ОУН і нацистська Німеччина: між колабораціонізмом і резистансом

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Гунчак, Т.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2007
Назва видання:	Український визвольний рух
Теми:	Початковий етап Другої світової війни
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65374
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	ОУН і нацистська Німеччина: між колабораціонізмом і резистансом / Т. Гунчак // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 61-80. — Бібліогр.: 78 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-65374
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-653742014-06-25T03:02:05Z ОУН і нацистська Німеччина: між колабораціонізмом і резистансом Гунчак, Т. Початковий етап Другої світової війни 2007 Article ОУН і нацистська Німеччина: між колабораціонізмом і резистансом / Т. Гунчак // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 61-80. — Бібліогр.: 78 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65374 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Початковий етап Другої світової війни Початковий етап Другої світової війни
spellingShingle	Початковий етап Другої світової війни Початковий етап Другої світової війни Гунчак, Т. ОУН і нацистська Німеччина: між колабораціонізмом і резистансом Український визвольний рух
format	Article
author	Гунчак, Т.
author_facet	Гунчак, Т.
author_sort	Гунчак, Т.
title	ОУН і нацистська Німеччина: між колабораціонізмом і резистансом
title_short	ОУН і нацистська Німеччина: між колабораціонізмом і резистансом
title_full	ОУН і нацистська Німеччина: між колабораціонізмом і резистансом
title_fullStr	ОУН і нацистська Німеччина: між колабораціонізмом і резистансом
title_full_unstemmed	ОУН і нацистська Німеччина: між колабораціонізмом і резистансом
title_sort	оун і нацистська німеччина: між колабораціонізмом і резистансом
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Початковий етап Другої світової війни
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65374
citation_txt	ОУН і нацистська Німеччина: між колабораціонізмом і резистансом / Т. Гунчак // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 61-80. — Бібліогр.: 78 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT gunčakt ounínacistsʹkanímeččinamížkolaboracíonízmomírezistansom
first_indexed	2025-07-05T15:53:03Z
last_indexed	2025-07-05T15:53:03Z
_version_	1836822858312974336
fulltext	60 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 РР. 61 № 11 Васил ь Дідушки, М. Турок, Яків Бутрин, Олександр Роніс, Михай- ло Дзюбинський, Олександр Мінчак, Михалкін), які осіли в Хар- кові, Києві, Одесі й навіть Сибіру. Вони мали завдання легалізува- тись і проникнути в радянський апарат. М. Курах* стверджував: 1924 р. І. Рогульський доповів Є. Коновальцеві, що зв’язки з решт- ками підпілля відновлено, робота триває, але у важких умовах, тому її переорієнтовано на проникнення в радянський апарат та на добре законспіровану підпільну працю. На користь існування під- пілля УВО в ОСУЗ свідчить кілька ліній зв’язку (Скала — Кам’я- нець-Подільський (або Проскурів) — Київ; Здолбунів — Славу- та — Белашки Бердичівського р-ну Житомирської обл. — Київ; Рівне — Корець — Новоград-Волинський — Київ або с. Баранівка Житомирської обл.), які діяли в 1920-х рр. На радянському боці Збруча викрито сімох осіб, які обслуговували ці лінії зв’язку. Ці люди мусили бути пов’язаними з підпіллям ССО та УВО вже з першої половини 1920-х рр.227. Факт існування в кінці 1920-х рр. лінії зв’язку УВО на підконтрольній СРСР частині України через осередок у м. Скала потверджено в інших джерелах, а це свідчить про її стабільне функціювання.228 З усього сказаного можемо зробити такі висновки: УВО (мож- ливо, спочатку під іншою назвою) було створено влітку—восени 1920 р., а її організаційне оформлення завершилося 1921 р.; про- відну роль у процесі творення УВО відіграли колишні вояки КСС та УГА, причому перші виступили ініціаторами створення підпіль- ної мережі і в Західній, і у Східній Україні, а другі стали кадровою основою Організації в Галичині; Є. Коновалець стояв безпосеред- ньо біля ідеологічних та організаційних витоків УВО, завдяки цьо- му 1921 р. не виявилося серйозної альтернативи його кандидатурі на пост керівника УВО; основною базою УВО в 1920—1922 рр. була Галичина, де зосередилася більшість її членів, зокрема і керівниц- тво, а мережа, яка існувала в інших регіонах, мала тільки допоміж- не значення. * Протоколи допитів із кримінальної справи М. Кураха наразі є єдиним віднайденим джерелом, яке детально висвітлює функціювання націоналістичного підпілля у під- радянській частині України, черз це важко перевірити наведену в них інформацію. 227 ЦДАГО України. – Ф. 263. – Оп. 1. – Кор. 502. – Спр. 33285. – Арк. 37, 42–44; Життя і смерть полковника Коновальця. – С. 77. 228 Верига В. Нарис історії вчительської семінарії… – С. 730. ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТАРАС ГУНЧАК ОУН І НАЦИСТСЬКА НІМЕЧЧИНА: МІЖ КОЛАБОРАЦІОНІЗМОМ І РЕЗИСТАНСОМ Проблему співпраці ОУН із Німеччиною в критичних 1939— 1941 рр. потрібно, звичайно, розглядати в контексті її національ- но-визвольної діяльності. Важливою ділянкою цієї діяльності був пошук зовнішньої допомоги, і немає нічого дивного в тому, що цю допомогу націоналісти знайшли саме в Німеччині, яка в цей час була великою динамічною силою, що мала розгалужені міжнарод- ні зв’язки — наприклад, дипломатичні відносини з Вашинґтоном зберігалися до 11 грудня 1941 р., коли Німеччина оголосила війну США. Справжнім колаборантом Третього Райху був Радянський Союз, який, підписавши 23 серпня 1939 р. «Радянсько-німецький договір про ненапад», дав Гітлеру змогу вільно діяти проти Польщі, а відтак проти держав Західної Європи. Сам же Сталін, користа- ючи з договору, вислав Червону армію проти Польщі, а згодом — Балтійських держав та Фінляндії. Колаборація між нацистами і комуністами тривала до 22 червня 1941 р., коли Німеччина почала війну проти Радянського Союзу. Мета Організації Українських Націоналістів — здобути для українського народу самостійну державу — була чітко сформу- льована під час установчої конференції ОУН 1929 р. Зрозуміло, що шлях до її осягнення був трудний, адже етнічна українська тери- торія була окупована чужими державами: Радянським Союзом на сході і Польщею, Угорщиною, Румунією та Чехословаччиною на заході. Щоби здобути підтримку для своєї справи, ОУН прийняла ідеологію інтегрального націоналізму, який був рушійною силою у 1920-х і 1930-х рр. Український варіант цієї ідеології, найближ- чий до французького, виявився дуже успішним у залученні молоді Західної України. Можна твердити, що ОУН радикалізувала до- теперішні національні прагнення, центральною — а радше єди- ною — метою проголосивши служіння українській нації в боротьбі 62 ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 63 № 11ТАРАС ГУНЧАК ОУН І НАЦИСТСЬКА НІМЕЧЧИНА: МІЖ КОЛАБОРАЦІОНІЗМОМ І РЕЗИСТАНСОМ за свободу. Все інше, в тому числі й устрій майбутньої держави, яку націоналісти сподівалися створити, було відсунуто на задній план. Втім, читаючи програму ОУН, можна завважити, що поряд із політичною незалежністю нації Організація турбувалася про со- ціальну та економічну незалежність. Ці ідеї привернули велику ча- стину населення, і знову ж таки передовсім молодь1. ОУН не була застиглою, мертвою організацією із «викарбува- ною в камені» програмою. Навпаки, це був живий організм, який постійно шукав нових шляхів для досягнення своїх цілей. Керів- ництво орієнтувало ОУН на авторитаризм, наслідуючи успіх то- талітарних систем. Це стало очевидно після вбивства полк. Євгена Коновальця 1938 р., коли ОУН стала унітарною політичною орга- нізацією із незаперечним авторитетом провідника. Такі тенденції дали привід називати її фашистською організацією; сама ж ОУН дистанціювалася як від фашизму, так і від нацизму та комунізму2. Олександр Мотиль, коментуючи аргументи лідерів ОУН, поясню- вав, що для фашистів держава є початком і кінцем усього: «Фа- шизм — це спосіб організування держави, а український націона- лізм — це засіб здобуття держави. Значить, українці не можуть бути фашистами, бо вони ще навіть не досягли цього пункту — держави, яка уможливлює фашизм […] Іншими словами, укра- їнський націоналізм в основному був національним визвольним рухом». Справді, фашизм не визнає нації без держави. Натомість ОУН твердить: «Нація — це найвища форма органічної людської спільноти […] українська нація — це вихідний пункт кожної акції і кінцева мета кожного змагання українського націоналізму»3. ОУН зі своїми цілями не знайшла розуміння серед європей- ських держав. Виняток становив литовський уряд, який, згідно з британським повідомленням, забезпечив Провід ОУН «постійними грошовими субсидіями, фальшивими паспортами, полегшував їхні подорожі до Америки під вигаданими прізвищами для проведення агітації та уможливив видання журналу УВО “Сурма” в Каунасі»4. Цей документ також підкреслює, що Чехословаччина, якщо й не підтримувала, то принаймні толерувала багатьох провідних членів ОУН, які жили і працювали на її території5. Водночас пост-версальська Німеччина використовувала німців, причетних до боротьби Галичини за незалежність у 1918—1921 рр., щоб зібрати інформацію про внутрішні процеси у Польщі, про став- лення галицьких українців до польської влади, а також про ситуацію в Радянському Союзі. Проф. Ґергард фон Менде, високопоставлений службовець у нацистському апараті і спеціаліст у східноєвропей- ських справах, серед таких емісарів згадує полк. Альфреда Бізанца, проф. Ганса Коха, Северіна Байґерта і Йосифа Мюллера. За слова- ми Ґ. фон Менде, А. Бізанц був головним зв’язковим між німецькою розвідкою та ОУН. Співпраці між ОУН і німецькою розвідкою на той час фактично не було, Ґ. фон Менде згадує лише про поодинокі кон- такти полк. Є. Коновальця з деякими офіцерами німецької розвідки; головне бюро німецької Служби безпеки (СД — від нім. Sicherheits- dienst) навіть не мало окремої програми щодо України. Як пише проф. Ґ. фон Менде, німці «ще не визнавали українського питання політичним фактором». Ця ситуація змінилася 1938 р., коли зросла напруга між Польщею і Німеччиною6. 1 Про генезу ОУН див.: Armstrong J. A. Ukrainian Nationalism. – Colorado, 1980; Мартинець В. Українське підпілля: від У.В.О. до О.У.Н. – Вінніпеґ–Канада, 1949; Мірчук П. Нарис історії ОУН. – Т. 1. – Мюнхен, 1968; Кричевський Р. ОУН в Україні – ОУЗ і ЗЧ ОУН. – Нью-Йорк–Торонто, 1962– С. 4–10; Губерський А., Андрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість: методологіч- но-світоглядовий аналіз. – К., 2002. 2 Аргументи ОУН проти ототожнення її з фашизмом, нацизмом і комунізмом див. в офіційній публікації ОУН: Розбудова Нації. – 1929. – Ч. 8-9. – С. 262; 1929. – Ч. 12 (грудень); 1931. – Ч. 11-12 (листопад-грудень). У книжці про фашизм Муссоліні писав: «Фашистська концепція Держави є всеохопною: поза нею жодні людські або духовні вартості не можуть існувати […] Нація не генерує Держави: це застаріле натуралістичне уявлення, яке в ХІХ столітті дало ґрунт твердженням на користь національних держав. Це радше Держава створює націю, надаючи бажання, а тим самим реальне життя народові, свідомому своєї моральної єдності». Див. Mussolini. Fascism: Doctrine and Institutions. – Rome, 1935. – P. 26–27, 30, 40–41. 3 Motyl A. J. The Turn to the Right: The Ideological Origins and Development of Ukrainian Nationalism, 1919-1929. – New York, 1980. – P. 162–166. 4 Public Record Office, Foreign Office, 371/19962. – Doc. 3276. – P. 6. (Збірка має назву: «Документи стосовно діяльності ОУН і УВО серед українського населення США і Канади, а також про допомогу литовського уряду українським терористам».) 5 Ibid. – P. 10. 6 З приватного архіву проф. Ґергарда фон Менде, директора департаменту «Fremde Völker» («Чужі народи») при Міністерстві східних справ. Див. його «Die Verbindungen der deutschen Abwehr» (S. 1, 16). Копії зберігаються в приватному ар- хіві автора. 64 ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 65 № 11ТАРАС ГУНЧАК ОУН І НАЦИСТСЬКА НІМЕЧЧИНА: МІЖ КОЛАБОРАЦІОНІЗМОМ І РЕЗИСТАНСОМ Після вбивства полк. Є. Коновальця радянським агентом, Про- від ОУН перейшов під оруду Андрія Мельника, який ставився прихильно до співпраці з Абвером (німецькою військовою розвід- кою), сподіваючись від німців допомоги для досягнення політичних цілей ОУН. Переговори стосовно співпраці ініціював Абвер, який розпочав дискусії не лише з представниками ОУН, але також із деякими іншими впливовими українцями. Наприклад, полк. А. Бі- занц та інші працівники німецької розвідки зустрілися 1939 р. з Дмитром Палієвим і Михайлом Хроновятом у Сершці, вони об- говорювали роль українців у можливому польсько-німецькому конфлікті7. В результаті зустрічей з керівництвом ОУН Абвер у серпні 1939 р. розпочав вишкіл приблизно 200—600 українців, з яких планувалося сформувати диверсійний підрозділ. Цей підроз- діл, під командуванням полк. Романа Сушка, так і не взяв участі в жодній військовій операції, бо коли радянські війська вдерлися в Польщу, Абвер заборонив йому переходити через р. Сян, щоб за- побігти зіткненню з радянськими військами, яке було би порушен- ням німецько-радянської угоди8. Незабаром український підрозділ був розпущений, так закінчився перший етап співпраці між ОУН і Німеччино ю. Крах надій, що його пережили українці внаслідок провалу бо- ротьби за незалежність Карпатської України та після укладення німецько-радянської угоди, посилили конфлікт між Андрієм Мель- ником і Степаном Бандерою, який саме вийшов із польської в’язни- ці. Розкол в ОУН стався вже в лютому 1940 р., коли від Організації відокремилася частина членівна чолі зі С. Бандерою — ОУН(б), — а довершився у квітні 1941 р., коли ОУН(б) скликала Другий великий збір, котрий визначив її політику9. Відтепер фактично існували дві окремі організації, які йшли до тієї самої мети — незалежної Укра- їни, — але різними шляхами. Тим часом німці вже готувалися до війни з Радянським Союзом і сподівались при тому використати об’єднану ОУН. Навесні 1941 р. ОУН(м) і ОУН(б) за підтримки Абверу почали організовувати групи людей, які повинні були пройти таємний ви- шкіл для спеціальних операцій. Активну роль в організації вій- ськових вишколів для послідовників С. Бандери відігравав Ріко Ярий10, член Проводу ОУН(б), який багато років працював агентом німецької розвідки. Як можна було сподіватися, німці й вишколе- ні в Нойгаммері (Німеччина) і Зауберсдорфі (Австрія) українці, з яких сформували батальйони «Нахтіґаль» і «Роланд», мали відмін- ні цілі. Члени ОУН вступали в ці військові частини з єдиною метою: служити українській справі. Щоб забезпечити свій статус, україн- ці висунули умову, що «не будуть змушені складати присягу Фю- рерові чи Німеччині, а радше Україні й ОУН»11. Щоб упевнитися, що німецька влада розуміє, з яких причин українці погодилися брати участь у її планах, обидві фракції ОУН поінформували про свої цілі Гітлера та інших високопоставле- них чиновників. У меморандумі від 14 квітня 1941 р. керівництво ОУН(м) уже в першому реченні заявило, що «мета Організації Українських Націоналістів є відновлення незалежної суверенної Української Держави на території між Дунаєм, Карпатами і Кас- пійським морем, яку заселює український народ»12. Одна з резолю- цій, ухвалених під час Другого великого збору ОУН(б), констатує, що «тільки повністю суверенна Українська Держава може забез- печити українському народові вільне життя і повний всесторон- ній розвиток її народу»13. 23 червня ОУН вислала 14-сторінковий 7 Die Verbindungen der deutschen Abwehr. – S. 2–4. 8 Neulen H. W. An deutscher Seite: Internationale Freiwillige von Wehrmacht und Waffen- SS. – Мünchen, 1985. – S 306–307; Крохмалюк Р. Заграва на сході: спогади і до- кументи з праці у Військовій управі «Галичина» в 1943-1945 роках. – Торонто– Нью-Йорк, 1978. – С. 7–9; Abshagen K. Canaris, Patriot und Weltbürger. – Stuttgart, 1949. – S. 217. 9 Кентій А. Нариси історії Організації Українських Націоналістів (1929-1941). – К., 1998. – С. 127–135. 10 Кентій А. Нариси історії Організації Українських Націоналістів… – С. 151. 11 Дружини Українських Націоналістів у 1941-1942 роках. – Вид-во Наша Книгозбірня, 1953; У лавах Дружинників: спогади учасників. – Денвер, Колорадо, 1982; Шанковський Л. Похідні групи ОУН. – Мюнхен, 1958; Kosyk W. The Third Reich and Ukraine. – New York, 1993. – P. 128–136. Про інші цікаві деталі див. теж: Raschhofer H. Political Assassination: The Legal Background of the Oberlaender and Stashinsky Cases. – Tübingen, 1964. – P. 1–46; Brockdorff W. Geheimkommandos des Zweiten Weltkrieges. – Мünchen, 1967. – S. 126–138. 12 Див. Bundesarchiv, NS 43/41. «Memorandum über die Ziele der ukrainischen nationa- listischen Bewegung von der Führung der ukrainischen Nationalisten». 13 ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з бо- ротьби 1929-1955 р. – Б. м. в., 1955. – С. 24–48. 66 ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 67 № 11ТАРАС ГУНЧАК ОУН І НАЦИСТСЬКА НІМЕЧЧИНА: МІЖ КОЛАБОРАЦІОНІЗМОМ І РЕЗИСТАНСОМ меморандум за підписами Степана Бандери і Володимира Стахова Гітлерові; в ньому були заторкнені різні справи, але центральним був наголос на тому, що головна мета ОУН — відновлення незалеж- ної Української Держави, про що згадується принаймні на сімох сторінках14. Меморандум містив також застереження, а насправді погрозу: «Якщо навіть німецькі війська при вмарші в Україну бу- дуть спершу привітані, очевидно, як визволителі, то це наставлен- ня може швидко змінитися, коли Німеччина прийде до України без відповідних обіцянок щодо свойого наміру відновити Українську Державу»15. Меморандум закінчується дуже сильною заявою, що «українці сповнені рішимости створити умови, які гарантувати- муть національний розвиток у самостійній державі. Кожна влада, яка переслідує свої власні інтереси в побудові нового порядку на східньоєвропейському просторі, мусить взяти до уваги цю резолю- цію»16. Деяким німецьким чиновникам та інтелектуалам було зро- зуміло, що українці «готові приєднатися до Німеччини, щоб здо- бути собі національну свободу. Вони бачили нагоду зреалізувати свою мрію про самостійну Українську Державу, вільну від Польщі і Росії. Все суспільство об’єднане цим прагненням»17. Німецькі власті, отримавши від українців згадані документи, проаналізували їх18, але відповіді не дали, оскільки, наміряючись експлуатувати українців для власних цілей, не хотіли провокувати їхній спротив. Як писав Ганс фон Герварт: «Гітлер бачив Україну, як і інші окуповані території Радянського Союзу, винятково об’єк- том колоніальної експлуатації»19. Гітлерові ідеї віддзеркалювались у ставленні цілого державного апарату і в політиці, здійснюваній в Україні. Справді, німці не бачили в українцях партнерів20. Незва- жаючи на непевність становища, українці в батальйоні «Нахтіґаль» «без надії сподівались», і коли розпочалася війна з Радянським Союзом, вони були серед перших частин, які увійшли до Львова вранці 30 червня. Після тижневого перебування у Львові «Нахті- ґаль» відійшов на фронт воювати проти Червоної армії і добився до Вінниці. Батальйон «Роланд» розпочав свою участь у війні дещо пізніше — він оперував уздовж південного фронту. Перейшовши Угорщину, він вступив у Румунію і врешті добрався до України, де встановив контакти з деякими похідними групами ОУН. Так укра- їнці виконували те, чого сподівалися від них німці. Не певні свого майбутнього, українці зважилися на рішучі дії. З ініціативи ОУН(б) 86 визначних осіб різних політичних переко- нань, за винятком прибічників А. Мельника, зустрілися 22 червня у Кракові і після довгих дискусій створили Український націо- нальний комітет. Відповідали за діяльність Комітету ген. Всеволод Петрів (президент), д-р Володимир Горбовий (перший віце-прези- дент), проф. Віктор Андрієвський (другий віце-президент), д-р Сте- пан Шухевич (перший секретар) і колишній депутат-маршалок польського парламенту Василь Мудрий (другий секретар)21. Того самого дня Комітет написав звернення до українського народу, що його підписали 36 визначних громадян, культурних і політичних діячів, закликаючи українців об’єднатися для спільної боротьби за створення Української Держави22. Це аж ніяк не вплинуло на полк. А. Мельника, який різко розкритикував творців Комітету23. Слідом за передовими відділами німецької армії ОУН — бан- дерівці і мельниківці — вислала групи активістів, відомі як похідні групи, у східні регіони України; їхнім обов’язком було допомагати 14 Beschlüsse des II. Kongresses der Organisations Ukrainischer Nationalisten – OUN. – T. 120. – Roll № 2533/ E 292922-292935. 15 Оскільки це твердження відкидає будь-які спекуляції щодо справжньої мети ОУН, дозвольте зацитувати оригінал: «Wenn auch die deutschen Truppen bei ihrem Einmarsch in die Ukraine selbstverständlich dort zuerst als Befreier begrüsst werden, so wird sich diese Einstellung bald ändern können, falls Deutschland in die Ukraine nicht mit dem Ziel der Wiederherstellung des ukrainischen Staates und den entsprechenden Parolen kommt» (Ibid. – T. 120. – E 292927. 16 Ibid. – Е 292935; див. теж: Denkschrift der Organisation Ukrainischer Nationalisten zur Lösung der ukrainischen Frage // Bundesarchiv. – R 43 II/1500. – S. 63-77. 17 von Herwarth H. Deutschland und die ukrainische Frage 1941-1945. – München: Institut für Zeitgeschichte, 51/Мо 87. – S. 10. 18 Bundesarchiv. – R 43 II/1500. – S. 62. 19 Herwarth H. Deutschland und die ukrainische Frage 1941-1945. – S. 2. 20 Див. Müller R.-D. Das Tor zur Weltmacht: Die Bedeutung der Sowjetunion für die deut- sche Wirtschafts- und Rüstungpolitik zwischen den Weltkriegen. – Boppard am Rhein: Boldt, 1984. – S. 347–348; також: Armstrong J. A. Ukraine: Colony or Partner? // German-Ukrainian Relations in Historical Perspective / Ed. by Torke H.-J. and Himka J.-P. – Edmonton–Toronto, 1994. – P. 187–199. 21 Ilnytzkyj R. Deutschland und die Ukraine 1934-1945. – B. ІІ. – München: Osteuropa Institut, 1956. – S. 144–147. 22 Українське державотворення / За ред. О. Дзюбана. – Львів–К., 2001. – С. 65–66. 23 Ilnytzkyj R. Deutschland und die Ukraine 1934-1945. – S. 148–150. 68 ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 69 № 11ТАРАС ГУНЧАК ОУН І НАЦИСТСЬКА НІМЕЧЧИНА: МІЖ КОЛАБОРАЦІОНІЗМОМ І РЕЗИСТАНСОМ організовувати місцеву адміністрацію і поліцію та прищеплювати їм дух громадської незалежності. Тоді ж до Львова вирушив Яро- слав Стецько, перший заступник С. Бандери, щоб бути там, коли німецькі війська ввійдуть у місто. ОУН уповноважила його про- вести акцію, яка стала викликом планам Гітлера щодо України. Ця історична подія, відома як Національні збори, відбулася 30 червня 1941 р. в будинку «Просвіти», де зібралося приблизно сто видатних львів’ян; вони не знали, що братимуть участь в історичному акті, який змінить стосунки між потенційно прихильною Німеччиною та українським народом, котрий боровся за свою свободу2 4. Під час зі- брання в аудиторію ввійшли два німецькі офіцери — проф. Ганс Кох і май. Ернст цу Ойкерн; вони відмовилися сідати за стіл для гостей на запрошення Я. Стецька. Проф. Г. Кох, спеціаліст з українських справ при німецькій армії, попросився до слова, щоб представи- ти свою позицію. Його коментар щодо проголошення Української Держави був негативний. Він заявив, що Німеччина «не збираєть- ся допускати будь-які нові державотворення на території, здобу- тій кров’ю її вояків». Він вимагав розпустити збори. Покидаючи зі- брання, проф. Г. Кох приступив до Стецька і сказав: «Ви граєтеся з вогнем»25. Те, що німці знали вже раніше від керівництва ОУН, Я. Стецько проголосив формально як Акт Відновлення Української Держави. Ось текст: АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1. Волею українського народу, Організація Українських На ціоналістів під проводом Степана Бандери проголошує від- новлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України. Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її творця і вождя ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ вела в останніх деся- тиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває увесь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада. Суверенна Українська Влада запевнить українському на- родові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння його потреб. 2. На західних землях України твориться Українська Вла- да, — яка підпорядкується українському національному уря- дові, що створиться у столиці України — Києві. Українська національно-революційна Армія, що творить- ся на українській землі, боротиметься далі проти московської окупації за Суверенну Соборну Державу і новий, справедли- вий лад у цілому світі. 3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з На- ціонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Европі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації. Українська Національна Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з Союзною ні- мецькою армією проти московської окупації за Суверенну Со- борну Українську Державу і новий лад у цілому світ і. Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава! Хай живе Організація Українських Націоналістів! Хай живе Провідник Організації Українських Націоналі- стів — Степан Бандера!26 Льва-Город, 30 червня 1941 р., год 20. ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО Голова Національних Зборів Акт 30 червня був негайно прочитаний по радіо і викликав великий ентузіазм серед населення Західної України. Наступ- ного дня митр. Андрей Шептицький пастирським листом бла- гословив цю істо ричну подію та висловив сподівання, що новий уряд під керівництвом Я. Стецька задовольнить «потреби й добро 24 Про події перед проголошенням незалежності див. у: Стецько Я. 30 червня 1941: проголошення відновлення державности України. – Лондон, 1967. – С. 175–194. 25 Там само. – С. 197–198. 26 Повний текст див. у: Центральний державний архів вищих органів і управління України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 3; також: Тисяча років україн- ської суспільно-політичної думки. – К., 2001. – Т. VIII. –С. 24–25; Самостійна Україна. – Станіславів. – 1941. – 10 лип. 70 ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 71 № 11ТАРАС ГУНЧАК ОУН І НАЦИСТСЬКА НІМЕЧЧИНА: МІЖ КОЛАБОРАЦІОНІЗМОМ І РЕЗИСТАНСОМ всіх замешкуючи х наш край громадян, без огляду на те, до яко- го віро сповідання, народности й суспільної верстви належить»27. А 7 липня він написав листа до А. Мельника, закликаючи його до порозуміння зі С. Бандерою, що принесло б користь українському народові28. Це прохання ніколи не було реалізоване. Берлін був заскочений цим відважним вчинком ОУН(б), тому не- гайно вжив заходів, щоб покласти край усякому «самоуправству». У листі до Альфреда Розенберґа Еріх Кох заявив, що проголошення Акту суперечило «Гітлеровому плану колонізації Сходу і натомість утвердило принцип самовизначення народів»29. Німецька СД добре розуміла значення подій у Львові. У звіті від 3 липня 1941 р. вона інформувала Берлін, що проголошенням Української Держави та формуванням поліції бандерівське керівництво намагається «поста- вити німецьку владу перед доконаним фактом»30. Німецька позиція з’ясувалася під час розмови між С. Бандерою, д-ром В. Горбовим, В. Мудрим, д-ром С. Шухевичем і Д. Андрієвським з одної сторони та заступником державного секретаря Ернста Кундта д-ром Фю- лем, суддею фон Бюловом і полк. А. Бізанцом з другої. Перед початком розмови Е. Кундт сказав, що в будь-якій диску- сії між німцями й українцями лише німецька точка погляду є ви- рішальною. С. Бандера не знітився на категоричну заяву Кундта і пояснив, що боротьба, яку ведуть українці, — це боротьба за вільну і незалежну Україну31. Кундт наполягав на тому, що тільки німецька влада має право ухвалювати політичні рішення в Україні. Бандера відповів, що «підставою повної співпраці з німецькими установами була мета встановити незалежну українську державу»32. Кундт спробував переконати, що жодна поміркована людина не ухвалюва- тиме рішень без погодження з відповідними органами влади33. На це Бандера відповів: «Я хочу ще раз вияснити, що всі мої накази не за- лежали від будь-якого розпорядження чи згоди німецьких властей. Видаючи всі свої накази, я не покладався на жодні німецькі влас- ті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу»34. Тоді Кундт заявив, що «лише Адольф Гітлер керує боротьбою»35. Жереб було кинуто — обидві сторони визначили свої позиції чітко і безповоротно. Німецькі плани щодо Східної Європи не припускали створення незалежної української держави, а ОУН не могла йти на компроміс у цій справі, бо інакше зникла б основна мета її існування. Нова політична дійсність віддзеркалилася в діяльності ОУН(б), як це задокументовано в німецьких поліційних звітах. Уже 2 липня 1941 р. послідовники Бандери організували поліцію і міську адміні- страцію36. У відповідь СД почала арештовувати провідних україн- ських націоналістів. Звіт за 5 липня 1941 р. інформує, що С. Банде- ру відправлено до Берліна на допити, а 7 липня він уже перебував у «почесному ув’язненні»37. Ще декілька осіб було ув’язнено в Кракові та у Львові. Німці ще деякий час намагалися переконати Я. Стецька анулювати Акт від 30 червня. Для них це була обов’яз- кова умова, на чому кількаразово наголосив проф. Г. Кох 10 липня у розмові з Е. Кундтом, д-р Фюлем і фон Бюловом; він заявив, що «українського уряду немає. Можна взяти до уваги лише прихиль- ний український народ, але не союзну українську державу»38. Передбачаючи можливість арешту, керівники ОУН(б) 10 лип- ня скликали засідання, його учасники (Ярослав Стецько, Микола Лебедь, Ярослав Старух, Іван Климів — ‘Легенда’, Лев Ребет, Іван Равлик, Василь Турковський і Роман Ільницький) обговорювали майбутню діяльність ОУН(б). Щоб упевнитися, що Організація не залишиться без провідника, Стецько призначив на цю посаду М. Ле- бедя. Тоді ж вирішено перебудувати структуру ОУН(б), щоб підго- тувати її до боротьби проти Німеччини як держави-окупанта39. 27 Центральний державний історичний архів України у Львові. – Ф. 358. – О. 1. – Зб. 18. 28 Українське державотворення. – С. 159. 29 Ilnytzkyj R. Deutschland und die Ukraine 1934-1945. – S. 186. 30 Див.: Bundesarchiv. – R58/214. – Ereignismeldung UdSSR. – № 11. – S. 58. 31 «Niederschrift über die Rücksprache mit Mitgliedern des ukrainischen Nationalkomitees und Stepan Bandera vom 3.7.1941», див.: Hoover Institute on War and Revolution. – NSDAP. – № 52. – S. 7–8. 32 Ibid. – S. 10. 33 Ibid. – S. 13. 34 Hoover Institute on War and Revolution. – S. 14. 35 Ibid. 36 Ereignismeldung UdSSR. – № 10. 37 Ibid. – № 13, 15. 38 Bundesarchiv. – R./150. – S. 1, Rücksprache mit Prof. Dr. Koch am 10.7.1941. – S. 7. 39 Ilnytzkyj R. Deutschland und die Ukraine 1934-1945. – S. 193–194; Стецько Я. – 30 червня 1941. – С. 256–260. 72 ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 73 № 11ТАРАС ГУНЧАК ОУН І НАЦИСТСЬКА НІМЕЧЧИНА: МІЖ КОЛАБОРАЦІОНІЗМОМ І РЕЗИСТАНСОМ Я. Стецька та Р. Ільницького заарештували 11 липня, а на на- ступний день відвезли до Берліна, де вони, як і Бандера, перебува- ли під домашнім арештом40. У той час С. Бандера і Я. Стецько мали доступ до каналів зв’язку з Організацією і могли робити політичні заяви. Наприклад, 21 липня 1941 р. політичний відділ ОУН(б) ви- дав декларацію, яка пояснювала значення і невідкличний харак- тер Акта від 30 червня. Цей документ стверджує, що український народ уважатиме ворожі дії Німеччини щодо українського уряду агресію проти самої ідеї української державності, оскільки «Про- голошення Української Держави у Львові — довершений факт. Починаючи з цієї дати, усі акти здійснюються від імені Української держави»41. Занепокоєння в краї, спричинене ув’язненням провідних членів ОУН(б)42, посилилося, коли німецька влада розпочала обговорюва- ти план об’єднання Західної України (Галичини) з Генеральною Гу- бернією. Першою відреагувала Рада Сеньйорів К. Левицького, яка, розглянувши цю проблему 22—23 липня, звернулася до німецьких властей із протестною заявою43. Одначе 1 серпня 1941 р. злуку було урочисто проведено за участю членів націонал-соціалістичної пар- тії Німеччини та поліційного і військового командування44. Готую- чись до можливих ускладнень, уряд Німеччини навіть видав спеці- альну таємну інструкцію «Як трактувати українців». Наприкла д, українцям, які б висловлювали незадоволення з приводу прилу- чення окремих областей чи то до Генеральної Губернії, чи до Ру- мунії, слід було відповідати: «Україну звільнено коштом німецької крові, отже Німеччина має право вирішувати долю цих областей відповідно до політичної доцільності»45. Я. Стецько, котрий нада- лі перебував під домашнім арештом у Берліні, довідавшись про об’єднання Галичини з Генеральною Губернією, вислав 3 серпня Гітлерові листа від імені українського уряду, він заявив, що укра- їнський народ, який століттями боровся за незалежну Українську Державу, здивований та обурений актом інкорпорації46. Лідери українських військових частин у лавах німецького війська — «На- хтіґалю» і «Роланду» — зреагували негайно. Р. Шухевич написав листа до верховного командування Вермахту, протестуючи проти подій у Галичині та заявляючи, що за таких умов українські легі- они не можуть залишатися в німецькій армії. У відповідь обидва батальйони було відкликано з фронту — начебто для того, щоб вони пройшли додатковий вишкіл, — а у вересні переправлено до Франкфурта над Одрою. Там воякам-українцям дали до вибору дві можливості: або залишитися в Німеччині на примусову працю, або вступити на рік до охоронної поліції (Schutzpolizei) в Білорусі. Вони вибрали друге. Так було покладено край сподіванням українських націоналістів на військову співпрацю з Абвером47. Німецька влада була доволі толерантною щодо С. Бандери і Я. Стецька під час їхнього домашнього арешту — вони мали мож- ливість зустрічатися з друзями і надсилати заяви до німецького уряду. Німці сподівалися, що українські політичні лідери таки змі- нять свою думку і скасують Акт від 30 червня 1941 р. Однак, після того як 14 серпня 1941 р. було видано «Меморандум ОУН щодо ні- мецьких домагань розпустити український уряд», німецька сторо- на дійшла висновку, що Бандера і Стецько не відступляться. Цей документ був відповіддю на німецькі вимоги обмежити політичну 40 Ilnytzkyj R. Deutschland und die Ukraine 1934-1945. – S. 187–188ж Стецько Я. – 30 червня 1941. – С. 272–273. 41 Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж–Нью-Йорк–Львів, 1993. – С. 516. 42 Фактично в кожному звіті Служби безпеки були згадки про антинімецьку діяль- ність послідовників Бандери. Див.: Ereignismeldung UdSSR. – № 52, 56, 58, 66, 78. 43 Bundesarchiv. – Koblenz. – R58/215. – Ereignismeldung UdSSR. – № 32. – S. 19–20. Українські робітники в Німеччині писали розлогі листи до Гітлера, протестую- чи проти німецької політики в Україні, ув’язнення Бандери і Стецька та злуки Галичини з Генеральною Губернією. Лист із датою 25 серпня підписали 193 осо- би. Докладнішу інформацію шукайте у: Bundesarchiv Koblenz, R 43 II/1504 b. – С. 34-40 і 114-15. 44 Bundesarchiv. – Koblenz. – R43 II/1340 b «Verordnungsblatt für das General gouver- nement». Промови, пов’язані зі злукою, і копію розлогої статті в «Europäische Revue» (травень 1942) «Das Generalgouvernement in der Neuordnung Europas» («Генеральна Губернія в новій Европі») див. у: Bundesarchiv. – Militär und Abwehr. – Freiburg. – RH 22/5 I RH 22/6. 45 Bundesarchiv. – Militär und Abwehr. – Freiburg. – RH 22/171. 46 Bundesarchiv. – Koblenz. – R 43 II/1500. 47 У лавах Дружинників: спогади учасників. – Денвер, Колорадо, 1982. –С. 36–39, 85–100, 115–124 і 135–143. Також Дружини Українських Націоналістів у 1941- 1942 роках. – Б. м., 1953. – С. 19–22, 37–41, 52–64. Див. також: Ординський Л. Дружини українських націоналістів (ДУН) // Вісті Братства колишніх вояків І-ої Української дивізії УНА. – 1952. – № 6-7 (20-21). 74 ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 75 № 11ТАРАС ГУНЧАК ОУН І НАЦИСТСЬКА НІМЕЧЧИНА: МІЖ КОЛАБОРАЦІОНІЗМОМ І РЕЗИСТАНСОМ діяльність ОУН(б); до відома керівництва Організації 6 серпня їх довели д-р Г. Кох і д-р Ґ. фон Менде. Головним пунктом німецьких вимог було розпущення українського уряду, створеного у Львові 30 червня 1941 р. У меморандумі ОУН(б) недвозначно заявила, що вона не може відкинути Акт від 30 червня, бо це означало б запере- чити революційну традицію, основною метою якої було відновлен- ня незалежної української держави. Як сказано в документі, «ОУН має бажання співпрацювати з Німеччиною не з опортунізму, а рад- ше зі зрозуміння потреби кооперації для добробуту України»4 8. Подібну пропозицію зробили представники німецької розвідки особисто М. Лебедеві, якого Я. Стецько призначив урядуючим ке- рівником ОУН(б) в Україні. Ганс Кох, Вернер Маркерт, Ернст цу Ойкерн і ще якийсь неідентифікований майор запросили М. Лебедя на переговори, під час яких вимагали, щоб він, як заступник С. Бан- дери, анулював проголошення Української Держави. Як винагоро- ду вони пропонували доручити ОУН(б) адміністрування в Галичи- ні. Лебедева відмова припинила дискусію, відтак йому повідомили, що його охоронна посвідка буде чинна ще тільки вісім годин49. Не зумівши змусити Бандеру і Стецька відкликати Акт від 30 червня, німецька поліція 15 вересня відправила їх до головної в’язниці Берліна на Александерпляц, а в січні 1942 р. вони опини- лись у концентраційному таборі Заксенгаузен, де перебували до осені 1944 р. Одночасно СД розпочала облави, в результаті яких було ув’язнено сотні послідовників С. Бандери. Більшість арешто- ваних вислано до концентраційних таборів, а інших страчено50. Ве- ликі сили було кинуто на розшук М. Лебедя, 4 жовтня 1941 р. СД видала «гончий лист» (винятково для поліції) з його фотографією та пересторогою, що він озброєний. Треба зазначити, що керівники ОУН(б) передбачували німецькі радикальні заходи і ще 10 липня 1941 р. скликали зібрання, на якому навіть обговорювали можли- вість негайного повстання проти німців. Проте цю ідею відкинули як нереальну — український народ спершу потрібно було підготувати організаційно і психологічно. На тому зібранні вирішено реоргані- зувати ОУН(б), щоб розпочати інтенсивну підготовку до збройної боротьби проти Німеччини. Присутній на зібранні Роман Ільниць- кий зауважив, що це була перша резолюція ОУН(б), спрямована проти нацистської Німеччини51. Після того антинімецька діяльність ОУН(б) значно посилилась. Звіт СД від 27 серпня 1941 р. цитує про- рочу пересторогу ОУН(б) Гітлерові у меморандумі від 23 червня: «Німецькі війська, які вступлять на українську територію, будуть, очевидно, трактовані як визволителі, але це ставлення може швид- ко змінитися, якщо Німеччина прийде до України без відповідної мети і без обіцянок відновити Українську Державу»52. Звіти СД від 22 і 27 серпня 1941 р. доводять, що ставлення українців до німців змінилося тоді, коли з’ясувалося, що німецьке військо прийшло не визволяти український народ. Один звіт цитує летючки і написи на будинках: «Геть чужу владу!», «Хай живе Степан Бандера!» Ін- ший звіт повідомляє: «[…] прагнення незалежності проявляється більше й більше, як і рішучість у намірі звільнитися від німецького впливу»53. В умовах посилення нацистського гніту і духу спротиву в укра- їнців, ОУН(б) під керівництвом Миколи Лебедя провела у вересні 1941 р. конференцію, під час якої чітко сформулювала політич- ні цілі, наголосивши на потребі публікувати матеріали, які б під- носили політичну свідомість населення і насамперед розкривали німецькі плани експлуатації та колонізації України. Таку пропа- ганду розглядали як підготовчий етап до активної боротьби54. По- станови тієї конференції були рівнозначні оголошенню війни проти 48 National Archives. – Washington, D.C. – T120/2532. Український переклад цього до- кумента можна знайти у: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: документи і матеріяли / За ред. Т. Гунчака і Р. Сольчаника. – Нью-Йорк, 1983. – Т.3. – С. 35–43. Див. також: Тисяча років української суспільно-політичної дум- ки. – С. 37–44. 49 Неопубліковані спогади Миколи Лебедя. – С. 94. Майже ідентична інформація міститься на с. 12 і 13 16-сторінкового рукопису в особистому архіві Петра Содоля у папці «М. Лебедь». Цей рукопис подає цікаві відомості про події 1941 р. 50 Див.: Bundesarchiv. – R58/214. – Ereignismeldung UdSSR. – № 11. – S. 3–4. Часткові списки членів ОУН(б), арештованих протягом 1941–1943, див. у: Bundesarchiv. – R58/223. – Meldungen aus den besetzten Ostgebieten. – № 41 (Звіти з окупованих східніх областей); див. теж: National Archives. – Washington, D.C. – T175/279; T175/146. 51 Особисті спогади про зібрання див. у Ilnytzkyj R. Deutschland und die Ukraine 1934- 1945. – S. 192–194. 52 Див. прим. 15. 53 Kosyk W. The Third Reich and Ukraine. – P. 529–530. 54 Лебедь М. УПА: Українська Повстанська Армія. – Пресове Бюро УГВР, 1946. – С. 16–17. 76 ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 77 № 11ТАРАС ГУНЧАК ОУН І НАЦИСТСЬКА НІМЕЧЧИНА: МІЖ КОЛАБОРАЦІОНІЗМОМ І РЕЗИСТАНСОМ Німеччини. Зайняти таку позицію не було справою легкою, бо на- родні маси ще й далі були схильні бачити в німцях визволителів від радянського кошмару, отже потрібно було підготувати людей до неминучої конфронтації з нацистами. У квітні 1942 р. ОУН(б) провела Другу конференцію, під час якої обговорено українські політичні перспективи і чітко стверджено, що метою ОУН(б) є встановлення суверенної Української Держави55. Заявляючи, що війна ведеться в інтересах імперіалістичних держав — Німеччини й СРСР — Конференція заявила: «[…] московсько-большевицькій міжнародній концепції — інтернаціоналу й німецькій концепції т. з. “Нової Европи” ми протиставляємо міжнародню концепцію спра- ведливої національно-політично-господарської перебудови Евро- пи на засаді вільних національних держав під гаслом — “Свобода народам і людині”»56. Німці сподівалися придушити ці ініціативи крайніми, насиль- ницькими засобами. Наприклад, Служба безпеки в Києві, Дніпро- петровську, Миколаєві, Рівному, Житомирі й Вінниці отримала спеціальну інструкцію щодо «бандерівського руху». В ній сказано: «Достеменно встановлено, що бандерівський рух готує повстання в Райхскомісаріаті, кінцевою метою якого є створення незалеж- ної України. Всіх активістів бандерівського руху треба негайно ареш тувати і після ґрунтовного слідства таємно ліквідувати як зло- чинців»57. Хоча німці приділяли більше уваги діяльності послідовників Бандери, було очевидно, що згодом вони застосують репресивні заходи і проти послідовників Мельника, бо їхня програма також вимагала встановлення самостійної Української Держави. Берлін наказав місцевим властям перешкодити самостійницьким діям за всяку ціну58. На місцях, мабуть, зрозуміли цю інструкцію так, що кожний вияв національного почуття з політичним забарвленням повинен бути придушений. Тому-то після урочистого відзначен- ня Базару, в якому взяли участь тисячі людей, німецька поліція розпочала слідство, яке призвело до арешту і розстрілу близько двадцяти членів ОУН(м). Між ними був один член екзекутиви тієї організації59. ОУН(м) найбільших втрат серед керівництва зазнала в Києві, де зосереджувались її головні сили. Хоча мельниківці не долучи- лися до проголошення Української Держави, вони зорганізували Українську Національну Раду на чолі з проф. Миколою Величків- ським, сподіваючись, що ця інституція розвинеться у репрезен- тативний політичний орган у Східній Україні. Полк. А. Мельник і його послідовники очікували доброзичливого ставлення нацистів до своїх намірів. Однак репресивні дії СД щодо різних членів На- ціональної Ради, включно з арештом проф. А. Величківського, при- несли їй швидкий кінець60. Все-таки, за короткий час свого існуван- ня Рада не лише досягла успіху в пробудженні громадськості, але й, реагуючи на щораз частіші вияви насильства з німецького боку, напрацювала меморандум до Гітлера, надісланий 14 січня 1942 р. Цей документ не лише віддзеркалював розчарування українського народу німецьким правлінням, але також засвідчив крах сподівань ОУН(м) на німецьку політику61, зумовлений гірким досвідом. Уже 12 грудня 1941 р. СД конфіскувала тираж газети «Українське Сло- во» та заарештувала Олега Кандибу, Івана Рогача, Ярослава Че- меринського і Петра Олійника — провідних членів ОУН(м)62. Після цих арештів видання газети було припинено. В лютому 1942 р. ґес- тапо завдало смертельного удару літературній групі, яка видавала літературний журнал «Літаври». Учасників групи заарештували і близько 40 осіб розстріляли, серед них — поетесу Олену Телігу6 3. У відповідь на такі брутальні методи СД 24—25 травня 1942 р. 55 ОУН в світлі постанов… – С. 61. 56 Там само. – С. 62–63. 57 Der Prozess gegen die Hauptkriegsverbrecher von dem internationalen Militärgerichtshof. – Nürnberg, 1949. – B. ХХХІХ. – S. 369–370. 58 Накази про запобігання встановленню української національної держави були видані також німецькій армії. Командування 17-ї армії повторило ці інструк- ції: «Ukrainische politische Selbständigkeits-Bestrebungen im Sinne eines ukrainischen Nationalstaates und Gründung einer ukrainischen Armee im Operationsgebiet zu unter- binden» // National Archives. – T312/674/8308426. 59 Див.: ОУН у війні. – Інформаційна Секція ОУН, 1946. – С. 69–72. 60 Гайвас Я. На закрутах історії: стається непередбачене // Непогасний огонь віри / За ред. З. Книша. – Париж, 1974. – С. 269–270. 61 Цей документ можна знайти в: Bundesarchiv. – R43 II/1504 або в: National Archives. – T454/92/000715. Українська суспільно-політична думка в 20 століт- ті… – С. 44–47. 62 ОУН у війні. – С. 73. 63 Докладніше див. у: Armstrong J. A. Ukraine: Colony or Partner? – P. 106–116. 78 ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 79 № 11ТАРАС ГУНЧАК ОУН І НАЦИСТСЬКА НІМЕЧЧИНА: МІЖ КОЛАБОРАЦІОНІЗМОМ І РЕЗИСТАНСОМ ОУН(м ) скликала конференцію в Почаєві, на якій, за словами учас- ника Ярослава Гайваса, було засуджено німецьку колоніальну екс- плуатацію України. Позицію ОУН(м) з’ясував перший промовець на конференції, Бистрий, який заявив, що українська політика щодо німців «повинна бути нашою реакцією на німецьку політику в Україні. Ця політика є не лише колоніяльною експлуатацією, але також колоніяльним винищуванням українського народу»64. Кон- ференція вирішила, що ОУН(м) повинна активно боротися проти німецької влади як другого, поряд із більшовизмом, великого воро- га України, і це рішення визначило напрями діяльності ОУН(м) на час війни, хоча й не всі члени Організації їх схвалювали, серед них і сам А. Мельник65. Рішення конференцій обох ОУН енергійно поширювали в під- пільних журналах, бюлетенях і летючках — такі факти ретельно реєструвала СД66. У її звітах подано розлогі цитати з декількох та- ких публікацій. Наприклад, в одній брошурі ОУН(б) було сказано, що «Німеччина, яка прикидається союзницею і визволителькою, не бажає бачити Україну об’єднаною та незалежною, вона не хоче, щоб існувала українська держава, але навпаки, планує перетвори- ти Україну в свою колонію, а український народ — у рабів»67. Одна стаття в бандерівському «Бюлетені» (ч. 4) закликала український народ до опору німецьким властям. Стаття твердить, що «комунізм і фашизм радше схожі у своїх основних цілях, вони відрізняють- ся лише тактикою»68. Аналізуючи пропаганду ОУН(б), німецька розвідк а у звіті від 27 листопада 1942 р. робить висновок, що ле- тючки фракції Бандери підбурюють вчиняти замахи на німців, осо- бливо співробітників СД69. Українська підпільна література і звіти СД видимо доводять, що ОУН(б) після 15 вересня 1941 р. та ОУН(м) після конференції в Почаєві 24—25 травня 1942 р. вважали нацистську Німеччину ворогом українських політичних прагнень, гнобителем та експлу- ататором українського народу. Таке ставлення до німецької вла- ди було чітко з’ясоване в резолюціях Третьої конференції ОУН(б) 17—21 лютого 1943 р.: більшовики й нацисти ведуть імперіалістич- ну війну, яка має на меті «цілковите поневолення нації та окремих людей […] Україна знайшлася в сучасний момент між молотом, а ковадлом двох ворожих імперіялістів — Москви й Берліна, що в рівній мірі трактують її як колоніяльний об’єкт»70. Протинімецька позиція українського підпілля особливо ясно віддзеркалилася в постановах Третього надзвичайного великого збору (ІІІ НВЗ) ОУН(б), який відбувся в серпні 1943 р. У них се- ред іншого йдеться про «гітлерівську програму поневолення та її брутальні колоніяльні методи», котрі поставили українську націю в дуже трудну ситуацію71. Німецька влада усвідомлювала войов- ничість українського національного підпільного руху, тому в її по- ліційні звіти, після 1941 р., запроваджено термін «Die Ukrainische Widerstandsbewegung» — «український рух опору». ІІІ НВЗ мав набагато більше значіння, ніж просто оголошен- ня відкритої війни проти нацистів і більшовиків. Навіть німецька розвідка рапортувала 15 вересня 1943 р., що ІІІ НВЗ постановив позбавити ОУН(б) виняткового права вирішувати питання націо- нальної ваги75. Рапорт також інформував, що «позбуваючись авто- ритарного характеру, ОУН(б) зазнала фундаментальних змін […] Зміна політичних засад ОУН(б) вказує на тенденцію до демокра- тичних поглядів»76. У рапорті також читаємо, що ІІІ НВЗ створив 64 Див.: Організація Українських Націоналістів 1929-1954. – Париж, 1955. – С. 285– 289; Непогасний огонь віри. – 72; Armstrong J. A. Ukraine: Colony or Partner? – P. 272–277; Гай вас Я. Коли кінчалася епоха. – На чужині, 1964. – С. 78–82. 65 Непогасний огонь віри. – С. 272–273. Треба зазначити, що конференція в Почаєві відбулася без схвалення полк. Мельника. Можливо, його дратував факт, що кон- ференція обрала Олеся Кандибу – ‘Ольжича’ заступником провідника ОУН та про- відником Організації на території України. Це зменшило авторитет Мельника. Він і Ольжич відрізнялися своїм ставленням до німців. Якщо Мельник усе ще споді- вався знайти спільний з Берліном ґрунт, то Ольжич схилявся до радикальної анти- німецької політики. Див.: Киричук Ю. Український національний рух 1940-1950 р. ХХ століття: ідеологія та практика. – Львів, 2003. – С. 97. 66 Bundesarchiv. – R58/698. – Meldungen aus den besetzten Ostgebieten. – № 14. – S. 83; № 17. – S. 174–175; № 18. – S. 183, 193–95. 67 Ibid. – R58/223. – Meldungen aus den besetzten Ostgebieten. – № 37. – S. 64. 68 National Archives. – T175/17/2520098-2520105. 69 National Archives. – Т175/279/5490778. 70 ОУН в світлі постанов… – С. 75–89. 71 Подробиці про цей Збір див. у: Там само. – С. 90–103. 75 Ukrainische Nationalistische Bewegung // Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто: Видавництво «Літопис УПА», 1983. – Т. 6: УПА в світлі німецьких документів. – Кн. 1: 1942 – червень 1944 / Упоряд. Т. Гунчак. – С. 94 76 Taм само. – С. 95. 80 ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 81 № 11 на всеукраїнських (Allukrainertums) засадах Головну Команду УПА, яка не підлягатиме жодним політичним групам77. Про нові демократичні засади говорять «Програмові постанови» ІІІ НВЗ, в яких написано про «свободу друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду. Проти офіційного накидування суспільності світо- глядових доктрин і доґм». Стаття 12-та говорить про «повне право національних меншостей плекати свою власну по формі й змісту національну культуру». Стаття 13-та — про «рівність усіх грома- дян України незалежно від їх національности в державних та гро- мадських правах та обов’язків, за рівне право на працю, заробіток і відпочинок»78. Варто відзначити, що ці далекосяжні, навіть рево- люційні зміни в структурі і програмі ОУН відбулися в час жорсто- кої боротьби проти двох тоталітарних держав. Це значний поступ у розвитку української політичної думки. Отож, від вересня 1941 р. ОУН(б) провадила наполегливу анти- нацистську пропаганду, яка впливала не лише на членів Організа- ції, але й на все українське суспільство. Зрозуміло, що це не була лише боротьба на словах — це був необхідний період психологічної та організаційної підготовки до відкритого спротиву німецькому пануванню. Брутальна і деспотична поведінка німецьких властей зіграла на руку ОУН, бо пригноблене населення переконалося, що єдина його надія — долучившись до ОУН, узяти активну участь у національному русі опору. 77 Ukrainische Nationalistische Bewegung. – С. 94–95. 78 ОУН в світлі постанов… – C. 112. Киричук Ю. Український національний рух 40 – 50 років ХХ століття: Ідеологія та практика. – Львів 2003. – С. 131–132; Прокоп М. У сорокріччя ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН // Сучасність. – 1983. – Липень-серпень. – С. 104–132. МІХАЛ ШМІҐЕЛЬ УКРАЇНСЬКИЙ ЛЕГІОН РОМАНА СУШКА. НАПАД ЗІ СЛОВАЧЧИНИ НА ПОЛЬЩУ (1939)* У словацькій історіографії дотепер немає широких відомостей про т. зв. Український легіон полковника Романа Сушка, який у перші дні вересня 1939 р. взяв участь у відомому нападі з терито- рії Словаччини на сусідню Польщу. Тим часом ідеться про цікавий історичний факт, який додає нові акценти у проблематику. Згадка про цю «таємну» українську військову формацію, підпорядковану Абверу з’явилась у книжці Богуша Хньоупека «Бандерівці»1. До- сліджуючи діяльність Української Повстанської Армії («бандерів- ців») на території Словаччини у 1945—1947 рр., автор зіштовхнувся з браком інформації про українське військове формування, яке під час приготувань до нападу на Польщу влітку 1939 р. за наказом ні- мецького військового командування було переміщене на територію Східної Словаччини. Тут воно проходило вишкіл, готуючись до бо- йових і диверсійних дій на польській території. Саме опис тих подій у книжці Хньоупека надихнув нас на спробу дослідити їх глибше. Причини виникнення Українського легіону Р. Сушка, його при- значення неможливо зрозуміти поза ширшим контекстом поривань українців створити незалежну державу, які увінчалися успіхом ще під час Першої світової війни. Хоч період української незалеж- ної державності (1918—1920) і розчинився у круговерті змін полі- тичних режимів і вторгнення ворожих військ, він був для українців важливим доказом власного державотворчого процесу. Вони усві- домлювали, що сусідні країни (насамперед Польща і більшовицька Росія) позбавили їх омріяної державності, розділили їхню терито- рію і піддали населення національному тиску та асиміляції. Тодіш- ні держави-лідери (особливо Британія і Франція) залишались бай- дужими до цього і передовсім захищали інтереси Польщі (в рамках Версальської системи), не бажаючи втручатись у «внутрішні» про- цеси більшовицької Росії. Дозволимо собі ствердити, що Франція * Це дослідження здійснено в рамках грантового проекту VEGA č. 1/2226/05 «Українська Повстанська Армія (УПА) у Словаччині в 1945–1947 рр.» Зі словаць- кої переклала Ольга Сало. 1 Chňoupek B. Banderovci. – Bratislava, 1989.

ОУН і нацистська Німеччина: між колабораціонізмом і резистансом

Репозитарії

Схожі ресурси