Військова політика Закордонних Частин ОУН в умовах розгортання Холодної війни (1945—1950-ті рр.)

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Сич, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2007
Schriftenreihe:	Український визвольний рух
Schlagworte:	Діяльність закордонних частин ОУН
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64669
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Військова політика Закордонних Частин ОУН в умовах розгортання Холодної війни (1945—1950-ті рр.) / О. Сич // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С. 79-114. — Бібліогр.: 115 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-64669
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-646692014-06-18T03:01:33Z Військова політика Закордонних Частин ОУН в умовах розгортання Холодної війни (1945—1950-ті рр.) Сич, О. Діяльність закордонних частин ОУН 2007 Article Військова політика Закордонних Частин ОУН в умовах розгортання Холодної війни (1945—1950-ті рр.) / О. Сич // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С. 79-114. — Бібліогр.: 115 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64669 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Діяльність закордонних частин ОУН Діяльність закордонних частин ОУН
spellingShingle	Діяльність закордонних частин ОУН Діяльність закордонних частин ОУН Сич, О. Військова політика Закордонних Частин ОУН в умовах розгортання Холодної війни (1945—1950-ті рр.) Український визвольний рух
format	Article
author	Сич, О.
author_facet	Сич, О.
author_sort	Сич, О.
title	Військова політика Закордонних Частин ОУН в умовах розгортання Холодної війни (1945—1950-ті рр.)
title_short	Військова політика Закордонних Частин ОУН в умовах розгортання Холодної війни (1945—1950-ті рр.)
title_full	Військова політика Закордонних Частин ОУН в умовах розгортання Холодної війни (1945—1950-ті рр.)
title_fullStr	Військова політика Закордонних Частин ОУН в умовах розгортання Холодної війни (1945—1950-ті рр.)
title_full_unstemmed	Військова політика Закордонних Частин ОУН в умовах розгортання Холодної війни (1945—1950-ті рр.)
title_sort	військова політика закордонних частин оун в умовах розгортання холодної війни (1945—1950-ті рр.)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Діяльність закордонних частин ОУН
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64669
citation_txt	Військова політика Закордонних Частин ОУН в умовах розгортання Холодної війни (1945—1950-ті рр.) / О. Сич // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С. 79-114. — Бібліогр.: 115 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT sičo víjsʹkovapolítikazakordonnihčastinounvumovahrozgortannâholodnoívíjni19451950tírr
first_indexed	2025-07-05T15:15:17Z
last_indexed	2025-07-05T15:15:17Z
_version_	1836820482670723072
fulltext	78 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 РР. 79 № 9 Точн о встановити структуру агітаційно-пропагандистського апа- рату до сить важко через часті зміни керівництва, яке, своєю чер- гою, змінювало схеми роботи. Дані польської поліції тут досить супе- речливі, оскільки члени ОУН свідомо давали неправдиві свідчення. В агітаційно-пропагандистській діяльності ОУН використовувала різноманітні форми і методи — залежно від умов підпільної роботи й боротьби. Особливо слід наголосити на масштабності та організо- ваності видавничої справи й усної пропаганди. Якісний добір кадрів та добре поставлена ідеологічно-виховна робота дали ОУН мож- ливість наприкінці 1930-х рр. перетворитись у провідну політичну силу в Західній Україні. ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ (1945—1950-ТІ РР.) Вступ З відновленням Української держави 1991 р. та на етапі її ста- новлення поступово долається радянський та пострадянський під- хід у трактуванні української історії, побудований не на основі істо ричних фактів, а на ідеологічних догматах і кліше. Це, зокрема, стосується, національно-визвольної боротьби українського народу в ХХ ст., історії Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА). Однак поза увагою українських дослідників залишається ва- гома частина цієї історії, яка безпосередньо стосувалася перебігу подій в Україні, хоча й розгорталася за її межами. Мова йде про Закордонні частини (ЗЧ) ОУН і їхню допоміжну роль у веденні на- ціонально-визвольної боротьби ОУН на українських землях. Не- розкритість теми має об’єктивні причини, оскільки архіви ЗЧ ОУН поки що переважно залишаються за кордоном і доступ до них за- критий для більшості українських дослідників. Мета цієї статті полягає в тому, аби на основі документів із вка- заних архівів частково заповнити пробіли в історії ЗЧ ОУН. Отож, об’єктом нашого дослідження є ЗЧ ОУН, а предмет і тема обмежуються рамками військової політики їхнього Проводу в 1940-х—1950-х рр. Мемуари і дослідження діячів того періоду1 та окремі праці 1 Галамай С. Боротьба за визволення України 1929-1989. – Львів, 1991. – 343 с.; Галамай С. У боротьбі за Українську Державу. Спогади. – Львів:, 2003. – 458 с.; Дужий П. Степан Бандера – символ нації. Ескізний нарис про життя і діяль- ність Провідника ОУН. – Львів, 1960. – Ч. 1. – 190 с., Львів, 1997. – Ч. 2. – 383 с.; Климишин М. В поході до волі. Спомини. – Б. м. (передмова вказує на 1996 р. ви- дання). – Т. 2. – 387 с.; Кричевський Р. (Ільницький Р.). Організація Українських 80 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 81 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… ними шляхами: одні з них були сюди спеціально спрямовані Про- водом ОУН, що діяв в Україні, а інші залишились тут, вийшовши з німецьких концтаборів. Очолив Центр С. Бандера. Основна мета, яку поставив перед собою Центр — максимальне сприяння націо- нально-визвольній боротьбі ОУН та УПА в Україні. «Головним завданням ОУН на закордонному відтинку є співдіяти згідно з напрямними краєвої визвольної боротьби на чужих теренах, скріп- ляти її політичні позиції та приєднувати круг симпатиків серед своїх та чужих», — визначає одна з його перших інструкцій6. На цьому етапі потрібно було звести в одну чітко структуровану ме- режу всіх членів ОУН, які під час війни опинилися за кордоном, та організувати їхнє повернення в Україну, щоб поповнювати ряди підпільників7. Серед інших тактичних завдань ЗЦ ОУН до закінчення Другої світової війни було вивести зі складу німецьких військових частин у розташування союзницьких військ українські військові підрозділи8. М. Климишин згадує «про справу Української Дивізії, в німецькій армії, яку американці вважали за колаборантів, а нам треба було їх за всяку ціну переконати, що то є не так»9. Отож, проблема полягала не тільки в тому, щоб вивести українські військові підрозділи з ні- мецької армії, але й вберегти їх від розправи радянських спецорга- нів та західних союзників СРСР. У подібному, як і дивізійники, становищі перебували цивільні втікачі з території СРСР та офіцери і бійці радянської армії, що, користаючись із сусідства з американською, англійською та фран- цузькою окупаційними зонами, втікали до них, просячи політич- ного притулку. На підставі інтерпретацій, що подавали радянські репатріаційні комісії, союзники їх також вважали колаборантами та дезертирами і готові були повертати до рук НКВД. Для Прово- ду ЗЧ ОУН ці три справи — доля дивізійників, утікачів з території СРСР та з частин радянської армії — були на час закінчення війни 6 Про постановку нашої роботи на еміграції (тимчасові вказівки) // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2047. – Арк. 2. 7 Сич О. Закордонний Центр ОУН… – С. 248–251. 8 [Бандера С.]. З[акордонний] Ц[ентр]. Підлеглі частини Орг[анізації] та їх діяльність. Загальний огляд (реферат на Третіх Ширших Нарадах ЗЦ ОУН в лютому-березні 1946 р.). (Рукопис) // Архів Центру досліджень визвольного руху (Львів). – Арк. 2. 9 Климишин М. В поході до волі. – С. 260. сучасни х українських дослідників2 дають загальне уявлення про діяльність ЗЧ ОУН, однак у них відсутній системний виклад вій- ськової політики цієї націоналістичної формації за кордоном. Від- сутній такий виклад і в посібнику вищої школи КҐБ, виданому 1963 р. під грифом «секретно»3. Частково увагу цьому питанню ми приділили в статті «Закордонний Центр ОУН (лютий 1945 — лю- тий 1946 рр.)»4. Виклад теми у вказаних хронологічних рамках можна розби- ти на два етапи — відповідно до того, як поділяється сама історія ЗЧ ОУН цього періоду: 1. військова політика Закордонного Центру (ЗЦ) ОУН (лютий 1945 — лютий 1946 рр.) і 2. військова політика ЗЧ ОУН (лютий 1946 — 1950-ті рр.)5. Військова політика ЗЦ ОУН ЗЦ ОУН було створено в лютому 1945 р. на т. зв. Віденській конференції провідних членів ОУН, що потрапили за кордон різ- Націоналістів в Україні – Організація Українських Націоналістів закордоном і ЗЧ ОУН. Причинок до історії українського націоналістичного руху. – Нью-Йорк–Торонто, 1962. – 116 с.; Малащук Р. З книги мого життя. Спомин. – Торонто, 1988. – Т. 2. – 358 с.; Мечник С. В затяжній боротьбі. – Мюнхен, 1983. – 236 с.; Мечник С. Від опри- чини до КГБ духовість московського імперіялізму. – Мюнхен, 1981. – 332 с.; Мечник С. Люди, роки, події (спогади: четверта частина). – Мюнхен, 1986. – 294 с.; Мечник С. Роздумую, пригадую (спогади, третя частина 1954-1973). – Мюнхен, 1985. – 282 с.; Мечник С. Служба Безпеки революційної ОУН у боротьбі з НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ. – Тернопіль, 1993. – 84 с.; Мудрик-Мечник С. Закордонні Частини Організації Українських Націоналістів (причинки до історії). – Львів, 1995. – 150 с.; Мудрик-Мечник С. З при- воду книжки «Микола Лебедь». – Новий Ульм – Львів, 2001. – 65 с.; Мудрик-Мечник С. ОУН в Україні і за кордоном під проводом С. Бандери. – Львів, 1997. – 142 с.; Мірчук П. Революційний змаг за УССД. – Ню-Йорк–Торонто–Лондон, 1985. – Т. I. – 222 с., Торонто–Лондон, 1987. – Т. II. – 280 с.; Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля й кордони. – Київ, 1995. – 318 с.; Шушко В. Завдання виконав. – Львів, 1999. – 307 с. 2 Касьянов В. Ідеологія Організації українських націоналістів // Організація україн- ських націоналістів і Українська повстанська армія. – Київ, 2005. – С. 445–478.; Киричук Ю. Український національний рух 40-50 років ХХ століття: ідеологія і прак- тика. – Львів, 2003. – 464 с.; Панченко О. Організація українських націоналістів за кордоном в контексті українського державотворення. – Гадяч, 2003. – 466 с.; Русначенко А. Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорсії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-50 роках. – К., 2002. – 519 с.; Сватко Я. Місія Бандери. – Львів, 2003. – 64 с. 3 Шульженко Б. С., Хамазюк И. В., Данько В. Т. Украинские буржуазные национали- сты. – Москва, 1963. – 290 с. 4 Сич О. Закордонний Центр ОУН (лютий 1945 – лютий 1946 рр.) // Український ви- звольний рух. – Львів, 2006. – Зб. 7. – С. 243–266. 5 Там само. 82 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 83 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… Хоча вказана «Інструкція» мала тимчасовий характер і була розрахована на обставини першої фази, але саме третя фаза була метою діяльності ЗЦ. Адже все членство ОУН після закінчення війни не припиняло вести боротьбу проти радянського режиму з твердим переконанням і в очікуванні, що рано чи пізно між СРСР та рештою колишніх союзників розгорнеться збройне протистояння. «Якщо уклад взаємин між союзниками зміниться і хід подій буде розвиватися в напрямі підготовки неминучої війни, ми перейдемо у третю фазу нашої роботи на чужині. Тоді буде потрібна мобілізація всіх українських сил, а не тільки націоналістичних. Націоналісти ту мобілізацію будуть мати за завдання перевести», — прогнозує «Інструкція»14. «Інструкція» передбачала суворий облік усіх вояків УПА, що потрапили за кордон, чітко визначаючи їхній статус. Адже зрозу- міло, що маючи практичний бойовий досвід партизанських дій в Україні, вони були безцінним мілітарним резервом для ОУН. Пере- буваючи в Україні, учасники УПА підпорядковувалися Головному Командуванню УПА, однак, потрапивши за кордон, виходили з-під такого підпорядкування, і ті з них, хто належали до ОУН, опиня- лися в повному розпорядженні ЗЦ. Кожен учасник УПА підлягав обов’язковій перевірці на надійність. В еміграційній практиці цього періоду перевірених учасників УПА трактували як кандидатів у члени ОУН15. Окрему увагу в «Інструкції» приділено організаційній та ви- шкільній праці в таборах, куди було інтерновано особовий склад 1-ї Дивізії Української національної армії (УНА) (початкова назва — дивізія «Галичина»). Організаційна робота базувалася на виявленні та структуруванні членства ОУН і проводилася за таким алгорит- мом: 1. виявити невелику групу добре перевірених членів ОУН, що були активними в організаційній праці ще до військової служби або вступили в Дивізію на доручення Проводу, і створити з представ- ників усіх полків Реорганізаційну комісію; 2. при допомозі її членів виявити колишніх провідних членів ОУН (від станичного і вище), провести перевірку їхньої надійності та придатності до теперішньої праці і розробити форму зв’язків між ними та Реорганізаційно ю 14 Про постановку нашої роботи на еміграції… – Арк. 11. 15 Там само. – Арк. 2–3. головними у взаєминах з керівництвом західних окупаційних зон. С. Бандера доручив займатися ними М. Климишину, забезпечивши його спеціальним офіційним мандатом представника Проводу ЗЧ ОУН10. «Згадані три справи представив я властям в часі першої своєї візити до Гайдельбергу, але вони ніяк не могли зрозуміти, чому ми не хочемо повертатися в Україну. Вони не вірили, що українські дивізійники — то не німецькі коляборанти, що втікачі-червоно- армійці — це не дезертири, а політичні втікачі. Але вони то все записали собі й обіцяли передати то своїм вищим властям. Таких контактів було багато і всі представляли їм ті справи однаково і вони, нарешті таки прийшли до переконання, що ми маємо слуш- ність»11. Очевидно, що такий інтерес ЗЦ ОУН до українських військових підрозділів у складі німецької армії та українців-утікачів з радян- ської армії був цілком зрозумілим не тільки як вияв національної солідарності, але й з уваги на мету його діяльності — обидві кате- горії вишколених військовиків, що мали військовий досвід, могли стати найкращим поповненням для УПА. Війна закінчилася в травні 1945 р., діяльність ЗЦ ОУН було пе- ренесено до Мюнхена (Німеччина) і вже у серпні проведено черго- ве засідання Центру (т. зв. Другі ширші наради), на якому одним із першорядних постало питання військової політики та створення Військового центру — власного вишкільного осередку12. На цьому ж засіданні ухвалено «Тимчасову інструкцію» для провідного складу організації за кордоном, що чітко розписувала структурну дію ЗЦ ОУН в умовах закінчення Другої світової війни. Інструкція на підставі аналізу передбачала, що побут членів ОУН за кордоном матиме три фази: 1. час вичікування й «розгружуван- ня» еміграційної маси з території Німеччини; 2. час стабілізації й менш-більш осілого життя на чужині; 3. можлива зміна політичних взаємин між теперішніми союзниками та «актуалізація україн- ського питання»13. 10 ТКлимишин М. В поході до волі. – С. 260. 11 Там само. – С. 261. 12 [Бандера С.]. З[акордонний] Ц[ентр]. Підлеглі частини Орг[анізації] та їх діяль- ність. – Арк. 2–3. 13 Про постановку нашої роботи на еміграції… – Арк. 1. 84 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 85 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… провідног о членства і мав цілком таємний характер. Відповідно до цього документа, робота кожного осередку ОУН за кордоном відбу- валася в трьох секторах: 1. внутрішньоорганізаційному; 2. загаль- ногромадянському; 3. зовнішньополітичному20. Документ передовсім деталізував систему дії внутрішньоорга- нізаційного сектору, який вже у першій фазі «тимчасового побуту за кордоном», тобто в період масового концентрування українських емігрантів у повоєнній Німеччині, мав працювати на чітке впорядку- вання мережі наявних тут членів ОУН. Інструкція визначала її тим- часову структуру за схемою: «керівні осередки» (КО) — як головні організаційні одиниці в окремих місцевостях, та підпорядковані ниж- чі клітини — «станиці» і «стійки». Всі вони були зв’язані чіткою іє- рархічною та безумовною підпорядкованістю, здійснювали регуляр- ний політичний вишкіл членства та перебували в законспірованому і надзвичайно мобільному стані21. Отож, уся мережа ОУН за кордоном у цей час виступала як цілком мілітаризована структура. До кінця 1945 р. Провід ОУН в Україні та ЗЦ ОУН прийшли до висновку, що первинне завдання закордонної мережі ОУН слід пе- реглянути. Ставало зрозумілим, що очікуване військове зіткнення СРСР та колишніх західних союзників відтягується в часі, а отже, національно-визвольна боротьба в Україні набере затяжного ха- рактеру і потребуватиме мобілізації всіх українських еміграційних сил та активної зовнішньополітичної праці. Для виконання таких завдань слід було не просто тимчасово впорядкувати наявну за кордоном мережу, а стаціонарно її розбудувати, значно розширив- ши. Зі зміною свого призначення реорганізації підлягав і ЗЦ22. Тож у лютому 1946 р. було скликано т. зв. Треті ширші наради ЗЦ ОУН. Їхнім результатом стала реорганізація ЗЦ ОУН у Закордонні Ча- стини (ЗЧ) ОУН, головою яких знову обрано С. Бандеру23. 20 Про постановку нашої роботи на еміграції… – Арк. 2; Тимчасові інструкції… – Арк. 11–12. 21 Тимчасові інструкції… – Арк. 5–15. 22 Мірчук П. Нарис історії ОУН. ІІ том // Архів С. Ленкавського при Інституті освіт- ньої політики в Мюнхені. – Арк. 736. 23 Мірчук П. Революційний змаг за УССД. – Ню-Йорк–Торонто–Лондон, 1985. – Т. I. – 222 с., Ню-Йорк–Торонто–Лондон, 1987. – Т. II. – С. 155–156; Мірчук П. Нарис історії ОУН. – Арк. 736–738; III Ширші наради Закордонного Центру ОУН // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2004. – Арк. 53; Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля й кордони. – С. 218–219. комісіє ю; 3. в процесі виявлення нових провідних членів доповнити ними комісію і розподілити всі ділянки праці так, аби комісія мо- гла взяти на себе тимчасове керівництво структурою ОУН у Диві- зії; 4. виявити та здійснити перевірку всіх без винятку членів ОУН серед інтернованих військовиків Дивізії та напрацювати систему організаційного зв’язку (у формі конспіративних гуртків або персо- нально-товариських контактів); 5. в міру доцільності в кожному пол- ку створити організаційний провід (залежно від кількості виявлених членів — на правах районного чи станичного проводів); 6. у Реор- ганізаційній комісії визначити відповідального за систему безпеки та створити окрему групу для виявлення і стеження за агентами НКВД, ґестапо, зрадниками, провокаторами тощо; 7. на випадок несподіваної ліквідації табору чи його поділу розробити запасну си- стему зв’язку та контактів з наявними в ньому людьми16. Важливої уваги надавано в «Інструкції» також і вишкільній праці серед військовиків 1-ї Дивізії УНА. Для цього передбачалося створити при Реорганізаційній комісії окрему Інструкторську лан- ку, що мала: 1. проводити політичний вишкіл членів ОУН; 2. здійс- нювати загальнополітичну виховну працю серед решти таборови- ків; 3. пропагувати українську справу серед чужинців; 4. протидіяти комуністичній агітації в середовищі таборовиків17. Отож, як видно з «Інструкції», організаційна та вишкільна праця з інтернованими в табори учасниками 1-ї Дивізії УНА була настільки систематичною, що в разі очікуваної війни ЗЦ ОУН міг легко їх мобілізувати для потреб визвольної боротьби в Україні. На важливість і пріоритетність для Центру цієї ділянки праці вказує той факт, що серед інтернованих учасників Дивізії УНА в таборі Риміні (Італія) працював один із провідних членів ЗЦ ОУН Степан Ленкавський18. Значно ёрунтовнішим та інформативнішим є документ під на- звою «Тимчасові інструкції»19. Він призначався винятково для 16 Про постановку нашої роботи на еміграції… – Арк. 11–12. 17 Там само. – Арк. 12. 18 Central Ukrainian Relief Burea. To wnom it may concern. 24 th January 1946 // Архів Степана Ленкавського при Інституті освітньої політики в Мюнхені. – 1 арк.; Pontificia Commisione Assistenza. Deklaracion № 13161. Rome, 25.2.1946. Lenkavskyj Stephan // Архів Степана Ленкавського при Інституті освітньої політики в Мюнхені. – 1 арк. 19 Тимчасові інструкції // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2047. – 21 арк. 86 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 87 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… Не знаючи, який із варіантів може в скорому часі стати реаль- ністю, С. Бандера пропонує виконати низку завдань, які при роз- гортанні будь-якого із них дадуть змогу ЗЧ ОУН однаковою мірою бути готовими до дії. Серед них, до речі, одним із перших визначено здобути численних симпатиків та посилити впливи ОУН серед маси емігрантів зі Східної України28. На цьому ж засіданні прозвучав спеціально підготовлений ре- ферат «Міжнародня політична ситуація, її розвоєві тенденції та можливості і положення української справи», в якому ґрунтовно змальовано, з одного боку, загострення суперечностей між СРСР і західними союзниками в процесі розширення першим підконтроль- них територій у Європі, а з іншого — зростання національної та со- ціальної напруги всередині самого СРСР та між ним і поневолени- ми народами. Наслідком цього могла стати нова війна, в ході якої українська національно-визвольна боротьба знову набула б акту- альності29. Прикметно, що, розраховуючи на початок війни, українські націоналісти не абсолютизують зовнішнього чинника у визволен- ні України, а традиційно покладаються на сили власного народу. У висновках до вказаного реферату Треті ширші наради ЗЦ ОУН констатують, що зовнішня допомога може відігравати тільки роль «допоміжного чинника», а «з українських політичних планів му- сять бути викреслені всякі […] спекуляції на зовнішню допомогу, як одинокий засіб рятування народу перед знищенням». «Такі спе- кулятивні розрахунки послаблюють волю народів, демобілізують його та видають безборонними у руки ворога. Тому такі спроби мусять бути безоглядно поборювані, звідки вони не виходили б. Єдине, що гарантує збереження народу і його фізичної та духо- вої субстанції — це революційно-визвольна боротьба проти мос- ковсько-большевицького імперіялізму аж до повного знищення та розвалу СССР і відбудови незалежної української держави»30. 28 Бандера С.]. З[акордонний] Ц[ентр]. Підлеглі частини Орг[анізації] та їх діяльність. – Арк. 5–10. 29 III Ширші наради Закордонного Центру ОУН. – Арк. 5–10. 30 Там само. – Арк. 9–10. У контексті пропонованого дослідження цінним є звіт голови ЗЦ ОУН С. Бандери, особливо в частині «Начерк загального пляну дальшої діяльності», де зроблено огляд загальних завдань ЗЧ ОУН через призму трьох вказаних вище секторів діяльності. У зовніш- ньополітичному секторі автор особливо наголошує на «виєднуванні допомоги чи прихильності політ[ичного], вій[ськового], матер[іаль- ного] і тех[нічного] порядку, з’єднування союзників та інспірування чужих допоміжних-рівнобіжних (до визвольної дії ОУН. — О. С.) чи відтягуючих (щодо совєтських дій. — О. С.) акцій». У внутрішньо- організаційному секторі — на виконанні «допоміжних функцій для боротьби в Краю — зв’язок, кадри, техніка, матеріяли, пропаган- да, вишколи, резерви сил». У загальногромадянському приверта- ють увагу такі тези: 1. використання української еміграції в якості «бази й резервуару (людських ресурсів. — О. С.)»; 2. підготовка ка- дрів для виконання завдань у майбутньому: «зовнішньополітичних, військових, державного будівництва»24. Подаючи аналіз можливого розвитку подій, С. Бандера прогно- зує три можливі варіанти, для кожного з яких вибудовує програ- му дій ЗЧ ОУН: а) «Край держиться — війна цього (1946. — О. С. ) року»; б) стабілізація на роки — Край держиться, переходить до затяжної рев[олюційної] дії»; в) можливість зриву (в Україні неза- лежно від початку війни — О. С.)»25. У першому і третьому варіантах перед ЗЧ ОУН постає завдан- ня змобілізувати українські еміграційні маси, і особливо зі Східної України, для участі в національно-визвольній боротьбі, що має активізуватися в Україні з початком війни. Спираючись на досвід 1941 р., С. Бандера пропонує «оформити й зорганізувати в допомо- гу Краєві політ[ичну] і вій[ськову] силу — похідні групи»26. Варі- ант стабілізації міжнародного життя на довший час вимагає від ЗЧ ОУН «створення на еміграції сильної і тривалої бази, резервуару визв[ольно]-рев[олюційної] дії, піддержування рев[олюції] в Краю людьми і матеріялом»27. 24 [Бандера С.] З[акордонний] Ц[ентр]. Підлеглі частини Орг[анізації] та їх діяльність. – Арк. 5. 25 Там само. – Арк. 6. 26 Там само. 27 Там само. – Арк. 6–7. 88 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 89 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… змобілізованих кадрів; 5. організація військових вишколів різно- го рівня (від рекрутських до старшинських); 6. підготовка власних військових видань вишкільного та військово-політичного характе- ру; 7. організація допомоги для УПА, зокрема матеріально-техніч- ної та медико-санітарної33. Стан реалізації цих завдань найкраще видно на прикладі ді- яльності військової референтури проводу ЗЧ ОУН у Великій Британії. Силою об’єктивних обставин саме в цій країні після за- кінчення Другої світової скупчилося найбільше українців-військо- виків. Адже за згодою британського уряду сюди було переведено з італійського табору Ріміні колишніх учасників 1-ї Дивізії УНА. А оскільки під час війни уряд Великої Британії сприяв еміграцій- ному урядові Польщі у формуванні польського військового корпу- су, то тут перебувала і значна кількість українців, що свого часу зголосилися до нього. Зрозуміло, що й кваліфікація військової ре- ферентури теренового проводу ЗЧ ОУН у Великій Британії також була на високому рівні. Тому саме тут чи не найефективніше роз- винулася організаційна і вишкільна праця Військового сектору. Причому своєю діяльністю він охоплював не тільки зазначені кате- горії українців-військовиків, але й цивільних робітників, що при- були на острів з Німеччини. Вже до кінця 1947 р. силами місцевих офіцерських («старшинських») кадрів було підготовлено у формі рефератів підручники для Школи стрільця і Підстаршинського організаційного вишколу, проведення яких було налагоджено на початку 1948 р. При читальні «Просвіти» організувався легальний «Самоосвітній гурток», що мав опрацьовувати реферати і до Стар- шинського вишколу34. На проведення аналогічної вишкільної праці на території Німеч- чини вказують спогади В. Шушка. У 1949 р. в лісі біля Дегендорфа у числі інших 38 учасників він пройшов військовий вишкіл членів ЗЧ ОУН, що призначалися до «першої лінії». Керівником вишколу був сотн. ‘Козак’, а викладачами на ньому — члени ОУН, що мали 33 Вказівки Сектору Військових Справ ЗЧ ОУН // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2047. – Арк. 2. 34 Звіт [військової референтури теренового проводу Великої Британії] за час 1.9-31.12.1947 // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 1503. – 1 арк.; Звіт із ді- яльності [військової референтури теренового проводу Великої Британії] за час 1.1.48 до 31.3.1948 // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 15.03. – 1 арк. Перші кроки Військового сектору Проводу ЗЧ ОУН Перші інструктивні документи Військового сектору Проводу ЗЧ ОУН дають уявлення про його системні дії. З наказу ч. 1 від 8 квіт- ня 1946 р. стає відомо, що на всіх рівнях організаційної структури розбудовано окрему сітку Військового сектору, а залученим до неї членам ОУН призначено спеціальне утримання («етат») та орга- нізовано безперебійне забезпечення їх відповідною літературою. Очевидно, що в наявних умовах це хоч і коштувало Проводові ЗЧ ОУН значних зусиль, проте було важливою ділянкою праці31. Інший документ, «Вказівки Сектору військових справ ЗЧ ОУН», характеризує зміну масштабів дії Проводу ЗЧ ОУН у військовій ді- лянці. Він акцентує, що військовою роботою мають бути охоплені всі військові кадри, які перебувають за кордоном. «Українські вій- ськовики, в яких би арміях вони зараз не знаходилися, та неза- лежно від того, чи вони в полоні, чи в цивільному званні, творять сьогодні резерви тих українських збройних сил, що борються на рідних землях. В майбутньому — це складова частина широко роз- будованих українських збройних сил», — мовиться у «Вказівках»32. Тож, якщо рік тому ЗЦ ставив завдання розбудувати власний Вій- ськовий центр, то цим документом Провід ЗЧ ОУН визнає саме та- ким центром Головний військовий штаб Закордонного представниц- тва (ЗП) УГВР. З уваги на те, що УГВР мала статус революційного передпарламенту України, рівень її військового штабу також слід було трактувати як загальноукраїнський. Одночасно «Вказівки» засуджують намагання окремих політичних партій розбудовувати припартійні військові осередки для досягнення вузьких партійно- політичних цілей. Найближчими завданнями ЗЧ ОУН у сфері військової політи- ки документ визначає: 1. масове охоплення військових кадрів у ме- жах організації та поза нею; 2. звернення окремої уваги на колиш- ніх червоноармійців з метою їхнього залучення до військової праці; 3. збереження військових кадрів у бойовій готовності; 4. орієнтація на боротьбу в Україні та підтримка відповідного морального духу 31 СВС ЗЧОУН. Наказ ч. 1 в справі виконування обов’язків супроти членів // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2047. – Арк. 1. 32 Вказівки Сектору Військових Справ ЗЧ ОУН // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2047. – Арк. 1. 90 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 91 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… завданн я С.Ві.С. має до своєї диспозиції цілу організацію і відпо- відно до намічених завдань диспонує нею». До того ж, вказана ак- ція мала бути проведена на території низки держав, тому Сектор військових справ вів переговори з відповідними «чужинецькими чинниками», намагаючись заручитися також і місцевою підтрим- кою. Цілком очевидно, що демонстраційну акцію готували в очіку- ванні прибуття на Захід рейдуючих відділів УПА, оскільки в одно- му з пунктів документа сказано: «С.Ві.С. використає можливості здобуття у аліянтів піддержки для розбудови зв’язку; переведе перед ними підготовку на евентуальний (можливий. — О. С.) при- хід відділів УПА; доб’ється відповідних запевнень з їхньої сторони на таку евентуальність»38. Військова політика ЗЧ ОУН на початковій стадії Холодної війни Військову політику ЗЧ ОУН неможливо розглядати інакше, як у контексті світової політичної історії, яка в досліджуваному пері- оді характеризується явищем Холодної війни. Здійснюючи її періо- дизацію, О. Іваницька заперечує тезу радянських істориків, що вона почалася 5 березня 1946 р., коли В. Черчілль виголосив свою славнозвісну промову в американському місті Фултон. Історик, натомість, вважає, що 1945—1948 рр. є часом поступового сповзан- ня СРСР та США до стану конфронтації, а власне Холодна війна тривала у 1948—1962 рр. Розпочавшись радянським переворотом у Чехословаччині та охопивши такі події як перша берлінська криза 1948—1949 рр., корейська війна 1950—1953 рр. та карибська кри- за 1962 р., цей період характеризується активним протистоянням двох військово-політичних блоків — Північноатлантичного пакту (НАТО) та Варшавського договору39. Із початком активного «холодного» протистояння між СРСР та США у вересні 1947 р. відбулася Перша конференція ЗЧ ОУН40. 38 Повідомлення ч. 2 Секретаріату Проводу ЗЧ ОУН. – Арк. 3. 39 Іваницька О. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002). – Вінниця, 2003. – С. 484. 40 Мудрик-Мечник С. Закордонні Частини Організації Українських Націоналістів… – С. 11; Мірчук П. Нарис історії ОУН. – Арк. 940; ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 (Збірка документів). Бібліотека Українського Підпільника ч. 1. – Б. м., 1955. – С. 156; великий бойовий досвід — полк. Є. Побігущий — ‘Рен’, командир рейдуючої сотні УПА ‘Громенко’ та ряд інших. Зокрема, ‘Громенко’ «з власного досвіду показував, як треба непомітно пересуватися в терені, щоби не залишити за собою слідів, також як треба захища- тися проти панцерів, копати протитанкові рови та мінувати різні об’єкти, а головно мости і рейки залізниць». Табір особисто відвіду- вав, виступаючи перед учасниками вишколу і спілкуючись з ними, С. Бандера35. Про те, які форми праці застосовувалося для виконання мобілі- заційних завдань, свідчить «Повідомлення ч. 2 Секретаріату Про- воду ЗЧ ОУН». З нього стає відомо, що Головний суддя та Голов ний контрольний ЗЧ ОУН створили комісію для перевірки членів, за- підозрених у дезертирстві з УПА. Всіх членів ОУН зобов’язали подати до вказаної комісії відомі їм факти дезертирства, особи ж, звинувачені в таких діях, підлягали судові, що визначала президія Закордонного представництва УГВР. Документ рекомендував про- вести серед української громадськості акцію засудження подібних фактів, а також осіб, причетних до поширення неправдивих і про- вокаційних відомостей про УПА36. Оскільки «Повідомлення» вказувало на приналежність деяких наклепників до ОУН «мельниківської», то характерним виглядає спогад учасника УПА Д. Круп’яка, що зміг пробитися за кордон: «Читаючи мельниківську пресу того часу, в якій заперечувалося збройну боротьбу УПА, іронізувалося з неї, я, як учасник тої бо- ротьби, був дуже вражений. З моїх очей не зникали криваві бої, які провадило збройне підпілля в рядах УПА, вояки, що віддавали своє життя за Україну не бандерівську чи мельниківську»37. Очевидно, з метою профілактики подібних негативних фак- тів та для пропагандивного ефекту в іншій частині «Повідомлен- ня» акцентовано, що «у зв’язку з діями УПА твориться окремий штаб для військово-політичної акції. Завданням цього штабу є підготовка військової мобілізації, якою керує і за яку відповідає С.Ві.С. (Сектор військових справ. — О. С.). Для переведення цього 35 Шушко В. Завдання виконав. Видання друге, доповнене і виправлене. Львів, 1999. – С. 93–94. 36 Повідомлення ч. 2 Секретаріату Проводу ЗЧ ОУН // Архівна збірка ОУН в Нью- Йорку. – Ф. 2047. – Арк. 1. 37 Круп’як Д. Спогади нерозстріляного. – Торонто-Нью-Йорк, 1991. – С. 305. 92 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 93 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… яка тривала в ЗЧ ОУН протягом 1946—1954 рр., а отже й ті підходи до військової політики, які пропонувала опозиція, що в кінцевому підсумку створила окрему структуру під назвою «ОУН за кордо- ном» (ОУН/з/). Слід зауважити, що негативним наслідком тієї дискусії стало конкурування за вплив сторін-опонентів на відділи УПА, які про- рвалися з України за кордон. Ще наприкінці першого етапу диску- сії 1948 р. ЗП УГВР закликав усіх вояків УПА підпорядковуватися тільки йому і припинити будь-яку співпрацю з ЗЧ ОУН. У результа- ті, як слушно стверджує Юрій Киричук, «еміграційне вояцтво УПА розкололося. Частина упістів згуртувалася у Братство колишніх вояків УПА ім. Св. Юрія Переможця й орієнтувалася на С. Бандеру, а інша — у формі місії УПА підтримала ЗП УГВР»43. Ця конкуренція негативно впливала на самих колишніх бійців УПА. Ю. Борець-Чумак, що в складі сотні ‘Громенка’ прибув до Ні- меччини, так згадує розмову на цю тему зі своїм командиром: «А на еміграції виникли якісь непорозуміння між Лебедем і Проводом ОУН, що погано впливає на низи, дезорієнтує їх і навіть викликає поділ думок між вояцтвом УПА. Було видно, що командир дуже пе- реживає це непорозуміння Лебедя з Проводом». Автор спогадів та- кож висловлює здивування, чому в той час, коли все вояцтво рейду- ючого відділу УПА жорстко підпорядковується своєму командному складу, полковник УПА ‘Калина’, який належить до Військової ре- ферентури Проводу ЗЧ ОУН і представляє в ньому інтереси вояків, діє всупереч Проводу і цим порушує принцип дисципліни. «Вихо- дить, що дисципліна й підпорядкованість обов’язкові для всіх, крім самого полковника»44. Корейська війна 1950—1953 рр. та підготовка ЗЧ ОУН до Третьої світової війни Черговою світовою кризою, що надала нового імпульсу під- готовці ЗЧ ОУН до Третьої світової війни, стала Корейська війна 1950—1953 рр. Чи не вперше після Другої світової війни військові сили США та СРСР зіткнулися на полі бою. На боці Республіки Ко- рея для стримування агресії Корейської Народно-Демократичної 43 Касьянов В. Ідеологія Організації українських націоналістів. – С. 357. 44 Борець-Чумак Ю. Без зброї. УПА на Заході. Спогади. – Лондон, 1982. – С. 77–78. Відповідно духові часу вона прийняла постанов у про доцільність створення «Всеукраїнського військового осередка і об’єднання всіх українських військовиків на плятформі краєвої революційної бо- ротьби» та «повної військовизації цілої Організації». Слід звернути увагу, що в цій постанові знову акцентується на «всеукраїнському», а не тільки організаційному Військовому центрі41. Актуальні процеси світової політики постійно залишалися в полі зору Проводу ЗЧ ОУН, його чільних членів. Зокрема, процес формування двох ворожих військово-політичних блоків знайшов своє відображення в статті С. Бандери «Ще одна ілюзія миру». Та- кою ілюзією автор називає сподівання західних держав, що НАТО стане фактором, який стримуватиме агресію СРСР, забезпечуючи таким чином мир у світі. Адже «большевизм — це найбільш агре- сивна форма московського імперіялізму, що ніколи не відступав від намагання опанувати ввесь світ, знищити всі держави, підкорити собі всі народи». Насправді СРСР веде постійну війну, і боротьба України «становить перший фронт у цій війні». Хоча той факт, що вперше після Другої світової війни західні держави об’єдналися пе- ред загрозою агресії з боку СРСР, він вважає великим позитивом і характеризує як «зворот до політичного реалізму». В цій же статті С. Бандера розглядає підкорення більшовицькому режимові Че- хословаччини та ряду інших держав Центральної Європи як одне з найбільших розчарувань для Заходу. Адже він сподівався, що ці народи не тільки налагодять спротив більшовицькому режимові за допомогою своїх історично усталених парламентсько-демократич- них методів, але й спрямують позитивну хвилю демократизації на сам СРСР42. Кожне загострення міжнародних відносин посилювало переко- наність членів ОУН, що військове зіткнення двох світових центрів неминуче, і надавало нового імпульсу діяльності ЗЧ ОУН у військо- вій сфері. Однак саме на початковому етапі Холодної війни ЗЧ ОУН опинилися в смузі внутрішньоорганізайційної дискусії та проти- стояння, що заважало повноцінно реагувати на розвиток політичної ситуації. Проте залишмо поза межами дослідження цю дискусію, 41 ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955… – С. 357. 42 С.А.С. [Бандера С.]. Ще одна ілюзія миру // Сурма. – 1949. – Ч. 5. – С. 12–14. 94 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 95 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… СРСР, аж поки вони, крім цілі стримування його агресії, не ви- знають також самодостатності цілі національного визволення по- неволених більшовизмом народів, С. Бандера формулює перспек- тивну роль національно-визвольних рухів у світі — «створити собою комплекс третьої сили і поруч обох протиставних бльоків формувати міжнародній уклад сил». Національна ідея та націона- лізм кожного народу в сукупності повинні творити «універсальну політичну систему як підставовий чинник світової організації ці- лого людства»48. Війна в Кореї ще до закінчення 1950 р. (тобто протягом її актив- ного періоду, адже впродовж 1951—1952 рр. сторони вже здійсню- вали активні спроби перейти до мирних переговорів) спричинила появу в журналі «Сурма» низки статей на актуальну військово-по- літичну тематику: програмової статті С. Бандери під красномовною назвою «ІІІ Світова війна і визвольна боротьба»49 та низки статей аналітичних — «Корейська проба»50, «Українським корейським до- бровольцям під увагу»51, «Европа і Америка. Спроба балансу перед кінцем другого місяця корейського конфлікту»52 тощо. У наступ- ному, 1951 р. в «Сурмі» публікується програмова стаття ще одного чільного діяча ЗЧ ОУН Ярослава Стецька під назвою «Сьогоднішня міжнародня ситуація і перспективи для української боротьби»53 та публікації аналітичного характеру на цю ж тематику: «До міжна- роднього положення. Безвислідна політично-економічна розгра»54, «Чому большевики за перемир’я в Кореї»55, «Війна і наші маршру- ти»56 тощо. Очевидно, що частина зі статей, під якими відсутній ав- торський підпис, належить перу Степана Ленкавського, ще одного 48 Бандера С. Війна в Кореї і національно-визвольна політика // Сурма. – 1950. – Ч. 21. – С. 2–3. 49 Бандера С. ІІІ Світова війна і визвольна боротьба // Сурма. – 1950. – Ч. 22–24. 50 [Б. а.] Корейська проба // Сурма. – 1950. – Ч. 21. – С. 10. 51 [Б. а.] Українським корейським добровольцям під увагу // Сурма. – 1950. – Ч. 22. – С. 11–17. 52 [Б. а.] Европа і Америка. Спроба балансу перед кінцем другого місяця корейського кон- флікту // Сурма. – 1950. – Ч. 23. – С. 5–7. 53 [Стецько Я.] Сьогоднішня міжнародня ситуація і перспективи для української бо- ротьби // Сурма. – 1951. – Ч. 30–31. – С. 5–7. 54 [Б. а.] До міжнародного положення. Безвислідна політично-економічна розгра // Сурма. – 1951. – Ч. 28. – С. 3–7. 55 [Б. а.]Чому большевики за перемир’я в Кореї // Сурма. – 1951. – Ч. 32. – С. 11–13. 56 [Б. а.] Війна і наші маршрути // Сурма. – 1951. – Ч. 33. – С. 4–10. Республіки (КНДР) був задіяний 50-тисячний корпус сил ООН, ле- вову частку якого складали американські військові і яким команду- вав американський генерал Макартур. Натомість КНДР підтримала китайська армія, а СРСР вислав дві авіадивізії під командуванням генерала І. Кожедуба45. «Цим започатковується новий етап взаємин між СССР і його “союзниками”. Новим в цьому етапі є те, що одна з великодержав — ЗДА (Злучені Держави Америки — США. — О. С.), перейшла до мілітарних протидій прямо і безпосередньо власни- ми силами», — відразу ж після початку Корейської війни писав С. Бандер а46. Свідченням того, наскільки розвиток міжнародної ситуації впливав на перспективне планування і поточну політику ЗЧ ОУН, свідчить журнал «Сурма» — друкований орган Проводу програ- мово-ідеологічного спрямування. Корейська війна розпочалася 25 червня 1950 р., а вже у липневому числі журналу появляється стаття С. Бандери «Війна в Кореї і національно-визвольна полі- тика». Автор чітко і без зайвого замилування діями противників СРСР (а отже потенційних союзників ОУН) розставляє акценти. Винуватцями конфлікту він вважає як СРСР, так і його супротив- ників, котрі після закінчення Другої світової війни поділили Корею на зони впливу. Автор твердо переконаний, що західним державам у Корейській війні чужі цілі національного визволення, а «йде про збереження розмежування сфер “впливів” через живі національні організми». А тому Корейська війна «є одною з нагод ще раз пере- вірити, вияснити й уточнити, на основі досвіду останніх літ, основи української національно-визвольної політики, її стратегії і тактики боротьби, зробити її дійовим інструментом нашого кожночасного поступовання і схоронити її від збивання на чужі манівці, у вислі- ді чого усунути небезпеку втягування в сателітну ролю при чужих політиках, а революційне змагання нації за свою незалежність від небезпеки перетворення в погній для чужого поля»47. Спираючись на твердження, що український націоналізм не може бути союзником західних держав у їхніх конфліктах з 45 Іваницька О. Новітня історія країн Європи та Америки… – С. 491. 46 Бандера С. Війна в Кореї і національно-визвольна політика // Сурма. – 1950. – Ч. 21. – С. 2. 47 Там само. – С. 1–2. 96 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 97 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… іншим: у процесі післявоєнного розселення еміграційних мас з Ні- меччини їхня вагома частка сконцентрувалася в США та Канаді. Ефективне використання заокеанського резерву було можливим за умови лояльного ставлення урядів північноамериканських дер- жав до української визвольної справи. Аби від них не залежати, С. Ленкавський пропонує такий підхід до вироблення плану підго- товки ЗЧ ОУН до Третьої світової війни: «Основою для його кон- кретизації мусять бути два незмінні елементи: 1) європейський плацдарм, як основна база передвоєнних приготувань воєнних дій; 2) ставка на власні кадри, їхня селекція і підготовка до різних зав дань та підготовка власними силами шляхів перекинення їх на Україну»62. Однак доповідач не відкидає можливості, що провідні держави антирадянського блоку у своїх політичних планах визнають до- цільність існування самостійної Української Держави, і це може стати умовою співпраці ОУН з ними. В такому разі він пропонує: «Поставити як конечну передумову нашої практичної спів праці включення відповідної кількости українців з США і з Канади в наш плян операцій на чужих теренах. Примусова військова служба роз- порошених українців в чужих арміях, що оперуватимуть на різних фронтах, не принесе тим арміям рівновартної користи, як їхня під- ривна дія в ворожому запіллі і пряме підсилювання нашої револю- ції. Не заступить тієї ролі і ев[ропейський] український легіон, якщо він буде уживаний до зовнішніх атак большевицького фронту, а не буде перекинений десантом на терени української визвольної бо- ротьби»63. І як завершальний акорд, що передає передвоєнну атмосферу конференції, у доповіді звучать слова С. Ленкавського: «В Третій світовій війні вирішується третій раз у нашому півсторіччі доля Української Держави. Можливо, що для України це остання вже нагода в ХХ сторіччі здобути собі свободу. Завданням націоналістів у цей вирішний час є стати в передові, одною ідеєю споєні, лави но- вого партизанського фронту й поставити всіх українців під прапори Української Визвольної Революції»64. 62 Перед початком третього етапу… – Арк. 16. 63 Там само. – Арк. 17. 64 Там само. – Арк. 18. чільного члена ЗЧ ОУН, який у цей час очолював редакцію журна- лу «Сурма»57. Цілком закономірно, що справа підготовки до можливої світової війни стала одним із центральних питань Третьої конференції ЗЧ ОУН, яка відбувалася 14—17 квітня 1951 р. На ній прозвучало аж три доповіді, які розкривали військовий, політичний та організацій- ний аспекти проблеми: ‘Ліса’ — «Сьогоднішня міжнародна ситуація і перспективи для українських визвольних змагань», ‘Романчука’ — «Військова підготовка на випадок війни» та С. Ленкавського — ‘Се- мена’ — «Перед початком третього етапу»58. Остання частково була опублікована у тому ж журналі «Сурма»59. Очевидно, стосовно нашої теми найбільшу цінність має вій- ськова доповідь (на жаль, виявити її в архіві ЗЧ ОУН не вдалося). Проте центральною була доповідь члена Проводу ЗЧ ОУН С. Лен- кавського. Саме на її підставі ухвалювали резолюції конференції в частині «Українська визвольна боротьба на тлі міжнародної си- туації»60. Доповідь пронизана атмосферою близькості війни як майже доконаного факту. «Підготовка до війни вимагатиме максималь- ного зосередження всіх організаційних сил на завданнях для по- давляючої більшости кадрів зовсім нових і знайдення відповідних для того форм організаційної праці», — на самому її початку ак- центує С. Ленкавський61. До свого аналізу він залучив досвід підго- товки ОУН до радянсько-німецької війни в 1941 р. та до радянської окупації України і протиборства з радянським режимом у 1944 р., переносячи його на актуальний стан мережі ОУН за кордоном, оці- нюючи її можливості ефективно підготуватися до Третьої світової війни. Максимальну кількість кадрів потрібно було зосередити на європейському континенті. Однак реальний стан речей був дещо 57 Ленкавський Степан // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Перевидання в Україні. – Львів, 1994. – Т. 4. – С. 1284. 58 Комунікат [про Третю Конференцію Закордонних Частин ОУН] // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2091. – Арк. 1. 59 [Ленкавський С.]. Перед третім етапом // Сурма. – 1951. – Ч. 33. – С. 7–9. 60 ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з бороть- би 1929-1955… – С. 254–299; Перед початком третього етапу (доклад Залужного на ІІІ Конференції ЗЧ ОУН, весна 1951 р.) // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 21. – 18 арк. 61 Перед початком третього етапу… – Арк. 1. 98 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 99 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… можливими «тереновими базами дії» є Велика Британія, США та Канада68. Віддаючи належне практичній діяльності ОУН(р) у справі під- готовки до можливих військових визвольних акцій, Вишкільна гру- па визнала над собою політичне зверхництво ЗЧ ОУН та, щоб запо- бігти можливим суперечностям, рекомендувала ввести до її складу спеціального представника проводу ЗЧ ОУН69. Наявні протоколи Вишкільної групи не вказують, хто ним став. Однак з уваги на те, що питання військової політики входили до компетенції члена Про- воду ЗЧ ОУН С. Ленкавського, а вказані протоколи ми виявили у його архіві, можна припустити: саме він був ініціатором створення групи та представником від проводу ЗЧ ОУН у її складі. На декількох подальших засіданнях члени ініціативної групи розробили «Правильник» сформованої структури та уточнили її кінцеву назву — Оперативно-вишкільна група (ОВГ). Протоколи ОВГ дають змогу проаналізувати процес його обговорення, скласти уявлення про зміст і структуру цього документа. До 13 січня 1952 р. «Правильник» із 6 розділів, у яких було з’ясовано мету і завдання ОВГ, її керівні органи і внутрішню структуру та матеріальні осно- ви діяльності, було розроблено та подано на затвердження Проводу ЗЧ ОУН70. Прив’язуючи свою діяльність до процесів світової політики, члени ОВГ піддавали аналізові й можливі варіанти її розвитку. В результаті дискусій вони прийшли до висновку, що принципово ви- ступаючи проти комунізму, західні країни у випадку війни з СРСР можуть зробити політичну ставку або на «єдіну-неділиму [Росію]», або ж на поневолені більшовицьким режимом народи. Якщо ситу- ація розвиватиметься згідно з першим варіантом, то в умовах ре- альної загрози СРСР, теоретично, може висунути концепцію цілко- витої незалежності поневолених народів. У такому разі перед ОВГ постане проблема — маючи перед собою остаточну мету здобуття незалежної Української держави і беззастережно орієнтуючись на власні сили, вони можуть опинитись «у ворожому відношенні до Заходу і стануть мимоволі союзниками СССР». Не вважаючи себе 68 Протоколи засідання Оперативної Вишкільної Групи… – Арк. 3. 69 Там само. – Арк. 1. 70 Там само. – Арк. 5–6, 9–13, 20–23. Оперативно-вишкільна група Саме після Третьої конференції ЗЧ ОУН знову активізуються дії щодо створення Військового центру. На цей час уже стало зро- зумілим, що одна із останніх спроб його сформувати завершила- ся невдачею. Базою для цього проекту мав стати спеціально запо- чаткований військовий журнал «Перемога» і таке ж новостворене Воєнно-наукове товариство, до якого був причетний і ген. М. Капу- стянський65. Перше засідання ініціативної групи зі створення Військового центру під умовною назвою «Вишкільна Група» відбулося 7 груд- ня 1951 р. З боку Проводу в ньому взяли участь сотн. ‘Чорний’, сотн. ‘Ко зак’, полк. ‘Луговий’ та ‘Смерека’. Окрім них також були присутні військові високого рангу: полк. ‘Старий’, полк. ‘Тюльпан’ та майор ‘Марко’, — які заявили, «що не являються членами ОУНр, а хочуть у Вишкільній Групі, заініційованій ОУНр працювати тому, що схвалюють при інших застереженнях “концепцію ставлення на Край”. Кромі цього вони бачать живучість і молодечий склад кадрів ОУНр, що дає їм підставу добачати можливість конкретної роботи». Характерно, що вказані особи були на той час співробітниками вій- ськового міністерства екзильного уряду УНР, але з уваги на утво- рення Вишкільної групи виявили готовність «подати до димісії»66. Пізніше цей факт призведе до замішання і навіть паніки в середо- вищі УНР67. Після дискусій, які тривали понад 5 годин, ініціативна група узгодила принципові організаційні та політичні засади спільної діяльності й ухвалила остаточне рішення про створення Ви- шкільної групи. Тоді ж сформовано основні структурні підрозді- ли (відділи) та визначено їхній керівний склад: 1. організаційний відділ — сотн. ‘Чорний’; 2. оперативний — полк. ‘Старий’; 3. роз- відки — полк. ‘Тюльпан’; 4. контррозвідки — вакансія; 5. вишко- лу і видавництва — полк. ‘Луговий’ — ‘Смерека’; 6. фінансів — ‘Марко’; 7. пропаганди — вакансія. Попередньо визначено, що 65 Протокол засіданя Проводу ЗЧ ОУН 02-08.03.1952 // Архівна збірка ОУН в Нью- Йорку. – Ф. 1509. – Арк. 18–19. 66 Протоколи засідання Оперативної Вишкільної Групи // Архів Степана Ленкавського при Інституті освітньої політики в Мюнхені. – Арк. 1–2. 67 Там само. – Арк. 19. 100 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 101 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… штою, була піддані критиці як така, що вимагає нереального в на- явних еміграційних умовах повноцінного вишколу за стандартами регулярного війська74. У ході декількох місяців практичної діяльності персональний склад ОВГ значно поповнився. Аналіз протоколів вказує, що в січ- ні—лютому 1952 р. на її нарадах окрім учасників початкової іні- ціативної групи були присутні нові члени — ‘Мстивий’, ‘Берест’, полк. ‘Підопригора’, ‘Сивий’75. Застосовувані формулювання вка- зують і на те, що ОВГ на цей час уже усвідомлює себе військовим штабом для мобілізації та вишколу революційних сил на еміграції. Вносяться зміни і до попередньо виробленого проекту структури ОВГ. До вже згаданих відділів долучено також актуальний для но- вітніх технологій ведення війни відділ психологічної зброї76. Окрім того, реагуючи на подані йому проекти документів, Провід ЗЧ ОУН у лютому 1952 р. критично вказує на факт відсутності в пропоно- ваній структурі ОВГ санітарного відділу, відділу постачання зброї і харчів та відділу транспорту і пропонує звузити компетенцію відді- лу контррозвідки через недоцільність дублювати функції Служби безпеки ОУН77. Керівництво ОВГ оперативно реагує на зауваження, вносячи відповідні зміни до проекту «Правильника». Критиці піддає Провід ЗЧ ОУН і політичну аналітику ОВГ. Відповідаючи на її лист про передбачувані варіанти розвитку політичних подій, він жорстко виступає проти можливості «мимовільного союзництва воюючої України з СРСР»78. Поданий проект «Правильника» та лист ОВГ були остаточно розглянуті на засіданні Проводу ЗЧ ОУН, що відбувалося в Лондо- ні 2—8 березня 1952 р. «Справа активізації людей при нашій орга- нізації при журналі Перемога не вдалася і тому сьогодні створено новий осередок з військовиків для опрацювання плянів організації нашої армії, плянів воєнної стратегії на наших землях, для рефе- ратів, вишколу і т. д. Цей осередок зветься Оперативно-Вишкільна Група (ОВГ) і він виготовив свій ста тут», — доповідав на засіданні про ініціативу ОВГ і про сам статут («Правильник») член Проводу 74 Протоколи засідання Оперативної Вишкільної Групи… – Арк. 24–26. 75 Там само. – Арк. 19–39. 76 Там само. – Арк. 17, 30. 77 Там само. – Арк. 28. 78 Там само. – Арк. 31. компетентною вирішувати такі політичні питання, ОВГ спрямувала на розгляд Проводові ЗЧ ОУН також листа «Відносно розроб лення можливого розвою політичних подій на випадок, коли США випо- відає війну СССР»71. Ще до формального затвердження статуту («Правильника») ОВГ намагалася робити конкретні дії для реалізації поставлених пе- ред собою завдань. Уже 24 грудня 1952 р. її оперативний відділ під- готував для Проводу ЗЧ ОУН проект інструкції під грифом «строго таємно» у справі створення ОВГ та проведення найоперативніших заходів. Найперший із них — реєстрація всіх придатних до військо- вої служби кадрів ЗЧ ОУН за кордоном: молодь 1931—1935 рр. н., що не була в жодній армії; річники 1926—1930 рр. н., що мають до- свід військової служби; річники 1921—1926 рр. н. у відповідності до попереднього категоріювання і окремо — підстаршини за родами зброї; всі інші придатні до військової служби та за окремим спис- ком підстаршини 1901—1921 рр. н. і старшини всіх армій та всякого віку. Окремі пункти інструкції зобов’язували теренові проводи ЗЧ ОУН з’ясувати можливість організувати в країнах перебування приватних клубів чи гуртків з навчання безмоторного літання, мис- ливських клубів для вправляння у бойовій стрільбі, шкіл з водіння автомобілів різних типів (а зокрема гусеничних тягачів), клубів вод- ного спорту і керування моторними човнами, провести реєстрацію всіх спеціалістів радіозв’язку. Особлива примітка наголошувала: «Бажані відомості, а також реєстрація мусять бути обов’язково ре- альні і абсолютно відповідати правді. За всяку ціну уникати пере- борщень»72. Керівник ОВГ полк. ‘Старий’ на нарадах («сесіях») регулярно наголошував, що кожен відділ повинен концентрувати свої зусилля на детальному плануванні та на здійсненні реальної праці. Окремі відділи отримали від нього оперативні завдання розробити проект впоряду, курс лекцій для старшин, готувати вишколи розвідки та окремо — вишколи одинокого бійця, рою, чоти і т. д.73. На середину січня 1952 р. керівник вишкільного відділу полк. ‘Підопригора’ вже представляв «Програму для вишколу молодого вояка», котра, зре- 71 Протоколи засідання Оперативної Вишкільної Групи… – Арк. 17. 72 Там само. – Арк. 7–8. 73 Там само. – Арк. 15. 102 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 103 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… часу та різного роду ресурсів, які могли бути спрямовані й на роз- виток ОВГ. Однак, на думку автора, не менш вагомою причиною було те, що складний період переживав і сам Провід ЗЧ ОУН. Як подала до відома Четвертій конференції ЗЧ ОУН Головна рада, «внаслі- док постійних змін у Проводі ЗЧ і невідповідного підбору людей до Проводу та нестачі зорганізованої і плянової праці в самому Проводі чисто організаційна і політична праця по теренах не була належно розвинена». Вину за такий стан Головна рада покладала перш за все на чинного голову Проводу, вимагала його відставки і повернення на цю посаду С. Бандери. Не погоджуючись зі сти- лем керування голови Проводу, на початку 1952 р. з його складу вийшов С. Ленкавський, котрий, імовірно, був ініціатором ство- рення ОВГ82. Військова політика ЗЧ ОУН в середині 1950-х рр. Однак на важливості Військового сектору праці знову наго- лошує Четверта конференція ЗЧ ОУН, що відбувалася 1953 р. «Здобуття УССД вимагає збройної боротьби цілого українського народу, тому військова підготовка займає важливе місце в пляні діяльности ОУН», — вказують її резолюції та деталізують най- ближчі завдання військової референтури: 1. опрацювати різні варіанти мобілізаційного плану; 2. в деталях розробити стратегію і тактику всіх видів партизанських і повстанських дій; 3. доскона- ло вивчити стратегію, тактику та озброєння радянської та інших армій; 4. системно проводити військову підготовку кадрів ЗЧ ОУН; 5. підготувати військові підручники та інші матеріали; 6. для поси- лення військової підготовки координувати дії різних українських ветеранських організацій; 7. розробити плани залучення до укра- їнської визвольної боротьби бійців радянської армії та українських військовополонених83. 82 Становище заокеанської частини Головної Ради до стану і діяльности ЗЧ ОУН, при- йняте на засіданні в днях 9-10 травня 1953 р. до предложення на IV Конференцію ЗЧ ОУН, скликану на 23 травня 1953 // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 1099. – 3 арк; Протокол засіданя Проводу ЗЧ ОУН 02-08.03.1952 // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 1509. – 27 арк. 83 ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955… – С. 301–302. ‘Оксен’. Як стає зрозуміло з перебігу обговорення, члени Проводу вважали, що ініціативна група ОВГ нереально широко спроектува- ла обсяг своїх завдань («має такі широкі плани своєї діяльности, що вони вистарчають цілковито для організації диктатури в державі»), тож запропонували їх суттєво звузити і на завершення розгляду затвердили статут («Правильник»)79. У той же день, 6 березня, для ОВГ було підготовлено повідом- лення про затвердження статуту («Правильника») за умови враху- вання низки зауважень. Зокрема, вказувалося, що в разі активіза- ції національно-визвольних процесів основою їх розвитку будуть українські військові сили на рідних землях, відповідно — військо- во-революційний штаб творитиметься в Україні на базі Головного командування УПА, а отже ОВГ повинна усвідомити себе і свою роль на еміграції як допоміжної сили80. Документи, які ми виявили, не дають змоги прослідкувати роз- виток ОВГ після березня 1952 р. Однак підсумкові документи про діяльність ЗЧ ОУН у 1951—1953 рр. вказують на те, що «спроби створення на ширшу скалю Військово-Оперативної Керівної Гру- пи не мали успіху з причини браку фінансів і передусім будови її не наших духом людей»81. Про те, що фінансів бракувало навіть для елементарного забезпечення діяльності ОВГ, вказує аналіз прото- колів її засідань. Належність до ОВГ військових кадрів з-поза ря- дів ОУН та їхнє мислення категоріями, що виходили за світоглядні рамки ОУН, як вказує випадок із тезою «мимовільного союзництва воюючої України з СРСР», також могли дати авторові цитовано- го документа підстави кваліфікувати її склад як «не наших ду- хом людей». Однак наведені причини є тільки вершиною айсберга, який утворився тоді і не давав змоги розвинути ОВГ до рівня ді- яльного Військового центру / штабу ЗЧ ОУН. Головною з причин був тогочасний конфлікт Проводу ЗЧ ОУН та опозиції, що невдовзі трансформувалася в нову організацію — ОУНз. Він забира в багато 79 Протокол засіданя Проводу ЗЧ ОУН 02-08.03.1952 // Архівна збірка ОУН в Нью- Йорку. – Ф. 1509. – Арк. 18–19. 80 Оперативно-Вишкільній Групі – [Лист Проводу ЗЧ ОУН] 6 березня 1952 р. // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2047. – 1 арк. 81 Звідомлення Проводу ЗЧ ОУН від ІІІ Конференції ЗЧ ОУН до V Конференції ЗЧ ОУН. – Квітень 1951 – травень 1953 // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 21. – Арк. 32. 104 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 105 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… на 1956 р. такі підручники: «Командир», «Партизанка», «Стрілець в бою», «Бойова тактика чоти», «Сотня в бою — тактика», «Курінь та його тактика», «Теренознавство», «Інструктор»88. На виконання резолюцій Четвертої конференції Провід ЗЧ ОУН при організації військового вишколу намагався використову- вати також можливості країн побуту членів ОУН. При цьому осо- бливу увагу надавалося Іспанії, з урядом якої Провід досягнув до- мовленостей про навчання членів ОУН у її військовій академії. До того ж, як вказують документи, ці домовленості давалися непросто. На засіданні Проводу ЗЧ ОУН у березні 1952 р. констатувалося, що «із Еспанії прийшла відмова відносно прийняття наших людей на військову академію»89. Але вже у звіті за 1958 р. тереновий провід в Іспанії вказує: «У 1959 р. наші студенти мають дозвіл відбувати військову службу, вступати до військової Академії та переходи- ти вишкіл “Ведення Партизанської Війни”. Про це заявив Голова Держави президентові Обра Католика п. Стеро Наваскуез під час відбутої кілька тижнів розмови на тему східньоевропейських сту- дентів в Іспанії». Автор звіту ‘Чорний’ подає, що на 1959 р. терено- вим проводом ЗЧ ОУН в Іспанії вже визначено двох кандидатів та звертає увагу Військової референтури Проводу ЗЧ ОУН, що підбір кандидатів до військової академії Іспанії можна здійснювати і поза її межами90. З уваги на загострення міжнародних відносин та реальну можливість початку війни між СРСР та західними державами в сере дині 1950-х рр., Голова проводу ЗЧ ОУН С. Бандера дав дору- чення т. зв. «закритому секторові» розробити план дій на випадок війни91. У контексті підготовки до неї свого піку в середині 1950-х рр. сягає діяльність Референтури підсовєтських справ (РПС) — аналітична ін- ституція Проводу ЗЧ ОУН. Вона мала «особливий характер», а тому її міг очолювати тільки член Проводу. Керівником РПС був С. Лен- 88 Завдання і напрямні В[військової] Р[еферентури] // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Б. ф. – Арк. 3. 89 Протокол засіданя Проводу ЗЧ ОУН 02-08.03.1952 // Архівна збірка ОУН в Нью- Йорку. – Ф. 1509. – Арк. 19. 90 Звіт з діяльності Т[еренового] П[роводу] в Іспанії за 1958 р. // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2020. – Арк. 2. 91 Мудрик-Мечник С. Закордонні Частини Організації Українських Націоналістів… – С. 61; Галамай С. Боротьба за визволення України… Окрім того, пункт про системний військовий вишкіл включав: а) військовий вишкіл у теренових умовах, у парамілітарних органі- заціях країн перебування, на військових курсах тощо; б) навчання у вищих військових школах; в) організацію внутрішніх курсів для підготовки штабних старшин та командирів повстанської армії; г) особливий наголос під час вишколів на здобутому найновішому досвіді повстанської і партизанської боротьби в Україні84. Зважаючи на те, що одним із пріоритетних теренів дії ЗЧ ОУН на випадок війни могла стати Велика Британія, тереновий провід ЗЧ ОУН у цій країні видав у жовтні 1953 р. спеціальні «Інструк- тивні напрямні для ведення зовнішньо-політичної роботи», в яких наголосив на потребі розвивати і зміцнювати контакти з британ- цями та налагодити серед них системну інформаційно-пропаган- дистську діяльність. Документ особливу увагу звертає на те, щоби до сфери контактів членів ЗЧ ОУН входили «ті окремі британці, які мають бодай деякий вплив на їхнє оточення» і поряд з урядов- цями, священиками, професорами університетів, учителями вка- зує і на «військових старшин»85. На прикладі цієї країни можна проілюструвати також реалізацію тереновим проводом ЗЧ ОУН мобілізаційних та вишкільних завдань. Отож, відповідно до звітів, станом на листопад 1954 р. військова референтура теренового про- воду охопила 1374 особи, з них 984 члени ЗЧ ОУН і 390 симпатиків, зокрема: старшин — 5; підстаршин — 135, рядових — 879, невій- ськових — 33686. Орієнтовно таким же чисельний склад охоплених працею військової референтури залишається і в 1955—1956 рр.87. Це означало не тільки реєстрацію осіб, готових до оперативної мобілізації на випадок Третьої світової війни і для виконання бо- йових завдань, але й їхній вишкіл. Про системність вишколу свід- чить план видати військовою референтурою теренового проводу 84 ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955… – С. 302. 85 Зовнішньо-політична референтура ТП ОУН [у Великобританії]. Інструктивні на- прямні для ведення зовнішньо-політичної роботи від 9 жовтня 1953 р. // Архівна збір- ка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 21. – Арк. 2. 86 Звіт [теренового проводу Великої Британії] за місяць листопад 1954 р. // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 1521. – Арк. 1. 87 Звіт [теренового проводу Великої Британії] за місяць грудень 1955 р. // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 1521. – Арк. 1; Звіт [теренового проводу Великої Британії] за час: січень-лютий 1955 р. // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 1521. – Арк. 1. 106 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 107 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… Для реалізації цих завдань концепція предбачала формування з кадрів ЗЧ ОУН двох «дієвих ліній». Перша з них — це повстан- сько-революційні відділи, які, пробившись на Україну, повинні посилити місцеві відділи ОУН-УПА, розгорнути революційно-агі- таційну акцію в радянській армії та нав’язати союзницькі відно- сини з антирадянським підпіллям інших народів. Документ також невизначено стверджує: «Поодинокі відділи дістають відповідні головні завдання». Можна припустити, що, аналогічно до практи- ки похідних груп ОУН 1941 р., до таких «головних завдань» могла належати організація актів відновлення Української державно- сті. Для планування і керування діями «першої лінії» концепцією передбачалося створити відповідний «Провід-штаб». Натомість «друга лінія» кадрів мала залишатися за кордоном і під керівниц- твом Проводу ЗЧ ОУН здійснювати такі завдання: 1. вести з-за кордону (в радіоефірі, розкидаючи листівки з літаків тощо) про- пагандистську кампанію, спрямовану на українське суспільство і на радянську армію; 2. формувати за кордоном українську армію для фронтової або партизанської боротьби; 3. паралельно готувати і висилати до України повстансько-революційні відділи; 4. здій- снювати зовнішньо-політичну акцію задля залучення союзників української національно-визвольної боротьби; 5. готувати кадри для поповнен ня воюючих підрозділів та майбутнього державного будівництва; 6. мобілізовувати українську еміграцію на допомогу воюючій Україні97. Угорська революція 1956 р. та заходи на посилення воєнної готовності ЗЧ ОУН 23 жовтня 1956 р. в Будапешті під гаслами національної неза- лежності й демократизації відбулася багатотисячна демонстрація. В ніч на 24 жовтня демонстранти захопили редакцію газети «Сабан неп», вокзали, кілька мостів через Дунай, склади та військові ка- зарми зі зброєю, телефонну станцію. Між повстанцями та силами держбезпеки відбулися перші збройні сутички98. Цілком законо- мірно, що ці революційні події знову загострили питання постій- ної бойової готовності структури ЗЧ ОУН до будь-якого варіанту 97 Наша воєнна концепція // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Б. ф. – Арк. 4–5. 98 Іваницька О. П. Новітня історія країн Європи та Америки… – С. 393. кавський92. РПС поряд із такими об’єктами, як державни й, партій- ний, та господарський апарати в СРСР, «підсовєтській» Україні та інших соціалістичних державах розглядала також військово-полі- цейські та розвідувальні апарати93. Характерно, що до роботи в РПС були залучені, фактично, лише вихідці зі східноукраїнських земель, а військову ділянку праці в ній очолював колишній майор радянської армії, уродженець Черкащини А. Микулин. Ли сту вання між ним і С. Ленкавським вказує, що серед інших джерел для аналізу військо- вої політики СРСР він використовував тодішні радянські військові видання «Военный вестник» і «Коммунист во оруженных сил»94. Орієнтовно на цей час — середину 1950-х рр. — припадає по- ява виявленого нами в архівах ЗЧ ОУН, але не датованого проекту воєнної концепції ЗЧ ОУН. Він передбачає, що у війні проти СРСР його західні противники будуть вважати українську національно- визвольну революцію допоміжним чинником у війні. Однак, намага- ючись скористатися з атмосфери воєнного протиборства, ЗЧ ОУН, як і раніше, принципово робили ставку на власні сили. «Наша воєнна концепція — це ставка на революційні протибольшевицькі процеси, які мають ділати в Краю, в підпіллі і в совєтській армії на фронті, ставка на нищення большевицького панування й визволення Украї- ни в революційній боротьбі повстанням, а не на випертя большевиків з України чужими військами», — стверджується у документі95. Усвідомлюючи власну допоміжну роль щодо революційних процесів в Україні, ЗЧ ОУН у своїй воєнній концепції чітко визна- чають ті основні акції, які з початком війни вони здійснюватимуть за кордоном: 1. створити повстансько-революційні відділи та спря- мувати їх для партизанської боротьби в тилу більшовицьких військ в Україні; 2. зайнятися формуванням української армії; 3. організу- вати політично-пропагандистську акцію, спрямовану на населення України та на радянську армію96. 92 Сич О. Референтура Підсовєтських Справ – аналітичний орган Проводу Закордонних Частин ОУН // Визвольний шлях. – 2005. – Кн. 5. – С. 66–83. 93 Четверта Конференція ЗЧ ОУН. – Б. м., 1953. – С. 26–29. 94 Сич О. Референтура Підсовєтських Справ – аналітичний орган Проводу Закордонних Частин ОУН // Визвольний шлях. – 2005. – Кн. 5. – С. 66–83; А. Микулин до С. Ленкавського (без дати) // Архів С. Ленкавського при Українському інституті освітньої політики в Мюнхені (Німеччина). – Арк. 1. 95 Наша воєнна концепція // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Б. ф. – Арк. 4. 96 Там само. – Арк. 2. 108 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 109 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… поневолени х Радянським Союзом народів, намагався впливати на події через представників угорської еміграції в Антибольшевиць- кому блоці народів (АБН). Однак у скорому часі стало зрозумілим, що вони надзвичайно відірвані від реальних подій на батьківщи- ні, і це стало тривожним сигналом для Проводу ЗЧ ОУН. Тоді він на власну руку вирішив розвивати свою присутність в угорських подіях: активізував організаційні зв’язки у Відні та на території, що ме жу вала з Угорщиною, встановив контакти з тими, хто при- ходив за кордон із «мадярського краю», та провідниками повстан- ня, поширював листівки на його підтримку і відповідні заклики до українців та військовослужбовців інших неросійських націо- нальностей у радянських військових частинах, що прибули для придушення повстання, організував у західних країнах спільні з угорцями та місцевими мешканцями маніфестації на підтримку угорського повстання. Прикметно, що Провід застеріг низові клі- тини Організації примітивно використовувати угорські події для актуалізації українського питання — «не пекти колачі на мадяр- ському вогні», висуваючи заклики на зразок «вимагаємо звіль- нення України»101. Однак, попри застосування різних засобів у відповідь на угор- ські події 1956 р., з документа стає зрозумілим, що насправді мож- ливості ЗЧ ОУН були достатньо обмеженими. Так, у цій інструкції деталізується, що «згадка в заяві ПЗЧ про підтримку творення вій- ськових частин має поки що тільки декларативне значення. Жодної практичної ініціятиви в тому напрямі ми не розгортаємо. Ініціяти- ва мала б належати передусім самим мадярам, а будь-які реаль- ні заходи, як напр[иклад] зголошування, вербування, могли б бути актуальними щойно тоді, як би була відповідна прихильна постава відносних держав, що давала б реальні підстави творення й уру- хомлення таких частин»102. Жорсткий і критичний аналіз уроків з угорського повстання 1956 р. та стану готовності ЗЧ ОУН до практичної революційної дії було здійснено на Ширшій нараді Проводу, що відбулася в лю- тому 1957 р. На ній було зачитано доповідь «Висновки з новіших 101 [До подій в Мадярщині. Інструкція] Проводу ЗЧ ОУН від 30 жовтня 1956 р. // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2048. – 3 арк. 102 Там само. – Арк. 3. розвитку міжнародних подій та дали змогу реально апробувати концептуальн і засади воєнної політики ЗЧ ОУН. Адже угорська революція вибухнула невдовзі після познанського повстання робіт- ників у Польщі і вказала на накопичення кризових явищ у світовій системі соціалізму. Газета «Шлях перемоги», друкований орган Проводу ЗЧ ОУН, подала яскраву картину перебігу Угорської революції, та виклала позицію Проводу щодо неї. Вже з 4 листопада з числа в число газе- та друкувала аналітичні та програмові статті провідних діячів ЗЧ ОУН: С. Ленкавського — «Різня мадярського народу», «Мадярська визвольна революція», «Страх перед визволенням народів», «Кін- цеві акорди 1956 р.», «Соціалістичний табір тріщить», «Оборонці со- вєтських погромників»; С. Бандери — «Незмінна стратегія Москви», «Перші висновки». На її сторінках своє ставлення до угорських подій висловив і формально непричетний до ЗЧ ОУН Д. Донцов — «Революція в Угорщині і ми», «Політика Понтія Пилата». Регулярні репортажі з місця подій подавав спеціально відряджений в якості журналіста член ЗЧ ОУН В. Леник99. Відразу ж після початку національно-визвольного повстання в Угорщині Провід ЗЧ ОУН видав заяву на його підтримку, в якій оголосив про свою солідарність із ним, закликав бійців радянської армії «не виконувати ганебних большевицьких наказів», спрямова- них на придушення угорського повстання, підтримав «усі почини і акції, які мають на меті моральну, політичну, мілітарну і всяку іншу допомогу визвольній революції в Мадярщині» і натякнув на можливість участі в творенні військових підрозділів на допомогу повстанню100. Разом з цією заявою, що призначалася для публічного по- ширення, тереновим проводам ЗЧ ОУН у всіх країнах світу було розіслано спеціальну внутрішню інструкцію, аналіз якої дає по- внішу картину участі ЗЧ ОУН у революційних подіях 1956 р. в Угорщині. Перш за все, Провід ЗЧ ОУН, дотримуючись заса- ди якнайширшого залучення до антибільшовицької боротьби 99 Див.: Шлях перемоги. – 4 жовтня – 2 грудня 1956 р. 100 Заява Проводу Закордонних Частин ОУН з приводу національно-визвольної революції в Мадярщині від 7 жовтня 1956 р. // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2048. – 2 арк.; Шлях перемоги. – 4 жовтня 1956 р. 110 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 111 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… засоби на піднесення своєї готовности до безпосередньої боротьби в напрямі Українських Земель»106. Для реалізації такого завдання було розроблено цілий комплекс заходів, частина з яких безпосе- редньо стосувалися військової ділянки: посилити діяльність Вій- ськового сектору; провести в усіх теренових організаціях ЗЧ ОУН інвентаризацію кадрів, що надаються до оперативної мобілізації та залучення в «першу лінію революційного поготівля»; віднайти можливість розташувати в одній із прихильних до української на- ціонально-визвольної боротьби країн нечисленний відділ у якості вишкільного осередку, зародка військової одиниці чи «групи орга- нізаторів і пробоєвиків революційної боротьби в сталому поготів- лі»; розробити систему матеріального забезпечення та утримання родин, чиї члени будуть мобілізовані до революційних дій; ство- рити спеціальний резервний фонд для надзвичайних революцій- них потреб; посилити працю над поповненням організаційних ря- дів молодими кадрами; підготувати план вишколу «організаторів революційної боротьби» та розпочати підготовку відповідних ін- структорів; залучити до військової співпраці фахівців з-поза меж Організації; в ділянці зовнішньо-політичної праці «нав’язувати і підтримувати контакти оперативного значення, щоб відкрити собі можливості технічної допомоги в революційній, протибольше- вицькій боротьбі»; посилено розвивати систему зв’язку з Украї- ною-«Краєм» по лінії Референтури крайових зв’язків (Референ- тура К-3), посилити діяльність Референтури підсовєтських справ тощо107. Загострення міжнародних відносин, а пізніше й уроки Угор- ської революції, активізували вишкільну працю з кадрами ЗЧ ОУН у середині 1950-х рр. П’ята конференція ЗЧ ОУН, що від- бувалась у квітні—травні 1955 р., поставила чіткий наголос на якісній підготовці керівних кадрів для національно-визвольної революції в Україні, поєднавши їхню практичну працю з вишко- лом108. У 1957 р. С. Бандера дав доручення вишкільному рефе- рентові проводу ЗЧ ОУН підготувати вишкіл «вищого щабля для 106 З постанов Ширшої наради ЗЧ ОУН. в справі скріплення революційної готовності… – Ф. 2049. – Арк. 3. 107 Там само. – Арк. 3–6. 108 ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з бороть- би 1929-1955… – С. 360. подій і процесів…» та прийнято «Постанови в справі скріпленн я революційно ї готовності». У їхній першій частині дано оцінку угорським еміграційним організаціям, у т. ч. й тим, що входили до складу АБН. Загалом, «Постанови» констатують, що вони «не здали іспиту, перед який їх поставив несподіваний розвиток рево- люційних подій». Їхньою помилкою було переконання, що «мадяр- ська революція потребує від еміграції тільки виєднання допомоги західних держав, головно технічно-мілітарної», але не безпосе- редньої участі еміграційних кадрів у подіях на батьківщині. На- томість у самій Угорщині бракувало чіткої концепції нового ладу, стратегії розвитку національної революції та провідної й органі- зуючої сили в ній103. Оцінюючи перебіг угорської революції та дії угорської емігра- ції, Провід ЗЧ ОУН у той же час зазначав, що така оцінка повинна бути серйозною засторогою для нього самого: «Закордонні Части- ни ОУН не можуть заспокоювати себе тезою, що їх головним зав- данням є зовнішньо-політична робота та праця серед еміграції, а відповідальність за революційну боротьбу лежить на краєвій ча- стині Організації. Ця відповідальність тяжить так само на Закор- донних Частинах в значно більшій мірі, ніж давніше, коли ОУН і її діяльність на УЗ (Українських землях. — О. С.) була значно силь- ніша»104. Однак значно гострішою і самокритичною є друга частина «По- станов», присвячена оцінці дій ЗЧ ОУН в умовах розгортання угор- ської революції. Адже вона представила модель подій в Україні. Нарада відзначила, що Провід ЗЧ ОУН не був належно підготов- лений до ширшої революційної акції, оскільки не мав у своєму роз- порядженні кадрів, які б надавалися до оперативної мобілізації та створення бойових груп, а в його касі не було зарезервовано спеці- ально на такий випадок коштів. Недопрацювання виявилися також у ділянках програми, стратегії і тактики дій105. Відповідно, Ширші наради Проводу прийшли до висновку, що «Організація мусить тепер зосередити свою головну увагу, сили і 103 З постанов Ширшої наради ЗЧ ОУН. в справі скріплення революційної готовності // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2049. – Арк. 1. 104 Там само. – Арк. 2. 105 Там само. – Арк. 2–3. 112 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 113 № 9ОЛЕКСАНДР СИЧ ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА ЗЧ ОУН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ… в Україні; 6. створення окремої фінансової бази для забезпечення діяльності груп112. У цей же час окремо проводяться вишколи для Служби безпеки та розвідки ЗЧ ОУН113. В інтерв’ю учасники тих подій твердять, що до середини 1950-х рр. відбулося налагодження контактів між Проводом ЗЧ ОУН та гене- ралітетом військово-політичного блоку НАТО, а зокрема пройшли зустрічі С. Бандери з представництвом блоку. Такі свідчення ви- глядають цілком реалістичними, однак їх ще мають підтвердити документи з архівів ЗЧ ОУН. За даними ж радянських спецслужб, зв’язок між ЗЧ ОУН та НАТО було встановлено 1955 р.114. Про кон- кретний факт співпраці з військовими колами цього блоку свідчить спогад чільного діяча ЗЧ ОУН О. Кушпети: «Я працював з Ленкав- ським у секторі зв’язків з Краєм. Через виходи, які я мав на зовніш- ню голляндську розвідку, домовився про закупівлю в Голляндії ра- дієвих апаратів та ведення при їх допомозі радіозв’язку з Краєм. Домовлятися приїзджали С. Бандера і С. Ленкавський»115. У час найвищої готовності ЗЧ ОУН до можливого початку Тре- тьої світової війни, а відповідно і до активізації революційного про- цесу в Україні, радянські спецслужби організували ліквідацію го- лови Проводу ЗЧ ОУН С. Бандери. 15 жовтня 1959 р. зі спеціально для цієї цілі сконструйованого пістолета, зарядженого ампулами з ціаністим калієм, його вбив агент КҐБ Б. Сташинський. Висновки Отож, можна стверджувати, що військова політика ЗЧ ОУН у 1940-х—1950-х рр. реалізовувалася в контексті Холодної війни і з розрахунку на військове зіткнення між СРСР та країнами Заходу, а відповідно — і на активізацію національно-визвольної боротьби в Україні. ЗЧ ОУН усвідомлювали себе допоміжною силою в такій бо- ротьбі та вважали своїм першочерговим завданням мобілізувати всі 112 [Лекція ‘Вирського’ на вишколі 1957 р. (машинопис)]… 113 Мудрик-Мечник С. Закордонні Частини Організації Українських Націоналістів… – С. 94–95. 114 Шульженко Б. С., Хамазюк И. В., Данько В. Т. Украинские буржуазные национали- сты. – С. 133 115 З розмов з проф. О. Кушпетою (Голландія, Тільбург, 17–18.11.1999 р.) // Власний ар- хів автора. – Арк. 2. провідни х членів ОУН в Європі». Такий вишкіл проведено в Ні- меччині, а його учасниками стали також представники теренових організацій ЗЧ ОУН із Англії, Франції та Бельгії. Метою заходу було «дати новий поштовх і напрямні для підготовчої праці серед кадрів ЗЧ ОУН, себто зактивізувати наші провідні та рядові ка- дри на відтинку готування Закордонних Частин ОУН до безпосе- редньої участи в організуванні та веденні національно-визволь- ної революції на Рідних Землях»109. Показовою є тематика вишколу, яка чітко вказує на входжен- ня у передвоєнний стан готовності ЗЧ ОУН: 1. ідеологічно-про- грамові основи національної революції; 2. перспективи національ- но-визвольної революції й участь закордонних кадрів; 3. ситуація під совєтами і перспективи дальшого розвитку; 4. зовнішні сили і союзники України; 5. військова проблематика; 6. відтинок без- пеки; 7. роль інших українських сил на еміграції. Архівні матері- али вказують: «Підбір тематики курсу [здійснювався] спеціально під одним кутом — підготовки організаторів визвольної рево- люції»110. Лекції з військової проблематики на цьому вишколі читали пол- ковник Є. Побігущий — ‘Рен’ та Д. Миськів — ‘Вирський’111. Уявлен- ня про їхній зміст може дати такий витяг із лекції ‘Вирського’: «Вся увага Організації мусить зараз бути розрахована на організування і вишколення боєвих груп, чи назвемо їх вже засвоєною назвою т. зв. похідних груп, які будуть готовими до дії на час вибуху війни, чи революції в Радянському Союзі». В контексті їх підготовки лектор розвиває тему в аспектах: 1. забезпечення груп повним бойовим ви- рядом; 2. забезпечення їх усіма необхідними документами; 3. вироб- лення маршрутів і методів просування до України; 4. матеріальне забезпечення родин членів груп на час їхньої участі в бойових діях 109 Мудрик-Мечник С. Закордонні Частини Організації Українських Націоналістів… – С. 59, 357; Протокол засідання Проводу ЗЧ ОУН. 20.ІІІ.1957 р. // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Ф. 2051 – Арк. 3; Вишкільні матеріяли з курсу, влаштованого Проводом ЗЧ ОУН. – Б. м., 1958. – Кн. 1. – 165 с., Кн. 2. – С. 3; Вишкільний курс Проводу Закордонних Частин ОУН [1958 р.]. [Загальна частина] // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Б. ф. – Арк. 4. 110 Вишкільний курс Проводу Закордонних Частин ОУН [1958 р.]… – Арк. 1–2, 5, 13. 111 [Лекції ‘Рена’ на вишколі 1957 р. (рукопис)] // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Б. ф. – 55 арк.; [Лекція ‘Вирського’ на вишколі 1957 р. (машинопис)] // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. – Б. ф. – 10 арк. 114 ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОРДОННИХ ЧАСТИН ОУН 115 № 9 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ МИКОЛА СЛОБОДЯНЮК ПРОБЛЕМА ТЕРМІНОЛОГІЇ У ВИВЧЕННІ ІСТОРІЇ РУХУ ОПОРУ В УКРАЇНІ Величезна заслуга М. Грушевського полягала в тому, що він першим поглянув на історію українського народу як на цілком неза- лежну та самодостатню. Автор «Історії України-Руси» сконструю- вав модель, у якій минувшина різних українських теренів збіглася в один історичний потік. Це дало змогу говорити про єдність укра- їнської нації в просторі та часі1. Пізніше відродження української державності довело слушність концепції М. Грушевського. Проте сьогодні нам знову доводиться обстоювати ідею окремого історич- ного розвитку України, досліджуючи її новітню історію. Проблема сучасної української історіографії полягає в тому, що вона ніяк не може позбутися погляду на історію України часів Другої світової війни як на частину історії СРСР (читай — Росії). Така роз- двоєність свідомості українського історика виявляється, наприклад, у назві та в змісті праці Михайла Коваля «Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах»2, хоча сам автор у передмові до цієї книги пише про потребу переосмислити «весь тисячолітній шлях українського народу» та створити повноцінну наукову концепцію на засадах «адекватного відображення й тлумачення центральних віх історичного процесу». Подібне уникання «гострих кутів» спостеріга- ється й у підручнику «Новітня історія України (1900—2000)»3. Отже, вже розуміючи необхідність створення нової концепції, ми ще не в силі повністю позбутися радянських стереотипів, щоб, не дай Боже, не образити тих, хто внутрішньо залишається в СРСР. Така «політкоректність», «подвійна лояльність» заважає нам, уже 1 Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. – Київ, 1996. – С. 80. 2 Коваль М. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939–1945 рр.) // Україна крізь віки: У 15-ти т. – Т. 12. – Київ, 1999. – 335 с. 3 Новітня історія України (1900–2000): Підручник / А. Слюсаренко, В. Гусєв, В. Ли т- вин. – Київ, 2002. – С. 343–355, 366–377. людські ресурси мережі ОУН за кордоном та української еміграції для її потреб. На випадок початку війни Військовий сектор Проводу ЗЧ ОУН розробляв плани мобілізації, формування бойових груп та їх проникнення в Україну. У Проводі ЗЧ ОУН існував спеціальний військовий підрозділ (Військовий сектор, або Військова референ- тура), котрий виконував ці завдання, крім того, на загальноукраїн- ському рівні займатися справою мав щойно створюваний Військо- вий центр. У ході підготовки до майбутньої війни та революційних процесів в Україні проходив військовий вишкіл кадрів ЗЧ ОУН, в тому числі з залученням можливостей країн перебування.

Військова політика Закордонних Частин ОУН в умовах розгортання Холодної війни (1945—1950-ті рр.)

Institution

Ähnliche Einträge