Дискусія між Греко-Католицькою Церквою та Організацією Українських Націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Стефанів, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2008
Назва видання:	Український визвольний рух
Теми:	Історія УВО та ОУН у 1920-1939 роках
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65415
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Дискусія між Греко-Католицькою Церквою та Організацією Українських Націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках / В. Стефанів // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2008. — Збірник 12. — С. 23-48. — Бібліогр.: 100 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-65415
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-654152014-06-26T03:01:28Z Дискусія між Греко-Католицькою Церквою та Організацією Українських Націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках Стефанів, В. Історія УВО та ОУН у 1920-1939 роках 2008 Article Дискусія між Греко-Католицькою Церквою та Організацією Українських Націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках / В. Стефанів // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2008. — Збірник 12. — С. 23-48. — Бібліогр.: 100 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65415 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія УВО та ОУН у 1920-1939 роках Історія УВО та ОУН у 1920-1939 роках
spellingShingle	Історія УВО та ОУН у 1920-1939 роках Історія УВО та ОУН у 1920-1939 роках Стефанів, В. Дискусія між Греко-Католицькою Церквою та Організацією Українських Націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках Український визвольний рух
format	Article
author	Стефанів, В.
author_facet	Стефанів, В.
author_sort	Стефанів, В.
title	Дискусія між Греко-Католицькою Церквою та Організацією Українських Націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках
title_short	Дискусія між Греко-Католицькою Церквою та Організацією Українських Націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках
title_full	Дискусія між Греко-Католицькою Церквою та Організацією Українських Націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках
title_fullStr	Дискусія між Греко-Католицькою Церквою та Організацією Українських Націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках
title_full_unstemmed	Дискусія між Греко-Католицькою Церквою та Організацією Українських Націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках
title_sort	дискусія між греко-католицькою церквою та організацією українських націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Історія УВО та ОУН у 1920-1939 роках
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65415
citation_txt	Дискусія між Греко-Католицькою Церквою та Організацією Українських Націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках / В. Стефанів // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2008. — Збірник 12. — С. 23-48. — Бібліогр.: 100 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT stefanívv diskusíâmížgrekokatolicʹkoûcerkvoûtaorganízacíêûukraínsʹkihnacíonalístívproaktualʹníproblemirozvitkuukraínsʹkogosuspílʹstvav1920h1930hrokah
first_indexed	2025-07-05T15:54:31Z
last_indexed	2025-07-05T15:54:31Z
_version_	1836822950255263744
fulltext	22 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 23 № 12 ситуацію, а й виховувати та вишколювати молодь, систематично організовувати й проводити свята, що перетворилися в культові: день пам’яті Ольги Басараб, свято Матері, могил, Листопадового Чину та ін. Така діяльність формувала й виховувала покоління майбутніх членів ОУН, що розгорнули активну діяльність у повіті в 1930-1940-х рр. ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЮ ЦЕРКВОЮ ТА ОРГАНІЗАЦІЄЮ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В 1920-Х-1930-Х РОКАХ Серед численних досліджень про діяльність ОУН (А. Кентія1, П. Мірчука2, М. Сосновського3, М. Мандрик4 та ін.) і меншої кіль- кості розвідок, присвячених ГКЦ (переважно невеликих за об- сягом, — О. Єгрешія5, О. Лисенка6, М. Марчука7), майже відсутні праці, які простежували б дискурс і динаміку стосунків між ОУН і ГКЦ. Їхні погляди часто перетиналися на ідейному рівні, тому є ра- ція докладно простежити їхні відносини, а також з’ясувати вплив цих стосунків на українське суспільство загалом. У пропонованій розвідці маємо на меті дослідити взаємодію двох суспільно-політичних течій в українській спільноті Галичини, що стали найвпливовішими у 1920-1930-х рр., — консерватизму, пред- ставленого передовсім клерикальними інституціями, та модернізму, репрезентованого різними націоналістичними організаціями. У між- воєнний період відбулося багато знакових подій для обох цих течій. З боку українських націоналістичних організацій — створено ОУН, що мала об’єднати всі націоналістичні сили й стати для них єди- ним координаційним та ідеологічним центром; проведено саботажні 1 Кентій А. Нарис історії Організації Українських Націоналістів (1929-1941 рр.). – Київ, 1998. – 200 с. 2 Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. – Мюнхен– Лондон–Нью-Йорк, 1968. – 514 с. 3 Сосновський М. Дмитро Донцов: політичний портрет. – Нью-Йорк – Торонто, 1974. – 419 с. 4 Мандрик М. Український націоналізм: становлення у міжвоєнну добу, Київ, 2006. – 388 с. 5 Єгрешій О. Взаємовідносини митрополита Андрея Шептицького і єпископа Григорія Хомишина // Галичина. – 2001. – № 5-6. – С. 315 – 320. 6 Лисенко О. Релігійне питання у теорії та практиці українського націоналізму в першій половині ХХ ст. // Український історичний журнал. – 2000. – № 6. – С. 29 – 50. 7 Марчук М. Греко-католики в Другій Речі Посполитій: суспільний чин та конфе- сійно-територіальний устрій // Галичина. – 2001. № 5-6. – С. 302 – 307. 24 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 25 № 12ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГКЦ ТА ОУН ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ… акції, серію атентатів, таких, як убивство міністра Броніслава Пє- рацького та директора Української академічної гімназії у Львові Івана Бабія; налагоджено діяльність підпільного націоналістичного руху. З боку ГКЦ — сформовано партію Українська народна обнова та організацію Український католицький союз. Організовано діяль- ність спортивно-руханкових товариств. У цей час у Галичині вихо- дило до вісімдесяти друкованих періодичних видань, з яких кожне підтримувало певну політичну та громадську позицію. Говорячи про націоналізм, насамперед слід з’ясувати терміни, якими оперуємо. Термін «націоналізм» уживають як у широкому, так і у вузькому значеннях. Найвідоміше «широке» розуміння за- пропонував Е. Ґелнер8. Він трактує націоналізм як політичний рух та ідеологію, згідно з якими національні кордони держави мають збігатися з політичними9. Відповідно до такого розуміння націо- налізм може бути представлений широким спектром політичних сил — від крайньо лівих до крайньо правих. У міжвоєнний період термін «націоналізм» вживали переважно у вузькому значенні, на- зиваючи ним крайньо праві течії. Таке розуміння перейшло в істо- ріографію. І. Лисяк-Рудницький вважає, що націоналізм міжвоєн- ного періоду — це ідеологічна течія, яка виникла у 1920-х рр. та «прийняла назву «націоналістичної», оформилася в організований політичний рух, поняття націоналізму набрало партійного забарв- лення, яке воно в основному зберігає й нині»10. У цьому дослідженні користуємося терміном «інтегральний на- ціоналізм», прийнятим у західній англомовній літературі для озна- чення ідеології ОУН та багатьох інших націоналістичних течій у Центрально-Східній Європі. Крім того, послуговуємося термінами «дієвий», «чинний націоналізм», що їх запровадив ідеолог україн- ського націоналізму Дмитро Донцов. Детальніше зосередимо увагу на формуванні в українському суспільстві католицького партійного напряму, який в сучасній істо- ріографії невиправдано перебуває на мергінесі українських істо- ричних студій. Формувалися католицькі організації та партії під патронатом митрополита Андрея Шептицького та станіславівського єпископа Григорія Хомишина. Під терміном «католик» у цій статті розуміємо вірних ГКЦ, до якої належала більшість галицьких українців; під терміном «католицький суспільний рух» — українські громадські, молодіжні організації, політичні партії, які підтримували ГКЦ. Християнський суспільний рух у Галичині бере свій початок із кінця ХІХ ст. У 1896 р. було засновано Католицький русько-на- родний союз (КРНС). 1911 р. утворилася Християнська суспільна партія (ХСП). В Австро-Угорській імперії ці організації були ло- яльними як щодо центральної влади у Відні, так і щодо місцевого польського уряду. Після Першої світової війни клерикали змінили свої політичні погляди і стали на «державно-самостійницькі пози- ції»11. Однак після приєднання Галичини до Польщі ХСП пережила кризу, яка призвела до розпуску партії в 1923 р. Клерикали дотри- мувалися консервативних поглядів. Ідеологами консервативного руху були Володимир Липинський, Степан Томашівський, Василь Кучабський. Католицький рух у Галичині в міжвоєнний період не був одно- рідним, його члени поділилися на окциденталістів та орієнталістів. Клерикали-окциденталісти вважали своїм лідером Г. Хомишина. До цього напряму також належали ректор Львівської духовної се- мінарії Теодозій Галущинський та адвокат Іван Волянський. Після повернення з Північної Америки активно долучився до його фор- мування громадський діяч, політик і журналіст Осип Назарук. 4 серпня 1925 р. окциденталісти створили Українську христи- янську організацію. На відміну від націоналістів, УХО протягом 1925—1930-х рр. боролася лише за автономію у складі Польщі. Ор- ганізація діяла винятково легальними методами. У 1930 р. було засновано Українську Католицьку Народну Партію (УКНП). Ця політична сила перебувала під патронатом Г. Хомишина та О. Назарука. Від 1932 р. партія стала називатися Українська Народна Обнова (УНО). 1931 р. О. Назарук опублікував свою працю «Ідельоґічні основи української католицької народної 8 Ґелнер Е. Нації та націоналізм; Націоналізм: Пер. з англ. — К.: Таксон, 2003. — 300 с. 9 Там само. – С. 115 10 Лисяк-Рудницький І. Історичне есе. – Київ, 1994. – Том 2. – С. 247. 11 Москалюк М. Державотворча концепція українських християнських суспіль- ників у міжвоєнній Галичині (1920-1939 рр.): Історико-політологічний аналіз // Галичина.– 2000. – № 4. – С. 97. 26 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 27 № 12ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГКЦ ТА ОУН ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ… партії»12, присвячену консервативним ідеям та їхньому поєднанню з католицькими цінностями. Автор наголошує на важливості існу- вання католицької партії, яка обстоювала б християнські ідеали. Як і УХО, УНО ставила перед собою завдання боротися за авто- номію для українців Галичини. Найвідомішим друкованим органом УНО була «Нова Зоря», де від 1928 р. головним редактором був О. Назарук. Орієнтальне крило, чиїм неформальним лідером та прихильни- ком був митрополит А. Шептицький, тривалий час не мало власної організації. Католики-орієнталісти підтримували Українське На- ціонально-Демократичне Об’єднання (УНДО). Однак на противагу УНО Г. Хомишина та дедалі впливовішим націоналістам 1 січня 1931 р. було утворено Український Католицький Союз (УКС). На- вколо нього об’єдналися відомі галицькі релігійні та громадсько- політичні діячі: митрополит А. Шептицький, М. Чубатий, В. Деци- кевич, М. Каратницький та ін.13. УКС, на відміну від УНО, виступив за незалежність українських земель, висунувши державотворчу концепцію й цим самим підтримавши УНДО. Друкованими органа- ми УКС були «Мета», «Нива» та ін. ЦЕРКВА ТА РЕЛІГІЯ В ІДЕОЛОГІЇ ОУН Як вважає учасник Першого Конгресу ОУН 1929 р. Зенон Пе- ленський, діяльність ОУН у 1920-1930-х рр. — це постійне вагання між двома шляхами втілення державотворчої ідеї — легальним і нелегальним, еволюційним і революційним14. Над ним міркували ідеологи Микола Сціборський, Осип Бойдуник, Володимир Мар- тинець, Дмитро Андрієвський, Юліан Вассиян, Дмитро Донцов і безпосередні діячі підпілля та розробники акцій, спрямованих як проти Польщі та польських урядовців, так і проти українців, яких ОУН вважала зрадниками й опортуністами. Другим, не менш важливим, було питання про те, як ідеологію та дії ОУН узгодити з релігією. Важливість цього аспекту члени ОУН розуміли дуже добре: у націоналістичній пресі кін. 1920-х — поч. 1930-х рр. часто друковано статті, присвячені релігійній те- матиці. Автори намагалися не суперечити як релігії загалом, так і поглядам духовенства ГКЦ зокрема, усвідомлюючи, який вплив на галицьке суспільство має Церква та її очільник митрополит А. Шептицький. Проте своїми основними тезами творена ідеологія суперечила християнському вченню. По-перше, на вершині ціннісної ієрархії націоналізму стоїть нація, для християнства ж найвищою цінністю є Бог. По-друге, націоналізм вивищує власну націю над іншими. Духовенство ж наполягало на тому, що всі народи є рівні перед Богом. У час творення українського радикального націоналізму важ- ливою його ідеологемою став культ особистості. Як і вивищення нації, так і вивищення окремої людини суперечить християнським заповідям. Культ особистості був важливий для націоналістів, оскільки він пояснював той факт, що саме через брак героя, який міг повести за собою народ, було втрачено шанс здобути незалеж- ність під час Першої світової війни. Отож, творення такого культу, зокрема в особі Євгена Коновальця, дозволяло націоналістам віри- ти у свої сили та у правильність своїх дій. Панувала ідея, за якою те, що було заборонено, зокрема морально-етичними законами та традиціями, для звичайної людини, не має зупиняти націоналіста. Про таке ставлення до релігійних норм ідеться в «Короткому по- ясненні» до «десяти заповідей націоналіста»15. Погляди націоналістів щодо ролі ОУН у духовному вихованні своїх членів та нації загалом робили її конкурентом Церкви, яка вважала себе єдиною інституцією, що має духовно й морально виховувати молодь та націю. У «Програмі праці ідеологічної ре- ферентури Проводу українських націоналістів» так окреслено ці завдання ОУН, що їх вона покладає на своїх членів: плекати «са- мостійну працю самого членства, себто пляновий розвиток духово- 12 Назарук О. Ідельоґічні основи української католицької народної партії. – Львів, 1931. – 64 с. 13 Москалюк М. Державотворча концепція українських християнських суспільників у міжвоєнній Галичині… – С. 100. 14 Пеленський З. Між двома конечностями // Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С. 507. 15 Лисенко О. Релігійне питання у теорії та практиці українського націоналізму в пер- шій половині ХХ ст. // Український історичний журнал. – 2000. – № 6. – С. 33. 28 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 29 № 12ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГКЦ ТА ОУН ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ… моральних сил та оґанізаційних вмінь членів ОУН власними зу- силлями (підкреслення наше. — В.С.) з метою стати провідниками й організаторами духового, політичного, суспільного й культурного життя Української Нації»16. Саме ці завдання завжди виконува- ла Церква. Клерикали як політична сила, а також духовенство як представники Церкви не могли погодитися з тим, що ОУН ставить себе на місце Церкви. Автори програми вважали, що така освіта й виховання підкреслюватимуть виразну духовну своєрідність чле- нів ОУН17. ОУН таким чином хотіла змінити свідомість своїх членів, відмежувавши від загалу націоналістичний «тип із питомою собі формою світорозуміння, політичного світогляду, способу чину та життєвого стилю взагалі»18. Це суперечило інтересам та прагненню ГКЦ, яка часто висловлювала своє занепокоєння тим, що шкільна молодь бере участь у підпільному русі. Проте націоналісти не відкидали християнство як таке, але по- своєму розуміли окремі релігійні постулати. Як зауважує О. Ли- сенко, ставлення радикального націоналізму до релігійних культів знайшло відображення в їхніх заявах і деклараціях19. Дослідник наводить цитати із «Політичної платформи Легії Українських На- ціоналістів», із ХІІ-го розділу «Релігія», де зазначено: «Держав- на влада мусить забезпечити свободу розвитку для всіх релігій- них культів, які не мають антиморальних, денаціоналізуючих та антидержавних тенденцій, але Українська Державна Влада має особливо підтримувати обидві існуючі національні Церкви, які в своєму синтезі дадуть в майбутньому єдину національну форму християнської релігії»20. Стосовно позиції ОУН у релігійному питанні важливою є теза: «Християнська релігія, як основа духовного миру й мора- лі українського народу, визнається невідмінним, непорушним, великим скарбом нації, а з’єднання українських християнських церков — національною конечністю»21. Отже, загалом ОУН не відкидала релігії, проте бачила для неї іншу роль у майбутній державі. Націоналізм не міг не зважати на вплив християнства, зокрема католицизму, на українців Галичини. Вважаємо, що саме враховуючи прокатолицькі настрої в укра- їнському суспільстві, «Постанова «Конгресу Українських Націоналі- стів» від 3 лютого 1939 р. досить чітко висвітлює релігійне питання: «1. Уважаючи релігійне почуття внутрішньою справою люд- ської особи, Українська держава в цьому огляді стане на становищі повної релігійної (свободи) совісти. 2. Приймаючи засадничо виділення церкви від держави, влада, задержуючи необхідну контролю над церковними організаціями, співпрацюватиме з українським духовенством різних культів у справах морального виховання нації. 3. У школу буде допущена наука релігії тих культів, що не бу- дуть проявляти денаціоналізуючих тенденцій. 4. Українська Держава буде сприяти розвиткові української національної церкви, незалежно від чужоземних патріярхів, та українізації релігійних культів, що будуть діяти на Україні»22. Часто конкуруючи із Цервою, намагаючись відколоти пласт українського населення та заохотити його до підпільної діяльно- сти, ідеологи ОУН визнавали й намагалися наслідувати Церкву. Найбільше, що захоплювало націоналістів, — це християнська дисципліна та організованість. Також їм імпонувало те, що хри- стияни чітко стояли на обраних позиціях та обстоювали свої пе- реконання. ОУН у своїх рядах, як напівмілітарна організація, ви- ховувала послух до лідерів та до волі нації, а також самопожертву за націоналістичні ідеали. Саме християнська ідея послуху та са- мопожертви заради Церви та релігії могла служити для націоналі- стів зразком. Щодо того, як релігію можна використовувати в інтересах дер- жави, націоналісти також не були новаторами. Найкращим при- кладом була практика царської Росії та Польської держави. Свого 16 Програма праці ідеологічної референтури проводу українських націоналістів // Розбудова Нації. – 1930. – Ч. 7 – 8 (31 – 32). – С. 188. 17 Там само. 18 Там само. 19 Лисенко О. Релігійне питання у теорії та практиці українського націоналізму в першій половині ХХ ст. – С. 33. 20 Цит за: Лисенко О. Релігійне питання у теорії та практиці українського наці- оналізму в першій половині ХХ ст. // Український історичний журнал. – 2000. – № 6. – С. 33. 21 Лисенко О. Релігійне питання у теорії та практиці українського націоналізму в пер- шій половині ХХ ст. // Український історичний журнал. – 2000. – № 6. – С. 33. 22 Там само. 30 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 31 № 12ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГКЦ ТА ОУН ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ… часу Микола Міхновський наголошував, що в результаті русифі- каторської політики царату «українська нація платить «данину» не тільки матеріальними добрами, але навіть психіку та інтелект її експлуатують на користь чужинців. І не тільки панує над Укра- їною цар-чужинець, але й сам Бог зробився чужинцем і не знає української мови»23. Так було в Росії до 1917 р., але також і після Першої світової війни таку тактику асиміляції використовувала Польська держава стосовно українських православних та греко-католиків. Особливо це стосується врегулювання релігійного питання на Волині в дру- гій половині 1930-х рр. ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС: ПОЗИЦІЯ Д. ДОНЦОВА ТА КЛЕРИКАЛІВ Погляди Д. Донцова виділяємо окремо, оскільки вважаємо їх дещо відмінними від ідеології ОУН. Попри те Д. Донцов мав знач- ний вплив на формування світогляду націоналістів. Однією з най- важливіших позицій, щодо яких Д. Донцов та католики не могли погодитися, було питання любові. На думку Д. Донцова, справжній патріотизм полягає у двох складових — у любові до свого народу, нації та в ненависті до чужих націй24. На думку християн, вистачає любові насамперед до свого народу та поваги до інших націй. Також автор критикує «провінціалів» та інтернаціоналістів за те, що вони не вважають націю найбільшим благом, а ставлять за найбільшу цінність «…якесь «вище»25. Критикуючи провінціалів, Д. Донцов висвітлює своє ставлен- ня до освіти в контексті національного виховання: «…провінціали патріоти гадають, що патріотизм — прищеплюється освітою, знан- ням; що се одна з спосібностей душі, зовсім не залежна від інших, від цілої внутрішньої структури людини»26. Натомість він вважає, що це «нісенітниця». Такий патріотизм, на думку ідеолога, не є дієвим, не є перспективним, а є таким, що гальмує дію. Д. Дон- цов стверджує, що патріотизмо- ві, вихованому на освіті, бракує мобілізації духа та готовності до дії27. Також він вважає, що па- тріотизм, який виховують про- вінціали, не має «характеру», а лише наявність сили «характе- ру» може творити націоналізм. У статті «Єдине, що є на потре- бу», націоналіст пояснює, чим саме є такий «характер». Для Д. Донцова «характер» — «се є певність себе, певність вибраної лінії, думки»28. У період форму- вання націоналістичної ідеології на цьому прикладі, та й на ба- гатьох інших, ідеологи націона- лізму намагаються використати деякі елементи християнства для легітимізації свого вчення. Отож у цьому контексті можна говорити, що націоналізм мав замінити, принаймні частково, християнську релігію. Ідеолог націоналізму не погоджується з тим, що революційний стан виникає сам по собі. Католики назагал вважали, що революцію в 1920-30-х рр. здійснювати не варто, лише треба дочекатися слуш- ного моменту, а за час чекання підготувати до неї маси. Д. Донцов закликає форсувати події, оскільки «революції не падають з неба, вони не робляться самі, їх робить меншість, мобілізуючи пристра- сти мас»29. Назагал позиції прокатолицьких та ліберальних партій част- ково збігаються з думкою націоналістів. Усі ці сили відводили значну роль меншості, яка має підняти маси. У баченні католиків 23 Лисенко О. Релігійне питання у теорії та практиці українського націоналізму в першій половині ХХ ст. // Український історичний журнал. – №6. – 2000. – С. 30. 24 Там само. – С. 5. 25 Там само. 26 Донцов Д. Патріотизм. Два патріотизми // Вістник. – 1936. – Ч. 1. (9). – С. 3. 27 Донцов Д. Патріотизм. Два патріотизми // Вістник. – 1936. – Ч. 1. (9). – С. 14. 28 Донцов Д. Єдине, що є на потребу (Новорічні рефлексії) // Літературно-науковий вісник. – 1930. – Січень. –. Кн. 1. – С. 75. 29 Донцов. Д. Політика прінціпіяльна і опортуністична. – Львів, 1928. – С. 31. Дмитро Донцов 32 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 33 № 12ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГКЦ ТА ОУН ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ… це підняття належало зробити за допомогою освіти та культури. Д. Донцов хотів, щоб меншість підняла суспільні маси до революції за рахунок ідеологічної підготовки та віри у власні сили. Проте Д. Донцов твердить, що опортуністичні сили не мають своєї ідеї, у ніщо не вірять і лише пристосовуються до обставин та до сильнішого30. Натомість він підкреслює, що націоналізм вірить у вибухову силу ідеї31. Відмінною у націоналістів була позиція й щодо економіки. Ле- гальні партії, у тому числі й католицькі, виступали за покращення побутових умов населення, за рівні можливості під час прийняття на роботу. Вони вважали, що економічні й культурні питання мож- на вирішити і в межах Польської держави. Д. Донцов, навпаки, пе- реконаний, що всі проблеми, у тому числі й економічні, неможливо вирішити без здобуття власної держави32. Показовими є думки Д. Донцова щодо молоді. Він критикує ідеї тих напрямів у галицькому суспільстві, представники котрих вважали, що молоді слід віддати належне за її «запал і посвяту», проте закликали молодих людей не товкти шиб і сідати за книж- ку33. Зазначений підхід до ролі молоді в державотворчому проце- сі ідеолог націоналізму висміює, іронізуючи, що такі сили подібні думки завершують словами: «учись, трезвись, молись, а решта анархія»34. Завданням націоналізму Д. Донцов вважає створення такої елітної групи, яка зможе «повести маси проти одних і підпорядку- вати другим нормам — ось на чім полягає прикмета провідника: того, що вміє командувати»35. Однак провідникові та ініціативній меншості націоналізм Д. Донцова надавав, на думку духовенства, надто великих прав, які суперечили християнському вченню. Сво- єю чергою Д. Донцов у праці «Націоналізм» для підсилення влас- них аргументів цитує та інтерпретує Святе Письмо. Він пише, що Христос прийшов на землю для того, аби дати людям «…не мир, но меч»36. Так, на його думку, Ісус Христос передусім прийшов ство- рити царство Боже, тобто здійснити революцію, а потім гармонію37. Таким неточним інтерпретуванням Святого Письма автор нама- гається, по-перше, пропагувати революцію і, по-друге, підсилити своє вчення. Також за допомогою цієї риторики Д. Донцов критикує консерваторів, які вважали, що його вчення порушує гармонію та веде до деструкції. ШЛЯХИ ПОБУДОВИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ В БАЧЕННІ ГКЦ. ПОЗИЦІЯ ТАБОРУ МИТРОПОЛИТА А. ШЕПТИЦЬКОГО Андрей Шептицький та його прихильники не могли погодити- ся з ОУН та націоналістами в декількох питаннях. Найперше, що турбувало митрополита, — це методи боротьби, які ОУН вважа- ла за дієві та за такі, що приносять користь нації. Зокрема, після серії вбивств у 1934 р. відомих політичних та громадських діячів, таких, як міністр Б. Пєрацький та директор Української Акаде- мічної Гімназії у Львові І. Бабій, А. Шептицький чітко заявив про своє ставлення до ОУН: «Директор Бабій упав жертвою україн- ських терористів… Убивають зрадливим способом найліпшого па- тріота, заслуженого громадянина, знаменитого педагога, знаного й ціненого всіма приятеля, опікуна й добродія української молоді»38. Така оцінка дій ОУН у галицькій пресі, до того ж у дуже впливо- вій газеті УНДО «Діло», безперечно, мала значний резонанс у су- спільстві, оскільки ОУН позиціонувала себе як єдину організацію, що висловлює волю всієї української нації. Митрополит вважав, що ОУН не має права діяти від імені всього українського народу, а сама організація висловлює думку лише невеликої частини су- спільства. А. Шептицький часто у своїх посланнях, які стосуються по- літичного та соціального становища Західної України, згадує про те, що дії ОУН не ґрунтуються «на високих засадах християнської етики й моралі»39. Важливим у тактичній діяльності ОУН було 30 Донцов. Д. Політика прінціпіяльна і опортуністична. – Львів, 1928. – С. 40. 31 Там само. – С. 40. 32 Там само. – С. 42. 33 Донцов Д. Єдине, що є на потребу (Новорічні рефлексії)// Літературно-науковий вістник. – 1930. – Січень. –. Кн. 1. – С. 74. 34 Там само. 35 Там само. – С. 266. 36 Донцов Д. Націоналізм. – Львів,1926. – С. 175. 37 Там само. – С. 176. 38 Діло. – 1934. – 5 серпня. – С. 3. 34 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 35 № 12ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГКЦ ТА ОУН ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ… залучення до підпільної діяльности молодих людей. Із пресових дискусій чітко видно, наскільки кардинально різні завдання перед молоддю ставили ОУН та провідники ГКЦ. У католицькій пресі піддавали нищівній критиці залучення молоді до збройної бороть- би. Доречно пригадати, що ще в 1930 р. до митрополита А. Шеп- тицького звернулись українські громадські та політичні діячі з питанням про участь молоді в українському національному русі. Вони вважали, «що у времені тяжкого лихоліття треба нам з’єд- натись у безнастанній праці для добра нації, а ще більше нас вра- жує, чому деякі чинники висувають недосвідну молодь до таких актів, до яких вона не надається»40. Існування цього листа свідчить про те, що частина галицької інтелігенції не тільки не підтриму- вала діяльності ОУН, але так само, як і католицький табір, вба- чала шкоду в такій роботі. Участь молоді в саботажних акціях та в підпіллі загалом «веде до виснажування нашого наймолодшого покоління, що слабить нашу націю, безхісно. Це приносить великі втрати для нашого національного організму — затрачуванням мо- лодих ідейних одиниць, та ще більшу небезпеку для будучности української нації…»41. Зауважимо також, що виконавцями біль- шості акцій, атентатів, диверсій були студенти, молодь гімназій. Митрополит Андрей Шептицький назвав діяльність директора Івана Бабія перешкодою для ОУН у злочинній акції втягування «середнєшкільної молоді» в підпільну роботу42. Саме цю причину митрополит вважає за головну в питанні мотиву вбивства дирек- тора Академічної Гімназії. Протиставляючи католицьку позицію націоналістичній, важ- ливо також дослідити ідейні засади А. Шептицького, які він висло- вив у своїх зверненнях до вірних. Після самостійних і гучних дій ОУН супроти польської влади та формування націоналістичної ідеології А. Шептицький сфор- мулював свій погляд на те, як слід будувати внутрішньогро- мадські українські стосунки, а також і на те, як українці мають співжити з поляками в одній державі. Це знайшло відобра- ження в його зверненні до вір- них, надрукованому в часописі «Нива» за 22 жовтня 1930 р., про важливість організації Ка- толицького Союзу. Назва статті «Під один прапор» свідчить про те, що автор прагнув об’єднати українську громадськість в одну силу та спільно вирішувати на- гальні питання для українців Західної України. А. Шептиць- кий констатував, що час важкий і що наближаються «ще чорніші хмари»43. Тому митрополит ба- чив вихід у формуванні Като- лицького Союзу. Утворення УКС було продиктоване декількома причинами. З підпорядкуванням Західної України Польщі уряд провадив по- літику полонізації українського етнічного населення. Також ка- толицьке польське духовенство намагалося здійснити нову като- лицьку унію. Впровадження неоунії найбільш активно відбувалося на Волині, що супроводжувалося забороною діяльності ГКЦ. На соціальному та політичному рівнях у 1930 р. відбулося загострення польсько-українських стосунків. Їх причиною стали як саботажні акції ОУН, так і надто жорстка відповідь польського уряду, який здійснив незаконну, широкомасштабну пацифікаційну операцію із 39 Митрополит Шептицький А. Звернення митрополита Андрея Шептицького, представників громадськости краю до українського народу в зв’язку з 50-річчям «Рідної Школи» // Галичина. – 1998. – № 1. – С. 73-92. 40 Лист українських громадсько-політичних діячів до митр. Андрея Шептицького про участь молоді в українському національному русі (Документ № 1196) // Митрополит Андрей Шептицький. Життя і діяльність. Документи і матеріали. 1899-1944. Церква і суспільне питання. – Том ІІ., Книга 2. – Львів, 1999. – С. 808. 41 Там само. 42 Нова Зоря. – 1934. – 9 серпня. – Ч. 59 (757). – С. 3. 43 Звернення митр. Андрея Шептицького до вірних про важливість організа- ції Католицького Союзу, опубліковане в часописі «Нива». 1930 р., жовтня 22 (Документ № 117) // Митрополит Андрей Шептицький. Життя і діяльність. – С. 803. Митрополит Андрей Шептицький 36 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 37 № 12ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГКЦ ТА ОУН ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ… залученням поліційних та військових сил. Митрополит А. Шептиць- кий не підтримав поглядів Г. Хомишина, який був «прихильником польсько-української угоди»44. Основний принцип діяльності орга- нізації був такий — обороняти католицьку віру та мораль також за допомогою політики45. Католицький Союз декларував важливий принцип, який суперечив ідеології та поглядам ОУН, а саме те, що питаннями віри та моралі мала займатися Церква як інституція46. Важливо нагадати: націоналісти вважали, що про релігію, мораль і навіть Церкву має дбати націоналістична влада. Союз позиціону- вав себе як захисник соціальної справедливості, селянських, ро- бітничих, загалом працюючих та покривджених українських мас47. Важливо, що католики, утворюючи Союз та орієнтуючись на ши- рокі маси, хотіли перетягнути на свій бік, зокрема, і прихильників ОУН. Ідеологи ж націоналізму, зокрема Д. Донцов, більшою мірою орієнтувалися лише на національно свідому еліту. Іншою важли- вою відмінністю було те, що ідеологи ОУН не вважали соціальні проблеми головними для негайного вирішення, більше оперуючи абстрактними категоріями та поняттями. Важливим був і такий пункт: «В єдності, ладі та карності зор- ганізованої акції, стоячи на ґрунті легальности супроти держави, якої ми горожанами, будемо посвячувати наші сили, щоб на всіх ділянках народного і політичного життя законними засобами (під- креслення наші. — В.С.) здобувати для нашого Народу щораз то більшу освіту, культуру, добробут та права»48. Підкреслене досить чітко пояснює бачення митрополита А. Шептицького того, яким способом слід боротися за свої права. На відміну від націоналістів, за що, до речі, часто був критикований, А. Шептицький вважав, що лише легально, визнаючи себе громадянами Польської держави, використовуючи законні політичні методи та помірковану політи- ку, можна досягти успіху та покращити ситуацію. Також у 1933 р., так само, як 27-го жовтня 1930 р., митрополит А. Шептицький висловив свою думку представникам львівської української преси, де ще раз заявив про місію Католицького Со- юзу та про те, що Союз організовано з політичною метою: «Він ставить собі за мету оборону віри і Церкви й усі ті принципи на- ціональні, суспільні й політичні, на які всі католики без виїмку мусять годитися»49. Діяльність УКС була спрямована на консолі- дацію українського суспільства, основою якої мали стати засади християнської ідеології. А. Шептицький та УКС виступали «…за об’єднання всіх українських земель в єдину незалежну україн- ську державу…»50. Консолідуюча акція УКС, що відбулася в трав- ні 1933 р. у Львові, мала на меті відвернути молодь від інших по- літичних сил, які також намагалися прихилити її до себе. Можна вважати, що акція шкодила найбільше комуністам, націоналістам, а також всім пропольським силам, які вважали її небезпечною для держави. На підтвердження цих слів у статті «Українська Молодь Христові». — Хто проти?»51, опублікованій у травні 1933 р., маємо таку констатацію факту: «Проти свята «Українська Молодь Хрис- тові» провели кампанію: польська ендецька преса, «Ілюстрований кур’єр Цодзенни», большевизуюча «Українська Думка», і розу- міється газетка українських молодих націоналістів «Наш Клич». Гарна компанія»52. Формальною причиною з’їзду молоді було «1900-річчя смерти і воскресіння Ісуса Христа»53. Різні джерела називають різні цифри учасників свята, та більшість пресових ор- ганів Галичини, обговорюючи цю подію, вважали, що у святі взяли участь понад 100 тисяч представників молоді. Цей факт свідчить про вагу впливу поглядів митрополита А. Шептицького на молодь та загалом на галицьке українське суспільство. Підтримку цій акції висловили більшість друкованих органів різних напрямів і партій. 44 Гладка Г., Кугутяк М., Москалюк М., Хруслов Б. У боротьбі за Церкву, націю й державу // Галичина. – 1998. – № 1. – С. 67. 45 Там само. 46 Там само. 47 Там само. 48 Митрополит Андрей Шептицький. Життя і діяльність. Документи і матеріа- ли… – С. 803. 49 Митрополит Андрей Шептицький. Життя і діяльність. Документи і матеріа- ли… – С. 806. 50 Гладка Г, Кугутяк М., Москалюк М., Хруслов Б. У боротьбі за Церкву, націю й державу // Галичина. – 1998. – № 1. – С. 70. 51 Нова Зоря. – 1933. – 7 травня – С. 1. 52 Там само. – С. 1. 53 Там само. – С. 7. 38 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 39 № 12ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГКЦ ТА ОУН ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ… Поряд із чинною організацією Товариства Українських Сту- дентів-Католиків (ТУСК) було утворено, з ініціативи митрополи- та А. Шептицького, Католицьку Асоціацію Української Молоді «Орли»54. Організовуючи Католицький Союз, А Шептицький часто у власних виступах, зверненнях, працях висловлював своє бачен- ня націоналізму та патріотизму. У цьому контексті важлива його стаття «Дві любови — два патріотизми». А. Шептицький вважав, що не можна «хотіти любов батьківщини оперти на вражливості, на емоції, на серцю, на почуваннях»55, бо саме таку «найслабшу любов»56 для України пропонують націоналісти. Як було зазначе- но вище, духовенство, піддаючи критиці ідеологію націоналістів, часто звертало увагу на антиморальність їхньої ідеології. А. Шеп- тицький вважав, що «любов батьківщини хотіти відділити від мо- ральности, це значить відбирати від неї те, що в ній найцінніше і найліпше, отже цю тревалість, яку дає любові зв’язок із розумом і волею, та зробити з неї чисто емоціональне почування»57. Такий патріотизм автор називав аморальним та здеградованим58. Шептицький, критикуючи вищезазначені риси патріотиз- му, аж ніяк не відкидав позитив, що його має нести патріотизм у суспільстві. «Не можна заперечити ваги і вартости ентузіязму, не можна недооцінювати благородних і гарних поривів, але умо- вою, без якої цей ентузіязм і ці пориви не матимуть вартости, буде моральна основа цього ентузіязму, буде провідне світло інтелек- ту, на якому опирається сила внутрішнього хотіння»59. Саме по- єднання добрих ідей націоналізму та католицького вчення може дати сили українському націоналізмові. Варто підкреслити, що греко-католицький митрополит наголошував на інтелекті. Цей по- гляд А. Шептицького націоналісти відкинули, замінивши його во- лею. Такий патріотизм митрополит називав емоційним, слабким, «гурапатріотизмом», «що полягає тільки на зовнішніх окликах, демонстраціях і письмах» і є «найнебезпечнішою заразою для правдивого патріотизму»60. Проте і табір А. Шептицького, і всі види українського патріо- тизму мали спільного ворога. Це була ідеологія соціалізму та кому- нізму. Націоналісти та католики одностайно критикували комуні- стів. Також у боротьбі між собою католики і націоналісти закидали один одному схиляння до підтримки комуністичних ідей. Це для обох сил було однією із найбільших образ. Митрополит стверджу- вав, що «хто помагає комуністам у проведенні їх плянів спільного т. зв. народного чи людового фронту зі соціалістами і радикалами, зраджує свій народ»61. ШЛЯХИ ПОБУДОВИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ В БАЧЕННІ ГКЦ. ПОГЛЯДИ ЄПИСКОПА Г. ХОМИШИНА Позиція єпископа Григорія Хомишина найповніше представ- лена в його працях, посланнях до вірних, інтерв’ю. Лінію єписко- па підтримувала також і газета «Нова Зоря», редактором якої був Осип Назарук. Станіславівський єпископ Григорій Хомишин був найбільш ві- домим та активним представником клерикалів-окциденталістів. Аналізуючи його погляди, варто зауважити, що він належить до тих небагатьох католиків, які у своїх працях висвітлювали держа- вотворчу концепцію. З цього питання єпископ опублікував декіль- ка праць та пастирських листів: «Українська проблєма»62, «Про грозу духовної руїни»63, «Про грозячі небезпеки»64. Важливими є 54 Нова Зоря. – 1933. – 7 травня – С. 7. 55 Андрей Шептицький. Дві любови – два патріотизми. 9 липня 1933 р. // Галичина. – 1998 №1. – С. 79. 56 Там само. 57 Там само. 58 Там само. 59 Там само. 60 Андрей Шептицький. Дві любови – два патріотизми. 9 липня 1933 р. – С. 79. 61 Андрей Шептицький. Пастирський лист митрополита Андрея Шептицького до греко-католицького духовенства і вірних стосовно діяльності комуністів. 9 серп- ня 1936 р. // Галичина – №1. – 1998. – С. 80. 62 Хомишин Г. Українська проблєма. – Станіславів, 1932. – 188 с. 63 Хомишин Г. Про грозу духовної руїни. Пастирський лист Григорія Хомишина, єпи- скопа станіславівського, до духовенства і вірних станіславівської єпархії. Другий наклад. – Львів, 1933. 64 Хомишин Г. Пастирський лист Григорія Хомишина, єпископа станіславівського до клира і вірних станіславівської Єпархії про грозячі небезпеки. – Станіславів, 1925. 40 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 41 № 12ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГКЦ ТА ОУН ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ… його погляди стосовно нації та патріотизму. Г. Хомишин вважає, що «ми всі повинні любити свій нарід, не соромитись його мови, бо- ронити прав свого народу, дбати про його добро, для цього добра працювати, жертвуватися, навіть терпіти»65. Загалом ці погляди нічим не відрізняються від ідей націоналізму та поглядів католи- ків-орієнталістів на чолі з А. Шептицьким. Він також, як і А. Шеп- тицький, говорить про благородність, чесність та відповідність «праву Божому»66. Такий націоналізм автор називає позитивним. «Свій нарід любити нам вже природне право. А коли та любов по- ходить з надприродної віри і любви до Бога, тоді вона є чеснотою і то надприродною…»67. Іншого типу націоналізму єпископ не спри- ймає і вважає, що «правдивій, святій і благородній любві свого на- роду різко протиставляється націоналізм, видумка послідних ча- сів, що ставить нарід як найвищого суверена, […] нехтує незламні засади […] віри, а ставить свої, людьми видумані звихнені кличі, які уважає доґмами і нищить не тільки любов Бога, але й ближних, бо впроваджує горячку шовінізму і ненависть у відносинах до всіх, котрі не відчиняють сему націоналізмови»68. Г. Хомишин на відміну від митрополита А. Шептицького детальніше досліджує позицію націоналістів. Вважає, що націоналісти мають на меті створення нової релігії: «Тим часом є у нас апостоли, котрі голосять іншу лю- бов свого народу, інший патріотизм. Вони ставлять нарід як най- вищу власть»69. Автор пастирського листа твердить, що тим самим націоналісти змінюють релігію, віру, мораль. Одну з найбільших небезпек єпископ вбачає в тому, що за умови домінування таких поглядів Католицька Церква втратить свій авторитет і своє місце в суспільстві. Г. Хомишин, як і А. Шептицький, виступає проти сабо- тажних акцій та проти терору і вбивств. Із націоналістами єпископ не погоджується в головному питанні їхньої ідеології — у трак- туванні нації як найвищої цінності — «нарід сам у себе не може бути найвишою властю, він так само залежний і підпорядкований Божій найвисшій власти і Божим правом»70. Як ми вже згадували, націоналісти вважали, що тільки нація та її провідники визнача- ють, які цінності, моральні норми є прийнятні. Г. Хомишин вважає неможливим підкорення духовенства націоналістичним ідеям71. Єпископ не вірить заявам націоналістів, що вони не відкидають релігії, і звинувачує їх у сектантстві, у поганському патріотизмі та націоналізмі, радикалізмі, а найголовніше — закидає «сельробізм» та большевизм, що веде до духовного знищення народу72. У цьому ж пастирському листі знаходимо думку єпископа щодо походження українського націоналізму. Автор вважає, що сучасні вияви «звихненого націоналізму» мають давні корені. Він твердить, що перший, хто просвітив українців у питаннях націоналізму, був Тарас Шевченко. Г. Хомишин визнає заслуги поета перед україн- ським народом, проте вважає, що він «не спрямував своїх ідей у потрібне русло»73. Католицький єпископ звинувачує Т. Шевченка у висміюванні Церкви як інституції загалом, а особливо католиць- кої74. Слід наголосити, що Г. Хомишин, висловлюючи критику на адресу поета, тим самим критикував не тільки його діяльність, а також розвінчував національного героя, образ якого вже став на- ціональним символом для всіх українців, незалежно від місця про- живання — сходу чи заходу — чи конфесійної належности. Тим самим єпископ ставив під удар та критику як себе особисто, так і Церкву загалом. Серед інших автор називає Михайла Драгоманова піонером «своєрідного національного руху», атеїстом і анархістом «чистої крови»75. Третім представником націоналізму «звихненого» взірця, на думку єпископа, став Іван Франко, «котрий при своїм великім таланті й енцикльопедичній учености впровадив у нас безбожну матеріалістичну філософію […]»76. Саме цих трьох відомих діячів автор номінує на зачинателів українського націоналізму. 65 Хомишин Г. Про грозу духовної руїни. Пастирський лист Григорія Хомишина, єпи- скопа станіславівського, до духовенства і вірних станіславівської єпархії. Другий наклад. – Львів, 1933. – С. 29. 66 Там само. 67 Хомишин Г. Українська проблєма. – Станіславів, 1932. – С. 7. 68 Там само. – С. 8. 69 Там само. 70 Хомишин Г. Українська проблєма. – Станіславів, 1932. – С. 30. 71 Там само. – С. 31 72 Хомишин Г. Про грозу духовної духовної руїни. – С. 35. 73 Там само. – С. 14. 74 Там само. 75 Там само. – С. 15. 76 Там само. 42 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 43 № 12ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГКЦ ТА ОУН ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ… Критикуючи вищезазначені погляди, дії та особистості на- ціоналістичного руху, єпископ висловлює своє бачення ролі католицьких громадських установ «на тлі звихненого націона- лізму»77. Як і А. Шептицький, Г. Хомишин покладав велику на- дію на молодь. Для виховання молоді діяли католицькі організа- ції. Єпископ вважає, що «Просвіта» здобула собі «великанський вплив між народом. І треба признати, що вона в початках вико- нувала дуже велику працю і мала хосенний вплив […]»78. Однак Г. Хомишин у 1933 р., коли був опублікований цей лист, бачив загрозу і в діяльності «Просвіти», оскільки між Церквою та ОУН розпочалася боротьба за молодь. ОУН, на відміну від Церкви, не мала великої мережі громадських установ, тому перехопити в Церкви вплив над широкою мережею установ «Просвіти» озна- чало, по-перше, зменшити вплив Церкви на населення, зокрема на молодь, у великих і малих містах, по-друге, це давало можли- вість отримати важелі впливу на молодь навіть у більшості відда- лених сіл Західної України. Іншою точкою, де інтереси Церкви та ОУН перетнулися, стало товариство «Рідна Школа». Г. Хомишин теж застерігав, що «Рідна Школа» може піти по націоналістич- ному шляху. Єпископ покладає вину за поширення радикальних націоналістичних настроїв серед молоді на два народи: «Не треба скривати, що обі сторони багато завинили — і Поляки й Україн- ці. Все ще досить часу, щоби зачати нове життя»79. Досить багато цих гострих питань, які постали перед українським суспільством на початку 1932 р., висвітлює праця Г. Хомишина «Українська проблєма». Проте вона переповнена суб’єктивним, неоднознач- ним ставленням станіславівського єпископа до національного та націоналістичного руху. Зокрема, автор часто звертає увагу на особисті прикрощі та образи, що їх на його адресу висловлювали ті чи інші діячі або сили. «Українська проблєма», за задумом автора, мала б розкри- ти нагальні проблеми українського галицького суспільства 1920- 30-х рр. Проте Г. Хомишин піддає осуду всі українські партії, окрім католицького організованого руху, зокрема УНО, що його він підтримував. Критика з боку греко-католицького єпископа українських партій, які виступали за державницьку ідею, була вигідна польському урядові. Окрім того, критикуючи весь укра- їнський політикум, Г. Хомишин не пропонує натомість ніяких ре- альних кроків щодо здобуття українцями своєї держави. Його ідея обмежується лише далекою перспективою. На перший план Г. Хомишин ставить питання порозуміння з Польщею — заради налагодження соціально-побутових умов життя населення, проте нехтує державницькими інтересами. Єпископ виступає за лояль- ність до Польської держави, закликає, щоб населення старалося, аби ця держава була справедливою. Саме в межах такої Польської держави, вважає Г. Хомишин, має культурно розвиватися україн- ський народ і чекати сприятливого історичного моменту для здо- буття суверенітету80. Таку позицію можна назвати народницькою, оскільки про державну незалежність української нації автор від- крито не згадує. Загалом погляди католиків-окциденталістів є консервативни- ми. Хоч у новому часі, часі зростання національних рухів у Цен- трально-Східній Європі, навіть крайні консерватори, яким, на нашу думку, був Г. Хомишин, не відкидали потреби змін: «Католицька Церква мусить лучити в собі дві характеристичні ціхи: консерва- тизм, одначе рівночасно й узгляднювати поступ»81. ОСИП НАЗАРУК ПРО НАЦІОНАЛІСТИЧНУ КОНЦЕПЦІЮ ДМИТРА ДОНЦОВА Складається враження, що під час своєї громадської та літера- турної діяльності Д. Донцов мав лише одного рівноцінного, енергій- ного і так само талановитого опонента-публіциста, яким був Осип Назарук. Націоналізмові в інтерпретації Д. Донцова редактор «Нової Зорі» присвятив декілька своїх статей, в яких піддав нищівній критиці ідеологію, яку творив Д. Донцов. Загалом дії націоналістів 77 Хомишин Г. Про грозу духовної руїни. – С. 15. 78 Там само. – С. 18. 79 «Українська проблєма», інтерв’ю з Преосв. Григорієм Хомишиним. // Нова Зоря. – 1933. – 9 лютого. – С. 2. 80 Хомишин Г. Українська проблєма.. – С. 156. 81 Там само. – С. 1. 44 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 45 № 12ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГКЦ ТА ОУН ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ… він називає «ґанґстерством»82. Цей термін важливий, оскільки за- позичений з англійської мови, а в США в цей самий період «ґанґ- стерством» називали бандитські угруповання. Оскільки якраз у 1920-ті рр. О. Назарук мешкав у США, можна припустити, що, окреслюючи дії націоналістів згаданим терміном, саме те він і мав на увазі, оскільки добре розумів як значення цього слова, так і су- спільно-політичний контекст його побутування. Усе вчення про націоналізм, що його розвивав Д. Донцов, О. На- зарук також називає «демаґоґією»83. Щоправда, редактор «Нової Зорі» не заперечує, що Д. Донцов часто у своїх працях поряд із «де- маґоґією» висловлює правдиві речі: «Він переважно справедливо оцінив українського духа, закидаючи йому брак волі»84. О. Наза- рук, будучи довгий час добрим другом В. Липинського, звинувачує Д. Донцова у плагіаті. Вважає, що до появи творів В. Липинського Д. Донцов сам нічого не придумав85. У статті наведено чимало при- кладів такого плагіату: «Липинський поклав в основу світогляду будучої української нації волю, хотіння — і Донцов се зробив по нім»86. Іншим серед багатьох прикладів є теза Липинського про те, «що нація без ідеї неможлива — і Донцов се проповідує по нім»87. О. Назарук вважає, що Д. Донцов використав одну фразу із праць В. Липинського — про провінціональне провансальство88 — і не- правильно та невдало розвиває лише одну цю тезу. Так само О. На- зарук звинувачує Д. Донцова в тому, що той використовує не лише думки В. Липинського — те ж робить і з думками багатьох інших мислителів, зокрема Емануїла Канта, Пітера Шульца, Йогана Фіх- те та ін. Однак, критикуючи Д. Донцова, О. Назарук також несві- домо вдається до націоналістичного мислення. Він вважає, що ко- рінь зла поглядів Д. Донцова криється в етнічній належності цього ідеолога націоналізму, називає його «москалем з походження»89. Редактор «Нової Зорі» пояс- нює це тим, що Донцов пере- йняв «москальський» «нахил до руїни всього, до похвалю- вання скритовбийства і т. п.»90. О. Назарук називає націона- лізм, що його пропагує Донцов, «звіриним»91. Він наголошує на унікальності як особи авто- ра інтегрального націоналізму взагалі, так і його вчення зо- крема, оскільки «треба призна- ти, що ніхто ще у нас так «ви- разно» не пропаґував «науки» ножа і крови, як Донцов»92. Автор також висловлює своє побоювання, що націона- лісти лише тимчасово не від- кидають у своїй ідеології ре- лігії та Церкви. Таких причин О. Назарук налічує чотири. По-перше, це дозволяє мати доступ до українського народу93. По-друге, це знижує пильність українського духовенства, а також дозволяє залучати духовен- ство у свої ряди94. По-третє, «перепиняє організування доконче потрібних чисто католицьких установ, таких як нпр. «Скала», бо витворює опінію, що мовляв нащо нам католикам заклади, «якісь» окремі товариства, коли мовляв націоналісти признають като- лицьку віру […]»95. По-четверте, вважає, що націоналісти при- криваються визнанням релігії з метою полегшити збір коштів під церквою96. 82 Назарук О. «Антонів день» «Ґоґи і Маґоґи». – Львів, 1936. – С. 36. 83 Назарук О. Націоналізм Донцова й інші мушуґізми. Львів, 1934. – С. 4. 84 Там само. – С. 9. 85 Там само. 86 Там само. 87 Там само. 88 Там само. – С. 10. 89 Там само. – С. 13. 90 Назарук О. Націоналізм Донцова й інші мушуґізми. Львів, 1934. – С. 13. 91 Там само. 92 Там само. – С. 31. 93 Назарук О. «Антонів день» «Ґоґи і Маґоґи». – Львів, 1936. – С. 33. 94 Там само. 95 Там само. – С. 34. 96 Там само. – С. 33. Осип Назарук 46 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 47 № 12ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ ДИСКУСІЯ МІЖ ГКЦ ТА ОУН ПРО АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ… До того ж на ідеологію Д. Донцова він покладає відповідаль- ність за те, що діти «знайшлися як невинні жертви поганського націоналізму в тюрмах і на шибеницях, а він сам ходить свобідно по Львові»97. О. Назарук також піддав критиці одну із головних тез ідеології Д. Донцова — а саме те, що той вважав можливим здобуття укра- їнської незалежності лише за допомогою селянських мас під про- водом національно свідомої еліти. Публікуючи в 1930-ті роки статті про загрозу радикального на- ціоналізму, О. Назарук демонструє свою політичну позицію та своє бачення національного розвитку українського суспільства. Автор стоїть на консервативних монархічних позиціях, які він сам обсто- ював. Своїм ідейним натхненником вважав В. Липинського. О. На- зарук вважає, що «…монархізм се вічна ідея людства, котра так правильно вертає по кожній руїні, щоб будувати, як вертає день по ночі, щоб світити»98. Носієм націоналізму, на відміну від Д. Донцова, він вважає не тільки національно свідому еліту, а й селян, проле- таріат та інтелігенцію. Також у цьому контексті О. Назарук згадує про шляхту, мабуть, маючи на увазі гетьмана Павла Скоропад- ського в еміграції, якого автор бачив як провідника та майбутнього монарха України. О. Назарук вважає ідеї донцовського націоналіз- му такими, що руйнують цілісність української нації та вносять протиріччя між класи. Він вважає, що «обов’язок нації супроти себе — виховати всі свої кляси і стани…»99, оскільки нації існують, щоби виконувати обов’язок щодо Бога, щодо себе, щодо інших на- цій100. Як бачимо, ще однією відмінністю в поглядах Д. Донцова та О. Назарука є те, що автор не вважає, що інші нації є ворогами су- проти української. Отже, для українського громадсько-політичного руху Галичи- ни в міжвоєнний період характерні такі основні риси: а) зневіра частини старого довоєнного політикуму, що його зго- дом українські радикальні націоналісти звинуватили в провалі бо- ротьби за українську державу; б) сплеск громадянської і політичної активності. У міжвоєн- ний період, незважаючи на цензуру і тиск з боку польського уря- ду, у Львові виходило близько вісімдесяти українських пресових органів. Розчарування поступово переросло в надію. Цю надію, під- кріплену новою націоналістичною ідеологією, намагалися втілити до 1929 р. численні націоналістичні організації. Вирішальним для націоналістів став факт утворення єдиної націоналістичної органі- зації — ОУН. Велика частина молоді брала участь у різних орга- нізаціях, спрямованих на патріотичне виховання. На ранніх стадіях формування націоналістичного руху поміт- не намагання націоналістів встановити тотальний контроль над су- спільно-політичним життям українців. Церква, зберігши вагомий вплив на суспільство, стала против- ником радикального націоналізму, заперечувала методи боротьби, основні тези ідеології ОУН, проте не заперечувала самої потреби і важливості боротьби за українську державу. Український інтегральний націоналізм, попри широкий су- спільний вплив, недооцінив значення Церкви та релігії для укра- їнців. На початковому етапі своєї діяльности радикали намагали- ся замінити християнство та ГКЦ націоналістичною ідеологією та організаціями, що призвело до спаду їхньої популярності в середині тридцятих років. Лише через те, що націоналісти, пе- редусім їхні ідеологи, частково змінили свої погляди напередо- дні Другої світової війни, послабилася конфронтація між ГКЦ та ОУН. Роль Д. Донцова в залученні молоді до націоналістичного руху є такою ж великою, як і праця митрополита А. Шептицького в за- лученні населення, інтелігенції, а особливо молоді до католицьких партій та організацій. Загалом позиція А. Шептицького частково подібна до націо- налістичної, проте, на відміну від інтегрально націоналістичної, її можна назвати націонал-демократичною, християнською позиці- єю, яка також мала на меті утворення української держави. Позиція єпископа Г. Хомишина та його прихильників більше подібна на народницьку, а не національну, оскільки про держав- ницьку ідею мова хоча і йшла, проте не дуже часто та не принци- пово. Табір Г. Хомишина більше звертав увагу на нагальні суспіль- но-побутові проблеми співжиття українців та поляків, не маючи 97 Назарук О. «Антонів день». Ґоґи і Маґоґи. – Львів, 1936. – С. 57. 98 Назарук О. Націоналізм Донцова й інші мушуґізми. – Львів, 1934. – С. 29. 99 Там само. – С. 35. 100 Там само. – С. 34. 48 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920-1939 РОКАХ 49 № 12 стратегічного, а тим більше тактичного плану здобуття української держави. Отож, можна твердити, що розвиток націоналізму та католиць- кого руху міжвоєнного періоду пов’язаний із модернізмом, зокре- ма у сфері політичної, національної та соціальної думки. Проте аж ніяк не можна стверджувати, що цілком модерним був лише укра- їнський інтегральний націоналізм. Так само, як і не можна вважати духовенство, католицькі партії, організації на сто відсотків немо- дерними, консервативними явищами. Погляди багатьох клерика- лів були цілком нові, адекватні до політичної ситуації та відповіда- ли часу і його викликам. ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН І УПА ЮРІЙ ЩУР ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН НА НАДДНІПРЯНЩИНІ (1942-1943 РР.) Діяльність Організації Українських Націоналістів (ОУН), як один із проявів національно-визвольного руху ХХ століття, є не- віддільною складовою частиною історії України. Розвиток історич- ної науки на сучасному етапі зумовлює ґрунтовніший аналіз подій, які так чи інакше впливали на здобуття Україною державної неза- лежності. Цьому сприяє відхід від однобічного висвітлення історич- ного процесу, що було притаманним для радянської історіографії. ОУН, керована Революційним Проводом на чолі зі С. Бандерою, як органічна складова частина загальноукраїнського антирадян- ського руху Опору, суттєво відрізнялася від інших організацій та груп. Одним зі своїх першочергових завдань Організація вважала охопити націоналістичними ідеями широкий простір Наддніпрян- ської України для реалізації соборницького напряму визвольного руху. Перші дослідження з історії націоналістичного руху на Наддні- прянщині під час німецької окупації з’являються в повоєнні роки в середовищі української політичної еміграції. Умови та особливості політичного життя еміграції мали вплив на праці з історії новітньо- го визвольного руху на українських землях, зокрема на Наддні- прянщині. Окремої уваги заслуговує монографія Л. Шанковсько- го «Похідні групи ОУН», у якій на підставі документів із Архіву Закордонного Представництва Української Головної Визвольної Ради проаналізовано створення та діяльність осередків ОУН на Півдні України1. Після проголошення незалежності України проблемою діяль- ності ОУН почали цікавитися вітчизняні історики. Слід підкреслити, що за 17 років існування незалежної Української держави опубліко- вано значну кількість праць із теми, винесеної в назву пропонованої 1 Шанковський Л. Похідні групи ОУН: причинки до історії похідних груп ОУН на центральних і східних землях України в 1941-1943 рр. – Мюнхен, 1958. – 370 с.

Дискусія між Греко-Католицькою Церквою та Організацією Українських Націоналістів про актуальні проблеми розвитку українського суспільства в 1920-х-1930-х роках

Репозитарії

Схожі ресурси