До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	В’ятрович, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2007
Schriftenreihe:	Український визвольний рух
Schlagworte:	Теорія та методологія досліджень
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64671
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр. / В. В’ятрович // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С. 125-137. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-64671
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-646712014-06-18T03:01:37Z До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр. В’ятрович, В. Теорія та методологія досліджень 2007 Article До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр. / В. В’ятрович // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С. 125-137. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64671 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Теорія та методологія досліджень Теорія та методологія досліджень
spellingShingle	Теорія та методологія досліджень Теорія та методологія досліджень В’ятрович, В. До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр. Український визвольний рух
format	Article
author	В’ятрович, В.
author_facet	В’ятрович, В.
author_sort	В’ятрович, В.
title	До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр.
title_short	До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр.
title_full	До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр.
title_fullStr	До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр.
title_full_unstemmed	До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр.
title_sort	до проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр.
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Теорія та методологія досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64671
citation_txt	До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр. / В. В’ятрович // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С. 125-137. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT vâtrovičv doproblemiformuvannâídejnoprogramovihzasadukraínsʹkogovizvolʹnogoruhu1920h1950hrr
first_indexed	2025-07-05T15:15:22Z
last_indexed	2025-07-05T15:15:22Z
_version_	1836820487217348608
fulltext	124 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ 125 № 9 ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІДЕЙНО- ПРОГРАМОВИХ ЗАСАД УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 1920-Х—1950-Х РР. Уже традиційно розвідки, присвячені проблематиці ОУН та УПА, починаються твердженнями про нерозвиненість історіогра- фії, про брак узагальнюючих, аналітичних робіт. На жаль, такі твер- дження насправді досі залишається актуальним, особливо щодо до- сліджень ідейно-політичної платформи українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр. Помітне останнім часом пожвавлення ува- ги до інших аспектів діяльності руху практично не зачепило його ідеології — можна назвати лише дві сучасні роботи, в яких здійсне- но спробу комплексно проаналізувати цю проблему1. Перша — мо- нографія Анатолія Русначенка «Розумом і серцем»2. Вона, щоправ- да, має суттєву ваду: автор не розглядає ідеології ОУН 1930-х рр., оминаючи важливий період становлення ідейно-політичних підва- лин організації. Другим, повнішим, дослідженням є робота Георгія Кась янова «Ідеологія Організації Українських Націоналістів», у котрій історик спробував якнайповніше охопити період 1920-х— 1950-х рр.3. Проте він обрав надто вузький об’єкт аналізу, зупинив- шись, фактично, на самих лише постановах та рішеннях зборів ОУН. Що ж стосується інших робіт, то вони обмежуються тільки певни- ми етапами — залежно від завдань, які ставили перед собою їхні автори: щоб підтвердити тезу про авторитарність ідеології ОУН, її близькість до праворадикальних ідеологі й, розглядают ь окремі 1 Раніше цих питань торкалися дослідники з-поза меж України, див.: Armstrong John A. Ukrainian Nationalism. — Englewood, Colorado, 1990; Motyl Alexander J. The Turn to the Right: The Ideological origins and development of Ukrainian Nationalism. 1919-1929. – New York, 1980; Лисяк-Рудницький І. Націоналізм // Історичні есе. – Київ, 1994 — Т. 2. — С. 251–256. Див. також роботи полемічного характеру, які висвітлюють суть дис- кусії між «бандерівцями» та «двійкарями»: Кричевський Р. ОУН в Україні, ОУНз і ЗЧ ОУН. – Нью-Йорк—Торонто, 1962; Мірчук П. За чистоту позицій українського ви- звольного руху. – Мюнхен–Лондон, 1955. 2 Русначенко А. Розумом і серцем. Українська суспільно-політична думка 1940-х — 1980-х років. – Київ, 1999. 3 Касьянов Г. Ідеологія Організації Українських Націоналістів // Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія – Київ, 2005. – С. 445–475. Отож, сучасний стан вивчення історії руху Опору в Україні по- требує вироблення загальноприйнятої термінології в рамках дер- жавницької концепції новітньої історії України. Дискусія щодо такої концепції, яка може виникнути серед науковців, а також узгоджен- ня термінів, вочевидь посприяють теоретичному осмисленню руху Опору в Україні як явища та активізації конкретних історичних досліджень з цієї тематики. Зокрема, це позитивно вплине на до- слідження діяльності польського руху Опору в Західній Україні та українського руху Опору у Східній Україні; на вивчення так званих «білих» партизанських загонів; на встановлення невоєнних втрат, завданих окупантам, та внеску України у перемогу; на з’ясування реакції різних соціальних прошарків на окупаційний режим та мо- тивів їхньої участі в русі Опору; на перегляд періодизації та ролі радянського партизанського руху в боротьбі з фашизмом і, врешті- врешт, на створення фундаментальної праці «Антифашистський рух Опору в Україні». Крім того, це сприятиме деміфологізації історичного минуло- го нашого народу, утвердженню ідеї самодостатності й цілісності української історії, а отже дасть змогу віднайти гідну довіри істо- ричну пам’ять, котра стане «основою для колективної ідентичності і діяльності» українців17. 17 Subtelny O. The Current State of Ukrainian Historiography // Journal of Ukrainian Studies. – 1993 – 18. – №. 1-2. – P. 53. 126 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ 127 № 9ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІДЕЙНО-ПРОГРАМОВИХ ЗАСАД… Отож, якщо розглядати ідеологію ОУН як явище динамічне, в її розвитку можна виділити окремі етапи, коли відбувався певний стрибок — перехід ідейно-політичних засад у іншу площину. Проте насамперед слід визначитися з загальними рамками — відповісти на запитання: «Чому ми говоримо про 1920-ті—1950-ті рр. як період формування цієї ідеології?» Початком процесу становлення ідеології ОУН слід вважа- ти першу половину 1920-х рр., коли сам термін «український націоналізм» починає входити в науковий і, що головніше, в су- спільно-політичний дискурс українців. Саме тоді з’являються й засадничі праці. Маю на увазі книги: «До основ українського націона ліз му» (1921) Степана Рудницького, «Теорія нації» (1922) Володимира Старосольського, «Розвиток української національ- но-політичної думки в ХІХ ст.» (1922) Юліяна Охримовича. За- вершальним акордом цієї увертюри можна вважати появу 1926 р. праці Дмитра Донцова «Націоналізм», яка дуже швидко набула великої популярності, особливо серед молоді. Свідченням того, що термін «український націоналізм» увійшов у площину суспільно- політичного життя стало створення 1925 р. Легії українських на- ціоналістів. Верхньою межею процесу формування ідейно-програмових за- сад ОУН можна назвати 1950 р. — тоді було ухвалено поправки до постанов ІІІ Надзвичайного збору ОУН, після чого принципових змін у платформі визвольного руху не відбувалося. Протягом означеного періоду сталися три суттєві зміни само- го формату націоналістичного руху, і кожна з них свідчила про по- чаток нового етапу в розвитку ідеології. Так, перший етап охоплює 1920-ті рр. — це період становлення націоналістичного світогляду. Наступним кроком було утвердження на базі цього світогляду ідео- логії Організації Українських Націоналістів. Цей період припадає на 1929—1940-ві рр. Завершальним періодом стало формування програми українського визвольного руху, представленого таки- ми його структурами, як ОУН, УПА, УГВР. Цей етап припадає на 1940—1950-ті рр. На кожному з етапів реалізовувались особливі завдання, а тому ідейні засади на кожному з них відрізнялися не лише змістом, але й формою. Відзначмо, що саме така послідов- ність змін у засадах була закономірною, тому спроби пришвидшити формування програми визвольного руху й оминути окремі етапи не положенн я ідеології 1930-х рр.4, з іншого боку, щоб обґрунтувати дум- ку про її демократичний характер, цитують програму 1943—1944 рр.5. Отож першим і найважливішим завданням для майбутніх дослідників ідеології українського визвольного руху залишається цілісний аналіз її як явища динамічного. Такий аналіз має охопити не тільки рішення найвищих керівних органів визвольного руху, що є лише верхівкою айсберга, але й дискусії та листування між провідними членами ОУН та УПА, їхню публіцистику, вишкільні матеріали як засіб засвоєння ідеології, призначений для внутрішнього вжитку, красне письменство як засіб її широкої популяризації, фольклор як вияв її утвердження в народній свідомості. Поступове збільшення джерельної база завдяки віднайденню нових документів та матеріалів створює умови для тако- го розширеного аналізу. Крім того, досліджуючи ідейно-політичну платформу визволь- ного руху, слід звертати увагу на його кадрове наповнення на різ- них етапах; з одного боку, склад учасників завжди віддзеркалював актуальний зміст самої цієї платформи, а з іншого — без сумніву, визначав її наповнення. Не можна також не враховувати зовніш- ніх впливів на формування ідеології. Ідеологія певного руху є своє- рідним імперативом для діяльності його учасників, але водночас не можна заперечити й впливу тактики, конкретних форм діяльності на її розвиток. Звертаючи увагу на всі означені вище аспекти, я спробую ви- класти власне бачення розвитку ідеології українського визвольного руху протягом 1920-х—1950-х рр. Пропонована стаття має стати тільки апробацією моєї гіпотези щодо розвитку ідейно-програмо- вих засад визвольного руху, а тому я не наводитиму в ній цитат, які б підтверджували висунуті тези, залишаючи їх для ширшого монографічного дослідження. Сподіваюся, що підняті тут питання викличуть дискусію, яка допоможе зробити потрібні уточнення й доповнення. 4 Зайцев О. Фашизм і український націоналізм (1920-30-ті рр.) // Журнал «Ї». – 2000. – № 16. – С. 86–101. 5 Потічний П. Політична думка українського підпілля 1943-1951 // Зустріч. – Ч. 2. – 1991. – С. 137–148. Див. також хрестоматію творів ідеологів українського визволь- ного руху, яку підготував цей автор: Political Thought of the Ukrainian Underground 1943-1951 / Ed. by P. Potichnyj, Y. Shtendera. – Edmonton, 1986. 128 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ 129 № 9ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІДЕЙНО-ПРОГРАМОВИХ ЗАСАД… змаганнях і тепер вважали за необхідне змінити розклад сил на по- літичній арені. Іншою суспільною силою, яка рішуче вийшла на цю арену, була молодь, котра вважала своєю місією виправити помил- ки старшого покоління. Відповідно, у цей період провідні ролі пере- бирають Українська військова організація та численні молодіжні, передовсім студентські, організації. Таке кадрове наповнення ви- звольного руху впливало на його ідейне обличчя, робило характер- ними рисами авторитарність (узяту від військовиків) та радикалізм (від молоді). Ці тенденції посилював і вплив зовнішніх чинників. Атмосферу 1920-х рр. у світі характеризували загальна мода на волюнтаризм, ірраціоналізм, дискредитація демократичних ідео- логій і зростання авторитарних тенденцій. Природньо, що ці риси яскраво відобразились у творах багатьох тогочасних українських публіцистів та ідеологів націоналістичного спрямування. Проте у 1920-х рр. ідейне обличчя українського визвольно- го руху було ще доволі невиразним, тому на цей час іще не можна говорити про націоналістичну ідеологію, а лише про формування націоналістичного світогляду. Характер діяльності УВО, яка по- зиціонувала себе як понадпартійна таємна немасова військова ор- ганізація, чиїм головним завданням є продовження збройної бо- ротьби з окупантом, не сприяв розвиткові ідеології. Певну роль тут відіграла відраза військовиків до всіляких політичних програм та ідейних платформ. Достатньою вважали наявність у члена органі- зації бажання боротися за визволення України. Чітке ідеологічне позиціонування УВО відбулося щойно в другій половині 1920-х рр. Його пришвидшила гостра дискусія в лавах організації, спричине- на появою в ній радянофільських тенденцій. Врешті цю кризу було подолано: радянофільське членство УВО відкололось, створивши Західноукраїнську народну революційну організацію, решта ж її членів поступово схилялася до нової для української політики й по- пулярної націоналістичної ідеології. Тоді ця ідеологія щойно народжувалася — в численних диску- сіях у різноманітних молодіжних гуртках, літературних та куль- турних клубах. Навіть провідний тогочасний ідеолог Дмитро Донцов був не політичним діячем, а літературним критиком. Тому можна стверджувати, що ідейна платформа визвольного руху в цей пе- ріод формувалася поза чіткими організаційними рамками — на рівні особи стого світогляду. Спрямованість на вироблення певних увінчалися успіхом6. Всесвітньо відомий фізик Альберт Айнштайн зазначав: «Важливі проблеми, з якими ми стикаємося, не можуть бути вирішеними на тому ж рівні мислення, на якому ми перебува- ли, формулюючи їх». Для формування загальнонаціональної про- грами потрібен був практичний досвід політики в загальноукра- їнському масштабі, якого не мали члени ОУН у 1930-х рр. Щойно з появою такого досвіду в 1940-х рр. стали можливими програмні рішення ІІІ Надзвичайного великого збору ОУН. Кожен наступний етап не заперечував абсолютно здобутків попереднього, навпаки, багато з них ставали основою, на якій будувалися нові тези. Інші ж, як такі, що не витримали випробування часом чи практикою, відки- далися. Тобто певні ідеологічні твердження ніколи не набували рис безсумнівних істин чи аксіом. Саме такий підхід, що його виробили ідеологи ОУН, став рушієм постійного розвитку ідейно-політичних засад організації і зрештою забезпечував їй провідне місце в ви- звольному русі протягом більше як двох десятиліть. На першому етапі — етапі формування націоналістичного світо- гляду — вирішальне значення відігравав досвід поразки визвольних змагань 1917—1920 рр. Відповідно, головний наголос робився на на- ціональне визволення: саме ця ідея мала стати об’єднавчою, а тому несуттєвими ставали розходження в партійних поглядах. Вважа- лося, що саме недостатня увага з боку попередньої політичної еліти до цього першорядного питання, її зацикленість на дискусіях щодо шляхів подальшого розвитку державності була головною причиною поразки визвольних змагань 1917—1920 рр. Можемо виразно поба- чити, що на той час українські націоналісти нехтували соціальними питаннями як такими, які могли знову розколоти визвольні сили на соціалістів, консерваторів, монархістів тощо. Максимально широка платформа мала б об’єднати якнайбільше політичних сил. Унаслідок поразки українського визвольного руху в його кадро- вій структурі після 1920 р. сталися серйозні зміни — на задній план поступово стали відходити скомпрометовані діячі політичних пар- тій кінця ХІХ — початку ХХ ст. Їх замінила молода військова еліта України, яка не встигла відіграти вагомої ролі в минулих визвольни х 6 На нашу думку, такими спробами можна вважати рішення Другого збору ОУН від 1939 р., які ніколи не були втілені і дуже швидко втратили свою актуальність. Див.: Політична Програма Організації Українських Націоналістів (Ухвалено ІІ Великим Збором українських націоналістів у серпні 1939). – Б.м., б.д. 130 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ 131 № 9ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІДЕЙНО-ПРОГРАМОВИХ ЗАСАД… ОУН перетворити ідеологію українського націоналізму на своєрід- ну світську релігію призвело до загострення відносин ОУН із церк- вою та клерикальними організаціями. Загалом, на цьому етапі ке- рівництво ОУН визнавало формування та популяризацію ідеології українського націоналізму одним із пріоритетних напрямів — по- ряд з продовження збройної боротьби з окупантами. Ідеологічний та військовий вишколи стають основою підготовки членства. Як і в попередній період, помітний відбиток на ідеології залишила мода на авторитарні моделі керування, критичне ставлення до демокра- тичних засад і в ідеології, і в практиці. Загальносвітова мода на ха- ризматичних лідерів відобразилася в українських вождях (Конова- лець, згодом Бандера), у творенні культу героїчного минулого. Фінальним акордом для цього етапу став розкол ОУН на два крила, який, з одного боку, вивершив тривалий конфлікт усередині організації, а з іншого боку, став початком нового етапу розвитку ідейної платформи динамічного молодечого крила, що оформилося 1940 р. в ОУН під проводом Степана Бандери. Слід зазначити, що інше крило колись єдиної організації еволюціонувало в ідейному плані значно повільніше. Важливі зміни, яких зазнала політична програма ОУН(м) в останні роки війни та перші післявоєнні роки на еміграції, були радше дещо запізнілим відгуком на зміни зовнішніх умов, ніж результатом внутрішнього визрівання. Натомість уже перший публічний документ Революційного Проводу ОУН — «Маніфест» від грудня 1940 р. — яскраво засвід- чив новий погляд на місце організації у процесах, що проходили в Україні та світі7. Саме в цьому документі вперше виголошено низ- ку головних програмних постулатів українського визвольного руху 1940-х—1950-х рр., зокрема його ключовий меседж: боротьба за свободу народів і людини. Отже, конфлікт, по суті, став важливим каталізатором розвитку націоналістичної ідеології та її переходу в формат політичної програ- ми. «Розкольники», аби здобути підтримку членства, легітимізувати свої дії, мусили протиставити керівництву ще тоді єдиної організації щось більше, ніж персональні претензії до конкретних діячів. Крім 7 ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з бо- ротьби. 1929-1955. Збірка документів. – Видання Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів, 1955. – С. 21–23. психологічни х рис визначила й специфіку ідеологічних творів того часу — більшість із них, сповнені емоціями, радше нагадують релі- гійні проповіді, ніж політичні документи. Серед причин поразки визвольних змагань називали також психологічну неготовність українців обстоювати свою свободу в жорстоких умовах боротьби. Тому, щоб реалізувати свої державо- творчі прагнення, українці повинні були б переродитись: із «м’яко- тілих, сентиментальних “провансальців”» зробитися фанатично відданими вояками. Радикалізм цієї вимоги виливався часом на- віть у заперечення загальнолюдських цінностей, притаманних «провансальцям», — милосердя, моральності тощо. Очевидно, що ці максималістські вимоги ніколи до кінця не були виконані, проте вони відіграли важливу роль у формуванні психологічного обличчя учасників руху. Так уперше в українській історії постало покоління справжніх революціонерів — людей, відірваних від буденного існу- вання, чиє життя було цілковито присвячене боротьбі. Щойно з появою достатньої кількості таких людей, адептів єди- ної світоглядної системи, виникла потреба її кристалізації, а отже й віднайдення певних організаційних форм. Для українського наці- оналізму цей процес почався в кінці 1920-х рр. і завершився 1929 р. зі створенням єдиної політичної організації — Організації Україн- ських Націоналістів. Очевидно, це була відповідь на вимоги часу, коли з’явилася необхідність об’єднати розрізнені націоналістичні організації в єдину структуру на базі чіткої ідеології. ОУН, на від- міну від УВО, від самого початку творилася як політична організа- ція, а тому мусила ідеологічно протиставитися наявним політичним силам, аби довести свою потрібність. Відповідно, на цьому етапі відбувається професіоналізація іде- ологів — у структурі ОУН одне з провідних місць посідає спеціаль- на ідеологічна референтура, з’являється спеціалізоване видання «Розбудова нації» (виходило з 1928 р.), яке стало трибуною для обговорення питань ідеології. Оскільки одним із головних зав дань визвольного руху було створення потужної консолідованої орга- нізації як інструмента визвольної боротьби, то значну увагу при- ділялося вихованню членства. Так, з’являється низка спеціально оформлених вимог до членів ОУН (Декалог, 12 прикмет, 44 пра- вила), які своєю формою і змістом дещо нагадують кодекси релі- гійних організацій. До речі, саме на цьому етапі бажання ідеологів 132 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ 133 № 9ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІДЕЙНО-ПРОГРАМОВИХ ЗАСАД… як соціа л-демократичну. Очевидно, вона й не могла бути інакшою, адже перед членами ОУН стояло завдання боротьби за національну та соціальну свободу українців, серед яких більшість належала до утискуваних суспільних прошарків. Та й, зрештою, ідеї соціальної підтримки, державної опіки в поєднанні з нормальними умовами для особистого економічного зростання були тими економічними принципами, що могли забезпечити масову підтримку визвольному рухові. У 1943—1946 рр. триває втілення цих програмних положень у життя: створюється УПА, з’являються повстанські республіки, розгортається двофронтова боротьба проти німецьких та радян- ських сил. Закономірно, що в цей час не відбувалось якогось по- глиблення програми, — активні практичні дії, збройна боротьба поглинали весь час підпільників і вимагали участі в них також і тих, хто виконував роль ідеологів руху. Саме вони розбудовува- ли політвиховний апарат у повстанській армії, пропагандистські структури та видавничу базу визвольного руху. На цей же період припадає створення підпільного парламенту — Української Го- ловної Визвольної Ради. Факт появи додаткового керівного органу визвольного руху поза Проводом ОУН засвідчив, що його діячі на той момент уже чітко усвідомили: рух переріс рамки суто націо- налістичного й перетворився на загальнонаціональний. Програмні документи УГВР — «Універсал» (назва цього документа, очевидно, мала пов’язати це політичне утворення з Українською Централь- ною Радою), «Платформа» є переконливим свідченням цього фак- ту9. Зрештою загальнонаціональний формат збройної боротьби на той момент визнавали не лише діячі ОУН, а навіть колишні їхні опоненти, які вливались у визвольний рух (до прикладу, керівник УНДО, віце-маршалок польського сейму Василь Мудрий, в 1944 — віце-президент УГВР). Важливо, що саме в цей період як в ідейному, так і в практич- ному плані український визвольний рух пробував вийти за націо- нальні рамки. Тут слід згадати про проведення в листопаді 1943 р. Конференції поневолених народів10, спробу переформувати ОУН у 9 УГВР в світлі постанов Великого Збору та інших документів з діяльности. 1944-1951. – Видання Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів, 1956. – С. 9–16. 10 АБН в світлі постанов Конференцій та інших матеріалів з діяльности. 1941-1956. – Видання Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів, 1956. – С. 15–23. того, поява нової організації, нового керівництва відкрила дорогу для молодшого покоління ідеологів, що не мали можливості реалізувати- ся під тиском старших авторитетів. Зокрема, провідну роль у форму- ванні ідейних засад руху стала відігравати група, створена довкола представника молодого покоління націоналістів Івана Мітрінги — саме його вважають автором згадуваного «Маніфесту». І хоча згодом сам Мітрінга та частина його людей через персональні непорозумін- ня з керівником ОУН Миколою Лебедем відійшли від організації, їхні ідеї були розвинені в програмних засадах у 1943—1944 рр. Розкол також серйозно позначився на авторитарних тенденціях, які довгий час домінували в націоналістичному русі. Протистояння конкретному вияву авторитаризму (в подобі «вождя» Мельника) незабаром перейшло в протистояння авторитаризмові як принци- пу. Очевидно, додаткову роль у цьому відіграло те, що 1941 р. було заарештовано харизматичних керівників (насамперед Бандеру) і на їхнє місце прийшли нові керівники — радше з діловими, ніж провідницьким якостями, тобто харизматичну еліту замінила еліта менеджерів — Р. Шухевич, П. Кравчук, В. Кук та ін. Найважливішим чинником, який призвів до переходу програми на якісно новий рівень, стало те, що націоналістичний рух урешті перейшов від стадії підготовки до безпосередньої реалізації власної ідейної платформи в роки Другої світової війни, а для цього потрібно було конкретизувати положення платформи. Структура визвольно- го руху суттєво розрослась, вона вперше зуміла вийти за межі За- хідної України, і сам цей рух уперше спробував себе як загально- український. Розгром національного життя українців у роки першої радянської окупації, відсутність інших організованих політичних структур призвела до того, що ОУН стала перебирати на себе роль представника інтересів цілої нації. Відповідно, перед її ідеолога- ми постало завдання розробити окремі аспекти ідейної платформи, яким досі не приділялось уваги (насамперед соціально-економічні питання). У цей період найважливішим часом були 1941—1943 рр., коли, власне, й визрівала програма, проголошена 1943 р. як рішення ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН8. Активну участь у її розроб- ленні взяли нові активісти визвольного руху, вихідці з Централь- ної та Східної України. Аналіз програми дає підстави означити її 8 Див. його постанови: ОУН в світлі постанов… – С. 90–113. 134 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ 135 № 9ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІДЕЙНО-ПРОГРАМОВИХ ЗАСАД… що самі умови підпільної роботи (тривале переховування в бунке- рах) сприяли, з одного боку, активізації роботи ідеологів, а з іншо- го — ліпшому засвоєнню ідейних засад через численні ідеологічні вишколи. Якщо говорити про вплив внутрішніх чинників на формування в цей період ідеології, то слід звернути увагу на зміну кадрового складу: ОУН та УПА стають справді масовими загальнонародними організаціями, а не лише об’єднанням військовиків та інтелектуа- лів. Відповідно, ідейна платформа руху поступово втрачає відірвані від реальності філософські пасажі, стає значно практичнішою, тоб- то перетворюється на власне програму. Стосовно впливу зовнішніх чинників слід наголосити пере- довсім на намаганні ідеологів ОУН виробити ідеологію — антипод більшовицької. Тому дуже багато уваги приділялося детальному вивченню засад більшовизму, і часом навіть доходило до запози- чень. Іншим визначальним зовнішнім чинником був остаточний крах авторитарних і тоталітарних тенденцій у світовому масштабі, відродження демократизму. Це яскраво відбилося як у практичній діяльності ОУН (показовим моментом може бути створення Бюра Проводу як колективного керівного органу), так і в ідейній площи- ні. Проте тривалий час іще відчувалася певна нехіть ідеологів ОУН до самого терміна «демократія». Навіть у постановах ІІІ Надзви- чайного збору, на якому остаточно було затверджено демократич- ний курс організації, цей термін відсутній. В уточненнях та допов- неннях до цих постанов, ухвалених 1950 р., зазначається з цього приводу, що «справа державного ладу не знайшла в Програмових постановах ІІІ-го НВЗ ОУН належного висвітлення. Тим не мен- ше, весь дух Програмових постанов виразно показував, що ОУН бореться за демократичний лад в майбутній Українській Само- стійній Соборній Державі, а цілий ряд пунктів Програмових поста- нов [...] визначували конкретні засади майбутнього демократичного ладу»15. Саме ці уточнення 1950 р. можна вважати своєрідним за- вершенням формування ідейно-політичної бази українського ви- звольного руху. Інші програмні документи чи публіцистичні твори не вносили чогось якісно нового, а лише поглиблювали вже сфор- мульовані положення. Зокрема, питання про місце демократії в 15 ОУН в світлі постанов… – С. 105. Народно-визвольну революційну організацію в 1944 р.11, озвучення концепції антитоталітарної національно-демократичної революції народів Центрально-Східної Європи, що стає провідною у післяво- єнний період12. Ідеологи визвольного руху вважали, що саме в між- народному форматі можна буде ефективно протистояти інтернаціо- нальній більшовицькій ідеології. Після 1946 р., коли визвольний рух знову переходить до так- тики підпільної боротьби, поступово спадають масштаби бойових дій повстанців і протистояння з радянським тоталітарним режи- мом зміщується в ідейну площину, відбувається своєрідний сплеск у розвитку програмних положень руху. Саме тоді сформувалася ціла плеяда провідних ідеологів та публіцистів ОУН (Петро Федун, Осип Дяків, Ярослав Старух, Василь Галаса та ін.), саме тоді ви- ходять у світ їхні засадничі роботи, які деталізують бачення ладу в майбутній незалежній Україні та світі. Для порівняння можна навести такі кількісні характеристики: за період 1941—1946 рр. у підпіллі опубліковано трохи більше тридцяти робіт ідейно-полі- тичного змісту, тоді як за наступні п’ять років — близько ста13. Це при тому, що умови роботи підпільних друкарень у 1946—1951 рр. були значно важчими. Суттєво розширюється тематична палітра підпільних авторів. Серед тем, які вони розкривали у своїх робо- тах, — імперіалістична зовнішня політика СРСР і її загроза для сусідніх держав; аналогії між більшовизмом та фашизмом; при- душення свободи слова в СРСР; невідповідність декларованих іде- ологічних постулатів про соціалізм та марксизм реальній політи- ці; фіктивність виборчого процесу; формування привілейованого класу «компартійних вельмож»; економічна експлуатація насе- лення; русифікаційна та денаціоналізаційна політика14. Очевидн о, 11 Про це детальніше див.: Марчук І. Невідомі документи Народно-Визвольної Революційної Організації // Архіви України. – № 4–5. – 2001. – С. 12–25. 12 В’ятрович В. УПА і реалізація концепції антитоталітарної національно-демокра- тичної революції народів Центрально-Східної Європи // Україна. Культурна спадщи- на, національна свідомість, державність. Українська Повстанська Армія в боротьбі проти тоталітарних режимів. – Львів, 2004. – С. 78–92. 13 Підрахунок зроблено на підставі каталогу видань ОУН-УПА, який подає на сторін- ках своєї монографії О. Стасюк: Стасюк Олександра. Видавничо пропагандивна ді- яльність ОУН (1941—1953 рр.). — Львів, 2006. — 384 с. 14 Про це детальніше див.: Стасюк О. Видання ОУН(б) післявоєнного періоду: тема- тичний огляд публікацій // Український визвольний рух. — Зб 6. — С. 148—170. 136 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ 137 № 9ВОЛОДИМИР В’ЯТРОВИЧ ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІДЕЙНО-ПРОГРАМОВИХ ЗАСАД… Врешті, як показали подальші події, з такого погляду, це був пра- вильний вибір. Тоді, коли альтернативна до Бандери група (в якій, до речі, опинилася велика кількість інтелектуалів, людей, що без- посередньо доклалися до ідейної еволюції ОУН в Україні) досить швидко розчинилась у загальному потоці еміграційного життя, ЗЧ ОУН надалі ефективно діяла, ба навіть у наступні десятиліття роз- рослася чисельно та географічно. Отже, ідейно-програмові засади українського визвольного руху слід розглядати саме як динамічне явище, що пройшло у сво- єму розвиткові низку важливих етапів, як явище, що зазнавало істотних зовнішніх та внутрішніх впливів. Ці засади формувалися протягом 1920-х—1950-х рр., тобто, приблизно, протягом періоду активної діяльності одного покоління. Дозрівання цих засад, їхня еволюція, була, крім всього іншого, також результатом дорослі- шання самих її творців та носіїв. Не слід забувати, що ці роки були часом пришвидшеної модернізації всього світу і українського сус- пільства зокрема. Вочевидь, ці процеси також служили каталіза- тором еволюції ідеології українського визвольного руху. Гнучкість ідейно-політичних засад ОУН, їхня змінність була тим чинником, що забезпечив організації провідну роль в українському визволь- ному русі 1920-х—1950-х рр. Я переконаний, що саме погляд на ідеологію ОУН та УПА як на динамічне явище дасть змогу уник- нути важливих помилок у її оцінці, стане запорукою адекватного розуміння, а отже й усвідомлення місця та значення боротьби обох структур у загальноукраїнському та загальносвітовому історич- них контекста х. ідейно-політичних засадах визвольного руху аналізували провідні ідеологи руху Петро Федун16 та Осип Дяків17. Інакшим шляхом пішов розвиток ідеології ОУН в умовах емі- грації18. Аналізуючи причини цього, більшість істориків вказують передовсім на відірваність людей, що очолили Закордонні Частини ОУН, від еволюційних процесів, які проходили в Україні19. Наголо- шується на тому, що Степан Бандера, Степан Ленкавський, Ярослав Стецько та інші, провівши роки війни у німецьких концтаборах, не сприйняли ідеологічних змін, адже не були свідками їхнього визрі- вання в українських умовах. Очевидно, цей психологічний чинник відіграв важливу роль у тому, що керівництво ЗЧ ОУН обрало іншу дорогу ідейного розвитку організації, проте, на нашу думку, її дещо переоцінюють. Значно важливішим було те, що в Україні за відсут- ності інших організованих форм політичного життя націоналістич- на ідеологія ОУН органічно перейшла у формат програми загаль- нонаціонального руху. На еміграції ж український національний рух був представлений цілим спектром політичних організацій та напрямів, з яких більшість мали доволі глибоке кількадесятилітнє коріння. Відповідно, тут не було ані потреби, ані можливостей для ОУН своєю ідеологією перекривати весь цей спектр. Більш того, на- гальнішим ставало завдання утримати та сконсолідувати власне членство, що опинилося в непростих умовах еміграції, аби воно не розчинилось у загальному морі українського національного руху. Тож, актуальними залишились ідейні засади попереднього періоду (плекання винятковості членів ОУН, наголос на формуванні особли- вих психологічних та моральних засад у членів організації, що мали вирізняти їх серед загалу), які допомагали організації зберегти са- мобутність. Очевидно, Степан Бандера як керівник ОУН бачив це і тому підтримав ту лінію, яка гарантувала збереження структури. 16 Полтава П. За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській Державі // Галузевий державний архів Служба безпеки України (далі – ГДА СБУ). – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 11. – Арк. 253–291. 17 Горновий О. Про наш демократизм // ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 7. – Арк. 493–506. 18 Найцікавішою роботою на цю тему є книжка: Мірчук П. За чистоту позицій україн- ського визвольного руху. – Мюнхен–Лондон, 1955. Незважаючи на гострий полеміч- ний стиль викладу, автор висловлює в ній низку слушних думок. 19 Див., до прикладу: Касьянов Г. Ідеологія Організації Українських Націоналістів… – С. 463. Загалом, це твердження стало майже хрестоматійним.

До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х—1950-х рр.

Institution

Ähnliche Einträge