Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр.
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
2007
|
| Назва видання: | Український визвольний рух |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64668 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр. / М. Посівнич // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С. 61-78. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-64668 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-646682014-06-18T03:01:33Z Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр. Посівнич, М. Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр. 2007 Article Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр. / М. Посівнич // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С. 61-78. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64668 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр. Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр. |
| spellingShingle |
Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр. Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр. Посівнич, М. Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр. Український визвольний рух |
| format |
Article |
| author |
Посівнич, М. |
| author_facet |
Посівнич, М. |
| author_sort |
Посівнич, М. |
| title |
Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр. |
| title_short |
Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр. |
| title_full |
Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр. |
| title_fullStr |
Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр. |
| title_full_unstemmed |
Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр. |
| title_sort |
форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності оун у 1929—1939 рр. |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр. |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64668 |
| citation_txt |
Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929—1939 рр. / М. Посівнич // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С. 61-78. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
| series |
Український визвольний рух |
| work_keys_str_mv |
AT posívničm formitametodiagítacíjnopropagandistsʹkoídíâlʹnostíounu19291939rr |
| first_indexed |
2025-07-05T15:15:15Z |
| last_indexed |
2025-07-05T15:15:15Z |
| _version_ |
1836820479996854272 |
| fulltext |
60
ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 РР.
61
№ 9
У польському прикордонні у цей час теж було не надто спокійно.
За даними польської Прикордонної охорони, у серпні 1938 р. укра-
їнські націоналісти вбили польського капрала у Надвірнянському
повіті — за те, що він не дозволяв співати українських пісень. Ра-
зом із поліцією прикордонники проводили обшуки у приміщеннях
підозрюваних осіб (найчастіше — українських активістів). Через
мережу агентів Прикордонна охорона слідкувала за пересуванням
членів ОУН, інших українських діячів, особливо греко-католицьких
священників, їхніми діями, промовами. У грудні в трьох польських
стражників, за їхнім твердженням, на кордоні стріляли україн-
ські бойовики, а 14 грудня вдома був убитий стражник комісаріату
Людвиківка Фелікс Майхжак, припускалося, що це також справа
рук українських націоналістів. На дверях помешкання стражника з
комісаріату Команча невідомі особи намалювали тризуб, а в межах
комісаріату було знайдено антидержавні проукраїнські листівки68.
Тож, із розвитком міжнародних подій, в зв’язку з суспільно-
політичними змінами в Чехословаччині, зокрема наданням Під-
карпатській Русі автономії, творенням там українських військових
формувань та державницьких інституцій, стала напруженішою
ситуація у польсько-чехословацькому прикордонні, збільшилась
кількість нелегальних переходів українців, мешканців Польщі, на
Закарпаття. Відповідно, Прикордонна охорона, разом із іншими си-
ловими відомствами Другої Речі Посполитої, намагалась реагувати
на ці процеси. Було посилено охорону кордону, боротьбу з контра-
бандою, стеження за підозрілими особами, сформовано мережу
агентів та інформаторів, через яку збирали відомості про заходи
чехословацької влади, пересування військ у прикордонні, про не-
легальний перетин кордону.
Поряд з тим, службовці Прикордонної охорони як одного з
польських силових відомств, здійснювали офіційну державну по-
літику стосовно громадян-українців Другої Речі Посполитої: про-
водили обшуки та арешти активістів, слідкували за пересуванням і
діяльністю громадських діячів, священнослужителів, брали участь
у збройних акціях тощо.
68 ЦДІА України у м. Львові Ф. 204. – Оп. 1. – Спр. 1165. – Арк. 4, 12; Там само. –
Спр. 1166. – Арк. 26–30; Там само. – Спр. 1174. – Арк.114, 108; Там само. –
Спр. 1187. – Арк. 26–27, 42.
МИКОЛА ПОСІВНИЧ
ФОРМИ ТА МЕТОДИ
АГІТАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ОУН У 1929—1939 РР.
Один із провідних діячів УВО і ОУН, референт пропаганди
ПУНу Володимир Мартинець, 1930 р. в своїх статтях пропагував
таку тезу: «[…] тільки той рух переможе чиї кличі опанують маси
і пірвуть їх за собою […] Тому потрібна [нам] пропаганда націона-
лістичних гасел, впливання на ментальність суспільства, опануван-
ня громадського життя»1. Агітаційно-пропагандистська діяльність
ОУН у міжвоєнний період була зосереджена на тому, щоб охопити
організаційним впливом якнайширші кола українського народу, а
також представників інших націй. Вона виховувала дух неприми-
ренності щодо окупантів, передусім Польщі й СРСР. Її основним зав-
данням було опановувати молоде покоління та викликати потяг до
активної роботи серед українського суспільства2.
Основними формами в агітаційно-пропагандистській діяльності
ОУН були: організація мітингів, демонстрацій, бойкотів, зборів, від-
читів, курсів і вишколів, видавнича справа тощо.
Організація здебільшого застосовувала такі методи в своїй ро-
боті: бесіду (без певної мети), розмови (з конкретною метою), про-
мови агітаторів, дискусії з опонентами, мистецькі заходи (пісні, ви-
стави), перестороги, погрози і фізичні дії (побиття чи атентати).
Основними засобами в агітаційно-пропагандистській роботі
ОУН були:
а) живе слово (передовсім сільські збори, на яких виголошували
промови; співи; також ОУН доволі широко використовувала «шепта-
ну пропаганду», яка мала на меті мобілізовувати населення і демора-
лізовувати супротивника. Вона була грізною зброєю організації про-
ти польської влади і стримувала її занадто активних чиновників);
б) друковане слово (найважливішими засобами була преса, бро-
шури, листівки, відозви, хроніки, військові та революційні посібни-
ки, інструкції до населення);
1 Мартинець В. Наша тактика // Розбудова нації. – Прага, 1930. – № 25-26. – С. 3.
2 Пропаганда // Сурма. – 1929. – № 6. – Січень.
62
ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 РР.
63
№ 9МИКОЛА ПОСІВНИЧ ФОРМИ ТА МЕТОДИ АГІТАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН…
в) мистецькі (вірші, оповідання, сатира і карикатура);
г) живі засоби (особисті приклади провідників та рядових чле-
нів — підпільників ОУН).
Основними засобами в агітаційно-пропагандистській діяльно-
сті ОУН були листівки, написи-гасла («кличі»), які поширювали по
всій території проведення акції.
Агітаційно-пропагандистська діяльність поділялася на внутріш-
ню та зовнішню. До першої належали: пропагування національно-
державницької ідеології; плекання народної моралі і дисципліни та
поширення гасла «Опертя на власні сили»; популяризація примату
інтересів нації над усіма іншими; сповідування ідеалів свободи та
самопосвяти заради національної справи; плекання віри в перемогу
над ворогами; агітація за «дрібну справу» — побудова суспільного
життя в усіх ділянках у національно-визвольному дусі.
Зовнішня пропаганда мала на меті:
1) довести необхідність створення союзу поневолених народів;
2) здобувати добру славу для української нації та її національ-
но-визвольної боротьби через пресу, спеціальну літературу та про-
ведення різного роду міжнародних конференцій;
3) ширити деморалізацію серед представників ворожих держав
(Польщі й СРСР) усякими способами та виробляти неприхильну опі-
нію про ворогів України, щоб паралізувати їхню контрпропаганду3.
У журналі «Розбудова Нації» за 1932 р. у статті «Внутрішня
пропаганда ОУН» ідеологічний референт КЕ ОУН Степан Ленкав-
ський так визначав агітацію і пропаганду ОУН: «[…] це є поширен-
ня, зацікавлення її ідеями, гаслами й думками якнайбільшого чис-
ла людей, отже, її основними положеннями, кличами та програмою.
Ціллю пропаганди […] є перевиховати український народ у дусі на-
ціоналістичної ідеології та змусити всі здорові сили нації боротися
за здійснення тих завдань, що поставив перед собою український
націоналізм, але в першу чергу боротися за створення Самостійної
Соборної Української держави шляхом національної революції»4.
За змістом внутрішня пропаганда ОУН на етнічних українських
землях поділялася:
1. Поширення націоналістичної ідеології й одночасне поборю-
вання ворожих ідеологій.
2. Застосування загальних положень програми організації щодо
поодиноких ділянок та виявів національного життя. Зокрема, по-
ширювати відповідні кличі, які різко відмежовують націоналізм від
інших політичних ідеологій і концепцій та вказують на реальні зав-
дання українського народу, що за їхню реалізацію бореться ОУН.
Передусім, поширювати кличі й гасла української революції як
єдиного шляху національного визволення та створення самостійної
держави, — для того, щоб збудити відповідні настрої серед україн-
ських мас.
3. Готувати маси до кожної акції, яку ініціює та проводить ОУН,
спрямовувати волю й енергію мас до тих акцій та капіталізувати
їхній моральний ефект.
Акції мають:
а) втягнути маси в безпосередню боротьбу з окупантами, пере-
творити народні маси зі стороннього глядача чи пасивного об’єкта
на творчий, войовничий підмет;
б) ослабити позиції окупантів;
в) підтримувати й підсилювати на українських землях стан бо-
ротьби, що побіч виховного моменту має також першочергове зна-
чення для зовнішньої пропаганди5.
Як зазначав С. Ленкавський: «Маємо в першу чергу розробля-
ти та популяризувати націоналістичну ідеологію, виробляти та
поширювати свої гасла, проводити акції, вістря яких буде зверне-
не проти окупантів, у першу чергу, а щойно тоді проти політичних
противників. Націоналістична ідеологія має цілком опанувати й
оформити світогляд і світовідчування людей, їх заміри та діла, вслід
за тим просякнути, опанувати й оформити всі ділянки життя нації,
всі його прояви як живої особистості й усіх організованих суспіль-
них одиниць як частини цілої нації. Поодинокі проблеми належить
розробляти ширше в різних виданнях, поглиблюючи тим способом
загально засвоєні підстави ідеології українського націоналістично-
го руху. Тому треба подати їх у такій формі доступній для людей
без освіти, щоб вони могли прийняти її у цілому і в тій самій формі
передавати в маси». Головною засадою для пропаганди ОУН мало
3 Пропаганда // Сурма. – 1929. – № 6. – Січень.
4 Ленкавський С. Внутрішня пропаганда ОУН // Український націоналізм. Твори / Упор.
О. Сич. – Івано-Франківськ, 2002. – Т. 1. – С. 240. 5 Ленкавський С. Внутрішня пропаганда ОУН. – С. 241.
64
ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 РР.
65
№ 9МИКОЛА ПОСІВНИЧ ФОРМИ ТА МЕТОДИ АГІТАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН…
бути не поборювання ворожих ідеологій, політичних концепцій чи
організаційне змагання з іншими політичними партіями чи група-
ми, а тільки поширення націоналістичної ідеології, свого впливу,
згуртування активного елементу та підготовка його до національної
революції.
Пропагандистській праці слугували, крім загальних ідеологіч-
них видань, журнали для молоді (шкільної, селянської та ремісни-
чої), а крім того, відповідна праця в різних доступних формах по
різних легальних молодіжних товариствах і організаціях, що відтак
самі поширювали націоналістичну ідеологію.
Розроблення та поширення програми й гасел в міжвоєнний
період було основним завданням для ОУН, яка боролася за тво-
рення і розвиток нації в дусі націоналістичної ідеології. Саме вона
мала: 1) підсилювати негативне ставлення до чинного устрою та
поширювати його на ціле суспільно-політичне життя; 2) погли-
блювати в очах народу конечність визволення шляхом револю-
ції — найбільш реальним та переконливим способом визволення;
3) готувати добрий ґрунт для реалізації програми, докладаючи до
цього всі свої організаційні сили на всіх відтинках; 4) популяри-
зувати програму розвитку й організації національного життя на
майбутнє6.
Популяризацію програми ОУН вела шляхом:
а) окремого видання програми;
б) ширшого розроблення поодиноких точок програми в усіх ви-
даннях, журналах і часописах (нелегальних і легальних);
в) складання відповідних гасел (кличів), що в популярній формі
подавали зміст найважливіших пунктів програми та зіставляли їх
з наявним станом речей;
г) масового поширення таких гасел на тлі акцій ОУН та інших
українських угруповань.
Для проведення акцій визначалося три причини, а саме: 1) ви-
ховний момент; 2) посилення боротьби та ослаблення позицій воро-
га; 3) зовнішньопропагандистський момент. При внутрішній пропа-
ганді застосовувалося тільки виховний момент: масові акції мали
бути звернені безпосередньо до народу, щоб революціонізувати та
гартувати його в боротьбі.
Поборювання ідеологій політичних угруповань-противників, їх-
ніх концепцій та акцій — це тільки деякі напрями внутрішньої про-
паганди ОУН. Боротьба велася передовсім проти найбільш крайніх
противників. Загальна пропаганда, однаково застосовувана в усіх
сферах та щодо всіх верств суспільства охоплювала цілість ідео-
логії й програми та основні її практичні положення. Кличі цієї про-
паганди мали дуже загальний характер.
Спеціальну пропаганду призначалося тільки для певної терито-
рії, групи чи верстви населення — пропагування поодиноких частин
програми й питань, що в цьому регіоні вимагали висвітлення у фор-
мі відповідних гасел. Наприклад, земельне питання цікавить насам-
перед селян і є для них життєво важливим; питання ж соціального
захисту найбільшу вагу має для робітників. Методи пропаганди,
спосіб редагування літератури та формулювання гасел — усе це
узалежнювали від наявних у вказаній місцевості чи групі обставин
і взаємовідносин7.
Спеціальну пропаганду вели: Провід Українських Націоналі-
стів (ПУН), Крайова екзекутива (КЕ), Окружні екзекутиви (ОЕ),
Повітові екзекутиви (ПЕ) ОУН. Їхні функції було розподілено так:
1. ПУН визначав зміст та організаційно розподіляв загальну
пропаганду в обсягу: а) пропагував ідеологію, програму й такти-
ку, зокрема ідеї національної революції і б) капіталізував усі акції
та приклади революційності мас як показник росту визвольного
руху.
2. КЕ ОУН мала завдання: а) технічно налагоджувати на своєму
терені загальну пропаганду Проводу ОУН; б) спеціально розробля-
ти частини ідеології, програми й тактики, зокрема гасла національ-
ної революції, та відповідно до «терену й середовищ» пропагувати
їх у «вирізках» на тлі й на противагу до існуючої дійсності; в) по-
борювати в дусі націоналізму та згідно з планом діяльності інші
політичні групи; г) вести підготовчу пропаганду до акцій на своєму
терені.
3. ОЕ та ПЕ: а) технічно проводили пропаганду КЕ ОУН в обсягу
своєї запланованої діяльності; б) вели на доручення КЕ ОУН підго-
товчу пропаганду до акцій на своєму терені дій8.
6 Ленкавський С. Внутрішня пропаганда ОУН. – С. 242–245.
7 Ленкавський С. Внутрішня пропаганда ОУН. – С. 248.
8 Там само. – С. 249.
66
ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 РР.
67
№ 9МИКОЛА ПОСІВНИЧ ФОРМИ ТА МЕТОДИ АГІТАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН…
Також КЕ ОУН у березні—квітні 1932 р. визначала: «а) поділ
акцій: 1) Акції цілю яких є безпосередній фізичний ефект і творять
окрему замкнену цілісність; 2) Акції метою яких є досягнення мо-
рального ефекту; 3) Акції які носять політичний характер і мають
пропагандистські наслідки;
б) за “тереном поширення”: 1) Локальні (на рівні повіту); 2) Шир-
ші (діє ОЕ ОУН); 3) Загально — крайові — діє КЕ ОУН; 4) Екстери-
торіальні — поза межами України;
в) за часом: 1) Одноразові (екси, роздача листівок); 2) Одноразо-
во-довші; 3) Затяжні (хронічні);
г) за засобами: 1) Демонстрації; 2) Страйки; 3) Бойкоти; 4) Рево-
люційний терор і саботажі;
д) за конструктивізмом: 1) Боротьба з опортуністами, угодовця-
ми та радянофілами; 2) Боротьба за опанування “органічного сек-
тору” (легального); 3) Створення своїх осередків серед легальних
товариств і організацій»9.
Вибираючи кличі та гасла, зважали на психологію населення,
його мову, на особливості краю чи країни. Гасла мали бути таких
типів: «1) Позитивні — право нації на самовизначення; 2) Ней-
тральні — робітники, селяни; 3) Негативні — мілітаризм, імперіа-
лізм; 4) Спів та музика — “Не пора не пора…”; 4) Релігійні — вка-
зувалося звертати увагу на обряди й звичаї; 5) Пропаганда ідей
мучеництва — приклад Басараб, Біласа та інших; 6) Карикатури,
памфлети, жарти; 7) Пропаганда — пресова, радійна».
За способами проведення агітаційно-пропагандистських акцій
розрізняли:
а) позитивна — мала сформувати певну думку, настрій серед
населення;
б) негативна — мала вплинути на когось чи на щось за певних
обставин;
в) випереджаюча — тлумачення певних подій чи акцій із су-
спільного життя;
г) дезінформація — поширення неправдивих і не перевірених
чуток;
ґ) «пропаганда розкладова» — акції, які вносять анархію та без-
лад у лави супротивника;
д) економічна — «свій до свого по своє»;
е) культурна.
Аналізувати ефективність агітаційно-пропандистських акцій
ОУН мали за такими пунктами: «1) Розміри охоплення певної те-
риторії; 2) Дослідження впливів пропаганди на власний народ, іно-
земців та окупантів. Її позитивні та негативні риси; 3) Правильність
вибору засобів та термінів їх проведення; 4) Вивчення своїх і чужих
помилок в ході кожної акції»10.
Робота агітаційно-пропагандистського апарату в КЕ ОУН поді-
лялася на три блоки:
1) за теоретичну частину відповідала ідеологічно-політична ре-
ферентура;
2) за її практичне втілення — організаційна референтура;
3) за поширення серед населення — референтура пропаганди.
Їх працівники займалися теоретичним обґрунтуванням націо-
нально-визвольної боротьби, питаннями націоналістичної ідеології,
політичним вихованням членів організації й українського населен-
ня, виробленням чітких гасел, спрямованих проти ворожих ОУН
ідеологій та партій (груп).
Після нарад КЕ ОУН було вирішено влаштовувати при ве-
ликих відділах організаційні бібліотеки, які мали б служити для
кращого ідеологічно-політичного вишколу членства та вироблен-
ня політичної освіти. Бібліотеки мав створювати інструктор з ре-
ферентури пропаганди. Вони мали функціювати при легальних
установах, налічувати щонайменше 70 примірників видань і поді-
лятися на п’ять відділів: 1) «Політична публіцистика»; 2) «Історія
та практика революційних рухів іноземних держав»; 3) «Україн-
ські визвольні змагання 1917—1920 рр.»; 4) «Технічні підручники»;
5) «Пропагандистська белетристика». Серед літератури, наявної в
бібліотеках, були усі організаційні видання, 11 робіт Д. Донцова,
три — В. Липинського, а також праці Драгоманова, Рудницького,
Старосольського, Назарука, Бачинського, Дорошенка, Лотоцько-
го та ін.11. Фондами мали користуватися перевірені члени. Після
9 Центральний історичний архів (далі – ЦДІА) України у м. Львові. – Ф. 205
(Прокуратура апеляційного суду у м. Львові). – Оп. 1. – Спр. 2619. – Арк. 6–9.
10 ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 1058. – Арк. 20–21.
11 Там само. – Спр. 964. – Арк. 14–15.
68
ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 РР.
69
№ 9МИКОЛА ПОСІВНИЧ ФОРМИ ТА МЕТОДИ АГІТАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН…
прочитання книг члени ОУН мали відчитувати реферати та вести
подальшу дискусію. Зокрема, в переліку тем робіт для націоналі-
стичної освіти зазначалося, що нову культуру не потрібно тво-
рити на самій негації всього старого. Також в інструкції до напи-
сання праць вказувалося, що виклад ворожих позицій має бути
об’єктивними, а уваги та критику слід подавати окремим розділом
і безпристрасно, а в кінці праці повинен бути список використаної
літератури. Найкращі праці рецензувала комісія при референту-
рі пропаганди, в подальшому їх публікували в організаційних ви-
даннях12.
Для ведення активної агітаційно-пропагандистської діяль-
ності ОУН потребувала великої кількості таких матеріалів, щоби
з їхньою допомогою революціонізувати українське суспільство.
Оскільки видання цих матеріалів здійснювалося здебільшого
за кордоном, ОУН шукала безпечних шляхів доставки. У черв-
ні 1930 р. в Косові під головуванням Ярослава Макарушки було
обговорено створення додаткових пересильних пунктів на кордо-
нах Чехословаччини й Румунії. На окружній конференції ОУН у
Стрию 26 квітня 1931 р. за участю Богдана Кравціва, Зенона Кос-
сака, Горбового й ін. було розроблено зручні маршрути пересилки
підпільної літератури13.
Через невизначеність стосунків між УВО й ОУН (1929—1930 рр.),
«Сурма» надалі виходила під грифом УВО, публікуючи матеріали
загальноосвітнього й військового характеру. Вона орієнтувалася
на широкий загал і мала великий вплив на читача, особливо на
молодь, яка передавала часопис «з хати до хати, із рук до рук, щоб
ворог не бачив і дурень не чув». Після Празьких нарад (червень
1930) за УВО було закріплено роль бойового реферату ОУН, а ча-
сопис став переважно військовим. Редагував «Сурму» Володимир
Мартинець, із яким активно співпрацювали Євген Коновалець,
Ріко Ярий, Роман Сушко, Омелян Сеник, Володимир Колосов-
ський, Віктор Курманович, Микола Капустянський14. Також пла-
нувалося випускати газету «Бойовик» для посилення військов о-
ідеологічної пропаганди визвольного руху15. З невідомих причин
видання цієї газети не було розпочато ні в еміграції, ні на ЗУЗ.
«Розбудова Нації» почала виходити в січня 1928 р. як орган
ПУНу. В журналі співпрацювали провідні ідеологи ОУН: Дмитро
Андрієвський, Микола Сціборський, Юліян Вассиян, Євген Онаць-
кий, В. Мартинець, які виробляли єдину політичну лінію, що втілю-
валась у статтях, заявах, постановах і комунікатах ПУНу. З момен-
ту їх опублікування на сторінках «Розбудови Нації» вони набували
характеру настанов, що сприяло кристалізації й утвердженню на-
ціоналістичних ідей. Політичну позицію часопису наслідували інші
націоналістичні видання. Часопис призначався для вузького кола
ідеологів та інтелектуалів і виходив раз на місяць, щоправда деякі
номери були спареними.
Необхідність транспортувати літературу через кордон ство-
рювала чимало труднощів. У зв’язку з цим перед ПУНом постала
проблема розгортання пресової мережі на етнічних українських
землях. Для успішного друку та розповсюдження видань ОУН не-
обхідно було створити розгалужену підпільну мережу організації в
Галичині. Насамперед КЕ вирішила налагодити видання легальних
націоналістичних часописів. З цією метою вже восени 1929 р. було
викуплено перемиський тижневик «Український голос», який не-
забаром, завдяки працям Б. Кравціва, Степана Охримовича, Осипа
Бойдуника, Олеся Бабія, Ю. Вассияна, Є. Онацького, перетворився
на трибуну націоналістичної думки Західної України. Редагував
часопис Зенон Пеленський, який одночасно займав посаду полі-
тичного референта КЕ ОУН на ЗУЗ16. Політична спрямованість
«Українського голосу» швидко привернула увагу польської полі-
ції. Почалися різні заборони й конфіскації, які утруднювали робо-
ту редакції та спричиняли відчутні матеріальні збитки. 11 серп-
ня 1930 р. З. Пеленського було покликано до військової служби,
а через місяць заарештовано весь склад редакції й опломбовано
приміщення. Видання «Українського голосу» відновив редактор
Євген Зіблікевич, за участю Б. Кравціва та Ю. Вассияна. Часопис
12 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 1058. – Арк. 37 зв., 41.
13 Державний архів Львівської області (далі – ДАЛО). – Ф. 121 (Львівське воєводське
управління поліції). – Оп. 3. – Спр. 733. – Арк. 37.
14 Мартинець М. Українська націоналістична преса // ОУН 1929 – 1954. – Париж,
1955. – С. 238.
15 ДАЛО. – Ф. 108. – Оп. 1. – Спр. 298. – Арк. 1.
16 Качмар В., Савчак В. Громадське і політичне життя в Перемишлі між двома світо-
вими війнами // Перемишиль – Західний бастіон України / За ред. Б. Загайкевича. –
Нью Йорк, 1968. – С. 166.
70
ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 РР.
71
№ 9МИКОЛА ПОСІВНИЧ ФОРМИ ТА МЕТОДИ АГІТАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН…
залишавс я під контролем ОУН аж до його заборони польською
владою 1932 р.17.
У Львові під контролем ОУН перебувало також молодіжне ви-
дання «Студентський шлях» (1932—1934) і тижневик «Наш клич»
(1933), за які відповідав Володимир Янів. Одного зі співробітників
«Студентського шляху», Дмитра Штикала, у червні 1934 р. було
арештовано й відправлено до Берези Картузької, після чого часопис
перестав виходити18. Тижневик «Наш клич» виходив від 19 березня
до 23 жовтня 1933 р. Його перші два номери (за 19 і 26 березня 1933)
були конфісковані Львівським міським староством. Проте часопис
надалі з’являвся в місті значним накладом19.
Газета «Вісті», заснована 1934 р., мала замінити заборонені на-
ціоналістичні видання. Проіснувала вона лише декілька місяців,
виходячи за редакцією Б. Кравціва, який перебував під наглядом
поліції. 26 жовтня 1934 р. слідчий відділ рапортував: «В україн-
ській редакції “Вісті” у Львові влаштувався на роботу член ОУН
Богдан Кравців, який нещодавно вийшов із в’язниці, де перебував
за діяльність на користь ОУН»20. У червні 1934 р. з ініціативи ОУН
у Львові почав виходити спортивно-виховний журнал «Готові»
(редактор Є. Врецьона), який також проіснував недовго (до верес-
ня 1935).
Одночасно ОУН у Галичині поширювала велику кількість бро-
шур, листівок, декларацій та інших програмних матеріалів. У відпо-
відь на пацифікаційні акції польських властей 1930 р. ОУН опублі-
кувала брошури «На вічну ганьбу Польщі», «Пацифікація Східної
Малопольщі», «Погром українців в Польщі» та ін., видані у Празі
редакцією журналу «Розбудова Нації» під керівництвом В. Мар-
тинця21.
Набагато важче відбувалося транспортування «Сурми» у Східну
Галичину, воно супроводжувалося постійним ризиком потрапит и
до рук чеської, польської та румунської поліції. Щоб зберегти в та-
ємниці місце друку, із Каунаса почергово висилали поштові пакун-
ки до кількох пунктів за кордоном: до Данціґа («Червона границя»,
Ґданськ), Берліна й Праги. З Данціґа часопис транспортували в
Галичину, а з Берліна й Праги пересилали до Тешина і на Закар-
паття. Було розроблено три зручних маршрути доставки «Сурми»
з Чехословаччини в Польщу: Студене—Лавочне—Стрий—Львів;
через Воронянку; через Карпати22. Однак перший маршрут поліція
дуже швидко заблокувала, перехопивши майже всі транспорти лі-
тератури, котрі, як стало відомо на одному з політичних процесів
1931 р., організовував Богдан Кордюк23. Із Закарпаття «Сурму» ви-
силали більшими пакунками на адреси знайомих гуцулів, які при-
носили їх до умовлених колиб і там закопували. Через деякий час
приходили зв’язкові з боку Польщі і забирали їх. Ще один перехід
існував у найдикішій частині Ґорґан на Чорноріцькому верху. Туди
можна було дістатися шляхом з Осмолоди до Дарова — попід г. Гро-
фу, далі через г. Попадю24.
Найбільше примірників «Сурми» пройшло через Данціґ, оскіль-
ки інші дороги, особливо через Карпати, були важкі та небезпечні.
Транспортувати підпільну літературу допомагали навіть окремі
члени Української парламентарної репрезентації. В конспіратив-
ній кімнаті для них пакували «Сурму», і вони везли часопис до Вар-
шави чи до Львова, — і ні один із таких транспортів не потрапив до
рук поліції. Перевізши часопис через кордон, зв’язкові доправляли
його залізницею до КЕ ОУН, а вона, своєю чергою, розсилала «Сур-
му» окремими кур’єрами по окружних і повітових осередках, а ті
розподіляли її на місця призначення25.
Завдяки старанням О. Сеника, який зорганізував друк «Сурми»
на тоненькому цигарковому папері, значно збільшився її наклад і
став можливим ще один спосіб транспортування через кордон.
17 Стасюк О. Видавнича діяльність ОУН в міжвоєнний період // Україна: культур-
на спадщина, національна свідомість, державність. Інститут Українознавства
ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С. 378.
18 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 1335. – Арк. 1–3.
19 ДАЛО. – Ф. 121. – Оп. 3. – Спр. 844. – Арк. 11–12, 150.
20 Там само. – Спр. 871. – Арк. 11–12.
21 Мартинець В. Українське підпілля. Від УВО до ОУН: Спогади і матеріали до перед-
історії та історії українського організованого націоналізму – Б. м. в, 1949 – С. 2.
22 ДАЛО. – Ф. 108. – Оп. 1. – Спр. 336. – Арк. 142 зв; Ф. 121. – Оп. 3. – Спр. 733. –
Арк. 1.
23 Ревера Б. Часопис УВО «Сурма» (1927 – 1934): проблеми видання і розповсюджен-
ня / Записки Львівської Наукової Бібліотеки ім. В. Стефаника. – Львів, 2002. –
Вип. 9-10. – С. 221.
24 Там само.
25 Мірчук П. Нарис історії ОУН / За ред. С. Ленкавського, Д. Штикала, Д. Чайків-
ського. – Мюнхен–Лондон–Нью-Йорк: Українське Видавництво, 1968. – С. 485.
72
ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 РР.
73
№ 9МИКОЛА ПОСІВНИЧ ФОРМИ ТА МЕТОДИ АГІТАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН…
До поштових конвертів вкладали кілька примірників «Сурми». Їх
висилали на різні адреси по цілій Галичині в кількості 7—10 тис.
примірників26. На той час офіційної цензури на пошті в Польщі не
було (хоча деколи таємна поліція відкривала листи), і тому такий
шлях був безпечнішим.
2 жовтня 1931 р. до рук поліції потрапила ціла партія «Сурми»:
520 екземплярів за липень 1931 р., 93 екземпляри за травень 1930 р.
і 150 екземплярів за серпень 1930 р. (разом 763 примірники). Її пе-
ревозила Галина Бутковська у потязі з Лавочного до Стрия. Разом
із нею арештували її охоронців — Я. Савчинського та С. Рожка. Під
час процесу з листа, знайденого в С. Рожка, а також із конфіденцій-
них відомостей польської поліції стали відомими ще три прізвища
її охоронців: Івана Чубка, Григорія Барабаша та Василя Нагірного,
які розповсюджували «Сурму». У Стрию часопис ділили на партії,
які згодом розсилали різним адресатам по цілій Польщі27.
За таких обставин КЕ вирішила розгорнути підпільні видавни-
цтва на місцях. Першу велику друкарню, за даними поліції, ОУН
організувала 1929 р. в с. Березовища Великі неподалік Тернополя,
і вона проіснувала до лютого 1932 р. У ній працювали Євген, Ка-
терина, Юліан Крижові. Вони друкували свої видання на тонкій
бібулі. Розповсюдженням та доставкою матеріалів займалися Ва-
силь Тимків та Олександр Стежин. Там також був і організаційний
склад пропагандистської літератури28. Наприкінці 1930 р. у с. Зава-
дів Стрийського повіту було організовано ще одну підпільну дру-
карню, яка згодом була перенесена в с. Монастирець того ж повіту.
Друкарня була оснащена циклостилем. Матриці виготовляли в од-
ній із львівських друкарень під наглядом членів редакційної колегії
на чолі з Ярославом Старухом, а потім перевозили до криївки. За
видання матеріалів відповідав Олекса Гасин — ‘Лицар’, який спів-
працював із референтом пропаганди КЕ ОУН Степаном Бандерою29.
Її співробітниками були Григорій і Олександр Гасини, Г. Барабаш30.
Ця друкарня розміщувалась у садибі Миколи Мельника. В її роботі
допомагали брат Миколи Михайло, а також Григорій Білинський,
Іван та Михайло Мельники.
Друкарня працювала до 17 січня 1934 р., коли її викрили. При
цьому поліція вилучила: 25 примірників «Сурми», 6 — «Розбудова
Нації», 25 — видання «Наше становище»; відозви «Молоді Друзі»
та «Український Народ» із різних місяців і років; один примірник
«Українського Революціонера» (№ 1 за 1929); 35 примірників «Ін-
струкції для окружних і повітових екзекутив»; брошуру під назвою
«Як боротися за виховання української молоді»; дві брошури під на-
звою «Військовий вістник»; один примірник «Короткого курсу Іде-
ольогії Українського Націоналізму в Юнацтві»; підшивки «Бюлете-
ня КЕ ОУН на ЗУЗ», «Юнака» та «Юнацтва» від 1931 р.; 142 кліше
з текстом для друку різних звернень; опрацьований реферат про
роди військ і види озброєнь; одну матрицю для друку портрета
Юліана Головінського; 10 кг чистого паперу для виготовлення бро-
шур; 9 рукописних листів, що їх залишили в криївці особи, які там
перебували і брали участь у роботі друкарні, з псевдонімами ‘Фра-
єр’, ‘П’яс’, ‘Вовк’. Там же було знайдено циклостиль із приладами
для копіювання, глечик із друкарською фарбою, дротики для зши-
вання брошур, столики, лавочки, скриньку, валізу, лампу, примус
із тихим пальником тощо31.
З наведеного матеріалу видно, що друкарня в Монастирці не
лише успішно видавала націоналістичну літературу, але й могла
невдовзі перетворитися на значно потужніший осередок такого
типу. Протягом 1931—1934 рр. тут друкували перший підпільний
часопис ОУН «Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ», пізні-
ше «Юнак» та «Юнацтво». Ініціатором видання «Бюлетень Крайо-
вої Екзекутиви ОУН на ЗУЗ» і його першим редактором був Степан
Охримович. Згодом часопис редагували Іван Ґабрусевич, Ярослав
Стецько, Дмитро Мирон — ‘Орлик’. Активними дописувачами «Бю-
летеня» і його співробітниками були В. Янів, Д. Штикало, З. Коссак,
С. Ленкавський та ін.32.
Майже одночасно з «Бюлетенем» почав з’являтися часопис
«Юнак», присвячений ідеологічно-політичному вишколові юнацтва
ОУН. На його сторінках публікували статті на військову тематику,
26 ДАЛО. – Ф. 108. – Оп.1. – Спр. 298. – Арк. 56 зв.
27 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 1007. – Арк. 1–2, 12 зв.
28 Там само. – Спр. 1039. – Арк. 42 зв.
29 Дем’ян Г. Генерал УПА Олекса Гасин – «Лицар». – Львів, 2005. – С. 70–71.
30 ДАЛО. – Ф. 1062. – Оп. 2. – Спр. 177. – Арк. 3–4.
31 Дем’ян Г. Генерал УПА Олекса Гасин – «Лицар»… – С. 243–244.
32 Мірчук П. Нарис історії ОУН … – С. 80–84.
74
ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 РР.
75
№ 9МИКОЛА ПОСІВНИЧ ФОРМИ ТА МЕТОДИ АГІТАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН…
схеми вогнепальної зброї та ручних гранат, інструкції щодо викори-
стання вибухових матеріалів та легкозаймистих речовин. Головним
редактором «Юнака» був І. Ґабрусевич, а від 1931 р. — Я. Стецько.
Вони ж ініціювали видання журналу «Юнацтво» для молоді, не охоп-
леної членством в ОУН33.
У підпільній друкарні виготовляли також брошури, листівки,
відозви, декларації. Листівки переважно приурочували до певних
історичних дат чи подій: до річниці 1-го Листопада, Акту злуки
українських земель, «Свята могил», смерті бойовиків УВО Біласа
і Данилишина, Ярослава Любовича, Гриця Пісецького. Кожну біль-
шу акцію — шкільну, саботажну, відплатну тощо — КЕ ОУН та-
кож супроводжувала виданням відозв і звернень. Наклад листівок
і брошур коливався від декількох десятків до 100 тис. Лише під час
шкільної акції було розповсюджено 98 тис. листівок «Український
народе», «Українські школярі» і 6 тис. брошур «У боротьбі за душу
української дитини»34. Інколи з допомогою довірених осіб летюч-
ки друкували в державних або приватних друкарнях, зокрема, у
Львові в друкарнях «Час» (вул. Вірменська, 16), «Слово» (вул. Чаць-
кого, 6), Наукового Товариства ім. Шевченка (вул. Чарнецького, 26),
«Вікторія» (вул. 3-го Травня)35.
Щороку мережа підпільних видавництв зростала. Майже в
кожній окрузі були організовані спеціальні пункти передруку лі-
тератури — технічні відділи. Один із таких пунктів розташовував-
ся в с. Бережниця Велика на Тернопільщині, де окремі примірники
«Сурми», «Бюлетеня», «Юнака», а також брошури й листівки пере-
друковували на циклостилі. Передруком займався Дмитро Умриш,
який 17 січня 1934 р. був заарештований36.
Підпільні видавництва потребували великих коштів. Щоб за-
безпечити їх хоча б частково, кожний член ОУН здавав внески
(50 грошів) на літературу. Деякий час існувала оплата і за кори-
стування підпільними виданнями. Наприклад, за прочитання «Бю-
летеня КЕ ОУН» треба було заплатити 10 грошів, а за придбан-
ня — 1 злотий.
Важливою ділянкою роботи пропагандистської референтури
було розповсюдження виготовленої продукції, без якого видавнича
діяльність не мала сенсу. У 1933—1934 рр. були створені два додат-
кові осередки перевезення літератури: у Кракові (під керівництвом
Миколи Климишина) і на Гуцульщині (під керівництвом Євгена Они-
щука). Центром, куди звозили виготовлену друковану продукцію і
де її розподіляли, був Львів. Тут існувало декілька конспіративних
квартир, чиї власники переховували цілі партії нелегальної літе-
ратури. Так, поліція знайшла та вилучила в помешканні студентки
вчительської семінарії Стефанії Мартиняк у Львові на вул. Шумлян-
ських, 2: 17 примірників «Розбудови Нації» і «Сурми», 10 — «Юна-
ка», 6 — «Юнацтва», 12 — «Бюлетеня КЕ ОУН на ЗУЗ» і низку відозв
та інструкцій ОУН37. У центральному пункті розподілу літератури
пропагандистсько-політичної референтури КЕ ОУН, що розташу-
вався у Львові на квартирі священика Теодозія Андруховича на
вул. Кривчицькій, 95, у березні 1934 р. зберігалось: 1129 примірників
«Українського Націоналіста», 298 — «Сурми», 101 — «Бюлетеня КЕ
ОУН на ЗУЗ», 81 — «Юнака», 15 — «Юнацтва», 27 — «Розбудови
Нації»; 10 брошур «ОУН і селянство», 12 брошур «На вічну ганьбу
Польщі»; найрізноманітніші листівки, рукописи, нотатки, фінансо-
ві документи і навіть матриці. Тоді поліція заарештувала кур’єрів,
які прибули по літературу: Мирославу і Марію Голувко та Миро-
славу Крохмалюк. Також 15 березня поліція арештувала на вокза-
лі у Львові кур’єра Николишина, в якого вилучили: 102 примірни-
ки «Українського націоналіста», 102 — «Юнацтва», 44 — «Юнака»,
25 — «Розбудови Нації»38.
Завдяки кольпортерам ОУН ця література вчасно потрапляла
до читача. Певну кількість видань переправляли на Волинь, Поліс-
ся, Холмщину, Буковину, надсилали на адреси радянських науко-
вих і культурних установ. Окремі екземпляри потрапляли навіть
на Кубань39.
23 травня 1934 р. поліція випадково завдала ОУН дошкульного
удару, викривши осередок референтури пропаганди КЕ, що розмі-
щувався у Львові на вул. Бічній Мучній, 6, у помешканні Стефанії
33 Стасюк О. Видавнича діяльність ОУН… – С. 380.
34 Мірчук П. Нарис історії ОУН… – С. 331.
35 ДАЛО. – ф.121. – Оп. 3. – Спр. 869. – Арк. 174 – 176 зв.
36 Там само. – Арк. 174.
37 ДАЛО. – Ф.121. – Оп. 3. – Спр. 866. – Арк. 410.
38 Там само. – Арк. 357–359.
39 Н. Н. Лист до редакції // Розбудова Нації. – 1934. – № 3-4. – С. 206.
76
ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 РР.
77
№ 9МИКОЛА ПОСІВНИЧ ФОРМИ ТА МЕТОДИ АГІТАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН…
Куйбіди. Тут було знайдено: 10 матриць, із них 2 записані — «На
зелені свята», багато листів і нотаток, а також друкарські машинки
фірми «Sabb». Тоді ж заарештовано працівників референтури про-
паганди Галину Танчаківську, Дарію Дацько й Ольгу Чемеринську.
У квартирі Галини Танчаківської на вул. Виспянського, 12 поліція
конфіскувала дві записані матриці, призначені для друку «Бюлетня
КЕ ОУН на ЗУЗ» № 4-5 за квітень-травень 1934 р. та летючки «Ви-
зволи нас з лядської неволі»40. Це число так і не з’явилося друком.
Створенню нових матриць перешкодили арешти в червні 1934 р. се-
ред активу ОУН.
Розрив усталених зв’язків фатально позначився на діяльно сті
організації. Особливо постраждала ідеологічна ділянка роботи. Вна-
слідок ліквідації підпільних друкарень перестали виходити «Бю-
летень КЕ ОУН на ЗУЗ», «Юнак» і «Юнацтво». Майже припини-
лося надходження нелегальної літератури з-за кордону. 14 червня
1934 р. поліція викрила кольпортерську станицю ОУН у Кракові,
за активну участь у роботі в ній були заарештовані члени ОУН Ми-
кола Климишин і Ярослав Карпинець. Ліквідовано пункти розподі-
лу літератури, за ґратами опинилося багато редакторів, видавців,
технічних працівників друкарень, кольпортерів41.
Не маючи змоги розгорнути широку пропаганду і ризикуючи
розконспірувати вцілілу мережу, КЕ ОУН на чолі з Левом Ребетом
узялася за створення нового технічного відділу. Це завдання було
покладено на головного референта пропаганди Василя Турковсько-
го і технічно-пропагандистського референта Михайла Коржана.
З трьох округ до Львова було стягнено друкарські машинки, скон-
струйовано кілька циклостилів. Технічне звено під керівництвом
Якова Бусла виготовляло на них летючки. Віддрукований матеріал
розповсюджувався через членів «Маслосоюзу»42.
Нову філію оунівської друкарні у Львові було розміщено спо-
чатку в Марійки Чорної, на розі вул. Пекарської і Гофмана, а по-
тім — у Павла Музики в його помешканні при Тракті Глинянському.
Чернетк и до складання потайки робили Музика і ‘М. К.’, які були
працівниками друкарень НТШ та «Бібліосу». У Львові складали по-
трібні тексти, які відтак везли в с. Добрівляни Стрийського повіту,
там їх видруковували в організаційній друкарні. Нею опікувався й
завідував Петро Мірчук — ‘Залізняк’. Це були, звичайно, різного
типу летючки на одну-дві сторінки. За цілим друкарським проце-
сом наглядав від КЕ ОУН Ярослав Старух. Павлу Музиці при скла-
данні текстів допомагав Мирон Королишин. Ця друкарня ОУН на
Стрийщині пропрацювала до 1938 р., тобто до її розв’язання43.
Пропагандистська «летючкова акція» 1935 р. стала першим
кроком до відновлення видання нелегальної літератури. Поступово
налагоджувався довіз літератури з-за кордону.
Від літа 1937 р. на Підгаєччині вже діяла підпільна друкарня
Крайового Проводу ОУН під кодовою назвою «Мандоліна», яка за-
мінила організаційні друкарні на Стрийщині. Вона розміщувалась
на хуторі біля с. Угринів, у хаті селянина Теодора Вирсти. Друкар-
нею опікувався Василь Кук, який звільнився з в’язниці і, щоб про-
довжити підпільну діяльність, перейшов на нелегальне становище.
Головним друкарем і художником-гравером був юнак із с. Носова
Іван Пушка — ‘Соловій’44. Тут друкувалися відозви Головного й
Крайового Проводів ОУН, вишкільні матеріали, брошури, листівки
тощо. Зв’язок із КЕ ОУН тримав Я. Старух, який займався поста-
чанням паперу, друкарських чернеток, фарби, літератури тощо. Її
роботу забезпечували Теодор Федечко, Григорій Голяш, П. Галуш-
ка, котрі водночас були зв’язковими. У 1938 р. було віддруковано
вишкільний посібник із конспірації «Пашні буряки» ‘інженера-
агронома Луки Лемішки’ (В. Кука), а 1939 р. в друкарні з’явилася
його ж книжка «Гранатний вишкіл». «Мандоліна» працювала аж до
літа 1939 р.45. Така активна видавнича діяльність ОУН давала змогу
ефективно впливати на формування громадської думки за посеред-
ництвом агітаційно-пропагандистських матеріалів.
Тож агітаційно-пропагандистська діяльність ОУН була доб-
ре налагоджена. Це давало змогу досягати вагомих результатів.
40 ДАЛО. – Ф. 121. – Оп. 3. – Спр. 866. – Арк. 259.
41 Мірчук П. Нарис історії ОУН…. – С. 435.
42 Стасюк О. Видавнича діяльність ОУН… – С. 383; Мірчук П. Нарис історії ОУН…. –
С. 441.
43 Музика П. Мій причинок до справи друкарень ОУН // Макар В. Спомини та роздуми. –
Торонто–Київ, 2001. – Т. 3. – С. 93; Мірчук П. Нарис історії ОУН…. – С. 125.
44 Стасюк О. Видавнича діяльність ОУН… – С. 384.
45 Кук В. Ставка Проводу ОУН в 1943 – 1945 роках у селі Бишках / І. Шагай. Село
Бишки. – Лондон, 2000. – С. 206.
78
ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 РР.
79
№ 9
Точн о встановити структуру агітаційно-пропагандистського апа-
рату до сить важко через часті зміни керівництва, яке, своєю чер-
гою, змінювало схеми роботи. Дані польської поліції тут досить супе-
речливі, оскільки члени ОУН свідомо давали неправдиві свідчення.
В агітаційно-пропагандистській діяльності ОУН використовувала
різноманітні форми і методи — залежно від умов підпільної роботи
й боротьби. Особливо слід наголосити на масштабності та організо-
ваності видавничої справи й усної пропаганди. Якісний добір кадрів
та добре поставлена ідеологічно-виховна робота дали ОУН мож-
ливість наприкінці 1930-х рр. перетворитись у провідну політичну
силу в Західній Україні.
ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН
ОЛЕКСАНДР СИЧ
ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА
ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН В УМОВАХ
РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ
(1945—1950-ТІ РР.)
Вступ
З відновленням Української держави 1991 р. та на етапі її ста-
новлення поступово долається радянський та пострадянський під-
хід у трактуванні української історії, побудований не на основі
істо ричних фактів, а на ідеологічних догматах і кліше. Це, зокрема,
стосується, національно-визвольної боротьби українського народу
в ХХ ст., історії Організації Українських Націоналістів (ОУН) та
Української Повстанської Армії (УПА).
Однак поза увагою українських дослідників залишається ва-
гома частина цієї історії, яка безпосередньо стосувалася перебігу
подій в Україні, хоча й розгорталася за її межами. Мова йде про
Закордонні частини (ЗЧ) ОУН і їхню допоміжну роль у веденні на-
ціонально-визвольної боротьби ОУН на українських землях. Не-
розкритість теми має об’єктивні причини, оскільки архіви ЗЧ ОУН
поки що переважно залишаються за кордоном і доступ до них за-
критий для більшості українських дослідників.
Мета цієї статті полягає в тому, аби на основі документів із вка-
заних архівів частково заповнити пробіли в історії ЗЧ ОУН.
Отож, об’єктом нашого дослідження є ЗЧ ОУН, а предмет і
тема обмежуються рамками військової політики їхнього Проводу
в 1940-х—1950-х рр.
Мемуари і дослідження діячів того періоду1 та окремі праці
1 Галамай С. Боротьба за визволення України 1929-1989. – Львів, 1991. – 343 с.;
Галамай С. У боротьбі за Українську Державу. Спогади. – Львів:, 2003. – 458 с.;
Дужий П. Степан Бандера – символ нації. Ескізний нарис про життя і діяль-
ність Провідника ОУН. – Львів, 1960. – Ч. 1. – 190 с., Львів, 1997. – Ч. 2. – 383 с.;
Климишин М. В поході до волі. Спомини. – Б. м. (передмова вказує на 1996 р. ви-
дання). – Т. 2. – 387 с.; Кричевський Р. (Ільницький Р.). Організація Українських
|