Механізм правового регулювання соціального страхування: теоретичні аспекти
З позицій загальної теорії права проведено дослідження елементів механізму правового регулювання соціального страхування. Він розглядається як динамічна система, де кожній стадії правового регулювання притаманні певні правові засоби....
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Держава і право |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64448 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Механізм правового регулювання соціального страхування: теоретичні аспекти / С.О. Сільченко // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 294-300. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-64448 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-644482014-06-16T03:01:40Z Механізм правового регулювання соціального страхування: теоретичні аспекти Сільченко, С.О. Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право З позицій загальної теорії права проведено дослідження елементів механізму правового регулювання соціального страхування. Він розглядається як динамічна система, де кожній стадії правового регулювання притаманні певні правові засоби. С позиций общей теории права проведено исследование элементов механизма правового регулирования социального страхования. Он рассматривается как динамическая система, где каждой стадии регулирования присущи определенные правовые средства. The article is focused on general theoretical research of elements of legal regulation mechanism for social insurance. The mechanism is considered to be a dynamic system, where every stage of legal regulation features certain regulatory means. 2012 Article Механізм правового регулювання соціального страхування: теоретичні аспекти / С.О. Сільченко // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 294-300. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. 1563-3349 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64448 uk Держава і право Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право |
| spellingShingle |
Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право Сільченко, С.О. Механізм правового регулювання соціального страхування: теоретичні аспекти Держава і право |
| description |
З позицій загальної теорії права проведено дослідження елементів механізму правового
регулювання соціального страхування. Він розглядається як динамічна система, де кожній
стадії правового регулювання притаманні певні правові засоби. |
| format |
Article |
| author |
Сільченко, С.О. |
| author_facet |
Сільченко, С.О. |
| author_sort |
Сільченко, С.О. |
| title |
Механізм правового регулювання соціального страхування: теоретичні аспекти |
| title_short |
Механізм правового регулювання соціального страхування: теоретичні аспекти |
| title_full |
Механізм правового регулювання соціального страхування: теоретичні аспекти |
| title_fullStr |
Механізм правового регулювання соціального страхування: теоретичні аспекти |
| title_full_unstemmed |
Механізм правового регулювання соціального страхування: теоретичні аспекти |
| title_sort |
механізм правового регулювання соціального страхування: теоретичні аспекти |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64448 |
| citation_txt |
Механізм правового регулювання соціального страхування: теоретичні аспекти / С.О. Сільченко // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 294-300. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. |
| series |
Держава і право |
| work_keys_str_mv |
AT sílʹčenkoso mehanízmpravovogoregulûvannâsocíalʹnogostrahuvannâteoretičníaspekti |
| first_indexed |
2025-07-05T15:06:35Z |
| last_indexed |
2025-07-05T15:06:35Z |
| _version_ |
1836819935122161664 |
| fulltext |
294 Держава і право • Випуск 56
С.О. СІЛЬЧЕНКО
МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО
СТРАХУВАННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ
З позицій загальної теорії права проведено дослідження елементів механізму правового
регулювання соціального страхування. Він розглядається як динамічна система, де кожній
стадії правового регулювання притаманні певні правові засоби.
Ключові слова: механізм правового регулювання, правовий засіб, юридичний факт, право-
відносини, соціальне страхування.
С позиций общей теории права проведено исследование элементов механизма правового
регулирования социального страхования. Он рассматривается как динамическая система, где
каждой стадии регулирования присущи определенные правовые средства.
Ключевые слова: механизм правового регулирования, правового средство, юридический
факт, правоотношение, социальное страхование.
The article is focused on general theoretical research of elements of legal regulation mechanism for
social insurance. The mechanism is considered to be a dynamic system, where every stage of legal
regulation features certain regulatory means.
Key words: legal regulation mechanism, legal means, legal fact, legal relationship, social
insurance.
Як відомо, основне призначення права — це регулювання суспільних відносин.
Правове регулювання у суспільстві, як справедливо наголошує В. Г. Красовська, є важли-
вою умовою для створення стабільного правопорядку, функціонування державних орга-
нів, організацій та установ, які мають забезпечувати охорону та захист прав, свобод і
законних інтересів громадян1. Тому до правових явищ, пов’язаних із процесом правового
регулювання, насамперед його механізму, завжди прикута увага учених. Розвиток знань і
уявлень про механізм правового регулювання із середини 60-х років минулого століття і
донині дає підстави для висновку про формування теорії механізму правового регулюван-
ня, тобто комплексу поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення, пояснення цієї
категорії2. Взаємодія механізму правового регулювання з іншими правовими явищами
створює неповторну систему правового регулювання.
Дослідженню різних аспектів механізму правового регулювання присвячені праці
таких учених, як С.С. Алексєєв, О.А. Абрамова, М.І. Байтін, О.М. Вітченко, В.М. Гор-
шеньов, Ю.В. Кривицький, О.В. Малько, М.Ю. Осіпов, С.О. Сарновська, О.Ф. Сканун,
В.О. Шабалін, К.В. Шундіков, Л.С. Явіч та ін.
Сучасне правознавство сприймає механізм правового регулювання не як статичну
системи способів, прийомів і засобів, а як складну, цілісну в своїх функціональних проя-
вах систему, що перебуває у стані безперервного руху. Як зазначає А.О. Абрамова, «меха-
нізм правового регулювання — це не статична сукупність засобів, а нормативно-організо-
ваний, комплексний процес, що послідовно здійснюється, що спрямований на результа-
тивне втілення правових норм у життя за допомогою адекватних правових засобів»3.
Такий погляд «оживляє» правову науку, орієнтує не лише на здійснення сухого аналізу
правової матерії, а повертає дослідника обличчям до людини, дає змогу змістити акценти
на суб’єктивні права, процес їх реалізації, роль держави і суспільства у їх гарантуванні та
здійсненні.
295Юридичні і політичні науки
Правове регулювання розглядається нами як динамічний процес, якому притаманні
певні стадії та закономірності. На кожній зі стадій діють певні правові засоби, які у своїй
сукупності складають механізм правового регулювання.
На думку С.С. Алексєєва, поняття механізму правового регулювання дає змогу не
лише зібрати разом явища правової дійсності, пов’язані з вирішенням життєвих ситуацій
(норми, правовідносини, юридичні факти тощо), окреслити їх як цілісність (це досягаєть-
ся і за допомогою поняття «правова система), але й представити їх у працюючому, систем-
но-діючому стані, виявити специфічні функції, які виконують ті чи інші юридичні явища
у правовій системі, показати їх зв’язок між собою, їх взаємодію. Механізм правового регу-
лювання охоплює комплекс фрагментів правової дійсності, що належить до догми права,
тобто комплекс пов’язаних правових засобів. У такому значенні він має інструментальний
характер4. У цьому зв’язку доречними виглядають погляди С.А. Зінченка на це питання.
Якщо відносно права система є статичною єдністю його взаємопов’язаних складників,
елементів, то механізм означає їхню динаміку. «Найбільшою цінністю, — пише вчений, —
є той механізм правового регулювання, при якому перебувають у динамічній взаємодії,
«зчеплені» не лише норми, правовідносини, права й обов’язки, акти реалізації, але й
виникнення норм, юридичні факти, суб’єкти й об’єкти правовідносин та ін.»5.
Під механізмом правового регулювання прийнято розуміти взяту в єдності сукупність
юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні від-
носини. Його елементами вважаються норми права, юридичні факти (фактичні склади),
правовідносини, акти реалізації (застосування, виконання) прав і обов’язків, охоронні
правозастосовні факти, заходи захисту, інші юридичні прийоми і конструкції. Означені
складники у науці іменують інструментами правового регулювання, наголошуючи на
існуванні як інструментальної, так і власної цінності права.
Як зазначає С.П. Маврін, механізм правового регулювання є категорію багаторівне-
вою. Існує макрорівень, на якому універсальним засобом регулювання суспільних відно-
син виступає вся правова надбудова, тобто об’єктивне і суб’єктивне право, правові норми,
договори, правовідносини, суб’єктивні права та юридичні обов’язки та ін., а також мікро-
рівень, на якому діють конкретні правові засоби впливу на суб’єктів права, тобто дозвіл,
припис і заборони6.
На думку вченого, всі заборони, дозволи та приписи, як і самі джерела права, у яких
вони містяться, утворюють у сукупності статичну частину механізму правового регулю-
вання суспільних відносин. Її призначення полягає у фіксації ідеальних моделей поведін-
ки учасників суспільних відносин, які мають загальнообов’язкове або групове чи персоні-
фіковане значення, залежно від виду джерела права, в якому вони закріплені. Статична
частина механізму є початковою базою правового регулювання, тому вона неминуче має
доповнюватися динамічною частиною, яка включає комплекс правових засобів, поклика-
них сприяти втіленню в реальну поведінку людей тих ідеальних правових моделей, які
містяться в джерелах права.
Ця частина механізму правового регулювання також може бути підрозділена на два
блоки. Перший спрямований на переведення правової енергії джерел права на рівень
поведінки конкретних суб’єктів — носіїв прав і обов’язків. Він охоплює правові засоби,
що забезпечують дію права: юридичні факти, правовідносини, суб’єктивні права та юри-
дичні обов’язки. Другий блок динамічної частини механізму правового регулювання утво-
рюють правові засоби реалізації права.
Таким чином, механізм правового регулювання складається, на думку С.П. Мавріна,
з правових засобів, які: а) впливають на суб’єктів права; б) забезпечують дію права;
в) забезпечують реалізацію норм права; г) забезпечують належну поведінку суб’єктів
права7.
Динаміка правового регулювання, втілена у його механізмі, передбачає певну стадій-
ність, послідовність використання правових засобів. Існує значна кількість поглядів щодо
296 Держава і право • Випуск 56
структури механізму правового регулювання. Часто дослідники поєднують аналіз струк-
тури зі стадіями правового регулювання. Ми підтримуємо Ю.В. Кривицького, який вва-
жає, що аналіз структури механізму правового регулювання на основі стадій такого регу-
лювання є досить продуктивним. З одного боку, це дає змогу чітко визначити складники
механізму правового регулювання з усієї системи правових явищ. З іншого, у межах кож-
ної стадії можливо визначити ключовий елемент механізму, до якого приєднуються інші
правові засоби, утворюючи підсистеми механізму правового регулювання у межах певної
стадії. Крім того, акцентування уваги на основних засобах правового регулювання дає
можливість зробити обґрунтовані висновки щодо ключового функціонального призна-
чення цього механізму8.
Представниками загальної теорії права висловлено різні погляди на структуру меха-
нізму правового регулювання, стадії цього процесу.
Так, Є.Б. Ручкін і В.Д. Ткаченко виділяють у складі механізму правового регулювання
правосвідомість, принципи права, юридичні норми, інтерпретаційні та індивідуальні пра-
вові акти, правові відносини, заходи юридичного примусу та юридичної відповідальності,
а також деякі правові явища, які залучаються у якості правових засобів для реалізації цілей
правового регулювання. На думку авторів, існують обов’язкові й факультативні стадії
цього процесу.
Правове регулювання починається зі стадії правової регламентації, тобто формуван-
ня, санкціонування та закріплення суб’єктами правоутворення норм права у відповідних
джерелах, характерних для певної країни. Запуск механізму правового регулювання від-
бувається у момент набрання цими джерелами чинності. За наявності нечітких формулю-
вань окремих норм права додатково необхідне видання інтерпретаційних актів. Перехід до
наступної стадії механізму правового регулювання пов’язаний з виникненням між
суб’єктами права за наявності визначених юридичних фактів певних правових відносин.
Потім слідує стадія застосування норм права, яка може передувати стадії виникнення пра-
вовідносин або слідувати за нею. Завершує процес правового регулювання реалізація
норм права, коли суб’єкти права реалізують свої права та виконують юридичні обов’язки9.
На думку О.Ф. Скакун, у механізмі правового регулювання можна виділити такі стадії.
Перша стадія (механізм нормотворчості) починається з правової регламентації суспільних
відносин, де формується нормативно-правова база механізму правового регулювання.
Друга стадія (механізм дії норм права у формі правовідносин) настає з виникненням
суб’єктивних прав і юридичних обов’язків у разі вступу суб’єктів права у правовідносини.
Необхідною умовою цієї стадії є юридичний факт або їхня система. Третя стадія (механізм
безпосередньої правореалізації) — реалізація суб’єктивних прав і виконання юридичних
обов’язків. Вона є завершальною, якщо вступ у правовідносини відбувається з волі їхніх
учасників і не потребує акту правозастосування від певного державного органу. Стадія
застосування норм права виникає у разі, а) якщо правозастосовна діяльність виступає
забезпечувальним чинником реалізації юридичних прав і обов’язків учасниками право-
відносин; б) вступ у правовідносини чинився на основі правозастосовного акту, поза
волею та бажанням учасників; в) є необхідність застосування санкції правової норми,
притягнення до юридичної відповідальності. Тобто на цій стадії виникнення правовідно-
син передбачає вчинення певного індивідуального (правозастосовного) акта органом
правозастосування. Стадія тлумачення норм права іноді виявляється на стадії нормотво-
рення, коли виникає потреба введення в дію норми права разом із залученням інтерпре-
таційного акта10.
О.В. Малько виділяє такі стадії правового регулювання й притаманні їм елементи
механізму: 1) стадія формування правила поведінки відображається у нормі права;
2) друга стадія втілюється у такому елементі механізму, як юридичний факт або фактич-
ний склад, де функцію вирішального юридичного факту виконує оперативно-виконавчий
правозастосувальний юридичний акт; 3) стадія встановлення конкретного юридичного
297Юридичні і політичні науки
зв’язку з поділом суб’єктів на уповноважених і зобов’язаних знаходить прояв у правовід-
носинах; 4) на четвертій стадії відбувається реалізація суб’єктивних прав і юридичних
обов’язків; 5) п’ята стадія є факультативною; вона виникає тоді, коли не відбувається без-
перешкодна реалізація права і на допомогу незадоволеному інтересу приходить правозас-
тосовна діяльність11.
Як бачимо, погляди вчених на механізм правового регулювання, його структуру, стадії
є доволі схожими та різняться в оцінці тих чи інших стадій з огляду на їхнє місце та роль у
процесі правового регулювання. Тому, зважаючи на усталені наукові погляди, доцільно
спробувати виявити найбільш суттєві особливості механізму правового регулювання у
царині соціального забезпечення загалом і соціального страхування зокрема.
На нашу думку, можна виділити такі стадії правового регулювання як соціального
страхування та притаманні їм правові засоби: 1. Правотворча стадія, коли відбувається
процес формування певних правил чи нормативних моделей поведінки і надання ним
загальнообов’язкового характеру. На цій стадії ключовим правовим засобом є норма
права, яка фіксує, висловлюючись термінологією С.С. Алексєєва, первинні засоби право-
вого впливу: зобов’язання, дозволи та заборони.
Очевидно, що без розробки, ухвалення й оформлення, тобто надання формальної
визначеності нормам права правове регулювання є неможливим. Важливо, щоб законода-
вець адекватно відчув і з’ясував інтереси та потреби більшості членів суспільства як пере-
думову для того, щоб зафіксувати у нормі права бажану та допустиму з погляду суспільства
модель поведінки. У сфері соціального забезпечення передумовою законотворчості, на
наш погляд, є потреба створення й підтримання суспільно-корисної та ефективної моделі
соціального захисту громадян від дії соціальних ризиків.
Окрім відповідного набору правових засобів велике значення набуває спосіб право-
творчості. У праві соціального забезпечення нормотворчість відбувається здебільшого в
централізованому порядку шляхом прийняття нормативно-правових актів. Навіть у тих
сферах, де прийнятною і бажаною є соціально-партнерська (локальна) правотворчість,
ситуація принципово не змінюється. У регламентації соціального страхування цей масш-
таб закладений Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соці-
альне страхування. Як зазначено у преамбулі закону Основи відповідно до Конституції
України визначають принципи та загальні правові, фінансові й організаційні засади
загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Основ законодавство України про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування складається з цих Основ і прийнятих відповідно до них законів,
інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов’язкового
державного соціального страхування. Таким чином, базовий нормативно-правовий акт у
сфері соціального страхування не передбачає інших варіантів нормотворчості, окрім цен-
тралізованої.
2. Стадія виникнення правовідносин, де загальні статутні права й обов’язки суб’єктів
права трансформуються у конкретні суб’єктивні права та юридичні обв’язки учасників
правовідносин. На цій стадії правила поведінки, визначені за допомогою дозволів, при-
писів і заборон, зафіксовані джерелами права, приводяться в дію за допомогою такого
правового інструментарію, як юридичні факти, правовідносини, суб’єктивні права й
обов’язки їхніх суб’єктів.
Правовідносини — це явище динамічного характеру, а тому вони виникають, зміню-
ються і припиняються у зв’язку із певною сукупністю різних за змістом, але
взаємопов’язаних між собою юридичних явищ, тобто юридичних фактів. Останніми в
соціальному забезпеченні називають будь-які конкретні соціальні факти реального
життя, які своїми ознаками відповідають моделі певної норми права і в результаті чого
здатні за наявності визначених умов породжувати передбачені нормами права соціального
забезпечення юридичні наслідки12. Основним юридичним наслідком таких фактів слід
298 Держава і право • Випуск 56
вважати реалізацію зацікавленим суб’єктом права свого законного інтересу або
суб’єктивного права на отримання забезпечення за рахунок суспільних фондів споживан-
ня (фактично — бюджетних коштів або коштів соціального страхування).
Слід погодитися з Н.Б. Болотіною в тому, що в основу юридичного механізму соціаль-
ного захисту покладено категорію соціального ризику, яку автор визначає як подію в житті
людини, за якої виникає небезпека втрати матеріальних засобів для задоволення її першо-
чергових (базових потреб), необхідних для збереження і відтворення повноцінного життя як
члена людського суспільства13. Ці життєві обставини отримують офіційне визнання з боку
держави, нормативне закріплення, а тому не можуть бути змінені ні за угодою сторін соці-
ально-забезпечувальних правовідносин, ані на розсуд органу соціального забезпечення.
Фундаментальне значення соціальних ризиків полягає в тому, що їхні суспільне існу-
вання та істотна шкода, що заподіюється ними, спонукала державу та суспільство створи-
ти відповідні механізми соціального захисту. Але їх додатково слід розглядати і як юридич-
ні факти, що утворюють правові підстави виникнення й існування правовідносин соці-
ального забезпечення. Вони запускають дію відповідних норм не автоматично, за фактом
свого настання, а виступають одним зі складників необхідного фактичного складу.
Як відомо, вступ певних суб’єктів у правовідносини можливий за власним бажанням
суб’єктів права (такий спосіб є активною формою реалізації суб’єктивних прав і юридич-
них обов’язків) або на основі акту правозастосування (складніший спосіб реалізації прав
і обов’язків). Аналізуючи механізм правового регулювання соціального страхування,
можна дійти висновку, що він передбачає поєднання двох стадій, які виділяються вчени-
ми-теоретиками, а саме: виникнення правовідносин і застосування норми права із видан-
ням акта правозастосування органом соціального забезпечення. Розглянемо цей аспект
більш детальніше.
Виникнення соціально-страхових правовідносин обумовлюється настанням або реа-
лізацією відносно конкретного громадянина того чи іншого соціального ризику, визна-
ченого законом. Останній набуває характеру страхового випадку, з яким пов’язується
виникнення правовідносин, і є першим складником необхідного фактичного складу. Але
чи зможуть соціально-забезпечувальні правовідносини бути встановленими за відсутнос-
ті ініціативи з боку зацікавленої особи, яка потребує соціального захисту? Вочевидь — ні.
Тобто обов’язковим елементом відповідного фактичного складу має бути волевиявлення
громадянина, спрямоване до органу соціального страхування. Цим самим у правовідно-
синах простежуються диспозитивні елементи їх регулювання.
Наступним складником є рішення про надання забезпечення на підставі імператив-
но встановлених правил, які заздалегідь визначають оптимальну модель поведінки орга-
ну соціального страхування відносно забезпечуваної особи. Не вдаючись до оцінки
ефективності чи оптимальності існуючих нині процедур прийняття рішення щодо
надання забезпечення органами соціального страхування, слід відзначити, що роль
останніх фактично зводиться до оцінки повноти фактичного складу, зокрема визначен-
ня наявності соціального ризику, дотримання умов надання забезпечення й автентич-
ності волі заявника.
Таким чином, належні сторонам соціально-страхових правовідносин права й
обов’язки можуть бути втілені у життя виключно за допомогою засобів реалізації права.
У цьому контексті слід погодитися з С.О. Сарновською, яка зазначає, що «реалізація
суб’єктивних прав, пов’язаних з активною поведінкою уповноваженої особи поза юри-
дичними відносинами, маловірогідна. Акти реалізації юридичних прав і обов’язків ведуть
до встановлення юридичних відносин і практично неможливі поза ними»14.
Оскільки у механізмі правового регулювання соціально-забезпечувальних відносин
превалюють імперативні способи впливу на поведінку їхніх учасників, пріоритет серед
засобів реалізації права мають акти правозастосування з боку органу соціального страху-
вання (рішення про призначення пенсії, допомоги по безробіттю тощо). Вони підводять
299Юридичні і політичні науки
підсумок формуванню фактичного складу, що є підставою соціально-забезпечувальних
правовідносин. Саме їх видання з наступним виконанням означає, що мета правового
регулювання — можливість забезпечення безперешкодного руху інтересів забезпечуваної
особи до необхідних цінностей — досягнута.
3. Стадія застосування норм права відповідним компетентним органом (у нашому
випадку — органом соціального страхування). Ми наголошуємо на самостійності цієї ста-
дії, зважаючи на значущість акту застосування права, який її характеризує, тому що без
правозастосовчої діяльності органу соціального страхування виникнення соціально
забезпечувальних відносин не видається можливим. Проте вона існує одночасно з попе-
редньою.
Відповідний акт правозастосування має бути вчиненим у межах компетенції органу
соціального страхування, яка визначена нормативно. Тим самим обмежується можливість
власного розсуду цього органу у встановленні обсягу надання соціального забезпечення,
а також у визначенні обґрунтованості звернення особи за отриманням забезпечення. Як
справедливо зазначає Г. Кікоть, власний розсуд органів влади (адміністративний розсуд)
покликаний легітимним чином забезпечувати вирівнювання інтересів відповідно до
(потенційно) консенсуальних уявлень про справедливість з максимальною справедливіс-
тю і користю15. Тож відмовити в призначенні застрахованому забезпечення, керуючись
виключно власним розсудом, орган соціального страхування не може. Він має уважно
дослідити та встановити усі факти, необхідні для реалізації суб’єктивного права, переві-
рити наявність усіх складників юридичного складу, передбаченого нормою права, а також
врахувати будь-які життєві обставини, що можуть вплинути на реалізацію відповідного
права особи.
Правозастосування органу соціального страхування має дуже важливу умову — попе-
реднє волевиявлення забезпечуваного суб’єкта. Це робить правозастосовний акт не актом
владарювання, як це має місце в «класичному» правозастосуванні, де право реалізується
незалежно від волі другої сторони відносин (особливо очевидно це у сфері управління), а
специфічним «пасивним» актом констатації наявності підстав для виникнення права на
соціальне благо. У цьому виявляється загальна ідея соціальної правової держави на від-
міну від поліцейської, адже будь-яке, в тому числі й природне, право може бути реалізо-
ване не примусово, а тільки за наявності волі людини до цього16.
Факультативною стадією правового регулювання, що може слідувати безпосередньо
за правотворенням, але, як правило, відбувається за наявності певного досвіду застосу-
вання норм права, є офіційне тлумачення норм права. Основним правовим засобом на цій
стадії є акт тлумачення норм права, а органом, який його приймає, є Конституційний Суд
України.
Треба відзначити, що рішення цього суду містять не лише правові позиції, але й ство-
рюють орієнтири для подальшої правотворчості. Не дарма окремі дослідники пов’язують
стадію правотворчості із тлумаченням правових норм, адже останнє дає змогу більш
повно з’ясувати зміст правила поведінки, окресленого законом.
Особливе нормотворче значення рішень Конституційного Суду базується на тому, що
вони діють безпосередньо і не вимагають підтвердження з боку будь-яких державних
органів. Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їхні окре-
мі положення, визнані судом неконституційними, втрачають силу з моменту прийняття
про це рішення Конституційним Судом України. Такі акти мають високий ступінь норма-
тивності, визначають орієнтири правотворчості, правозастосування та праворозуміння
для парламенту, уряду, інших державних органів і окремих громадян.
Отже, оптимальна модель правового регулювання соціального страхування передба-
чає фіксацію у нормі права певної моделі соціального забезпечення та умов його надання,
встановлення необхідних юридичних фактів і виникнення на цій підставі соціально-стра-
хових правовідносин з метою реалізації права особи на певний вид забезпечення, а також
300 Держава і право • Випуск 56
прийняття органом соціального страхування на підставі волевиявлення застрахованого чи
іншої уповноваженої особи правозастосовного акту, спрямованого на фактичне забезпе-
чення громадянина тим чи іншим благом.
1. Красовська В. Г. Механізм правового регулювання як система правових засобів //
Держава і право. Юридичні і політичні науки / Ін-т держави і права НАН України. — К.,
2009. — Вип. 43. — С. 81. 2. Кривицький Ю. Теоретико-методологічні основи розуміння
механізму правового регулювання // Підприємництво, госп-во і право. — 2009. — № 10. —
С. 22–25. 3. Абрамова А. А. Эффективность механизма правового регулирования: Дис. …
канд. юрид. наук. — Красноярск, 2006. — С. 8. 4. Алексеев С. С. Право: азбука — теория —
философия: Опыт комплексного исследования. — М.: Статут, 1999. — С. 364. 5. Зинченко С.
А. Юридические факты в механизме правового регулирования. — М.: Волтерс Клувер,
2007. — С. 8–9. 6. Трудовое право России: Учебник / А. В. Гребенщиков, Е. Н. Доброхотова,
А. В. Завгородний и др.; Под. ред. С. П. Маврина, Е. Б. Хохлова. — М.: Юристъ, 2002 —
С. 42. 7. Маврин С.П. О роли метода правового регулирования в структурировании и раз-
витии позитивного права // Правоведение. — 2003. — № 1. — С. 214–216. 8. Кривиць-
кий Ю.В. Механізм правового регулювання в сучасній теорії права // Часопис Київ. ун-ту
права. — 2009. — № 4. — С. 76–78. 9. Загальна теорія держави і права: Підручн. для студ.
юрид. вищ. навч. закл. / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред.
М. В. Цвіка, О. В. Петришина. — Х.: Право, 2010. — С. 220–223. 10. Скакун О.Ф. Теорія
держави і права: Підручник. — К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. — С. 263–264. 11. Теория государ-
ства и права: Курс лекций / М. И. Байтин, Ф. А. Григорьев, И. М. Зайцев и др.; Под ред.
Н. И. Матузова и А. В. Малько. — М.: Юристъ, 1999. — 626 — 632. 12. Сташків Б І.
Юридичні факти в праві соціального забезпечення: Монографія. — Чернігів: Ред.-видавн.
комплекс «Деснянська правда», 2008. — С. 37. 13. Болотіна Н.Б. Право соціального захис-
ту України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — С. 44. 14. Сарновська С.О. Механізм право-
вого регулювання та його подвійне тлумачення // Бюл. М-ва юстиції України. — 2004. —
№ 12. — С. 47. 15. Кікоть Г. Юридичні факти в механізмі правового регулювання: про-
блеми теорії // Право України. — 2005. — № 7. — С. 111. 16. Право социального обеспече-
ния: Учебник / Е. Н. Доброхотова, Т. В. Иванкина, М. Ю. Лаврикова и др.; Под. ред.
М. В. Филипповой. — М.: Юристъ, 2006. — С. 68.
|