Особливості визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» за кримінальним законодавством країн пострадянського простору
Проаналізовано норми кримінального законодавства пострадянських країн стосовно визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» і проведено порівняльний аналіз їх із положеннями ст. 27 КК України. Зроблено висновок про значний ступінь подібності досліджуваних норм....
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Держава і право |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64420 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Особливості визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» за кримінальним законодавством країн пострадянського простору / Д.М. Харко // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 450-455. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-64420 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-644202014-06-16T03:01:47Z Особливості визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» за кримінальним законодавством країн пострадянського простору Харко, Д.М. Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика Проаналізовано норми кримінального законодавства пострадянських країн стосовно визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» і проведено порівняльний аналіз їх із положеннями ст. 27 КК України. Зроблено висновок про значний ступінь подібності досліджуваних норм. Проанализированы нормы уголовного законодательства постсоветских стран, касающиеся определения понятия «исполнитель (соисполнитель) преступления» и проведен сравнительный анализ этих норм с положений ст. 27 УК Украины. Сделан вывод о значительной степени подобности исследуемых норм. In this article standards of the criminal legislation of the Post-Soviet republics concerning definitions of concept «the performer (co-performer) of a crime» are analysed, the comparative analysis concerning provisions of Art. 27 of the Criminal code of Ukraine is carried out. The conclusion is drawn on considerable degree of similitude of the specified norms. 2012 Article Особливості визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» за кримінальним законодавством країн пострадянського простору / Д.М. Харко // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 450-455. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. 1563-3349 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64420 uk Держава і право Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика |
| spellingShingle |
Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика Харко, Д.М. Особливості визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» за кримінальним законодавством країн пострадянського простору Держава і право |
| description |
Проаналізовано норми кримінального законодавства пострадянських країн стосовно
визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» і проведено порівняльний аналіз їх
із положеннями ст. 27 КК України. Зроблено висновок про значний ступінь подібності досліджуваних норм. |
| format |
Article |
| author |
Харко, Д.М. |
| author_facet |
Харко, Д.М. |
| author_sort |
Харко, Д.М. |
| title |
Особливості визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» за кримінальним законодавством країн пострадянського простору |
| title_short |
Особливості визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» за кримінальним законодавством країн пострадянського простору |
| title_full |
Особливості визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» за кримінальним законодавством країн пострадянського простору |
| title_fullStr |
Особливості визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» за кримінальним законодавством країн пострадянського простору |
| title_full_unstemmed |
Особливості визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» за кримінальним законодавством країн пострадянського простору |
| title_sort |
особливості визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» за кримінальним законодавством країн пострадянського простору |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64420 |
| citation_txt |
Особливості визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» за кримінальним законодавством країн пострадянського простору / Д.М. Харко // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 450-455. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. |
| series |
Держава і право |
| work_keys_str_mv |
AT harkodm osoblivostíviznačennâponâttâvikonavecʹspívvikonavecʹzločinuzakrimínalʹnimzakonodavstvomkraínpostradânsʹkogoprostoru |
| first_indexed |
2025-07-05T15:05:28Z |
| last_indexed |
2025-07-05T15:05:28Z |
| _version_ |
1836819864813043712 |
| fulltext |
450 Держава і право • Випуск 56
Д.М. Харко
ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ВИКОНАВЕЦЬ
(СПІВВИКОНАВЕЦЬ) ЗЛОЧИНУ» ЗА КРИМІНАЛЬНИМ
ЗАКОНОДАВСТВОМ КРАЇН ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ
Проаналізовано норми кримінального законодавства пострадянських країн стосовно
визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» і проведено порівняльний аналіз їх
із положеннями ст. 27 КК України. Зроблено висновок про значний ступінь подібності дослі-
джуваних норм.
Ключові слова: виконавець злочину, співвиконавець злочину, співучасть у злочині, посеред-
нє виконавство.
Проанализированы нормы уголовного законодательства постсоветских стран, касающи-
еся определения понятия «исполнитель (соисполнитель) преступления» и проведен
сравнительный анализ этих норм с положений ст. 27 УК Украины. Сделан вывод о значитель-
ной степени подобности исследуемых норм.
Ключевые слова: исполнитель преступления, соисполнитель преступления, соучастие в
преступлении, посредственное исполнение.
In this article standards of the criminal legislation of the Post-Soviet republics concerning
definitions of concept «the performer (co-performer) of a crime» are analysed, the comparative
analysis concerning provisions of Art. 27 of the Criminal code of Ukraine is carried out. The conclusion
is drawn on considerable degree of similitude of the specified norms.
Key words: the performer of a crime, co-performer of crime, complicity in a crime, mediocre
execution.
Геополітичні процеси розпаду колишнього СРСР, формування на його території цілої
низки незалежних, суверенних країн не могли не потягти за собою створення у кожній з
новоутворених держав власного національного законодавства. Розвиваючись за відповід-
ними законами діалектики, інститути національного законодавства зазначених країн
залучили окремі норми права (в тому числі й кримінального) у вигляді, характерному для
радянського періоду, а також створювали нові, більш адаптовані для конкретних геополі-
тичних і культурно-історичних умов сьогодення норми. Процес оптимізації національно-
го законодавства України вимагає, крім іншого, виваженого підходу до залучення досвіду
зарубіжного законодавця. Безсумнівно, процеси євроінтеграції значною мірою впливають
на формування національного законодавства України, та при цьому нелогічною вигляда-
ла б спроба відмови від вивчення досвіду країн так званого «близького зарубіжжя».
У цьому контексті вирішення окремих проблем інституту співучасті в сучасному кримі-
нальному праві України, а також розробку пропозицій щодо вдосконалення норм
Кримінального кодексу України (далі — КК) слід здійснювати, враховуючи стан кримі-
нального законодавства країн пострадянського простору.
Інститут співучасті, що міститься у Загальній частині кримінального права України,
має як науково-теоретичне значення, так і цілком практичне, оскільки визначає роль
кожного зі співучасників у вчиненому злочині, дає змогу правильно кваліфікувати діяння
та визначити ступінь суспільної небезпечності злочину. Дослідженню проблем інституту
співучасті, а також окремих його складових, зокрема, проблемам визначення поняття
виконавця (співвиконавця) злочину, присвятили свої праці чимало українських і зарубіж-
них науковців. Серед них можна виокремити: Г.А. Аванесова, С.В. Афіногенова,
451Юридичні і політичні науки
М.І. Бажанова, Р.Р. Галіакбарова, О.І. Гурова, Н.О. Гуторову, Г.П. Жаровську,
А.Ф. Зелінського, Н.Г. Іванцову, О.О. Квашу, А.П. Козлова, М.І. Коржанського,
О.М. Костенка, Н.Ф. Кузнецову, І.І. Карпеця, Ю.О. Красікова, У.Е. Лихмус, В.В. Лунєєва,
В.О. Навроцького, В.С. Прохорова, В.Г. Смірнова, А.Н. Трайніна, О.М. Царегородцева,
М.А. Шнейдера та багатьох ін.
Серед видів співучасті фігуру виконавця (співвиконавця) злочину прийнято вважати
найбільш суспільно небезпечною, центральною. Традиційно вважається, що побудова
ст. 27 КК України визначена саме градацією відповідно до ступеня суспільної небезпеч-
ності співучасника. Відтак, найбільшу суспільну небезпеку несе роль саме виконавця зло-
чину, а найменшу — пособника. Втім така думка не є загальновизнаною. Наприклад,
О.О. Кваша вважає, що найбільш суспільно-небезпечним є організатор злочину, і тому у
відповідній нормі КК України він має згадуватися першим, а виконавець злочину —
наступним1. Існують і інші розбіжності науковців у поглядах на роль виконавця злочину у
співучасті.
Саме тому аналіз поняття «виконавець злочину» є важливим для розуміння основ
інституту співучасті у злочині. Відповідно, метою цієї статті є встановлення особливостей
визначення поняття «виконавець (співвиконавець) злочину» в кримінальних законах
країн пострадянського простору.
Кримінальний кодекс України в ч. 2 ст. 27 визначає, що «Виконавцем (співвиконав-
цем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом
використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відпові-
дальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом». На думку
Г.П. Жаровської, «у злочинах, вчинених у співучасті, виконавець — центральна фігура, так
як він своїми діями безпосередньо чи опосередковано виконує склад того злочину, який
інкримінується всім співучасникам, оскільки дії інших співучасників трансформуються
через його суспільно небезпечну діяльність»2.
Розглядаючи проблеми визначення поняття «виконавець злочину», доцільним вида-
ється огляд законодавства зарубіжних країн, що стосується вказаної проблематики.
Кримінальний кодекс Російської Федерації в ч.2 ст. 33 визначає, що «Виконавцем визна-
ється особа, яка безпосередньо вчинила злочин або безпосередньо брала участь у його
скоєнні спільно з іншими особами (співвиконавцями), а також особа, що вчинила злочин
шляхом використання інших осіб, що не підлягали кримінальній відповідальності вна-
слідок віку, неосудності або інших обставин, передбачених цим Кодексом»3. Ця норма
мало чим відрізняється від положень ч. 2 ст. 27 КК України. Однак, на відміну від поло-
жень КК України, у ч. 2 ст. 33 КК Російської Федерації прямо згадується про використан-
ня для вчинення злочину осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності та нео-
судних осіб.
Враховуючи той факт, що кримінальне законодавство більшості країн, які утворилися
при розпаді СРСР (наприклад, Україна, Російська Федерація, Республіка Білорусь,
Республіка Казахстан) має спільне коріння, факт подібності зазначених положень вигля-
дає цілком логічним. Це положення підтверджується і у працях українського науковця
М.І. Хавронюка, який, здійснюючи порівняльний аналіз кримінального законодавства
України та інших держав континентальної Європи, зазначив, що схожі з визначеними у
КК України форми співучасті згадуються у КК Республіки Білорусії, Республіки Молдови,
Російської Федерації4.
Згідно ч. 3 ст. 16 Кримінального кодексу Республіки Білорусь «Виконавцем визнаєть-
ся особа, яка безпосередньо вчинила злочин, або безпосередньо брала участь у його вчи-
ненні спільно з іншими особами, або вчинила злочин шляхом використання інших осіб,
що не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності, або які вчинили
злочин з необережності»5. Останнє положення, а саме — вчинення злочину шляхом вико-
452 Держава і право • Випуск 56
ристання осіб, які вчинили злочин з необережності, є принциповою відмінністю норми
кримінального законодавства Республіки Білорусь від подібної норми КК України.
Не містить суттєвих відмінностей від вищенаведених норм і кримінальне законодав-
ство Республіки Казахстан. За ч. 2 ст. 28 Кримінального кодексу Республіки Казахстан
«Виконавцем визнається особа, що вчинила злочин безпосередньо або брала безпосеред-
ню участь у його вчиненні спільно з іншими особами (співвиконавцями), а також особа,
що вчинила злочин шляхом використання інших осіб, які не підлягають кримінальній
відповідальності внаслідок віку, неосудності або інших обставин, передбачених цим
Кодексом, або шляхом використання осіб, що вчинили діяння з необережності»6. Як і
кримінальне законодавство Республіки Білорусь, за винятком положення, де згадується
про використання осіб, що вчинили протиправне діяння з необережності, зазначена
норма кримінального законодавства Республіки Казахстан дублює відповідну норму
російського кримінального законодавства.
До подібних «дублюючих» норм кримінального законодавства пострадянських країн
можна віднести і положення ч. 2 ст. 42 Кримінального кодексу Республіки Молдова7. У
тому числі до виконавців злочину за чинним кримінальним законодавством Республіки
Молдова належать злочинці, які використовують інших осіб, які не є суб’єктами злочину.
Також, на думку деяких молдавських науковців, до виконавця злочину належить і особа,
що використовує осіб, що діяли «помилково, необережно або невинувато»8.
Не відрізняється принципово від розглянутих норм кримінального законодавства
країн, що утворилися внаслідок розпаду СРСР, і норми законодавства Республіки
Вірменія9.
Положення кримінального закону Азербайджанської Республіки, що стосуються
інституту співучасті, так само мало відрізняються від вищенаведених10. Різницею є лише
відсутність у ч. 2 ст. 32 КК Азербайджанської Республіки вказівки на конкретні підстави
виключення кримінальної відповідальності посереднього виконавця, наприклад: віку,
неосудності тощо.
Не стали винятком і норми кримінального права пострадянських республік
Центральної Азії. Наприклад, норми кримінального законодавства Туркменістану і
Республіки Таджикистан, що визначають виконавця злочину (а саме — текст ч. 2 ст. 33
Кримінального кодексу Туркменістану і ч. 2 ст. 36 Кримінального кодексу Республіки
Таджикистан), різняться лише одним словом «особа», що може мати лише стилістичне
значення, але ніяким чином не впливає на зміст норми11. Фактично, дублюють ці норми
також положення Кримінального кодексу Киргизької Республіки та Кримінального
кодексу Республіки Узбекистан12.
Норми кримінального законодавства Грузії загалом відрізняються від аналогічних
норм більшості країн пострадянського простору. Зокрема, в Кримінальному кодексі
Грузії, що вступив у силу 1 червня 2000 р., відсутнє визначення поняття «злочин», нато-
мість визначається поняття «причинний зв’язок», що відсутнє в більшості аналізованих
кодексів пострадянських країн. Спостерігаються певні відмінності від вищерозглянутих
кримінальних кодексів й у нормах кримінального законодавства Грузії, що стосуються
інституту співучасті.
Насамперед слід звернути увагу на наявність окремої статті, що присвячена поняттю
«Виконавство злочину». Ст. 22 Кримінального кодексу Грузії, яка визначає виконавця
(співвиконавця) злочину, практично повторює зміст норм кримінального права вищезаз-
начених країн, що утворилися при розпаді СРСР. Але ст. 24 «Види співучасників» пере-
раховуючи співучасників злочину, (організатор, підбурювач, пособник) не містить понят-
тя виконавця злочину13. Відтак, це дає змогу констатувати, що виконавець злочину не
належить до співучасників. Практично поняття «виконавець злочину» в кримінальному
законі Грузії ототожнюється із поняттям «суб’єкт злочину», а поняття «співвиконавець»
чітко відмежовується від поняття «співучасник». Про це свідчить і положення ст. 26
453Юридичні і політичні науки
«Ексцес виконавця», де йдеться про «інших співвиконавців або співучасників»14. Також
можна звернути увагу на іншу норму, яка визначає поняття «групового злочину». За ч. 1
ст. 27 Кримінального кодексу Грузії злочин вважається вчиненим групою осіб, якщо у
його вчиненні брали спільну участь два і більше виконавця без попередньої змови, а вже
ч. 2 ст. 27, визначаючи злочин, вчинений групою осіб за попередньою змовою, оперує
терміном «стійка група осіб», тим самим уникаючи використання терміна «співучасни-
ки». З одного боку, це цілком логічно, оскільки відповідає положенням ст.ст. 22 і 24. В
іншому випадку диспозиція ст. 27 не охоплювала б виконавців (співвиконавців) злочину.
Проте, на нашу думку, таке виокремлення з кола співучасників безпосереднього виконав-
ця (співвиконавця) злочину порушує загальну цілісну структуру інституту співучасті в
кримінальному праві. При цьому зауважимо, що таке трактування кримінальним законом
Грузії поняття співучасті, а також співвідношень понять «виконавець злочину» і «співу-
часник злочину» не є чимось принципово новим і революційним. Наприклад, професор
М.Г. Іванов зазначає: «Домінанта теоретичного положення про групу лише як про наяв-
ність співвиконавців, не могла породити нічого іншого, крім вельми абсурдних рішень
при застосуванні права… Виходить парадокс: якщо в групі, що за всіма параметрами
характеризується як організована, ролі розподілені, то, незважаючи на це, всі вважаються
співвиконавцями. Але навіщо тоді взагалі потрібна ст. 33 Кримінального кодексу
Російської Федерації з її досить чітким описом рольових функцій? Послідовні міркування
в контексті суперечностей оживляють у пам’яті привабливі в цьому випадку роздуми
І.Я. Фойніцького, який взагалі пропонував відмовитися від поняття співучасті як від схо-
ластичного правового рудимента»15. На нашу думку, не можна погодитись із думкою
М.Г. Іванова щодо сумнівів у доцільності існування інституту співучасті. Як вважав
П.Ф. Тельнов, «норма, що визначає співучасть є, власне кажучи, ключем для розуміння
законодавчої характеристики окремих складів спільної злочинної діяльності»16. Подібної
думки дотримується і С.А. Балєєв, який вважає: «Поняття співучасті в злочині — наріж-
ний камінь у визначенні форм групової злочинної діяльності»17. При цьому зауважимо,
що вказана проблема є досить глибокою за своєю сутністю, відтак неприпустимо одно-
бічно і без ґрунтовного аналізу піддавати критиці рішення законодавців Грузії виключити
із переліку співучасників виконавця.
Аналізуючи Кримінальний кодекс Литовської Республіки, не можна не зауважити, що
він значно відрізняється від кримінальних кодексів пострадянських країн, що розгляда-
лись вище. Це свідчить про те, що кримінальне право Литовської Республіки зазнало зна-
чних змін з часу виходу Литовської РСР зі складу СРСР, головним чином через яскраво
виражену проєвропейську орієнтацію у зовнішній політиці, а відтак — про значно актив-
нішу, порівняно з Україною, рецепцію норм законодавства європейських країн.
При цьому не можна не зауважити, що визначення поняття виконавця злочину за
Кримінальним кодексом Литовської Республіки є подібним до відповідних норм кримі-
нального законодавства Російської Федерації, України, Республіки Молдови тощо. За ч. 3
ст. 24 Кримінального кодексу Литовської Республіки під виконавцем злочину розуміється
особа, що вчинила злочин безпосередньо або за допомогою осіб, що відповідно до ст. 13
цього Кодексу не підлягають кримінальній відповідальності через свій вік, або за допо-
могою інших осіб, що не несуть кримінальної відповідальності (посереднє виконання)18.
Дещо інша структура відповідної норми кримінального законодавства Латвійської
Республіки. Як і в Грузії, в Латвійській Республіці законодавець відмовився від визнання
виконавця (співвиконавця) співучасником. У зв’язку з цим виконавець злочину не згаду-
ється у переліку співучасників, наведеному у ст. 20 КК Латвійської Республіки. Латвійський
законодавець прямо вказує на відмінність цих понять. Так, у ч.1 ст. 20 співучасть визна-
чена як свідома дія або бездіяльність, шляхом якої особа (співучасник) спільно з іншою
особою (виконавцем) брала участь у вчиненні умисного злочинного діяння, але сама не
була його безпосередній виконавцем19 [19, 31].
454 Держава і право • Випуск 56
Своєрідним є підхід до визначення аналізованого поняття і у кримінальному законо-
давстві Естонської Республіки. У Загальній частині відсутнє визначення не лише вико-
навця злочину, але й співучасті. У ст. 38 Кримінального кодексу Естонської Республіки
згадується про вчинення злочину групою осіб як про обставину, що обтяжує покарання.
При цьому поняття «групи осіб» або «спільного вчинення злочину» не розкривається.
Лише в Особливій частині КК вперше згадується про співучасть, як про обставину, що
обтяжує відповідальність. Там само згадується така форма співучасті як пособництво20.
Це можна пояснити тим, що кримінальне законодавство Естонської Республіки зазнало
впливу норм кримінального права деяких європейських країн (Федеративної Республіки
Німеччини, Фінляндії, Королівства Швеції тощо) .
Узагальнюючи вищенаведене, можна зробити наступні висновки.
Норми кримінального законодавства досліджуваних країн у частині регулювання
виконавця як співучасника злочину часто дублюють одне одного.
У більшості аналізованих кодексів виконавець розглядається як особа, що безпосе-
редньо або за допомогою осіб, що за законом не можуть підлягати кримінальній відпові-
дальності (посереднього виконання) вчинила протиправне, винне, каране діяння, що
прямо передбачене кримінальним кодексом, або вчиняє таке діяння у спільній участі з
іншими виконавцями злочину (співвиконавство). Лише Кримінальні кодекси Грузії та
Латвійської Республіки містять визначення «виконавця злочину» як окремої фігури, поза
співучастю у злочині. Така позиція законодавців Грузії та Латвійської Республіки є дещо
спірною, оскільки виводити виконавця із кола співучасників, на нашу думку, є не логіч-
ним. Натомість позиція решти аналізованих норм кримінальних кодексів Російської
Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Молдови тощо видається більш виваженою,
хоча визначення поняття «виконавець злочину» переобтяжені вказівкою на окремі під-
стави звільнення від кримінальної відповідальності осіб при посередньому виконанні.
1. Кваша О.О. Організатор злочину. Кримінально-правове та кримінологічне дослі-
дження. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2003. — С. 4. 2. Жаровська Г.П.
Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Дис. ... канд. юрид. наук. — К.:
Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, 2004. — С. 107. 3. Уголовный кодекс
Российской Федерации (по состоянию на 20 октября 2011 года). — М.: ГроссМедиа,
2011. — С. 24. 4. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав кон-
тинентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: Автореф. дис. ... д-ра
юрид. наук. — К.: Львівський держ. ун-т внутрішніх справ, 2007. — С. 16. 5. Уголовный
кодекс Республики Беларусь / Предисловие Б.В. Волженкина; Обзорная статья
А.В. Баркова. — СПб.: «Юридический центр Пресс», 2001. — С. 54. 6. Уголовный кодекс
Республики Казахстан / Предисловие министра юстиции Республики Казахстан
И. И. Рогова. — СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. — С. 35. 7. Уголовный
кодекс Республики Молдова [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://lex.justice.
md/viewdoc.php?action=view&view=doc&id=331268&lang=2 8. Гуцуляк В.И., Бужор В.Г.,
Спыну И.А. Коментарий к Уголовному кодексу Республики Молдова (Общая часть). —
Кишинэу: «Centrul de Instruire şi Cercetare», 2003. — С.74. 9. Уголовный кодекс Республики
Армения / Перевод с армянского Р. З. Авякана; Науч. ред. Е. Р. Азаряна, Н. И. Мацнева;
предисловие Е.Р. Азаряна.— СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс»,
2004. — С. 33. 10. Уголовный кодекс Азербайджанской Ееспублики / Отв. за выпуск Эльдар
Мамед оглы Эфендиев. — Баку: «Юридическая литература», 2000. — С. 17. 11. Уголовный
кодекс Республики Таджикистан / Предисловие А.В. Федорова. — СПб.: «Юридический
центр Пресс», 2001. — С. 41. 12. Уголовный кодекс Республики Узбекистан ( с изменения-
ми и дополнениями на 15 июля 2001 г.) / Вступ. статья М. Х. Рустамбаева, А. С. Якубова,
З. Х. Гулямова. — СПб.: «Юридический центр Пресс», 2001. — С. 27. 13. Уголовный кодекс
Грузии / Перевод с грузинского И. Мериджанашвили; Науч. ред. З. К. Бигвава; Вступ.
статья к. ю. н., доц. В. И. Михайлова; Обзорн. статья О. Гамкрелидзе. — СПб.:
455Юридичні і політичні науки
«Юридический центр Пресс», 2002. — С. 37. 14. Иванов Н.Г. К вопросу о понятии группы
в российском уголовном праве // Государство и право. — 2000. — №11. — С. 38.
15. Иванов Н.Г. К вопросу о понятии группы в российском уголовном праве // Государство
и право. — 2000. — №11. — С. 45. 16. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в престу-
плении: Уч. пособ. — М.: РИО ВЮЗИ, 1978. — С. 17. 17. Балеев С.А. Соучастие в престу-
плении и организованной преступной деятельности: законодательная регламентация и
доктринальное толкование // Уголовное право. — 2009. — № 5. — С. 12. 18. Уголовный
кодекс Литовской Республики / Пер. с лит. канд. филол. наук, доц. В. П. Казанскене;
Науч. ред. В. Павилониса; Предисл. Н.И. Мацнева; Вступ. статья В. Павилониса,
А. Абрамавичюса, А. Дракшене. — СПб.: «Юридический центр Пресс», 2003. — С. 48.
19. Уголовный кодекс Латвийской Республики / Перевод с латышского канд. юрид. наук А.
И. Лукашкова]; Научн. ред. и вступ. статья А. И. Лукашова и Э. А Саркисовой.— СПб.:
«Юридический центр Пресс», 2001. — С. 31. 20. Уголовный кодекс Эстонской Республики /
Научн. ред. и перевод с эстонского В. В. Запевалова; Вступ. статья Н. И. Мацнева. —
СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. — С. 26.
|