Проблема Сходу в українській революції середини ХХ століття

Доповідь, виголошена на науковій конференції з проблем українського визвольного руху в м. Дніпропетровську у вересні 2006 р.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Русначенко, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2009
Назва видання:	Український визвольний рух
Теми:	Теорія та методологія досліджень
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65460
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблема Сходу в українській революції середини ХХ століття / А. Русначенко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2009. — Збірник 13. — С. 231-242. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-65460
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-654602014-06-26T03:01:35Z Проблема Сходу в українській революції середини ХХ століття Русначенко, А. Теорія та методологія досліджень Доповідь, виголошена на науковій конференції з проблем українського визвольного руху в м. Дніпропетровську у вересні 2006 р. 2009 Article Проблема Сходу в українській революції середини ХХ століття / А. Русначенко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2009. — Збірник 13. — С. 231-242. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65460 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Теорія та методологія досліджень Теорія та методологія досліджень
spellingShingle	Теорія та методологія досліджень Теорія та методологія досліджень Русначенко, А. Проблема Сходу в українській революції середини ХХ століття Український визвольний рух
description	Доповідь, виголошена на науковій конференції з проблем українського визвольного руху в м. Дніпропетровську у вересні 2006 р.
format	Article
author	Русначенко, А.
author_facet	Русначенко, А.
author_sort	Русначенко, А.
title	Проблема Сходу в українській революції середини ХХ століття
title_short	Проблема Сходу в українській революції середини ХХ століття
title_full	Проблема Сходу в українській революції середини ХХ століття
title_fullStr	Проблема Сходу в українській революції середини ХХ століття
title_full_unstemmed	Проблема Сходу в українській революції середини ХХ століття
title_sort	проблема сходу в українській революції середини хх століття
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Теорія та методологія досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/65460
citation_txt	Проблема Сходу в українській революції середини ХХ століття / А. Русначенко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2009. — Збірник 13. — С. 231-242. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT rusnačenkoa problemashoduvukraínsʹkíjrevolûcííseredinihhstolíttâ
first_indexed	2025-07-05T15:56:03Z
last_indexed	2025-07-05T15:56:03Z
_version_	1836823047017857024
fulltext	231 № 13 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ АНАТОЛІЙ РУСНАЧЕНКО ПРОБЛЕМА СХОДУ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ СЕРЕДИНИ ХХ СТОЛІТТЯ* Під Сходом тут розуміємо українські землі, які належали до СРСР до початку Другої світової війни, тобто те, що звалося Над- дніпрянською Україною чи Великою Україною. Передусім потрібно сказати, що співвідношення ролей Сходу і Заходу в революційний період 1917—1921 рр. було протилежним до ситуації 1940-х—1950-х рр. Тоді українські уряди виходили з конечності встановлення української влади саме на Наддніпрян- щині, не надто переймаючись долею Галичини та інших україн- ських земель; зрештою, і рух народу найвиразнішим був над Дні- пром. Так само й у попередні віки найважливіші для нації історичні події відбувалися майже виключно в Центральній Україна і на За- поріжжі. Керівні діячі й організатори ОУН, які походили з Наддніпрян- ської України чи перебували там досить тривалий час, ці моменти добре усвідомлювали. Молодшому поколінню революціонерів, на- родженому в Галичині, Буковині, Закарпатті, непросто давалася праця поза межами західноукраїнських земель, які тепер стали головною базою визвольного руху. Причини цього лежали в істо- ричних особливостях Заходу, а головне — випливали з більшо- вицького терору на цих землях. Отже, справа полягала в тому, щоб зрозуміти Схід і залучити його до боротьби за УССД. Пропонуємо розглянути в хронологічному порядку головні, на нашу думку, засади вирішення проблеми Сходу. Вже у відомій праці «Ідея і Чин України» (1940), яка увійшла у вишкільний курс кадрів ОУН, її автор, Дмитро Мирон, намагав- ся розібратись у тому, що відбувалося в підрадянській Україні в часи українізації та після неї, дивлячись на ці події крізь призму * Доповідь, виголошена на науковій конференції з проблем українського визвольного руху в м. Дніпропетровську у вересні 2006 р. 232 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ доступних йому літературних творів. Д. Мирон стверджує, що там теж триває боротьба проти комунізму за відродження нації. На його думку, українські письменники від писання перейшли до творення організацій УВО і ОУН та різноманітних терористичних груп. У цих судженнях помітний вплив повідомлень про викрит- тя НКВД щораз «нової контрреволюції в УССР». Д. Мирон вважав, що в комуністичній дійсності формуються і духовність, і твердий людський матеріал. З цього автор робить висновок: «[…] треба нам не засклеплюватися в галицькому затінку чи в доктринерстві емі- грантщини, але слідкувати за процесом розвитку українського на- ціоналістичного руху на всіх українських землях, щоби перетво- рити всі відрубности та властивости людей та земель в одну моно- літну духовність і світогляд соборної владарної нації в революції націоналізму»1. На Великому зборі ОУН, що відбувся в Кракові у квітні 1941 р., ідея спільної боротьби була закріплена в програмних докумен- тах. Пункт 9 «Програмових постанов» Збору стверджував: «ОУН змагає до з’єднання всіх українців в одному визвольному фронті Української Національної Революції […]». Власне, радянська оку- пація Західної України, Північної Буковини і Бесарабії включила свідомий актив тих земель у «протимосковський фронт». «Націо- нально свідомий, політично вироблений, вільний від наслідків роз- кладової політики Москви актив Західної України посилює рево- люційні сили Наддніпрянщини». Наступне речення цього докумен- та, підкреслюючи загальнодержавницькі прагнення ОУН, вказує: «Майбутнє Західної України зв’язане нерозлучно з національно- визвольним рухом усього українського народу. Тому ОУН поборює шкідливі для справи визволення думки про можливість сепаратно- го вирішення долі Західньої України»2. Вказівки Проводу ОУН про діяльність організації на Осеред- ніх і Східних Українських Землях (ОСУЗ) в умовах війни за утво- рення української держави були підготовлені вже в травні 1941 р. Вони передбачали як збройний виступ у момент, коли захитається комуністичний режим, так і побудову на місцевому рівні органів 1 Мирон Д. Ідея і чин України. Підручник для українських націоналістів. – Львів– Тернопіль–Івано-Франківськ, 1999. – С. 67. 2 Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Збірник документів і матеріа- лів. – Львів–Київ, 2001. – С. 9. 233 № 13АНАТОЛІЙ РУСНАЧЕНКО ПРОБЛЕМА СХОДУ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ СЕРЕДИНИ ХХ СТОЛІТТЯ Української Держави. Причому зазначалося, що, на відміну від Західних Українських Земель (ЗУЗ), ОУН не перебиратиме на себе всієї влади на ОСУЗ, тому що не має там розгалуженої сітки, і тільки в разі відсутності інших українських елементів ОУН цю владу таки візьме, перекинувши на Схід значну кількість людей із ЗУЗ. При цьому передбачалося займати лише політичні посади, а «фахово-ділове» керівництво — віддати місцевим елементам, які, втім, мали бути залучені в ряди ОУН3. Попервах організацію господарського життя в селі планувалося залишити без змін (тоб- то спільне використання артільної машинно-тракторної техніки), проте земля мала перейти у власність родин. Вихідці зі Сходу у ла- вах Червоної армії повинні були стати опорою можливого повстан- ня проти Москви і основою власної армії — намічали військові ін- струкції Проводу4. Проголошене у Львові відновлення Української Держави мало великий резонанс, але відгук був би ще більшим, коли б така подія відбулася в Києві. Там же мало розміститись і центральне держав- не правління. Голова Українського державного правління (УДП) Ярослав Стецько уповноважив Ярослава Старуха, а також Василя Кука призначати членів правління на ОСУЗ і СУЗ5. Похідні групи як ОУН(р), так і ОУН(м) рушили на Велику Україну — на Схід, Південь і Північ. Їм вдалося донести вістку про Акт 30 червня чи не до кожного села Київщини, Житомирщини, на значну частину Поділля і досить швидко організувати україн- ську владу в тих місцях. Зі звітів провідників груп випливало: всі хочуть самостійної України, але без колгоспів. І якщо стосовно са- мостійності оптимізм спостерігався таки не скрізь — люди ще не оговталися від трагічного розгрому Червоної армії, то скасування колгоспів підтримували всюди. Водночас автори звітів констатува- ли: національний ґрунт Київщини несподівано добрий, кращий ніж у багатьох околицях Галичини6. Проте були й такі міркування, які висловив керівник похідної підгрупи з Житомира 16 липня 1941 р.: поки економічне питання не вирішить український уряд, не мож- на робити в господарстві ніяких змін. Усі мусять зібрати збіжжя і 3 Там само. – С. 21–22. 4 Там само. – С.37. 5 Там само. – С.160. 6 Там само. – С. 221. 234 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ поділити його між собою, «самовільно ділити колгоспи не вільно»7. Це виглядало помилкою тоді і в подальшій перспективі. Існувала також думка, що членам ОУН у своїй діяльності на Сході не варто «кидатися» іменем Організації та її Провідника, згадувати про себе треба в роботі. В. Кук же навпаки вважав, що оскільки німці ім’я Степана Бандери забороняють, то його потрібно популяризувати, так само як і ОУН8. З іншого боку, він зауважу- вав: «На СУЗ говорити і писати головно про місцеві умовини, а не вихваляти ЗУЗ і ОУН зі ЗУЗ». Ознайомлення зі станом речей Сході переконало В. Кука, що, крім ОУН, тут ніяких інших українських організацій немає і що «ми несемо відповідальність перед історією за цей період часу, чи хочемо цього, чи ні […] Нас не ототожнять з німцями, бо бачать, що ми хочемо самостійної держави, а німці бо- яться вже того слова»9. В. Кук повідомляє у звіті, що, опираючись на своє розуміння місцевих потреб, підпільники видали привіталь- ні відозви у двох мовах. Без сумніву, йдеться про мову російську. Цей звіт цікавий також іншими принциповими поглядами на ситу- ацію на СУЗ і дії членів групи. Одним із таких моментів була зміна тексту Акту проголошення української державності в дусі віднов- лення, бо, як пояснював В. Кук, там «Українська держава існувала, тільки уряд був ворожий». Чи треба це розуміти як визнання УРСР формою української державності?! В. Кук передбачав, що коли не буде радянського уряду, то «центральною кермуючою» життя на- ції залишиться ОУН. У Києві, як відомо, проголосити відновлення української дер- жавності не вдалося. Але ОУН(м) все ж зуміла створити на певний час Українську Народну Раду як передпарламент. Про те, як відбувалося розгортання української революції в 1941—1942 рр. у Центральній і Східній Україні, ми вже писали10. Коротко можна підсумувати так: в опануванні терену брали участь обидві ОУН. Той же Д. Мирон 1942 р. писав про це: «Головне зав- дання Української Націоналістичної Революції є розбудувати й 7 Українське державотворення. – С. 225. 8 Там само. – С. 225, 233. 9 Там само. – С. 233. 10 Див.: Русначенко А.: Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні і на- ціо нальні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії в 1940–1950-х роках. – Київ, 2002. – Р. 1.3, 1.5. 235 № 13АНАТОЛІЙ РУСНАЧЕНКО ПРОБЛЕМА СХОДУ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ СЕРЕДИНИ ХХ СТОЛІТТЯ опанувати ідейно, політично й організаційно головні стартегічні осередки. Ключові пункти й керівні суспільно-політичні сили на О і СУЗ, опанувати робітництво. Здобути молодь. Творити єдину всеукраїнську політичну Організацію, дати здоровий добір про- відного активу й індивідуальностей та формувати одну політичну національно-державницьку думку і світогляд»11. На першій порі мельниківцям частіше вдавалось займати ле- гальні посади, але скрізь були й члени бандерівської ОУН, які уже в вересні діяли здебільшого підпільно. У деяких містах і містечках (на- приклад Харкові, Мелітополі) до праці взялись активні поборники української самостійності — не члени Органцзації, які намагались опертися на ОУН, але при цьому зберегти добрі стосунки з німцями. Спершу, при створенні української влади, можна ще було об- ходитися силами учасників похідних груп, поступово залучаючи в ОУН місцевих. З початком арештів членів ОУН(р) у листопаді 1941 р. та провідних діячів ОУН(м) у лютому 1942 р. доводилось роз- раховувати насамперед на місцевих мешканців. Цілком можливо, що одним із таких місцевих діячів був автор статті «Сучасний стан на осередніх і східних українських землях та передумови перемо- ги у боротьбі за самостійну Україну». Декотрі з ідей, які висловив цей автор, виразно перегукуються з рішеннями ІІІ Надзвичайного великого збору ОУН (1943). Він зауважував, що треба подолати зне- віру населення Сходу України у власних силах та його сподівання на прихід зовнішньої сили, яка принесе визволення. Перед масами треба поставити ідею самостійної української держави як єдиний вихід із теперішньої ситуації, змобілізувати цю масу проти всіх її ворогів, стимулюючи процес кристалізації української нації12. Тому пропаганда українського руху повинна донести до населення: • ідею самостійної Української Держави «всіх мешканців україн ської землі» (виділено в тексті. — А. Р.); • ідею політичної і соціальної свободи всіх громадян україн- ської держави незалежно від національності, ідею держави праці, соціального ладу та культурного розвитку особи13. 11 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 24: Ідея і чин: Орган Проводу ОУН, 1942–1946 / За ред. Ю. Маївського, Є. Штендери. – Торонто–Львів, 1995. – С. 54. 12 Центральний державний архів вищих органів влади і управління (далі – ЦДАВО) України. – Ф. 3971. – Оп. 1. – Спр. 30. – Арк. 14. 13 Там само. – Арк. 15. 236 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ Цей же автор вказував на потребу будувати на засадах здоро- вого демократизму і контрольованого авторитаризму нову україн- ську організацію, яка б боролася за самостійність14. Таким чином він підтримав ідею Д. Мирона про всеукраїнську організацію, але оцінив умови на Великій Україні більш тверезо. Його міркування й пропозиції, що їх, мабуть, підтримували члени ОУН, які пра- цювали на Сході, були частково втілені в організаційних змінах в ОУН-СД (самостійників-державників), котра виявилася найбільш готовою. Дискусії стосовно творення нових організацій чи оновлен- ня існуючих тривали і в наступні роки. Треба сказати, що умови боротьби в Центральній і Східній Україні були далеко не такі, як у Галичині. Режим у Райхскоміса- ріаті Україна відзачався більшою, ніж деінде, жорсткістю. Працю- вати підпіллю в прифронтовій зоні Донбасу теж було нелегко. Тут існувала ще одна проблема: український визвольний рух мав зма- гатися за прихильність населення з усіма проросійськими вплива- ми — від колишніх білогвардійців до більшовиків. Не менш сильни- ми в цій боротьбі були позиції й окупаційної німецької влади. Підпільники проникали у сільські райони Запорізької області, Уманщини, Кіровоградщини15, Донбасу16, а відділи УПА творилися навіть у Голованівському районі Кіровоградської області — як зга- дував один із повстанців такого відділу М. О. Самійленко. Успішною і дуже помітною була діяльність Крайового прово- ду ОУН ПдСУЗ (Південно-Східних Українських Земель) на чолі з В. Куком — ‘Юрком’. Провідник перебував у м. Придніпровську, на квартирі Олександра Філоненка. На початку 1942 р. для ідеологіч- ного вишколу членів ОУН уже були підготовлені матеріали за на- звою «Націоналізм»17. Активно діяв Крайовий провід ОУН ПСУЗ (Північно-Східних Українських Земель) з центром у Києві, який очолював Д. Мирон, а після його загибелі — Пантелеймон Сак, уродженець Східної України. 14 ЦДАВО України. – Ф. 3971. – Оп. 1. – Спр. 30. – Арк. 44. 15 Див.: Молодій І. Пискоровичі, Пискоровичі… моя любов, моє горе // Закерзоння. Спомини вояків УПА. – Т. 3. – Варшава, 1997. – С. 7–248; Чорномаз Б. Д. Діяльність національно-патріотичного підпілля на Уманщині у 1941–1945-х ро- ках. – Умань, 2002. 16 Див.: Нікольський В. М. Підпілля ОУН (Б) в Донбасі. – Київ, 2001. 17 Архів управління СБУ у Дніпропетровській області. – Спр. П.-24502. – Т. 1. – Арк. 59–61. 237 № 13АНАТОЛІЙ РУСНАЧЕНКО ПРОБЛЕМА СХОДУ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ СЕРЕДИНИ ХХ СТОЛІТТЯ На ІІ Конференції ОУН у квітні 1942 р. доповідач з питання «Підсумки проведеної роботи» відзначив, що зусилля ОУН, витра- чені на Сході, не виправдали себе, бо населення вважало програму ОУН імпортованою із закордону, а не такою, що виходить з укра- їнської дійсності18. У Постановах цієї конференції мова йшла про ті ж завдання, що стояли і в 1941 р. Новою можна вважати тезу про «прищеплення націоналістичної ідеї відповідно до теперішнього духового розвитку даних теренів і на поглиблення соборницького поєднання творчих сил Осередніх і Східньо-Українських земель та Західньо-Українських земель»19. Певною новацією було тверджен- ня Постанов про те, що Організація виступає за «Українську На- ціо нальну Автокефальну Церкву з патріархатом у Києві і за пов- ний розрив з Москвою». Питання Сходу України знову постало на ІІІ Конференції ОУН у лютому 1943 р. Тоді Михайло Степаняк, з огляду на особливості Східної України, пропонував змінити програму ОУН та її назву — так, аби виглядало, що створюється нова організація20. Представник Проводу ПдСУЗ Омелян Логуш — ‘Іванів’, учас- ник ІІІ Надзвичайного великого збору, вніс на ньому пропозицію про зміни в програмі ОУН, які Збір затвердив з невеликими корек- тивами. У політичних Постановах Збору була відображена поши- рена думка: «Об’єднання українського народу буде здійснено єди- но в боротьбі. Прагнучи до об’єднання українського народу, орієн- туємось сьогодні на елементи, здібні до революційної боротьби»21. Стан українства Сходу аналізували і в підпільній публіцисти- ці та звітах провідників22. Дмитро Маївський, зокрема, відзначав у східних українців, насамперед у міської інтелігенції, «москов- ський» комплекс, тобто захоплення просторістю імперії, невміння і небажання мислити державно-політичними категоріями власної самостійності на своїх землях23. 18 Зі свідчень Михайла Степаняка під час допиту: Галузевий державний архів Служби безпеки (Далі – ГДА СБ) України. – Ф. 13. – Спр. 372. –Т. 1. – Арк. 35. 19 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 24. – С. 49–50. 20 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 1. –Арк. 40. 21 Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 24. – С. 237. 22 ОУН-УПА в роки війни / Упоряд. В. Сергійчук. –Київ, 1996. – С. 323–324, 351, 354. 23 Дума П. До питання внутрішніх перешкод української національно-визвольної бо- ротьби // Літопис УПА. –Т 24. – С. 186. Докладніше про це: Русначенко А. Розумом і серцем. Українська суспільно-політична думка 1940–1980-х років. – Київ, 1999. 238 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ Згодом частина організаційного активу зі Східної і Центральної України потрапила в УПА на Волинь і Полісся, а частина — опини- лась у повстанських відділах Уманщини, Кіровоградщини та Він- ниччини (група УПА-«Південь»), які протрималися недовго. ОУН(м), говорячи про українську національну революцію, теж візначала, що «головним тереном для дальшого розгортання революційно-визвольних змагань будуть СУЗ. ЗУЗ залишаються надалі випадовою базою»24. Ще одним способом опанування Центральної України були рей- ди відділів УПА з Волині й Полісся. Їх здійснювали від середини 1943 р. і мали вони, насамперед, пропагандивне значення, допомага- ли стрільцям і командирам УПА пізнати іншу Україну, а жителям цих областей — побачити потенційну силу українського визвольно- го руху. Один з учасників рейдів залишив нам свої роздуми з цього приводу з промовистою назвою «Чи опануємо ми Схід?» Він вказав на позитивну роль похідних груп, щоправда відзначивши таке помил- кове враження у частини населення: оскільки групи йшли одразу ж за гітлерівськими військами, декому видавалося, що це робиться з волі німців. Автор зауважує, що в 1942 р., з приходом більшовиць- ких партизанів у північні області та під тиском німців, ОУН довело- ся частково, а подекуди й цілком, покинути ці терени. Від травня до вересня 1943 р. в областях, розташованих на схід від основ них тере- нів дій УПА, побували сотні ‘Романа’, ‘Гордієнка’ і ‘Лева’. 14 жовтня 1943 р. у рейді на Схід узяло участь 6 сотень25. В кінці того ж року і до середини березня 1944 р. по Кам’янець-Подільщині та Вінниччи- ні провів рейд відділ Остапа Качана — ‘Саблюка’. На час творення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) в українському визвольному русі вже були відомі імена українців зі Сходу, які зробили в нього значний внесок. Це, зокрема, Сер- гій Шерстюк, Йосип Позичанюк, Леонід Ступницький, Катерина Мешко. Президентом УГВР став Кирило Осьмак, учасником Ве- ликого збору УГВР — Василь Потішко (обидва —колишні члени Центральної Ради). До участі в УГВР зголосився Іван Багряний. Власне, назва Генерального Секретаріату УГВР теж успадкована зі Сходу — з часів УНР. 24 ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 76. – Арк. 4. 25 Там само. – Спр. 3. – Арк. 66зв. 239 № 13АНАТОЛІЙ РУСНАЧЕНКО ПРОБЛЕМА СХОДУ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ СЕРЕДИНИ ХХ СТОЛІТТЯ Критично оцінював результати опанування Сходу станом на 1944 р. Роман Шухевич. На тому ж таки Великому зборі УГВР він зазначав: «Якщо ми пропадемо на Сході в рейдах, то полиши- мо Схід для нового відродження. Український народ не пропаде. Український народ використає це в черговій кон’юнктурі виграти справу України»26. Учасники рейдів на Схід зауважували зміну ставлення насе- лення до них у 1944 р. Якщо навесні, під впливом більшовицької пропаганди, воно було негативне, то на осінь люди почали симпати- зувати повстанському рухові, а в багатьох випадках і допомагати27. Відомо про рейд відділу ‘Гармаша’ по північних районах Кам’янець-Подільської області в липні 1945 р. Невеликі відділи УПА здійснювали тривалі рейди по Житомирщині, Київщині, Вінниччині в тому ж таки 1945 р. Ці рейди мали пропагандивний характер. Під час тривалих переходів селами розбудовувалася сітка підпілля. Зо- крема, в ході рейду по Житомирщині в серпні 1945 р. було створено 68 конспіративних квартир. Усі тогочасні звіти з тих теренів засвід- чують — і це треба підкреслити — прихильне ставлення населення до підпільників. Для таких рейдів і роботи за межами основної бази визвольного руху була розроблена спеціальна докладна інструкція від 1945 р. В ній зазначалося: «Питання ідейного опанування СУЗ нашою роботою — сьогодні перше наше завдання. СУЗ в україн- ській революції відіграли й відіграють вирішальну роль. На це скла- дається: їхня територіальна величина, фізичні й духові вартості на- селення, економічні ресурси й стратегічне значення. Українська ре- волюція щоб бути повною, повинна проходити на СУЗ»28. Інструкція передбачала різні форми роботи: «розмови-балачки», лозунги, по- ширення літератури, розсилання листів, мітинги, рейди. Серед на- селення Сходу виділялися категорії, зокрема й вікові, і пояснювало- ся, як із кожною з них працювати. Тобто бралося до уваги наслідки впливу тоталітарного радянського режиму на світогляд і психологію людей. Першим і основним пунктом роботи на Сході, вказувалося в інструкції, є розвиток національної свідомості населення. Схід і Захід України зустрілися ще раз у повоєнні роки в склад- них обставинах голоду 1946—1947 рр. Тоді десятки тисяч людей з 26 Русначенко А. Народ збурений. – С. 132. 27 ЦДАВО України. – Ф. 3833. – Оп. 1. – Спр. 122. – Арк. 12зв. 28 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 12. – Арк. 210. 240 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ центральних і східних областей рушили на Захід у пошуках хар- чів, щоб порятувати свої сім’ї. Населення Західної України, ще не організоване в колгоспи, допомагало чим могло. В тій справі також чимало зробило підпілля29. В політичному плані це був наочний приклад того, що несе українському селянству радянська влада в цілому і колгоспна система зокрема. Підпільна публіцистика від- гукнулася на ці події і досить детально розглянула причини голо- доморів і їхній вплив на долю України30. З іншого боку, революційне підпілля прагнуло використати цей момент для широкого залучен- ня населення зі східноукраїнських областей до визвольного руху. Відповідні пункти інструкції Проводу ОУН на 1947 р. говорять про це недвозначно, а їхнім рефреном є такі слова: «Клич “лицем до Сходу” мусить стати лозунгом сьогоднішнього дня». Була й інша зустріч Сходу і Заходу. Окупаційна влада з метою совєтизації/русифікації посилала в Західну Україну українців зі східних областей як носіїв уже іншої, радянської, а то й «совєт- ської» української ідентичності. Таких спеціалістів призначали в села і міста. Серед них, у більшій чи меншій мірі, був присутній той поширений тип східноукраїнського громадянства — совєтсько- го патріота, про який вже по війні писав Петро Федун — ‘Петро Полтава’31. У села, які контролювало збройне підпілля, влада ви- ряджала вчителів, членів нижчої адміністративної ланки, органі- заторів колгоспів. Підпілля вело з ними відповідну роботу. Часто представникам сільської адміністрації, які ревно проводили лінію партії, просто пропонувалося під загрозою репресій протягом кіль- кох днів покинути терени Західної України і повернутись додому32. Листівка ОУН від 1950 р. вказувала, що карі підлягає не сам факт праці в адміністрації, а вислужництво перед окупантами. Тих пра- цівників адміністрації, хто хотів уникнути кари, повстанці заклика- ли не виступати активно на боці влади, не брати участі у виселенні, колективізації, мобілізації на курси ФЗН (фабрично-заводського 29 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 31. – Арк. 237зв. 30 Див.: Русначенко А. Тема голодоморів в Україні в творах підпільної публіцистики 1940-1950-х років: зображення, оцінки // Голод 1946–1947 років в Україні: при- чини і наслідки. Матеріали Міжнародної наукової конференції, Київ, 27 травня 1997 р. – Київ–Нью-Йорк, 1998. – С. 188–192. 31 Полтава П. Елементи революційності українського націоналізму // Літопис Української Повстанської Армії. – Т.24. – С. 450. 32 ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 61. – Арк. 91. 241 № 13АНАТОЛІЙ РУСНАЧЕНКО ПРОБЛЕМА СХОДУ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ СЕРЕДИНИ ХХ СТОЛІТТЯ навчання), не повертати зброї проти повстанців, чемно поводити- ся з населенням і не допомагати в русифікації західних українців (останнє стосувалося вчителів і культурно-освітніх працівників)33. Налагодити контакти зі східними областями не без успіху праг- нув і керівник окремого краю «Одеса» на Волині Степан Янішев- ський — ‘Богослов’. У 1947 р. були спроби зв’язатися з колгосп- никами Сумської області. Один із керівників краю, ‘Роман’, мав у Донбасі певних людей, яким надсилав підпільну літературу34. Є підстави припускати, що там були і члени ОУН або їхні симпати- ки. 30 березня 1948 р. С. Янішевський призначив провідником ОУН у Києві Ігоря Пронькіна — ‘Беркута’. Однак група під його керів- ництвом майже не встигла розгорнути свою діяльність. Від 1944 до 1947 р. в районах Житомирської області діяла група Миколи Коса — ‘Деркача’35. Цілком імовірно, що подібні групи ОУН, а також групи, не по- в’язані з Організацією, діяли і в інших областях України, переваж- но на Правобережжі. Вони могли складатись як із вихідців із за- хідних областей, направлених на Схід у ФЗН або на роботу, так і з місцевої молоді. Інструкції Головного осередку пропаганди Прово- ду ОУН за 1949 р. дають підстави це стверджувати. Особливу ува- гу інструкції звертали на втілення програми «Орлик»: «Всі форми праці серед “Орликів”, це одинокий спосіб поширення організації на СУЗ і переможне завершення нашої революційної боротьби»36. Інструкції Проводу ОУН, видані наступного року, вже були більш конкретними і явно мали на меті поширення і закріплення підпілля на СУЗ: організацію зачіпних пунктів, освідомлення населення в національному дусі, підготовку керівних кадрів із числа місцевих37. Підпілля проводило таку роботу, і уявлення про неї дають як ін- формаційні повідомлення відповідних компартійних органів, так і документи самого підпілля. З доповідної записки секретаря Кам’янець-Подільського обко- му КП(б)У Василя Бегми до секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова 33 Там само. – Т. 4. – Арк. 14зв. 34 Там само. – Спр. 372. –Т. 25. – Арк. 203. 35 Літопис УПА. Нова серія. – Т. 2: Волинь і Полісся: УПА та запілля 1943–1944: Документи і матеріали. – Київ–Торонто, 1999. – С. 406. 36 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 7. – Арк. 411. Програма «Орлик» перед- бачала роботу на СУЗ і з вихідцями з цих земель. 37 Там само. – Арк. 418. 242 ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ від 3 травня 1952 р. відомо, що 20 квітня 1952 р. МҐБ захопило у Ставищенському районі Київської області керівника Кам’янець- Подільського окружного проводу ОУН ‘Кобзаря’ та його бойови- ка ‘Богдана’. 24 квітня того ж року був захоплений Петро Колес- ник — ‘Черник’, який з невеликою групою діяв у кількох районах Він ницької і Київської областей38. Таких груп було більше. В 1953 р. з рейдами на Правобережжі (Вінниччина, Київщина, Житомирщи- на, Черкащина) перебувало, за неповними даними, 18 осіб у групах по три особи. Зокрема, три такі групи рухалися по Вінницькій обла- сті. Підпільники ‘Алкид’, ‘Олег’, ‘Лесь’ мали перебувати у Козятин- ському, Уланівському, Ямпільському районах, ‘Шепель’, ‘Мирон’, ‘Славко’ — у Погребищенському та Калинівському районах. Група вже згаданого ‘Черника’ мала йти у Гайсинський район39. Були до- мовлені місце і час зв’язку цих груп із керівництвом на 1954 р. Як можна зрозуміти з документів, на початку 1950-х рр., у час, коли на Заході МҐБ влаштувало справжнє полювання на підпіль- ників, були наміри перебазувати значну частину підпільних кадрів на Схід. Наскільки це вдалося, судити важко, але особливих успіхів, мабуть, не було, бо агентура поволі добиралася до керівництва руху. Підсумовуючи, можна сказати, що проблема Сходу в україн- ській революції середини ХХ ст. полягала в охопленні визвольним рухом Наддніпрянської України, без чого успіх революції був не- мислимим. Провідники руху були свідомі того, що, аби вирішити цю проблему, потрібно виробити інший спосіб мислення у значної частини населення Великої України, допомогти українцям позбу- тися наслідків впливу радянської ідеології і зміцнити їхню націо- нальну свідомість. Цій справі мали послужити проголошення укра- їнської влади, участь населення в роботі цивільної адміністрації з початком війни, творення підпільної сітки ОУН, рейди відділів УПА чи окремих груп підпільників. Окупаційні режими теж при- швидшували зустріч двох Україн — у тій мірі, в якій революціоне- рам вдалося використати їх для консолідації українського народу у спільній визвольній боротьбі. 38 Український здвиг. 1939–1955. Поділля / Упоряд. В. Сергійчук. – Київ, 2005. – С. 695–696. 39 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 12. – Арк. 602.

Проблема Сходу в українській революції середини ХХ століття

Репозитарії

Схожі ресурси