Щодо деяких проблем підвищення якості вищої освіти в Україні
Проаналізовано розбіжності між законодавчо визначеними нормами та реальним фінансовим забезпеченням освітньої сфери, наслідком чого є зниження якості навчання. Обґрунтована необхідність збільшення державного фінансування освітньої системи України....
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Держава і право |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64506 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Щодо деяких проблем підвищення якості вищої освіти в Україні / І.П. Яфонкіна // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 666-671. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-64506 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-645062014-06-16T03:02:44Z Щодо деяких проблем підвищення якості вищої освіти в Україні Яфонкіна, І.П. Політичні науки Проаналізовано розбіжності між законодавчо визначеними нормами та реальним фінансовим забезпеченням освітньої сфери, наслідком чого є зниження якості навчання. Обґрунтована необхідність збільшення державного фінансування освітньої системи України. Проанализированы расхождения между законодательно установленными нормами и реальным финансовым обеспечением образовательной сферы, следствием чего является снижение качества обучения. Обоснована необходимость увеличения государственного финансирования образовательной системы Украины. The paper analyzing the differences between legally defined standards and actual financing the educational sector, resulting in lower quality education. The necessity of increasing public funding of the educational system of Ukraine. 2012 Article Щодо деяких проблем підвищення якості вищої освіти в Україні / І.П. Яфонкіна // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 666-671. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. 1563-3349 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64506 uk Держава і право Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Політичні науки Політичні науки |
| spellingShingle |
Політичні науки Політичні науки Яфонкіна, І.П. Щодо деяких проблем підвищення якості вищої освіти в Україні Держава і право |
| description |
Проаналізовано розбіжності між законодавчо визначеними нормами та реальним фінансовим забезпеченням освітньої сфери, наслідком чого є зниження якості навчання.
Обґрунтована необхідність збільшення державного фінансування освітньої системи України. |
| format |
Article |
| author |
Яфонкіна, І.П. |
| author_facet |
Яфонкіна, І.П. |
| author_sort |
Яфонкіна, І.П. |
| title |
Щодо деяких проблем підвищення якості вищої освіти в Україні |
| title_short |
Щодо деяких проблем підвищення якості вищої освіти в Україні |
| title_full |
Щодо деяких проблем підвищення якості вищої освіти в Україні |
| title_fullStr |
Щодо деяких проблем підвищення якості вищої освіти в Україні |
| title_full_unstemmed |
Щодо деяких проблем підвищення якості вищої освіти в Україні |
| title_sort |
щодо деяких проблем підвищення якості вищої освіти в україні |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Політичні науки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64506 |
| citation_txt |
Щодо деяких проблем підвищення якості вищої освіти в Україні / І.П. Яфонкіна // Держава і право. — 2012. — Вип. 56. — С. 666-671. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. |
| series |
Держава і право |
| work_keys_str_mv |
AT âfonkínaíp ŝododeâkihproblempídviŝennââkostíviŝoíosvítivukraíní |
| first_indexed |
2025-07-05T15:08:56Z |
| last_indexed |
2025-07-05T15:08:56Z |
| _version_ |
1836820082638979072 |
| fulltext |
666 Держава і право • Випуск 56
І.П. ЯФОНКІНА
ЩОДО ДЕЯКИХ ПРОБЛЕМ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ
ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Проаналізовано розбіжності між законодавчо визначеними нормами та реальним фінан-
совим забезпеченням освітньої сфери, наслідком чого є зниження якості навчання.
Обґрунтована необхідність збільшення державного фінансування освітньої системи України.
Ключові слова: фінансування освіти, витрати на освіту, освітнє законодавство, якість
освіти.
Проанализированы расхождения между законодательно установленными нормами и
реальным финансовым обеспечением образовательной сферы, следствием чего является сни-
жение качества обучения. Обоснована необходимость увеличения государственного финанси-
рования образовательной системы Украины.
Ключевые слова: финансирование образования, расходы на образование, образовательное
законодательство, качество образования.
The paper analyzing the differences between legally defined standards and actual financing the
educational sector, resulting in lower quality education. The necessity of increasing public funding of
the educational system of Ukraine.
Key words: education funding, the cost of education, educational legislation, quality education.
В умовах формування в Україні ринкової економіки, інтеграції національної освіти до
європейського та світового простору, участі України у Болонському процесі, проведення
реформ, частина з яких критично сприймається зацікавленими верствами населення, від-
буваються суттєві зміни і в громадянському суспільстві. Так, зміни відбулися у сфері
фінансування освіти, у визначенні пріоритетів діяльності закладів освіти, їхніх правовід-
носин як з громадянами, так і з державою. Ці процеси мають позначатися на законодав-
чому рівні. Основною умовою розвитку системи освіти в Україні є створення ефективної
правової бази для її фінансування. Незважаючи на те, що держава приділяє значну увагу
проблемам освіти, про що свідчить наявність потужного нормативного забезпечення різ-
них напрямів функціонування системи освіти, залишається потреба в її постійній модер-
нізації.
Аналіз діючих законодавчих і нормативних актів, проектів законів, винесених для
обговорення, програм економічного розвитку дають підставу стверджувати про наявність
низки суперечностей у фінансуванні освіти. Отже, актуальною науково-теоретичною та
практичною проблемою залишається вирішення проблем фінансового забезпечення осві-
ти, що, в свою чергу, впливає на якість освіти в державі.
Необхідно зазначити, що останнім часом окремим проблемам вдосконалення освітян-
ської діяльності було присвячено низку наукових праць, зокрема В.С. Журавського «Вища
освіта як фактор державотворення і культури в Україні», І.С. Каленюка «Освіта в економіч-
ному вимірі: потенціал та механізм розвитку», Т.В. Фінікова «Сучасна вища освіта: світові
тенденції і Україна», В.І. Пальчикова «Правове регулювання організаційної діяльності та
управління у сфері освіти» та ін. Однак, на нашу думку, комплексне дослідження впливу
обсягів фінансування на якість підвищення рівня освіти поки-що відсутнє.
Якість освіти визнана світовою спільнотою головним пріоритетом у розвитку суспіль-
ства у ХХІ ст. Ми є свідками якісних змін як у розвитку людства, так і стилі життя людини,
а відтак звичне для попереднього століття функціонування освіти та розуміння її якості має
667Юридичні і політичні науки
змінитись. Якість є наріжним каменем сучасної парадигми освіти, безперечним пріорите-
том освітньої політики більшості країн, і Україна не стала винятком у цьому процесі. Адже
світ збагнув, що у високотехнологічному інформаційному суспільстві якість освіти полягає
в підготовці творчої особистості, яка матиме високий рівень життєвої і професійної компе-
тентності, що задовольнить її прагнення до самовдосконалення та саморозвитку і, як
наслідок, забезпечить потребу суспільства в освічених і висококультурних громадянах.
Слід зазначити, що реалізація конституційних норм у галузі освіти потребує певних
коштів, обсяг яких природно обмежується фінансовими можливостями держави, а фінан-
сові можливості держави визначають люди з усіма їхніми перевагами та недоліками.
Законодавчий аспект проблеми фінансування освіти визначається базовим законом у
сфері освіти — Законом України «Про освіту»1 (далі Закон), відповідно до якого на освіту
повинно виділятися не менше 10% валового внутрішнього продукту (далі ВВП). Дійсність
засвідчує деяке зростання бюджетних витрат на освіту в Україні (в середньому 6% за
останні роки), але вони не відповідають нормам Закону.
Таким чином, можна констатувати невиконання законів у сфері освіти, і насамперед
незадовільне бюджетне фінансування цієї галузі (фактично фінансуються тільки заробіт-
на плата та частково стипендії). Не виконується законодавство і в частині пріоритетності
фінансування освіти. Виходячи з вищевказаного, можна дійти до висновку, що без належ-
ного фінансування цієї сфери в державі не може бути якісної освіти, яка б могла конкуру-
вати з освітніми системами інших європейських країн.
Недофінансування у сфері освіти в Україні зумовлене різними чинниками. В умовах
нестабільного фінансового стану держави владні структури всіх рівнів прагнуть зменшити
бюджетні витрати з метою стабілізації економіки, допускаючи при цьому прямі порушен-
ня окремих статей чинного законодавства. Ще у 2004 р. вітчизняні науковці дійшли
висновку, що забезпечення модернізації системи освіти України вимагає збільшення
обсягу державного фінансування до 8% ВВП протягом найближчих п’яти років2. Але й
досі ці рекомендації не знайшли свого втілення в життя.
На наше глибоке переконання, реальна економічна ситуація є основною перешкодою
на шляху виконання законодавства у даній сфері. Кошти, що виділяються на освіту на
сучасному етапі, не дають змоги здійснювати реконструкцію навчальних закладів та їхній
розвиток, повністю фінансувати витрати на соціально захищені статті, не забезпечують
покриття значної частини витрат на харчування, оплату комунальних послуг, поточне
утримання будівель і споруд, що належать освітнім установам. Кошти на розвиток освіт-
ніх установ, зміцнення їхньої навчально-матеріальної бази в бюджеті практично не перед-
бачені. Фінансування, що виділяється, не дає змоги в повному обсязі виконувати законо-
давчі норми у сфері освіти із забезпечення освітнього процесу на рівні сучасних вимог,
реалізації соціальних норм і нормативів, надання державних гарантій науково-педагогіч-
ним та іншим працівникам системи освіти.
Необхідно нагадати, що структура витрат на освіту високорозвинених держав харак-
теризується значною часткою приватних інвестицій, з урахуванням яких витрати на осві-
ту становлять: 12% — у ФРН та 15% — у США3.
Статистичні дані порівняльного аналізу загальних державних витрат на освіту у зна-
ченні для людини країн ЄС і Південної Кореї в 2008 р. коливалися від 17,4% і 15,0% на
Кіпрі та в Данії, до 9% в Італії та Люксембурзі. В середньому по ЄС — 11,0%, в Південній
Кореї — 15,8% (у 1999 р. — 17,4%). Ці значення зростають з огляду на зростання ВВП та
погіршення демографічної ситуації3. Щоб зрозуміти обсяг витрат, достатньо порівняти
ВВП на душу населення: по ЄС в середньому — 23600 доларів США4, в Україні —
3483 доларів США5. Ще один яскравий приклад демонструє хибність посилань на відсо-
ткове забезпечення освіти: у ФРН ВВП на людину становить 26,654 $ у рік (купівельна
спроможність). В 2006 р. у цій країні на освіту було виділено 142,9 млрд. євро, тобто 6,2%
ВВП6. В Україні в 2008 р. на освіту було виділено 11,31 млрд. гривень, тобто в 79 разів
668 Держава і право • Випуск 56
менше ніж в ФРН.7 Витрати на освіту в Південній Кореї у 80-ті рр. становили навіть 22%
ВВП, Сінгапурі — 20% ВВП. На жаль, Україна не належить до розвинених країн, а отже,
нам належить орієнтуватися на ті країни, які продемонстрували швидкі темпи подолання
відсталості.
Таким чином, вищевикладене дає змогу дійти висновку, що для формування ефектив-
ної моделі фінансування освіти в умовах обмеженості фінансових можливостей держави
необхідно розроблення та впровадження нових підходів щодо фінансування сфери освіти.
На нашу думку, вдосконалення фінансового забезпечення системи освіти необхідно
здійснювати за такими напрямами: збільшення надходжень з бюджетів усіх рівнів на
функціонування системи освіти з метою досягнення у найближчі роки фінансування осві-
ти на законодавчо визначеному рівні; ефективне використання бюджетних коштів на
основі вдосконалення існуючого механізму фінансування освіти та запровадження
постійного моніторингу їх використання; залучення інших джерел фінансування освіти, а
саме коштів фізичних і юридичних осіб, шляхом законодавчого запровадження стимулю-
ючих заходів та створення сприятливих умов для залучення додаткових коштів до цієї
галузі. Але це має відбуватися без зниження освітніх стандартів і розмірів бюджетного
фінансування.
Платна освіта частково присутня в державних вищих навчальних закладах (далі ВНЗ)
і повністю приватних. У державних — це додаткові надходження до бюджету навчального
закладу, де «студенти — бюджетники» і «студенти — контрактники» здебільшого вчаться в
одних групах. Оплата за навчання дає можливість конкретному ВНЗ виживати у важких
соціально-політичних умовах, під час економічних криз тощо.
На державному рівні неодноразово пояснювалося, що приватні ВНЗ створювалися
для посилення конкуренції у вищій освіті з метою покращання рівня підготовки вітчизня-
них фахівців. Але реальність виявила інший аспект цього підходу. У більшості приватних
ВНЗ вимоги до рівня знань студентів нижчі в міру того, що викладач бачить пряму залеж-
ність в оплаті своєї праці не від якості роботи, а від кількості студентів. Прибуток від цього
одержують окремі особи — власники ВНЗ. Відповідальності перед державою у них майже
немає. Такі навчальні заклади започаткували на той час так звані «престижні» спеціаль-
ності, відкриття яких не вимагало ні додаткових приміщень, ні обладнання, ні бази для
практики та ін. Крім приватних, з’явились так звані відомчі в галузі сільського господар-
ства, силових структур тощо. Найбільш аномальним є те, що ці навчальні заклади до
останнього часу теж збільшували набори не на «свої» спеціальності, а на все ті ж «пре-
стижні». Погіршується ця ситуація ще й тим, що в 2009 — 2010 рр. уряд не придумав нічо-
го кращого, як різко скоротити бюджетні місця державних ВНЗ. Тобто на державне місце
існує надвисокий конкурс, більший ніж у приватному навчальному закладі8. Це теж не
стимулює підвищення якості знань студентів у приватних закладах.
Так, в Україні за рахунок власних коштів студентів державних закладів освіти здійсню-
ється погашення близько 55% всіх витрат, пов’язаних з наданням освітніх послуг, при
669Юридичні і політичні науки
тому, що в США середній рівень погашення вартості отриманої освіти за рахунок власних
коштів студентів не перевищує 14% загальної суми9.
Необхідно враховувати досвід зарубіжних країн з високим рівнем соціального захисту,
наприклад, Франції, яка витрачає на освіту 103,6 млрд. євро (7% ВВП). Структура цих
витрат є наступною: 64,5% — державні витрати, 21% — місцеві органи, 6,4% — батьки,
6,4% — підприємства10. В Україні ж додатковою діяльністю ВНЗ забезпечується сьогодні
від 40% до 50% (іноді й більше) фінансових надходжень до системи вищої освіти11. На
нашу думку, це неприпустимо, оскільки перетворює ВНЗ у комерційне підприємство,
головною метою якого стає прибуток, а не підвищення рівня освіти.
Враховуючи, що право на освіту є конституційним правом громадян України, а також
зважаючи на те, що відповідно до ст. 92 Основного Закону питання освіти і бюджету дер-
жави мають встановлюватися виключно законами України, проблеми фінансування осві-
ти повинні визначатися виключно на рівні закону.
Сьогодні вдосконалення системи освіти в Україні (зокрема, вищої) набуває пріори-
тетного значення. Зокрема, Програма економічних реформ України на 2011–2014 рр.
(далі Програма) передбачає стабілізацію бюджету за рахунок проведення реформ у соці-
альних секторах з метою підвищення ефективності видатків, зокрема зміни принципів і
механізмів фінансування сектору освіти.
Відповідно до Програми метою проведення економічних реформ є: підвищення кон-
курентоспроможності української освіти; інтеграція системи української освіти в єдиний
європейський простір. Для досягнення цієї мети ставиться завдання підвищення якості
освіти. Визначені необхідні кроки з удосконалення системи управління освітою, а саме —
підвищення самостійності навчальних закладів у розпорядженні фінансовими ресурсами;
перегляд застарілих типових штатних нормативів тощо.
Чи не закладено в цьому нове протиріччя? Виходячи з того, що штатні нормативи
визначає держава, які вона і має фінансувати, виникає питання: в чому ж полягає само-
стійність? У знаходженні додаткових джерел фінансування? Підвищення ефективності
фінансування освіти передбачає перехід у фінансуванні навчальних закладів від принципу
утримання закладів до принципу формування їхніх бюджетів, виходячи з кількості учнів/
студентів і стандарту вартості навчання одного учня/студента. Індикатором «успіху»
реформ в Україні вважається збільшення показника кількості студентів денної форми
навчання на викладача до 18 осіб (нині — близько 13)12.
Аналіз досвіду зарубіжних країн показує зменшення кількості студентів на одного
викладача з метою підвищення якості навчання. Приклад Великобританії демонструє, що
в університетах, крім лекцій, семінарів, лабораторних робіт, існують т’юторіали — індиві-
дуально-групове навчання, яке проводиться раз на тиждень з 2-10 студентами. Франція
також іде шляхом зменшення кількості учнів на кожного вчителя13. В Білорусії — 8 сту-
дентів, в Росії — 1014.
Вітчизняний досвід свідчить, що за Болонської системи механічної роботи у кожного
викладача збільшилося в декілька разів. Навчальний процес спрямовано не на творче опа-
нування матеріалом, а на постійне відвідування і зубріння. У процесі викладання внести
відповідні корективи практично неможливо15. Отже, на індивідуальний підхід, на розви-
ток творчої особистості просто не вистачить часу. Однією з найважливіших проблем, що
має під собою формалізація відношень «викладач — студент» у кредитно-модульній сис-
темі є зміщення акценту від насиченого різноманітного студентського життя до наполе-
гливого повсякденного навчання. Мотивація навчатися вступає в конфлікт з бажанням
займатись студентським самоврядуванням, культурно-масовою роботою, спортом тощо.
Отже, практичне виховання громадської активності та позиції лишиться для вищих
навчальних закладів нездійсненним. Єдиним шляхом подолання цієї проблеми є вдоско-
налення механізму навчання талановитих студентів за індивідуальними графіками
навчання16. Проте за існуючої системи це ляже додатковим тягарем на викладача, а в умо-
670 Держава і право • Випуск 56
вах збільшення кількості студентів на викладача стане формальністю за браком фізичних
можливостей.
Галузева угода між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК
Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 рр. передбачає недопущення
прийняття законодавчих актів, які загрожують звуженням прав і свобод громадян в галузі
освіти, зокрема тих, що стосуються: збільшення кількості студентів на одного викладача у
вищих навчальних закладах III–IV рівнів акредитації, введення таких нормативів у
навчальних закладах I–II рівнів акредитації (пункт 3.2.5)17. Отже, маємо протиріччя у двох
прийнятих державних документах.
Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що в економічному плані
Україна отримає в короткостроковій перспективі економію коштів, яка в подальшому при-
зведе до подальшого зниження якості освіти, а отже, і конкурентоздатності нашої країни.
Тому, на нашу думку, збільшення державного фінансування освіти до рівня передових
європейських країн і впровадження їхнього досвіду щодо залучення додаткових джерел
надасть можливості Україні наблизитися в перспективі до надання студентам якісної кон-
курентоспроможної освіти. Неприпустимою є комерціалізація освіти. Держава має вико-
нувати свої функції гаранта соціальної справедливості, оскільки це є запорукою її подаль-
шого поступового розвитку та досягнення належного місця на міжнародній арені.
Необхідно забезпечити індивідуальний підхід до навчання, який сприятиме високому
рівню якості та який стане неможливим у разі збільшення співвідношення студент/викла-
дач. З огляду на демографічну ситуацію в Україні, кожний студент має підвищену соціаль-
ну цінність. Відповідно, йому мають бути забезпечені сприятливі умови для найповнішо-
го розкриття здібностей. Масовий підхід до студента як основного об’кта дидактичного
процесу має залишитись у минулому. Вирішення цих трьох проблем сприятиме успішно-
му розвитку освіти в Україні ХХІ ст.
1. Про освіту: Закон України від 23.05.1991 № 1060-XII// Відомості Верховної Ради
УРСР. — 1991. — № 34. — Ст. 451. 2. Людський розвиток в Україні: 2004 рік (кол. авторів) /
Щорічна науково-аналітична доповідь / За ред. Є.М. Лібанової — К.: Інститут демографії
та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України. 2004 р. — 172 с. 3. Комар-
чин О.В., Скоропад І.С. Витрати державного бюджету на освіту // Науковий вісник НЛТУ
України. — 2011. — № 21.7. — С. 364-369. 4. The European Union and the Republic of Korea.
A statistical portrait 2012 edition. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://epp.
eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_OFFPUB/KS-32-11-816/EN/KS-32-11-816-EN.PDF
5. ТОП-10 провальных экономик мира. Украина на почетном 4-м месте. [Електронний
ресурс]: Режим доступу:http://hate.trust.ua/krizis-world/2011/09/20/14/TOP-10-provalnih-
ekonomik-mira-Ukraina-na-pochetnom-4-m-meste/ 6. Bildung in Deutschland 2008. Bundes-
ministersum fur Buildung und Forschung. Ein Indikatorengestutzer Bericht. [Електронний
ресурс] — Режим доступу: http://www.bildungsbericht.de/daten2008/bb_2008.pdf 7. Звіт про
витрачання коштів Державного бюджету України по Міністерству освіти і науки України
за 2008 рік. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.gov.ua/main.php?query=zvtn
8. Тєлєтов О.С. Вища освіта і наука в Україні: здобутки, проблеми, перспективи.
[Електронний ресурс] — Режим доступу: http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstre
am/123456789/9430/1/508630.pdf 9. Куценко В. Соціально-економічна модифікація в кон-
тексті побудови соціальної держави в Україні // Економіка України. — 2004. — С. 81.
10. Левченко Т.І. Європейська освіта: конвергенція та дивергенція: Монографія. —
Вінниця: Нова книга, 2007. — 656 с. 11. Дудка М.І. Вища школа України: стратегія управ-
ління й проблеми реформування: Монографія. — Х.: Основа, 2002. — 272 с. 12. Заможне
суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. Програма економіч-
них реформ на 2010-2014 роки // Дзеркало тижня. — 2010. — № 20. 13. Левченко Т.І. Цит.
праця. 14. Тімофєєв В.О., Денищук П.М. Інформаційна система інтерактивної оптимізації
671Юридичні і політичні науки
параметрів формування навчального навантаження // Економіка та управління підпри-
ємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. — 2011. — № 2(14). —
С. 27-36. 15. Тєлєтов О.С. Цит. праця. 16. Смоленніков Д.О. Впровадження кредитно-
модульної системи як засіб підвищення об’єктивності оцінювання рівня набутих знань та
умінь студента. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstre
am/123456789/9430/1/508630.pdf 17. Галузева угода між Міністерством освіти і науки,
молоді та спорту України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-
2015 роки. [Електронний ресурс] — Режим доступу:http://pon.org.ua/664-galuzeva-ugoda-
mizh-ministerstvom-osviti-i-nauki.html
|