Концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права

Аналізується становлення концепції кримінальної відповідальності держави (далі — КВД) у доктрині міжнародного права та місце концепції КВД серед інших концепцій відповідальності держави. Автор робить висновок, що концепція КВД та її основні положення широко підтримуються і в умовах інтернаціоналіза...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Важна, К.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2012
Назва видання:	Держава і право
Теми:	Міжнародне право і порівняльне правознавство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64443
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права / К.А. Важна // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 485-491. — Бібліогр.: 33 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-64443
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-644432014-06-16T03:02:35Z Концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права Важна, К.А. Міжнародне право і порівняльне правознавство Аналізується становлення концепції кримінальної відповідальності держави (далі — КВД) у доктрині міжнародного права та місце концепції КВД серед інших концепцій відповідальності держави. Автор робить висновок, що концепція КВД та її основні положення широко підтримуються і в умовах інтернаціоналізації життя мають перспективу розвитку. Анализируется становление концепции уголовной ответственности государства (далее — КОГ) в доктрине международного права и место концепции КОГ среди других концепций ответственности государства. Автор делает вывод, что концепция КОГ и ее основные положения широко поддерживаются и в условиях интернационализации жизни имеют перспективу развития. This article describes the origin and development of the concept of state criminal responsibility (hereinafter — SCR) in the international law theory and the concept’s place among the other concepts of state responsibility. The author concludes that the concept of SCR and its basic ideas are widely supported, and in the time of internationalization of life have perspectives for development. 2012 Article Концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права / К.А. Важна // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 485-491. — Бібліогр.: 33 назв. — укp. 1563-3349 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64443 uk Держава і право Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Міжнародне право і порівняльне правознавство Міжнародне право і порівняльне правознавство
spellingShingle	Міжнародне право і порівняльне правознавство Міжнародне право і порівняльне правознавство Важна, К.А. Концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права Держава і право
description	Аналізується становлення концепції кримінальної відповідальності держави (далі — КВД) у доктрині міжнародного права та місце концепції КВД серед інших концепцій відповідальності держави. Автор робить висновок, що концепція КВД та її основні положення широко підтримуються і в умовах інтернаціоналізації життя мають перспективу розвитку.
format	Article
author	Важна, К.А.
author_facet	Важна, К.А.
author_sort	Важна, К.А.
title	Концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права
title_short	Концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права
title_full	Концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права
title_fullStr	Концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права
title_full_unstemmed	Концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права
title_sort	концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Міжнародне право і порівняльне правознавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64443
citation_txt	Концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права / К.А. Важна // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 485-491. — Бібліогр.: 33 назв. — укp.
series	Держава і право
work_keys_str_mv	AT važnaka koncepcíâkrimínalʹnoívídpovídalʹnostíderžaviudoktrinímížnarodnogoprava
first_indexed	2025-07-05T15:06:23Z
last_indexed	2025-07-05T15:06:23Z
_version_	1836819922904154112
fulltext	485Юридичні і політичні науки К.А. ВАЖНА КОНЦЕПЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ У ДОКТРИНІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА Аналізується становлення концепції кримінальної відповідальності держави (далі — КВД) у доктрині міжнародного права та місце концепції КВД серед інших концепцій відповідальнос- ті держави. Автор робить висновок, що концепція КВД та її основні положення широко під- тримуються і в умовах інтернаціоналізації життя мають перспективу розвитку. Ключові слова: кримінальна відповідальність держави, міжнародний злочин, відповідаль- ність держави. Анализируется становление концепции уголовной ответственности государства (далее — КОГ) в доктрине международного права и место концепции КОГ среди других кон- цепций ответственности государства. Автор делает вывод, что концепция КОГ и ее основные положения широко поддерживаются и в условиях интернационализации жизни имеют перспективу развития. Ключевые слова: уголовная ответственность государства, международное преступле- ние, ответственность государства. This article describes the origin and development of the concept of state criminal responsibility (hereinafter — SCR) in the international law theory and the concept’s place among the other concepts of state responsibility. The author concludes that the concept of SCR and its basic ideas are widely supported, and in the time of internationalization of life have perspectives for development. Key words: state criminal responsibility, international crime, state responsibility. Велике значення для виникнення концепції кримінальної відповідальності держави та для її обґрунтування має питання виділення із всього обсягу правопорушень, здійсню- ваних державою, категорії найбільш особливо тяжких і небезпечних діянь — міжнародних злочинів, та встановлення спеціального режиму відповідальності держави за їх скоєння. Питання можливості кваліфікації вчинених державою найтяжчих міжнародних правопо- рушень в якості злочинів має глибоке історичне коріння у теорії і практиці1. Та обставина, що міжнародно-протиправні діяння можуть бути різними за значенням і мати різні наслідки, усвідомлювалось вже першими юристами-міжнародниками (напри- клад, Емеріх де Ваттель, І. Блюнчлі2). Важливе місце у розвитку концепції кримінальної відповідальності держави посіда- ють роботи двох американських юристів: Е.Рута та А.Післі. В опублікованій у 1916 р. стат- ті Е. Рут стверджував, що міжнародне право має пройти ту саму еволюцію, що і внутрішнє право, провести різницю між двома категоріями правопорушень. До першої категорії він відносив правопорушення, які зачіпають інтереси лише безпосередньо постраждалої дер- жави. До другої — правопорушення, які зачіпають інтереси всього співтовариства держав. А. Післі вважав, що покарання має здійснюватися органом міжнародного співтовари- ства3. Проблема криміналізації міжнародної відповідальності держави почала активно обго- ворюватися після Першої світової війни, що пояснювалося масштабами понесених під час війни жертв. Починаючи з 1920-х рр. значна кількість вчених і резолюцій міжнарод- них неурядових організацій передбачали доцільність кримінальної відповідальності дер- жав або подвійної кримінальної відповідальності держав та індивідів разом4. Такі обґрун- тування здійснювались навколо головного злочину — агресії. 486 Держава і право • Випуск 56 У 1925 р. в Бухаресті було видано працю відомого румунського криміналіста-міжна- родника Веспасіана Пелли під назвою «Колективна злочинність держав і кримінальне право майбутнього». В. Пелла наполягав на тому, що поряд з індивідами кримінальну від- повідальність за міжнародні злочини повинна нести держава, а саме її народ. Вчений роз- робив цілісну концепцію кримінальної відповідальності держави, у якій описав можливі міри такої відповідальності. Крім того, він розробив план міжнародного кримінального кодексу і обґрунтував необхідність створення міжнародного судового органу із спеціаль- ною компетенцією5. На перше місце серед злочинів держав автор поставив агресію. Аналогічних поглядів дотримувалися К. Салданья, Г. Донедьє де Вабр, Дж. Гінзбургс і ряд інших юристів. У 1934 р. відомим юристом Л. Ле-Фюром була написана стаття про відповідальність держави. Автор вважав абсолютно необхідним встановлення кримінальної відповідаль- ності держави за агресію, оскільки це найнадійнішний спосіб запобігти виникненню нових воєн. Відомий кубинський юрист А. Бустаманте у 1937 р. писав про «міжнародне кримінальне публічне право», згідно якого відповідальність несуть суб’єкти міжнародно- го права6. Загалом, можна сказати, що концепція особливої відповідальності держави за най- більш тяжкі правопорушення посіла досить міцні позиції у доктрині міжнародного права7. Багато юристів виділяли такі правопорушення як «міжнародні злочини», хоч багато з них підкреслювали, що використання цього терміну не означає криміналізації міжнародно- правової відповідальності. Спеціальний доповідач Комісії міжнародного права ООН Р. Аго у своїй п’ятій доповіді Комісії міжнародного права заявив: «Хочемо ми того чи ні, ідея, що в загальній категорії протиправних діянь необхідно виділяти два різних види таких діянь (міжнародні злочини та делікти — авт.), поступово зміцнилася у загальній свідомості». В сучасній доктрині міжнародного права також поширена ідея кримінальної відпові- дальності держави. Іранський вчений Фархад Малекян, який захистив у 1985 р. у Стокгольмі докторську дисертацію з питання кримінальної відповідальності держави, визнає за державою здатність постати перед судом за вчинення міжнародного злочину8. Професор В. Ф. Антипенко розробив та обґрунтував конструкцію сукупного суб’єкта складу тероризму як злочину за міжнародним правом, а також розробив підходи до право- вої кваліфікації цього злочину. Вказані дослідження покликані встановити той факт, що суб’єктами міжнародного злочину тероризм (на відміну від терористичних актів) є не лише індивіди та злочинні організації, а й держави, які також повинні нести за його ско- єння відповідальність за міжнародним правом. Використання конструкції сукупного суб’єкту тероризму та чотирьохелементної формули правової кваліфікації складу злочину тероризму можуть сприяти встановленню кримінальної відповідальності держави за цей міжнародний злочин. На думку вченого, ідея кримінальної відповідальності держави за тероризм концептуально життєздатна. В якості головної її мети слід вважати обгрунтуван- ня спеціального режиму відповідальності держав за тероризм9. На шляху до таких висно- вків В. Ф. Антипенко обґрунтував необхідність відгалуження міжнародної кримінології як специфічного напряму науки кримінологія, яка, в силу специфічної, відмінної методоло- гії та предмета дослідження, здатна довести кримінальність поведінки держав і може бути пристосованою і ефективною у дослідженні та боротьбі з міжнародними злочинами10. Великою є й кількість противників концепції кримінальної відповідальності держави. Деякі з них підкреслюють неможливість кримінальної відповідальності держави у сучас- ному міжнародному праві, але не виключають таку можливість у майбутньому. Наприклад, у виданій у 1930 р. книзі, присвяченій відповідальності держави, Ж. Дюма обґрунтовував концепцію кримінальної відповідальності держави. У передмові до його книги Ж. Бадеван писав: «Ці погляди, безсумнівно, забігають далеко вперед у порівнянні з чинним міжна- родним правом». Подібні погляди, автори яких фактично не заперечують можливість 487Юридичні і політичні науки кримінальної відповідальності держави, але вважають її несумісною із сучасним міжна- родним правом, присутні й сьогодні11. Позиція деяких юристів-міжнародників є проміжною: вони або уникають прямої від- повіді, вказуючи на невизначеність у даному питанні, або наголошують на специфічності міжнародної відповідальності держав за міжнародні злочини, не називаючи її криміналь- ною. Наприклад, на думку Дж. Старка, розвиток інституту відповідальності держави може досягти етапу, коли держави будуть визнані відповідальними за порушення, що є міжна- родними злочинами, причому режим такої відповідальності відрізнятиметься від звичай- ної відповідальності за порушення міжнародного права, що виражається в репарації та інших майнових санкціях12. Бернхард Грефрахт заперечує кримінальну відповідальність держави, проте є прихильником розмежування міжнародних злочинів і деліктів та введен- ня відмінного режиму відповідальності за вказані види міжнародних правопорушень13. Член Комісії міжнародного права ООН Алан Пеллет переконаний, що держава може вчинити міжнародний злочин і відповідальність за міжнародні злочини згідно МП пови- нна наступати як для індивідів, так і для держав. Негативним фактором, на думку вченого, у даній ситуації є відсутність спеціального міжнародного судового органу. Одночасно А. Пеллет наголошує, що відповідальність держави за міжнародні злочини існує і є від- мінною від відповідальності держави за «звичайні» правопорушення, а також повинна передбачати особливі міри покарання14. Професор Махмуд Шеріф Бассіоні пише, що звернення до концепції КВД є символіч- ним актом міжнародного співтовариства, спрямованим на те, щоб таврувати ганьбою режими, відзначені у забороненій міжнародним правом лінії політики або поведінці15. І. П. Бліщенко та І. В. Фісенко у своїй спільній праці «Міжнародний кримінальний суд» 1998 р. також розглядають проблему відповідальності держави за міжнародні злочи- ни. На їхню думку, за правовим походженням юридична відповідальність держави за між- народні злочини може бути лише міжнародно-правовою, хоча сама можливість несення державою відповідальності за вчинення міжнародних злочинів також є загальновизна- ною16. І. І. Лукашук у своїй праці «Право міжнародної відповідальності» пише про концеп- цію «злочину держави». Він схиляється до думки, що держава може вчинити міжнародний злочин і повинна нести за нього відповідальність, яка може відрізнятися від відповідаль- ності за прості делікти. Хоча професор погоджується, що повинен бути особливий режим відповідальності держави за серйозні порушення нею МП, які загрожують міжнародному миру та безпеці і становлять загрозу інтересам всього міжнародного співтовариства, проте вказує, що така відповідальність не є кримінальною. Автор вважає, що відповідальність держав не може бути кримінальною через відсутність наддержавної влади, здатної карати держави. Доктрина СРСР та інших соціалістичних країн послідовно відстоювала виділення в особливу категорію правопорушення, які становлять загрозу міжнародному миру. До таких вчених, зокрема, належать Д.Б. Левін, Г.І. Тункін, П. Куріс, Л.А. Моджорян, Ю.В. Петровський, Є.І. Скакунов, на роботи яких посилався спеціальний доповідач Комісії міжнародного права ООН Роберто Аго та інші. Аналогічні погляди обґрунтовува- лися і багатьма авторитетними юристами інших країн17. Деякі вчені повністю заперечують як саму концепцію КВД, так і корисність її існуван- ня в якості альтернативної концепції взагалі (професор Мюнх18, Ю. М. Колосов19). У міжвоєнний період відбулася низка великих міжнародних форумів, на яких концеп- ція кримінальної відповідальності держави отримала підтримку. Вона знайшла відобра- ження у документах міжнародних наукових та громадських форумів того часу, зокрема, у матеріалах Асоціації міжнародного права (1922, 1924, 1926 рр.), Конференції Міжпар- ламент ського союзу 1925 р. Другий Міжнародний конгрес з кримінального права у 1929 р. закликав до заснування міжнародного кримінального суду, який би здійснював правосуд- 488 Держава і право • Випуск 56 дя стосовно не лише фізичних осіб, а й держав. Цей процес отримав подальший розвиток після Другої світової війни20. Ідея особливого режиму міжнародної відповідальності держави за скоєння міжнарод- них злочинів та створення міжнародного юрисдикційного органу для її реалізації обгово- рювалася при підготовці проекту Конвенції про попередження і покарання за злочин геноциду 1948 р., під час роботи Комісії міжнародного права над проектом Кодексу зло- чинів проти миру і безпеки людства21. Хоча кримінальна відповідальність держави так і не була встановлена при здійсненні кодифікаційної роботи у даній сфері, питання про між- народну кримінальну правосуб’єктність держави залишається відкритим. У проект Кодек су включена спеціальна ст. 4 «Відповідальність держав», яка встановлює, що «відпо- відальність окремих осіб за злочини проти миру і безпеки людства, передбачена в цьому Кодексі, жодним чином не впливає на відповідальність держав за міжнародним пра- вом»22. У період проведення Нюрнберзького процесу і надалі чимало юристів вважали, що концепція злочинної організації, прийнята Трибуналом, має спеціальний характер і не виключає можливості визнання злочинною державу в цілому. Відразу ж після закінчення Нюрнберзького процесу французький член Трибуналу Г. Доннедьє де Вабр писав: «Кримінальна відповідальність держави як юридичної особи не виключається Нюрнберзьким вироком». У доповідях Комісії міжнародного права Генеральній Асамблеї 1969, 1973, 1974 і 1975 рр. містилися вказівки на відмінності між протиправними діяннями залежно від змісту порушеного зобов’язання та доцільності їх розмежування. Жоден із членів Комісії не висловив із цього приводу сумнівів23. Враховуючи зазначені обставини, спеціальний доповідач Р. Аго сформулював проект статті, яка після обговорення і внесення у неї ряду поправок була в 1976 р. прийнята під номером 1924. Стаття містить не лише загальне визначення поняття міжнародного злочину (п. 2), але й неповний перелік випадків, у яких міжнародно-протиправне діяння слід кваліфікувати як міжнародний злочин (п. 3). У вка- заному пункті йдеться саме про окремі приклади, а не про складання вичерпного списку міжнародних злочинів25. Професор М. Ш. Бассіоні вбачає у даній статті спробу розшири- ти відповідальність за межі цивільної відповідальності (нагадаємо, що більшість вітчизня- них авторів вважають, що така відповідальність є міжнародно-правовою, а не цивільною) аж до кримінальної відповідальності26. Ст. 19 була впродовж кількох років предметом широкої дискусії у Шостому комітеті Генеральної Асамблеї ООН, а також у самій Комісії міжнародного права. В обширному Коментарі Комісії до ст. 19 її зміст переконливо обґрунтовувався на основі аналізу між- народної практики та доктрини27. Комісія обґрунтувала необхідність розрізняти в рамках загальної категорії міжнарод- но-протиправних діянь держав особливу категорію, що охоплює виключно тяжкі проти- правні діяння. Значною мірою це випливає із виділення в рамках міжнародного права особливої категорії норм, що мають назву імперативних (jus cogens)28. У Коментарі до Статей про відповідальність держав, прийнятих Генеральною Асамб- леєю, зазначається, що спочатку передбачалося виділити відповідальність за порушення імперативних норм «шляхом посилання на категорію «міжнародних злочинів держав», які відрізнялися б від усіх інших випадків міжнародно-протиправних діянь («міжнародних деліктів»). Водночас, ніяких кримінальних наслідків для держав у разі порушення цих основоположних норм не передбачалося». Термін «міжнародний злочин» був обраний з урахуванням того, що він став широко використовуватися в практиці держав, а також у наукових працях. На думку Комісії, «було б цілком помилково вважати, що у сучасному міжнародному праві існує лише один режим відповідальності, який можна застосовувати повсюдно до будь-якого типу міжнародно-протиправного діяння, незалежно від того, чи є воно тяж- 489Юридичні і політичні науки ким чи ні, чи зачіпає воно життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства в ціло- му або тільки інтереси якогось певного члена цієї спільноти». Заслуговує на увагу і той факт, що на перших обговореннях у 1976 р. проекту ст. 19 у Шостому комітеті Генеральної Асамблеї ООН він був одноголосно підтриманий. Негативну позицію зайняв лише представник Швеції. Проте пізніше значна кількість західних держав виступили проти проекту ст. 19, посилаючись на те, що вона криміналізує відповідальність держав. У результаті Комісії довелося шукати компроміс між двома різ- ними позиціями29. У 2000 р. було прийнято остаточне рішення: виключити ст. 19 і відмовитися від вико- ристання терміну «злочин». У Проект було включено нову главу: «Серйозні порушення зобов’язань перед міжнародним співтовариством в цілому». Її назва у 2001 р. знову була змінена і на даний час вона сформульована так: «Серйозні порушення зобов’язань, які випливають з імперативних норм загального міжнародного права»30. Зв’язок нових положень із ст. 19 підкреслюють відомі юристи, зокрема, і спеціальний доповідач Дж. Кроуфорд, які відзначають, що нова глава «прагне втілити цінності, які лежать в основі колишньої ст. 19, одночасно уникаючи використання проблемного термі- ну «злочини»31. Серйозні порушення зобов’язань, що випливають з імперативних норм загального між- народного права, можуть тягнути за собою додаткові наслідки, причому не лише для відпо- відальної держави, а й для всіх інших держав. Усі держави мають право закликати до відпо- відальності за порушення зобов’язань перед міжнародним співтовариством в цілому32. Інститут кримінальної відповідальності держави за вчинення міжнародних злочинів набуває особливої актуальності сьогодні. По-перше, міжнародні злочини, які є найсерйоз- нішими і найнебезпечнішими правопорушеннями, зачіпають інтереси всього міжнародно- го співтовариства держав в цілому і становлять загрозу міжнародному миру та безпеці, вчи- няються у більшості випадків державами. Для прикладу, такі міжнародні злочини як агресія, геноцид, апартеїд не могли б мати місця без участі держави, її спланованих дій та політики, вираженої волі й умислу на здійснення певних діянь і досягнення конкретних цілей. Для реалізації агресії необхідне залучення збройних сил як мінімум однієї держави, які повинні знаходитись і діяти під її централізованим організованим командуванням (в обличчі відповідних органів публічної влади). При геноциді та апартеїді злочинна політи- ка держави реалізується її центральними та місцевими органами публічної влади, закрі- плюється на законодавчому рівні, забезпечується правоохоронними та силовими (вклю- чаючи армію) структурами і підтримується на рівні населення (народу) цієї держави, який шляхом голосування на виборах бере участь у формуванні злочинної політики та підтри- мує її після запровадження. Отже, вчинення названих міжнародних злочинів не можливе без залучення практично всього державного апарату. Тероризм як міжнародний злочин (на відміну від терористичного акту, який є засобом його реалізації), може здійснюватися за прямою або непрямою участю держави, але є неможливим поза її (держави) участю вза- галі. Потужні демократичні процеси у сучасному світі свідчать про величезну роль народів держав світу у формуванні політики своїх держав, а, отже, такі народи повинні нести від- повідальність за прийняті рішення і діяння таких держав. У багатьох випадках за злочин держави (який підтримувався населенням країни, від якого це населення отримувало додаткові блага (наприклад, прибутки) і для здійснення якого (злочину) був задіяний весь державний механізм) відповідальність за міжнародним правом несе одна або кілька осіб. По-друге, у кожному окремому випадку за рівнозначні міжнародні злочини призна- чається різне за змістом і тяжкістю покарання (або взагалі не призначається), на що часто впливають політичні інтереси. Впровадження інституту КВД могло б забезпечити вста- новлення справедливої відповідальності за міжнародні злочини держав як основних суб’єктів міжнародного права, незалежно від рівня їх цивілізаційного та економічного 490 Держава і право • Випуск 56 розвитку. Це сприяло б зниженню експансивних намірів деяких розвинених держав і зни- женню, таким чином, накалу конфліктності у міжнародному житті. Вказані тенденції могли б сприяти зниженню міжнародної злочинності з боку держав, в т. ч. тероризму. По-третє, кілька розвинених держав сьогодні вже не можуть забезпечити контроль над світовим порядком поодинці або групою. Доказом втрати монополії на силу у міжна- родних відносинах є доступність створення зброї масового знищення та тероризм, що здебільшого застосовується державами, народами і націями, які мають слабкий військо- во-політичний потенціал і що робить їх можливості співставними з можливостями могут- ніх економічно розвинутих держав33. Контроль за світовим порядком і безпекою сьогодні може бути забезпечений лише міжнародним співтовариством держав у цілому, що може бути реалізовано через інститут кримінальної відповідальності держави. Отже, діючі міжнародно-правові механізми із превенції та боротьби з міжнародними злочинами в більшості випадків не є достатньо ефективними і справедливими у досягнен- ні своїх цілей. Це вказує на необхідність формування нових міжнародно-правових меха- нізмів боротьби з міжнародними злочинами. Сьогодні таким механізмом може стати інститут кримінальної відповідальності держави. Концепція КВД за міжнародні злочини достатньо поширена у доктрині МП і має численних прихильників. Разом з тим, проти- вників кримінальної відповідальності держави не менше. На користь концепції КВД можна сказати, що дуже велика кількість прихильників інших концепцій відповідальнос- ті держави в більшій чи меншій мірі сходяться у своїх поглядах з поглядами прихильників кримінальної відповідальності держави. 1. Лукашук И. И. Право международной ответственности. — М.: Волтерс Клувер, 2004. — С. 240. 2. Зелинская Н. А. Международные преступления и международная пре- ступность. — Одесса: Юридическая литература, 2006. — С. 81; Блюнчли И. Современное международное право цивилизованных государств, изложенное в виде кодекса / Под. ред. Л. Камаровский. — М.: Тип. Индрих, 1876. — С. 283. 3. Лукашук И. И. Цит. работа. — С. 4. 4. Brownlie Ian. System of the Law of Nations: State Responsibility / Oxford Univ-ty Press, 1983. — Р. 32. 5. Блищенко И. П., Фисенко И. В. Международный уголовный суд. — М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. — С. 41. 6. Лукашук И. И. Цит. работа. — С. 242-243. 7. Зелинская Н. А. Международные преступления и международная преступность. — Одесса: Юридическая литература, 2006. — С. 85. 8. Фисенко И. В. Борьба с международными преступлениями в международном уголовном праве. — Мн.: Тесей, 2000. — С. 34-35. 9. Антипенко В. Ф. Теории мирового развития и антитеррористическое право. Логика сопрягаемости. — К., 2007. — С. 273, 362. 10. Антипенко В. Ф. Міжнародна кримінологія: досвід дослідження тероризму / В. Ф.Антипенко: монографія. — О.: Фенікс, 2011. — 320 с. 11. Лукашук И. И. Цит. работа. — С. 243. 12. Блищенко И. П., Фисенко И. В. Цит. работа. — С. 54. 13. Weiler Joseph H. H. International Crimes of State: critical analysis of the ILC’s draft article 19 on state responsibility. — Berlin; New York: de Gruyter, 1988. — Р. 162-164. 14. Pellet A. Can a State Commit a Crime? Definitely, Yes! // EJIL. — 1999. — Vol. 10, №. 2. — Р. 425-434. 15. Bassiouni M. Cherif. A Draft International Criminal Code and Draft Statute for an International criminal tribunal. — Dordrecht, 1987. — Р. 50. 16. Блищенко И. П., Фисенко И. В. Цит. работа. — С. 45. 17. Лукашук И. И.иЦит. работа. — С. 244-247; Haraszti Gyorgy. Questions of International Law. — Budapest, 1981. — Vol. 2. — Р. 138. 18. Блищенко И. П., Фисенко И. В. Цит. работа. — С. 54. 19. Фисенко И. В. Цит. работа. — С. 42-43. 20. Лукашук И. И. Цит. работа. — С. 244; Зелинская Н. А. Цит. работа. — С. 83-84. 21. Фисенко И. В. Цит. работа. — С. 26-27. 22. Гетьман-Павлова И. В. Международное право: Учебник — М.: Юристъ, 2006. — С. 26-27, 137. 23. Лукашук И. И. Цит. работа. — С. 253-256, 262-263. 24. Bassiouni M. Cherif. International criminal law: Sources, subjects, and contents. — The Netherlands, 2008. — Vol. II. — Р. 64; Weiler Joseph H. H. International Crimes of State: critical analysis of the ILC’s draft article 19 on state responsibility. — Berlin; New York: de Gruyter, 491Юридичні і політичні науки 1988. — Р. 9, 161; Brownlie Ian. System of the Law of Nations: State Responsibility / Oxford Univ-ty Press, 1983. — Р. 33-34. 25. Haraszti Gyorgy. Questions of International Law. — Budapest, 1981. — Vol. 2. — Р. 139; Блищенко И. П., Фисенко И. В. Цит. работа. — С. 19. 26. Bassiouni M. Cherif. International criminal law: Sources, subjects, and contents. — The Netherlands, 2008. — Vol. II. — Р. 64. 27. Лукашук И. И. Цит. работа. — С. 263-264. 28. Зелинская Н. А. Цит. рабо- та. — С. 88-89; Weiler Joseph H. H. International Crimes of State: critical analysis of the ILC’s draft article 19 on state responsibility. — Berlin; New York: de Gruyter, 1988. — Р. 63. 29. Лукашук И. И. Цит. работа. — С. 264-267; Сryer R. Prosecuting international crimes. — New York: Cambridge University Press, 2005. — Р. 2. 30. Зелинская Н. А. Цит. работа. — С. 93-94. 31. Лукашук И. И. Цит. работа. — С. 267-268. 32. Доклад Комиссии международ- ного права. Генеральная Ассамблея, официальные отчеты пятьдесят шестой сессии. Дополнение № 10 (А/56/10) // Официальный сайт ООН. [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.un.org/russian/law/ilc/responsibility.pdf — С. 289-290. 33. Антипенко В. Ф. Борьба с современным терроризмом. Международно-правовые подходы. — К.: Юнона-М, 2002. — С. 18-78.

Концепція кримінальної відповідальності держави у доктрині міжнародного права

Репозитарії

Схожі ресурси