Бойовий шлях сотні УПА «Булава» (1943—1948)

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Галів, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2007
Назва видання:	Український визвольний рух
Теми:	Період збройної боротьби ОУН і УПА
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65378
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Бойовий шлях сотні УПА «Булава» (1943—1948) / М. Галів // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 138-166. — Бібліогр.: 129 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-65378
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-653782014-06-25T03:01:58Z Бойовий шлях сотні УПА «Булава» (1943—1948) Галів, М. Період збройної боротьби ОУН і УПА 2007 Article Бойовий шлях сотні УПА «Булава» (1943—1948) / М. Галів // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 138-166. — Бібліогр.: 129 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65378 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Період збройної боротьби ОУН і УПА Період збройної боротьби ОУН і УПА
spellingShingle	Період збройної боротьби ОУН і УПА Період збройної боротьби ОУН і УПА Галів, М. Бойовий шлях сотні УПА «Булава» (1943—1948) Український визвольний рух
format	Article
author	Галів, М.
author_facet	Галів, М.
author_sort	Галів, М.
title	Бойовий шлях сотні УПА «Булава» (1943—1948)
title_short	Бойовий шлях сотні УПА «Булава» (1943—1948)
title_full	Бойовий шлях сотні УПА «Булава» (1943—1948)
title_fullStr	Бойовий шлях сотні УПА «Булава» (1943—1948)
title_full_unstemmed	Бойовий шлях сотні УПА «Булава» (1943—1948)
title_sort	бойовий шлях сотні упа «булава» (1943—1948)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Період збройної боротьби ОУН і УПА
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65378
citation_txt	Бойовий шлях сотні УПА «Булава» (1943—1948) / М. Галів // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 138-166. — Бібліогр.: 129 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT galívm bojovijšlâhsotníupabulava19431948
first_indexed	2025-07-05T15:53:13Z
last_indexed	2025-07-05T15:53:13Z
_version_	1836822868944486400
fulltext	138 139 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) Дослідження бойового шляху військових підрозділів склада- ють вагому частину військової історії різних держав. Прикладом може слугувати скрупульозний, хоч часом і дещо прикрашений опис бойового шляху полків та дивізій Радянської армії у чис- ленних наукових і популярних публікаціях. На сучасному етапі вивчення історії української національно-визвольної боротьби 1940—1950-х рр. дослідження бойової діяльності відділів Україн- ської Повстанської Армії — проблема актуальна, і то з огляду на низку чинників: 1) сьогодні існує дуже мало таких розвідок (окрім статей М. Ріпецького, М. Романюка, Р. Забілого1); 2) дедалі зростає джерельна база, вимагаючи опрацювання; 3) з’являється суспіль- ний і політичний запит на цю тему (про що свідчить нагородження генерала Романа Шухевича зіркою Героя України). Передусім зазначимо, що досліджуючи історію практично будь- якої бойової одиниці УПА, історик натрапляє на чималі перепони: інформацію про відділи містять спогади вояків УПА і звіти коман- дирів, ця інформація не завжди повна, а часто й суперечлива; на- томість матеріали радянських спецорганів здебільшого недоступні. В сучасній історіографії джерельна база опрацьована надто вузь- ко. У випадку сотні «Булава» можна виділити дві групи матеріалів: 1) звіти, які склав командир Тактичного відтинка (ТВ) 24 «Маківка» С. Стебельський — ‘Хрін’, звіт про діяльність під його командуван- ням повстанських відділів на теренах ТВ 24 «Маківк а»2 (на жаль, особисті архіви командирів сотні Володимира Гошки — ‘Мирона’ та Івана Наконечного втрачено), а також звіти відділів ТВ 26 «Лем- ко»3 і звіт В. Гошки — про рейд у Словаччину 6—23 квітня 1946 р.4; 2) матеріали радянських архівів, зібрані в «Новій серії» «Літопису УПА» 5; опублікований у газеті «За вільну Україну» (2001) на підставі документів МҐБ мартиролог повстанців Дрогобиччини6; 3) спогади С. Стебельського — ‘Хріна’7, чотового сотні «Булава» О. Конопад- ського — ‘Тополі’ (‘Островерха’)8, бойовика Служби безпеки (СБ) Дублянського районного проводу ОУН Д. Хоркавціва — ‘Морозен- ка’9 та інших. Деякі сторінки історії сотні «Булава» записав відомий краєзнавець Самбірщини і Дрогобиччини Б. Виханський10. Історія формування та діяльності бойової сотні УПА «Булава» розпочалася в 1943—1944 рр. У довідникові П. Содоля хронологічні межі існування сотні охоплюють 1943—1948 рр.11. Як відомо, у дру- гій половині 1943 р. в Галичині розпочалось активне формування загонів Української народної самооборони, які становили зародок УПА-«Захід» (власне, цю назву УНС прийняла в грудні 1943 р.). Можна не сумніватися, що саме загони УНС стали основою сотні 1 Ріпецький М. («Горислав»). Історія куреня «Рена» // Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто–Львів: Вид-во «Літопис УПА», 2001. – Т. 33: Тактичний відтинок УПА 26-й «Лемко»: Лемківщина і Перемищина (Документи і матеріали. – С. 100–136; Романюк М. Сотня УПА «Свободи» // Український визвольний рух. – Львів: «Мс», 2003. – Зб. 1. – С. 97–124; Романюк М. Сотня УПА «Непоборні» // Український визвольний рух. – Львів: «Мс», 2006. – Зб. 6. – С. 184–210; Забілий Р. Нарис історії куреня «Скажені» // Український визвольний рух. – Львів: «Мс», 2003. – Зб. 1. – С. 125–143. 2 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка» // Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1990. – Т. 18: Група УПА «Говерля». – Кн. 1: Звіти та офіційні публікації. – С. 149–288. 3 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33. – С. 137–173, 185–216, 227–428, 431–446. 4 Звіт з пропагандивного рейду по Словаччині переведеного вд. «Мирона» в часі: від дня 06.04.46 р. до 23.04.46 р. // Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33. – С. 592–606. 5 Літопис УПА. Нова серія. – К.–Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 2003. – Т. 6: Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС – МВС, МДБ – КДБ за 1948 р. – 510 с. 6 Воїни Армії Безсмертних. Список повстанців ОУН – УПА, які полягли в боротьбі з московськими більшовиками за волю України в 1944 – 1953 роках. Дрогобицька область, Дублянський район (із аріхівів МДБ) // За вільну Україну. – 2001. – 12 ве- рес. – С. 5. 7 Хрін [Стебельський] С. Крізь сміх заліза // Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто – Львів: Вид-во «Літопис УПА», 2000. – Т. 30. – С. 59–201; Хрін [Стебельський] С. Зимою в бункері // Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 30. – С. 373–487. 8 Спомини чотового Островерха // Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 30. – С. 207–367. 9 Хоркавців Д. За Україну! За Державу! // «Здобудеш…або загинеш». – Дрогобич: ДДПУ, 2007. – Кн. 2. – С. 7–143. 10 Виханський Б. Дублянська околиця Самбірщини. – Дрогобич: Коло, 2005. – 400 с.; Виханський Б. За вересневим пругом. – Самбір: «Соляріс», 1999. – 111 с. 11 Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 49. Довідник другий. – Нью- Йорк: Пролог, 1995. – С. 181; Содоль П. Організаційна структура УПА // http://forum.ottawa-litopys.org/documents/dos0301_u.htm 140 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 141 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) «Булава». На це вказують біографії командирів відділу В. Гошки — ‘Мирона’ та І. Наконечного — ‘Орленка’ (організатора загону Само- оборони у рідному селі Гординя), які сформували чоту повстанців, що ввійшла до сотні «Булава»12. Як свідчить у спогадах О. Конопад- ський, у березні 1944 р. сотня «Булава» уже існувала. Він згадує, що 28 березня виїхав із с. Лютовиська (Старосамбірський р-н) як охоронець районного коменданта української поліції. А вже через три дні (тобто 31 березня або 1 квітня) вступив разом зі своїм ко- мендантом до сотні «Булава» — під псевдом ‘Тополя’ став стріль- цем першого рою (к-р ‘Гонтович’) першої чоти (к-р ‘Омелян’), що квартирувала в с. Плоске13 (Стрілківський р-н). Сотня «Булава» в структурі УПА-«Захід» була одним із 80 від- ділів. Як відомо, 1944 р. до групи УПА-«Захід» входило шість Воєн- них округ, серед них і ВО 5 «Маківка» (к-р хор. Іван Белейлович — ‘Дзвінчук’), яка, своєю чергою, охоплювала Дрогобицьку область. ВО 5 поділялася на п’ять тактичних відтинків. Один із них — ТВ «Булава» — охоплював Старосамбірщину14. З великою долею віро- гідності можна ствердити, що тереном формування сотні «Булава» стала самбірська земля (недаремно чота В. Гошки, сформована з мешканців сіл Дублянського р-ну, влилася саме до сотні «Булава»). У лютому 1945 р. УПА-«Захід» було реформовано: із шести Воєнних округ залишилося чотири, оскільки ВО 1 та ВО 5 влилися до інших округ. ВО 5 було приєднано до ВО 4 «Говерля» як 24-й тактичний відтинок «Маківка» (к-ри: О. Вітовський — ‘Зміюка’ /1945 — 1946/, ‘Богдан’ /1946/, С. Стебельський — ‘Хрін’ /1947 — 1949/). Достеменно не відомо, чи сотня «Булава» входила до складу яко- го-небудь куреня. Б. Виханський згадує про п’ять куренів, що нале- жали до ТВ 24 «Маківка», серед них і про курінь «Булава»15. Однак насправді у ТВ 24 діяв тільки курінь «Бойки» (к-р Михайло Боба- нич — ‘Трясило’), до якого входили відділ 89 імені Д. Вітовськог о та відділ 90 імені Б. Хмельницького16. Якщо ж говорити про дрогобицьки й терен ще до перетворення його на ТВ 24 (ВО 5 існу- вала протягом 1944 р.), то там наприкінці 1944 р. діяв також лише один курінь17 («Бойки»), а не п’ять. П. Содоль, описуючи структуру ТВ «Маківка» (літо 1945 — осінь 1949), перелічує так звані «само- стійні відділи» (щоправда, він поставив знак питання, очевидно, ва- гаючись): відділ 91 «Басейн», відділ 92 «Булава» та відділ 93 «Вов- ки»18. Отож, вважаємо, що говорити про існування 1944 р. куреня «Булава» не варто. Імовірніше, в цей час існувала настільки велика сотня, що в її лоні зародилися інші відділи, зокрема сотня «Сурма». Зрештою, не можемо говорити про належність «Булави» до одно- йменного куреня й тому, що про це немає безпосередніх свідчень. Відповідно до організаційної схеми Дрогобицького ТВ 24, ста- ном на осінь 1947 р. там діяли сотня імені Б. Хмельницького — від- діл 90, сотня «Басейн» — відділ 91, сотня «Булава» — відділ 92, сотня «Лемківська» та сотня «Сурма» — відділ 9619. Як зазначає П. Содоль, очоливши ТВ 24, С. Стебельський — ‘Хрін’ реорганізу- вав відділи в один курінь, у якому було п’ять неповних сотень20, а отже, до нього ввійшов і відділ «Булава». Курінним дрогобицького куреня став політвиховник відтинка, колишній сотенний відділів «Булава» та «Басейн» В. Гошка — ‘Мирон’21. Однак насправді цей курінь ніколи не діяв як цілісна бойова одиниця, а рештки сотень надалі воювали поокремо, співдіючи лише інколи. Упродовж свого існування сотня «Булава» співдіяла з куренем «Підкарпатський» (к-р П. Вацик — ‘Прут’) у 1945 р. та сотнями «Лемківського» куре- ня (к-р В. Мізерний — ‘Рен’) у 1946—1947 рр. На жаль, через брак інформації не можемо проаналізувати ор- ганізаційного стану сотні. Відомо, що стандартна організація сот- ні була трійковою: три чоти по три рої кожна (рій ділився на дві ланки). Однак у період набору рекрутів, зокрема в 1943—1944 рр., сотні мали по чотири чоти, а кожна чота — по чотири рої. У вишко- лених бойових сотнях (а «Булава», без сумніву, була такою сотнею) 12 Виханський Б. Дублянська околиця Самбірщини. – С. 371–372. 13 Спомини чотового Островерха // Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 30. – С. 219. 14 Гаврилюк М. Збройна боротьба УПА на теренах Дрогобиччини // Дрогобиччина – земля Іван Франка. – Т. 4. – Дрогобич: «Відродження», 1997. – С. 422. 15 Виханський Б. Дублянська околиця Самбірщини. – С. 303. 16 Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 49. – С. 179. 17 Содоль П. Карпатська Група УПА «Говерля» // Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто: Вид-во «Літопис УПА» , 1990. – Т. 18: Група УПА «Говерля». – Кн. 1: Звіти та офіційні публікації. – С. 9. 18 Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 49. – С. 179. 19 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 18. – С. 151. 20 Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 49. Довідник. – С. 123–124. 21 Гаврилюк М. Збройна боротьба УПА на теренах Дрогобиччини. – С. 432. 142 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 143 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) кожний рій налічував 10—12 вояків, озброєних одним легким ку- леметом, 2—3 автоматами, а решта — гвинтівками. Почет коман- дира сот ні складався з політвиховника, бунчужного, санітара, зв’язкових і деколи з одного роя військово-польової жандармерії, розвідників. Командир першої чоти був, зазвичай, і заступником сотенного командира. За статутом кожна сотня мала нараховувати 163 вояки, але влітку 1944 р. у бойових сотнях було по 180—200 во- яків, а згодом їхня кількість істотно зменшувалася22. Тепер уже можна віднайти деякі біографічні відомості про всіх шістьох командирів сотні, встановити їхні імена або псевда. П. Со- доль, щоправда, називає лише трьох: сот. ‘Зеленого’, сот. ‘Мирона’ і сот. ‘Орленка’23. Проте О. Конопадський згадує, що до Велико- дніх свят 1944 р. (тобто до 23 квітня) сотнею «Булава» командував к-р ‘Па вук’24. Про ‘Павука’ є відомості і в П. Содоля: «Павук — со- т[енний] “Булава” (Самбірщина) ВО 5 1944»25. Припускаємо, що псевдо ‘Павук’ належало Василю Стеціву, який народився 1915 р. в с. Дуліби (Новострілищанський р-н) і загинув 1944 р.26. Згодом сотнею командував Осип Урбан — ‘Зелений’27. Згадуючи цього сотенного, О. Конопадський подав і інші псевда ‘Зеленого’: ‘Рен’, ‘Малий’, — причому зазначив, що к-р ‘Рен’ був тим районовим ко- мендантом української поліції, який разом із ним вступив до УПА. Б. Виханський у статті про В. Гошку, зауважує, що той вступив до сотні «Булава», якою тоді командував ‘Рен’ — Василь Мізерний28. Однак із цим твердженням не можна погодитися, оскільки В. Мі- зерний — ‘Рен’ (командир ТВ 26 «Лемко» Воєнної округи «Сян» та к-р куреня «Лемківський») у той час перебував на Лемківщині; у лютому 1944 р. його заарештувало ґестапо за зв’язки з ОУН та за- судило до смерті (утік 27 липня 1944 р.)29. Звісно ж, О. Конопадськи й, говоряч и про ‘Рена’ — сотенног о відділу «Булава», не міг сплутати цих двох людей, адже знав і В. Мізерного — ‘Рена’ (бо перебував на Лемківщині в 1945—1947 рр.), і ‘Зеленого’. Однак, візьмімо до уваги, що «Спомини чотового Островерха» писав не він, а маши- ністка ТВ 24 ‘Тетяна’ — із його слів і нотаток. Зрештою, О. Коно- падський — ‘Островерх’, розповідаючи про зустрічі з ‘Реном’ — В. Мізерним на Лемківщині, не згадує, що той командував сотнею «Булава». Тож ми вважаємо більш вірогідними відомості П. Содоля, відповідно до яких ‘Зелений’ — це Осип Урбан. Щоправда, і це припущення можна піддати сумніву, адже в істо- ричних джерелах є згадка про чотового ‘Малого Рена’, який після рейду «Лемківського» куреня до Галичини (осінь 1944) залишився в околицях Самбора на чолі чоти «організаційних працівників та бойовиків Самбірщини»30. Він цілком міг походити зі Самбірщини, навесні очолювати «Булаву», а влітку зі своїми самбірцями перейти на Лемківщину та влитися до куреня В. Мізерного — ‘Рена’, а зго- дом — повернутися в Галичину та перейти до теренової сітки ОУН. Гіпотетично, цим ‘Малим Реном’ міг бути і «Зелений» — О. Урбан, котрий, як відомо, від 1933 р. був членом ОУН, а потім очолював боївку СБ на теренах сіл Бандрів та Галівка Стрілківського району (загинув 17 квітня 1947 р.)31. Врешті, описуючи сотенного ‘Зелено- го’ — ‘Рена’, О. Конопадський зазначив: «Був маленький на зріст, меткий, веселий, ідейний»32. Говорячи про О. Урбана — ‘Зеленого’, П. Содоль вказує, що він командував сотнею «Булава» у 1944—1945 рр.33. Однак О. Конопад- ський зазначив, що навесні 1944 р. командування сотнею перебрав к-р ‘Микита’, а про ‘Рена’ говорить як про командира чоти34. При- чому він не пояснює причин цих змін у командному складі. Від- так, згадуючи про події серпня 1944 р., О. Конопадський зауважив, що сотенним «Булави» став к-р ‘Семків’35. Описуючи діяльність ‘Семків а’, він виявив своє негативне ставлення до нього. Говорячи про перебування в оточенні на горі Маґурі (серпень або вересень 22 Гаврилюк М. Збройна боротьба УПА на теренах Дрогобиччини. – С. 26. 23 Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 49. – С. 179; Содоль П. Організаційна структура УПА. 24 Спомини чотового Островерха. – С. 219. 25 Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 49. – С. 171. 26 Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто – Львів: Вид-во «Літопис УПА», 2002. – Т. 36: Книга полеглих членів ОУН, вояків УПА Львівщини. Матеріали до біографій (з архівних документів). – С. 436. 27 Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 49. – С. 156. 28 Виханський Б. Дублянська околиця Самбірщини. – С. 371. 29 Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 49. – С. 156. 30 Ріпецький М. («Горислав»). Історія куреня «Рена». – С. 119. 31 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 36. – С. 436. 32 Спомини чотового Островерха. – С. 219. 33 Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 49. – С. 156. 34 Спомини чотового Островерха. – С. 220. 35 Там само. – С. 225. 144 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 145 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) 1944), О. Конопадський зауважив, що «сотенний к-р Семків хоч спочатку і давав карні муштри, кажучи, що ми всі ні до чого, і три- мався непогано, тепер став безрадним»36. Незабаром він дезерти- рував («на власну руку пішов і к-р Семків»37), але згодом спробував повернутися, проте стрільці, які перейшли під командування чото- вого ‘Рена’ — ‘Зеленого’, не прийняли його38. ‘Зелений’ командував сотнею «Булава» до 1945 р. Говорячи про листопад 1944 р., О. Конопадський згадує про нього як про команди- ра сотні, але взимку 1944/1945 рр. стрілець О. Конопадський — ‘То- поля’ покинув сотню «Булава» й перейшов до теренової сітки ОУН, а потім — до «холодноярців», тож наступних командирів сотні він не назвав. Мабуть 1945 р., ‘Зелений’ перейшов на «теренову роботу». Той же О. Конопадський написав, що «по двох роках славної лем- ківської одісеї» (1945—1947) він зустрівся з ‘Зеленим’ уже в Укра- їні; на той час ‘Зелений’ був районним референтом СБ у Старосам- бірщині39. П. Содоль зазначає, що в 1945—1947 рр. сотнею «Булава» (ВО 4) командував В. Гошка — ‘Мирон’40. Отримавши вишкіл у диві- зії військ СС «Галичина»41, він служив у сотні від початку її існуван- ня, спершу як чотовий та політвиховник (1944—1945), а потім— як сотенний (1945—1946)42. Вважаємо, що називати кінцевою датою безпосереднього Миронового43 командування сотнею «Булава» 1947 р. (як це робить П. Содоль), є помилкою. Зрештою, сам П. Со- доль зазначає, що Іван Наконечний — ‘Орленко’ очолював сотню в 1946—1948 рр.44. Імовірно, В. Гошка — ‘Мирон’ перебрав коман- дування влітку 1946 р., після тимчасового повернення на Дрогобич- чину з Лемківщини. У серпні—вересні 1946 р. сотенним «Булав и» уже був ‘Орленко’45, як про це пише С. Стебельський46. Щоправда, у праці П. Мірчука згадано про командира відділу «Булава» «К.» (липень 1946)47, однак, з’ясувати його повне ім’я чи хоча б псевдо наразі не вда- лося (зрештою, не виключена і помилка). Аналізуючи історію сотні УПА «Булава», особливу ува- гу, безумовно, слід присвяти- ти її бойовому шляху. Як уже зазначалось, у березні—квітні 1944 р. (до Великодніх свят — 23 квітня) сотня на чолі з ‘Па- вуком’ перебувала в с. Плоске Стрілківського району. Після Свят її (мабуть, через надто велику кількість новобранців) було поділено на дві сотні: «Сурму» і «Булаву»48. Однією з перших акцій підвідділів сотні «Булава» бу- ло знищення польської спец- боївки в с. Олексяти (непода- лік с. Дубляни). О. Конопадський розповідає: «Моє завдання було досить трудне, але я впорався з ним, за що дістав похвалу к-ра Рена (‘Зеленого’. — М. Г.)»49. Однак він не уточнює змісту завдання та своєї ролі у цій акції. Згодом подібну (?) операцію було проведе- но в с. Вільшанок, «де також зробили порядок»50. Під керуванням сотенного ‘Микити’ сотня провела низку акцій, зокрема, в с. Воля Блажівська було розгромлено гарнізон «чорних», який складався переважно з азербайджанців, узбеків або казахів (із полонени х представників кавказьких та середньоазійських народів німці 36 Спомини чотового Островерха. – С. 229. 37 Там само. – С. 229. 38 Там само. – С. 230. 39 Там само. – С. 234. 40 Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 49. – С. 156. 41 Виханський Б. Дублянська околиця Самбірщини. – С. 371. 42 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 18. 43 Опис зовнішності ‘Мирона’ див. у: Спомини чотового Островерха. – С. 357. 44 Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 49. – С. 170. 45 Опис зовнішності ‘Орленка’ див. у: Хоркавців Д. «Здобудеш…або загинеш…». – С. 12. 46 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка». – С. 213. Пор. Володимир Гошка — ‘Мирон’, командир сотень 92 — «Булава» в 1945—1946 та 91 — «Басейн» в 1946—1947 рр. 47 Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942 – 1952. – Львів, 1991. – С. 132. 48 Спомини чотового Островерха. – С. 219. 49 Там само. – С. 220. 50 Там само. 146 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 147 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) формували охоронно-поліційні загони). За свідченням О. Конопад- ського, вони грабували українських селян, тож сотенний ‘Микита’ вирішив покарати мародерів. У результаті короткого бою сотня розбила гарнізон «чорних», здобула зброю, амуніцію, захопила в полон пораненого німця (який незабаром помер) та відійшла до с. Монастирця51. На жаль, ‘Тополя’ — ‘Островерх’ не датував цих подій. Щоправда, говорячи про бій у Волі Блажівській, він зазна- чив, що ніч тоді була дуже коротка. Тож можна припустити, що ці події відбулись у червні 1944 р. Після цього сотня «Булава», перебуваючи вже в с. Лужок, здійснила невдалий напад на гарнізон «чорних» (близько 30 воя- ків) у с. Стрілки. Ворог помітив озброєних людей і відкрив по чоті ‘Рена’ кулеметний вогонь. Не допоміг і пробоєвий рій, — повстан- ці змушені були відступити, зазнавши деяких втрат (поранено бунчужного ‘Бояна’ та полонено одного стрільця)52. Приблизно у той час сотню поповнило двоє італійців, які втекли з радянського полону, — колишній офіцер графського роду Ґранді та колишній солдат Пікольо53. У липні 1944 р. сотня «Булава» брала участь в охороні збо- ру Української Головної Визвольної Ради (11—15 липня 1944 р.). Разом із нею це завдання виконували сотня «Сурма», «Юнаць- ка сотня», дві сотні «Левів» та ряд боївок ОУН. Перша чота сотні «Булава» мала заставу біля с. Лужок. Деякі вояки сотні, зокрема й О. Конопадський — ‘Тополя’, постачали харчі на місце, де від- бувався збір. Окрім суто охоронних функцій та перевірки прибу- лих осіб, бійців сотні залучали й до мистецьких заходів. Як згадує О. Конопадський, він та стрільці ‘Вовчур’, ‘Орел’, ‘Олесь’, ‘Мест- ник’ в одній із лісничівок «в присутності багатьох представників» (очевидно, учасників збору УГВР) заспівали кілька повстанських пісень54. Після збору УГВР сотня «Булава» відійшла до с. Тур’є, а по- тім повернулася для відпочинку до лісничівок біля с. Сторонна. У липні—серпні до Недільнянських лісів наближався фронт. На хуторі Катерина біля с. Лужок заквартирували і сотня «Леви». Сот- ня «Булава» відійшла до с. Монастирець. У цьому селі рій із чоти ‘Сірка’ (він же командував цим роєм) зіткнувся з групою німець- ких вояків і, вступивши з ними в бій, роззброїв їх. Але незабаром до місця бою прибули німецькі піхотні частини, у бою з якими за- гинули ‘Сірко’, ройовий ‘Довбуш’, один стрілець і двоє цивільних. Наступного дня, як повідомляє ‘Тополя’, до повстанців долучився загін української поліції зі Львова (120 осіб)55, проте не вказано, чи він влився у склад сотні. На початку серпня 1944 р. сотня «Булава» перебазувалася до с. Сприня, де заквартирувала разом із сотнею к-ра ‘Байди’. Піс- ля дня відпочинку сотня «Булава» відійшла до с. Недільна, куди прибули сотні «Сурма», к-ра «Байди» та «Юнацька сотня». Сот- ні зійшлися на перегляд і реорганізацію, яке проводили Д. Гри- цай — ‘Перебийніс’ (шеф Головного військового штабу УПА) та І. Белейлович — ‘Дзвінчук’ (командир ВО 5). На той час сотенним «Булави» вже був ‘Семків’, а склад сотні, за свідченням О. Ко- нопадського, становив 180 вояків. Того ж дня сотня відійшла до с. Свидник, де після палкої промови ‘Перебийноса’ вояки врочи- сто присягнули на вірність Україні56. Зазначмо, що «Присягу во- яка Української Повстанчої Армії» ухвалила кілька тижнів перед тим УГВР. Про цю подію розповідає П. Содоль, подаючи докладні відомості: 5 серпня 1944 р. біля с. Свидник на Дрогобиччині було урочисто проведено першу присягу, ухвалену на зборі УГВР, у якій брали участь сотні «Булава», «Змії» і «Леви»57. Після прися- ги командири сотень одержали від ‘Перебийноса’ наказ обороняти українські села, не допускати грабежів. 8 серпня розвідники до- несли, що в с. Ластівки затримався великий німецький обоз, який має рухатися в напрямку с. Ісаї. Сотня «Змії» із куреня В. Андру- сяка — ‘Різуна’ та сотня ‘Семківа’ під загальним командуванням ‘Перебийноса’ влаштували засідку на німецький обоз і в результаті короткого бою захопили 29 підвод, заповнених амуніцією, зброєю, а 51 Спомини чотового Островерха. – С. 220–221. 52 Там само. – С. 221–222. 53 Там само. – С. 231–233. 54 Там само. – С. 222–223. 55 Спомини чотового Островерха. – С. 224. 56 Там само. – С. 225. 57 Содоль П. Карпатська Група УПА «Говерля». – С. 9; Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 49. – С. 38; Див. також: Гаврилюк М. Збройна боротьба УПА на теренах Дрогобиччини. – С. 423. 148 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 149 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) також полонили 150 німецьки х вояків. У бою відзначилися чотовий ‘Перелесник’ та стрілець ‘Гроза’58. Через три дні сотня «Булава» пішла в напрямку с. Тур’є, щоб зав’язати бій із німцями і таким чином дати змогу одній частині дивізії «Галичина», котра перебувала там, перейти до УПА (про ці наміри дивізійників донесла розвідка). Між селами Тур’є і Свид- ник відбулася сутичка з німцями, в якій українських повстанців підтримала чота дивізійників. Згодом «булавівці» відступили до лісу і попрямували у бік р. Стрий, маючи намір перейти в Май- данські ліси. Наштовхнувшись на німецьку кінноту біля с. Ясінки (у перестрілці загинув невідомий поручник сотні), вояки відді- лу «Булава» відступили до лісу Ярчики, де відбили чотири атаки німців. Згодом, уночі, сотня переправилася через Стрий і ввійшла в ліси гори Маґури. Тут «булавівці», повстанці ‘Різуна’ та ‘Пере- бийніс’ потрапили в зону радянсько-німецького фронту, в оточен- ня ворожих армій. Скрутна ситуація виявила деяких «слабовірів», тож ‘Перебийніс’ зробив збір і запропонував охочим піти додому. Близько 20 стрільців склали зброю і по двоє-троє повернулися в рідні краї. ‘Перебийніс’ забрав зі собою одну чоту сотні і відійшов у невідомому напрямку. На той час сотня «Булава», як свідчить О. Конопадський, на- раховувала близько 60 стрільців. За час тридобового оточення її покинули ще приблизно 20 стрільців та к-р ‘Семків’. На третій день оточення «булавівцям» удалося перейти фронт і вийти в тил радянських військ. Однак протягом ще двох днів їм довелося за- лишатися без провіанту. Після втечі ‘Семківа’ стрільці «Булави» перейшли до сотні ‘Різуна’, але не злилися з нею. Незабаром, пи- сав ‘Островерх’, повернувся чотовий ‘Рен’ (можливо, це і був ‘Зе- лений’ — ‘Малий Рен’, який повернувся з Лемківщини у складі «Лемківського» куреня) зі 40 стрільцями і забрав залишки сотні до себе, знову очоливши її59. Відпочивши біля с. Ластівки, повстанці відійшли до лісу не- подалік с. Сторонна. Згодом недалеко від с. Монастирець сотнею за опікувалися місцеві мешканці — підлікували і нагодували по- встанців. Через деякий час сотня перейшла в Білинські болота, де на неї полювали за допомогою «кукурудзяників» більшовицькі за- гони. Біля с. Мости ройовий ‘Гонтович’ отримав важке поранення, підірвавшись на міні. Тут селяни з навколишніх сіл поповнили сот- ню ‘Рена’60. На болотах сотня перебувала до листопада 1944 р. Відходячи в Карпати, ‘Зелений’ — ‘Рен’ перевів деяких стрільців до теренової сітки — самооборонних кущів. У с. Татари (нині с. Залужани) дея- кі стрільці сотні на чолі з ‘Романом’ застрелили прокурора і кіль- кох енкаведистів; при цьому стрілець ‘Вовчур’ отримав поранення. Сотня рушила до с. Монастирець, де заквартирувала в кінці осені 1944 р., та незабаром їй довелося перейти до с. Грозьова. Тут сотен- ний ‘Зелений’ знову перевів деяких стрільців до самооборонних відділів. Тоді сотню, зокрема, покинули О. Конопадський — ‘Топо- ля’ (‘Островерх’) та стрілець ‘Зозуля’61. Відтоді й аж до літа 1945 р., з огляду на брак відомостей, майже неможливо прослідкувати істо- рію «Булави». Перші згадки про відділ ‘Мирона’, що діяв на теренах дрогобиць- кого ТВ, стосуються літа 1945 р. У той час Дрогобиччиною рейдував станіславівський курінь «Підкарпатський» на чолі з П. Вациком — ‘Прутом’. Як згадує стрілець куреня Г. Костюк — ‘Вишневий’, біля с. Надвірна у червні 1945 р. (напередодні Зелених свят) відділи ку- реня з’єдналися з відділом «Зміюки» (О. Вітовського — ‘Андрієнка’, командира ТВ «Маківка»)62. Інший стрілець «Підкарпатського» ку- реня, І. Богуновський — ‘Співак’, у спогадах записав, що після бою в с. Чайковичі (5 липня 1947), відділ ‘Прута’ попрямував до с. Біли- ни, а звідти — на села Дубляни, Кульчиці, Сіде, Ольшаник, Бли- жів, Сприню та ввійшов у ліс між селами Сприня і Недільна. Тут до нього долучився к-р О. Вітовський — ‘Андрієнко’ та сотні «Бурі»* й ‘Мирона’63. Із цих свідчень випливає, що сотня ‘Мирона’ (відповідно до інформації П. Содоля, він командував сотнею «Булава») у червні або липні 1945 р. уже співдіяла з куренем «Підкарпатський». 58 Спомини чотового Островерха. – С. 225–226. 59 Там само. – С. 226–230. 60 Спомини чотового Островерха. – С. 230–231. 61 Там само. – С. 233–235. 62 Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1992. – Т. 19: Група УПА «Говерля». – Кн. 2: Спомини, статті та видання істо- рично-мемуарного характеру. – С. 112. * ‘Буря’ – командир сотні «Заведії» з «Підкарпатського» куреня. 63 Там само. – С. 90–91. 150 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 151 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) У сучасній історичній літературі про описані події мовиться, що відділи, призначені для рейду в Словаччину (сотні ‘Бурі’, ‘Мирона’ і ‘Сокола’), зібралися в Самбірських лісах 25 липня 1945 р. і майже без втрат перейшли радянсько-польський кордон. 8 серпня вони знову об’єдналися в лісі біля с. Лапянка на Лемківщині та протягом двох тижнів проходили там спеціальний вишкіл64. З інших джерел випливає, що курінь ‘Прута’ (дві сотні: «Змії» — сотенний ‘Сокіл’ і «Заведії» — сотенний ‘Буря’) перейшов кордон 22 липня 1945 р. А у спогадах І. Марківчука — ‘Чубенка’ та І. Богуновського — ‘Спі- вака’ йдеться про те, що біля с. Кальниця на г. Хрещатій до куреня «Підкарпатський» долучився к-р ‘Андрієнко’ зі своєю охороною, сотенний ‘Мирон’ і чота сотні ‘Бурого’ (сотня «Сурма»), якою ко- мандував чотовий ‘Горбовий’. Чоту ‘Горбового’ долучили до сотні ‘Мирона’65. Щоправда, за іншими відомостями, цю чоту прилучили саме до куреня «Підкарпатський»66. Г. Костюк доповнює цю інфор- мацію так: «[…] до нас (курінь ‘Прута’. — М. Г.) долучилася сотня “Пирога”* та к-р Вітовський (“Зміюка”) зі своїм почтом і двома сот- нями»67. Безумовно, однією з цих сотень була сотня ‘Мирона’, а ін- шою, найімовірніше, — сотня «Вовки» на чолі з ‘Кармелюком’. У детальних звітах ВО 6 «Сян», зокрема ТВ «Лемко» (1946), не названо сотні «Булава», але часто згадувано псевдо ‘Мирон’ і «гос- тюючий» відділ ‘Мирона’. У серпні 1945 р. розпочалися бойові опе- рації та пропагандистські акції цього відділу. Як свідчить І. Богунов- ський, курінь «Підкарпатський» разом з відділом ‘Андрієнка’ вели бій з польськими військами у с. Прибишів. Наступний бій відбувся біля с. Одрехів, де з ‘Андрієнком’ були дві сотні68. Можна не сумні- ватися, що під командуванням О. Вітовського діяв і відділ В. Гошки. 16 серпня курінний ‘Прут’ повідомив своїм бійцям, що їм, а також відділові О. Вітовського провід Закерзоння наказав віді- йти в рейд на Словаччину69. Загальне командування рейдом, який відбувс я у серпні—верес- ні 1945 р., здійснював саме О. Вітовський — ‘Андрієнко’. Щоправда, повстанські відді- ли, які брали участь у цьому рейді, просувалися поокре- мо, різними маршрутами та в різний час. Сам сотенний ‘Мирон’ і політвиховник сот- ні ‘Олег’ у звіті від 23 квітня 1946 р. про другий рейд на Словаччину, згадують, що перший такий рейд сот ня ‘Мирона’ провела у верес- ні 1945 р.70. У документах УПА мовиться, що «підвід- діл 481» (?) під командуван- ням ‘Мирона’ розпочав свій рейд у Словаччину 2 вересня 1945 р. і пройшов відстань у 320 км за маршрутом Дзіпа- ловце — Червониця — Русь- кі Поляни — Андрошовце — Собінов — Бардіїв — Ряшов — Адидовце — Сніж — Теляшовце. Населення здебільшого прихильно ставилося до вояків відділу, який, окрім того, відвідав станицю Народної безпеки в Паніні і сло- вацьку прикордонну заставу в Теляшовцах. У третій декаді верес- ня відділ переслідувала чехословацька дивізія, але без особливого натиску, а 24 вересня 1945 р. він перейшов на Лемківщину71. У цьому ж документі зазначено, що 20 жовтня 1945 р. відділ ‘Мирона’ перейшов на «матірні терени»72. Однак інший документ коригує це повідомлення: у грудні 1945 р. він ще перебував на За- керзонні. Тоді відділ ‘Мирона’, до якого щойно прилучили гру- пу ‘Тараска’ (згодом — уславленого командира сотні «Басейн»), Степан-Тарас Стебельський — ‘Хрін’ (1914—1949), командир ТВ 24 «Маківка» 64 Ткаченко С. Повстанческая армия: тактика борьбы. – Минск–Москва, 2000 // http://lib.oun-upa.org.ua/tkaczenko/glava4.html 65 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 19. – С. 70–71. 66 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33. – С. 160. * Сотня «Чорні чорти» з куреня «Підкарпатський». 67 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 19. – С. 124 68 Там само. – С. 91–92. 69 Там само. – С. 124. 70 Звіт з пропагандивного рейду по Словаччині переведеного вд. «Мирона»… – С. 592. 71 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33. – С. 454. 72 Там само. 152 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 153 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) одержа в наказ відходити в «нові терени», проте він і далі залишав- ся на відтинку «Лемко»73. Перша половина 1946 р. для сотні «Булава» видалася доволі ба- гатою на бої. У січні відділ ‘Мирона’ отримав наказ атакувати ста- ницю «міліції обивательської» в с. Тісна біля Балигорода. В опера- ції, що відбулася 10 січня, брав участь один підвідділ із п’яти роїв, але здобути бункер, з якого відстрілювався ворог, повстанцям не вдалося, тож вони були змушені відступити. Однак 13 січня, після того як поляки відійшли, бійці ‘Мирона’ захопили бункер і підірва- ли його74. 18 лютого один рій відділу зіткнувся з поляками, внаслі- док цього було вбито двох та поранено одного ворога75. 20 березня відділ ‘Мирона’ разом із сотнями «Ударник-3» та «Ударник-5» під загальним командуванням С. Стебельського — ‘Хріна’ отримав значну перемогу в бою з польськими військовиками у м. Яселку (Ясель): було вбито 24, поранено 6 і взято в полон 79 вояків Війська польського (ВП)76. Через кілька днів, 25 березня, відділи ‘Хріна’ та ‘Мирона’ вступили у бій з поляками (130 вояків 34-го полку) у се- лах Кожушне і Височани, в результаті якого повстанці не зазна- ли жодних втрат, але знищили 31 ворога77. 30 березня в с. Середнє Велике ці ж відділи вели бій із частинами ВП. Хоч українці були змушені відступити, проте ворожі втрати вдесятеро перевищили втрати УПА (106 убитих, 15 поранених та 8 полонених з польського боку та 7 убитих і 6 поранених з українського)78. Наприкінці березня 1946 р. В. Мізерний — ‘Рен’ (к-р ТВ 26) призначив ‘Мирона’ командиром квітневого пропагандистського рейду Словаччиною, у якому, окрім відділу ‘Мирона’, брали участь сотні ‘Бора’ та ‘Кармелюка’79. Відділи знову ж таки йшли окремо різними маршрутами. Від 6 до 23 квітня 1946 р. відділ ‘Мирона’, перейшовши кордон між Яселком і Габурою, пройшов 311 км і по- бував у 49 словацьких та українських пряшівських селах семи по- вітів (Міжляборці, Гіральтовце, Бардіїв, Сабінов, Пряшів, Бранов, Стропків). Відділ вів активну пропаганду серед українців і слова- ків, поширював україномовну літературу політичного змісту80. Повернувшись у Польщу, відділ ‘Мирона’, очевидно, на деякий час затримався біля польсько-чехословацького кордону, тому що 4 травня чехословацькі війська з-за лінії кордону обстріляли по- встанців. Зав’язався бій, в якому українські військовики здобули перемогу, а ворог змушений був утікати, втративши трьох солда- тів. 15 травня «булавівці» знову провели переможний бій із поль- ським підрозділом, на боці якого були два танки. Не зазнавши жод- них втрат, повстанці знищили 29 польських вояків та 30 поранили. 8 червня підвідділ під командуванням ‘Тараска’ влаштував засідку біля с. Довжиця, в яку потрапив автомобіль із військовиками. Вна- слідок обстрілу загинуло 16 та поранено 4 польські солдати81. З оперативних звітів ТВ 26 «Лемко» дізнаємося і про І. Нако- нечного — ‘Орленка’, який командував підвідділом у сотні ‘Миро- на’. 11 червня 1946 р. на шляху біля с. Присліп підвідділ ‘Орленка’ організував засідку, знищивши три вантажні автомобілі з вояками ВП. Ворог втратив 29 осіб убитими та 30 пораненими (близько 70 утекли). Того ж дня підвідділ ‘Орленка’, повертаючись із засідки, обстріляв валку вантажівок біля с. Кальниця82. Такі дії схвалив не лише командир відтинка «Лемко», а й очільники ВО «Сян». У листі, присвяченому аналізові командирських звітів за червень 1946 р., якого, ймовірного, склав М. Онишкевич — ‘Олег’ (командир ВО «Сян»), зазначено: «Як виходить з оперативних звітів к-ра “Ми- рона”, то його вд. зробив кілька дуже гарних робіт! Такою власне тактикою треба, щоб усі вд. воювали!»83. Зауважмо, що, окрім безпосередніх бойових дій, відділ ‘Мирона’ за наказом командування намагався активно протидіяти вивезенню українського населення Лемківщини з Польщі до СРСР. Зокрем а, 73 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33. – С. 237. 74 Там само. – С. 190, 263–267. 75 Там само. – С. 281. 76 Там само. – С. 196, 294–295, 439. 77 Там само. – С. 307, 472. 78 Там само. – С. 301–302, 307. 79 Там само. – С. 336. План цього рейду подано в: Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33. – С. 806. 80 Звіт з пропагандивного рейду по Словаччині переведеного вд. «Мирона»… – С. 592–606. 81 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33. – С. 208–209, 212, 353, 378. ** План засідки ‘Орленка’ подано в: Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33. – С. 799. 82 Там само. – С. 212–213, 379–380. 83 Там само. – 557. 154 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 155 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) 21—26 січня 1946 р. було спалено і підірвано два мости біля с. Тісна, два мости на р. Солинка в с. Довжиця та 24 мости на шляхах Ступо- стян — Беріжок — Устрики Горішні та Дверник — Береги — Вет- лина — Смерек. 28 січня спалено п’ять мостів на дорозі Сукова- те — Кальниця — Середнє Велике. 1 лютого знищено 10 мостів на дорозі Смерек — Довжиця, а 4—5 лютого — п’ять мостів на шляху Мхава — Кельчова — Кальниця. 12—13 березня відділ ‘Мирона’ зруйнував міст у с. Синява на р. Вислок та два мости на шляху Ру- давка Риманівська — Паствиська, а 4 (9) травня підвідділ ‘Тараска’ зруйнував чотири дерев’яні мости на шляху Смерек — Кальниця, 26 травня — три мости між селами Криве і Струбовиська84. У джерелах вказано, що 15 червня 1946 р. «гостюючий» від- діл к-ра ‘Мирона’ відійшов до матірних теренів85 — Дрогобиччи- ни. 6 липня відділ «Булава» (згідно з повстанськими документами, його очолював к-р К. /?/) на шляху свого просування в Хирівсько- му районі Дрогобицької області біля сіл Коростенка, Ялове і Рудав- ка провів п’ять перестрілок та один запеклий бій з радянськими загонами. У цих боях ворог втратив 55 осіб убитими (з них один полковник, три майори і декілька молодших офіцерів) та близько 70 пораненими86. Про втрати повстанців, на жаль, нічого невідомо, але, з огляду на подальше реформування відділу, припускаємо, що вони були чималими. Мабуть, саме після кровопролитних боїв липня 1946 р., на основі сотні «Булава» було створено менш численний відділ 92 «Булава» (ще з кінця 1945 р. сотні у звітах почали додатково ідентифікувати двоцифровим числом, а кожну чоту — трицифровим87). Радянська блокада першої половини 1946 р. змусила Команду УПА перевести значну кількість бійців у збройне підпілля та реорганізувати сотні у менші відділи і підвідділи (наказ Головного командира УПА від липня 1946 р.). Як зауважує Б. Виханський, після цього В. Гошка очолює відділ 91 «Басейн», а І. Наконечний стає командиром відді- лу 92 «Булава»88. Очевидно, у відновленні відділу «Булава» активну участь брав і ‘Мирон’. С. Стебельський — ‘Хрін’, описуючи 92-й від- діл, зазначив: «[…] більшість стрілецтва — це були старики, позби- рані хор. “Мироном” з вд. 91 та вд. “Вовки” к-ра “Кармелюка”»89. Наприкінці літа 1946 р. відділ 92 перейшов на Лемківщину. 28 серпня в с. Царинське відбулася сутичка з поляками. Утративши одного вбитого (стрільця ‘Мороза’), відділ «Булава» змушений був відійти. На початку вересня рій сотні під командуванням ‘Воєводи’ натрапив на польську засідку біля с. Затварниця, внаслідок пере- стрілки ройовий ‘Воєвода’ загинув. Упродовж зими 1947/1948 рр., як зазначає ‘Хрін’, відділ не вів жодних оперативних дій, але ак- тивно «загосподарювався» (збирав збіжжя і картоплю)90. Відомо, що деякий час відділ ‘Орленка’ таборував біля с. Ступосян. При- наймні чотовий ‘Островерх’ (у той час він воював у сотні ‘Хріна’) повідомляє, що перед відходом в Україну (влітку 1947) їхній відділ («Ударник-5») біля Ступосян заквартирував неподалік старого та- бору к-ра ‘Орленка’91. За свідченнями Д. Хоркавціва, навесні 1947 р. дехто з бійців сот- ні «Булава» брав участь у засідці на віце-міністра оборони Польщі ген. Кароля Свєрчевського (28 березня 1947) на трасі між Балиго- родом і Тісною. Д. Хоркавців — ‘Морозенко’ наголошує, що напри- кінці червня 1947 р. стрільці сотні детально розповідали йому про цю акцію92. Однак до загибелі К. Свєрчевського, як відомо, причетні бійці відділу ‘Хріна’, а передовсім чота під командуванням ‘Граня’. Відділу 92 там не було. Хоча Д. Хоркавців зазначає, що в акції бра- ли участь лише деякі бійці, які, можливо, лише згодом увійшли до складу відділу «Булава»93. Навесні 1947 р., як згадує С. Стебельський — ‘Хрін’, ‘Орленко’ мав намір приєднатися з однією чотою до його сотні («Ударник-5»), щоби спільно воювати з польськими військами. Однак постійні об- лави перекреслили ці плани і ‘Орленко’ змушений був відійти в Україну. Проте, ще перед відходом на схід, 20 квітня 1947 р. поля- ки атакували відділ 92 в с. Береги Горішні, внаслідок чого загинув 84 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 33. – С. 190, 209, 281, 309, 353, 460. 85 Там само. – С. 380. 86 Мірчук П. Українська Повстанська Армія. – С. 132. 87 Содоль П. Карпатська Група УПА «Говерля». – С. 10. 88 Виханський Б. Дублянська околиця Самбірщини. – С. 371–372. 89 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка». – С. 213. 90 Там само. 91 Спомини чотового Островерха. – С. 350. 92 Хоркавців Д. За Україну! За Державу! // «Здобудеш…або загинеш». Кн. 2. – Дрогобич: ДДПУ, 2007. – С. 35. 93 Особистий архів автора. Спогади Дмитра Хоркавців – «Морозенка». 156 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 157 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) стрілець ‘Дуб’. Наприкінці цього ж місяця в перестрілці між поля- ками та роєм відділу «Булава» в с. Бережки поліг стрілець ‘Горо- шок’. З огляду на розгортання акції «Вісла» та активні дії ВП про- ти української партизанської оборони частина відділів УПА була змушена перейти із Закерзоння в Україну. 12 травня 1947 р. відділ ‘Орленка’ перетнув кордон біля с. Боберки, не зустрівши ворога94. Про дії відділу 92 «Булава» впродовж травня 1947 р. нічого не- відомо. Звіти ТВ 24 «Маківка» датують бойову діяльність сотні на теренах Дрогобицької області лише початком літа. Із них довідує- мося, що ввечері (близько 22-ї години) 8 червня 1947 р. рій під ке- рівництвом ‘Верхового’ з підвідділу 479 (чота ‘Кобзи’) у с. Кульчиці обстріляв групу емґебістів. Ворог утратив трьох осіб убитими, се- ред них і лейтенанта. Через десять днів, увечері (приблизно о 21-й годині) 19 червня, підвідділ під командуванням чотового ‘Кобзи’ здійснив напад на кооперативну базу в с. Корналовичі. Повстанці захопили 350 м тканини, нитки, сірники тощо, щоправда в бою було поранено ройового ‘Чорняка’95. Незабаром І. Наконечний — ‘Орлен- ко’ відвів свій відділ на болота біля Великої Білини. Саме там до нього долучилися теренові стрільці Д. Хоркавців — ‘Морозенко’, Д. Артемович — ‘Блакитний’ (бойовики референтури СБ Дублян- ського районного проводу ОУН), які мали завдання перевести сот- ню через територію району96. ‘Морозенко’ подає опис тогочасного озброєння та амуніції від- ділу. Три кулеметники (‘Клим’, ‘Максим’, ‘Юрко’) були озброєні кулеметами «Токарев» (1 шт.) та «Дехтярьов» (2 шт.). Окрім цього, кожний кулеметник, як і роєві командири, мав пістолет. Стрільці сотні були озброєні автоматами ППШ і крісами. Гвинтівок у по- встанців не було, за винятком чотирьох СВТ («десятизарядки»). Усі мали гранати РГ-42, Ф-1 і подекуди РГД. Також на озброєнні була обмежена кількість мін натяжної дії. Майже вся зброя — радян- ська (лише ‘Вуйко’ був озброєний німецьким крісом, а лікар (сані- тар) сотні ‘Блакитний’ — угорським). Однострої були угорськими, польськими, словацькими, але здебільшого, в роєвих командирів і в половини стрільців, — комбінований. Взуття — чоботи і череви- ки, половина з яких потребувала ґрунтовного ремонту. ‘Орленко’ й ‘Кобза’, опріч пістолетів, мали ще й автомати ППС («песики»), які вони вважали кращими за ППШ через меншу скорострільність, що допомагала ощаджати цінні набої. Крім того, обоє командирів мали «цейсовські далековиди» (біноклі). У сотенного був, мабуть, італійський пістолет (калібр — 7,65 мм). Сутужно у відділі було з набоями та гранатами97. У звіті командира ТВ 24 «Маківка» С. Стебельського згадано, що наприкінці червня 1947 р. хорунжий ‘Мирон’ реорганізував відділ 92. Причиною стало нібито низька боєздатність відділу, адже до його складу, як уже зазначено, з літа—осені 1946 р. вхо- дили «старики» з відділів 91, 92 і 93. Майже половину стрільців було переведено до теренової сітки, а при відділі 92 «Булава» за- лишено один підвідділ 479 під командуванням старшого вістового ‘Кобзи’, який нараховував 32 вояки98. Однак датування цієї реор- ганізації видається сумнівним. Зокрема, Д. Хоркавців — ‘Моро- зенко’, який був із відділом ‘Орленка’ наприкінці червня, напо- лягає, що в той час сотня нараховувала до 60 вояків (хлопці віком 20—25 років, лише ‘Славко’ — історик сотні /політвиховник/, чотовий ‘Кобза’, кулеметник ‘Клим’ мали майже по 30 років, а стрілець ‘Вуйко’ — понад 30)99. ‘Морозенко’ залишив сотню на початку липня, тож реорганізація «Булави» відбулася, мабуть, після цього. Реорганізацію відділу, безумовно, було проведено, однак вка- зівка на його низьку боєздатність не цілком відповідає дійсності, з огляду на успішні бої з радянськими військами якраз наприкінці червня. Як свідчать звіти ‘Хріна’, 25 червня 1947 р. підвідділ 479 під командуванням старшого булавного ‘Орленка’ і чотового ‘Коб- зи’ приблизно о 15-й чи 16-й годині на болотах біля с. Велика Бі- лина вступив у бій із трьома сотнями більшовиків (за деякими відомо стями, їх було близько 250100). Однак повстанці, маючи п’ять кулеметів, відкрили шалений вогонь. Не витримавши обстрілу, 94 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка» // Літопис УПА. Т. 18: Група УПА «Говерля». Кн. 1. – Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1990. – С. 213 – 214. 95 Там само. – С. 214 – 215. 96 Особистий архів автора. Свідчення Дмитра Хоркавціва – «Морозенка». 97 Хоркавців Д. За Україну! За Державу! – С. 13–14. 98 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка». – С. 214. 99 Хоркавців Д. За Україну! За Державу! – С. 13. 100 Виханський Б. – С. 372; Виханський Б. За вересневим пругом. – С. 35. 158 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 159 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) нападник и втекли. Ворог утратив 25 осіб убитими (серед них двох офіцерів). З боку «Булави» був поранений стрілець ‘Кремінь’101. Про цей бій згадує і його учасник Д. Хоркавців — ‘Морозен- ко’: «Раптом, біля 18-ї години (як бачимо, тут вказано інший час. — М. Г.) пролунав заклик: “Хлопці, вогонь! Хлопці, вогонь!”, який злився з автоматною чергою і двома пострілами з кріса. Мит- тю пролунали черги кулеметів і тріскотня автоматів з боку воро- га-нападника та його команда “Вперёд! В кольцо!” і одночасний наказ “Орленка”: “Сотня вогонь!”. Перший вогонь повстанці вели 5 — 10 секунд. І знову наказ командира: “Сотня вперед! Брати живими!”. З гучним “Слава! Слава! Брати живими! Живими!” Стрільці кинулися вперед, бігом в атаку на ненависного ворога… Ніхто спеціальн о не збирався брати їх живими, вигуки призна- чені були, щоб посіяти паніку серед ворога. Атаку очолив чото- вий “Кобза”. Безстрашно, блискавично, рішуче і холоднокровно хлопці кинулися в бій; видно було, що ці юнаки не раз ходили в атаку… Від “Кобзи” ні на крок не залишався позаду “Блакитний”. Більшовики, відстрілюючись, кинулися безладно втікати, а від- стрілювалися досить “оригінально”: утікаючий клав кулемет собі на плече і вів “дуже прицільний” вогонь за собою в “білий світ”, а легше озброєні “товарищи” випереджували їх метрів на сто. Одні втікали вільшиною, розсипавшись в обидва боки, інші вибігали на пасовисько і були доброю ціллю для повстанців»102. ‘Морозенко’ не згадує про кількість загиблих із ворожого табору, але говорить про одного пораненого повстанця — ‘Вишню’ (мабуть, ідеться про ‘Кременя’, який фігурує у звіті ‘Хріна’, адже повстанці інколи мали по декілька псевд), який власне і попередив своїх бойових побратимів про наступ ворога. Деякий сумнів викликає датування цього бою. Звіт С. Стебель- ського вказує, що 25 червня увечері (близько 21-ї години) відбувся ще один бій повстанців з більшовицькою спецбоївкою (15 бійців) в с. Мала Білина, де рій ‘Верхового’ заготовляв харчі. Унаслідок бою ройовий загинув, а решта стрільців відступили на болота103. Однак Д. Хоркавців це заперечує і згадує лише про описаний вище вели- кий бій під Великою Білиною. Натомість він розповідає, що напере- додні вночі в с. Гординя рій відділу, який попрямував туди по хар- чі, потрапив у засідку і в перестрілці загинув ройовий ‘Береза’104. Плутанину з селами (Гординя чи Мала Білина) могла спричинити не зовсім добра поінформованість ‘Хріна’ або ‘Морозенка’, а роз- біжність стосовно псевда ройового (‘Береза’ і ‘Верховий’) — наяв- ність у бійців УПА по кілька псевд, які ті час від часу змінювали. Проте вказівка ‘Морозенка’ на те, що сутичка рою та бій усього відділу з «облавниками» відбулися в різні дні, є істотною, її під- тверджує сам ‘Хрін’. Говорячи про нагородження чотового ‘Кобзи’ Хрестом бойової заслуги, ‘Хрін’ пише, що той відзначився «вмілим командуванням в бою з сотнею (? — М. Г.) більшовиків на багнах б. Два рої сотні «Леви» під час охорони Великого збору УГВР. Липень 1944 р. Перший у першому ряді — окружний провідник ОУН Богдан Кузьма — ‘Борис’. Вояки вбрані в обнострої німецьких прикордонників, яких вони роззброїли незадовго до Великого збору 101 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка». – С. 215–216. 102 Хоркавців Д. За Україну! За Державу! – С. 16–17. 103 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка». – С. 216. 104 Хоркавців Д. За Україну! За Державу! – С. 8. 160 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 161 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) с. Велика Білина дня 26.VI.47 р.»105. Отже, саме 26 червня, на нашу думку, доцільно вважати найбільш вірогідною датою великого бою, який так яскраво описав Д. Хоркавців — ‘Морозенко’. Уже наступного дня більшовики, підтягнувши артилерію, якою обстріляли болота, значними силами (7 «кукурузників», близько 1 500 піхотинців) прочесали болота, але безрезультатно106. Після бою під с. Велика Білина, розігнавши кілька груп «облавників» (що підтягнулися до місця бою через 30—40 хвилин), за наказом со- тенного, відділ почав відходити у глиб вільхових заростів. ‘Моро- зенко’ згадує: «Пройшовши 700 — 800 метрів, “Орленко” мені на- казав залишитися з роєм у засідці для прикриття від можливого переслідування. Ми, дванадцять стрільців з кулеметом, залягли на м’якій землі по обидва боки досить широкої стежки, яку тільки- но протоптала сотня. Стрілець “Вуйко” замаскував на стежці одну осколочну міну. Приблизно за годину більшовики зібралися разом з прибулою допомогою, пішли за нами услід, але, потрапивши під вогонь нашої засідки, відступили і більше не чинили спроб пере- слідувати. Коли сонце вже було над заходом, рою було наказано виконувати функцію ар’єргарду (прикриття)»107. Пізно вночі відділ 92 увійшов у с. Дорожів і заквартирував у тій його частині, що ближче до с. Грушова. Зранку (тобто 27 червня), після сніданку, до сотні долучилися теренові бійці Дмитро Злуп- ко — ‘Сірий’ і ‘Лучка’. Стрільці сотні вартували, не обмежуючи пересування селян. Інші бійці лагодили одяг і взуття, прали бі- лизну, купалися в р. Бистриця. Надвечір попрямували до с. Воля Якубова — головного постою районного проводу. Попереду відділу на відстані 100—150 м ішла розвідувальна група у складі С. Кисе- левича — ‘Співака’, Д. Хоркавціва — ‘Морозенка’ та двох стріль- ців сотні. Сам відділ рухався двома паралельними шеренгами, ви- тримуючи дистанцію 4—5 метрів вояк від вояка. Останні стрільці тягли за собою вербові гілляки, замітаючи ними сліди на польовій дорозі. Перетнувши залізницю Самбір—Дрогобич, р. Трудниця та поле, увійшли до Волі Якубової (за наказом, заходили по чотири повстанці до визначених хат заможніших господарів, де вже на них чекали з вечерею). Відтак, не затримуючись у селі, відділ 92 подав- ся до лісу, де заночував, подбавши про свою безпеку108. Наступного дня, мабуть 28 червня, зранку до табору відділу «Булава», як свідчить Д. Хоркавців, навідався провідник Дублян- ського районного проводу і референт СБ Михайло Харів — ‘Шугай’ (родом зі с. Літиня) разом із повстанцями ‘Ґонтою’ та ‘Чумаком’. На другу ніч перебування відділу у волянському лісі до нього долу- чилися лікар ‘Блакитний’ з пораненим стрільцем ‘Вишнею’. Однак третього дня повстанці виявили, що емґебісти розставили навколо лісу свої загони (виманюючи сотню), чим перервали зв’язок із се- лом і, відповідно, постачання продовольства. ‘Орленко’, порадив- шись із районовим проводом, вирішив перейти в сусідній ліс, що простягався в бік с. Медвежа з південно-західного боку, а далі — до сіл Монастир Лішнянський, Нагуєвичі, Підбуж і карпатських лісів. Щоб увести в оману ворога, сотенний наказав рою ‘Явора’ і терено- вому ‘Морозенкові’ здійснити перехід у добрівлянсько-ролівський ліс. Зробити це треба було так, щоб більшовики «почули», ніби йде ціла сотня. Завдання було виконано, завдяки чому вдалося на дея- кий час затримати погоню. Рій ‘Явора’ повернувся до свого відділу, після цього повстанці вирушили до самбірсько-дрогобицького трак- ту повз лішнянський (бронницький) ліс, оминувши с. Снятинка. На дорозі між селами Лішня і Медвежа відділ ‘Орленка’ влаштував засідку на дві автомашини «облавців», піддавши їх перехресному обстрілу. Цієї ж ночі (мабуть на початку липня) теренові стрільці Дублянського району передали сотню під опіку людей надрайонно- го провідника ‘Помсти’ (надрайонний провід був у с. Медвежа)109. 5 липня (близько 22-ї години), як свідчить С. Стебельський — ‘Хрін’, підвідділ відділу «Булава» (31 боєць), разом із боївкою ‘Шугая’ (6 стрільців) атакували станицю «стрибків» у с. Сілець. Через 15 хвилин бою ворог (15 бійців) був змушений відступити, втративши трьох убитими. У бою було здобуто кулемет, гвинтів- ку, два автомати ППШ, шість крісів, деяку амуніцію, щоправда стрілець ‘Коробка’ дістав поранення. Перед відходом зі села по- встанці підпалили колгоспні будівлі110. Про наступні півтора місяця 105 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка». – С. 260. 106 Там само. – С. 216. 107 Хоркавців Д. За Україну! За Державу! – С. 20. 108 Хоркавців Д. За Україну! За Державу! – С. 23–30. 109 Там само. – С. 30–42. 110 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка». – С. 216 – 217. 162 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 163 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) історії «Булави» немає ніяких матеріалів. Імовірно, відділ 92 на- магався пробитися до Австрії через Чехословаччину (про це гово- рить Д. Хоркавців, зазначаючи, що ‘Орленко’ кликав і його в цей рейд11 1), однак, мабуть, ще на Закарпатті наразився на радянські загони і змушений був відступити. Проте 20 серпня 1947 р. (близько 16-ї години) у с. Бережниця (Самбірський р-н) війська МВД—МҐБ («червонопагонники») чи- сельністю 40 осіб атакували рій з підвідділу 479 та чотирьох «те- реновиків» під командуванням чотового ‘Кобзи’. Під прикриттям кулеметників ‘Клима’ і ‘Бурого’, ройового ‘Сиротюка’, стрільці на чолі з ‘Кобзою’ відійшли до лісу. У цьому бою загинули кулемет- ники та їхні помічники ‘Шпак’ і ‘Летун’, політвиховник ‘Славко’ та ройовий ‘Сиротюк’. Окрім шести загиблих (кількісно втрати ворога були аналогічними), відділ утратив кулемети «ДТ» і «ДП», два кріси, автомат ППШ, два пістолети. Було поранено стрільця ‘Шумного’112. Мусимо, однак, зазначити, що в датуванні цього бою також є розбіжності. Командир ТВ 24 сотник ‘Хрін’, говорячи про посмертне нагородження кулеметника старшого вістового ‘Клима’, зазначає, що бій у селі Бережниця відбувся 18 вересня 1947 р. (при цьому вказує, що 18 повстанців билися проти сотні більшовиків). Водночас, пишучи про чотового ‘Кобзу’, він зауважує, що той від- значився в бою 18 серпня на полях біля с. Бережниця113. На нашу думку, дата 20 серпня 1947 р. є вірогіднішою, адже згадка ‘Хріна’ про ‘Кобзу’ з’явилась у травні наступного року. Натомість нагород- ний список датований 4 березня 1949 р., тобто він був складений через півтора року після подій. У жовтні 1947 р. відділ 92 активно готувався до зимівлі. Що- правда, не обійшлося без акцій: 25 жовтня в с. Кульчиці Русти- кальні було вбито «члена обласного управління (не вказано якого саме. — М. Г.) Смірнова», а 28 жовтня в с. Сіде ліквідовано місце- вого голову сільради Івана Хоптинця, який активно співпрацював з більшовиками114. Останній випадок згадано, зокрема, у звіті Дро- гобицького обкому компартії, адресованому секретарю ЦК КП(б)У Л. Мельникові115. Проте саме підготовка до зимівлі стала головною турботою відділу «Булава» та його командира. ‘Орленко’ у послан- ні до командира ТВ 24 повідомляє, що 14 вересня 1947 р. він вислав групу роєвого ‘Чорняка’ «на старе місце, де зимував сл.п. роєвий Сиротюк». Окрім цього, І. Наконечний написав: «[…] мій відділ має 5 зимових груп: моя, 2 — чотового Кобзи, 3 — роєвого Явора, 4 — роєвого Чорняка, 5 — ланкового Коробки. Коробка в записці з дня 14.9. повідомив мене, що стрільці Черемха, Пізний і Івась пішли до своїх кущів, а ланковий Коробка, стр. Куменко і стр. Сян пішли в терен пров. Бойка»116. Із цього ж повідомлення дізнаємося, що для зимівлі відділ копає нові або принаймні упорядковує старі криївки. ‘Орленко’, зокрема, нарікає, що дощі дещо уповільнюють роботу, а Дністер розлився і тепер заливає криївки. Цікаво, що в умовах тотального полювання на сотню ‘Орленка’, відділ усе ж залишається військовим підрозділом, де панує порядок та карність. Повстанці проходять вишкіл, — ‘Орленко’, зокрема, за- уважує, що 29 вересня від провідника ‘Тараса’ після вишколу по- вернувся до відділу виховник ‘Грушка’. Опріч цього, командир сотні намагався на належному рівні проводити й виховну роботу серед стрільців. 14 жовтня 1947 р. відділ відсвяткував створення УПА, яке передбачало такі заходи: збір вояків, звіт, промову на тему «УПА, створення і ціль боротьби» (виголосив ‘Орленко’), святочну ватру, проголошення реферату (санітар ‘Блакитний’), декламування вір- ша «В огні і крові» (стрілець ‘Шумний’), мовчання за полеглими, де- кламацію вірша «Поляглим» (‘Блакитний’), виконання гимну ОУН «Зродились ми…» та маршу УПА-«Захід»117. Проведення подібних заходів стало можливим завдяки організаційно-пропагандист- ським умінням І. Наконечного. Недаремно сотенний ‘Хрін’ називав його «знаменитим вишкільником»118, а ‘Морозенко’ відзначав, що в ‘Орленка’ був хист не тільки командира-воїна, а й пропагандиста119. Із радянських матеріалів випливає, що відділ І. Наконечного здійснив низку акцій наприкінці осені 1947 р. та в лютому 1948 р. 111 Хоркавців Д. За Україну! За Державу! – С. 25, 43. 112 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка». – С. 217–218. 113 Там само. – С. 259–260. 114 Там само. – С. 218. 115 Літопис УПА. Нова серія. – Т. 6. – С. 77. 116 Хрін [Стебельський] С. Зимою в бункері. – С. 395. 117 Там само. – С. 396. 118 Там само. 119 Хоркавців Д. За Україну! За Державу! – С. 15. 164 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 165 № 11МИКОЛА ГАЛІВ БОЙОВИЙ ШЛЯХ СОТНІ УПА «БУЛАВА» (1943—1948) У звіті Дрогобицького обкому партії від 15 квітня 1948 р., крім уже згаданого замаху на сільського голову в с. Сіде, називають ще й такі «бандпрояви»: у с. Корналовичі спалено приміщення сільради, по- грабовано магазин сільпо і молочарський пункт; у с. Калинові уби- то трьох місцевих мешканців; у цьому ж селі здійснено напад на колгосп «Заповіти Ілліча»120. Остання акція однозначно відбулася в лютому 1948 р., що підтверджує інший звіт Дрогобицького обкому компартії про боротьбу «з рештками банд і підпілля українсько- німецьких націоналістів» за лютий121. Про останній бій відділу 92 «Булава», що відбувся 4 березня 1948 р. в присілку с. Гординя Закуттю (неподалік с. Корналовичі), згадано і в повстанських (звіт ‘Хріна’), і в радянських документах (звіт Дрогобицького обкому), а також детально описано в книгах Б. Виханського. Без особливих деталей, зупинимося на ключових моментах цих подій. О 4-й годині ранку оперативно-військова гру- па (300 вояків) Дублянського РВ МҐБ оточила присілок Закуття, де напередодні ввечері зупинилися бійці ‘Орленка’ (Б. Виханський вважає, що не обійшлося без доносу). Повстанці, помітивши «об- лавників», спробували вирватися з оточення. У результаті бою загинуло чотири вояки: сотенний ‘Орленко’, санітар ‘Блакитний’, кулеметник ‘Юра’ (‘Юрко’) та стрілець ‘Гайдук’ (пораненого ‘Бла- китного’ на його ж прохання дострелив ‘Орленко’, а потім зі сло- вами «Слава Україні!» пустив кулю і собі). Стрільцеві ‘Лісовику’ (‘Лісовому’), який застрелив трьох емґебістів, удалося заховатися в купі хмизу біля оборога і цим врятувати собі життя. Натомість стрілець ‘Вишневий’ здався добровільно. Ворог утратив дев’ятьох убитими, зокрема двох офіцерів122. Згодом, використавши свідчення і вказівки ‘Вишневого’, вій- ськовики МҐБ (близько 40 осіб) у лісі біля сіл Кульчиці і Олексята оточили криївку чотового ‘Кобзи’. У результаті запеклого бою (упів- цям удалося вийти з криївки і вступити в бій) загинули, як пише С. Стебельський — ‘Хрін’, повстанці ‘Кобза’ (застрелився, отри- мавши важке поранення), ‘Доля’, ‘Короленко’, ‘Грушка’ (потрапи в у полон важко пораненим, але помер у дорозі), ‘Осінний’, ‘Шум- ний’, ‘Степовий’ і юнак на ім’я Славко, який разом зі своїм това- ришем (йому вдалося втекти в Кульчиці) зимував у таборі ‘Кобзи’. З боку нападників налічувалося 13 убитих123. Радянські джерела (зокрема з архівів МҐБ) серед загиблих упівців згадують ‘Трушку’ (очевидно, йдеться про ‘Грушку’), бійців ‘Клима’ і ‘Березу’124. При- пускаємо, що ‘Клим’ — це ‘Короленко’ (бо ж кулеметник ‘Клим’ за- гинув у вже згадуваному бою в Бережниці), а ‘Береза’ — псевдо, яке отримав юнак Славко, приєднавшись до повстанців. Тіла дванадцяти загиблих повстанців відвезли до райцентру Дубляни, роздягнули до білизни та поскладали в ряд під парка- ном для фотографування125. Б. Виханський повідомляє, що на упі- знання привезли матір ‘Орленка’, однак вона ніяк не показала, що впізнала сина126. Звіт Дрогобицького обкому свідчить, що внаслідок операції було захоплено кулемет, дев’ять автоматів, чотири пісто- лети, три гранати тощо127. Натомість ‘Хрін’ подає іншу кількість втраченого озброєння: три кулемети, п’ять автоматів, чотири крі- си, три пістолети128. Так закінчилася славна історія сотні «Булава», яка діяла упро- довж 1943/44—1948 рр. Можемо виділити в цій історії три періоди: 1) 1943/44 — середина 1945 рр. — виникнення, вишкіл, розвиток сотні, набуття першого бойового досвіду; 2) серпень 1945 — тра- вень 1947 рр. — діяльність на Лемківщині, головним епізодами якої стали два рейди до Словаччини та десятки боїв із польськими військами. Цей період має два етапи: а) серпень 1945 — червень 1946 рр. — активна бойова діяльність; б) серпень 1946 — травень 1947 рр. — уникнення сутичок, незначні бої, задоволення госпо- дарських потреб; 3) травень 1947 — березень 1948 рр. — реорга- нізація сотні, зменшення її чисельності, масштабів бойових дій і, зрештою, загибель її решток у бою з емґебістами. Пік чисель- ного зростання сотні «Булава» припадає на серпень 1944 р., коли 120 Літопис УПА. Нова серія. – Т. 6. – С. 77. 121 Там само. – С. 56. 122 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка». – С. 218–219; Виханський Б. Дублянська околиця Самбірщини. – С. 316; Виханський Б. За вересневим пругом. – С. 38. 123 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка». – С. 219. 124 Воїни Армії Безсмертних. – С. 5; Літопис в: Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 36. – С. 87–101. 125 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка». – С. 220. 126 Виханський Б. Дублянська околиця Самбірщини. – С. 317. 127 Літопис УПА. Нова серія. – Т. 6. – С. 77. 128 Звіти Командира Відтинка 24 – «Маківка». – С. 219–220. 166 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 167 № 11 вона нараховувала 180 старшин і стрільців, а пік бойової активно- сті — на «лемківський період» (особливо на першу половину 1946). У другій половині 1947 р. від колишніх відділів-сотень залиши- лися, тільки «скелети» (командний склад), а більшість стрільців, фактично, були досвідченими підстаршинами. Завершити дослідження, присвячене сотні «Булава», ми б хо- тіли словами політвиховника сотні ‘Славка’, зверненими до селян Волі Якубової наприкінці червня 1947 р. (подаємо їх у переказі Д. Хоркавціва): «Ми присвятили себе борні і тут не йдеться про наше життя. Є вищі цінності, за які тільки ціною життя ми показу- ємо і українцям, і світові, байдужому до нашої долі, що є Україна, є українці — ціла нація, котра має невід’ємне право на свою на- ціональну державу. І нашому девізу ми будемо вірні — “Здобудеш Українську Державу або загинеш в боротьбі за неї!”»129. 129 Хоркавців Д. За Україну! За Державу! – С. 29–30. ОЛЕКСАНДР ІЩУК, НАТАЛІЯ НІКОЛАЄВА СТАВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ДО ДІЯЛЬНОСТІ ОУН І УПА У 1943—1955 РР. Протягом останніх років українська історіографія поповнилася низкою наукових розвідок про ставлення українського населення до радянської та німецької окупації. Значний обсяг інформації сто- совно насилля польської, німецької та радянської влади над укра- їнським населенням зібрав М. Чоповський1. Взаємини між україн- ським населенням та німецькою окупаційною владою досліджував А. Боляновський2. Дисертацію про діяльність патріотичних сил у 1941—1944 рр., спрямовану на антифашистське виховання на- селення окупованої території України, захистив С. Виноградов3. М. Савицький дослідив вплив української патріотичної періоди- ки на свідомість українського населення Кам’янець-Подільської області (тепер у складі Хмельницької обл.) у 1941—1944 рр.4. Пу- блікацію про придушення тоталітарним режимом збройного опору населення Західної України в 1944—1947 рр. підготував В. Ткачук5. 1 Чоповський М. Голгофа Західної України: злочинна діяльність окупаційних режи- мів проти населення західноукраїнських земель та його боротьба за волю і неза- лежність 1920-1953 рр. – Львів, 1996. – 141 с. 2 Боляновський А. Взаємини українського населення з німецькою окупаційною ад- міністрацією в Україні у 1941-1944 рр.: спроба концептуального осмислення // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного універси- тету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – Вип. 3 / Відп. ред. Т. Полещук. – С. 150–155. 3 Виноградов С. Діяльність патріотичних сил по антифашистському вихованню населення окупованої території України (1941-1944 рр.) / Автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук. – К., 1994. – 25 с. 4 Савицький М. Вплив української періодики на формування національної свідомо сті населення Кам’янець-Подільської області під час фашистської окупації (1941- 1944 рр.) // Українська періодика: історія і сучасність: Доповіді та повідомлення шостої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, 11-13 травня 2000 р. / За ред. М. Романюка. – Львів: Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 2000. – С. 306–310. 5 Ткачук В. Придушення тоталітарним режимом збройного опору населення в Західній Україні в 1944-1947 рр. // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету Волинського державного університе- ту імені Лесі Українки. – Луцьк: Ред.-вид. відділ ВДУ, 1998. – Вип. 3 / Гол. ред. Б. Ярош.– С. 27–31.

Бойовий шлях сотні УПА «Булава» (1943—1948)

Репозитарії

Схожі ресурси