Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944—1953)

Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944—1953)

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2007
1. Verfasser: Стасюк, О.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2007
Schriftenreihe:Український визвольний рух
Schlagworte:
Період збройної боротьби ОУН і УПА
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65376
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944—1953) / О. Стасюк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 95-118. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-65376
record_format dspace
spelling irk-123456789-653762014-06-25T03:02:06Z Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944—1953) Стасюк, О. Період збройної боротьби ОУН і УПА 2007 Article Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944—1953) / О. Стасюк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 95-118. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65376 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Період збройної боротьби ОУН і УПА
Період збройної боротьби ОУН і УПА
spellingShingle Період збройної боротьби ОУН і УПА
Період збройної боротьби ОУН і УПА
Стасюк, О.
Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944—1953)
Український визвольний рух
format Article
author Стасюк, О.
author_facet Стасюк, О.
author_sort Стасюк, О.
title Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944—1953)
title_short Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944—1953)
title_full Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944—1953)
title_fullStr Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944—1953)
title_full_unstemmed Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944—1953)
title_sort контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур оун (1944—1953)
publisher Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate 2007
topic_facet Період збройної боротьби ОУН і УПА
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65376
citation_txt Контроль за виготовленням та поширенням підпільних друків у системі видавничо-пропагандистських структур ОУН (1944—1953) / О. Стасюк // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 95-118. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.
series Український визвольний рух
work_keys_str_mv AT stasûko kontrolʹzavigotovlennâmtapoširennâmpídpílʹnihdrukívusistemívidavničopropagandistsʹkihstrukturoun19441953
first_indexed 2025-07-05T15:53:08Z
last_indexed 2025-07-05T15:53:08Z
_version_ 1836822863363964928
fulltext 95 № 11 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА ОЛЕКСАНДРА СТАСЮК КОНТРОЛЬ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ ТА ПОШИРЕННЯМ ПІДПІЛЬНИХ ДРУКІВ У СИСТЕМІ ВИДАВНИЧО- ПРОПАГАНДИСТСЬКИХ СТРУКТУР ОУН (1944—1953) У системі видавничих структур ОУН важливого значення на- давали контролю за виготовленням, зберіганням та поширенням підпільних друків. Це зумовювалося, з одного боку, потребами конспірації, оскільки виконувати організаційні завдання в умовах підпілля можна було, тільки суворо дотримуючись її законів, а з ін- шого — непрофесійністю багатьох працівників редакційно-видав- ничих відділів та друкарень, серед яких фахові редактори, жур- налісти, коректори чи друкарі траплялися вкрай рідко. Контроль здійснювали на всіх організаційних рівнях стосовно різних ланок процесу: ідейно-політичної, технічної, редакторської, організацій- ної та фінансової. Це відображено в численних наказах, інструкці- ях, розпорядженнях, вказівках, звітах, які регламентували роботу видавничого сектору та скеровували її у максимально ефективне русло. Із цього погляду особливо цікавим є повоєнний період, коли вимушена конкуренція з радянськими агітаційними виданнями та поширення пропагандивних акцій на інші країни Центрально- Східної Європи змушували повстанців постійно дбати про підви- щення ідейно-політичного та інтелектуального рівня літератури, розширювати її тематичний спектр, збільшувати кількість. Насамперед, керівникам ОУН ішлося про організацію на міс- цях достатньої кількості підпільних друкарень та забезпечення їх тривалого і функціювання, адже потреби підпілля в націоналіс- тичній літературі можна було задовольнити, лише маючи потужну технічну базу. Тож, у листопаді 1944 р. під час Першої пленарної наради Проводу ОУН СД було ухвалено низку важливих постанов щодо роботи друкарень, це дало змогу краще їх законспірувати, а також полегшило централізоване керування ними. Відповідно до затверджених інструкцій, друкарні були від’єднані від осередків ‘Еней’, співробітник Калуської окружної референтури пропаганди, та ‘Олена’, друкарка Болехівського районного проводу. Кінець 1940-х рр. 96 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 97 № 11ОЛЕКСАНДРА СТАСЮК КОНТРОЛЬ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ ТА ПОШИРЕННЯМ ПІДПІЛЬНИХ ДРУКІВ… пропаганди і почали функціювати автономно, тобто було створено окрему технічну ланку, яка діяла одночасно із пропагандистською. Це не означало, що зникав зв’язок між ними, — ішлося тільки про кращу конспірацію друкарень. Відтепер знати про наявність дру- карні в терені могло лише дуже обмежене коло осіб, до яких на- лежали передусім її керівник, технічні працівники та охоронці. Навіть провідник терену, який курував роботу друкарні і регу- лярно отримував звіти про її діяльність, не завжди знав, де саме вона розташована. Від 1944 р. всі друкарські осередки в ОУН і УПА прийнято називати технічними звенами (ТХЗ), імовірно, тоді ж для конспірації у наказах і звітах їх почали кодувати цифрами, напри- клад «19-ХХІІ, 123/45». 1944 р. керівником друкарень референтури Проводу було при- значено Мирослава Мартина — ‘Євгена’ (‘Уласа’, ‘Ігоря’). Саме він займався технічним облаштуванням друкарень («Прага», «Сама- ра», «Вінниця», «Полтава»), що входили до складу видавничого осередку «Зелений гай» на Львівщині. Посада керівника друкар- ських технічних звен існувала також на рівні області (після реор- ганізації адміністративної структури — на рівні краю). Він повинен був дбати про роботу достатньої кількості ТХЗ на підпорядкованій території, забезпечувати їх надійно законспірованими приміщен- нями або криївками, а також добирати технічних працівників, які б, окрім друкарської справи, зналися на конспірації та вміли збері- гати таємницю1. Якщо в області існували 3—5 друкарень, керівник друкарських технічних звен міг мати заступника. Щомісяця 13 чис- ла він повинен був звітувати про виконану роботу, а саме: про кіль- кість ТХЗ в області (тих, які працювали і тих, які не працювали); про їхню придатність до використання та потужність; про загальну кількість видрукуваної літератури і кожним звеном окремо; про те, кому надіслано видрукувану продукцію, і в якій кількості тощо. Кожне технічне звено мало свого керівника, який безпосеред- ньо відповідав за друк літератури, за її зберігання та відправлен- ня за призначенням. Керівники друкарських звен нарівні з ре- ферентами пропаганди й тереновими провідниками відповідал и за стан ТХЗ, наявність друкарської техніки, паперу, матриць, фарби, кальки тощо2. Обласні (пізніше — крайові) керівники дру- карень підпорядковувалися крайовим провідникам (провідникам земель) та пропагандистам, окружні (надрайонні) — обласним (окружним), повітові (районні) — окружним (надрайонним). На рівні кущів та станиць створення друкарень не передбачалося. Зрештою, навіть на рівні повіту через брак фахівців здійснити це було майже неможливо, — відомо про існування тільки семи друкарень такого рівня (друкарня ОП /осередку пропаганди/ Глинянського повіту, друкарня ОП Городоцького району, неви- значений повітовий осередок, у якому видавали гумористичний журнал «Оса» та ін.). Кількість працівників друкарського осередку була зведена до мінімуму: їх тепер добирали так, щоб техкерівник виконував одно- часно роботу технічного працівника та коректора, звичайно, якщо він був компетентним у цій справі. Дівчата-підпільниці, окрім ро- боти на циклостилі чи друкарській машинці, виконували функції кухарок та — за необхідності — медперсоналу. На час роботи над особливо важливим завданням криївку-друкарню законсервову- вали на кілька тижнів або й місяців. Зокрема, виготовляючи пер- ший номер журналу «Літопис УПА» (1947), підпільниці Ярослава Левкович — ‘Оля’ та Євгенія Чорній — ‘Катерина’ понад три місяці не виходили з криївки біля с. Нова Скварява на Жовківщині. Упро- довж грудня 1947 — березня 1948 рр. вони виготовили до 30 при- мірників журналу обсягом 48 с.3. Готову літературу техпрацівники негайно відправляли на спеціальний пункт доставки, звідки її уже розвозили кур’єри4. Пункт доставки, згідно з новими вказівками, не міг розташовуватися в тому ж селі, що й друкарня. Його вла- штовували переважно в сусідньому населеному пункті або в лісо- вій криївці. Досить часто там зберігали також резервні друкарські засоби, папір, поліграфічні фарби, тобто він виконував ще й функ- ції складського приміщення. 1 Обов’язки керівника друкарських технічних звен. – 18. ХІ. 1944р. // Центральний державний архів вищих органів влади та управління (далі – ЦДАВО) України. – Ф. 3833. – Оп. 1 – Спр. 144. – Арк. 7. 2 Інструкція у справі пропагандивної роботи. – 1. 08. 1944р. // ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 144. – Арк. 4. 3 Бойко В. Матеріали виставки «Україна в боротьбі: «Ідея і чин» − як джерело до історії видавничої справи на Жовківщині 1947-1951 рр.» // Наукові записки. Львівський історичний музей. − Львів, 1997. – Вип. VІ. – Ч. 2. – С. 75–76. 4 Там само. 98 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 99 № 11ОЛЕКСАНДРА СТАСЮК КОНТРОЛЬ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ ТА ПОШИРЕННЯМ ПІДПІЛЬНИХ ДРУКІВ… Тоді ж, восени 1944 р., щоб унеможливити виготовлення непід- контрольних організації друків (імовірно, це було пов’язано із поя- вою відозв Народної визвольно-революційної організації), вирішино посилити контроль за використанням паперу. Керівники друкар- ських технічних звен повинні були у звітах вказувати, скільки і яко- го за якістю паперу вони мають (газетний, циклостильовий, пелюр- ка тонка, пелюрка товста, обгортковий тощо), скільки всього паперу було використано упродовж звітного періоду, скільки пішло на ви- готовлення конкретного видання, скільки було зіпсуто тощо. Обліко- ві підлягали також зразки шрифтів (наприклад: «а» /петіт/ — 5 кг, «А» /петіт/ — 4 кг, «а» /гармонт/ — 3 кг, «А» /гармонт/ — 31,2 кг), колір фарби та кількість черенок або матриць5. Чимало зусиль було спрямовано на те, щоби забезпечити без- перебійну роботу друкарень цілоріч. Восени керівникам ТХЗ і провідникам наказували оснастити їх усім необхідним для роботи взимку. Зокрема, референт пропаганди Львівського краю Радіон Жабко — ‘Юг’ розпорядженням від 1 листопада 1944 р. наказав «якнайстаранніше, при повному збереженні засад конспірації (но- чами, при варті)»6 підготувати криївки для пропагандистських осе- редків та належних їм друкарень, якщо таких немає або вони не- надійні, а також подбати про забезпечення їх «всякими технічними засобами пропаганди: папером, фарбою (друкарською і циклости- льовою), шрифтами, калькою, матрици і др. матеріали»7, — оскіль- ки взимку проведення таких робіт, транспортування техніки чи взагалі будь-які переміщення будуть утруднені. Повстанцям, які брали участь у будівництві криївки для друкарні, було наказано зимувати у цій же криївці як охоронцям. У розпорядженні йшлося також про виготовлення надійних складських приміщень для збе- рігання паперу, готової продукції та друкарської техніки, які мали відповідати вимогам конспірації та захищати від усякої негоди. Незважаючи на низку планових заходів, організації не вдало- ся вберегти технічної ланки від втрат. Упродовж 1944—1946 рр., застосовуючи в боротьбі з підпіллям регулярні частини Червоної армії, спецзагони НКВД, ме- режу інформаторів серед цивільного населення, підку- пи та провокації, радянські каральні органи ліквідували майже всі великі друкарні крайового й окружного рів- нів. Підпільники були зму- шені шукати нових шляхів друку та поширення літе- ратури. Щоб посилити кон- спірацію, було вирішено відмовитися від потужних друкарень та від практики зосереджувати кілька ТХЗ на невеликій території; після цього літературу виготовля- ли здебільшого на рівні округ та надрайонів у невеликих друкарнях. Основними тех- нічними засобами стали ци- клостилі та друкарські машинки. Останні мали бути на озброєнні в кожного районового пропагандиста, оскільки «при добре органі- зованій роботі одна машина до писання може забезпечити (в міні- мальній кількості) потреби району в листівках, закликах тощо»8. Ситуацію в районі, де пропагандист не мав навіть друкарської ма- шинки, наказано вважати незадовільною та негайно виправляти. На рівні надрайонів інструкції рекомендували використовува- ти простоті та легкі друкарські машини-«гутенбергівка»: «Розпо- чати якнайширше вкорінювати в терен гутенбергівки: вчитися їх робити і на них працювати. Це в наших умовах найкраща друкар- ська техніка: мала, легка до переношування, мінімальна обслуга 2 чол., в крайньому випадку й один, потрібна така кількість шриф- ту (черенок), яку завжди в наших умовах ще можна дістати, можна 5 Бойко В. Матеріали виставки «Україна в боротьбі: «Ідея і чин»… – С. 75–76. 6 Керівним осередкам до виконання. – 1944. – 1 лист. // ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 62. – Арк. 17. 7 Там само. Петро Федун – ‘Полтава’, керівник ГОСП ОУН 8 Короткі вказівки щодо пропагандивної роботи на найближчий час. – 1947. – Квіт. // Галузевий державний архів Служби безпеки (далі – ГДА СБ) України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 236. 100 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 101 № 11ОЛЕКСАНДРА СТАСЮК КОНТРОЛЬ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ ТА ПОШИРЕННЯМ ПІДПІЛЬНИХ ДРУКІВ… перебивати на будь-якому папері»9. Було опрацьовано та видруку- вано інструкцію для роботи на цих машинах. Керівники організації розуміли, що за нових обставин саме конспіраційні заходи забезпечують тривалу роботу друкарні, тому майже в усіх пропагандистських вказівках надавали їм макси- мальної уваги. У «Вказівках №1 щодо пропагандистської роботи на 1949 рік» керівникам технічних звен уже вкотре наказували перевірити, наскільки техзвена розконспіровані і, якщо є потреба, перемістити їх у нові криївки; заготовляючи папір, діяти обачно, щоб не натрапити на більшовицьку агентуру; однак у жодному разі не припиняти роботу через страх перед розконспірацією: заготов- ляти шрифти, гутенбергівки, папір та інші поліграфічні матеріали навіть тоді, коли терен ними забезпечений, одночасно вишколюва- ти друкарів, складачів-верстальників та інший техперсонал10. Після 1947 р. пропагандистські інструкції дедалі частіше за- кликають ощадливо використовувати майно друкарських осеред- ків, економити папір, фарбу тощо. Щоби зменшити витрати паперу, видавцям радили використовувати дрібні шрифти, не залишати великих відступів між розділами статті чи окремими публікаціями, а вимушені пробіли заповнювати уривками з програмних видань ОУН, малюнками, карикатурами, цитатами та віршами11. Викорис- тані кліше наказували передавати по зв’язках у сусідні райони, а якщо є така можливість — то різьбити відразу кілька кліше. За відсутності будь-якої техніки в терені слід було викорис- товувати паперограф або переписувати літературу від руки, за- лучаючи до цього процесу якнайбільшу кількість підпільників. Примітивною друкарською технікою мали бути забезпечені також криївки, у яких зимували повстанці. Отже, діяльність друкарень була продубльована численною мережею пунктів передруку лі- тератури, які діяли при кожному пропагандивному, політичному чи організаційному осередку та у криївках-зимівниках. У резуль- таті, попри зменшення кількості друкарень (у середньому з 29 у 1943—1946 рр. до 18 у 1947—1953 рр.), обсяг друкованої літера- тури щороку збільшувався і незабаром сягнув 150—180 наймену- вань на рік, а впродовж 1947—1949 рр. піднявся до максимального рівня — понад 200 найменувань, які роздруковували тисячними накладами. Цього разу розроблена підпіллям схема видавничої роботи виявилася надзвичайно ефективною: вона залишалася не- змінною до кінця діяльності ОУН в Україні. Контроль за роботою ТХЗ передбачав також визначення змі- сту й обсягу друкованих матеріалів, їхньої пріоритетності, термі- нів виконання робіт тощо. Зразки пропагандивної літератури виго- товляли члени Головного осередку пропаганди (ГОСП) та провідні публіцисти ОУН, що зазвичай посідали найвищі керівні посади в Організації та УПА. Вони ж редагували й затверджували до друку статті, поезії, тексти листівок, надіслані від низових ОП. Редагу- вання мало на меті ідейно-політичну непомильність, грамотність і стилістичну досконалість тексту. Упродовж 1943—1950-х рр. останнє слово у затвердженні до друку періодичних видань Про- воду та УГВР, а також усіх ідеологічних статей належало ген. Ро- ману Шухевичу. Ці матеріали через особливо надійні зв’язки над- силали до конспіративної квартири Головного командира УПА і лише після цього відправляли до друкарень. Серед архівних доку- ментів збереглися зразки матеріалів, які відредагували Голов ний командир УПА Р. Шухевич, керівник ГОСП Петро Федун, остан- ній Головний командир УПА Василь Кук. Вони засвідчують висо- кий фаховий рівень редакторів, їхню обізнаність із проблемати- кою підпільних видань, а також, що особливо цікаво, дають змогу простежити за думкою редактора, тобто проникнути в його творчу лабораторію. Зразки пропагандивної літератури, котрі виготовляли ГОСП та члени Проводу, надсилали насамперед до крайових друкарень, де виготовляли основну масу літератури. Пізніше готові примірники видань потрапляли до низових друкарень, де їх розмножували від- повідно до потреб та можливостей осередку. Жодної іншої літера- тури, окрім надісланої «згори», низові осередки пропаганди вида- вати не мали права (виняток становили тільки листівки місцевого значення): «Видавання політичної літератури належить до компе- тенції Проводу ОУН і Крайових Проводів ОУН. Отже, забороня- ється всім іншим осередкам видавати будь-яку іншу літературу. 9 Додаток до «Коротких вказівок щодо пропагандивної роботи на найближчий час». – 1947. – Серп. // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 238. 10 Вказівки щодо пропагандивної роботи на 1949 рік // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 301. 11 Інструкція 1/48. – 1948. – 20 лист. // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 283. 102 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 103 № 11ОЛЕКСАНДРА СТАСЮК КОНТРОЛЬ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ ТА ПОШИРЕННЯМ ПІДПІЛЬНИХ ДРУКІВ… Ця заборона не охоплює видавання листівок, що своїм змістом обі- ймають вузькотеренові проблеми, як наприклад, доручення поль- ському імперіялістичному елементові опустити українські землі, заклик до добровольців різних національностей, що служать при німецькій армії і находяться на українській землі, не робити ре- пресій супроти українського народу, виконуючи приказів імперія- лістів і т.п.»12. Інструкції наказували під час передруку літератури суворо дотримуватись оригіналу, не робити помилок, пропусків, не допускати власних інтерпретацій тексту. За кожну неточність винних чекало покарання: «Кожний відхил, неуважний передрук, недогляди, пропуски — потягнуть за собою організаційні кари на винних друзів»13, — попереджали зверхники. Спеціальні інструкції регламентували черговість друку матері- алів. Насамперед ТХЗ мали передруковувати листівки і заклики, відтак — видання УГВР та Головного осередку пропаганди та ін- формації при Проводі ОУН, періодику крайового рівня та брошури ідеологічного змісту. Деякі матеріали, з огляду на їхню актуальність, слід було видавати позачергово14. Брошуру Петра Федуна — ‘Пол- тави’ «Хто такі бандерівці та за що вони борються» інструкції нака- зували передруковувати і поширювати при кожній нагоді, оскільки її вважали досконалим опрацюванням програми боротьби ОУН. На літній і зимовий періоди кожний видавничий осередок затверджу- вав план роботи, складений із найактуальніших матеріалів15. Контроль за виготовленням періодичних видань був дещо склад- нішою справою і вимагав від зверхників більше зусиль та часу. Спе- ціальними інструкціями працівники ГОСП і керівники крайових осередків пропаганди (КОП) визначали назви часописів, їхнє ідей- но-політичне і тематичне спрямоування, соціальне призначення, територію поширення тощо. Іноді вони навіть моделювали струк- туру виданнь. Наприклад, газети для молоді мали містити передо- вицю, присвячену різним національним святам і подіям, статті на актуальну та виховну тематику, матеріали про ідеї та цілі ОУН, на- риси про боротьбу УПА, а також вірші, повстанські пісні, гумор. Періодику видавали здебільшого на рівні країв та областей (згодом — країв та округ), тож керівники пропаганди цих рівнів мали одночасно виконувати функції редакторів та кореспондентів підпільних газет і журналів, що видавались у підзвітних їм осеред- ках. Обласних (крайових) референтів пропаганди одночасно вва- жали кореспондентами газет крайового рівня (проводів земель) і мали забезпечувати їх відповідною кількістю кореспонденцій. Для збору інформації використовували організаційну мережу, а також легальників (переважно серед інтелігенції)16. Члени окружних осе- редків пропаганди (ООП) були зобов’язані надсилати до редакцій крайових видань матеріали про бої УПА й кущових самооборон- них відділів, про героїчні вчинки вояків і членів підпілля, про терор окупанта тощо17. Надіслані повідомлення мали бути змістовними, цікавими, насиченими цифрами і перевіреними фактами18, тому що «друкування неправдивого матеріалу компромітує газету, а та- кож кореспондента»19, — наголошено в інструкції. Для перевірки фактів дописувачі повинні були звертатися до теренових провід- ників, керівників СБ, військової розвідки чи командирів поодино- ких відділів, які також відповідали за вірогідність і актуальність інформації. Надсилати кореспонденції слід було своєчасно, оскіль- ки «…застарілий матеріал не цікавить нікого та робить газету не- актуальною»20. Готовий часопис надсилали на затвердження тереновому про- відникові, а якщо видання мало загальноорганізаційне значен- ня, — до ГОСП. Схваленя та дозвіл на друк отримували не завжди. Скажімо, 1946 р. провідник Львівського краю Зеновій Тершакі- вець — ‘Федір’ визнав незадовільним журнал для молоді «Голос України», який виготовили обласний пропагандист ‘Мироном’ та член ОП Галина Голояд — ‘Марта’, — у провідника виникли 12 ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 2. – Спр. 3. – Арк. 13. 13 Зауваження стосовно розповсюдження листівки «Добровольцы» // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 169. 14 Інструк ція 1/48. – 1948 // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 282–283. 15 Вказівки щодо пропагандивної роботи на 1950 рік. – 1950 // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 307. 16 Інструкції для повітових ОП референтів у справі організації дописувачів-репор- терів // ГДА СБ України. Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 28. – Арк. 99. 17 ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 144. – Арк. 11. 18 Там само. 19 Там само. 20 Там само. 104 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 105 № 11ОЛЕКСАНДРА СТАСЮК КОНТРОЛЬ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ ТА ПОШИРЕННЯМ ПІДПІЛЬНИХ ДРУКІВ… застереженн я стосовно структури часопису та інтелектуального рівня деяких статей21. Однією з форм контролю та корегування роботи референтур пропаганди і підпорядкованих їм ТХЗ було проведення пропаган- дистських конференцій різних рівнів, на яких обговорювали питан- ня агітаційної роботи, діяльності видавничих осередків, поширення підпільної літератури та її змісту. Одна з таких конференцій від- булася 14—18 червня 1944 р. в експозитурі др. «Токара» — «Запо- ріжжя» — «Маркіян», у її роботі взяли участь крайові та обласні референти пропаганди ЗУЗ22. Із часом терор окупанта унеможли- вив проведення конференцій, тому зверхникам доводилось обме- жуватися такими формами контролю, як накази та розпорядження, листування, бесіди під час особистих зустрічей. Про друк та поши- рення літератури йшлось і на нарадах членів Проводу. Зокрема, у травні 1948 р. в Миколаївських лісах на Львівщині відбулася нара- да, в якій взяли участь Р. Шухевич, П. Федун, О. Дяків, З. Тершакі- вець, В. Галаса та В. Бей. Про стан видавничо-пропагандистського сектору, друк підпільної літератури та роботу редакційних груп до- повідав Осип Дяків — ‘Горновий’23. Із утвердженням радянської влади та встановленням тоталь- ного контролю МВД й КҐБ, організаційні зв’язки послабилися. Зразки пропагандивних матеріалів, відправлені на редагування та затвердження зверхникам, досить часто не доходили до місця призначення або йшли так довго, що втрачали актуальність. Особ- ливо це позначалося на періодиці. Ставало очевидним, що в таких умовах суворий контроль за діяльністю ОП значно зменшує ре- зультативність їхньої роботи. Тож навесні 1945 р. було вирішено децентралізувати пропагандивно-видавничу референтуру24. КОП, зміцнені фаховими кадрами — провідними публіцистами організа- ції, отримали, фактично, всі повноваження ГОСП: вони могли ви- давати статті на будь-які теми (зокрема й ідеологічні та політичні), самостійно відбирати матеріали до друку, редагувати їх, визнача- ти типи та характер видань. Окружним і надрайонним ОП також було надано більше повно- важень щодо вибору тематики видань і редагування. 1945 р. при ООП створено видавничі відділи, на чолі яких поставлено редак- торів. Двічі на місяць редактори видавали окружний інформацій- ний листок, що містив вступну статтю, воєнно-політичні новини та різні комунікати ОУН-УПА. Вступна стаття мала бути написана на «теми льокально-окружного та загального характеру» (але все ще заборонялося без санкції КОП опрацьовувати міжнародну темати- ку)25, дозволялося друкувати патріотично-виховні твори, зокрема художню прозу, поезію, гуморески. Це стимулювало видання газет і журналів на цьому рівні. Створення видавничих відділів при над- районних та районних ОП не було передбачено: на цих рівнях мали видавати тільки інформаційні газети. Провідники організації усвідомлювали недосконалість такої системи керування видавничим процесом, адже імовірність дру- ку примітивних чи небажаних матеріалів значно зросла, однак за обставин, що склалися, іншого виходи не було. Крім цього, децен- тралізація видавничо-пропагандивної роботи не означала повної втрати контролю. Хоча члени ГОСП і досвідчені провідники уже не мали змоги редагувати всіх видань до того, як ті з’являлися друком, однак вони корегували діяльність низових редакційно-видавничих відділів за допомогою детальних інструкцій, які містили вказівки стосовно пропагандивної та видавничої роботи на цілий рік26, а та- кож наказів і тематичних вказівок, які обумовлювали особливості роботи над відповідними тематичними групами видань, вказували на технічні й граматичні помилки, організаційні хиби тощо27. Особливо багато інструкцій видавалося, щоб скорегувати ідейно-політичний бік видавничої справи. У них розтлумачували 21 Архів Управління СБ України Львівської області. – Фонд. Кримінальні справи. – Спр. 9609. – П-36254. – Т. 1. – Арк. 85. 22 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 159–160. 23 Галаса В. Наше життя і боротьба (Спогади). – Львів, 2005. – С. 122. 24 Кук В. Постій Проводу ОУН у селі Бишках (1943-1945рр.) // Воля і Батьківщина. – 1998. – № 4. – С. 37. 25 Інструкція Ч.1/45 КОП. – 1945. – Берез. // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 177. 26 Напрямні політично-пропагандивної роботи. – 1945; Короткі вказівки щодо пропа- гандивної роботи на найближчий час. – 1947; Вказівки № 1 щодо пропагандивної ро- боти на 1949 рік; Вказівки щодо пропагандивної роботи на 1950 рік. – 1950 тощо. 27 Вказівки пропагандистам по питанні Т. зв. возз’єднання греко-католицької церк- ви з руською православною церквою. – 1945; Про деякі політично-пропагандивні помилки. – 1946; Правописна інструкція. – 1949; Інструкція в справі кореспон- дентів ГОСП-у. – 1951 тощо. 106 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 107 № 11ОЛЕКСАНДРА СТАСЮК КОНТРОЛЬ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ ТА ПОШИРЕННЯМ ПІДПІЛЬНИХ ДРУКІВ… ідейно-політичні аспекти програми, давали настанови щодо ви- світлення подій та ідеологічних явищ, робили зауваження з при- воду невідповідного використання деяких політичних термінів. Зокрема, в інструкції від 28 січня 1946 р. ‘Петро Полтава’ наказу- вав публіцистам звернути увагу на реакційну сутність Організації Об’єднаних Націй, яка представляла інтереси імперських держав, не рекламувати Нюрнберзький процес як «тріумф міжнародної справедливості» (бо хто і кого судить?), бути обережними в оцін- ці антбільшовицьких рухів у країнах, окупованих СРСР, зокре- ма не називати польську АК силою політично аналогічною УПА («в нас є спільний ворог і більше, властиво, нічого»)28. Одночасно керівник ГОСП застерігав від необачних і провокаційних вислов- лювань на адресу російського та інших народів, а також радив не перебільшувати власних досягнень, а саме: не писати про Фронт поневолених народів як про доконаний факт, оскільки на даному етапі — «це щойн о ідея, в напрямі реалізації якої зроблено лише перші кроки»2 9; не називати УГВР загальнонаціональним керівним органом, бо це, наразі, лише надпартійне утворення тощо. В Інструкції ГОСП «Про деякі політично-пропагандистські помилки» від 28.01.1946 р. П. Федун наголосив, що необхідно роз- межовувати поняття «більшовизм» і «комунізм», оскільки біль- шовики — це не комуністи, вони зрадили ідеям комунізму, вста- новивши в державі жорстоку диктатуру. Тому в пропаганді слід таврувати більшовицький режим, залишаючись нейтральними до все ще популярних у Європі комуністичних рухів. Керівник ГОСП застерігав не ототожнювати поняття «сталінський імперіалізм» та «імперіалізм російського народу», оскільки російський народ не може відповідати за політику правлячої кліки («треба атакувати в пропаганді не цілий народ, а саму кліку»)30. ‘П. Полтава’ вважав за доцільне вживати у пропаганді вислів «диктатура над пролетарі- атом», замість «диктатура пролетаріату». Невідповідними, на його думку, були також вислови «червоні окупанти» (адже «боротьба під червоним прапором ведеться у всьому світі і це справедлива боротьба»31) та «дика Азія», «східні варвари», бо в основу критики більшовицького режиму мають лягти світоглядно-політичні кри- терії, а не географічні чи расові32. Зрештою, низький економічний або культурний рівень розвитку країн СРСР не може бути підста- вою для критики ще й тому, що нацизм визрів у середовищі одного з найкультурніших народів Європи. До цієї ж групи документів слід зарахувати інструкції, які ви- давали у зв’язку зі зміною ідейно-політичних засад чи тактичних кроків організації. Зокрема, спеціальним розпорядженням нака- зували не передруковувати матеріалів, виданих до 1944 р. (окрім програмних постанов)33. У зв’язку з виробленням нової міжнарод- нополітичної стратегії ОУН(б), що полягала у створенні спільно- го фронту поневолених більшовизмом народів, 1944 р. лідери ор- ганізації видали вказівку підготувати нову редакцію листівок до Підпільники за роботою над пропагандивними матеріалами в підземному бункері 28 Про деякі політично-пропагандивні помилки. Інструкція ГОСП. – 28.01.1946 // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 70. 29 Про деякі політично-пропагандивні помилки. Інструкція ГОСП. – Арк. 71. 30 Там само. – Арк. 68. 31 ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 143. – Арк. 14 – 15 зв. 32 Про деякі політично-пропагандивні помилки. Інструкція ГОСП. – Арк. 69. 33 Вказівки №1 щодо пропагандивної роботи на 1949 рік // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 301. 108 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 109 № 11ОЛЕКСАНДРА СТАСЮК КОНТРОЛЬ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ ТА ПОШИРЕННЯМ ПІДПІЛЬНИХ ДРУКІВ… литовців, білорусів, грузинів, казахів, узбеків, чеченців, азербай- джанців, яких тепер не закликали вступати до лав УПА, а спону- кали до творення власних національно-визвольних організацій34. Як керівник ГОСП Петро Федун ставив також високі вимоги до грамотності підпільних видань, оскільки помилки знижували наукову вартість публікацій та компрометувала справу пропа- ганди загалом. Зокрема, він різко розкритикував видавців листів- ки «Слово до вчителів» та брошури «Переяславська легенда» за велику кількість технічних і граматичних помилок, пропусків та перекручень, що зробили ці видання безвартісними. Щоб запобіг- ти появі безграмотних матеріалів, він наказав «визначити в кож- ному техзвені людину, яка б відповідала за безпомилковість та гарний стан кожного видання». За відсутності довідників з укра- їнського правопису, керівник ГОСП радив редакторам і публіци- стам використовувати радянський підручник 1946 р. за редакцією Булаховського, викинувши з нього правила, розраховані на ру- сифікацію української мови. На бездоганній грамотності текстів наполягав також Р. Шухевич. Спілкуючись із дописувачами, він радив їм частіше заглядати у словники, які уклали компетентні люди35. За радянських часів основним завданням підпільної преси було висвітлювати замовчувані режимом події і факти. Однак немож- ливість налагодити нормальну роботу кореспондентської мережі в умовах тотального стеження радянських спецслужб змушувала керівників організації щоразу зменшувати кількість часописів, пе- ретворюючи денники, тижневики, місячники на квартальники та річні видання. 1950 р. великі за обсягом центральні видання було замінено неперіодичними випусками36, які з’являлися раз на рік. Зменшення кількості крайових та окружних часописів ГОСП ра- див компенсувати друком газетки-листівки37, яка б інформувала населення про поточні новини та містила відповідні коментарі. Шлях часописів від друкарні до рук читача став значно дов- шим, а отже виникла нагальна потреба підкорегувати їхній зміст. Газети й журнали тепер повинні були виконувати не стільки ін- формативну, скільки виховну функцію: «В журналі мусить від- битися якнайповніше наша боротьба. Тому не грає засадничої ролі свіжість матеріалу, але його виховна сила […] Хроніка, статті по- винні бути синтезою подій та включати засадничі моменти, щоб не тратили актуальності […] Змагати до якнайбільшої різнородності матеріалу»38. Інструкція пізнішого періоду нагадує про те, що, ви- готовляючи часописи, потрібно зважати на обмежені в сучасних умовах технічні можливості підпілля й публікувати статті «удар- ні, бойові, різноманітні, актуальні і короткі. Амбіцією всіх редакцій повинно тепер бути сказати в газеті якнайбільше, якнайкраще і в той же час — якнайкоротше»39. 1951 р., ймовірно з ініціативи П. Федуна, було зроблено останню спробу розширити коло кореспондентів підпільних видань, яке ско- ротилося до мінімуму, адже на місце загиблих авторів не приходили нові. Керівник ГОСП планував вирішити проблему, запровадивши інституцію кореспондентів ГОСП. Їх вибирали здебільшого серед працівників вищих і середніх ланок підппілля включно з надрайо- нами, а також серед легальників40. Дописувачі мали подавати до редколегії ГОСП по три кореспонденції на рік, у яких висвітлювати побут, щоденні турботи, героїзм та зростання підпільників, пере- біг різних акцій. Писати слід було загально, щоб не дати ворогові в руки ніяких конкретних фактів. Одночасно, щоб зміцнити співпра- цю низових видавничих осередків із членами ГОСП, працівникам КОП та ООП було запропоновано в нотатках висловлювати свої міркування з приводу змісту пропаганди, подавати зауваження до видань ГОСП, вказувати на проблеми, які потребують ретельного опрацювання тощо41. Однак, з огляду на ослаблення мережі ОУН та 34 Розпорядження про редагування листівок, звернених до інших народів. – 1944. – 12 лип. // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 176. 35 Дужий П. Деякі риси до характеру Романа Шухевича // Українська ідея і чин. – Львів, 1998. – № 1. – С. 51. 36 Вказівки щодо пропагандивної роботи на 1950 рік. – 1950 // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 303. 37 Там само. – Арк. 305. 38 Напрямні політично-пропагандивної роботи. – 1945. – Лист. // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 49. 39 Вказівки щодо пропагандивної роботи на 1948 рік // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 266. 40 Інструкція в справі кореспондентів ГОСП-у. – 1951 // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 327. 41 Вказівки щодо пропагандивної роботи на 1950 рік. – 1950 // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 308. 110 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 111 № 11ОЛЕКСАНДРА СТАСЮК КОНТРОЛЬ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ ТА ПОШИРЕННЯМ ПІДПІЛЬНИХ ДРУКІВ… відмову цивільного населення співпрацювати з підпіллям, ці кро- ки залишилися нереалізованими. Вцілілі публіцисти змушені були кожну нову статтю підписувати іншим псевдо, щоби створити вра- ження, начебто підпілля має широку кореспондентську мережу42. Від 1945 р. через брак та спрацьованість друкарської техніки ГОСП дедалі частіше радив видавничим осередкам надавати пе- ревагу друкові листівкок, вважаючи їх оптимальною формою про- паганди в умовах підпілля. Поширювати листівки слід було швид- ко, масово і систематично, вибираючи відповідне середовище для кожної тематичної групи листівок. Не менш ефективною зброєю пропагандистів вважали гасло, або ж лозунг, адже «ясно, ядерно й ударно сформульований, він нераз глибше западає в душу мас, чим довга стаття, промова, листівка»43. Перевагою гасел над інши- ми друкованими засобами пропаганди була простота виготовлен- ня, адже за відсутності друкарської техніки їх можна було писати від руки на будь-якому папері чи навіть крейдою на стінах. Низка вказівок стосувалася оформлення друкованих видань, яке мало бути «простим, поважним», без зайвих прикрас44. Обов’яз- ковими вважали написи: «Прочитай і підкинь другому» та «Надру- ковано в друкарні ОУН» із зазначенням року і місяця. Титульні сторінки видань Проводу та УГВР, обкладинки брошур ідеологіч- ного й політичного змісту не дозволяли прикрашати малюнками, щонайбільше їх могли обрамляти орнаменти. Інструкції радили ке- рівникам техзвен використовувати у роботі радянський підручник графіки45. Оздоблення періодичних видань крайового та окружного рівнів, а також брошур морально-етичного чи виховного змісту було довільним: малюнки-дереворити або виконані від руки, літерогра- фічні написи й орнаменти, фігурний гутенбергівський шрифт тощо. Малюнки та карикатури також проходили відповідний кон троль і відбір: перед оприлюдненням їх мали затвердити провідники46. Навіть відомий графік Ніл Хасевич був змушений подавати свої робот и на затвердження зверхникам, але до оцінок він, справжній фахівець своєї справи, ставився дуже ревниво. Василь Галаса, якому довелося співпрацювати з художником на Волині впродовж 1948—1952 рр., згадує, що висловлюючи зауваження до дерево- ритів Н. Хасевича, провідники часто потрапляли у складну ситуа- цію.47 До речі, В. Галаса був одним із небагатьох провідників ОУН, кому художник довіряв і до чиєї думки дослухався. Спеціальними розпорядженнями зверхники нагадували ви- давцям, що друк має бути максимально чіткий, а саме видання — охайним. Про охайність не забували навіть тоді, коли листівки або брошури друкували на низькоякісному обгортковому папері або на чистій стороні бланків, плакатів тощо. Особливо ретельно мали бути виконані центральні видання, які наказувалося друкувати лише на якісному папері в осередках із кращою друкарською тех- нікою48. Оптимальним для підпільних видань вважали формат А-4 або кишеньковий — А-6. Поширення виготовленої друкарської продукції також відбува- лося за чітко встановленою схемою та під суворим контролем зверх- ників. «Підпільна література виходить серед дуже великих трудно- щів. Вона коштує багато жертвенної праці й зусиль авторів, друкарів, техніків, і тому господарка літературою мусить бути дуже вміла і до- цільна, щоб не марнувати в її видання вкладеної дорогої праці. На- впаки, раціональне поширення революційної літератури повинно бути найкращою нагородою за цю працю»49, — ішлося в інструкції. Поняття «раціональне поширення» включало в себе насамперед пла- новість і системний підхід до кольпортажу, адже друковане слово, щоб «зробити відповідний вплив на того, кому воно призначене, му- сить бути поширене там, де треба, тоді, коли треба і так, як треба»50. Розпоряджатися друкованою продукцією мали теренові провідники та пропагандисти, саме вони визначали, куди, скільки та якої саме 42 Вказівки щодо пропагандивної роботи на 1950 рік. – Арк. 308. 43 Інструкція Ч.6/45 по поширенні лозунгів. – 1945. – 26 черв. // ЦДАВО України. – Ф. 3836. – Оп. 1. – Спр. 67. – Арк. 68. 44 Там само. – Арк. 308 45 Там само. – Арк. 308. 46 Вказівки №1 щодо пропагандивної роботи на 1949 рік // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 299. 47 Галаса В. Наше життя і боротьба (Спогади). – С. 155–157. 48 Вказівки щодо пропагандивної роботи на 1950 рік. – 1950 // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 307. 49 Політично-пропагандивна робота між населенням (Вказівки для всіх теренових провідників, референтів пропаганди і політвиховників) // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 78-79. 50 Бойовик. − 1941. – № 1; 1942. – № 2 // НДБ Центрального державного історич- ного архіву в м. Києві. – С. 5. 112 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 113 № 11ОЛЕКСАНДРА СТАСЮК КОНТРОЛЬ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ ТА ПОШИРЕННЯМ ПІДПІЛЬНИХ ДРУКІВ… літератури слід надіслати. Також вони були зобов’язані нагляда- ти за транспортуванням літератури, забезпечувати зв’язкові лінії відповідними криївками для її зберігання, карати за невиправдану затримку вантажу. Постійної прив’язки до терену чи певних орга- нізаційних осередків не було — літературу скеровували туди, де її найбільше бракувало. Щоб запобігти втратам під час транспортуван- ня, керівники осередків пропаганди у звітах мали зазначати: коли, скільки і яку літературу одержано; хто і як перевіряв, чи дійшла вона до найнижчих організаційних осередків; скільки розкинено лі- тератури в обласних центрах, по районах, селах51. Володіючи такою інформацією, керівники пропаганди могли оперативно реагувати на брак пропагандивних видань у тому чи тому районі. Поширенням лі- тератури займалась не лише мережа ОУН, а й бійці УПА, з приводу цього вони були спеціально інструктовані52. Деякі акції бойових відді- лів мали на меті винятково поширення агітаційної літератури. У пропагандистських інструкціях є численні поради кольпор- терам стосовно методів поширення літератури, а також засад кон- спірації: літературу не можна було тримати в одному місці, а слід було розосереджувати по різних пунктах; вона не повинна була за- лежуватися, а мала постійно перебувати в русі; підпільники мали виявляти кмітливість і щоразу застосовувати нові методи коль- портажу (вкидати листівки у відчинені вікна і двері, розклеюва- ти на стовпах і мурах, вкладати між сторінок радянських видань, запихати у кишені червоноармійців тощо)53. В іншій інструкції на- казувалося пересилати літературу на адреси різних радянських установ, висилати на фронт, користуючись польовою поштою, під- кидати у військові ешелони54. Одночасно інструкції застерігали від поширення друкованих видань у місцях, де це могло б викликати масову відповідальність населення. Підпільні видання ОУН, конфісковані НКВД (Хмельниччина, початок 1950-х рр.) Підпільна література, конфіскована НКВД в будинку в с. Білогорща 5 березня 1950 р. 51 ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 97. – Арк. 15. 52 Там само. – Спр. 62. – Арк. 21 зв. 53 ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 23. – Спр. 927. – Арк. 15. 54 ДАЛО. – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 228. – Арк. 115. 114 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 115 № 11ОЛЕКСАНДРА СТАСЮК КОНТРОЛЬ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ ТА ПОШИРЕННЯМ ПІДПІЛЬНИХ ДРУКІВ… Поширюючи підпільну літературу, важливо було не дати їй потрапити до ворожих рук. Майже кожний примірник газети чи брошури містив на першій або останній сторінці т. зв. «Заповіді підпільної літератури», у яких нагадували про дотримання вимог конспірації під час користування (зберігати в надійному місці, не нищити, читати лише в довірочному колі, не хизуватися нею перед непевним елементом та дурнями, передавати з рук у руки тощо)55. З огляду на змінні обставини боротьби, зверхники щоразу ак- центували увагу кольпортерів на нових моментах у поширенні літератури, особливо це стосувалося території кольпортажу та соціального призначення матеріалів. 1945 р. Роман Шухевич спе- ціальним розпорядженням скерував основну масу підпільної літе- ратури на Східну Україну задля державно-національного освідом- лення східноукраїнського населення56. Тоді ж життєво необхідним стало залучати до лав підпілля представників інтелігенції, — їх агітували, надсилаючи пропагандивні матеріали поштою57. 1948 р. Михайло Дяченко — ‘Марко Боєслав’, як керівник пропаганди Карпатського краю, щоб підвищити ефективність кольпортажу, радив пропагандистам дослухатися до реакції на- селення на появу літератури в терені. В журналі «Революціонер- пропагандист» (1948, № 4) з’явилася його розгорнута стаття на цю тему — «Що нам дає відомість про реакцію населення на нашу літературу», у ній автор справедливо ствердив, що така реакція «відображає ударність і силу літератури, орієнтує нас про її спро- можності впливати на оточення»58. Знаючи відгук серед людей на поширення підпільних друків, пропагандист може виправити свої помилки, пов’язані з невідповідним добором літератури, її скеру- ванням у невластиве середовище тощо. Особливо пильно пропа- гандист має міркувати над негативними відгуками, якщо такі є. Отже, незважаючи на підпільний характер діяльності ОУН, кожна ланка видавничого процесу перебувала під суворим контро- лем зверхників. Мета контролю було забезпечити появу достатньої кількості пропагандистських матеріалів, простежити за швидкістю та якістю вико- нання робіт, рухом літера- тури від друкарні до читача, звести до мінімуму можливі втрати у техніці та людях. У підпіллі було налагоджено складну систему зв’язку між ГОСП та низовими пропаган- дистськими структурами, що давала змогу централізовано керувати видавничим про- цесом, забезпечуючи єдину ідейно-політичну спрямо- ваність видань, регулюючи їхній зміст, кількість і тери- торію поширення. Вимушена децентралізація видавничої роботи дещо послабила контроль за виготовленням пропагандист- ських матеріалів, однак це не позначилося на їхній якості, оскільки були віднайдені інші, не менш ефективні методи керування видавни- чим процесом. Пошук нових способів виготовлення агітаційних мате- ріалів, вдале використання людського ресурсу, бережне та ощадливе ставення до друкарської техніки, фарб і паперу, посилена конспірація та винахідливість у поширенні літератури були тими підвалинами, на яких видавничий сектор українського підпілля вистояв аж до 1953 р. * * * Наведений далі документ належить до матеріалів, котрі від- ображають процес контролю за виданням літератури в системі ви- давничих структур ОУН. Такими інструкціями зверхники коригу- вали ідейно-політичний, граматичний та інтелектуальний рівень видань. Зауваження, висловлені в документі, стосуються низки листівок і брошур, виданих у підпіллі 1946 р. Документ віднайдений у Галузевому державному архіві Служ- би Безпеки України. Публікується вперше. У тексті збережено мовні та орфографічні особливості оригіналу. 55 Ідея і чин. – 1942. – № 1 // Літопис Української Повстанської Армії). – Торонто– Львів, 1995. – Т. 24: Ідея і чин: Орган Проводу ОУН, 1942-1946. – С. 76. 56 Надрайонним провідникам до виконання. – 1945. 57 ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 23. – Спр. 5040. – Арк. 232. 58 Що нам дає відомість про реакцію населення на нашу літературу // ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – Арк. 118. Друкарський верстат «ґутенбергівка» 116 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 117 № 11ОЛЕКСАНДРА СТАСЮК КОНТРОЛЬ ЗА ВИГОТОВЛЕННЯМ ТА ПОШИРЕННЯМ ПІДПІЛЬНИХ ДРУКІВ… ЗАУВАЖЕННЯ ДО НАШИХ ВИДАНЬ «Вказівки українській селянській, робітничій та інтелігентській молоді т.зв. УССР, яка живе легально». Червень 1946, ОУН. а) Недобре побудоване речення: «Поширення… літератури ви- конує… важливе значення». б) Невластиве закінчення слів: «повідомляйте підпільникам, повстанців! в) У розділі 19-му зібрані найрізніші, непов’язані з собою по- няття. Розділ починається: «Не вживайте російської мови», а вслід за цим іде: «Плекайте мораль, будьте готові вмирати за правду! г) Вимоги до молоді вичерпуючі, систематично викладені, не- перебільшені. «Молоді друзі». Червень 1946, Українські Повстанці. а) Недобре виглядають поставлені побіч себе речення: «Дри- жить окупант за свою шкуру» і «дрижить за душу свойого суспіль- ства». б) У листівці сказано: «Народ — селянин, робітник і чесний ін- телігент». З цього виходить, що з усіх верст українського народу є найменш чесною інтелігенція. Це неслушне і образливе. в) Написано: «Завтра потребуємо ми, українські повстанці су- часне українське покоління, заміни ти нас… на боротьбу… на дер- жавне будівництво. Дуже неясне речення. г) Сказано: «Сьогодні ще Ваші… душі затендітні» — неправди- ве і образливе для молоді. Незгідне з попередніми твердженнями автора про молодь. д) У листівці: «Ви пішли в школу…, щоб дозріли Ваші тілесні … сили». Тілесні сили можуть дозрівати і поза школою. е) Неправильно ужита форма: «Вашому батькові… копійку ви- дирають. Вашому батькові можуть лише давати, а відбирають від батька» є) Чому автор каже, що енкаведист подає українській молоді «стакан нудної горілки»? ж) Автор говорив: «Сьогодні ще Ваші руки заслабі, щоб носи- ти… зброю», а дещо далі ставить до тих «заслабих рук» вимогу: «Не вагайся носити при собі зброю» Де логіка? з) Молоді даються нереальні, провокуючі завдання: «носити при собі зброю», «плюнути енкаведистові у вічі», «п’ястуком провчит и большевицького зайду», «скерувати зброю у серце окупанта», «го- лосити наші ідеї». Коли українська молодь послухає автора, то при браку конспіративних навиків в скорому часі уся опиниться в ру- ках НКВД. Ці вимоги до молоді різко відрізняються від вимог, по- ставлених їй у «Вказівках». Виглядає назовні, що вони походять з різних середовищ, а не з одної Організації. Правильно буде писати: «Не зрадь України, не зрадь наших ідей», а не «служити Україні», «нашим ідеям». і) В цілому листівка відзначається тяжкою, неприступною для адресата формою, не виразними, загальниковими, нереальними вимогами до молоді. 3. «Українці, брати із східних областей», серпень 1946, Українці західних областей. а) «Доки ж над собою терпітемете наругу мізерної кліки». Ма- буть мало би бути «мерзенної кліки». б) Де логіка? Автор пише: «Ви непосильно працюєте… Ви пух- нете з голоду… дозволяєте знущатися над Вами… спокійно дивите- ся, як… голодною смертю вмирають Ваші брати… Терпите наругу кліки…» і вслід за цим: «Сталін хоче Вашу боротьбу звести» і т.д. Про яку боротьбу тут мова? Попередньо говорилося про цілком па- сивну поставу східняків, якої «боротьбою» назвати не можна. в) Автор каже: «Сталінські людоїди… в боях з українськими повстанцями ведуть себе, як зайці. І зовсім не страшна боротьба з цими бандитами». — Неумісна чванкуватість. «Ні, боротьба з боль- шевиками нелегка і страшна, але ми видержуємо її і перемагаємо не дивлячись на її нелегкість і страшність». 4. «Українські робітники, селяни і інтелігенціє», червень 1946, ОУН. а) Неясно висловлена думка: «Інтелігенціє!.. Сталінські вель- можі…* твою ролю і стараються Тебе купити». З будови речення можна зрозуміти, що мається на увазі продажну «ролю» інтеліген- ції. Не було би…*, коли би у реченні слово «ролю» замінити сло- вом — значення. б) Листівка написана дуже добре. Багата в доказовий матеріал. Цифри і факти зіставлені влучно і переконуючо. Завдання робіт- никам, селянам, інтелігенції поставлені ясно, конкретно, непере- більшено. 118 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 119 № 11 5. «Брати переселенці, сини Холмщини, Грубешівщини, Засян- ня і Лемківщини», лютий 1946р., ОУН. а) Листівка добра. Переконуюча логікою фактів. 6. «До української молоді Східної України», червень 1946, Укра- їнські Повстанці Західної України. а) Написано: «А Ти Українська молоде? Чи не сором Тобі перед їхнім.*?» Тут невластиве узагальнення. Мається на увазі лише не- значну групу української молоді, а надається їй ім’я цілості. б) Очевидно зіпсований текст, який затемнює зміст речення: «Службовий сухітливий пасок». Очевидно має бути «пайок». в) В загальному листівка добра. Трохи задовга. 7. «Українці Західних областей», серпень 1946, ОУН. а) Без застережень. 8. «Слово до учителів, братів зо східних областей України», 30 серпня 1946, УПА. а) Добре, переконливо, з чуттям написано. Влучно, докумен- тально спростовано большевицьку пропаганду, викриває протина- родну імперіялістичну большевицьку політику. 9. «Українсько-польські взаємини», Зенон Савченко, 1946. а) Непотрібно на стор. 2 і 3-й ужито виразу: «доля»; від цього вислову тхне містикою і фаталізмом, а зі стор. 6-ї видно, що автор під «долею» мав на увазі «зовнішні обставини». б) На стор.4, 12 і 31 ужито невластивого відмінка «її» замість «їй». Давальний відмінок буде «їй», а не «її» — це лише родовий. в) На стор. 9 і 32 написано: «Між Польщею а Москвою», «між польською а українською державою». В літературній мові вжива- ється «і». Вживання у цьому місці «а» є полонізмом. г) Добрий добір історичних фактів для аргументації. Влучність висловів і окреслень. Жива, барвиста, образова і ядерна мова. д) На стор.23 і 36 говориться про «люблинську агентуру». Для вислову 1946 р. це анахронізм. Андрух 1946р. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 10. — Арк. 344—345. ГАЛИНА СТАРОДУБЕЦЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ У ПОВСТАНСЬКОМУ ЗАПІЛЛІ (1944—1945) Розвиток західноукраїнського суспільства в цілому і повстан- ського запілля зокрема в 1944—1945 рр. значною мірою детерміно- ваний змінами в моральному стані та в ціннісних орієнтаціях на- селення, які відбулися під впливом подій Другої світової війни, так і внаслідок післявоєнного соціально-економічного та політичного облаштування краю. «Звільнення» впродовж першої половини 1944 р. території За- хідної України від німецьких окупантів супроводжувалося віднов- ленням головних інститутів радянської влади, покликаних встано- вити жорсткий контроль на всіх ділянках життя. Наслідком цього стало крайнє загострення суспільно-політичних суперечностей, в епіцентрі яких перебували два основні політичні суб’єкти: з одного боку —радянська влада з її репресивно-каральною системою, а з іншого — УПА та оунівське підпілля. Проте не варто недооціню- вати значення інших чинників формування суспільно-політичного клімату, як-от частку польського населення в Західній Україні, ді- яльність німецьких окупаційних органів влади, Українського цен- трального комітету (УЦК) та ін. На зміну настроїв населення безпосередньо впливало перемі- щення фронту на західноукраїнські землі навесні—влітку 1944 р. Обставини підштовхували людей різного соціального статусу ви- значатися з політичними вподобаннями (часто на користь ОУН/б/). У цьому контексті цікавим, на нашу думку, є політичний звіт за бе- резень—квітень 1944 р. з Дрогобиччини. У ньому з осудом вказано на корисливі мотиви, що спонукали галицьку інтелігенцію, котра донедавна сумнівалася в доцільності розгортання збройного руху опору і лояльно ставилася до чинної влади, шукати контактів з оунівським підпіллям: «Вони навернулись тільки бачучи, що про- валюється одне корито, завчасу шукають іншого, як не корита, то бодай щось в роді того (схоронення для рідні, допомога в транспор- ті, ну і багато інших філантропічних вчинків, начебто ОУН була

Ähnliche Einträge