Роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови ОУН Є. Коновальця)

Стаття побудована на основі нових документів і матеріалів. Розглядається останній період життя голови Організації Українських Націоналістів Є. Коновальця, підготовка та виконання агентурою радянських спецслужб терористичного акту проти Голови ОУН, аналізуються події другої половини травня 1936 року...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Кучерук, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2012
Schriftenreihe:	Український визвольний рух
Schlagworte:	Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр.
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/66547
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови ОУН Є. Коновальця) / О. Кучерук // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2012. — Збірник 17. — С. 103-123. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-66547
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-665472014-07-18T03:01:44Z Роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови ОУН Є. Коновальця) Кучерук, О. Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр. Стаття побудована на основі нових документів і матеріалів. Розглядається останній період життя голови Організації Українських Націоналістів Є. Коновальця, підготовка та виконання агентурою радянських спецслужб терористичного акту проти Голови ОУН, аналізуються події другої половини травня 1936 року та наслідки вбивства Є. Коновальця. The article is based on the new documents and materials. The last period of life of the head of Ukrainian Nationalists Organisation Y.Konovalets, preparation and execution of the terrorist act by Soviet intelligence agents directed against the President of OUN are under consideration, the events of the second half of May 1936, and the consequences of murder of Y.Konovaletsare are detailed. 2012 Article Роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови ОУН Є. Коновальця) / О. Кучерук // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2012. — Збірник 17. — С. 103-123. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. XXXX-0120 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/66547 uk Український визвольний рух Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр. Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр.
spellingShingle	Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр. Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр. Кучерук, О. Роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови ОУН Є. Коновальця) Український визвольний рух
description	Стаття побудована на основі нових документів і матеріалів. Розглядається останній період життя голови Організації Українських Націоналістів Є. Коновальця, підготовка та виконання агентурою радянських спецслужб терористичного акту проти Голови ОУН, аналізуються події другої половини травня 1936 року та наслідки вбивства Є. Коновальця.
format	Article
author	Кучерук, О.
author_facet	Кучерук, О.
author_sort	Кучерук, О.
title	Роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови ОУН Є. Коновальця)
title_short	Роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови ОУН Є. Коновальця)
title_full	Роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови ОУН Є. Коновальця)
title_fullStr	Роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови ОУН Є. Коновальця)
title_full_unstemmed	Роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови ОУН Є. Коновальця)
title_sort	роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови оун є. коновальця)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Історія УВО та ОУН у 1920—1939 рр.
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/66547
citation_txt	Роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови ОУН Є. Коновальця) / О. Кучерук // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2012. — Збірник 17. — С. 103-123. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Український визвольний рух
work_keys_str_mv	AT kučeruko rotterdam23travnâ1938rokudoríčnicízagibelígoloviounêkonovalʹcâ
first_indexed	2025-07-05T16:47:04Z
last_indexed	2025-07-05T16:47:04Z
_version_	1836826256565338112
fulltext	103 Олександр Кучерук Кандидат історичних наук, завідувач Музею Української революції 1917— 1921 років Стаття побудована на основі нових документів і матеріалів. Розглядається останній період життя голови Організації Українських Націоналістів Є. Коновальця, підготовка та виконання агентурою ра- дянських спецслужб терористичного акту проти Голови ОУН, аналі- зуються події другої половини травня 1936 року та наслідки вбивства Є. Коновальця. Ключові слова: Є. Коновалець, Організація Українських Націоналістів, ОУН, вбивство Коновальця, Роттердам. Olexandr Kucheruk Rotterdam — the 23-rd of may 1938 (In the name of the Head of OUN Yevhen Konovalets’s death anniversary) The article is based on the new documents and materials. The last period of life of the head of Ukrainian Nationalists Organisation Y.Konovalets, preparation and execution of the terrorist act by Soviet intelligence agents directed against the President of OUN are under consideration, the events of the second half of May 1936, and the consequences of murder of Y.Konovaletsare are detailed. Key words: Y. Konovalets, Ukrainian Nationalists Organization, OUN, murder of Konovalets, Rotterdam. 104 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 рр. РОТТЕРДАМ — 23 ТРАВНЯ 1938 РОКУ (До річниці загибелі Голови ОУН Євгена Коновальця) Певний час джерелом інформації про загибель Є. Коновальця у Роттердамі були окремі публікації в періодиці, основою яких були голландські газети від травня 1938 р., та повідомлення деяких сві- тових інформаційних агентств, що мали свої представництва чи кореспондентів у Нідерландах. Першу спробу узагальнити відомі факти зробив Ярослав Куть- ко у трьох брошурах «Пекельна машина в Роттердамі. Історія убивства полк. Євгена Коновальця на основі тогочасних матеріалів та сучасних свідчень» (1952—1953 рр., США). Для цього видан- ня характерна загострена публіцистичність. Його автор намагався реконструювати події на основі доволі обмеженого кола джерел. Продовжуючи тему, Євген Онацькицй у 1958 р. на основі зга- дуваних голландських публікацій, документів з архіву ОУН та власної колекції документів опублікував у паризькому «Україн- ському слові» та американській газеті «Свобода» великий матеріал, присвячений загибелі Є. Коновальця. Автор приділив багато ува- ги «передісторії» Роттердамської трагедії, зокрема проникненню в систему ОУН, точніше її закордонне представництво, агентів радянських спецслужб. Омелян Кушпета (Нідерланди) написав статтю «Вбивство Єв- гена Коновальця у світлі нідерландських публікацій», надрукував- ши її у книзі «Євген Коновалець та його доба» (1974 р.). Власне, сам заголовок віддзеркалює її зміст. 1983 р. у Буенос-Айресі (Аргентина) видано збірник «Шля- хом на Роттердам», який, крім дослідження Є. Онацького, містив статті Дмитра Андрієвського, Олександра Семененка, Зіновія Ір- чанського, Ярослава Гайваса. Для розслідування убивства Є. Ко- новальця цей збірник дав небагато, але при тому досить повно висвітлив діяльність агента Кіндрата Полуведька. Ситуація певною мірою змінилася, коли в Москві 1997 року посмертно вийшла друком книга колишнього генерала КҐБ Павла Судоплатова (помер 1996 р.) під назвою «Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930—1950 годы». Багато читачів сприйняло текст як достовірний документ, але, на наш погляд, ця книга є проявом 105 № 17Олександр Кучерук Роттердам — 23 травня 1938 року загальної тенденції до випуску книг про «подвиги» чекістів, де матеріал відфільтрований і поданий у потрібній для спецслужб площині. Це свідчить про те, що «операції з дезінформації» не за- лишилися в минулому. Все сказане П. Судоплатовим стосовно його участі у проникненні в середовище ОУН, організації і виконан- ні ліквідації Є. Коновальця не має незалежного документального підтвердження. До сьогодні не опубліковано жодного документа (звіти, службові записки тощо), які б кинули світло на цю опе- рацію. Ще раз звертаємо увагу на неприпустимість некритичного ставлення до «спогадів» П. Судоплатова. Хотілося б також звернути увагу на те, що досі залишаються недоступними матеріали розслідування вбивства Є. Коновальця, яке проводила тоді голландська поліція. Ми робили спроби отри- мати копії цих документів через Міністерство закордонних справ України, проте безуспішно. Комісія з розслідування загибелі Є. Коновальця була створена доволі оперативно, але треба врахувати, що до жовтня 1938 р. Організація залишалася під управлінням Проводу, від 11 жовтня 1938 р. до 27 серпня 1939 р. обов’язки голови ПУН виконував Ан- дрій Мельник, якого на Другому Великому зборі українських на- ціоналістів обрано головою ПУН. Завершення процесу переходу влади в ОУН до А. Мельника фактично збіглося з початком Другої світової війни, коли, поміж іншим, несподівано вийшли на волю українські в’язні польських тюрем, зокрема члени ОУН. Це ство- рило нову ситуацію і поставило перед Проводом нові завдання. Зрозуміло, що ці події не були сприятливими для роботи комісії з розслідування вбивства Є. Коновальця. Коли саме була створена комісія у справі вбивства Є. Коноваль- ця, документально не встановлено, але її формальне існування під- тверджується Обіжником до членів ПУН від 16 серпня 1940 р. Там, зокрема, говориться, що «для доповнення слідства» у справі за- гибелі Є. Коновальця до комісії додатково увійшли Осип Бойдуник і Зиновій Книш. «Комісія розгляне дотеперішні висліди слідства та доповнить його доходженнями переведеними відносно Джона-Ірте- на-Ґабрусевича, Мека та інших з оточення Ріхарда Яри-Карпата»1. 1 Обіжник до членів ПУН. 16 серпня 1940 р. // Архів ОУН у Києві. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 34. – Арк. 76. 106 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 рр. Склалося так, що більшість збережених документів у справі вбивства Є. Коновальця до сьогодні пов’язана вже з другою фазою діяльності комісії. Основний масив датується 1939—1941 роками, хоча останній документ створений у 1951 р. З наявних документів більшість стосується розслідування ді- яльності К. Полуведька, Василя Хом’яка та П. Судоплатова, під- озрюваних у причетності до радянських спецслужб. Назвімо осно- вні документи: Дмитро Андрієвський. «Пригода і Приймак» (1939); Микола Селешко, «Записка написана з памяті дня 6.V.1939» та його ж «Справа К. Полуведька» (1941); Роман Сушко, «Мої за- подання про Вельмута-Норберта» (1939); Ярослав Барановський, «Про зв’язок, що його мала організація…» (1939); Ярослав Чеме- ринський, «На доручення Секретаріату з 25 січня» (1939); Ганна Чемеринська, «Підчас перебування Норберта …» (1939); Олег Кан- диба, «Протокол». (1939); Омелян Сеник, «Причинки до подій в Р.» (1939); Є. Онацький, «Мої спогади про події, пов’язані з Роттер- дамською трагедією» (1940); Р. Ярий, «В час моєї неприявности…» (1940); М. Галаган, «Кіндрат Микитович Полуведько та його «по- братим» Панас Іващенко» (1941); Дмитро Вирста, «Зізнання» (1941); Володимир Моклович, «Мої завваги в справі Хом’яка» (1951). До цієї групи документів примикає листування Є. Коновальця та ін- ших членів ПУН між собою, а також його листування з К. Полу- ведьком, П. Судоплатовим та іншими. Інтерес становлять листи і документи Миколи Галагана, В. Дегтяра, Є. Онацького та інших. Перебіг подій, пов’язаних із вбивством Є. Коновальця, на пер- ший погляд, добре відомий, але ми спробуємо ще раз поглянути на окремі факти і твердження. *** 22 та 30 квітня 1938 р., за словами секретаря ПУН Я. Баранов- ського, «прийшли два листи «звідти» […] в обох писалося про при- їзд Вельмуда2. Я повідомив Вождя про зміст листів. Вождь готовив- ся їхати на зустріч»3. Є. Коновалець у той час перебував в Італії, а 2 У документах ОУН та листуванні П. Судоплатов проходив під кількома псевдо- німами, зокрема, ‘Валюх’, ‘Вельмуд’, ‘Норберт’, ‘Павлусь’, ‘Приймак’. 3 Барановський Я. «Про зв'язок, що його мала організація…» // Архів ОУН у Києві. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 34. – Арк. 65. 107 № 17Олександр Кучерук Роттердам — 23 травня 1938 року Я. Барановський у Берліні. У другій половині травня Є. Коновалець виїхав з Рима до Відня, а через кілька днів до Берліна. Усі попередні зустрічі (перша з них відбулася у лютому 1936 р.) Є. Коновальця з �Валюхом’ як представником українських націо- Коновальця з �Валюхом’ як представником українських націо-Коновальця з �Валюхом’ як представником українських націо- налістів в УРСР, за якого майстерно видавав себе П. Судоплатов, відбувалися в присутності членів ОУН, частіше Я. Барановського. Передбачалося, що цього разу з Є. Коновальцем поїде Я. Баранов- ський, але з невідомих причин Є. Коновалець не дозволив Я. Бара- Бара-Бара- новському бути присутнім при зустрічі з �Валюхом’ в Роттердамі. Як пояснював Я. Барановський, Коновалець «твердив, що немає потреби мені спішитися»4. Про небажання Є. Коновальця, аби з ним їхав Я. Барановський, свідчить і Володимир Стахів, який пе- Барановський, свідчить і Володимир Стахів, який пе-Барановський, свідчить і Володимир Стахів, який пе-олодимир Стахів, який пе-Стахів, який пе- редає слова Є. Коновальця: «Макар (псевдонім Я. Барановського – О.К.) знає від мене, що я його там не потребую»5. Здогадно �Валюх’, що запрошував Є. Коновальця на зустріч у Роттердам, прагнув побачитися з ним без свідків. Він прибув до Роттердама заздалегідь, кілька разів телефонував до Відня й Берліна та хотів побалакати з Є. Коновальцем, але не міг його застати. Ввечері 21 травня Є. Коновалець виїхав потягом до Берлі- на і звідти о 8 годині ранку 22 травня телефонував до Р. Сушка у Відень та просив передати �Валюху’, щоб той зателефонував йому у Берлін до «бюра». Телефонна розмова між Є. Коновальцем і �Валюхом’ відбулася, про що саме вони говорили, невідомо, бо відбувалася ця розмова, за словами В. Стахова, «при зачинених дверях». Провівши кілька зустрічей з активом ОУН (серед їх учасників був не розшифрований на той час радянський агент К. Полуведь- ко), ввечері того ж дня (о 23 годині 30 хвилин) Є. Коновалець виїхав потягом з Берліна. На вокзалі його проводжали Р. Ярий та В. Стахів. Це були останні члени ОУН, які бачили Є. Коноваль- ця живим. Перед від’їздом на вокзал Є. Коновалець, як пише у спогадах В. Стахів, залишив частину документів на зберігання у 4 Барановський Я. «Про зв'язок, що його мала організація …» // Архів ОУН у Києві. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 34. — Арк. 65. 5 Стахів В. Останні дні полк. Євгена Коновальця // До зброї: журнал української військово-політичної думки. – 1950. – Вип. 4 (17). – С. 16. 108 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 рр. Р. Ярого. Відомо, що там були фінансові документи і звіти у справі використання коштів. 23 травня, в понеділок, о 12 годині 13 хвилин Роттердам, що жив розміреним життям, раптом струсонуло вибухом. Вибух став- ся у самому центрі міста, на головній вулиці, поряд з респекта- бельними готелями і ресторанами, крамницями, неподалік міської ратуші. Цей вибух відібрав життя Провідника ОУН Є. Коновальця. Хто ж виконав цей теракт? П. Судоплатов у своїй книзі твердить, що це зробив саме він. Проте це неможливо перевірити, бо лише Є. Коновалець бачив ту людину, з якою зустрівся в Роттердамі. Це міг бути і П. Судопла- Судопла-Судопла- тов, але не виключено, що ним був і хтось інший або й не одна особа. Справа у тому, що протягом довшого часу націоналістич- ним підпіллям з України готувалася висилка за кордон двох осіб для вишколу: «Обіцяв Хомяк і Вельмуд, що пришлють двох лю- дей. У листах тамтуди ми все обстоювали присилку тих людей…»6. Та усе ж найбільша підозра падала на П. Судоплатова. У ході розслідування, що його проводила голландська поліція, вона опу- блікувала у місцевій пресі фото �Валюха’, розраховуючи на те, що хтось зможе пізнати цю особу чи подати якісь відомості про неї. Коли ж порівняти фото �Валюха’ з газет і фото П. Судоплато- Судоплато-Судоплато- ва, то лише на перший погляд здається, що це та сама особа, але коли придивитися уважно, то закрадаються сумніви, і що більше порівнювати, то сумніви переходять у впевненість, що не можна виключати того, що то могли бути різні особи. Чи було в ОУН фото П. Судоплатова? П. Судоплатов розпо- Судоплатова? П. Судоплатов розпо-Судоплатова? П. Судоплатов розпо- Судоплатов розпо-Судоплатов розпо- відає, що влітку 1936 р. в Берліні «одного разу, коли ми гуляли з Коновальцем, до нас підійшов вуличний фотограф і сфотографу- вав нас»7, а далі йде цікава інформація, яка вимагає дуже обереж- ного ставлення до епізоду з фотографуванням. П. Судоплатов роз- Судоплатов роз-Судоплатов роз- повідає, що після того, як їх було сфотографовано, Є. Коновалець викупив (!) у фотографа всю плівку. Врахуймо, що це 1936 рік, для фотографування використовувалися плівкові фотоапарати, а як відомо, вузькоплівковий фотоапарат мав 36 кадрів, а широко- 6 Барановський Я. «Про зв'язок, що його мала організація …» // Архів ОУН у Києві. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 34. – Арк. 61. 7 Судоплатов П. А. Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930—1950 годы. – Москва, 1997. – С. 47. 109 № 17Олександр Кучерук Роттердам — 23 травня 1938 року плівковий — 12 кадрів. Крім цієї пари осіб, очевидно, фотограф фотографував на цю ж плівку інших людей, які замовляли у ньо- го фотографії. Отож, твердження про викуп Є. Коновальцем усієї плівки є сумнівним. Фотограф мав зобов’язання на виготовлення фотографій для інших людей, і йому, як підприємцю, не могло спасти на думку, що можна не виконати взяті на себе зобов’язання. П. Судоплатов свої уявлення про радянську ментальність переніс на ситуацію з берлінським фотографом, у радянській дійсності він саме так і вчинив би, але то був Берлін… Після 1939 р. за цією фотографією, що нібито збереглася в архів ОУН (за словами П. Судоплатова), було влаштовано орга- Судоплатова), було влаштовано орга-Судоплатова), було влаштовано орга- нізаційні пошуки �Валюха’, але особи, яким було це доручено, потрапили в руки СМЕРШу, їх, швидше за все, розстріляли, а фото П. Судоплатова конфіскували. Можливо, саме про це фото згадував Я. Барановський у своєму звіті «Про зв�язок, що його мала організація…» у березні 1939 року. В додатку до звіту мало бути фото: «В залученню: […] 3. Знимка Вельмуда»8 (на жаль, це фото в Архіві ОУН не виявлено). Фото �Валюха’, опубліковане голландцями, зрозуміло, не є берлінським фото, бо там �Валюх’ був сфотографований з Є. Ко- новальцем, а по голландському фото видно, що знімок робився з однієї особи. До того ж, берлінський фотограф не міг так нецікаво сфотографувати людину, він обов’язково вибрав би такий задній план, щоб було зрозуміло, що знімок зроблено саме в Берліні. По- стає питання: хто ж зображений на голландському фото? Я. Барановський, який допомагав роттердамській поліції у по- Барановський, який допомагав роттердамській поліції у по-Барановський, який допомагав роттердамській поліції у по- шуках, не мав фото �Валюха’. Ось що він розповідає: «Побачив я між поліційними урядовцями чоловіка, подібного до Вельмуда. Я взяв його знимку і з поліційним урядовцем почав обходити льо- калі, де міг перебувати Вельмуд чи Вождь»9. Фактично шукали П. Судоплатова по фотографії голландського поліцейського. Опи- Судоплатова по фотографії голландського поліцейського. Опи-Судоплатова по фотографії голландського поліцейського. Опи- суючи, як виглядав здогадний Валюх, кельнери та інші особи, що його бачили, вказували на те, що та людина була у костюмі, без плаща і капелюха, але мала рукавички. 8 Барановський Я. «Про зв'язок, що його мала організація …» // Архів ОУН у Києві. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 34. – Арк. 69. 9 Там само. – Арк. 67. 110 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 рр. Інше важливе питання стосується того, що робили Є. Конова- Конова-Конова- лець і П. Судоплатов 23 травня зранку до 12 години дня. Є. Конова- Судоплатов 23 травня зранку до 12 години дня. Є. Конова-Судоплатов 23 травня зранку до 12 години дня. Є. Конова- Конова-Конова- лець з часу приїзду і до часу своєї загибелі пробув у місті менше однієї години. Потяг, яким їхав Є. Коновалець, прибув на головний вокзал Роттердаму об 11 годині 24 хвилини ранку. З вокзалу він на так- сі приїхав до готелю «Централь». Хоча від вокзалу до готелю було недалеко, використання таксі пояснюється тим, що Є. Ко- Ко-Ко- новалець мав дві валізи: одну доволі важку, яка була наповнена літературою, що її мав взяти з собою в Україну �Валюх’, друга з особистими речами. Крім того, він привіз ще й друкарську ма- шинку. Готель «Централь» (повна назва Grand Hotel Central) знаходив- ся за адресою Кроскаде, 12. Це лише 400 метрів від вокзалу. Від готелю до головної вулиці Роттердама Консінгел ледве 150 метрів. Готель «Атланта» (NH Atlanta Rotterdam) з однойменним кафе розташований на вулиці Арт фан Нестраат, 4, ця вулиця йде па- ралельно до вулиці Кроскаде. Обидві вулиці – Кроскаде і Арт фан Нестраат — виходять на Колсінгел. Від готелю «Централь» до готелю «Атланта» близько 400 метрів. Кінотеатр «Люм’єр» знаходиться на вулиці Колсінгел, у квар- талі між Кроскаде та Арт ван Нестраат, приблизно у 70-80 метрах від кафе «Атланта». Як бачимо, всі об’єкти розташовані неподалік, дістатися від одного до іншого можна за 5-15 хвилин. Прибувши до готелю «Централь», Є. Коновалець пред’явив паспорт чехословацького громадянина Йозефа Новака (Josef Novak). На той час Є. Коновалець уважався литовським громадя- Коновалець уважався литовським громадя-Коновалець уважався литовським громадя- нином, принаймні йому офіційно було видано литовський паспорт ще на початку 1930-х рр. Він мав фальшивий паспорт громадянина Чехо-Словаччини. Пізніше експертиза показала, що бланк чехос- ловацького паспорта з фотографією Є. Коновальця був справжнім, а печатки підроблено. Є. Коновалець отримав номер 104 на другому поверсі, запла- Коновалець отримав номер 104 на другому поверсі, запла-Коновалець отримав номер 104 на другому поверсі, запла- тив за одну добу 3 гульдени, отримав квитанцію і готельну пере- пустку та піднявся до кімнати. Тут він розклав свої речі, на сто- лі коло ліжка поставив дерев’яне Розп’яття (його, за переказом, дала йому колись мати, і він завжди возив його з собою). Там же поклав і книгу, яку, очевидно, читав у дорозі (це був німецький 111 № 17Олександр Кучерук Роттердам — 23 травня 1938 року переклад праці італійського історика і публіциста В. Гіачіно «Іс- торія фашистського руху»). Що ж до П. Судоплатова, то голландська поліція дійшла ви- Судоплатова, то голландська поліція дійшла ви-Судоплатова, то голландська поліція дійшла ви- сновку, що вибух — справа агентів НКВД, і здогадувалася, що вбивця (чи вбивці) швидше за все прибули до Роттердама на ра- дянському судні. У ті дні в порту стояло кілька радянських кора- блів: «Менжинський», «Магнітогорськ», «Шилка». Згідно з версією П. Судоплатова, він прибув на судні «Шилка», де нібито працював радистом. У книзі «Спецоперації…» П. Судоплатов пише, що, пливучи з Мурманська «Шилкою», він «перевірив роботу мережі наших нелегалів у Норвегії, у завдання яких входила підготовка ди- версій на морських судах Німеччини і Японії, що базувалися в Європі»10. У Скандинавії та країнах Балтики з середини 1930-х рр. діяла система радянської агентури, відома в літературі під назвою «Ліга Волльвебера». Складалася вона з моряків і докерів, а очолював її активний німецький комуніст Е. Волльвебер. Ця людина раніше входила до Спеціальної групи особливого призначення (російська абревіатура СГОН), відомої також як «група Я. Серебрянського» (Янкель Бергман)11, її мережа покривала усю Європу, члени групи виконували вбивства, викрадали людей, проводили теракти по всій Європі. Для легального прикриття нелегальної діяльності Е. Волльвебер створив міжнародну організацію «Союз моряків», що мала свої від- діли у країнах Північної та Західної Європи, Голландською групою «Союзу моряків» керував комуніст Й. Схаап, він також очолював Міжнародний вітрильний клуб та Інтерклуб у Роттердамі. Зустрічі П. Судоплатова з агентурою та професіоналами під- Судоплатова з агентурою та професіоналами під-Судоплатова з агентурою та професіоналами під- ривної справи були невипадковими, адже їм було під силу орга- нізувати перевезення П. Судоплатова до Роттердама, підготувати вибуховий пристрій та забезпечити відхід після виконання замаху на Є. Коновальця. 10 Судоплатов П. А. Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930—1950 годы. – Москва, 1997. – С. 41. 11 1938 року він був заарештований і засуджений до смертної кари, але зусиллями П. Судоплатова та Н. Ейтінгона 1941 року реабілітований та відновлений на ро- боті в НКВД. 112 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 рр. Одна з віденських газет, коментуючи загибель Є. Коновальця, писала: «Починаючи з 1923 року, Голландія є одним з центрів НКВД. В очах Москви Голландія є просто ідеальною оперативною базою для агентури НКВД. За кордоном агенти НКВД використо- вують, як відомо з досвіду, особливо часто голландські докумен- ти, що підроблені у Москві. НКВД має своїх агентів у голланд- ських профспілках та робітничих товариствах»12. За словами П. Судоплатова, Є. Коновалець у телефонній роз- Судоплатова, Є. Коновалець у телефонній роз-Судоплатова, Є. Коновалець у телефонній роз- Коновалець у телефонній роз-Коновалець у телефонній роз- мові пропонував зустрітися в німецькому порту Кіль, але він на- поліг на зустрічі саме в Роттердамі. Таку наполегливість можна по- яснити тим, що П. Судоплатова вели і прикривали у цій операції люди Волльвебера, для яких було значно простіше організувати теракт у Голландії. Час в дорозі від радянського кордону до Роттердама вантаж- ним судном з врахуванням зупинок тривав не менше місяця. При плануванні подорожі необхідно було також враховувати можливі затримки, викликані погодними умовами та іншими непередбачу- ваними обставинами. Отож, у Роттердам П. Судоплатов приїхав не пізніше п’ятниці 20 травня 1938 р. Перед виїздом з Москви П. Судоплатову видали фальшивий чехословацький паспорт. Виходить, що і Є. Конова- Конова-Конова- лець, і П. Судоплатов прибули у Роттердам з фальшивими чехос- Судоплатов прибули у Роттердам з фальшивими чехос-Судоплатов прибули у Роттердам з фальшивими чехос- ловацькими паспортами, правда, різного «виробництва». Наступ- ного дня, тобто 21 травня, �Валюх’ телефонував з Роттердама до Відня, намагаючись вступити в контакт з Є. Коновальцем. Для конспірації він телефонував з поштових відділень. Сумнівним видається оповідь П. Судоплатова про те, що він планував після зустрічі з Є. Коновальцем повернутися на «Шил- Коновальцем повернутися на «Шил-Коновальцем повернутися на «Шил- ку». Для нього ефективніше було б скористатися послугами людей Волльвебера, які, добре знаючи місцеві умови, могли б легко його сховати і допомогти покинути Роттердам. 23 травня Валюх зійшов з «Шилки» в порту. Звідти до центру міста можна дійти пішки за 25-30 хвилин. Він вирушив заздале- гідь, приблизно о восьмій годині ранку. Походивши вуличками центру, Валюх перевірив про всяк випадок, чи немає за ним «хвоста». Пізніше поліційному слідству вдалося встановити, що 12 Holland ist mit bolschewistische Spione infiziert // Neues wiener journal. – 1938. – 31.05. 113 № 17Олександр Кучерук Роттердам — 23 травня 1938 року П. Судоплатов перед тим, як зустрітися з Є. Коновальцем, між 9 та 12 годиною відвідав три кафе на Колсінгел. В такий час «рух у льокалях майже ніякий, не улягало сумнівові, що служба мо- гла звернути легко увагу на одного гостя, тим більше що він чужинець, дуже слабко володіє німецькою мовою»13, в іншому кафе кельнери зауважили, що Валюх «був елегантно вбраний, без плаща і капелюха, під лівою рукою мав два пакети»14. Про ці «пакети» буде йтися нижче. Про момент зустрічі П. Судоплатов пише: «Час за десять два- надцята. Прогулюючись провулком біля ресторану “Атланта”, я побачив Коновальця, що сидів за столиком біля вікна, чекаючи на мене. Цього разу він був один»15. На слідстві кельнери кафе «Атланта» розповіли, що «в дванадцятій годині або кілька хви- лин перед дванадцятою годиною зайшов до каварні чоловік се- реднього зросту, по фотографії стверджують без сумніву, що це був вождь, та замовив по-німецьки «шері». За дві-три хвилини прийшов другий, далеко молодший […], присівся до старшого та замовив ламаною німецькою мовою для себе пиво. В руці держав пакет і рукавички, що їх поставив перше на стіл, а відтак із стола взяв і поставив на крісло, а в часі розмови пакет передав старшо- му панові і, не випивши пива, попрощавсь, пішов»16.. У спогадах П. Судоплатов пише: «Я вручив йому подарунок, коробку шоко- Судоплатов пише: «Я вручив йому подарунок, коробку шоко-Судоплатов пише: «Я вручив йому подарунок, коробку шоко- ладних цукерок, і сказав, що мені зараз треба повертатися на судно. Йдучи, я поклав коробку на столик поруч з ним. Ми потис- нули один одному руки, і я вийшов, стримуючи своє інстинктивне бажання відразу кинутися бігти»17. Поліція в процесі розслідування перевірила телефонні дзвінки з-за кордону до Роттердама, і було виявлено, що 23 травня з Москви телефонували перед 12 годиною до готелю «Атланта» і до готелю «Централь» і запитували людину на прізвище Євдокимов. 13 Барановський Я. «Про зв'язок, що його мала організація …» // Архів ОУН у Києві. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 34. – Арк. 67. 14 Там само. 15 Судоплатов П.А. Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930—1950 годы. – Москва, 1997. – С. 45. 16 Барановський Я. «Про зв'язок, що його мала організація…» // Архів ОУН у Києві. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 34. – Арк. 67. 17 Судоплатов П.А. Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930—1950 годы. – Москва, 1997. – С. 45. 114 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 рр. Після 12 години ще раз телефонували з Москви і знову питали Євдокимова. Варто врахувати, що зателефонувати з Радянського Союзу за кордон для звичайної людини було справою практично неможливою, тим більше, що усі дзвінки за кордон контролюва- лися і прослуховувалися. Ці два дзвінки були пов’язані з терак- том, випадковими їх назвати неможливо. Перевірка показала, що в готелях людей із прізвищем Євдокимов не було, таке прізвище не зустрічалося і раніше. Як твердить П. Судоплатов, в пакеті була бомба з годиннико- Судоплатов, в пакеті була бомба з годиннико-Судоплатов, в пакеті була бомба з годиннико- вим механізмом, яку було виготовлено в спецлабораторії НКВД в Москві. Тут виникають деякі питання. П. Судоплатов пише, що годинниковий механізм вмикався натисненням перемикача, вибух мав статися через 30 хвилин від часу, коли бомба буде активована. Але одночасно він зазначає, що вибух мав статися після того, як пакет з вертикального положення перевести в горизонтальне. Виникає питання: бомба вмикалась перемикачем вручну чи при перевертанні пакета? Поліційна експертиза встановила, що бомба «складалася з ме- талевого контейнеру зі спеціальним зарядом вибухової речовини, можливо, динаміту […] Те, що горючі речовини дали яскраво-чер- воне полум�я, з чорним димом, показують, що в бомбі не було по- роху. Два експерти з гамбурзької поліції, дослідивши фрагменти, виявили рештки олова і дійшли висновку, що пекельна машина не була бомбою скляного типу»18. Свідки у поліції твердили, що розмір коробки (пакету) був приблизно таким, як розмір коробки для взуття (правда, не вка- зувалося, в двох чи у трьох вимірах). Середні розміри коробки для взуття — 32 х20 х10 см. П. Судоплатов говорить про те, що бомба була замаскована під коробку цукерок з малюнком в «укра- їнському» стилі. Розміри бомби мали відповідати розміру подібної коробки, а маса бомби мала становити коло 200-400 г, що обмеж- увало силу заряду і відповідно силу вибуху. Бомба складається з вибухового матеріалу, запальника і механізму, що приводить її у дію. У 1930-х рр. використовували динаміт, тринітротолуол чи їх аналоги. Бомбу приводила в дію пружина годинникового меха- нізму. Експертиза, проведена поліцією, встановила, що вибухівка 18 Stond slachtofter in dienst van bende terroristen? // De Telegraaf – 1938. – 24. 05. 115 № 17Олександр Кучерук Роттердам — 23 травня 1938 року мала фінське походження. Фінська вибухівка була значно доступ- нішою людям Е. Волльвебера, ніж фахівцям з Москви. За твердженням П. Судоплатова, він тримав коробку у вну- Судоплатова, він тримав коробку у вну-Судоплатова, він тримав коробку у вну- трішній кишені піджака. Як правило, внутрішні кишені чоловічих піджаків мають розмір 15-17 см по висоті і 6-10 см по ширині. Ці розміри у два рази менші за коробку П. Судоплатова. Отже, або йому зробили спеціальну кишеню розміром коло 30 х 20 см (хоча при обшуку важко пояснити призначення такої кишені), або ко- робка була значно меншою. Згадаймо, що кельнери свідчили про дві коробки: одну розміром з коробку для взуття (він ніс її в ру- ках) та якусь меншу коробку. Очевидно, в нього не було потреби носити бомбу в кишені, її легко могли передати йому будь-коли, навіть перед самим побаченням з Є. Коновальцем. П. Судоплатов писав про те, що бомба вмикалася, коли її з вертикального положення перемістити в горизонтальне. Але кель- нери розповідають, що він просив у них папір, щоб запакувати коробку, вони ж порадили йому скористатися газетою (саме в той час до кафе зайшов продавець газет), що він і зробив. Загорнути коробку в газету, не змінюючи її положення, практично немож- ливо, подібна еквілібристика привернула б увагу кельнерів, однак маніпуляції Судоплатова з коробкою їм не запам’яталися. У попередні зустрічі з Є. Коновальцем �Валюх’ передавав йому українські цигарки, окремі книжки, дещо з преси, цукерки. До речі, дві коробочки від цигарок не загубилися, вони зберігаються в одному з канадських українських архівів. П. Судоплатов твердив, що для бомби була використана ко- робка від «українських» цукерок, мовляв, Є. Коновалець дуже любив солодке. Ось у цьому є поважні сумніви. Як правило, лю- бителі солодкого мають надлишкову вагу, а Є. Коновалець був худорлявим. Відомо, що він був затятим курцем, а серед курців доволі важко найти ласунів. Тому використання коробки «укра- їнських» цукерок як приманки виглядає досить сумнівним. У той же час незрозуміло, навіщо було перед самим врученням ко- робки замотувати її у папір, тим самим ховаючи її «українське» оформлення. У процесі розслідування теракту було висунуто кілька версій. За повідомленням найбільшої газети США «The New York Times» (передрукованого української газетою «Свобода»), теракт проти 116 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 рр. Є. Коновальця виконали двоє осіб. Про цю версію також писали голландські газети. Можна припускати, що під час розмови Є. Коновальця з не- встановленою особою, ймовірно, П. Судоплатовим, другий агент непомітно вклав до кишені плаща Є. Коновальця пакунок з вибу- Коновальця пакунок з вибу-Коновальця пакунок з вибу- хівкою. Ось для чого був потрібний другий (менший) пакет. Зустріч Є. Коновальця з �Валюхом’ у кафе зафіксовано у показах кельне- Коновальця з �Валюхом’ у кафе зафіксовано у показах кельне-Коновальця з �Валюхом’ у кафе зафіксовано у показах кельне- рів, але інших подій, що сталися до моменту вибуху бомби, ніхто не запам’ятав. Більшість показів, які вдалося зібрати, стосуються часу після вибуху. Доволі активно у справі теракту на Колсінгел виступили міс- цеві ліві, особливо комуністи. Спочатку вони твердили, що теракт був направлений проти Г. Тібена – одного з їхніх діячів (Г. Тібен незадовго до того переселився з Німеччини, де його арештовува- ло ґестапо у підозрі у шпигунстві). З’ясувалось, що заяви кому- ністів не мають під собою ніяких підстав, зокрема Г. Тібен не був на Колсінгел у час вибуху. Але, відтягнувши на себе увагу, комуністи створили прикриття для убивць Є. Коновальця: поки поліція пере- Коновальця: поки поліція пере-Коновальця: поки поліція пере- віряла їхню версію, спливав дорогоцінний час. Проте комуністи не вгамувались; депутати міської ради від ко- муністів і соціал-демократів одразу офіційно звернулися до місь- кої влади з листом, твердячи, що в них є докази і свідки, що у випадку з вибухом 23 травня йдеться про «фашистську змову», а загиблий є міжнародним терористом і підірвався при необереж- ному поводженні з бомбою, яку мав кудись доставити. Комуністи твердили, що їхній свідок за певну платню згодився занести кон- верт, адресований Новаку, до готелю «Централь». Там він пере- дав його людині, яку впізнав за фотографією (ніби то і був Є. Ко- Ко-Ко- новалець). Останній натомість передав через свідка невеликий пакунок для адресанта, при тому просив бути з пакунком дуже обережним. Поліційна перевірка показала, що комуністи всю цю історію вигадали. Виявилося, що листа передав власнику готелю якийсь італійський скульптор, повертаючи таким чином свій борг, а сама ця подія відбулася тоді, коли Коновальця в місті ще не було. Гарячкова активність комуністів явно свідчила про її цілеспря- мованість і керованість. Варто додати, що невдовзі голландські комуністи випустили друком брошуру про «фашистський слід» ви- буху 23 травня у Роттердамі. 117 № 17Олександр Кучерук Роттердам — 23 травня 1938 року Вибух пролунав о 12 годині 14 хвилин, тобто через 10 хвилин від того моменту, як Є. Коновалець відбув зустріч з своїм убивцею чи убивцями. Дуже короткий час між запуском бомби та її вибухом складав небезпеку для вбивць. Перші повідомлення у пресі про вибух описували переважно наслідки вибуху та пропонували можливі версії. За зробленими 23 травня фотографіями місце вибуху визначається точно. У мо- мент вибуху Є. Коновалець стояв обличчям до кінотеатру, у лівій руці він тримав пакет, другий пакет лежав у кишені. Вибух був доволі потужним, тіло Є. Коновальця відлетіло на кілька метрів, аж на проїжджу частину вулиці. Постраждало також двоє пере- хожих, їх було госпіталізовано, ще кільком надано медичну до- помогу на місці. За деякими свідченнями, Є. Коновалець помер не одразу, а у лікарні, куди його завезли автомобілем швидкої допомоги. На- справді він загинув на місці, на фотографіях видно накрите тіло на тому місці, де воно опинилося після вибуху. Внаслідок розриву бомби найбільше постраждала ліва сторона тіла: рука, нога і жи- віт, тоді як голова і права частина тіла залишилися незачеплени- ми. Смерть настала практично миттєво. У кількох будинках було вибито вікна, пошкоджено вітрини магазинів і кінотеатру. На тротуарі залишилися чорні сліди вибу- ху, але саме покриття не постраждало (вирви не було). Поліція, віддаливши перехожих, які позбігалися на місце ви- буху, оточила його. Слідчий відділ прокуратури міста почав роз- слідування. На місці зібрано всі можливі речові докази, зокрема, уламки вибухового пристрою, частини одягу, а також годинник, паспорт та перепустку загиблого до готелю «Централь». Отож, маючи «прізвище» і фото загиблого, поліція почала розсліду- вання і пошуки вбивць. Керував розслідуванням комісар поліції Й. П. Рошбах. Не зупиняючись на ході слідства, скажемо, що поліція справді доклала значних зусиль. Це питання перебувало на контролі у сто- лиці Нідерландів Гаазі. Справа набула міжнародного значення, до слідства залучено австрійську, німецьку, італійську, британську поліції (характерно, що чехословацька поліція відмовилася брати участь у розслідуванні, хоча загиблий Є. Коновалець, його вбивця П. Судоплатов та Я. Барановський прибули до Роттердама з чехос- Судоплатов та Я. Барановський прибули до Роттердама з чехос-Судоплатов та Я. Барановський прибули до Роттердама з чехос- 118 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 рр. ловацькими паспортами). Нідерландський уряд призначив премію 10 тисяч гульденів для того, хто затримає вбивцю Є. Коновальця. За версією П. Судоплатова, попрощавшись з Є. Коновальцем, він вийшов з кафе, повернув у бічну улицю, зайшов до крамниці, купив там плаща і капелюха, одягнув їх та вийшов на вулицю. Саме тоді він почув вибух. Далі Судоплатов дійшов до вокзалу і сів на потяг до Парижа. Йому не потрібно було купувати квитка, бо він мав виданий ще у Москві проїзний квиток, дійсний для всієї мережі європейських залізниць. До речі, поліція не виявила і не допитала продавців крамниці, у якій нібито П. Судоплатов купив верхній одяг. Вони мали б запам’ятати людину, що говорила пога- ною німецькою мовою і, ймовірно, була схвильована та поспішала. Роттердамська поліція вважала, що �Валюх’ «не втік, але за- лишився в Нідерландах, скриваючись у місцевих комуністів […] у місцевих комуністів заряджено ревізії, але безуспішні»19. Допомог- ти П. Судоплатову могли люди «ліги Волльвебера», таємно доста- Судоплатову могли люди «ліги Волльвебера», таємно доста-Судоплатову могли люди «ліги Волльвебера», таємно доста- вивши його на один з кораблів, що віз республіканцям в Іспанію сплачену Москвою зброю. Сам П. Судоплатов пише, що якийсь час перебував в Іспанії, але ніби після подорожі через Європу. Після ко- роткого перебування в Іспанії П. Судоплатов повернувся в Москву. Сумніви в тому, що П. Судоплатов сам зміг ліквідувати лідера ОУН, підтверджуються наступним міркуванням. У 1936 р. за про-. за про- за про- никнення в мережу ОУН та вдалу легалізацію його нагородили ра- дянським орденом Червоного прапора. Наступну нагороду, також орден Червоного прапора, П. Судоплатов отримав влітку 1941 р. за участь у розробці та проведенні операції з ліквідації Льва Троць- кого. Дивним видається те, що за проникнення в мережу ОУН він отримав орден, а за вбивство Є. Коновальця не отримав нічого. Як це можна зрозуміти? Якщо не було «подвигу», то не було й на- городи. У кримінальній справі було зібрано значні речові докази, зо- крема особисті речі Є. Коновальця, серед них чехословацький паспорт, Розп’яття, друкарська машинка, документи тощо. Здо- гадно, вони і нині зберігаються в поліційному архіві. Литовський паспорт Є. Коновальця залишився у його вдови – Ольги Конова- 19 Барановський Я. «Про зв'язок, що його мала організація…» // Архів ОУН у Києві. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 34. – Арк. 68. 119 № 17Олександр Кучерук Роттердам — 23 травня 1938 року лець. Кілька разів у 1938 і 1939 роках литовський консул в Рот- тердамі Р. Пенн звертався до М. Селешка (він був призначений для полагодження справ, пов’язаних з похороном Є. Коновальця) з проханням повернути «…паспорт померлого пана Коновальця. Як вам відомо, цей чоловік мав литовський паспорт, [...] паспорт мусить знаходитись поміж документами. Цим листом ласкаво прошу Вас зробити все можливе, щоб паспорт найшовся і був висланий до Роттердаму»20. Збереглися також деякі особисті речі Є. Коновальця, нині вони експонуються в Музеї Української На- родної Республіки у Києві. Тіло убитого після проведення слідчих дій завезли до най- ближчої лікарні, де того ж дня було зроблено розтин і патолого- анатомічне дослідження. «Доктор Галстф з Лейдена провів медич- ний розтин в присутності комісара поліції і прокурора […] Під час розтину трупа знайдено кілька металевих уламків портсигару»21.. Коли було виконано необхідні заходи, поліція дала дозвіл на по- хорон тіла. Поховання було призначене на четвер, 26 травня, але обставини змусили перенести його на суботу 28 травня. Формально Є. Коновалець був литовським громадянином, тому загальну опіку у цій справі мало литовське консульство у Роттер- дамі і, зокрема, консул Р. Пенн. Постійним місцем проживання Є. Коновальця на момент його смерті була Італія, куди він з родиною переселився зі Швайцарії у 1936 р. В Римі перебували його дружина Ольга та син Юрій. 25 травня в Римі до члена ПУН Є. Онацького несподівано при- йшли представники поліції. Онацький пише: «Мене відразу вразив їх урочистий і похоронний вигляд. І п. Агверчі (керівник відділу по роботі з іноземцями римської поліції – О.К.), не проволікаю- чи часу, негайно подав до мого відома, що приходить з наказу вищих властей, щоб повідомити мене, що з полк. Коновальцем сталася «нещаслива пригода», і що мене просять, щоб я повідо- мив п. Ольгу Коновалець, що «похорон відбудеться завтра», себто 26 травня»22. Неофіційно поліцейський чиновник розповів Є. Она- 20 Лист Р. Пенна до М. Селешка. 29.11.1938 р. // Архів ОУН у Києві. 21 De politieke moord op den Coolsingel opgehelderd //Nieuwe rotterdashch courant. – 1938. – 23.05. 22 Онацький Є. Римські відгуки роттердамської трагедії // Календар альманах на 1953 рік. – Буенос-Айрес, 1952. – С. 32. 120 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 рр. цькому, що Є. Коновалець нібито загинув від необережного по- водження з вибухівкою. Є. Онацький покликавши секретаря Є. Коновальця Михайла Мушинського, вони телефоном домовилися про зустріч з італій- ським другом українців, недавнім депутатом парламенту Енріко Інсабато, який ще нічого не знав про смерть Є. Коновальця. Втрьох вони поїхали до помешкання Коновальців, де делікатно повідоми- ли О. Коновалець про те, що сталося. О. Коновалець необхідно було терміново летіти до Роттерда- ма, тому вона звернулася по допомогу до литовського посольства в Римі. Уточнюють справу з дозволом на виїзд О. Коновалець до Нідерландів спогади сина литовського посла в Римі Альгірдаса Чернецкіса: «У ту ніч дзвонила пані Коновалець, Юркова мати, просила, щоб Литва допомогла зробити бліц-візу для швидкого вильоту в Ротердам. Мій батько (Вольдемарас Чернецкіс – О.К.) як раз був у Литві, а функції посла виконував секретар Пятрас Вілейшіс. Той швидко, за ніч, зробив візу […]»23. О 12 годині 26 травня О. Коновалець вилетіла літаком до Рот- тердаму. Юрій, син Коновальців, залишився в Римі. В роттердам- ському аеропорту О. Коновалець зустрів Я. Барановський з дво- ма нідерландськими поліцаями, які опитали її у справі загибелі Є. Коновальця. Із вдовою говорили також берлінські поліцаї, що прибули до Роттердама. Цього ж дня О. Коновалець в присутності представників поліції опізнала в загиблому свого чоловіка Є. Ко- новальця. Того ж дня з Берліна до Роттердама прилетів член ПУН Ярос- лав Чемеринський та В. Стахів, а наступного дня приїхали до Роттердама член ПУН генерал Володимир Курманович і Омелян Тарновецький. Їх також допитали у справі вбивства Є. Коновальця. Керували підготовкою до похорону і приймали рішення, що і як робити, члени ПУН Я. Барановський та генерал В. Курманович. Усі рахунки офіційно сплачувало литовське консульство, однак всі гроші було невдовзі повернуто з каси ОУН. Поховання забезпечувала роттердамська похоронна фірма Ван дер Торна. Виходячи з того, що голова ОУН має бути похованим в майбутньому на рідній землі, могила в Роттердамі вважалася 23 Спогади А. Черняцкіса // Архів ОУН у Києві. 121 № 17Олександр Кучерук Роттердам — 23 травня 1938 року тимчасовою. Тому технічно вона була влаштована так, щоб при потребі легко можна було труну вийняти. Відповідно до розміру могильної ями було виготовлено металевий контейнер, в який і покладено домовину. «Сама домовина є подвійна – зверху дубова, а в середині металева з віконцем, крізь яке видко обличчя Вож- дя»24. Загальна сума витрат на похорон, яку було виставлено по- хоронною фірмою Генеральному консульству Литви у Роттерда- мі, склала 283 гульденів 65 центів. Сюди входила вартість дубової труни з ручками і нікельованим хрестом, вартість цинкової труни, монтаж обох трун, оплата послуг співробітників лікарні та кладо- вища, оренда катафалку та автомобілів супроводу, а також послу- ги фотографа, виготовлення посмертної маски, послуги органіста, виклик та перебування на час похорону автомобіля швидкої допо- моги, довідка про поховання. Рахунок включав оплату земельної ділянки для могили № 1111 на загальному кладовищі Кросвік тер- міном на 10 років від 1 червня 1938 р. до 1 червня 1948 р. З цього рахунку бачимо, що справа поховання була тракто- вана дуже поважно. З обличчя Є. Коновальця було знято форму і відлито гіпсову посмертну маску. Цей факт не був широко відомий і про наявність маски ніколи не згадувалося. Завдяки пошукам та допомозі зацікавлених осіб вдалося виявити посмертну маску Є. Коновальця в одному українському музеї в Канаді. З покійного, як зазначено вище, було зроблені фото та окре- мо малюнки олівцем. Малюнок голови Є. Коновальця публікувався кілька разів, а от фото —жодного разу. Був намір його опублі- кувати в збірнику «Євген Коновалець та його доба» (1974), але він не перетворився у дійсність. О. Коновалець писала до редактора Ю. Бойка (Блохина) таке: «Певно не усе надається до друку і за- гального відома. Прошу брати це до уваги. Знимку зроблену по атентаті я мала, […] не треба щоби люди знали про таку знимку»25.. Похорон Є. Коновальця призначено було на 12 годину 28 трав- ня. Спеціальний закритий автомобіль перевіз труну з тілом Є. Коно- вальця на цвинтар Кросвік, у двох автомобілях їхали супроводжу- ючі. На похороні були присутні дружина покійного О. Коновалець, 24 Вождеві у перші роковини. Є. Коновалець 1938—1939. – Саскатун, 1939. – С. 26. 25 Лист О. Коновалець до Ю. Бойка (Блохина) // Архів ОУН у Києві. 122 ІСТОРІЯ УВО ТА ОУН У 1920—1939 рр. члени ПУН Я. Барановський та В. Курманович, керівник «Націона- лістичної пресової служби» Орест Чемеринський, а також Омелян Тарновецький і литовський консул Р. Пенн. Цвинтар Кросвік (Crooswijk Begraafplaats Kerkhoflaan) доволі старий, він розташований у північно-східному напрямку від заліз- ничного вокзалу. Могила Є. Коновальця знаходиться недалеко від цвинтарної огорожі. Обряд поховання було здійснено римо-католицькими свяще- никами. Коротка панахида відбулася у костелі на кладовищі, а завершилася на місці поховання. Першим з прощальним словом виступив генерал В. Курманович, він говорив по-українськи, а О. Тарновецький, що промовляв за ним, — по- німецьки, після того кілька слів сказала О. Коновалець. На свіжу могилу Є. Коновальця покладено три вінки: один від дружини, другий від ОУН і третій – від Української Нації. В на- ступні дні було завершено справи щодо упорядкування могили. Доволі швидко на могилі було встановлено перший надгробок, це був мармуровий хрест (дуже подібний до стрілецьких хрестів у Львові на цвинтарі Січових Стрільців) з написом українською мовою: «Євген Коновалець» (і роки життя). Але через короткий час хрест був зруйнований, злочинців не було виявлено. Одразу ж було вирішено встановити більший пам’ятник. Ав- тором проекту стала Оксана Лятуринська, яка жила в Празі. На- прикінці 1938 р. цей проект було затверджено до виконання. В листі до О. Лятуринської Я. Барановський наголошував: «Тризуб повинен бути націоналістичним, зн[ачить] з мечем. (Гл[яди] «Роз- будова Нації»)»26 (Основним елементом художнього оформлення обкладинки пресового органу ПУН «Розбудова нації» була ембле- ма ОУН). Формальним замовником виступило Українське націо- нальне об’єднання (УНО — єдина дозволена українська легальна громадська організація на території Райху), на ділі цим питанням займався секретар ПУН Я. Барановський. Негаразди зі здоров’ям та складнощі отримання візи не дозволили О. Лятуринській особис- то керувати виготовленням та монтажем надгробка. До цієї спра- ви підключили митця Роберта Лісовського, автора емблеми ОУН. Надгробок було виготовлено і встановлено до річниці загибелі 26 ЦДАВО України. – Ф. 3915. — Оп. 1. — Спр. 17. — Арк. 45. 123 № 17Олександр Кучерук Роттердам — 23 травня 1938 року Є. Коновальця. На плиті темного граніту викарбовано слова «Євген Коновалець» та емблему ОУН. В голові, у вертикальній площині, масивний чотирираменний хрест, який нагадує козацькі хрести. У такому стані могила збереглася до нашого часу. Існуюча у багатьох країнах практика утримання кладовищ передбачає опла- ту наперед земельної ділянки для могили, після закінчення строку оренди її необхідно продовжувати. Як правило, це робиться щоде- сять років. Нині угода на оренду ділянки для могили Є. Коновальця укладена з Української стрілецькою громадою (УСГ) Канади, за- сновником якої був свого часу Є. Коновалець. Після 1991 р. неодноразово порушувалося питання про пере- несення праху Є. Коновальця в Україну, але справа кожного разу зупинялася. В Україні існує потреба у пантеоні видатних синів і дочок України, могили яких розкидані по усьому світу. Можна згадати поховання гетьмана Петра Дорошенка та кошового Пе- тра Калнишевського в Росії, Симона Петлюри і Володимира Ви- нниченка у Франції, Є. Коновальця в Роттердамі, А. Мельника в Люксембурзі, Степана Бандери в Німеччині. Перелік може бути довгим… На завершення треба сказати, що злочинець чи злочинці, що підготували і виконали теракт у Роттердамі проти Є. Коновальця, залишаються до сьогодні не покараними. Такі злочини не мають терміну давності… Додаткові дослідження дозволять наблизитися до остаточного з’ясування правди про злочин у Роттердамі.

Роттердам — 23 травня 1938 року (до річниці загибелі голови ОУН Є. Коновальця)

Institution

Ähnliche Einträge