Мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика

Досліджено різні наукові підходи, що розглядають мову як об’єкт політики держави. Проаналізовано приклади застосування різних моделей регулювання мовної політики в національній та зарубіжній науці. Розглянуто основні способи впливу на мову як об’єкт державної політики. Окремо досліджено основні за...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Грицяк, Д.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2012
Назва видання:	Держава і право
Теми:	Політичні науки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64501
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика / Д.І. Грицяк // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 649-654. — Бібліогр.: 17 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-64501
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-645012014-06-16T03:02:51Z Мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика Грицяк, Д.І. Політичні науки Досліджено різні наукові підходи, що розглядають мову як об’єкт політики держави. Проаналізовано приклади застосування різних моделей регулювання мовної політики в національній та зарубіжній науці. Розглянуто основні способи впливу на мову як об’єкт державної політики. Окремо досліджено основні засади визначення суб’єктів мовної політики. Исследованы различные научные подходы, которые рассматривают язык как объект политики государства. Проанализированы примеры применения различных моделей регулирования языковой политики в национальной и зарубежной науке. Рассмотрены основные способы воздействия на язык как объект государственной политики. Отдельно исследованы основные принципы определения субъектов языковой политики. Article explored different scientific approaches that consider language as an object of policy. Analysis of practical examples of different models of regulation in the national language policy and foreign science. The main response to the language as an object of public policy. Separately investigated the basic fundamentals of the subjects of language policy. 2012 Article Мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика / Д.І. Грицяк // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 649-654. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. 1563-3349 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64501 uk Держава і право Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політичні науки Політичні науки
spellingShingle	Політичні науки Політичні науки Грицяк, Д.І. Мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика Держава і право
description	Досліджено різні наукові підходи, що розглядають мову як об’єкт політики держави. Проаналізовано приклади застосування різних моделей регулювання мовної політики в національній та зарубіжній науці. Розглянуто основні способи впливу на мову як об’єкт державної політики. Окремо досліджено основні засади визначення суб’єктів мовної політики.
format	Article
author	Грицяк, Д.І.
author_facet	Грицяк, Д.І.
author_sort	Грицяк, Д.І.
title	Мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика
title_short	Мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика
title_full	Мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика
title_fullStr	Мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика
title_full_unstemmed	Мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика
title_sort	мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Політичні науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64501
citation_txt	Мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика / Д.І. Грицяк // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 649-654. — Бібліогр.: 17 назв. — укp.
series	Держава і право
work_keys_str_mv	AT gricâkdí movaâkobêktderžavnoípolítikistatusnaíkorpusnamovnapolítika
first_indexed	2025-07-05T15:08:44Z
last_indexed	2025-07-05T15:08:44Z
_version_	1836820070476546048
fulltext	649Юридичні і політичні науки Д.І. ГРИЦЯК МОВА ЯК ОБ’ЄКТ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ, СТАТУСНА І КОРПУСНА МОВНА ПОЛІТИКА Досліджено різні наукові підходи, що розглядають мову як об’єкт політики держави. Проаналізовано приклади застосування різних моделей регулювання мовної політики в націо- нальній та зарубіжній науці. Розглянуто основні способи впливу на мову як об’єкт державної політики. Окремо досліджено основні засади визначення суб’єктів мовної політики. Ключові слова: мова, статус мов, корпус мови, суб’єкт мовної політики, державна мовна політика. Исследованы различные научные подходы, которые рассматривают язык как объект политики государства. Проанализированы примеры применения различных моделей регулиро- вания языковой политики в национальной и зарубежной науке. Рассмотрены основные способы воздействия на язык как объект государственной политики. Отдельно исследованы основные принципы определения субъектов языковой политики. Ключевые слова: язык, статус языков, корпус языка, субъект языковой политики, госу- дарственная языковая политика. Article explored different scientific approaches that consider language as an object of policy. Analysis of practical examples of different models of regulation in the national language policy and foreign science. The main response to the language as an object of public policy. Separately investigated the basic fundamentals of the subjects of language policy. Key words: language, language status, corpus of language, the subject of language policy, the state language policy. Сьогодні мовна політика в багатонаціональних державах є важливою складовою етно- національної політики, а тому відображає принципи й певну ідеологію, що сповідується державою в етнонаціональній сфері суспільних відносин. Форми та основні напрями впровадження мовної політики детерміновані діючим суспільно-політичним ладом, фор- мою державного устрою, режимом правління, міжетнічними відносинами у різних сферах суспільного життя, історичними особливостями тощо. Як вже зазначалося, мовна політика може мати як негативну, так і позитивну направ- леність відносно тієї чи іншої мови. Так, вона може або закріплювати привілеї панівної мови, або сприяти врегулюванню національних конфліктів шляхом підтримки мов наці- ональних меншин. Особливою складністю відзначається мовна політика в багатонаціональних державах, оскільки у них необхідно враховувати такі фактори, як дво- або багатомовність, своєрід- ність національного складу і міжнаціональних відносин, що історично склалися, роль окремих мов та їх носіїв у громадському житті. Мовна політика є складовою національної політики і в основному залежить від її загальних принципів. Для ефективності мовної політики її ідеологічні настанови й прак- тичні заходи повинні бути взаємопов’язаними та взаємозалежними. Як зазначає І. Попеску: «Якщо звернутися до теоретичних аспектів власне «мовної проблеми», то ніколи в історії європейського континенту проблема свідомого впливу суспільних інститутів на функціонування, розвиток і взаємодію мов не була такою акту- альною, як у сучасну епоху, а серед основних шляхів, способів і прийомів впливу суспіль- ства на мовне функціонування найбільш помітне місце посідає мовна політика»1. Це твердження знаходить широку підтримку серед науковців. Так, за словами мовознавця 650 Держава і право • Випуск 56 Ю. Шевельова, у дво- або багатомовних державах «мовне питання перестає бути тільки лінгвістичним питанням, а стає також і часто насамперед — питанням політичним, соці- альним і культурним2. Тому здійснення державної політики, спрямованої на розширення сфери вжитку, утвердження і подальший розвиток офіційної мови та пов’язані з цим численні громадські ініціативи мають виняткове значення і, як наголошує Ж. Шевчук, «спри яють збереженню національної ментальності, задоволення культурних потреб народу»3. З огляду на зростаючу вагу мовної політики в комплексі напрямів етнонаціональної політики, у світовій та вітчизняній науці все сильніше виникає потреба комплексного, поглибленого дослідження цього багатоаспектного явища. В. Гак зазначає, що помітній активізації мовнореформаторських процесів у світі сприяє поширення демократичних і гуманістичних переконань. У науці та суспільстві все більшої популярності набуває ідея про те, що кожна мова є духовною цінністю на рівні з невід’ємними природними правами людини. Дослідники в царині теорії мовної політики прогнозують, що настане момент, «коли кількість мов світу значно зросте як закономірний наслідок сучасної тенденції визнання етнічних identities»4. Пошуку складових елементів такого явища як мовна політика присвячено низку нау- кових досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Як зазначає російська дослід- ниця О.Б. Гришаєва, «складовими елементами процесу мовної політики є: вивчення мов- ної ситуації та визначення основних принципів мовної політки; кодифікація мовних норм; розробка шляхів удосконалення суспільних функцій мови; практичне втілення цілей цієї політики та запланованої програми дій»5. Досліджуючи феномен мовної політики, вітчизняна дослідниця Євсєєва Г. дійшла висновку, що «мовна політика — надзвичайно складний та багатогранний феномен сус- пільства. Тому, щоб об’єктивно оцінити вплив суспільства на мову, потрібно враховувати всі елементи структури мовної політики: 1) суб’єкти, що здійснюють мовну політику або активно впливають на її характер; 2) об’єкти, на які спрямовані заходи мовної політики; 3) мовна ситуація як вихідна точка мовної політики; 4) мета та завдання мовної політики; 5) інтереси та ідеологічні засади, на яких ґрунтується мовна політика; 6) механізми реалі- зації мовної політики в державі»6. У західних соціолінгвістичних школах підхід до вивчення мовного планування (яке слугувало аналогом поняттю мовна політика) був розроблений в загальних рисах такими відомими спеціалістами, як Ч. Фергюсон, Дж. Фішман, Дж. Дас Гупта, Б. Йерундд, що запропонували модель вивчення процесів мовного планування. Згідно даній моделі перед тим, як безпосередньо приступити до мовного планування, необхідно здійснити глибокий аналіз існуючої в країні мовної ситуації та врахувати низку інших соціолінгвістичних даних, тобто за висловлюванням Е. Хаугена, вивчити так звану вихідну ситуацію. У про- граму дій повинно бути включено: по-перше, формулювання цілей та задач мовної полі- тики або низки політик, спроможних привести до здійснення поставлених завдань, по-друге, специфічні заходи, які забезпечать здійснення даної політики7. Розглядаючи мовну політику у складі етнонаціональної державної політики, можемо стверджувати про пряму її залежність від політичної ситуації в державі. Державна мовна політика, тобто політика здійснювана державою у мовній царині, значною мірою зале- жить від фундаментальних принципів функціонування держави: політичних, економіч- них, національних, культурних, ідеологічних постулатів тощо. Як складова державної етнонаціональної політики, мовна політика має свою структу- ру, в якій вважаємо за доцільне виділити наступні елементи: 1) суб’єкти політики (держава в особі органів державної влади та їх посадових осіб, політичні партії); 2) об’єкти мовної політики (мова, мовні відносини, мовна ситуація, мовні групи); 3) мета політики (здобуття чи утримання влади, задоволення потреб певних соціальних груп); 4) методи реалізації (зокрема, співпраця, відкритий чи прихований кон- 651Юридичні і політичні науки флікт, демократичний чи автократичний шлях); на сучасному етапі в залежно від концеп- туального підходу до завдань мовної політики належать ще й вирішення різних проблем зовнішнього контексту (наприклад, політика мультикультуралізму в ЄС). Детермінований зв’язок мовної політики та мовної ситуації в кожному окремо взято- му соціумі визначає ієрархію суб’єктів мовної політики, тобто тих суспільних інституцій, що залучені до її безпосередньої реалізації. Для прикладу, в одномовних державах у зв’язку з відсутністю регулювання взаємодії мов і мовних груп мовна політика належить до сфери освіти та культури, відповідно суб’єктами мовної політики у них є державні органи й недержавні організації та об’єднання, що опікуються цією сферою. У дво- або багатомовному соціумі мовна полі- тика — це передусім складова частина національних відносин, відтак вона є серед най- більш пріоритетних напрямів внутрішньої політики держави, а її суб’єкти — вищі органи державної влади та посадовці найвищих рангів з усією ієрархічною структурою. Проте таке тлумачення мовної політики поділяють не всі дослідники, оскільки в одних ситуаціях інституції, на які покладено обов’язок контролювати втілення мовнореформа- торських заходів, бувають авторитетними (таким є Головне представництво Французької мови у Франції), а в інших, про що свідчить український досвід, формальними8. Незалежно від форми державного устрою чи правління та етнічного складу населен- ня, провідна роль в регулюванні економічного, політичного та соціального життя на всій території країни належить саме державі. Потреба проголошення та розвитку єдиної загальної мови на рівні держави насамперед обумовлена необхідністю забезпечити кому- нікації між суб’єктами державного управління: законодавчою, виконавчою та судовою владою, органами місцевого самоврядування, для організації системи освіти, зміцнення культурних зв’язків між різними регіонами і етнічними спільнотами країни. Потреба використовувати одну мову для загальнодержавного спілкування обумовлена об’єктивними потребами зміцнення державного утворення, його подальшого розвитку. Можна погодитися з В. Гаврилишиним, який доводить, що значна частина країн досягла прогресу завдяки тому, що вони культурно, мовно однорідні, що й полегшувало управлін- ням державою9. Вважаємо, що суб’єктів мовної політики слід визначати, виходячи з оцінки активнос- ті соціуму в розв’язанні мовних проблем. З огляду на світовий досвід суб’єктами мовної політики слід визнати наступні інсти- туції: органи влади, наднаціональні утворення, урядові установи, громадські та наукові організації, що здійснюють мовну політику або активно впливають на її характер на пев- ній території. Використовуючи такий підхід, ми максимально розширюємо межі поняття «суб’єкти мовної політики». Він узгоджується з трактуванням суспільних явищ, що є панівними у сучасній соціології. У зв’язку з цим влада безпосередньо пов’язана з мовою, бо будь-яка соціальна взаємодія відбувається за допомогою мовних засобів10. Важливим самостійним суб’єктом мовної політики І. Огієнко вважав громадську активність, наголошуючи, що «народ, який не розуміє сили і значення рідної мови й не працює для збільшення культури її, не скоро стане свідомою нацією й не стоїть на дорозі до державності»11. Погодимося з цією думкою, оскільки нині роль індивідів при форму- ванні напрямів мовної політики стає дедалі значнішою, особливо в умовах демократично- го суспільства, де громадяни мають можливість опосередковано справляти вплив на мовну політику, реалізуючи своє активне виборче право (як приклад, наведемо Канаду, Бельгію, Україну, де важливу роль при здійсненні вибору для виборця відіграють саме мовні вподобання). З розвитком новітніх технологій особливо зростає можливість осо- бистості впливати на різні сфери суспільного життя, в тому числі й на мовну політику. На нашу думку, слід підвести короткий підсумок та окреслити коло суб’єктів мовної політики у межах нашого дослідження. 652 Держава і право • Випуск 56 Отже, вважаємо, що за умов одномовності суб’єкт мовної політики ідентичний із суб’єктом державної політики: у ролі суб’єкта політики в обох випадках виступає держав- на влада у специфічних для конкретної країни формах правління (монархія чи республіка, демократія чи автократія тощо). У багатонаціональних державах, мовна політика складає найважливіший компонент етнонаціональної політики і з цієї причини стає одним з фак- торів, які визначають конституювання держави, а отже, і державну владу. Звідси ми вба- чаємо зворотний вплив мовної політики на державу. До інших суб’єктів мовної політики ми відносимо: громадські організації, рухи та партії, мовні заклади різного профілю лінг- вістичні напрями та школи; мовні групи; впливових діячів національної культури та інди- відів. Специфіку мовної політики, яка здійснюється на міжнародному рівні, визначають її суб’єкти: об’єднання держав, міждержавні та міжнаціональні організації та інститути. Якщо у питанні визначення суб’єктів мовної політики існує певний консенсус, то розуміння об’єкта мовної політики відзначається у науковій думці певною суперечністю. Так, досить розповсюдженим є визначення мови об’єктом мовної політики. Проаналізу- вавши тлумачення мовної політики, надані І. Огієнком, В. Авроріним, Ф. Швейцером, В. Григор’євим, К. Істменом, А. Шайкевичем, можемо дійти висновку, що ці дослідники є прихильниками саме такої точки зору. Водночас ряд дослідників стоять на позиціях комплексного підходу до визначення об’єкта мовної політики, при якому об’єктом мовної політики вважають не тільки мову, але і мовні групи, мовну ситуацію, комунікативну ситуацію та ін., до таких ми відносимо В. Алпатова, Ю. Дешерієва , Л. Нікольського, Л.-Ж. Калве та ін. На наш погляд, можна визначити наступні об’єкти мовної політики: 1. Мовні групи (державо утворююча нація, національні меншини). 2. Конкретна мова або група мов (які виділяються за різними ознаками, наприклад, за юридичним статусом, за походженням — слов’янські мови; за взаємодією у складі багатонаціональної держави — мови народів; за взаємодією на міжнародній арені — світові мови тощо). 3. Мовна ситуація (способи кон- тактування та соціальної взаємодії мов). 4. Комунікативна ситуація (допустимість чи недопустимість використання тих чи інших мовних пластів — діалектизмів, жаргонізмів у спілкуванні; формування мовленнєвої поведінки і через неї мовної особистості). Для розуміння основної мети та основних засобів мовної політики необхідно здійсни- ти аналіз такої категорії як «мовна ситуація», що становить певну вихідну точку мовної політики12. Як зауважує професор С. Кузнецов, сучасна теорія мовної політики ґрунтується на протиставленні статусної та корпусної мовної політики13. Уперше термін корпусне планування та статусне планування (corpus planning, status planning) ужив Х. Клосс у 1969 р. на протиставлення впливів на внутрішній розвиток мови (фіксація норми, розвиток термінології, впорядкування орфографії) та на статус мови в суспільстві. У 1983 р. Е. Хауген деталізував поняття мовне планування за двома параметра- ми: форма-функція та соціум — мова14. Здійснюючи узагальнення досвіду мовознавців 60-80 рр. ХХ ст., сучасні дослідники констатують, що статус мови — це та роль, що її відіграє в державі певна мова порівняно з іншими мовами. Як статус мови витлумачують також роль мови за межами держави. Відповідно статусна мовна політика завжди спрямована на збереження чи зміну ста- тусу мови. Вона має безпосередній вплив на мовну ситуацію, адже зміна (тут збережен- ня — це теж зміна перед загрозою втрати колишнього статусу) мовної ситуації в багато- мовному соціумі на користь однієї з мов зумовлює зміни статусу інших мов. Оскільки статусна мовна політика визначає функції мови в багатомовному суспільстві, вона безпо- середньо пов’язана з національною політикою. Корпус мови охоплює не тільки внутрішню будову, а й співвідношення форм існуван- ня мови (писемна та усна, літературна мова та діалекти). До сфери корпусного планування 653Юридичні і політичні науки традиційно належать проблеми кодифікації та стандартизації літературної мови й різно- манітні мовні реформи15. Звідси висновок, що корпусна мовна політика завжди спрямована на збереження чи зміну корпусу мови. Цей вид мовної політики не передбачає прямого впливу на інші мови. Корпусна політика здебільшого направлена на структурне збагачення певної мови (наприклад, розвиток термінології) або захист цієї мови від структурного проникнення іншої мови чи мов (на сьогодні можемо спостерігати у Франції та деяких скандинавських країнах як реакцію на проникнення в національні мови англійської лексики). Коли мовна політика впливає на сфери функціонування кількох мов, то її визначають як комплексну. Комплексною є будь-яка статусна політика, оскільки зміна статусу однієї мови завжди зумовлює перерозподіл сфер функціонування інших, уживаних у суспільстві мов. Наприклад, надання українській мові статусу державної за доби Української револю- ції (1917-1920 рр.) означало розширення сфер її використання в управлінні державою, діяльності вищих органів влади, діловодстві, судочинстві, освіті тощо. Втілення законо- давчої ініціативи спричинило зниження функціональної потужності російської мови, яка раніше функціонувала у названих сферах неподільно. Приклади статусної політики відомі з давніх часів у багатьох народів. Приміром, як хрестоматійний у теорії мовної політики наводять факт схвалення 1539 р. у Франції коро- лівського ордонансу, що наказував у судових паперах використовувати винятково фран- цузьку мову16. Комплексною може бути також корпусна мовна політика в багатомовних соціумах, оскільки іноді зміни в корпусі мови зумовлюють зміну її статусу серед інших мов. Наприклад, коли численні народи півночі Росії внаслідок мовного будівництва в 30-ті рр. ХХ ст. отримали писемність, це змінило корпуси мов, але так, що змінився і їхній статус: мови відтоді могли реально претендувати на роль державних для малих народів. Слід за уважити, що цього не сталося, бо невдовзі радянським керівництвом було змінено мету мовної політики в СРСР, як наслідок, корпусна політика, що активно провадилася щодо мов малих народів Росії, стала суперечити статусній мовній політиці, диктованій з центру. Наведений нами приклад вкотре підтверджує пріоритетність цілей у теорії мовної політики, оскільки будь-яка політика — це насамперед цілеспрямована діяльність, пор.: «Політика — засоби застосування влади для впливу…; сфера політичного передбачає не тільки діяльність урядових службовців, а також дії багатьох інших груп та осіб, оскільки існує багато способів, за допомогою яких люди за межами апарату прагнуть впливати на нього»17. З огляду на вищевикладене вважаємо, що подальше поглиблене дослідження поняття мовна політика, її об’єкта, суб’єктів і складових з метою визначення оптимальної концеп- ції державної мовної України становить перспективу подальших наукових розвідок. 1. Попеску И.В. Языковая политика и проэкты законов о языках. Проэкты законов о языках — экспертный анализ. — К., 2000. — С. 32. 2. Шевельов Ю. Українська мова в пер- шій половині ХХ ст. (1900-1941). — Чернівці, 1998. — С. 15. 3. Шевчук Ж. Інтелігенція України у формуванні національної самосвідомості, духовності, розвитку української мови. — Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2006. — С. 30. 4. Вахтин Н. Языки народов Севера в ХХ веке. Очерки язикового сдвига. — СПб.: ДБ, 2001. — С. 310. 5. Гришаева Е.Б. Социолингвистические модели изучения проблем языкового планирования. — Красноярск, 1997. 6. Євсєєва Г.П. Державна мовна політика та українська національна ідея: Монографія. — Д.: ДРІУ НАДУ, 2010. — С. 47. 7. Гришаева Е.Б. Вопросы языкового планирования в западной лингвистической традиции. — М., 1990г. — С. 7. 8. Куць О. Мовна політика в державотворчих процесах України: Навч. посібник. — Х.: ХНУ ім. В. Каразіна, 2004. — С. 206. 9. Гаврилишин В. Нерівнобедрений трикутник, або про ідею Слов’янського Союзу // Віче. — 1997. — № 5. — С. 134. 10. Яворська Г. Перспективна лінг- 654 Держава і право • Випуск 56 вістика як дискурс. Мова, культура, влада // НАН України; Інститут мовознавства ім. О. Потебні. — К.: Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні, 2000. — С. 220. 11. Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки. — К.: Обереги, 1994. — С. 7. 12. Євсєєва Г.П. Державна мовна політика та українська національна ідея: Монографія. — С. 47. 13. Кузнецов С.Н. Модели языковой политики в русскоязычном общесве // Русский язик: исторические судьбы и современность (Материалы Международного конгреса). — М., 2001. — С. 310- 312. 14. Гак В.Г. К типологии форм языковой политики // Вопросы языкознания. — 1989. — № 5. — С. 106. 15. Яворська Г.М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс: Мова, культура, влада / Нац. Акад. наук України. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. — К., 2000. — С. 13. 16. Данилевська О.М. Мова в революції та революція в мові: мовна політика Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР. — К., 2009. — С. 29. 17. Гіденс Е. Соціологія. — К.: Основи, 1999. — С. 666.

Мова як об’єкт державної політики, статусна і корпусна мовна політика

Репозитарії

Схожі ресурси