Життєве перевесло Богдана Гориня
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
2007
|
| Назва видання: | Український визвольний рух |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65382 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Життєве перевесло Богдана Гориня / Ю. Зайцев // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 233-249. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-65382 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-653822014-06-25T03:02:00Z Життєве перевесло Богдана Гориня Зайцев, Ю. Постаті 2007 Article Життєве перевесло Богдана Гориня / Ю. Зайцев // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 233-249. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65382 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Постаті Постаті |
| spellingShingle |
Постаті Постаті Зайцев, Ю. Життєве перевесло Богдана Гориня Український визвольний рух |
| format |
Article |
| author |
Зайцев, Ю. |
| author_facet |
Зайцев, Ю. |
| author_sort |
Зайцев, Ю. |
| title |
Життєве перевесло Богдана Гориня |
| title_short |
Життєве перевесло Богдана Гориня |
| title_full |
Життєве перевесло Богдана Гориня |
| title_fullStr |
Життєве перевесло Богдана Гориня |
| title_full_unstemmed |
Життєве перевесло Богдана Гориня |
| title_sort |
життєве перевесло богдана гориня |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Постаті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65382 |
| citation_txt |
Життєве перевесло Богдана Гориня / Ю. Зайцев // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2007. — Збірник 11. — С. 233-249. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| series |
Український визвольний рух |
| work_keys_str_mv |
AT zajcevû žittêvepereveslobogdanagorinâ |
| first_indexed |
2025-07-05T15:53:24Z |
| last_indexed |
2025-07-05T15:53:24Z |
| _version_ |
1836822880112869376 |
| fulltext |
232
ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
233
№ 11
ПОСТАТІ
ЮРІЙ ЗАЙЦЕВ
ЖИТТЄВЕ ПЕРЕВЕСЛО БОГДАНА ГОРИНЯ
ПРИНАГІДНИЙ СПОМИН АКАДЕМІКА ІСАЄВИЧА
Наприкінці січня 2006 р., за десяток днів до власного 70-річчя,
Богдан Горинь подарував автору цих рядків книгу «Не тільки про
себе» — талановиту й ґрунтовно документовану оповідь не лише
автобіографічного, а й узагальнюючого, дослідницького характеру
з численними портретами його сучасників, зокрема самовідданих
поборників комуністичного режиму. Показавши книгу академікові
Ярославу Ісаєвичу, я поділився думкою підготувати до Богданово-
го ювілею невеличку розвідку. Невимушена розмова про Богдана
Гориня набула форми інтерв’ю.
Ярославе Дмитровичу! Ваші дослідження в царині україн-
ської культури зумовили знайомство не лише з писемними,
мистецькими та архітектурними пам’ятками минувшини,
а й з багатьма сучасниками — творцями духовних надбань
народу. З Богданом Горинем, Вашим однолітком, Ви, безсум-
нівно, зналися. Розкажіть, будь ласка, про це докладніше.
Ми познайомились, коли я був молодшим науковим співробіт-
ником Інституту суспільних наук (до якого, як тепер стало відомо,
Богдана не допустив КҐБ), а він — науковим співробітником Му-
зею українського мистецтва, теперішнього Національного музею
імені митрополита Андрея Шептицького. Я часто відвідував музей,
щоб попрацювати в унікальній збірці рукописів та стародруків, і не
раз мав нагоду розмовляти з Богданом Горинем. Добре пам’ятаю,
яке велике враження на мене робили розповіді вченого про власні
дослідження з психології творчості — ділянки зовсім мені невідо-
мої. Його виступи і статті на цю тему завжди були принциповими,
доброзичливими до людей з іскрою Божою і непримиренними до
примітивізму, безкрилого ремісництва. Оригінальність наукового
мислення і глибоке знання сучасної науки, зокрема праць західно-
європейських філософів, забезпечували переконливість висновків.
відомості щодо українських втрат. Такої позиції дотримувались
Р. Тожецький, В. Шота й А. Щесняк, хоч вони й мали доступ до
архівів. Підтвердження цьому — стаття Т. Ольшанського, який,
послуговуючись лише опублікованими документами та працями
(зокрема і згаданих авторів), ще 1989 р. спробував узагальнити
інформацію про кількість українських жертв на Закерзонні. Він
ствердив, що українські втрати в Польщі від осені 1944 р. до кінця
1947 р. склали близько 8—10 тис. полеглих та замордованих. Ще
одним польським дослідником, який зробив нову спробу підраху-
вати українські жертви на Закерзонні, є Ґ. Мотика. За його дани-
ми, в 1943—1948 рр. на теренах сучасної Польщі загинуло близько
10—12 тис. українців. Т. Ольшанський, на відміну від Ґ. Мотики, не
врахував півтори тисячі українців, які загинули на Холмщині на-
весні 1944 р., хоч і згадав про них у статті. Тому можна вважати, що
дані цих дослідників загалом збігаються. Крім того, Ґ. Мотика опра-
цьовував безпосередньо архівні матеріали і міг порівнювати їх із
широким колом наукових публікацій, яких ще не було, коли писав
свою статтю Т. Ольшанський. Це дає підстави вважати, що на су-
часному етапі відомості Ґ. Мотики найвірогідніші. Однак ні Т. Оль-
шаньський, ні Ґ. Мотика не розокремлюють військових і цивільних
жертв. Подальше дослідження власне цивільних втрат українців,
заподіяних польськими військовими формуваннями на Закерзонні
в 1943—1948 рр., може бути пов’язане з діяльністю Комісії розслі-
дування злочинів проти польського народу.
234
ПОСТАТІ
235
№ 11ЮРІЙ ЗАЙЦЕВ ЖИТТЄВЕ ПЕРЕВЕСЛО БОГДАНА ГОРИНЯ
Тому, попри свою молодість, Богдан став великим авторитетом для
митців, літературознавців (крім, очевидно, тих, хто були прислуж-
никами антиукраїнських сил, і просто бездарних людців — втім, ча-
сто це були ті самі особи). Я не знав у той час про ще одну величезну
заслугу Богдана Гориня перед українським народом — збереження
джерельної підстави для власних спогадів, рятування від випадко-
вої загибелі і від нищення антиукраїнською владою листів діячів
культури, протоколів дискусій та інших документів національного
громадського і культурного життя. Завдяки цьому такою глибокою
і важливою для науки й нашої суспільної свідомості стала книга
«Не тільки про себе», перший том якої щойно вийшов друком.
Отже, перед Богданом Горинем відкривалася перспектива
сягнути неординарних наукових висот і втішатися зоре-
падом почестей, а він обрав небезпечний шлях опонента ре-
жиму. Як Ви оцінюєте його вибір?
Характерною рисою Богдана Гориня як науковця-україніста
було поєднання великого таланту дослідника давнього і сучасног о
мистецтва з небуденним талантом літературного критика. Викли-
кають пошану наукові здобутки тих років, коли він одночасно з
дослідницькою працею присвячував багато сил і енергії важкій
і небезпечній підпільній діяльності, яка ввійшла в історію і за-
свідчила перед світом та наступними поколіннями невмирущість
української ідеї. Саме ця робота Богдана Гориня і його нечислен-
них на той час однодумців започаткувала вирішальний етап ви-
звольного руху, який закінчився відновленням Національної Дер-
жавності.
Вочевидь, про арешти серпня—вересня 1965 р. серед україн-
ської інтелігенції стало відомо в наукових колах. Як поста-
вилися працівники нашого інституту до цих подій?
У час, коли прокотилася перша хвиля репресій і стало відо-
мо про арешт Богдана Гориня, більшість співробітників Інституту
суспільних наук співчували репресованим, захоплювались їхньою
сміливістю, відданістю рідному народові. Багато з нас говорили про
це не лише в родинному колі, але й на роботі і всім знайомим, яким
довіряли.
Чи не змінилося Ваше ставлення до Богдана Гориня після
його повернення з концтабору? Адже чимало колишніх зна-
йомих при зустрічі з ним переходили на інший бік вулиці.
Концтабір не зламав Богдана Гориня, не зменшив його творчого
завзяття. Він допомагав молоді як тільки міг. Наприклад, 1981 р.,
працюючи у Львівській картинній галереї, став вимогливим, але
й дуже доброзичливим керівником дипломної роботи моєї доньки
Лесі — випускниці училища імені Івана Труша. Це були великі ма-
льовидла в коридорах школи № 34, присвячені дитинству Маркі-
яна Шашкевича. Думаю, що не тільки науковий рівень керівника,
але й його знання психології творчості і людська доброта допомог-
ли молодій мисткині стати на шлях творчого пошуку.
Імовірно, життєве кредо Богдана Гориня мало аналоги в
істо ричній ретроспективі?
Як мені здається, Богдан Горинь однаково важливими вва-
жав свою політичну діяльність і наукову тай культурно-про-
світницьку творчість. Мені він нагадує тих діячів національного
Богдан Горинь дарує книгу «Не тільки про себе» Ярославу Ісаєвичу.
Львів, Інститут українознавства. 2 липня 2007 р. Світлина Ю. Зайцева
236
ПОСТАТІ
237
№ 11ЮРІЙ ЗАЙЦЕВ ЖИТТЄВЕ ПЕРЕВЕСЛО БОГДАНА ГОРИНЯ
відродження доби Шашкевича, яких їхні сучасники в Чехії на-
зивали «будителями». Адже все, що він робить від 60-х рр. до-
тепер, спрямоване на пробудження національної свідомості і —
ширше — на активізацію державницького потенціалу і творчих
можливо стей нації.
«КРУГЛІ» ДАТИ
Ювілеї існують, вочевидь, для того, щоб ми за щоденною круго-
вертю подій мали змогу мовити щире слово про порядну людину.
А якщо вона ще й національного виміру, то безпам’ятство — гріх
перед сумлінням. 10 лютого 2006 р. в колишньому будинку Цен-
тральної Ради УНР (нині — Будинок вчителя) в Києві відбулись
урочистості з нагоди 70-ліття Богдана Гориня та презентація кни-
ги «Не тільки про себе». Відкрили вечір Петро Осадчук та Галина
Левицька. Вступне слово виголосив лауреат Національної премії
ім. Т. Шевченка, друг ювіляра від 1962 р. Валерій Шевчук. Промов-
ці Дмитро Павличко, Іван Драч, Євген Пронюк, Дмитро Степовик,
Михайло Горинь, Олег Гринів, ген. Микола Мельник, інші офіцій-
ні особи, друзі, колеги охарактеризували високі людські, духовні,
творчі й політичні якості Б. Гориня, а також сказали про неорди-
нарну літературно-художню, пізнавальну й історієзнавчу цінність
його нової книги.
Прослуховую аудіозапис попереднього Богданового кругло-
річчя в Національному музеї українського мистецтва у Львові
10 лютого 1996 р. Академічно витримане і водночас по-дружньому
щире слово проф. Миколи Ільницького, розповідь про місце Богда-
на Гориня в буремному шістдесятництві як апробація ґрунтовного
дослідження молодого й талановитого науковця Тараса Батенка,
виступи гостей, друзів. І відповідь ювіляра: «Дорога мамо, дорога
дружино, дорогі брати, дорогі близькі і рідні, а ви всі мені близькі і
рідні. Пригадайте, як селяни крутять перевесло. Аби тугіше. Отак
і життя всіх нас крутило. Кого більше, кого менше, але усі відчу-
ли оті потиски життя. А якщо брати час, то він крутив також свої
перевесла і скручував цілі епохи, події, імена людей. За великим
рахунком ми усі — стеблини у цьому перевеслі. А що роблять істо-
рики, мистецтвознавці, дослідники літератури. Вони розплітают ь
оті перевесла, витягують стеблину по стеблині, деякі кидають під
ноги (це залежить від кон’юнктури), а деякі підносять угору, став-
лять поруч них одних або інших, декого відсувають. І я також більш
як 30 років розплітав те перевесло, де був заплутаний життєвий і
творчий шлях Івана Севери […]
Доля не тішила мене ювілеями, і її «круглі» дати міцно зафік-
сувались у моїй свідомості. Одна з перших — то було 30-річчя,
тоді мені було страшенно холодно, бо був я в одиночній камері та
ще й не одягнувся, бо брали мене влітку і ніхто не думав, що треба
буде сидіти в лютому. В 40 років мені було дуже добре й тепло, я
мав два котли: з лівої сторони водяний, а з правої — паровий. Між
ними я почував себе знаменито і працював над книжкою про Іва-
на Северу. Котельня для інтелігента — це унікальна можливість
для праці. У 50 років також було мені дуже затишно. Я справляв
роковини в картинній галереї разом з працівниками, а директор
навіть указ видав з подякою за сумлінну працю. Це була перша
моя нагорода»1.
КРЕДО
8 листопада 2004 р. Чаюємо в затишному Богдановому помеш-
канні на Прирічній у Києві. Розмовляємо на диктофон.
Пане Богдане! Як Ви себе ідентифікуєте як особистість в
українському русі опору? Вас слід називати шістдесятни-
ком, опозиціонером чи націоналістом?
Я часто думав над поняттями «революція», «революціонер» і став
послідовним противником революції як такої, і ніколи б не називав
себе революціонером. Багато думав над основним законом природи,
яким є еволюція, поступальний розвиток, який йде крок за кроком.
Як росте, скажімо, дерево? Спочатку зав’язується його крона, че-
рез якийсь час воно цвіте, дає плоди, і це нормальний еволюційний
процес. Я подумав, якщо є «революція» і «революціонер», то від сло-
ва «еволюція» теж повинно бути якесь похідне. І я себе зараховую
до послідовних еволюціонерів — термін, який я ввів у вжиток. Та-
ким чином, з приводу моїх поглядів на державне будівництво і на
1 60-річчя Богдана Гориня. Аудіозапис Юрія Зайцева від 10.02.1996 р.
238
ПОСТАТІ
239
№ 11ЮРІЙ ЗАЙЦЕВ ЖИТТЄВЕ ПЕРЕВЕСЛО БОГДАНА ГОРИНЯ
розвиток української історії,
вважаю, що багато було до-
пущено помилок у тому плані,
що хотілося все і негайно. Все
і негайно зробити неможливо.
Кожне явище повинно визріти
і зреалізуватись…
Навіть у нашій сучасній
ситуації я схильний до думки,
що еволюційні процеси йдуть
нам більше на користь, ніж
процеси відверто революційні.
Наприклад, на чотирнадцято-
му році незалежності висту-
пає кандидатом у президенти
Ющенко, і національна сві-
домість прокидається аж за
Дніпром. Стається те, що було
немислимо за всю нашу довгу
історію. Ми завжди мали одні
настрої до Дніпра й інші на-
строї за Дніпром. А тут раптом Полтавська, Харківська, Чернігів-
ська області дають майже такі ж результати, як центр України, як
Київ. Київ навіть зрівнявся з Галичиною в підтримці. Це наслідок
послідовних еволюційних процесів у свідомості нашого народу, у
свідомості кожного громадянина. Отже, підсумовуючи свою відпо-
відь на Ваше питання, я скажу, що належу до людей, які сповід-
ують еволюційну теорію, називаю себе еволюціонером.
Але є дві стадії еволюції: одна річ, коли ми споглядаємо про-
цеси і не втручаємося в них, і ті процеси можуть іноді засихати, як
засихає дерево на поганому ґрунті. Але коли ми до еволюції будемо
ставитися свідомо і будемо її стимулювати, то вона дасть прекрасні
результати. Це так, як дає прекрасні плоди дерево, яке ми підлива-
ємо, даємо йому відповідний харч, оберігаємо від шкідників.
Що стосується національного світогляду, я твердо стою на по-
зиції української національної ідеї, буду їй вірний до кінця свого
життя. Світогляд українця-патріота, українця, для якого розумін-
ня ваги духовності нації і ваги держави для нації будуть завжди
тісно зв’язані. В цьому плані я є державником, який не уявляє
собі нації без держави. Бо нація без держави — це нація завжди
залежна, нація-колонія, нація-раб або нація, яку в різний спосіб
експлуатують, одночасно руйнуючи її духовність. Тільки держав-
на нація здатна відстояти свою самобутність і бути господарем на
своїй землі.
Врешті, стосовно питань, які часто дискутуються: націоналіст
я чи не націоналіст. Моя світоглядна позиція щодо місця громадя-
нина в своєму народі така: я вважаю, що кожний, хто переживає
за свою націю, хто думає про збереження її мови, її матеріальної і
духовної культури, її економіки — ця людина може називати себе
націоналістом. Але це не означає, що слово «націоналіст» треба но-
сити записаним на чолі, бо я не сумніваюся в тому, що всі японці є
націоналісти і всі китайці є націоналісти. Але їм не обов’язково це
постійно декларувати, вони є нормальні громадяни, патріоти своєї
вітчизни, і націоналізм їхній такий же органічний, як органічними
є повітря, яким ми дихаємо, вода, яку ми п’ємо, і їжа, яку ми їмо.
В цьому сенсі я також націоналіст2.
ТВОРЧІСТЬ
Шлях у світ літератури й мистецтва відкрила Богданові Го-
риню його університетська дипломна робота «Питання психоло-
гії творчості в праці Івана Франка “Із секретів поетичної творчо-
сті”». Її керівником був проф. Михайло Рудницький. У відгуку для
захисту він написав, що це один із тих рідкісних випадків у його
практиці, коли дипломну можна захищати як кандидатську ди-
сертацію. А рецензент проф. Михайло Шаховський зазначив у
виступі, що вона заслуговує на друк. Запрошений на захист рек-
тор Євген Лазаренко, ознайомившись з роботою, сказав наприкін-
ці М. Шаховському: «Віднесіть цю роботу в журнал “Жовтень” і
скажіть редактору, що ректор рекомендує її до друку». Присутні
привітали Гориня, а викладачі кафедри української літератури
повідомили, що є думка скерувати його на працю в Інститут су-
спільних наук. Та радість була передчасною. Начальник універси-
тетського спецвідділу КҐБ Валентин Кравченко викликав Гориня
2 Аудіоінтерв’ю Юрія Зайцева з Богданом Горинем від 07.11.2004 р.
Богдан Горинь
240
ПОСТАТІ
241
№ 11ЮРІЙ ЗАЙЦЕВ ЖИТТЄВЕ ПЕРЕВЕСЛО БОГДАНА ГОРИНЯ
й сказав викинути з голови ілюзії про роботу в Інституті: «Поїде-
те в Кіровоградську область». Життя, щоправда, внесло свої ко-
рективи, бо завідувач Кіровоградського облвно заявив, що не має,
куди подіти своїх випускників, і дав відкріплення. А скорочений
варіант дипломної наступного (1960) року все ж був опублікований
у «Жовтні» 3.
Непересічну творчу потенцію молодого мистецтвознавця і лі-
тературного критика засвідчує бібліографія з 32 статей, опублі-
кованих у журналах «Зміна» (4 статті) та «Жовтень» (5 статей),
львівських і республіканських газетах, зокрема в «Літературній
Україні», «Молоді України», у канадському тижневику «Україн-
ське життя». Цей перелік подав В. Чорновіл у книзі «Лихо з розуму
(Портрети двадцяти “злочинців”)» про каґебістське полювання на
нонконформістську інтелігенцію в середині 1960-х рр4.
Фаховий підхід до написання дипломної роботи допоміг Бог-
данові ґрунтовно опрацювати проблему «Питання психології ху-
дожньої творчості», з доповідями на таку тему він часто виступав
у творчих колективах. Президія Спілки письменників України
запросила його прочитати лекцію на семінарі-конференції моло-
дих літераторів в Одесі у травні 1960 р. Був він також учасником
IV Всесоюзної наради молодих письменників у Москві в травні
1963 р. Щоправда, секретар Львівського обкому партії В. Маланчук
Гориня зі списку викреслив, проте Олесь Гончар наполіг на його
участі як одного з керівників наради. Тоді ж Б. Гориня запросили
на подібну республіканську нараду до Одеси5.
Цими ж роками Б. Горинь розпочав досліджувати проблеми
«Шляхи розвитку мистецтва за роки УРСР», «Боротьба течій і
напрямків у мистецтві 1920—1930-х років», замислив монографі ю
про художника Опанаса Заливаху, поетів Івана Драча та Мико-
лу Воробйова, скульптора Івана Северу. Частину замисленого він
реалізував у концтаборі, решту — після повернення у «велику
зону».
ОПОЗИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Студентські роки Богдана Гориня припали на час переходу
від сталінщини до так званої хрущовської відлиги з дозованою
демократією. Це зумовило зміну тактики національно-визволь-
ної боротьби, перехід її на новий рівень. Безперспективність на-
сильницьких дій зробилась очевидною. Зброєю мало стати слово.
На осмислення процесів, що визрівали, Богдана наштовхнула пе-
реможна ненасильницька антиколоніальна боротьба індійського
народу. Настільною його книгою на довгі роки стало «Моє життя»
Махатми Ґанді. З’явилася нова генерація творчої інтелігенції:
Василь Симоненко, Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінгранов-
ський, Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Алла Гор-
ська. До них згодом приєдналися Василь Стус, подружжя Калин-
ців, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель, Опанас Заливаха, Валентин
Мороз, Михайло Горинь і багато інших. Богдан мав приязні сто-
сунки з більшістю з них, а особливо дружні — з Іваном Світлич-
ним, Іваном Драчем, Дмитром Павличком, Валерієм Шевчуком,
Миколою Ільницьким, Миколою Петренком, Софією Кораффою-
Корбут.
Творчість нового покоління митців, названих згодом шістде-
сятниками, не вписувалася в канони соціалістичного реалізму і
компартійного розуміння декларованої в радянській Конституції
свободи слова. Цензура часто забороняла не лише окремі твори, а
й будь-які публікації багатьох нонконформістів. Відповіддю на цей
виклик стала поява самвидаву. Богдан Горинь брав безпосередню
участь у доборі матеріалів для позацензурного друку, організував
їх копіювання на друкарських машинках, забезпечував поширен-
ня цих творів в Україні та передавав за кордон.
Розуміючи, що можливості машинописного друку обмежені,
Б. Горинь замислив створити підпільну друкарню. Спершу з допо-
могою відповідального секретаря газети «Поліграфіст» Львівсько-
го поліграфічного інституту Павла Чемериса дістав кілька кіло-
грамів шрифтів, які передав братові Михайлу. А згодом молодий
прозаїк Петро Дідович порадив йому сконтактуватися з братом
Валерія Шевчука Анатолієм — лінотипістом Житомирської об-
ласної друкарні. Богданова поїздка до Житомира була успішною,
і невдовзі перші відбитки самвидавних творів він відвіз Іванові
3 Горинь Б. Не тільки про себе. – К.: Пульсари, 2006. – С. 78–83.
4 Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців») / Збірник матеріалів, уклав
В. Чорновіл. – Львів: Меморіал, 1991. – С. 37–38.
5 Психологія творчості митця // Літературна Україна. – 1962. – 27 лист.;
Речмедін В. Місяць плідного навчання // Літературна газета. – 1960. – 24 черв.;
Донець Г. І рости, і діяти // Молодь України. – 1963. – 8 черв.
242
ПОСТАТІ
243
№ 11ЮРІЙ ЗАЙЦЕВ ЖИТТЄВЕ ПЕРЕВЕСЛО БОГДАНА ГОРИНЯ
Світличному до Києва. Але серпневі арешти 1965 р. перервали ре-
алізацію цього проекту6.
Прилучився Б. Горинь і до спроб популяризувати творчість мо-
лодих легальними шляхами. У травні 1962 р. до Львова на запро-
шення Дмитра Павличка приїхали Іван Дзюба, Іван Драч і Микола
Вінграновський. Богдан Горинь супроводжував гостей. Зустрічі з
ними надзвичайно зацікавили молодь. Особливо бурхлива і масова
зустріч відбулася 9 травня в шевченківській аудиторії Львівського
університету. Автор цих рядків має власні незабутні враження від
неї. Богдан розповів згодом, що ЦК КПУ дав вказівку не друкува-
ти в газетах жодних матеріалів про київських візитерів, що й зро-
били партійні видання; а комсомольська «Ленінська молодь» такої
вказівки не одержала й опублікувала статтю Б. Гориня «Так, це
новаторство» з фотографіями І. Драча та М. Вінграновського. Під
час зустрічі студентство проігнорувало вимогу якогось терміново
посланого до Львова функціонера ЦК КПУ припинити ідеологіч-
ну «вакханалію». Розповідь гостей про діяльність київського клубу
творчої молоді «Сучасник», а перед цим львівські зустрічі з його
президентом Лесем Танюком та Аллою Горською стимулювали
створення у грудні того ж року подібного клубу у Львові. Назвали
його «Пролісок», президентом обрали Михайла Косіва, а віце-пре-
зидентом — Богдана Гориня. Репресіями 1965 р. діяльність клубу
була припинена7.
РЕЦЕНЗІЯ ВІД КҐБ
Ще з університетської лави Богдан Горинь відчував щільну
опіку КҐБ, а згодом і стеження. Численні ознаки вказували на те,
що розв’язка наближається. Безпосередньо арештові передували
ось які події. Активним автором і поширювачем самвидаву був лі-
тератор і художник, колишній політв’язень (1937—1940) Михайло
Масютко. Через хворобу матері він побудував хатину в Феодосії
і там мешкав. Дружина Ганна була львів’янкою. Масютко часто
бував у Львові, привозив свої гостро полемічні статті і передавав
Богданові для публікації у самвидаві. Запрошував його приїхати
на відпочинок до Криму, але Богдан з обережності відмовлявся,
радів, що Масютко поза підозрою. Познайомившись з Михайлом
Горинем, Масютко запропонував і йому загостити в Феодосії. На
початку серпня 1965 р. Михайло з дружиною вирушив до Криму.
В той час, власне 9 серпня, КҐБ вже порушив кримінальну справу
«по факту виготовлення та розповсюдження документів антира-
дянського змісту в м. Львові» й послав свого працівника слідом за
Михайлом до Криму. Вдаючи відпочивальника, той грав на пляжі з
Михайлом у шахи. У Коктебелі Горині зустріли Дмитра Павличка
з дружиною Богданою, Романа Іваничука й Івана Драча та гуртом
завітали до Масютка, який похвалився величезною збіркою неле-
гальних матеріалів. 26 серпня «інтелігентний» шахіст супроводжу-
вав подружжя Горинів у поїзді на Львів; у Красному він запропо-
нував їм пересісти в каґебістську «волгу». Того ж дня біля входу
в Музей українського мистецтва затримали Богдана Гориня. За
кілька днів заарештували й Михайла Масютка8.
Відбулися численні обшуки. Що підлягало вилученню, ілю-
струє протокол обшуку 27 серпня в батьківському помешканні
братів Горинів у Ходорові. Це, зокрема, календар «Просвіти»,
брошура Василя Щурата «Життя і творчість Шевченка» (Львів,
1914), книги Антона Крушельницького «Іван Франко», Ерузале-
ма «Психологія», Дмитра Дорошенка «Пантелеймон Куліш», Іва-
на Крип’якевича «Історія української культури» (Львів, 1937),
Михайла Грушевського «Хмельниччина» (Львів, 1901), Михайла
Яцкова «Далекі шляхи» (Львів, 1917), Василя Сімовича «Листу-
вання Лесі Українки з Маковієм», а також машинописи віршів
Василя Стуса, 128 листів на ім’я Богдана Гориня, 17 загальних
зошитів з рукописами, 9 зошитів різноманітних записів, 4 за-
писники, щоденник, який починається словами «Ну й встругнув
Павличко…» і закінчується — «…справ ді, так буде краще», листи
невідомих авторі в на 119 аркушах, 136 фотокарток і навіть ре-
льєф із гіпсу «Облога Хустського замку народним героєм Мико-
лою Шугаєм»9.
6 Горинь Б. Не тільки про себе. – С. 332–340.
7 Див.: Зайцев Ю. Ті, що не мовчали // У вирі шісдесятницького руху: Погляд з від-
стані часу / Упоряд. В. Квітневий. – Львів: Каменяр, 2003. – С. 79–80.
8 Аудіоінтерв’ю Юрія Зайцева з Михайлом Масютком від 30.07.1994 р.
9 Протокол обыска у гр-на Гориня Николая Михайловича 27 августа 1965 г. // Архів
Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.
244
ПОСТАТІ
245
№ 11ЮРІЙ ЗАЙЦЕВ ЖИТТЄВЕ ПЕРЕВЕСЛО БОГДАНА ГОРИНЯ
Слідство тривало понад сім місяців. На той час Львівський облас-
ний суд уже позбавив волі Михайла Масютка (три роки тюрми і три
роки концтаборів), Івана Геля (три роки таборів) та Ярославу Менкуш
(два з половиною роки, але Верховний Суд скоротив термін до одного
року). Врешті 13—18 квітня відбувся процес над Михайлом Горинем,
Богданом Горинем, Михайлом Осадчим та Мирославою Зваричев-
ською. 15 квітня до Львова прибули Іван Драч, Ліна Костенко, Мико-
ла Холодний та В’ячеслав Чорновіл, а наступного дня — Іван Дзюба.
Вони разом з львів’янами пікетували приміщення суду, кидали під-
судним до ніг весняні квіти. Львівські письменники надіслали до суду
клопотання про взяття на поруки Богдана Гориня. Його підписали
Ірина Вільде, Роман Іваничук, Володимир Лучук, Роман Лубків-
ський, Степан Трофимук, Яків Стецюк та Еммануїл Мисько (усіх їх
було згодом покарано). Але суд проігнорував звернення. Вироком від
18 квітня 1966 p. M. Гориня засудили на шість років таборів, Б. Гори-
ня — на три, М. Осадчого — на два. M. Зваричевську позбавили волі
на вісім місяців, тобто на час перебування під слідством10.
У вироку читаємо: «Підсудний Горинь Богдан на протязі 1964-
1965 pp. від свого брата підсудного Горинь Михайла та інших дже-
рел діставав антирадянську націоналістичну літературу, давав
підсудним Зваричевській, Осадчому, свідкам Ірині та Ігорю Ка-
линцям, Масютку, Світличному, Влязло, Садовській, Ольхом’як,
які за його завданням розповсюджували антирадянську літера-
туру шляхом перефотографування, розмноження на друкарській
машинці, спеціально закупленій для цього Горинем Михайлом, на
друкарських машинках Осадчого та деяких державних установ […]
Як видно із змісту літератури, яку розповсюджував Горинь Богдан
і інші підсудні, то така є наклепницькою, ворожою, націоналістич-
ною писаниною, що порочить радянський державний і суспільний
лад, закликає до повалення радянської влади»11.
Невдовзі Б. Гориня з дерев’яною студентською валізою, яку
спакувала його мама, етапували в мордовський табір № 11 у сели-
щі Явас.
КОНЦТАБІРНА ВОЛЯ
Як це не дивно, але попри всі знущання табірної адміністрації,
попри карцери та внутрішньотабірні в’язниці — БУРи (з рос. —
«барак усиленного режима»), виснажливу працю, голодування й
протестні акції, засуджені почували себе духовно значно вільні-
ше, ніж у «великій зоні». В товаристві таких інтелектуалів і тита-
нів духу, як Михайло Сорока, Данило Шумук, Левко Лук’янен-
ко, Іван Кандиба, Іван Гель, Валентин Мороз, Опанас Заливаха,
Михайло Осадчий, Юрій Шухевич, дисидентів-євреїв Юлія Да-
ніеля та Андрія Синявського, побратимів литовців, латишів,
грузинів Богдан Горинь почувався розкуто й творчо наснажено.
Зникла внутрішня цензура, думка звільнилася від ланцюгів остра-
ху. Саме в таборі він написав і передав на волю працю «Життя і
творчість Опанаса Заливахи на тлі шістдесятих років», підготу-
вав розвідку «Іван Драч. Спроба характеристики», статтю «Світ-
ло генія» про вагу творчості Шевченка в утвердженні українсько-
го національного духу, статті про Миколу Воробйова та Михайла
Осадчого. Там же розпочав роботу над книжкою про скульптора
Івана Северу, який у той же час волав до глухих у КҐБ, щоб ви-
пустили Богдана Гориня на волю. Водночас він переконав товари-
ша у неволі Івана Кандибу зібрати матеріали про їхню підпільну
«Українську робітничо-селянську спілку», яку очолював Левко
Лук’яненко. Ці матеріали він передав зі звільненим в’язнем Надії
Світличній, а та — за кордон, і 1968 р. в мюнхенському видавниц-
тві «Сучасність» з’явилася книжка «Українські юристи під судом
КҐБ». А ще Б. Горинь був доповідачем на таємному зібранні з на-
годи шевченкових уродин, читав свої статті табірним друзям, під-
тримував протестні акції12.
27 серпня 1968 р. концтабірний реченець Богдана Гориня скін-
чився. Попереду були довгі роки невільничої волі. На святкуванні
60-річчя з цього приводу він сказав: «Мене виштовхали у “велику
зону”. Проте завчасно. І це була велика прикрість. Бо тут продов-
жували тугіше крутити перевесло»13.
10 Див.: Зайцев Ю. Дисиденти: Опозиційний рух 60-80-х рр. // Молодь України. –
1991. – 21 трав.
11 Архів Управління Служби безпеки України у Львівській області (далі – Архів УСБУ
ЛО). – Спр. П 19483. – Т. 3. – Арк. 240–241.
12 Батенко Т. Опозиційна особистість: Друга половина XX ст. Політичний портрет
Богдана Гориня. – Львів: Кальварія, 1997. – С. 81–88.
13 60-річчя Богдана Гориня. Аудіозапис Юрія Зайцева від 10.02.1996 р.
246
ПОСТАТІ
247
№ 11ЮРІЙ ЗАЙЦЕВ ЖИТТЄВЕ ПЕРЕВЕСЛО БОГДАНА ГОРИНЯ
ДОПИТИ 1972-ГО
У першій половині 1960-х рр., як згадувалося, Богдан Горинь
плідно співпрацював з Іриною Калинець у справі передруку й по-
ширення самвидаву. З цією метою він передав їй друкарську ма-
шинку «Москва», папір і копірку, тексти позацензурних статей.
Під час слідства 1965—1966 pp. змушений був це визнати. А в січні
1972 р. велика друга хвиля репресій проти опозиційної інтелігенції
накрила й Ірину. Богдана кілька разів допитували як свідка. Ось
що він заявив на першому допиті 18 квітня:
«Після повернення з ув’язнення в кінці серпня 1968 року я
проживав у місті Ходорові Жидачівського району Львівської об-
ласті. Працював спочатку робітником у Роздольському хімічному
комбінаті, а потім завідуючим читальним залом бібліотеки Ходо-
рівського цукрового комбінату. З 23 березня 1972 року я працюю
маляром у ремонтно-будівельному управлінні Львівського міськ-
рембудтресту і проживаю у гуртожитку цієї установи по вул. Ар-
тема, 33.
16 лютого 1972 року в мене на квартирі з санкції прокурора
Львівської області був проведений обшук, в процесі якого ви-
лучені: мій рукопис, що починається словами: «Що є основним,
визначальним в оцінці людей творчої праці», написаний мною в
січні 1972 року в місті Ходорові на своїй квартирі, де я проживав
в той час.
В середині січня цього року мені стало відомо про арешти пред-
ставників творчої інтелігенції у містах Львові та Києві. Знаючи, що
серед арештованих є люди творчої праці, люди, безсумнівно тала-
новиті, серед них і такі, що часто виступали із своїми статтями у
радянській пресі, я був схвильований чуткою про їх арешти і за-
фіксував свій емоційний стан у рукопису, вилученому у мене під
час обшуку […] Щодо антирадянської діяльності Ірини Калинець у
1965 році чи пізніших роках, мені нічого не відомо»14.
На третьому допиті 3 червня Б. Горинь знову наполягає: «Хочу
зазначити, що мені не відомо жодного факту розповсюдження
Іриною Калинець антирадянської націоналістичної літератури ні
в 1965 р., ні в пізніших роках. Непорозуміння про наші стосунки і
зустріч і, які, до речі, були дуже рідкісні та епізодичні, повинні бути
зараз усунені. А тому ще раз зазначаю, що жодної машинки марки
“Москва” Ірині Калинець я не передавав, а також не передавав ви-
щеназваних документів для передрукування»15.
Викликаному свідком на суд над Іриною Калинець Б. Гориню
головуючий на процесі Є. Крючков-Дворецький роз’яснив обов’я-
зок свідка повідомити все, що він знає у справі, та попередив про
кримінальну відповідальність за ст. 178 ч. 2 і 179 кримінального
кодексу УРСР за дачу неправдивих показів і за відмову свідчити.
У відповідь Б. Горинь заявив: «На запитання відповідати відмов-
ляюся у зв’язку з тим, що суд закритий». Ці ж слова він повторив
прокуророві П. Куценку16.
Наприкінці процесу прокурор звернувся до головуючого:
«Я прошу винести ухвалу про порушення кримінальної справи за
ознаками ст. 179 КК УРСР проти Калинця Ігоря Мироновича, Го-
риня Богдана Миколайовича, Савронь Галини Борисівни за від-
мову від дачі показів в судовому засіданні по цій справі»17. І суд
2 серпня ухвалив порушити таку кримінальну справу та зобов’я-
зав прокурора Львівської області провести попереднє слідство18.
А Богдан Горинь 8 серпня надіслав Верховному Суду УРСР скаргу
з обґрунтуванням бездоказовості й несправедливості жорстокого
вироку Ірині Калинець — шість років концтаборів суворого режи-
му та три — заслання19.
Так Богдан Горинь і далі ходив по лезу ножа.
РУЙНАЦІЯ КОМУНІСТИЧНИХ ЗОН
КҐБ й поза концтабором пильно слідкував за кожним кроком
невгамовного Б. Гориня. Йому було заборонено будь-що друкува-
ти, виступати по радіо й телебаченню, на зібраннях. Переслідува-
ли й тих, хто мав з ним хоч якісь стосунки. До прикладу, 1973 р.,
коли Богдан одружився з львів’янкою Оксаною Худяк, відбулася
14 Архів УСБУ ЛО. – Спр. П 19483. – Т. 3. – Арк. 43–46.
15 Архів УСБУ ЛО. – Спр. П 19483. – Т. 3. – Арк. 57.
16 Там само. – Т. 5. – Арк. 59–60.
17 Там само. – Арк. 101.
18 Там само. – Спр. П 19917. – Т. 1. – Арк. 204–205.
19 Там само. – Спр. П. 19483. – Т. 3. – Арк. 208.
248
ПОСТАТІ
249
№ 11ЮРІЙ ЗАЙЦЕВ ЖИТТЄВЕ ПЕРЕВЕСЛО БОГДАНА ГОРИНЯ
нечисленн а товариська вечеря; згодом усі, хто були присутні на
ній, зазнали репресій: одних викликали на виховні бесіди до керів-
ників, комуністів — у райкоми партії, інших звільнили з роботи,
а Романові Іваничуку оголосили другу партійну догану. Першою
його «винагородили» за організацію згаданого листовного звернен-
ня письменників на захист Б. Гориня перед процесом 1966 р.
Проте Богдан і надалі ігнорував приписи та профілактичні
«бесіди» в КҐБ. У грудні 1969 р. разом з іншими колишніми по-
літв’язнями підписав заяву-протест у Президію Верховної Ради
УРСР щодо чергових арештів і судів над Святославом Караван-
ським, Василем Риваком та Степаном Бедрилом. Після підписання
СРСР Підсумкового акта Гельсінкської наради з питань безпеки
та співробітництва в Європі, коли пом’якшав задушливий вну-
трішньополітичний клімат, він включився в правозахисний рух:
активно співпрацював з Українською Гельсінкською групою, до-
помагав координувати дії з московськими правозахисниками.
З переходом 1976 р. на працю у Львівську картинну галерею в
Богдан а з’явилис я ширші можливості для контактів з опозиційно
налаштованими людьми.
Задекларована 1985 р. Михайлом Горбачовим гласність і демо-
кратизація набирала обертів дуже повільно, а в Україні справа ще
довго не посувалася далі від пропагандистських розмов. Не витри-
муючи цілеспрямованої дискримінації, утисків громадянських прав,
Б. Горинь надіслав Генеральному Секретареві КПРС відповідну те-
леграму. Разом з керівниками галереї його викликали на «бесіду»
до першого секретаря Ленінського райкому партії Юрія Курапова.
Поводив Богдан себе гідно, наступально, заявляючи: «Кураповщи-
на — день вчорашній». І ці слова виявилися пророчими.
1987 р. Богдан Горинь рішуче долучився до організованого опо-
ру комуністичному режимові: увійшов до редколегії відновлено-
го чорноволівського журналу «Український вісник», працював в
Українській Гельсінкській групі, став співзасновником політизова-
ної Української Гельсінкської спілки, був співавтором її «Деклара-
ції принципів», очолив Львівську обласну організацію УГС, (1990 р.
вона перетворилась у першу альтернативну комуністичній Укра-
їнську республіканську партію). Того ж року його обрали до Верхов-
ної Ради УРСР, яка 16 липня проголосила незалежність України,
підтверджену всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. Почав-
ся новий державотворчий етап у житті Богдана Гориня, самовідда-
ним учасником якого він є й донині.
Богдан Горинь (ліворуч) з друзями-політв’язнями Іваном Гелем,
Надією Світличною та Опанасом Заливахою на Форумі видавців.
Львів, Палац мистецтв. 17 вересня 2004 р. Світлина Ю. Зайцева
|