Суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945)

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Стародубець, Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2007
Назва видання:	Український визвольний рух
Теми:	Період збройної боротьби ОУН і УПА
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65377
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945) / Г. Стародубець // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 119-137. — Бібліогр.: 60 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-65377
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-653772014-06-25T03:01:57Z Суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945) Стародубець, Г. Період збройної боротьби ОУН і УПА 2007 Article Суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945) / Г. Стародубець // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 119-137. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65377 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Період збройної боротьби ОУН і УПА Період збройної боротьби ОУН і УПА
spellingShingle	Період збройної боротьби ОУН і УПА Період збройної боротьби ОУН і УПА Стародубець, Г. Суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945) Український визвольний рух
format	Article
author	Стародубець, Г.
author_facet	Стародубець, Г.
author_sort	Стародубець, Г.
title	Суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945)
title_short	Суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945)
title_full	Суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945)
title_fullStr	Суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945)
title_full_unstemmed	Суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945)
title_sort	суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Період збройної боротьби ОУН і УПА
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65377
citation_txt	Суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945) / Г. Стародубець // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 119-137. — Бібліогр.: 60 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT starodubecʹg suspílʹnopolítičníčinnikiformuvannâmoralʹnopsihologíčnogoklímatuupovstansʹkomuzapíllí19441945
first_indexed	2025-07-05T15:53:10Z
last_indexed	2025-07-05T15:53:10Z
_version_	1836822865916198912
fulltext	118 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 119 № 11 5. «Брати переселенці, сини Холмщини, Грубешівщини, Засян- ня і Лемківщини», лютий 1946р., ОУН. а) Листівка добра. Переконуюча логікою фактів. 6. «До української молоді Східної України», червень 1946, Укра- їнські Повстанці Західної України. а) Написано: «А Ти Українська молоде? Чи не сором Тобі перед їхнім.?» Тут невластиве узагальнення. Мається на увазі лише не- значну групу української молоді, а надається їй ім’я цілості. б) Очевидно зіпсований текст, який затемнює зміст речення: «Службовий сухітливий пасок». Очевидно має бути «пайок». в) В загальному листівка добра. Трохи задовга. 7. «Українці Західних областей», серпень 1946, ОУН. а) Без застережень. 8. «Слово до учителів, братів зо східних областей України», 30 серпня 1946, УПА. а) Добре, переконливо, з чуттям написано. Влучно, докумен- тально спростовано большевицьку пропаганду, викриває протина- родну імперіялістичну большевицьку політику. 9. «Українсько-польські взаємини», Зенон Савченко, 1946. а) Непотрібно на стор. 2 і 3-й ужито виразу: «доля»; від цього вислову тхне містикою і фаталізмом, а зі стор. 6-ї видно, що автор під «долею» мав на увазі «зовнішні обставини». б) На стор.4, 12 і 31 ужито невластивого відмінка «її» замість «їй». Давальний відмінок буде «їй», а не «її» — це лише родовий. в) На стор. 9 і 32 написано: «Між Польщею а Москвою», «між польською а українською державою». В літературній мові вжива- ється «і». Вживання у цьому місці «а» є полонізмом. г) Добрий добір історичних фактів для аргументації. Влучність висловів і окреслень. Жива, барвиста, образова і ядерна мова. д) На стор.23 і 36 говориться про «люблинську агентуру». Для вислову 1946 р. це анахронізм. Андрух 1946р. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 10. — Арк. 344—345. ГАЛИНА СТАРОДУБЕЦЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ У ПОВСТАНСЬКОМУ ЗАПІЛЛІ (1944—1945) Розвиток західноукраїнського суспільства в цілому і повстан- ського запілля зокрема в 1944—1945 рр. значною мірою детерміно- ваний змінами в моральному стані та в ціннісних орієнтаціях на- селення, які відбулися під впливом подій Другої світової війни, так і внаслідок післявоєнного соціально-економічного та політичного облаштування краю. «Звільнення» впродовж першої половини 1944 р. території За- хідної України від німецьких окупантів супроводжувалося віднов- ленням головних інститутів радянської влади, покликаних встано- вити жорсткий контроль на всіх ділянках життя. Наслідком цього стало крайнє загострення суспільно-політичних суперечностей, в епіцентрі яких перебували два основні політичні суб’єкти: з одного боку —радянська влада з її репресивно-каральною системою, а з іншого — УПА та оунівське підпілля. Проте не варто недооціню- вати значення інших чинників формування суспільно-політичного клімату, як-от частку польського населення в Західній Україні, ді- яльність німецьких окупаційних органів влади, Українського цен- трального комітету (УЦК) та ін. На зміну настроїв населення безпосередньо впливало перемі- щення фронту на західноукраїнські землі навесні—влітку 1944 р. Обставини підштовхували людей різного соціального статусу ви- значатися з політичними вподобаннями (часто на користь ОУН/б/). У цьому контексті цікавим, на нашу думку, є політичний звіт за бе- резень—квітень 1944 р. з Дрогобиччини. У ньому з осудом вказано на корисливі мотиви, що спонукали галицьку інтелігенцію, котра донедавна сумнівалася в доцільності розгортання збройного руху опору і лояльно ставилася до чинної влади, шукати контактів з оунівським підпіллям: «Вони навернулись тільки бачучи, що про- валюється одне корито, завчасу шукають іншого, як не корита, то бодай щось в роді того (схоронення для рідні, допомога в транспор- ті, ну і багато інших філантропічних вчинків, начебто ОУН була 120 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 121 № 11ГАЛИНА СТАРОДУБЕЦЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ… якоюсь філантропійною установою на взір міжнародного Червоно- го Хреста). Багато є таких, що, покинувши свої сторони, […] нарі- кають на організацію, що вона не опікується інтелігенцією, не дала точних інформацій, що робити, не помагає і т.д. Дивно і смішно ви- глядає оцей їхній патріотизм, революційність та ідейність, немовби Україну будувати і за неї гинути мали селянсько-робітничі маси і всі інші, тільки не вони. Немовби їх завдання — приглядатись, осу- джувати, обвинувачувати, а опісля хіба тільки панувати при пов- ному кориті в вільній Українській Державі. А коли вже сьогодні хтось з них приступає до революційної боротьби, так тоді обов’яз- ково вимагає компенсації у формі гарантії життя рідні, фізичного існування, запевнення, що більшовики нічого йому і його рідні не зроблять і т.д.»1. Наведений документ дає змогу принаймні частково спросту- вати дві тези, які активно використовували прихильники двох протилежних політичних таборів: націоналістичного — про одно- стайну всенародну підтримку революційної ідеї збройного анти- радянського національного руху опору; більшовицько-радянсько- го — про те, що соціальну основу націоналістичного підпілля та УПА складали винятково представники заможних верств насе- лення, тому що «за базу свого виникнення і розвитку український націоналізм мав українське куркульство»2. Архівні матеріали свідчать: галицьке населення (принаймні деякі його прошарки, наприклад заможне селянство, духовенство, частина інтеліген- ції) не було готовим беззастережно прийняти радикальні методи боротьби, які пропонували бандерівці. Здебільшого галичани за- ймали вичікувальну позицію, яка, щоправда, не вберегла їх від репресій радянської влади. Загалом, суспільно-політичні настрої в Галичині істотно не змінилися і наприкінці весни 1944 р., проте деяка морально-пси- хологічна переорієнтація таки відбулася. Зокрема, національна га- лицька еліта відчула потребу згуртувати сили навколо найбільш потужного на той час політичного центру — УПА та ОУН(б). У що- місячних оунівських оглядах за квітень—травень із цього привод у зазначено, що «час хаосу та паніки витворив певний позитив, а саме, що інтелігенція випряглася з “шлеї” комітетівської пропа- ганди та якщо не шукає зв’язків з нами, то задержує нейтральне становище»3. В окреслений період значним чинником дестабілізації націо- нально-визвольного руху була традиційна для українського по- літикуму роз’єднаність, у Галичині вона виявилася в одночасному існуванні ОУН(б), ОУН(м) та УЦК. Різна політична спрямованість цих організацій негативно позначалася на суспільній свідомо сті повстанського запілля. Якщо бандерівці відкрито закликали до бо- ротьби з німецькими окупантами, то «певні політичні українські формування прагнули залучити українців Галичини не до опору німецькій окупаційній владі, а до підтримання збройних сил Ні- меччини»4, — така ситуація склалася навколо дивізії військ СС «Галичина», формування якої було урочисто проголошено 28 квіт- ня 1943 р. у Львові. Загалом, українцям Галичини було важко розібратись у змісті різновекторних політичних процесів, які відбувалися тут у першій половині 1944 р. В одному зі звітів бандерівців про стан справ на Бе- режанщині зазначено, що «у всіх повітах населення помагає нашим відділам (УПА. — Г. С.), але посвятитися цілковито нашій справі йому все тяжче. […] Особливо родини СС-ів дивляться на наш рух з недовір’ям, орієнтуючись на німецьку армію, яка, мовляв, ось при- йде з їхніми синами […]»5. Не сприяла також консолідації україн- ського суспільства роз’єднаність національної еліти. «Від’ємно на молодь впливає робота деяких інтелігентів та мельниківців, — ука- зано в одному з документів повстанського підпілля, — які на кож- ному кроці явно говорять, що нашою партизанкою кермує больше- вицька рука […], що вона є шкідлива, бо ослаблює німецький фронт, а тим самим приспішує прихід большевиків, і що робота нашої пар- тизанки приведе до катастрофічних наслідків»6. Ця роз’єднаність 1 Центральний державний архів вищих органів влади і управління (далі – ЦДАВО) України . – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 150. – Арк. 2. 2 Мануїльський Д. Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини. – К., 1946. – C.17. 3 ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 151. – Арк. 31. 4 Русначенко А. Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-50-х роках. – К., 2002. – С. 121. 5 Галузевий державний архів СБ (далі – ГДА СБ) України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 75. – Арк. 154. 6 ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 156. – Арк. 11. 122 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 123 № 11ГАЛИНА СТАРОДУБЕЦЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ… поглиблювала розкол в українському суспільстві, особливо небез- печний перед загрозою повернення більшовицької влади. Ще одним суспільно-політичним чинником, який погіршував морально-психологічний клімат у повстанському запіллі в 1944— 1945 рр. були поляки, що мешкали в українських селах. У 1944 р. українсько-польське протистояння поширилося з Во- лині на Галичину. У стосунках між обома народами переважали взаємні звинувачення і ненависть, часто провокаційно підсилю- вана німецькою та радянською сторонами. Каменем спотикання у відносинах між двома народами стали майбутні кордони їхніх дер- жав: і польське, і українське націоналістичні підпілля претендува- ли на створення (чи відновлення) державності на тій самій терито- рії. Обопільне нагнітання політичної конфронтації на тлі збройного протистояння призвело до того, що з кінця 1943 р. український фронт для польського підпілля став чи не основним. Ті, хто десятиліттями мирно співіснували, межа в межу оброб- ляли землю, спільно вирішували проблеми громади села чи міста, опинилися по різні сторони барикад, почасти штучно зведених у свідомості звичайних поляків чи українців. В екстремальній си- туації війни вони стали заручниками політично-ідеологічних сте- реотипів, що їх уперто нав’язували суспільству політичні еліти. І серед українців і серед поляків були ті, хто боротьбу з сусідами- українцями чи поляками вважали виявом громадянської позиції. Антиукраїнська діяльність збройних польських підпільних організацій та груп самооборони, яка активізувалась у другій по- ловині 1943 р., масове залучення поляків до німецької криміналь- ної поліції (кріпо), а згодом, із приходом радянської влади, — до польської міліції та винищувальних батальйонів7, супроводжувані відповідною пропагандою, сприяли формуванню у свідомості зви- чайного українця образу запеклого ворога-поляка. Подібне від- бувалося й у польському середовищі. Ворожість польського насе- лення до українців у Східній Галичині позначалася на особистих стосунках, на публікаціях у підпільній пресі. Будь-який натяк на поступки прості мешканці відкидали апріорі8. Населення повстанського запілля, до краю стероризоване оку- пантами, гостро реагувало на всі антиукраїнські дії поляків. Лунали небезпідставні звинувачення в тому, що їхні політичні організації «закликали польське населення до співпраці з Червоною армією», у тому, що багатьох українців «постріляли більшовики за доноса- ми поляків»9. Реальна небезпека фізичного знищення посилювала психологічне напруження повстанського запілля. Майже буденними стали прояви так званого «німецько-поль- ського терору» та «українські протипольські відплатні акції». До прикладу: «Вночі 8.04.1944 року польська боївка напала на хату члена ОУН П. Пецюка замешканого в с. Вяцковичах Самбірсько- го повіту, якого зграбували. Поляки були з Радиполя і Ланович; 16.05.1944 р. в с. Вільшаник приїхало автом 6 німців, які до помочі взяли собі поляків 15 осіб до ловлення українців. Зловили 7 хлоп- ців. При акції ляхи кричали: “українських бандитуф і партизануф мусіми знищить!”»10. Вночі 10 квітня 1944 р. боївка з 25 молодих людей здійснила ліквідацію польського села Зади Дрогобицького повіту — кару за доноси місцевих поляків на українських грома- дян. Внаслідок акції було спалено всі польські господарства (52), школу, громадський уряд; убито 30 чоловіків і 5 жінок11. Не вар- то залишати поза увагою і той факт, «що в умовах спричиненої окупацією деморалізації значно зросла кримінальна злочинність. Повсякденним явищем стали суто грабіжницькі напади на хати, хутори, села. […] Нерідко злочинці, які діяли на власну руку, на- зивали себе “партизанами”, а це провокувало відплатні акції з ін- шого боку»12. Показово, що такі дії громадськість загалом оцінюва- ла позитивно, але засуджувала «надмірну» жорстокість стосовно жінок та дітей. Польсько-українське збройне протистояння поглиблювало розкол повстанського запілля. Більшість сіл залишалася основою 7 Трофимович В. Роль Німеччини та СССР в українсько-польському конфлікті 1935- 45 р р. // Ї. Незалежний культурологічний часопис. – 2003. – № 28. – С. 140–141. 8 Гунчак Т. Поляки і українці під час Другої світової війни // Ї. Незалежний культу- рологічний часопис. – 2003.– № 28. – С. 176. 9 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 75. – Арк. 132, 137. 10 ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 151. – Арк. 10. 11 Там само. – Арк. 20. 12 Ісаєвич Я. Основні проблеми українсько-польських відносин у ХХ столітті // У пошуках правди: Збірник матеріалів міжнар. наук. конф. «Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни: генезис, характер, перебіг і на- слідки», Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряди. В. К. Баран, М. М. Кучерепа, М. В. Моклиця, В. І. Гребенюк. – Луцьк, 2003. – С. 16. 124 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 125 № 11ГАЛИНА СТАРОДУБЕЦЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ… українського підпільного руху, тоді як міста здебільшого випадали зі сфери його впливу. Своє право застосувати силові методи боротьби обидві сторони намагалися утвердити на відповідному ідеологічному підґрунті. По- ляки вимагали від українців визнати польськість краю. Натомість українське підпілля антипольські акції пояснювало «зломанням поляками фронту поневолених народів, вислужницькою працею з німцями і большевиками, бандитськими нападами на українське населення»13. Розгортання восени 1944 р. кампанії польсько-українського переселення, зокрема з території Східної Галичини, поступово на лаш тувало українську громадськість на налагодження більш- менш дружніх стосунків з польським населенням, лояльним до українців. У квітні 1945 р. встановилося перемир’я між обома під- піллями, що загалом сприяло ослабленню міжнаціональної напру- ги у повстанському запіллі. Деякі дослідники, наприклад С. Макарчук, схильні вважати, що в Галичині «основні жертви були не так наслідком українсько- польського політичного протиборства, як результатом боротьби бандерівських структур різного роду проти всіляких так званих зрадників, тобто ворогів української державності, без огляду на на- ціональність. Під цю категорію попадали українці, поляки, росіяни, часто абсолютно невинні або винні лише формально»14. Д. Вєдєнєєв репресивну діяльність повстанського підпілля кваліфікує як теро- ристичну, умовно поділяючи її на два напрями: зовнішній (проти представників силових структур і їхнього агентурно-освідомчого апарату, партійно-радянських функціонерів, активу, колгоспної адміністрації, інших офіційних установ, нелояльних громадян) та внутрішній (проти реальних або вигаданих агентів радянських пра- воохоронних органів у власному середовищі, нелояльних до керів- ництва функціонерів і рядових членів ОУН та УПА)15. У кожном у разі йдеться про фізичне винищення населення, яке ініціювали відповідні структури УПА та оунівського підпілля, зокрема Служ- ба безпеки (до деякої міри не зважаючи на національно-етнічну належність). Такі дії були одним із найважливіших чинників, що негативно позначилися на загальному морально-психологічно- му стані населення повстанського запілля. Ба більше, є підстави стверджувати, що їхнім наслідком стало посилення репресивно- карального тиску радянської влади на мешканців західноукраїн- ських областей. У переліку суспільно-політичних чинників, які безпосередньо впливали на морально-психологічний клімат повстанського за- пілля, чи не найголовніше місце посідає діяльність Червоної армії, більшовицько-радянських органів влади та її силових структур — безпосередніх виконавців репресивно-каральної функції. Один із перших заходів, які ініціювала радянська влада, — мо- білізація місцевого населення до лав Червоної армії. Зважаючи на воєнний час, призов західноукраїнського населення до лав Черво- ної армії видається цілком слушним. Проте радянська мобілізацій- на кампанія мала і зворотний бік. Українські історики одностайно вважають, що вона «розглядалася радянським керівництвом […] як важливий захід у боротьбі проти українських повстанців»16. Вже в березні 1944 р., коли радянські війська тільки-но вступали в За- хідну Україну, перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов підготу- вав для Сталіна проект постанови ДКО, про розгром націоналістів, у якому пропонував мобілізувати всіх чоловіків призовного віку, пропустити їх через спеціальні фільтраційні пункти в тилу і сфор- мувати воєнізовані частини, зокрема загони НКВД по 50—60 осіб кожний. Пропоновано також відправити до Західної України ще п’ять бригад військ НКВД зі східних районів СРСР — 2000 чекістів, котрі володіють українською мовою. Ще одним заходом мало стати виселення сімей учасників УПА і УНРА у віддалені райони17. Проведення масової мобілізації чоловічого населення західних областей України до Червоної армії, а допризовної молоді — на 13 ЦДАВО України. – Ф. 3836. – Оп. 1. – Спр. 63. – Арк. 33. 14 Макарчук С. Втрати населення Галичини в роки Другої світової війни // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2000. – Вип. 35-36. – С. 336. 15 Вєдєнєєв Д. Внутрішній терор в УПА та підпіллі Організації Українських Націоналістів в 1944-1950-х рр. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наук. праць. – К., 2003. – Вип. 7 (спеціальний). – С. 421. 16 Киричук Ю. Ставлення ОУН-УПА до мобілізації населення західних областей України в Червону армію (січень 1944р. – травень 1945р.) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2000. – Вип. 35-36. – С. 345. 17 Центральний державний архів громадський об’єднань (далі – ЦДАГО) України. – Ф. 1. – Оп. 23. – Спр. 703. – Арк. 21. 126 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 127 № 11ГАЛИНА СТАРОДУБЕЦЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ… робот у в Донбас фізично знекровлювало повстанське запілля — по- тенційну соціальну базу підпілля та УПА. Цілком очевидно, що не всі мешканці краю були захоплені розгортанням антирадянського руху опору. Навіть документи оунівського підпілля говорять що у повстанському запіллі панували песимістичні, занепадницькі на- строї. Зіставлення двох військово-політичних потуг — по-сучас- ному озброєної, фахово підготовленої Червоної армії, збройних підрозділів радянських силових структур, ієрархічно структурова- ного державно-бюрократичного апарату і повстанської «армії без держави» та підпілля, яке опиралося на місцеве населення, — було аж ніяк не на користь другої. Тому повстанське керівництво ініці- ювало низку заходів, спрямованих на зрив радянської мобілізацій- ної кампанії, та й загалом процесу відновлення радянських органів влади на місцях, зокрема сільських і районних рад. Характеризуючи «загальний політично-моральний» стан на- селення «звільнених» районів області, функціонер Волинського обкому КП(б)У стверджував у довідці, що «абсолютна більшість населення звільнених районів радісно зустріла Червону Армію». Водночас він був змушений констатувати наявність так званих «зрадників українського народу», «посібників Гітлера — україн- ських націоналістів», котрі з приходом «Червоної Армії розгорну- ли свою активну діяльність на допомогу гітлерівським загарбни- кам». Зовнішнім виявом такої діяльності стала «неявка на призовні пункти військовозобов’язаних»18. Схожа ситуація склалась і в ін- ших західноукраїнських областях, зокрема в Тернопільській, де, згідно з офіційною інформацією, «політично-моральний стан насе- лення районів та активу на селі, голів сільських рад» загалом був «задовільний»19, «пригнічений»20 або «непоганий», хоча й трапля- лися «випадки прояву елементів саботажу в окремих селах»21. Щоб запобігти наростанню критичних настроїв серед населен- ня Західної України, нова влада акумулювала тут максимум своїх ресурсів, передусім силових та пропагандистських; це ще більше загострило суспільно-політичну ситуацію в краї. Прагнучи нав’я- зати сталінську ідеологію, стрижнем якої «була зневага до осо- бистості, абсолютизація лжеколективістських начал соціальності, трактовка людини як “гвинтика” великого соціального механізму “диктатури пролетаріату”»22, представники радянської влади гру- бо і почасти жорстоко руйнували усталені морально-етичні норми співжиття у західноукраїнській громаді. У суто імперських традиціях розпочалося активне втілення римського принципу «divide et impera» («розділяй і володарюй»). Оскільки використати традиційний для більшовизму поділ су- спільства за класовою ознакою — на експлуататорів та експлуа- тованих — не видавалося можливим (по-перше, рівень майнового розшарування українського населення краю був дуже низьким, по-друге, принцип «соціальної рівності» вже було «успішно» вті- лено в період радянізації краю в 1939—1941 рр.), то «полювання на відьом» здійснювали здебільшого під політичними гаслами. Переслідували всіх, кого підозрювали у співпраці з окупантами, насамперед учасників та симпатиків оунівського підпілля та УПА. Хоча населення Західної України психологічно було готове до зу- стрічі з радянською владою, проте розмах здійснюваних репресій вражав своїми масштабами. Як стверджували очевидці, «перші мі- сяці більшовицького побуту були жахливі: велике перенасичення в терені війська, масові облави, арешти, вішання, мордування, зни- щення, насилування жінок, евакуація, насильна мобілізація». Усе це «до краю стероризувало і залякало населення»23. Слід також наголосити, що нова влада активно та вміло вико- ристовувала набутий протягом століть імперський досвід поділу суспільства на «своїх» і «ворогів». До категорії «своїх» зазвичай на- лежали члени більшовицької партії, працівники державних уста- нов та адміністрацій різного рівня, діячі освіти і культури тощо. Показово, що «з перших же місяців після відновлення сталін- ського тоталітарного режиму в регіоні на усі важливі керівні поса- ди призначалися передовсім працівники, які прибували зі східних областей УРСР, а також з РРФСР за скеруванням центральних 18 Державний архів Волинської області (далі – ДАВО). – Ф. П.1. – Оп. 2. – Спр. 11. – Арк. 1–2. 19 Державний архів Тернопільської області (далі – ДАТО). – Ф. П-1. – Оп. 1. – Спр. 145. – Арк. 30. 20 ДАТО. – Ф. П-1. – Оп. 1. – Спр. 128. – Арк. 93. 21 Там само. – Спр. 110. – Арк. 16. 22 Україна: проблеми самоорганізації / В. Кремень, Д. Табачник, В. Ткаченко. – К., 2003. – Т. 1. – С. 287. 23 ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 156. – Арк. 19. 128 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 129 № 11ГАЛИНА СТАРОДУБЕЦЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ… партійни х органів, всесоюзних і республіканських міністерств і відомств». Як слушно зазначає В. Гулай, «головна причина цьо- го — недовіра до місцевих кадрів»24. Загалом же моральний рівень партійно-радянських функціонерів був невисоким. Багато хто з них вирізнявся своєю зарозумілістю, зверхнім ставленням до місцевого населення. Звичним стало зловживання владою, наприклад безпосе- редня участь партійних діячів у різноманітних карально-репресив- них акціях, які часто супроводжувалися грабуванням та вбивством безневинних. Брутальні дії представників партійно-державних та чекістських органів проти місцевого населення були явищем си- стематичним. Це підтверджують не лише матеріали «зацікавленої сторони» — українського підпілля, — а й радянські документи. Про численні порушення «радянської», або «соціалістичної», законно сті опосередковано свідчить поява двох відомих постанов Політбюро ЦК КП(б)У від 21 березня25 і 19 травня 1945 р.26. Зрозуміло, що така кадрова політика не сприяла стабілізації. Пар- тійно-радянському керівництву доводилося залучати місцевий актив до органів влади, інакше воно «не лише не зможе успішно виконувати найважливіші політичні і господарські заходи радянської влади, але навіть […] знати про справжній стан справ на місцях»27. Це питання навіть стало предметом спеціального розгляду на республіканському рівні. Зокрема, 10 липня 1945 р. було ухвалено постанову ЦК КП(б)У «Про добір і висунення кадрів із місцевого населення західних обла- стей УРСР»28, у якій ішлося про необхідність активніше залучати до керівної роботи висуванців із місцевого активу. Основним критері- єм відбору мала бути відданість партії та радянській владі, особиста участь у боротьбі проти повстанського підпілля та УПА. Радянська влада вимагала від місцевих жителів публічно ви- являти прихильне ставлення до неї. У містечках і селах організо- вували збори, на яких виступали самі учасники національно-ви- звольного руху та їхні родичі, котрі нібито «прийшли з повинною». Наприклад, 8 червня 1945 р. на зборах у с. Парешка Головнянського р-ну Волинської області «виступив т. Демчук Д.С., бувший учасник УПА, який сказав: “Я був учасником УПА і переконався, що УПА цілком і повністю підпорядкована німцям і працювала на користь німців, а тепер, коли я це зрозумів, — прийшов з повинною і Ра- дянська влада мене простила, і я закликаю бульбівців, котрі хочуть добра народові, собі і своїм родичам — повернутися до чесної, мир- ної праці”»29. Із промовою — «розвінченням буржуазної сутності бандерівського руху» — в середині липня 1944 р. під час мітингу в с. Кам’янки Підволочиського району Тернопільської області з на- годи ліквідації «оунівської емблеми» — символічної могили — ви- ступила Ганна Етній. Вона, зокрема, наголосила, що «бандерівці не борці за звільнення українського народу, а його вороги, вірні пси німецько-фашистських загарбників»30. До таких виступів людей спонукали різні причини: кимось ке- рували щирі політичні переконання, дехто демонстрував свою прихильність, запобігав перед представниками влади з корисли- вих, кар’єристських міркувань, але були й такі (доволі багато), які озвучували «чужі слова», боячись репресій і переслідувань щодо себе та членів своїх родин. Загалом ця тенденція засвідчила «роз- мивання» у тогочасному суспільстві таких морально-етичних норм і цінностей, як справедливість, повага до людської гідності і честі, громадський осуд зрадництва та підступності тощо. Якщо зважати на те, що «мораль у психіці окремої людини і соціальній психіці со- ціальних груп (колективів) проявляється як специфічне відобра- ження суспільного буття»31, то закономірним є висновок, що саме радянська тоталітарна держава свідомо «калічила суспільство, мо- раль і моральність, призводячи до деінтелектуалізації та мораль- но-політичного розкладу»32. 24 Гулай В. Кадрова політика радянського режиму в західних областях України (дру- га половина 40-х -50-ті роки ХХ ст.) // Вісник Львівського університету. Серія: Історія. – Львів, 2002. – С. 193-194. 25 Постанова ЦК КП(б)У від 21.03.1945р. «Про факти грубих порушень радянської законності в західних областях УРСР» // ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 16. – Спр. 29. – Арк. 187–191. 26 Постанова ЦК КП(б)У від 19.05.1945 р. «Про хід виконання рішень ЦК КП(б)У від 21.03.1945 р. «Про факти грубих порушень радянської законності в західних об- ластях УРСР»» // ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 16. – Спр. 29. – Арк. 279–283 27 Галичина у Другій світовій війні / Ред. і переднє слово академіка АПН України, професора В. І. Кононенка. – Івано-Франківвськ, 2001. – С. 75. 28 ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 45. – Спр. 966. – Арк. 80–86. 29 ДАВО. – Ф. Р-326. – Оп. 2. – Спр. 5. – Арк. 139. 30 ДАТО. – Ф. П-1. – Оп. 1. – Спр. 101. – Арк. 92. 31 Варій М. Морально-психологічний стан військ. – Львів, 2000. – С. 10. 32 Україна: проблеми самоорганізації. – С. 293. 130 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 131 № 11ГАЛИНА СТАРОДУБЕЦЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ… Виразно дестабілізаційним чинником для морального стану західноукраїнського суспільства були так звані винищувальні ба- тальйони, котрі створювала влада, сподіваючись досягти більшого ефекту від антиповстанської боротьби. Офіційно діяльність баталь- йонів була спрямована «на ліквідацію парашутистів і диверсантів, ліквідацію бандугрупувань, оунівського підпілля, на виявлення де- зертирів, які ухиляються від призову до Червоної армії та іншого злочинного елементу»33. Однак не менш важливим було й інше за- вдання — посіяти підозру, страх і недовіру серед селян і городян. До цих воєнізованих формацій люди вступали із суто меркантиль- них мотивів або ж з ідейних переконань. За національним складом загони «стрибків» не завжди були укра- їнськими. Для прикладу проаналізуємо особовий склад винищуваль- ного батальйону, створеного в грудні 1944 р. в Підгаєцькому районі Тернопільської області. Він був «укомплектований в кількості 180 чол. Комплектування проводилося за рахунок партійного активу і бро- ньованих робітників і службовців підприємств, організацій та уста- нов. В особовому складі — українців — 53, поляків — 127 чоловік»34. Серед 143 членів винищувального батальйону Бережанського району нараховувалося «поляків 130 чоловік, українців — 13, що прибули із сходу»35. Подібна ситуація була притаманна і для інших областей. Такий стан речей викликав занепокоєння партійно-радянського активу, оскільки сприяв загостренню польсько-українського анта- гонізму та поширенню антирадянських настроїв серед населення. Офіційна влада вдавалася до заходів, що мали подолати загрозливу тенденцію. Зокрема, в грудні 1944 р. Тернопільське обласне керів- ництво КП(б)У та НКВД видали спільне розпорядження, в якому пропонували «викорінити огульну недовіру до всього українсько- го і зупинити практику комплектування винищувальних загонів тільки поляками. Більшою мірою залучати у винищувальні загони […] українське населення»36. Б. Ярош зауважив, що аби приверну- ти більше людей до винищувальних загонів, влада розширювала пільги для їхніх членів. Зокрема, їх звільняли від виконання всіх трудови х повинностей, а також від набору на промислове вироб- ництво. Керівництво Укрспоживспілки виділяло для них різні про- мислові товари за низькими цінами. Сім’ї, в яких діти служили у ви- нищувальних батальйонах, були звільнені від податків37. Із цілком зрозумілих причин така політика влади сприяла роз’єднанню сіль- ської громади, провокувала загострення соціальних конфліктів. Поборюючи українське підпілля, радянська влада намагалась активно застосовувати традиційний, уже випробуваний часом за- сіб — зрощувати у свідомості населення відчуття страху. На цій особливості більшовицької політики акцентують автори оунівських інформаційних повідомлень та звітів, підкреслюючи, що «населен- ня, яке знайшлося під більшовицькою дійсністю, чується погано. Навіть ті, що сьогодні лижуть їм руки, роблять це зі страху і че- рез свою безпорадність. Страх народу перед НКВД»38. Саме щоб поширити в суспільстві атмосферу тотального стра- ху, каральні органи радянської влади, серед іншого, стали активно практикувати прилюдні страти через повішання, розстріл тощо. Підозрюваних у співпраці з ОУН чи УПА після жорстоких кату- вань убивали, а тіла — для залякування інших — виставляли на загальний огляд. Часто тіла вбитих повстанців карателі спеціаль- но заміновували39 або відвозили до райцентру і скидали в людних місцях для впізнавання; «на трупах героїв сталінські кати звичай- но вміщували таблиці з такими написами: “Бандит (ім’я і прізви- ще) замордував стільки то і стільки невинних радянських грома- дян”»40. Якщо особу замордованого встановлювали, то його родичі підлягали виселенню в Сибір41. Такий метод психологічного тиску більшовицькі спецоргани почали застосовувати в січні—лютому 1945 р. передусім у Львівській і Тернопільській областях. Ще во- сени 1944 р. нова влада влаштувала показову страту воїна УПА 33 ДАТО. – Ф. П-1. – Оп. 1. – Спр. 105. – Арк. 22. 34 Там само. – Спр. 106. – Арк. 44. 35 Там само. – Спр. 105. – Арк. 108. 36 Там само. – Арк. 124. 37 Ярош Б. Репресивно-каральна система СРСР у повоєнний період та особливості її прояву на Волині // Реабілітовані історією: Збірник наук. статей і матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, Луцьк, 5-6 грудня 2002р. – Луцьк, 2003. – С. 44. 38 ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 156. – Арк. 31–32. 39 Брайчевський М. Нація і держава // Київ. – 1993. – № 2. – С. 132. 40 ГДА СБ України. – ФДВ 376. – Т. 62. – Арк. 78–80. 41 Лазорко Й. Ви жертвою впали (спогади учасника визвольних змагань, колишнього політв’язня ГУЛАГу). – Тернопіль, 2003. – Ч. 2. – С. 60; Бабій С. Луни повстан- ського краю. – Рівне, 2002. – С. 101–102. 132 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 133 № 11ГАЛИНА СТАРОДУБЕЦЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ… Володимир а Волошина в центрі Козови (тепер Тернопільської обл.), на яку зігнали дорослих жителів і навіть школярів. Йому на груди почепили табличку, з написом, що це — «бандіт УПА»42. Такі методи дали свої результати. Населення, загалом симпати- зуючи повстанському рухові, із дедалі більшим острахом сприйма- ло заклики націоналістів до активного антирадянського руху опору. Із власної волі чи під зовнішнім тиском дехто погоджувався спів- працювати з радянськими органами влади як інформатори та аген- ти. Винагорода, на яку вони розраховували, не завжди виправдову- вала їхні сподівання. Наприклад, навесні 1944 р. дружина господаря хутора, «де знаходилася криївка районного проводу (ідеться про Збаразький район на Тернопільщині. — Г. С.), […] за кілька днів до Великодня видала її і всіх тринадцять повстанців, що там знаходи- лися, енкаведистам […]. Обіцяли їй енкаведисти дати золоту медаль і втроє побільшити господарства! Тільки не діждалася вона обіцяної медалі — замість цього нові «друзі» живцем спалили її в хаті»43. Зауважмо, що терор як один із найдієвіших методів боротьби з ворогом застосовувала не тільки радянська влада. Населення по- встанського запілля сковував страх перед небезпекою потрапити в руки бандерівської Служби безпеки, яка під гаслами боротьби із сексотами, агентами радянських спецслужб, що проникли в ряди повстанського підпілля та УПА, час від часу проводила так звані «чистки», зокрема наприкінці 1943, у вересні 1944, навесні та на- прикінці осені 1945 рр. Акції «чисток» здебільшого «супроводжу- валися невиправданими репресіями з боку СБ, яка тільки на Во- лині 1945 року ліквідувала понад 1000 соратників за підозрою у співробітництві з НКВС-НКДБ». Важко не погодитися з думкою автора про те, що «це призводило до насадження атмосфери шпи- гуноманії, полегшувало органам держбезпеки цілеспрямовану ро- боту з компрометації підпільників»44. Джерела свідчать, що від другої половини 1944 р. радянська вла- да широко застосовувала такий метод боротьби з націоналістични м підпіллям, як «моральне розбиття повстанських кадрів при помочі провокаційних статей, підписаних зловленими членами підпілля, їхніх виступів, повідомлень про перехід бандерівців на сторону більшовицької влади»45. Поширюючи різні наклепи про повстан- ців, «ворог намагався за всяку ціну вбити клина між революційні кадри УПА, ОУН і решту народу»46. Частково це вдалося, як під- твердження цього — беззаперечний факт наявності значної кіль- кості людей, які добровільно прийшли з повинною, особливо після поширення впродовж 1944 та 1945 рр. низки офіційних звернень» до учасників українського національно-визвольного руху. За офі- ційними даними, лише в період від 1944 до червня 1945 р. зголоси- лося 40 395 осіб47. 1945 р. репресивно-каральні органи радянської влади «вина- йшли» і активно впроваджували ще один дуже ефективний спосіб боротьби з українськими повстанцями — «виклики для бесіди у районні відділи НКВС значної кількості жителів сіл. Ця практи- ка широко застосовувалася в Буданівському, Теребовлянському, Побіжнянському, Копичинецькому та ін. районах Тернопільської області»48. Наслідком проведення таких «бесід», з одного боку, ста- вало поширення серед односельців недовіри, підозріливості, а з іншого — вихід із підпілля, т. зв. легалізація частини учасників на- ціонально-визвольного руху, яких досить часто з метою пропаган- ди використовували радянські спецоргани. Організатори таких за- ходів прагнули завербувати агентів із повстанського середовища. Тільки з 5 по 18 грудня 1945 р. райвідділи НКВД Тернопільської області у 45 селах викликали на «бесіди з населенням з охоплен- ням від 25 до 60 чоловік в кожному селі. В результаті проведених масових викликів виявлено: 13 членів ОУН; 16 бандитів; 21 банд- пособник. Із числа викликаних із сіл РВ НКВС для бесіди, залуче- но до агентурної роботи 25 чоловік»49. Фізичний та психологічний тиск, який чинили на населення, вкрай негативно вплинув на його морально-психологічний стан. На 42 Федик Я. Роки і люди місто Козова за півстоліття (1944-1994). Історико-мему- арний нарис. – Козова–Тернопіль, 2001. – С. 16. 43 Крем’янчанка Н. Було в матері три сини. – Тернопіль, 1999. – С. 158. 44 Вєдєнєєв Д. До питання про тактику дій підпілля ОУН (друга половина 1940-х – початок 1950-х років) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наук. праць. – К., 2002. – Вип. 6. – С. 456. 45 ГДА СБ України. – ФДВ 376. – Т. 71. – Арк. 299. 46 Там само. – Т. 62. – Арк. 78. 47 ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 76. – Спр. 56. – Арк. 111. 48 Там само. – Оп. 23. – Спр. 1702. – Арк. 141. 49 Там само. – Арк. 162–166. 134 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 135 № 11ГАЛИНА СТАРОДУБЕЦЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ… нашу думку, найвиразнішим показником деформації суспільної мо- ралі повстанського запілля стало масове поширення сексотництва. Окрім таких широко використовуваних репресивно-каральних методів антиповстанської боротьби, як облави, «прочісування» те- риторій, засідки тощо, радянські поліційні структури, наприклад «Смерш» та НКҐБ, поборювали законспіроване збройне і незбройне підпілля за допомогою агентури50. Документи підтверджують, що в означений тут період «робота з агентурою […] стояла на першому місці»51. Її розглядали як «вирішальний фактор у боротьбі з ОУН», тому, зокрема, Постанова Політбюро ЦК КП(б)У від 26 лютого 1945 р. зобов’язувала відповідні чинники партійно-радянських ор- ганів влади «ще більше розширити сітку нашої агентури. […] Ширше і сміливіше практикувати засилання агентури в оунівське підпілля і бандформування ОУН. Посилити роботу по вихованню агентури»52. Агентуру проти ОУН і УПА вербували переважно із середови- ща повстанського підпілля або його симпатиків. Таких фігурантів називали сексотами53. Сільська українська громада, традиційно вихована у християнському дусі, засуджувала зрадництво. Що ж спонукало побожного селянина всупереч своїм моральним принци- пам і переконанням зраджувати сусіда, товариша, родича? Аналізуючи причини поширення сексотництва у повстансько- му запіллі, представники уряду ОУН зазначали, що «воно є ви- слідом а) довгої роботи органів НКВД і НКГБ в напрямі організації агентурної сітки сексотів і провокаторів; б) певної моральної де- пресії частини населення, що виникла внаслідок жахливого терору окупації. Така депресія породжує грунт для сексотництва»54. Фак- ти свідчать, що кількість сексотів прямо пропорційно залежала від території, опанованої більшовиками. Найбільше зрадників з’яв- лялося після великих облав. Мотиви, якими керувалися майбутні агенти радянських спецслужб, були різними. Часто зголошували- ся на цю роботу ті, які хотіли помститися своїм односельцям. Вони сприяли їхнім арештам. Такий собі «Ваколюк М.Г. відкрив таку тайну: коли прийшли совіти минулого року (березень 1944 р.), він хотів помститися за свою жінку, що її знищило СБ в 1943 році в серпні, і видав станичного, старосту і члена СБ та розказав совітам про всі діла, які вони робили в с. Пашова»55. «13 жовтня 1945 року до с. Вибудів Козівського району приїхав місцевий хлопець з боль- шевиками і сказав арештувати одну дівчину, водив їх ще до кіль- кох господарів». Автор повідомлення зазначає, «що хлопець робив це з помсти за те, що попередньо пропав його батько»56. Таких прикладів можна навести чимало, проте ми схильні вва- жати, що помста не була головним поштовхом до рішення стати сек- сотом. Оунівське підпілля поділяло зрадників-сексотів на: актив- них і пасивних. «Перша група — це самий шкурницький елемент, це бувші агенти польські, німецькі, румунські, мадярські лакомі на гріш, що продавали свій народ і свою душу і тепер зголосилися до- бровільно до співпраці з НКВС і НКГБ»57. Із представниками цієї групи вели нещадну боротьбу. Дещо іншим було ставлення до представників другої групи, яку складали «люди, що змушені НКВС і НКГБ під терором і сильними побоями до співпраці з ними»58. Більшість ставала на шлях зради і доносів, тільки боячись фізичної розправи, ув’язнення чи виселен- ня до Сибіру. В ситуації, коли людське життя втратило цінність, також перестали цінувати і порядність, і гуманність. Проте, незважаючи на всі зусилля офіційної влади, загалом західноукраїнське село зуміло «зберегти своє обличчя», залиша- ючись вірним християнським заповідям — «не вбий», «не вкра- ди», «не лжесвідчи». Проаналізуймо інформацію, наведену у звіті з Рівненської області від березня 1945 р. Тут сказано, що «Мороч- нівським РВ НКВС в с. Кухча було сконцентровано 147 сімей бан- дитів, яких мали відконвоїрувати до райцентру. Для проведення розкладницької роботи серед цих сімей було підготовлено 10 неле- галів, що з’явилися з повинною. Серед членів сімей було проведено збори і декілька бесід. Десять сім’ї явилися з повинною і відразу були відпущені. В результаті цього заходу по шляху конвоювання 50 Русначенко А. Народ збурений. – С. 297. 51 ДАТО. – Ф. 21. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 5. 52 Літопис УПА. Нова серія. – Київ–Торонто, 2001. – Т. 3. – 652 с. * Від рос. «секретный сотрудник». 53 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 49. – Арк. 218. 54 Там само. – Т. 10. – Арк. 359. 55 ДАРО. – Ф. Р-30. – Оп. 2. – Спр. 133. – Арк. 5. 56 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 75. – Арк. 242. 57 Там само. – Т. 3. – Арк. 464. 58 Там само. 136 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 137 № 11ГАЛИНА СТАРОДУБЕЦЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ… сімей в райцентр добровільно з повинною з’явилося 27 бандитів, що склали зброю»59. Якщо зважити на те, що із 27 повстанців, які при- йшли з повинною, було щонайменше по два представники однієї сім’ї (брати, батько і син тощо), можна вважати, що вони представ- ляли близько 15 сімей. Отже зі 147 заарештованих сімей 25—30 було звільнено. У відсотках це складає близько 20%. Тобто 80% за- арештованих (117—122 родини) відмовилися від ганебної співпраці з НКВД, не зреклись ідеалів національно-визвольної боротьби. Документальні джерела оунівського підпілля фіксують зміни «настроїв селянства залежно від більшовицького терору і роботи підпільників. Облави, головно довші, пригноблюють село, роблять його добре застрашеним, в поодиноких випадках заломлюють». У документі наведено два приклади, які красномовно характе- ризують контрастність морально-психологічного стану запілля: «В Дрогобиччині, де населення сильно тероризоване, є поодинокі випадки ворожого ставлення до нас. Є випадки геройської постави села, де селяни не жалують ні хати, ні майна, щоб тільки розби- ти ворога»60. Незважаючи на страх перед фізичними репресіями, гнітючу атмосферу підозріливості, реальну небезпеку потрапити до «чорного списку» ворогів радянської влади, населення повстан- ського запілля вірило в перемогу національно-визвольної боротьби. Безперечно, збройний спротив національного підпілля та УПА на- садженню радянської політичної системи в краю, а тим паче такий тривалий, був би неможливим без масової матеріальної та мораль- ної підтримки від місцевого населення. Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що морально- психологічний клімат повстанського запілля визначала динаміка військових та суспільно-політичних процесів у Західній Україні впродовж 1944—1945 рр. Гнітюче на суспільні настрої впливала міжпартійна боротьба, що розгорнулася в українському політику- мі, представленому Українським центральним комітетом, ОУН(м) та ОУН(б). Західноукраїнська еліта не змогла сформулювати єди- ної перспективи майбутнього української державності. У того- часних воєнно-політичних реаліях (панічна евакуація німецьких окупантів, наступ Радянської армії тощо) це негативно вплинул о на поведінк у суспільства, зумовило різні соціальні очікування мешканців краю. Деякі громадяни зайняли пасивну позицію, інші, охоп лені панічним страхом, намагалися втекти на Захід; дехто з ентузіазмом очікував повернення радянської влади. Повстансько- му підпіллю й УПА довелося докласти максимум зусиль для того, щоб покращити морально-політичний клімат запілля, витіснити із суспільної свідомості почуття відчаю, песимізму та зневіри. На морально-психологічному стані населення суттєво позначи- лися наслідки діяльності радянського репресивно-карального апа- рату — масовий терор, постійні облави, тотальні арешти, вивезен- ня цілими родинами до Сибіру тощо. Почуття страху та підозри, підсилювані діяльністю бандерівської СБ, досягли надзвичайних масштабів. Очевидним виявом деформації суспільної моралі стала поява сексотництва — суспільного явища, детермінованого ціле- спрямованою політикою радянської влади. Під впливом соціальної та національної реструктуризації за- хідноукраїнського суспільства помітних змін зазнала система моральних цінностей повоєнного соціуму. Події першої половини 1945 р. (головним чином перемога Радянського Союзу в війні, рі- шення Потсдамської конференції) викликали в середовищі по- встанського запілля глибоке розчарування й поступову зневіру в перемогу національно-визвольного руху. Його національно свідо- ма, політично активна більшість постійно зазнавала жорстких ре- пресій, що також негативно позначилося на загальній картині су- спільно-політичних настроїв. Проте, незважаючи на колосальний психологічний тиск з боку радянської влади, повстанське запілля в окреслений період залишалося моральною опорою УПА та націо- нального підпілля. 59 ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 23. – Спр. 1700. – Арк. 111. 60 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 71. – Арк. 303.

Суспільно-політичні чинники формування морально-психологічного клімату у повстанському запіллі (1944—1945)

Репозитарії

Схожі ресурси