єктами.
Водночасінститутвиникаєзметоюзадоволеннянеоднієїпотреби,ацілогоїх
спектру. Ці потреби не співпадають, але вони необов’язково суперечать між
собою.Так,місцевідержадміністраціїпокликанінелишезабезпечитиконтроль
національнихелітзапроцесамиврегіонах,вонитакожзабезпечуютьзв’язкиміж
населенням та центральними елітами, отримання місцевим самоврядуванням
державної допомоги тощо. Це зумовлює диференціацію в самих інститутах,
виникненнясубрівневихінститутів.Відтакінститутструктуруєчисленніпотре-
би,яківикликаютьйоговиникнення.
По-друге,суспільствоєсукупністюінститутів.Коженіндивіддієврамкахне
одного,абагатьохінститутів.Відтакструктурайогопотребформуєтьсяпідвпли-
вомусіхінститутів.Проблемоюєвстановленнябалансуміжцимипотребами,що
залежитьвідбагатьохчинників,впершучергужиттєвогодосвіду,зв’язківтощо.
Ціпотребиформуютьуявленняпроособистівигоди.
Ці реалії на макрорівні досліджуються в такому напрямі як історичний
неоінституціоналізм,згіднозяким«траєкторіяпопередньогорозвитку»значною
міроювизначаєфункціонуванняінституту.Хочапредставникицьогонапрямуне
виключають, що індивіди можуть відмовлятися від «траєкторії», що наближує
«історичнихнеоінституціоналістів»доприхильниківтеоріїраціональноговибо-
ру.Цясхемаможебутизастосовананелишенамакрорівні,айщододійокремих
індивідів.
Функціонериінституту(унаведеномуприкладіз«Соцису»бюрократи)нама-
гаютьсяпобудуватидіяльністьінституту,щобвонасприялазадоволеннюїхінте-
ресівтареалізаціїособистихцілей.Вониможутьвступативконфліктзіншими
індивідами(членамиорганізації),алецевідбуваєтьсянеобов’язково.Більшетого,
власні інтересидиктуютьнеобхідністьповнішогозадоволення інтересівпідлег-
лих,аджелояльністьостанніх,відсутністьконфліктівщододотриманнянормта
правилзміцнюєїхкерівнестановище.
Схоже стосується й ситуації, коли колективні цілі організації прописані у
документах(законодавчихактах),якимикеруютьсяформальніорганізації,зокре-
маорганивиконавчоївлади.Особистіінтересиїхфункціонерівнеспівпадаютьз
офіційнодекларованими завданнямидіяльностіорганів.Алевонинамагаються
переконати членів суспільства (не лише словами, а й справами), що саме їх
керівництвонайбільшефективносприяєреалізаціїзавданьцихорганів.
Крімтого,оскількиуформальнихорганізацій(органіввлади),якправило,є
неодне,абагатозавдань,вониможутьманевруватиміжними,організовуватина
виконаннявпершучергутогозавдання,якесприятимеефективнійреалізаціїй
інших.Прикладомєдіяльністьуряду.ЗгіднозКонституцією,він«забезпечуєдер-
жавнийсуверенітетіекономічнусамостійністьУкраїни,здійсненнявнутрішньої
і зовнішньої політики держави, виконанняКонституції і законівУкраїни, актів
Президента України»9. Проте конкретні напрями реалізації завдання, на яких
зосереджуютьсяресурси(наприклад,наєвропейськомунапряміабоназміцненні
629Юридичні і політичні науки
відносинзкраїнамипострадянськогопростору),визначаютьсяфункціонерами,їх
політичнимиінтересами.
Те саме стосується й відносин між органами влади різних рівнів. Коли
функціонериадміністраціїПрезидентавирішуютьпитанняпроте,хтоможебути
призначенийголовоюоблдержадміністрації,абоПрем’єрвирішує,якукандида-
туру подати на затвердженняПрезидентові, вони виходять не лише з того, хто
найкращевиконуватимезавдання.Цеймотивважливий,аленайчастішевінроз-
глядаєтьсяукомплексізналежністюкандидатадополітичногоугруповання,його
здатністю забезпечити (своєю діяльністю) реноме угруповання та людей, які
відповідальнізайогопризначення,зберегтилояльністьтощо.
Це не виключаєможливості ситуації, коли інтересифункціонера негативно
віддзеркалюються на діяльності органу, наприклад, коли через це відносини з
іншимиорганамивладистаютьконфліктними.
Отже,поняттяособистоївигодинеслідрозумітиспрощено.Цескладнасис-
тема, яка необов’язково суперечить отриманню вигод іншими індивідами, які
діють в рамках інститутів. Адже процес інституціоналізації є віддзеркаленням
консолідаціїсуспільства,формуваннясхожихпотребтауявленьщодовигод.
Водночасінституціоналізаціяєдиференціацієюуправління,томувонасприяє
збагаченнюпотреб, а відтак розмежуваннюуявлень про особисті вигоди.Аце
створюєпередумовидляконфліктів.Томууправлінцізацікавлені,зодногобоку,
встворенніорганізацій,щопокликанізадовольнятизростаючіпотреби,зіншого
–унедопущеннінадмірноїдиференціаціїінститутів,щозагрожуєнекерованістю.
Прикладомцьогоєйрозвитоквиконавчоївлади.Так,державотворчіпроцеси
1990-хрр.зумовилиінституціоналізаціювсферахподатків,контролюзакордо-
ном тощо, що зумовило появу Державної податкової адміністрації, Державної
митноїслужби.Подальшеускладненняполітичноївзаємодіївикликалосупереч-
ності,наслідкомчогосталопідпорядкуванняПрезидентомугрудні2010р.цих
органівМіністерствуфінансів.
Слідсказати,щотеоріяраціональноговиборучастопіддаєтьсякритиці.Так,
В.Д.Нечаєввважає,щоіндивідврамкахінститутунезавждикеруєтьсяособис-
тимивигодами,прощо свідчитьнеобхідністьпідкорюватисянормам таправи-
лам:«…Підпорядкуванняниммаєпевноюміроюноситипримусовийхарактер.
…Конструкціяінститутуприпускаєможливістьрозходженняміжсвоїмивимога-
ми до індивіда та його перевагами та намагається попередити опортуністичну
поведінкуостанньогозадопомогоюмеханізмусанкції»10.
Проте теорія раціонального вибору в принципі дала відповідь. Неоінсти-
туціоналістивизнають,що інститутиможутьзмінитипереваги індивіда,алеце
означає,щоновийпорядокєвигіднішимдляньоговіснуючійситуації.По-друге,
А.Хіршман,крім«лояльності»,виокремлюєтакістратегіїповедінкищодопра-
виляк«вихід»та«голос».Обидвівониможливі,колифункціонуванняінституту
загрожує вигодам індивіда. «Вихід» полягає у втечі від відносин, «голос» – у
спробіпокращитиїх11.
Проте існує проблема,що індивід матиме уявлення прошляхи досягнення
особистихвигод,якінекорелюютьсязреальноюситуацією.Причиноюцьогоє
відсутність(нестача)інформації,необхідноїдляадекватноїоцінки.Відтакоднією
з найголовніших проблем політичних інститутів є проблема інформаційного
забезпеченняіндивідів.
Щеодне зауваженнястосуєтьсяспіввідношенняформальнихтанеформаль-
нихінститутів.Цятемабулаособливопопулярноюутранзитології.Досвідпост-
630 Держава і право • Випуск 54
радянських країн не виправдовував деяких теоретичних схем транзитологів.
Причинубулознайденоунеформальнихінститутах,які,наїхдумку,витісняють
інститутиформальні12.
Неоінституціоналізм не обмежує інститути формальними правилами. Ще
Д.Нортвключавдонихнеформальніобмеження,доякихвідносивтрадиції,зви-
чаї.СхожоїдумкидотримуютьсяДж.МарчтаД.Олсон,якіаналізуютьполітичні
інститутизточкизорувзаємозв’язкуформальнихправилтанеформальнихнорм
тазазначають,щоостаннідаютьіндивідамзмогузнизитивитратинепрогнозова-
нихдій13.
Специфіканеформальнихобмеженьполягаєутому,щовони,навідмінувід
формальних,свідомоневстановлюютьсяокремимилюдьми,аформуютьсятри-
валий час в процесі спілкування, становлення соціальних мереж14. Тому вони
еволюціонують поступово, на відміну від формальних правил, які змінюються
одномоментно і свідомо. Власне на цьому базується й історичний неоінсти-
туціоналізм.
Співвідношенняміжформальними правилами і неформальними правилами
можезнаходитисявпевномудіапазоні.Алестверджувати,якВ.Я.Гельман,що
панування неформальних інститутів перешкоджає встановленню верховенства
права,можнатоді,колинормипозитивногоправасуперечатьнеформальнимрегу-
ляторам.Аджеостанніскладаютьте,щоназиваютьприроднимправом.Зазначена
суперечністьможерозвиватисятакимчином.Суперечливіформальні інститути
танеформальніобмеженняможутьспівіснувати,алепевнийчас.Поступовосупе-
речністьпризводитьабодозмінуформальнихнормах,абодотого,щоформальні
нормисприятимутьповільнимзмінамунеформальнихобмеженнях,тобтоутра-
диціях,звичаях.
Сліддодати,що,оскількиінститутирегламентуютьвідносиниміжіндивіда-
минарізнихрівняхінституту,точимнижчийрівеньфункціонуванняінституту,
тим більш значущими є неформальні регулятори. Адже формальні правила не
можутьпередбачитиусіособливостівідносин.Відтакпроблемаспіввідношення
формальнихтанеформальнихінститутів–цейпроблемашвидкостіформальної
інституціоналізації,повнотирегламентації.
Доречі,аналізуючиполітичнуреформувУкраїні,М.Козюбравідзначав,що,
поприїїнеобхідність,вона«необов’язковомаласупроводжуватисьрадикальною
зміноюКонституціїУкраїни(навітьтієїїїчастини,якастосуєтьсяорганізаціївер-
ховноївладивдержаві–формиправління).…Чималоідейполітичноїреформи
…можна було успішно реалізувати в межах положень Конституції, чинних на
1січня2006року»15.
Тепермиможемозробитипевнівисновки.Особливостіфункціонуваннявико-
навчоївладиУкраїнидаютьзмогудосліджуватиїїзвикористаннямтеоретико-ме-
тодологічних засад неоінституціоналізму. Останній є відносно гнучкою сукуп-
ністюпідходів,згіднозякими інститутиєобмежувальниминормами,врамках
яких індивідивибудовуютьполітичнівідносини.Діяльність індивідівбазується
набаченнінимисвоїхінтересівтавигодтанаврахуванніоптимальноїальтерна-
тивидосягненняцілей.Цедаєзмогузастосуватипостулатитеоріїраціонального
вибору.Зазначенівигодинеобмежуютьсяматеріальнимирозрахунками,авклю-
чають широке коло уявлень, які формуються в процесі спілкування з іншими
індивідами.Функціонуванняінститутіввизначаєтьсянелишеформальнимипра-
вилами, а й неформальними обмеженнями, які складаються історично, що
631Юридичні і політичні науки
обґрунтовує можливість застосування засад історичного неоінституціоналізму.
Інститутиєбагаторівневимиструктурами,прицьомувпливнеформальнихрегу-
ляторівтимвідчутніше,чимнижчерівеньфункціонуванняінституту.
За межами статті лишилася деякі проблеми, пов’язані з неоінституціона-
лістським тлумаченням політики, зокрема, щодо застосування неоінституціо-
налізмудляпоясненняінституційнихзмін,щовикликаєнауковідискусії,тадеякі
інші. Аналіз їх – предмет подальшого вивчення засад дослідження виконавчої
влади.
1.Ко ва лен ко А.А.РозвитоквиконавчоївладивУкраїнінасучасномуетапі:Моно-
графія. –К.: Ін-т держави і права ім.В.М.КорецькогоНАНУкраїни, 2002. – 512 с.;
Су час на українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних і етно-
національних досліджень ім. І.Ф. КурасаНАНУкраїни. – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса
НАНУкраїни,2009.–448с.;Ва левсь кий О.Л.Методологічнізасадианалізудержавної
політики//Філософськадумка.–2000.–№5.–С.59-81;Мар ти нюк Р.Парламентська
відповідальністьурядувзарубіжнійтавітчизнянійпрактиці:компаративнийаналіз //
Виборитадемократія.–2010.–№1.–С.54-62таін.2. Норт Д.Институты,J.P.инсти-
туциональныеизмененияифункционированиеэкономики.–М.:Фондэкономической
книги «Начала», 1997. – С. 17. 3. March J.G., Olsen J.P. The new institutionalism:
Organizational factors in political life // American Political Science Review. – 1984. –
Vol.78.–P.734-749.;Hall P.A.,Taylor R.C.R. Politicalscienceandthefournewinstitution-
alism//PoliticalStudies.–1996.–XLIV.–Р.936-957;Goodin R.E. Institutionsandtheir
design // The theory of institutional design. – Cambridge: Cambridge University Press,
1996.– P. 1-53; Lane J.E., Ersson S. The New Institutional Politics. Performance and
Outcoms. – London:Routledge, 2000. – 329 p. та ін.4. Ча бан на М.Неоінституційний
підхіддоаналізупроцесуприйняттяполітичнихрішень//Політичнийменеджмент.–
2010.–№2.–С.29-37;Де бен ко І.Символізаціяполітики:неоінституційно-когнітивний
підхід//Політичнийменеджмент.–2011.–№3.–С.88-97.5. За зна ев О.И.Втораямоло-
дость«долгожителя»:концепт«политическийинститут»всовременнойнауке //Про-
блемыполитическойнауки.Науч.ред.М.Х.Фарукшин.–Казань:Центринновацион-
ныхтехнологий,2005.–С.3-13.6. Кар мазіна М.,Шур бо ва на О.«Інститут»та«інсти-
туція»:проблемарозрізненняпонять//Політичнийменеджмент.–2006.–№4.[Елект-
роннийресурс].–Режимдоступу:http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n
=59&c=1308.7. Ру за вин Г. И. Теориярациональноговыбораиграницыееприменения
в социально-гуманитарном познании [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
library.by/portalus/modules/philosophy/show_archives.php?subaction=showfull&id=110880
5088&archive=0213&start_from=&ucat=1&.8. Ану рин В.Ф.,Са ду ли на А.М.Бюрократия:
взгляды«извне»и«изнутри»//Социс.–2010.–№2.–С.31-32.9. Кон сти туція України
//ВідомостіВерховноїРадиУкраїни.–1996.–№30.–Ст.141.10. Не ча ев В.Д.Когни-
тивныереволюциииинституциональныеизменения//Полис.–2002.–№5.–С.6-19.
11. Hirschman A.O.Exit,Voice,andLoyalty:ResponsetoDeclineinFirms,Organizations,
andStates.–Cambridge,Massachusetts:HarvardUniversityPress,1970.–P.22-35.12. Мер
кель В.,Кру ас сан А.Формальныеинеформальныеинститутывдефектныхдемократиях
//Полис.–2002.–№1.–С.6-17;№2.–C.20-30;Гель ман В.Я.Институциональное
строительство и неформальные институты в современной российской политике //
Полис.–2003.–№4.–С.6-25;O’Donnell G.IllusionsaboutConsolidation//Journalof
Democracy,vol.7.–1996.–№2.–P.34-51.13. March J.G.,Olsen J.P.Rediscoveringinsti-
tutions:Theorganizationalbasisofpolitics.–N.Y.:TheFreePress,1989.–P.22.14. Ля со та
Л.Соціальнімережітанеформальніпрактикиуполітичномудизайніпострадянських
суспільств //Політичнийменеджмент. – 2006. –№4. [Електроннийресурс]. –Режим
доступу:http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=59&c=1312.15. Ко зю б
ра М.10роківдіїКонституціїУкраїни:проблемиіперспективи//Виборитадемократія.
–2006.–№2.–C.28.
632 Держава і право • Випуск 54
|