Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Гайденройтер, Р.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2007
Schriftenreihe:	Український визвольний рух
Schlagworte:	Джерела до історії ОУН
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65380
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів / Р. Гайденройтер // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 211-220. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-65380
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-653802014-06-25T03:02:08Z Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів Гайденройтер, Р. Джерела до історії ОУН 2007 Article Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів / Р. Гайденройтер // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 211-220. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65380 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Джерела до історії ОУН Джерела до історії ОУН
spellingShingle	Джерела до історії ОУН Джерела до історії ОУН Гайденройтер, Р. Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів Український визвольний рух
format	Article
author	Гайденройтер, Р.
author_facet	Гайденройтер, Р.
author_sort	Гайденройтер, Р.
title	Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів
title_short	Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів
title_full	Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів
title_fullStr	Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів
title_full_unstemmed	Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів
title_sort	підготовка та здійснення замаху на степана бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Джерела до історії ОУН
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65380
citation_txt	Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів / Р. Гайденройтер // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 211-220. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT gajdenrojterr pídgotovkatazdíjsnennâzamahunastepanabanderu1959rvdzerkalímûnhensʹkihpolícíjnihaktív
first_indexed	2025-07-05T15:53:18Z
last_indexed	2025-07-05T15:53:18Z
_version_	1836822875071315968
fulltext	210 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 211 № 11 УПА та ОУН зазнали поразки, і Україна до 1991 р. залишалась у складі СРСР. Утім, боротьба націоналістичного підпілля була б немислимою без суттєвої підтримки місцевого населення. Адже навіть радянська статистика свідчить, що за допомогу ОУН і УПА було виселено по- над 200 тис. мирних громадян, а загалом із 6-мільйонного населення Західної України було репресовано понад 500 тис. людей80. 80 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 74. – Арк. 337. ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ОУН РАЙНГАРД ГАЙДЕНРОЙТЕР ПІДГОТОВКА ТА ЗДІЙСНЕННЯ ЗАМАХУ НА СТЕПАНА БАНДЕРУ 1959 Р. В ДЗЕРКАЛІ МЮНХЕНСЬКИХ ПОЛІЦІЙНИХ АКТІВ* 1. ВСТУП Коли у четвер, 15 жовтня 1959 р. на той час уже легендарний Провідник українських націоналістів Степан Бандера впав мерт- вим на сходах свого будинку в Мюнхені, місцева поліція і преса були геть розгублені. Але дуже скоро було висловлено здогад, що Бандера міг стати жертвою атентату. Тільки у 1961 р. стало досте- менно відомо, що його вбито на замовлення радянських таємних служб. Виконавцем замаху виявився Богдан Сташинський, яко- го, після того, як він в усьому зізнався перед Федеральним судом у сенсаційному процесі 1961 р., засудили лише як співучасника, хоча він власноручно здійснив убивство за допомогою пістолета з синильною кислотою. Мюнхенські газети повідомили про смерть Бандери щойно в ранкових випусках від 19 жовтня 1959 р. Вже через декілька днів у них з’явилося припущення про замах. При цьому журналісти спиралися передовсім на слова українців, які проживали в Мюн- хені. Цікаво, що 17 жовтня, тобто через два дні після вбивства, у місті гастролював державний український танцювально-вокаль- ний ансамбль, який розпочав свою поїздку по Федеративній Рес- публіці Німеччина видовищною виставою. Виступ у Мюнхені, який про йшов під посиленим наглядом поліції, був першим радянським заходом на виконання німецько-радянської угоди, підписаної 30 травня того ж року. З наявних документів (передусім за 1958 р.) видно, що мюнхен- ська поліція мала напрочуд точні відомості про підготовку до замаху радянських і НДРівських таємних служб завдяки повідомлення м * З німецької переклав Юрій Жуковський. 212 ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ОУН 213 № 11РАЙНГАРД ГАЙДЕНРОЙТЕР ПІДГОТОВКА ТА ЗДІЙСНЕННЯ ЗАМАХУ НА СТЕПАНА БАНДЕРУ 1959 Р. Баварського земельного відомства з питань захисту Конституції. Насамперед, вона докладно знала про одну з «листовних» операцій радянської таємної служби 1958 р., яка, очевидно, була підготов- чим етапом до запланованого замаху. Як тепер відомо, ця операція мала скерувати підозру на еміграційні угрупування, які конкуру- вали з Бандерою. 2. ЗАМАХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ВИБУХІВКИ ТА АНОНІМНІ ЛИСТИ 1958 Р.: ПРИГОТУВАННЯ КҐБ ДО ЗАМАХУ 1959 Р. У Мюнхені 18 квітня 1958 р. на вул. Цеппелінштрассе, 67, у штаб-квартирі Організації Українських Націоналістів, було здійс- нено замах із застосуванням вибухівки. Пізніше до поліції наді йшов анонімний лист, у якому стверджувалося, що в цьому будинку люди Бандери зберігали радіопередавачі, зброю та вибухові речо- вини, а тепер, після нападу, перевезуть усе це в інші місця. Також анонім заявив, нібито він довідався з «розмов», що люди Бандери колись у таборі переміщених осіб у Фрайманні вбили українців Чайковського, Печору, Скобу і Петрова і що саме Бандера підписав смертні вироки іншим українцям. за його словами, і Лев Ребет був отруєний за наказом Бандери. Наскільки нам тепер відомо, цей лист був початком «листовної» операції під керівництвом КҐБ. 20 липня 1958 р. німецькі адресати одержали розмножене гектографічним способом звернення «групи українських емігрантів, які живуть у Федеративній Республіці Ні- меччина» з проханням захистити їх від терору «фашистської орга- нізації з Бандерою на чолі»: «Цю організацію, засновану на принципах диктатури, смер- тельного страху і ненависті до всіх інших народів, у тому числі й до німецького, очолюють справжні бандити. Вождь цієї організації, Степан Бандера, розпочав свою “діяльність” із вбивства польського міністра Пєрацького в 1934 році, за що був засуджений польським судом спочатку до смерті, а пізніше — до довічного ув’язнення. Заступник Бандери, керівник так званого “Антибільшовицько- го блоку народів” Ярослав Стецько у 1941 році був призвідником розбійницьких акцій проти українського і польського населення та німецьких поселенців в Україні. За це він був арештований ґестапо і відправлений у концтабір. Керівник так званої Служби безпеки ОУН Іван Кашуба замор- дував багато людей. На доручення Бандери Кашуба і його попліч- ники у підвалах у Фрайманні в Мюнхені замучили до смерті емі- грантів Печору, Чижевського, Мороза, вченого Петрова та інших. Бандера, Стецько та їхні поплічники на вул. Цеппелінштрассе, 67 у 1954 році одноголосно, не маючи на це права, засудили до смер- ті своїх політичних противників Богдана Підгайного, Модеста Рі- пецького, Лева Ребета, Володимира Стахова, Романа Ільницького та інших. Кашуба, Зброжек, Сушко, Мудрик отримали завдання виконати цей вирок. Частина цих засуджених до смерті людей врятувалася втечею до США та Канади. Ті, які залишились у Федеративній Республіці, живуть із постійним страхом бути застреленими, задушеними чи отруєними, тому що бандити вже почали виконувати вирок. 6 років тому бандити з вул. Цеппелінштрассе, 67 Гнип, Ціпера, Литвин зробили спробу вбити емігранта Гулая. Але вони були за- арештовані й кинуті до в’язниці. Зараз їх відпустили, і вони разом із Бандерою готують нове вбивство». Одночасно українцям у Мюнхені був доставлений україномов- ний лист від імені легендованої групи «Дніпро», в якому «криваво- го хижака бандерівської СБ» І. Кашубу звинувачено в тому, що він 1949 р. вбив науковця Віктора Петрова. «Вони у своїх підземеллях у Фрайманні замучили до смерті Василя Чижевського і Андрія Печору. Вони думали, що про їхні смертельні злодіяння ніхто не дізнається, що українці закордоном не дізнаються нічого про ці жахливі злочини. Сьогодні ми знаємо імена наших трьох братів, яких вбили люди Бандери у своїх під- земеллях. А завтра ми, як і всі порядні люди, будемо знати також імена інших українців, які були вбиті катами бандерівської Служби безпеки. Кожен, хто прочитав ці рядки, поставить собі запитання: Чи відомо це все американським і німецьким органам влади, і якщо так, то чому вони не покарають Кашубу та СБ? Ми Вам відповідає- мо: вони це знають; але не карають тому, що люди СБ служили їм вірою і правдою, і американські та німецькі пани надіються з допо- могою СБ тримати Вас за межами Вашої любої батьківщини». 214 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА 215 № 11РАЙНГАРД ГАЙДЕНРОЙТЕР ПІДГОТОВКА ТА ЗДІЙСНЕННЯ ЗАМАХУ НА СТЕПАНА БАНДЕРУ 1959 Р. Баварське земельне управління з питань захисту Конститу- ції в повідомленні Мюнхенській поліційній президії від 13 жовтня 1958 р. висловило думку, що цими «листовними» операціями ке- рували з-за кордону: «Баварське земельне управління з питань захисту Конституції […] має відомості, з яких можна зробити ви- сновок, що розпочатою в липні 1958 року листовною операцією з дискредитації ОУН керували зі Сходу і що листи, виготовлені на Сході, у Федеративній Республіці, правдоподібно, розповсюджу- вали кур’єри через пошту». Тільки після смерті Бандери з’ясу- валося, що ці операції відіграли не останню роль у приготуванні замаху. Баварське земельне управління з питань захисту Конституції так обґрунтувало свої висновки щодо «листовної» операції: «Коли 28.03.1955 року у Східному Берліні був створений так званий комітет “За повернення на Батьківщину”, то це відділення радянської державної служби безпеки зосередило особливу увагу на ОУН Бандери. В однойменному виданні комітету постійно ро- билося напади на ОУН. […] У радянській пресі також публікува- ли підбурливі статті, в яких членів ОУН зображували як банди- тів, злочинців, що вбивають невинних людей. Це роблять для того, щоб обґрунтувати провал акції повернення і налаштувати громад- ськість в Україні проти членів ОУН, які діяли в підпіллі. Справжня мета цієї пропаганди, яку у схожих формах провадять також проти інших емігрантських організацій, — позбавити еміграцію політич- ної сили і у такий спосіб усунути керівництво емігрантських орга- нізацій як політичний чинник. Але передусім потрібно було посіяти недовіру між емігрантами та державами, які їх прийняли. Щоб створити видимість, нібито між самими емігрантами діяли так звані групи сприяння у вигляді комітетів, що опікуються по- верненням людей на батьківщину, на території Федеративної Рес- публіки Німеччина розповсюджували листівки легендованих груп “Сокол”, “Буревестник”, “Патриот” у російському, та “Дніпро” і “Трембіта” — в українському емігрантському секторі, які велики- ми кількостями розсилали листи. Баварське земельне управління з питань захисту Конституції має беззаперечні докази, що ці листи й листівки виготовляли в Берліні-Карлгорсті і доставляли кур’єром у Західну Німеччину для вкидання в поштові скриньки. Відомо, що конверти і папір для листів, чорнило марки “Пелікан” і поштові марки задля цього купували у ФРН». Описана радянська акція регламентувалася директивами, які відразу ж після війни були надані репатріантським комісіям. В ін- струкції № 6 від 26 квітня 1947 р., виданій особливо уповноваженим Міністерства державної безпеки СРСР при окупаційних військах, були перелічені основні заходи щодо дезорганізації еміграційних кіл: а) підтримувати і розпалювати всі суперечки між різними по- літичними емігрантськими групами, б) сприяти злочинності у та- борах і організувати в них власну сітку, щоб узяти під контроль усіх, хто там перебуває, в) переконати поліцію союзників у тому, що більшу частину злочинів скоюють емігранти й таким чином за- гострити відносини між емігрантами й союзницькими окупаційни- ми групами. У розслідуванні щодо Бандери, розпочатому на підставі ано- німних листів, поряд із мюнхенською поліцією і державною про- куратурою Мюнхена-І були задіяні Баварське міністерство вну- трішніх справ, Баварське земельне управління з питань захисту Конституції, Федеральне управління з питань захисту Консти- туції, Земельне кримінальне управління і Федеральне кримі- нальне управління. Таке широке залучення сил пояснюється тим, що німецька сторона відразу вбачала тут цілеспрямовану акцію зі Сходу. Дивно проте, що сам Бандера, схоже, не був до- питаний офіційно. Можливо, від нього отримували «конфіденцій- ну» інформацію про конкретних осіб, а це означає, що він тісно співпрацював із Баварським земельним управлінням з питань захисту Конституції або з іншою, не вказаною в документах «Ор- ганізацією Гелена» — попередницею Федеральної розвідуваль- ної служби. Наприклад, одна справа, відкрита проти Бандери у Державній прокуратурі у зв’язку з фальшивими показами під присягою, 1956 р. була закрита з міркувань державної безпеки (§ 170 ІІ КПК). Розслідування, розпочате восени 1958 р. на основі обвинува- чень, висунутих в анонімних листах, Державна прокуратура при- пинила вже 1 грудня 1958 р. 216 ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ОУН 217 № 11РАЙНГАРД ГАЙДЕНРОЙТЕР ПІДГОТОВКА ТА ЗДІЙСНЕННЯ ЗАМАХУ НА СТЕПАНА БАНДЕРУ 1959 Р. 3. ЗАМАХИ НА СТЕПАНА БАНДЕРУ ДО 1959 Р. Після смерті С. Бандери німецька поліція взялася за розслі- дування всіх попередніх замахів на нього. Вихідним пунктом у цій справі було те, що їхній організатор — КҐБ. У документах згадується про спробу здійснити замах 1947 р. з допомогою радянського агента Ярослава Мороза на доручення МҐБ УРСР. Мороз був членом ОУН, і коли він як кур’єр 1946 р. повертав- ся з Німеччини, то потрапив до рук емґебістів і був завербований. 3 січня 1947 р. його вирядили із завданням до Мюнхена, оскільки всередині ОУН якраз назрівав конфлікт. Тоді МҐБ дотримувалося схожої тактики, як і в 1958—1959 рр. Заплановані вбивства Банде- ри і Стецька, з одного боку, та Лебедя і Гриньоха — з другого, мали б виглядати як внутрішні порахунки між групами-конкурентами. У 1948 р. іншому радянському агентові, кап. Володимиру Стель- мащуку (він працював під різними іменами), який тісно співробітни- чав із польською підпільною Армією крайовою, було доручено ви- конати замах на Бандеру. Інша спроба атентату відбулася 1952 р. Усі згадані акції або зупинилися на стадії підготовки, або були вчасно розкриті. 4. ХАРАКТЕРИСТИКА СТЕПАНА БАНДЕРИ І ОУН, СКЛАДЕНА БАВАРСЬКИМ УПРАВЛІННЯМ З ПИТАНЬ ЗАХИСТУ КОНСТИТУЦІЇ У зв’язку з розслідуванням вибуху на вул. Цеппелінштрассе, 67 у квітні 1958 р. і подальшими «листовними» акціями Баварське земельне кримінальне управління та Баварське земельне управ- ління з питань захисту Конституції склали численні довідки про ОУН, з яких випливає, що вони дуже добре були обізнані з цілями української еміграції. В одному з висновків від 5 серпня 1958 р. Ба- варське земельне управління з питань захисту Конституції ось як визначало роль Бандери в ОУН після війни: «1946 року в Мюнхені відбувся конгрес ОУН Бандери, на яко- му ОУН, що опинилась у західній еміграції, на знак свого зв’язку з ОУН на батьківщині прибрала назву “Закордонні Частини ОУН” — ЗЧ ОУН. Політичну декларацію від 1943 року було переглянуто і той абзац, у якому Німеччину та Радянський Союз оголошувано головними ворогами України, змінено в тій частині, яка стосується Німеччини. 1954 року на поверхню вийшов конфлікт, який існував усередині ОУН уже кілька років. Частина членів на чолі з Лебедем, що проживав у США, засудила дотеперішній принцип керування і вимагала запровадити в закордонних структурах ОУН колегіаль- ний, демократичний принцип, як це, можливо, було на батьківщині. Але розбіжності поглядів поглиблювалась на ідеологічному ґрунті. Опозиційна група хоче опиратися на сили на батьківщині та на її ідеологічну концепцію і брати до уваги соціальну свідомість людей, які живуть там. До тієї концепції належить, приміром, націоналі- зація всіх основних галузей економіки. Бандера ж хоче будувати соціально-економічний лад у державі на принципі індивідуальної власності на засоби виробництва тощо. Він називає програму опо- зиції “нігілістичною, антихристиянською та матеріалістичною”. Окрім того, опозиції закидається залежність від політики США. Обидві групи покликаються на “волю Проводу” на батьківщині і підкреслюють значення боротьби в Україні. Але насправді Бан- дера прийшов до переконання, що керівництво на батьківщині не уникнуло впливу ворожих, лівих радикальних сил […] Група Бандери володіє частиною будинку на вул. Цеппелінштрасcе, 67, який був побудований спільно із зацікавленою німецькою сторо- ною. Пожертвування українців з усього світу вже покрили частину суми, яку треба було, скоріше за все, виплачувати частинами. Там розміщуються структури визвольного руху і їхня друкарня. Дру- кований орган цієї групи — “Шлях перемоги”. Згідно з наявними даними, переважна частина членів залишилася з Бандерою. Вони також сприяли фінансуванню організації за допомогою своєрідних внесків “На визвольний фонд”. За даними опозиційної групи, Про- від ОУН за останні п’ять років отримав тільки з Канади 900 тис. до- ларів. Внески, отримані зі США, мають перевищувати цю суму. До тих, хто дає кошти Бандері, належить також Апостольський візитатор Греко-Католицької Церкви в Римі, архиєпископ І. Бучко. Відомостей про інші джерела фінансування немає. При Проводі діє секретний відділ, який підлягає особисто Бан- дері і покликаний підтримувати зв’язки з Україною та з тамтеш- німи нелегальними організаціями і допомагати їм. Ця служба без- пеки (СБ) ОУН може бути охарактеризована як служба розвідки і контррозвідки. Як керівник цієї організації, Бандера наділений 218 ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ОУН 219 № 11РАЙНГАРД ГАЙДЕНРОЙТЕР ПІДГОТОВКА ТА ЗДІЙСНЕННЯ ЗАМАХУ НА СТЕПАНА БАНДЕРУ 1959 Р. диктаторськими повноваженнями. Покора у чітко зорганізованій ОУН — найвищий закон. Ці суворі правила можуть здаватися ке- рівництву ОУН виправданими, адже у своїй визвольній боротьбі організація мусила приносити надзвичайно великі жертви. Біль- шість членів сиділи у польських, радянських і німецьких в’язни- цях. Через зради життя багатьох прибічників на батьківщині опи- нилося під загрозою. Тому ОУН усіма засобами захищається від проникнення радянських агентів, що, з огляду на непрозорість ін- ших емігрантських груп, можна оцінити позитивно». 5. ЗАМАХ НА СТЕПАНА БАНДЕРУ ЯК ЧАСТИНА ОПЕРАЦІЇ НДР, СПРЯМОВАНОЇ ПРОТИ ФЕДЕРАЛЬНОГО УРЯДУ На сьогодні вже відомо, що до заходів проти українських ек- зильних груп у Мюнхені значною мірою була залучена також Дер- жавна служба безпеки НДР. З’ясувати її роль ще зможуть доку- менти колишнього Міністерства державної безпеки (т. зв. Служб Гаука). У рік смерті Бандери НДРівська служба безпеки найбільше була заклопотана діяльністю тодішнього міністра з питань біжен- ців Теодора Оберлендера під час війни. У східнонімецьких газетах, особливо у «Ноєс Дойчланд» («Нова Німеччина»), з’являлися стат- ті, в яких ішлося про розстріли поляків та євреїв у Львові в 1941 р. Західнонімецький журнал «Шпіґель» підхопив цю тему у своєму номері від 2 грудня 1959 р. Згідно з його публікацією, Оберлендер із розбитої польської армії сформував українські добровольчі ба- тальйони і згодом діяв як офіцер і «порадник», тобто як політич- ний керівник батальйону «Нахтіґаль». Цей батальйон у ніч з 29 на 30 червня 1941 р., після відходу російських військ, вступив до Львова. Трохи пізніше до міста ввійшли окупаційні війська. 1959 р. Оберлендерові і його батальйону приписали розстріл 30 польських інтелігентів — адвокатів, лікарів, інженерів, професорів та духов- них осіб, хоча Оберлендер завжди заявляв (і згодом це було під- тверджено), що екзекуцію провели перед відступом росіяни. Роз- стріли євреїв у Львові (Янівський табір), що їх у східнонімецьких виданнях тоді також приписували Оберлендерові та його україн- ському батальйону, здійснили окупаційні війська СС, це випливло зі щоденника відповідального обер-шарфюрера Ландау і було вже доведено на Нюрнберзьких процесах щодо дій окупаційних військ (айзацгруппе) та інших судових процесах. Пропаганда проти Оберлендера, яку розгорнула Східна Німеч- чина, зміст закидів проти нього свідчать, що замах на Бандеру був спрямований не тільки проти українських еміграційних організа- цій, його належить розглядати також як частину ширшої опера- ції, спрямованої проти уряду Аденауера і його політики щодо ні- мецьких утікачів та дестабілізації Сходу, особливо НДР. 6. ЮРИДИЧНИЙ ЕПІЛОГ Насамкінець потрібно коротко розглянути процес проти убив- ці С. Бандери Богдана Сташинського, який 1962 р. провела Третя колегія з кримінальних справ Федерального суду в м. Карлсруе. В ході слухань з’ясувалося, що це вбивство влаштували ті самі люди, які провели спецоперації 1958 р. Вирок, оголошений Феде- ральним судом у карних справах 19 жовтня 1962 р., відомий кож- ному німецькому юристові, оскільки він набув великого значення для історії німецького кримінального права. Сташинського, який за допомогою пістолета з ціаністо-водневою кислотою вбив не тіль- ки Степана Бандеру, але й письменника Лева Ребета (12 жовтня 1957), засудили не як виконавця, а лише як співучасника, він був покараний тільки вісьмома роками виправних робіт. Рішення Фе- дерального суду базувалося на так званому суб’єктивному вчен- ні про співучасть, яке сьогодні більше не застосовується. Згідно з цією теорією, співучасником є той, хто скоює діяння з усіма озна- ками злочину, але робить це не самовільно. У формулюванні суду це звучало так: «Скоїти обидва вбивства обвинуваченому доручив, згідно з до- стовірними даними судового розгляду, радянський “вищий орган”, щонайменше урядового рівня, за участі Шелепіна, тодішнього го- лови Комітету державної безпеки, й Ради Міністрів СРСР (КҐБ). Це підтверджують викладені обставини, особливо спосіб подання на- казу, нагородження орденом і відповідні документи. Експерт чітко показав: від часу смерті Сталіна у 1953 році накази про вбивство та інші неподобні заходи проти радянських громадян і інших осіб […] 220 ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ОУН 221 № 11 часто підписував керівник КҐБ. Фактично з 1956 року […] їх міг […] вирішувати один орган, який складався з багатьох членів уряду, але вже не КҐБ. Ці дані збігаються […] з даними обвинуваченого про відданий наказ. Вони підтверджуються тим, що Сташинський отримав бойовий орден Червоного прапора у Карлсгорсті за вико- нання “важливого урядового доручення” (про що заявляли радян- ський генерал у Карлсгорсті і Шелепін у Москві), або, як вказано у “Службовій характеристиці” КҐБ від 28 грудня, — за “вирішення важливої проблеми”. Особи, які дали наказ Сташинському, замов- ляючи обидва замахи, визначили наперед їхні основні параметри (жертва, зброя, засоби, спосіб застосування, час виконання, місце). Вони діяли навмисно. Пістолети з отрутою, виконані на їхнє замов- лення і “вже багато разів успішно застосовані”, замовлення з кон- кретними вказівками, зокрема, доводять, що вони […] ці вбивства задумали і хотіли цих смертей. Як автори, або особи, що смикають за нитки, вони, у прямому значенні, керували волею злочинця […] Саме тому ці автори і є злочинцями, тими, хто здійснив навмисне вбивство через третю особу». Цією новою інтерпретацією поняття «співучасник вбивства» судді, звичайно ж, хотіли винагородити співпрацю Сташинського. Оскільки ж керівник секретної служби Шелепін був однозначно кваліфікований цим судовим рішенням як головний злочинець, то пізніше, коли він хотів в’їхати до Німеччини, виникли дипломатич- ні ускладнення. Сьогодні Кримінальний кодекс Німеччини у § 25 чітко говорить: як злочинець буде покараний той, «хто особисто […] виконав зло- чинне діяння». ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ АНДРІЙ ШЕВЦІВ ЗАКЕРЗОННЯ: УКРАЇНСЬКИЙ РАХУНОК У польській історичній науці чимало написано про польсько- український конфлікт 1943—1947 рр., — ця тема не втрачає суспіль- но-політичної гостроти від часу тих подій. Мірилом об’єктивності польських дослідників є їхній поступ у з’ясуванні числа цивільних жертв, особливо з українського боку. Відразу зазначимо, що ці під- рахунки навряд чи коли-небудь зможуть претендувати на точ- ність, — хоча б тому, що розмежування цивільних та військових є дуже умовним. Слід враховувати, що багато українців належало до «напіввійськових» самооборонних кущових відділів (СКВ), а також до цивільної, іноді озброєної мережі ОУН. Водночас, польські вій- ськовики у своїх звітах часто називали загиблих цивільних україн- ців вояками, щоб уникнути відповідальності перед командуванням. Іван Кривуцький, який особисто складав списки жертв польських нападів на села Бахів та Березка в березні 1945 р., зазначив в ін- терв’ю авторові цієї статті, що він вносив туди не лише загиблих, чиї тіла було знайдено, а й тих, хто зник безвісти. Зниклі складали вагому частину, хоча багато хто з них насправді врятувався втечею; за словами І. Кривуцького, потім дехто повертався до своїх домівок 1. Як пише історик Ґжеґож Ґ. Мотика, «у різних повідомленнях чи- сельність жертв в одній місцевості коливалася від 100 до 1 300 осіб. Часто такі суперечності може вирішити лише ексгумація»2. Однак навіть приблизні підрахунки мають об’єктивні межі. Тож, мета цієї статі — з’ясувати стан вивчення в польській історіографії чисель- ності втрат українського цивільного населення, завданих польськи- ми військовими формуваннями на Закерзонні в 1943—1948 рр. Нас цікавить час (у роки Другої світової війни та в роки повоєнні), коли на території нинішньої Польщі польські військові формуванн я 1 Інтерв’ю з Іваном Кривуцьким, 1921 р. н., взято в с. Сокільники 11.11.2006 р. 2 Motyka G. Tak było w Bieszczadach. Walki polsko-ukraińskie 1943-1948. – Warszawa: Oficyna Wydawnicza Volumen, 1999. – S. 481.

Підготовка та здійснення замаху на Степана Бандеру 1959 р. в дзеркалі мюнхенських поліційних актів

Institution

Ähnliche Einträge