Нові сторінки життєпису поета-упівця

Рецензія на книжку: Василенко Петро («Волош» — «Гетьманець» — «Полтавець»). Мої повстанські марші. Від Полтави до Ярослава, від Дніпра по Сян. Спогади, вірші, пісні / Упоряд. М. Петренко. — Львів: Ліга-Прес, 2006. — 142 с.: фото....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Горинь, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2007
Schriftenreihe:	Український визвольний рух
Schlagworte:	Історіографія, огляди та рецензії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64679
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Нові сторінки життєпису поета-упівця / В. Горинь // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С. 309-315. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-64679
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-646792014-06-18T03:01:40Z Нові сторінки життєпису поета-упівця Горинь, В. Історіографія, огляди та рецензії Рецензія на книжку: Василенко Петро («Волош» — «Гетьманець» — «Полтавець»). Мої повстанські марші. Від Полтави до Ярослава, від Дніпра по Сян. Спогади, вірші, пісні / Упоряд. М. Петренко. — Львів: Ліга-Прес, 2006. — 142 с.: фото. 2007 Article Нові сторінки життєпису поета-упівця / В. Горинь // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С. 309-315. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64679 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історіографія, огляди та рецензії Історіографія, огляди та рецензії
spellingShingle	Історіографія, огляди та рецензії Історіографія, огляди та рецензії Горинь, В. Нові сторінки життєпису поета-упівця Український визвольний рух
description	Рецензія на книжку: Василенко Петро («Волош» — «Гетьманець» — «Полтавець»). Мої повстанські марші. Від Полтави до Ярослава, від Дніпра по Сян. Спогади, вірші, пісні / Упоряд. М. Петренко. — Львів: Ліга-Прес, 2006. — 142 с.: фото.
format	Article
author	Горинь, В.
author_facet	Горинь, В.
author_sort	Горинь, В.
title	Нові сторінки життєпису поета-упівця
title_short	Нові сторінки життєпису поета-упівця
title_full	Нові сторінки життєпису поета-упівця
title_fullStr	Нові сторінки життєпису поета-упівця
title_full_unstemmed	Нові сторінки життєпису поета-упівця
title_sort	нові сторінки життєпису поета-упівця
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Історіографія, огляди та рецензії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64679
citation_txt	Нові сторінки життєпису поета-упівця / В. Горинь // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 9. — С. 309-315. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT gorinʹv novístorínkižittêpisupoetaupívcâ
first_indexed	2025-07-05T15:15:44Z
last_indexed	2025-07-05T15:15:44Z
_version_	1836820511085035520
fulltext	308 ІСТОРІОГРАФІЯ, ОГЛЯДИ ТА РЕЦЕНЗІЇ 309 № 9 Дослідники, аналізуючи втрати радянської сторони в боротьбі з підпіллям — 30676 загиблих, — говорять про те, що з вини по- встанців загинуло близько 75% від загальних втрат мирного насе- лення (с. 139). Очевидно, що до «мирного населення», яке загинуло в 1944—1953 рр. вони зарахували представників органів радянської влади на місцях (секретарів партійних комітетів різних рівнів, голів сільських рад), голів колгоспів та активних колгоспників, бійців ви- нищувальних батальйонів та ін. Зрозуміло, що ці категорії населення не могли загинути безневинно, оскільки були учасниками й інстру- ментом у насаджуванні тоталітаризму та колгоспної системи на селі, а отже підпільники однозначно сприймали їх як ворогів. Боротьба точилася жорстока й кривава. І як у будь-якій боротьбі, були невинні жертви, бо війни чи збройного конфлікту без жертв серед населення, котре не бере участі безпосередньо в бойових діях, не буває. Загибель 850 «дітей, людей похилого віку, домогосподарок», 1535 5 се лян і т. д. (с. 139) не можна списувати на рахунок підпілля, адже відомо, що діяли під виглядом повстанців санкціоновані радян- ською владою легендовані групи чекістів, які займалися саме теро- ром проти населення з метою скомпрометувати підпілля та відірвати його від мирних людей. Тож яка частка з наведеної кількості загиб- лих припадає на ці групи? Автори про це не говорять. Вважаємо, що кожний такий випадок історики мають розслідувати на основі аналі- зу архівних джерел та опитування свідків. Аж тоді можна буде зро- бити якийсь об’єктивний висновок про втрати мирного населення. Загалом же, монографія В. Іваненка та В. Якуніна не знімає з по- рядку денного болючих і резонансних питань, нічого не спростовує. Навпаки, складається враження, що автори намагаються поглиби- ти протистояння в суспільстві навколо визвольного руху. Вони не дають розгорнутого аналізу історіографії ОУН-УПА за останнє де- сятиліття. Їхня монографія має однозначно тенденційний, однобіч- ній характер. Історію визвольного руху автори інтерпретують з по- зицій не історичної достовірності, а політичної доцільності. То де ж тут обстоювання критеріїв наукового пізнання і правди історії? І на завершення: у назву книги винесено, окрім історіографії, проблеми методології досліджень ОУН і УПА, але в жодному з розділів про це не йдеться. Незрозуміло, чому обминули це питання науковці, які вважають себе спеціалістами в теоретико-методологічній галузі історичної науки. ВАСИЛЬ ГОРИНЬ НОВІ СТОРІНКИ ЖИТТЄПИСУ ПОЕТА-УПІВЦЯ. ВАСИЛЕНКО ПЕТРО («ВОЛОШ» — «ГЕТЬМАНЕЦЬ» — «ПОЛТАВЕЦЬ»). МОЇ ПОВСТАНСЬКІ МАРШІ. ВІД ПОЛТАВИ ДО ЯРОСЛАВА, ВІД ДНІПРА ПО СЯН. СПОГАДИ, ВІРШІ, ПІСНІ / УПОРЯД. М. ПЕТРЕНКО. — ЛЬВІВ: ЛІГА-ПРЕС, 2006. — 142 С.: ФОТО. Поетові-упівцю Петрові Василенку (літературні псевдоніми — ‘Волош’, ‘Гетьманець’, ‘Полтавець’) таки пощастило. Його поетична збірка «Мої повстанські марші», що належить до кращих надбань української повстанської поезії 40-х рр. ХХ ст., побачила світ ще за життя автора. Вірші поета з відповідними біографічними довід- ками про нього були надруковані і в знакомитій антології упівської поезії1, і у збірнику «Повстанська ліра»2. У 1996 р. «Мої повстанські марші» вийшли окремою книжкою, де в другій частині було вміще- но біографічні матеріали — переважно мемуарного характеру3. Народився П. Василенко 1921 р. в с. Війтівці Яготинського райо- ну на Полтавщині (тепер Київська обл.). Із дитинства формувався свідомим українцем, його батько Влас Василенко — колишній мо- ряк Чорноморського флоту — був учасником визвольних змагань часів української революції 1920-х рр. Відтак, 1936 р., він був зви- нувачений «во вредительстве», арештований органами НКВД і за- сланий на 10 років до Сибіру. Мати залишилася з дрібними дітьми, найстаршому Петрові судилося стати першим помічником матері в тяжкі роки злиднів та голоду, адже в сім’ї було ще троє молодших. Незважаючи на збиткування над родиною «врага народа», десяти- річку майбутній поет закінчив відмінником, та медалі, зрозуміла річ, не одержав. Через цю причину продовжувати навчання не міг. 1 Слово і зброя. Антологія української поезії, присвяченої УПА і революційно-визвольній боротьбі 1942-1967 / Упоряд. Л. Полтава. – Торонто, 1968. – С. 176–204. 2 Повстанська ліра. – Львів, 1992. – С. 55–83. 3 Див.: Василенко П. Мої повстанські марші / Упоряд. М. Петренко, М. Дубас. – Львів, 1996. – 56 с. 310 ІСТОРІОГРАФІЯ, ОГЛЯДИ ТА РЕЦЕНЗІЇ 311 № 9ВАСИЛЬ ГОРИНЬ НОВІ СТОРІНКИ ЖИТТЄПИСУ ПОЕТА-УПІВЦЯ Багато читав, замолоду писав вірші, навіть друкувався в районній газеті. У часи німецької окупації став підпільником, згодом відійшов на Захід. Там, на Закерзонні, став вояком УПА, політвиховником сотні (далі — куреня) «Месники» й редактором публіцистичного журналу «Лісовик»; редагував інші підпільні видання ОУН і УПА (співредак- тор збірника документів «Під бойовими прапорами УПА. У боротьбі за волю (репортажі, спогади, звіти, документи з боротьби УПА в 1943- 1946 рр.». Писав вірші, що склали підпільну книжечку «Мої повстан- ські марші» (1945). Крім журналу «Лісовик», друкувався у виданнях Крайового осередку пропаганди, писав оповідан ня, гуморески. Не ді- йшла до нас його «Ода вождю», присвячена Євге нові Коновальцю. Загинув П. Василенко смертю героя 21 травня 1946 р. в бою, оточений польсько-більшовицькими нападниками. За деякими спо- гадами, на грудях у загиблого була захована друга його поетична збірка «У боротьбі за волю»4. Даючи загальну характеристику поетичному доробкові Петра Василенка, слід зауважити, що його вірші належить до поезії, яка ввійшла в історію нашої літератури під назвою «упівська». Ця по- езія, створена в період Другої світової війни, несе на собі відбиток тих часів: за окремими твердженнями, вона небагата жанрами і мотивами — у ній превалювали політична тематика, неприховані гасла, та й самі поети були ніби й непрофесійними, тож їхні твори виглядали не надто вправними. Варто, одначе, пам’ятати, що такий тип письменника, який спрямовував творчість на службу народові, боровся за свою волю і визволення нації, сформувався ще в міжво- єнний період (Грицько Чупринка, Євген Маланюк, Богдан Кравців, Тодось Осьмачка, Юрій Клен). Після таких першорядних поетів поезію українського резистан- су творила нова плеяда — поети-професіонали (Олена Теліга, Олег Ольжич, Іван Липа), а також поети-аматори — самі вояки-упівці, що брали в руку олівець, не відкладаючи карабіна. Це вельми ха- рактерне явище: в умовах суворої воєнної дійсності — «на розпут- тях хистких неповторних доріг / під грозою шаліючим небом» — народжувалис я твори справжньої художньої вартості; такі поети, як 4 Див.: Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто, 1987. – Т. 16: Підпільні журнали Закерзонської України. 1945–1947. – С. 13–15, 475–476, 482–483. Михайло Дяченко — ‘Марко Боєслав’, Мирослав Кушнір — ‘Лунь’, Петро Василенко — ‘Волош’ (‘Гетьманець’, ‘Полтавець’), залишили вірші, якими може пишатись українська література. Також мусимо усвідомлювати, що поети-упівці переважно були позбавлені безпосереднього спілкування з читачами, не мали можли- вості збагачуватися мистецькими здобутками й надбаннями теоре- тичної думки, а тому живилися внутрішніми резервами поетичного слова, багатствами фольклору, народної образності, помноженими на той незначний досвід, який здобули студентами чи навіть школярами. Проте покликання, поетичний талант усе ж забезпечували успіх. На- звані троє поетів, які обрали шлях вояка підпілля, властиво, не роз- окремлювали понять «боєць» і «поет». «Я сам благословив себе на цю путь», — проголошує Петро Василенко і підсилює це одкровення: … Та я не жалію — Вільно вибрав собі я цю путь! Хай умру — далі вітри повіють, Мого сліду однак не зітруть. Таким було це покоління поетів, яких Україна «обернула у ми- стецький бунт, в світлий рокіт крилатої бурі» (П. Василенко), і вони сміливо ступали дорогою боротьби, заявивши про свою готовність «іти незнаними шляхами і нечутні вичувати гами у ступанні пруж- ної ноги…» (М. Кушнір). Однак тут мову поведемо не про саму поетичну творчість П. Ва- силенка, якого М. Петренко характеризує як «напрочуд таланови- того з рано сформованим українолюбним характером, стильовою визначеністю, чіткими світоглядними обріями». Це повинно стати темою окремої розвідки, — звичайно, з покликаннями на дослі- дження Тараса Салиги, Ірини Роздольської (Яремчук) та ін.5. Ми ж 5 Салига Т. Нескорена Муза (Штрихи до поезії УПА) // Салига Т. Імператив (Літературознавчі статті, критика, публіцистика). – Львів, 1997. – С. 188–202; Салига Т. Муза і меч (Літературно-критичні нотатки про упівську поезію) // Салига Т. Вокатив (Літературно-публіцистичні статті). – Львів, 2002. – С. 75–110; Салига Т. Від УСС до УПА: народнопоетична візія національно-визвольних змагань // «Муза і меч»: національний рух у фольклорних та літературних джерелах: Збірник наукових праць. – Львів, 2005. – С. 149–161; Роздольська І. Мотив змієборства в українській поезії ре- зистансу першої половини ХХ ст. // Молода нація: Альманах. – Київ, 1997. – Вип. 5; Яремчук [Роздольська] І. Поезія упівська та січова: проблема ідейно-есте тичної спо- рідненості // «Муза і меч»… – С. 64–84. Див. також статтю: Будний В. На сторожі слова (Металітературні аспекти повстанської поезії) // «Муза і меч»… – С. 43–63. 312 ІСТОРІОГРАФІЯ, ОГЛЯДИ ТА РЕЦЕНЗІЇ 313 № 9ВАСИЛЬ ГОРИНЬ НОВІ СТОРІНКИ ЖИТТЄПИСУ ПОЕТА-УПІВЦЯ звертаємося головно до життєпису поета, у висвітленні якого до- недавна залишалося багато нез’ясованого, різночитань щодо низки подій, неточностей у відтворенні окремих фактів. Тепер життєвий шлях талановитого поета і відважного упівського політвиховника дістає ширше насвітлення. Після виходу в світ 1996 р. книжки П. Василенка «Мої повстан- ські марші» М. Петренко, один із її упорядників, не припиняв по- шуків, щоб зібрати всю доступну інформацію про упівського поета. Зустрічався з тими, хто знав автора «Повстанських маршів», був з ним в одному бункері, йшов у бій. М. Петренко листувався, з окре- мими соратниками П. Василенка, здійснив поїздку на Полтавщи- ну, де зустрівся з його рідними — сестрою Олімпіадою та її сином Василем Тимофійовичем. Таким чином велика пошукова праця, результати розмов з багатьма людьми доповнили життєпис поета, відомості про його дитинство, підпільну діяльність у мережі ОУН, боротьбу в лавах УПА, виховну і пропагандистську роботу курін- ного політвиховника, обставини його загибелі. Усі, що залишилися, — адресати, соратники і побратими — роз- кидані по світу, але М. Петренко доклав зусиль, щоб зібрати потріб- ну інформацію. Так, бойовий побратим П. Василенка Микола Кулик, що народився і виріс поблизу Любачева, де точилася боротьба з усі- ма ворогами, які окуповували українську землю — чи то були гітле- рівські, чи сталінські орди, а чи шовіністичні польські банди, — ділив з Петром повстанські будні. Вони протидіяли реалізації горезвісної операції «Вісла» у складі куреня «Месники» (командир ‘Залізняк’) Західної ВО «Батурин». У Любінецьких лісах Сольської пущі над річкою Танвою відтинок командира «Сталя» прийняв бій, у якому й загинув Петро Василенко 21 травня 1946 р. Марія Манчин, сестра сотника УПА Володимира Гуля, яка про- йшла довгий тернистий шлях, уточнила час появи П. Василенка в Любачеві, — було це десь наприкінці 1943 р., коли він появився в місті разом зі своїм дядьком Дмитром Дзьобою (насправді — Андрієм Дзю- бою), інженером-мостобудівником, та його дружиною Марусею. Пра- цювали в Маслосоюзі, жили неподалік церкви, активно долучившись до містечкового культурного життя; очевидно, вони налагоджували зв’язки з націоналістичним підпіллям. Марія Олексіївна, що в 1944 р. була вивезена до Сибіру на довічне поселення, через тюрми і заслан- ня, втечу і повторне заслання зберегла групов у фотографію, на якій третій від краю «юнак з буйною чуприною», що «навскіс прикривала лівий бік чола», — відомий поет-повстанець ‘Петро Гетьманець’. Листувався і зустрічався Микола Петренко з Ярославою Філь — ‘Мартою’ — активною підпільницею, учасницею визвольної боротьби на теренах Любачівщини і Лемківщини, котра тривалий час контактувала з Петром Василенком, розповсюджувала журнал «Лісовик», що виходив за його редакцією. Молодих людей єднала не лише спільна боротьба з ворогом і відданість національній ідеї, а та- кож щось потаємніше, що відображено у вірші «В нас шлях один…» («Присвячувався він подрузі Марті, а Марта — то я!» — написала із Мюнхена п. Ярослава-Марта Філь у листі до М. Петренка). Про неї, очевидно, йдеться і в диптиху «Відповідь» («Я не знав, що в той ве- чір осінній / В Тобі пам’ять про себе лишу…»). Я.-М.Філь пише про П. Василенка і у книжці «Оглянувшись в минуле» (Варшава, 2003), з якої дізнаємося, що ‘Гетьманець’, за її припущенням, був членом ОУН, членом районового проводу Любачівщини. Із листа Дмитра Кущака, колишнього референта пропаганди та політвиховання ВО «Батурин» на Закерзонні, довідуємося про терен маневрування повстанських загонів у лісах Сольської пущі, зустрічі з П. Василенком, деталі бою в лісі над річкою Танвою, що вливається в Сян, — пам’ятного бою, в якому полягли командир ‘Сталь’, поет-політвиховник ‘Волош’ і ще два стрільці. Полеглих пізніше перепоховано у братській могилі на цвинтарі в Новому Лю- бинці Перемиського воєводства. Упорядникові книжки дуже придалися свідчення земляка пол- тавця Леоніда Осауленка, що проживає в Луцьку. Він уточнив відо- мості про дядька, рідного брата Петрової матері, Андрія Дзюбу (не Дмитра Дзьобу, яким був карпатець командир ‘Сталь’, або ж ‘Сур- мач’). Це той інженер-будівельник ‘Чубчик’, що пішов у повстанці разом із дружиною, а загинув 1947 р. під час відходу на Захід че- рез Чехословаччину. Леонід Осауленко першим здійснив поїздку до Яготина, зустрівся з сестрою Петра Олімпіадою, племінником Василем Тимофійовичем і згодом про все написав у луцькій газеті «Народна трибуна» та в районній газеті «Яготинські вісті». Зі слів сестри П. Василенка дізнався, що той потрапив до ополчення, а при переході фронту зв’язок із братом обірвався. І що найсуттєвіше, волинський адресат М. Петренка довідав- ся, що в Яготині діяла підпільна мережа ОУН, яку очолював 314 ІСТОРІОГРАФІЯ, ОГЛЯДИ ТА РЕЦЕНЗІЇ 315 № 9ВАСИЛЬ ГОРИНЬ НОВІ СТОРІНКИ ЖИТТЄПИСУ ПОЕТА-УПІВЦЯ переклада ч з німецької мови, працівник управи Міхель Пруц, нав- коло нього гуртувалися місцеві вчителі Гурій Волошенко, Іван і Григорій Гришки, Анатолій Курило, Марія Дворник-Карташова. Стає підпільником, членом ОУН і Петро Василенко. Інший журналіст із Яготина Іван Шишка в районній газеті «Яго- тинські вісті» (22 жовтня 1997) надрукував ширшу розвідку «Петро Василенко — поет і воїн», яка, як і стаття в «Полтавському віснику» (9—16 травня 1996) відомого літературознавця Петра Ротача, при- несла вістку про поета-упівця на Полтавщину. У публікаціях наго- лошувалося, що в рядах УПА, яка боролася проти обох тираній — гітлерівської та сталінської, таки були патріоти зі Східної України, і прикладом є повстанський чин Петра Василенка та його земляків- однодумців; наявність підпільної мережі ОУН у Яготині під час гіт- лерівської окупації засвідчує вплив чільної націоналістичної потуги на всіх українських теренах. Олег Коломієць, поет, член Національної спілки письменників України, висновує, що Петро Василенко в роки фашистської окупа- ції був одним із керівників Яготинського осередку ОУН, організову- вав підпільні партизанські групи на Переяславщині, а отже, укра- їнська визвольна боротьба мала загальнонаціональний характер і зміст. Показовим є й той факт, що на Переяславщині у 1920-х рр., а згодом 1943 р. на Яготинщині та Переяславщині виходила підпільна газета «Лісовик». А вже в 1945—1946 рр. на Закерзонні Петро Ва- силенко стає редактором підпільного журналу під цією ж назвою! Водночас, використовуючи псевдоніми ‘Гетьманець’, ‘Полтавець’, він хотів вказати читачам на свої корені, довести сучасникам, що існує певна традиція визвольних змагань українців. Отож, частина партизанів-самостійників із груп ОУН, які діяли на Лівобережній Україні, при наближенні Червоної армії восени 1943 р. переправи- лася через Дніпро і рушила на Захід. Там вони продовжили бороть- бу в нових умовах. Друга частина книжки завершується розвідкою самого Мико- ли Петренка «Батько повстанського поета», де упорядник пише про відвідини рідного краю поета-упівця, про зустрічі з його сестрою та племінником. Там, у Супоївці (так тепер називається перейменова- не село Війтівці), «достоює свого віку» хата, де народився і виріс Пе- тро, а в Ничипорівці «доживає свої літа» поетова сестра. Від неї до- відався, що її батько, виявляється, не загинув, а після «культівсько ї відлиги» повернувся на рідні пороги, щоб тут помирати і бути по- хованим біля вірної дружини. На сільському цвинтарі вони дійс но спочивають поряд. А могила сина далеко-далеко на Заході… У кінці книжки вміщено поетичні посвяти авторові «Моїх по- етичних маршів» — вірші сучасних українських поетів. А ще пі- сенний акорд — пісні на слова Петра Василенка композитора Во- лодимира Парфенюка, а також «Пісня-марш “Месників”» ‘Петра Гетьманця’ у музичній обробці Ірини Вовк. Погоджуємося зі співупорядником збірки 1996 р. Миколою Ду- басом, що «вже сьогодні можемо говорити про поетичну славу його (Петра Василенка. — В. Г.) ще з повстанських часів, про те велике значення, яке мала його творчість для виховання нових поколінь справжніх борців за Волю і Державність України». Тож, завдяки ентузіазмові Миколи Петренка, наполегливій зби- рацькій праці та великим видавничим зусиллям упорядника твори одного з найкращих поетів УПА повертаються в його рідні краї на Полтавщину, повертається творчість Петра Василенка (‘Волоша’, ‘Гетьманця’, ‘Полтавця’) до української літератури, його ім’я впи- сується в історію національно-визвольної боротьби українського народу.

Нові сторінки життєпису поета-упівця

Institution

Ähnliche Einträge