Еволюція поглядів Романа Шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Ремарчук, Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2007
Schriftenreihe:	Український визвольний рух
Schlagworte:	Ідеологія визвольного руху
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64978
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Еволюція поглядів Романа Шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху / Т. Ремарчук // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 10. — С. 289-298. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-64978
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-649782014-06-22T03:02:49Z Еволюція поглядів Романа Шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху Ремарчук, Т. Ідеологія визвольного руху 2007 Article Еволюція поглядів Романа Шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху / Т. Ремарчук // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 10. — С. 289-298. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64978 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Ідеологія визвольного руху Ідеологія визвольного руху
spellingShingle	Ідеологія визвольного руху Ідеологія визвольного руху Ремарчук, Т. Еволюція поглядів Романа Шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху Український визвольний рух
format	Article
author	Ремарчук, Т.
author_facet	Ремарчук, Т.
author_sort	Ремарчук, Т.
title	Еволюція поглядів Романа Шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху
title_short	Еволюція поглядів Романа Шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху
title_full	Еволюція поглядів Романа Шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху
title_fullStr	Еволюція поглядів Романа Шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху
title_full_unstemmed	Еволюція поглядів Романа Шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху
title_sort	еволюція поглядів романа шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Ідеологія визвольного руху
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64978
citation_txt	Еволюція поглядів Романа Шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху / Т. Ремарчук // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 10. — С. 289-298. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT remarčukt evolûcíâpoglâdívromanašuhevičanapovoênnuborotʹbuukraínsʹkogovizvolʹnogoruhu
first_indexed	2025-07-05T15:30:20Z
last_indexed	2025-07-05T15:30:20Z
_version_	1836821429481373696
fulltext	288 ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА 289 № 10 очевидців / Записав і упорядкував Євген Луньо. — Т. 1: Наконечне Перше. Наконечне Друге. — Львів, 2005. — С. 483—484. Зв’язковий переносить пакет від самого Шухевича Одного разу каже до мене ‘Сірко’: «Треба скоро дістатися до Бу- нова, чим скоріше». А я молодий, що то мені — через лісок, тай вже в Бунові. А зв’язкова хата була на Волі в Пасласів. Я не знаю, як старий Паслась називався, дочка його Параня була зв’язкова, а син Микола тоді ще був малий, ще були дочки Наталя і Олена. Прийшов я до них, Параня взяла штафету: «Ти тут зачекай, — каже до мене, — я піду, розкажу і зараз вернуся.» Зачекав я кілька хвилин, а тоді кажу собі — піду перекушу додому. При собі маю той свій старий наган. Мені привіз його зі Львова Костик Микола, такий був в нашому селі, він дуже багато нам помагав, привозив зброю, привозив всьо. Ще я не дійшов до хати, Параня вже біжить: «Давай скоро, — каже, — бо чим скоріше треба назад.» Я тільки попив квасного мо- лока — і зразу напопереки і туди. То є з вісім кілометрів. Прибігаю туди, а їх нема, пішли на Заріччя, є там таке село. Ка- жуть мені зачекати тут, а на Заріччя послали зв’язкову, що назива- лася Ірина, а псевдо мала ‘Ластівка’. А в мене псевдо було ‘Лозовий’. Його мені дали на Висівці в Шубалихи. Там був ‘Тичина’ і був ‘Жук’, називався Іван, загинув в сорок восьмому році, був Бандери двоюрід- ним братом, але писався не Бандера, а якось інакше, я знав, але вже забув. Росту був високого, поза метр вісімдесят. Там я приймав прися- гу, і тоді дали мені то псевдо. То було скоріше, в сорок шестому році. Мені кажуть: «А ви тут троха відпочиньте.» Я дійсно був захе- каний. Там якраз зварили бульбу, дали мені їсти. Нема, прибігає перше зв’язкова ‘Ластівка’, а вже пізніше, то прийшов і ‘Сірко’. Вона принесла мені від Шухевича пакет, від ге- нерала Шухевича пакет. Той пакет через кого-небудь не йшов, в будь-які руки його не давали. Що то від самого Шухевича, потім сказав мені ‘Сірко’, говорить до мене: «Осторожно, важай, бо то від генерала Шухевича. І нікому нічого». І той пакет я заніс до Бунова. Записав Є. Луньо 14.06.2001 р. в с. Бунів Яворівського р-ну Львівсько ї обл. від Хомина Степана 1928 р. н., 7 кл. Проживає у Львові. — Домашній архів Є. Луня. ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ТАРАС РЕМАРЧУК ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ РОМАНА ШУХЕВИЧА НА ПОВОЄННУ БОРОТЬБУ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ На історію розвитку та розмах українського національно-ви- звольного руху 40-х—50-х рр. ХХ ст. чи не найпомітніший вплив справив Роман Шухевич (‘Тарас Чупринка’, ‘Щука’, ‘Тур’), який у вказаний період був керівником Організації Українських Націона- лістів (бандерівців) — ОУН(б) — на українських землях, Головним командиром Української Повстанської Армії (УПА) та Головою Генерального Секретаріату й генеральним секретарем військових справ Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Із наближенням сотих роковин від дня народження Романа Шу- хевича усе актуальнішими стають дослідження, присвячені життю та діяльності видатного сина України, надто що досі монографій про цю особу написано не так уже й багато. Мета цієї статті — дослідити еволюцію поглядів Р. Шухевича на форми та методи визвольної боротьби проти комуністичного ре- жиму у післявоєнний період та прослідкувати її вплив на тактику діяльності ОУН і УПА. У другій половині 1943 — на початку 1944 рр., коли стало точно відомо, що Німеччина війну програє і на західноукраїнські землі по- вернеться радянська влада, в середовищі керівництва ОУН та УПА розглядали можливі варіанти розвитку подій. Під час нарад, зборів, конференцій звучали думки як про складання зброї перед кому- ністичною владою, легалізацію руху, так і про широкомас штабну боротьбу з більшовицьким режимом. Однак прихильників друго- го варіанту було набагато більше, що й визначило подальші кроки українського визвольного руху. Наприкінці жовтня 1943 р. поблизу с. Мелна на Львівщині відбу- лася нарада керівництва УПА, обласних провідників та військових референтів ОУН(б). Очолювали її член Бюра Проводу ОУН Дмитр о 290 ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 291 № 10ТАРАС РЕМАРЧУК ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ РОМАНА ШУХЕВИЧА… Маївський − ‘Тарас’ і шеф Головного військового штабу УПА Дмитро Грицай — ‘Перебийніс’. Присутній на нараді Роман Шухевич — ‘Тур’ виступив з головною директивною доповіддю. У ній він проаналізу- вав міжнародну ситуацію, наголосив на програшній для Німеччини розв’язці війни, а оскільки збройного конфлікту між західними дер- жавами та Радянським Союзом ближчими роками не намічалося, — закликав «приготуватись до затяжної збройної та підпільної бороть- би проти нової большевицької окупації» та створювати в перехідний період упівські відділи у лісистих та гірських місцево стях1. УПА, на думку Р. Шухевича, була потрібна з кількох причин: 1) для оборо- ни українського населення від німецьких, радянських та польських військ; 2) щоб залучити до неї якомога більше молоді, особ ливо тієї, яка перебувала на нелегальному становищі; 3) оскільки український народ у Другій світовій війні повинен був виступати самостійно і змагатися за власну державну незалежність; 4) щоб при можливій зміні ситуації у світі на початку нової війни стати ядром майбутньої української армії2. Тобто у баченні майбутньої боротьби Р. Шухевич поєднав партизанські дії відділів УПА з діяльністю розгалуженої та добре законспірованої підпільної мережі. Остаточно рішення щодо збройної протидії відновленню радян- ської влади керівництво ОУН та УПА ухвалило на розширеній раді командування групи УПА-«Північ» за участі делегатів від Проводу ОУН 18 січня 1944 р. в с. Батьківці Мізоцького району на Волині3. Як стверджує П. Мірчук, стосовно нового окупанта Р. Шухевич обрав таку ж тактику боротьби, як і проти німців. Тобто уникати збройних зіткнень відділів УПА з регулярними частинами Черво- ної армії, а спрямувати удар проти загороджувальних загонів та військ НКВД4. Позицію ‘Т. Чупринки’ щодо майбутнього ОУН та УПА піс- ля закінчення Другої світової війни відображає також стенограма Великого збору УГВР, що проходив 11—14 липня 1944 р. поблизу с. Сприня на Львівщині. Зокрема, Р. Шухевич зазначив, що тільки 1 Галаса В. Наше життя і боротьба. Спогади. – Львів, 2005. – С. 44. 2 Там само – С. 44–45. 3 Макарчук С. Радянські методи розправи з бандерівцями (1944-1950 рр) // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – 2001. – № 5-6. – С. 354. 4 Mirchuk P. Against the invaders. Taras Chuprynka – Roman Shukhevych. Commander-in- Chief of the UPA. – New York, 1977. – P. 90. орієнтація на власні сили у боротьбі проти окупантів України дасть визвольному рухові максимум користі. Тому, стверджував він: «[…] або будемо гинути спокійно, або боронитися […] Майбутня бо- ротьба є справою не легкою, але не має іншого виходу»5. У стенограмі зафіксовано відповідь Р. Шухевича на пропозицію емігрувати всім чільним керівникам українського визвольного руху. Зокрема, він наголошував на непевності такого варіанту. Виїхати за кордон, на його думку, повинні були лише ті діячі, які перебували під явною загрозою арешту після відновлення радянської влади, а також люди, непридатні до боротьби6. Така позиція випливала з його загалом негативного ставлення до еміграції, яка «активно думає про заробіток грошей та не здатна до творчої політичної роботи»7. Р. Шухевич вважав, що в майбутній тактиці українського націо- нально-визвольного руху пріоритетом мали стати пропаганда ідеї незалежності України та поширення підпільної мережі на східно- українських землях. «Якщо ми загинемо на Сході в рейдах, то за- лишимо Схід для нового відродження», − казав він8. Саме з населен- ня східноукраїнських земель, на думку ‘Т. Чупринки’, український визвольний рух у перспективі мав черпати основні свої кадри9. У повоєнний період ця думка активно втілювалася в життя. На Першому великому зборі УГВР Головний командир УПА зробив ще одну важливу заяву — під час розмови з Миколою Лебе- дем він вказав на те, що визвольний рух, спираючись на власні сили, зможе протриматися ще три роки10. Бачимо, що Р. Шухевич дещо недооцінив можливості повстансько-підпільних форм боротьб и. Восени 1944 р. вся територія України була звільнена від німець- ких загарбників. Для ОУН та УПА це означало початок боротьби проти радянської влади та її репресивних органів. 5 Стенограма Великого Збору УГВР // Літопис Української Повстанськї Армії. – Т. 26: Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріали. – Кн. 4: Документи і спогади. – С. 472. 6 Там само. 7 Чайківський Б. «Фама». Рекламна фірма Романа Шухевича. – Львів, 2005. – С. 84–85. 8 Стенограма Великого Збору УГВР. – С. 472. 9 Галаса В. Пам’яті великого воїна і політичного діяча Романа Шухевича // Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто–Львів, 2007. – Т. 45: Генерал Роман Шухевич – «Тарас Чупринка» Головний Командир УПА. – С. 463. 10 У роковини загибелі Романа Шухевича. Інтерв’ю з Миколою Лебедем Петра Содоля // Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 45. – С. 290. 292 ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 293 № 10ТАРАС РЕМАРЧУК ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ РОМАНА ШУХЕВИЧА… На одному з чергових засідань Проводу ОУН кінця жовтня — початку листопада 1944 р., на якому були присутні Р. Шухевич, Д. Маївський, Д. Грицай, Я. Бусол, В. Кук і Д. Клячківський, коман- дувач повстанської армії висловив думку, що західноукраїнське на- селення «майже на 100% проти совітської влади»; жителі ж Великої України «в більшості прийняли совітів як певну полегшу по німець- кій окупації»11. Але водночас він застерігав, що «передчасне витяг- нення революційних сил було б пагубним у стратегії революції»12. 5—6 лютого 1945 р. поблизу м. Бережан Тернопільської об- ласті відбулася нарада Проводу ОУН(б) за участю Р. Шухевича, Д. Маївського, Я. Бусла, Р. Кравчука, М. Арсенича та ін. Її скли- кали, щоб виробити головні принципи розбудови підпілля у під- радянських умовах13. На пропозицію Р. Шухевича Бюро Проводу організації очолив С. Бандера, а командир УПА став другим чле- ном Бюра та провідником на українських землях. Я. Стецько був обраний третім учасником керівного органу ОУН(б). Такі заходи зміцнили організаційну структуру та унеможливили, принаймні на деякий час, розкол між оунівцями на українських землях і за кордоном. Після закінчення Другої світової війни Головний командир УПА поширив на західноукраїнських землях відозву «Бійці і командири Української Повстанської Армії» (травень 1945). У тексті звернен- ня наголошувалося на внескові українських повстанців у розгром Німеччини і на необхідності продовжувати боротьбу з комуністич- ним режимом. Р. Шухевич вказував, що існування визвольних ру- хів інших народів Радянського Союзу та наявні протиріччя на між- народній арені можуть призвести до вибуху нової війни і вдалого вирішення української проблеми. Тому він закликав повстанців і підпільників не капітулювати перед радянською владою, а «нови- ми методами боротьби, пристосованими до нової обстановки, дайте відповідь ворогові на його наступ»14. 11 Кентій А. Українська Повстанська Армія в 1944 – 1945 рр. – К., 1999. – С.160. 12 Там само – С. 161. 13 Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Історичний нарис / Відп. ред. С. Кульчицький. – К., 2005. –С. 358. 14 Бійці і командири Української Повстанської Армії (5 травня 1945 р.) // УПА в світ- лі документів з боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу 1942-1950 рр. (Збірка документів). – Б. м., 1957. – Ч. 1. – С. 133–135. Від імені Проводу ОУН(б) на українських землях по завершенні війни також розповсюджено декларацію, чиї головні ідеї збігалися з ідеями відозви Головного командира УПА, щоправда тут доклад- ніше описано методи і тактику подальшої діяльності визвольного руху. Так, у документі йшлося про доконечну боротьбу супроти комуністичного режиму, збереження і розбудову «революційних сил народу» та виховання нових борців, про перехід із «масових форм підпільної роботи на вужчі, індивідуальні форми конспірації з кількости на якість, з екстенсивної на інтенсивну роботу вглиб, а не вшир»15. Мовилося, що важливо ліквідувати другорядні фронти на підставі боротьби зі спільним ворогом. Завершувалася деклара- ція заявою про те, що Провід ОУН залишиться на українських зем- лях і «рам’я в рам’я з революціонерами й повстанцями ми підемо в першій лінії до дальшої боротьби за волю. Ми знаємо і віримо, що недалекий вже час остаточного визволення українського народу і створення самостійної держави і цю віру передаємо народові. Ми хочемо разом з народом дійти до остаточної Великої Мети»16. Отже, наприкінці Другої світової війни і в перші повоєнні роки Головна Команда УПА, Провід ОУН(б) стояли за продовження ви- звольної боротьби, яка в нових обставинах мусила змінити методи і перейти на індивідуальні засади. Тобто вже тоді було закладено передумови майбутнього розформування повстанських відділів і переходу їхніх учасників у глибоке підпілля. Недарма Л. Шанков- ський вказує, що ще наприкінці осені 1944 р. Р. Шухевич був гото- вий до розформування УПА та переведення її особового складу до підпільної, добре озброєної мережі17. Щоб створити боєздатні повстанські загони та відсіяти ідейно хитких членів, а також осіб, які мали слабке здоров’я і тому не могли продовжувати боротьбу, Головний командир УПА навесні 1945 р. проголосив «демобілізацію» частини її особового складу18. Наказ ле- галізуватися отримали й окремі повстанці та підпільники з метою 15 Деклярація Проводу Організації Українських Націоналістів після закінчення другої світової війни в Европі // ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів. (Збірка документів) – Б. м., 1955. – С. 140. 16 Деклярація Проводу Організації Українських Націоналістів… – С. 142. 17 Шанковський Л. Генерал Тарас Чупринка – стратег визвольної боротьби УПА // Визвольний шлях. – 1980. – Жовтень. – Кн. 10 (391). – С. 1155–1169. 18 Mirchuk P. Against the invaders. Taras Chuprynka – Roman Shukhevych. – Р. 94. 294 ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 295 № 10ТАРАС РЕМАРЧУК ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ РОМАНА ШУХЕВИЧА… влитися в радянські органи влади, партійні та господарчі структу- ри. Там вони мали збирати інформацію про комуністичний режим, формувати підпільні клітини в радянсько-партійних установах. На початку літа 1945 р. відбулися структурно-організаційні зміни у визвольному русі: великі відділи УПА поділено на дрібніші. ОУН активно розбудовувала мережу нелегальних проводів, ста- ниць19. У другій половині 1945 р. реорганізовано структуру ОУН на українських землях, тепер вона поділялася на більші крайові про- води, до яких входили менші крайові керівні звена. Скасовувались обласні та підрайонні проводи, жіноча мережа20. 12 листопада 1945 р. Крайовий провід ОУН поширив інструкцію для надрайонних провідників за підписом Р. Шухевича. Провід- на настанова документа — залучати якомога ширші маси україн- ського народу до національно-визвольної боротьби. «Ми не сміємо допустити того, щоб у боротьбі брав участь тільки революційний актив, бо тоді маса залишеться без провідного елементу і не буде здатна докінчити боротьбу», — писалося в інструкції21. Щоб досягнути цієї мети, активізовувалось оунівське підпілля в містах. Особливу увагу зверталося на молодь, яку потрібно було відлучити від участі у комсомольських і піонерських організаці- ях, виховувати в національно-патріотичному дусі. «Нам потрібно поставити за завдання, щоб в короткому часі на нашому терені не існувала ані одна комсомольська організація»22. Тобто керівництво визвольного руху стояло на тому, щоби залучити якомога більше представників різних прошарків українського населення, що дало б можливість розгорнути всенародну боротьбу У спогадах про ‘Т. Чупринку’ однієї з його знайомих наведено такі слова Командира: «Я знаю, що скорше чи пізніше згину від во- рожої кулі. Старим я не буду напевне. Я не боюся за нашу будуччи- ну, коли знаю, що наші засуджені сільські хлопці гинуть з окликом: “Нехай живе Україна”. Любов до визвольного змагання є в них біль- ша за любов до особистого життя»23. 19 Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. – С. 365. 20 Там само – С. 369. 21 Там само – С. 371. 22 Там само – С. 372. 23 Оксана. Спомини львов’янки // Визвольний шлях. – 1970. – Березень. – Кн. 3 (264). – С. 332–333. Наприкінці 1945 р. Р. Шухевич у святковому наказі з нагоди Різдва та Нового року підбив підсумки першого повоєнного року бо- ротьби повстанців та підпільників у нових умовах. На його думку, УПА довела свою боєздатність і найбільшим її досягненням було те, що вона «зуміла уникнути вирішального удару НКВС, мистецьки маневруючи та розчленовуючись на невеликі бойові групи та гур- туючись в більші одиниці»24. Перші роки протистояння з радянським режимом, особливо «ве- лика блокада» січня—липня 1946 р., принесли ОУН та УПА величезні втрати серед особового складу, нестачу зброї, харчів та показали не- ефективність великих загонів. Отож Р. Шухевичу потрібно було змі- нювати тактику повстанських формувань, реорганізовувати струк- туру визвольного руху, щоб забезпечити ефективне функціювання протягом тривалого часу та звести до мінімуму власні втрати25. Липнем 1946 р. датовано відозву Головного командира повстан- ської армії «Бійці і командири УПА». У ній Р. Шухевич звернув увагу на величезні зусилля, що їх радянський режим докладає до боротьби з визвольним рухом, — через це деякі відділи втратила до половини особового складу. Також не сприяла вирішенню укра- їнського питання і міжнародна ситуація, а сподівання на конфлікт між західними державами та Радянським Союзом, на його погляд, були передчасними. За таких умов могла допомогти нова тактика: «Скриті, невловимі, Ви негайними, блискавичними ударами вдаряти будете ворога там, де він того ніяк не сподівається […] Ви докажіть ворогові, що Української Революції задушити не можна, що форми боротьби, які ви сьогодні приймаєте, — це тимчасові форми; що неза- баром прийде час чергового переходу до ширших повстанських дій, які завершаться вже повною перемогою — створенням Української Самостійної Соборної Держави»26. Це був перехід від партизанської до підпільної боротьби, який, зауважмо, дав бажані результати. Протягом літа—осені 1946 р. були демобілізовані майже всі сот- ні Воєнних округ «Буг», «Лисоня» та відділи УПА-«Північ». Нада- лі діяли тільки відділи у районах Карпат і Польщі, а також сотня 24 Кентій А. Українська Повстанська Армія в 1944 – 1945 рр. – С. 187. 25 Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. – С. 399. 26 Відозва Головного Командира до УПА. Бійці й Командири УПА! (липень 1946 р.) // УПА в світлі документів… – С. 166–168. 296 ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 297 № 10ТАРАС РЕМАРЧУК ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ РОМАНА ШУХЕВИЧА… «Переяслав и», що забезпечувала зв’язок між підпіллям на терито- рії СРСР та Польщі27. Практично у всіх своїх наказах Головний командир УПА ‘Т. Чу- принка’ закликав не капітулювати перед окупантами України, а боротися до переможного кінця. Наприклад, у наказі на день Свята зброї і боротьби (серпень 1946) зазначалося: «Для Неї, для України, для її визволення і волі, — є в наших твердих повстанських руках наша зброя. Її здобули ми в найважчих умовах, власними руками на ворогах, і тепер держимо твердо та не кинемо її, доки не перемо- жемо і, доки не завершимо нашої боротьби новою, але вже повною і тривалою перемогою, доки не відчинимо знову київських Золотих Воріт Свободи!..»28. Наказ на день 22 січня «Український народе! Українські повстан- ці!» від 1947 р. містив таке звернення Р. Шухевича: «Пригадуємо, що не зложимо зброї, не перервемо боротьби, не завернемо з шляху На- ціональної Революції, доки знову не здійснимо цього великого Свято- го Ідеалу, доки не здобудемо Української Національної Держави!»29. У своєму зверненні до повстанців та підпільників у третю річ- ницю від створення повстанської армії (12 жовтня 1947) Головний командир УПА наголосив на тому, що радянській владі вже три- валий час не вдається знищити визвольний рух, а ОУН та УПА у протистоянні з ворогами України досягли значних результатів. Зокрема, було вбито ряд керівників ворожих армій, здійснено на- пади на районні та обласні центри, проведено успішні рейди по- встанських відділів українськими землями та територією сусідніх держав. Тому, підсумовував ‘Т. Чупринка’: «В нинішній святковий день УПА з гордим чолом глядить у майбутнє, що завершить нові визвольні змагання — перемогою!»30. На нашу думку, такі накази та відозви були реакцією на явку з повинною частини повстанців, що повірили численним звернен- ням радянської влади, деяку деморалізацію учасників визвольног о 27 Мороз В. Завершальний етап збройної боротьби ОУН і УПА на українських землях // Визвольний шлях. – 2004. – Серпень. – Кн. 8 (677). – С. 74. 28 Наказ в день свята зброї і боротьби (серпень 1946) // Визвольний шлях. – 1987. – Жовтень. – Кн. 10 (475). – С. 1083. 29 Наказ на день 22 січня! Український народе! Українські Повстанці! // Визвольний шлях. – 1987. – Жовтень. – Кн. 10 (475). – С. 1081. 30 Бійці і командири УПА. Члени революційного підпілля! // УПА в світлі документів… – С. 185–187. руху внаслідок тривалої боротьби, великих втрат серед них, а та- кож масштабних репресій радянської влади щодо їхніх родин. Керівництво повстанської армії намагалося піднести дух рядових членів, які тривалий час змагались у тяжких умовах із переважни- ми силами супротивника, були фізично та морально виснажені. Усвідомлюючи згубні наслідки розпорошення сил у боротьбі проти комуністичного режиму, Головний командир УПА 25 вересня 1947 р. видав заяву, в якій підтвердив право УГВР репрезентувати визволь- ну боротьбу на українських землях, вказав на підпорядкування по- встанських відділів УГВР як єдиному керівництву, а також наголосив на надпартійній основі УПА. Причиною появи такого документа стали непорозуміння серед української еміграції, а точніше між Закордон- ним представництвом УГВР та старшими оунівськими діячами, щодо того, хто має репрезентувати український національно-визвольний рух на міжнародній арені. Закінчувалася заява такими словами: «Го- ловне Командування Української Повстанської Армії сподівається, що ця Заява внесе еміграції повну ясність у висвітлених нами питан- нях, і вірить, що українська як стара, так і нова еміграція потрапить стати понад вузькопартійні суперечки, й потрапить гідно репрезен- тувати наш народ перед світом, що вона йтиме разом зі скривавленим у боротьбі Краєм під керівництвом УГВР до великої Мети — УССД (Української Самостійної Соборної Держави. − Р. Т.)»31. У жовтні 1949 р. керівники ОУН та УПА різних рангів підписа- лися під колективним документом — «Зверненням воюючої України до всієї української діаспори». Свій підпис поставив також Р. Шухе- вич. Наскрізна ідея звернення — сконсолідувати сили еміграції та українського визвольного руху навколо ідеї здобуття незалежності України, об’єднати партійні структури заради цієї мети. «Воююча Україна рішуче вимагає від української еміґрації повної єдности, єдности не на словах, а на ділі, єдности дієвої, а не паперової, єдно- сти на базі визвольної боротьби народу на українських землях»32. Проаналізувавши всі позитиви та негативи існування повстан- ських відділів, Р. Шухевич наказом від 3 вересня 1949 р. розпустив 31 Заява Головного Командування Української Повстанської Армії (25 вересня 1947 р.) // УПА в світлі документів… – С. 178–180. 32 Звернення воюючої України до всієї української еміграції // Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто, 1994. – Т. 10: Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. – Кн. 3: 1949-1952. – С. 27. 298 ІДЕОЛОГІЯ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 299 № 10 останні з них. Їхній особовий склад повинен був перейти до роботи у глибокому підпіллі33. У таких формах організована визвольна боротьба тривала до середини 1950-х рр., коли було ліквідовано майже всіх її керівни- ків. Початком кінця героїчних змагань українців за власну державу стало вбивство 5 березня 1950 р. в с. Білогорща під Львовом Р. Шу- хевича. Згодом така ж доля чекала на більшість підпільників, які з честю виконували перший пункт Декалогу українського націоналі- ста: «Здобудеш Українську державу або згинеш в боротьбі за неї». Як згадує Юрій Шухевич, якось батько сказав йому, що вони, старше покоління, приречені на загибель, а молодше покоління по- винне в майбутньому очолити боротьбу за самостійність України34. О. Коваль в одній зі статей характеризує стратегію Головного командира УПА як таку, що мала не лише ліквідувати міф про не- переможність Росії, але також і вплинути на ігнорування визволь- ної боротьби поневолених народів СРСР у світі. Саме з такою метою, на думку дослідника, було здійснено рейди УПА на Захід35. Відомий оунівський діяч М. Прокоп зауважує, що ‘Тарас Чуприн- ка’ ніколи не впадав у крайності, був реалістом і саме завдяки цим рисам йому вдалося керувати боротьбою українського народу проти німецької окупації та радянського режиму такий тривалий час36. Отож, можна зробити висновок про те, що зміна обставин на між- народній арені та ситуації в Україні зумовила поступову еволюцію поглядів Р. Шухевича на визвольний рух, який від широкої повстан- ської боротьби всього українського населення перейшов до партизан- сько-підпільної, а потім і до цілком підпільної. Наголос робився також на агітаційну роботу та поширення підпільної мережі у східноукраїн- ському регіоні. Такі заходи були відповіддю на боротьбу комуністич- ного режиму з ОУН та УПА, завдяки ним вдалося зберегти сили на- ціонально-визвольного руху, продов жити його існування, поширити інформацію про нього за кордоном. 33 Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. – С. 424. 34 Шухевич-Березинський Ю. Мої зустрічі з батьком // Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 45. – С. 239. 35 Коваль О. Тарас Чупринка – Шухевич – людина, стратег, політик // Авангард. – 1970. – Ч. 2 (94). – С. 86. 36 Прокоп М. Тарас Чупринка і його вплив на сучасну боротьбу // Сучасність. – 1977. – Червень. – Ч. 6 (198). – С. 52. ВОЛОДИМИР ТРОФИМОВИЧ ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕЇ ПРОВОДУ ОУН В УКРАЇНІ (1940—1950) У цій статті ми зосередимо увагу на тому, як бачив Провід ОУН в Україні стратегію розбудови державного механізму в Українській Самостійній Соборній Державі. Спробуємо простежити та виокре- мити ідеї, що стосувалися таких важливих аспектів державного життя, як питання політичного режиму, суспільного устрою, форми правління тощо. Основоположним документом бандерівців, їхньою першою офіційною програмою, стали постанови ІІ Великого збору (ВЗ) ОУН(б) (194 1). На відміну від програми, ухваленої на ІІ Римському ВЗ ОУН (1939), державотворчим питанням у ній приділено мало уваги. Ми знаходимо тут лише твердження, що організація держави буде базуватися на основах міцної влади, «однієї політичної організації провідного національного активу» (мабуть ОУН), що ОУН виступає за планову організацію цілого господарського й суспільного життя на таких основах: а) рівність усіх українців у правах і обов’язках су- проти нації та держави; б) поділ на рівні заняття й фахи та відпо- відно до нього виробничі професійні організації, побудовані на засаді продукційного солідаризму й рівноправності всіх працюючих1. На відміну від офіційних, публічних документів, оунівські ін- струкції та матеріали під грифом «таємно», тобто призначені ви- нятково для внутрішньо-організаційного вжитку, а також тео- ретичні напрацювання провідних членів бандерівського крила 1940—1941 рр. дають нам можливість детальніше з’ясувати кон- цепцію розбудови основних владних інститутів та політичного устрою держави. На початку 1940 р., після утворення Революційного Про воду ОУН, з ініціативи С. Бандери було сформовано Комісію держав- ного планування, яку очолив доктор В. Горбовий. Її основним зав- данням була розробка документів, які б докладно регламентувал и 1 Постанови ІІ (Краківського) Великого збору Організації українських націоналістів // Тисяча років української суспільно-політичної думки: У 9 т. – К., 2001. – Т. 8: 40-ві – 80-ті рр. ХХ ст. / Упоряд., прим. Т. Гунчака, Р. Сольчаника. – С. 12.

Еволюція поглядів Романа Шухевича на повоєнну боротьбу українського визвольного руху

Institution

Ähnliche Einträge