До генези Української Головної Визвольної Ради

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Шухевич, Р.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2007
Schriftenreihe:	Український визвольний рух
Schlagworte:	Джерела до історії визвольного руху
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64994
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	До генези Української Головної Визвольної Ради / Р. Шухевич // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 10. — С. 21-33. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-64994
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-649942014-06-22T03:02:58Z До генези Української Головної Визвольної Ради Шухевич, Р. Джерела до історії визвольного руху 2007 Article До генези Української Головної Визвольної Ради / Р. Шухевич // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 10. — С. 21-33. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64994 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Джерела до історії визвольного руху Джерела до історії визвольного руху
spellingShingle	Джерела до історії визвольного руху Джерела до історії визвольного руху Шухевич, Р. До генези Української Головної Визвольної Ради Український визвольний рух
format	Article
author	Шухевич, Р.
author_facet	Шухевич, Р.
author_sort	Шухевич, Р.
title	До генези Української Головної Визвольної Ради
title_short	До генези Української Головної Визвольної Ради
title_full	До генези Української Головної Визвольної Ради
title_fullStr	До генези Української Головної Визвольної Ради
title_full_unstemmed	До генези Української Головної Визвольної Ради
title_sort	до генези української головної визвольної ради
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Джерела до історії визвольного руху
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/64994
citation_txt	До генези Української Головної Визвольної Ради / Р. Шухевич // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 10. — С. 21-33. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT šuhevičr dogeneziukraínsʹkoígolovnoívizvolʹnoíradi
first_indexed	2025-07-05T15:30:59Z
last_indexed	2025-07-05T15:30:59Z
_version_	1836821470714527744
fulltext	20 ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 21 № 10 команди р зорієнтовується: де є ворожі застави, а де «нагінка». Тоді скоро пересуває свій відділ у напрямі «нагінки», щоб зустрітися з нею якнайскоріше і мати таким чином ще досить часу і місця до маневрування цілий день. На пригожому рубежі (яр, гущавник з передпіллям, що дає поле обстрілу, і т. п.) готовить він цілим своїм відділом засідку на «нагінку», уставляючи його дуже скупчено (для можливости коман дувати), найкраще «на лінію». Право вогневого наказу зас терігає виключно для себе. Тоді, припустивши «нагінку» на найближчу віддаль (50 м, деколи й менше), відкриває по ній ко- роткий нагальний вогонь. Залежно від рішення командира: прори- ватися чи далі маневрувати — по короткому вогні йде або прорив, підготовлений ще закиданням ворога гранатами, з окликом «Слава», або відірвання від ворога назад на нові становища. В тому другому випадку треба мати вигідну дорогу до відступу (яр, долина) і ма- леньку частину (хоч і рій) зали шити ще для прикриття відвороту. При всіх тих діях не забувати про те, що відділ треба три мати дуже скупчено, а це з подвійною метою: по-перше, коли відділ не буде скупчений, то він легко розгубиться: по-друге, ворожій «на- гінці» треба на відтинку бою протиставити більшу силу і щодо кіль- кости бійців, і щодо сили зброї, а це можна досягнути тільки скуп- ченням частини. Дуже допоміжні, май же конечні в таких акціях є теренові провідники, які орієн туються в лісі і зможуть скоро та не- помітно провести частину в бажане місце. Під час прориву ворожого кільця сам ворог є в дуже нез ручному становищі, бо може використати тільки дуже неве личку кількість зброї (ту, що є на крилах прориваного відтинка), щоб не постріля- ти власних бійців. Після прориву ко мандир збирає свій відділ, упо- рядковує його і, маневруючи, вдаряє на тил ворожої «нагінки», щоб її розпорошити і дати можливість ще іншим оточеним відділам лег- [ш]е прорватися. Діждавшись смерку, командир вибирає місце, кудою йому про- битися через вороже кільце, і, підійшовши якнайтихіше до ворога, коротким наскоком ломить його опір та виривається з кільця. Є ще й інші прийоми боротьби в лісі, та ми подали поки що тіль- ки цей один, використовуваний з великим успіхом одним із коман- дирів УПА проти окупантів. РОМАН ШУХЕВИЧ — ‘ГЕНЕРАЛ ТАРАС ЧУПРИНКА’ ДО ГЕНЕЗИ УКРАЇНСЬКОЇ ГОЛОВНОЇ ВИЗВОЛЬНОЇ РАДИ Визвольні змагання українського народу в 1917-21 рр. закін- чилися для нього невдатно. Після 1920 р. значна частина учасників українських армій опинилася в таборах для інтернованих в Польщі, в ЧСР. Українські політичні діячі, які брали активну участь у від- новленні української самостійної держави і в боротьбі за неї, пере- важно емігрували. Українські Землі роздерто між СССР, Польщею, Румунією та ЧСР. Український народ знов опинився під пануван- ням чужинців. Визвольну боротьбу українського народу з 1917-21 рр. репрезен- тували два уряди — Уряд Української Народної Республіки (УНР) та Уряд Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). В 1918 р. це було зумовлене окремим розвитком визвольної боротьби укра- їнського народу в межах царської Росії, і окремим — в межах ав- стрійської монархії. Об’єднання всіх Українських Земель в одній Українській Народній Республіці, що його святочно проголошено історичним універсалом 22-го січня 1919 р. в Києві лише на корот- кий час припинили існування двох окремих Урядів. З уваги на спе- цифічні, головним чином, зовнішньо-політичні умовини, що в них проходила визвольна боротьба українського народу в 1919-21 рр. обидва Уряди далі продовжували існувати і діяти окремо. Після 1920 р. були примушені емігрувати й обидва Уряди. На еміграції Уряд ЗУНР як представництво Західної України про- існував до остаточного вирішення справи Галичини Радою Амба- садорів 15. ІІІ. 1923 р. Уряд УНР продовжував існувати далі, хоч після ліквідації Союзу Визволення України (СВУ), тобто після 1930 р., його впливи на Українських Землях були дуже малі. Тут, на Українських Землях, в роках 1921-39, в обстановці, з одного боку, посиленого наступу окупантів на український народ, зокрема в об- становці скрайньо ворожої українському народові політики мос- ковсько-большевицьких окупантів, і, з другого боку, в обстановці постійного росту визвольної революційної боротьби українського народу за національне визволення створювався новий стан націо- нально-політичних відносин. Уряд УНР, який продовжував стояти 22 ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 23 № 10РОМАН ШУХЕВИЧ — ‘ГЕНЕРАЛ ТАРАС ЧУПРИНКА’ ДО ГЕНЕЗИ УГВР на політичних позиціях 1918-21 рр. та ні своїм особовим складом, ні своєю політикою, ні своїми поглядами ні в якій мірі не відбивав тих глибоких перемін, що доконувалися у національно-політично- му житті українського народу на Українських Землях, — вже не міг уважатися представником цього нового стану національно-по- літичних відносин в Україні. Після 1920 р. український народ, насильно загнаний в окупант- ське ярмо, своєї визвольної боротьби не припинив. Він її посилено вів далі у різних формах і на різних ділянках свойого національного життя. Найхарактернішим явищем українського національного життя в роках 1921-39 було виникнення і постійний ріст визвольної, рево- люційної боротьби українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу. На фронті підпільної боротьби опинився найпа- тріотичніший, найідейніший, найактивніший український елемент. Щораз ширше вкорінювалися в Україні ідеї українського націо- налістичного руху. Скрізь там, де вони доходили, вони неподільно опановували українські народні маси, різні українські національні середовища. Націоналістичний рух став одним із найважливіших факторів українського національного політичного життя. Вибух у 1939 р. другої світової війни надав українському народові нові надії на можливість здійснення його самостійницьких прагнень. Зокрема, провідні українські політичні кола вирішили викори- стати для здійснення самостійницьких ідеалів українського народу вибух німецько-большевицької війни в 1941 р. З ініціятиви українських націоналістичних кіл 30-го червня 1941 р., тобто зараз же в перших днях німецько-большевицької вій ни на Українських Землях утворився незалежний український уряд — Українське Державне Правління, яке перед усім світом проголосило відновлення Української Самостійної Держава. На проголошення самостійности України німці відповіли арешту- ванням членів Українського Державного Правління, багатьох діячів українського підпільного руху та чільних українських патріотів. Терористична, гнобительська політика німецьких окупантів в Україні довела в наслідку, тільки до поглиблення і поширення бо- ротьби українського народу. Український визвольний рух, шукаючи нових шляхів, змагав, як і змагає все до однієї і тієї самої мети — до побудови Української Самостійної Соборної Держави. 1942 р. в Україні, і особливо його друга половина, позначився по- силеним наступом гітлерівських загарбників на український народ, а особливо жорстокого гноблення зазнавало українське населен- ня у т. зв. «Райхкомісаріяті України». Німці силоміць вивозили все працездатне населення на каторжні роботи в Німеччину, немило- сердно грабили населення з останніх харчових засобів, за найдріб- ніший спротив їхнім драконським зарядженням палили цілі села та вимордовували сотні ні в чому невинних мешканців, в тому числі завжди багато жінок і дітей, масово арештовували українських са- мостійників, усіх українських патріотів. Крім гітлерівських окупантів, українські , народні маси, зокрема селян, тероризували і грабили банди большевицьких партизанів. Ці банди, посуваючись з Білорусії, почали опановувати північні і пів- денно-західні лісові терени України. Вся «протинімецька боротьба» большевицьких партизанів зводилася до грабування українського населення з останніх шматків хліба, останньої одежини, до розшу- ків і розправ над українськими патріотами. Активний, бойовий елемент Полісся та північної Волині, зор- ганізований в рядах ОУН, керованої Степаном Бандерою, з метою боронити українські маси перед терором гітлерівців і большевиць- ких партизанів та прагнучи активно, зі зброєю в руках боротися за здійснення самостійницьких прагнень українського народу, осінню 1942 р., почав творити збройні групи. Ці групи були примушені вес- ти боротьбу відразу на три фронти: проти гітлерівських окупантів, проти насланих Кремлем в Україну большевицьких партизанів та проти польських шовіністів. Ці останні, мріючи про відновлення польського панування на Українських Землях, організовані і озбро- ювані німцями, і собі почали у всілякий спосіб знущатися над укра- їнським народом. Збройну, партизанську боротьбу проти ворогів українського на- роду українські народні маси привітали з захопленням. До бойових груп почало напливати щораз більше патріотичного, здебільша мо- лодого боєздатного елементу. В м. лютому 1943 р., внаслідок особливого загострення німецького терору збройна повстанська боротьба українського населення проти гітлерівських окупантів стала на Волині і Поліссі масовим явищем. Повстанські відділи, що сформувалися після масового пере- ходу на нелегальне становище тисячі української молоді, тисячі 24 ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 25 № 10РОМАН ШУХЕВИЧ — ‘ГЕНЕРАЛ ТАРАС ЧУПРИНКА’ ДО ГЕНЕЗИ УГВР українськи х чоловіків і жінок, не могли існувати як бойові групи ОУН тому, що в них, крім членів ОУН, також опинилися люди спів- чуваючі деколи різним політичним групам, в минулому деколи до цих груп приналежні, опинилося багато безпартійних українських патріотів. З цих то причин прийшло до переорганізування всіх збройних відділів у загально національну, понадпартійну Україн- ську Повстанчу Армію (УПА). В короткий час новозорганізована УПА відбила всі німецько- большевицькі наступи на українське населення Волині та Полісся і обмежила панування німців на тих теренах виключно тільки до більших міст, головних шосейних шляхів та залізничних ліній. Рів- ночасно УПА також звузила терени, опановані большевицькими партизанами, до окремих невеличких лісових островів. Таким чином під виключною контролею УПА опинилися значні території Волині та Полісся, УПА поширилася на Галичину і ве- лику частину Правобережжя. Широка збройна боротьба проти всіх окупантів України за Українську Самостійну Соборну Державу виразно стала загальним виявом самостійницьких прагнень укра- їнських народних мас, українського народу в цілому. Починалася нова доба у визвольних змаганнях українського народу, нова доба в історії України. Відступ німецьких армій, розвал Німеччини, що зарисовував- ся щораз виразніше, передові ідеї свободи народів і людей, що їх голосила УПА, притягали в лави багатьох утікачів з німецьких та- борів для військовополонених та з різних допоміжних військових формацій, зорганізованих німцями з поневолених большевицькою Моск вою народів. В лавах УПА опинилося багато грузинів, азер- байджанців, білорусів, татар та інших. Всіх їх зорганізовано при УПА в окремі національні відділи під їх власним командуванням. З метою дати боротьбі іншонаціонального елементу в лавах УПА відповідну політичну платформу, з ініціятиви УПА в місяці листопаді 1943 р., на Волині, скликано Конференцію Поневолених Народів. На Конференції визначено спільні цілі і методи боротьби всіх поневолених Москвою народів. Бойові і політичні успіхи УПА зацікавили українською пробле- мою сусідів України та різні інші чужонаціональні політичні кола. До Головного Командування УПА почали нав’язуватися представ- ники других держав, бажаючи повести переговори з офіційним представництвом українського народу, з метою врегулювати цілий ряд політичних справ актуальних зараз чи в майбутньому. Тому, що такого загальнонаціонального представництва українського на- роду в цей час ще не було, — в зимі 1943-44 рр. ці переговори вело Головне Командування УПА. До участи в цих переговорах Головне Командування запросило також представників інших українських політичних самостійницьких угрупувань. Масове поширення збройної боротьби за Українську Самостій- ну Соборну Державу, що сталося внаслідок глибокого вкорінення серед якнайширших мас українського народу ідей українського ви- звольно-революційного руху; виразно всенаціональний характер цієї боротьби; опанування УПАрмією значних територій Україн- ських Земель; наближування до кінця війни між окупантами Укра- їни — гітлерівською Німеччиною і большевицькою Москвою та, у зв’язку з цим, можливість заснування догідної ситуації для укра- їнської визвольної справи; значний зріст ваги української пробле- ми в результаті визвольної боротьби українського народу — всі ці моменти спонукали Головне Командування УПА заініціювати ак- цію в напрямі утворення загальнонаціонального, всеукраїнського політичного центру, який взяв би на себе найвище керівництво ви- звольною боротьбою за Українську Самостійну Державу та репре- зентував би цю боротьбу на зовні. Треба підкреслити, що тут йшлося про утворення нового все - українського загально національного центру — такого політичного центру, який зумів би відбивати новий стан національно-політич- них відносин в Україні — стан високорозгорнутої боротьби та який відповідав би всім потребам такої широкорозгорнутої боротьби; був би здібний такою боротьбою дійово керувати та належно її репре- зентувати. Таким центром не міг уважатися Уряд УНР, що формально продовжував існувати, тому, що він, як ми вже про це згадували, від тридцяти років уже ні в якій мірі не відзеркалював тих глибоких політичних перемін, які доконувалися серед українського народу на Українських Землях, і був цілковито відірваний від тієї визволь- ної боротьби, яка саме під час тридцяти років в Україні виникла. Таким центром не могло уважатися також Українське Державне Правління, утворене на Українських Землях у м. червні 1941 р. з 26 ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 27 № 10РОМАН ШУХЕВИЧ — ‘ГЕНЕРАЛ ТАРАС ЧУПРИНКА’ ДО ГЕНЕЗИ УГВР цієї простої причини, що майже всі члени цього Правління сиділи в цей час у німецьких тюрмах і концтаборах. Для здійснення пляну утворення всеукраїнського загальнона- ціонального політичного центру (цей плян зродився в колах Голов- ного Командування УПА восени 1943 р.) — весною 1944 р. утворено Ініціативний Комітет. Цей Комітет відразу взявся до інтенсивної праці в тому напрямі. Перше, ніж приступимо до розгляду праці Ініціативного Коміте- ту, коротко розглянемо тодішню політичну ситуацію на Українських Землях, а зокрема — тодішнє політичне обличчя українського наро- ду, тодішній стан і уклад українських національно-політичних сил. Саме в тому часі, тобто в м. березні 1944 р., на лінії Ковель — Бро- ди — Коломия зупинилася велика зимова большевицька офензива. Таким чином Українські Землі, розрізані лінією фронту, перебува- ли під двома окупаціями; переважна частина Українських Земель була вже під новою московсько-большевицькою окупацією, а не- величка частина Західно-Українських Земель під гітлерівською. Програна гітлерівської Німеччини була вже цілком очевидна; німці не капітулювали, надіючись хіба на чудо. Яке було політичне обличчя Українських Земель, що опинилися під новою російсько-большевицькою окупацією, зокрема ж — Схід- но-Українських Земель? Активно в систему окупанта включалася цілком незначна час- тина східно-українського населення; колишні большевицькі пар- тизани, члени большевицької партії, колишні працівники больше- вицької адміністрації тощо. Тут слід відмітити, що в останній час у большевицькій партії, адміністрації опинився найменше вартісний, спекулятивний елемент, єдиним життєвим девізом якого була осо- биста нажива, особиста карієра і більше ніщо. Такого елементу не бракує, мабуть, серед ні одного народу в світі, і він завжди перший заповняє ряди всяких агентур. Саме цей елемент, щоб добути собі прихильність нової влади, на кілька місяців, а то й тижнів, перед приходом большевиків в Україну масово йшов у большевицькі пар- тизанські відділи, що большевицька пропаганда не проминула ши- роко розреклямувати як «масове поширення партизанського руху в Україні». Друга, чисельно найбільша, основна частина українського насе- лення Східно-Українських Земель, будучи формально льояльною супроти нової окупантської влади, — в глибині душі цих окупантів ненавиділа. Третя, досить значна частина національно свідомого і активного східно-українського елементу, побоюючись большевацьких репре- сій і не хотячи служити большевицьким окупантам, виїжджала на Захід, на еміграцію. Четверта частина східно-українського населення, охоплена і зорганізована українським визвольно-революційним рухом, зали- шилася на рідних землях під большевицькою окупацією, щоб про- довжувати тут визвольну протибольшевицьку боротьбу. Дехто із східно-українських революціонерів переходить фронт в Західній Україні, маючи в пляні негайно після переходу фронту вертатися у східні області України. В східно-українських областях діяли також деякі відділи УПА. Дещо інша була політична ситуація на Західних і Північно-За- хідних Українських Землях. Поза невеликою частиною українського громадянства, головно інтелігенції, яка або орієнтувалася на німців, або не чула в собі сили залишитися на Українських Землях для активної боротьби проти большевицьких окупантів і тому готова була емігрувати на Захід, — переважна більшість українського населення, наставлена до боль- шевицьких окупантів скрайньо ворожо, була рішена, залишитися на рідних Землях і продовжувати активно збройну боротьбу проти московсько-большевицьких загарбників за Українську Самостійну Соборну Державу. Українське населення цієї частини України було цілковито під впливами УПА і революційного підпілля. УПА і рево- люційне підпілля на цих теренах інтенсивно підготовлялися до ви- звольної боротьби в умовинах чергової большевицької окупації. Якщо аналізувати стан і уклад українських політичних сил на Українських Землях напровесні 1944 р. та абстрагуватися від т. зв. КП(б)У, як виразно неукраїнської агентурної політичної сили, то треба ствердити, що єдиною зорганізованою серйозно-політичною активною силою була тут тільки Організація Українських Націо- налістів під керівництвом Степана Бандери, ОУН, керована С. Бан- дерою, майже цілком, за винятком хіба тільки деяких середовищ міської інтелігенції, мала за собою народні маси Західних і Північ- но-Західних Українських Земель. Вона проявляла найбільшу ак- тивність у кожному відношенню. На всіх політичних акціях УПА, 28 ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 29 № 10РОМАН ШУХЕВИЧ — ‘ГЕНЕРАЛ ТАРАС ЧУПРИНКА’ ДО ГЕНЕЗИ УГВР що їх вона до цього часу проводила, слідний був уже сильний вплив ідей ОУН. ОУН посилено готувалася до боротьби з московсько- большевицькими окупантами, залишаючи з цією метою на Україн- ських Землях майже всі свої кадри. Коли брати до уваги кількість прихильників, то, після ОУН, керованої С. Бандерою, як чергове по- літичне середовище на Західно-Українських Землях треба назвати середовище Українського Центрального Комітету (УЦК), хоч його впливи в порівнянні з впливами ОУН під керівництвом С. Бенде- ри були цілком незначні. Тут в період німецької окупації опинилося багато колишніх членів і симпатиків Українського Національно- Демократичного Об’єднання (УНДО), Фронту Національної Єдно- сти (ФНЄ), переважна частина комбатантів колишньої Української Галицької Армії, об’єднаних до 1939 р. в т. зв. Молодій Громаді. Всіх цих людей об’єднували менше більше однакові виразно пронімець- кі погляди на завдання і методи української визвольної політики в умовинах німецької окупації. Спираючись на організаційний апарат УЦК, ці люди вели в дусі своїх поглядів досить широку політичну пропаганду серед галицько-українських мас. Ця група, а особливо її частина, складена з комбатантів, душею яких був Д. Палієв, дуже зактивізувалася у зв’язку з пляном німців утворити з галицьких українців СС-Дивізію «Галичина». Комбатанти колишньої УГА за- думали в цьому випадку повторити експеримент з першої світової війни і так, як тоді через формацію Українських Січових Стрільців, так і тепер через СС-Дивізію «Галичина» дійти до утворення укра- їнської військової сили, яка при сприятливій політичній обстановці змогла б повести боротьбу за Українську Самостійну Державу. Вся їхня ставка фактично була поставлена на німців. Впливи цієї групи обмежувалися виключно до Галичини і то тільки до частини інтелі- гентських і священичих кіл. Деякі, цілком невеликі впливи, серед інтелігенції Галичини, мен- ше вже Волині, як також деякі зв’язки з окремими громадянами Східної України мала ще ОУН, керована А. Мельником. Ця політична група змагала до розв’язки українського питання в рамках німецької системи. Підтвердженням цього є позитивне становище цієї групи до СС-Дивізії — «Галичина», відставлення туди таких своїх провідних членів, як, нпр., Коник, відмовлення від усякої активної протинімець- кої боротьби, скрайнє негативне відношення до УПА тощо. Разом з цим ОУН під проводом А. Мельника дуже песимістично оцінювала можливості боротьби в умовинах большевицької окупації і тому всі її організовані кадри втікали перед большевиками на Захід. Всі інші колишні політичні партії та осередки в Західній Укра- їні фактично не існували. Щонайменше тут можна було ще брати до уваги окремих людей, в минулому часто навіть визначних діячів колишніх політичних партій і груп, які мали деякі, до речі, дуже слабі зв’язки між собою на Українських Землях і поза ними, а та- кож зв’язки серед деяких закордонних кіл. Середовища, що їх ре- презентували ці люди, були майже цілком політично неактивні. Ці люди могли допомогти українській визвольній справі щонайменше своїми зв’язками і особистим авторитетом, що вони його ще мали се- ред певних українських кіл. До таких середовищ слід було зарахо- вувати групу колишніх політичних діячів УНР, УНДО, гетьманців. Поза перераховуваними тут політичними партіями і середови- щами ніяких інших, політичних сил в українському житті в цей час не було. Українське політичне життя не могло більше розвивати- ся ні під німецькою, ні під большевицькою окупаціями, і тому всі слабші політичні партії, які раніше існували, були цілком зметені з лиця землі, а їх лідери в більшості випадків відсунулися від участи в активному політичному житті. Ініціятивний Комітет вирішив творити представництво україн- ського народу на демократичній основі. Демократична платформа давала можливості залучити до керівництва всіх чесних і націо- нально вартісних українських патріотів незалежно від їхніх пар- тійних поглядів. Основні пункти політичної плятформи, що мали стати основою формування нового політичного представництва українського на- роду, були такі: 1. Беззастережно визнати ідею Української Само- стійної Соборної Держава як найвищу ідею українського народу; 2. Визнати революційні методи боротьби за Українську Самостій- ну Соборну Державу також доцільними методами визвольної бо- ротьби; 3. Здекларувати своє вороже становище проти московських большевиків та німців як окупантів України; 4. Визнати демокра- тію як устроєвий принцип Представництва. Пункт другий і третій платформи були зумовлені тією обставиною, що ініціатива утворен- ня загальнонаціонального представницького органу вийшла саме від УПА, яка вела революційну боротьбу як проти большевицьких, так і проти гітлерівських окупантів, і що цей орган мав очолювати 30 ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 31 № 10РОМАН ШУХЕВИЧ — ‘ГЕНЕРАЛ ТАРАС ЧУПРИНКА’ ДО ГЕНЕЗИ УГВР і керувати саме такою боротьбою українського народу проти всіх окупантів України. Беручи за основу формування загальнонаціонального керівниц- тва українського народу демократичний принцип, Ініціативний Комітет змагав цим способом якнайширше, якнайповніше відбити в цьому Тимчасовому Українському Парляменті всі існуючі в цей час в Україні, здорові національно-політичні сили. Особливо багато уваги Ініціативний Комітет приділяв притягненню до проектованого Представництва представників східно-українського громадянства, що стояло в опозиції до большевицького режиму. Тут особливий на- тиск покладено на притягнення до цього Представництва самостій- ників молодої генерації, вихованої вже в умовинах большевицької окупації. Праця Ініціативного Комітету не йшла легко. Найбільші труд- нощі були, очевидно, зумовлені потребою дуже суворої конспірації, що її треба було перестерігати при підготовці всієї справи. Обгово- рювати цю справу можна було виключно з людьми дуже певними та дескретними. Поза акцією мусіли опинитися, очевидно, групи, які відверто співпрацювали з німцями, також поза акцією мусіли опи- нитися групи, які були вороже наставлені до УПА і які нерідко як методу міжпартійної боротьби стосували денунціяцію перед воро- гом. Крім представників кіл суто політичних Ініціятивний Комітет притягнув до Представництва ще декількох визначніших громадян, які репрезентували інші позаполітичні українські громадські кола. В м. червні 1944 р. праця Ініціативного Комітету була закінчена. 11-го липня 1944 р. далеко від непрошеного ока в Карпатах, почалися наради нового Українського Революційного Парламен- ту. Курінь УПА охороняв місце нарад перед можливим наскоком німців чи большевицьких партизанів. Зібралися представники всіх Українських Земель, при чому, особливо численно були представ- лені Східні Українські Землі. Зійшлися люди різких політичних поглядів. Були тут такі, які репрезентували активно діючі органі- зовані політичні партії, а були й представники неактивних у даний момент політичних середовищ, які одначе могли внести свій вклад у визвольну боротьбу українського народу. Були і репрезентанти позаполітичних українських кіл. Збори святочно проголосили себе Тимчасовим Українським Парляментом і назвали себе Українською Головною Визвольною Радою (УГВР). На голову Великого Збору УГВР вибрано відомого громадського діяча Волині Ростислава Волошина. Великий Збір вислухав широку політичну доповідь про міжна- родне становище, доповідь про військове становище, що її виголо- сив Головний Командир УПА та доповідь про дотеперішні зносини Головного Командування УПА з представниками других держав. Особливо живу дискусію викликала доповідь про міжнародне становище. В дискусії зударилися представники старшого полі- тичного покоління з молодшим революційним табором. Дуже живу участь в дискусії приймали представники Східних Українських Земель. Пройнятий ідеєю Української Самостійної Соборної Дер- жави, Великий Збір УГВР мусів узгіднити думки старшого і молод- шого політичних поколінь. Неменше живу виміну думок викликав звіт про стосунки Головного Командування УПА з представниками других держав, і, зокрема, — звіт про стосунки з польськими ви- звольними силами. В дальшому Великий Збір УГВР приступив до опрацьовуван- ня Універсалу та Плятформи УГВР. Соціяльно-економічна частина Платформи дала вимогу учасникам-громадянам Східно-Україн- ських Земель висловити думки східно-українського громадянства на ці справи. Великий Збір дуже уважно прислухувався до цих ду- мок і в суспільно-економічній ділянці цілком прийняв пропозиції «східняків». З черги Великий Збір УГВР опрацював Статут УГВР, що в ньому знайшов реальне відображення демократизм учасників Збору. Устрій УГВР, будучи, з одного боку, суто демократичним, дає, з другого боку, тверду основу для існування і діяльности орга- нів УГВР, так дуже потрібну у важких і змінливих революційних умовинах. Взявши до уваги те, що з бігом часу серед українського народу можуть виникати нові політичні сили як також те, що мо- жуть змінити своє становище до УПА існуючі політичні групи, Ве- ликий Збір УГВР прийняв постанову про можливість кооптувати до УГВР нових членів, які являлися б виразниками цих нових по- літичних сил. Виходячи з того, що всяке народне представництво доти явля- ється справжнім виразником волі народу, доки воно діє серед на- роду і від нього не відривається, Великий Збір УГВР постановив, що місцем перебування УГВР є Українські Землі, а за кордон виїж- джають тільки окремі члени УГВР з окремими дорученнями. Така 32 ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 33 № 10РОМАН ШУХЕВИЧ — ‘ГЕНЕРАЛ ТАРАС ЧУПРИНКА’ ДО ГЕНЕЗИ УГВР постанова забезпечує УГВР перед перетворенням її в емігрантське представництво, як це було, нпр., з Урядом колишньої УНР та ро- бить її у її політиці цілком незалежною від усяких сторонніх сил. 15-го липня 1944 р. відбулися вибори Голови Президії УГВР, членів Президії УГВР, Голови Генерального Секретаріату УГВР, Гене- рального Судді УГВР. Врочиста тиша запала на залі нарад, коли Голова Президії УГВР станув перед Головою Великого Збору УГВР, поклав руку на Укра- їнський Державний Герб та почав повторяти слова Присяги… Це присягав Президент України перед усім українським народом… Цього ж таки дня Великий Збір УГВР закрився, а делегати роз’їхались на місця своєї праці. Український Парламент — Укра- їнська Головна Визвольна Рада, та Український Уряд — Генераль- ний Секретаріят УГВР почали діяти. Не минуло й кілька місяців, як всі Українські Землі опинилися знов під большевицькою окупацією. УГВР осталася на Українських Землях — осталася з народом по- діляти з ним його долю й недолю, вести його, керувати ним у його святій визвольній боротьбі. На заклик УГВР не скоритися московсько-большевицьким оку- пантам так, як раніше гітлерівським, — український народ відповів завзятою, героїчною боротьбою проти большевицьких гнобителів і експлуататорів України. Український народ, керований УГВР, свою визвольну боротьбу продовжує й досьогодні, тобто вже впро- довж чотирьох років, і є рішений продовжувати її й далі, аж до її переможного закінчення — до побудови Української Самостійної Соборної Держави. Визвольна боротьба, що її проводить український народ в остан- ні роки під керівництвом УГВР, є найкращим підтвердженням того, що ввесь український народ, який бореться проти московсько-боль- шевицьких окупантів та їх українських агентів, беззастережно ви- знає Українську Головну Визвольну Раду та її цілком підтримує. Особливо яскравою і могутньою маніфестацією єдности укра- їнського народу на Українських Землях з УГВР є повний бойкот большевицьких т. зв. виборів у верховну раду СССР та бойкот та- ких же виборів у верховну раду УССР та місцевих рад, що його на заклик УГВР, незважаючи на найдикіший терор окупанта, провів український народ в днях 10-го лютого 1946 р., 9-го лютого і 21-го грудня 1947 р. Бойкотуючи на заклик УГВР большевицькі вибори, українськи й народ не тільки здемаскував диктаторський, тоталі- тарно-терористичний, глибоко антидемократичний характер боль- шевицького режиму, але і провів своє публічне масове голосування за УГВР та її Генералний Секретаріят — за свій Парлямент і Уряд. Таємно і непомітно для широкого загалу йде праця УГВР на Українських Землях під московсько-большевицькою окупацією. Про неї чує український народ лише вряди-годи, читаючи її звер- нення, заклики, постанови, тощо. Про неї чують бійці УПА і учас- ники збройного підпілля, коли в наказах Головного Командування УПА чують слова: «Рішенням УГВР від дня… нагороджений Золо- тим Хрестом Бойової Заслуги 1-ої кляси…». Про неї знає кожний, хто повторяв слова Присяги бійця УПА, складені на Великому Збо- рі УГВР. Про неї довідається, врешті, кожний, хто почув, що на Полі Слави, крім рядових бійців УПА і революціонерів збройного під- пілля, загинули також члени УГВР: уродженець Волині Рости слав Волошин — Голова Великого Збору УГВР та уродженець Східних Українських Земель журналіст Йосип Позичанюк. Решта політич- ної праці УГВР з конспіративних причин покищо мусить бути за- крита для ширшої громадськости. Праця Закордонного Представництва УГВР проходить в іншій обстановці. Воно має можливість виступати відкрито і про нього знають широкі політичні і громадські кола в усьому світі. Заступаю- чи українську визвольну справу на міжнародному полі, Закордон- не Представництво УГВР шле в українській справі від імени УГВР меморіяли, письма, протести. Закордонне Представництво УГВР об’єктивно інформує закордон про становище в Україні. За його по- середництвом увесь світ є поінформований про те, що український народ не склав зброї, не скорився, а активно бореться за своє націо- нальне і соціяльне визволення, що не хрущови, не гречухи та ко- ротченки є виразниками справжніх прагнень українського народу, а УГВР та її Генеральний Секретаріят. УГВР — Всенародне Представництво українського народу існу є і діє. УГВР керує визвольною боротьбою українського народу, очолює її та репрезентує. УГВР веде український народ через усі труднощі боротьби до остаточної перемоги — до Української Само- стійної Соборної Держави.

До генези Української Головної Визвольної Ради

Institution

Ähnliche Einträge