Принципи локального правового регулювання оплати праці

Досліджується зміст принципів заробітної плати. Проведено аналіз мети існування принципів локального правового регулювання оплати праці, обов’язковості їх нормативного закріплення, втілення у судовій практиці. Запропоноване авторське визначення поняття “принципи локального правового регулювання о...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Верес, Ю.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2012
Назва видання:	Держава і право
Теми:	Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64466
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Принципи локального правового регулювання оплати праці/ Ю.М. Верес // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 338-345. — Бібліогр.: 43 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-64466
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-644662014-06-16T03:02:03Z Принципи локального правового регулювання оплати праці Верес, Ю.М. Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право Досліджується зміст принципів заробітної плати. Проведено аналіз мети існування принципів локального правового регулювання оплати праці, обов’язковості їх нормативного закріплення, втілення у судовій практиці. Запропоноване авторське визначення поняття “принципи локального правового регулювання оплати праці”. Исследуется содержание принципов заработной платы. Проведен анализ цели существования принципов локального правового регулирования оплаты труда, обязательности их нормативного закрепления, воплощение в судебной практике. Предложено авторское определение понятия «принципы локального правового регулирования оплаты труда». The article is sanctified to research of maintenance of principles of salary. The analysis of aim of existence of principles of the local legal adjusting of remuneration of labour, obligatoryness of their normative fixing, embodiment, is conducted in judicial practice. Authorial determination of concept «principles of the local legal adjusting of remuneration of labour» is offered. 2012 Article Принципи локального правового регулювання оплати праці/ Ю.М. Верес // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 338-345. — Бібліогр.: 43 назв. — укp. 1563-3349 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64466 uk Держава і право Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право
spellingShingle	Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право Верес, Ю.М. Принципи локального правового регулювання оплати праці Держава і право
description	Досліджується зміст принципів заробітної плати. Проведено аналіз мети існування принципів локального правового регулювання оплати праці, обов’язковості їх нормативного закріплення, втілення у судовій практиці. Запропоноване авторське визначення поняття “принципи локального правового регулювання оплати праці”.
format	Article
author	Верес, Ю.М.
author_facet	Верес, Ю.М.
author_sort	Верес, Ю.М.
title	Принципи локального правового регулювання оплати праці
title_short	Принципи локального правового регулювання оплати праці
title_full	Принципи локального правового регулювання оплати праці
title_fullStr	Принципи локального правового регулювання оплати праці
title_full_unstemmed	Принципи локального правового регулювання оплати праці
title_sort	принципи локального правового регулювання оплати праці
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64466
citation_txt	Принципи локального правового регулювання оплати праці/ Ю.М. Верес // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 338-345. — Бібліогр.: 43 назв. — укp.
series	Держава і право
work_keys_str_mv	AT veresûm principilokalʹnogopravovogoregulûvannâoplatiprací
first_indexed	2025-07-05T15:07:18Z
last_indexed	2025-07-05T15:07:18Z
_version_	1836819980598902784
fulltext	338 Держава і право • Випуск 56 Ю.М. Верес ПРИНЦИПИ ЛОКАЛЬНОГО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ Досліджується зміст принципів заробітної плати. Проведено аналіз мети існування принципів локального правового регулювання оплати праці, обов’язковості їх нормативного закріплення, втілення у судовій практиці. Запропоноване авторське визначення поняття “принципи локального правового регулювання оплати праці”. Ключові слова: локальне регулювання, принципи права, оплата праці, стимулювання. Исследуется содержание принципов заработной платы. Проведен анализ цели существо- вания принципов локального правового регулирования оплаты труда, обязательности их нор- мативного закрепления, воплощение в судебной практике. Предложено авторское определе- ние понятия «принципы локального правового регулирования оплаты труда». Ключевые слова: локальное регулирование, принципы права, оплата труда, стимулиро- вание. The article is sanctified to research of maintenance of principles of salary. The analysis of aim of existence of principles of the local legal adjusting of remuneration of labour, obligatoryness of their normative fixing, embodiment, is conducted in judicial practice. Authorial determination of concept «principles of the local legal adjusting of remuneration of labour» is offered. Key words: local adjusting, principles of right, remuneration of labour, promotion. Будь-яка діяльність здійснюється на підставі певних принципів, тобто основних, вихідних положень, додержання яких забезпечує узгодженість у діях її учасників, орієнтує на досягнення відповідного результату шляхом використання найефективніших методів тощо. Відхід від принципів конкретної діяльності призводить до її непослідовності, неу- згодженості в діях її учасників і, врешті-решт, не до тих результатів, досягнення яких було її основною метою1. Дослідженню принципів організації оплати праці у науковій та юридичній літературі приділяли увагу такі вчені, як С.С. Каринський, Р.З. Лівшиць, О.І. Процевський, О.В. Смирнов, С.С. Лукаш, Г.А. Капліна, А.А. Фатуєв. Не применшуючи ролі та значення наукових здобутків цих та інших науковців, слід зауважити, що ця проблема і нині зали- шається дискусійною. Будь-яка сфера правового регулювання характеризується власними, тільки їй прита- манними принципами. За влучним висловлюванням М.І. Іншина, “принцип — це осно- ва, фундамент, висхідне положення будь-якого явища (системи, відносин), що пронизує його та забезпечує існування. Звідси, принципом є такі керівні ідеї та правила, відсутність яких унеможливлює існування, функціонування будь-якого явища»2 Деякі науковці пов’язують категорію принципів зі сферою правосвідомості, правової науки3. Для М.А. Гурвича, А.С. Воронова та ряду інших вчених принципи — це норми права4. Так, Т.І. Фулей під правовими принципами розуміє універсальні нормативні заса- ди права, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання5. В.І. Про копенко доводить, що виявлення правових принципів має важливе теоретичне і практичне значення. Для трудового права теоретичне значення основних принципів полягає в тому, що вони дають можливість порівняти права різних держав, а також право однієї на історичних етапах. Практичне значення основних принципів вбачається в тому, що вони створюють основу єдиного розуміння положень законодавства про працю, спри- 339Юридичні і політичні науки яють усвідомленню права і тим самим дають можливість однакового тлумачення цих положень права… принципи є правовими приписами, причому приписами обов’язковими. Правові норми зобов’язують розуміти основні принципи як директиви щодо організації праці6. Розвинене суспільство передбачає досконалу, цілісну юридичну надбудову, сформова- ну на передових засадах правової організації суспільного життя людей, їхніх установ і соціальних інститутів. Ці засади знаходять своє вираження насамперед у праві, у його принципах. З самого початку свого виникнення принципи права існують як модифікова- ні та пристосовані до правової сфери деякі загальносоціальні принципи, що перебувають у діалектичній єдності7 На переконання А.М. Колодій, принципи права — це такі основи права, що відповіда- ють характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам8 Д.А. Фурсов наділяє категорію принципів властивостями системності, нормативного закріплення, визначення найважливіших рис змісту галузі права, перспективи її розвитку в межах якісно визначеної системи суспільних відносин9 С.С. Алексєєв підкреслював, що принципи права існують і виступають як своєрідний згусток правової матерії10 Як слушно зазначає П.Д. Пилипенко, якщо через якісь об’єктивні обставини ті чи інші принципи права припиняють своє існування, то норми права, інститути або галузі, які на них спиралися, втрачають свої регулятивні властивості. Так само, якщо певні пра- вові акти розроблено і прийнято законодавцем без врахування вимог принципів права, то вони не забезпечуватимуть ефективного регулювання суспільних відносин і їх, зрештою, потрібно буде або скасувати, або вдосконалити11 Під принципами трудового права слід розуміти керівні, вихідні положення, виражені у цій галузі права ( із закріпленням у нормах права чи такі, що виводяться з них), які вира- жають її єдність, відображають основні підходи правового регулювання трудових і пов’язаних із ними відносин і визначають загальну спрямованість розвитку цієї галузі права12 Доречною є точка зору М.Д. Собяніної, що важливе значення для трудового права мають принципи, які характеризують окремі інститути, що відображають менш загальні за своїм обсягом дії начала у порівнянні із принципами вищого рівня. Якщо до принципів права підходити з точки зору філософського вчення про систему, то неможливо запере- чувати наявність особливих принципів правових інститутів. У них ніби переломлюються й своєрідно розкриваються галузеві принципи права13 Л.О. Сироватська додає, що наяв- ність специфічних принципів є тим чинником, який внутрішньо інтегрує сукупність пра- вових норм, вираженням їхнього цілісного характеру й функціональної самостійності14 Серед інституційних принципів оплати праці виділяють принцип рівної оплати за працю рівної цінності (раніше він був принципом рівної оплати за рівну працю), його ще визначають через оплату праці за його кількістю та якістю. Принцип оплати за працю роз- глядався А.А. Фатуєвим у контексті прав і обов’язків сторін. Міру праці він вважав межею між правами і обов’язками, від якої і залежить розмір оплати15 Р.З. Лівшиць виокремлював наступні принципи регулювання оплати праці: єдність і диференціацію заробітної плати, зв’язок між продуктивністю праці й розмірами оплати праці, гарантованість виплат. Крім того, науковець виділяв принципи, які належать до окремих норм або групи норм з опла- ти праці: матеріальне стимулювання тривалої та дисциплінованої праці, встановлення гарантії при відхиленні від умов праці, передбачених тарифами, оплата за понаднормова- ну працю тощо16 П.Д. Пилипенко виділяє принцип пріоритетності норм міжнародного права щодо норм національного права, принцип єдності та диференціації правового регулювання трудових відносин принцип оптимального поєднання централізованого та локального регулювання17 Так, В.І. Прокопенко висловлює міркування, що організація заробітної плати будується на принципах поєднання правового регулювання, що здійснюється дер- 340 Держава і право • Випуск 56 жавними органами в централізованому порядку, з галузевим, регіональним і локальним регулюванням безпосередньо на підприємствах18 Відомі науковці Р.З. Лівшиць і В.І. Нікітінський наголошували, що принципи, які характеризують предмет галузі, закріплені у нормах права, мають бути доповнені принци- пами, що виводяться з норм і що характеризують метод правового регулювання, напри- клад, принцип поєднання централізованого та локального регулювання19 Такої позиції дотримується і О.В. Смирнов, на думку якого, принципи відображені не в одній, а в бага- тьох нормах20 Одним із важливих принципів правового регулювання праці є принцип гарантованос- ті оплати праці. З урахуванням того, що через принципи встановлюються гарантії дотри- мання нормативних вимог, із інституційного принципу гарантованості заробітної плати можна шляхом смислового виводу визначити наступні принципи регулювання оплати праці: 1) обов’язковість підвищення розмірів оплати праці працівників, які працюють на важких роботах, на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищено- го ризику для здоров’я (ст. 100 КЗпП України), при виконанні робіт у надурочний час (ст. 106 КЗпП України), у святкові і неробочі дні (ст.107 КЗпП України); 2) гарантованість матеріального стимулювання за якісну і сумлінну працю (стимулюючі виплати), якщо стимулювання закріплене в актах локального рівня. Перший із вказаних принципів формується із сукупності централізованого та локаль- ного методів правового регулювання оплати праці, тому що законодавець встановлює міні- мальні розміри таких виплат, надаючи роботодавцю свободу у вирішенні цих питань понад встановлені мінімуми. Що стосується другого принципу, то він визначається локальним методом регулювання оплати праці, оскільки в частині матеріального стимулювання якіс- ної і сумлінної праці роботодавцеві надана повна, нічим не обмежена свобода. З другого принципу виходить принцип формування стимулюючої частини заробітної плати пропорційно показникам преміювання і, як наслідок, невиплата цієї складової заробітної плати тільки пропорційно невиконаним показникам преміювання. Не менш важливим принципом у царині оплати праці є принцип єдності і диферен- ціації правового регулювання заробітної плати. Правове регламентування праці характе- ризується нерозривним зв’язком єдності та диференціації. Перша створює умови для диференціації правового регулювання праці, а друга сприяє єдності правового регулюван- ня соціально-трудових відносин. Такий зв’язок не тільки передбачає взаємонепротистав- лення, а й вимагає забезпечення єдності за допомогою диференціації, а диференціації — за допомогою єдності. Ця теза — підтвердження більш загального філософського поло- ження про співвідношення конкретного і загального: конкретне не існує без загального, а загальне — без конкретного, за певних умов конкретне переходить у загальне21 І.О. Снігирьова розглядає єдність і диференціацію трудового права як дві сторони одного явища, у зв’язку з чим пояснює їхній нерозривний зв’язок. Зрівняння умов праці спричиняє усунення багатьох розходжень у правовому регулюванні праці та є базою для єдності. Збереження розходжень в умовах праці є основою для диференціації норм трудо- вого законодавства22 Як справедливо зауважує З.Д. Григор’єва, ці два поняття не можна протиставляти одне одному, бо диференціація сприяє єдності трудового права, а єдність створює певні умови для диференціації правового регулювання праці. Такий підхід до проблеми єдності та диференціації має важливе значення для побудови системи трудового права, правильного застосування законодавства й визначення перспектив його розвитку, правильного поєд- нання централізованого та локального регулювання23 В.В. Жернаков, С.М. Прилипко, Г.С. Гончарова наполягають на тому, що єдність не виключає, а, навпаки передбачає диференціацію24. Цілком погоджуючись з вищезазначе- ною позицією, З.К. Симорот додає, що єдність і диференціація не тільки не протиставля- 341Юридичні і політичні науки ються одне одному, а між ними існує взаємозв’язок, який полягає в тому, що диференціа- ція законодавства про працю мислиться лише у межах його єдності. Диференційовані норми не повинні виходити за межі загальних принципів трудового права, його цілей і інших чинників єдності законодавства про працю25 У 40-50-х рр. ХХ ст. важливий внесок у розвиток вчення про єдність і диференціацію зробив С.Л. Рабінович-Захарін. Науковець писав, що радянському трудовому праву, як жодній іншій галузі соціалістичного права, властиве явище диференціації. Регулюючи працю багатьох мільйонів працівників міста та села, трудове право, єдине у своїх основах, не може бути одноманітним за конкретним змістом і характером норм для всього кола своєї дії. Диференціація у всіх своїх проявах служить в основному даній меті — конкрети- зації єдиних засад соціалістичного трудового права, їх найбільш дієвому оптимальному застосуванню до різноманітних умов26 Б.К. Бегічев переконливо доводить, що єдність виражається в єдності принципів регу- лювання, єдиному типі законодавства про працю для всіх учасників трудових відносин, у єдності способів формування змісту прав та обов’язків у трудових правовідносинах, а також засобів захисту суб’єктивних трудових прав і забезпечення виконання трудових обов’язків27 За словами О.В. Смирнова, зміст єдності умов праці означає, що основні норми, які встановлюють високий рівень умов праці, обов’язкові для всіх організацій, що застосовують працю громадян на основі трудового договору. Вони поширюються на всіх працівників незалежно від сфери застосування праці, характеру виконуваних трудових функцій і системи оплати праці28 Звернімо увагу на те, що і в сучасних умовах, на думку Г.А. Капліної, єдність регулю- вання в оплаті праці полягає в єдності мети правового регулювання, встановлення для працюючих певних, однакових для всіх найманих працівників трудових прав і обов’язків, незалежно від фактичних умов праці і статі особи. Єдність в оплаті праці забезпечується нормами, які регулюють вказані правовідносини переважно централізованим методом. Зокрема, це загальні норми глави VII Кодексу законів про працю України відносно опла- ти праці, а також норми законів «Про оплату праці» та «Про колективні договори і угоди». Диференціація трудового законодавства здійснюється за допомогою прийняття спеціаль- них нормативних актів, які стосуються тільки певної групи працюючих, а також шляхом включення в загальні законодавчі акти про працю спеціальних норм, що належать лише до тієї чи іншої групи працівників або ж шляхом включення можливості застосування окремих положень загального законодавства про працю до деяких категорій трудящих29 Єдність і диференціація безпосередньо стосуються визначення правильного поєднан- ня державного і договірного впорядкування відносин у царині праці. При цьому державне регламентування не тільки забезпечує єдність правового регулювання, а й вирішує завдання диференційованого підходу до регламентації трудових відносин. Договірне ж регламентування є винятковою сферою диференціації, оскільки уточнює загальні та спе- ціальні норми трудового права щодо конкретних територій, галузей, роботодавців30 Слушною є точка зору Р.З. Лівшиця, за якою було б невірно вважати, що єдність в оплаті праці забезпечується за допомогою методу централізованого регулювання, а дифе- ренціація — за допомогою децентралізованого. І центральні органи, і підприємства не можуть у своїй нормотворчій діяльності переслідувати цілі тільки єдності або тільки дифе- ренціації, адже ці якості — дві сторони одного процесу регулювання заробітної плати31 Так, О.М. Ярошенко наголошує, що індивідуалізація загальної правової норми сто- совно конкретної життєвої ситуації відбувається з огляду на різні чинники — як суб’єктного характеру, так і об’єктивного, що в кінцевому рахунку повинно сприяти ефек- тивному впливу норм трудового права на суспільні відносини, які ним регламентуються. Саме за допомогою використання в сукупності єдності й диференціації як методів право- вої регламентації праці можливе досягнення оптимального поєднання застосування загальних правових норм, зі спеціальними правовими нормами, а в кінцевому підсумку 342 Держава і право • Випуск 56 — більш діючого й результативного використання кожного з цих видів правових норм при здійсненні правового регулювання трудових відноси на підставі поєднання актів як цен- тралізованого, так і локального характеру32 Основною метою принципу єдності та диференціації насамперед є чітке визначення єдиних, однакових умов праці для всіх найманих працівників і встановлення диференці- ації умов праці для певної категорії працівників за певних обставин. Саме тому в юридич- ній літературі норми, які відповідають принципу єдності та диференціації оплати праці прийнято поділяти на дві основні групи: 1) загальні норми, які поширюються на всіх пра- цівників; 2) спеціальні норми, які поширюються на окремі категорії працівників (непо- внолітніх; жінок; інвалідів; працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими і небезпечни- ми умовами праці; осіб, які працюють у районах з особливими природними географічни- ми та геологічними умовами)33 Т.А. Коляда диференціацію розглядає як обумовлені цілями й завданнями трудового права відмінності у змісті, способах і засобах правового регулювання діяльності окремих категорій суб’єктів трудових правовідносин34 Як переконує В.М. Толкунова, диференціа- ція трудового права — це зумовлені стійкими об’єктивними чинниками, а також суспіль- ною необхідністю розбіжності у змісті норм трудового законодавства, що конкретизують загальні положення правового регулювання праці щодо різних категорій працівників, які знаходяться в різних умовах35 Значення диференціації, як стверджує М.Й. Бару, полягає в тому, що вона вдоскона- лює процес правового регулювання, підвищує його ефективність, сприяючи охопленню різнорідних відносин і проникненню в їхню сутність36 С.О. Іванов, Р.З. Лівшиць і Ю.П. Орловський вважають, що завданням диференціації є індивідуалізація загальної правової норми стосовно окремих категорій працівників, які мають неоднакові здібності або працюють в різних умовах37 Глибша диференціація правового регулювання у сфері заробітної плати пояснюється тим, що при оплаті праці працівників враховується ціла низка чинників. Маються на увазі такі з них, як кваліфікація працівників, складність виконуваних робіт, якість праці, інтен- сивність праці. Крім того, підставою диференціації правового регулювання заробітної плати є умови оплати праці. Диференціація правового регулювання оплати праці залежно від кваліфікації працівників в порядку локального правового регулювання здійснюється також за допомогою надбавок до заробітної плати. Р.З. Лівшиць виокремлював п’ять факторів диференціації заробітної плати: 1) зв’язок з робочим часом; 2) кваліфікація працівника; 3) умови праці; 4) галузь народного госпо- дарства; 5) географічний район38 О.І. Процевський бачив прояв принципів організації оплати праці в сукупності заходів, які направлені на забезпечення винагороди працівни- ків соціалістичного виробництва за їхню працю залежно від її кількості та якості, створен- ня на цій основі матеріальної зацікавленості працівників у результатах своєї праці39 Диференціація правового регулювання заробітної плати дає змогу враховувати осо- бливості умов праці, результати роботи працівника та результати роботи підприємства. Як вітчизняна, так і зарубіжна практика переконливо свідчать, що будь-які відхилення у диференціації заробітної плати, включаючи зрівнялівку чи надмірні розбіжності у рівнях оплати праці, мають вкрай негативні наслідки, адже вони порушують принцип соціальної справедливості, призводять до неповноцінного відтворення робочої сили, знижують мотиваційний потенціал заробітної плати. Тому забезпечення об’єктивної диференціації заробітної плати — неодмінна умова виконання оплатою праці її основних функцій, насамперед відтворювальної, мотивуючої та соціальної40 Таким чином, єдність і диференціація є одним з основних принципів у трудовому праві, який пронизує всю систему трудового законодавства. Диференціація сприяє єднос- ті правового регулювання оплати праці, а єдність створює умови для його диференціації в цій сфері. 343Юридичні і політичні науки Виходячи із забезпечувальної спрямованості загальних принципів, які закріпленні законодавцем, можна сформулювати принципи, що відображають сутність тільки локаль- ного регулювання оплати праці: 1) гарантування працівникам своєчасної та в повному розмірі виплати заробітної плати, що забезпечує достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей. На думку О.Я. Лаврів, такий принцип відображає два аспекти правової регла- ментації оплати праці. По-перше, він установлює критерії визначення умов оплати праці, насамперед розміру заробітної плати. Заробітна плата повинна бути справедливою, забез- печувати гідне існування для людини та її сім’ї. Заробітна плата не може бути нижчою мінімального розміру оплати праці, який встановлюється з урахуванням прожиткового мінімуму. Оплата праці повинна відповідати особистому вкладу працівника в результат праці. При цьому праця вищої кваліфікації має оплачуватися вище порівняно з менш ква- ліфікованою працею при однакових витратах робочого часу. Праця у важких і шкідливих умовах також має оплачуватись у вищому розмірі, ніж праця у звичайних умовах, що, в свою чергу, має забезпечити матеріальну компенсацію додаткових витрат праці у важких і шкідливих умовах її застосування. Так, Закон України «Про оплату праці» визначає, що розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно- ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підпри- ємства41 2) принцип гарантованості матеріального стимулювання якісної і сумлінної праці, якщо стимулювання закріплене в локальних актах, з якого логічно випливає прин- цип формування стимулюючої частини заробітної плати пропорційно показникам пре- міювання, і, як наслідок, невиплата цієї складової заробітної плати тільки пропорційно невиконаним показникам преміювання; 3) принцип участі представників працівників у локальному регулюванні оплати праці (ст. 97 КЗпП України). Російські автори А.М. Лушников, М.В. Лушникова виділяють принципи виконання роботодавцем обов’язку по виплаті заробітної плати: 1) принцип належного виконання обов’язку по виплаті заробітної плати; 2) принцип реального виконання роботодавцем обов’язку по виплаті заробітної плати незалежно від видів відповідальності роботодавця перед працівником; 3) принцип пріоритету зобов’язань роботодавця по виплаті заробітної плати працівникові42 В.М. Корельський, В.Д. Перевалов виокремлюють такі принципи, характерні винят- ково для локального регулювання суспільних відносин, як принцип допустимості, прин- цип конкретизації, принцип ясності нормативних приписів43 На нашу думку, вказані принципи найбільшою мірою відображають роль, зміст і соці- альне призначення локального регулювання. Із врахуванням виявлених проблем локального регулювання заробітної плати обґрун- тована необхідність нормативного закріплення наступних інституційних принципів опла- ти праці: 1) гарантування працівникам своєчасної та в повному розмірі виплати заробітної плати, що забезпечує достатній життєвий рівень для них та їх сімей; 2) принцип забезпе- чення належного отримання заробітної плати (повної суми, у встановлений час, у певній формі та місці); 3)принцип гарантованості матеріального стимулювання якісної і сумлін- ної праці, якщо стимулювання закріплене в локальних актах, з якого логічно випливає принцип формування стимулюючої частини заробітної плати пропорційно показникам преміювання, і, як наслідок, невиплата цієї складової заробітної плати тільки пропорцій- но невиконаним показникам преміювання; 4) принцип єдності та диференціації в оплаті праці. Таким чином, на основі проведеного аналізу ми робимо висновок, що принципи локального правового регулювання оплати праці — це керівні ідеї, основоположні засади, вихідні положення, що закріплені у правових нормах, які визначають зміст локального правового регулювання оплати праці, та відображають основні підходи такого регулюван- ня у цій сфері. 344 Держава і право • Випуск 56 Вважаємо, що вказані принципи бажано законодавчо закріпити. Це сприятиме покращенню якості нормотворення у царині оплати праці, уникненню помилок при роз- робці та прийнятті актів локального рівня з питань оплати праці, підвищить відповідаль- ність власника й уповноважених державних органів за свої дії, посилить правову захище- ність працівників. 1. Попов С.В. Формии реалізації права на працю: проблеми теорії та практики: Монографія. — Х.: Видавництво «ФІНН», 2009. — С. 42. 2. Іншин М.І. Принципи держав- ної служби // Актуальні проблеми права6 теорія і практика: Зб. наук. праць. — Луганськ: Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля, 2010. Вип. 16. — С. 11. 3. Юдельсон К.С. Советский гражданский процесс: Учебн. для юрид. высш. учебн. заведе- ний. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1956. — С. 42; Букина В.С. Принципы советского граждан- ско-процессуального права (теоретические вопросы понятия и системы): Автореф. дис. канд. юрид. наук. — Л., 1975. — С. 5. 4. Гурвич М.А. Лекции по советскому гражданскому праву. — М.: Тип. «Красная звезда», 1950. — С. 25; Воронов А.Ф. Гражданский процесс. Эволюция диспозитивности. — М.: Статут , 2007. — С. 12. 5. Фулей Т.І. Сучасні загально- людські принципи права та проблеми їх впровадження в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — К., 2003. — С. 6. 6. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. — Х.: Консум, 2000. — С. 37. 7. Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика). — Х.: Право, 2008. — С. 92. 8. Колодій А.М. Принципи права України. — К.: Юрінком, 1998. — С. 21. 9. Фурсов Д.А. Предмет, система, и основные принципы арби- тражного процессуального права. — М.: РГБ, 2003. — С. 236. 10. Алексеев С.С. Теория права. — Х.: Изд-во БЕК, 1994. — С. 17. 11. Трудове право України: академічний курс: Підруч. / За ред. П.Д. Пилипенка. — К.: Ін Юре, 2007. — С. 43. 12. Лаврів О.Я. Система принципів трудового права України: Дис. … канд. юрид. наук. — К., 2006. — С. 31. 13. Собянина М.Д. Принципы институтов российского трудового права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — Пермь, 2006. — С. 8, 9. 14. Сыроватская Л.А. Трудовое право: Учеб. пособ. — М.: Юрист, 1999. — С. 42. 15. Фатуев А.А. Вознаграждение за труд по советскому трудовому праву. — М.: Юрид. лит., 1977. — С. 56. 16. Лившиц Р.З. Зароботная плата в СССР. Правовое исследование. — М.: Изд-во «Наука», 1972. — С. 37. 17. Пилипенко П.Д. Трудове право України: Підручник. — К.: Ін Юре, 2003. — С. 46. 18. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. — Х.: Консум, 2000. — С. 327. 19. Лившиц Р.З., Никитинский В.И. Принципы советского трудового права // Советское государство и право. — 1974. — № 8. — С. 32-34. 20. Смирнов О.В. Основные принципы советского тру- дового права. — М.: Юрид. лит., 1977. — С. 68. 21. Керимов Д.А. Философские проблемы права. — М.: Мысль, 1972. — С. 237-239. 22. Снигирева И.О. К вопросу об отраслевой диф- ференциации в советском трудовом законодательстве // Сов. гос-во и право. — 1964. — № 11. — С. 89. 23. Григорьева З.Д. Теоретические основы правового регулирования труда молодежи в СССР: Учебное пособие по спецкурсу. — Пермь: ПГУ, 1988. — С. 18-19. 24. Трудовое право в вопросах и ответах: Учеб.-справ. пособ. / Под ред. В.В. Жернакова. — Х.: Одиссей, 2000. — С. 42. 25. Симорот З.К. Единство советского законодательства о труде. — К.: Высш. шк., 1988. — С. 5. 26. Рабинович-Захарин С.Л. Единство и дифферен- циация советского трудового права: Дис. … канд. юрид. наук. — М.,1947. — С. 24. 27. Бегичев Б.К. Субъектная дифференциация правового регулирования в советском тру- довом праве // Сб. учен. тр. Свердл. юрид. ин-та. — 1964. — Вып. 2. — С. 98. 28. Трудовое право: Учебник / Под ред. Смирнова О.В. — М.: Проспект, 1998. — С. 28. 29. Капліна Г.А. Гендерна диференціація оплати праці / Актуальні проблеми права: теорія і практика. — Луганськ, 2008. — № 10. — С. 67. 30. Прилипко С.М., Ярошенко О.М. Трудове право України: Підручник. — Х.: Видавництво «ФІНН», 2010. — С. 93. 31. Лившиц Р.З. Заработная плата в СССР. Правовое исследование. — М.: Наука, 1972. — С. 256. 32. Ярошенко О.М. Джерела трудового права України : Дис. … д-ра юрид. наук. — Х., 345Юридичні і політичні науки 2007. — С. 269. 33. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. — К.: Знання, КОО, 2001. — С. 73. 34. Локшина С.М. Краткий словарь иностранных слов. — М.: Рус. яз. 1978. — С. 71. 35. Коляда Т.А. Диференціація правовго регулювання праці за трудовим законодавством України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — Х., 2004. — С. 14. 36. Толкунова В.Н. Дифференциация правовго регулирования женского труда // Сов. гос-во и право. — 1968. — № 11. — С. 45. 37. Бару М.И. Унификация и дифференциация норм трудового права // Советское государство и право. — 1971. — № 10. — С. 47. 38. Уркевич В.Ю. До питання про класифікацію внутрішніх аграрних від- носин // Вісн. Акад. митної служби України: Серія «Право». — 2008. — М.: Наука, 1972. — С. 41. 39. Процевский А.И. Заработная плата и эффективность общественного производ- ства. — Х.: Вища шк. Изд-во при Харьк. ун-те, 1975. — С. 61. 40. Сімутіна Я.В. Методи регулювання заробітної плати на сучасному етапі (правові проблеми): Дис. … канд. юрид. наук. — К., 2006. — С. 68-69. 41. Кодифікація трудового законодавства України (Монографія) / Хуторян Н.М., Лаврів О.Я., Вишновецька С.В. та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф. Н.М. Хуторян, д-ра юрид. наук, проф. М.І. Іншина, д-ра юрид. наук, проф. С.М. Прилипка, д-ра юрид. наук, проф. О.М. Ярошенка. — Х.: Вид-во «ФІНН», 2009. — С. 30. 42. Лушникова М.В., Лушников А.М. Основные государственные гарантии по оплате труда: сравнительно-правовой анализ // Трудовое право. — 2005. — № 2. — С.17. 43. Теория государства и права: Ученик для юридических вузов и факультетов / Под. ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. — М.: ИНФРА: М-НОРМА, 1997. — С. 146.

Принципи локального правового регулювання оплати праці

Репозитарії

Схожі ресурси